завтра привітаюся заздалегідь,
позбираю розкидані речі
як опалі плоди
той, хто зараз безвихіддю трохи щемить
скоро стане до холоду
тільки моїм.
наш прадім в свої стіни
ховав заповіт
так щоб сонце ніколи не згасло
вимираючий спокою недовид
розкидає на землю масло.
там із шерсті плететься
блакитний кит
як основа всіх затишку гасел
третій зайвим буває ж бо
не завжди,
третій часто буває вчасним
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397664
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 03.02.2013
зливою безіменною просто з найнижчих вершин
не легко летіти зі спаленими крилами Ікара
хто сказав що не природженно взагалі народжуватися
з обрубком ніг замість летучих відростків
стороннім оком не угледіти під піджаком
сто тонн чистої зневаги
до вас
і рабом не повзати а лежати каменем спіткання
просто на стопах
і на стовпах розіп’ятих Іуд і проклятих почорнілими лицями
будд на сотні парсеків лиш ефір
розплавляється як сир під кислотним соком
і комусь все таки все виходить через раз
а комусь на завжди обрубок замість серця
і цятки та плями солі замість чистої крові каяття
на поцяткованих шиях під палицями страти
на п’єдесталі зіпсованих років
ниц не паде
і на гору не зійде більше сонце того,
що в грудях замість кислого присмаку
відчуття безсилля
безвладдя над власною природою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366016
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 03.02.2013
зайшлі на кілька миттєвостей
ми під тонкою шкірою асфальту
шукали свої назви.
вчасно не явитись у затишку
твоїх переплетінь
бірюзовим відбиваючись
у лінії прокидань
і хотінь.
гусінню по крихкості міста
аби війною здобути притулок
там
де я вперше розчула
наскільки цей трепет чистий.
зайшлі на кілька розмов
ми досі тиняємся близь
розчиняючи усі невидимі вікна.
блакитна фарба подвійного зору
якого ще дужче не видно.
огидно знімати одежі порад
і вбирати в них теплу підлогу.
зайшлі на кілька миттєвостей
вже не чекаєм нікого
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397253
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 02.02.2013
я готую зміни в іржавій каструлі,
ти так чуйно рахуєш усі мої здатності
й вади,
що колись я не втримаюсь
і лишень втіхи ради,
впаду.
ось тоді всі дари передбачення
раптом стануть набутими вщент.
наша близькість замовкне розпачливо
і складе нам з повторень букет.
геть без остраху,
змучений спрагою,
ти осушиш три склянки дня
і війна буде програна,
грець з відвагою,
взявши варив моїх незнання.
ти так чуйно,
мені не належачи,
пишеш іншості про снагу.
неприступною псевдовежею
возведуся під шурхіт струн.
і для рішень твоїх обачливих
я зіграю цю гру падінь.
хай не має надсила значення,
але є в ній пророцтва тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394529
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 22.01.2013
- ти своїми віршами наче дійсно поколюєш мене зсередини....
- якщо від того біль, то нема приводу мені тішитись, а якщо ж це занурення таке абсолютне - то я втішена
- останній - то біль занурення... або занурення в біль
я бачив тебе у погляді того манекену,
що стояв втомлений
у вітрині старої крамнички,
на розі
38 градусу.
його серце вростало
нитками
у картон,
спазмуючи твої скроні,
він скаржився на спітнілі долоні
і білу музику
ножиць.
його целофанова вічність
сніжилась якимись поручнями,
які ти так вперто
палила на шкірі,
округлювала свої
квадратові нулі
і сиділа на териконах
пологів
чи може порогів
до семимісячної дитини,
якої, на жаль,
не втримаєш.
і нащо ти так із тим манекеном?
йому ще вертати додому.
було вже блукати палатами
і посміхатись нікому.
я ж відпустив твою страту
і втрату підлив водою,
вийди з його орбіти
на нього чекають…
її ненароджені діти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393807
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 19.01.2013
браслети нашої дружби
плетені голосом і відстанню
синьою скатертиною на підлозі
наші лічені дні
як знудьгована осінь
готові із власної волі у сни.
розпочни з густої самотності
я народжуюсь в потязі
під розмови і жарти масні.
кольоровими косами на зап'ястках
так буває не часто
та справа далеко не в цім.
я плекаю наш дім
і його сутінкові кімнати
кожне свято - мелодія
й танець сивіючих прим.
скажеш їм, що чекання-
то зайві кордони..
достигаючі ґрона
браслетів
на звалищі зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393086
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 17.01.2013
плавай
рибо
у своїх паперових морях
збирай лотки місяців
і будуй дорослість
нехай Ніна в тобі зеленіє
безмежжям дерев
безкорисністю свіжої кори
і кольором літнього глузду
печер з крейди бажаю
на ділянках твого блукання
аби написане
стало тихим на дошці часу
і коли ти зійдеш у метро
згасне світло
як знак біганини по колу
так буде колись
а зараз
плавай
рибо
у своїх паперових морях
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391549
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013
розсічення платівкового сонця
споглядального неборізами
не завжди допливає берега
скель
що у шурхоті слів втопились
сприймальне затемнення
скла
що над головами жерців
сірими крильми
билось
ножовими пораненнями
гоїлося на
хребті
безпросторового царства
сп'янілих муз
заливаючи стіни
ладом первісного звичаю
величало свою Ладу
і її руки
будучи під
прицілом
тіні
безвічної
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391359
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 10.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2013
хтось прославить себе зухвалістю,
надіславши поштою зграйку прозорих шпіонів
на адресу минулих помешкань.
вони старанно вивчатимуть щільність простору
та дитячі загоєння на дорослих колінах
вони будуть плести канати з твоїх простирадел,
визначати прикордонні зони на ліжку
і ти вже не зможеш бути єдиноможливим володарем
царство твоє вже дещо пошарпане
кишить цими словонепробиваючими мурахами
і на всі твої запитання
відповіддю буде лише целофановий шепіт у шафах
тоді від безвиході
ти розплачешся прикметниковими сльозами,
що тільки встигнуть
відбутись вінками з лавру
на повітряних головах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391086
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 10.01.2013
заметілі майже безправ'я
на голову розтисячну
з переруділим волоссям
пересинілими очима
і голосом вже пересказаним
мої ренусійні стани
як забрискане часом скло
збільшує панораму алергії
я вмію
натискати на безклавішшя
твоєї душі
де в процесі засвоєння
вигадок кутобоких
обираю застуди вбрання
вириваючись кашлем у голос
спалахом гніву з горла
безпечно німують крона печалі
канат перемоги вже за спиною
лишилось лише
одягнути пальто
і знайти рукавички
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390508
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 08.01.2013
озера спраги залишені нами на потім,
друзі планують кордони і втечі.
і так недоречно земля зацвітає снігом,
ще б трохи і небо молочне
збігло
ще б трохи
і ранок-невіглас
примусив гойдати життя на мотузці
бувало відпустить у затінок совість
а ти їй натомість
у далеч квитки
такі доленосні вокзали
злітають з твоєї руки
такі запізнілі
з моєї
скляною змією крізь простір
два келихи часу
і злості
тримаючись снів
жебрака
така ж заблукала
ми зграя
шляху повертань не спіткаєм
і значить є сенс
далі йти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390085
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 05.01.2013
скляними кульками розбивається липень
звідти тобі лише квіти
без натяку на колір чи запах.
завтра розстелиш святкову скатертину
на голе тіло майбутнього
і вже не прийдеш.
мені, звісно, теж доведеться бути
кожен грудень чекати завершень
лютий відстежив,
значить ще маєм час
в комірчині скупі запаси
механізми поламаних прасок
механізми розтрощених душ
ти не мусиш тримати в пам"яті
чи щодня себе знуджено гаяти
із мовчань виповзає вуж
тільки страх
небезпека відсіяна
ми знаходитись вже не вміємо
мінус поклик
і хрестоплюс
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388422
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 30.12.2012
в вечном покое нет места страданиям
значит я всё еще тут
пусто внутри
еще теплого здания
я тебя всё еще
|жду|
ты стала мной
и моим одиночеством
мир где мы вместе
|умрем|
счастье лишь сон
и проснувшись не хочется
помнить приснившихся
в нем
волны-слова разбиваясь приливами
глубже впиваются в мозг
память-река не наполнится
ливнями
сердцем я насмерть
промок.
*фоновая композиция –
Diary of Dreams «Butterfly: Dance!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386929
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012
відкоркована пляшка майбутнього
на столі твоєму крізь дзеркало.
відбиваєшся в ньому пробачений
наче значень зовсім нема.
по рахунку єдиний і знайдений
шлях до місяця переписаний.
за огрядною неможливістю
заховалась дичава зима.
ти римуєш мої обезмовлення,
вибиваючись звуками мертвими.
щоб здаватись сліпою жертвою
і лишатись щораз крадькома.
відкоркована пляшка незустрічей,
помирань від дзеркал покришених.
десь з іншою п"єш засмучення
тхне незручністю осінь змучена
і припинення наших здіймань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386938
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012
есть нечто депрессивное в любом проявлении счастья
что-то давящее и провоцирующее тревожные ощущения
в о п р е к и
внутреннему спокойствию той умиротворенной части меня
которая давно умерла.
где чувствительными остались только пальцы
|правой руки|
.
есть нечто невыносимое в бесконечном у|ходе часов
и дело не в их быстротечности или желании всех
остановить
убивает неспособность стрелок сворачивать
собственную кровь
поэтому я целую вечность оставался один
|в их крови|
.
есть нечто ускользающее в твоем внезапном появлении
будто нам будет холоднее по мере приближения к границе
|совместного ада|
но ужас не в том что сердца больше не поддаются
тлению
мне нестерпимо больно от чувства
что когда-нибудь пальцы совершенно перестанут
о щ у щ а т ь
|твое тепло|
__________
и прохладу
*фоновая композиция –
Unkle «When Things Explode»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380619
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 02.12.2012
порятуй мене від вільного танцю,
де розтерті на порох руки не пахнуть рухом,
де на власних смертях вже давно не вчаться
і на те, щоб мовчати, бракує духу.
порятуй від спасінь щоденних,
від прочитаних книг, де фінал є завше.
порятуй врешті-решт від сцени,
де вчорашні обійми вже геть не наші.
значно старша ніж ми ця суцільність болю
і з підоги як з пам"яті лізе фарба.
і коли ти чекаєш від мене отих вседозволень-
порятуй від інертності слів хоча би.
порятуй і воздасться тобі...так кажуть,
я ж не знаю...
тому мовчазні продублюю рухи.
і від сажі під шкірою в сни одразу.
порятуй,
бо і справді бракує духу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380321
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 25.11.2012
действие 1
он сидит на стуле
тенью руки своей отворяя тень
двери в нью-йоркские небеса
и проходит несколько минут
пока не заиграет пост-панк
и дождь не упадет
в седину палестинских гор
действие 2
он продолжает сидеть на стуле
и слушать пост-панк
слеза на его молочного цвета щеке
рисует М
рисует Б
и тут
на черном слоге
александрийской ритм-секции
действие 3 (промежуточное)
она теряет контроль
действие 4
он сидит на стуле
как грустный пантеон
своей ночи
так много отдавший
движению ее крыла
действие 5
он все еще сидит на стуле
и видит то как
действие 6 (промежуточное)
она теряет контроль
действие 7
он сидит на стуле
а пост-панк мотыльком
кружится в дальнем уголке
его колосящихся в тишине
глаз
действие 8
он сидит на стуле
а
действие 9 (промежуточное)
она теряет контроль
действие 10
он сидит на стуле
а
действие 11
действие происходит
когда любовь
рвет его на части
действие 12
он остается сидеть на стуле
пост-панк остается
ее временем
пост-панк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379133
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2012
эта твоя одна за другой сигарета
не позволяет думать о светлом будущем
но позволяет думать
|и жить без света|
знанием тьмы наполняя твою пустоту
|морщин|
и такая беспечная быстротечность
холодных свежих стихов
приведет к полной потере
слепого мировоз|зрения
их сильный поток сотрет внутренние границы
|и всё до основания|
твоих настоящих основ
потому что ты сам являешься фундаментом
собственной души
|и её|
вечным
поиском
|саморазрушения|
.
*фоновая композиция –
Sancta Poenas «Skrik Pojke, Skrik»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378206
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012
земля над спустошеною головою
вузькою алеєю вздовж
помнож загублене на забуте
груди наповнюєш відчаєм вщент
цей момент триває безглуздо
кожна муза твоя
сіріша за дня цемент.
кожен зрадник в тобі
тихіший за морок істини.
і всі відстані завше
ховає твій мертвий портрет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376474
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012
... і тиша тобі випала ледь помітна,
рівна чеканню шукає інакших доріг
тримаючи в серці розбитий горіх
і старі порізи,
підбираючи риси твої з підлоги,
вона дякує богу за те,
що не впала ще з ніг.
у сліпих зазвичай вчаться бачити
коли начисто стерте минуле щемить.
ти не їдь,
забираючи рештки лляної радості,
підкоряючись відстані двох століть.
він хвилину мовчить,
відступивши з зброєю
і помітність всіляка - вчорашній бій.
я і досі з собою тебе обговорюю
геть чужою лишаючись у чужій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375230
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012
загортаю скляну дитину в тепло вчорашньої газети,
мені здається, що для того аби померти
потрібен голос.
вчора бог надсилав сувеніри з обнадійливих подорожей
і в листівці писав,
що коли стану схожою на розмови відверті,
він знайде трохи часу
і відкине від мене прихильність смерті.
бог фіксує кожну миттєвість на сірих світлинах,
кожна його дитина має окремий альбом і долю.
і тільки тим,
в чиїх зорових прогалинах досі бракує солі,
не пише зранку листів,
будучи чистим листом.
батько шліфує осінній газон, поспішаючи,
сипле вказівками в скрині поштові і сни.
проковтни неодмінно чиєсь заспокійливе зрадництво
і чекай сувенірів край часу у дні вихідні.
загортаю в газету дитину скляну й передроблену,
голос майже озвучений, тільки бракує світлин.
я ніколи не знала, що світло десь поза угодами,
там, де зайве прощення вростає в руїни святинь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373993
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 28.10.2012
подалі від твоєї цвинтарної землі
перетравлювати своє понівечене дитинство,
лікувати занедбані виразки спокою
і знати, що жодна крапля жалю не стане завадою.
я не хотіла цієї участі в щоденній різанині,
слухати наші вбивства і обходитись лише синцями,-
нестерпнішає дихання через тисячі підіймань.
я була твоїм ворогом з першого слова,
ним залишуся й до останнього звинувачення.
тільки б подалі від твоєї цвинтарної землі,
від прізвища твого та імені
теж подалі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373507
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 27.10.2012
тепер маленькі народи твоєї мови на інших землях
отруєних і ледь придатних до озвучення.
коли приручених відпускають
вони вчаться бути окремо з помсти
гостями лише прикидаючись
шукають інакших шляхів
і ти знаєш, знаходять.
стається в пригоді кожна загоєна рана,
кожне тремтіння.
встромлені в серце лінії як вказівник.
криком поділене навпіл недосипання,
рання птаха опівночі
знає безчассю лік..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373334
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 26.10.2012
может быть бог никогда на меня не ставил
значит ему я также не должен
|выжить|
мой человек внутри не совсем
из стали
и болевой порог у души
понижен
день сокращаю музыкой
замолкая
вместе со мною город молчит
стихами
ночью все звуки мысли сбивают
в стаи
я отпускаю. пусть выживают
сами
я не старался стать элементом пыли
помнить концовки снов разновидность
пыток
суть одиночеств в том чтоб не быть убитым
собственной волей зная что все
|забыли|
*фоновая композиция –
Feigur «Le Mâne»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373282
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
запаморочення як речення за упокій
в мить коли загублені ноги допивають запізнення,
я знов війною лечу на це місто,
котре і так не лікується від меморіальних таблиць.
прізвища клейкі вростають в побиті вулиці
і добре, що мені загрожує втеча
без прізвищ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372459
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 21.10.2012
взаємозірка на верхів'ї архіву спокою
попільничним вогнищем освітлює шлях
до негоди теплої.
одягаюсь в хронологічні межі,
залишаючи в спальнику долі місце для випадку.
хтось терпеливо гортає чернетку твоєї історії,
нагороджуючи смерть червоними галочками
і вчінням напам'ять.
багатоголосся давно вже прожитого
пролилось на тишу вчорашньозавтрашнього сьогодні
і саме тому архіви пахнуть життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371936
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 20.10.2012
процес всиновлення влучних пострілів,
вщент переповнені хибами безстрокові сканворди.
прозорі води сліпих очей виливають на нас кульмінацію.
рацію має той, хто не бачив себе у чужих підвалах,
хто горінь не лічив на німих екранах
і не пив дієслівної рими дарма і натще.
краще засипатись шумом гендерної нерівності,
чинності набувають зойки на рівні сну.
малюю виїзну гру в твою людяність й свою мужність,
сутужні часи розподілу ролей і функцій.
прости собі, проституція вірить в своє покарання,-
кожен ляпас буває останнім,
кожен має свого тирана,
кожен пізно чи рано ним вчиться бути.
ти взутий в спокій, здаєшся учнем,
бо постріл жінки буває влучним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370400
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 13.10.2012
месяцами
выкапывать себя из могилы
зарываясь еще глубже
в себя
никогда никому ни во что больше
не верить
только в то что ты все еще
ты
и все еще жив
не смотря на отвращение
не смотря на сильное сомнение
по этому поводу
и отсутствие какой-либо боли
|какой-либо|
только паралич эмоций
только апатия
и солнце|противо|стояние
принудительное выкалывание глаз
тьмой
растягивание суток
миллилитрами кофе
кубометрами дыма
тоннами
молчания
затемнение проявлений света
из щелей
слов
просыпающихся после комы
до полной потери
пульса реальности
до абсолютной гибкости стен
сознания
и собственной
вдоль|поперек
из|м|ученной
комнаты
безалкогольная интоксикация
организма
души
ощущением процесса
регуляции всех уровней
самоочищения
себя
дезинфекция мыслепотока
осознанием смысла
каждого
вырисовывающегося
слова
завершение написания картины
внутреннего образа
с последующей эякуляцией
изображения нереальности
на поверхность реального
мира
как итог
БЕЗСЛОВЕСНОЕ
принятие его
в ходе созерцания результата
молчание как первопричина
молчание как метод
молчание как
следствие
гармония.
*фоновая композиция –
Sui Generis Umbra «Stupor»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369763
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012
твій прояв любові
захоплює райони кімнат
звертаючись густим теплим молоком
серцевих залоз очищених
лікувальним безсонням
забарвленим в колір сліз
із присмаком сутінків
цьогорічної весни
і якби хтось був поряд
із цим повільним але сильним
потоком нафтової тиші
який інколи зупиняючись посеред кімнати
перетворювався у
сповнений
теплих кристалізованих зірок
знешкоджених чотирьохстінним полоном
і чорношоколадною темрявою
закритих очей
водоспад
вічністьтривалих емоцій
законсервованих у молекулах
літер
то його б віднесло
в невідомому напрямку
холодильних квартир
мозку
з його видовженими
різнобарвними коридорами
схованих в середині
роздумів
його б втерло у паперову пам'ять
кожної крупинки піску
пустелеподібної підлоги
разом із змістом всього
що сталось
до і після того як очі закрились
разом із змістом не такої
як раніше
весни
разом із беззмістовним проявом
|вічності|
твого кохання
оголену тінь якого ти досі
не наважилася
показати
нікому
(?)
*фонова композиція –
An Autumn For Crippled Children
«In February»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369049
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 08.10.2012
жовтень трапився теплішим ніж зазвичай
і в ньому клубочиться зграйка прощань із червнем.
вона вперто це місто щодня вивчає
немов переступить невдовзі
чи здасть екстерном.
усі щоденники в шафі лише важливішають,
сукні вечірні вмирають там стосами.
він вчить самостійно приймати рішення
і бути для інших украй дорослою.
він тішиться гострою в ній необхідністю,
купує щотижня іграшки
й лаштує старанно дім.
з ним можна вмерти від надлишку ніжності,
накриваючись пледом на двох
безнадійно одним.
він знає, що їй потрібно
і тисне щосили фреші,
щоранку цілуючи цупко її чоло.
і їй виривається подумки:
"Боже, ти ж стежив,
то як до такого усе це дійшло?"
і хтось зі стіни поправляє на лобі терен,
знаючи, що колись їй хотілось жовтня.
дівчинка певна -
в землі непотрібні зерна
і відбирає у осені їх сьогодні.
він усміхається якось занадто мудро,
каже, що час ще покличе і він прийде.
трохи бентежно, від себе нестерпно нудить:
"Боже, ти ж бачив,
чому не спинив людей?"
дівчинка спить, сниться його турбота,
тільки б прокинутись й випити свіжий сік.
пледом холодним стискає манірний жовтень,
прагне повернень того, хто назавжди зник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369300
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 08.10.2012
сьогодні ніяких небеснотілих лицарів,
жодних монументів поблизу мого нежитла.
я берегла перебиті чарки для особливого випадку,
щораз випадково ранячись в гострі вершини дна.
ця війна почалась з передбаченомертвих викликів,
через брак витримки бачу непослух своїх дітей.
шлейф чужинства в цей вечір- рука перев"язана ниткою,
хочеш витягни звідси,
а хочеш - спущусь сама.
бо пітьма мені зовсім не те, що тобі ввижається
і ніяких шуканств чи ошуканих в списку старих адрес.
бачиш, хрест вріс у груди
і це неодмінно залякує..
тих хто завше в очах моїх бачить сенс.
а його ж там нема
і не треба вдавати терплячого,
не зумію прихильність ковтати сама.
ми таких безперервно на вулицях досвіду бачимо,
тільки, знаєш, у мене ж і досвіду вже нема
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368011
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
повільність лікується раковими пухлинами,
сни пришвидшуються,
ночі безсоннішають.
ртуть забивається в тріщини-
застиглі рани підлоги.
усі допомоги як карти мічені,
освідчення в люті ставить на ноги.
нікого вже не хвилюють засушені хвилі,
збіднілі актори зціджують краплі морські..
я не знаю ще скільки лишилось стрибків.
без презирства цей світ випромінюю,
цінною порадою комусь випадаючи завше.
чаші виблискують чужістю лосно,
а смерть виливається в дикий поспіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367028
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 28.09.2012
концентрація руху в глибинах твоїх годинників,
переповнені вщент маршрути годують чварами.
ми заварюєм сон з безнадійно твердих замінників
і готуєм до бою поснулі на завше армії.
розійшлися по швам асфальтовані недовулиці,
сто простягнутих рук на одну обмеженість.
хтось побачить з гори і собі розчулиться,
виплітаючи втомлено людськості це мереживо.
потім графік робіт поза серцем усе щільнішає,
місто зранку смакує безсоння за ніч розпатлане .
і направду ніхто тут не буде ставати іншою,
бо мовчання у горлі застрягло терпінням ватяним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366080
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 25.09.2012
прогулянки бетонними хащами міста,
де бруківка виконує функції пам"яті
і розправлені крила круків
опадають на голову прапорами.
місцями короткочасні прозріння,
під стовбурами буків тануть льодяники розпачу.
дітлашня поспішає до старих поліклінік,
оживляючи усміхнених айболитів для того,
аби заплакавши від голки прокидань,
поховати їх в сухих землях дитинства.
зміст прийдешності тішиться в кожнім народженні,
розставляються галочки навпроти "народився і жив".
тут із слів виникають площі затишку й слави
та німують уголос будинки на кронах мостів.
звідси гомін кав"ярень лунає у напрямку творення,
дощ стискає в долонях смак осені дещо густий.
хащі міста насправді давно вже до спокою сходжені,
але й зараз повз них ти не зможеш байдуже пройти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366310
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 25.09.2012
безперестанку надходять постріли з уст випадкових,
ніч пережовує музику й інші відвертості.
рівень моєї черствості хтось випробовує тишею
і коли перебільшую значення снів,він цілиться.
цій восьминогій реальності бачаться дивні відступи,
ті, що за часом, говорять: "бракує хисту їй".
потім не зникнеш від сорому і розповсюджень,
просто не вірила дуже у галас одужань.
знуджений голос на іншому березі випадку,
я обезглавлюю критика в нетрях терпіння.
сни про коріння зникають коли зависоко,-
ризиком й спокоєм пахне нехай це "нині".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364830
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 17.09.2012
однажды ты спросишь меня почему дети плачут
а я отвечу потому что они уже знают больше
о том о чем позже все остальные
узнаЮт
потому что до старости будут верить
что они наши
и что мы их
когда-нибудь
заберем
|ко всем остальным..|
однажды ты увидишь как на север идут зараженные
кровью здоровых
и кто-то немедленно
кто-то замедленно
но упадёт
просто на наших глазах
замертво
просто потому что они хотят
ВЕРИТЬ
|что всё|
НЕ ПРОСТО так
|или быть может просто потому что
они
это
мы|
однажды ты наконец спросишь почему
о мертвых я волнуюсь и думаю больше
чем обо всех остальных
но я промолчу
и ты
заплачешь..
*фоновая композиция –
Velvet Cacoon «Genevieve»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358291
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 07.09.2012
я люблю всех живых
за это ты меня
ненавидишь
*
когда в глаза твоих окон
для того чтобы пожелать очередной бессонной ночи
заглядывает прищуренное предзакатное солнце
я только готовлюсь принять его
утром
жду его точного попадания
в поле зрения стен
и моей добровольной
незрячести
протирая балконные веки от утренней
слегка солоноватой росы
я вглядываюсь в пустоту улиц
и наслаждаюсь ей
легкий ветер безуспешно разыскивает людей
снова забиваясь по углам опустошенных домов
где находит лишь исчезающие элементы
воспоминания о минувшем
присутствии
он забирает с собой силуэты и ароматы умерших
минут проведенных наедине со словами всех
вместе
оставляя теперь лишь их молчаливые дыры
напоминающие о многозначительном содержании
озвученных временем чужих мыслей
и новый запах
отсутствия
запах к которому невозможно привыкнуть
но я учусь
учусь быть один
и смотреть без сожаления быть
неуслышанным
кем-либо из живых
без надежды быть замеченным
ими
и утренним солнцем
которое на закате было предано забвению
тобой
я учусь осознанию того что мы никогда не встретимся
|глазами с нашим солнцем|
*
обещаю что научусь
ненавидеть всех
|живых|
и любить..
*фоновая композиция –
Karg «Koma»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360156
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 07.09.2012
возможно я тебя найду
раньше
|чем ты себя|
и тогда уже точно
завтра
будет
слишком поздно
для нас двоих
быть одним
целым
потоком
плыть по течению
одной реки
плыть хоть как-нибудь
лишь бы только не
боком
вышло
лишь бы только не
захлебнуться
пост-роком
тобой
лишь бы только не
выброситься
на берег
из своего окна
потому что однажды
раз и навсегда
понимаешь
что без нее
мне как-то не так
|плохо|
потому что ты всегда могла
а я не могу так
уединиться
и быть дальше
|богом|
просто продолжать
ДАЛЬШЕ
жить
без
|себя|
я просто хочу дотлеть
|доплыть|
сигаретой
высушить легкие
мне так легче
а еще лучше
сдохнуть
понадобится всего лишь
одна
тысяча задушенных
слов
тысяча молчаливых
вдохов
минус один
выдох
минус одно
слово
минус одна
ты
мой
___
бог
*фоновая композиция –
Netra «Emlazh»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362536
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 07.09.2012
осінь відчиняє свої бібліотеки,
помалу домальовуючи птахам читацькі квитки
і німби.
все ніби згортається в клубки тепла,
маленькі кульки замовчаних сподіванок.
ранки тепер - це спроба всотати запах яблук
чи може останніх серпневих світлин.
старший син її - це читець мого неспокою,
з докору розкладаю сни згідно абетці.
мені тепло,
бо досі є речі,
які потрапляють в серце
і знаходять там дім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361247
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 01.09.2012
розгортає душа ширшаві напластування,
моя остання церемонія,-
ні я, ні він.
ремонт римованих дахів,
хлів з сейфами у підлозі.
підло зі,
але й без тепер не дихається.
ся галасливість наввипередки,
рідкий голос густіє.
є десь ти,
на тобі ростуть змії,
її очі будують їхні клубки.
кинь монету,
ту, що має досвід липкий.
рій доводить нас до обставин,-
він швидше ніж я...
абетка бере початок зі смерті,
на "ер" приблизно мертвієм,
є ми,
тобто я
на грудях із
змієм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359118
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012
безпека то зламана запальничка,
все надто ясно, бракує диму.
ти переходиш глибоку річку,
така ж покинута й нелюдима.
ще поруч з тими,
кому мовчиться,
хто висипає дощі на килим.
легкозаймисті прозорі лиця
шепочуть вкотре:
"не долюбила"
ти своє тіло чужим лишала,
сама ж спішила в пустінь затишну.
чимало й досі брудних вокзалів,
де не чекають хвилину тижні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359029
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 23.08.2012
розстелена постіль,
нерухомість завмерла навхрест.
хтось заклопотано збирає урожай діянь,
ховаючи зерна свої в хитких домовинах.
навколо кружляють круки,
шукаючи винних, -
тільки розтяте повітря дарма.
ця стіна зводиться непомітно,
небо так само блакитне
і на жертовник лягають тексти.
мені б донести твій голос до птаства,
впасти дещицею, сни розікрасти,
а решта бачиться і без того.
коли ноги несуть в напрямку долі,
ти ладнаєш ложе своє:
53-тє поле
і починаєш жити справжніше.
раптом всі ніші здаються смішними,
рими стають невимовно білими,
а те, що не вміли ми чути
стало "колись"
крізь шляхи розстеляється постіль
і нарешті додому...
не гості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358289
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 18.08.2012
в це пекло лише без запрошень,
з випитими очима
і голосом переколеним.
я не дозволю їм вірити,
малюватись приблизно з німбом,
заливати сиві думки фарбою.
хтось рівняє це вбивство з кармою
так ніби
навпомацки до святині.
ці сині калюжі втамують спрагу
і пошуки чиїсь зведуть нанівець...
грець йому...
я збираю ці люті скарги,
бо воскреснути здатен той,
хто не бачив небес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357400
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 15.08.2012
назва твоя то слизька поверхня,
втриматися, не зіскочити.
я інертна до крику,
обпалено-мертва.
майже жертва
і з уст відриваюся скотчем.
ти лишаєш на потім
і йдеш переказаний.
в роті кислі слова,
перевернуті всоте.
ноти мовкнуть щорік
і нудною проказою
покривають знетілені води.
на поверхні люстер
чудернацькі прогалини.
і лікер без смаку прямо в склянку.
зацвітають безслідно
змістовні галявини
на холодних руках полонянки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356019
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 08.08.2012
з кількох складів твоя безіменна структура,
серпень як мертвий святий залишає мощі.
режисура незграбна,
грабуєш численні луври,
а я підробляю спасителем
й кличу дощ.
так зійшлось, перебилось
і ще всіляко.
заважати не хочеться більш ніж йти.
цей святий не лишає по собі знаків,
тільки тіло зотліле на висоті.
вибиваюся з черги до твого дому,
а його не існує
як наших зим.
гематоми стрічань на лиці святому
заліковує небо тепер ніким...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355684
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 07.08.2012
на вечір одягатися в сіре,
брехати якнайбільше, позаяк скоро вересень,
хтось надрізає його, хтось ріже,
присягаймося його світлу у непричетності,
у півпам’яті перерубленій,
де поборники смутку латають конверти.
недолюблені місяцем
у висотах загублені
ще з просоння малюють оману де ти
ти ж бо шукаєш осінні притулки,
сам здатний на випади недолюбові,
намальований світ на отриманому конверті,
ліворуч в кутку - півмісяць,
півмісяць - праворуч,
встромлений в твоє існування
палкими двокрапками на шиї висить.
ми були починаннями переписаними,
відстаню й спокоєм ніжили лезо,
під вічність без повні тужили про ріки,
де місяця світло заходить під шкіру,
де місяця світло віршами назвемо,
розпочавши відлік новітній.
не видно жодних спотворень
коли ми говорим і сієм світила
на вечір одягнені в сіре
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355338
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 05.08.2012
від її спостережень здіймаються бурі,
руйнуються мури
й крапають вверх літаки.
з її руки вистрибують теплі темноти,
знаючи,
що хтось вже не проти піти.
від її самоти долунають сумні мотиви,
вона надто смілива
і тому замикає прощанням роти.
як і ти вона робить свій вибір наосліп,
тягне погляд бляшанками зі спини.
їй здається, що так чинять всі дорослі,
навіть ті, що складають сценарій війни.
до весни не дрімається,
що їй з того -
уявляє, як хтось пише десь книжки,
оббиває забутості непороги
коли згадує запах її гіркий.
з висоти недосяжності землю видно,
вибиває з системи,
вона вже тут.
досі вірить у простори снів блакитні
і у те, що колись її повернуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354880
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 04.08.2012
мені не здолати ці скелі інакше,
сірим олівцем перебудови простору.
тепло коли наші аури сжожі на повний місяць
і смертельно коли перерізані відстанню.
паперові горнятка заповнені дощем,
нам напитись ним як знешкодити небо
і більше не кликати тих,
в чиїх вухах розквітли ніччю кущі кропиви.
вознесися і залишись,
я самотужки розвантажу вагони слів
і вже не потрібними стануть вигуки
на прощання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355163
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 04.08.2012
зАколоти
коли ти є хтось посилає бунт
і мушу бути в густій небезпеці
не без...
з небес щось на кшталт прокляття.
ти говориш, що кляті демони
гріють пальці в словах...
та де вони?
я не впевнена в цьому святі.
я не бачу
співці біснуваті щось про янголів
ледве-ледве.
опівнічні самотні жертви
ще малюють мене прикуту
до гарячого леза бунту
і питають:
чи ба не проти
своїм словом тебе заколоти?
і тоді опускаю руки,
відпускаю на волю круків
щоб в собі безнастанно нести
твої вірші
на знак протесту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353574
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 29.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2012
розповсюджую передбачення,
розбиваю вулиці на відбитки поетів.
ми з тобою зневажені
і впроваджені в світ як таємні проекти.
я майже здогадуюсь де ти,
знаю, що майбутнє—то невипрана пляма.
ти виринаєш із гір непотрібного краму,
місцями вже набридаючий,
але й необхідний так само.
твоє тіло то затертий пергамент,
мінусуєш на ньому часи,
малюєш їдкий темперамент,
а потім нудишся
й сонце їси.
тут проси, нарікай і тішся,
віршем нутрощі прохолоджуй—
тільки вправно мовчи про ту,
що на тебе так схожа.
інакше жодних горінь
чи народжень в сорочці.
лише гектари самітництва
й бог на чужому боці.
і листівки надпалені поіменно,
світло зелене,
а значить ще рано йти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352466
дата надходження 23.07.2012
дата закладки 24.07.2012
повернусь
за тобою
в твоє епічно стерте
минуле
стримуватимуть хижі до мене зорі
кривавитимуть чорними дірами на плечі
твоєслівні космічні кулі
й очні ягоди перестиглі
котитимуться гострими скелями
двері ми замуруєм
наскрізь
вИзнає хтось невчасність голосу
(п о в е р т а ю с ь)
і стрибає у вітер тобою почути тишу
кажи усім що я більше не приходжу
що кулі у мене падають все глибше
вицвітають на очах часу кетяги,
випроставшись знаками оклику.
як завше до старту приходим третіми,
пахнучи вичавленими серцями і соками
і нікому відтак не вдається заснути
і ніхто цей читає казки посмертно
як завше тобі не напише що буде
повертатись за тобою найпершим із третіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352684
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012
він носить з собою старі фотокартки
й захлялу акваріумну рибину.
я бачу як в стінах його черствої кімнатки
веселі скелети ламають спини.
мені неодмінно до нього в сповідь,
інакше навіщо ця милість божа?
я схожа на тінь його, що говорить
про те, що давно ні на кого не схожа....
рік розлітається на жмути сивого волосся,
притрушуючи аркуші вичавлені.
він невимушено доживає віку на моєму плечі,
обирає колір труни й плаче над заповітом.
звідти вже не вертаються, бо не хочеться,-
там і ковдри тепліші й поштар не жалкує листів.
з обмілілого вогнища днів я одна навшпиньки.
стільки пахучих усмішок і натхнення
розливається часом на берег чужих життів.
він ніким не оскаржений і не виграний,
він для мене відсутність вибору
та від того лише тепліш.
і коли безпорадність завершення
я для нього трапляюсь першою,
надсилаючи в прірву вірш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351579
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 22.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.07.2012
самый настоящий чай это чай в пакетиках
его паршивый вкус никогда не обманет
становясь лучше чем будет на самом деле
я смотрю на тебя в белом
стихе о любви и фарфоровой кукле без глаз
но пустотой проникающей прямо в душу
и мне страшно
от хороших сигарет першит в горле
так же как от обычных дешевых
просто мои мысли окутаны более дорогим дымом
и всё
всё больше ждать нечего
оставаясь на месте
хотя оставаться тут тоже не стоит
и свет улиц больше не принадлежит им
поэтому он отказывается светить в мои окна
фонарями и вообще
теперь он медленно пролезает внутрь куклы без глаз
в самую душу
в ее
душу
и я вдруг понял что ты была моей
но я ослеп и не видел
|что ты.. из фарфора|
*фоновая композиция –
Crooked Necks «Streets With Teeth»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351011
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012
небесні медальйони дратівливо зблискують,
підбирається близько ніч і стає байдужою.
я повільно одужую і малюю свої хвороби,-
хто би міг оцінити цю безвість твоєю подобою?
я ще спробую бути комусь опівнічною, марною
і безкарно благати прозріння для інших сліпих.
і коли б ти не встиг віднайти волю за буцегарнею,
я би гарною тінню сурмила у спогадів ріг.
ланцюжки запізнень і міжміських розмов,
знечів'я домальовую усміх, поспішаючи на осінь.
зручність пересування під землею,
літри блакитного клею під ноги випадку
і все неодмінно ріже око вчасністю.
святкові дзвони ведуть до світла
і я вже встигла бути тобою,
плутаючись в зацепенілих руках і віях.
той, хто вміє викликати дощ, викликає й засуху.
ти відточуєш рухи і з лінощів бачиш мене,
це скляне царство вірить в стовпотворіння.
я - єдине створіння, яке не впаде в ріки зради,
я - єдине мовчання, що з голосу п'є розраду...
ланцюжки запізнень і міжчасових потягів,
я з твоїх марних слів обираю для себе рими.
і між тими, хто вибрався з мертвості тих садів,
я - єдине створіння з очима безмежно твоїми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350524
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012
одкровення криється в моїх напіввідкритих венах
напівзакриті очі вже відчули важкі доторки
простих слів що капають на підборіддя
і.. підіймаються
ще на один поверх молочним небом зіниць
ще ближче до незагоєних подряпин пам’яті
пролізаючи у незахищені темрявою лісисті скроні
циркулюючи порами підземель тяжких думок
де я ховаюсь від себе
ховаючи тебе
серед штучних засмічених озер емоційних фарб
серед справжніх привидів багаторічних споруд
із скла і каміння буденних справ
десь там..
і коли краплі нарешті дістануть мого найвищого поверху
де ти тільки почнеш вірити
в моє існування
де я нарешті повірю в тебе
та твоїм думкам в мені
..краплі почнуть випаровуватись
з холодної поверхні піднебесних піднебінь
і слова закінчать своє існування
лежачи поряд із похованими колись думками
про нас
а очі та вени відкриються
назавжди.
*фонова композиція – Vergissmeinnicht «Depression»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350307
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 14.07.2012
ти не знаєш як тут усе повторюється,-
кислі вітання, дні ангелів з цукру
і ввічливо-випадкові дзвінки.
і може якби я була хоча б трохи мудрою
мені б не ввижався світ докорів...
навпаки,
я б дивилися як малюки ковтають льодяники сну,
заколисують ляльці труну...
я б сподівалася, що поверну
чи вернуся сама в свою казку хмільну.
мені без тебе набридло тлумачити ці діагнози,
в радіусі семи обезглавлень будую наш дім.
хоч в нім не оселяться книги
*задушливі паузи*
і з ними ми теж не оселимось в нім.
ти не знаєш як це все
аж до відчаю,
так, що хочеться більш не вертатись і край.
і якби ти зумів лікуватися іншою,
я б відбилась від кожної з наших зграй.
ти читай безнадійно смішного перевертня,
перегортуй жвавіше,
так само пиши.
ти не знаєш як тут мною ласують велетні,
дожираючи тишу твоєї душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349938
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 13.07.2012
как мне быть
чтоб не лишней казаться деталью
в неживом механизме живых
и спешащих часов
в чем же суть нарастающей завтрашней боли
остановленных стрелок
|навеки застывших крестов|
вечерами любя наблюдать погребение света
под синеющим пеплом во тьме
догорающих звёзд
ты меня ненавидишь
за чёрное сердце
поэта
|ведь страдая от счастья
я молча вымаливал
слёз|
*фоновая композиция –
Desolate Oasis «Stars Aligned, Forever»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349394
дата надходження 10.07.2012
дата закладки 11.07.2012
... він наче сфотографований в одній з кімнат будинку мого майбутнього, - стіни кольору стиглих абрикосів вщент заставлені книжковими полицями, невеличке трикутне вікно, письмовий стіл, застелений списаними аркушами і відсутність ліжка. Він сидить на підлозі і стискає пальцями сигару, навколо нього вже багато попелу, а за вікном щось схоже на осінь…
Я й справді бачу його живим. Вчора вранці ми придбали колиску, а вже ввечері в ній засинало двійко ліричних героїв. В нього був гарний настрій, в мене теж. Ми конспектували джаз, який надиктовувала ніч, а потім ділились ним з світом. Нас захопила розмова про аеропорт і на мить ми стали літаками. Потім заплакали наші немовлята і він розчинився….
Приблизно триста днів він не повертався, а потім нагадав про себе чужим голосом. Весь цей час я писала про нього і врешті виснажилась… Свіжість віршів про ромби, туманність його плащу і нові вигадки про час повернули мене до тями. Ми так поспішали, що ледь встигли в кіно, а там: дивна дівчина закохалась в мертвого письменника. Кожної ночі він снився їй. Одного сну вони обвінчалися, придбали просторий будинок десь за містом і відчули себе щасливими. Дівчина вчилась слухати його музику, бути матір’ю його книжкам і в неї все виходило. Він багато палив, малював її в своїх віршах, крав риси її обличчя і нагороджував ними героїнь своїх романів. Їм було спокійно і справжньо вдвох аж доти поки не завадило безсоння. В фіналі холодна озерна вода стала притулком її тілу, а зустріч з ним перетворилась у вічність.
Він щиро радів за цю дивачку, а я вже відчувала на собі ранкову прохолоду. Весь день я згадувала колір його плащу і собі почувалась живою. Маленькі бісенята ночі вабили мене та очі відмовлялись від зустрічі з тобою. Хотілось перемоги і я йшла доти поки не помітила блиск сонного озера……….
Привіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343622
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 12.06.2012
Как и в той прерванной осени
где лодка забывает о своей старости
и звезды осыпаются в ее деревянный рот
как в прерванной осени
все это было
становились бродячие листья
пастырями наших снов
Как в том забытом птицами храме
совершалось время
разноголосьем стен
разбитым о наши тела дождем
и снова ложились мы
в сухую испитую ночь
К той розе
избалованной кровью
все течения сходились в одно море
твой миг становился ее стеблем
моя тишина впитывала кровь
к той розе
что росла на твоем плече
Как и в той осени
ты снова проходишь
мимо моего окна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343372
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 12.06.2012
ты живешь ровно столько
сколько тлеет моя сигарета
ты умираешь и реинкарнируешься
в следующей
возможно
уже не в моей
и всё начинается
заново
* *
я жадно курю
задыхаюсь дымом
и все равно продолжаю втягивать тебя
пока ты еще жива
отхаркивая собственные легкие
с твоей болью
я не могу остановиться
курю тебя в затяг
одну за одной
я верен только тебе
иногда кажется что не выдыхаю совсем
потому что не хочу отпускать
иногда слишком плотно прижимаю
к себе
к своим губам
не сильно царапая щетиной
пытаюсь прошептать
сквозь зубы
что «люблю..»
иногда покусываю
и ты вздрагиваешь
слегка шипишь
извиваешься дымом
стонешь
нежно стонешь
только для меня
и этого достаточно
без слов
иногда не докуриваю
ты злишься
обжигаешь мне пальцы
своим телом
задымляешь мысли
отравляешь слова
манипулируя ими
пьянишь сознание
ты моя смертельная болезнь
от которой я хочу умереть
потому что ты моя
моя вредная непривычка
от которой я никогда не откажусь
ведь после каждой наркотической затяжки
после каждого смертельного вдоха
я ощущаю как
мы становимся ближе
подкожно
я чувствую тебя сильней
ибо ты остаешься частью внутри
не позволяя дышать никем
кроме тебя
заполняя колодцы легких
ты остаешься на стенах вен
которые всегда для тебя открыты
оседаешь на дне сердца
тяжелыми въедающимися смолами
в почти каждой зараженной клетке
на полках почти всех мозговых отсеков
отвечающих за тебя
значит уже не отвечающих
за меня
и перед тем как умереть
реинкарнироваться в следующей сигарете
ты безжалостно
УБИВАЕШЬ МЕНЯ СОБОЙ.
* *
но есть одно большое отличие между нами –
т-ы н-е к-у-р-и-ш-ь
значит я в тебе
|никогда не останусь|
*фоновая композиция –
Ulver «Dressed in Black»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338935
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 10.06.2012
Выждал и снова узнал тебя
и принял свой белый свитер
за рисовое поле
шумящее на твоем животе
Это прекрасная песня
об идущих на солнца казнь
и снова узнаю тебя
между двумя историями
засыпающего в твоей тени журавля
Сегодня все книги закрыты
как тело ручья прерывает
чьято вонзенная трость
это дети играют в индейцев
и ищут призаков по всему небу
ведь книги закрыты
А я тебя узнаю
ты чтото вроде их королевы
вместо серьг надеваешь орехи
вместо кольц
твои пальцы примеряют мои
глаза
Выждал и снова снег
оборачивается рисовым полем
на твоем животе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342514
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 08.06.2012
створювати ауру навколо твого ім'я жовтим маркером,
сіткою подряпин доводити власні пошуки,
до кошика обережно складати якісь зізнання
і вірити, що все це безперечно востаннє.
в тобі розростаються пагони мого сумління,
хтось чинить раптові смерті люстерок.
виглядаєш занадто живим із моїх істерик
і далі провадиш про те, як обманюють жести.
я хотіла пронести в собі твої тихі бурі,
малювати емблеми чекань і котячих лемурів,
замикати казки в браконьєрські сіті
чи плекати словами твоїх фаворитів.
а ім'я огорнулося жовтим німбом,
ніби нас не було і до з'яви зосталось мало.
відшукала гостинність в покинутих ним кварталах,
зустрічаючи ранок сіллю з хлібом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342248
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
перенаселення теперішності,
рівно стій, простягаючи своє ім'я.
моє Я піднесене до беззвучності,
з найтихіших режимів гучності
виповзають ловці наших снів.
стрімголів до кутків обезлюддя,
де раптово вмирають всі судді,
мов на знак, що і нам не туди.
ти куштуєш пробачень плоди
і вмираєш в бою надто чеснім.
я із креслень твоїх оживляю сади
та сама в них уже не воскресну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340085
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 29.05.2012
насправді відносність має твоє лице
і справа не в тім, що на світі усе відносно.
копаю могилу й лягаю собі живцем,
рахуючи подумки зорі і жертв Голокосту.
я надто далека від часу, де зараз ти,
насправді ж ніяке із міст не постане рідним.
тому я готова прощатися щоб не прийти ,
аби не лишати себе між Парижем і Віднем...
розбещене порівняннями місто
копирсається в мертвому тілі майбутнього.
залишаючи сліди від мотузків на шиї,
тішить раптовою сонячністю,
такою ж тимчасовою і несправжньою
як ти.
дорога наша дратівливо котиться вниз,
коситься і смакує світанком.
ти кажеш, що все прийдешнє відносне
умовне
без жодного значення для...
ми можем його покинути знову,
зробити цей спокій тривалішим...
ми можем чекати повернень чужих
туди, звідки прагнем втікати щоденно...
і може це тільки загострені кілки в очах
та я і сліпою зостануся вірним читцем.
мені б тільки знати, що ти серед диких прочан
і те, що відносність має твоє лице...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334137
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 02.05.2012
ти пахнеш гостинністю
коли безнадійно обманюєш час
або ж коли починаєш співати без голосу.
тоді цей запах будує мене поруч,
зводить немов затишну домівку
для чекання прийдешньої смерті
і осені.
ти спалюєш моє волосся
і листи дітей з проханнями до святих.
ти з тих, хто не відчуває холоду,
а бачить його, плекає
до наступного повітряного цілунку.
ти пахнеш гостинністю,
кличеш щебетом пташенят,
що вилітають з кожної тиші.
ти дорослішаєш, вдивляючись в мене,
залишаючись на уявній відстані
чи гостюючи на моєму ліжку відсутності.
загортаючись в ковдри розмов
ми засинаєм,
пронизані ароматом гостинності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333440
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 30.04.2012
До останнього бурхливо-червоного листка,
знайомого дощів, їх співбесідника
На дистанції руки - брама зі скла
дотиком нещодавно покинута.
До останнього білого коридору-виходу,
де місяць світить щоночі, щодня,
Кілька кроків розділені плівкою
касетного програвача.
До останньої критики сплесків під черепом,
зумовлених стійким проникненням
декадентів-естетів,
Шістдесят секундних паличок залишилось
від появи нових безбарвних предметів.
До останнього цвітіння м'ятної троянди,
як схрещення чужого тіла й душі,
Переписуєш наново старі епіграми,
де криваві пелюстки завжди живі.
До останньої клавіші зі знаком крапки,
додаєш нові із зображенням оклику,
частинами то виглядає двояко,
вставляєш тире, щоб позбутися помилки.
Від останнього поцілунку, від дотиків
теплих губ, язика,
знову сніг з'явився за обрієм,
обриває слабкого листа.
Після останнього припущення днів,
малював свій портрет на підлозі
відповідно до цього дискусію вів -
існування множиться досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229186
дата надходження 16.12.2010
дата закладки 24.04.2012
маленькі могили-нулики,
залізні та злісні кігті
і слів опустілі вулики
тебе не повернуть звідти.
тобі не зійдуть пунктирами
бажання на тлі паперу.
сліди замету під шкірою,
прославлю свої химери.
і що б не казали праведні,
покрию словами злочин.
уявний кораблик в гавані
заплющує мої очі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331996
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012
випадковість - це мій дім і я в ньому.
ніжні землетруси чи янгольські стусани,
поверни мене зараз в одне з твоїх втілень.
ти прославився словом, ставши богом війни,
ставши мертвим тому, що мене обезсилив.
ти казав: "випадковість - це влада глуха,
що людину в мені зачинає невтомно"
від гріха до спасіння... і назад до гріха
у провалля безглузде й оманливо-чорне.
я тут зараз невчасно і тому без душі,
роздаю твої очі вже померлим горянам.
я малюю в тобі випадкові ножі,
випадкову себе, без інструкцій і плану.
опадають небесні тремтливі листки,-
мій будинок пустотний, затягнутий в траур.
сни байдужих й далеких напрочуд в"язкі
і зникають на вістрі сигари...
як хмари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330134
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 14.04.2012
дякую за музику, що повертає в майбутнє,
я з тобою поділю ці будні й накреслю свята.
міста вигадують таких як ми для розваги,
вбрискують в очі літри зневаги й штовхають кудись.
тут молись - не молись, все одно залишишся в дурнях.
пам"ятки із паперу, де тягнуться сни нецензурні,
де вухо звикає до лайки чистішої за молитву,
шукаючи ритми твого нетерпіння, вигадую битву.
дякую за пісні, що карбують вечірне натхнення,
за солодкі мігрені й лічильники без нулів,
і за міф, у якому зовемся ніяк... безіменні..
(особливо я вдячна за цей обнадійливий міф)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329092
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 09.04.2012
мертва юнка,
завалена штучними квітами.
пальцями ситими
люди шукають дихання
та не знаходять.
вроді її приписують слово "красна",
а їй би до дна відлигу.
тіло змертвіле цей люд обплигав
і обплював.
ти знав, що ці квіти штучні?
поглянь, вони проростають з труни...
повітря розносить заквітчаний сморід
твоєї Весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326872
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012
в день твоего безумия
короной солнце взойдет
и тень твоя станет рабой
и сердце твое станет
тенью
искушая ночь
твоя речь вольется пеплом вязким
в озеро нашей памяти
и стороны света из земли вырвутся
стенами
запрещая птицам лететь
день твоего безумия
войдет в нашу с тобой историю
горящим древом осени
корни пускающим от стены до стены
зеленый водоворот в окне твоем
взглядом застынет во взгляд
черного камня
что солнцем теперь зовется
воздух из легких твоих
город съедает
и стынут улицы мглой
день твоего безумия
и день твоей вечности
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326350
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 01.04.2012
несколько лет
играет печальная музыка
в твоих заснеженных окнах
в твоем голосе солнце находит высоту
и пламенем осаждает город
твоей комнатой ходит гость
запутывая своим шагом
темноту
глаз твоих
гость совершенно глух
и разламывает горький хлеб
будто себе в насмешку
ты не увидишь его
сквозь лазурный бег твоих снов
сквозь леса
ступившие в твои владения
твой гость не там
где обычно прощаются с временем
где дым обретает
квинтэссенцию воздуха
твой гость уезжает в полночь
а ты нуждаешься только в весне
лишенной каких-либо значений
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319838
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012
гордый принц достиг берегов твоих
смешав жемчуг с песком своей смертью
лежит он изорванным комом воды
над головой ночь нашёптывает слово тёмное
над сердцем туман разгорается серебром земли
и зарываются в небо кресты
временем отброшенные сироты
и покоится ветер
измученный старец
берегов твоих
гордый принц достиг
выйди к нему
и жди
пока рассвет не сошьет
крепость для вас двоих –
бесконечно теплым накроет светом
гордый принц никогда не увидит
как океан поглощает вечность
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315320
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 20.02.2012
реєстр димових кульок,
сірих краваток, що контролюють дихання.
ти вирощуєш чайну медузу,
дихаєш її щільним запахом і радієш.
палиш ароматизовані палички,
поливаєш себе окропом,
прикидаючись якісною заваркою.
схиблений на цілющих властивостях м'яти,
береш до рук маленьку труну з сірниками
і повільно спалюєш їх руді голови.
з вогню починається голос,
з вогню починається пам'ять води.
виринаєш подією з зіркових прогнозів,
зціпивши зубами приналежність до однієї з стихій
і продовжуєш свій нічний реєстр...
до ранку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311420
дата надходження 04.02.2012
дата закладки 07.02.2012
твої руки - то човни,
що губляться на поверхні обмілілої річки сну.
твої руки - то перевертні,
спраглі до ночі і тіла.
зоряний пил на обійсті лютого,
розбрискується місяць на наші голови.
проникає він в погляд твій
і наповнює річку сльозами солодкими.
руки твої малюють безмежні полотна,
тонуть човнами у думці моїй,
збирають мед світанків і мовчань.
руки твої пливуть розмірено,
відточують звучання безголосе
і повертають до нашого берегу...
руки твої - то човни,
що губляться на поверхні ночі
і гублять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310913
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012
ты до сих пор ездишь на краденных калифорнийских номерах
любишь сигарету /после/ и жесткий «собачий» трах..
неосознанно размышляешь о хаосе осознанно считая светлым пороком
пить среди людей чтобы быть похожей на них. хотя..
отчасти детка это не так уж и плохо
твои мечты давно уже стали /для кого-то/ реальностью
ведь ты подарила их сразу после того как
они однажды осуществились и перестали тебе /поэтому/ нравиться
и ты взяв лезвие написала богу
/что он мудак/
нервные срывы такая же часть тебя как воспоминания/ми пропитанный диван
живых мест на теле почти не осталось
в отличие от нержавеющих душевных ран
которые намеренно расковыриваешь совестью минимум раз в год
а лечишь беспорядочной связью собственных развращенных слов
и /его/ голоса возвращенных нот
в тебе почти никого не изменилось
кроме появившейся в области сердца черной дыры
которую наполняешь Ничем и никто не узнает уже что казалось бы небольшой нарыв
превратился в раковую опухоль души
благодаря которой
больше не сможешь никого так преданно ненавидеть /любя!/
но к счастью
скоро перестанешь жить а значит встретишься с ним
при единственном условии –
ты уже никогда не вернешься
назад
/но знаешь детка
это не так уж и плохо
отчасти………/
*фоновая композиция – Diary Of Dreams «Play God!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310158
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 01.02.2012
всегда так было
никогда люди не были
|так| счастливы
раньше
было иное понятие
физической Нереальности
и объективность невосприятия
духовной Реальности
с помощью которой
|от беспомощности|
люди
всегда
пытаются
проникнуть
в Первую
люди стараются писать Будущее
красками из Прошлого
которое происходит Сейчас
только Что –
а значит
Уже
Было
новые люди получаются
из Ничего –
но ничего
|нового|
не получается из людей
поэтому у людей не получается
|ничего|
нового
люди довольствуются людьми
и тем что преподносит им
день насущный
изредка
в небольших количествах
порционно
но
люди всегда стремятся к большему
думают о лучшем
видят неосязаемое
слышат неуловимое
достигают невозможного
и наконец получают
|неизбежное|
сливая воедино область
эфемерной
Реальности
с очевидной
Нереальностью
стирая границы
непознанного
осознанным
восприятием
Двух Миров
__________
всегда
|так
было
есть|
будет
*фоновая композиция –
Старуха Мха «Папоротник»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309407
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 27.01.2012
дорога наче висолоплений язик твого творця,-
йому вже не хочеться говорити,
лише крокувати твоїми ногами
і слухати як тебе читають мовчки чи вголос
для когось.
в підошви долі забивається пил неминучості
немов заклик рухатись швидше.
і ти стрибаєш в старий, холодний тролейбус,
яким насправді грається янгол без віку,-
йому так не хочеться втечі.
знаєш, він проворно смикає залізні нитки
і ти стаєш іграшкою всередині іграшки.
Картинки за склом поспішають,
ще міцніше чіпляєшся за поручні.
Лялькар не задивляється в нутрощі своїм іграшкам,-
не впадеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308445
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012
вірші таємничого автора
*
вона не може жити без мене,
бо я єдиний, хто знає, де в її кімнаті вимикач,
вона боїться світла, як боїться знову відчути клаустрофобію,
вона сміється і плаче, бо я єдиний, хто знає, де в її кімнаті вимикач,
і думки не можуть піти, і сни кидаються собаками на вії,
вона мріє про звільнення,
про вірші у золотавій оправі,
грати на клавішах долі пальцями стомленими,
співати голосом меланхолічно, вважаючи себе щасливою,
позаочі ховати сльози,
кидатись на ліжко собакою -
у самоті.
Бо я єдиний, хто знає, де в її кімнаті вимикач.
*
стрічками вкриті її тоненькі пальці -
рікою стікають вони до моїх стель.
я більше не хочу прокидатись від крапель на обличчя,
більше не хочу ранкову каву холодну,
від крапель кисло-солодку-гірку,
захлинатись мокрому не від поту.
я більше не подушка і навіть не пір*я,
прокидаючись на стрічках її палець краплями,
благаю про сонце,
щоб залишитись у пам*яті лише випаровуванням.
*
останні вірші я писав тобі у стані афекту,
останні рими вже не мали спільне із нами,
я вигадав їх на мові незнайомій тобі,
приправив сіллю із надр голови,
доклеїв трохи розбитого серця -
маленькі камінчики, шматочки цукру.
останні епітети я писав у стані сну,
не вважай, вони характерні тобі,
але я писав їх, дивлячись сни не про минуле.
і вітер дме крізь кватирку ніч на годинник,
де стрілки стоять вже майже вічність,
з моменту, як я написав останній вірші
****
сутінки ллються крізь вікно терпким англійським чаєм,
на ліжко твоє, застелене не так, як завжди,
не тими словами, новими звуками ближчого раю.
в кімнаті хапаєш надію на справжність,
вивчаєш афоризми позбутись запахів минулого тижня,
під акомпанування сутінкового чаю,
я прийду до тебе у слові " колишній"
***
вона співала мені пісні по суботам,
проводила літургію для думок і вагання,
змінювала тембри голосів як колір лаку на нігтях,
під музику, що лунала з кави чи перцю,
я змінював очі, як вона колір помади.
Вона співала мені по суботам непарних тижнів,
чекаючи на скрипку, що надійде з Відня,
ставала гарячою, мов румба чи диско,
мов сонети залишені мною на диску
про кохання до твого внутрішнього світу.
Я співав тобі пісень уві сні,
коли ти від*їжджала до Берліну,
в суботу останнього парного тижня
****
саме з цього пагорбу ми допивали
вино вечорів,
тримаючись так близько за руки,
як земля обвита корінням,
ти рахувала ковтки, перебираючи волосся,
дихала холодом у сторону, де я щойно ріс
маленькою трояндою мигдалевого солоду,
самотність залишилась тепер там, де я був поряд
де пагорба схил виринав з хвиль твого моря,
забутою квіткою втонув я у небі,
коли ти виростала з-за пагорбу сонцем
***
закінчив писати статті у повітрі,
відривати заклеєні двері до світу,
де кров у венах ставала червоним желе,
взимку носити з собою кишені,
цідити в них крізь холод легені,
палити цигарки, палити за обідом,
і в тебе в кімнаті,
на підвіконнях сидіти у светра загорнувшись,
ти казала " починай нове життя,
й зніми ці набридливі окуляри"
закінчив статті, розпочав новий цикл віршів,
на свята читав їх для тебе публічно,
і зникав серед натовпу, не закінчивши строфи
на якій стоїть крапка зі словом "ми"
***
ти дивилась на мене рентгенівським зором,
вивчала міміку, гортаючи сторінки улюбленого роману
аналізувала думки, й записувала їх навколо
кроками мого спілкування.
ніколи не були одинокі, й, навіть,
не було нас двоє.
ми як квіти, що росли у горщику, й досі не в*яли,
ставали більшими, навесні цвіли, розкривались,
сміялись, плакали, сміялись.
ти дивилась на мене рентгенівським зором,
а я був прозорий, наче вірш в понеділок,
складала кістки за алгоритмом повторів,
читала Мольєра, доки я був хворим,
так і не зрозумівши мою прозорість
*
вночі ми з тобою грали у карти,
пили коктейлі з дощу та фруктів,
залишали на постілі запах оргазму,
вбиваючи в серці декількох амурів.
вранці зникала ти, як вода у крані,
ввечері знову ми грали до смерті,
вмирали щоразу з приходом кохання,
й народжувались доторками на стелі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283970
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 20.01.2012
погода - це суперклей для будь-якої розмови,
малесенький пустий тюбик,
який вже давно не має змісту,
але ще зберігає свою назву.
розбиті горнятка,
розгублені істоти на численних зупинках...
знову хочеться спати,-
зміна погоди.
люблю чай з присмаком часу
і заліза...
ще поговорим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306987
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 17.01.2012
холод коле голим гіллям по пальцях
пристаркуваті майже лисі добродійки
сидячі у смітнику
мажуть червоним
зморщені губи
опущені вниз до землі
як руки батьків і дітей
алкаші під дощем
б"ють мокрих псів
своїх і чужих
заокругленим черевиком
б"ють в те місце
де у мене злітає остання пташка
коли випадає сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294575
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 16.01.2012
Он ходил со мной на одни сеансы,
мы как-то вместе лечились от алкоголизма,
но, так сказать, безрезультатно,
ибо во внутреннем кармане его пальто
всегда имелась банка крепкого "Баварского" пива,
мы выпивали ее на лавочке у берега,
под шум волн разрезающий воздух,
он говорил, что его зовут Пол,
долго протягивая гласный.
Просто этот парень был внешне побит,
и поэтому его никто не любил кроме меня.
а так, он даже был ничего себе поэт,
и завещал стихи детям,
которых у него так и не было.
Его дневник практически полон,
и когда Пол был пьян, почти всегда,
он писал до конца последней сигареты,
завершая в объятиях чужих квартир и домов.
Я любил джаз, но Пол считал
ночь искуснее афроамериканцев,
его окна всегда выходили на ночь.
И когда Пол имел женщин,
он предупреждал их, что он поэт
вздор! отвечали они, ты не достаточно красив.
Я помню этого парня,
мы пропили с ним наши утра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289033
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 14.01.2012
ты простая болезнь
от которой я скоро сдохну..
и вдыхая в себя твой отравленный воздух
/свежий/
я себя разрушаю кристаллами сердца
в легких
и чем больше любИм
..тем сильнее похож
на нежить
*
услаждаюсь тобой
истощая оттенки красок
в обесцвеченном мне
и становится невозможным
как когда-то давно Светотьмою
/внутри/
питаться
ты теперь Пустоту во мне
заполняешь
/ложью/
*фоновая композиция – Diаry Оf Dreams «Dead Souls Dreaming»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305818
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 12.01.2012
кажеш, що в мене під шкірою потерті мапи,
а ти блукаєш усе і ніяк не вернешся додому.
нікому не світять ліхтарі,
ніхто не шукає прихистку в лютому...
ти кажеш, що я забута
і лише коли пробіжуся взута по твоїй пам'яті,
невільно вимовляєш моє ім'я,
шепочеш його не тій.
сієш вірші мої в теплу землю часу,
бачиш схожі прикраси і переносиш їх в сни,
а до весни зовсім трохи...
ноги малють на склі дивовижні стрибки,
кличеш уранці: "Навпаки, повернись!!!!"
відгукаюсь пальцями,
тріпочу листям кипарису,
коли відчуваю, що риси мої ти бачиш
тільки закутими в слово НАВПАКИ.
може це колір стійкий на холодних нігтях,
віття подряпало вікна до глибоких зморшок
і може чекати залишилось менше ніж трошки...
ти кажеш, що в мене під шкірою мапи потерті
і як цілунки смерті синці під очима.
хочеться йти за тими хто ще не покликав,
дике звіря вмирає від свого ж крику...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305840
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 12.01.2012
розчинна кава спокою
з кожною дрібкою цукру ще гидшає.
щороку випадкові прогнози знешкоджують сонце,
решетують парасолі і зневоднюють небо.
на візитівках місцевих царів з'являються пуп'янки звучання,
такі тендітні і обнадійливі.
війна із логікою зводиться до народження дружби між
ними і нами обезвіреними,
озвірілими нами і нами всепрощаючими...
безкінечність, беззмістовність, без...
лише б спокій постачали вчасно
в міста, що розчиняються на мапі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304912
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 07.01.2012
Н.
Ты увидишь город, не таким, каким его оставляла
затаптывать голубям,
они теперь ходят со сломанными спинами
из-за дождей, которые ты им тоже оставила.
Ты найдешь здесь своего двойника, то есть присутствие свое,
и не только у меня в сердце и даже не солнечным светом
на теле проснувшихся белых цветов,
ты найдешь своего двойника где-то в промежутках времен,
когда зима обрывается комом
на нас,
а затем наступает молчание,
обычное теперь в этом городе.
Этот город нельзя переделать, например, расставляя дома,
как знаки препинания в моих верлибрах
или как гласные в твоем имени,
да и ему не нужно то, что мы называем пунктуацией
и звуками твоего имени.
Ты увидишь его – ему необходимо только это,
когда глаза твои будут сливаться с
глазами его, и окна почувствуют себя лишними.
В этом городе не осталось тех жизней,
которые мы воскрешали прикосновением друг к другу,
они зарылись в свою изорванную вечность
и больше не дышат,
как снег.
Город стал ничем иным, как единственным и последним действием,
то есть осенью в твоем сне,
то есть тобой в моем сне,
он стал ничем иным, как единственным
в стольких шагах
нами проделанных.
Ты увидишь его,
и если захочешь – увидишь меня,
стоящего где-то посредине
реки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304542
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 06.01.2012
свіжість здертого лаку з квітучих нігтів
нищить нюхові рецептори образу ідеальної жінки.
я ховаю таємниці в синіх торбах,
що пахнуть безперервно пральним порошком
і совістю мого янгола.
він холевний і нестримний,
радіє свіжовипеченим галюцинаціям
і на радощах вилітає з синьої в'язниці.
розбиває крилами своїми кволими світло
і в темряві я не розрізняю синій колір,
і в темряві він перестає бути моїм улюбленим.
наркотичний янгольський спів,
аромат дурману приріс до тканин
і здиросвяту легше вбивати гостей крилатих...
постріл
* Холевний – хворобливо-істеричний
**Здиросвят -той, хто мотивує свої дії псевдорелігійністю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304299
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012
Когда-нибудь я зайду в эту комнату,
нет разницы, в какую именно,
пусть там будет проходить заседание кружка
любителей ветряных мельниц,
или же первый снег выпадет настолько бело,
что я не различу никаких смыслов
в простом движении стен.
Мне все равно,
я когда-нибудь зайду в эту комнату,
я узнаю адрес ее,
я выпилю все деревья по дороге к ней,
едкий туман будет оставаться на моей обуви,
и пусть чокнутый водитель,
пусть на самом желтом Ситроене
распилит меня надвое – мне все равно,
я узнаю адрес ее,
я обязательно зайду в эту комнату,
сколько б не длилась зима
за моей спиной,
сколько б не длился пост-рок
за моей спиной,
сколько еще
призраков
за моей спиной…
Когда-нибудь я зайду в эту комнату
и увижу тебя в ней,
и увижу снег
на твоем лице.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304198
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 04.01.2012
попеліють башти в підземеллях часу,
в них хлопчик малює риторичні фігури блідою фарбою,
в них дівчинка приховує свій колір індиго за шкірою ночі.
звучать знайомі мотиви в тих баштах,
перериваються розмови, ланцюжки срібні,
губляться талісмани на дні баштових океанів.
народжуються привиди німі,
вчаться слухати і розмовляти шурхітом,
дивлячись на старих й незграбних піратів.
в цій башті вони заточили хвилі і кораблі,
в цій башті вони палили люльку миру по колу
аж доки її не проковтнули з жадоби.
підземелля пашіє сльозами піратів,
копіює земля їх зморшки
і дивиться крізь пораненим зором.
вмирають з горя старі блукальці
і тільки хлопчик продовжує малювати риторичні фігури
кольором індиго, очищеним від ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303682
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 02.01.2012
я збираю вашу схожість в розбитий глечик,
втечі плутаю з долею, в очі сію насіння.
винні у цім божевіллі дороги й скупі прикраси
або ж ніхто не винен...
і ти не КортАсар.
фази моєї хвороби до слів прикуті,
кульки гіркої ртуті вирують в мозку.
мертві нічні кіоски ковтають змову,
брови густі стежками ведуть додому.
ти не напишеш більше мене-мандрівку,
тільки у вогнище кинеш вогку сигару.
гіршої кари шукати обом і годі...
кажеш: "Він- злодій...",
а я все складаю й пишу,
віршем на руки йому висипаю насіння,
віршем чіпляю на пальці дешеві прикраси,
знаючи, що помирають завчасно винні,
знаючи, що не вернеться в цей світ КортАсар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302745
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 29.12.2011
будую місто з спустошеним храмом,-
мамо,
зимою тануть сніги
в цій пустелі ще все навпаки.
стійкі помади лущаться з стін,
кольору крові і вин
залишаю омани устами.
мамо, десять кроків з очей,
сотні мертвих ідей
і усе безперервно так само...
мамо, тут відлуння нудне,
тут не чують мене
і кидають під ноги прокльони.
так образами тхне
моє пекло скляне,-
розбиваються тихо ікони.
ще не знаю коли
створять коло кути
і святі твої сни нам насняться.
я на таці несу
твого серця красу
і потворність свого...
теж на таці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302599
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Для тебе надломив я шмат хліба
для ближньої
поміж сирен і викриків стоїмо
у волоссі твоєму зникненні
вони шукають нас кличуть
собаки безокі
вони підкопують золотоволосе дерево
і першим подихом з неба загине воно
ми підкопуєм тунелі у волоссі твоєму
я пам'ять віддав йому
я ніч і день зшивав там нитками свободи
зерня впало
і відродиться нове з землі і повітря
поміж сирен і викриків стоїмо
поміж тих хто плаче
ти кладеш мою руку собі на волосся
на останній раз на пам'ять
за волоссям не починається ніщо
скажеш ти
ніщо
навіть ми
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299523
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 26.12.2011
Сьогодні я читав статтю про те, як
умивальники вміють проливати сльози
та хворіти венеричними захворюваннями.
Довго дивлячись на дим із цієї дешевої газети
я згадав про тебе.
Про те, як минулого року (може і зараз)
вода лилась з твоїх вух,
і не повертаючись у родинне русло
дикострунно ридала, ритмуючи слова у розповідь
чи знов ж таки в довбану статтю із дивною назвою
"Як безхвостими плавниками
Ісус навчав безформної молитви людей".
Продовження чи просто фейл: "Людей, котрі вміли кохати
очима апостольських дітей, проте так і не
навчились здобувати освіту із морфію та голодних індійських слонів... "
Змістовні прірви з паперу ще пахнуть твоїми руками,
вони засмічують мою свідомість дешевими інтригами
та слизьким, гарячим повітрям, що ковзає вздовж вікна.
Кілометри відлунюють безперервне писання і мрії твої,
які ти старанно виводиш на землі тамільською мовою.
Вода слухом здається і в зір перетворюється берег,
я чекаю на ньому свіжих новин...
Гострий шум креслить магічні кола,
коли перечитую нас кінчиками пальців
і бачу як вони випадково спалахують.
Випадковість у заголовках,
епігонських притчах
та очах намальованих на піску..
Я сьогодні читаю кислотний дощ,
я сьогодні вчусь ховати небо під парасолею...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302053
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2011
На гойдалці сидів чоловік,
він дивився на опале листя,
яке кольоровим мертвим голубом
землю вкривало,
й вважав цю осінь своєю.
І заповнюючи анкети,
у місті проживання писав Жовтень.
Ти жила недалеко -
за кілька кілометрів на південь,
і ніколи не могла з ним зустрітись,
так як всі потяги їдуть лише до твого міста,
й привозять на рейках кольоровий лист із жовтня,
зникаючи на пероні.
Всі чоловіки тут були не схожими на нього -
не пиячили повітрям,
не мали фарб,
і були такі сірі,
що подорожні бачили в них каміння.
На гойдалці сидів чоловік,
із листям замість нігтів,
із листям замість очей,
зігнувшись гіллям.
І він не бачив нічого,
окрім кровоносних жил,
й мапи доріг на південь.
Від того він не зміг би ні застрелити тебе,
ні покохати,
бо лежав кольоровим мертвим голубом
на дерев'яному сидінні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286190
дата надходження 14.10.2011
дата закладки 23.12.2011
нагадуй мені частіше про те, що я сильна,
мильні бульбашки поглинають різдвяні будинки,
бо взимку я чекаю на тебе тихіше і дужче
і лущить горіхи беззубим ротом бліда дрімота.
нагадуй мені й про те, що твоїм боржницям
не спиться у час невідступних бажань старечих.
і втечі їх не рятують, - вдягають вбрання черниці,
розлущена криця свята...
з'явилась нова боржниця...
нагадування, ворожіння, синя омана,
улюблений колір розчиняє беззмістовність ранку.
яскраву приманку ховаю під ковдрою страху,
увагу розливаю на слизьку підлогу й не можу піти.
ти нагадуй мені частіше про те, що я сильна,
мильні бульбашки покривають тіло як пухирці.
в цій безодні я не маю за що схопитись цупко,
грубка дихає холодом, спалюючи останні слова.
я не чекаю Різдва, бо не бачу в цій прірві свята,
малювати дитинство кольором так безглуздо...
зима...
борг виПЛАЧУю смерті сама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300757
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Cross the oceans in my mind
Find the strength to say goodbye
Everything we believed in was a lie
Evanescence, "Oceans"
Осталось всё по-прежнему,
И неизменна суть:
По времени безбрежному
Плывем куда-нибудь,
Плывем без лишней наглости
На маячки идей...
Имеют люди слабости,
А слабости - людей.
Осталось всё, как ранее,
Останется и впредь.
А время - океанами -
Велит нам умереть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301214
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 20.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2011
Подборка моих переводов с немецкого на русский из творчества Георга Тракля.
Сон Себастьяна
В луну побледневшую мать ребенка укладывала,
В древо ореховое, в столетний бузинный куст,
Сок маков испив вместе с плачем дрозда;
Склоняясь безмолвно
В своем состраданье над лицом бородою обросшем
В оконном безмолвии темном; ветхая часть интерьера
Отец
Лежал в своей немощи. А рядом любовь и осенние грезы.
И был мрачный день в том году, и печальное детство,
Мальчик безмолвно спускался к серебряным рыбам в холодное озеро,
В покой и облик застывший.
На лошади темной он неистово мчался,
И в серой ночи над ним восходила звезда его.
А может несла его мать на продрогших руках
К осеннему кладбищу Святого Петра поздним вечером,
И тело лежало уютно в своей темной нише.
И каждый над ним поднимал свое хладное веко.
А он был крошечной птицей в душе обнаженной.
Звон колокольный длился ноябрьским вечером.
Голос отца, он спускался по лестнице сумрачной, не имевшей перил.
Вечерняя песня
Вечером, когда мы бредем по темным тропам,
Перед нами возникают наши блеклые призраки.
Когда нас мучает жажда,
Мы пьем мутную озерную воду,
Сладость нашего печального детства.
Приняв смерть, покоимся мы под бузинным кустом,
Глядя на серых чаек.
Весенние облака поднимаются над сумрачными городом,
Крыши которого умалчивают о величии былых времен.
Я держал твои тонкие руки в своих
И округло глаза твои приоткрывались.
Это было давно.
Но когда благозвучность вечера наполняет душу,
Ты возникаешь, цвет блеклый, в долгожданном осеннем пейзаже.
Мальчику по имени Элис
Элис, крик дрозда в черном лесу ознаменует
Твою кончину.
Губы твои пьют прохладу горного источника.
Когда твой лоб кровью окрасится,это станет
Частью легенд
И мрачных знамений парящих птиц.
И ступаешь ты ныне мягкими шагами в ночь,
Что полна багровых виноградин,
И руки свои хрупкие ты в синеву простираешь.
Колючий кустарник поет свою песню,
Там где глаза твои лунные сейчас пребывают.
О, как давно ты умер,Элис.
Твое тело превратилось в гиацинт,
К которому монах прикасается восковыми пальцами.
Наше молчание это черная пустота
Из которой порой выходит единорог
И медленно опускает тяжелые веки.
На сон твой капает черная роса,
Последняя позолота упавшей звезды.
Лето
В вечернем лесу утихают
жалобы кукушки.
Все ниже нагибаются стебли
кукурузы и мака.
Черная буря собирается
над холмом.
Давняя песнь сверчка
замирает в поле.
Навеки засыпает листва
каштанов.
По винтовой лестнице
шелестит твое платье.
Спокойно горит свеча
в темной комнате;
рука серебряная
тушит ее;
ночь без ветра и звезд.
К закату моего сердца
Наступает вечер и слышен крик летучих мышей.
Две лошади вороного цвета скачут по полю.
Дуб красный шелестит.
Путник находит скромное пристанище в придорожном трактире.
Прекрасны на вкус орехи и молодое вино.
Прекрасно: напившись нетвердо шагать в лесу на заходе солнца.
Сквозь черные ветви звучит траурно колокол.
Капает роса на лицо.
De profuntis
Это колышется на поле рожь, на нее капает черный дождь.
Это дерево коричневое ,стоящее в одиночестве неподалеку.
Это шепот ветра окутывает пустующие дома.
Как скорбен этот вечер.
Сироты беспечно
Собирают скудные колосья, проходя мимо деревни.
Их глаза, округлые и золотистые, блуждают в сумерках.
Колени их пребывают в ожидании небесного суженного.
Возвращаясь
Пастухи находят сладкое для мух тело,
Что разлагается под колючим кустарником.
Я тень очертаний далеких крыш.
Божественное молчание
Пью я в источнике рощи.
Холодный метал соприкасается с моим лбом,
Пауки выискивают мое сердце.
Это свет, что гаснет у меня во рту.
Наступает ночь, я лежу на вересковой поляне,
Заворожено глядя на звездную шелуху и пыль,
В ореховом кустарнике
Снова поют хрустальные ангелы.
____________________________________________________
De profuntis (лат.) - Из бездны
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294697
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 19.12.2011
я не хочу взамен
на пульс перебитых вен
пулями слов в висок
дней торопить итог
тьмой сокращать пути
чтобы к себе прийти
мерно идя на дно
сном повторять одно –
освобожденный страх
с выдуманным «вчера»
где ты всегда одна
и ожидаешь нас
и бесконечен взгляд..
**
необратим распад
преданных лишь мечте
несохраненных тел
в микрорайонах душ
стон монотонный стук
слышится без конца
некого там спасать
сердцем моя стена
выстроена для нас
и не утихнет стон
и нескончаем сон
где за моей спиной
нету уже давно
никого..
*фоновая композиция – Xasthur «Instrumental»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298762
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 17.12.2011
з мого рота вилітають яблучні кісточки
ріжуть язик
у твоєму волоссі заплутуються крихти
з чужих простирадел
ми- заманюємо пташок в такий от
незвичний спосіб
бо ліпшого ще ніхто не порадив
ніхто не сказав нам
і ми ще не знаємо як це - казати
без стуку падати, без одуріння- стріляти
на повноліття дарувати лопату
а на дитинство гармати і ґрати
і як це вміти -
доживати до шістидесяти
не передозуватись в день весілля твоїх батьків
не привалити обкуреною на похорон меншого братика
маленька гола японка
танцює між ротАми і рОтами,
в оцій площині з трицяти вісьми міліметрів.
налетівші зграї шпаків
співають на неї, cкидують простирадло
і все світло мовчить перед нами
в двацять п"ятому кадрі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296058
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 17.12.2011
а від тебе ніхто і не вимагає багато
просто вчи економіку, затикай ніс у тролейбусі
восени збирай листя,
в грудні починай ловити язиком сніг
хіба казали що це буде просто?
тикайся носом з кутка в куток
з людини в людини на пішоходному переході
впевнена ти знайдеш того хто оцінить
красу вибитого вікна і плісняви на стіні
без технічних умов і гостів
не вистачає твоїх пальців поміж моїх.
я вийшла на вулицю
пробити мінусовим повітрям голову
п"ятнадцять нижче нуля -
пощастило-не пощастило
хлопчик в ісландській шапці
махає мені з вікна тролейбусу
а ні, він просто витирає скло
коти гризуть мої пальці,
степові пташки видирають
пір"їнки з куртки, гілки з судин
світе, я віддам тобі всю себе без залишку
тільки дай ще трошки інтернету безлімітного
і бананів в супермаркеті чимдешевших.
Головне тут любити,
маньяків за деревами, під дверима,
політиків, вчительок, всю ці невичерпну хуєту
тоді по закінченню
прийдуть три повільних черепахи
з дивовижними прозорими очима
і відкриють суперважливі істини
архітектоніки космосу і справедливості
головне вміти чекати
головне вірити
а поки дивись
як сніг розлітається під фіолетовим ліхтарем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295578
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 17.12.2011
"...я відчуваю цю тривогу
буквально з останньої зустрічі
це схоже на неналаштовану скрипку..."
(Асоціальний Невротик)
***
пряні випари міста і очі навскіс,
мій ескіз поглинає знебарвлені фарби.
замість скарбу прикметники через дефіс
або ж спалений лист...
замість скарбу.
і тривога на шиї малює рубці,
олівці надто гострі й відверті.
я ж малюю ТЕБЕ на дірявій руці
і складаю із подихів смерті...
я схожа на відповідь, обійнявшись із знаком питання,
причаївшись на краєчку хворих фантазій.
Навіщо... ти завжди вигукуєш своє "навіщо?"
і тоді я мушу бути чимось схожим на відповідь,
і тоді я перетворююсь на холодну й слизьку тривогу.
чи знав ти ким я стану в момент твого сну?
Боже, ми тут блукаєм, затуливши очі долонями,
прикидаємся мільйонами відповідей ще не зачувши питання,
тягнемся до сонця своїми восковими тілами
і не бачим як вночі дивне проміння цілує холодні шибки.
я наче хибне припущення,
перекреслене червоним чорнилом,
відколи створила тебе,-
перестала звучати.
в ґрати зв'язались усі мої струни і рани,
може й зарано молитись собі припинила,
може зарано розтануло воскове тіло...
що ж ти малюєш, коли вимовляєш "хотіла"?
(посміла)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299351
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 13.12.2011
весільна сукня знебарвлює кров її,
підкреслює великі очі кольору теплого ґрунту
і робить з неї отруту,
яку слід берегти десь в небі,
щоб діти сусідські не спромоглись дістати.
кольору кривавої вати її уста,
що майоріють прапором його невітчизни...
так минають їх тижні,
так лікуються рани глибокі
й дитячи порізи,
відкриваються візи,
летять повз міста літаки...
він хотів навпаки,
але це вже забуте бажання
й востаннє він бачив її у своїм листі:
"я писав не тій,
коли ти минала себе
і кордони...",
а зараз спогад холоне,
як колись восени їхнє ліжко.
все ті ж вулиці з тягарями квартир,
все ті ж розбиті вікна
і схожі крадіжки
і навіть ліжко те саме...
от тільки з очами і
сукнею зовсім інакше.
їй під сонцем чужим молиться трохи тихіше,
а все інше не варте,
бо залишилось там де й знебарвлювач крові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295911
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 25.11.2011
этот город
мое инвалидное кресло
тесно и невозможно пошевелиться
многочисленные попытки
выбраться из него
немощны
предсказуемостью
итога.
в этом городе
жить бесполезно
местные стараются
жить с осторожностью
и умирают..
всем стало интересней наблюдать
за проистекающими
смертями
чем стараться
дальше
быть.
с твоим городом
у меня взаимно
я люблю его
потому что верю
в твою любовь
к моему городу
мы радуемся проблемам
друг друга
уничтожая своим пессимизмом
все простое
и ненужное никому
и никогда
кроме наших
городов.
они так похожи
порой хочется их уничтожить
один близнец всегда лишний
он со временем или от Времени
отмирает
или уже мертв
поэтому мы убиваем
всех тех
кто будет когда-нибудь Им
обязательно
стерт.
наши города
любят
безосновательно
хотя для любви и не нужна почва
нужно быть безрассудным
тогда ты теряя материальную оболочку
приобретаешь бесформенность
наполненную чистотой энергии
и смыслом
ты распыляешь микрочастицы себя
на все что тебя окружает
все насыщается
твоей энергией
смыслом
и любовью
город становится Тобой
все оживает
и начинает движение.
* *
у наших городов это взаимно
они любят нас
а я люблю тебя
и мне кажется
я снова могу
ходить..
*фоновая композиция – Tool «Triad»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291391
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 24.11.2011
бежать
бежать
бежать..
* *
бежать сквозь толпу
сквозь беспросветные толпы
бескровные полчища
смертоносные легионы
сквозь людей
насквозь логичных
бесцветных
аморфных
от правильности Этого мира
и беспощадных
для Иного
существ
которые своей внешней безобидностью
кажущимся монолитным спокойствием
нарисованным с утра до утра
действующим с 9 до 18
счастьем с концентратами
пропитанные сальной демоверсией
лицензионной жизни
с гарантией качества
и сроками действия
в красивой
сочной
яркой
но хрупкой и пустой
оболочке
пластмассовых внутренностей
осязаемого
пластикового
паразитического мирка
с одной проистекающей полосой
одним слабым течением
обездвиженного существования
мирка готового лопнуть
разбросать гнилостное содержимое
уставших и обленившихся
давно испортившихся
устаревших
мертвых
и холодных
тел
не готовых
самоуничтожиться
в любой
и всегда самый неподходящий момент
разорваться случайной бомбой
в плохо спланированном
террористическом
неосознанном акте
осознанного ментального насилия
Чужеродных Ответвлений
уродливых окончаний
андеграундных метастазов общества
с помощью их отложенной личинки
в недоразвитый
примитивный
изъеденный
параноидальными идеями
неосуществимого ложного будущего
мозг.
акт
осуществляемый с целью
бесцельного разрушения
удаления стандартов качества
штампованного
Идеального
содержимого.
с последующим
неизбежным разворотом на 180 градусов
вспять
возвращением к началу
к точке отправления
к рождению сущего
еще настоящего
нетронутого
девственного
туда
где дует еще свежий ветер
туда
где есть теплое и холодное
туда
где ты живешь а не существуешь
благодаря выбору
где ты плывешь по течению
но имеешь право
сойти на берег
сам
и в любой момент
где ты начинаешь
заканчивая
бежишь
останавливаясь
уходишь
* *
не прощаясь..
*фоновая композиция – Xasthur «Cursed Revelations»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294670
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 21.11.2011
мій поділ часу на ніч і ніч,
коли заклинання крапають з ринв іржавих,
коли з цікавих книжок виповзає пам'ять,-
мій поділ часу на ніч і ніч...
без ліхтарів промерзлих, без слів
розмикається замкнуте коло,
перетворюючись в усмішку веселкову.
мої казкові сюжети гидкі й облізлі,
стислі зітхання на стінах замість картин.
один лише ранок
і знову поділ на ніч і ніч...
переписуються в повітрі усі мої копії,
тиснуть світлом і тицяють пальцем,
неначе я іншої раси.
запаси зізнань подрібнішали,
тишею бути незвично і холодно.
змолоду часто малюють такі портрети,
щоб померти можна було б з гідністю,
а я не малюю ніколи ніч і ніч...
краще б це був поділ на варни,
безкарне таке самоїдство,
таке дрібне і ліхтарно-промерзле.
краще б мене накреслив той,
хто бачить єдність ночі і ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294394
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 19.11.2011
Головы скоростных японских поездов
обычно не отличаются дружелюбием,
когда дождь блюет своим лиризмом
в их не обтянутые кожей лица.
Японские поезда
любят набивать свои комфортабельные желудки
прекрасными женщинами
и мешками зеленого бамбука,
как банки набивают их смеющимися
американскими президентами.
Японский рок, что тысячи игл из твоего плеера,
и я не могу разобрать, есть ли в этом языке
согласные звуки.
Ведь я согласный.
Ведь еще пол года назад
я кормил воздух своим ожиданием,
напополам переломленным
историей наших великих книг.
Еще пол оборота солнца –
и мой день прикоснется к твоему
своим одиночеством.
Деревья больше не способны двигаться,
люцифер больше не покупает дешевый героин в эдемском саду,
зима оставляет пустые конверты в моих руках,
а ты протягиваешь проводнику свой билет,
и поезд рвет горизонт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293952
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 19.11.2011
"...наша любовь была диалектической любовью, какая связывает магнит и железные
опилки, нападение и защиту, мяч и стенку."
(Х.Кортасар)
вечір вірний мені по собачому,
шлях встилає опалою шерстю,
ми не бачимо сонця й не плачемо,
як виводим роки на конверті.
гра у класики, істини, спомини,-
стільки гомону знову з нічого.
причаївшись дощем біля комину
ти не згадуєш сонця рудого…
Безпритульний собака вмостив на язиці веселку,
розбрискав слиною усі кольори, не стерпів мене.
Чому ти пишеш про квіти?
Чому ти про них писав?
Став за містом, за моєю країною
і він не приймає бажаючих захлинутись ним.
Отак і ти мене не приймаєш,
відлік ведеш зворотній і не ходиш вулицею,
замкнувшись у свій безкраїй плащ.
Він може сховати мій світ від дощу,
розгледіти в наляканих очах щось котяче,
позбавити ночі від страху тваринного,
позбавити решетоване небо мене.
Я відбиваюсь від стіни світлом,
безвухим промінням...
я створюю стіни незримі синім кольором,
лише почуй відсутність часу.
Навіщо пишеш про квіти?
Навішо писав про них?
Вони вже чахнуть отак на моїх руках,
а пес все ніяк не примиреться з тією веселкою...
Розчавлена квітну щоб знов прорости,-
так само ваблять мене мертві мости
і листи з Аргентини...
розливаються вина... я встигну тебе знайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280205
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 16.09.2011
только мёртвые балерины
во сне
или плохом фильме
на потёртом столе
кола и виски
я стираю твоё искусство
своей объективностью
не со зла
но осталось совсем немного
ты стираешь мои стихи
своей логикой
вечер душен
от жары
сигаретного дыма
и приглушенный свет
только мёртвые балерины
как в кино
или очень дурном сне
где неважно
скорее неясно
я бесшумно встаю
и иду опускать занавес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272664
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 04.09.2011
Эрдман каждый вечер гонит овец, получает за это неплохую
надбавку, как для мастера. Весной особенно важно
осознавать себя мастером и получать обратно хоть
часть потерянной в бездорожье приличной обуви.
Эрдман все это знает и гонит овец будто всевышний,
закручивая на свой божий палец шерсть облаков.
Ему нравится чувствовать себя чем-то стихийным,
вот так взять и пролиться градом камней
на чью-то облысевшую голову и видеть в ней
отражение черных своих бакенбард.
Он даже нанимался каменщиком на строящийся
в низине аэропорт, но ему сказали, что здесь нанимают
только осенью.
Он, разумеется, проклял и бригадира, и осень,
надламывая цветущую ветку в окне его бывшего дома,
он шел вперед и чуть левее, стараясь не задеть взглядом
упавших с неба птиц.
Эрдман гонит овец. Он делает это со знанием дела.
Он мастер. Весеннее количество осадков никак не сказывается
на его воспоминаниях, он помнит каждый свой вечер,
где небо сливалось с делом всей его жизни.
Эрдман не знает, сколько у него овец.
И ветер не знает, сколько килограмм шерсти раздувает
по разным углам своих воздушных поместий.
Эрдман гонит овец.
Эрдман умирает, и овцы прибывают в срок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277746
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 31.08.2011
... здобували нудьгу, прикрашаючи стелю кристалами,-
та ким стали ми? розкидало роками, вокзалами
і змінилась адреса Всевишнього скоро...
в коридорах молитви я зовсім тепер не друкую.
світ Гренуя просякнутий смородом смерті,
наскрізь стерті, ми запах дощу пригніздили до стінки,
лиш відтінками сліз заливали сусідні кімнати,
де огризки таланту обом заважали ще спати...
ці мандрівки у часі робили нас надто блідими,
невловимо прозорість сльозами обох напувала..
та мало... це літо дощами повільно вбивало,
під нігті слова із брудного металу...
їх мало...
та й нас вже з тобою не стало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276464
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 22.08.2011
настенные часы бесконечно долго спешат,
а песочные – успешно опаздывают. на работу.
вода поменяла форму –
из крана вместо нее посыпался пепел
из которого создавалось что-то. давно, сейчас и не вспомнить что.
значит, профилактика /в ожидании перемен/ закончилась.
в метро и библиотеках книги читают с эпилога. сами себя
фильмы в кинотеатрах смотрят /друг друга/ с конца
а дороги не пересекаются /ни с кем и ни с чем/ ..вовсе исчезая.
история даже не рождается..
начинается первый /половой/ акт
самоубийства Времени.
*
все, кто хотели, давно уже сошли с ума. еще утром
когда солнце /не вдруг/ не проснулось..
деревья и комнатные растения считают,
что имеют право расти дальше. /абсолютно беспочвенно../
небо поменяло пол и позу. теперь – снизу..
Похоронные Бюро рассылают пригласительные на Последнее Шоу
и дарят венки прохожим, к тому /безвременью/
уже вполне похожих на их клиентов.
*
все прошло.
так давно и далеко, что никто даже не вспомнит, было ли иначе
есть, было и будет только Время, с формой и без,
тягучее и быстровытекающее,
обрушивающее надежды –
взрывая надоевшее прошлое
с отчужденностью уничтожающее тебя извне, незаметно заживляя изнутри..
неизбежное и безысходное, хладнокровное и беспросветное
оно эгоистично думает лишь о себе
оставаясь Одно и не боясь одиночества.
единственный гость на твоих похоронах..
++++
Аминь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270401
дата надходження 15.07.2011
дата закладки 24.07.2011
я створила тебе по своїй невидимій подобі
і тому неодмінно колись прожену з думок
наче з едему.
тоді ти почнеш соромитись своїх віршів,
поспішно прикривати їх дивними мелодіями
і твій сором наспівуватимуть п'яні підлітки
десь в смердючих забігайлівках.
та я створила тебе по своїй скляній подобі,
розбитій і склеєній небесною ізолентою,-
відтак нехтую обітницями і пробачаю пісні.
заспівай мені колискову про слухняне ягня,
згадуючи письмовий стіл у моєму тісному едемі
і ті листи, що світились своєю безсловесністю.
ти так хотів писати молитви під музику,
дякувати своєму творцеві та прославляти його,
але ж я тебе створила по своїй невидимій подобі
десь в раю черепної коробки...
(важко бути богом)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270787
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 23.07.2011
в темряві достигають сором'язливі яблука,
покриваючись кров'ю ночі, що до світання
огортає собою все яблуневе єство.
блідий запалювач ліхтарів блукає повітрям,
щоб вгледіти повільне одужання саду -
переливання спокою за ширмами листя.
моє відчинене вікно розбивається від спраги,
вітер щоками стирає відбитки літа на ньому,
допиваючи яблучний сік мого сну.
руки чиїсь сухі і без жодної лінії
заколисують чорних кошенят мороку,
а в них здіймаються бурі ненависті до ліхтарника
і кігтями вони малюють долю на сухих долонях.
загострюються кутики очей ближче до сходу,
милосердне повітря жертвує собою повсякчас
і я дихаю, малюючи на тобі вже стиглі яблука.
зернята ночі з них падають і проростають новим днем,
де роздріблена свідомість прагне нового безсоння...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271198
дата надходження 20.07.2011
дата закладки 23.07.2011
лялька з фарфору на застеленому ліжку,
де ти, той, що подумки малюєш їй сльози?
Синя Борода з дитинства марив небом,
розмальовуючи блакитними квітами та птахами
усі кімнати свого неіснуючого будинку,-
зараз там радіють життю ляльки з фарфору.
Де ж ти, мій казкар із продірявленим серцем?
байдуже, що тобою створено сотні принцес, -
кривавий відбиток на першій сторінці
і може напишемо вдвох безперервну самотність.
Залишки свята голками під холодною шкірою,
я бачу твої блукання перед тим як заснути.
Часом в моїй голові помирають стихійно метелики,
тануть сніги і крапають бальзамом на твоє чекання.
Де ти блукаєш, мій вільнодумний відлюднику?
я ненавиджу кімнатні рослини,
ти забуваєш їх поливати в іншому світі.
Дивишся з викликом в очі усім перехожим
і ще не чуєш моїх вигадок.
Знаєш, колись ми перетнемся
чи перетнем вулицю разом...
Сині птахи і квіти сповзуть із стін,
розстелить ліжко фарфорова самітниця
і жодної казки на ніч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269655
дата надходження 11.07.2011
дата закладки 12.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.07.2011
своей расстроенной психикой
ты стимулируешь солнце к закату
а меня – к мет-перерождению
у него там целая минута впереди
а нам – можно не спешить и расслабиться
подумать обо всем, кроме того, что
будет завтра..
ибо «оно» не наступит и мы не проснемся
а значит..
никому не нужно инсценировать утрату,
наконец-то можно перестать доказывать Миру, что
ты какой-то-не-такой
как все
нет необходимости разрисовывать стигматы
потому что.. на самом деле, никто не собирается уходить, но
придется ВСЕМ
– так предвещала Провидица.
и чтобы ты не планировал, Ему все равно,
что у тебя –
горы-невымытой-посуды(!)
и какая-то незакрытая дверь
в Матрице..
последняя запись в ЖЖ Иуды гласит:
«мудак тот, кто ослушается Тишины..»
нам лучше ностальгировать о Прошлом
молча. разархивируй анналы и «памятные» папки
маме, кстати, надо позвонить –
на ужин я уже /наверно/
не приду..
думал, что много чего не успею еще
многих не найду и многих не потеряю..
сегодня я просто перестаю /верить/
просить.
и начинаю – отдавать.
сегодня я услышал ответы Стены
с которой разговаривал целую вечность
то есть Вчера..
и остается только монотонный звон глубоко
в голове
фоном..
воспоминания унесло потоком слез и улыбок
дневники уничтожены огнем ненависти, а знаки
сегодня они ничего уже не значат.
на языке металлический привкус. противно
и холодно
что-то всегда будет происходить
даже после смерти
сегодня наступило
«завтра».
*фоновая композиция - Hypomanie «You Never Gazed at the Clouds»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267813
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
ти вже ніколи не заблукаєш
чи не знайдеш шляху назад.
зведу собі пам'ятник поруч
або сама каменюкою стану.
і минули ночі тимчасовості,
і вже вікна зовсім не скляні,
і хрест на спині все важчає.
впивайся в мене своїми думками, що бояться ранкового світла,
виділяй мене червоним чи синім на всіх існуючих календарях,
але я не стануся серцевим нападом і не заберу в тебе життя,-
тільки хрестом кам'яним зостанусь, який підштовхне до прірви.
блукання в неіснуючім світі,
де не треба слова до кінця
промовляти і слухати дзвін.
ти починаєшся тут дорогою
і перетинаєш всі мої дотики.
зостанься в мені назавжди,
бо нам не померти святими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267023
дата надходження 25.06.2011
дата закладки 26.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2011
Мій Тадж-Махал у синіх окулярах,
В потерто-жовтих сарі із дощів…
Його не сповідали ні Стендалі,
Ні навіть діти пращурів-дідів…
Потрісканими ступнями над натовпом,
Півсвіту по молекулі з пітьми…
Цей край усюди втоплений загатами,
Пророками, холерою й дітьми.
Мені на руки – дивні талісмани,
Прописані то хною, то піском…
І розум набувається талану,
І ріки пахнуть свіжим молоком.
Під важкістю простого тягне плечі,
Я чую, як ламається хребет…
Хай жар мій заспокоїть тихий вечір,
І ноги мої вкутає у плед…
Я дихатиму сонцем і приправами,
І вітер малюватиму з терас…
Мені забракло волі здерти рани всі –
Нехай вони залишаться у вас..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263217
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 19.06.2011
Коли відлітали метелики
я пила воду з іржавих ринв
і майже нікого не кликала.
Давлячись тишею музика
стогнала і дощ не приходив...
Дощ взагалі не вміє ходити,
він літає наче метелик без крил-
дряпає вікно своєю присутністю там,
де я виявляюсь завжди відсутньою.
Така потреба жити магічна.
Хто має крила,тому не страшно,
що одного разу земля зникне.
Вода рудою вологістю втамовує спрагу,
кулькою кришталевою застрягає в горлі,
а метелики все відлітають...
І одного ранку ти зрозумієш,
що мене не стало...
Кулька розбилась на сотні смертей,
яким не властиво блищати на сонці
і стане тихо
коли відлітатимуть метелики...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260901
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 19.06.2011
Она изучает город, к которому небезразлична.
Можно предположить, что она с ним
периодически спит, роняя одежду
в его пасть.
Она просит подойти ближе
все воды, которые текут внутри города,
воды подходят и
гладят ее запястья, но это ей неприятно.
Она смотрит каждый день свой фильм,
где в главной роли некое небо
жалеет ее и называет себя ее именем.
Она – это нечто похожее на время
цветущих орхидей в окнах ее актера.
Она играет со стенами до конца солнца,
стряхивает на стенах тени
и не спит.
Что-то похожее происходило вчера.
И каждое «вчера» ассоциируется у нее
со снегом и рок-н-роллом,
и она совершенно непредсказуема
в этих вещах.
Она раскидывает свои волосы
по всем улицам города
и ищет последних путников,
которые идут к солнцу,
она ищет его цвет.
..Последний шторм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262278
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 19.06.2011
долоня стане зовсім і зовсім прозорою
через неї на світлі можна побачити
сині прожилки
як в медузи між пальцями
зроблю стіни такими ж небесними
ніби ще ж не вмираємо
ніби ще трохи можна
походити, потріскати кісточками в долонях
повіяти волоссям проти вітру
давай, давай, давай
обмалюєш руки і скажеш
так було
і є
так буде, коли ми побачим нарешті схід сонця
і люди сходять щоранку
правда, уже з розуму
і ми на світанку легкі мов прозорі долоні
із синіми прожилками
на вершині чи зверху
але в будь-якому разі не знизу
слухай слухай
ти бачиш кінчиками плечей
торкаєшся неба
в хмільному автобусі гірською дорогою
такі ж стуманені
такі ж літні
як вода, яку ставлять нагрітись
я колись думала, що то на чай
можна напитись, а можна втомитись
або втратити розуміння
або сказати, що цього не було
плюнути тричі через ліве плече
мікросхеми, виїджені кислотою
злегка припаяні
каніфоль димить
як перегрітий транзистор
як в мене в голові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128142
дата надходження 29.04.2009
дата закладки 19.06.2011