1.
Ще одна ниточка, від серця і – до рук:
Ти – мов лялькар, а я – маріонетка,
Ти легким порухом примушуєш мене
До дна тобі усю себе віддати;
І знову нитка розриває серце,
Я уже звикла, це – моя буденність;
Що можу я? Я – лиш маріонетка,
Закохана у свого лялькаря...
...2001.
2.
Ти – мов лялькар.
На нитках моє серце,
І ти нещадно смикаєш за них.
Іще удар.
Та нитка не порветься…
Я розумію: буть з тобою – гріх.
Ти – мов упир:
Висмоктуєш всі соки,
Тобі без слів себе всю віддаю,
Немов у вир –
Холодний і глибокий.
Лиш почуттям до тебе я жию.
Та як же буть?
Докірливо зусюди
На мене очі дивляться святих.
Забуть, забуть…
Розірву собі груди –
Аби навік з них вирвати цей гріх.
2010
3.
Ти – мов лялькар.
На нитках моє серце,
І ти нещадно смикаєш за них.
Іще удар –
Та нитка не порветься.
Любов до тебе – мій найбільший гріх.
Моя душа –
Немов розкрита рана,
Оголена на посміх і на глум.
Лишилась я
Тобою не кохана.
Уже не можу притлумити сум.
Твоя рука
Дає благословення
Други́м. Мені – лиш серце розрива.
О, мій лялькар!..
І тільки твоє ймення
В устах моїх, як знак, що ще жива.
2011-01-30
(Малюнок автора.)
[i]Із циклу "Брабантське мереживо"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357487
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 15.08.2012
Твій хлопчик ще зовсім юний маленький принц.
Його поцілунки ніжніші за дотик шовку.
Вдягаєшся в спокій, коли засинаєш з ним,
А вранці (банально?) вдягаєш його футболку.
Твій хлопчик це мікс ілюзій і дивних сцен,
І часом в думках його відблиск німих емоцій...
Як сонячний зайчик, він пестить твоє лице,
Коли ти цілуєш його ідеальні очі.
Безглуздо сміється в тенетах лукавих дам,
Зворушливо плаче, вигадує дивні мрії...
Цей хлопчик, мабуть, єдина твоя біда.
Цей хлопчик, мабуть, остання чиясь надія
Готує вечерю, і кличе до нього в сни...
Заходить у гості і містом твоїм блукає, -
Затьмарює розум - він серце тобі п’янить...
Твій хлопчик, здається, надто тебе кохає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357475
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 15.08.2012
я перечеркнула все, что было
одним своим взглядом немым
да, я наверное тебя любила
да, ты наверное был любим
теперь же не сил нет, и нету истерик
лишь взглядом касаясь на пару секунд
мгновение вечьностью можем измерить
а вечность мгновением перечеркнуть
я сильною стала, себе во спасенье
тебя от души я благодарю
побитое счастье, фальшиво веселье
да, мы не изменим нашу судьбу
стихами ложаться слова на бумагу
под звуки асфальта в густую жару
где же скажите, взять мне отвагу
смело сказать: без тебя я смогу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356723
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2011
Вона подивилась у дзеркало – скажете нічого особливого, та, що Ви можете знати холодне, неприступне, завжди правдиве Дзеркало, яке відображає тільки зовнішні риси.
Так, сьогодні Вона без маски і без гриму, трішки втомлена. Але тонкі пальці, що поглажували обличчя, нагадували про талант, а такі очі можуть бути тільки у великих. Придивись і ти побачеш цілу гамму почуттів, та хто зараз завдає собі клопіт придивлятись до іншого. Ось і Ви - Дзеркало – бачите лише те, що зовні, і Вас ніяк нецікавить чим живе Вона сьогодні, що її турбує в цю хвилину, коли Вона заглядає до Вас, і наче просить допомоги, мовляв, розкажіть мені казку, створіть ілюзію, розвійте смуток. Та Ви , як завжди безжально-правдиві, відображаєте засмучені очі , стомлену усмішку, наче цього від Вас чекають. А вчора, вчора був її останній концерт і вона була королевою, владаркою сотніх душ, а сьогодні зосталася одна – відіграла, і наче збайдужіла, наче ніколи не збирала повні зали. Та Ви добре знаєте якою Вона є. Вчора, цілий ранок, Вона грала тільки для Вас – Дзеркала. Ви були закохані в неї , відображаючи її красу, погляд, гру рухів, відтінки настрою. Ви були готові ожити і кинутись у полум”я пристрасті. А сьогодні – неприступно – холодні, навіть трішечки злі. Невже Ви не впізнали її.
Невже люди забудуть її так як забули її Ви – Дзеркало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191190
дата надходження 22.05.2010
дата закладки 26.08.2010
Мир иссяк, как старый онанист.
Он лежит на скомканной кровати,
В погребах под полом завелись
Призраки слепых апатий
Он бестрепетно все краски помянет,
Ему лень будет почистить зубы...
Без истерики. Он только лишь уснет,
Даже смерть ему уже не в чудо
Мир иссяк, как тощий онанист
Люди в нем назвались слишком громко
Взялись за руки и вышли на карниз,
Поэтично сдули с глаза челку
Потому-то мне и хочется сказать
И наивно, и немного резко,
Что не только лишь любить, но и блевать
Может та душа, которой мерзко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207795
дата надходження 26.08.2010
дата закладки 26.08.2010
У чайнику давно скипає час.
Через вікно дивлюсь в нічні обійми.
Я поневолена і вільна водночас,
Не просто дівчина,а просто відьма.
На стінах не малюю пентаграм.
Заварю чай,добавлю дрібку сну.
У темряві не місце кольорам-
Невже сьогодні знову не засну?!
Розмішую ніякий цукор в чашці,
За звичкою,як завжди проти стрілки.
Гіркий полин-відьомське вбивче щастя.
Кругами ніч лягає під повіки.
Самотність часом гірше алкоголю
Сп"янить грайливим запахом гріхів.
Кодована душа запросить волю_
Відмова знову... все,як ти хотів.
Це третя чашка чаю за цю ніч.
Ця ніч...А місяць, наче обруч...
Ти сам прекрасно знаєш,як мені
Погано,як тебе немає поруч.
У чайнику давно скипає час.
Мені приснилися твої обійми!
Жіноче щастя ще мільйони раз
Уб"є не просто дівчину,а відьму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151871
дата надходження 25.10.2009
дата закладки 19.08.2010
________________________________________________ for Caleb, 2008
Моя далека ненароджена Доленько… Ти живеш зараз в моєму місті, відхрещуючись від приналежності до нього. В тобі - багато чого з мене… Я дихаю твоїми атомами.
Та все ж таки ти не моя.
Моя чужа Доле… Висока, струнка любительниця зір та смачного чаю… Із зеленими очима та гарною посмішкою. З білобрисим чубом. З рівненькими брівцями. Доленько, де ж ти зараз? Знаю, ти закохана зараз. І я щаслива за тебе. Правда! І те, що ти не зі мною, робить тебе і мене ще щасливішими. Доленько, тепер ти світило на іншій орбіті. Тепер, зараз, нині, сьогодні, о цю мить… Я зневажаю час.
Ось зараз ти поруч. Ти так близько, що я аж відчуваю твій подих на плечах, а ось ти вперлась мені підборіддям в руку. Я пам’ятаю, як це. Коли моя рука - в твоєму полоні. Я ніколи цього не забуду, як вела ти мене забуттям цивілізації до буденності. Чому ти не зупинила мене? Та тому що так мало бути. Я пам’ятаю, як це. Коли стаєш заручником твоїх уст і тремтиш…і тремтиш…і…Тремтіння не зупиняється ні на мить. Я пам’ятаю, як це. Не знати, що буде далі. Не знати і прощатися. Назавжди. Адже після того, ми й не бачилися зовсім…
Лише раз, коли я, п’яна, шукала тебе лабіринтом людських випорожнень, майбутніх людських випорожнень. Так, Доленько, я була такою, коли ти мене залишила і стала іншою. Ти жорстока. І я дякую тобі за це і пробачаю. Бо ти не можеш мене убити.
Пам’ятаю, ти любила казати, що тебе люблять тоді, коли розлюбиш ти. Так от. Я виняток.
Я любитиму тебе вічно. Тобі пощастило. Бо ти - мрія моя, яка вже ніколи не стане реальністю. Тому моя любов, я впевнена, ніколи не заплямується нічим смертним… А що потім, за гранню?..
Я не потривожу тебе. Навіть після смерті я залишуся страшним спогадом твоїм. Напівмертвою помилкою та емоційним вибухом.
Думаєш, що все це я пишу, щоб заспокоїти власну совість від признання власної помилки втрати тебе? Ні, все це я пишу, бо знаю, що зробила правильно. Неймовірне, божественне між нами, те, що сталося, - спогад, який мені залишиться на все життя. І я дякую тобі за нього. Твоє нове кохання сильне, як я щаслива за тебе! Я відпускаю тебе, Доле!
Я відпускаю твою дорогу від своєї. Я молитиму Небеса і Підземелля, щоб рятували твоє кохання від спогадів. Щоб була одна єдина мить. Навіки.
Але прошу тебе, Доленько, покинь мене.
Бо я люблю іншого.
І хочу любити його вічно…
До закінчення вічності…
До її колапсу…
До мого божевілля в апогеї…
До того, як я знову побачу тебе. Надіюся, цього не станеться ніколи. Не неси мені біль. Не неси.
Не вертайся до мене…Доле…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192711
дата надходження 30.05.2010
дата закладки 05.08.2010
Колись мене полюбив художник. Він був бідний і казав мені, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був експресіоніст, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли години. Я сиділа оголеною на кріслі, глибокому і теплому, а він, повернувшись до мене спиною, нервово курив і малював. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він закінчував картину, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і підправляла картину. Потім він її продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього. Де я роздягалася, він малював, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене сильно і холодно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під вороного пасма волосся, поцілував моє замерзле плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, закурюючи цигарку:
- Так.
Я брешу.
Колись мене полюбив фотограф. Він був бідний і казав мені, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був натураліст і пейзажист, любив тільки природу, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли дні. Я сиділа оголеною на траві, зеленій і гіркій, а він, повернувшись до мене спиною, пив пиво і фотографував. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він закінчував фотозйомку, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і видаляла нефартові знимки. Потім він їх продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього, на природу. Де я роздягалася, він фотографував, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене м*яко і ніжно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під русявого пасма волосся, поцілував моє гаряче плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, допиваючи пляшку пива:
- Так.
Я брешу.
Колись мене любив науковець. Він був бідний і просив очима, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був науковець, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли місяці. Я сиділа оголеною у його лабораторії, пліснявій і металічній, а він, повернувшись до мене спиною, смоктав чупа-чупс і створював щось на своїх приборах. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він знімав окуляри і стомлено тер очі, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і видаляла помилки в розрахунках. Потім він їх продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього, у лабораторію. Де я роздягалася, він клацав приборами, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене невміло і неудачно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під сивого пасма волосся, поцілував моє нестомлене плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, одягаючи його окуляри:
- Так.
Я брешу.
Тепер мене любить Ніхто. Він багатий тим, що в нього нічого немає. І тим, що йому нічого не потрібно. Він навіть не хоче, щоб я роздягнулася. Я не роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не має значення для нього. Хтось брехав, що він любить мене. Та ні. Він не любить мене. Він просто володів. Та не оволодівав. І шкода, що він не знав, що я - його Муза.
Отак і летять роки. Я сиділа близько-близько коло нього, він дивився мені в очі і посміхався, а я знічев*я так хотіла роздягатись. Я часом брала його за руку і тоді - ... Квіти. Солодке сонце. Апельсини.Псевдо-Цигарки... І я. Він просто володів мною. Та не оволодівав. Коли він лягав мені на коліна, заплющував очі і обіймав мене, він продовжував затягувати пасок свого володіння мною і ніколи не засинав. Потім я вставала і кусала неторкані ніжністю чи силою уста до крові та шморгала носом. Потім він ішов. І добирався наступного разу до мене пішки. Він викликав мене з дому, і ми тихо ішли кудись, куди вів мене Ніхто. Де я страшно хотіла роздягнутись, він лягав мені на коліна, закривав очі, затягував пасок володіння мною і ніколи не засинав. Я любила його сильно і холодно, м*яко і ніжно, невміло і неудачно. Одного разу він не закрив очей. Я відкинула за спину косу, стримала свої сірі сльози, поцілувала його зранене плече і спитала:
- Ти навіки будеш зі мною?
Він все дивився на мене.
Він промовчав.
Я люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172860
дата надходження 20.02.2010
дата закладки 04.08.2010
У надвечір'ї наших кварталів у вікнах запалюються лампадки акваріумів. Йдучи вулицею, можна запросто натрапити хоча б на один з них: блискучий шмат різноформатного шкла з драглистою водою з мнєсом всередині. І якби можна було б стати невидимим, хоча б на мить потрапити у квартири, де живуть акваріуми…
Риби плавають, повільно ворушачи своїми жилавими плавцями, сопливо закопилюють нижні губи, меланхолійно і немов стомлено піднімають свої зябренята. Риби плавають. Одна за одною, поруч, назустріч, навскіс, напролом, проти течії і проти юрби… Мов маленьке суспільство - примітивне і прагматичне, але напрочуд відкрите у своїх потребах: поїсти, спаритися з найкращою самкою (вибрати найкращого самця), вирости і здохнути. Ну бо на більше інтелекту нема, та й геть непотрібно. Великі очі напроти риб'ячих довбешок пильно стежать…
А всередині є навіть стежки, дитсадки і родильні доми…Але немає криків, сліз, образ, розбитих колін і проблем з вимовлянням букви "Р". Немає товстих і байдужих виховательок, немає тупорилих і наглих акушерок, до речі, теж в біса байдужих. Немає неправильних діагнозів і помилкових операцій, як наслідок - немає заживо гнилих пацієнтів, вроджених пороків серця, синдрому ДЦП, дітей у візочках і дітей у капсулях. Немає. Є просто смерть і просто життя…
"…Жити не значить тільки жерти, розмножуватися і видавати прописні істини. І немає значення, чи жерти дороге їдло, чи ковтати мілкі книжечки, чи множитися вшир, чи множити власну мізерність, чи видавати банкнотні істини і мірила, чи світити абсолютизмом… Геть не має. Головне, чи плачуть діти. "
… Акваріумне скло - дивна лінза. Заломлюючи погляд, змішуючи його з світлом лямпи, заварює шкло темне діло: створює вар'ятне видовище, ілюзорність якого може зрівнятися лише з брехливістю нещирих ікон. Риби йдуть. Риби стоять. Риби плачуть і солодять воду вуглекислотою.
Але риби не вигадували ядерної бомби.
Вони часом ганяються один за одним, півники, наприклад, борються за самку. Але від цього не помираю мільйони інших рибок…
У надвечір'ї наших кварталів на вулиці виходять людиська, які не знімають з голови акваріумного шкла. Одні - до божевілля справедливі, а інші - такі, як звук цмокання риб'ячими варгами. І всі в своїх рухах не менш однакові, на перших погляд, аніж риби в акваріумах. Дорожні знаки для них - водорості, розмітка на дорозі - оці потоки, в яких плавають-літають люди. Але є дещо, в чому ми трохи відрізняємося від зябристих. І це не наша тепла кров, не відмінності у шлунково-кишковому тракті…
Це любов.
Як дико. Ми відрізняємося лише любов’ю. Тим, що ми у битві за самку можемо усвідомити, що варто залишити війну, - заради щастя тих, кого ми любимо. Тим, що ми можемо відштовхнути безнадійних і можемо підняти з колін найбільш достойних нашої любові. Тим, що ми можемо залишити наше шкло. Видряпатися з нього. Видряпатися з закону природи. З закону - виживає той, хто є найсильнішим. Ввійшовши у юрисдикцію закону: кожен має право на своє щастя. Вистраждане, виплакане, видряпане на серці рибою-пилкою… Кожен має право на помилку. Але не на вбивство. На вбивство себе.
У надвечір'ї наших кварталів чути, як десь хтось дряпає шкло… Прислухайтеся, можливо, це дряпається назовні ваша душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172859
дата надходження 20.02.2010
дата закладки 04.08.2010
Банально-маразматичні материнські відчуття до 15-літнього, просто стали гротескним абсурдом у моєму неповноцінному житті...
А він...
В ньому є щось таке чисте,миле,хороше...
Здуріла...
Уявіть,якби переспала з хлопчиськом,до якого у мене материнські почуття...
А він...
Історія не закінчилася...
А я люблю дивитися на його фотографію...Маразматичка тупа...
Набираю його номер,а потім передумую....
Сотні раз пишу смс,які у результаті ніколи не будуть прочитані ніким...
Ви всі сміялися,що я гоню...
А він...
А він справді для мене ЩОСЬ ОЗНАЧАЄ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200124
дата надходження 09.07.2010
дата закладки 02.08.2010
Хочу бути Твоєю коханкою,
Ховатися за серпанками,
Вабити вродою,
Відмовляти згодою...
Хочу бути твоєю коханкою
І росистими літніми ранками
Посміхатись Тобі ніжно,
Марнувати життя на вірші,
А ще успішно
Бути потішною:
Сміятися голосно,
Рахувати життя полоси,
Стріпувати волоссям,
Говорити з дорослими
Дитячою мовою,
Здаватися "нездоровою",
Часом пити розчинну каву,
Розмовляючи, бо цікаво(!)
З людьми незнайомими
І мовчати годинами вдома...
Хочу знати, що Ти зрозумієш,
Заспокоїш мовчки, як вмієш,
Погладиш рукою волосся...
Вибач, мені здалося...,
Здалося, що Ти існуєш...
Я хочу Тебе. Ти чуєш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165888
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 02.08.2010
Легкому диханню мені вже не навчитися
І спину рівно я тримаю через раз
Чи не пора тобі із цим змиритися,
Якщо кохати можеш без прикрас?
Не закривай моїх недоліків долонею,
Не змінюй мене силою вина,
Бо я не Вишукана,- Знайдена для тебе долею,-
Твоя Одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203657
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 02.08.2010
Эти строчки написались моей любимой Марии. Её фотографию я разместить здесь не могу, но стихо же не может же быть без иллюстрации, поэтому нашёл Женю из Киева, чья фотография тоже подходит к теме стиха. :)
фотограф: Максим.
[i]Що скажеш ти, коли моє зізнання
Знайде тебе замріяну й щасливу?
Бо от мені неждане те кохання
Вже ллє на серце невгамовну зливу,
Що я тобі ніхто і навіть гірше -
Незваний, нежаданий, а прийшов.
Я рОзвагу шукав, а знайшов інше -
Тебе я, не шукаючи, знайшов.[/i]
фото опубликовано с разрешения
её: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13217
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194939
дата надходження 10.06.2010
дата закладки 01.08.2010
...під впливом алкоголю хлопчик щасливий-
заглядає у небо,
порівнюючи зірки з цигарками.
Примружить очиська невпевнено чи ліниво
і закипить,
затремтить,
закидає словами.
Там у небі побачить себе й зарегоче,
потім раптом замовкне,
згадавши БОГА.
Бідний хлопчик не вірить у силу ночі
і у себе не вірить...
Він не вірить,мабуть,ні в кого.
Його мова надривно звучить
й фальшиво,
але в п"яних думках не знайти щиріше.
Знов замовкне,
огляне вечірнє диво
і залишить на потім
три пляшки тиші.
Розповість,
що на завтра чийсь сон здійсниться
і комусь не забракне гіркої кави.
Бідний хлопчик тримає в руках рушницю
і шукає притулок на дні канави..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203711
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 01.08.2010