Блакитне небо світлих мрій,
гарячі губи,ніжні очі...
Безкраає море безнадій,
пекельний біль,безсонні ночі...
Знайомий дотик на руці
і погляд,найдорожчий в світі.....
А що лишається в кінці???-
емоції в тюрмі закриті......
Пустоти в серці і в душі,
кохання,що довелось вбити.
Нема нічого на землі,
щоб їх хоча б якось закрити....
Які нікчемні ті слова,
коли говорю "я люблю",-
а в відповідь лиш тишина
говорить про "любов" твою.....
І як же це чудово знати,
що я оформив наш кінець,-
ти знову будеш полювати,-
а я верну посаду "жнець-сердець"......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230861
дата надходження 24.12.2010
дата закладки 22.01.2011
В нас помирає дух свободи,
Коли включається ТБ.
Невільними живем на волі
І все жаліємо себе.
Ми співчуваємо і плачем
У темних закутках своїх,
Промови кидаєм гарячі,
Та лиш серед своїх близьких.
Ми боємося, що відмовлять
Нам і в такім нашім житті
За наші "бунтарські" промови
І за "злочиннії" думки.
За віями ховаєм погляд
І зуби зціплюєм сильніш,
Щоб не схопивши будь-що поряд
Свій телевізор не розбить.
Ми з героїчністю на кухні
Про волю й націю кричим,
Але у мить геройство вщухне,
Коли десь поряд хтось із них.
Тих посіпак наших вельможів,
Що мають кожен свій бариш,
Бо нас пильнують й на сторожі
Коли їсиш і коли спиш.
В нас знищують той дух свободи,
Що і без того ледь живий.
Лиш одиниці переможуть
У цій ментальній боротьбі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236078
дата надходження 21.01.2011
дата закладки 21.01.2011
Це твій громадянин країно!
Іде в старенькому вбранні,
Між "Мерседесів" і "Торіно",
Як пес приблудній, на дощі.
Поміж палаючих бігбордів,
Серед рекламних тих щитів.
Іде зіщулившись, не гордо,
Між вікон модних бутіків.
А скрізь, чуже життя вирує,
Співає в барах, й казино.
Чому один лиш він бідує?
І вже зневірився давно.
Це він, громадянин держави!
"Купони" у руках тримав,
Коли бандити йшли до влади,
Він в чергах по ночах стояв.
Він бачив як попи човплися,
Й ділили віру наче пси.
І думав Боже змилостився,
Не покидай нас назавжди!
Це він, без грошей і зарплати,
Дітей своїх міг годувать.
В безвихідді йшов страйкувати,
Та колії перекривать.
А діти мов ті тарганчата,
У світ повіялись кудись.
І не згадають вже про тата,
Бо не потрібен, як колись.
Ну а дружинонька Світлана
Подалася на чужину,
Щоб гнути спину там на пана,
Й загинула, у тім краю.
Це він, громадянин країни!
Слухав брехню народних слуг.
Поки ті крали, та жиріли,
Локшину, він знімав із вух.
Це він, виходив на майдани,
Це він, свободу захищав,
Щоб врешті скинути кайдани,
Він, президента обирав.
І це його знов обдурили,
Нема ні грошей, ні свобод,
А нові гризлись що є сили,
Ураз забувши про народ.
Це він, зайшов до ощадкаси,
Мізерні вигріб копійки,
Віддавши всі свої запаси,
За комунальнії борги.
***
А вдома, в тихому кутку,
На шию зашморга накинув,
Сказав -
"Йди на х.. Україно!!!"
І крок зробив у пустоту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214285
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 12.01.2011