В кімнаті зостались лиш тиша і кішка,
Хазяйки немає, хазяйка пішла.
Залишила сни недобачені в ліжку,
З собою в кишені рішучість взяла.
Купила квиток від проблем до Варшави,
Подалі від зради, брехні, каяття.
Ковток щоб зробити духмяної кави,
А разом із нею – нового життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242834
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011
Ко мне постучалась Любовь
Так робко, скромно, несмело.
А я, посмотрев в дверной глазок,
Дала ей отпор умело.
Сказала, что здесь не живут
Наивные, глупые люди.
Что здесь ей не рады, ее тут не ждут,
Что и без нее не убудет.
Боялась Любовь в свою жизнь я впустить,
Гордясь своим одиночеством.
В таком состоянии я провела
Юность свою и отрочество.
Гордячкой была, воротила я нос
От избытка мужского внимания,
Меня раздражали их пошлые взгляды,
Глаза, полные обожания.
Кого-то считала недостойным себя,
Кого-то к себе подпускала.
Дарила ложные надежды,
Игралась, а после бросала.
Любовь же неотступно ходила за мной,
Грустно на меня смотря и вздыхая.
И, даже сквозь слез пелену, застилавшую взгляд,
Веру в меня не теряла.
Оступалась не раз, поднималась и шла
С мечтою "Взять и забыться".
Даже глупые мысли лезли в мозги
С грешною жизнью проститься.
В душе царила пустота,
И сердце не было - лишь камень и забвение,
Но тут я вспомнила Любовь,
И наконец пришло прозрение.
К дверям подбежав, распахнула я их,
В надежде на встречу с Любовью.
А там - никого, а там - ни души,
Лишь я тет-а-тет с душевною болью...
Мне непонятно было тогда,
Что Любовь ведь всегда в моем СЕРДЦЕ жила!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242798
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 23.02.2011
Останній запис щоденника Лялі датований нинішнім днем.
Мабуть, символічно буде завершити двадцять першого.
У неї був день невизначеності, але це тимчасове. Воно мине.
Сподіваймось від Лялі нових віршенят і звершень.
А в блокноті щоденника нині остання сторінка рясніє значками.
І не треба тягнути за вуха те, що вичерпується, чи себе примушувати.
Ляля щаслива, якщо для когось ці вірші були чеканними,
Ляля у них виливала до краплі лялькові мрії і душу.
Сьогодні чомусь захотілося змін. Може, не все й одразу,
Радикальність - хороша формула, але не в цьому випадку.
Ніжних домашніх дівчаток інколи теж переклинює на садо-мазо... =)
Лялька різна, вона не впадає у крайнощі, хіба інколи.
Тож, кохані мої, вибачайте приблизність рим і аматорську гру зі словом.
Лялька знає, її особисті записи вкрай далекі від досконалості.
Тут іще на останній сторінці для Вас побажання лялькове -
Аби вам так яскраво мріялось і отак натхненно писалося!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242568
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Є істина відвічна
Не треба зла робить
Жадобою і злістю
Життя своє губить
Не дарма кажуть люди
Живи з добром в душі
І різні негаразди
Неспопелять її
Душа щоб була світла
Як вогник від свічі
Тож ти її любовью
Усе життя лічи
На зло і неповагу
Відповідай добром
Щоб зрозуміли люди
Межу між лихом й злом
Є істина відвічна
Не треба зла робить
У злості і зневазі
Життя своє губить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242541
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Ну кабан! Ну молодец!
Следаком стал наконец!
В огромаднейшем лесу.
Первой допросил лису :
-Стыд и срам ты потеряла..
Мех, что на тебе - украла?
И.. упёр её в тюрьму
В одиночки серой тьму.
Вот сидит лиса, скучает,
В чем вина её - не знает..
На мордашке хитрой- грусть
Тут влетает с треском гусь.
- Ну, а ты за что попался?
- Да кабан вот привязался,
За какой, скажи мне, шиш,
Каждый год на Юг летишь?
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2009
Свидетельство о публикации №1911026822
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242535
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Розікрали Україну
Комуністи, братани,
Демократи-торбохвати
Та державницькі чини.
Налетіли, наче вихор,
Ніби хмари сарани.
Голих, босих і голодних
Залишили нас вони.
Люблять розкіш, грімку славу,
Люблять владу, свій завод.
Люблять все, що можна з"їсти.
Та не люблять свій народ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242539
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
На біговій доріжці долі -
літа, яких не зупинить.
Вони не вміють йти поволі
або затриматись на мить.
Напевне, тим вони принадні,
що все відходить в небуття,
і не дано людині знати,
що їй вготовано життям.
Хто здатен весняні бажання
в душі нести аж до кінця -
у того плин життя безжальний
не зітре усмішки з лиця.
Хто має вдачу неспокійну,
гаряче серце в грудях б’є -
невдач не сприйме він покірно -
засвідчить світу, хто він є.
Колись в життєвому зеніті,
у зрілій мудрості своїй
з чола утому тихо зітре -
сліди трудів, сліди жалів,
і піде далі під прицілом
питальних знаків – в майбуття,
переконавшись, що безцінним
буває кожен день життя.
Він зконцентрується до крапки -
сказать розсміяним громам,
що серед сонця гримнуть раптом:
-Я-є! Для мене вас-нема!
Ви перекотитеся в луни,
проллєтесь зливами – і все,
відійдете собі в минуле,
що вітер полем рознесе.
А я людина! Я безмежжя,
я подих Вічності тугий,
мої шляхи - до нових звершень
в пориві світлої жаги.
Я –безкінечності початок,
світанок нових поколінь,
мені належить зустрічати
нове пришестя на землі.
Людина я - хоч смертна й грішна,
любов безжально роздаю,
буває, посумую трішки,
та як ніхто - життя люблю.
За кожну мить і кожен вчинок,
за біль і радість, за красу
перед майбутнім і Всевишнім
я власну відповідь несу.
Нехай говорять - тимчасове
людське життя, людське буття -
не вірю... Свідком тому – совість,
як в лоні визріле дитя.
Підхоплять внуки естафету,
коли зажмурю очі я.
Ітиме людство по планеті,
ім’я якій - Земля моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215449
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 21.02.2011
Щоб не мерзли ручки й ніжки,
діти гралися у сніжки.
Потім весело і прудко
з снігу три скачали грудки:
тулуб, ноги, голова –
вийшла баба снігова.
Чорні очі – дві вуглинки,
ніс – з червоної морквинки.
А відро – за капелюха,
щоб не мерзли в баби вуха.
Вартувати двір – не жарти,
дати їй мітлу ще варто,
щоб вона роботу мала –
білу віхолу здіймала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242530
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Мов якась лиха потвора
носить шапку з мухомора.
Це сіренький їжачок,
весь із гострих голючок.
Запитав у нього Вася: -
- Ти від кого заховався?
Їжачок пихтить-сопе:
- Відчепи, прошу тебе.
Бо яскрава шапка ця
геть мені не до лиця.
Цур його, такій красі –
помічати стали всі.
Завжди з нею на сторожі,
заховатися не можу.
Дибу, дибу, дибу, диб –
я знайду сіренький гриб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242526
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Пам'яті Т.Г.Шевченка-Літа Орел...
До 150-річчя повернення на Україну
УКРАЇНЦІ!
Українці,Земляки...
Брати мої рідні . . .
Роздивіться навкруги
Які ми ще бідні . . .
Ні країни,ні держави
В нас іще не має...
Лише одні козаки...
І Тарас ще з нами
Ви за вільну Україну
За козацьку волю...
Незалежну Україну
Її щастя й долю . . .
1991
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242502
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Темнота. Я рядом стою,
Дыхание твое слушая.
Я снова одна – сама по себе, ведь
В твоей жизни теперь есть лучшая.
Пусто и холодно стало в доме теперь,
Кругом сквозит одиночество.
Отчего такая моя судьба?
Это рок или злое пророчество?
Хочу, чтоб как раньше ты меня приласкал,
Тихонько погладил за ушком.
Заснул, а я тихонько взобравшись к тебе,
Прикинулась мягкой подушкой.
Но по чуть-чуть стала я забывать
Твои руки огромные теплые.
И слова в голове все тише звучат
Милые, нежные, добрые…
Озябла я, в целом мире одна,
Даже ты эту боль не залечишь!
Доживу я девятую жизнь и уйду,
Больше меня ты не встретишь!
***
Оттого ведь теперь, сверкая глазами,
Идет по жизни гордая кошка.
Даже не думай ее приручить –
Одинока ее дорожка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242491
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
я чую тебе
без слів,
без поглядів і звуків,
через стіни,
через кілометри,
через зустрічі і розлуки,
я бачу тебе
у снах,
у тінях і бруківці,
у вітрі і тиші
коли ти поруч,
і навіть коли далеко,
я відчуваю
так ніжно
і так невимовно,
так дивно і так щиро.
впевнено,
хоч і з страхом.
Недовго, але незабутньо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242472
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 21.02.2011
Чи думать про майбутнє,
чи можна планувати?
Я деколи самотня.
Хотілось би тікати.
Ніхто вже не потрібен,
усе мені байдуже,
бо мрії погоріли.
Я вже зреклася друзів.
Як хочеться втікти,
забути, що турбує.
В обіймах темноти
сама себе врятую.
Нащо чиясь увага,
захоплень компліменти?
Я так розчарувалась.
Частина серця мертва.
Не треба алкоголю,
веселощів не треба.
"Чому я ще з тобою?" -
питаю чорне небо.
Як часто не хотілось
нічого, навіть жити.
Все так незрозуміло.
Як би ж то не любити...
Тоді б я була вільна,
в щасливім сяйві сонця
думки були б стерильні,
а смуток - гість сторонній.
Ну звідки ж стільки черні?
Чому мене це душить?
В моєму світі темно.
Я в ньому жити мушу.
Не я його створила,
цей внутрішній мій світ,
із ним я народилась
і він зі мною ріс.
Він тягне мене в ніч
за руку з цього світу,
він обіцяє спокій
і забуття навіки.
Та я живу, йду далі,
щоранку прокидаюсь,
живу в своїй печалі
і нею омиваюсь.
Та ні, не безпідставно,
а лиш незрозуміло.
Щось вирішити важко,
я не така вже й сміла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238005
дата надходження 31.01.2011
дата закладки 31.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2011
ти живи... життя - то найкраща із медитацій
мій персональний Будда
День роздумів, самовизначення, розставляння пріоритетів.
Знову був дивний сон із відмінною графікою та чіткими деталями.
"...в тебе очі лісової мавки..." - згадки плином часу перетерті...
Дивна ти, Лялю, дивна. ...а відьом колись спалювали.
Ти уявляєш крапку. Крапка - зріз лінії. Лінія - зріз квадрата.
Квадрат - це зріз куба і розширюєш простір далі...
Щоб чогось досягнути, треба ставити планку і весь час її посувати.
Вгору, куди ж іще! Що за смішні питання, Лялю?
Ляля вірить у СВОГО Будду і у те, що все в неї буде. Жоден сумнів,
Її не відвідує, навіть зовсім маленький і кволий.
Просто Ляля не дивиться фільми, мабуть снами це компенсує.
...часом декілька слів можуть зовсім вибити з колії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232570
дата надходження 02.01.2011
дата закладки 03.01.2011
Запам’ятаймо ми минулий рік,
Хто в радості, а хто в печалі.
Він весело ступав на наш поріг,
Відходить вже в небесні далі.
Комусь приніс він миру та добра,
Давав надії, сподівання,
Його стрічала радо дітвора,
Лунали славні побажання.
Без смутку проведемо Рік Старий,
Що було щось у нім даремне,
Підемо життєствердно в Рік Новий
З надією лиш на приємне.
Тож побажаємо родині всій
При дзвоні келихів з шампанським
Довершення всіх заповітних мрій,
Здоров’ям тішитись спартанським!
грудень 2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232087
дата надходження 30.12.2010
дата закладки 30.12.2010
За віконцем зійшлись хмари,
дощ почав свою ходу,
по хатам розбіглись пари,
тільки й чути дзвін дощу.
Б'є по вікнах сильно дуже,
перетворюючись в град,
трави, квіти - все в калюжах,
плаче заросілий сад.
Темносірим покривалом,
хмари вкрили горизонт,
ніби ніченька настала -
взявши світло у полон.
Та пізніше дощ скінчиться,
і веселочка зійде,
вийде сонце, посміхнеться,
сумний настрій пропаде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183290
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 29.12.2010
Чи колись відчували ви кохання?
Чи писали ви колись листа до людини, що не ваша?
Тобто, це вам лише так здається. А може й ні?
І от тут ви застрягаєте поміж цих роздумів. Ні туди й ні сюди:
"Я спілкуюся з тобою вже давно,якщо це можна назвати спілкуванням.
За такий час я навіть не встигла тебе пізнати хоч трохи краще.
Але вже вважала своїм коханим.
Скоріше тим, на кого я завжди змогла б зкинути цей тягар з паскудних думок.
Ти вислуховував, як завжди,зітхав і, як завжди, казав, що все налагодиться.
Мене це бісило. Ми з тобою, певно, ненавиділи одне одного.
Так. Скоріше так і було. Я із біса багато палила.
Сумувала за тобою, обіймала подушку замінюючи на тебе.
Але ж ти незамінний. Єдиний. Коханий.
Може, тобі й зараз байдуже, бо ти непобачив цього листа коли йому був час на відправку...
Та чи побачу я тебе знову? Пробач мене за всю ту неприязнь.
Почуваю себе морем.
Бо ніяк не можу зібрати всі думки й емоції докупи.
Я ніколи не плакала при тобі. Та чи колись взагалі плакав ти?
В хворій голові, напевно, назавжди застрягли образи тебе.
Особливо настрій твого облиичя й очей.
Не зможу уявити тебе поряд.
Пробач."
Так і живеш, поки життя саме не розв'яже все це...
А потім ти відловлюєш себе на тому, що весь зміст того листа - суцільна мрія.
Жахаєшся, що зміг отаке написати.
І одного дня відчуваєш, як вібрує в кишні твій мобільний.
- Привіт! Я так скучив!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231196
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 28.12.2010
Я ЗНАЮ СЛОВО, ИЗВЕСТНОЕ ВСЕМ,
Я ЗНАЮ МИР, НЕ ПОХОЖИЙ НА НАШ.
Я В НЕБЕ ЛЕТАЮ, ЦЕЛУЯ ЗВЕЗДУ,
Я ВИЖУ ВБЛИЗИ ГОЛУБУЮ ЛУНУ.
Я ЗНАЮ ТО ЧУВСТВО, ЧТО СИЛЫ ДАЁТ,
ЧТО МИР ИЗМЕНЯЕТ, И ПЕСНИ ПОЁТ.
Я ЗНАЮ ТУ МАГИЮ СОЛНЦА И ГЛАЗ,
ЧТО ВСЕМ НАМ ДАЁТ В ИТОГЕ ЭКСТАЗ.
И ТУТ Я СЛЫШУ БАРАБАННУЮ ДРОБЬ
И СЛОВО, ЧТО СЕРДЦЕ РОЖДАЕТ: "ЛЮБОВЬ".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231502
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Від любові до ненависті лиш крок
Тонка межа і все так близько.
В житті моїм ти як порок
Ну, а душа тепер так низько.
Все тяжко і усі пригоди,
Не хочу так, не можу і живу.
Усі слова лише відводи..
Та скоро я усе це розірву.
"Не буде більше нас, нема кохання!"
Зробив ти вибір, я мовчу..
"А що ти хочеш чути? що? страждання?
Ти знаєш я без тебе якось проживу!
Незмінишся ніколи, я це знаю
І знову граюсь в твою гру.
Про тебе знаєш я вже забуваю..
Ти скажеш, а я знов завмру!
Ти вільний знов, чого ж тримаєш?
Сказав не хочеш, а тепер..
Сукню з мене знов знімаєш..
Не хочу більше, ти ще не допер?
Тебе забуду й житиму я далі,
А ти жалій, що втратив все..
З тобою ми тепер горизонталі
Не перетнемось, якщо ти про це!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231435
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Хочу стати стервoм…
Серце огорнути невгамовним риском, відчуттям свободи.
Хочу ніби перлом в мушлю затягнути всі слова зі змістом…
А без змісту – проти течії важливості.
В сутність неповторну вкласти усі думки, що рояться хором, ніби на помості.
Візьму я валторну і у дві руки цю заграю пісню.
Й хвору навіжену лють відігрію я.
Більше не бажаю болю відчувати. Ти дай мені сили.
Будь зі мною ліпше, як посланець волі… на руках заграй…
Це наче не зовсім білий вірш. Тому вирішила ще у такому форматі його показати.
Хочу стати стервoм… Серце огорнути
Невгамовним риском, відчуттям свободи.
Хочу ніби перлом, в мушлю затягнути
Всі слова зі змістом… А без змісту – проти
Течії важливості. В сутність неповторну
Вкласти усі думки, що рояться хором,
Ніби на помості. Візьму я валторну
І у дві руки цю заграю пісню. Й хвору
Навіжену лють відігрію я. Більше
Не бажаю болю відчувати. Ти дай
Мені сили. Будь зі мною ліпше,
Як посланець волі… на руках заграй…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231417
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Поезія тікає в SMS-и,
Барвисте слово -
На побігеньках у реклами.
Історія на етикетках з-під пляшок,
Скарби - заховані під корком.
Що далі буде ми не знаєм -
І правду слухати ніхто не хоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231422
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Вы меня рисовали, стирали и рвали.
Сотни раз исправляли один мой портрет.
Оголившись душою совсем перед вами
Я хранила рисунков ваших секрет.
Вы меня заставляли сидеть и ложиться.
То заламывать руки, то строить глаза.
Я была той натурщицей, которым снится
Как они едут с вами, спустив тормоза.
Вы меня выставляли в картинные рамы
Отдавали под критиков жестокий глаз.
На меня таращились светские дамы
Что в кроватях с вами лежали не раз.
Вы меня изгаляли, затем одевали,
Выставляли всё время неправильный свет.
Я была отраженьем то вашей печали,
То типичной хвалою бывалых побед.
Вы меня украшали оборками тканей,
И затем, как и сердце, несли под замок.
Я была картиной без меры и грани,
Я для вас открывалась, как чистый листок.
Вы меня возносили до уровня Моны,
Уходили, потом возвращались взглянуть.
Я лежала покорно мазком невесомым,
Опасаясь ресницею пошевельнуть.
Вы меня подносили ко всем галереям,
Красной завистью дам их румянцы пекли.
Я была то ли мертвых чувств колизеем,
То ли ярким примером новой любви.
Вы меня рисовали без всяких набросков,
Что б заметен был смелой краски порыв.
Я была лишь картиною маслом и воском,
А любовницей вашей себя возомнив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231432
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Я псевдо людина надламана зверху,
Мене вистачає лише на добу.
Ніщо не руйнує так шкіри поверхню
Як наступ раптового, злого дощу.
Відсутність турботи впливає на дійсність:
Життя і без того нагадує брухт!
Без цілі мого існування важливість
Зникає під натиском піднятих рук.
Мене не врятує дурна парасолька,
Вода вже завдала пошкоджень, нажаль
Не стане в пригоді розділена долька,
Що, певно б роз’їла і шлунок, і сталь!
Я псевдо людина на двох батареях,
Що, мабуть, невдовзі закінчать мій вік.
Я винахід… та на шістьох асамблеях
Мене виставляли по декілька діб.
Для них я був ніби несправжнім, ляльковим
Конструктором «Лего», чи, як там іще?
Технічним прогресом, але прибутковим,
Ніхто не спитав, як людину мене…
А, може, мені не подобалось масло,
Чи акумуляторний шок кожну ніч.
За деякий час написав собі гасло,
Що псевдо людина – не власність, не річ!
Тому я і втік! Як людина,бездумно,
Не взявши з собою комплект батарей!
Напевно помру, не поживши… як сумно…
Але помираю я серед людей!
03:30
27.12.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231441
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
Вона бачить посмішки весь день,
Скільки масок дивляться на неї...
Та проходить мимо наче тінь
І це все ну зовсім не для неї.
Знову пройде й навіть не помітять.
Очі не підійме , а навіщо...
Перехожого ж красою не осліпить
І в душі самі лиш протиріччя.
Не така як всі, якась незвична,
В погляді розчарування й біль
Та для неї це давно вже звично,
Не поможе цьому навіть хміль.
І ніхто не знатиме ніколи,
Що там бачила, і через що пройшла
В пам'яті це як уколи,
І з життя б вона давно пішла.
Навчилась через сльози посміхатись
Вірити, що змінить світ
Почуттям всім серцем віддаватись
Досі поряд лише він!
Ради нього все це поборола
Лиш для нього крізь життя ішла
Залічив він всі проколи
І з'явилась у душі іскра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231436
дата надходження 27.12.2010
дата закладки 27.12.2010
В зимнем саду-зацвели абрикосы.
В зимнем саду-распустилась сирень.
Скоро январь.В перспективе морозы.
А на дворе-лучезарный апрель.
Что-то не так!Перепутаны нити
Астрологических календарей.
В тесный клубок чьей-то прихотью свиты
Зимний мороз с тёплым бризом морей.
Даже Луна поддалась искушенью
И повернулась другой стороной.
Смотрит тайком на Земли пригрешенья
И аномальный природный застой.
Что-то не так!И с людьми,и с природой!
Переплелось всё,пошло кувырком.
Мы заигрались опасной свободой.
Белое с чёрным меняем тайком!
Кто-то за нас всё решил переделать.
Но не учёл,что решаем не мы!
Кто же теперь может людям поведать,
Что средь зимы зацветают сады?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231312
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 26.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2010
Светятся гирлянды,
Елочка в углу.
Горкою подарки
Тут же на полу.
Теплые улыбки,
Возгласы друзей.
За окном снежинки
В свете фонарей.
Суета хозяйки,
Мельком нежный взгляд.
На столе - раздолье,
Блюд вкуснейших ряд.
Искры из бокалов,
Фейерверк вразлет.
Нагадайте, звезды,
Людям лучший год.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231276
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 26.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2010
Просто совру тебе:"Мне без тебя не больно.
Солнце в моей душе, в сердце - цветущий рай"
Только обида безжалостно душу мою уколет,
И не позволит, глупая, просто себе соврать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231157
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Разум пал и правит страсть!
(Так и не смог определиться, как же лучше начать :-) )
Свергнут разум – правит страсть!
Сердце борется за власть.
Под влияньем красоты
Обезумели мечты.
Несмотря на сто преград,
Вышли чувства на парад,
Бросив тело в плен страстей.
К отступленью нет путей.
Ведь Пандоры злой ларец
Целомудрия конец.
От соблазнов трепеща,
В уголку дрожит душа…
© Copyright: Александр Николаевич Ковальчук, 2010
Свидетельство о публикации №11012256698
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231155
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Втомилася від брехні, від лицемірства, казок. Втомилася від оточуючих мене людей, котрі тільки те й роблять, що грають, грають життя як виставу. Де ж ,чорт його забери, відвертість? Де ті щирі почуття? Кохання - про яке ми так багато говорим та міцна дружба?
Втомилася від сірих буденних справ,від життя та істот, які нічого в ньому не цінять! Втомилася знаходити та губити людей. Звикати до них і спостерігати за тим, як вони повільно зникають з мого життя. Втомилася довіряти, а потім розчаровуватись. Втомилася говорити правду тоді, коли її не чують.
Я втомилася від людей, тому, що вони тільки те й роблять, що нищать мене, а ще я втомилася від самої себе,тому, що я покладаю на інших занадто багато надій.
Та тільки запитаю себе: від чого я тікаю? Тікаю від самої себе. І як це пагубно не звучало, але з кожним кроком нашого життя втома зростає.
Припини вбивати мене, благаю, до поки втома не переросла у звичку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231172
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Якби ти знав як тебе мало
Якби знав як я люблю тебе
Якби ти знав і знов не стало
Без тебе немає мене
Ти майже поряд і знову далеко
Все це для тебе і всі рядки
Тільки твоя і як же не легко
Чути лише телефонні гудки
Не можу більше втрачати тебе
Не хочу знову шукати тебе
Губи кусаю..
тебе... не відчуваю..
Знов не закінчені фрази
Знову сльози в очах
Вечір.., а ми вже не разом
Я помираю у чужих руках
Люблю і знову ненавиджу
місто пустеля моя
Тебе я ніколи не зраджу
Навіки лише твоя́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231177
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2010
Зима! Прийшла пора любити
І грітися в обіймах.
Очами сніг топити,
Долонями обличчя гріти.
Вуста тремтять, всередині лавина
Настала довгождана та хвилина
Коли навпроти він стоїть.
Ні слова мовити не зможе…
Співа метіль, неспокій у душі тревоже
«Невже не скаже, що потрібна?
Невже не зватиме своєю?»
І згасне посмішка тендітна.
І захолоне твоє тіло.
Вже ладна будеш ти піти,
Але відчуєш у своїй долоні…
Його рука,обійми ті міцні.
Відчуєш знову ти, кипіння крові.
Візьме у руки він твоє обличчя.
Зігріє поцілунком сніжне серце
І всі розтануть протиріччя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228789
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 25.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2010
Пробач мені, моє кохання,
За ті холодні болісні слова,
За ті думки, які нещадно
Руйнують мозок мій щодня.
Пробач мені, моя любове,
За те, що я не зберігла
Усі надії й сподівання
У прірву викинула я.
За все пробач, моє кохання,
За зустріч, пристрасть і вогонь,
За крик душі, за сльози серця
І цю незайману любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231169
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
...Аж перехопить подих од любові,
Сльоза на віях забринить,
Давкий клубок зависне в горлі,
Бо ж промине прекрасна мить!
Аж перехопить подих од любові,
Душа укотре затремтить,
Захопить ніжність, наче повінь...
О зупинись, прекрасна мить!
Аж перехопить подих од любові,
Надія знову задзвенить,
Неначе клятва, голос крові,
Що ми продовжимо цю мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231126
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Почему мне так трудно забыть?
Почему серце снова страдает?
Почему не могу розлюбить?
И когда это чувство расстает?
Немогу я ответа найти,
И понять я себя немогу,
В моих мыслях опять те мечты,
только ними сейчас я жыву
Может времья пройдет,я забуду,
Все страданья уйдут,как вода
И влюблятся так сильно не буду
Буду жыть я,как раньше жыла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231125
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Новий рік тихо стукає в двері,
Хуртовина дме снігом у хату.
Дід Мороз в свої сани святкові
Положив подарунків багато.
Під ялинки, що сяють у домі,
Він гостинці розносить родині.
Дарить радість дорослим і дітям,
Щоб були в Новім Році щасливі.
Щоб хліба уродили на славу,
Кожен день у житті був за свято.
Щоб було у нас в Новому Році
Сил, здоров’я і грошей багато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231061
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Люби меня молча, как звезды
Молчат о секретах Вселенной,
Ведь знаешь: вернуться нам поздно
В манящее осени лето.
Люблю я тебя, к черту время!
Обманывать больше не в силах
Но ставить свое сердце в стремя...
Уволь... Мне судьба запретила.
Когда-то ты счастье разрушил
Своим жесточайшим ударом.
Любовь, будто блюдце для суши
Покушал... Оставил... Так надо
Но знай: мои чувства - святыня...
Они - словно чудо-лекарство.
Пусть даже утрачу я имя,
Любовью спасу твое цар
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231043
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Тетяна Рубінська
Чого хочуть чоловіки, або сафарі серця
Елдредж Джон. Дике серце: Таємниця чоловічого серця. – Львів: «Свічадо», 2010. – 232 с.
Усі намагаються зрозуміти, чого хочуть жінки, що там у голові білявки, брюнетки, шатенки, які у них таємниці, що приховує у собі мінливе жіноче серце. У цих перемовинах зовсім забувають, що те, чого хочуть чоловіки – теж насправді велика таємниця…
Часто у стосунках чоловіка і жінки виникає небезпечна межа Міжмноюітобою. Тоді виникає потреба нового розуміння, яке так важко десь знайти, складно запитати, коли зовсім не знаєш запитання, проте точно розумієш - щось не так. Хочеться заглянути у чоловічу душу трохи глибше, аж за двері мужності, щоб знати, а як там? Яка там температура почуттів? Які там страхи і бажання? Які несказані слова приховує у собі велике чоловіче серце? Якщо просто шукати, то так ніколи і не знайдеш. Шукати, тільки щоб знаходити. Саме тоді, коли мої пошуки перейшли у знахідку, прийшло запрошення у відповіді – книга «Дике серце» Джона Елдреджа. «Це саме те, що мені потрібно»! У підзаголовку красувався напис «таємниця чоловічої душі». Цього разу я не послухала скептично-дорослий голос про те, що не існує таких книг. Я просто сказала, що я надто довго шукала, щоб тепер випустити з рук знайдене. Тільки я і таємниця…
… Опісля прочитаного через деякий час я зі своїми друзями гулями містом Яремче, хлопці надибали чоловіка, котрий стріляв з арбалетів і наче загіпнотизовані кинулися туди. Моя подруга обурено: «Зовсім наче маленькі діти. Навіщо їм ті арбалети? Ще не набавилися». Я раптом побачила у цій подрузі себе до книги Джона Елдреджа…
Книга неймовірно огорнула мене собою. Я жила наче у світі таємниць. Дванадцять розділів книги як дванадцять повітряних куль, з кожною підіймаєшся все вище і, як не дивно, за щораз відчуваєш тверду землю під ногами. У вступі автор каже, що це не чергова книжка для чоловіків, це дозвіл бути тим, ким є. Замість того, щоб змінювати власне серце, чоловікові просто потрібно один раз зрозуміти своє серце, знайти призначення «заради віднайдення життя, сповненого свободи, пристрасти і пригоди».
Тож автор шукає чоловіче серце. Чоловіки потребують чогось іншого, аніж прийнято думати. Чоловіче серце мусить бути вислухане як чоловіком, так і жінкою, бо саме тоді буде можливою така бажана гармонія у стосунках. «Чоловіче серце потребує місця, де ніщо не є завчасу підготовлене, напівфабрикатне, знежирене, запаковане, ліцензоване, в режимі on-line, готове до вживання. Там немає крайніх термінів, телефонних дзвінків чи засідань комітету. Там мусить бути простір для душі». «Ніколи не обмежуйте чоловіків!» - несе у собі послання книга. Кожен чоловік хоче виграти битву, пережити пригоду і врятувати красуню. Дивним чином бажання жінки прямо пропорційні бажанню чоловіку. Кожна жінка хоче, щоб за неї боролися, бути частиною пригоди і відкрити у собі красуню.
Чоловік мусить зрозуміти, звідки він прийшов і чого вартий. Найглибшим страхом кожного чоловіка є страх бути викритим, виявитися самозванцем, а не справжнім чоловіком. Чоловік несе у собі образ Бога не лише у фізичній силі, а ще і в душі. Кожен чоловік – «пагін роду переможців». Джон Елдредж повертається у своїх пошуках до першої жінки і першого чоловіка – Єви і Адама. Автор помічає, що все наступне, створене Богом було досконалішим за попереднє. Адам був тріумфом праці рук Божих, створений на образ і подобу Бога. Він втілює у собі силу, шаленство, дикість і пристрасть, яку перейняв від Бога. Завершальним штрихом всього творіння була Єва. З нею творення підходить до найвищої вершини, кульмінації. Вона втілює у собі красу, таємницю і ніжну вразливість Бога. Автор саме в Едемі шукає відповідей на поведінку сучасного чоловіка і жінки. І знаходить!
Тільки Едем був пристосований до життя, а весь інший світ був диким і Адам мусив опанувати його через помилку свою і Євину. Адам повівся пасивно на спокусу Єви, він не йде на ризик, не бореться і не визволяє Єву. Кожен чоловік щодня повторює таку помилку Адама. Єва також зраджує своє призначення. Єву змій обманув, сказавши, що Бог щось приховує від неї. Мистецтво бути жінкою взяло гору… Усі чоловіки зводяться до єдиного чоловіка, вони бояться викриття, думаючи що не є тим, ким їм призначено бути. Що ми бачимо, коли зустрічаємося з чоловіком? Фасад, старанно вироблений фіговим листочком. Усі хлопчики і дівчатка, діти Адама і Єви, приходять у цей світ і гублять свої серця. А тоді все життя шукають їх. У силі кожного з нас знайти своє серце.
Також автор дає відповіді на складні запитання: Чому чоловіки люблять спорт? Чому вдаються у кар’єризм? Чому чоловіки «пропадають» на роботі? Чому мають коханок? Що для чоловіка є порнографія і мастурбація? Чому успіх так багато важить для чоловіка? Що є чоловічий страх? Що таке чоловіче товариство для чоловіка? Чому безліч чоловіків живе у тихому відчаї? Що таке гомосексуалізм? Коли хлопчик залишається хлопчиком, а коли стає чоловіком? Чому чоловіки часто залежать від дружин і стають підкаблучниками? Чому чоловіки приходять до жінки, щоб підтвердити свою мужність, і чи правильно вони роблять? Чому чоловік поставив Єву на місце Бога? Чому часто чоловік ховається за своїм тілом? Чому чоловіки зловживають шкідливими звичками? Чому жінка так хоче чути слова з уст чоловіка? Чому чоловіки не плачуть чи так бояться розплакатися? Чому чоловіки відмовляються від своїх мрій?
Джон Елдредж повертається у дитинство кожного чоловіка, говорячи і показуючи усю важливість виховання матері і виховання батька. Коли батько має «взяти» хлопчика до себе, а мати «відпустити»? Чому для чоловіка так важливо знайти своє справжнє ім’я? Автор розповідає про травми і рани чоловіків. Вони – це те, що найретельніше приховує у собі кожен чоловік. Автор каже, що рану, яку чоловік не визнав і не оплакав, неможливо зцілити. «Геній чоловіка відкривається лишень там, де є його рана». Життя часто засовує лева у клітку, воно вчить чоловіка жити за умовними ґратами. Щоб визволитися конче потрібна мужність, а вона дарується лишень іншою мужністю. Чоловік проходить ініціацію, котру мусить провести батько чи інший чоловік, але найчастіше її проводить Бог. А тоді чоловік вирушає у справжню мандрівку. І тут зустрічається з ворогом, що ранитиме у найвразливіше місце – серце. Але чоловік може подолати все тоді, коли готовий братися до справи не раз, не два і навіть не тричі. Він має бути воїном, а воїн – це назавжди. « Життя – це не проблема, яку потрібно вирішити, це пригода, яку потрібно прожити».
На сьогодні, більшість чоловіків так і не взяли участь у боротьбі, а більшість жінок досі перебуває у вежі. Можна це змінити. Для чоловіка немає якихось особливих формул для цього, проте у нього є дике серце. Чоловік може проявити себе, як чоловік, коли йде назустріч пригоді, яка йому не підконтрольна, завойовує жінку, що є бажаною супутницею всього його життя і вступає у бій, будучи непевним у перемозі.
Як на мене, то книгу «Дике серце» варто прочитати всім, залишитися наодинці зі своїм серцем, щиро сказати собі правду. Думаю, що люди понад усе бояться дізнатися правду, а ще більше – правду про себе. Тому будуть і такі, кому зовсім не сподобається те, що вони прочитають. Головне – це слухати своє серце, підійматися на вершину, боротися за тих, хто поруч, мчати наввипередки додому, бавитися у сніжки, йти у похід з друзями, спускатися порогами на байдарках, стрибати з парашуту і ніколи не забороняти собі стріляти з арбалета, зняти фіговий листочок і ніколи не забороняти бути своєму серцю диким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231041
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Бувають дні –
Сумні.
Пусті й безмовні.
Одноманітні,
сірі і нудні.
Я ж -
кожен день твій
радістю наповню,
ти кожну ніч
літатимеш у сні...
В моїм краю –
завжди' на небі зорі.
Усе живе –
Троянди й Небеса.
Ти - рідна їм.
З тобою всі говорять:
Птахи і Вітер,
Сонце і Роса...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231031
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2010
Випав дощ на село, потускніли хліба
На обличчі села, появилась журба
Та невпинною є хліборобська хода
Зазвучала як Гімн, тиха пісня оця!
Тихо взяло село, гострі коси й серпи
Боронити від злиднів, святі ниви свої
Рано вранці усі, хто у вірі одній
Вийшли в поле кропити землю потом своїм
Щоби збулася мрія, і доля твоя
Щоби щастя у дітях, як нива зросла
Щоби всі як один, радість в праці знайшли
Стиглим хлібом під небом, зарясніли лани
Щоб у вічність щасливі, ми всі разом ішли
І на плечах як долю, свою віру несли
В українське село, в праці зрощений хліб
І в молитву як пісню - життя оберіг.
Українське село, в ньому сила жива
Бо від Бога у нього, хліборобська душа
Хто родився в селі, має знати повік
Від небес взятий хрест - землю дбати до вік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175004
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 24.12.2010
Зимова тиша. Незвичайна, ніжна...
Там, за вікном, казкова благодать.
Укрила землю ковдра білосніжна,
Притрушені сніжком, дерева сплять.
Берізонько, сестричко, чарівнице!
Спокійно,люба, спи аж до весни.
Мабуть, солодкий сон тобі вже сниться
про спів пташок у розвидень ясний...
А сніг іде. Летять сніжинки з неба.
Чаклує скрізь господарка-зима.
Їй річечку іще прикрити треба,
Бо знов тріщить мороз, тепла ж нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230932
дата надходження 24.12.2010
дата закладки 24.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2010
Я Вам кричал,но Вы молчали
Я к вам просился на порог
Но Вы меня не понимали
И гнали в сумерки дорог
Я Вам кричал,но Вы молчали
Просил я капельку тепла...
Но головою Вы качали
Крутили пальцем у виска
Я Вам кричал,но Вы молчали;
И крикнул я,что было сил-
Я ВАС ЛЮБИЛ,а Вы не знали...
Я ВАС ОТЧАЯННО ЛЮБИЛ...
Я замолчал...Вы закричали,
Но я не слышал Ваших слов
Открылись мне иные дали
И Ангелы мне дали кров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230883
дата надходження 24.12.2010
дата закладки 24.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2010
Вот опять холода наступают,
заметает зима города.
Мама ты всех красивей на свете,
не беда, что уходят года.
Стала ты вдруг на осень похожей,
словно иглы в стогу седина.
Но в душе ты гораздо моложе,
ты прекрасна, всегда молода.
Молодость ушла ее ведь не вернуть,
юность пролетела как стрела.
Кто сказал, что легким будет путь,
жизнь прекрасна, но идут года.
В руки, я беру, твою ладонь,
и целую сердцем согревая.
Мама - ты Богиня Мира и тепла,
я люблю тебя моя родная.
Вновь рисуют пейзажи морозы,
лужи сотканы прочно со люда.
на глазах твоих мамочка слезы,
но румянец скрывают года.
На деревьях висят плача льдинки
и поют строки в такт, провода.
Покидают родителей дети,
ждут их семьи, друзья, города.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223783
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 24.12.2010
Весела бабуся. З страшною косою.
Чи може вона не з’явитись за мною?
Я мав на увазі… Ну… не особисто.
Не легко ж до кожного їхати, плисти…
Найлегше, звичайно, було б подзвонити:
– Алло?
– Хто це ?
– Смерть…
– Вам нема що робити?!
– Та ні, я серйозно. Збирайся сьогодні.
Ну все, я кладу – дорогі міжнародні…
А можна іще телеграму послати:
«У п’ятницю ввечері буду чекати.
Dress code – only black (кольорів я боюся).
Цілую . Чекаю. Весела бабуся.»
Листом було б довго. Та можна завчасно:
«Привіт! Приїзди, бо погода прекрасна!
Спекотно – напевне десь градусів двісті!
Зупинишся в мене, живу я у місті.
У мене є песик, та він не кусає.
Мобільний залиш, бо зв’язку тут немає…
Прибудеш – зустріну, дзвонити не треба.
Екскурсію зроблю тобі я до неба…»
Простіше мабуть електронним зв’язком:
Для кого:
такий-то-собака-джмайл-ком;
Від кого:
бабуся-цербер-крапка-рай:
«Тобі дали доступ. Збирайся давай…»
Ще можна по скайпу, звичайно, зв’язатись,
(Та тут я за швидкість не можу ручатись,
Бо фільми качаю і скайп сильно глючить)…
«Я Смерть! Начувайся!» І смайлик страшнючий…
Та рано чи пізно той message прибуде,
І скринька поштова порожня не буде,
Дзвінок продзвенить, хоч його не чекаєш,
Або принесуть телеграму… Та знаєш,
Якщо б довелося мені обирати,
Як має про себе ВОНА дати знати,–
З усього поштового цього надбання
Я все ж обираю… Живе спілкування!
15.06.10р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204041
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 24.12.2010
Я ловив сніжинки ротом,
Не давав їм розбиватись –
Краще хай вони розтануть,
Аніж мають десь валятись…
Краще хай вони розтануть,
Хай з’єднаються зі мною,
Аніж мають десь далеко
Стати мертвою водою…
Попливуть вони у ріки,
Так спокійно, без тривоги…
Щоб,коли зима настане,
Знову впасти нам під ноги…
Я один, а їх багато –
Всіх не зможу я зловити,
Та нічого це не значить –
Я ж не хочу більше пити…
23.04.97p. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223244
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 24.12.2010
WHO ARE YOU ?
Well,who think’s you are ?
Why do you must to be ?
What do you think about ?
Who are you ? Say me !
May be you are strong ,
May be need protect …
If your life is long –
You can see effect …
If you touch your lips ,
You can find your smile ;
She can stay for keeps ,
But don’t ask me why …
If i were you ,
If i were …But …
You don’t care ? Me too …
So , remember that …
19.10.98p. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193728
дата надходження 04.06.2010
дата закладки 24.12.2010
Стоять, мов солдати, довкола дерева,
Блаженство несуть для моєї душі.
І серце радіє, і рветься у небо,
Наповнене щастям у чистій тиші.
Зима пролетить і усі негаразди.
Пора все забути - настав час творити.
Єдине, що треба людині для щастя,
Цей світ, де живемо, душею любити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230627
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
Вдохнови меня Зима
Лужами... Дождями...
Где былая Красота?
Снег...Метель... Т У М А Н Ы
З Е М Л Ю В З Я Л И в покрова...
Грязь... болото... лужи...
Вдохнови меня! Зима!
Положи под уши
Снежную подушку
и посыпь мне на лицо Вьюгу, Снег и Стужу!
Намети Метель! Зима!
Льдом покрой мне душу.
Глыбой буду! Куском Льда!
Словом не нарушу
Тишины покой, СНЕГА...
Белые долины...
белым лесом полоса....
и УМЫ сожгли МЫ!
Дуй в костёр! И разжигай
ПЛАМЯ из поленья!
Вихрь ОГНЯМИ поднимай!
ДАЙ мне Вдохновенье!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230626
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
Идём с тобой по улице знакомой,
Нам улыбается безмолвная луна
И от любви простой и невесомой
Мне сделалась прекраснее весна.
За плечи аккуратно обнимаю
Насвистывая, словно соловей,
Взгляда от тебя не отрываю
В свете бесконечных фонарей.
Ты так красива, ты моя принцесса
И хочется от счастья закричать
И рассказать, насколько ты чудесна
Всем на планете громко рассказать.
Под звуки замечательных мелодий,
Мы медленно станцуем под луной,
И танец этот знаменит в народе,
Как алый вальс с тобою и со мной.
Потом, встречая наш рассвет у моря,
Нас ослепит природы красота.
Любовь наша сильней любого горя,
Любовь наша и вечна и чиста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230617
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
Я тобі обіцяю – забуду
твої очі прозорі і сміх,
що для тебе Орфеєм я буду,
моя музо, мій страчений гріх.
Я тобі обіцяю – забуду
твої руки і губи, і вії,
я фантомної форми набуду,
щоб легким вітерцем лише віять.
Я тобі обіцяю – забуду
безкінечні любовні страждання,
тільки б важелі всі повернути
десь у напрямку "антикохання".
Я забуду, забуду, забуду!
Буду привидом, маренням, страхом!
Ароматом незримим я буду,
буду стомленим вічністю прахом.
Щоб про щастя задарма не марить,
я в бокалі вина утопаю,
Тільки клятва одна серце крає:
"Я забуду тебе – обіцяю"…
(22.12.10)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230611
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
Едва ты прошептал: «Не уходи!
Не уходи! Прошу тебя, останься!»
Мир покачнулся, сжалось все в груди.
Нет сил уйти и не могу остаться.
Я так люблю сиянье глаз твоих
И нежность губ, и сильных рук объятья,
Весь этот мир, что создан для двоих,
Где все имеет смысл: и шорох платья,
И музыка, и свет, и тишина,
И смех, и шепот, и молчанье,
Бледнеющая в небесах луна,
И звезд призывное мерцанье.
«Не уходи!» - глаза твои кричат.
«Не уходи!» - с мольбою просят руки...
Я остаюсь до первого луча,
Забыв о неизбежности разлуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230609
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
Лето было бледным болезненным и чужим.
Он смирился с летом, смирился и долго жил.
Запивал простуду солёной морской водой.
Выходные – будни, а в целом, почти покой.
Он не знал, что осень последнее время го.
Что война подкосит, богинь, а затем богов.
Что собаки плачут во сне иногда, за ним.
Что октябрь на даче сжигает тела богинь,
Собирает пепел и прячет его в подвал.
Он не знал об этом и жил, и опять не знал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230602
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
Це місто галасливе нині ще не спить
І місяць заховався за планету
Та сніг давно в ногах вже не рипить...
Найдовша ніч у світі інтернету.
Туман накрив завісу навісну,
Лиш тільки ліхтарі замінюють нам міясць,
Природа ж мріє сонно про весну -
Мене ж зима така роками бісить.
Проте не раз потрібно пережить,
Затемнень білолицого не раз побачу,
З кохання чаші хочу ще надпить -
Життя не темне й не таке собаче.
22.12.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230594
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 23.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2010
Подих дощу
Ми йшли разом. Я і дощ. Наздогнав він мене якось непомітно, жаль— я пропустила його народження. Великі краплі легко торкались мого обличчя, здавалось, він ніжно пестить мене, цілує у щоки.
Ми довго гуляли разом вечірнім містом. Він так щиро і ніжно щось мені розказував. Я його розуміла. Він самотній. Тому, мабуть, пристав до мене, бажаючи розповісти про свої таємниці, або просто потеревенити про що небудь. Я його не відігнала, як це робили тисячі інших перехожих. Вони відштовхнули дощ своїми парасолями і капюшонами, залишили самотнім.
Згодом ми настільки зрозуміли один одного, що здалось, ніби давні друзі, хоч я раніше не любила дощу. А тепер ми були разом. Дві споріднені душі. Я відчувала себе частинкю його, була краплиною, чистою і прозорою. Ми йшли. Вулиці міста порожніли, засвітилися ліхтарі, а наша бесіда не вщухала
Він розказував про своє невтішне життя. Я розуміла: каплі дощу—це ми. Чи одинокі? Не знаю! Ми так само сподіваємось, як і вода, потрапити на прозоре скло, а не в багнюку. Але коли здається, що прямуємо в майбутнє, краще життя, насправді ж падаємо в нього, інколи так низько, що не можемо піднятись і похвалитись своїм прозорим, як дощ на склі, сумлінням.
Я втішаю дощ. Він плаче. Плаче небо. Але ж тепер я вже не хочу розуміти його, підтримувати. Мені набрид мій співрозмовник. У душі—я людина дощу: така ж, як і всі зрадлива, непостійна, як вода.
Та дощ не вщухає. Я чую його, він грає сумну мелодію. Я полюбила ту музику. Я люблю дощ, бо десь серед мілійонів краплин є одна моя. Я знаю, треба очистити її від бруду, і жити, просто жити, текти течією—адже я людина дощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230589
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Посмотри мне в глаза,
подивись мені в очі,
и скажи мне тогда,
що від мене ти хочеш,
Я тебя не пойму,
і коли зрозумію?
на тебя как взгляну,
моє серденько мліє.
без тебя тяжело,
дуже важко без тебе,
а с тобой хорошо,
я літаю десь в небі.
да влюбился в тебя,
і кохаю без тями,
как не вижу тогда,
мені снишся ночами.
ведь тебя, жизнь всю,
завжди вічно кохаю,
и взаимности жду,
і на це сподіваюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230580
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
А в мене все добре і ладно,
По іншому й бути не може,
А Ти все сприймаєш так складно,
Що зовсім на Тебе не схоже.
А Ти безпричинно ревнуєш,
Сьогоднішнє вже не минуле,
В словах неприємності чуєш
І будиш тривоги заснулі.
Невже Ти той вечір забула, -
Я в розпачі крику німого,
А Ти мене зовсім не чула,
Лиш прагнула швидше до нього.
Пішла, а я наче в пустелі
Шукав все Твої підвіконня
І в нашій З Тобою постелі
Не міг вгамувати безсоння.
Впадаючи в розпач агоній,
Ловив Твої крапки з ефіру,
Як зранений звір у загоні
Собі видавався я звіром.
Та час наші рани лікує,
Поволі вертаються сили,
Сліпий прозріває і чує,
Немилий стає комусь милим.
Я знову любов’ю зігрітий,
Відроджений, в мене все ладно,
Я вмію без Тебе радіти,
Не треба сприймати все складно.
Вернулась, а я все не вірю,
Нам Бог визначає всі кроки,
Несли трьох пудову ми гирю
Всіх зрад наших довгих сім років.
Пробач, та на все є причина,
І я в небесах не літаю,
Я вірний і справжній мужчина
І просто своїх не кидаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230577
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Мигдаль розкиданий по підлозі...Ти наступаєш на нього і чуєш крик. Кричить світ через твою жорстокість...Байдуже, схаменеться...
Рука торкається довгого волосся, що закрученими пасмами спадало на обличчя. Нічого не видно...Темно... Маленький рух руки - світ відкрився...
Губи синхронно прощаються, ковтаючи мілілітри забрудненого повітря. Хочеться свіжості. Хочеться справжності... Не буде...
В голові туман, як зранку, коли вперше ішла в школу... А зараз все надто складно. Туман став непрохідним...
Хтось стоїть навпроти і сміється... А тобі прикро, лячно і образливо... Ти пришвидшуєш ходьбу, мигдалини кричать...пасма волосся розлітаються... ти хочеш накинутись на незнайомця з шаленою люттю, але зупиняючись за декілька сантиметрів до стіни, розумієш, що то була твоя тінь...
Ти сама смієшся з себе...
Стало огидно...Ти ненавидиш себе... Не навидиш мигдаль..ненавидиш світ...ненавидиш життя.....але любиш...
......любиш такою бути....
P.S. Божевільна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230554
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
В долоні топиться пісок,
рожеве сонце ніжить плечі.
Ми сидимо лише удвох -
це я і спогади про ночі.
Безсонні ночі до світанку.
Крізь тишу спокою були
слова ласкань, і аж до ранку
тонули в поросі імли.
Спокійні ночі сновидінь
Фрагменти щастя і кохання.
Як знову засинала тінь
від болю жаху і страждання.
Аж до кінця залишаться зі мною
твій голос і блискучі очі.
Колись сховаюсь за високою стіною,
та я ніколи не забуду про ті ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230550
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Опять дожди,печаль и осень
В окно моё глядят с утра.
И лист осенний вдаль уносят
Столь надоевшие ветра.
Каштан стоит ,как оборванец,
Листва на нем уже стара
И радует лишь яркий глянец,
Его упавшего ядра.
Вокруг ковер из листьев павших,
Пытается создать уют.
И вереница птиц уставших,
С собой на юг тебя зовут.
Лишь ели с соснами глядят,
Как красота с подруг уходит.
Ну,а они одни стоят,
Печаль им осень не наводит.
И кажется,что навсегда.
У них судьба совсем иная,
Что избраны, и их года,
Не тронет возраст убегая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230574
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
В моїй душі-нестримний біль,
За всі розбиті сподівання
Усе,що є - це море сліз,
А вслід за ними лиш страждання
За тим,що вже не повернути
Ті найдорожчі миті щастя,
Ще б на хвилинку там побути
Та це можливо тільки в казці...
А ще - у світлих,тихих снах,
де все наповнено любов"ю
де не існує болю,втрат,
І сліз,пронизаних журбою...
Що залишається,крім мрії,
яка не згасне попри все?
Вже вкотре сумніви розвіє,
Та в серце радість принесе...
І тільки спогади мої,
Такі яскраві,незабутні,
Тепер зі мною назавжди,
бо прикрашають сірі будні...
Я ними дихаю,живу,
І серце з ними б"ється швидше,
Вони у снах і наяву,
І пам"ять мою не залишуть...́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230480
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Не знаєш що робити?..
Не знаєш куди йти?..
Не знаєш куди дітись?
Не знаєш де?.. І з ким?..
Не знаєш що з тобою?..
Не знаєш що навкруг?..
Не знаєш чого серце,
Турбує тук!.. Та тук!..
Не знаєш що писати?..
Не знаєш що читать?..
Як бути?.. Як здолати?..
Не знаєш?.. Адже так!..
Скажу одну пораду,
Як подано мені.
Ти не шукай відраду,
Та душу не гніви
Ми всі маленькі в світі,
І всі ми шукачі.
Щоб знати.. Треба жити!..
Щоб жити… Треба йти!..
Ти піднімись у досвіт,
І Сонцю поклонись.
Ти помолись до Бога..
Та в учні попросись.
Ти сповідайсь «незнайством»,
За всі свої гріхи.
Та щиро своїм серцем,
Прощення попроси..
І не гніви більш душу,
Не лай когось і сам.
Тепер… Ти знати мусиш!..
Де ти!.. І де твій Рай!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230452
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Что такое прошлое?
Память? Наши сны?
Занесло порошею
Первый день зимы.
Для чего же память вновь
Нас зовёт туда,
Где была жива любовь
Наша навсегда?
Что такое прошлое?
Боль разбужена.
Заметёт порошею
Мыслей кружева.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230467
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Життя проходить зовсім поряд,
В щоденних пошуках наживи.
Здалеку чути крики, сморід
І скрип натягнутої жили.
Назбируємо зайві речі,
А з часом спалюєм до тла...
А зовсім поряд – хтось приречений,
Нема ні світла ні тепла!
Зажовують жорстокі будні,
Немає часу, сни тривожні.
Далекі мрії – геть відсутні
Зливаємо пусте в порожнє.
Життя проходить в споживанні
Без усвідомлення що треба…
Це вперше, вдруге… чи в останнє?
Життя пройде… що потім? В небо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230466
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2010
Моя вічність -кишені, набиті снами.
Біле марево ночі, Його запальничка.
Моя ніжність сидить і сміється між нами.
Так палає оте, що назвалось -дрібничка.
Моя сила –містерія енного ранку,
Де виблискує сніг пурпурово, чарівно.
Пахне хвоєю й чимось смачним до сніданку
І всі мої хвилини –в Його руки…повільно.
Моя музика –голос лиш тих, що є рідні.
Шепіт через дроти о дванадцятій ночі.
Я не можу іти, більш не хочу іти,
Від людей, що хоч раз заглядали у очі.
Моя вірність –закреслені прози і вірші,
Або те, як згадаю і просто всміхнуся.
А до нього-то всі чи інакші, чи гірші,
Та тепер по-новому вдихати я вчуся.
Моє завтра –щоденник, глінтвейн і розмови,
А за вікнами знову лягає сніжність.
Я ж бо навіть із небом не маю змови.
Й так щасливо кружляє десь моя ніжність…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230457
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 22.12.2010
Не підберу для тебе рими,
Не підберу потрібних слів.
Не покажу разом із ними
Своїх реальних почуттів.
Давно ці фрази нецікаві,
Метафори втрачають зміст
Безсоння, втоплене у каві,
Не схопить музу знов за хвіст.
Емоцій грім не відступає,
Рядки несуться в голові.
Та рими все іще немає.
Слова лиш є, та не свої.
10.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178171
дата надходження 17.03.2010
дата закладки 22.12.2010
А знаєш, я раптом згадала,
Як мій починався біль-день,
Коли я ще зовсім не знала,
Як люди не люблять людей.
Коли я ще не розуміла
Чом серце повинно мовчать
І скласти повинна я крила
Й забути, що вмію літать.
Коли не могла я дивитись
У очі, що снились мені -
Я знову залИшила ніжність
В яскраво-казковому сні.
Коли мені вслід засміялись
Ті очі холодні й чужі,
А я несла в серці лиш радість,
Яка шепотіла: «Мовчи».
Коли ти пройшовши повз мене,
Як ніби мене й не було,
Кохання у серці завмерло -
Льодинкою стало воно.
А ти і не знав, мій коханий,
Як той починався біль-день,
Коли народилось мовчання,
Бо я зрозуміла людей.
(із життя моєї мами)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208600
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 22.12.2010
Я не пробачу.
Ніколи. Нізащо.
Досить із мене.
Скидай свою маску!
Не допоможуть солодкі словечка,
І у твої нові клятви не вірю!
Думаєш, досі наївна овечка?
Чи - що на помилках вчитись не вмію?
Досить ставати на ті самі граблі!
Я не пробачу, невже це не ясно?
Скажу «Прощавай» тобі раз і назавжди.
Знай, що у мене все буде прекрасно.
Я не пробачу.
Хоча, ще можливо…
Ні, звісно ні!
Це уже не важливо.
Я не пробачу ніколи і крапка!
Вичерпав ти вже довіри ліміт.
Може, тобі залишити на згадку
Нездійснену мрію про спільний політ?
Я не пробачу, про що ти говориш?
Не треба ще більше цієї брехні!
За весь цей час, відколи ми знайомі,
На моїх вушках вже досить лапші!
Я не пробачу.
Ну звісно, жартую.
Я трішки поплачу,
А завтра пробачу.
Забути образу… Насправді, це легко!
Отак раз – і все. І хіба ми сварились?
За що це ти зараз пробачення просиш?
Та ні, це все, певно, мені лиш наснилось!
І знов будем жити, як жили раніше.
І я буду вірити тобі ще сильніше.
Далеко у грудях щось буде щеміти,
А я перестану той щем розуміти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230272
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 21.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2010
Как я хочу проникнуть в твои мысли,
Увидеть все, развеяв лести дым.
Ах, если б был ты книгою, ах если б,
Тебя смогла я зачитать до дыр...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230270
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 21.12.2010
Вчора було вчора. Сьогодні є сьогодні.
Завтра буде завтра.
Вчора було вчора. Сьогодні було вчора.
Завтра не буде.
Завтра вона не прокинеться.
Вона це знає, тому ніколи не спить.
Живе в одному дні, і наступний
ніколи не приходить. Сьогодні
заспокоюю її. Веду до ванної.
Роздягаю і мию її тіло молоком.
Очі налякані. Тремтить нервово.
Кажу їй, що завтра- не буде.
Флакон медичного спирту на двох.
Вона постійно називає його ім"я.
Кажу, що він прийде завтра.
Але вона завжди живе сьогодні,
тому більше ніколи його не побачить.
Пригортаю її до себе, вдихаю запах
її волосся. Заплющую очі. Плачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230169
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 21.12.2010
Кидаю у вогонь зів'ялі хризантеми
І пошепки кричу твоє ім'я.
Дивись, до тла згорають золоті едеми,
Що їх разом плекали ти і я.
Тих світлих днів не повернути вже ніколи.
Чуєш, марно...
В снігах холодних загубили слід.
Згадай ще раз нашу мелодію сумну, до сліз печальну...
І все, нехай живе в серцях пекучий лід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230178
дата надходження 21.12.2010
дата закладки 21.12.2010
Ты так хотел остаться совершенным,
Об этом Бога по ночам молил,
Но к Сатане попали все прошенья -
Он это чудо быстро сотворил.
Стареет отражение в картине,
А тело остается молодым.
Но только душу ты свою отныне
Делить обязн будешь тоже с Ним.
Портрет ужасен, но прекрасно тело:
Стройна фигура, кудри золоты.
Ты зло творишь уверенно и смело,
Срывая жизни нежные цветы.
Их кровь видна лишь только на портрете -
Ты в жизни не мараешь белых рук.
Ты за свои злодейства не в ответе,
Ведь красота не отражает мук.
Прожил всю жизнь ты юным и красивым
Среди стареющих друзей и дам,
Всем улыбался весело и лживо,
И Бог тебя за это покарал.
Хотел избавиться ты от исчадья ада,
Которое хранило твою суть,
Хотел и дальше наслаждаться жизнью сладкой.
Пеняй лишь на себя, не обессудь.
Одним ударом ты избавился от зверства,
И молодость, и красоту сберег.
Портрет остался юным, безупречным -
Ты на себя проклятье перенес.
март, 2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230124
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
Стёрла помаду влажной салфеткой,
Чтоб не мешала нам целоваться.
Я твоя стерва, я твоя детка.
Буду, как кошка, кусать и ласкаться.
Странные мысли мы воплощаем,
В наших свиданьях нету запретов.
Всё аморально, мы это знаем,
И убегаем от целого света.
А на прощанье я оставляю
Запах духов на помятой постели,
Грязные кружки с выпитым чаем
И обещанье встреч на неделе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230074
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
Залиш на ранок
недопиті мрії,
вплети у коси
шепіт моря...
Залиш на ранок
полохливу зграю
манірних снів,
що всілись на повіках...
Кошачим язиком,
мов краплю молока,
злизало сонце ніч
у блюдці двору.
Знов чуха горизонт
об небо безкінечну спину
і тисячі доріг
плетуться по-між снами,
аби здогнати час,
аби тебе знайти!
Залиш до ранку
воскові скульптури,
хай тисячі
вогнених язиків
на допиті у ночі
розплещуть все
мені про тебе.
Вже тріпотять
фіранки сну.
Ось-ось росхиляться долоні
і я побачу, ніби вперше,
твою знайому
хитрооку морду...
Залиш ще трохи мені сну!
...на подушках примхливо потягаюсь,
виборсуюсь з-під шовковистих марень ...
Цілуєш...
Я по вустам тебе впізнаю!
Знаю...
(Автор малюнку Gala.vita)
20.12.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229946
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
Сквозь снегопад, лучом стреляя,
Бьет наповал любовью он:
Вернулся к нам зимой из рая
Весенний ангел Купидон.
Танцуя, падают снежинки,
Сияет ёлка во дворе,
“I need my love” – поют пластинки,
Любовь воскресла в декабре.
И в этот теплый зимний вечер
Ты так красива и нежна,
Неужто век любви не вечен?!
Как нам она сейчас нужна…
В.Стр@нник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229920
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Мы сами лепим свой портрет.
Нам дали инструмент и глину.
Путь к завершенью очень длинный.
Готовых лиц с рожденья нет.
Мы сами лепим свой портрет.
Немного каждый, как отец.
Чуть-чуть от бабушки и мамы.
А остальное все – мы сами,
Рисунок мыслей и сердец.
И каждый сам себя творец.
Несовершенство и порок,
Привычки, страсти, увлеченья..
Создать себя – это мученье.
Когда же прозвенит звонок,
Пойдет ли понятое впрок?
( стихи юности)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229895
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Перед Новым годом вечно
Настигает суета.
Нервы хочется беречь, но
Не выходит ни ч-рта:
Пробки, давки, злые рожи
Недовольных горожан,
Напсихуешься до дрожи
И, мрачней чем баклажан,
Волочёшь домой в охапке
Воз подарков и еду,
И летят со свистом бабки
На сплошную ерунду.
Суета чревата стрессом,
И понятно, почему:
Плохо жить под жутким прессом,
Подарить чего кому.
Так загнёшься раньше срока,
Ибо губит на корню
Ежегодная морока,
Чем порадовать родню.
А родне и горя мало,
Проживает без забот
И вручает что попало
Мне на каждый Новый Год.
Ну, а я поди попробуй
Подари-ка им фигню.
Не простится мне до гроба,
Знаю я свою родню!
Потому кручусь в запарке,
Словно белка в колесе,
Чтоб, открыв мои подарки,
Обзавидовались все!
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229914
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
А я не вірю в те, що кажуть
Я вірю в себе й лиш собі
Та що вони про мене знають?
Для них я цятка десь на тлі
Лиш небо знає… Небо знає!
Чого так темно у душі…
Чого кохання серце крає
Чому ж погано так мені…
Лиш небо знає… та не скаже…
Тому що мабуть треба так…
Збирати ті частинки вражень
Й складати пазла… все не так!
Складала долю – вийшов смуток
Немов туман на полотні…
І лиш забутий щастям трунок
Стоїть сомотньо на столі…
Не знаю… може випить щастя?
А як отрута то стоїть?
А якщо випить – стане краще?
Чи знов втону я десь в журбі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229906
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Ох, ти доленько моя,
Згубо синьоока!
Знаєш ти і знаю я...
Як же одиноко!..
Ти навчила не жаліть
Сил, ані терпіння
І кувати вправно мідь.
Та нема спасіння.
Бо ж у парі сумно так,
Тихо і самотньо.
Не збагну усе ж ніяк
Цих думок безодню.
У гріхах своїх тону
І безсилля мучить,
Бо не знаю як йому
Правду всю озвучить...
"...Вже пройшло багато днів,
Мало що згадаю.
Ти хотів...Та не зумів.
Вибач. Не кохаю.
Це є правда, а не мед.
Гірко. Добре знаю.
Та наступним буде злет...
Цього і бажаю!.."
А що буде за дверима,
В далині від дому?..
Лиш залишиться провина,
Що дарує втому.
Щастя ж світить, як маяк...
Все манить у далі...
А життя нема ніяк
З некоханим в парі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229898
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Як цю мить зупинить, щоб побути подовше з тобою,
Що мені говорить, як дібрати для тебе слова.
Як тебе напоїть, не вином напоїть, а любов’ю,
Щоб від неї ти п’яна й безмежно щаслива була.
Я в цім щасті втоплюсь, ти мене рятувать тоді будеш,
А за свій порятунок тобі напишу я вірші.
Після цього ніколи мене ти уже не забудеш,
Залишусь, ніби сон, я у файлі твоєї душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229874
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
ТЕСТ НА РОМАНТИЧНІСТЬ
Ви бігали босоніж по росі ?
Купалися в ранковому тумані?
Веселку бачили у всій її красі,
Від запаху бузку бували п’яні?
Ви слухали, як листя шелестить
У парку під ногами, чи в діброві?
Як взимку вітер виє, чи свистить,
Як білка в лісі шишки їсть соснові?
Ви бачили, як сонечко встає,
А потім, як воно лягає спати?
Як повний місяць в річці виграє,
Як ластівки літають біля хати?
Ви знаєте, як пахне сон трава?
Як жайворонки навесні співають?
Чи , як бере нектар з квіток бджола,
Як у саду метелики літають?
Якщо ви бачили, відчули, побули
Серед земної красоти і вроди,
Це значить – ви по-справжньому жили,
Це значить - ви романтик від природи.
Романтик ви від голови до ніг,
Природа ж вам дає наснаги й сили.
Це означає, що такі, як ви,
На світі сіють добре і красиве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229873
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Ти -зірка. Люди на вулиці впізнають тебе. Просять автограф. Біжать на концерти,щоб почути твій голос. Тебе розпирають гордощі. Тепер ти маєш все,до чого так довго йшов. Але подумай:ці всі люди,ці всі божевільні фанатки,що цілують твоє фото,ти думаєш,що ти їх цікавиш?Не дивуйся,але правильна відповідь:ні. Їх цікавить твоя зовнішня оболонка,твій імідж,що створювався роками. І вони навіть не здогадуються через що ти пройшов,аби добитися цілі. І кожен раз,приходячи після концерту в готельний номер,ти відчуваєш себе по-справжньому самотнім. Ці всі жінки. що засинали поруч з тобою,ти навіть не пам’ятаєш їхніх імен. Вони всі були однакові,хотіли одного...В житті ти бачив безліч всілякої дивини:нічні дзвінки з погрозами,прохання поставити підпис на самих несподіваних місцях на тілі,зізнання в коханні,чекання під дверима твого будинку...
Але нікого не цікавлять твої почуття. Ти можеш ридати вночі,битися головою об стінку,можеш намагатися запити самотність алкоголем,можеш шукати гарних жінок,що не викликають підозри. Роби,що хочеш. Їм все-рівно. Головне,щоб на концерті,ти ,загримувавши синці під очима,відкривав рот під фонограму. За це тебе і люблять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229871
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Плутаючись у думках та спогадах, намагаюся згадати події минулорічного існування. Десь у глибині свого єства зустрічаю істоту, що очікує можливості мене повністю поглинути. Що це? Я цього досі не зустрічала. Якесь створіння знає усі мої страхи та бажання, але воно не спроможне забрати моє теперішнє, йому належить все те, що вже сталося. Це сукупність моїх минулих ідей, прагнень, переконань, отже воно мене не зрозуміє, навіть те, що живе всередині не в змозі сягнути кордонів особистого світогляду, хоча й запізнюється лише на одну мить... А що як перестати мислити лише на одну днину, може, тоді матиму когось, хто б знайшов у вирі думок те, що колись загубила. А чи вийде? Чи можливо покинути існування, будучи фізично повноцінним? Треба спробувати...
А чи витримаю погляд того, що якнайкраще знає мене?
Чекати... чекати...
Можливо вже час звернутися до істоти... Привіт! Що ти робиш? Ні, потворо, не їж мого бридкого минулого життя. Я не це мала на увазі, коли хотіла очистити місце для нової ідеї. Покинь! Не можна просто так відцуратися від усіх помилок, їх слід берегти, аби не впасти ще раз у той же бруд! А може, так буде краще... Що ще ти робитимеш? Скажи, чому ніхто не розуміє ціну часу? Навіть будучи у повному відчаї, людина не перестає витрачати його на пусті думки про можливі варіанти без якоїсь там важливої похибки? Кажеш, вони просто не зустріли своєї істоти... А чи всі такі створіння, як і ти, допомагають своїм господарям з чисткою вікон світогляду, чи це ти в мене єдине таке добре й чуйне? Ні, мені все одно, не це я вже давно хотіла в тебе спитати. Чому усі навколо живуть тим життя, яке хочуть покинути, спілкуються тими словами, які їм не подобаються, вживають їдло як щось особливе, блукають серед байдужих до них людей, намагаючись знайти когось близького, щодня сплять, хоч і бояться марнувати час, не покидають марних сподівань, б'ються за безглузді трофеї, коряться безсенсовним догмам, ховають у колисці свої страхи, бачать ніщо у порожнечі, плачуть разом з дощем, але не помічають сліз власної душі, Якщо можуть існувати у власному ідеальному світі мрій? Тоді власне фізичне існування з потребами тіла було б непотрібним. Чому люди повинні жити у цьому вимірі, а не так, як ви, тішитись, існуючи спостерігачами?
Ні, я не хочу так довго чекати. Забери собі моє життя, а мене відведи у свій світ!.. Як це не можеш! Ви там усі окремо? Зовсім ніколи не спілкуєтеся, бо це не має сенсу, адже кожен усе знає? Це ж чудово!
Де ти? Повернися! А як же я! Не залишай мене тут серед цих байдужих та нерозуміючих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229869
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Из глаз долой! Из сердца прочь!
Никто не сможет мне помочь,
Когда сижу я в тишине.
Вокруг лишь ночь и дождь.
Никто не сможет нас понять.
Никто не хочет потерять
Любовь- тем более, но все же
Так происходит. Вот же бл@дь!
Возможно я – не я совсем.
Возможно, мир не тот, чем есть.
Порой ты хочешь пить и есть.
Желаний – тьма!- всех и не счесть!
Когда выходишь на балкон
И звёздный свет струится в глаз,
Когда ты молод или стар
И ты не пьёшь одеколон,
Когда все спят – не хочешь спать.
Когда ты куришь – а, насрать!..
Когда один…Всегда – один,
И не с кем даже переспать!
И если видишь ты беду,
И если какаешь в саду,
И если мечешься в бреду,
Учти! что я тебя найду,
И, может даже, помогу.
В твой сон тихонько я войду,
Открою дверь и уведу
Тебя в ночную дремоту.
Здесь должен быть хороший стих.
Не стих, а всхлип, окошка скрип,
О вечной и живой любви.
Но извини!
Увы! и ах!
Здесь только я и только ты
Читаешь столбики цитат из моих мыслей.
Что ж, я рад!
К чему ненужные понты?
Здесь только я!
Здесь только ты!
А я пишу про всякий бред,
Про мысли, чувства и себя.
Не надоело? Я закончил.
Пойду в кровать – устал я очень…
28,11,2010\00:30
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229866
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Услышу ль голос твой
Ласковый и нежный
Я этой жизнью молодой,
Испуганной, мятежной?
За нотку сладкой речи,
За взгляд лазурно-голубой
Я рад заставить свечи
Играть и петь с луной.
Ни чем не тешусь я с тех пор
Как улетел, словно птичка,
Твой божественный взор.
И сердце сгорело как спичка.
Повернулась жизнь иначе
Не слыша волшебный тон.
Не видя глаз всё плачу,
Портрет целуя перед сном.
Ведь в ней сверкает всё
И от того мне так тревожно,
Что понять невозможно её.
Зато не любить невозможно!
_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229864
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Не бентежить весна..
Що ж бо сталось?
Щастя в приспаних снах
Заблукалось.
Відчуття защемить
В серці болем,
Ощаслив хоч на мить
Мене.. доле.
У коханих очах,
Як в озерцях.
Віддзеркалить свіча
Мого серця..
Не відводь, любий мій
Ніжний погляд.
Я ж бо.. фея із мрій..
Я ж бо.. поряд..
Не піде в небуття,
Та не згасне.
Надпалке почуття,
Надпрекрасне..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229862
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
І досяжна гінка височінь,
І камінна фортеця зборима,
Бо зі мною удень і вночі
Незбагненна, всесильна, незрима.
У самісінькім серці вона,
З нею музика, барви яскраві...
Мов дзвінка новина й дивина,
І завжди в неповторній оправі.
Будить пристрасть, де тиша і грім,
Де нестрим і чуття-блискавиці.
З чотирьох - всіх наявних сторін
Обціловують ніжністю птиці.
За водою спливають слова,
А літа відлітають у вирій...
Та вона - не померхла - жива,
Буде жить, доки в неї я вірю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229861
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Пошматував, розкидав на шматки,
Вуста мої німі тепер навіки
Брехня у серці засіла назавжди,
Неначе біль в душі каліки
Всі почуття розбиті вщент,
А на очах блищить гірка сльоза
Ті дні були, немов солодкий мед
А тепер щезли взабуття
Не згадуй, благаю, мене вже ніколи
Відпусти мене назавжди,
Бо я розчиняюсь у тебе в полоні
І далі немає сили іти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229853
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Вокруг все звери, мрак и ужас
Все стали злыми, так обидно!
Сидят поэты, пишут тужась
И им ни капельки не стыдно
Лишь о своих ненужных болях
Послезапойных грязных мыслях
Других вам тем не видно, что ли?
Вы в своём детстве все зависли?
Чем множить глупость и печали
Чем расплескать депрессий строки
Вы бы почаще замечали
Что и не так вы одиноки
(Продолжить)
Что есть друзья, родня, фанаты
Что есть и свет, и даже пища
Что каждый месяц - день зарплаты.
Что постараешься - отыщешь.
А вы то что? Писать и плакать?
Страдать, грустить и жаться к тите?
Ваши стихи - всего лишь слякоть.
Не надоело? Как хотите.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229849
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Скрип двери, ухо в остро.
Мысль мелькнула: ИДЕТ КТО?
Оглянулся, глянул боком:
МОЖЕТ ВЕТЕР НЕНАРОКОМ?
Затаился чуть дыша,
жду что будет не спеша.
Напряжение до предела,
застучало сердце смело.
ПОСМОТРЕТЬ ИЛИ ОСТАТЬСЯ?
НАДОЕЛО УЖ БОЯТЬСЯ.
Любопытство победило,
подымаюсь я уныло,
руки в кулаки сжимаю
БУДЬ ЧТО БУДЕТ понимаю.
Заглянул за дверь с опаской,
никого не видя ясно,
открываю я с размаху
и давай бежать от страху.
Зацепился за ковер,
загремел я в коридор,
сердце в пятки убежало
сразу мысли: ВСЕ ПРОПАЛО!!!
И вскочив как угорелый,
позабыв что был я смелый,
стал по сторонам смотреть
и от этого потеть.
Вдруг заметил что в углу
спит котенок на полу,
сонно на меня взглянул
потом лапки потянул.
Тут я плюнул уж со злости,
потирая молча кости
и ругаясь про себя,
а коту моргнув любя,
над собою посмеялся,
поняв что живой остался.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229841
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
У не відомий край іду я знову,
У світ безмежний сповнений надій.
Цей світ пізнати хочу я по серця зову,
бо тут у спокої, бо тут я свій.
Мені ніхто дороги не підкаже,
бо скільки нас у кожного вона своя.
Не в змозі я спитати в бога даже,
лише до нього йде душа моя.
Але я відчуваю, правильно крокую,
бо тільки оступився зразу щось не так.
ото тоді сам із собою я воюю,
бо совість підгризає, залишає знак.
Тепер потрохи вже приходить розуміння,
що жити треба у ладу з людьми.
І мати хоч чудь-чудь терпіння,
хоча бувають дуже злі вони.
Усе що нам життя дарує,
то все урок для розвитку душі.
І лиш тоді душа працює,
коли всі вчинки лиш по совісті мої.
Коли любов дарую людям без подяки.
Коли хто просить допомоги треба помогти.
ото тоді Господь мені підкине знаки,
що крок за кроком ближче я до нього,
Господи прости!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229840
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Сквозь трещины в грязном асфальте
тебе улыбается вечность.
Зеленой гуашью рисуешь
на тучах бездомные сны.
Спешишь за мечтой без оглядки
и веришь в ее безупречность.
Душа наполняется светом
в предчувствии сладкой весны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229838
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Ота безглузда стадія дорослості, коли вже твориш диво власноручно,
Коли на Миколая під подушкою знаходиш пустоту, а не пакунок –
І це приймаєш звично, і безболісно, і це тебе вже не ляка, не мучить,
Цікаво, а Ти також мене подумки, як я Тебе, замовив в подарунок?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229828
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
А город бездонно уставший... Но кофе уже не хочется...
И в сердце, как лист опавшее, ворвется опять бессонница.
И дым сигаретный не лечит, всё только обман лишь и слякоть,
что каждым мгновеньем на плечи срывается ветрено... Плакать
устала, и разницы мало. На утро, как раньше, /привычка/
поправишь своё одеяло. Душа прогорела, как спичка.
И небо до боли родное вдруг станет проклятою бездной,
а ветер предательски стонет - становится приторно-тесно.
Зима не вскрывает нам вены, не плачет, не бьётся сквозь окна,
но душат напрасностью стены и сердце от снега промокло...
- Устала? - Да пофиг - привыкла. Мне б только дожить до рассвета.
Надежду царапаешь вилкой, стихами рисуя запреты.
© Зеленоглазая, 2010
Из цикла "Чёрно-белый мир"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229821
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Написано на конкурс Буриме -http://www.stihi.ru/2010/12/17/3171
Мне хотелось всегда жить в стране доброты,
Там, где солнце встает на закате.
Где сбываются чудом все наши мечты,
Где любовь не купить, не растратить.
Вход закрыт в той стране для страданий и слез,
Там живет лишь тепло и улыбка.
Оживает реальность из песен из грез,
И беспечным мгновеньем - ошибка.
Вечно синее небо несет людям мир,
Теплый солнечный зайчик - веселье.
И вдруг чей-то ворчливый тиран-командир
Выпьет сок доброты от похмелья.
Но, увы, не судьба мне творить волшебство,
Его топчут недобрые силы.
Море магии черной, интриг колдовство
Гробит все, что меня восхитило.
Я пришла в этот мир для добра и любви,
Только в душу плюют неустанно.
Но хочу заключить я с судьбою пари,
Что бороться за свет не устану.
Мне не может никто и не должен помочь,
Я сама этот путь выбирала.
И настанет тот день, а быть может, и ночь
Когда зло убежит с карнавала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229819
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Мій маленький кораблик куди ти пливеш?
І в які дивні далі кохання везеш..
Капітан мій придуманий бачений в снах
що на цей раз задумав ти у дівочих думках..
я малюю синє море
дивні далі і простори
в далині пливе по морю білий корабель
я одна стою на суші
вітер сльози мої сушить
тільки він один лиш знає як чекаю я тебе
мій білий корабель..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229818
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Величні хвилі в океані,
Самотній човен в даль несуть,
В його житті шляхи незнані,
Яких вже мабуть не знайдуть.
Човен не зможе потонути,
В глибинах сліз і почуттів,
Минулий час не повернути,
І не згадать одне з життів.
Його хитає сивий вітер,
Його кидає з боку в бік,
Йому в повітря не злетіти,
Коли минає з віком вік.
Він зникне й більш не повернеться,
І не залишить згадки слід,
Назад ніхто не озирнеться,
І не зупинеться на мить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229817
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Раненьку, батьку, ти пішов,
Раненько смерть свою знайшов,
Хоча шукав то кращу долю,
Та не для себе, для землі,
Якою марив уві сні...
Хіба не ти народ убогий
Зумів поставити на ноги?
Тарасе, батьку, озирнися,
На україну подивися,
Ту бідну дівчину прости,
І всі гріхи їй відпусти,
На рідні руки прихилися,
І, як востаннє, обніми.
Вона не винна перед нами,
Її потоптано панами,
Які у груди себе б'ють,
Себе ж людиною зовуть,
А їх, Тарасе, навіть, знати
Нехочуть й просто проклянуть.
Нехай хизують гаманцями,
Нехай купують до безтями,
Іще згадають поміж днями
Козацький вірний рід увесь.
Але ж не справа в депутатах,
Хай сплять собі в своїх палатах,
Шкода, що гине рідний край,
І ту дівчину, але знай,
Що поки зорі в небі світять,
І ті могили не розриті,
І поки ще живий народ,
Нас не посміє захопити
Отой проклятий панський скот.
Невистачало нам недолі,
Дісталось нам лихої долі,
Вже й не стоять над головою,
А на душі густий туман.
Минув, Тарасе, швидко час,
Тебе згадавши ще не раз,
Ми Україну прославляєм,
Та що робити вже не знаєм.
Ми вже й кріпацтво подолали,
І незалежність осідлали,
Та легше все одно не стало,
Як були злиднями, то й досі
Крокуємо в безодню босі,
А панство часом понесло
В еліту в кольоровім возі.
Ось так ми, батьку, живемо,
Немов по лезу ідемо,
Здавалось мить - і під ногами,
Немає світу... Летимо,
Не день, не два, не місяцями,
А цілу вічність, і думками
Ми зможемо відкрить вікно
У кращу долю, та дарма,
Не вистачить на всіх тепла,
Але існує лиш одна
Свята земля - це Україна!!!!!!!
Вона нам щастя принесла...
Такії, батьку, в нас діла,
А ти собі милуйся з неба,
І нам від тебе тільки треба,
Щоб ти людей не забував,
За Україну помоливсь,
Щоб ми поглянули увись,
І полюбили все на світі,
Щоб сонце стало ліпше гріти...
Ми ще зустрінемось не раз,
Але як прийде, батьку час...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229816
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2010
Конец осени… Вечер… Оля вернулась с работы домой… Это один из тех моментов, когда одиночество чувствуется острее всего. Оно охватывает с головой и не отпускает до самого утра, пока суета не отвлечёт от него на время… Но снова наступит момент, когда Олю захлестнёт одинокой волной. И она это знает.
В маленькой квартире холодно и как-то пусто. На душе точно также. Оля идёт в ванную, залазит под горячий душ, и очень долго купается. Немного честного тепла за этот бесконечно долгий день. Выйдя из ванной, Оля проходит в кухню, ставит чайник, достаёт пироженные, наливает чай, дотрагивается руками до горячей чашки, делает первый глоток… И получает ещё немного честного тепла в этот холодный вечер. Пару минут забвения, и на Олю обрушивается тишина. Тишина угнетает, давит, прижимает к стене… Она включает музыку, спокойную интструментальную музыку, созвучную её состоянию, немного печальную и чего-то ждущую, почти просящую… Она берёт сигареты, укутывается в плед, залазит на подоконник, закуривает и любуется огнями города со своего седьмого этажа. Ещё сигарета, ещё две… И накопившаяся за день усталость наваливается с новой силой. Оля слазит с подоконника, доползает до постели, и, не выключая музыку, ложится в неё. Одеяло холодное, подушка тоже, и от этого ещё холоднее на замёрзшей душе. И так хочется убежать куда-то далеко-далеко от этой холодной, пустой квартиры и от себя. Но вот приходит спасительный сон, и мягко окунает Олю в долгожданное забытьё. Ей снятся красивые, сладкие сны… Снится детство, школа, друзья…
Звонит будильник… Оля уже проснулась от его звонка, но продолжает лежать, не шевелясь, делая вид, что не слышит. Но с каждой секундой она всё отчетливее осознаёт, что сон закончился, и пора возвращаться в унылую реальность. Оля вылазит из тёплой постели, и снова чувствует холод в квартире и на душе. Накинув махровый халат, она спешит в ванную, чистит зубы, умывается, и начинает критично рассматривать себя в зеркале. Невысокая, чуть полноватая, но очень милая… Но она замечает только недостатки: большой нос, тонкие губы, маленькая грудь, лишний вес и так далее. И обвиняет эти псевдонедостатки во всех своих бедах.
После лёгкого завтрака, она одевает деловой костюм в коричневых тонах, и возвращается в ванную, делать причёску и макияж. Она занимается этим с таким энтузиазмом, как-будто от них зависит вся её жизнь. Чисто женское отчаянное желание быть неотразимой вопреки всему захватывает её с головой. Пройдя в коридор, Оля одевает сапоги на высоких каблуках, пальто, и… улыбку. С этой отчаянной улыбкой ей ходить целый день.
Выйдя на улицу, она замечает, что воздух уже морозный, и выпал первый снег. Унылую картину поздней осени сменяет красивый зимний пейзаж. Оля вспомнила, что когда-то она любила снежную зиму, и всегда с нетерпением её ждала. На этот же раз зима подкралась как-то внезапно. Оля о ней не думала, просто забыла о ней. И от этой неожиданной встречи что-то встрепетнулось в душе. Только было немного горько от того, что не с кем разделить этот трепет.
Входя в офис, она стала обтрушивать с себя белые снежинки, которые по дороге украсили её с ног до головы. Это было приятно и радостно.
Время рабочего дня тянулось долго и нудно… Компьютер, документы, цыфры, и сотрудники, которые обращаются к ней любезно только тогда, когда им что-то надо. Оля это понимает, но отвечает им с дежурной улыбкой, пусть думают, что ей хорошо и радостно, пусть продолжают не замечать, как ей не хватает простого человеческого тепла и внимания. Она старается казаться счастливее, чем она есть, не понимая, что на самом деле окружающим это всё равно. Оля ломает голову, почему вокруг одних сотрудниц всё время кто-то увивается, а к другим подходят только по делу. Всё это обидно и несправедливо.
Оля часто смотрит на часы, но время продолжает еле ползти. Она с нетерпением ждёт обеденного перерыва, - это её любимый момент на протяжении дня. И вот, наконец то стрелка часов показывает час дня. Как приятно встать из-за рабочего стола, и хоть не на долго сменить обстановку. Большинство сотрудников выходят в обед группами по несколько человек, Оля же идёт сама, но она к этому уже привыкла. Она направляется в ближайшую кофейню. Там в это время уже много посетителей, воздух прокуренный, но Оле всё это нравится. Она садится за свободный столик у окна, и заказывает большую чашку капучино. Греет замёрзшие руки о горячую чашку, вдыхает кофейный аромат, делает первый глоток, и наслаждается моментом, любимым моментом холодного для. Оля с удовольствием и лёгкой тоской наблюдает за людьми. Как часто в кафе заходят пары, они пьют кофе, общаются, и кажутся такими счастливыми. Есть люди, у которых бизнес встречи, а есть и такие, которые также, как и Оля пришли без компании, только они совсем не выглядят ни скучающими, ни одинокими. Кто-то из них просто пьёт кофе и о чём-то думает, кто-то праллельно работает на ноут-буке, кто-то разговаривает по телефону. Словом, жизнь кипит, во всяком случае так ощущает её в этот момент Оля. За окном щедро сыпит снег, и она начинает осознавать, что зима всё-таки пришла, и от этого в душе засветилась слабая нажда на право на счастье, на праздник и на своей улице.
Во второй половине рабочего дня Оля уже не торопит время, и наоборот пытается оттянуть момент, когда она останется наедине со собой и своими чувствами. Она сидит на рабочем месте до последнего, и, когда тянуть уже некуда, нехотя выключает компьютер, встаёт, одевает пальто, спускается в лифте, и выходит на улицу. Там уже совсем темно, огни города мерцают и вдохновляют. Дойдя до конечной остановки, Оля садится в маршрутку у окна, включает музыку в плеере, и наслаждаетя дорогой. Она мечтает, о том, что дома её ждут любящие, близкие люди. Но открыв двери квартиры, убеждается в том, как далеки эти мечты от реальности. Быстрым движением руки Оля включает свет в прихожей. И вот он момент, которого она так боится. Ещё один одинокий вечер. Ещё один момент острого отчаяния и печали о чём-то далёком.
Оля начинает готовить себе незатейливый ужин, и на неё невольно обрушиваются воспоминания. Она вспоминает родительский дом в Черкасской области, дружную семью, друзей и молодого человека. У неё было так много, а ей казалось, что это всё не то и она мечтала о шикарной, городской жизни. И всё какбудто поменяли местами, она получила желанную городскую жизнь, но потеряла всё то, что не ценила, пока имела. Много раз, приезжая домой, она собиралась признаться в том, что совершила ошибку, что так часто жалеет обо всём, и с радостью вернула бы всё назад, но когда наступал решающий момент, вела себя иначе. Она начинала рассказывать о своих успехах на работе, выдумывать что-то про бурную личную жизнь, про новых подруг, которых не было, о том, как много у неё увлечений и интерестных занятий. Словом, она изо всех сил старалась казаться счастливой, и ей это удавалось. Кто-то за неё радовался, кто-то завидовал, и на мгновение Оле уже казалось, буд-то всё рассказанное правда, и от этого выдуманного успеха начинала кружиться голова. Только по дороге в Киев, на неё обрушивалась пустота. Она убеждалась в том, что назад дороги нет, а в настоящем лишь сомнения и печаль, но она топила их в работе, она окуналась в работу с головой, и единственной правдой из рассказанного ею, были успехи в работе, вот только радости они не приносили, но об этом никто не узнает, и эта мысль утешала Олю.
Заканчивая ужин, она была окончательно удручена этими мыслями о прошлом, настоящем и будующем. Оля так долго боролась за то, что-бы удержаться в Киеве, что-бы состояться в професии, что только когда у неё всё это получилось заметила, как оказалась в тупике своих желаний. За это время она забыла о совсем простых вещах, которые нужны человеку, как воздух. А приличная зарплата и съёмная квартира их, увы, не компенсируют. И её снова ждёт пустая, холодная постель, подойдя к которой она испытывает ужас и почти страх. Оля поднимает одеяло, резко бросает его, подходит к компьютеру, включает его, подключается к интеренету, и как никогда остро чувствует, что готова на всё, лишь бы не оставаться одной в этот холодный вечер.
Она заходит в уже знакомый чат, регистрируется под именем (ником) «Лиана» и получает первые приветствующие сообщения. Какое-то время общение не складывается, всё разговоры ни о чём, либо же откровенные пошлости. Но вот вошел новый гость под именем «Одинокий волк» и у них с Олей, точнее, Лианой завязалась беседа.
- Я не назвала себя «одинокой волчицей», но одиночества в душе хватает. Не знаю потяну ли на «волчицу», но на «одинокую» вполне. Так что у нас есть что-то родственное, - написала ему Оля (Лиана).
- А какого рода твоё одиночество? – спросил «Одинокий волк».
- В этот момент мне кажется, что я столкнулась с абсолютным одиночеством всех видов сразу. Оно отчаянное и пугающее. От него хочется бежать, но некуда. А какое Ваше одиночество?
- Давай на ты?
- Давай.
- Моё одиночество, - одиночество человека в большом городе. Когда кругом люди, суета, движение, а на душе пусто, нет там тех чувств, которых так не хватает, котрые озаряют жизнь человека…
- Это как-будто про меня…
- Наверное каждое одиночество чем-то похоже.
- Да, и у каждого своя история…
- Расскажи, какая история твоего одиночества.
- Не хочу.
- А чего ты хочешь?
- Хочу украсть у него (одиночества) этот вечер, эту ночь.
- Похоже, что наши желания совпадают. Я предлагаю встретиться как можно скорее. Где бы ты хотела?
- Можно в центре, тебе удобно?
- Удобно. Сейчас около восьми вечера, ты к девяти успеешь?
- Успею.
- Может за тобой заехать?
- Не надо, мне удобно добираться, давай возле станции метро «Льва Толстого».
- Договорились. Тепрь вопрос, как мы друг друга узнаем, может обменяемся фотками?
В этот момент у Оли перехватило дыхание и опустились руки, ей захотелось послать своего нового знакомого подальше. Это тот вопрос, который Оля больше всего не любила в виртуальном общении. Может от того, что его слишком часто и слишком быстро задают виртуальные приятели, некоторые даже требуют фото перед началом общения. А может от того, что она комплексует и не любит свою внешность. Скорее всего, что обе названные причины смешаны, но даже если б она была редкой красоткой, хотелось бы, чтобы с ней общались не из-за этого.
- Ты куда пропала? – появился вопрос на экране.
Оля продолжала думать, что ответить.
- Ну не хочешь присылать фотку, не надо, просто скажи как ты будешь одета, - писал «Одинокий волк».
От этих слов Оля немного обмякла, и ответила:
- Я буду в сером пальто, а ты?
- А я буду в чёрной куртке. Только можно спросить, почему вопрос о фотографии тебя так смутил?
После недолгого молчания, собравшись с мыслями, Оля ответила:
- Что, боишся, что я окажусь уродиной? Просто мне кажется, что этот вопрос не принципиален, если человеку действительно одиноко, и это для него не только слово, которое он выгодно использует, зная женскую психологию.
Какое-то время собеседник молчал, и Оля уже подумала, что отпугнула его своими рассуждениями, но вот пришло новое сообщение:
- В девять на «Льва Толстого»?
Секунду Оля колебалась, но мысль о том, что ей снова прийдётся остаться в этой пустой квартире, и лечь в холодную постель, заставила её ответить:
- Да.
Время на сборы было ограничено, но Оля сделала всё возможное, приводя себя в порядок. Серое шерстяное платье было ей к лицу, у неё были серо-голубые глаза, и натуральные светлые волосы, которые она слегка подкрутила. Макияж был неброский, но тщательный. Красивая бижутерия, духи с тёплым, нежныи ароматом, и её скромный, милый образ был завершен. Глядя на часы Оля убедилась в том, что опаздывает, и решила вызвать такси.
Всю дорогу она волновалась, а вдруг он не прийдёт, а вдруг не захочет с ней общаться…
Выйдя из машины, Оля увидела на назначенном месте мужчину, выглядел он лет на тридцать – тридцать пять. Невысокий, темноволосый, и надо казать, невзрачный. Подойдя друг к другу, они оба немного смутились.
- Мы забыли сказать друг другу свои настоящие имена, - сказал виртуальный знакомый.
- Да, я – Оля, - смущенно отвечала она.
- Очень приятно, Денис.
- Очень приятно.
На какое-то мгновение Оле стало немного тревожно, так как в его образе не было и тени от одиночества о котором они говорили, но она постаралась отогнать от себя эту мысль.
Они пошли в какой-то прокуренный кабак. Оле не понравилось это место, но она постеснялась об этом сказать. Когда принесли меню, Денис предложил ей «Мартини» с апельсиновым соком, и она согласилась, себе же он заказал пиво. В этот момент ощущение, что от одиночества в образе нового знакомого остались лишь слова, написанные в чате, усилилось. То, как он себя держал, обращался с Олей и всё остальное говорило о том, что несколько другие мотивы, нежели одиночество побудили его к поиску новых знакомств. Оля сделала большой глоток напитка, и постаралась отогнать от себя эти мысли. Они разговаривали обо всём и ни о чём, Денис сыпал комплименты, не жалея, а Оля заказывала коктейли ещё и ещё, дабы заглушить голос рассудка и не сбежать от нового знакомого. В какой-то момент всё поплыло, вкус «Мартини», сигаретный дым, лицо напротив… Потом кто-то выключил свет.
Пасмурное утро прокралось в мрачную квартиру, куда Олю, судя по всему, привёл Денис. Она проснулась, но боялась открыть глаза. Она слышала, как Денис встал, как одевался, потом вышел из комнаты. Ей хотелось умереть, но она нашла силы, чтобы открыть глаза, встать, одеться… Всё это она сделала очень быстро, теперь ей хотелось бежать, бежать отсюда как можно дальше. Но в коридоре она наткнулась на Дениса, он посмотрел на неё нагло и цинично, формально сказав:
- Я позвоню…
В глазах у Оли заблестели слёзы, она закусила губу, рывком открыла дверь и побежала вниз по ступенькам. Она не знала с какого этажа спускается, но этот спуск показался ей вечным, в какой-то момент у неё закружилась голова, и она подумала, как хорошо было бы сейчас упасть и убиться. Когда она наконец-то оказалась на свежем воздухе, лицо было мокрое от слёз, и морозный ветер оказался леденящим. Оля осмотрелась вокруг, она понятия не имела, в каком районе находится. Резким движением она достала кошелёк, открыла его, и облегчённо вздохнула, деньги были на месте. В состоянии паники она дошла до ближайшей дороги, поймала машину, сказала водителю свой адрес, и уткнулась лбом в стекло окна машины, слёзы продолжали катиться по лицу. Водитель спросил:
- Что случилось? Я могу чем-то помочь?
Оля хотела ответь «нет», но голос пропал, и она просто отрицательно помотала головой. Пришлось найти силы, чтобы сдержать слёзы. Она попрежнему смотрела в окно, за ним всё мелкало, какбы говоря, что жизнь продолжается, но Оля не знала, где найти силы, чтобы жить дальше.
Ехали они довольно долго, и когда за окном появились узнаваемые Олей места, ей стало немного спокойнее. Водитель всю дорогу пытался заговорить с Олей, но она разговор не поддерживала, только была тихо благодарна этому человеку за то что он просто рядом, что она не была эти тяжелые секунды и минуты на едине с собой и своими эмоциями. Когда машина уже ехала по району, в котором жила Оля, паника стала немного отступать, только ощущение, буд-то её облили грязью с ног до головы усилилось, дополнило его чувство отвращения к этому «Одинокому волку», которому она открыла душу, и который воспользовавшись ситуацией, осквернил ей и тело и душу. Было больно и страшно.
Машина остановилась около Олиного дома, она достала из сумки кошелёк, но водитель сказал:
- Ничего не доставайте, я не возьму.
Оля вопросительно посмотрела на него глазами, полными боли, опустила их, и сказала:
- Я так не могу, мы проехали очень долгий путь…
- Я не знаю что с Вами случилось, и не знаю, чем Вам можно помочь, разрешите хоть денег не брать.
Оля посмотрела на него с благодарностью, улыбнулась слабой, но искренней улыбкой, и вышла из машины. Понурив голову, она шла к подъезду, кто-то окликнул её, она обернулась, увидев, что её догоняет водитель. Он подошел к ней, и протянул визитку со словами:
- Ели Вам будет нужна помощь, позвоните.
Оля сунула визитку в карман со словами:
- Спасибо, Вы меня так поддержали…
- Незачто, Земля круглая… Сегодня я Вас поддержал, завтра меня кто-то поддержит… Так и должно быть.
Оля снова улыбнулась слабой улыбкой, и вошла в подъезд. Поднимаясь в лифте, она осознала, как много для неё сделал этот посторонний человек. Как много значит вовремя протянутая рука помощи. Неравнодушие и участие спасут мир, - думала она.
Войдя в квартиру, Оля впервые за долгое время была ей рада, и эти ненавистные стены показались ей родными, они словно утешали её. Она сняла верхнюю одежду, прошла в комнату, плюхнулась на постель, уткнулась лицом в подушку, и позволила себе расплакаться, громко всхлипывая, только эти слёзы были более добрее, чем те предыдущие, отчаянные и немые. Они выпускали боль, страх и ужас, даря новое дыхание. Наплакавшись вдоволь, Оля нашла в себе силы, чтобы встать и пройти в ванную. Увидев себя в зеркале, она почти впервые не смотрела на себя критично, наоборот, она слегка улыбнулась своему отражению и взбодрилась от этого. Она залезла в ванную, и долго сидела под душем, словно смывая с себя всю грязь, которой её облили. Выйдя из душа, Оля немного взбодрилась и какой-то воинтственный дух после пережитого проснулся в ней. «Нет, я не дам себя растоптать, раздавить, я буду жить, я буду счастлива вопреки всему…», - говорила она себе. Посмотрев на часы, Оля убедилась в том, что если поторопится, на работу она успеет. Только на этот раз она почувствовала протест против того стереотипного отношения к себе и к людям, которого она придерживалась последний период жизни. Теперь никаких масок, теперь она чувствовала призыв: «Быть, а не казаться…». Да, ей сейчас больно и трудно, но в этом нет ничего зазорного. Она не будет прятать опухшее лицо под толстым слоем косметики, и если спросят, скажет, что приболела. Оля одела джинсы и свитер, завязала волосы в хвост, и поспешила на работу.
Всю дорогу в сердце звучала немного печальная, жизнеутверждающая мелодия. Войдя в офис, она не думала о том, какая у неё в этот момент осанка, походка, и вообще, какое она производит впечатление на окружающих. Оля прошла к своему рабочему месту, включила компьютер, и принялась за работу. Она оставила свою дежурную улыбку и желание всем понравиться в прошлом, и с удивлением заметила, что стала интерестнее людям. Сначала она подумала, что ей показалось, но потом, задумавшись над этим, она подумала, что искренность и натуральность и вправду куда интерестнее позёрства. После выпитого у неё болела голова, и она не постеснялась сказать об этом своей ближайшей сотруднице, та предложила таблетку, а в обеденный перерыв пригласила вместе с ней и ещё одной сотрудницей пойти пообедать. Оля согласилась. Осадок после «весёлой» ночи ещё не развеялся, и Оля не боялась казаться печальной и уставшей, у неё просто не было сил и желания на «казаться», она впервые за долгое время была собой. И, тем не менее, она не чувствовала себя лишней, и обед прошел довольно приятно.
На этот раз Оля уже не оттягивала конец рабочего дня, так как ей очень хотелось спать. После пережитой ночи ей вдруг показась собственная жизнь не такой уж мрачной. Она ей стала мила тем, что в ней нет той грязи в которую она окунулась вчера, что в ней нет таких людей, как «Одинокий волк», и ещё она почувствовала чувство ответственности за свою жизнь, прежде всего перед самой собой. Порой жизнь ставит нам подножки, порой мы спотыкаемся сами, но и в том и другом случае нужно верить в себя, чтоб ни случилось. С этими жизнеутверждающими мыслями Оля уснула. Проснулась она, как ни странно, полная светлых надежд. Недавно нанесенный удар пробудил в ней воинственный дух. Только не разрушительный, а созидательный. Ей не хотелось мстить, или доказывать кому-то, что она достойна другого отношения, ей просто хотелось стать счастливой, вопреки всему.
Будильник в это утро не звонил, так как это была субота. Раньше Оля её ненавидела, сегодня же она была ей искренне рада. Выспавшись, она не спеша встала, включила жизнеутверждающую музыку, приняла горячий душ, и приготовила себе вкусный завтрак. Дома было тепло и уютно. Немного пообщавшись с телевизором, Оля пошла на базар, ей хотелось спелых фруктов, вкусного шоколада и цветов. Она впервые купила цветы сама для себя, и когда она несла охапку белых тюльпанов, чувствовала себя необыкновенно. Прийдя домой, Оля поставила цветы в вазу в комнате, возле постели, чтобы засыпать и просыпаться рядом с ними. Они преобразили комнату, и накопившееся в душе чувство отторжения своей квартиры, внешности и всей своей жизни, словно на капельку уменьшилось. Оля осознала, что своими руками тоже можно понемногу плести свою жизнь. Она потратила много сил и времени на работу, и имеет право уважать себя за это, но теперь пора вспомнить о других аспектах жизни. По дороге на базар она зашла в магазин, и купила пару музыкальных дисков, ей хотелось новой музыки, новых красок и новых эмоций и впечатлений. Оля включила один из купленных диков, это был сборник песен группы «Битлз». В этой музыке было столько жизни, старастной, захватывающей, немного дерзкой и очень разной. И, вдруг, давно забытое желание жить прокралось в Олино сердце. Она сварила кофе, открыла коробку конфет, и насладилась этим моментом. Под руку попался блокнот и ручка. Оля взяла её в руки, и родилось стихотворение под названием «Бардак». Оля в нём выпустила всё то тяжелое и давящее, что накопилось в душе. Начиналось стихотворение так:
«Когда в жизни бардак,
Бардак в душе, бардак в шкафу,
И кажется, что больше так я не смогу…»
Перечитав несколько раз написанное, Оля испытала чувство облегчения и удовлетворения.
Глядя на календарь, Оля вспомнила о том, что скоро Новый Год, и, к собственному удивлению обрадовалась, обрадовалась, как ребёнок. Предыдущих Новых годов в её жизни словно не было, точнее не было праздника, он был вокруг, но только не в её жизни. Сейчас же Оле отчаянно захотелось этого светлого, доброго праздника. Хотелось, чтобы он получился, сложился, как в детстве. Она вспомнила, как этот праздник проходил в её детстве, и убедилась в том, что он домашний. Оле захотелось позвонить домой, и сказать, что она приедет на Новый год. Она вспомнила, как родители приглашали её в прошлом и в позапрошлом годах, но она отказывалась, рассказывая о каких-то выдуманных вечеринках и шумных компаниях. Ей стало стыдно и грустно, и она долго не могла решиться набрать номер телефона родителей. Когда же Оля услышала в телефоне голос мамы, она чуть не расплакалась, и сдавленным голосом сказала:
- Мамочка я так соскучилась…
Мама всхлипнула на том конце провода, сказав только:
- Доченька…
После долгой беседы они договорились о том, что Оля приедет на Новый год, и были счастливы от этого решения.
Оле хотелось танцевать от радости. До Нового года оставалось около трёх недель, но уже сегодня в душе был праздник, праздник не, как дата в календаре, а, как чувство, давно забытое, прекрасное чувство. От него кружилась голова, и на душе пели птицы. Оля вспомнила о важном атрибуте праздника, - о подарках, и искренне обрадовалась. Как давно она не делала подарков… А какой интерестный процес искать подарки… Именно этим Оля сейчас и решила заняться.
В магазинах уже царила предпраздничная атмосфера. В одном из них новогодняя ёлка была украшена до того изысканно, что Оля долго не могла оторвать от неё глаз. Кроме красивых шариков на ёлке примостились дивные райские птицы розово-сиреневых тонов, которые казались живыми, прилетевшими специально к нам на праздник из рая. На Олю снова нахлынули детские воспоминания, она вспомнила, как любила наряжать ёлку, и потом выписывать вокруг неё кругами все праздничные дни, наслаждаясь её неповторимым ароматом и красотой. Все годы киевской жизни в Олиной съёмной квартире ёлки на Новый год не было. Она почувствовала острое желание, чтобы этот год стал исключением. И несмотря на то, что Оля собирается встречать Новый год у родителей, она решила всё равно покупать и наряжать ёлку. Вспомнив, что наряжать не чем, Оля сначала немного расстроилась, а потом обрадовалась тому, что окунётся в предпраздничную атмосферу с головой, покупая ёлочные игрушки.
Когда подарки и ёлочные игрушки были куплены, не хватало последней покупки, - праздничного наряда. Но Оля так устала и была на столько переполненна эмоциями, что решила оставить это на завтра, и растянуть тем самым удовольствие.
Прийдя домой, она сначала испытала лёгкую, привычную для этого момента тоску. За окном стоял холодный зимний вечер, и очень хотелось тепла. Войдя в комнату, она встретилась с цветами, которые её словно ждали и встречали. Оля наклонилась к белым бутонам, вдохнула лёгкий аромат, прикоснулась к нежным лепесткам и тоска немного отступила. Потом она начала раскладывать покупки, и хорошее настроение потихоньку возвращалось. Прервал её звонок телефона, высветился номер «Одинокого волка», сердце забилось учащённо, и перед глазами пронеслись все ужасы вчерашнего утра. На мгновение Оля почувствовала себя в тупике, в тупике своих эмоций. Сначала она хотела не отвечать, но потом, собравшись с силами, решила взять трубку.
- Ало, - сказал Олин голос.
- Привет, красотка!
- Здравствуйте, - жестко ответила она.
- А что это ты не в настроении?
- Нет, настроение как раз отличное.
- Да? – удивлённо переспросил «Одинокий волк».
- Да, - твёрдо прозвучало в телефоне.
После довольно долгой паузы Денис спросил немного наигранно:
- Не скучаешь в этот холодный вечер?
- Ни капельки. И даже не страдаю, от того, что произошло той ночью, и напротив, хочу поблагодарить Вас.
- Можно повторить, - сказал Денис сальным голосом.
Оля зло рассмеялась в ответ.
- Я сказал что-то смешное?- спросил он в недоумении.
- А Вы не находите?
- Нет, - расстерянно отвечал «Одинокий волк».
Оля продолжала смеяться.
- Ты же сказала, что хочешь меня поблагодарить…
- Да, сказала!
- За что? – в недоумении спрашивал Денис.
- За то, что мне встретился такой подонок! Знаете, иногда человеку нужна последняя капля, для того, чтобы что-то изменить в своей жизни и в себе. Для того, чтобы в конце концов что-то понять. Та ночь была такой каплей. Так, что ещё раз, - «Спасибо!».
На том конце провода звучала тишина. После короткой паузы Оля добавила:
- И ещё, смените ник! Нельзя же так обманывать людей, Вы не «Одинокий волк», Вы, - «Подлая гиена»!
После этих слов Оля почувствовала, что сказала всё, что хотела, что ей больше не о чем говорить с этим человеком, и положила трубку.
Она была довольна собой. Да, она наступила на грабли, столкнулась с подлостью, но Оля сделала вывод, и получила урок. Она поняла, что как не стоит пить с горя, точно также не стоит вступать в новые отношения с мужчиной, убегая от одиночества или других тяжелых чувств. Как правило вместо поддержки, получишь подножку, и будет ещё больнее, ещё труднее. На какое-то мгновение ей стало противно, от того, что есть такие люди, как этот виртуальный знакомый, но потом ей стало легко от того, что его нет в её жизни. Она снова испытала чувство ответственности за собственную жизнь.
Оля вспомнила своё стихотворение «Бардак», и решила немного дополнить его. Она добавила такие строки:
«…Замёрзла? Так прижмись ка лучше к батарее,
Здесь не забудешь, что железо, - получишь честное тепло.
А Солнце греет только ведь, когда захочет,
Не жди и не зови, оно без этого приходит!»
Как много чувств переливалось в Олином сердце в это мгновение, они звучали прекрасной мелодией, и в этой мелодии появились новые ноты: жажда жизни и вера в себя.
После последнего общения с этим «Одиноким волком» она взбодрилась, и чувствовала себя в пустом доме вполне комфортно. И всё-таки ей очень хотелось с кем-то поговорить, и она решила позвонить домой. Трубку взяла мама, и так искренне обрадовалась Олиному звонку, что на душе стало светло и тепло. Оля сказала, что с нетерпением ждёт праздничных дней, чтобы поскорее увидеться. Мама плакала от радости.
Поужинав, Оля уже хотела ложиться спать, но решила включить телевизор на пару минут. И натолкнулась на фильм «С лёгким паром». Она удивилась тому, что его показывают так рано, ведь до Нового года ещё около трёх недель. Сначала Оля хотела переключить, чтобы оставить радость от просмотра этого шедевра на праздничные дни. Но пока она принимала это решение, фильм уже увлёк её, и она не стала переключать телевизор. И хоть Оля знала этот фильм наизусть, она испытывала неописуемые эмоции от просмотра. Фильм заряжал позитивом и верой в то, что всё в нашей жизни не напрасно, что всё клучшему. Когда шла реклама, и Оля отвлеклась, её посетила мысль о том, что она не знает, сложится ли праздник тридцать первого декабря, но сегодня он сложился, и хоть он не значится в календаре, в Олиной душе, в её жизни этот день получился поновогоднему праздничным. Она засыпала счастливая.
Проснулась Оля с ощущением, что праздник продолжается. Она включила один из новых музыкальных дисков с исполнениями Поль Мориа, подошла к окну, за которым красовалась снежная зима, и чувство, что лучшее впереди наполнило душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229811
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Любовь бывает разной:
Здоровой и заразной,
С ответом, без ответа,
При свете и без света.
Еще любовь бывает,
Всего в любви хватает,
Рождает много споров
Любовь однополая.
Но споры тут излишни,
Не хочешь коль быть лишним,
Прими все резолюции,
Мы за сексуальную революцию!
Любить - это прекрасно,
Не трать любовь напрасно,
Люби всегда, любви везде,
Не изменяй своей звезде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229808
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Бизнес. Покупка
Следом продажа.
Разницу вычесть-
Доход.
Скупим дешевый
Оптом и сразу
Пустим товар
В оборот.
СкУчна работа?
После приятно-
Мелочь в кармане
Звенит.
Этот торговый
Трюк спекулянта
Каждого долго
Пьянит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229785
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Любовь сильнее, чем проклятье…
Любовь права, проклятье – ложь…
Любовь в прозрачном ходит платье,
Но не пробьёт проклятья нож!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229784
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Писать стихи, кричать и петь,
Сказать вселенной, чтоб заткнулась,
С тобой сейчас же умереть,
В предсмертном слове не запнуться,
Из сотен нот - да к черту семь! -
Найти одну без повторений,
Расставить по местам весь день
В парад пред солнечным затмением.
Я рву измятые листы,
Мне не подходит партитура,
Там не хватает слова "ты"...
Какая в самом деле дура
Луна, что светит мне в окно
И душу разбирает в пазлы,
Молчи, мой мир, мне всё равно,
Я не хочу всего и сразу,
Я просто очень жить хочу,
Хочу дышать и верить в Бога,
Я петь хочу, кричать хочу,
Хочу найти свою дорогу...
И написать свои стихи,
Услышать собственное имя,
Где в сочетании "я и ты"
Мы не становимся другими...
Заткнись, вселенная, молчи!
Ты только не исчезни, слышишь...
Писать для нас в одном ключе,
Читать и петь вдвоем неслышно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229757
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Есть сила, что меняет все на свете,
Бессильны физики законы перед ней,
Подвластно все на этой ей планете,
Зовется силою Любви твоей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229756
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 19.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2010
Викликає чарівна усмішка,
Тільки ніжні, відверті слова,
Адже, це - головна твоя фішка,
Посміхатись на всі тридцять два!
Позитивних емоцій - відерце,
Подарує усмішка мені,
Відчувається легкість на серці,
І тікають геть, думи сумні.
Захопившись твоєю красою,
Помічаю лиш рай на душі,
Я, старанно, красиво, з любов"ю,
Напишу лиш для тебе вірші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229721
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 19.12.2010
Я можу вічно слухать тишину,
Ніяких ані слів,ані розмов.
Я можу слухать знов і знов
Дивную пісню її ту
Таку чарівну і просту,
Вона проймає в глибину,
Там зачіпає за живе,
Таке таємне та своє.
Це все буває,коли я
Лиш залишаюся одна.
Це - самота.
Чи добре це ,чи ні я і не знаю
Лиш,коли певна мить настане,
Я відчуваю дикий страх
Й солоний присмак на губах.
Думки пливуть самі по собі
І вже не слухають мене,
Так хочеться притиснутись до когось,
Та ні,немає тут тебе.
Така вже однина мені не по душі,
Потрібно вчасно зупинитись.
Не перебрати з чарівною самотою,
Бо можна в ній і залишитись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229696
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Розкажи, як без тебе любити,
Зрозуміти незможу це сам.
Розкажи, як на світі прожити,
Коли в серці залишився шрам.
Розкажи, як твій погляд забути,
Як з тобою не бути, навчи.
Розкажи, як той час повернути,
Розкажи, розкажи, не мовчи.
Розкажи, як любовнії муки
Тихо в серці своєму нести.
Розкажи, як в моменти розлуки
Не зав’янути — садом цвісти.
Розкажи, тебе дуже благаю,
Бо самому несила мені
Жить на світі зі словом кохаю
І страждати з цим словом в вогні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229698
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
На смену осени холодная зима
Пришла к нам в гости и загнала нас в тепло...
Мы любим зиму сквозь оконное стекло,
И от мороза мы пьяны, как от вина...
Мы елку в дом внесем на радость детворе,
Шампанским выстрелим мы в ночь под Новый год...
Ах,как сверкает и искрится зимний лед...
И нам плевать, что воет вьюга на дворе...
И пересилив страх и робость холодов,
Мы ранним утром кувыркаемся в снегу...
Спускаясь с горки, распеваем на ходу...
И выбиваем снег со смехом с сапогов...
Всех с наступающим............
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229706
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Разложил гаданья круг
И сказал мне сразу друг:
- Посмотри, все дамы стервы!
Ух, как действуют на нервы!
Короли? - одни службисты!
Кто не в чин, тогда в артисты,
А Вальты тупы, как пробки:
Денег нет, но море водки,
Кто в Тузы попал – тех нет,
Вот какой судьбы сюжет!
А вокруг такая шваль…
Жизнь – дерьмо, и вся мораль!
- Не спеши, - сказал ему, -
Ты пасьянс отдал уму,
А вот сердцем погляди,
Что ты видишь впереди?
Если дама будет трефи,
То в пути получишь Теффи,
А с червонной дамой ты
Воплотишь любви мечты,
Если дама пик с тобой,
Будет после лик святой,
Если же бубновая -
Будет хата новая!
Бубны - деньги, трефы – путь,
Червы - любят, не забудь!
Но а пики - то интриги,
Их пройдешь- и в высшей лиге!
Перевёрнутая масть –
Значит, жизнь пойдёт не всласть!
!!!
Посмотри другой узор!
Так - король, а так он – вор!
Так - валет, а так - орёл!
Дама так… накрой на стол
Вот! теперь ты при тузах,
Так – любовь, а так вот – страх,
Да и шваль – события,
Новые открытия:
Возле сердца дама пик,
Ну попал в капкан, старик!!!
Вот и путь в казённый дом
С той, что ты давно знаком.
Ой, я понял, это Светка,
То ж твоя, болван, соседка!
Хоть на свадьбу позови,
Видишь карта - по любви,
Вот и бубен куча -
Твой счастливый случай!
Вот как надо толковать,
А пургу не надо гнать!..
Ты гляди: один расклад,
А у каждого свой взгляд!
В.Стр@нник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229707
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Мой друг, ты вспомни просто обо мне...
Не нужно слов, твоих бравурных взглядов,
То время, что кода-то мы прошли ...
Ты просто вспомни, ничего не надо!
Никто не требует в замен измен,
Твоей любви и будущей заботы...
Совместно будем строить только МЫ,
Лишь разреши вдвоем с тобой работать!
Услышь мой голос и второе Я,
Поверь, тебе я буду не помеха,
Когда с тобою буду рядом Я,
Добьешся ты всегда, мой друг успеха!
Есть время в жизни, только не спеши,
И соизмерь во всем свои усилья,
Чтобы в конце поставить свое Я,
Ты стань мужчиной, ведь в тебе вся сила!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229715
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Мне кажется, что я не та, кем быть должна,
И занимаюсь я совсем не тем, чем надо.
Лишь лицемерие, лишь цирк и клоунада,
А искренность ли так теперь важна? –
Искоренить её с жестокостью де Сада.
Мой сад души был выбит дерзким градом,
Кому теперь душа в пробоинах нужна.
И вот застряла в паутине я необратимости,
Лишь мысли циркулируют в сознанья недрах,
Я от черты падения всего в двух метрах,
Железный строю мост из вечной нелюбимости,
Как в песнях на моих пластинках ретро.
Я обнимаю на балконе вновь порывы ветра
Мне жить, похоже, больше нет необходимости.
23.05.2010
ПАУТИНА РЕАЛЬНОСТИ vol. 2
Ведь при любом раскладе ждут нас, как ловушки, сети
Таких же безысходных липких паутин.
Будь ты в толпе, будь сам, но ты – один,
Ведь одиночество реально лишь на свете.
Давай мечтать о тёплом море, светлом лете,
Как безмятежно мы у берега сидим,
Хоть безвозвратно наш разрушен будет Рим,
Мы, как оазисы, исчёзнем на рассвете.
Мне кажется, что нет страшней реальности,
Мечтам ведь места в этом мире нет.
О красоте стихи писали только Блок и Фет,
А я пишу стихи лишь о печальности.
Не написали о значении твоей фатальности
Ни в ранних манускриптах индуистских Вед,
Ни в Библии, в Коране, ни в статьях газет.
Но ты – ведь свет
Моей сердечной чёрной инфернальности.
Я напишу слова огромной благодарности,
Когда на свой вопрос найду ответ.
Затёртость плёнок, дисков и кассет,
Где всё напоминает мне о дальности,
О тех десятках, сотнях беспросветных лет,
Когда мечта – произведенье ирреальности,
Когда мечта – ни что иное, как мой бред.
23.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191414
дата надходження 23.05.2010
дата закладки 18.12.2010
Я был в Аду. Я так устал.
И там так страшно оставаться.
Я не хотел с тобой прощаться,
Одну тебя оттуда звал.
Я был в Аду. Я так устал.
В оковах Вечность коротал,
Но не нашёл там новый смысл.
Лишь ты в груди моей, как выстрел.
Там на крюках в огне пылал.
Я был в Аду. Я так устал.
Шанс выбраться – ничтожно мал,
Но так хотел тебя коснуться.
Я жизнь отдал бы, чтоб вернуться,
Я так спасения желал.
Я был в Аду. Я так устал.
Но я вернусь. Я обещал.
Там лишь твой образ, как спасенье –
Такое сладкое горенье.
Но я не знаю, кем я стал.
Я был в Аду. Я так устал.
Я в самый низ бездонный пал.
В конце приходит здесь смиренье.
Такое сильное горенье –
Такая боль, кто б только знал.
Я был в Аду. Я так устал.
18.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223156
дата надходження 19.11.2010
дата закладки 18.12.2010
Мрії роблять нас добрішими, щирішими іноді по-дитячому наївними. Завдяки мріям ми продовжуємо жити. Саме вони змушують нас забути про реальність і поринути у свій власний світ так би мовити відредагований. Той світ в якому немає розчарувань і поразок, горя і смутку, несправедливості і жорстокості. У ньому панують найприємніші моменти нашого минулого і солодкі мрії про майбутнє. Шкода, що не можна відтворити це в реальному світі.
Не кожен зможе після всіх життєвих поневірянь залишити в своєму серці хоча б крихту від тієї довірливості, щирості, мрійливості, що були з ним від народження. Бути людиною – це дійсно тяжка праця.Залишитися собою серед впевнених в собі істот, які вважають себе за людей. Вони є провідними акторами в своєму «театрі ляльок», де ставлять цинічні й жорстокі п’єси. Ці створіння нізащо в світі, окрім грошей, звісно, не знімуть своєї маски. Для чого вони це роблять? Щоб піднятися вгору по кар’єрних сходинках, щоб отримати більше привілеїв у цьому житті, щоб заробити більше грошей, та понад усе вони прагнуть аби всі оті моралісти і правдолюби, нарешті знімали перед ними «капелюх пошани». Гірко і сумно думати про такі речі, але така вже реальність, відмінна від того відредагованого світу. В ній рідко трапляються дива, але вони є. Вони змушують всіх нас незалежно від віку, статі чи соціального статусу мріяти і вірити, знати, що диво станеться і в нашому житті.
Ось дві сили, дію яких науковцям всього світу ніколи не пояснити, бо вони йдуть з глибин душі людської – віра і мрія. Люди, що вірять мають мужність і силу показати отим «акторам», що вона, та віра, рятує їх від смутку і розпачу, що іноді беруть свій гнітючий верх.
Наше життя не завжди справедливе, та воно завжди намагається урівняти розрив між мріями і розчаруваннями, між вірою і зневірою, між поржнечею в душі і щастям, що виблискує в очах… Заради мрії багато хто здатен на вчинок, та здійснення чужої мрії, тії, що втратила свою віру, але варта сотень інших, заслуговує на подвиг. І нехай доля жорстоко б’є тих хто сперечається з її непорушними законами є ті сміливці, що кинуть останні сили задля здійснення чужої мрії і це не може не захоплювати. Я радію і тішусь з того, що є тисячі таких чудових людей, тих, що мають в серці добро, що роблять оточуючих щасливими і змушують їх мріяти і вірити, щодня, з року в рік допомагати іншим у здійсненні їх мрій. Доки є такі люди наш світ, наше життя завжди будуть прекрасними, а доля буде прихильна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229682
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Коли тобі болить у серці
І важко бути по житті
Візьми собі ти за мету
Візьми собі ти за любов
Хороший спосіб доброти
Забудь про все, відкинь від себе
Змирись із цим і на дорогу
Візьми з собою чистий лист
Наповнюй лист новим відтінком-
таким якого ще не знав
Таким - який не принесе страждання,
А буде радісним й новим
Малюй, твори-бо ти творець
А самим головним у цьому,
Є те - що кожен лист новий
Ти зможеш з легкістю спалити,
Якщо відчуєш-не своє
А потім з часом зрозумієш І залишиш-
лишень один екскіз
І будеш просто час від часу
Відтінку додавати в нім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203729
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 18.12.2010
Я зграйку слів
зігрію у долонях,
до них
гарячим серцем притулюсь –
летіть
і поцілуйте ніжно скроні
тій жінці,
за котру давно молюсь...
Хай Миколай святий
дарує радість,
упевненим і світлим
буде крок,
усе тепло,
яке іще зосталось,
підносить її в небо,
до зірок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229658
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Кидаюсь у крайнощі,
Я просто втомилась
Скажи де ти,море?
Сльозами умилась,
Лишилась на суші
Терплю твої шторми,
Я наче той берег,
Невірної форми,
Тону у припливах,
Кидаю сигнали,
Та я ж лиш твій берег,
Побитий штормами
Тихіше..благаю!
Ці бурі ламають,
Я берег, та хвиль вже твоїх не втримаю
Коли це затихне?
Ти став моїм горем!
Тепер так на вічно...
Я- берег, ти-море
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229657
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Чорна, біла, чорна, біла
А я б їх кількість не лічила,
бо це сорока сизокрила,
пір"їни свої що зронила.
Чорна, біла, чорна, біла.
І смуги зебри почергово
так тягнуться цілу дорогу.
Топтатись я по них посміла.
Чорна, біла ,чорна, біла.
Як мелодійно оповила,
своїми нотами зігріла
та клавіша роялю, біла.
Лишилася одна хвилина
такого полосатого життя
... і знову біла полоса=)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229659
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Як жаль, що некоханому-кохана,
І небажаному-бажана,
І вся та пристрасть в кольорі «асфальтна гама»,
Вибач, я не твого серця дама...
Порви світлину щастя в уявній альбомо-драмі,
Забудь, я склала почуття давно вже в орігамі,
Щоб ще повірити колись у казку у «буденній ямі»,
В якій ми пів життя розбиваємось по парах,
Заклеймовуючи Любов шрамами по ранах,
Відповідь чекаючи десь на сьомих Хмарах...
Як жаль, що не його я є кохана,
І небажаному-бажана,
Коли з тобою цілунки-як омана,
Пісна страва для гурмана...
Я оповім тобі, що відчувала, нарисом мого кохання,
Колись під зорепад, я загадала те бажання,
Обійми ті отримати, в яких немовби душі то зливались,
І трепіт і тепло в одному об'єднались.
Так сталось...
Я пам'ятаю безліч зір на небосхилі,
Стелив дорогу в море місяць в повній силі,
І акомпонував в усьому оркестр тиші сонним хвилям,
А погляд з обриву десь губився в милях...
Лише б слова..
Та любов німа...
Тільки там - в обіймах живучи та розмовля,
Творила вона історію- роман,
Чи може той, ще й насьогодні незрозумілий самообман....
Була лиш хімія-дурман...
І все, що маю я тепер слова...
Як жаль...
Що некоханому-кохана,
І небажаному-бажана....
18.12.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229662
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
/Из цикла "Мемориал любимой"/
Постепенно уходит отчаянье.
Всё сильнее звучит: «Надо жить!»
и реальное осознание,
что физически порвана нить,
продержавшая десятилетья
нас с тобою в упряжке одной.
Но духовно, родная, мы вместе
до моей до доски гробовой.
И от этого всё-таки легче.
Постоянно ты рядом стоишь.
И меня от отчаянья лечит,
что неслышно со мной говоришь,
наставляя беречься простуды,
меньше перца и сахара есть.
Диалектики подлой причуды
вижу в том, что сегодня есть.
И нисколечко мистики в этом,
что постель на двоих я стелю
и тебя прикрываю пледом,
и шепчу по ночам: «Люблю!»
Просто мы с тобой неразделимы,
мы друг в друге, и это навек.
Эту правду ты знаешь, любимый,
самый близкий ты мой человек.
14.01.2001.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229663
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2010
Обнимешь за плечи,
Заглянешь в глаза.
Случайная встреча,
Пустые слова.
Чужая улыбка,
По сердцу, как нож.
Быть может, ошибка,
А, может быть, ложь?
Случайная встреча
Без вздохов, без роз.
По сердцу - картечью,
По коже - мороз.
Приснимся однажды
Друг другу. Прости.
Случайно. Не важно.
Не нам по пути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229674
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Летять , летять сніжинки,
Немов пухнаті пір'їнки,
Із неба, тай навпростець
І лоскочуть моє лице.
У тім'я завірюха диха
І обіймає холодом мене,
Сипле снігом за комір
І я чую її сиплий гомін.
Стікає водою по тілу,
Змиває пам'ять про літню днину...
Радію я , що є чудова зима
І є завірюха, що снігу намела.
Ура!!!
Святий Миколай іде уже,
Подарунки всім нам несе!
Зі святом вас, друзі, вітаю,
Щастя й любові бажаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229672
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
І
Новый Годик ты куда бежишь,
Новый Годик ты куда спешишь?
Ведь не напился еще водки я,
И не валялся еще как свинья.
П-в:
А, я хочу,а я хочу опять,
Под звон часов, шампанским пострелять,
Дразнить снегурку, дергать за косу,
Пить водочку и кушать колбасу.
ІІ
Все люди искоса на нас глядят,
А мы петарды начали стрелять,
Когда запели пьяный хоровод,
От нас бежал испуганный народ.
П-в тот же
ІІІ
Новый Годик, ты куда ушел,
И, куда, наш дед Мороз зашел?
Новый Годик то, нам не догнать,
Остается Старый отмечать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229664
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Кохай щосили поки стане духу!
Кохання - це найкращий талісман!
Спіши до щастячка свого щодуху,
Бо де ще знайдеш цей п'янкий дурман?
Кохання дасть нові стремління,
На кращий шлях людину поведе,
Когось направить на нове прозріння,
Комусь багатство волі принесе.
Лиш хто кохає - знає про блаженство,
На небі між амурами собі літа
І, як поляки кажуть, наче то maleństwo*
На лоні щастя тихо засина.
18.12.2010 року Львів
* (малєньство) - (пол.) - немовля
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229670
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Засипало міста казкового вулиці снігом
Пухнастеньке пір’я із неба летить
Покривалом вкриває все білим
Так тихо… завірюха лиш досі не спить…
Зима промовляє у музиці вітру,
В візерунках чудних на шибках,
У дивному плетиві снігу,
В сніжинках, що тануть в руках…
Залило все, немов карамеллю
Так і хочеться з рук ті сніжинки злизнуть
Як добре, що можна сховатися в теплу оселю
Й пухнастою ковдрою, вкрившись, заснуть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229639
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
А знаешь,как больно дышать?
Как больно дышать и не верить...
Куда-то скрываясь бежать,
Закрыв за собою все двери.
Казалось бы , больно любить,
Но жить не мечтая больнее...
По небу, как облако плыть,
Спустится с небес не умея.
А знаешь,как больно не ждать.
Ни слова...Я слов не жалею.
А знаешь,как трудно дышать?
Как-будто дышать не умею...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217193
дата надходження 20.10.2010
дата закладки 18.12.2010
Я не письменник, не поет,
Я ще ніхто у цьому світі.
Я лиш незібраний букет
Із світанкових білих квітів...
І я не прагну співчуття,
Ніколи не горю бажанням
Віддати свої відчуття
Нехай це слава,чи кохання...
1994р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217419
дата надходження 21.10.2010
дата закладки 18.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2010
День Святого Миколая
Дітки цілий рік чекають.
Будучи ще в теплім ліжку
Подарунки бачать, книжки.
Мандаринки у кульочку,
Хто цукерки, хто сорочку.
Під подушкою – машинку,
Не слухняні – хворостинку,
Але це їх не лякає
В день Святого Миколая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229575
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Що за дідо з бородою
Йде нечутною ходою? -
Миколай з мішком дарунків
(Від парфумів до цілунків)
Йде від міста до села…
А ти чемною була?
Чи ти людей шанувала?
Чи у свята святкувала?
Чи у всіх ділах завзята,
Чи порядок в тебе в хаті?
Якщо так, тоді багато
Ти отримаєш у свята,
Добра й щастя повні жмені
І цілуночок від мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229580
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Мрії, як небо, неосяжні.
Вони звабливі наче океан.
Ти віриш в них і думаєш, що справжні.
А потім розумієш - це обман.
Ти йдеш за ними вірно і відкрито,
Надієшся на щирість і красу...
А розум тьмариться і вже не піддається,
Лиш хоче вмить вернутись в самоту.
Туди де жив ти без ілюзій
І чітко бачив правду і брехню.
Та пізно вже і правди вже не буде,
І, насліпо, за мрією ти йдеш в пітьму...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229586
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 18.12.2010
Прийміть мої Ви привітання
Писак і читачів шанована компанія!!!
Красиві Ваші всі вірші,
Що линуть прямо від душі.
Про маму, про життя і про кохання.
Про радість і про найщиріші сподівання.
Про все що пережили люди.
Про те що було і про те що буде.
Про нашу рідну Батьківщину,
Як то не дивно, але поки Україну.
Чомусь не Новий Гондурас -
Хоч і обіцяють нам кредити і газ.
Нехай це буде не про нас.
Ділили нас останній раз.
Хай буде у нас одна країна -
Це Наша рідна Україна!
По сьому в мене є прохання -
Залиште різні намагання,
Щоб поділити. наш народ.
А хто це робить – ідіот!
Давайте хлопці і дівчата
Писати в блогах, різних чатах,
в піснях своїх будем співати,
Що мир настав у наших хатах.
Один народ в степу і в Карпатах.
Не точить ніж у нас брат на брата.
Дніпро не ділить, а єднає
Усіх від Дону до Дунаю.
Ні західних, ні східних в нас не має.
Ніщо нас більш не розділяє.
Хто українцями себе вважає.
Повагу хто до себе і до інших має.
Хто «За» - я прошу відгукніться.
Під вище сказаним Ви підпишіться.
І другові скажіть нехай підпише,
А недруг нехай плани свої лише.
І капості нехай свої не пише,
Яку б не мав він над собою «кришу».
Чи то займав би як то кажуть нішу.
Хоч навіть саму вигіднішу.
Напишу я не лиш від себе.
Що для майбутнього єднатись треба.
Те що ділили нас минулим,
Про те з учора ми забули!!!
Така теорія життя.
Назад немає вороття.
І річка вгору не тече.
Хто «За» - підстав своє плече.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197933
дата надходження 26.06.2010
дата закладки 18.12.2010