Це нормально - дихати тобою,
Це нормально - не пролити крові,
Це нормально - мріяти про небо,
Ніколи крил не мавши за спиною...
Це нормально, що приходиш в снах,
Це нормально, що вода тече,
Ненормально жити у пісках,
Голову запхнувши по плече...
Це нормально - берегти інстинкти,
Це нормально - рухатись по карті,
Життя ж малює лабіринти...
...І створює нові стандарти...
Це нормально - жити без тебЕ,
Це нормально, що ти одиначка,
У життя стовідсотково є
Лиш для тебе схована заначка...
Це нормально, що чекаєш долю,
Це нормально, що життя - це бренд,
Серце - в'язень не захоче волі,
Це нормально, це твій happy end...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315540
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 20.02.2012
Всё рассказано нами,
пропето давно,
и не ново,
Раздарила себя по крупицам,
блуждая,
заря.
Но рассветы встают,
полыхая алеющим
словом,
И уходят в глубины земли
словарей якоря.
Попрошайка-бездомный,
гостивший у Бога,
и даром
Пригубивший рассвета
разбрызганный алый нектар,–
Вместе с ним
опускаешься в землю –
служить кочегаром,
Обжигаясь словами, –
твое наказанье
и дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281784
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 24.09.2011
Гірко...
В роті також, від паління моїх сигарет,
тільки дим,
тільки вогник смішний! від круглої цяточки …
Як у суботу не буде дощу,
- то помре
мій дивний метелик
з прозорої скляночки…
Він просто хотів...
щоб дивитись крізь скло,
було парко йому
в півлітровому домі.
Я його похороню
в своєму саду...
у могилці із віршів
насипаних мною.
Цей метелик не жив… Йому бракувало світу,
Він не знав, що то воля, і що то полон,
бо зроду
штучним був... І крильця його з сталактиту,
і дивитись на сонце не вмів, пам'ятав тільки...
воду.
Ну, то що, і кому це потрібно було?
та й навіщо отак?
дивний витвір природи принестИ
із печери,
а я вірила в те, що метелик не просто
вапняк,
так від віри лишаються вірші на білім...
папері.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270764
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
Чудеса не в ціні, для дорослих дітей – хліба й марев,
І ліміт на тепло в ланцюгах карнавальних вогнів.
Чи пророк, чи паяц – неважливо – лише б на коні,
І купляє усе мім-безумець позліткою слави.
І нема за вікном ані сплеску крила, ані слова,
І душа, як листок обгорілий, тривожна й пуста,
І торкнулася скроня тонкого, холодного скла,
І куди нам з тобою, моя одинока любове...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260144
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 19.05.2011
Ти так далеко
Летом літа спливає
Моя летальність
Ти так далеко
І дихати відстанню
так не легко.
Я лину за плином
Миттєвих ілюзій
Юзом колеса
По льоду
Зливи линвами
Мене тримають
Над плаєм.
Караюсь,листаю
Линяю
Знаю не легко
Чуєш
Лаюсь ламаюсь
але
Лишаюсь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205467
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 13.08.2010
1
Оледенела ладонь –
горный хрусталь января
светел. Ни горе, ни боль
не потревожат. Земля
спящей царевной лежит
в Божьих, уставших, руках.
Лед. И вокруг – ни души.
Ты далеко от меня…
2
Снится под нежитью дней,
под одеялом дорог
теплое что-то. Земле
видится нежность. Но Бог
словно чужой и чумной –
не дотянуться вовек.
Бесы толпятся гурьбой.
Брежу, молюсь о тебе…
3
От занавески – сквозной
ветер – и ставни поют.
В комнату, в явь, в аналой
поля врывается – звук.
То ли архангелов хор,
то ли – капель за окном.
Сердце расхрыстано. Вот –
ты на пороге моем…
4
Не насмотреться земле
в Божью лазурь поутру.
Вместе! – и пятится смерть.
Золото зерен – во тьму
Леты. Обнимет вода,
и захлебнется рассвет
радостью. Мимо – года.
Верю и внемлю – тебе…
5
Слишком дождю – хорошо
в мякоть земли уходить.
Мается – может, еще
небо я не долюбил...
Хлещет сомнений гроза
поле – по жарким щекам.
Черным легла борозда:
ты не оставишь меня?...
6
Вещие сны января
к лету сбываются. Льнет
жемчуг росы. И янтарь
манит бесстыдным огнем.
В мареве вольной любви
новых дорог оберег
топью окажется. Нить
я оставляю – тебе…
7
Может ли луч удержать
солнце на месте? Летит
к небу живая душа.
Пух тополиной любви
мечется, ищет – ладонь,
чтобы припасть и застыть.
В землю уходит огонь.
И рассыпаемся «мы»…
8
Сотни осколков. Стекло –
к счастью. Зеркальная блажь.
Вдребезги небо! Покой
после смятения. Пляж
белый, песчаный, пустой.
Волны вполне улеглись,
пену оставив. Тобой
неразрешаема – жизнь…
9
Быть – это ветра быт
в поле. Пылить – и только.
Зерна взросли. Но пыл
пеплом осел в ладони.
Новая жизнь – сильна,
память еще сильнее.
Мямлит и ждет сентябрь,
чтобы ты вспомнил – первым…
10
Время бредет вослед.
Осень к утру седеет.
Город впадает в бред,
плачут в тоске аллеи.
И ностальгии ком
в горле. Простужен ветер.
Листья легли в альбом
памяти. Ты – не встретил…
11
В доме опять сквозняк,
только совсем некстати.
Бусы рябин звенят
слишком тревожно. Платья
сброшены с тополей,
в клочья платок изорван
облака. Всё же мне
ты невозможно – дорог…
12
На небе застыла пена –
холодная, как душа,
забытая Богом. Время
идет. Но неверный шаг –
один – и зима навечно
вернется. За нею – тьма.
По небу – Дорогой Млечной
спешу отыскать – тебя…
март 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205534
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 13.08.2010
Жалю, жалю ти мій, де шукати для себе розраду?
Тільки гори високі – прихисток для стомлених пліч,
Тільки тиша прийде, і до ніг тобі лагідно сяде,
Тиху пісню твою наодинці дослухає ніч.
І опуститься небо пелюстками чорними м'яко
У засмучені очі, згасити поможе журу,
Буде прощено все, і забуто. І стомленим птахом
Полетиш в теплу ніч, залишаючи землю сумну.
(цей вірш написаний дуже давно – ще в попередньому житті.
але він мені досі подобається.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204256
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 04.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2010
1 Огонь
Агония огня – во мне, но к черту – тленье.
Горит восток в зрачках, и плавится земля.
Я одинок и дик. Но ветер – в поле зренья
раздует не пожар – желание играть
с бумагой и бедой. Икар – по искрам пляшет,
а кажется – парит. Янтарным языком
день слизывает ночь. И ни вода, ни сажа
не остановят скачки. И в горле – черный ком
перегорит – гранит не оградит горнило.
Наружу – жар и жилы. От воздуха – не пьян,
а невозможно – жив. Сгорая – множит силы
и бесконечен дух – в агонии огня…
2 Вода
Рассветный туман над белой рекой –
вся радуга воедино
сливается в чистый, прозрачный покой.
И даже кувшинки – мимо
плывут в неуемной своей желтизне –
движение солнца в небе.
Но в эту минуту движений – нет,
и мир небывало – белый.
Бумага без пятен растерянных букв,
забытая занавеска
в покинутом доме. Отсутствие, звук,
сокрытый губами. Песня
пустых облаков – ни грозы, ни фигур, -
одна белизна - и только.
И в это затишье – с разбегу – нырнуть,
разрезать туман – собою.
Хрустальными каплями – взрыва сильней –
взъерошить перину неба.
Движение – есть. И оно – во мне,
в реке, в белизне рассвета…
3 Земля
Прижаться щекою к шершавой коре,
дышать в унисон – и тихо –
как будто дыхания вовсе – нет,
а есть золотая мирра
смолы – по прожилкам большого «мы»
струящегося бессрочно.
И сердце заходится – громкий мир
пульсирует. Аве, отче –
за то, что не ведаю, где моё,
а где – огневое – хвои
течение. Лето. И льну – щекой –
до пят, оживляя, колет…
4 Воздух
Без огня, без воды и земли –
я ничто. Впрочем, как и воздух –
пустота. Невесомый мир
без единой души. По звездам –
странник – холодно и темно:
слишком много пустого света.
Пустишь воздух по жилам – боль
обернется обычной смертью.
Эхо - гулких галактик пыль,
несгорающие пространства.
На земле – неспокойно – быть,
и течения ежечасно
изменяются. И в золе
прорастает цветочек – алым
чудом. И жарко мне,
если к воздуху примешали
плавни - шелест речной волны
у щеки. И шершавый берег
замирает – смакуя – «мы»,
и сгорает рассвет на небе,
чтобы день убелил золу,
и не черными были угли.
Все стихии – во мне поют,
и заходится сердце сдуру:
вдруг останется только пыль,
воздух, выброшенный на ветер.
Потому непременно – быть
тороплюсь я во всех рассветах,
в каждой капле живой реки,
в чистом воздухе над полями.
Я всегда – одинок и дик,
но во мне – Родовая Память…
август 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203973
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 03.08.2010
Назви мене, я хочу бути названою,
І викликаною з небуття,
Чарівною казкою розказаною,
Найповнішим келихом життя.
Зірви мене – так, як зривають вірші
З небес гірких і кидають в піски.
Я хочу стати словом найніжнішим –
Поклич мене. Промов мене. Назви.
Там, де слова не переходять в тишу,
Де гра жаги і болю не мине,
Тебе сусальним золотом напишу.
Згадай мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203679
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 31.07.2010
Правдоподібні прогнози на завтра,
Планомірним летом сканованого літа,
Плазмоїдна плазма зчитує в режимі "авто",
Буферно-форматовано і ліпить мітки.
Незрозумілий світ стікає бліками від літер,
Заводнює, знекровлює, і копіює, і мигтить...
Кидає на "робочий стіл", якого і немає ,
А на столі лиш кава, запальничка і продерта мить.
Плазмомодій в агонії шизогонно ділиться,
І піриться в божість і накликає анафему,
Продромально судомить і оскалом шкіриться
Вампір кровожерливий з роду анофелєс.
Лиш вирвати шнУра і все погасне,
І згине ,й минеться, й пройде, й пролетить,
Лише спалахне випадковим фугасом,
І стане сірою плямою і чомусь, заболить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202066
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 21.07.2010