Антологія болю. Хронічного. Вже не до сліз,
коли тіло звикає віками повзти і сахатись,
коли голод примушує бігти світ за очі з хати,
коли на роздоріжжі епох лише бруд з-під коліс.
Антологія мрій про державність. І всі вхолосту.
В нас геройства достатньо, та тільки немає героїв.
Скільки ж блазні віками ще гратимуть гетьманські ролі?
Після котрого пряника спину підставлять хлисту?
Антологія сміху – і все зі сльози до сльози.
Світ регоче над нами. Ми тішимось часом із нього.
Антологія істин. Ми мітимо стрімко у бога
і у князя з багнюки. Проте не збагнули ази.
Антологія сірості. Шоу – замінник, токсин.
О велике прання не своєї – чужої білизни.
Антологія мрій про майбутнє. Аби не запізно
почали прокидатись… бо може проклясти і син…
Антологія віри. Але розіпнемо й Христа,
якщо церква проситиме… Звісно, не наша, а та…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286970
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 22.10.2011
На постаменті у публічнім місці,
високо пишну голову задерши,
стояла жінка в чарівнім намисті -
декламувала гордо свої вірші.
Надворі випав сніг. Їй не до меду -
ангорову хустину не купили...
Декламувати вірші - її кредо,
хоча у критиці гартує свої сили.
Сходинками іржавими у небо
вже піднімалась, щоб збирати зорі.
а вийшло - то горище (от халепа!),
внизу стіна з трави та із картону.
Якийсь бродяга роспалив "бляшанку"
і жирував (бо все ж від скирти ліпше).
О, як йому позаздрила панянка..,
але вона декламувала вірші!
Їй так хотілось, щоб усі пізнали
яка у неї дикція і голос,
а той нещасний щось весь час бубнявить.
Він - у теплі, а вона майже гола.
А ще намисто ненавмисне здерла,
червоний бісер по усій окрузі.
Чому ніхто не слуха її "перлів",
чому повз неї пробігають друзі?
На постаменті, чи то на горищі
у гордій позі гарно і крилато
приємна жінка всім читала вірші,
й була для всіх уже лауреатом.
Декламувала так - мороз по шкірі!
Направду гарно, сильно і велично.
Вона потребувала тільки слави,
та говорити вголос то незвично.
Щоби почули її віщу сагу
суперникам писала епіграми,
ногами втихомирила бродягу,
своїми любувалася віршами.
На постаменті, складенім з картону,
у хаті, що валилась, на горищі
красива жінка ( відьма чи мадонна?)
декламувала гордо свої вірші!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286606
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 20.10.2011
Я дістану з манускрипту скрипку -
слів іще не буде - тільки звук.
А в цей час йому сплете павук
наскрізь пересріблений поскриптум
"Манускрипт" - у римському праві необмежена влада глави родини
25.10.2010 /19:23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218150
дата надходження 25.10.2010
дата закладки 22.03.2011
Чиїсь поцілунки знову пахнуть китайським чаєм,
Одне тільки прикро, не можу згадати чиї.
Дощ крокує по вулицях й перехожих не помічає,
Дощ до болю засмучений, хтось у нього поцупив мрію.
Шкандибає до суду, щоб подати на апеляцію.
Барабанить по шибках..Розбивається об пороги...
І шепоче на вушко вітрам, що він має рацію,
І в пориві благальному падає суддям в ноги.
Розмивається в титрах....Розчиняється в дзвінкоголоссі...
І вже зовсім розгублений падає край стола.
Справа в тому, що дощ безнадійно закоханий в осінь...
Як її не молив вона все одно пішла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219567
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 22.03.2011
В провалах между реальностями маленьких я
искать возможность вернуться к тому, с чего все началось.
Открытые книги знаний нелепого бытия
захлопнулись ветром с севера, или мне все привиделось?
Я как ты ищу странного, и стараюсь читать много.
Только окна все равно в рамах, в ранах серого бедного города.
Только жизнь все равно в пятнах, обессиленных жалких поступков,
когда хочешь идти прямо и теряешься в переулках.
За газетами страшный фильм, где актеров лечат водкой,
деньгами, страхом пробками.
Я совсем не завидую им, кто войдет в эту сводку
посмотревших допремьерный показ.
Знаешь, мне все равно, что мой трудно читать рассказ,
главное, что на моем сердце пока еще нет обмотки.
И оно все еще слышит нас таких глупых, немых и кротких.
Да, я часто хочу в Чукотку или в Крым или на Кавказ.
Но пока не построил лодку, на своих двух я пас.
Мои планы сродни великим - у нее из искренности каркас,
ход на правде неслышный, тихий. Как ты думаешь, у меня есть шанс?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218642
дата надходження 28.10.2010
дата закладки 22.03.2011
"Так смешно: ты тут ходишь, ходишь,
нет ни места тебе, ни сна,
а она лишь глаза отводит,
неприступная, как стена..."
Кот Басё ("Оборотное")
http://www.stihi.ru/2010/10/23/8550
Я накладывал швы на лапы,
штопал вены и языком,
только кровь начинала капать,
умывал от нее тайком.
На луну серым волком воя,
в звуки вкладывая всю боль,
ей сдавался всегда без боя.
И, касаясь меня рукой,
говорила она: "Мой серый,
не скули - я всегда с тобой..."
Я вгрызался клыками в скалы,
чтоб развеять ее печаль.
А она лишь глазами ласкала
и рукой, словно одеялом,
укрывала меня невзначай.
Я оправдывал все ошибки,
все поступки и все слова
за одну лишь ее улыбку
и за голос, нежнее скрипки.
По земле катилась молва,
что в пещере, где сохнут реки,
обернулся волк человеком
на рассвете, за миг до сна...
А потом был костер.
И стены
горько плакали.
Таял снег.
А она улетала из плена
нежной горлицей
по весне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218536
дата надходження 27.10.2010
дата закладки 27.10.2010