Горы - не камень в сердце,
Ветер - не просто дыханье,
Каменно-снежное скерцо,
Мудро-седое молчанье.
Горы проникли в сердце...
К новым стремясь победам,
Громко не хлопай дверцей
Между Землей и Небом!
Каждый к своей Вершине
Путь выбирает сам,
Вот только нет в магазине
Схемы пути к Небесам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218038
дата надходження 25.10.2010
дата закладки 25.10.2010
Годинник спинився, розсипались квіти,
Душа розривається, хоче тепла.
Та лід твого серця вже не розтопити.
Як шкода, що ти не така, як була.
Які вітровії тебе овівають?
Які чорні хмари наносять сніги?
Які тепер друзі тебе зустрічають?
Як себе поводять твої вороги?
Яка тепла течія зможе зігріти
Кришталь твого серця? Холодний кришталь.
Та... час зупинився. Розсипались квіти.
Розбилося серце. Душа вбита. Жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217481
дата надходження 22.10.2010
дата закладки 22.10.2010
Ты пойми, - никому
Я тебя не отдам -
Это пафос души моей странной?..
Все сомнения сбросив
На землю к ногам,
Будь навеки единой, желанной!
Ты пойми, - никогда
Я тебя не предам -
Это, может, звучит так красиво?..
Все, что Бог милосердно
Отвел только нам
Ручейком у подножия Ивы!
Ты пойми, - ни за что
Я Любовь не сменю
На картинки дешевого счастья...
Каждый день я готов
Видеть в нашем меню
Твоих глаз отражение страсти!
Ты пойми, - ничего
Я не в силах унять -
Это чувство у сердца навеки...
И у жизни прошу -
Дай мне силы познать
Встречных чувств полноводные реки!
Ты пойми, - ты моя!
Что еще говорить?
Красота не в словесном убранстве...
Мою женщину жизни
Хочу я любить
До седин - это цвет постоянства!
21.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217296
дата надходження 21.10.2010
дата закладки 21.10.2010
. -1-
Есть иные миры и стремления, правды иные
И иные сердца за пределом привычного круга.
Измененья в лице как измену приветствуют ныне
И возможностью счастья отныне пугают друг друга.
-2-
Это сладко - в рассветной тиши двум сердцам одиноким
Оступиться на краткое время... И выскочив вдруг
Ошалевшее счастье кидалось котенком под ноги,
Предвкушая касания нежных и ласковых рук...
-3-
Не смолкали слова - в тишине слишком больно - все ясно.
Тишина откровенна. Как доводы не вороши
Сострадательных слов в наклонении де-непричастном
Оскорбительно мало для сильных движений души.
-4-
Время свилось в кольцо и шипело свивая спирали -
Неподкупных и чистых обычно берут на испуг...
...но отбросив чехлы из никак не ржавеющей стали
Улыбнулись друг другу случайным касанием рук.
-5-
Но все чисто и честно. Все искренне, все безупречно.
Все безумно и слишком правдиво. Все будто сейчас.
Все как будто теперь. Мы ведем себя, будто навечно
На часах замирает на миг задержавшийся час.
-6-
Обреченных на счастье так трудно вернуть с полдороги.
Души льнут как осколки единой разбитой души.
Им легко - кожей чувствуют фальшь. И, не глядя под ноги,
Как борзая след зайца - следы человеческой лжи.
-7-
Улыбаюсь сквозь слезы, я знаю есть сладкая правда -
Эта горькая ложь - что отныне все будет как прежде -
Бесконечной возможностью с привкусом легкой утраты,
То есть - чем полагается быть настоящей надежде...
2003 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216997
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Что случилось?
Да нет, ничего, просто осень…
Разбросала листву, отняла у погоды тепло
И дождями косыми линейку на город наносит
И холодной ладошкой березы стучится в окно
Я укутаюсь в плед, отхлебну свежесваренный кофе
Подбородком уткнусь в твое очень родное плечо
За окном мерзнет дождь,
он погреться пустить его просит
К нам домой, где мерцает свеча горячо-горячо…
Постучится, уйдет..
Вдоль аллеи, по мокрой брусчатке
Сгорбив спину печально, роняя под ноги листву
Оставляя следы…
Поиграет с прохожими в прятки,
Ветром выхватит зонт и забросит куда-то в траву…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216927
дата надходження 19.10.2010
дата закладки 19.10.2010
Головне, власне, не Щастя,
а саме його відчуття...
Так несподівано обпале листя
Зашаруділо у душі...
І завітали думки в місто.
Хтось позбирає їх в вірші.
А хто ж цей "хтось"? І звідки він з’явився?
Ніхто його ніде не знав.
Осінній день коштовностями вмився...
А хоч би хто його що запитав..?
Чи то в очах він завжди мав щось дивне?
Чи та його сповільнена хода...
Робили вигляд, майже, БОЖЕ - ВІЛЬНИЙ
І просто дивний. Просто.., як вода.
Сіренький плащик з поза тої осені -
Ледь-ледь нап’ята вічність на плечі.
Він тут глуяв. Він тут проводив дні,
Кудись у небо, в журавлів ключі.
"Поет" -казали. - Він не вмів писати.
Вже, мабуть, розгубив і всі листи.
Він був німий. Він не умів співати.
Ходив сюди, століття, може з три..?
Він, ніби, жив тут. Ніби, цілу вічність!
Одні ж - приходять, але, згодом, - йдуть.
Він рахував тут Безкінечність. -
Її ж тепер у люди не ведуть.
Такий - один! А, ніби, їх - мільйони!
Прижився тут. Як дерево, проріс.
Кінчались дні, пожовклі, як лимони. -
А он, він їх в торбиночці поніс.
Кудись відносив, майже в слід за сонцем.
А тут, без нього, завмирало все!
І як воно, він сходить за віконцем,
І знов, як завжди, щастя всім несе.
А всі вже звикли, й майже без уваги
Кидали погляд у його лице.
Вони ж не знали... Й тільки для розваги
Комусь в розмові згадували це.
І він не сердивсь. Він не ображавсь!
Не так, як люди... "Він буває вічним" -
Так говорили... - він лиш усміхавсь.
Він мав пів-неба у собі, між іншим.
А є ще десь і друга половина.
І друга "хтось", чи може вже - "якась"?
А чи була у них колись причина,
Щоб синь небесна так от розійшлась?
А хто їх зна, отих "таких" і ...вічних.
Їх вже нема у нашому столітті.
Вони жахнулись наших низьких втіх,
І розчинились в зорянім суцвітті.
Звичайний день із сутінок почавсь.
Ніхто б, напевно, й не звернув уваги.
Але куди ж подівся звичний час?!
Та й дні уже на грані рівноваги.
Як сонце тихо сходило..! Багряно!
І зовсім пусто стало на Землі.
А щось в душі то скрикнуло незнано:
" Які ж ми, люди, все-таки - МАЛІ!"
Пішла Епоха..! Сірі поли плащика -
У вічність легко змочені сади.
То хто із всіх, усе-таки, - найкраща?!
Вже хтось впустив осінні холоди...
І сумно тут, і більше якось пусто...
Пішла Епоха. - Як її ім’я?!
А, може, Леонардо, чи Августо..?
Чи хто лишивсь? І хто його сім’я?
Це дуже сумно... - "Сумувати - нікому...!
Бо хто лишивсь? - Непрощені ним дні.
А Щастя, чи дістанеться одному?
Чи ми без нього лишимось, одні?
Он хтось знайшов торбину між деревами. -
"Щасливим буде..." - та не всім щастить.
Вони заплутались з своїми теоремами!
Тепер їм їх вовік не пережить!
Та що там Щастя?! - Чи він був ЩАСЛИВИЙ? -
Щодня носив торбину до схід сонця.
Не завжди в долі вибір - спаведливий,
І не до всіх всміхнеться у віконце.
І сенс не в тому - прийде, чи не прийде.
Вся справа в тім, чи ти шукаєш меж.
Коли життя за рамки світу вийде -
Тоді і Доля йде з тобою теж.
А от у щасті - то і є найвища сутність!
І не в самому! - В тому, що все ж Є!
У тому, що ти чуєш ту присутність.
Бо розум його геть не пізнає...
16.10.10 00:40
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216462
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 16.10.2010