…И когда выхожу я в алом,
Блещет в ножнах стальное жало,
Что всю ярость мою впитало,
Запечатать готово гроб.
Мне плевать на призы и баллы,
На угрозы и на скандалы.
Кто сегодня там за забралом?
С кем мне нынче сходиться в лоб?
Но бывает, в небесно-синем
Я цветами стелю долины,
Пробиваю ручьи сквозь тину,
Раскрываюсь, как небеса.
Оживает гранит и глина,
Рассыпается страх в руины
И ложится в ладони иней,
Словно утренняя роса…
А мой белый, колюче-белый
Затупляет клинки и стрелы,
Замереть заставляет смелых,
Слабых корчит, как букву Z.
Он велит, он под ноги стелет,
Он в крупу все порывы мелет,
Кроет льдом слабину, как мели.
У него только слово «нет»…
Но рассвет…
Воздух так прозрачен.
Боль уснувшая, пыл растрачен,
Как мышонок, душа незряча,
Затаилась в обертке сна…
Все иначе, совсем иначе.
Уведи, все возьми без сдачи.
И влюбляй. И люби, как мальчик.
Я ни в чем…
Я обнажена…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456867
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 29.10.2013
Коли в самотність падаю як в зливу,
Де холод пробирає до кісток -
Я просто жінка, хоч у край вразлива…
Але ж і ти десь в цьому світі змок?
Коли в самотність падаю притомна.
Іще жива напевно, чи напів -
Так хочу слів отих, як біла вовна…
Собі на плечі на пів чутних слів.
Так хочу знати: все пусте й минуще,
Печаль в душі притулку не зів’є!
В самотності люблю тебе ще дужче
За те, що ти на цьому світі Є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291996
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 19.03.2012
Ви можете не знати,
що сади
Весною квітнуть
для
людського ока…
То чом же знову
туга
сивобока
Скувала день,
і осені лади
Так швидко наступили, аж печаль?
Ви можете не знати,
тільки осінь,
Така чудова
і
пахуча
досі
Лишень тому,
що зазиває даль.
Не знаючи,
куди життя
тече,
Ви озирнутись можете –
напевне! –
Та хай вагання не
спиняє ревне
І ще –
тримає другове плече.
Живіть.
На схилах осені живіть!
Шукайте щастя
не
в чужих
тенетах,
А у душі-галактики
планетах,
У серці,
що для щастя –
цілий світ.
Ви ж можете не знати,
що душа
Творилася
із чистої любові…
То чом же зараз очі ці чудові
Горять так блідо, зовсім не спішать?
…Шукайте у душі
любові хіть.
Шукайте же
уважно
і
старанно,
Звертаючись до неї:
«Люба панно!..»
А віднайшовши – просто бережіть.
03.11.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290581
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2011
Она смогла уйти – за ним.
Видать, любила...
Особняком живут. Одни.
Хватило силы
ей оторваться от родни
и жить в разлуке.
А муки – ведомы ль они
обычной суке?
Живут. Два раза в год щенят
на свет рождают.
А те растут. Шалят. Скулят.
И пропадают.
...Собака воет ли, ветра
стенают-свищут?
Неделю бродит по дворам,
детишек ищет...
...Вползёт под вечер в конуру,
уснёт в бессильи,
не зная: это дело рук,
что их кормили.
Но стихнут отблески беды
в глазах собачьих,
и запах лакомой еды
обиды спрячет...
Другое дело человек.
Другое дело:
живут сомненьями вовек
душа и тело.
Когда в тупик ведут пути,
ох, непростая
(неразрешимая почти!)
задача – бросить и уйти...
Уйти из стаи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279659
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 14.09.2011
Самотні сосни, як могутні вежі
Здавалось, знову впізнавали нас.
Той самий ліс, хоч в іншій вже одежі
І дуб, що схожий так на контрабас.
Давай без тиші, годі вже мовчати.
Повітря на світанку аж скляне.
Лиш перед тим як все почать з початку
Хай листопад востаннє присягне.
Хай присягне, як свідок, хоч дощами,
Що в безкінечнім круговерті літ
Ми не сховаєм душі під плащами,
Урізнобіч замисливши політ.
Хай присягне отим листочком клена -
Не справжня осінь без таких прикрас.
Що все життя ти будеш йти до мене
У ліс, де дуб стоїть, як контрабас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214387
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 13.10.2010
Вже стільки раз я йшла і поверталась.
В двобої вічнім розум програє.
Так сумніви у серце повростались,
Що вже й сама не знаю хто я є.
Твоя Цариця, Муза чи служниця?
Твій недопитий келих від нудьги,
Чи та, яку ніяк не зміг напиться
І за яку волаєш: «О, Боги!».
Вже в розпачі хапалася за двері
Та чи ж від себе можна утекти?
Рядки, як ріки блиснуть на папері,
І знову руки ляжуть, як мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214434
дата надходження 05.10.2010
дата закладки 13.10.2010
Після прослуховування твору І. Тараненка "Пневма" для фортепіано з оркестром
Моя сповідь коротка - допоки дозволить свіча.
Забагато дощів, дисонанси озвучили кисень.
Я боюсь озирнутись, бо там, за пітьмою плеча
Він безмовно чекає моєї останньої пісні.
Добираю слова. Проживаю єдиний мотив,
Продубльований чесно і чисто відлунням і болем.
Я боюсь озирнутись, бо там, за межею дощів
Він безмовно чекає моєї останньої волі.
Не карай його, небо, за те, що не має крила
І за те, що не зміг вберегти мою душу від клітки.
У моєму житті це далеко не перша зима...
Забери мого янгола, він заслуговує світла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214027
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 10.10.2010