На столі мобільний. Об'єкт зв'язку "Тебе" і "мене"... "Нас" не було й ніколи. На екрані блимає конвертик, сповнений твоєї нової божевільної брехні. Та-а-а-ак...Відкриваю його з цікавістю, і не помиляюсь! Хіба в твоїй голові існує слово "любов"? Мабудь ні. Хоча... В моїй - ні!
Відтоді як обпеклась...
А зараз просто жеврію для тебе. Не знаю чому і навіщо? Мабудь звичка...
Мабуть ще пам'ятаю, що не з тобою вперше зустріла зимову казку. НЕ з тобою плакала весняними ранками й дощами. НЕ з тобою потопала в пристрасті вина і свічок. НЕ з тобою вперше навчилась літати і, так болісно, гепнулась об землю... НЕ з тобою вперше зустрілась із самотністю - брутальною і скаженою!.. НЕ з тобою! І ти це знаєш сам... Тому й обманюєш щораз новішими й солодшими плітками про любов. А може це мій відвертий песимізм так зловісно насміхається з моєї слабкості..?
Просто пам'ятаю, - НЕ з тобою...
Просто тлію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249771
дата надходження 26.03.2011
дата закладки 26.03.2011
.. запальничка відлякує темряву боязко,
ти павуком на стінах нудьги й неодмінності.
В задачі відсутні старі варіанти розв"язку,
притрушені пилом і втрачені марно цінності.
Моє підземелля приховує хмари обурення,
відчужена майже,спростовую спокій і злочини.
Занурення в казку, у себе безглузде занурення-
списки майбутнього сліпо й натхненно скорочено.
Для початку позбулась усіх натяків на безсоння - списані клаптики зими горіли яскраво і мовчки. Чоловічі сорочки завжди здавались теплішими, особливо коли в клітинку. Вперто намагалась вмістити в тих клітинках свої задуми, паперовість сподівань стала надто звичною-звідси нові надії. Шкода витрачати час на сон, краще на безсоння. Вікна дрімотно чекають погляду на вулицю і тоді мені здається, що я теж колись була вікном і ненавиділа зими. В ті часи хтось замріяно в мене вдивлявся і радів життю, бачив крізь мене щось казкове. Та це було дуже давно...скло мабуть розтрощили чиїсь руки - чи то з поганих намірів, чи то просто, щоб стало весело-не знаю...Справа в тому, що на моєму підвіконні не могли рости квіти. Спочатку сонце їх пестило і вони жили, а коли я насичувалась сторонніми поглядами - помирали. Скільки їх загинуло тоді...і все через мене. Може каміння було заслуженим чи все це було сном? Неважливо, але квітів не люблю досі.
Під час одного з безсонь я чітко почула сонячний голос, який розповів, що ненавиджу я квіти тому, що сама колись була квіткою. Моє життя було довшим ніж у звичайної рослини, але якийсь погляд мене полюбив і зірвав. Яка різниця - була я вікном розбитим чи зірваною квіткою? Цей голос нічого нового мені не сказав, але чомусь я почала його чекати кожного безсоння...
Тоді...
темрява світилась зеленими пагінцями
надмірне чекання було необхідністю.
Мінялись з тобою на вічність місцями-
в долонях прозорість з пісочною ніжністю.
Розплетені вІрші тобі стануть зброєю
і голос звучатиме...буде надією.
Допишеш за двох нашу дивну історію
на білих снігах необхідністю сірою.
Потім ти почав звучати кожного зіркового неба і читати мої записи прямо з сорочки. Дрібними дотиками вивчав картину вигаданої реальності і здається полюбив мене. Ця історія про те, як я була квіткою, щоразу була особливою, але завжди пахла ромашками. Я не любила квітів і зараз їх не люблю. Навмисне мій світ був вишневим, лише іноді ягідним, без жодної квітки. А ти казав, що я була квіткою...може навіть й ромашкою,бо звідки цей запах? Тоді вперше відчула страх і біль зірваних пелюсток (любить - не любить). Знаки питань сипались боляче, а ти мовчав. Відповідь на головне питання була в твоєму голосі, який тішив кожне зіркове небо своєю присутністю...
Вкрадені літом - хотіли любити,
боялись зими, наче втоми.
В кишенях заховані квіти-
обіцянки вголос Нікому.
Номер з майбутнього-
зараз відсутнього-
майже усе ми змінили-
сили...бракує сили.
Це було схоже на безсилля. В те зоряне небо я поклала у вазу величезний букет квітів і чекала на голос вкотре. Ти відчував вишневу неможливість мого квіткового майбутнього, але все ж не покинув мене. Обручка відпочивала від шкіри, а кімната наповнилась новим сподіванням. Білий колір,який я ненавиділа, мав мене гріти на святі розбитих келихів. Ця спроба хоч якось повернути минуле вбила ще кілька рослин. Шкода.
Наближення дати літньої змусило розлюбити безсоння і ти більше не звучиш. Та вранці мені подумалось, що свято не заслуговує мене і краще цей світ отримає ще одне розбите вікно ніж сон,прирученої голосом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237278
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
***
Життя людини - це мрії, які плавно переходять в континіум реальности та зникають в павутині історії.
01.08.2010 року Львів
***
Життя робить нас сильнішими тоді, коли ми намагаємося засвоїти його уроки.
31.07.2010 року Львів
***
Ми можемо зробити більше, але часто робимо настільки мало, що, оглядаючись у своє минуле, лякаємось того, що не залишаємо по собі нічого доброго.
31.07.2010 року Львів
***
Кожен з нас може стільки, наскільки він думає, що може.
31.07.2010 року Львів
***
Ми святкуєм життя, залишаючи спогад навічно.
21.02.2010 року Львів
***
Жертвування всім, що є найдорожче у світі, де кожен думає про своє власне еґо, заслуговує на подив і визнання.
20.10.2009 року Львів
***
Поки у світі ще залишатиметься хоч один альтруїст - життя на цій планеті триватиме.
20.10.2009 року Львів
***
Вічність - це просто неосяжність, яка має свій початок та не має кінця.
2.11.2009 року Львів
***
Бідність буває чотирьох видів: бідність розуму, бідність духа, бідність душі, бідність буденності - всі вони намагаються провадити до дикого безумства.
2.11.2009 року Львів
***
Не заздри чужому щастю, адже воно таке відносне.
31.10.2009 року Львів
***
Людський мозок - -це тисяча двісті грам екзистенції підлості, зла, заздрості, бажання влади та бажання принизити слабшого за себе.
14.03.2010 року Львів
***
Людина - це розумний хробак, який живиться порохом чужого горя.
14.03.2010 року Львів
***
Nie zawsze wiesz, co może się z tobą trafić jeszcze dzisiaj, nie mówiąc już o jutrzejszym dniu.
22.11.2009 roku Lwów
***
Якщо я не бог, то чому так намагаюся змінити світ?
13.10.2009 року Львів
***
Унікальність вбивства полягає в тому, що на його шляху завжди трапляється жертва, яких на цій землі є надто багато.
13.10.2009 року Львів
***
Ніколи не говори людям те, за що потім шкодуватимеш, адже вони завжди пам'ятають все, що їх не стосується.
19.10.2009 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203714
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 16.01.2011
Ви памятаєте? Без слів
ми зрозуміли - це не випадковість,
і погляд Ваш мені колись болів,
давно, як казка... Загадковість..
Волосся гребенем чесало море -
на хвилях прокидались ми:
п'янке сьогодні, завтра ще прозоре,
як чайки обіймалися крильми.
Ви бачили мене? Ви знали,
що йти не слід, лиш трохи зачекать...
Слова прощання Ваші розпинали
чорнилом на папері - падала печать.
Липневий вечір розкриває ноти,
нектаром ллється лілія-печаль,
Ви - ніжний, випадковий дотик;
Ви - мій нездійснений причал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200634
дата надходження 12.07.2010
дата закладки 26.12.2010
Когда разлука ослепляет,
Мой разум ревностью глухой,
Перед глазами возникает,
Почти забытый образ твой.
Пытаюсь памятью, как кистью,
Восстановить твои черты,
Но налетают тени мглисто,
На мой рисунок с высоты.
Они у глаз, у губ желанных,
Плетут невидимую сеть,
Мне больно милая и странно,
Что не могу я их стереть.
Молчит мое воображение,
И кисть бессильна, и рука,
И кажется одно мгновенье,
С тобой дороже, чем века.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118997
дата надходження 02.03.2009
дата закладки 26.12.2010
…и на мои упрямые упрёки
ты отвечаешь ласковым «угу»,
когда кромсая взвинченные строки
не замечаешь рваных букв вокруг.
когда возьмешь измятую бумагу –
прожилку снов, стихию бытия,
и на неё послушной рифмой лягу
такою, как тебе привижусь я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226500
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 26.12.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2010
*Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом,
раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
Ни капли сахара, ментола или сочувствия к собственному сердцу. После четвертой или пятой сигареты начинаешь чувствовать вкус жизни - в терпком аромате горько-приторного дыма, ленивой смертью ползущего к соседней стене по направлению ветра или дыхания. Именно потому я люблю курить в одиночестве: так моя жизнь не касается ни твоих губ, ни твоих глаз.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Ты ревнуешь. - Не то вопрос, не то утверждение.
- К чему? - Безысходность.
- К одиночеству.
Не шах и не мат. Жизнь - не шахматы.
Мы встречаемся, когда ночь не в небе, а в наших глазах. Порой мне кажется, что моя - только отражение твоей собственной, или ее сон. А ты редко улыбаешься и почти никогда не говоришь "до встречи", совсем как зеркалам. Зеркалам и правда не стоит назначать свидание, не так ли?
- Не так.
- Кофе?
Завариваю чай на двоих. Полынь. Любистник. Любовь всегда горькая в одной из своих нот. Мы пьем неторопливо, как время - наше дыхание. Возможно, стоит уберечь себя от ошибок?
- Нет.
Сегодня одна из редких твоих улыбок. Ты касаешься моих глаз собственным взглядом:
Я отражаюсь, как мертвый камень
В невольно разбитом девичьем сердце
Я - айсберг, вчера потопивший "Титаник"
Несправедливо преданной веры.
Я - искушение собственной правдой,
Распятой на небе в образе солнца,
Прочтенной по строкам в нотной тетради,
Украденной фильмом с нелепой концовкой.
Я отражаюсь, чуть-чуть не живя,
Преданный тенью прошедшего лета...
Зачем ты вернулся, грядущий Январь?
- За кофе и сигаретами.
Твоим губам нужно чаще тренировать улыбку, тогда однажды она станет искренней. Я знаю, я учился улыбаться почти так, как ты. Только на одну или две зимы раньше, но в зеркалах совсем несложно играть со временем. Иногда я чувствую, как ты течешь по моим венам, пропитываясь насквозь кровью, пресыщаясь, словно не-случайные любовники, эмоциями на шелковых простынях. Вот и сейчас - эта горчинка в уголках твоих губ, словно корица и мускат в кофейном послевкусии.
Дыханием по строкам. До безумия нравится молчать с тобой.
До безумия - с тобой.
После - тоже.
Кофе и сигареты, сигареты и кофе.
- Знаешь, Я люблю души. Берешь, как старый фотоальбом, раскрываешь, стряхнув пыль и поблеклые воспоминания, а там - ты.
- Я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223909
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 26.12.2010
Мандарини та тепле покривало... ось все, що цікаво їй.... а ще.. ще солодощi й... й вiн... та це майже одне й те саме.. вiн тривожить її серце.., хвилює душу.., не йде з думок.. та йому байдуже.. вiн не кохає.. серце плаче..боляче..тяжко..не зрозумiло... навіщо?.. що далі?.. як бути?.. гірко.. рожеві мрії зникли.. як той ранковий туман.. розвіялись.. не залишилося й сліду... лише рани... глибокі.. безглузді.. болючі... серце знову плаче, плаче кривавими від болю слізьми... залишилась реальність.. залізна клітка... не втекти, нікуди не подітись.. лише один вихід... туди.. в небо.. до зірок.. до блакитних хмар.. на волю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230956
дата надходження 24.12.2010
дата закладки 25.12.2010
Ну хто тобі сказав,
що сонце - жовта пляма,
і що земля пласка
й на трьох китах стоїть?
Ти думаєш, це правда?..
То давай із нами -
підем шукати несходимий край землі.
А хто тобі сказав,
що люди не літають,
що небо створене
лиш для одних птахів?
Ти зрозумій,
вони цього не знають...
Погляд у мрію... крок... і полетів.
І хто тобі сказав,
що ти цього не зможеш,
що не осилиш хрест свій на путі?
Запам'ятай собі:
як віриш - переможеш!
Хочеш літати?
Мрій - і відірвешся від землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223621
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 25.12.2010
Перегорнути сторінку.
Лишити позаду.
І жити знову, забувши про зраду.
А що буде далі?
Не знаєш?
Не знаю…
І знову ходити по гострому краю.
Ходити межею між світлом і тінню.
Чужого життя і свого божевілля.
Боятися думати надто яскраво.
Ховати сльозинки у випарах кави.
Марно шукати докази логіки.
Відчайдушно рахувати рожеві слоники.
Тихо кричати і пошепки бачити.
Сльози…
Ти плачеш?
Це можна пробачити.
Брехати знайомим, що життя прекрасне.
Навчитися жити за ширмою казки.
Малювати сумні картини з невідомості.
Пальцем на вікнах своєї свідомості.
Зростити на душі колючки троянди.
Не хочеш?
Я також…
А є ще варіанти?
Лезо на венах чи зашморг на шиї.
Вільний політ із високої будівлі.
Жменя таблеток чи струму розряд.
Вогнище, жертва, сектантський обряд…
Чи просто забути і жити, як інші.
Шляхів є багато.
Ти на роздоріжжі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211905
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 25.12.2010