Хто ти для мене: витівка, інтрига?..
Чи може недописана поема?
З тобою я то полумʹя, то кригу –
У серці відчуваю.
І по венах –
Тече то лава, то холодна повінь.
Чаклунка ти із поглядом богині,
В якому гнів і живлення любові.
Нестерпно у кожнісінькій клітині
Болять і ніжать ритми твого серця.
І дотики, чуттєві до знемоги,
Із опіків, немов із гострих спецій…
Поразка ти моя чи перемога?
Хто я для тебе: вірш, роман?..
Мій статус –
Герой ліричний із твоїх поезій?
Чи знаєм ким насправді хочем стати
У тінях рим, у затінках фантазій?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611616
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 06.10.2015
В твоїх очах іскриться іній,
В моїх – виблискує вино.
Чого ж ти, любий, аж посинів,
І я з тобою заодно?
Оце ж пили сьогодні в барі
Ми до сніжинок у очах
Й зустрілись в ліжку незабаром:
Там незабутній в нас був трах!..
А потім ти пішов – далеко
Тебе послала, як завжди -
Та прилетів до нас лелека…
Куди ж ти, милий?!. Ей, зажди!..
01.06.2015
* Натхнення: Ксенія Валері «Ти був чужим для мене завжди…»
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583882#com2471061)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584727
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 01.06.2015
1) * * *
йде відлік
на самознищення
світ-камікадзе
створив
атомну бомбу
на очах у природи
2) [b]СхідUA–2014[/b]
Земля із лона якої
постійно сходило сонце
в ці дні дуже холодна
хоч нині там пекло
Наші хлопці зігрівають її тілами
і гарячою кров’ю своєю
Це ж скільки треба її пролити
щоб відігріти цю землю?
3) [b]На перехресті колій[/b]
А де ми є? На перехресті колій.
Віки-вагони в ирій відплили.
Калина квітне в сні – на полі бою
і відквітає, бо нема коли,
бо знов ті біди, наче йдуть по колу,
із Скриньки лих хтось випустив їх знов.
І куля в грудях, наче доля коле.
Колись же ти закінчишся, війно?!
4) [b]Пародія на Поета[/b]
Відкорковую горло і ллю
це вино, яке зветься віршем,
і Євгену, і Василю,
і тобі мій новітній Ніцше.
Ви – уявні мої читачі,
побратими мої уявні.
Я учора лиш зліз із печі,
але вже ґеніальний явно.
5) * * *
Б’єш, значить – любиш, Поезіє?
Любиш, отже – губиш?
Теплотраса в землі –
німі єрихонські труби.
Сонце в грудях пече.
Чому червоніє рілля
(Тут не доречний знак запитання)
Б’єш, значить – ЛЮБИШ!
6) [b]Тетяні Череп-Пероганич[/b]
Осінь прийшла до мене погрітись
І каже:
Зима геть знахабніла
вигнала мене із стін вулиць
не залишила ні кутка для мене…
(Сказавши заплакала)
Тоді я взяв її нещасну
і притулив до свого серця
аж воно позолотіло
а потім… зів’яло
і впало до ніг осені
листком вірШа цього…
А я стою тут і досі
закам’янілий
7) * * *
слово солоне
скапує із очей
йду назустріч запитайвітру
а ти слухаєш дзюркіт дороги
якою весна йде до нас навперейми
від місяця в небі
залишилась лиш пелюстка
прочитай її
вишіптуючи мене із тиші
ми вигадали одне одного нав-
заєм вимріяли себе
ти і я – зіниці одних очей
що плачуть-сміються поезією
8) * * *
як дерево даю себе спиляти
щоб стати книгою
щоб вірші одягнулись в лати
обкладинка книги – наче кора
із середини якої
ножем пера
вирізаний коран поезії
буків і букатюків біблія
тора тернів
священні тексти грішників
а іноді просто – труна порожніх слів
із відкритим віком
для випорожнень словоблудства
та все так не буде
9) * * *
Ти мене розумієш з пів тиші.
Чи тому, що на відстані ми?
Ці слова не з’їдять навіть миші.
І хай бреше, що хоче, німий*.
Ти мене розумієш з пів думки,
з пів акорду, з пів ночі, з пів мрій.
Твоє серце на вірші ці лунко
відзивається з світла зорі.
10) * * *
руки мов ріки впадають
у океан обіймів
шторм наших тіл вилився у цунамі
яке не назвеш коханням
бо мало одного слова
бо усіх слів замало
…
в наших жилах тече поезія-пристрасть
та мало одного слова
і усіх слів замало
11) * * *
виверження жоржин
із вулкану пам’яті
в лавині спогадів
того що було і буде
виверження жоржин
які пахнуть тобою
лиш ради цього вже
варто жити
та помирати не варто…
бо ще рано… тож
поживу до опівночі
а там видно буде
12) [b]вірші пишуть мене[/b]
півняча північ
час на миґах ку-ку-ріка-є
слово солодке гірчить
вірші пишуть мене
пишуть і не дописують
залишивши кілька слів
для тебе (може колись допишеш)
…
коли ти прийдеш?
дні без тебе як
сторінки порожні
…
книга мого щастя
не вийде друком
без твоїх уст редакції
13) * * *
без тебе ніяк
живу в очікуванні
у вічному пошуку
…чим більше здобуваю знань
тим ясніше усвідомлюю
що знаю мало
тому не перестаю бути учнем
всіх і всього
бо лиш тоді зможу
чогось навчити інших
(або мені так тільки так здається)
але без тебе ні-
як… хоч живу якось… і
пишу – отже дихаю
14) «…і раптом»
…і раптом стало затісно
поміж стінами вулиць.
Виведу в поле пісню,
туди, де таку не чули.
Поле врочисто біле.
На полі цім слово родить
спрагле як твоє тіло
дотиків – нагороди
за вроду,
за те, що ти є на світі,
бо як я в ньому без тебе –
без неба немов, без квітів,
і так, наче сам без себе.
15) очі-сніжинки
очі твої – сніжинки
та не розтануть ніколи
може зронять сльозинку
аж мені в серці заколе
очі твої – сніжинки
ніжні
що серце гріють
я б для такої жінки
здійснив заповітну мрію
16) * * *
голуб-дух
з ікони злетів
сів мені на плече
дякую Боже що ця любов
у серці моїм пече
17) [b]Невидима Діва[/b]
опівнічні півні запіяли тричі
я тебе не зраджу Діво-Беатріче
напливає ранок на землі обличчя
можна я у тебе серденько позичу?
серденько позичу і впущу у вірші
бачиш вони кличуть і чекають рішень
я його не скривджу бо воно як птиця
подивись навколо – світ уже святиться
бо гряде як свято наша зустріч-днина
віру я не втратив що ти є Єдина
то не сон приснився а майбутнє наше
вітер помолився нашим отченашем
озовись у тиші Невидима Діво
не жалкую серця – мучу його співом
18) Подихи
Сніг розтав від подихів кохання.
І, здавалось, зорі з вишини
геть усі попадали до рання,
щоб здійснити видива весни.
Вчора сніг, а нині вже струмочки.
Ми у долі – наче дві руки.
Нам дарує сонце по шматочку
хліб тепла
на миті і роки.
Ще й частує березень безмежжям.
А берези спокій бережуть.
То, мабуть, за нами з неба стежать.
Ніжність чую…
Що ще – не скажу.
19) [b]Ти причуваєшся[/b]
На диску ночі – стогін стегон.
Всім тілом слухаю-горю.
Ти причуваєшся. Від сего
очима цілюся в зорю.
На тебе в мене вічна спрага.
Єдина, прагну до єднань.
Якби мені таланти мага,
сказав би враз: моєю стань
на цьому місяці безлюднім,
явися тут із далини…
І пристрасть спалить сірі будні.
І ми забудемо про сни.
20) * * *
зола золотої ночі…
зело зір…
очі опівночі…
зачерпни мене із віршів
нездійсненна мріє
всупереч всьому здійснись
бо яка воля без долі
бо кому це серце
як не тобі
?
21) [b]вірші висерцевлені[/b]
«весело велесу на селі
сиплять сіль слів василі»
а тіло твоє сонцем налите
у віях твоїх заплутався вітер
не смію дихнути
коли ти читаєш сі вірші
що саме для тебе висерцевлені
22) [b]Божий перст – перо[/b]
…магнітне поле землі
…небес тяжіння
…підстрелені журавлі
…обрубане зір коріння
…окрилена кров
…знаки оклику
…Божий перст – перо
…любов без похибки
23) [b]Зорелюб[/b]
зорі – пні небесних дерев
зрубаних неборубами
невідь чому кладу тире –
і паперову покрівлю
словами не грубими
бо так вже пишуться вірші:
фундамент – вгорі
внизу – «квітка»
не переварюю слова сирі
пишу серця чорнилом
ангели – свідки
та не збираюся кожному догоджати
кому не подобається нехай не читає
(ще невичерпні запаси для вух вати)
а істинних читачів
можу почастувати чаєм
не обов’язково саме мої вірші читати
можу прожити без смальцю і слави
але шкода мені зір
навіщо зорі рубати?!!
все! годі теревенити язиче лукавий!
кінець
квітка!
24) [b]решето віршів[/b]
просіюю світ крізь
решето віршів
серце моє не на місці
бо вічно десь тиняється
тебе шукаючи
читачів читаючи
та за словом в кишеню не лізу
але й не кидаю слова як бісер
поміж… поважних громадян
які мозок мов тісто місять
25) [b]три сльози[/b]
1
стіни відкритого простору
відкритого в нікуди
любовю пишу без апостофу
сумно без чуттєдив
2
змілів дніпро жур-
нал
а Шевченків Дніпро
досі реве та стогне
по вінця крові
3
дози Сльози
зирк
аж то вже й третя
капнула
аж захвилювалося море
на картині Рембрандта
26) * * *
Ніч. Вікна – з вікна.
А ні чирк-чирк.
Почерк тиші.
Цікаво, а ти спиш?
Бо я все пишу,
все невгамуюсь ніяк.
Але без тебе – самотньо…
Ніч. Вікна – з вікна.
А ні чирк-чирк.
27) [b]заметіль слів
(не казка)[/b]
на ліво підеш –
слова знайдеш
на право підеш – теж
і прямо – таке ж
всюди слова
але не все – поезія
28) [b]На стадії останніх стацій[/b]
Із серця воля кровоточить,
а доля сльози гіркі ллє.
І правда бреше нам у очі
про часу витканий рельєф.
Бо все змонтовано на світі.
І зло – то, нібито, добро.
Проігноровані століття
не прокрадуться повз перо.
Ткачі майбутнього, до праці!
Завзяття духу тіло рве.
На стадії останніх стацій
душа береться за живе.
29) [b]Не відірватись від землі
(віршовоплочення)[/b]
Не відірватись від землі.
Хто вище трав – той може згинуть.
А як вам в небі, журавлі?
Чи й там стріляють у людину?
Через судини і віки
йде караван степами крові
крізь серце воїна, яке
віршовоплочене у слові.
У каравані у крові,
у серці й слові – духу сила.
Ми поки боремось – живі.
Нас небеса благословили.
Не відірватись від землі.
Хто вище трав – той може згинуть.
А як вам в небі, журавлі?
Чи й там стріляють в Україну?
30) місія віршів
нащадки, наші вірші –
ваші вуха і очі
в цей час що для вас є минулим
а для нас теперішнім
…
се віковічне переймання досвіду
з часів першої поезії
написаної на стінах печер
се
віршів місія
31) [b]вірші-роси[/b]
вірші-роси
на пелюстках-сторінках
квітів-книг
пийте се прозоре пречисте вино
тамуйте спрагу сердець
бо роса істинна – миро
цілющих трав
які зцілюють від духу травм
бо
вірші – роси
32) * * *
Україна втрачає кров!
Де ви, донори світу?
Наламала Росія дров!
На могилі молодих квіти.
Україна рятує світ,
коли той собі спить спокійно.
Такою ціною здійснюється «Заповіт».
Долю нації пишуть війни
…кров’ю
…
Світе, спи спокійно!
33) * * *
Де мені подітись в світі?
Б’є об груди слово «град».
Майже грудень. Не зігрітись.
А ж пара йде від пера!
Де мені подітись в світі?
Україна – весь мій світ.
Пише пам’ять заповіти
днів цих чорних, мов століть.
Де мені подітись в світі?
Де зігрітись без тепла?
Я загинув. Голос – вітер.
Україна ожила!
Де мені подітись в світі?
В небесах – чужі краї.
Рідна земленько, у цвіті
воскресатиму твоїм.
34) [b]музика землі[/b]
музику землі озвучує
праця і тиша
музика землі –
наша сила
і крила
музику землі чую зором
слухом бачу
музика землі
смієтьсяплаче
35) * * *
відкрию тобі таємницю
читачу
але не в голос
прочитай її поміж рядків
звідти почуєш
що тобі серце каже
якщо чесно то я й сам не знаю
це ж твоє серце
36) * * *
потойбіччя рядків
міждзеркалля тиші
хтось нас з тобою пише
тебе – читача
і мене – поета
а хтось читає
саме ці слова
що пов’язують нас
у вузол духу єдності
37) [b]Це вже зима[/b]
Це вже зима. Дарма, що листопад.
Це вже зима. І серце знову мерзне.
Не той вже сад, не той вже зовсім сад.
Але душа таки уста отверзне.
Я виллю слово тепле на папір.
Погрійте очі і розкрильте руки.
Щоби прозріли порухи сліпі,
де всюди сніг – від втрати до розлуки.
38) * * *
За градом не видно неба.
А може його нема?
Б’ється серцеземля об ребра.
Не зігрітись. Війна – зима.
За градом не чути неба
і власних думок в голові.
Ми помремо як буде треба,
а ви – будьте живі!
39) [b]Апокаліпсіада[/b]
1
Зніміть Христа з хреста
і у серця прийміть
бо тісно буде Йому там
на образах
де птаха не колише віть
і фіть… і фіть…
я знаю – світ не тінь на образах
йому пасують більше ризи чи пагони
зніміть Христа з червоної грози
візьміть із ран Його
живі калини грона
2
Христос з хрестом на плечі,
а на тому хресті – весь світ розлігся:
неси Месіє неси
мене знову спаси
а коли донесеш на схід
я знову тебе розіпну
бо я – Рассія сама собі месія
мені раз плюнуть
себе прибити до хреста як розбійника
бо нині ж буду з тобою в раю
щоб окупувати його
3
Прийшов Спаситель до Рассії
а там Йому: валі атсюда
у нас вєдь свой мєсія імєєтса
царюшка наш Ве Ве КаГеБешушка
ФееСБутін
і нє прапавєдуй здєсь
нам сваю бендеравскую єресь
АТО РАЗАПНЬОМ!
40) [b]Гаснуть зорі[/b]
Гаснуть зорі на небі віконному.
Гаснуть зорі, підкинути б дров.
Ранку кава у кухлі бездонному,
мов схолола у серці любов.
А кому ту любов одігріти?
Нема кому, то й мерзне вона.
Бо остання донька Афродіти
зникла безвісти в світі одна.
41) [i]Тепла хата
(майже утопія)[/i]
Як добре те, що тепла хата.
І цукор з вікон розтає.
Я сніг приніс, м’який як вата.
А в хаті сонечко моє.
І не одне. Кохана – сонце
і дітки – сонечка малі.
Немов проміннячка – долонці.
І як тут сам не ангелій…
Дзвінка розмова любо ллється,
мов пелюсткове молоко.
І серце тулиться до серця…
А що тобі – пиши руко.
42) [b]Нещасне місто Щастя[/b]
У місті Щастя лихо й горе,
у місті Щастя йде війна.
Землі червоно-чорне море.
Сепаратюга – сатана.
Тож місту Щастя не до щастя,
бо п’є вино із крові й сліз.
Спасемо край свій від нещастя!
І буде мир на цій землі!
43) [b]Чорне море[/b]
Чорне море чорніє від горя,
а колись проглядалась синь.
Чорне море закохане в гори
і в широкі мов море степи.
Чорні дні й на душі моїй чорно.
І не радує слів чорнослив.
Чорномор’я краса неповторна.
Кримських мрій білопінний приплив.
44) [b]Грудка землі[/b]
Взяв я грудку землі зімлілої
вогнем обпеченої
кирзовим чоботом топтаної
потом і кров’ю й слізьми
пропахлої
І сказав так:
Я господар цієї землі
тож не ступить на неї більше ніколи
ворожа підошва!
Посаджу я на ній вишневий сад
і обов’язково – вербу і калину
щоб стали мені у головах
якщо за землю свою загину
бо краще впаду із простреленим серцем
аніж віддам комусь все це
А ще побудую на цій родючій землі
хату білу мов ангел
хай вона росте до небес
щоб тут на моїй землі –
зараз – Христос воскрес!
А потім знову візьмусь за працю
(бо лінощі – стрес!)
щоб не відрубали моїй землі голову
і не поклали на тацю
(за те що вона – предтеча раю)
Воістину воскрес!
Омине мою землю
атомний клятий прогрес
і ЧА ЕС
Тут не буде жодної зброї
крім СЛОВА
Шевченко розмовлятиме із Дніпром і степом
Мельничук – із Карпатами і росою
Стус писатиме листи мільйонам синів
і знову буде Тичина молодим (лише молодим!)
Франко і Стефаник посміхнуться нарешті
і Леся буде здоровою
а ще – Нестор Чир
Воскреснуть всі розстріляні
заморені голодом
убиті тюрмами і війнами
тут смерті не буде і чорної крови
а тільки – сльози щастя землі –
роси
БАГАТО РОСИ
на квітах-очах
на вікнах і образах
а навіть на мальві сонця
…
А щоб ніхто землю мою не вкрав і не відібрав
я сховаю її у свою душу (в зіницю ока пера)
там їй буде тепло і затишно
без війни… бо
вже бачу як
КВІТНЕ МИР
завтра
45) [b]Страж-дання[/b]
Бідна моя весна – вічно доношує шубу зими
Нещасний мій квітень – люди множать пластМасові квіти
А куди мені подітись поету?
Я залишився один на всю однокімнатну планету!
46) * * *
Я з тобою стояв як з вишнею.
Ти – цвіла. Я – уста твої пригубив.
Чи бувають кохані колишніми
і безкрилими голуби?
Може ти просто мені наснилась?
Може тебе взагалі нема?
Тільки звідки у серця виросли крила?
…Замкнуте небо кохання... Зима.
47) * * *
Росіє, стань на коліна
перед моїм народом!
Проси прощення в України!
В усіх кого ти вбивала і нищила!
Покайтесь, каїни!
Брат не вбиває брата! –
хто вбив, той звір, а не брат!
……………………….
Росіє, стань на коліна!
48) * * *
Богородиця наче вдова
мов сирота Богородиця
Зайві тут убогі слова
бо Любов богородиться
49) * * *
Боляче бачити й чути
вдихати і видихати
кровоточиву Україну
але біль – любов
50) * * *
плоть моя – із рідної землі
кров – калини сік
скачуть чи не скачуть москалі –
України не віддам повік!
51) * * *
розп’яті ластівки
гніздяться на бетеерах
сонце заміноване
бо небо – мінне поле
люди створені із цієї землі
воюють за мир у світі
52) * * *
війна створена із ребра
бетеерозавра
наші серця – плоди заборонені
кожне із них – граната
душі без бронежилетів – безсмертні
як Україна
як смерть сама
кров – предтеча миру
53) * * *
журАвель Україну
несе під крилом
по мінному небу
і сниться снам
журавлине вино
журавлиний клекіт
та не сниться синам
журавлина жура
журавлині жорна
і чорне море
і чорна пора
земля пречорна
54) Із листа з війни
«…я на Донбасі, донечко…
Привезу тобі грудку землі солодкої,
найдорожчої,
відвойованої у ворога.
За неї заплатили життям
тисячі моїх братів,
а до них – мільйони предків.
Пробач, донечко, якщо читаєш таке перед сном.
В дитинстві я співав тобі колискову…
Тепер пишу цей страшний лист,
який волів би спалити і не чути ніколи
слово «війна»
насолоджуючись миром…»
55) * * *
На стінах окопу
маленька іконка
від крихітки донечки
щоб татка оберігала
Боженька
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541343
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 04.12.2014
Кохана посестро віршованого слова
Прийми від мене ніжні почуття.
Вони – духовна для душі обнова
І свідчать про сердець палких злиття.
Любов до СЛОВА ВІЧНОГО єднає
І наші душі і палкі серця –
Всю людську сутність Істина проймає,
Її ж бо джерело – вуста Отця.
Кохана посестро, бажаю тобі щастя
І доброчинності віршованого слова.
Тобі щедротами і милістю воздасться
За те, що славиш українську мову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509429
дата надходження 05.07.2014
дата закладки 05.07.2014
1. Спочатку було…
Не сон страшний збудив від буднів душу
Майдан криваво закричав у серце
Дітей побили дикі пси скажені
й Тебе Мадонно що вагітна Словом
І я не зміг тоді сидіти вдома
здушили душу серця гнів і сльози
Хтось бив мене з середини кийками
й трощив ікони душ несамовито!
Я став не я тепер – мене мільйони
Ні не страшні нам діти люцифера
бо на Майдан пішли ми наче в серце
розп’ятої віками України
де мов вулкан прокинулась Голгота
що спрагла жертви бо вогнем вагітна
І ще не знали материнські сльози
що вість жахлива їх серця розіпне
і весь Майдан серцями заридає
бо смерть запише ангелів в реєстр
і стане більше сиріт й вдів на світі
лише земля мовчатиме причорно
бо їй не вперше заливатись кров’ю
й синів приймати у холодне лоно
щоб народити знову їх для неба
мов добровольців у небесне військо
які хотіли жити і любити
але рабами не хотіли бути!
Хай Божим гнівом наші душі вразить
якщо посмієм подвиг їх забути
як знову Матір віддамо розп’яти
страшне прокляття нас зітре на порох!
Різдво на Майдані
Матір світу із Сином у лоні
виганяли з не бідних будинків
не приймали у жодному домі
де ніколи не квітла зоря України
А Межигір’я господар
ще й натравив своїх собак на неї
Та ми Її прийняли на Майдані
щоб народила Вона Спасителя нашого…
Ми ще не знали тоді що Його Шлях
проходитиме через Голготу
по вулиці Інституцькій
* * *
Не зцілить час і вічність не розвіє
із пам’яті –
ті дні такі врочисті
із пам’яті –
ті дні такі трагічні
що й рай не зможе загоїти рани
бо досі ходжу з кулею у серці
Ні то не вцілив сатанинський снайпер
свинцем пекельним причастивши щедро
Та куля – то сльоза закам’яніла
що не змогла розвіятись за вітром
але у серце жадібно вп’ялася
щоб те не вмерло розпачем убите…
* * *
«Що не кажіть, а ми були щасливі», –
сказав один із тих юнців завзятих
яких вписали у Небесну сотню
пером гвинтівки і чорнилом крови
«Що не кажіть, а ми були щасливі
(яке печальне і трагічне щастя!!!)
Не з сторінок історії козацтва
війнуло духом волі і братерства
«МИ поріднились з хлопцями з під Крутів
приречені на молодість одвічну…!»…
Він ще мабуть зустрів кохання перше
любити вмів так палко не зрадливо
А над труною плакали дівчата
І мати… МАТИ голосила німо
(в кайдани жаху закував хтось голос!)
і лиш вуста здригалися в нестямі
та так КРИЧАЛИ що серця лиш чули
безперестанно:
Сину…
Сину!
Сину-у-у!!!
* * *
НА СЕБЕ ТИ ХРЕСТ МАТЕРІ УЗЯЛА
ТИ ЯК НІХТО УСІХ ЇХ РОЗУМІЄШ
І РАЗОМ З НИМИ ВСІМ ЄСТВОМ РИДАЄШ
БО РАДИ НАС ВСІХ ТИ ВІДДАЛА СИНА
НА МУКИ ЛЮТІ
НА СТРАЖДАННЯ ВІЧНЕ...
БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ ВОВІК МАДОННО
* * *
Маленька доня запитала знову:
Де татко наш? скажи мені матусю!
А ти до крові покусавши губи
промовиш врешті
мов у власне серце устромиш ніж
нестямними словами:
На небі татко… Ангелом небесним
тепер він нас від зла охороняє
(І заридаєш чорно і прегірко!!!)
Не першу ніч очей ти не склепаєш
Маленька плаче: я до татка хочу!...
А він в раю терзає власну душу
(незримий світ здригається від крику!)
Такі страждання й пеклу не відомі…!!!
* * *
Гурик…
Дідич…
…
Небесна сотня
Забирає найкращих смерть
Щось у душах невідворотне
Все вирішується Тепер!
Земні надра в потопі крові,
небо топиться у сльозах…
Чуєш ЇХ в цім терновім слові?
Страх розвій на незримих вітрах!
* * *
Ой чи чули ви, люди, Мадонни ридання німе?!
Ой чи чули ви, люди, що з Сином Її вчинили?!
Катували нещадно! Стократно Його розпинали,
щоб покинути в лісі розп’ятого на морозі!!!
УПА–2014
Україна народжена вдруге,
бо нарешті Майдан воскрес.
Не дамо дітей на наругу.
І не пустимо душі під прес!
Кожен з нас відтепер повстанець,
кожен з нас віднині в УПА.
Україно, (Христу осанна!)
Ти тепер не німа й сліпа!
2. Революційні вірші-записки поета-активіста:
1
Я серцем там, де кулі свищуть,
де смерть цілує молодих,
а пекло піднялося вище
в тріумфі горя і біди.
Куди поділось тоді небо?
в які скотилося світи?
Одна надія лиш на Тебе.
До нас зійшла Ти з висоти.
Тож я пишу, немов молюся.
Мене Ти створюєш з пера.
Таких не знала революцій,
а ні одна сумна пора!
2
...І досі почуття провини,
що я живий, вони ж – в труні.
Здається кожен, хто загинув
у вічі дивиться мені.
Тож просто мушу жити гідно,
й не забувати їх урок.
Вони тепер для нас всіх рідні...
Стає мечем моє перо!
АНТИОДА САТАНИНСЬКОМУ СПЕЦНАЗУ
О скільки знову каїнів й іуд!
Дешеві душі продали за гроші!
Немов збісився озвірілий люд,
що одержимий бісосвинством Раші!
Не змити крові з ваших хижих рук.
В шаленстві дикім знову – брат на брата!
Ви люди?! пси?! (Ніяк не розберу!)
Чи то, вірніше – птах ручний у ката?!
У вас же також доньки і сини!
(Відрікся батько?! Проклинає мати?!)...
Біля Майдану чорні табуни.
І знов везе їм ворог автомати...!!!
АНТИОДА ДИЯВОЛЬСЬКОМУ СНАЙПЕРУ
Ти гвинтівку любиш як дівку,
сієш щедро криваві троянди.
Будеш "русскую" пити горілку,
заливати "совєцкім" гланди.
Кулаком "поцілуєш" дружину,
може навіть підеш у церкву,
(бо вже перше причастя в сина)
хоч душа твоя давно мертва.
Реготатимеш біля «ящика»,
не спіткнешся біля порога.
В грудях в тебе не серце – ящірка,
що сховалась в нору від Бога.
Хоч, можливо, наземні слідчі
не розкриють твою причетність,
але кине тобі у вічі
Суд Небесний – незаперечність!!!
СТРАШНИЙ СОН РЕГІОНАЛА
Крізь сон страшний в холодному поту
в кімнаті заволаєш золотій:
Рятуйте люди! Господи, рятуй!
Не бийте! прошу! свій я! свій я! сві-і-і-й…!
Прокинувшись, забудеш клятий сон,
себе «в святі» запишеш «по закону».
А за «розп’яттям» в сейфі той мільйон,
в крові «відмитий» вбитих на Майдані!
РЕАКЦІЯ НА РУССКИЙ ЗОМБОЯЩИК
в терористи вписали б й святих
і фашистами звали б апостолів
прогинають ссавці хребти
що брехнею щоденно постили б
а вілікая ваша руссь
поїдає себе з середИни
я вже навіть не злюсь а сміюсь…
обертається в зомбі людина!
Лєнінопад
(страшний несон комуняки)
Знов вождь упав!
Упав Володька Лєнін,
що вам рідніший аніж батько й неня!
Аж гарчите від люті і знемоги…
Над «тілом» ідола піднявся палець Бога!
На панахиді за безсмертними
Здавалось, що серце в труні
невимовно-нестерпного болю…
Не вмирають герої?! Амінь!
Хоч візьми собі й збожеволій!
та
ТВІЙ ГОЛОС В СЕРЦІ МОЇМ ПРОРІК:
ДИТИНО МОЯ, Я МАДОННА МАЙДАНУ.
НЕМАЄ СИНА МОГО ВГОРІ,
ВІН З ВАМИ – «ГОЇТЬ» КУЛЯМИ РАНИ.
Молитвослів’я до Мадонни Майдану
Ти нас, Мадонно, знову народила
у муках тих, що лиш Тобі відомі.
Тож не здолає нас ніяка сила,
бо ми за мир у кожнім храмі-домі.
Ти від біди нас завжди рятувала,
на Тебе ми надіємося й нині.
Пробач за те, що вірили ми мало.
Тобі осанна! Слава Україні!
* * *
ТИ БАЧИШ СИНА В КОЖНОМУ ІЗ НАС
І ПІДСТАВЛЯЄШ СЕРЦЕ ПІД УДАРИ
НАВКОЛО РОЗПИНАТЕЛІВ СПЕЦНАЗ
ВТІК КЕСАР ТОЙ ХТО СПАВ КОЛИСЬ НА НАРАХ
АЛЕ ТИ З НАМИ НИНІ І ПОВІК
ТИ З НАМИ МАМО У ГОДИНИ ГОРЯ
І В МИТІ ВТІХИ… СИН ТВІЙ ЧОЛОВІК
ПОМЕР ЗА НАС ЯК І УСІ ГЕРОЇ
МІСІЯ МАЙДАНУ-УКРАЇНИ
Звершилося! Але це ще не все.
Ця перемога – подарунок Бога.
Жорстока Раша нам сюрпрайз несе,
але – за нами праведна дорога.
Тепер Майданом мусить стати світ.
А в України місія жертовна.
Я чую як слова в мені живі
ворушить якась сила молитовна.
* * *
ЯВИСЯ НАМ У СВІТЛІ СЛОВА,
ПРЕЧИСТА МАТІНКО СВЯТА.
НЕ ПЕРЕСОХЛИ РІКИ КРОВИ,
ТА НЕ МОВЧАТИМУТЬ УСТА,
ЩОБ ЗНОВ МИ ПІД ТВОЇМ ПОКРОВОМ
МІЦНІЛИ ДУХОМ У БОЮ,
ЩОБ СИЛЬНЕ МОЛИТОВНЕ СЛОВО
З’ЄДНАЛО НАС В ОДНУ СІМ’Ю.
СЛОВО МАДОННИ МАЙДАНУ
Діти мої не розумні, я вимолила вас з оков гріха як любляча Мати. Бо ви забували про мертвих (тих, хто віддав життя за вашу свободу), зневажали живих (батьків, дітей, одне одного), та вбивали ненароджених (30 мільйонів вбитих шляхом аборту дітей – 30 мільйонів втрачених шансів на щасливе майбутнє); ви були байдужими; ви давали хабар навіть власній совісті… Нескінченна кількість ваших гріхів, діти мої. Ви грішні перед Господом, тож доведеться вам багато страждати, щоб очистити свої серця. Тому, дорогі мої, з відкритими серцями і сповнені любові, викрикуйте ім’я Небесного Отця, щоб Він міг освятити вас Святим Духом, бо через Нього ви станете джерелом Божої любові. Всі ті, хто не знає мого Сина, всі спраглі любові і миру мого Сина, будуть пити із цього джерела. Спасибі. Моліться за ваших пастирів. Я молюсь за них і Я хочу, щоби вони завжди відчували благословення моїх материнських рук і підтримку мого материнського серця. Знайте, що я постійно та неустанно молюся за вас. Моліться ж і ви, бо молитва це частина Боротьби, і завдяки її могутній силі ви врятуєте себе, а отже – Україну.
МОЛИТВА ДО МАДОННИ МАЙДАНУ
Мати сиріт і знедолених пристановище,
преблага Княгине і Спасителько наша,
що береш наші страждання на себе
як муки свого Сина. Мадонно Майдану,
прийми молитву від своїх невдячних дітей,
молися за нас, будь нашою Берегинею,
бо лиш в Тобі і в Сині Твоєму рятунок наш.
Заради героїв Небесних сотень,
Покрово, захисти нас.
НеКінець
світ став Майданом
Матінко Свята
а Україна під Твоїм покровом
тож ми готові понести свій хрест
(Звершилась революція! – Гряде війна!)
для нас від нині Ти – МАДОННА МИРУ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500205
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 27.05.2014
Шепчи, п"яни мій глузд, чарівна Афродіто,
Скупай у шовко-хвилях кучерів своїх
Мойого тіла хміль палкий, в жагу зодітий...
Переступи межу дозволень, мов поріг.
Твій шепіт - моря шум, а ніжність - його піна -
Пестливо так мене торкають... Я - пісок...
Мов хвилі - рухи тіл... Ми - чайки... Ми - пір"їни...
Зашепочи мене, богине, ще разок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478886
дата надходження 11.02.2014
дата закладки 13.02.2014
1.
Зійшла зоря
В срібно-місячній імлі
І тане вечір
В зорепогляді нічнім.
З тобою ми під зорями
Ступаєм по землі
І цілий світ лише для нас.
Ми разом – я і ти!
Приспів:
Серед тисячі зір,
Поміж безліч світів –
Ти зориш мені,
Мріє з найсолодших снів.
Нам на струнах лір
Грають ангели з небес,
А зорі танцюють
Свій полонез.
2.
Собі взяли
У любові два крила,
Злетіли ввись
Ми до місяця-човна.
У погляді ясних очей
Свій спокій загубив.
Ріка життя-молочний шлях
- По ній пливемо ми!
Приспів:
Серед тисячі зір,
Поміж безліч світів –
Ти зориш мені,
Мріє з найсолодших снів.
Нам на струнах лір
Грають ангели з небес,
А зорі танцюють
Свій полонез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440471
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 30.07.2013
.
"Гай-гай, синочку, все не просто так,
все має свій анфас і має профіль.
Буває, що зачовганий мідяк
...
А часом розмальований банкнот,
...
А хтось не спить ночами взагалі"
(Ярослав Петришин)
Гай-гай, синочку, татко – не простак,
Він має римський і анфас і профіль,
Не підбере на вулиці мідяк -
Бо у купюрах паперових профі.
Наприклад, обере якийсь банкнот -
(Звичайно, якнайбільшим номіналом,
Десь так у євро двісті чи п'ятсот), -
І розраховується з кимось «налом».
Тоді не спить ночами взагалі
І дослухається найменших рипів:
Як євро ті замінять на рублі -
Чекай у гості небезпечних типів…
Твій татко, сину, ні, не ідіот,
А має всі тверді валюти світу -
І стільки розмальованих банкнот!..
Художник він. Диплом є. І освіта.
До одинички справа два нулі -
І долар перетворює у сотню…
Позаздрити могли би королі,
Міністри, олігархи - та достатньо
У нього грошей (аби хто не врік!),
Що позмагатись до снаги із Крезом,
І надприбутки має з року в рік –
Таку ось, сину, маєш ти ґенезу.
17.02.2012 р.
* Джерело пародії: Ярослав Петришин "Безгрошів'я" (http://maysterni.com/publication.php?id=73636)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314730
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 20.07.2012
.
"Мабуть, час прийшов мені украсти
Шапку із чиєїсь голови."
(Анатолій Криловець)
"Як красти - то мільйон, як зваблювати - то королеву."
(Жартівливий вираз)
Красти шапку - то у Мономаха.
В гетьмана - звичайно, булаву.
(А на менше - згідні лиш невдахи.)
В Пітера, як красти - то Неву.
Зваблювати - тільки королеву
Конкурсу краси, коротше, "Міс".
Здобувати - то всесвітню славу…
Це кажу вам я, максималіст.
Перстень в мене, як у Соломона,
І на перстні напис: «Все гаразд»,
Ще й скульптура, як в Пігмаліона –
Галатею вирізьблю на раз.
Папи приміряю я тіару,
Бонапарта - шпагу і коня,
Федеріко Гарсія - гітару
І Луї Каторза - убрання́.
У Ікара позичаю крила,
У Геракла - мужність і могуть,
В Аполлона - і красу, і силу…
Я – максималіст. У цьому суть.
16.07.2012
* Епіграф: Анатолій Криловець "Антидержавницьке" (http://poezia.org/ua/id/33558/personnels, http://maysterni.com/publication.php?id=79792)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350740
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
.
"Кава парувала душно й пряно,
Вітер осінь спрагло цілував.
І журилась синьоока панна:
- Ти мене ніколи не кохав.
Місяць срібло сіяв крізь долоні,
Сині очі – глибина душі.
Не журіться, моя ясна панно,
Ще і вам присвятяться вірші.
Усміхнулась осінь тонкостанна,
Кава стигла в чашці золотій…
Моя феє, моя чиста панно,
Спалах сонця на горі крутій!"
(Оксана Мазур “Кава парувала душно й пряно…”)
(Збірка "На вістрі місяця", Львів, 2011)
"П’ята чашка моцної гербати…
Сині очі – от попутав біс…
Ось доп’ю й насмілюся сказати:
Я вам вірш присвячений… приніс.
Голос хрипне, і не ноги – вата…
Прочитати? Добре – стільки б справ!
Ви так близько сіли – душнувато…
На коліна - боже – я пропав!
Щось між нами зблиснуло незриме,
Ви казали ще про креатив…
Добра феє, та до біса рими –
Я губами ротика закрив…
…Сила слова – ось одвічне диво!
Вже і сонце піднялось увись…
Ви всміхнулись сонно і щасливо,
І мені шепнули – Не журись!"
(Іван Гентош "пародія «П’ята чашка...»")
Пляшка пива в мене на підлозі...
Ця двадцята - чи доп’ю до дна?
Вже й на ноги встати я не в змозі...
Хочу, та не пива - то хана!
Ледь піднявся – й гепнув на коліна,
По-пластунськи рухаюсь вперед -
Щось удалині так схоже блима…
О, знайшов, нарешті - туалет!..
Що то є за кайф! – одвічне диво, -
Лине водоспад, немов з небес…
І навіщо випив стільки пива?
От же дурень - а бодай би скис!
...Відтепер я питиму лиш каву,
Чи гербату моцну - на крайняк...
Там, в кав’ярні, стріну пишну паву,
Запитаю: "Каву чи коньяк?"
Чарку вип’єм, потім другу, третю,
А по третій - лиш на брудершафт…
Запрошу́ в таксі, як у карету...
Проведу галантно зразу в ліфт…
Промайне та ніч, як мить чудова,
Спомин лиш зали́шиться ясни́й…
...
Широкоформатні й кольорові
Еротичні сняться мені сни…
31.01.2012 р.
* Джерело післяпародії: Іван Гентош "пародія «П’ята чашка...» (http://maysterni.com/publication.php?id=72879)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310585
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 20.06.2012
.
"варто було би ознайомитись з творами пари
десятків герменевтиків" (Ніка Новікова)
"вибачте за неправильне вживання синекдохи"
(Марина Єщенко)
(Із коментарів)
Мені наснились герменевтики,
А на додачу - синекдо́хи...
Ще на ПМ побуду трохи -
Не допоможе жоден "дохтор".
:)
11.11.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292332
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 20.06.2012
.
"Ти відлітаєш геть, за метром метр
все далі наших заповідних врочищ
і забуттям, немов обридлий светр,
мене ти розпускаєш і торочиш.
Твої у петлях корчаться слова,
роковані облуді на поталу...
Вся у вузлах аорти тятива,
а ти її безжально так нап’яла..."
(Ярослав Петришин)
Твої у петлях корчаться слова -
Навіщо зав'язала їх у петлі?
Ох, неправа ти була, неправа -
Потрапиш за їх муки в саме пекло!
Ходжу я в светрі з слів і мерзну, от дивак -
Не гріє він мене, як той, що з вовни...
Коли до мене вернешся навспак,
То я тебе зігрію, хоч іззовні.
Куди пішла ти? Я ж тебе чекав
У хащі наших заповідних врочищ.
Нема мені до тебе жодних справ,
А ти про себе все одно торочиш.
Обридла ти, як той словесний светр -
Замерз я в ньому, як на вітрі цуцик!
Відстань від мене, стань за кілометр –
Бо, слово честі, ти мене замучиш!..
29.09.2011 р.
* Ярослав Петришин "Аорта" (http://maysterni.com/publication.php?id=67300)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283356
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 20.06.2012
.
Не снись мені, бо боляче, примаро,
Сприймати в дощ твою осінню суть.
Душа суха - не візьмеш на гітарі;
Весна пройшла, і ти мене забудь.
Оксанка Крьока
Не снись мені, бобо́ляча примаро -
Я бачу, ти ховаєшся в стіні
І шлеш на мене боболя́чі чари -
Не знаєш бо, як боляче мені.
Душа суха - не візьмеш на гітарі;
А мо’, на піаніно? Є й рояль…
А знаєш, я сьогодні ув ударі –
Давай на барабані! Ну, ушквар!
07.09.2011 р.
* Оксанка Крьока "Ти не болиш - я вже переболіла" (http://maysterni.com/publication.php?id=66380)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279074
дата надходження 07.09.2011
дата закладки 20.06.2012
.
"Каменюччя в морі. Каменю…
В барі і креветки є в меню,
Я в твоїх обіймах опиню…
Ми в нічному морі в стилі «ню»..."
(Ярослав Чорногуз)
На нічному пляжі в стилі «ню»
Я тебе ні в чому не виню…
Чутно недалеко вовтузню -
Тут не ми одні у стилі «ню»…
Навкруги справжнісінький бардак:
Ходить-бродить маса гультіпак,
Десь дзвенить наповнений гранчак -
Ми ж удвох кохаємося всмак...
Темно так, що хоч у око стрель…
Біля мене ти - ля натюрель…
Твоє тіло – як віолончель...
О, моя Етель, Еманюель...
Ти уся, неначе в ейфорі...
Сяють зорі високо вгорі,
Наше «ню» - до ранньої зорі,
Ой, світає швидко надворі...
08.08.2011 р.
* Джерело пародії: Ярослав Чорногуз "ПА-ДЕ-ДЕ НА ХВИЛЯХ (Морські акварелі)" (http://maysterni.com/publication.php?id=65224)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274093
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 20.06.2012
.
Послухай, друже, мріяти вже досить!
Прийняти треба світ у всій «красі»…
Найперше, що зроби – візьми десь гроші! –
Вони бажання здійснюють усі!
...
У долі, не такі, як ти, обранці…
Грааля не існує… вже нема…
Лілія Ніколаєнко
Сказала вчора я своєму другу:
Тобі Грааля, друже, вже нема.
Йди, попрацюй, візьмись за роги плуга,
Бо знаєш, друже, грошей вже катма.
Вставай з дивану, вийди з Інтернету,
Порви газети, викинь всі книжки,
Як хочеш їсти борщики й котлети,
Давай, впрягайсь, берися за віжки.
Як без нічого вернешся додому,
Тоді ти про Грааля і не мрій,
От не принесеш грошей ти, нікчемо -
До чаші доторкнутись і не смій!
02.08.2011 р.
* Джерело для пародії: Лілія Ніколаєнко "Послухай, друже, мріяти вже досить!" (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243640)
=================================================
** Святий Граа́ль (старофр. Graal, Grâl, Sangreal, Sankgreal, лат. Gradalis) — таємничий християнський артефакт із середньовічних західноєвропейських легенд, знайдений і втрачений. Слова «Святий Грааль» часто використовуються у переносному значенні як позначення якої-небудь недосяжної або важкодоступної мети, а також в сучасному лексиконі деколи використовується для означення лона. (http://ru.wikipedia.org/wiki/Святой_Грааль)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273200
дата надходження 02.08.2011
дата закладки 20.06.2012
***
Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите
(С) Марина Цветаева "Мне нравится,
что вы больны не мной"
***
Я не така, як ви гадали, не така.
Стороння вашим збоченим смакам,
незрозуміла вам, хіба що... дивакам
...
із щастям, подарованим не вами
(С) Адель "Я не така"
***
Я не такая, я жду трамвая.
(З народної творчості)
(літературна пародія)
Гадали ви, що я якась така?
Я не така – та я ж трамвай чекаю!
А вам, всіляким збоченцям і дивакам –
зась до мого, лише мого, трамваю!
У мене дивні очі і думки.
Я маю щастя, подароване не вами.
І не збігаються мої смаки
Із збоченими вашими смаками…
Вам дякую, що в серці в мене рай,
Та ще за те, що я про вас не знаю,
Та ви мене так любите – а я трамвай
Чомусь чекаю…
24.01.2011 р.
* Адель "Я не така" (hhttp://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236484)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236637
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 20.06.2012