Яка вона — та жінка, що твоя?
Несамовита? Пристрасна? Кохана?
До болі щемна, чи від щастя п”яна?
Родюча нива, сад або рілля?
Яка вона — та жінка, що у снах?
Коли відкриту книгу ти читаєш,
Які сторінки ти перегортаєш?
Це глянець, чи “бульвар”, чи альманах?
Яка вона — омріяна весна?
Над головою — ріжки? Німб? Корона?
Послушниця, повія чи мадонна?
Ти молишся на неї? Чи вона?
Яка вона — найкраща з побажань?
Проста, тендітна чи безмежно сильна?
Зразково-добра? Ніжно-божевільна?
Рішуча, а чи сповнена вагань?
Вона така... П”янка, стрімка, жадана...
Тайфун і спокій. Радість і печаль.
У ній є все: любов, терпіння, жаль...
Вона така одна. Твоя кохана...
І ти готовий йти на край Землі,
Щоб там, збагнувши вітер і сміливість,
Пізнати ту її “неособливість”,
І долі зустрічати кораблі...
З останніх сил — навіщо все? Дарма...
Та лиш заглянеш в ці бездонні очі,
І ти її уже не просто хочеш,
Тебе без неї просто вже нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270196
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 14.07.2011
Надто боляче бути собою.
Увесь світ мов натягнуті струни,
якими тисячі музикантів
невпинно намагаються утнути
кожен свою мелодію
із сотень пристрасних звуків.
Нехай кожен живе своїм життям,
та мелодія ця божевільна.
Вона не має сенсу.
Звуки накладаються один на одного,
руки торкаються чужих рук,
губи промовляють чужі слова
надто черстві та однакові
("я люблю тебе" знову й знову).
Невпинно йдучи вперед,
крок за кроком, втрачаючи відчуття часу,
неначе у кожного музиканта
не залишилось нічого цінного,
нічого, крім власного "Я",
котре замкнуте у золоту клітку
і вперто б'ється об золоті прути,
вбиваючи цим власну гордість
і неповторність.
Кожен вичікує моменту,
щоб продемонструвати власне геройство,
та не вистачає сміливості
навіть зазирнути у вічі своїм власним страхам.
Сенс життя у пошуках сенсу,
вічний пошук ні, не щастя,
просто спроба знайти себе у чомусь,
щоб мати змогу де тамувати свій біль
і таку істинно-рідкісну радість.
Надто боляче бути собою,
хоча "кимось" бути не легше.
Граючись у життя, не чекай на аплодисменти,
бо у залі невдячна публіка,
не готова до сентиментів.
Сантиметри чужої правди, слів чужих
сантиметри.
Вдаєшся до крайнощів, щоб так просто
без слів не померти.
Йдучи до чужої прірви,
глибини її не злякатись.
Розділити із нею долю
і від світу всього сховатись.
Надто боляче бути собою...
14.07.2011г. [0:33]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270199
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 14.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.10.2010