Ліза Парі: Вибране

UA

В ДІШІ МОЇЙ…

В  душі  моїй  тече
щось  вічне  і  постійне.
Чому  я  тут?
Для  чого  я?
Кому  я  тут  потрібен?
Це  є  нещастя  –
незнання!
Це  є  нещастя  –
вмерти  дурнем.
Знання  це  крила.
Крила  –  легкість.
Але  чому  від  легкості
так  важко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247070
дата надходження 14.03.2011
дата закладки 14.03.2011


Мазур Наталя

#Білі хмаринки

Білі  хмаринки  у  синьому  небі,
Дещо  спитати  мені  у  вас  треба.
Чи  довго  над  світом  ви  мандрували?
Дощами  де  землю  ви  напували?

Білі  хмаринки  такі  невагомі,
Чом  же,  скажіть,  не  сидиться  вам  вдома?
Чом  же  вас  тягне  подалі  від  хати?
Чом  же  мені  сумно  вас  проводжати?

Білі  хмаринки  пливли  і  мовчали,
Тяжкую  думу  від  мене  ховали,
Бо  вони  знали  про  долю  хмаркову,
Завше  блукати,  не  маючи  дому.

Знаю,  на  хмари  схожі  є  люди,
Що  неприкаянно  бродять  усюди.
Як  мені  хочеться,  щоб  і  вони
Щастя  своє  у  житті  віднайшли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246854
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 13.03.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2011


Віктор Нагорний

Рука. Життя. Кохання.

Він  вдома  тижнями  сидів  і  тестував  програми,
Вона  жила  у  казках  снів  і  слухалася  мами.
Він  жив  окремо  від  усіх,  він  звик  один  вставати.
Вона  замкнулася,  на  гріх,  після  важкої  втрати.

Вони  щодня  з’їдали  жах  у  заголовках  преси
І  вже  давно  пізнали  страх  у  сутінках  депресій.
Їм  не  було  багато  літ,  були  до  всіх  сторонні,
Але  зібралися  в  політ…  Зустрілись  на  балконі.

–  Ти  хто  така?  –  Ти  що  хотів?  Сказали  одночасно…
Два  погляди  без  зайвих  слів,  без  передмов…  все  ясно.
–  Я  тут  годую  горобців.  –  Я  тут  гризу  науку…
Надворі  саме  дощ  цідив  і  він  подав  їй  руку.

В  очах  з’явилося  життя,  сховалася  невіра
І  невідоме  почуття  звело  із  серця  звіра.
Запал  глибокої  душі,  що  не  була  потрібна!
Він  виніс  чай,  вона  –  коржі…  Розмова  тиха,  плідна…

Вони  побрались  через  рік,  душа  у  душу  жили!
Він  був  чудовий  чоловік,  мирилися,  любили…
Неначе  збіг,  неначе  –  сон…  І  ниточка  остання…
Безвихідь.  Стомленість.  Балкон…  Рука.  Життя.  Кохання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245959
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011