Узнаю в доморощенной яви – зэчку замкнутых узких пространств,
что читает стихи об агаве и хранит в портсигаре пиастр:
поглядев на свою безделушку, полистает Верлена в тиши –
чтоб слеза потекла на подушку, уходя от отдушин души,
дабы снова мечтать о прогулке, о свободе – без утлого «от»,
но достав перламутр из шкатулки, всё равно никуда не пойдёт.
Близлежащая явь, дорогуша, нереальная баба в трико,
прекращай околачивать груши и вздыхать у окна глубоко!
Вновь забывшись, в совдеповском кресле ты грустишь о какой-то поре.
Монстр по имени Какбыдаеслиб, точно бобик, скулит на ковре.
Вижу праздность пролившейся речи вдруг сюда – на бумажный листок,
ибо носишь бесхозные плечи над красой полусогнутых ног,
стали грёзы незримой вуалью. Что ж ты сделаешь, только представь,
если небылью как бы реальной всё однажды окажется, Явь?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689141
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016
Нежданно всё. Всё негаданно.
Как на́ нос – декабрьский снег.
Как память, что пахнет ладаном.
Как то, что ты – человек.
Реки́ покаяний старица –
за древками с кумачом.
Да повода нет печалиться:
ну, по́ миру…
ну, с мечом…
рубить леса – не высаживать...
и щепки не хоронить.
Нежданно всегда – что на́жито…
…Бог в помощь всем тем, кто – заживо…
чья порвана жизни нить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677119
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
«Їх списи чорні-чорні
І чорний їх крок карбований.
На крилах плащів чорнильних
Блищать воскові плями.»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Мій шлях гірко мигдалевий -
До землі помаранчів-каменів,
До краю тужливих дзвонів,
Про які не запитують,
Де кожна халупа - кастілло,
А кожен жебрак - каштелян,
Де грона оливкові краплинами ртуті.
Надто сухо для очей втомлених
Віслючків і загнаних коней
(Яких пристрілюють)
Надто вітряно для копачів могил,
Тому брили і камені,
Тому кулям надто просторо
Для польоту від серця до серця,
А вино надто солодке,
Бо так не буває:
Біле сонце і земля жовта:
Лише трохи крові биків на арені.
Там вічно тешуть хрести камінні
На полі війни горожанської,
А художники марять,
Бо з вікон глухих
Визира Торквемада,
А поетам - по кулі,
Бо дихати нічим -
Повітря спалене
Вогнями чужих автодафе.
Країна гостей-вандалів,
Там не цвітуть проліски,
Там камені дикі
Ростуть злими менгірами.
..........................................
Мій шлях мигдалевий
В оту країну камінну
Бо я теж божевільний вершник...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676160
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016
В стрибках температури–ідіотки
ти тихо сумувала на папері.
Прощанню, за сценарієм, відсотки
(сьогодні це були з балкону шмотки) –
замало слів… але багато серій.
В чергове не дивитися у личку.
Адресу замінити на приблизно.
…і падали думки у попільничку,
що й досі не сприймається за звичку
вдягати ліжко у нову білизну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672602
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Ты была хороша в белизне скверных, северных утр,
несмотря ни на что, хоть ломились в непрочные ставни –
так недавно ещё – по привычке своей стародавней
будни серой толпой и просились нахмуренно внутрь.
Отощавшею сукой скулит за калиткой пурга,
из невидимых лап вырываясь и денно и нощно,
то ли просит пощады, утратив последнюю мощь, но –
перед белым безмолвьем – мне хочется слушать врага.
Всё осталось лежать на своих неподвижных местах,
пусть клялись до конца… только клятвы не стоили жизни:
может быть, я еще не готов на свиданье решиться
и подвергнуться пыткам сожженного нами моста.
Может быть оттого и прошу ежедневно «не тронь»,
что не плоть берегу, но – душа никуда не пускает:
камнем стала она. Знаешь, высеку искры из камня,
и взовьётся до горних твоих негасимый огонь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672615
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Под розовато-голубыми облаками
всё настоящее, меняя адреса,
сбежало к прошлому, оставив между нами
лишь телефон... и часовые пояса...
Шумели годы, открывая настежь двери,
смирив доверие с понятием лимит.
И нам от нечего подумалось проверить:
а ждут ли нас, не уточняя - ждём ли мы...
Наш общий мир перекроился на два фронта
по обе стороны разбитой колеи.
Мы изменились по дороге к горизонту:
от половинок двух - коротенькое "и"...
Всё изменилось. И не греет, и не ранит.
Остались прежними (зато наверняка)
лишь точки над...
и невоспитанная память...
и розовато-голубые облака...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662594
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016
Обрываясь кирпичной стеной, подворотня темнит –
над зубами слепых фонарей язвы чёрного нёба;
всякий в этакой мгле прогрызал пресловутый гранит
той науки, что учит смотреть, предпочтительно – в оба.
Вновь земеля со мной, он впадает стремительно в раж:
ибо вот – пузырёк, жирный палтус на «правде» газетной;
пылко кузькину мать декламирует местный пейзаж,
чтобы спорить с Аидом в сердцах, возвышаться – над Этной…
Не сравниться ни с чем пустота. Пропадай, жизнелюб!
На ландшафте седом твоему одиночеству снова
пригрозила судьба роковым возведением в куб,
голосуя земной мерзлотой – за крещендо спиртного.
Хоть и выпьешь с дружком, уходить-то тебе одному.
Новый крюк в неизвестность, в безадресность там – за стеною…
Там иллюзия гонит взашей беспардонную тьму,
разбивает сады и несёт дирижабль над Шексною.
Сколько стен ни возьми, не закончится яркий бульвар –
с обалденною осенью в нём, с кружевами самшита,
где ступая вперед, вечный сеятель смуты и свар,
ты заметишь, что явь… слишком белыми нитками сшита.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658044
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Я починаю помічати -
Щось сталося з тієї дати,
Коли одну тебе залишив.
Нема між нами, як раніше,
Іскри душевних почуттів.
І як би того не хотів,
Кружляє думка в голові -
У тебе інший чоловік...
Безґлуздо в тебе щось питати -
Весь час, мов черга з автомата,
Луна у відповідь неправда.
Боюсь подумати, що завтра
В пусту оселю повернусь.
Не хочу вірить, та чомусь
Кружляє думка в голові -
У тебе інший чоловік...
(19.03.2016.03:10.№281)
Донецька обл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652662
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
История - в форменном кителе,
В карманах - всё тайны бездонные.
А пишут её - победители,
Но шепчут её - побеждённые.
Сплетаются правда и вымысел
Ужасными дикими сказками,
Где кровью подробности вымыты,
Слезою солёной обласканы.
А время - что почва с осколками,
В земле не лежится ржавеющим.
Идеи бредут кривотолками,
забытые кости в траве ища.
Гарь вымыта водами вешними,
Цветут на могилах растения,
но нет покаяния грешников,
А значит - не будет прощения.
И снова две правды незваные
срезают росточки с бутонами,
И пишут историю наново,
и шепчут опять побеждённые.
С написанной истиной - спорить ли?
завесить проёмы оконные...
Кто нынче напишет историю?
Что будут шептать побеждённые?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647064
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016
***
"На острове каждый привык потрошить себе рыбу,
с чертами другого знакомиться больше на ощупь"
Natali Khmelova.
Слепой рыболов свой улов сможет взвесить на ощупь,
Хоть рыбы и спруты на острове том невесомы.
Сирены завоют пассатами и еженощно
Улов обменяет рыбак на пяток непокорных муссонов.
А тайка из местных поведает тайну о главном,
Но суть ускользает, как будто бы ищет кого-то.
Рассказчица в полночь внезапно окажется фавном,
Которого утром подхватят драконо-ковры-самолеты.
Слепой рыболов мало видел, но многое помнит,
Когда-то он вытащил неводом в лодку красотку из пены,
Увидел рыбак запредельное что-то невольно,
Тогда он ослеп и впервые услышал, как воют сирены...
25.02. 2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646877
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
Он придумал любовь – смастерил из обрывков сонетов,
Заселил миражами холодный безжизненный дом,
Подменяет реальность мозаикой книжных сюжетов,
Оставляя опять настоящую жизнь «на потом».
Он играет в солдатики, куклы, другие игрушки,
Посвящает Мальвине стихи, уступая кровать…
Собирает магнитики и сувенирные кружки,
Не надеясь когда-нибудь в новых местах побывать.
В новогоднюю ночь, только ёлка зажжётся огнями,
Все желания могут исполниться – лишь пожелай!
Загадай всё, что хочешь: «Феррари» и дачу в Майями,
Белоснежную яхту с красотками, собственный рай…
Представляешь Мальвину – не куклу, живую – в постели?
Настоящую, тёплую, нежную… Хочешь – бери!
Только бедный Пьеро, перепачканный в серой пастели,
Грустно дует соломинкой радужные пузыри…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633295
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 17.02.2016
Не
Страуси стомлені голови встромлені
Страхом як стрепети стріпнуться з трепетом
А
Пристрасно стравлені стражами строгими
Страму стратегами стрічами стрілками
Стрибога струмені строками струнами
З трибарвним стервом в стрілянні нестримані
Постріли постріли постріли постріли
Странники з трубами з трупами з трунами
З трясцями з тризнами стрічками з тризубом
Струсами стресами стрілені страчені
Ще з трипілля
Всотеро
Життями
Борги всі сплачені
Хай скоріше минають
Стерні–траси-бистріні
і терикони-острови.
Чекаємо на вас,
Молимось,
Щоб повернулись ви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639236
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 16.02.2016
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити...
(Ю. Рибчинський)
Біда не в тім, що ти – мене.
Біда, що я тебе – не можу.
Назад, у царство крижане,
Перелітаю огорожу.
Не вір казкам. Політ – то біль.
Та на синцях – і справді! – вчаться…
Біда не в тім, що я – тобі,
Біда, що ти мені – невчасно.
І січень холодом довбе,
І лютий крутиться лісами…
Біда не в тім, що ти – себе.
Біда, що я, мабуть – так само…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639472
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
«Та ні, поспи іще, вогню безвічний,
Укрийся ліпше покривалом жару...»
(Ів Бонфуа)
Поспи іще, вогню одвічний,
Спи,
Ще встигнемо згоріти,
Спопелитись - спи,
Ще встигнемо ми по своїй жарині
Принести в пічку Духу,
Спи,
Ще темрява не визріла плодом важким,
Іще не гнуться віти
Розлогого древища небуття,
Ще досі в чорноті зоріють цятки
Світів,
Спи огнище всепоглинаюче,
Дрімай до часу, аж допоки
Не вчинить край і не поставить
Крапку заключну огненну
Всевида Час всепочатковий
І таємний, аж допоки всі безміри
Не скажуть муралям:
«Довершено!»
А ми - ще гріємо замерзлі руки,
Кістки старечі, зледенілий кухлик
На тому вогнищі:
Що тліє, що лише віщує
Пожежу світову прийдешню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637975
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.01.2016
Гарний хлопчик з короткою стрижкою
Йде по вулицях рідного міста.
В бутіку парасолі зі знижкою…
Довгонога студенточка з книжкою…
А на хлопчику форма плямиста.
Ніби все, як раніше: регочеться
На шкільному подвір’ї малеча.
Людям тиші і спокою хочеться!
У полоні російському льотчиця…
І на сході така ж колотнеча.
В супермаркеті планова акція
Допомоги на фронті військовим.
Під будинком всихає акація…
Майбуття – абсолютна абстракція…
І здається таким дріб’язковим,
Що до того вважалося знаковим,
Надзвичайно важливим, неначе
Безкінечне життя… Гробом лаковим
Закінчиш чи сосновим – однаково…
А важливо одне: мама плаче…
Молодята на лавці цілуються.
Що війна? Їм, пробач, не до того...
Білий клен до шовковиці тулиться…
З гарним хлопцем прощається вулиця.
Треба вірити, що ненадовго.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635892
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016
«Усі човни речей, човни життів
Поснули в тісних обширах землі,
Нечутно - легкий подих дому...»
(Ів Бонфуа)
Човни, в яких пливемо в невідомість:
Вони такі легкі, і навіть легковажні,
І кожна річ стара: горнятко, чайник,
Годинник, окуляри, мешти, плащ, оливо -
Це все човни: на хвилях океану часу
Ми капітани й моряки, рибалки й маяки,
І пливемо без карти і без лоцмана,
І навіть без весла, хоча... Насправді:
Вітрила з нетривкого льону - прозорого,
І кидаємо ятір в безодню синю часу
І в каламуть годин, хвилин заплаву,
Хоча не ту витягуємо здобич,
І не сріблястих лускоплавців, а почвар:
Химерних виродків чужих і тьмяних снив.
Якби ж то кожен дім, якби ж то кожна хата
Була материком або хоча б землею
Незнаною, чи островом, де спочивають ноги
Від хитавниць буття човна,
Від присмаку солоного вітрів,
Від холоду свинцевих хвиль,
Від мороку глибин,
Від втомлених очей матросів,
Від прихистку вітрів - вітрила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635565
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Не з розуму хапаються за кий,
коли бояться смаленого зайця.
Але сичить лукавий та лихий:
[i]– Свій свого бий, аби чужий боявся.[/i]
І б’ють, аж пір’я сиплеться з обох.
Лиха біда, коли дурний початок.
Керує сатана, та бачить Бог –
війна розпочинається з палаток.
Війна за вибір чи добра, чи зла –
дурного чи розумного владики.
І де та доля, що уберегла
хоча б одного разу щось велике?
І як терпіти і уберегти
в собі самому праведну людину,
коли яріють стезі до мети
якщо не словом, то ножем у спину?
І як сідати за одні столи,
коли ті самі застують почвари
повірити, що праведні були,
а не за гроші бились яничари?
І як далеко до святих ідей,
коли оці кремлівські мухомори
мерзотників ховають за людей.
І лізе як до себе у комору
інвазія російського терору
загравами опалених ночей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634845
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 11.01.2016
Я усну на плече твоем и, когда зима,
Застывая навеки льдом, придет увести,
Стану веткой пушистой ели ... не обломать,
Уколовшись, не разбудив и не извести...
Стану веткой пушистой ели в твоих руках,
Разрисуем ненастную ночь, на блик и тень.
Мишурою блестящей укрась , а я слегка
Обнимая тебя, шепну:"Поскорей раздень..."
Мишурою блестя по коже - иголки прочь,
Целовать так умеешь нежно, один лишь ты...
Зажигая безумной мукой, метель отсрочь,
Я усну на плече...потом, пока не остынь...
13.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628335
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 28.12.2015
Неуверенно топчутся градусы
за декабрьскими окнами плюсиком.
Удивительно долгую паузу
я к стеклу любопытством приплюснула,
надышала желаний с три короба…
приземлённых…
под стать серой слякоти
жизнь мою приютившего города
с коркой будней да праздников мякотью.
Надышала метель…
чтоб всё скверное
с годом старым историей замерло…
…уходить году легче, наверное,
по земле, переписанной набело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630912
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Для замерзлих вітрів дніпро́вих
З комишових м’яких фіранок
Мир плете світанко́ві светрики.
На колінах небес шовко́вих
Хрумкотить жолудево ранок -
Зграя червонопиких веприків
Котить рильцями сонну зірку.
В маскуванні планети світлом
День ковтає перлистий сонях.
Ніби з рани живої шкірку
Світ зриває зорю, розквітлу
Полинами війни на скронях,
Там, на сході, болюче й гірко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627226
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Як везли назад його, мертвого,
голова тряслась на вибоїнах,
а повіки його не рухались
і мовчали вуста його зціплені.
Як везли його знов до селища,
То дівчата вклякали по вулицях,
Стаючи у багно колінами,
Дехто знав його, дехто вперше чув.
І портрет його, перехрещений
У кутку однім, навскіс, стрічкою,
Всім показував, що за парубок,
Що за син він був, ледь усміхнений.
І такі ж були там, під Крутами,
Як і він, лягли білим холодом,
Безневинними-винуватими
Послужили жертовним келихом,
І вкладають у землю келихи
За одним один, за одним один...
В небі сірому каламутиться
І благає зір, геть заплаканий:
Душе, ти лети, вже відірвана,
І знайди в гаях, нам не видимих,
Побратимів тих, що їх згублено
Через той вогонь, що й в тобі горів.
Ти продовж отам свою молодість,
На землі жорсткій занапащену,
Немиловану, покалічену,
Як у тих, хто жив Україною
До останнього свого подиху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628796
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
А я уйду,еще и дверью хлопну,
Все надоели, зря я что ль живу?
Не растяну до завтра, так порву,
Спокойствие твое и ножкой топну.
Уйду так далеко, забудешь сразу
Надуманные "может"..."как-нибудь"...
Вернусь тогда, когда уже вернуть
Назад не сможешь сказанную фразу.
Так далеко твои шаги не слышно
И звуки слов приглушено звучат,
А мысли вслух, по-прежнему, ворчат
И вспомнился незлым опять Всевышний...
Твои шаги на пару метров влево -
В окне зеркальном отраженья тень...
Поникшей показалась плеч "сажень",
Сутуло встала...где же королева?
На пару метров, в нынешнем году,
Гордыне шанс я подарю упрямо,
Чтоб тешить пресловутых девять граммов,
И накажу...кого?..а я уйду...
11.12.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627932
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 11.12.2015
Живи… горячим ветром в поседевших волосах.
Как будто мы прошли всего лишь пятую часть века,
где в небе растворялась горизонта полоса…
где Бог казался просто человеком…
где утро было цвета широко раскрытых глаз…
таким же удивлённым… просто падая в ладони.
Живи… далёким эхо провожая сотни раз
большую стаю слов пустых… чтоб помнить
случайные антракты из прекрасных мелочей...
спонтанных и коротеньких сюжетов закулисья…
…моя седая память – пыль на солнечном луче –
живи… пусть в поздних, но уютных мыслях…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626759
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 07.12.2015
Под дождями размокли будни.
Стали вялыми, как усталость,
как привычка, как гладь, как люди,
потерявшие много в малом.
Декабрём разрыдалось время,
нагадав пешеходам лужи…
и, со мной разделяя темень,
циферблатами кружит… кружит…
Под потухшую сигарету
утро включит в тумане ближний.
…скоро спрячет опять ответы
новый год… за остатком жизни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625959
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 04.12.2015
Я от Бога росла, прорывая собой плоть земли.
Я ползла вертикалью по мёртвому древу осины.
Я глотала свет солнца, как в порт горизонт – корабли.
Я жила вдохновением первого в мире мужчины.
Я не чахла в безводие и дозревала под ложь.
Я полопалась, соком кровавым асфальт орошая.
Я раздво… я разтроилась тем, кому так невтерпёж
наблюдать, купажировать вдох одного урожая.
Я легка и жестока.
Я былью бродила на дне.
Я никем не изведанная…
от глотка – до надежды.
Я всегда нахожусь в мной рождённом достойном вине…
в непроцеженном тёмном осадке…
до после –
от прежде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624679
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Я падала, как оказалось,мимо...
Надорван у моей страховки край.
Успела выдохнуть:"К тебе,любимый..."
Не испугалась, знала - неподвластно
Желанное, до боли, "обладай",
Хотелось только снова крикнуть:"Здравствуй!"
Но заскользило, растекаясь тело...
Неистовостью рук не угрожай,
Когда они...когда оно...хотело
Рассыпаться безмолвно и беспечно.
Коснись который раз и растерзай
Мгновения, перетекая в Вечность.
13.11.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620782
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 17.11.2015
Сами по себе: молчанье – мука,
Тщимся: «хоть-бы-как» да «что-не-то».
Может, кто и глянет: ну-ка, ну-ка,
Впрямь ли вышло сивому пальто?
Буквы вперемежку, в перепалку,
Вычистить – одно лишь: тишина.
Жди её – блескучую гадалку.
Скажет всё, не зная ни рожна.
Вымостит янтарную дорожку
К розовой избушке на меду.
Вот тебе считалочка на розжиг.
Бусинки катай, пока иду.
Вызубри разрозненные перлы:
Пригоршнями – в сахарный камин.
Новый год – покажется, что первый –
Зван-не зван, невидим, не гоним.
Семь ночей. Размелется шестая
В колкие имбирные слова.
Пряничные домики не тают.
Чёрта с два…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618123
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 03.11.2015
щось незворушно-мелодійне,
щось нереально сполошне,
таке надмірно божевільне,
серед імпресії Моне...
і намальовані світанки
в обіймах сонячних дивацтв
сьогодні чарували зранку
у ритмі танго... так весь час
луна горою, тихий шепіт,
день розповів про наші сни,
черешні сипались... лелеки
навчали діточок весни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589627
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 30.10.2015
Скільки потрібно ночей,
щоб оповити свій жах,
що навіть корні пече
кіс… і без слів... і в словах… ?...
Тисячі – після двохсот?...
Чи то двохсотих пітьма?...
Очі закрити… і рот…
ніби нічого нема?...
Мабуть, що Богу начхать
і на друк старих новин…
і на «Грушевського п’ять»…
і в «Ряд Охотный один»…
і в спільно зварений борщ,
щільно розібраний в кров…
і на просолений дощ
з мертвих очей стрімголов?…
…може, потрібно плече?...
і будь–яке – залюбки?...
може, галера – тече?...
може, ми всі – пацюки?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615594
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 24.10.2015
Тесно, Господи, в теле осенью.
Годы выросли мимо сердца.
Перепахано небо просьбами
поседевшего в дым младенца.
Пересчитаны недосыпами
сутки...
в поводах и без оных.
Память, видимо, очень сытая
(раньше думалось, что бездонна).
Тесно, Господи, между вахтами
овдовевших надежды с верой.
Напрягать, как бы, их бестактно... и
вхолостую сгораю серой.
Горизонт - всю дорогу спереди
чётко звёздами расцветает.
...Не хватает для жизни берега...
Жизни попросту не хватает...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603658
дата надходження 02.09.2015
дата закладки 03.09.2015
Смешные люди, молодость глупа,
У зрелости уверенности - сАмо...
С избытком, ухмыляется толпа.
Лишь мудрость не лукавствуя упрямо,
Глядит спокойно в мир.
Смешные люди...пенится бокал.
Напитком привлекательность не сыщешь,
А ломтик счастья сниться перестал.
Так что же ты в чужих угодьях рыщешь?
Луна, увы не сыр...
Смешные люди, замок из песка
Построенный на маленькой ладони
Не удержать, уставшая рука
Немея, неожиданно уронит...
Где флейта, кто факир?
10.08.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598720
дата надходження 10.08.2015
дата закладки 10.08.2015
Спекотне літо ходить Кримом
І заглядає в очі небу.
Безхмарний степ із вітром-димом...
Дощу! Дощу усім нам треба!
Пустий канал заріс травою,
Потріскалась на сонці глина.
Дерева плачуть за водою.
Дарма, що люди гнули спини -
Видніють пустками городи,
Плоди струсила в"яла слива.
Тут дощ - найбільша нагорода.
Як він піде - земля щаслива.
Та дощ - нечастий гість в пустелі,
Наш край обходить стороною.
Тому все більше невеселі
Й порожні мрії із журбою.
А він нависне над полями,
Нахмурить брови, сліпить очі,
Насварить грозами-громами,
Але не йде! Іти не хоче!
Як і мене, його дратують
Нові кордони-переїзди,
Бо бачить, як життя марнують
Ті, що захочуть завтра їсти.
Вони ж прокинутися мають,
Оті невинно-винні люди,
Тож справедливий дощ чекає,
Поки з очей спаде полуда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598734
дата надходження 10.08.2015
дата закладки 10.08.2015
І коли ти покинеш оцю країну,
віддиратимеш спомини, ніби шкіру,
що в орнаменті стигне, немов зміїна,
під краплинами крові, шматками віри –
знай, що це назавжди, бо рубці ніколи
оксамитом не стануть: вони, як стигми.
Що зростається, – інколи на ікони
схоже більше, аніж на прийдешні рими.
Тож давай, позбувайся того, що маєш!
Відривайся, прискорюй цей рух нестямно!
До уявного сонця злітай і майже
ти здолаєш, але не відпустить лямка –
твоя пам‘ять: пругка, аморфна, первісна.
Її вистачить, наче для коней збруї.
І коли тобі стане десь вкотре тісно,
цю країну, прошу, не пригадуй всує.
травень 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595920
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015
и к старости паяц,пеняя на судьбу-
во сне смеялся ,плакал наяву
на площади сожжен бродячий цирк,
и дирижер давно отдал концы!
стал страшным и колючим третий рим!
в ларце нетронутым хранился белый грим.
парик в чулане,боты на балконе,
остался он один -паяц в законе.
он прежним был лишь в глубине зеркал!
и растворяясь весь в ночном покое,
во снах детей он мертвых развлекал
и взрослых , не вернувшихся из боя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595929
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015
Смерть чекає на всіх у призначений час.
Не втекти, не сховатись нікому від неї.
Очевидний цей факт надихає всіх нас
Жити вільно, не бігти від смерті своєї,
Жити вільно від страху, в шляхетній красі
Честі, гідності, мужності, вірності Богу.
А той факт, що ми душі безсмертні усі,
Надихає на те саме з іншого боку.
19.07.2015
Донбас
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595945
дата надходження 26.07.2015
дата закладки 26.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.06.2015
И даже если бы была возможность... вернулся бы я к тебе?..
Сам смысл существования "машины времени" довольно прост. Это обман - почва, на которой стоит мир.
Фильмы - сказка. Просто поверь мне. Рассказы о путешествии во времени - лишь выдумка гениев. Плот чей-либо фантазии, не более.
И даже если бы я мог... все равно выбрал бы другой путь. Я объясню почему..
Жить в мире иллюзий - летать в облаках, порхать, не чувствуя земной оболочки, да так, чтоб крылья болели.. Перья падали на землю, кружась в последнем танце: привычный квадрат вальса...
Реальность в придуманном тобой мире - ровна реальности в твоем нынешнем мире. С чего ты так уверен, что какой-нибудь из них - реален?!
Дурак.
Каждый, не подумав, выбрал бы путь возвращения... Любой, не поразмыслив, сказал, что хочет исправить свои ошибки. Зачем, - спрашиваю я их? И вижу удивление с каплей презрения в глазах... в их пустых стеклянных глазах.
Кто-то, в длинном плаще, тихо подошел и шепнул: Ты смотришь в зеркало. Но я сам решил, что это ветер. Я другой. Правда...
Ты не понимаешь о чем я? Ошибка, совершенная мною в Прошлом (назовем его так) научила меня чему-либо, к примеру не совершать этой ошибки. Как бы, черт побери, научился этому без него? Вернувшись назад, ничего не исправишь, а только добавишь проблем на голову. Хотя, возможно и это станет тем самым "Прошлым", которое "научит чему-нибудь"...
Суть не в этом. Никто не сможет прийти к Прошлому и избежать той ошибки. Даже Наука и Техника. Честно. Я знаю.
Ученый сможет придумать наркотик либо приспособление, размером с кровать, либо шлем. Он убьет тебя. В этом "реальном" мире ты исчезнешь. Но в голове ты вернешься назад. Прошлое встретит тебя с объятьями. Все пойдет как по маслу. И ты вернешься назад, уже в другую реальность. И будешь счастлив.. (не так ли?) Только останешься все так же в той самой "кровати" либо в том самом
"шлеме"... И так до бесконечности.
И самое интересное, что возможно не ты главный герой. Есть вероятность, что ты - лишь массовка. И ты никогда не увидишь того, для кого ты стал "актером заднего плана". А он вернется назад, изменив прошлое, и не раз. Счастливчик...
Так почему ты так уверен, что живешь в Реальном Мире..? Знаешь, даже не так: С чего ты взял, что ты - реальный?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590103
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 27.06.2015
Стреляй в меня, русский солдат! Поскорей! Не тяни!
Пока не узнал я, как знает «бандеровец» львовский,
На что я готов, чтобы землю свою сохранить
От мною незваных спасителей и миротворцев.
Не дай мне узнать каково ненавидеть своих,
Увидеть, что брат мой вчерашний – мой враг и убийца,
Теперь-то мне ясно, зачем эти маски на лица -
Под ними легко не стыдясь превращаться в чужих.
Стреляй и не парься – хотел ты того, не хотел -
Приказ есть приказ, да и цели светлы и гуманны:
«Твоих» обижают предатели и басурманы.
Спасай их, мой «старший братишка», глядящий в прицел.
Всего и делов, отстрелялся и с песней домой,
Где мама, семья и отечества сладкие дымы,
Даст Бог наградят там медалькой «За взятие Крыма»,
И льготной путевкою в здравницу каждой весной.
Но, все же я верю, однажды в ночной тишине,
Как будто во сне наступив на случайную мину,
Ты вспомнишь об этой безумной, ненужной войне,
И ясно увидишь, как сам себе целился в спину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483352
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 10.06.2015
Не дивись у вікно - там війна.
Там прощально співають гармати,
Ті, що навчені лиш убивати
Всіх, хто має людські імена.
Не дивись у вікно - там бої.
Там від пороху дух закладає.
Там надія остання палає
У багряно-пекельнім вогні.
Не дивись у вікно - море сліз.
І останнє в житті сподівання.
І дзвінке неможливе мовчання.
Там панує ненависть і злість.
Не дивись у вікно - там життя.
Що під подихом смерті згасає.
Там криваво-червоно світає.
І немає за це каяття.
Не дивись у вікно - там війна.
І твій погляд нічого не змінить.
Вічність слабкість і страх не оцінить,
Та оцінить чия в тім вина.
Не дивись у вікно - там війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584876
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 02.06.2015
(відповідь, - до вірша Любові Сердуніч
"Хай відповість мені Мсоква")
**
МОСКВА ЩОБ ВІДПОВІДЬ?! – КАТ'МА!
…
ВОНА ЗАВЖДИ БУЛА НІМА!
СЛІПА.
ЯК ГОЛОВА ГОРГОНИ,
МОГЛА ЛИШ ЖАЛИТИ!
ДАРМА! –
ДО НЕЇ НЕ "ДОХОДЯТЬ" ДЗВОНИ
ВІД СОВІСТІ!
І БОЛЮ КРИК
ВІД ЛЮДОМОРІВ НЕНАСИТНИХ,
ДІТЕЙ РОЗТЕРЗАНИХ І ВБИТИХ,
ЧИ ТИХ,
ЩО ЦІЛИЙ МАТЕРИК
ВСТЕЛИЛИ ПЛОТТЮ...
В СНІГ ЗАРИТИХ
НА СОЛОВКАХ ЧИ ГЕН В ТАЙЗІ, –
ЇХ ТАМ НЕ СОТНІ –
ЇХ МІЛЬЙОНИ!!
А ЩО Ж МОСКВА?
ВОНА СЛЬОЗІ
НЕ ВІРИТЬ, НИЦА,
СУЧА
ШЛЬОНДРА...
І ДЕНЬ НАШ - ЗНОВУ
СВІДКОМ ЗЛА
І СМЕРТІ
ВІД МОСКВИ-ПРИБЛУДИ! –
І ПРОКЛИНАТЬ
НАЩАДОК НАШ
ДО СЬОМОГО КОЛІНА
БУДЕ
ОТУ МОСКВУ!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581864
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 01.06.2015
Закрила темінь лоск столичних буднів –
Палають шини, вибухи навкруг.
Розпочалося надважливе в грудні
В жовто-блакитнім сяєві хоругв.
Коктейлі ллються не в салонну тару,
Бруківка й паля – зброя ключова,
Передова у клекотанні жару:
В людей проснулась воля Січова.
Їм не займати мужності та хисту,
Не потребують сутності дзвінка,
Бо від наруги вмерли пацифісти,
В душі повстало предків ДНК.
– Ганьба! – несеться снігом і дощами,
Дзвенить не криком – стогоном гуде.
Життя завмерло гниллю під ногами,
Немає правди-матінки ніде.
За сімдесят й неповні вісімнадцять,
Учителі, студенти і митці,
Заробітчани, що благали праці,
Безвусі діти й стомлені отці.
На всіх єдине серце холодіє,
Єдиний подих газом із гранат.
Одна молитва з вірою, в надії…
Та хлинув небом сотні зорепад.
Кривава бійня розтерзає місто,
Халат, мов крила, згорне волонтер.
Пекельний факт – жорстоке братовбивство:
Спинилось серце, Господи, помер!
Помер! Помер! Немає, не вернути!
Диявол кинув снайперам: «Ату»!
Життя безглуздо обриває лютий,
В очах хоронить праведну мету.
Прости гріхи, наш Батечку небесний,
Піднять Вкраїну з пороху зумій.
Дай сили гідно в майбуття пронести
Небесну сотню в пам’яті земній.
Героям слава! Слава Україні!
Летить душа голубкою у вись.
Вклонись, як бачиш, свічці та калині,
За убієнні душі помолись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582432
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 20.05.2015
Подогнав раздумья кофе,
Потушив тоской окурок
(рюкзака заправский профи,
до приличья - дура–дурой),
Двинусь мыслями на север
(охладить немного профиль)
На «в линейку». Ветер – веер.
Парус – фантики от «тоффи».
Якорь – верный «Закарпатский».
По веслу – простая паста.
А 100 ватт запанибратски -
Вместо солнца. Ночи – баста.
Штиль – не друг. Штормам – баллады.
Мысли – волны… до цунами.
Музе дивной – серенады
(кто–кому – решим с ней сами)...
Я отдам себя - ветрами…
До вершин… хоть в Лунный кратер…
Вздохом, встречным с небесами…
Всю себя… до Альма–матер…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577569
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 28.04.2015
Город украсился розами.
В мире – предчувствие боя.
Серб из захваченной Боснии
опустошает обойму.
В сторону, мирные жители!
Не заслоняйте плечами!
Выстрел в мужчину – решительный,
в женщину выстрел – случайный.
Чьё-то запнётся ли сердце
о фанатичном юнце?
Цель оправдает средства.
Кто оправдает цель?
Принципам истинным, ложным ли
вновь подчиняются души.
Сербы отныне – заложники!
Сербию должно разрушить!
Славили прежде Всевышнего,
от королевств отрекаясь…
Нынче б такие не выжили.
Радуйся, мстительный кайзер!
Господом данный венец твой
славен отныне досель.
Цель оправдает средства.
Что оправдает цель?
В память ли смерти высочества,
сербов, французов ли ради
кашлял кровавыми клочьями
мой искалеченный прадед?
Любите славные подвиги?
Деды таки воевали?
Руки тянули холодные
из-под горящих развалин…
С Финской вернувшийся дед мой
сгинул в огне и свинце…
Мы оправдали средства.
Те, кто над нами – цель.
Только начнётся - а там уже
Не обойдёт и безвинных.
Падает крохотный камушек -
Город сметают лавины.
Тянется к славе посредственность,
К стали - зудящие длани.
Чем обернутся последствия
искренних жарких желаний?
В чаше страданий и бедствий,
В огненном жутком кольце
Кто-то считает средства?
Кто-нибудь помнит цель?
Солнце – рассвету и дереву.
Разоблаченье – химерам.
Вечная слава империям!
(лучше, конечно, посмертно).
Вспомните прошлое! Стоит ли
силой корёжить границы?
Злобная рожа истории
прячет пустые глазницы,
кривит оскал людоедский
на омертвелом лице…
Мы оправдаем средства.
Пули отыщут цель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558929
дата надходження 11.02.2015
дата закладки 20.04.2015
Гойда вітер, гойда дужий тонку ще тополю,
Гне додолу стан пригожий, чинить їй сваволю.
Огортає її вечір у сутінки сірі,
Не зважає, бо байдуже, на слова несмілі.
Чом ти, доле, так лукавиш? Дала мені вроду
Та не бачила я щастя на віку ще зроду.
Небо зоряне без хмарне. Вмиваюсь сльотою.
Не зігріє місяченько, лиш манить красою.
Та краса його холодна не дійме серденька,
Порятує від падіння рідна бо земелька.
Міцно корені пустила я у піщаницю
І у кволості споглядній маю в душі крицю.
08.04.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573018
дата надходження 08.04.2015
дата закладки 09.04.2015
Дети двадцатого века -
Дети великой страны,
Взращенные в духе теории дружбы народов,
Связаны были галстуком цвета
Крови, побед и войны,
И за отчизну шагали в огонь и воду!
Жили в едином порыве,
Не замечали узды,
Спасенные залпом Авроры от царской неволи,
Жили, почти не тужили, под светом
Яркой Кремлевской звезды,
Хором сажали сады на заброшенном поле.
Вожатый кричал: "Будь готов!" - и все были готовы!
В строю не понять - то ли братские плечи, то ли оковы...
Но что-то случилось с толпою -
Будто бы кто-то вложил
Мысли о том, что свобода - не наша дорога.
Рухнули стены, смели за собою
Все, чем ты грезил и жил.
И вдруг оказалось, что все вокруг верили в Бога.
Вожатых не стало, но те же пришли вожаками,
А строй разделился на тех, кто без денег и тех кто с деньгами.
Но хаос недолго кружился
Над бедной твоей головой.
Воздвигли новейшие стены от призрачной воли.
Снова колонны послушных прохожих
Шагают привычной тропой.
С верой в свою правоту и не чувствуя боли.
С трибуны кричат: "Будь готов!" - и все снова готовы.
В строю не понять - то ли братские плечи, то ли оковы...
... на этот текст написана музыка, аранжировка сносная есть,
а вот спеть по-человечески не могу...
если будут желающие - обращайтесь - поделюсь)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573057
дата надходження 08.04.2015
дата закладки 09.04.2015
Они далеко,
Им кричать бесполезно,
Пусть даже услышат,
Но не разберут.
Коснёшься рукой
Обитателя бездны,
И скользкая крыша
Укажет маршрут.
Им жизнь не нужна,
Над землёй пролетая,
Оставят пунктир
Холодеющих уст.
Их правда одна
Безнадёжно святая -
Блистающий мир
Ослепительно пуст.
09.03.15.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573073
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 09.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2015
Поскольку космоса ты свидетель,
то всем изменившись, тобой опознан,
не знаю чему – бытию ли, смерти ль
воздам за молчанье болезнью звездной.
Она, полагаю, играя в прятки,
если себя, взбаламутив воду,
ты разглядишь – образцы загадки
выдаст честному как есть народу.
Скоро, куда не садился аист,
придешь помечтать, обратиться в память.
Впрочем манере всесильных таинств
свойственна эта стезя должна быть.
У одиночества место встречи,
тем кто вздыхает по склокам прежним,
определяет глубокий вечер,
звездное небо, капкан медвежий.
Каждый по разному жизнь проводит,
или мгновенье – оно размером
жизни, в тебе порождает опыт
перерожденья в пространстве сером.
Вспомни о космосе многооком,
выйдя за грань серебристой крыши.
В него обращается светлый локон,
в него превращается ангел рыжий.
Поезд толкает не камень в воздух,
не динамит, сокрушая рельсы,
но по причине болезни звездной
его большое стальное сердце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567104
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 16.03.2015
...Будет тебе и вино, и музыка,
Девы румяные, девы бледные…
Мир -- это, братец, такая мусорка,
Где даже мы с тобой не последние...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224541
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 14.03.2015
«При власних далечах на чати
постав мене, вчувати дай
самотній камінь...»
(Райнер Рільке)
Ранок був просто чудовий – відчувалась весна, пахло соснами і торішньою травою. Тихо – канонада замовкла. Майор А. цілий ранок філософствував про те, що сепаратистам довіряти не можна і, що наші дограються, відводячи озброєння від лінії фронту. Він ходив по табору з телефоном піднявши руку догори, намагаючись знайти точку де є стабільний зв’язок. Чомусь йому конче хотілось почитати новини з мережі. Нарешті зв'язок з’явився і він почав вголос читати новини. Одразу видно, що замполіт. Вчора він півночі до хрипоти сперечався з іншим замполітом – з сусідньої батареї. Все про теж: про слов’янство, слов’янську писемність, «Велесову книгу» та про сепаратистів. Суперечки мені їхні слухати набридло – довелось тоді піти на кілька годин до іншого намету.
Від нудьги і вимушеної бездіяльності хотілося вити. Мій настрій зауважив все той же майор А., і сказав сакраментальну фразу: «Чого переймаєшся? Ти військовий. Чекай наказу, відпочивай, відсипайся. Читай, зрештою!» І тицьнув пальцем в томик Рільке німецькою мовою, який я тримав в руках. Я йому читав за день до того вірші Рільке мовою оригіналу:
«Wie einer, der auf fremden Meeren fuhr,
so bin ich bei den ewig Einheimischen;
die vollen Tage stehn auf ihren Tischen,
mir aber ist die Ferne voll Figur.»
Послухавши, він відповів, що це, звісно, красиво, але його слов’янське єство протестує. І вимагає віршів однією з слов’янських мов. Уникнути слухання порції новин з мережі мені не вдалося. Послухавши репліки майора А., я поцікавився, який зараз курс монгольського тугрика по відношенню до японської єни. Лейтенант Н. тут же зауважив, що це дуже важливо дізнатися, без цього ми просто не проживемо. Я стурбовано зауважив:
- Впав курс тайванського юаня – це тривожна новина, хоч його ще називають тайванським доларом, але для мене він сінь-тай-бі. О! Я ще пам’ятаю часи, коли в Ірландії був ірландський фунт, а не євро. І малювали на купюрах королеву Медб!
- Кого-кого малювали? - перепитав майор А.
Довелось мені коротко тезово подати «Введення в кельтську міфологію». Майор А. якось сумно подивився на мене і запитав:
- Спілкуючись з тобою, я, здається, починаю розуміти, що таке гумор. Але куди ти це намилився?
- Наказали «Піони» перегнати на іншу позицію!
- Співчуваю.
Після епопеї переганяння «Піонів» з гуркотом, тряскою, смородом вихлопів, я знову опинився в тому ж таборі в компанії того ж замполіта А. Від нудьги я читав йому свої вірші. (Він звідкись довідався, що я пишу.) Знаючи його слов’янофільські погляди, вибрав вірші на тему середньовіччя з пацифістичним підтекстом. Йому сподобалось. Я запитав – звідки він знає, що я пишу? Він відповів:
- Я знаю все, що мені потрібно знати. Я все таки замполіт.
- А знаєте, чим замполіти відрізняються від особістів? Замполіт знає, що йому потрібно знати, а особіст знає, що йому не потрібно знати.
Замполіт А. гумор оцінив і навіть не образився. Ще й додав, що терпіти не може замполітів, що він вчився на артилериста.
Під час подальших розмов з замполітом А., я довідався, що він походить від старообрядців (колись тікали вони з Московського царства на Волинь від переслідувань), і крім всього іншого свою участь у війні він пояснює боротьбою за істинну віру. У його свідомості крім мішанини новітніх міфів про давнину слов’ян ще й купа всіляких «теорій змови». Мова в нього насичена колоритними виразами типу «їжачки носаті». Дивні діла твої, Господи! Кого тільки не зустрінеш на дорогах війни. Я бачив цього ж дивакуватого майора раніше – в січні, в бою і не в ролі замполіта. Це справжній офіцер – майстер своєї справи. Потім я бачив як він ремонтував з солдатами самохідну гармату і ще раз переконався – це майстер. Як в одній людині все це поєднується – зрозуміти не можу. Я раніше взагалі вважав його зразком офіцера, мало не ідеальним воїном, доки не зазирнув йому в душу: а там хаос. Якось ввечері настрій у майора А. став сентиментальний – його понесло на спогади. Крім всього іншого розповів він про такий епізод свого життя. В молодості він зустрічався одночасно з двома дівчатами, які йому обидві дуже подобались. Кінчилось тим, що він запросив їх обох в гості, подарував їм квіти і сказав: «Я вас обох дуже люблю, станьте моїми дружинами!» Дівчата спочатку дуже здивувалися, але потім погодились. І подальше особисте життя майбутнього майора А. склалося досить гармонійно. Ну як це все може існувати в одній голові: давнє слов’янство, вчення протопопа Аввакума, теорія змови, полігамія – не розумію! Хоча, яке мені діло, що у нього в голові? Сепаратистів він валить зі страшною силою, солдатами командує як належить, техніку і зброю ремонтує... Все інше зараз не важливо.
Вночі снилася смерть. Завжди вона являлась мені вдень, в образі хоча і блідої, але молодої і красивої жінки. Зараз приснилась в образі потворної істоти з довжелезними пальцями, які нагадували кінцівки павука. У сні ця істота схопила солдата і сказала мені: «Я помилилась. Насправді я приходила за тобою!»
Пригадалася раптом цитата з Чеслава Мілоша: «Люди старанно пишуть щоденники, аби розповісти, як воно було насправді.» Оце от бажання і спонукає багатьох людей (у тому числі талановитих письменників) братися за перо – відобразити епоху, людей, події, зберегти це від перекручень і брехні.
Сьогодні побачив біля табору мурашник і мурах, які прокинулись і ремонтували свій мурашник. Значить таки весна. Значить я таки дожив до весни – не дивлячись ні на що. Але стало якось сумно і тоскно: а коли ми почнемо ремонтувати свій мурашник? Коли ми нарешті завершимо цю війну? Напевно, ніколи. Занадто страшний, жорстокий і затятий хижак руйнує наш мурашник. Повернення додому виглядає як нездійснена фантазія.
Дивлюся на солдатів і думаю: як вони можуть спокійно ось так жартувати, сміятися, їсти консерви після всього пережитого? Ніби нічого з ними і не трапилось. Я пережив менше і бачив менше жахливого, але змінився докорінно. А вони – ніби ніякої війни і не було. Але я то знаю, що вони пережили – кожен з них. Наприклад ось цей солдат. Їх взвод потрапив під несподіваний і дуже жорстокий обстріл. Взвод кинувся в бліндаж, але тут згадали, що зброя та бронежилети лишилися в машині. Цей солдат тут же – я зараз принесу! І почав таскати автомати і бронежилети з машини. Тут вибухи навколо, осколки літають, а йому байдуже. У цей же час водій лежав під машиною – перед обстрілом він ремонтував, там же перелякано і закляк. Після обстрілу його витягли з-під машини – цілий і неушкоджений, але очі розширені і наповнені жахом, в руках затиснений карбюратор, який ніяк не могли в нього забрати. Відійшов водій від цього стану тільки через кілька годин. І то це був не єдиний обстріл у службі ось цього солдата – у його війні. Але він ставиться до того всього зневажливо-жартома, як до чогось не вартого уваги.
Або ще один солдат. Він був поруч біля свого офіцера, коли офіцеру знесло снарядом голову під час обстрілу. При цьому снаряд не розірвався, а зарився в землю. Не встигло обезголовлене тіло впасти, як в нього влучив ще один снаряд, розірвавши тіло на шмаття і знову снаряд не розірвався, а зарився в землю. З точки зору статистики і теорії ймовірності цього просто не може бути, щоб в одну людину майже одночасно влучили два снаряди і при цьому не розірвались, а поруч були люди, яких навіть не зачепило. Але в нашому світі найнеймовірніші події трапляються. І все це бачив ось цей солдат. І це абсолютно не травмувало його психіку, він не збожеволів, не став містиком, лишився таким же безтурботним.
Невже після всього цього жахіття, яке ми всі пережили за останні півтора року ми лишимося такими самими? Невже нічого не зрозуміємо, не змінимось, не станемо інакше сприймати світ?
Ще одна ніч у військовому таборі – одна з багатьох незчисленних. Приснився сон. Нібито мені треба терміново подзвонити, а мобільні телефони всі одночасно припинили своє існування. Підхожу я до телефона-автомата, що стоїть над самою прірвою, прибитий до дерев’яного стовпа. Телефон старий – ще той, з дисковим циферблатом. Набираю номер, а в трубці голос: «Сьогодні понеділок, важкий день. У зв’язку з цим телефони не працюють. Приносимо вибачення за незручності.» Я вішаю трубку і озираюсь – а за мною стоїть ціла черга до цього ж телефону. І всі стоять над прірвою. Поруч моя стара знайома Ш., яка впізнавши мене каже: «Тобі треба негайно повернутись на фронт, на передову і загинути за Батьківщину!»
На ранок прощався з майором А. – його відправляли з солдатами кудись на якесь завдання. Потиснувши мені руку він сказав: «Мусимо якось зустрітися після війни і поговорити про сенс життя, поезію та Бога, про королів і капусту. Бо говорити про це на війні, це все одно, що говорити на нетверезу голову.» Я погодився з ним. Дожити б нам усім до оцього «після війни»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565152
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 09.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2015
До прибытия - час с небольшим,
И приёмник исходит пеной.
Мы съезжаем с ума под Шопена -
В прошлогодние камыши.
До прибытия – час с небольшим,
А меня не пускают на мостик.
Ночь подставила череп безносый –
То пугает меня, то смешит…
До прибытия – чай с камышом
Грусть мешает сухонькой ручкой:
Скоро снова облапает Случай,
В сгибе локтя скользнув язычком…
До прибытия – тридесять вёрст.
Льстят знакомыми стёкла чертами.
Проводник! Мне – Шопена и чаю:
Мой товарищ в окне замёрз…
За окном наконец рассвело.
Проводник! Вы, наверное, знахарь?
В камыше растворяется сахар.
До прибытия будет тепло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552536
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 18.01.2015
І прийде час, коли один скаже: "Слава Україні! ",
а мільйони відповідатимуть "Героям слава!"
Степан Бандера
Час прийшов...
Як Ви, Степане, бачили далеко,
Як свято вірили, що час таки прийде,
Не двоголовий півень, а лелека
Літатиме у нас захоче де.
І рознесеться: Слава Україні!
По всіх усюдах і усіх світах.
Хоч ворог проти, будемо ЄДИНІ
І ВІЛЬНІ, як у небі вільний птах!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548097
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 02.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2014
Меня в метро окликнет кто-то
и обознается опять...
Я выйду к Золотым Воротам -
мне надо срочно постоять
и заглядеться на каштаны,
на волны зелени густой,
где кружевом благоуханным
цветы в гармонии с листвой...
Неспешно, шаг не ускоряя,
пройти на Ярославов Вал,
где все века с повесой маем
хотят завлечь меня на бал,
и чтобы медленно кружились
дома и я, и белый свет,
и с неба дождевая милость
в подол насыпала монет...
Мой добрый доктор, древний Киев,
от разных дум лечи мой дух!
Ну что поделаешь, лихие
настали дни, старинный друг.
Врачуем мы с тобою раны:
ты мне, а я тебе. Постой,
не умирай, своим дыханьем
я возвращу тебя домой.
Ты протяни мне мостовую,
и быстро я по ней приду,
и обниму, и поцелую,
и всё пойму в твоём бреду...
Ты говори, я буду слушать,
к Днепру ладони приложив,
слезами очищая душу,
как ты стараешься ожить...
Май 2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542417
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 09.12.2014
[i]Юродивый: (увидел Бориса Годунова) — А-а-а-а-а-а-а! Борис! А, Борис! Обидели юродивого!
Борис: (останавливается перед юродивым) — О чём он плачет?
Юродивый: — Мальчишки отняли копеечку, вели-ка их зарезать, как ты зарезал маленького царевича.
Шуйский: — Молчи дурак! Схватите дурака!...
Песня юродивого из опери «Борис Годунов» по одноимённой трагедии Александра Сергеевича Пушкина[/i]
Я бы — отнюдь. Но поскольку облом, то — однако.
Значит — вот так. И поэтому всем — поделом.
Это — не то чтоб открытая дверь автозака,
просто судья никогда не читал Пастернака,
но... не допустим, чтоб нашу эпоху — на слом.
Мне бы — немного, но сколько всего до хренища!
Правда, не всё это — круто, но — пофиг понты!
Авгий — на троне, а значит — всё чище и чище!..
Ваша холява по-нашему суть голенище,
наши понтяры — по-вашему, значит, — менты!!!
Вы бы — по матери. Я бы — конечно, по Волге.
Зайцы не курят. Заезд на ослицах верхом.
Снежная Баба дробит зеркала на осколки!..
Если бы Серого Козлика — Серые Волки,
то и курёнок не стал бы орать петухом.
Маленький Митя*, как сплетня, гуляет в народе.
Вечно живой. Себорействуй в веках, сибарит!
Звали на царство Бориску** — припёрся Володя
(наше Влади-мир — Василий*** по-гречески вроде?)
Ах, Богородица, всё ж, убивать — не велит!
Тут вам не здесь. И сюдой не ходите — не надо!
Все мы как лучше... Нам имя — никто и никак.
— Милая, ты мне не рада?
— Я, мать твою, рада!..
— Весь алфавит — из согласных... согласна — затак? —
Слава ему (имя пастыря нашего стада)!
И над униженной точкою — фалосный знак!
[i]21 октября 2014 г.
19:51(Мск)[/i]
______________________________
* Дмитрий Иоаннович, сын Иоанна IV Васильевича.
** Борис Годунов, царь Московский (1598 — 1605).
*** Василий IV Иоаннович (Шуйский), царь Московский (1606 — 1610).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531674
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 23.11.2014
[i]« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»
із Бородіно[/i]
М. Лермонтов
І
Кого лякає Україна?
А завинила перед ким?
Вже є угодники святим –
Чечня, Абхазія, русини.
Ми що – на черзі?
Чорт із ним!
Ідемо по своїй дорозі.
Не заважаємо сліпцям.
Чому ми знову у облозі?
Чого у світі тарарам?
Проснулися орли і круки –
митці сокири і пера…
І простягає тощі руки,
на мене ядерна сестра.
І сатаніє телецербер
усіх каналів і віків.
Немає волі «без ущерба»
у них – моїх зведенюків.
І стоїмо на перепутті.
Кругом руїна і обман.
Як не мамона, то бовван.
Але у нас повинні бути
свої священні атрибути,
як Біблія або Коран.
ІІ
Кажуть, що ми невмирущі,
чесні, душею прості,
гнані, незнані і сущі,
інколи навіть святі.
Кажуть,що ми ледацюги,
і богоборці, й чужі
зрадники і волоцюги,
і недостойні мужі.
Може такої немає
нації межи людьми?
Адже – усе проминає,
поки повзеш коліньми.
Бог не бажає нікому,
жити у горі й нужді.
Може ми винні у тому,
що непутящі вожді?
Де їх, путящих, узяти?
Он він – отари отець,
геній орди охлократів,
поки настане капець.
Тяжко долати простори,
знати енергію мас,
думкою рушити гори,
опереджаючи час.
Зняти з усіх діадеми,
жити за совість і страх,
і написати поему
нації в наших серцях.
Тільки немає свободи,
тільки що волі нема
бути за щастя народу,
поки у мізках пітьма.
Родимось у понеділок.
Марно минають роки…
А покладуть у барвінок,
буде усе навпаки.
Буде осанна герою,
що не вернувся із бою,
мертвому буде хвала.
Будуть пишатись тобою.
Слава піде за водою,
де батьківщина мала.
ІІІ
І уві сні таке не приверзеться.
Диявол Пу єднає козаків.
Із ДееЛНеРу вилізають черті.
Добро стає заручником у смерті.
Лукаве зло виходить з берегів.
Із пайзликів складається картина –
картина кров’ю, бо нема уже
олії у кремлівської дитини,
ані антивоєнної доктрини
у голові вождя у негліже.
Дурненьким захотілось постріляти.
У ідіотів мову відняло.
У нелюдів є кредо – убивати,
аби місця убитих позаймати,
неначе їх ніколи й не було.
Мігрує червоточина Донбасу,
лишає незагоєні сліди
у мареві юдолі і біди,
і за межею простору і часу.
У вічній імітації борні
гряде закон у вигляді люстрацій,
ротація і воїнів, і націй,
і самоспалень ближніх і рідні.
Імперія воює за законом,
який уже закреслює війну.
Упоєні і кров’ю й самогоном,
розбійники і євразійські клони
реінкарнують прокляту «страну».
Воюють укри, убивають рашки.
Дитячі ігри звуться «Путьки-бацьки».
І що там у свідомості дітей,
не відає ні наше майдануте,
ні уркою по тім’ї кацапнуте,
ні Айболит, ні їхній Бармалей.
IV
І одне від одного далеко,
і одне без одного – ніяк.
Укри із варяг ідуть у греки,
ну а уркам ще туди далеко,
поки їх очолює Єрмак.
Заблукали поміж трьох соснинок,
поки ще торуються путі
украми – до волі із хатинок,
урками – із річища Неглинок
у далекі гори золоті.
Хоче волю нації зігнути
вибухами й кулями Донбас.
І стоять за волю «майдануті»,
і стають могилами за нас.
І заговорили автомати.
Запалали хати і церкви.
Укри вийшли землю захищати,
урки – знову Русь завоювати,
геть забувши, хто ходив «на Ви».
Щезли юди «княжеської крові»
з повними КАМАЗами грошей.
За дитячі кошти, людолови,
розпинають націю людей.
І не диво. Яничари вміють
захищати братію хмільну.
Їм усе одно, що за Росію,
що за не об’явлену війну.
До корита черга у нардепи,
і вожді прилипли до корит:
Путьки-бацьки, яники і гепи,
і шантаж, і зрада, і наклепи,
тюрми, катування, геноцид…
V
І сміх, і гріх усі ці кацапнуті,
що дуже люблять пастирів своїх.
Земне життя – чистилище усіх,
окрім лише одної Ліліпуті.
Бенкети – не бенкети, а щодня
у неї є усе, але – нізвідки.
І пенсія. І не росте пеня.
Чого ж ти обжираєшся, свиня,
а нам пеняєш за свої об’їдки?
Чого терзаєш торбу бідняка,
і силою гнуздаєш бути разом?
Ба! Видно не підвищиш хлібом-квасом
репродуктивну функцію совка
і приріст фонду нації Донбасом?
А ми й самі працюємо за двох,
будуємо Ковчег перед потопом,
ідемо і кар’єром, і галопом...
Та Болівар не винесе обох.
Надія є – помилує нас Бог,
аби не бути разом у Європі.
VІ
Монолог меншої сестри
[i]– З тих пір як сонце на Русі
не усміхалося Кавказу
і плем’я рідної зарази
на вірило моїй сльозі,
я вірила, що цього разу
опам’ятаюсь, як усі.
Не раз була така пора,
коли лишалось помирати.
Аби мене завоювати
була у мене і сестра,
що часом називалась братом,
а як придивишся – мара.
Все краще, що було в тобі,
ти нищила і убивала,
велику славу здобувала,
але на нашому горбі
не виїхала. Дулі мало,
аби настарчити тобі.[/i]
Воює фурія новітня.
Все більше ласі на чуже
бойовики і безробітні.
І не лякає, що уже,
сама в пороках негліже,
очікує із підворітні.
Іде ротація людей.
На небесах вакансій мало.
І кожен другий Прометей
на себе тягне одіяло.
Бог попускає тьму ідей,
коли спокушує диявол.
VІI
МОНОЛОГИ ІНШОЇ СЕСТРИ
[i]– Ти тільки вчора вилізла із чунів.
Це не біда, але не в тому суть.
В тобі ще животіють гени гунів,
а у мені ще русичі живуть.
– Ти як біда – інтернаціональна,
коли сама палаєш у вогні.
А тільки знову будеш на коні,
то доля менших націй, – ой, печальна.
– А хто коли нагадує про це?
Ти висиділа в капищах поганських
одній собі одне яйце-райце.
Гноїла ти у таборах радянських
пасіонарні душі християнські.
Та в православ’ї
ось твоє лице![/i]
VІІI
[i]– Я пастырь всех народов христианских,
шта на века вскармили третий Рим,
доколе из престолов азиатских
не возопят столпы народов братских
первопрестольным именем моим.
– Я есмь отец религий и культуры
не токмо Чуди, но всея Руси.
Мои вериги мокнут у Амуре,
а ризы мою кровью у Роси.
– Я ощетинюсь во церквях Атчизны,
где триста лет внедрялся шовинизм.
Искать успокоение в цинизме –
не токмо кредо, но и мой девиз.
– А присно возглаголю без елея,–
я повелитель азм и есмь воздам.
Я интерес Московии лелею
со всех амвонов матушки Рассеи,
где шпрехает в парафиях Адам.
– Я миссию диктатора ваяю
и присно, и вовеки, и себе
любимому я долг ваш завещаю,
благословляю и повелеваю
от имени московского СБ.
– Я проклинаю до сих пор Мазепу,
я отобрал у вас монастыри,
и ваши Лавры ангелу зари.
Целуйте руку. Отдавайте лепту.
Я канонично даже Филарету,
придёт пора, и прикажу – умри.
[/i]
IX
Коли немає правди на устах,
то де візьметься істина святая?
Усе, що є у чистих небесах
оманою лукавий попирає.
Дає усе від моря і до гір,
усі оази краденого раю.
І лише наші душі цей блюзнір
у вічності у пекло забирає.
А ми і раді? [i]– долари дає![/i]
Маєтки, власні пляжі, охорону…
І кожен завойовує своє:
одні – майно, а інші – похоронну.
О, люди-люди, куці на думки,
куди ідете збройно й безоружно?
Не порятує армія потужна,
ані ракети, ані маяки,
ані у небі хапані зірки,
якщо на опті куплені подушно.
X
А нас чекає ще зима.
А нам планують – замерзати.
І не лякає Колима,
а укорочення зарплати.
Герої вимруть на ходу
антивоєнних операцій,
а наші горе і біду
проп’ють за гору асигнацій.
Все зафіксує КІНЕМА
у вічності одної теми.
А ми напишемо поеми
про те, чого уже нема.
Ні героїзму, ні війни,
ні інваліда у колясці.
І віддадуться Божій ласці
майбутні дочки і сини.
Упаде листя, потім – сніг,
усе завіє завірюха.
Комусь пришиють інші вуха,
а хтось побігає без ніг.
І так зігріє суєта,
що буде ніколи журитись.
І залишається молитись,
аби заціплені уста
і ці пропечені літа
нікому не могли приснитись.
XI
Історія не спить, але і не дрімає,
якщо усі німі – ні звуку, ні луни.
Пішли у небуття аборигени краю.
Займають їх місця новітні дикуни.
То біла саранча, а то «червоні наші»
косили до ноги трудящий добрий рід.
Якби не комунізм в окремо взятій Раші,
наскільки менше сліз пролив би білий світ.
І скільки того зла й запеченої крові
угледіли бійці за зорі на Кремлі.
А все одно нема ні щастя, ні любові,
ні доброти в серцях, ні волі на землі.
У намірах благих лукавого все більше.
У діях світлих сил не меншає пітьми.
Збагачення одних пустим рахунком інших –
оце і є закон любові між людьми?
О, Боже, де ти є? Зійди і подивися
на цих дітей своїх великих і малих,
яким усе дано, але нема дурних
за цінності Твої даремно розпинатись,
і є іще кому із Іродом єднатись,
а ти усе несеш свій хрест заради них.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526301
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 28.09.2014
Пепельная колыбельная, мокрый шелк —
стынет вода по разломам земной коры.
Я обещаю. Все кончится хорошо.
Для нас и для тех, кто идет сейчас на прорыв.
Пепельная колыбельная — день угас,
зыбко увязнув в размывах у баррикад.
Кажется здесь никого живых кроме нас...
Дымные пальцы, карающая рука
крепко вцепляется в легкие — дальний пал
хрипло зашелся в сияющем ввысь огне.
Дождь отпевает в серебрянном тех, кто пал.
Пепельная колыбельная — тех, кто нет.
В мокрой золе кровь — рубиновые цветы.
Не нужно смотреть в них, сейчас это будет зря.
Можно, хотя бы на время, тебя на «ты»?
Так проще не думать, что вдруг могла потерять...
Пепельная колыбельная... Битый вокс
снуло молчит, не дает навести контакт.
Музыка смерти, тень песни из ничего.
Это трусливо, но я не хочу вот так.
Горохоту бури заменою тишина.
Пепельная колыбельная, томный стон.
Даже и если здесь никого кроме нас,
нас вполне можно вдвоем рассчитать за сто.
Дождь извивается плетью, идет гроза.
Черная молния, необходимый шок.
Просто... Прошу, умоляю. Открой глаза.
И, обещаю, все кончится хорошо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517117
дата надходження 14.08.2014
дата закладки 14.08.2014
Расскажи им о нас, товарищ!
Расскажи, что здесь были ЛЮДИ.
Гнев народа в огне пожарищ
Наши смерти пускай остудят.
Здесь не каждый ослеп от злости,
И не каждый все брал на веру.
Были те, кто не грызли кости
По шакальим, чужим манерам.
Были те, кто не предал правды,
За серебряники не продал.
Время даст нам понять, кто прав был.
Но на это уходят годы.
Век промчится и всяко будет.
Память нам, человек, подаришь?
Просто помни, здесь были ЛЮДИ.
Расскажи им о нас, товарищ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512949
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 23.07.2014
Полпятого...
Но это же рассвет?
Нет, лампочка в окошке чьем-то...
Где-то...
Апрель, пустая пачка сигарет,
И я в постели скорчился,
одетый.
Зажмуриться. Уснуть. Не слышать слов.
Не видеть снов. Исчезнуть. Раствориться.
Прозренье, сквозь ресницы уколо’в, -
Придет к утру слепому ясновидцу…
Мне показалось, или…
Дождь пошел?
Неровно, нервно, глухо, пульс сбивая…
Ту ночь и дождь…
Как помню хорошо!..
Но бьет сейчас, как молот в землю - сваи
Под ребрами прервался, замер стук,
Не вдруг – с полдня и ныло, и кололо,
Волною – страх:
так скоро, и без мук?!
Пот в сжатых кулаках…
Что, «Валидола»?..
Нет, не успею…
И - глубокий вдох…
Меня? Врасплох?..
Да что ж это такое!..
Дышать, дышать…
Где пульс? Я не оглох?
Я не боюсь. Я собран и спокоен.
Ну, вроде отпустило…
Можно встать.
Открыть окно. Вдохнуть…
И закурить бы…
Да граммов сто.
А по всему видать
Я избежал с «костлявою» женитьбы...
Не в первый раз она вгрызалась в грудь,
Но снова не сумела, не успела...
Я буду твой. Потом, когда-нибудь,
Моя предутренняя гостья в белом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492517
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 20.07.2014
***
Я не знаю, когда мы окажемся в зоне огня,
Будет солнечный день или город окажется спящим.
Я не знаю, когда этот ужас коснётся меня,
Потому и прошу: отвечай мне на письма почаще.
Говори ерунду, нынче каждое слово в цене,
Напиши о делах, о погоде, засушливом лете.
Только ты ничего не проси рассказать о войне -
Я боюсь, что на это тебе не сумею ответить…
06.06.2014
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-324616-16-1402073039
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506967
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 24.06.2014
***
Разве Родина (не она ли солдату мать?)
Не имеет права проверить, какой он в деле?
Мне не так уж и страшно было бы воевать,
Да и прадед мой был не старше и не смелее,
Но со мною беда: я никак не могу понять,
Если враг мне не враг, а брат - по каким приметам
я узнаю его? Он во всём похож на меня,
Всё, что нас разделяет - митинги и пикеты.
Кто решил, что кому-то из нас до утра не жить,
И за чьи интересы полягут в степные травы
Сотни светлых голов, охраняющих рубежи -
И своих, и чужих?.. И заплачут по ком дубравы?
Зашумят тополя над речкою за селом,
Защебечет о чём-то вдали за окном синица,
Соберётся семья помянуть за большим столом
И проступит судьба на знакомых до боли лицах...
16.04.2014
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-313185-16-1397653388
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506989
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 24.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2014
За окошком не ветер, а я.
Шелестит под ногами листва.
Пришвартован у берега ял,
И меня зазывает в слова.
Уплыву. В непонятное «прочь».
Нынче в Лету ведут все моря.
Заберу нерождённую дочь.
Пусть моя будет. Только моя.
Выпадает нечасто июнь –
Захолустный. И мне повезло.
«Ты же счастлива!». Дедушка, сплюнь –
Видишь, ангел подставил крыло.
Шторм собой захлебнётся, наглец.
Штиль со мной. Да и штиль бы со мной…
Захотелось венчальных колец?
Надевай-ка одно на одно.
Вёсла тонут в кисельной воде.
Брошу к чёрту – куда унесёт.
Вот опять начинается день.
И на этом, наверное, всё.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505688
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 17.06.2014
Экспромт
Я куст. Сирени куст. Я - куст сирени.
Я - куст кустов. Я - обнаженный куст.
Мой крест - кустом всепребывать в смиренье,
но вдруг взрываться сотнями распутств.
...я - часть того, что срока не имеет
и в оный час истлеть осуждено:
всё мной распнут, и буду распят всем я,
взгляд из окна ловить, смотреть в окно.
Мой город пуст. Нет, он заполнен теми -
в ком тот же куст кустейший из кустов,
но вносит хаос он и запустенья,
но алчет крови будущих христов.
Мой город мёртв. Нет, он - свидетель смерти.
Всё жаждет зрелищ, хлеб ему не нов.
Я куст. Сирени куст. Я - куст смиренья.
Я как бы умер, но ещё не мёртв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501486
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
Он проснулся и съежился сразу:
Этот проклятый день будет снова.
Он опять проживет по приказу
Воспитателя детского дома.
Вместе с "недолюдьми" остальными,
(Как ОНА их зовет постоянно!)
Будет ждать, чтобы их полюбили,
Как бы ни было все это странно.
Сквозь побои пройдет ради мамы,
Самой лучшей! (которая будет),
Он залижет душевные раны,
Он все это однажды забудет...
А пока, каждый день, каждый вечер
Ждет родителей маленький мальчик.
Ими будешь однажды замечен,
Белобрысый, детдомовский зайчик!
01:02
15.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499051
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014
1.
Жестокая распря на тёплых коврах травы,
где безголовый всадник всадником без головы
в общее варево боя вкрапляет специи,
свой продолжая путь, как триумф инерции.
2.
Буря утихнув, взглядом обводит то,
что посеяла в поле: головы, стрелы, сто
унесённых жизней, впрочем, она ли звуку
стали даруя вскрик, подымала руку?
3.
Женщина в смоль кудрей запускает длани.
Падает оземь в пример убиенной лани.
И прежде плач молчаливый несёт наружу,
где его исполняет, как зимний период – стужу.
4.
Мужа не стало. Детей народилось восемь.
Траву выкашивать в поле выходит осень.
В доме шаром кати, одежды худы убоги,
либо раздвинешь тут, либо протянешь ноги.
5.
Что рассказать о прошлом? Не льнёт к подошвам.
Травы буравят снег. Снег остаётся в прошлом.
Дети растут. Крепчают. Как раз под латы.
Чтобы однажды тоже уйти в солдаты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498453
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Очистив крыши, впопыхах
дождь пробежал…
Кусты сирени
бросали синий свой размах
земле намокшей на колени,
а воробьи, как детвора,
не доверявшая приметам,
сырые ссоры со двора,
несли в ближайший город Лета.
Сегодня правил миром дождь,
И на задворках мирозданья,
Зеленый идол – майский вождь,
Составил наше расписанье.
В нем было все для нас двоих
Безоговорочно понятно…
Ложился мелкой рябью стих
И сохли капли безвозвратно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496721
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2014
В окопе моем по весне по колено грязи
и талой воды, да холодной еще притом.
Она присыхает к рукам, а потом облазит,
как старую шкурку отбрасывает питон.
Пока на полях сражений стоит затишье,
пробитые каски целует осоки край,
а я ощущаю себя неучтенным лишним,
облезлым котом, угодившим в собачий рай.
Апрель примиряет - до летнего солнцепека
снаряды не станут гудеть свой предсмертный гимн.
Я буду ловить отблеск солнца в осколки стекол,
чтоб к теплому маю проснуться совсем другим -
чуть-чуть близоруким, буквально на грамм неловким,
с улыбкой невольной, расплывшейся на лице.
Я слишком привык на войне обнимать винтовку,
чужие сердца предугадывая в прицел.
За бруствером небо из светлого ларимара,
спросонья мерещится в нем золотая пыль.
И кажется, что и весна - это слишком мало
для тех уцелевших, кто с паводком вместе всплыл
на воздух, напоенный запахом первоцветов.
И хочется длиться и длить ее без конца.
Набухшие почки на росчерках темных веток
прекрасней патронов, изваянных из свинца.
В окопе моем по весне по колено света,
один из долгов, по которому не отдать.
Но я не желаю ни думать, ни знать об этом -
я слишком убийца, я слишком давно солдат.
Винтовки приклад льнет к плечу разбитной девицей,
спина под шинелью на солнце грозит взопреть.
Но может быть ночью мне хоть бы на миг приснится
земля без войны. Бесконечный как мир апрель...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493931
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 25.04.2014
Как мало вы знаете о добрых феях!(с)
Мой маленький принц, сегодня у меня выходной -
я не приручаю лисиц и чужих тараканов.
У меня сегодня виски со льдом. Двойной.
Для дезинфекции старой душевной раны.
Видишь ли, стол накрыт, все уже на мази -
здесь травм сегодня кроме своих не лечат,
у меня и так уже два десятка зим
без каникул и праздников каждый господень вечер
парад ненароком прирученных вдоль дорог.
И все с болячками, язвами, тумаками.
А я добрая фея, не скажешь, что с топором.
И сердце мое, ну, как видишь, совсем не камень.
С моего огорода сперли последнюю тыкву -
что мне дать новой Золушке на прокат?
А как ввалятся всей толпой, да начнут мне тыкать
претенденты на долю иванушки-дурака...
Про лягушек вообще промолчу, тут такое дело.
Им плевать что иван хоть дурак, а хоть идиот...
Их волнует, чтоб вышла из них покрасивше дева,
чтоб с четвертым размером! Но третий вполне сойдет.
У меня выходной, милый принц, унеси лисицу!
На таких доброхотов сто лет не хватает зла.
Хоть разок удалось с этой каторги отпроситься,
да опять уже рота страдающих наползла.
Что ей нужно? Смотри, с результатом не отвечаю.
Чтобы хвост попышнее, белее мех на груди?
Что ты, милый, сказал? Молока, теплый плед и чаю?
Заноси свое чудище. Сам... Тоже заходи.
Молоко в холодильнике, чайник кипит. Не к спеху,
хоть минуты покоя несутся во весь опор.
Как пойдешь наливать, не сшиби по пути доспехи.
Что? В углу? Под рогожиной?
Милый мой, там топор.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494751
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 25.04.2014
А когда ты умрешь, я, прости, не приду попрощаться.
Не терплю этот ладанный запах чужих панихид.
Я не буду сидеть в исступленье, седеть от несчастья,
По ночам, заглушая рыдания, сны и стихи.
Лентам я не позволю чернеть в уголках фотографий.
Соболезновать кратко не стану родным и друзьям.
И на пару гвоздик я не брошу бессмысленный гравий,
И не брошусь вдогонку в одну из зияющих ям.
Полотном от зеркал суеверно не буду скрываться.
И под хлебом стакан не оставлю в канун Рождества.
И когда ты умрешь по Москве, ровно в семь девятнадцать,
Знай, я в шесть восемнадцать по Киеву буду мертва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484577
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 10.04.2014
вигнання
чому така сумна моя мала,
скажи дитино, що з тобо стало,
чому ти плачеш? Що життя зламало?
скажи мені де горе ти знайшла...
згадай маленька зорі уночі,
як я колись водив тебе у гори,
як ми від хвиль тікали сміючись...
- я пам*ятаю...ті ...шалені...зорі.
- а пам*ятаєш літній вітерець?
-так. з пустощів зриває капелюха!
він наче тінь нескореного духа
усі чекання зводить нанівець...
а як з тобою ми, рука в руці,
між хмарками на небі мандрували
то мріяли, а то чогось бажали
і сонячний барвінок рясно цвів.
то дай я витру сльози на очах,
усе гразд так буде і надалі
ти встоїш в бурю, на семи вітрах
ти будеш жить - так янголи сказали..
- ти знаєш тато, все уже не так,
з тих самих пір як ти пішов...від мене
тепер у полі не орач, а танк
тепер країну рвуть вітри буремні.
тепер на небі замість світлих зір
що мерехтіли нам з тобою радо
на землю дивит*ся безжальний звір
і стогнуть гори під каменепадом.
а як же хвилі, лагідний пісок,
невже нема...де ми ішли по полю
бо я ж за тебе вмер, за твою долю
ні тато, - ти помер дарма...
невже не бачиш, я уже не там,
де я росла і жити сподівалась
де перший раз у хлопця закохалясь
то де ж мені спротивитись вітрам.
я у вигнанні проживу свій вік
Вітчизну ж бо у мене одібрали
чорти в хатах вертепи влаштували
а в храмах судять...мабуть Бог утік!
не плач мала, нема кому повстать?
іди у дім поки іще не смеркло!
я знов і знову буду оживать,
і воргів чека дорога в пекло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488864
дата надходження 29.03.2014
дата закладки 29.03.2014
"Ромашка — это цветок, который борется за свою любовь до последнего лепестка."
*** (ролевое)
Она обрывала белые лепестки
их ветер кружил и под ноги бросал прохожим.
Гадай-не гадай - былого не воскресить,
бедою ромашковой сердце не растревожить.
Она находила тысячи нужных слов
И столько предлогов для той неизбежной встречи.
Она возвращала его, всем ветрам назло,
Но он был по-прежнему хмур, а порой беспечен.
Согревшись теплом, он опять уходил к другой -
к чужим берегам, что манили его всечасно.
Так девочка Герда познала, что есть любовь,
В которой она одна в ответе за счастье.
18.11.2013
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/35-1462-272689-16-1384771791
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488239
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014
Які страшенні чорні хмари!
Під ними місто у вогнях -
Усе в дощах,рвучких вітрах.
Таке беззахисне, що жах.
Немов очікує удару
із чорних дір, із чорних хмар...
Мовчить приречено гітара -
Не хоче в чорний свій футляр.
Мов чорний дим, заходить страх.
Лиш чорний кіт мурчить в ногах,
лиш чорна ніч та ще дощі,
майнула відьма у плащі,
заліз на груди чорний кіт:
"Тікаймо в паралельний світ..."
На вікна впало світло фар
і щезла тьма бісівських чар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486167
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 17.03.2014
Вільним вітром в полі став,
В обіймах долі він зростав.
І став, зробився, становився...
Пропав, змарнів та не змінився,
Як птиця та, з вогню вродився.
На вільний світ повстав - злякався.
Поглянув кругом - не зостався.
Утік, не бачив тої крові,
Що падала дощем, як в Трої.
На землю, плити мармурові.
Багато світ вже того бачив,
Як мати вдома скорбно плаче.
Як брат на брата йшов з ножами,
З вогнем-мечем та іншими ружами,
Як люди гинули родами...
Не зміг, не витримав - піднявся,
Народ за ним. Звідкіль він взявся?
"Він був завжди", - шепнув хтось скраю.
Іду, тривожно завмираю,
Та щось у грудях відчуваю.
Горить, ламає та пече,
Візьмусь за братове плече.
Віддихаю, та піду далі,
Вже час ламати "Ложе з сталі",
Не буде у краю печалі.
Ідем всі разом, всі за волю.
А хто ще змінить нашу долю?
Ніхто. А хто нам допоможе?
А ти задумайся, хто зможе?
Наврядче хтось, спаси нас Боже.
І так ішли вони...вперед.
Серед наляканих черед.
Та не боялися нічого.
Ішли вперед, до перемоги.
Та воювали до знемоги.
І лилась кров, летіли кулі,
Згадалися роки минулі.
Коли все бу́ло майже так...
А хто зчинив оцей бардак?
Напевно він в душі слабак.
І от закінчилась війна,
Та буде ще, і не одна...
Допоки будуть в світі кати,
Що змушують народ страждати,
І хочуть в тюрми замикати.
Забити треба їх, до смерті.
Щоб не вважали, що - безсмертні.
Бо гріху більшого немає,
Як брат на брата поглядає,
З ножем в зубах..."Убью", - горлає.
Ніщо наш дух не переможе.
Зламає він "Стальнеє ложе".
Бо дух, він вічний, пам'ятай.
Ножа до брата не вертай.
Зламай усе. Верни свій край...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484916
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 11.03.2014
В усіх якісь звитяги чи заслуги.
І люблять лише тих, у кого чин.
Я без звання вертаюся удруге,
і ти, будь ласка, вдруге не покинь.
Бо в що ж тоді ще вірить на цім світі,
як не в жіночність праведну твою.
Хоч я життям і покидьками битий,
хай на коліні, але ще стою.
Й стоятиму до скону на своєму,
й плюватиму у писки всім: моя!
Зламати собі долю – не проблема,
а от урятувати її як?
І я прийду – без почту і регалій,
без пафосу і фарсу, – хай їм грець.
Я ще живу (і просто, щоб ти знала)
… з тобою в серці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356954
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 09.03.2014
Тарілками битими тиша дзвеніла.
Впивались обра́зи у босі ступні.
На кухні, в вітальній - немов на війні,
лиш спальня самотньо німіла.
В кутку причаївсь переляканий стіл.
Мов символ поразки біліли гардини.
Напевне й не визначиш, хто кому винен,
але пам'ятаєш все те, що простив.
Над ліжком сміється портрет за "двадцятку":
щаслива така. Й розумієш за мить,
що втратив її, що прапащий ерміт.
Мотузки немає. Згодиться краватка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424809
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 07.03.2014
От і море.
Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
[i]руки вгору![/i]
Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
[i]ура![/i]
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
Неорекетня гоноровита
знову тягне руку із Москви.
Їй потрібні наші острови,
де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
Спокою в історії немає.
Навіть розігнутись не дає.
Ще не встигли скинути своє,
а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
На нашій спині виїжджають всі,
кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
Ой не діждете посіпаки ката
іти у рай на нашому горбі.
Тримайте у руках свої лопати,
якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
Стоїть Тарас.
Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де [i]грає море, чайка мріє.[/i]
Гойдається на хвилі флот Росії –
радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
Диктатори єднаються у зграю
скажених, ненажерливих вовків.
У людожера нації немає.
Великорос надіється й чекає
повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУ*.
А Богові достатньо сокоруху
весняного, що видимий Йому,
коли у гартуванні сили духу
невидима і вразлива для слуху
яріє революція в Криму.
[i]* – комуністична партія регіонів України [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483421
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 04.03.2014
Скажіть мені, моя ласкава пані,
Коли Вас днів несе кваплива течія,
І валяться надій останні бані,
Чи не моє шепочете ім'я?
Ви знаєте, нас тут вже небагато.
Оточення, блокада, ну, таке...
Я без надії починаю листуватись,
Поки триває перемир'я нетривке.
Скажіть мені, моя ласкава пані,
Коли Вас ранком холод обійма,
І простирадла в самоті зібгані,
Чи Ви сумуєте за тим, кого нема?
Тут, знаєте, дощить. Та дощик цей
Складається з краплин свинцевих.
Кривава сирість. Жодних панацей
Серед долин і балок чебрецевих.
Скажіть мені, моя ласкава пані,
Чи Вам на серці буде дійсна втрата,
Коли мене, нарешті, в шати дерев'яні
Вберуть як "невідомого солдата"?
Ну, ось мій час, моя ласкава пані.
Дай Бог Вам вижить посеред потали!
Не крайтеся - від Вас слова жадані
Мені вже кулі ніжно проспівали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483419
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 04.03.2014
Просыпаешься и понимаешь: «Все!
Дальше некуда. Остановилось. Замерло. Замело».
Крутится в голове: «Может быть повезет?».
Повезет – не то слово. Будто раньше везло.
Точнее, везло, но само собой и бог весть куда,
на таких скоростях, что попробуй, затормози -
во все стороны сразу так начинает кидать,
что летишь кувырком, на ходу расплескав бензин.
Но потом, очнувшись в сугробе, считай, что почти в гробу,
встаешь, заправляешь рубаху в штаны, а жизнь - в судьбу.
Так вот, просыпаешься и понимаешь - тебя больше нет.
Впрочем, и раньше не было, просто не замечал,
что все то, что принималось за чистый свет
таковым не является, но может обозначать
точку, где скорость, помноженная на время, равна пути,
достаточному чтобы мертвого разбудить.
И тогда во тьме, передвигаясь на четырех,
находишь себя, ощупываешь каждый нерв,
из темноты вырастает ухо, ты вползаешь в него и орешь
так, что из тела сбегает последний червь.
И распятый младенец, улыбающийся с креста,
шепотом произносит: «Встать!».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479277
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Все слишком ярко. Захочешь убить - умри,
Прийдет косая, похлопает по плечу,
Сгинут во мраке вечерние фонари,
Близкий заплачет и станет мертвей чуть-чуть.
Все слишком просто, захочешь упасть - устань,
Рухнувший ниц платит дань и она горька.
Сил придает острозубая грань креста,
В лужах земных отражаются облака.
Вот он ответ. Если хочешь летать - тони
В сини небесной, по горло да из горла
Станешь не дом первозданный и сталь брони,
Только мгновение, пущенная стрела.
Все слишком просто. Зажмурься и не реви.
Хочешь начать Новый Круг - начинай сейчас.
Друг мой, послушай, захочется жить - живи.
Это так просто. Сплины. Гладь стола. Свеча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475343
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 12.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2014
Добрий день! Вітаю, любий тато!
Як живеш? Привіт тобі з Одеси!
Написала я листів багато,
Та не шлю. Куди? Нема адреси.
Чи здоровий? Вдруге одружився?
Може, в мене братик чи сестричка?
Ти сьогодні знов мені наснився...
Я не плачу. То осіння мжичка…
Я тебе не бачила ніколи,
Не лишилось жодної світлини.
І не ти водив мене до школи,–
В тебе ж наче не було дитини…
Не тебе я татом називала,
Не тобі звіряла таємниці,
Бісером серветки вишивала
І збирала стиглі полуниці…
Ти не думай, я була щаслива!
І вітчим мені був гарним татом.
Тільки часом думка неможлива
Жевріла: «Побачити б! А раптом?..»
Вже давно доросла, й поторочі
Обминають, коли ласка Божа…
Тільки б зазирнути в рідні очі!
Правду кажуть: я на тебе схожа?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477255
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 05.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2014
Сніги курили в темряву, як ладан,
Шарілися від крові і вогнів,
Писалася новітня Іліада
Під брязкоти шоломів і броні.
Зима рипіла тужно під ногами
Під знавіснілі вибухи гранат
І пеленали янголи снігами
Тих, що по різні боки барикад.
Дві блискавиці, дві нерівні сили
У ковдрі диму, темній і густій...
І плакальниці гірко голосили:
Когось несли в рядні, як на щиті...
Комусь іще весна недобриніла,
Недоцвіли бузки і алича...
Ворожа куля вп'ялася у тіло,
А при собі - ні шаблі, ні меча...
Ані тобі найпу́щого* набою,
Лиш двоколірний прапор у руці!..
А поряд непорушною юрбою
Щити́ли* Звіра продані бійці.
*Найпущий (діалектне) - найпростіший, найслабший.
*Щитити - захищати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475428
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 28.01.2014
Если вдруг однажды тебе надоест
дышать в городах бензиновым смрадом,
то помни, что я всегда где-то здесь,
и, если понадоблюсь, буду рядом.
Я все еще знаю один секрет
(ему обучил меня старый ворон) -
тебе напишу его на стекле
горячим дыханием — в нем есть горы,
далекие звездные острова,
где соль застывает на острых скалах,
от сладости кружится голова.
Поверь мне, что это совсем не мало
тому, кто не пробовал мир на вкус,
не пил сок заката багряно-алый,
и кто не прокладывал новый курс,
на ощупь пытаясь достичь Вальхаллы.
И может ты спросишь меня тогда,
из стран и каких же земель я родом.
Там в светлых ручьях холодна вода,
и восемь огней в нашем круге года.
Там реки, текущие с гор, быстры,
и путников феи в холмах морочат.
А в поле далеком горят костры
в канун самой длинной и темной ночи.
Я родом из вересковых долин,
где боги суровы и звонок ветер,
и правят могучие короли.
Из самой прекрасной земли на свете.
И я тебя нынче зову туда -
бродить по дорогам и слушать песни.
Клянусь, что нигде ты и никогда
не встретишь земли чем моя чудесней.
Так что если вдруг тебе надоест
дышать над асфальтом вонючим смогом,
то просто припомни — я где-то здесь
и ведаю, знаю туда дорогу.
Спроси, сколько правды в моих стихах,
и не обернется ли сказка ложью.
Но будет дорога твоя легка,
поскольку иначе и быть не может.
Мы ждем тебя в летний привольный час —
пьянит ароматами ночь хмельная.
Мы ведаем, что ты один из нас,
ты этого просто пока не знаешь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471438
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Порожній вечір ще один, порожня ніч.
Сумний світанок з голови стягає ковдру,
Туманом сивим колошматить сіру вовну
І, підібгавши хвіст, ховається у піч.
Книжкові шафи, не витримуючи знань,
Старечо стогнуть, і мигтить настільна лампа.
Стискає серце самоти кігтиста лапа –
Убивця тиха запізнілих поривань.
П’ю чай із чашки темно-синьої – його,
Широка ручка береже тепло долоні…
Безмірне горе покриває сріблом скроні –
Я не фарбуюсь. Не живу. Нема чого…
Коли пішов за небокрай, спинився час,
Зітліло сонце, на туман розклалось небо.
На тому світі я зігріюсь коло тебе.
Смерть – не кінець, якщо вогонь в душі не згас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471437
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Тусклый туман жмется низко, и лишь с балкона
Можно поверх увидать мачты кораблей.
Мальчик, который хотел повидать драконов
Стал фармацевтом в аптеке на Харроу-лейн.
Город беззвучен, окутанный непогодой,
В лапах тумана стихает случайный всплеск.
Но отчего-то зимой, на исходе года
Сказки повсюду на тысячу миль окрест.
Джеймсу все тридцать с какой-то там мелочевкой,
Детство давно отлетело в нездешний край.
И он погряз в составленьи отчетов ловких,
Скукой тупой пробирающих до нутра.
Плети тумана крадутся в проем оконный,
В сны забираясь которую ночь подряд.
Мальчик, который хотел повидать драконов,
Жаждет отплюнуть рутину как смертный яд.
Вечность плеснула тень вечера из флакона,
Путая сумраком сказочные пути.
Но Джеймс уверен - ему повстречать дракона
Времени до ночи всяко должно хватить.
Да и кто выйдет гулять по прострелам улиц,
Если друг друга за метр не опознать?
Странник и сказочник? Нищий или безумец?
Или дракон, забродившийся допоздна?
Взглядом цепляясь за острые грани шпилей,
Вечером крашенных в пламенное вино,
Джеймс удивляется злому покою штиля,
Тонким стеклом распластавшегося у ног.
Кто своим пламенем зеркало отогреет,
В мире закованном в пластик или металл?
Перемигнувшись на миг со святым Андреем,
Что сотню лет охраняет входной портал,
Джеймс вкруг обходит знакомую стать собора,
Лбом иногда приникая к его стене.
Теплый туман покидает безмолвный город,
Ночь опускается. Времени больше нет.
Джеймс привыкает реально смотреть на вещи
И узнает по улыбке свою печаль.
Штиль отступил, снова море тревожно плещет.
Только дракона он так и не повстречал.
Что ж, не сегодня, так может в году грядущем...
В день, когда город погасит свои огни,
Будет туман хоть на капельку, но погуще,
Ранняя ночь не захочет спуститься вниз.
Иль в Рождество, под далекий фейрверков рокот,
в блеске шутих, пролетающих у окон,
Чудо родится. И в снулых отчетных строках
Вдруг оживет молодой озорной дракон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465555
дата надходження 12.12.2013
дата закладки 12.12.2013
КОМУНОЛІГАРХОФРЕНІАДА: доповнення
(Вст. 1), Початок с.46:
Від страху посивіли скроні:
Бездухий ринковий урод
Бандюжить не в тюрмі, а в схроні,
Грабуючи дотла народ...
Прихована під тінню пальми
За віщо ти, б л а г а я ш в а л ь,
Замість ізнять нещасних з палі
Здираєш з УКРАЇНЦІВ скальп?!
Живцем під бур’яном ховаєш
Родючі села й хутори…
ти від лафи осанну лляєш, –
ОБЛУДНА НЕЧИСТЬ, до пори…
твій бозя — жовтий біс з-під милиць —
Блудливий бруд мов дух трясе,
Бо кожен ти вужем потилиць
Гнеш ум хмир-матюком в гляссе...
Десятиліттями прокачку
Мізкуєш, табірний фордзон:
Метр — не ТЮТЮННИК, а табачник,..
І не КОБЗАР, а grand кобзон...
Аби КИБАЛЬЧИЧІВ забракло,
ти в тюрю ІНТЕЛЕКТ кришив...
Відтак вкраїнство і заклякло,
Як той будяк в нутрі книшів.
Обман — стабільність — очі в милі,
А обмін — завше хамський зиск:
Забулись маузери, вила
І кароокий помсти блиск?..
Сермяжний праведник від «Ваньки»!
Що сниш в безсовісній глуші?!
Сльозливу книжку-вишиванку?..
Чи закривавлені вірші?..
Невже століття не навчили,
Що в нестерильній голові
Закони дишла прахом, пилом
І кізяком смердять в хліві?..
Якщо ти, звісно сам — худоба
Й народ тримаєш за скотів...
Діждешся камінь в дах від гроба,
А ненависть і поготів...
(Вст.2) Додаток до с.53:
Прикравши мід утилітарний,
Карлючать фейси лихваря:
Гніздять нас в світ тоталітарний,
САМСУНЖАТЬ в око «ліхтаря»...
Лиххапужняк з парткомсомолу...
Крізь банки кров з рублів зожер:
Під гривню дикого помолу
Свій псячий бакс зі всіх стриже...
* * *
(Вст. 2-А) Додаток до с. 53:
Вислід всілякого тлінного сущого —
Істини жолудь, спокуса для пащ,
Що заверблюджують світ від грядущого
ГІГАМИ з бітами п а в у к о х а щ...
Справити стор. 20 (Вст. 3) Додаток до с. 21:
Непотопляємий пент-зеник
Спалив усі мости в народ:
Немов порожній Star-Вареник
Зализує вершки у рот...
Заповз вужакою в пентхаус,
Щоріч, щодень, щочас, щомить
Халтурячи, як Міккі-Маус,
Наругою в біді щемить...
То ЄвроЕмку запрягає,
То цілить в «Москаля» ружжом…
Щораз під дудку зайдів грає:
Лівиця – в «Мее», правиця – в «Жом»..
…Доларлатаття смердовонне…
В багно анархії втовкло
СВОБОДУ, ВОЛЮ, і ЗАКОНИ, –
А нам – тло рабське припекло!
Чи ж вас наситять наші гроші,
Злодійське звалище ворюг?!
ви ж геть знагліли, як ті воші…
Від хамства й нелюдських наруг…
Валютні чумки… Аж до смерти
Скирдують гривневий папір…
Чи довго буде Вкрайну жерти
Мутантокровний мєстний ЗВІР?!
На пустомельницю народу
Жбурляють і плюють в пітьмі
Брудну від обіцянок воду,
Аж сльози хлищуть над кістьми…
Чи то ізнов гряде новітня
Людиножерська каббала?..
Чи одноглаза, блін, всесвітня
Та однобічна камбала…
Вона десятками мільйонів
На манівці Світи звела,
Пришелепкуючи з салонів,
Де здухотворюють Козла…
Сутужно нам, а їм – бешкетно,
Бач, врізодубив Інтелект…
Так в Люди рвуться тіпа «шкети»
В піддушші: ZERO – пістолет.
Ну, хто готовий гнути спину
До сплину здров’я і років?
Без краю, честі, без упину,
Хто спустить Дух під Павуків?!
++++Строфа оригіналу
Хитровишиванці…
А не зворотньо, як в людей.
(Вст. 3-А) Додаток до с. 21:
Ось так в історії, де тріска
Модифікує чин в «совка»,
Свобода з кров’ю, п’яно хлиська
Від слів до бидлокулака…
(Вст. 4) Додаток до с. 14:
Без честі, без ТУ, без ГОСТів
Харч і товар шурують враз,
Накоївши ландшафт погостів,
Дебільність, ГМО і сказ…
(Вст. 5) Додаток до с. 15:
Масне фальшує слово в жменях,
Плекає жовчність у душі…
Жирує совість у КИШЕНЯХ,
Мастить НАРОДУ лже-книші…
(Вст. 6) Додаток до с. 54:
П О С Т С К Р И П Т У М
Просолені мрії, які не збуваються…
Шановні профес`ори, вчені люди!
Як там би не було, і як не буде,
Нам завше знадобляться чесні юди:
Чортополохи, гузнонюхи й лизоблюди…
Отож, про всякі Якови, від зглазу
Рецепт простий: видовисько із хлєбом жуйте зразу,
Мавпуйте сліпо, сліпо пишну фразу:
«Нехай жиють Штани!
Хай згинуть критикани гуртом, разом
І всякі вільнодумственні зарази!..
Лишень би только нє било войни!..»
Доволі «щастя» насьорбалися в Союзі:
Погон сіяв, і грюкала «Стаття»,
Кружляли бульками довкола «вірні» друзі,
Гнітив нас розпач, біль і каяття…
Як ті більярдні кулі в мертві лузи
Стирались горді власники в сміття…
Тепер часи тріпочуть болем в тузі,
Чому? Не розумієм допуття,
Що триєдинство Боже – Правди Муза,
А БІЗНЕС – це симфонія життя.
Як ті дощі життя слизьке і щільне:
Тож, хоч кричи, хоч мрій, а хоч – пиши…
А на кону у долі – біль суцільний:
Він – ЗОЛОТО ПЕРЕРІЗУ ДУШІ.
Життя – це є пошук, пізнання
Життя – це Твій порох у слові…
Життя – це невпинне бажання кохання,
Життя – це одвічна жагучість ЛЮБОВІ.
Бездарь шикує колони під слоган,..
Хамство складує проекти в коші…
ВІРШІ народжують ЛЮДИ від БОГА! КНИГИ складаються з КЛАПТІВ ДУШІ!
[b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453445
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Среди цветов и брошенных вещей,
не помнящих времён, ремёсел, быта,
как бабочки на свет весны убитой
слетаются сквозь тёплый мрак ночей,
мы возвращались к звёздам на постой,
неся богов куриных к изголовью,
как символ веры варварски-простой:
не дать себе пресытиться любовью
к резцу лазури и ажуру скал,
и белому наливу полнолунья,
неясным снам и кукованью лгуньи
о жизни долгой-долгой, на века,
и тарханкутский щурился маяк,
как из прозрачной глубины Атлеша
жизнь возвращалась на круги своя
сквозь тёмные расщелины и бреши,
и камни из-под ног летели вниз,
подобно судьбам в новомодной драме,
в подробностях разменивая память
и увлекая за собою дни
в своём паденье к радостям простым,
где, меряя мгновенья мерой полной,
богов случайных дети, как цветы,
бросали в набегающие волны…
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452506
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 04.10.2013
Мне иногда очень хочется закурить
(Знать бы что ты ощущала, вдыхая тот едкий дым)
И говорить с тобой обо всём, говорить, говорить,
Мама, ты знаешь: пофигу всё молодым
Можно транжирить годы, и жить легко,
Лишь иногда вспоминая, что где-то ты ждёшь меня
Кто бы тогда поверил в это дальнее "далеко"
Где не сумею привычно тебя обнять.
И фотография. - Лет тебе там, как мне,
Ты молода и улыбчива, невесомо легка.
А у меня неоконченные дела на земле
И ничего не простившие облака...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451914
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 01.10.2013
Як же важко знаходити слова....
Як же важко долати тишу...
І коли трамвайні колії заливає дощ кольору медузи...
І коли небо бореться з осінніми депресіями.
О, Боже, як же важко порушувати тишу!
Тишу нічних марень і сновидінь...
Тишу спокою,
до божевілля фальшивого спокою...
Лише коли ти відкидаєш світ, по -справжньому
усвідомлюєш таку терпку і холодну фразу:
"Ти сильна..."
Так, ти до біса сильна,
рішуча,
холодна,
божевільна...
Майже невагома,
майже людина,
майже жива.
Тебе поглинає безмежний хаос часу,
який все далі і далі…
А ти все ще живеш.
Майже холодна,
майже байдужа…
О, Боже, як же важко боротися з тишею….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450602
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.09.2013
[i]Неправда, не верь! Все преданья и книги лгут!
Не слушай сказителей - что они могут знать... (с)[/i]
Мэри любит клубнику, мерло и французский сыр
и читает романы, присев у окна в кафе.
Джо влюблен в ее пальцы, озябшие от росы,
и считает что Мэри принцесса из царства Фей,
что спустилась на грешную землю сто лет назад,
отчего-то покинув свой мир, свой престол и дом.
Джо художник, и знает, какие у фей глаза -
точно в точь как у Мэри, читающей за стеклом.
Она выше и чище святых с золотых икон,
что за греза ее в мир безрадостный принесла?
И он точно уверен - без шансов таким как он.
Так твердят его книги, и книгам тем несть числа.
Книги знают все точно - придет молодой герой
и спасет свою фею из замка бетонных стен.
А над мерзлою улицой снежный кружится рой,
и зима зарождается проседью на холсте.
Мэри смотрит украдкой в окно и следит, следит,
как рождается вьюга и тает в его огне.
Если б мог он забрать льдинку что у нее в груди...
Только Мэри уверена - шансов на это нет.
На холсте расцветает холодной звездой зима,
рвется в летнее утро сквозь красочное окно.
Мэри знает, что Джо уж конечно великий маг,
ведь в картинах его - мир волшебный и мир иной.
А она не принцесса, и вряд ли ему нужна.
Только сердце болит, словно вбили железный прут.
Ведь волшебнику в жены - царевна или княжна.
Так твердят ее книги, а книги - они не врут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450601
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.09.2013
- От і скажи, що є прогрес...
-І що ти маєш на увазі?
- Що говорити до небес,
це як втирать сліпому мазі.
Це із невинного, як те,
Що навіть грішник святить воду
Бо страх під куполи веде.
- І віра...
- Опій для народу.
У що та віра? Що немає
Десь болю, злиднів і неправди,
Хоча багато хто й не знає
Чи у раю собі порадить.
Як там позбутись пихи, злості,
Де хтивість, заздрощі подіти.
Чи перейдуть ті вади в кості
І будуть разом з ними гнити?
Коли душа не мре, то з нею
І почуття є невмирущі,
Тоді прощати вбивці, гею,
Що райський сад вподібнить пущі.
- Не все й не всім Господь прощає.
- Інакше «пекла» не було б,
Того що муками жахає
Усіх хто свій не хрестить лоб,
І не приносить дань на таці
Щоби залагодить гріхи.
Тож для релігій новобранців
І чорт продажний не лихий.
-Та все ж за краще йти до Бога,
Аніж зі зброєю у бій.
- Гладкою щоб була дорога
І переповнена надій?
А хто кому її вторує
Коли не взятись за кайло
- Та може піп і не гарує...
- Все ж росить піт його чоло
Бо ж попід рясою не голо,
Та ще й кишені не пусті.
ЩОДЕНЬ ПРО ЦЕ він безвість молить
З-за окривавлених хрестів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449301
дата надходження 15.09.2013
дата закладки 16.09.2013
Моя мелодія вітрів
несе тобі у вікна листя.
Клавіатуру пальці тиснуть,
ти йдеш по римах, як по вістрях.
А серпень рано догорів…
Джазує вересень дощем,
фонять відкриті парасолі,
О скільки слів! Які прозорі!
Який високий тон! О солі-
сти осені... І ще
потому тиша, як в раю.
І ти у римах, як в нірвані,
До півночі або до рання
на незастеленім дивані
ушосте ямбом виграю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281889
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 01.09.2013
Всё это плохо кончится. Так не плачут.
Так не живут вообще, и собой не значат
Больше нуля – его образ куда богаче,
Чем разводной альков.
Живо тасуя тоску и красу природы,
В датах гнездятся маленькие «meingottы»:
Щурясь хитро, у чертей принимают роды –
Мучают мужиков.
Так ведь не пишут – так умирают: длинно,
Между враньём и правдой вбивая клинья,
Месят и месят ногами навоз и глину –
Выйдет тебе колосс!
Счастье? Представь, не на дне стакана.
Библия дряхлой мадам – инвалидки Анны:
Ситец простынки крапчатой – род поляны –
Сон. Как собаке – кость.
Вот и грызёшь её, сладко пуская слюни.
Словно ты вышла куда-то – ещё в июне:
Не было жарко, а рядом ваял Полунин
Мыльные пузыри.
Кофе допив, и, блестяще жену играя,
Думаешь, походя: «Так, значит, выгорают».
Боже, «Do not disturb»… Только где-то с краю –
Колкие крошки рифм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443278
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 15.08.2013
Выслушай меня, тёмная река.
Так уж довелось – больше никому.
Обещает сон сизая ирга.
Обещают мир крашенки в дому.
Был один купец. Он поныне здесь.
Серьги, кружева – только пожелай.
Полбицу вари. Под руку не лезь.
Детки есть – считай, крепко пожила.
Колоколец стих за кривым бугром.
Что-то продавать или покупать…
Я ли не добра? Я ли не добро?
За бесценок взял, широка губа.
И не на цепи. И не под вожжой.
Сманивал цыган – воли-то испей!
Был и мой купец волей обожжён.
То-то он плясал, то-то он и пел!
Оттого и хмур. Оттого и сед.
Знать бы и ушла тропочки торить,
Да целует крест, и в лампадке – свет
Пред моим лицом, у него внутри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441575
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 15.08.2013
Я найду тебя, Джонни. Найду в Дижоне.
Где ты, явно пижоня, не пьёшь вина.
Ублажаешь дижонок и прокажённых.
Ты небрит, раздражён и лишился сна.
Голова в капюшоне. Рисуешь джонки.
Монотонность маджонга. Театр-кафе.
И «Perrier» – не «Боржоми». И ты – не Джонни:
Земляника в крюшоне от местных фей.
Ты утонешь, Джонни. Утонешь в Роне.
Если только догонишь ночной экспресс.
Виноградари Роны тебя схоронят
На гранитной попоне, где море мест.
И вопрос не решённый – что делать, Джонни? –
Повисает на склоне прошедших лет.
И закат обнажённый прекрасен, Джонни,
Как твой мальчик, рождённый купить билет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440767
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 01.08.2013
Забросайте мой ящик письмами,
Растрезвоньте округе всей,
Что порочна. - Останусь истиной!
Зря старается фарисей.
Не прочитаны, не услышаны
Ни пророчества, ни молва.
Ах, какими бывают лишними
И несказанные слова.
Но доколе хранит молчание
Тот, не вскрытый пока, конверт,
Есть надежда на примечание:
Мне не нужно писать ответ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427592
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
Мы не стали мертвее – нет!
Просто в жизни - той, беспечальной -
Мы не думали о цене,
Нам без нас её назначали:
Каждой мысли, рифме, строке,
Делу, шагу, улыбке друга.
Мы не стали мертвее – нет!
Но судьба обошла нас плугом:
Кто-то ярко сгорел в огне,
так по-детски в бессмертье веря;
Мы остались: стареть, умнеть,
горевать о своих потерях.
Мы не стали мертвее – нет! -
Если сверху мозоли твёрже.
Наши шрамы саднят больней
Сверхчувствительной детской кожи.
Час пробъёт - как по зимней стерне,
Мы шагнём за любимыми следом.
Мы не стали мертвее – нет!
Мы всего только стали взрослее.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208801
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 14.05.2013
Старенька бабця, зовсім без зубів,
На приміськім задимленім вокзалі
Годує білих-білих голубів,
Розкришує хлібець черствий подалі.
Мелькають ноги в теплих чобітках,
Крізь неї дивляться байдужі очі.
Щоб кинути старій який мідяк,
Не так багато знайдеться охочих...
Дарує крихтами своє добро
Бабуся, примостившись на картонці.
Сідає сніг на хустку і чоло -
Всміхається пташкам беззубе сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415453
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Все не так. Все шкереберть.
Час поволі плаває.
Звів народження і смерть,
Тільки не життя моє.
Ти фіксуєш мир, війну,
Бажане й небажане.
Розмежуй частини сну,
Їхнє відображення.
Поясни, чому думки
Зв’язані моралями.
Напиши про нас рядки
Пензлями яскравими.
Відштовхни сіре буття
Грізне, некероване.
Доведи все до пуття,
Не обмежуй комами.
Чи ти служиш «на дурняк»,
Та чи обездолюєш?
Чи ти лічиш, чи то так –
Просто виліковуєш?
Розтягни життя вузьке
До глибоких крайностей.
Злий божественне й людське
В пік екстравагантності.
Стінки зламаних сердець
Старість гне і здавлює.
Все не так. Все шкереберть.
Час поволі плаває.
кві 13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415426
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Благодарю, мой злобный бес,
Благодарю, мой добрый лекарь,
За цвет весны, за синь небес,
За зимний след, ведущий в лето
Благодарю за бури чувств
(хоть я таких трудов не стою)
В искусстве Вашем - за искус
Со-чувствием и красотою
Простите, ныне говорю,
Что поздно, видно, мне словами
Сказать Вам - как же я люблю,
Хоть сердце выстужено Вами
Простим друг другу мы сейчас -
Упрямство - мне, Вам - сеть обмана,
Все распри прочь!
в унынья час
я встану, непременно встану!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171699
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 19.02.2013
Октябрь - извинение за лето;
короткий дождь почти не помешал.
Ботинками лениво вороша
купюры листьев, я гуляю где-то
не там, где я хотел бы быть теперь.
Не удивляюсь незнакомым лицам
в знакомом месте, что ночами снится,
где ныне навсегда закрыта дверь.
Уже не щурясь в полдень, ускользаю
бесшумно, незаметно, новый круг
чертя в изгибах улиц. Только вдруг
отчетливо и твердо понимаю,
что за короткий срок я стал чужим
и людям, и вещам. И даже город,
моим маршрутом пополам распорот,
мне странен и, увы, непостижим.
Я среди всех. Мы что-то в душах носим:
мир полуслов, стесняясь досказать,..
и я, прохожим заглянув в глаза,
кричу внутри:"Смотрите - осень! осень!.."
В умах и душах вечный листопад.
И мы идем куда-то дальше, мимо,
но город-лабиринт необъяснимо
нас возвращает в сотый раз назад.
Я прирастаю к трубке телефона,
я набираю чьи-то номера,
но голоса, которым был бы рад,
мне отвечают, что их нету дома.
Октябрь - сочиненье в ста томах...
Еще тепло, и невдомек прохожим,
что за теплом на летнее похожим,
коварно притаившись, ждет зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393711
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 19.01.2013
Мовчання поглинуло нас,
не видно, що попереду у дорозі.
Може підемо в перший клас?
Де вчитимуть нас на морозі
танцювати голими вальс.
Вони мають для нас навчання,
програми, підручники, виховні уроки.
Всі бігом на незалежне тестування!
Треба встигнути у визначені строки
адаптуватись до системи існування.
Набираємо бали, додаємо плюси,
дістаємо автоматом і пишаємось атестатом.
Навіть якщо ти сьогодні не вдягнула труси,
Я буду естетом! Буду поетом! І цим памфлетом,
хочу сказати, що не бачу у цьому усьому краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391203
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 10.01.2013
А вот перелетная птица машет
крылом черным как каменный уголь
мокрое после дождя небо пашет
поле васильков сросшихся в купол
А я остыл на выдохе постой
голосом охрипшим она не слышит
раскат из горла выстрел холостой
и пар стремительно уходит выше
теплу нет места ему так тесно
у меня в груди табачный смог смолы
на вдохе И так душе в телесном
темно Бледна и беспокойны сны
их шепот - слова слепой гадалки
о чем то сожалеют и о ком то
как превратила жизнь мою в останки
смерть от нерожденного ребенка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391205
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 10.01.2013
Навзрыд пронзая телефонный
Просторы комнаты звонок
Не всколыхнул уже взведенный
С виском в единое курок.
Забетонировавшись пальцем
Суставу вывих не грозя
Двадцатилетним, юным старцем
Расстался с силою ферзя.
Лишь жизнь игры, неукротимый
Осилила в себе фальстарт,
Как выстрелом в родное мимо
Остыл пылающий азарт.
Осыпалось листвою небо
Письмом в раздельные слова
Высвобождая мышцы века
От тяжести его труда.
Лишь снимок гению подобно
Неприрученный жизнью миг
Лицом в лицо уже с загробной
Пространством обратил твой лик.
Моя! Персональная Лиля Брик.
Диван, стена, прямоугольник
Гостиной черного стола,
Столь молодой, увы, покойник
И пустота… И пустота…
(01.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390933
дата надходження 09.01.2013
дата закладки 09.01.2013
Розцвіте моє серце, мов п'яне осіннє бадилля,
Що знешкоджує розум, болить і вгамовує біль,
І тоді я, нарешті, почнуся, раптовий, як хвиля
З давнозгаслої зірки, з сумної струни, звідусіль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149493
дата надходження 11.10.2009
дата закладки 09.01.2013
Замерзає Дніпро і Сена,
Замерзають на вулицях люди,
Бо життя для людей - арена,
І слабкі програють усюди.
Ти ідеш із шарфом на носі,
Руки гріють тобі рукавиці;
Але поряд десь на морозі,
Під дверима якоїсь крамниці
Хтось зігнувсь і сидить так тихо,
Що минають його перехожі:
"Не чіпатиму краще лиха,
Най все ввіриться в руки Божі -
Іісуса Христа чи Будди...
Неважливо, життя - то арена."
Замерзають на вулицях люди.
Замерзає Дніпро і Сена.
25.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390684
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 08.01.2013
Звон кухонных клинков
керамических лезвий,
как исчадье кровавых вендетт.
У меня на столе появился полезный,
весь изрубленный в хлам винегрет.
* * *
Утром взяли Прованс. Ну, почти, без потерь...
Да не дрогнет рука на цевье!
Дробью в крупный горошек,
голоден - как зверь!
Оливье, монсиньор, оливье...
* * *
Ратных подвигов уйма, ристалищ картин,
лоскутов языков и сердец.
Хрен багровый горчит, натурал-желатин,
вождь застолья - литой холодец!
* * *
Древний Рим! Поскорей насуши сухарей,
да вареных курей накроши побыстрей!
Сам палач их на площади резал.
Приговор! Сняли латы - умяли салаты.
Ваш Цезарь!
А какие блюда зарифмуете Вы?
03 янв 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389685
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 05.01.2013
Гирлянда небес. Елочный шар Луны.
Городу хочется праздника,- город слишком уныл;
он напивается пьян, он начинает войну
петард и хлопушек со звездами, он криками рвет тишину...
А крик непохож на плач, и крик непохож на смех;
В нем злоба на слишком далекое небо и чересчур белый снег.
Досада на то, что ушло, боязнь того, что придет...
Поэтому "залп!", поэтому "пли!" - стрельба всю ночь напролет.
Линзы бокалов. Мерцанье экранов-икон.
Двенадцать ударов - шагов во сне... вот только ли сбудется он?
Винный глоток второпях, быстрый улыбки оскал...
Город, скажи, этот Новый Год - тот праздник, который ты ждал?
Смех, суета за столом, в тостах не слышен ответ.
Новые фишки в старой игре, правил в которой нет...
Я здесь непрошенный гость, я неуместный намек;
взгляды наводят прицел, мысли подводят итог...
Полночный побег в даль, тишину и метель.
Упасть и уснуть... и кто сказал, что сугроб - плохая постель?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389958
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 05.01.2013
Річка Либідь розділила Київ на два світи. Кожний з них жив за своїм часом, за своїм календарем, що вже тут й казати про самі традиції... Мешканці Турецької гори робили вигляд, що не чують церковного дзвону з іншого берегу, як і на горі Козацькій* начебто не чули тужливо протяжних голосів муедзинів, котрі з мінаретів за річкою звали паству на намаз.
З обох боків віяло якоюсь зневагою, яка відкрито не проявлялась, але помітна була у вчинках, у поглядах, навіть у рухах. При цьому обидва світи ревниво придивлялися один до одного, обговорюючи успіхи і невдачі негласних суперників, розміри успіхів применшували до нікчемності, а невдачі з радістю в душі підносили мало не до небес. Два світи під презирливими назвами райя** і бусурмани певний час були головною ознакою київського життя і, відгороджуючись погордою, впливали один на інший, а з тим і на всіх тих, хто прибував до Києва з наміром навік пов’язати з ним свою долю.
Вдень ці світи могли змішуватись на базарах, на вулицях і майданах, на всіляких міських роботах, але ближче до вечора над Либіддю мов би виростав прозорий мур, за яким кожний зі світів зачинявся сам у собі. Коли у нічній темряві хоча б який звук стривожив би води Либіді, це вважалось за подію, гідну довгих обговорень в оселях на обох берегах ріки.
З’єднувались ці світи двома мостами, що збудували турки ще при Селімі Анвар-паші.
Перший, що знаходився там, де Совський ручай упадав у Либідь, починав той великий шлях до моря, яким прямували до Києва каравани з Пристані і до якого притулився з одного боку Кримський Стан, а з другого зеленіла Голосіївська Пуща. Другий, під гордою назвою Султанія, приймав до себе широку вулицю, котра через Турецьку гору вела до султанського палацу, і не менш широкий шлях ще не забудованим полем до Кловського майдану, туди, де починались сходи до гетьманського палацу. Між цими мостами, під Байковою горою, невідомо коли побудував свій млин Тарек-ага. І навряд чи історія зберегла б до наших часів його ім’я, якби не було у нього доньки Лейли, справжньої чорноокої красуні з чарівним кришталевим голосом.
Тарек-ага був товстим і поважним чолов’ягою, що дуже мріяв зайняти у місцевій знаті значно більше положення, ніж мав, будучи звичайним, хоч й багатим, мельником. На нього працювали шість кметів, та ще двох яничар, котрі томилися від неробства, йому вдалося залучити до охорони млина і греблі в нічний час. Але будинок його стояв біля млина на Лібіді, а не десь поблизу Візир-Конаку, де жили найбагатші і найвпливовіші мешканці Турецької гори. Тому за справжнє своє багатство він вважав свою доньку-красуню Лейлу, яку просто таки мріяв віддати в гарем помічника київського візира, чехайї*** Енвер-бея. Їй було чотирнадцять років, вона була стрункою, жвавою і допитливою. Її чорні очі вражали якимось дивним, неземним поглядом, мов би в них закралась зоряна ніч із усіма своїми таємницями, шерехами і натяками. А ще вона полюбляла співати. І співала Лейла так кришталево чисто і ніжно, що жіноча половина дому ставала у цей час майже не райським садом, де просто хотілося забутися від турбот цього світу і залишатися серед цих чарівних солодких звуків назавжди.
Кожного вечора після намазу Лейла бігала по воду до Кісмет-чесми, що була доволі далеко від млину, біля сходів, що вели з Либіді на Балган-базар. Треба було тільки піднятися сходами десь до середини, а там вже вела вбік невеличка стежинка туди, де у калиновому колі невідомий майстер з любов’ю одягнув химерною красою червоного граніту маленьке диво народження з земних глибин чистої, як діамант, води, що текла далі кам’яним жолобом і, діставшись до його кінця, летіла тоненьким водоспадом вниз, у невеличке озерце, на дні якого, лише перервавши це падіння, можна було прочитати викарбуване турецькою в’яззю слово кісмет*. Якийсь безнадійний натяк був у цьому нагадуванні про крихкість цього життя, яке так легко обірвати лише заради того, щоб дізнатися наприкінці, що нема нічого іншого у цьому світі крім долі. Трохи лівіше той невідомий майстер-філософ невідомо для чого викопав і оздобив камінням маленьку печеру, вхід до якої заріс кущами, що надавало таємності його чорному зіву. Серед либідських турчанок, що ходили сюди по воду, навіть існувало повір’я, що колись для однієї з них там, у таємничій тьмі цієї печери, засяють вогні щастя, та у будь якому разі не можна була кидати на печеру погляд більше, ніж на одну єдину мить, інакше бажане щастя водночас перетвориться на недолю...
Одного вечора, затримавшись на Балган-базарі, де торгував овочами зі свого городу однорукий відставний козацький старшина Панас Люлька, його син Петро вирішив дістатися додому коротшим шляхом, не роблячи велике коло через міст, а перебратися через Либідь біля млину Тарека-аги. Спускаючись сходами до річки, він захотів напитися води, що й привело його до Кісмет-чесми. Угамувавши спрагу, він вже збирався продовжити свій шлях додому, але затримався на мить, кинувши погляд на Либідь внизу в надії поглядом відшукати звідсіля свій дім. Та саме у цю мить він почув небесні дзвіночки... Принаймні, йому так здалося, бо ви б й самі повірили у їх наявність, почувши кришталевий спів Лейли, котра з великим різьбленим турецьким глечиком в руках щойно звернула зі сходів на стежинку до чесми. Зачарований цим співом, Петро завмер, мов стовп, і лише коли зрозумів, що володарка казкового голоска зараз його побачить, обхвачений незрозумілим розпачем, він не знайшов нічого за краще, ніж сховатись у печері поруч.
Нахилившись над чесмою, Лейла прислуховувалась до музики, яку створює вода, коли вона вдаряє у дно глечика і буркотить там, змінюючи тональність, а ще щось цікаве було й у тому, як радісно вода відновлює своє дзюрчання, коли звільнюєш її від полону глечика. А потім вона знов заспівала, опустивши пальці у воду озерця і торкаючись ними загадкового слова, мов би їх ласкою просила у долі щастя. Петро, що завмер у печері, спостерігаючи це казкове видіння і зачарований на все життя срібними переливами її голосу, ледве поворухнувся, і звук від цього здався йому справжнім громом. А Лейла почула лише шерех, але звук цей йшов із печери, і серце її затріпотіло... Невже це і була та сама мить, коли її очам покажуться ті самі вогні щасливої долі, про які стільки слів говорилося тут, біля чесми... Вона завмерла, вагаючись і побоюючись повернути голову туди, де, можливо, чекало на неї її щастя...
І вже тоді, коли, здавалось, хвилювання розірве її серце, Лейла швидко й соромливо метнула погляд у напрямку печери. Там щось блиснуло! Це були очі Петра, котрі вибухнули душевним промінням, коли він упіймав погляд великих чорних очей цієї стрункої дівчинки, яка так глибоко пронизала його серце своїм кришталевим співом. Його вже владно потягнуло до цих зіркових очей, але дівчина швидко підхопила свій глечик і побігла геть, вся охоплена несамовитою бурею, в якій змішались невідомі чуття і дивні передчуття, весняні радощі і солодкі тривоги.
Петро ще довго не виходив із печери, намагаючись впевнити себе, що це було якесь дивне видіння, якого в природі не може бути. Лише через кілька хвилин він обережно вийшов із своєї схованки і попрямував до Либіді, все ще у захваті від чар великих чорних очей, із яких саме одних, здавалось, складалась ця казкова дівчинка з дзвіночками у голосі...
Яничари, котрі охороняли млин Тарека-аги, добре знали цього хлопця, бо він вже не вперше проходив тут у час після намазу. Кожного разу вони казали щось веселе цьому статному чорнявому парубку, щоб хоча цим розвіяти ту нудьгу, якою маялись вони біля млину, на який ніхто не посягався...
- Що, кяфіре, закохався, мабуть? – розсміявся старший з них, кремезний виходець із Боснії, Алі, роздивившись замріяне обличчя хлопчини.
- Кого ж ти там зустрів на базарі, хлопче? – підхопив молодший і менший кримчак Фатіх. - Ой, дивись, іслам приймати прийдеться…
Петро, який не знав добре турецької мови, лише замріяно посміхнувся і попрямував повз них греблею туди, де вже виднілась його хата з невеличким вишневим садочком поруч.
Наступного дня він весь час перебував собі у своїх думах так, що батько на базарі кілька разів робив йому зауваження. Але Петра невідступно переслідувало казкове видіння тих чорних очей біля чесми, які навіть наснились йому вночі. Він був не те що млявий, скоріше, необачний, що дуже дратувало батька, який ще з часів своєї козацької служби полюбляв відомий тільки йому самому порядок, але всіх у сім’ї привчав до нього. Він вже збирався відправити сина додому, але той рішуче був проти. Батько повів плечима й тоді, коли Петро забажав залишитися і самотужки прибрати їх ятку на базарі. Хоча це було дивно, але Панас Люлька списав все на літню спеку і поїхав додому один. А Петро знов, мов зачарований, попрямував із першими криками муедзина на базарній джамії до своєї схованки біля чесми у надії знов почути чарівний голос володарки зоряних очей.
Цього разу Лейла йшла по воду без пісень. Їй здавалось, що з першим звуком зникне те диво, що прийшло до неї учора і так міцно тримало її у своїх обіймах, яке не давало спати, штовхаючи дівочі мрії у незнані світи, де й птахи співають якось особливо, де на її шляху до щастя розступаються віти дерев і навіть леви поступаються місцем для того, щоб вона дійшла до бажаної мети. А ще вона дуже боялася, що сьогодні у чорному зіву печери вже не буде тих таємничих вогників, і її таке коротке одноденне щастя безсило помре там, біля чесми, упавши у воду біля безпристрасного слова "кісмет".
Але вогні були на місці. Вона одразу побачила їх, їй навіть здалося, що з печери випромінюється не слабке дрижання вогників, а ціле проміння, із яким сонячне не має зовсім ніякого порівняння. Вона від радощів заспівала найулюбленішу свою пісню, і весь час відчувала, як це проміння проникає у глибини її души і невгамовно пестить там щось тепле велике і нескінченне, чого вона досі ніколи не відчувала, бо так сильно хотілось розгорнутися назустріч цьому шаленому вогню, який ринув на неї з печери, і згоріти у ньому без будь-якого залишку. Купаючись у своєму маленькому щасті, Лейла одним відомим їй жіночим почуттям збагнула, що криється за цим промінням, хоча це ще остаточно не прояснилося в її свідомості, але їй було так солодко відчувати все навкруги, від особливого кольору листя на деревах до дивовижних малюнків, яким розписували небо ластівки, і не хотілося йти будь-куди звідсіля, лише б жити у цьому світі, де на тебе дивляться із захопленням чиїсь очі…
Так і почалось найдивовижніше у світі кохання. І Лейла, і Петро мов би розпочали вже двосторонню гру в підглядування, бо одного разу Лейла, котра майже вмирала від бажання розкрити свою таємницю Кісмет-чесми, поспішила до неї раніше і, сховавшись в шипшинових кущах біля стежинки до джерела, побачила нарешті хазяїна палаючого погляду з печери, який, розчервонівшись від бігу, летів сходами до своєї схованки. Тепер вона знала, хто саме стоїть там, у темряві за її спиною і чекає на мить, коли її очі блиснуть зірками у бік печери. Але, як з’ясувала вона для себе трошки пізніше, цього було нестерпно мало. Тоді Лейла почала щодня приходити раніше, щоб зі свого шипшинового сховку знов і знов милуватися красенем-парубком, відкриваючи для себе кожного разу нові докази його привабливості, чи то були замріяні карі очі, чи то рухи його засмаглих рук, чи то милі краплини поту на вусах, що почали пробиватися над вишневими губами, чи, то білозуба посмішка передчуття чергової зустрічі з вродливою півуньєю-турчанкою... А сама кожного разу співала для нього нову пісню, і із завмиранням души і солодким страхом чекала на ту солодку мить, коли він вийде нарешті до неї зі свого темного сховища.
Петро теж безумно хотів цього, але його довгий час щось стримувало. Мабуть, саме ця насолода дочекатися, коли піднявши глечик на плече, ця тендітна і струнка дівчина лише на мить кине швидкий зоряний погляд прямо в його серце, і заважала йому зробити хоча б один крок. А можливо, якась частинка того прозорого муру між двома світами міцно тримала його, натякуючи без слів на неможливість чогось більшого, ніж ці зустрічі очей та таємне підглядування один за одним.
Але одного разу Петро, тремтячи від палкого бажання побачити прямо перед собою ці запаморочливі очі і від страху, що від одного його необачного руху вони можуть назавжди зникнути з його життя, зробив таки перший крок із темряви... Лейла, мов би відчуваючи цей сором’язний рух, завмерла над своїм глечиком, навіть не помічаючи, що вода вже переповнила його і знов почала ховати від людських очей викарбуване на дні слово. Ще бриніла у повітрі луна останніх слів її пісні, і вона нічого не чула навкруги від раптового переляку, бо серцем, всією своє істотою вона відчувала кожний крок, кожний подих того, хто здавався їй в цю мить всім світом, рівного якому нема нічого...
Петро зупинився за нею і чи то з солодким жахом, чи то з невпинним тремтінням бажання побачив, як підіймається його рука, щоб обережно торкнутися дівочого плеча. Він навіть не знав зараз, чи дихає. Здавалось, все на світі зосередилось на цьому рухові і з нетерпінням чекає цього неперевершеного свята першого дотику. І, коли це трапилось, весь світ навкруги зник кудись, час припинив свій біг, а всі звуки щезли, розтанули у всесвіті саме на цю єдину мить. Плече під незвичайно легкою барвистою хустиною затремтіло, і повільно, нетерпляче повільно в його душу линула вся глибина її чорно-зоряних очей. Лейла стояла перед ним, струнка і гнучка, однією рукою підтримувала хустину, щоб та відкривала зовнішньому світові лише її очі, але і цього було достатньо, щоб ніколи не хотілося бачити щось інше. Друга її рука відпустила глечик, і той впав із жалібним металевим зойком на землю, а рука вже підіймалась назустріч його долоні, мов би шукаючи там свого найкращого притулку. І коли Петро відчув прохолодну ніжність її маленьких, витончених пальчиків у своїй руці, трапилось диво. Усе те, що раніше тільки дрімало у глибіні його душі, що інколи обережним натяком зігрівало його серце, раптом спалахнуло невгамовним безмежним полум’ям і ринуло через ці тендітні пальчики до неї, туди, вглиб до серця... А назустріч його загостреним чуттям пливло щось велике, тепле, ніжне і нероздільно чисте, як небесна пісня, як кришталевість води, як нескінченна воля...
Вони ще довго стояли так, з’єднавши руки і погляди, відгородившись від усього світу навкруги своїми почуттями. І тільки, трохи поворушившись, Петро зачепив ногою спорожнілий глечик. Лейла зойкнула, відірвала руку і завмерла перелякана. Нахилившись, Петро підняв глечик, знов наповнив його водою і мовчки простягнув захололій, мов статуя, Лейлі. Та стрепенулась, наче пробудившись від паморочного сну, схопила глечик і побігла геть, намагаючись подолати кров, що хлинула їй в обличчя, та вгамувати ту бурю зовсім незнайомих почуттів, які віднині чіпко володіли її єством...
Тепер вони вже не ховалися один від одного. Тепер кожний з них намагався прийти раніше, щоб із щасливою посмішкою зустріти першим довгождані очі та потім простягнути назустріч руки, щоб водночас відлетіти у світ їх кохання, єдиний у всесвіті, і стояти так нескінченно довго, доки якийсь шум неподалік не роз’єднає їх зустрічних рік тепла і ласки. Їх кохання не мало слів, а навіщо слова, коли розмовляють серця... Навіть іменами своїми вони обмінялись вони десь на другий тиждень цих мовчазних, але шалено щасливих зустрічей. Це вже значно пізніше Петро, проводжаючи Лейлу додому, шепотів їй найкращі руські слова, а у відповідь одержував найкращі турецькі, і не було на цьому світі кращої мови, ніж ці дві...
Панас Люлька дивувався, наскільки змінився його первісток, котрий раніше як міг, уникав роботи на базарі, а зараз просто не міг дочекатися, коли батько зранку рушить свій візок з овочами. Петро зараз значно повеселішав, став справним і спритним, з охотою брався за будь-яке діло і вдома, і на базарі. Повернувшись увечері додому, він брав коня і стрімко зникав у темряві, палаючи небаченим досі натхненним поглядом. Проводжаючи його поглядом, старий Панас, що щовечора виходив у свій вишневий садочок запалити люльку, дивився йому вслід і посміхався у сиві вуса, мовляв, добрячий козачина росте, мабуть, треба вже до осавула йти, щоб той записав Петра у козацький полк.
А ось у Тарека-аги було менше підстав для радощів. Усі в домі побачили, що краса Лейли розцвіла ще розкішніше, що пісні її стали частішими й веселішими, навіть по двору вона ходила якось інакше, в її ході з’явилось більше кошачої жіночості, а очі сяяли яскравіше зірок. Мабуть, треба було вже скоріше домовлятися з чехайєю Енвер-беєм, замислювався вечорами Тарек-ага, дозріла вже дівчина до сімейного життя. Але було й ще одно, що не давало йому спокою: кожного дня донька все раніше збиралася по воду і все пізніше поверталася від чесми.
Одного разу, занепокоєний тим, що Лейли вже давно нема, він вийшов її шукати. Десь на півдорозі до чесми він почув голоси, один із яких належав його доньці, а другий... Невже Аллах допустив, щоб поруч із його незайманою донькою не тільки йшов, а й розмовляв ще нечистий кяфір? Чи то мариться старому мельнику, чи то насправді страшне? Тарек-ага сховався в кущі при дорозі і хвилиною пізніше зрозумів, що його найстрашніші підозри недаремні, він побачив те, від чого його серце майже не розірвалося... Що діялось з ним в кущах, коли Петро з Лейлою проходили повз його сховище, можна тільки уявляти... Але Тарек-ага зрештою вгамував свій гнів і вирішив прослідити хлопця. Обережно, щоб ніхто не помітив, дебелий Тарек-ага крався за обома, а потім й за самим Петром, і коли той під жарти яничар-охоронців перетнув греблею річку, запитав у боснійця Алі, що той знає про хлопця з Козацької гори. Тому було вкрай дивно, з чого це хазяїна млину так цікавить цей парубок, але виду він не подав, лише мовчки показав йому ту хату з вишневим садочком, за дверима якої щовечора зникав парубок. Тарек-ага довго ще стояв понуро, щось в собі ретельно обмірковуючи, і дивився у той бік під здивованими поглядами мовчазних яничар, а потім якось знесилено пішов греблею додому, щось розмірковуючи пошепки...
Наступного ранку він наказав нікуди не випускати Лейлу з подвір’я, а ввечері, після намазу, наважився на те, чого ніколи не робив досі жодний київський турок - він перейшов на козацький беріг.
Старий Панас, котрий тільки-но побачив, як засмучений Петро, навіть не повечерявши, кинувся обличчям вниз на лежанку, зрозумів, що не побачить увечері сина на коні, важко зітхнув і вийшов у садочок на свої вечірні роздуми. Тут він і побачив те, від чого майже не вронив люльку з рота. Саме до нього прямував дебелий турок, поява якого на вулицях Козачої гори була явищем настільки незвичайним, що скоріше Либідь перетворилася б на крихітний ручай. Але, як і всякий поважаючий себе козак, він не дав зрозуміти, що здивований аж до кінчика оселедця, а привітав гостя і запропонував тому місце на лавці поруч із собою. Обидва привітались за всіма звичаями та поважно розпалили люльки, і лише тоді Тарек-ага почав викладати, з чим прийшов. Він говорив спокійно, і хоч на душі в нього все кипіло, він не загрожував, розповів лише про те, що бачив, і повідомив, що через кілька днів віддасть доньку в гарем чехайї, а до того просить Панаса, щоб той стримав на цей строк свого сина від будь-яких спроб перетнути Либідь та заборонив йому навіть наближуватися до млина, бо яничари-охоронці вже мають наказ стріляти по Петру, коли б той зробив бодай крок по греблі. Панас, слухаючи це, весь час хитав головою, добре розуміючи, що трапилось і які наслідки з цього всього можуть бути, поводивши сивими вусами, стукотів люлькою по лавці, а потім поклав Тареку-азі руку на плече та пообіцяв йому зробити все, що той просить. Батьки допалили свої люльки і розпрощались, і Панас, опершись на тин, ще довго дивився на широку і стомлену спину турка, який повільно прямував до греблі, і щось лише йому відоме буркотів собі у вуса...
Наступного дня на два птаха у клітках на світі стало більше. Наскільки стало більше болі і розпачу, знали лише Лейла і Петро. Їм залишалося тільки шепотіти улюблені імена у вікна, що виходили на Либідь, і мабуть, вікна ці й були тими єдиними у світі отворами, крізь які вони могли надсилати один одному свої почуття. Та даремно... На рікою знов панував той міцний прозорий мур, який розділяв від сьогодні не тільки світи, а й закохані серця...
Та їх кохання було сильніше за всі мури на світі. Петро, який два дні гнівно борсався в зачинений кімнатці, вибив увечері шибку і рішуче попрямував до Либіді. Де він знайшов човна, не знає ніхто, але він таки перебрався на турецький бік і як тільки стемніло досить, підкрався до будинку Тарека-аги. Колись Лейла показала йому вікна, за якими вона бачить дивовижні сни, і саме в одно з них влучив камінець, який шпурнула його рука. Лейла наче чекала цього звуку, бо шибки вікна на другому поверсі вмить розчинилися, і у чорному отворі на рожевій стіні з’явилось бліде її обличчя. Здавалось, що вся туга її заплаканих очей виплеснулась у світ назустріч пораненому серцю парубка. Але ці очі водночас засяяли зірками, коли внизу вона побачила Петра у простій сорочці, із скуйовдженим волоссям та стривоженим обличчям, на якому горіли несамовитим полум’ям його закохані очі.
Парубок щось показував руками, на річку, на себе, на неї, потім на своє серце, і Лейла зрозуміла, що він кличе її до себе. Усі сумні думки в одну мить покинули її, і вона, забувши про все на світі, раптом вилізла з вікна. Невідомо яким чином вона опинилась на землі, мабуть, то доля на своїх крилах спустила її вниз і знов з’єднала їх руки. Петро, якому щастя цієї зустрічі затьмарило весь світ, потягнув її за собою, і вони побігли до Либіді, у темряву, де на них чекав човен.
Та куди вони могли втекти? Як і цей ставок на Либіді, світ мав свої межі. Але вони не думали про це, їм треба було залишитися разом, неважливо де, але разом, начебто взявшись за руки, вони опиняться в іншому світі, хай і химерному для всіх, але такому казковому для них самих, вхід до якого відомий лише їх серцям...
В цей час, закінчивши успішно для себе переговори з Енвер-беєм, у доброму дусі повернувся додому Тарек-ага. Але коли він зайшов на жіночу половину і почув плач і лемент своїх жінок, щось у серці його обірвалося. Він увірвався у кімнату Лейли і з жахом утупився у чорний отвір вікна, дошкульно підкреслений фіранкою, яка якось насмішливо тріпотіла на протягу. Тарек-ага десь із хвилину приголомшено стояв, мов стовп, хапаючи ротом повітря, і зрозумів, що тут трапилося, лише тоді, коли протяг загасив таки свічу на стіні. Скільки дозволяло йому дебеле тіло, він висунувся з вікна і, щось почувши, гаркнув щосили на домашніх так, що вмить в будинку та на подвір’ї встановилась мертва тиша.
І тут Тарек-ага почув голоси, які ховались у темряві. Йому на мить здалось навіть, що весь світ навмисне замовк, щоб у ньому звучали саме ці голоси.
- Лейло!
- Петрику!
- Кохана!
- Ти мій! Ти – мій..
Не пам’ятаючи себе від гніву і розпачу разом, Тарек-ага кинувся до млину. Яничари стояли на греблі і зачаровано дивились у темряву, де зовсім неподалік нечітко біліли дві постаті на човні.
- Стріляйте у нього! – охрипло і несамовито загримів Тарек-ага, підбігаючи до охоронців.
- Та куди, ефенді? – спокійно сказав боснієць Алі. –Вони ж там удвох...
- У нього! Та у нього!
- А Ви бачите, ефенді, де саме він? – усе ще намагався заспокоїти його яничар.
- Дай мені рушницю! – і Тарек-ага вихопив із рук у того зброю.
Течія поволі наближувала човен до дамби, і постаті на ньому все більше прояснялися. Тарек-ага підняв рушницю і почав шукати оком найголовнішого у цю мить свого ворога.
- Татку, що Ви робите? – раптом почув він переляканий голос доньки, і перед його очима затріпотіла якась біляста запона, може, то були сльози, він не знав. Але...
- Відійди, доню! Благаю! – через міцно стиснуті зуби прохрипів Тарек-ага, не опускаючи рушницю.
- Ну що ж, стріляйте! – раптом почувся з темряви спокійний, як смерть, голос Петра, котрий піднявся у човні, заслоняючи собою Лейлу, що зщулилась від жаху і сліз. – Стріляйте, бо мені все одно без неї не жити...
Руки тремтіли у старого Тарека-аги, він вже зрозумів, що не вистрілить, але рушниця мов прикипіла до його рук.
- Тоді і в мене стріляйте, татку! – продзвеніло раптом холодно і рішуче у темряві.
Лейла повільно піднялась у човні і, скільки могла, заслонила собою Петра. Через темряву вистрілили морозні блискавки її погляду, чого Тарек-ага ніколи не бачив досі в очах доньки. Він осів на коліна, бо вже не могли тримати його ноги, рушниця випала з рук, і з пересохлого горла ніяк не міг вирватись на волю бодай один звук. Він тільки ворушив губами і тягнув до доньки тремтячі руки.
І раптом човен перекинувся.
Лише один сплеск, і ані єдиного звуку більше. За одну єдину мить Петро і Лейла зникли назавжди. І важка мертва тиша впала на все навкруги.
Не чути було протяглого стогону Тарека-аги, не чути було тупоту Панаса Люльки, котрий вже біг до млину від своєї хати, не чути було ані чого. Тільки пустий перевернутий човен тихо вдарився по греблі, і з-під нього випливла на чорну поверхню води легка барвиста дівоча хустина...
Кілька днів по тому до греблі прибило тіла Петра і Лейли. Яничари-охоронці, які витягли їх із під колеса млину, хотіли спочатку віднести тіла рідним, але розірвати обійми закоханих так й не змогли. І моторошно було туркам дивитися на те, як уста обох були міцно притиснути одне до одного, наче смерть подарувала їм перший і останній поцілунок. Щось проснулося у зашкарублих серцях яничар, і, порадившись між собою, вирішили вони не віддавати тіла рідним та й взагалі нікому про свою знахідку не говорити.
- Всевишні у них різні, а рай – один, - сказав боснієць Алі, коли вони принесли тіла до печери біля Кісмет-чесми і засипали навіки вхід до неї. – Хай живуть вони у своєму раю удвох... Вважаю, аллах нас зрозуміє...
Невтішні Панас Люлька і Тарек-ага щовечора приходили на греблю й дивилися мовчки на темні води Либіді, туди, де зникли їх діти, та не одну годину палили свої люльки, час від часу важко позіхаючи. І лише на початку зими, коли перший лід торкнув водну гладь, Тарек-ага промовив перші за весь час слова.
- Хочу піти в хадж. Але до цього, мабуть, треба збудувати тут місточок. Хай їх душі принаймні на ньому зустрічаються...
Панас підняв на нього повні сліз очі і вперше за всі часи простягнув йому руку.
Сьогодні ми не знаємо, що сталося далі з батьками Петра і Лейли. Уже давно нема й сліду від млина і греблі, на місцях їх домів височать сучасні будівлі, але вони виконали своє слово і залишили після себе невеличкий кам’яний місточок, по якому можна пройти тільки удвох. А на середині моста, саме над тим місцем де перекинувся човен закоханих, на невеличкому круглому майданчику викарбуване двома мовами одне слово – кісмет і доля.
***
* Козацька гора – історична місцевість в Києві між р. Либідь і Печерськом. Здобула сучасну назву в 2 пол. 17 ст., коли тут були розміщені козацькі полки у противагу турецькій залозі на іншому березі Либіді. Сучасного виду набула на поч. 18 ст. у роки петровської забудови міста. Визначні місця: Козацьке поле, вул. Кримський Шлях, Мариїнська церква, Вишнева вулиця, будинок Дюбуа-Підкуймухи, Петровський дуб, Політехнікум, місток кохання на Либіді (Кісмет-місток).
** Райя – мусульманське презирливе прізвисько християн (тур.)
*** Чехайя – помічник візира (тур.)
* Кісмет – доля (тур.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388900
дата надходження 31.12.2012
дата закладки 31.12.2012
Спи, сынок, ведь холодная ночь длинна.
Морок чертит оконные витражи.
Но ты знаешь, что скоро придет весна,
А пока остается любить и жить.
Год не терпит подсказок и телеграмм,
Их мешая с трухой пролетевших дней.
Спи, сынок, ведь холодная ночь темна,
И вовеки не будет ее длинней.
Снежной лебедью пляшет среди пурги
Седокосая ведьма из древних саг.
Льдистый след от касанья ее руки
Освещает беззвездный бездонный мрак.
Нынче время легенд, что застыли вдруг,
Заковавшись морозною синевой.
И коль скоро пророчества нам не врут,
Значит старые боги придут на бой.
Одноглазый мудрец предречет беду,
И Привратник уже протрубил в своей рог,
В эту самую длинную ночь в году
Созывая бессмертных на Рагнарек.
Я не сплю от того, что на этот зов
Я должна отвечать, пока хватит сил.
С каждым годом нас меньше, а враг суров,
Тот, что вечный мороз в этот мир впустил.
Спи, сынок, я пока еще подожду,
Пока ветер рассветный разломит лед.
В эту самую темную ночь в году
Совершается зимний солнцеворот.
Сон морозный истает под бой часов,
Разметав и печаль, и тоску, и боль.
Повернется извечное Колесо -
С первым солнца лучом завершится Йоль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387256
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 24.12.2012
Жил добрый Матвей , долго жил, но не знаю где,
И слава ходила о нём, мол Матвей святой,
Мол в позе жука он лежит на земле весь день
А ночью взлетает на небо железный стол,
На нём восседает Матвей – борода до пят?
Из глаз у Матвея - то ль бабочки, то ли снег,
И все, кто узрел это диво одно вопят:
О том что Матвей однозначно не человек.
Мол в час вознесенья к Матвею сошёл с небес
Улыбчивый Ангел с билетом в «куда-то там»,
И ласково молвил у каждого есть свой крест
И каждому по делам его аз воздам
С тех пор у Матвея трудов и забот полно:
И денно и нощно летает он над землёй,
И видит окно, окно, и ещё окно,
И в каждом тоска, одиночество, скука, боль.
девицы всё просят у Бога: подай на туш(ь),
а Бог им в ответ: извините, ушёл в бега.
заплачет от горя лысеющий старый муж,
внезапно узнав, что он стар и давно рогат.
ах как хорошо в поднебесной давить клопов,
подбрасывать почту с земли на одной руке
другой, отдавать долги, или, в счёт долгов
протягивать с неба желающим горсть конфет
поешьте мои дорогие, кому ещё?
Кусочек за маму, за папу, за Чжуан Цзы,
За мирное небо, за биржу, за бухучёт,
За землю крестьянам, а мышкам -халявный сыр.
И слышит ли кто, наши просьбы на небесах
О том , что немы рабы, но рабы не мы
О том, что исчезли сказки и чудеса,
О том как порой заедает работа быт.
Зима, ли осенние сумерки, не спеши,
Смотри, чудеса случаются , здесь, сейчас:
Матвей выпускает бабочек для души,
И каждая бабочка – чей-то неслышный глас,
Едва уловимый шёпот, мечта? Мечта,
И вера, что где-то поблизости есть Матвей,
Который научит ползающих летать,
Который подарит бабочкам нас – людей…
п. с. в ответ на "Бабочку" Тамилы
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384537
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 13.12.2012
Яблочко от яблоньки падает
Вдруг колодец высох, плюй-не плюй
Командир полка пьет проклятую
И кричит бойцам "орбит жуй".
А глаза боятся - руки делают
Так всегда у нас да в веках
Кто здесь трус? Ау? Тут все смелые
Потому навек в дураках.
И упасть теперь больше нЕкуда
Дальше тверди нам только в ад
И луне светить до рассвета нам
Если кто не враг - значит брат.
Правду-матку мы долго мучили
И пытали всё: "кто же прав"?
Только тут пути не изучены
Каждый стал царем, раз солгав.
Здесь как свиснуло, так и гаркнуло
По околицам да к церквям
После бани в снег, вот и жарко нам
Ты вали на мир, да к чертям.
Ну а око что? Если вышибли
Зуб опять неймет, тетка - в дом.
На полотнах - крест ею вышитый
И крестьянский серп за окном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301411
дата надходження 21.12.2011
дата закладки 01.12.2012
Улечу в облака золотою смешной паутиной,
Зарифмую ворон и синиц, такова «се ля ви».
Ты зови меня Богом, свиньей или даже скотиной,
Но зови, умоляю! Зови, умоляю! Зови!
Озорной одуванчик смеется в тайге на болоте
Я – лечу и пугаю голодных ворон и синиц.
Достоевский давно написал обо мне в «Идиоте».
Но сегодня настала пора расширения границ.
Я волшебной струной прозвучу сам себе на рассвете,
Мефистофель зажжет для тебя в небесах фонари…
Мы – всего-лишь придурки-поэты, мы – взрослые дети.
Ну давай, я прошу, наори на меня! Наори!
Я – смешной павиан, ты – ожившая мантра земная.
Что ж, танцуй на столе, ну а я буду бить себя в грудь.
Всё! Над плахой склоняю башку. Расправляйся как знаешь.
Тихим словом незлым, если что, не забудь помянуть.
Я застыл в облаках золотою, как ты, паутиной.
Ну-же! Нервы мои сквозь стихи измотай до крови!
Слышь, зови меня Богом, свиньей или даже скотиной!
Но зови, умоляю! Зови, умоляю! Зови!
22. 11. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381369
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012
их небо затянуто тучами
их солнышко спит под дождиком
тропинка - песками зыбучими
поэту с веселым художником
горят светлячки-фонарики
холодных осенних двориков
В них - пусто, но все им на руку -
заядлым искусствоголикам.
искать чудеса за пазухой
у Ветра смешного, сонного;
в этюдах Захера Мазуха
вульгарного, но влюбленного...
из глины лепить Вергилия
в такт вечности, осторожненько...
а после -- сгореть в бессилии
поэту с веселым художником.
15.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377848
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Жінко, що маєш в очах стільки полум"я,
Що можна спалити Содом і три Вавилони,
Водиш його колами, колами...
А на твоїх долонях
Записане пів Євангелія
Трьома простими акордами.
Над тобою сміються ангели
І накривають ковдрою.
Над тобою ридають сутності
Без імен і без облич.
...коли забракне його присутності -
поклич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373169
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
"Только грохни ведром –
отзовется тоска мировая,
Только стукни калиткой –
земля затрясется околь..."
Анатолий Аврутин
http://webkamerton.ru/2009/11/v-dvadcatom-stolete-ostalas-strana%E2%80%A6/
***
Сколь не гнали взашей по этапам с кровавых допросов
На сибирский простор, чтобы норов упрямый стрясти.
Сколь откормленных вшей не давили во швах малороссы
С белороссами - их снова лузерский фатум настиг...
За страдания фиг от империи зла заслужили
В виде длинных цифирь бесноватой оплаты за газ.
Комбинацию из трёх перстов нувориши сложили...
Факт - шелка априори в народе созвучны долгам.
Засыпает листвой лица провинциальным столицам,
Улыбается снам колыбель ювенильной Руси,
Спит натруженный Минск - позабывшие перекреститься
После грома вечор, и пропеть: - "Отче..., иже еси...".
Кризис грохнул ведром - армянин разразился "вай-ваем",
Русский - "бляхою-мухой", грузин затянул "Сулико"...
Снова ждут "берлиозов" колёса фатальных трамваев,
У прудов Патриарших "анюты" порхают легко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372490
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012
Луна серебристым диском
Плывёт в шелковистой мгле...
Со льдом подружился виски,
А с креслом - мохнатый плед.
"Адажио" Альбинони.
Слёз памяти пелена.
В мелодии сердце тонет.
Которая ночь без сна.
Настенную пантомиму
Показывает свеча.
В седом сигаретном дыме
Находит приют печаль.
Не можешь никак согреться -
Характер озноба твёрд.
Но боль оставляет сердце,
И, значит, оно живёт...
Восток розовеет нежно,
Роняет в глаза рассвет
Уверенный луч надежды
Укутавшей ноги в плед...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372054
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 20.10.2012
Начато на литвечере в стимбаре Newcomen
Закончено на вечере памяти Юрия Крыжановского
Вы мне сказали: "Ты поэт, наверно,
Ты видел блеск и красоту Земли,
Ты просыпался на рассвете первым,
Ты делал, что другие не смогли?"
А что я? Вы в глаза мне посмотрите!
Как прежде, улыбаюсь и молчу.
Соплей ванильных ждет голодный зритель,
А я ему признаюсь, как врачу,
Что видел восемнадцать пьяных панков,
Что, словно строки к глупому стиху,
Что голышом на солнечной полянке
Выкладывали четко слово Х*Й,
Что просыпался, отоспавшись сладко,
И восемь человек еще со мной
В двухместной незастегнутой палатке,
В Карпатских горах раннею весной,
Что видел даже пару лезвий "Спутник",
Что аккуратно сварены по шву...
И вот, порывом схваченный минутным,
Я крикнул что есть силы
"Я ЖИВУ!"
В чувствительный приемник микрофона,
Забыв все тексты, прозу и стихи,
Каноны, идеалы и законы...
Вот - новый я.
Теперь без шелухи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371780
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Две сигареты, два стакана, Рита.
И два глотка, и две всего затяжки.
Где солнце с небом из ведерка слито
снимали мы колготки и рубашки,
и целовались как стихии две.
И предавались в полутьме воде,
и в полусвете одевали воздух
и называли именами звезды,
блудили в леса пышной бороде...
И заплутав,
блудили и блудили,
пока о нас судили и рядили,
пока звучали двух стихий стихи -
дожди слова на ветер не бросали,
и каплями холодными кусали.
А на колготах было две затяжки,
и с мясом вырваны две пуговки в рубашке...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370679
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 14.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2012
Запроси мене на захід сонця.
Я приїду з термосовим чаєм,
Печивом і страхом: чи не сон це? –
Освітити світ чужий навзаєм.
Спільним небом вкриті незнайомці.
Крок назустріч – лагідно й невміло.
Запроси мене. Червоне сонце
В час прощання не обпалить крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368511
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 04.10.2012
Так быть должно. Мы не пройдем бесследно.
Все возвращается на зыбкие круги
Своих орбит в расшатанной вселенной
Истоптанных намерений благих.
Когда весь мир из плоскостей и граней.
Весь из углов, тогда из-за угла
Так хочется прицельно бросить камень,
Чтоб насладится музыкой стекла.
Пусть заколеблются устойчивые догмы,
В дрожащем воздухе из пыли сбив мираж,
Который ты увидишь и запомнишь
И непременно снова воссоздашь.
Я чувствую и есть тому знаменья,
Что плоть не ограничивает век,
Но ограничивает дух, И без сомненья
Мы параллельно движемся наверх.
И мир трясется в редкие мгновенья
Прозренья, откровения, стиха.
Мы оставляем метки, чтоб бес-следной
Не оставалась наша вертикаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312928
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 23.09.2012
***
И когда для меня рук твоих разомкнётся кольцо,
Я не сразу пойму, что случилось непоправимое.
Среди тысяч прохожих искать дорогое лицо
Буду снова и снова, и ты не оставь, ты зови меня.
Я увижу сияние глаз где-то там, вдалеке
И в туманность шагну, словно в реку, не чувствуя холода.
Я уйду за тобой в эту бездну, как есть, налегке -
Мне не жить без тебя в этом мире, на части расколотом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365939
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 23.09.2012
Мне идти бы еще, идти,
Землю вытоптать до ядра,
Глядя в радужку Ока Ра,
И крича ему "Подсвети!"
Ведь не ведом еще исход,
Ведь не пройдены сто дорог,
А лежать можно лишь у ног
Самодержцев, вельмож, господ...
Каждый шаг, из "вчера" в "теперь"
Был жесток, но мой дух не смог
Вместо губ целовать замок,
Разбивать кулаки о дверь...
Выдирая ногтями гвоздь,
Я хотела, как в бездне сна,
Чтоб крылатой была спина
И по-птичьему полой - кость.
И не смейтесь вы там, извне,
Я вольна, и со мною - Бог...
...да, не пройдены сто дорог,
Но дороги прошлись - по мне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365293
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 20.09.2012
Калган Ерофеев
СЕРПЕНЬ СЕРПАНОК ВСЕРЕДИНI В СЕРЦI
серпень серпанок всередині в серці
сюрреалізм в цвіркуновім сюрчанні
дзвін місяцевий на денці в цеберці
злагоди злива в кленовім клечанні
любиш – не любиш до шлюбу далеко
лічені ночі летючого літа
заколисає ласкавий лелека
в шелесті першого в серпні боліду
айстри астральні знесилені зойки
виспіли перса у співі цілунків
серпень несе в нас насичені соки
ніч додає нам своїх візерунків
17.06.2010
Калган Ерофеев
ID 9629
На сайтi з 08/04/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360795
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 30.08.2012
В образі на слова: вони зрадливі,
Вони продажні і тому брудні.
І під дощем, у теплій літній зливі,
Ти скажеш їй те ж саме що й мені.
І як і я тоді, вона всміхнеться
Словам, які давно вже секонд-хенд.
Запам’ятає, закарбує в серці
Красивий, визначний для вас момент.
Простий набір пустих бездушних літер,
А залишає шрам на все життя.
Як часто ми кидаємо на вітер
Слова, людей і навіть почуття.
…
Мої ж слова стоять у горлі комом,
Оте «люблю», що сказане тобі,
Не вимовляла більше я нікому.
В образі на слова. Вони брудні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360353
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012
Как утомились бедные слова
Везти стереотипные признанья
Из пункта А в пункт Б.
И если я когда-нибудь тебе
Решу признаться – в чем еще не знаю –
Слова передо мной, как сыновья,
Тогда построются - я их благословлю
На путь к тебе, в пункт Б, в бескомпромисье,
И каждому особенный дам дар:
Разжечь костер и потушить пожар,
Дурманить чувством, отрезвляя смыслом,
Кричать «не верю» и шептать «люблю».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314111
дата надходження 15.02.2012
дата закладки 23.08.2012
Попливе над пероном вагон, заскрипить, загримить
на стикованих рейках. Прощання — розтягнута мить
для безглуздого слова чи смутку важкого мовчання.
"Бережися в дорозi". "Дивись там". "Привiт передай"...
А колеса поволi: "дай-дай", потiм знову: "дай-дай"...
Що вам дати в дорогу? По що ваше вперте старання?
Одірвавшись од гір, набираючи відстань і час,
старосинiй вагон оддаляє роз'єднаних нас
і біжить за Кубань, за Азов, за Дніпро — в Україну...
Де — горбисте Поділля, а де там — бескидний Кавказ!..
Повертайтеся, мамо, бо хата холодна без Вас...
Так Господь розділив — як навпіл — і міста, і родину...
Чи не видно далеко, чи що запорошило очі?..
Вже й не видно, лиш чути, як потяг далеко гуркоче.
19 августа 2012 г.
02:47(Мск)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358650
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012
На мутном дне бытия – мелкота, мелюзга…
Из форм покрупнее заметен наплыв кровососов.
Под лунными розгами горбится стан реки.
Обнажает беззубые дёсна прибоя цинга
бутылочной оспы осколков и прочих отбросов.
Давят пузырь на холодном бревне сопляки.
Точно книгу грамматики, берег штудирует мент.
По челу старика узнаешь дорогую отчизну,
где за тысячу лет преуспело искусство плевка.
Я люблю это дно, как абсент – голодранец-студент,
предающийся, чаще чем грешник в аду, пессимизму.
Я люблю этот мир, как присутствие пальцев – рука,
но за что, не пойму. Видно, чувство само по себе
лучшей ветке лозы отдаёт предпочтенье увядшей,
находя во всегдашнем разрыве богатый запас
ностальгии по некой в ином измеренье – борьбе,
ибо в данном – вольготнее родине пад/вшей,
чем сумевший от ига спастись, и не смогшей – от нас.
Из чего состоять, если мир растянуться бревну
предложила река, косяков и сетей очевидцу?
Чем же быть в результате рожденья ему на земли?
Головастиком липну я жадно к песчаному дну,
жадно воздух тяну, жадно каждую тела частицу
наполняя намереньем жить и не жить – на мели.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357243
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 14.08.2012
Утомлённое тело на грешной земле
Повстречал на заре неприкаянный дух…
Совоку́пились в стылой пушистой золе
Посреди кутерьмы надоедливых мух…
Притираясь, водили друг друга за нос
И уныло взирали на бури страстей…
Посмоктали ответы на вязкий вопрос
И отведали горькую цену сластей…
Безмятежно ловили ветра́ в паруса,
Ощутили, как быстро грубеет ладонь...
Догадались, откуда берётся роса
И куда исчезает священный огонь…
За удачей ловчили, суча рукава,
И в потёмках наощупь чертили круги…
Из нечаянных звуков точили слова,
О которых ворчали друзья и враги…
Прокричали просторы и жуткую глушь,
И большое количество хитрых идей…
Повстречали немало отринутых душ
И не меньше отчаянно-храбрых людей…
Но однажды у тела закрылись глаза
И шарахнулся дух от обветренных губ…
И печально вспорхнул как с цветка стрекоза,
И раскаялся вдруг, что напрасно был груб…
март 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325472
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 12.08.2012
Весенняя слякоть, бетонные стены...
"Раззявишь хлебало, - получишь в пятак"…
И я умудрился вписаться в простенок,
Где всё виртуально и как-то не так…
А справа по борту - весёлые пляски,
А слева по борту - сплошная тоска…
А там, впереди, - невесёлая сказка
И "светит" реально гнилая доска…
Но хочется верить, что, всё же, не поздно
Поймать не жар-птицу, но редкий момент…
И пусть всё выходит не так грандиозно,
Но будет в рассказе простой хеппи-энд…
И будут светиться знакомые лица,
Стишки заводиться как моль в сундучках…
И будут чирикать обычные птицы,
И мир отражаться в широких зрачках…
март 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323960
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 12.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2012
...це коли розумієш, що твОї стандарти краси, то не Голівуд, далеко не Голівуд
і тобі від цього незле і суспільні норми до біса,
бо знаходяться сили триматися на плаву
і гострити лижі в його Шенген без візи.
...це коли відчуваєш Всесвіт від напівдотику
і коли неприступність стає головним критерієм.
прокидаєшся віршами, міряєш час онлайнами, доти,
поки віриш у стіни й на них намальовані двері.
...це коли усе уже в ...надцяте, але так зненацька,
що тобі залишається мантра "усе минає"
і суворе життєве "успішним - гламурну цяцьку",
а душа усе стерпить і вмістить, душа одна є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356785
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 12.08.2012
не решаясь
на важный шаг,
не вычитывая
постскриптум,
слушать шорохи
невпопад,
пожелтевших огней
и фильтров
и учитывая дожди,
календарь,
пешеходный реверс,
пробираться хоть иногда
сквозь курсив,
монитор
и через...
не хочу,
не играет роли,
горкой книги,
и по плечу,
как ты?
хлопнем еще
ну, что ли
тихо
скажешь
в ответ
молчу
банки воздуха
под мечты,
зерна истин
растают мятой,
терпкий чай,
и вечерний ты,
звездопад
ярко в небо
плакал
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356362
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 10.08.2012
Мы отстрелялись в две тыщи каком-то -
Слили эмоции в утлые строки,
"Вышли в тираж", вероятно, до срока,
Растиражировав стихо-экспромты.
Втиснув в брошюрки и сборники сердце,
В макулатуру - всё самое-самое:
Отблеск иронии, нежностей гамму,
Вечных словес килобайты и герцы.
Редкий реестром и рейтингом счастлив,
Для комментариев нет бывшей прыти,
Меньше читателей, меньше открытий
И словоблудия меньше отчасти.
Меньше восторгов и бисерной фальши.
Всё зарисовано неоднократно.
Вот бы в две тыщи какой-то обратно
И от соблазна поэзии дальше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354354
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 01.08.2012
Минають дні, минають ночі,
Літа минають... Як охоче
Ми підганяємо їх плин,
Мов світ цей муляє нам очі...
Куди ж ми поспішаєм, брате?
Чи нас на те родила мати
Аби минув наш вік, мов сон
В гонитві за примарним златом,
В бажанні всі спізнать забави,
Засмакувать чуття яскраві,
Поїсти жирних каплунів,
За хвіст впіймати птицю-славу?
Не поспішай: весну Всевишній
Послав... Глянь, як квітують вишні,
Пухнаті бджоли ссуть нектар
І пестять квіточки ті ніжні.
Глянь, як по теплій літній зливі
Колосяться зелені ниви,
Щось тихо жебонить прибій,
А колір моря - справжнє диво!
Глянь на вогненних маків цвіт,
На ластівок стрімкий політ...
Ти встиг всім цим намилуватись?
Знай, ми лиш гості на землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340110
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 27.05.2012
А время пряталось в часах и обещаньях,
И в фотографиях, и в телефонных книгах.
Мы крепко обнимались на прощанье,
А в это время наше время гибло,
Под грудой прошлых, настоящих завтра,
Под взглядами упавшими на руки
Под суетой и спорами о правде,
И мы, других не замечая звуков,
В своих по локти утопая мыслях,
Неслись куда-то, догоняя время,
О, как ничтожно мало в этом смыла,
И как порой ужасно это бремя.
Но мы неслись и падали, и знали
За ним нам не дано, увы, угнаться.
А где то были, те, что нас так ждали,
В другое время и в другом пространстве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340115
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 27.05.2012
В каком краю достоверно не знаю,
На какой параллели не ведаю
В маленьком театре актеры играют
Маленькие трагедии
Посох сжимая, сквозь ветер и грязь,
Позабыв про уставшую спину,
Маленький путник идет покорять
Маленькую вершину
Где-то за окнами дождь вечный идет
И чтят неурочную дату.
Маленький слесарь непременно пропьет
Маленькую зарплату
Там, где алмазы блестят словно пот,
Где землю сжимает экватор,
Мучает маленький бедный народ
Маленький диктатор
Сухая нелепость прощальных фраз,
Им вторит печаль под сурдинку.
Блеснут в уголках чьих-то маленьких глаз
Маленькие слезинки
С запахом елки придёт новый год.
Доверчиво прижавшись к маме,
Маленький мальчик, улыбаясь, уснет
С маленькими мечтами
В ином измерении тоже звезды горят,
Пляшут цветными шарами.
Маленький Бог играет шутя
Маленькими мирами…
Ноябрь 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338174
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 18.05.2012
Завесняніло надворі,
Дажбог ступив в Свароже коло,
і на Бохітовій горі
стрічають сонце Медобори.
Очима карстових вікнин
шлють Світовиду добрі знаки:
- Пора, Сварожичу, з вершин
на землю рідну повертатись.
Пора збудити у серцях
любов і злагоду від Лади,
пора вернути край на шлях
в священне коло Прави-Яви.
Щоби у Навії згоріть
незгодам, лихам і тривогам -
так на Бохітовій горі
Сварога молять Медобори.
Медобори - гори, частина Товтрового кряжу на Тернопільщині
Дажбог - сонце у веснянну пору після Великодня.
Сварог - верховний бог, бог сонця у древніх слов"ян.
Свароже коло - сонячне коло, як пори року у древніх слов"ян.
Світовид - син Сварога, бог хліборобства і головний бог слов"янських хліборобських племен.
Вікнини - карстові незамарзаючі озера у Медоборах.
Лада - богиня краси і любові у древніх слов"ян.
Бохітова гора - на горі Бохіт знаходиться стародавнє святилище, де було знайдено статую Світовида(Збруцький Ідол)
Правія, Явія, Навія - небо, земля і пекло, згідно старослов"янської релігії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325959
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
"Они на мельницу должны
Приехать завтра до рассвета,
Взвести друг на друга курок
И метить в ляжку иль в висок"
А.С.Пушкин, "Евгений Онегин"
Если ты на дуэль вызван - то жди беды
Из-за дамы, или ещё какой ерунды
Успокойся, дыши легко и хлебни воды
Если ты призван к бою, то значит готовься к бою.
Вся красивость дуэли - выдумка и враньё
Посмотри, как над полем кружится вороньё
Смерть легко не отпустит, здесь - так возьмет своё
Коль не станешь убийцей - так саван тебя покроет.
Предзакатное небо плавится, как в крови
Если вынужден драться - то будь уже добр, живи
Не коси мимо цели, выстрелов не лови
Помолись, хорошенько прицелься - и Бог с тобою.
/20.11.2011/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305780
дата надходження 11.01.2012
дата закладки 22.02.2012
Навсегда постарайся запомнить простой закон:
Вот идешь по кварталу, который давно знаком,
Мир так ясен, и шаг твой легок и невесом -
Оттолкнись о поребрик пыльный своим носком.
Если воздух тебя поймает - то это сон.
Опускайся на землю, двигайся не спеша
Этот мир у тебя на кончике карандаша
Здесь есть всё, чего пожелает твоя душа.
Осознай это. Дальше можешь ускорить шаг.
/06.11.2011/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305020
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 22.02.2012
В этом городе нет утомлённых собак и котов
И поэтому в нём не заводятся наглые крысы…
Здесь полно озорных пионеров и каждый готов
Присмотреть за цветами и в полдень полить кипарисы…
Здесь на улицах чистых не слышно шуршания шин,
А на лицах повсюду искрятся лучистые взгляды…
Здесь никто натощак не глотает надменный аршин
И не хвастает вечером новым гламурным нарядом…
Здесь практически нет никаких огорчений и бед
И никто, отродясь, не спешит ковыряться в помойке...
Здесь небесною манной накормят не только в обед,
А пугающих слов не услышать здесь даже на стройке…
В этом городе утром вздыхают одни сквозняки, -
Недовольны, похоже, отсутствием щелей и трещин…
Здесь настолько доверчивы все как один мужики,
Что не прячут заначки от самых придирчивых женщин…
Этот город придумал какой-то отпетый поэт,
А сюжеты ему рисовал придорожный художник…
Кто сказал, что на карте подобного города нет?
Просто он затерялся в далёком глухом бездорожье…
февраль 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311797
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 18.02.2012
Мне снятся в халатах зеленых ученые,
Холодный и чистый большой кабинет,
Спокойные жесты, глаза увлеченные,
И я на столе. Значит выхода нет.
Я знаю, хотят познавать, препарировать,
Копаться в моей ошалевшей душе.
Нет выбора даже "казнить" или "миловать",
Как выбора нет для червей и мышей.
Пробить бы сердечко и выскользнуть в дырочку,
Набраться бы смелости, взять пистолет...
Рывок. Просыпаюсь. Но видится бирочка:
"Душа средней зрелости. 7 сотен лет".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312224
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012
стыдно входить в сотый раз в чей-то светлый храм,
стыдно смотреть на мигающий свет лампад.
рад за друзей( повезло же моим друзьям),
рад за врагов( очень стыдно признаться - рад)!
те и другие - родные. добром и злом,
сжав кулачки, друг на друга идут войной.
если быть честным мне с ними всегда везло,
если честнее, без них я пустышка, ноль.
эк милосердие где-то внутри, ау,
машет хвостом и скулит, а пускай скулит.
стыдно за то что приходят стихи на ум,
стыдно, за то что безумным неведом стыд.
в храме тепло, в храме каждый найдёт себя,
или подобных себе, вот соврёт - найдёт.
бабочки в храме, я вижу их с сентября
их не пугает ни Бог, ни зима, ни чёрт.
вот они в воздухе замерли и горят:
крылышки - крошки - бумажные маяки.
стыдно, что их не увидят мои друзья,
стыдно, что их не увидят мои враги.
из золотой купели. из чёрных рек
бабочки выплывают на свет лампад,
или из стен вылетают на первый снег,
словно колода краплёных игральных карт.
с ними хоть в петлю, хоть в пекло, один итог:
ближе к своим, ближе к солнцу, но давит стыд...
бабочки видят Бога, их видит Бог,
всё остальное имеет не лучший вид.
вот они рядом, тепло, не дышать легко,
вот я кричу им, кричу им, но чёрт возьми,
бабочки льются на небо, как молоко.
бабочки не разговаривают с людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311972
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Я хожу и боюсь расплескать глаза.
Так и плещется море при каждом шаге.
То вдруг веки омоет в соленой влаге,
То горячей волной отойдет назад.
Задираю наверх переполненный ковш
Океанской тоски, в горле плещущей боли.
Мой хребет, наполняясь избытками соли
Держит ровной меня, как проглоченный нож.
Через край. Утомленные веки вдруг
Рухнут, не в силах служить берегами.
Щеки высохнут позже, чем слезы стихами
Станут, весь мир затопив вокруг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311966
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 07.02.2012
Чертят на небе ночные черти
рваные карты, путают тропы.
В помощь себе призывают ветер,
не позволяя заплаты штопать,
чтобы оставить звездные дыры
призраком.
Эти окна мира
молча глядят по ночам за мною.
я просыпаюсь. А ветер воет
снова о чем-то.
Скулит за дверью.
/Только я больше ему не верю.../
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307318
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 26.01.2012
Спецназ отстреливал собак.
Ведь на носу чемпионат.
А несогласных в автозак
Швырять скомандовал комбат.
А остальных - прогнать взашей,
Усердно применяя газ.
Спецназ отстреливал бомжей,
Ведь скоро первенство у нас.
Коль скоро первенство у нас,
Не лезь в герои, ешь да спи.
На то и нужен он, спецназ,
Чтоб на людей спускать с цепи.
Спецназ отстреливал людей.
Ведь на носу большой турнир.
Чем больше вырежешь идей,
Тем наверху прочнее мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306796
дата надходження 16.01.2012
дата закладки 16.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.11.2011
Ти був би моїм коханцем, якби блідоокі зими
Зустрілися б випадково, щоб вчасно нас народити…
Ти став би мені потрібен, якби ми були чужими,
Та в нас уже все до болю буденно й несамовито…
Холодні скляні обійми…. Якби я тебе не знала,
Можливо, спливла б водою у збудженні весняному…
Та нам крижаних сезонів й розлучень крихких замало…
У нас уже кожна прірва до болю давно знайома…
Були б мої руки ніжні – зрослися б давно з твоїми,
Із болем твоїх суглобів з’єднався б і відчай втоми…
…Лишались би ще надія, якби ми були чужими,
Що стигла цнотлива осінь нас якось та познайомить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285291
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Без вины и без печали
Удаляют по-английски.
Время щёлкает бичами
Беспорядочно и близко.
Возвращаются столетья
В виде моды, в виде мора.
Нестареющая леди
Чтит кагоры и миноры.
Сизый шарик улетает
Далеко и безвозвратно.
Во Вселенной молодая
Мироточащая рана.
Солнцу чудится пропажа:
То ли снится, то ли вправду.
Пьют по капельке из чаши
Все двенадцать космонавтов.
На Земле всё по старинке:
Полют свёклу, молят Бога
О жилплощади в Кузьминках,
О судилище набобов,
О родителях и детях,
О здоровье и о хлебе.
На растерзанной планете,
Похороненной под небом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281915
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 22.09.2011
...ми швидко звикнемо до холоду що голками ранить пальці
до хрестів своїх чужих і вкрадених
накладатимемо шматки живої плоті на хлібні окрайці...
а ти знаєш як це ... бути зрадженим?..
проростаючи світлом у душах колись майже рідних
плакати так як плакав вперше коли від тебе звільнилась
материнська утроба
і враз стала щаслива й уже "безплідна"...
ти був сильний ти лукавив тільки по понеділках
стигматами тріщини стін твоїх на ранок ставали...
а тепер розливаємо мінімальне тепло у резинові грілки
і бідкаємося ... бо таки замало...
...пам"яттю по пам"яті - найшвидший транзит
вузькоколійка думок...кожен третій втретє зайвий
твої очі колись голубі нагадують мені антрацит
секунди ковтає вмонтований у серце таймер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280808
дата надходження 15.09.2011
дата закладки 16.09.2011
Я промовчу, що вільна як ніколи.
Не клею будні з клаптиків покути.
Для тебе – просто леді загадкова.
Дозволь мені такою ще побути.
Отак від сміху закривати очі
І роздивлятись всі найтонші риси.
Не знай мене ще поки… я так хочу!
Так, кожна жінка у душі актриса.
Давай не класти правди на терези,
Не впізнавати почуттів на дотик.
Ще поки можеш думати тверезо,
Ще поки я для тебе не наркотик.
Отак до ночі (про усе й нічого)
Дзеленькати бокалами сценічно.
Ще поки обирати маєш змогу
Й не знаєш, що в тобі я вже навічно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275860
дата надходження 19.08.2011
дата закладки 19.08.2011
12 - время всех страстей
ЛГ мой не слегка поддатый,
а пьян до ДНК костей
Сегодня цель его - Карпаты
Он, как невыжатый лимон
Упруг, доволен, перспективен
Отключен нудный телефон:
Неделя отдыха мобиле
Пусть внутренний огромный мир
Заполнен полулитром водки
ЛГ идейно ест зефир
Андрюха за рулем - находка
Пополнив кальция заряд
В мелках межполосной разметки
Наш бусик жмет 160
Машины, благо, крайне редки
О чудо, с фарою кондом
Неадекватно равнодушен
И мы победоносно ржем:
Нам позитивчик очень нужен
Нас трое: двое поросят
и + Андрюха не поддатый
На скорости 160
ЛГ предчувствует Карпаты
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274022
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 08.08.2011
окупована права півкуля,
засіяна сумнівом, зорена й зморена,
тиша окріп обіймає в дірявій каструлі,
холодно й трішечки зоряно.
тягнуться нетрі павучі з паролями,
літери в сповіді збиті.
гори високі покинуті троллями,
тануть сніги в мережевім кориті.
ситі собою, у пошуках істини
янголи плачуть у рупор.
нам благодать за брехню буде зіслана
(з крильми замріяні трупи).
ясність оманлива й спокій утрачений
(Господи... знову уламки)
вірші таємні й дощі передбачені -
("доброї ночі і ранку!")
сипляться радощі смайлами сонними,
зціджуєш мед алегорій.
місто затьмарене все лампіонами,-
скільки ж таких є історій?
я перечитую вірш твій ледь зморена,
потім до спогадів скотчем.
дощ ущухає...
і трішечки зоряно,-
завтра...
і "доброї ночі"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272345
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 28.07.2011
. В горчичный мёд впуская пятерню,
задабриваю сумеречных духов,
и долгое молчание храню,
за горизонтом солнце убаюкав.
Окно густеет,
улица плывёт,
я чувствую,
слегка уже зевая,
как вертится, опущенная в мёд,
в моей руке
планета осевая.
И если мёд горчит,
и, как янтарь,
затягивает мелких насекомых,
то бесы, прихватив свой инвентарь,
как будто
поднимаются из комы.
И в комнату вползают существа
из демоночастотного эфира,
и вот какой-то чёрт из баловства
командует пространством:
"МАЙНА
-
ВИРА!"
По всей квартире пляшет инота –
ни сжечь, ни смыть, ни
вытряхнуть, ни выместь,
но кто не видит белого листа,
тому и клякса –
дьявольская иность.
Под дирижерский взмах карандаша,
сухим вином сознание разнежив,
я вижу, как,
по комнате кружа,
беснуется лирическая нежить.
Бумажный экзорцизм
красноречив
когда к нему
кириллица привита,
и, грифель под осину заточив, -
гоняю бесов
силой
алЬфавита.
Нельзя потустороннего гонца
причислить сразу
к дьявольскому чину -
не просто за наличием лица
увидеть бессловесную
личину,
но только стоит с ним заговорить,
за бороду схватив
или за гриву,
как он свою умеривает прыть,
и прячет хвост,
виляющий игриво.
И буквы собираются в слова,
и рифмами слипаются,
как будто
медовая стекает пахлава,
а может бес какой
их всех попутал...
И пью горчичный мёд,
чтоб упыри
меня не проглотили с потрохами -
лютует нечисть, что ни говори,
на грани между
прозой
и стихами.
И кажется,
под хмель Алиготе,
(когда луна находится в исламе)
что можно различить и в темноте,
умножив перспективу
зеркалами,
как по лиловой жилочке виска
слегка саднит,
пульсируя без звука,
не то земного времени мука,
не то
иной действительности
мука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272198
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 27.07.2011
Напевно ніч, напевно буде день,
Непевні кроки - рани залишають.
Я не співатиму тобі моїх пісень,
В моїй душі останнє світло тане.
В своїх руках не втримала життя:
"Це не моє!", - і кинула в безодню...
Тепер ти просиш ліків в забуття,
Хоч випити їх мала шансів сотню...
Непевна ніч, непевний буде день,
Напевно, вже нічого не врятуєш.
І все ж, не вистачатиме пісень,
Яких ти вже ніколи не почуєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270757
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
А когда наступает вечер, зажигают мою луну, я съедаю тарелку гречки, сладкий пряник, поганый кнут. Ни в себя, ни в еду, не веря, выхожу на балкон с веслом, распускаю по дури перья, и смеюсь всем врагам назло.
Никуда не сбежать с балкона, вот и прыгаю по ночам по проспектам "хрущёвских" комнат в свете лампочки Ильича. Вот такая я тормоз - птица , без небес, без борьбы в борьбе, без желаний в тепле гнездиться, без тепла, просто птица "без".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267382
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 28.06.2011
Журавлі летять на Україну,
Клекіт розрізає небеса,
Серцем я на Батьківщину лину,
Де землі не міряна краса,
Де вітри жартують із весною,
Обривають яблунь пелюстки,
Де верба схилилась над водою,
Молодістю світяться листки.
Там, де пісня лине через поле,
Колосом налитого зерна.
Променем у очі спогад коле:
Як там Україна? Як вона?
Як без мене будуть стигнуть вишні
І антонівка, як буде восени
Нахиляти віти свої пишні,
Яблука даруючи землі.
Як, без мене, там весна прилине,
Синім рястом в лісі зацвіте,
Як гніздо лелеченя покине
І, як сніг дороги замете.
Як тумани попливуть ставками,
Гублячись у полі за селом,
Де дитинство бігало стежками,
Повертаючись забутим мені сном.
Як без мене рідна Україна?
Я не знаю та болить душа.
Думка з журавлями в небо лине
З ними шлю на Вкраїну вірша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263523
дата надходження 05.06.2011
дата закладки 06.06.2011
Как замечательно сидеть на побережье.
Двоится в плохо вымытом стекле.
И делать все, что делали мы прежде:
Делить друг с другом гренки и омлет,
И чашку с кофе целовать небрежно
В распахнутый от удивленья рот.
Кто думать мог, что так произойдет
И мы, поминки справив по надежде,
Вдруг обнаружим, что любовь живет.
Разорваны со струнным звоном нити
От низких планов и до высших мер.
И только нам, соседям по орбите
Доносит эхо эту песню сфер.
И мы, затменья дети, ждем забытья,
Прощения вины, измены, лжи.
И нас несет волна на миражи,
Качая в плохо вымытом корыте,
В попытке жизни приукрасить жизнь.
Какая в безнадежности свобода -
Такая в вероятности тоска.
Приказ луны: лить бесконечно воду
На нашу мельницу. Пусть тонкая мука,
С песком смешаясь, примет вид песка
И ночью светится – мираж для морехода.
И целомудренней, чем поцелуй в ладонь,
Любви космической останется огонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261445
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 06.06.2011
Я никогда не думала,
Что время - отражение пространства -
Как в луже вижу прошлые потери,
Как в зеркале - побед непостоянство.
Я думаю, что я немножко больше,
Немножко тоньше раньше понимала
Как капает оно и как стекает
По крышам недостроенных высоток.
Я выросла куда-то вбок и вправо,
А будущее там, где юго-запад,
И солнце не на Юге, а в субботу,
Такой вот каламбур весны и скуки.
А говорят, что в черных дырах время
С пространством все меняются ролями,
И все никак решить не могут боги,
Кто главный там, и чей на сцену выход…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260568
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 19.05.2011
Размер границ условен – "от" и "до".
Задраены компьютерные глюки.
Задирист респектабельный Подол,
Столична доза уличной пылюки.
Не в масть "моржам" тяжёлая вода –
По сей поре в Днепре демисезонно.
Лабильность проявляет "лабуда",
Но холода теплеют без озона.
Системою весов систему мер
С наскока для резона не заменишь.
Как ни считай: ноль – пишем, два – в уме,
Сметана не ложится на пельмени.
Отмерено, отвешено, как раз –
От сих до сих, без лишних вожделений.
У жизни в плагиаторах – матрас,
Подмоченный мочою поколений.
Коленонепреклонным в колею
Не привелось внедриться умудриться.
Закупорен джин-циник в сулею,
Без шансов на лихую гопцу-дрицу.
У разума долги перед душой
Отложенные скромно в долгий ящик.
На старте в завтра - беговой мешок
И ветерок напутственный, бодрящий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253656
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011
Молчанье патокой тягуче вяжет рот.
Серебрянной монетой твое имя
Звенит по горлу, падая в живот
В копилку к тезкам, чтобы дальше с ними
Метаться в мраке гулкого ведра,
Приятным звоном тщетно маскируя
Боль от слияния ребра и серебра.
Но мысль об участи, которую ребру я
Дарую с этой болью – не больна.
Я помогу остову подломиться.
В раскрытой клетке сердцу легче биться.
Возьми, мой новый бог. Создай меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253662
дата надходження 14.04.2011
дата закладки 14.04.2011
Расцвечен вечер шёлком окон
во тьме межспальных тихих улиц.
Объяла городское лоно
зимы морозная упругость.
К табачно-цедровым проспектам,
к остывшим ёлочным обрубкам
плывет поток мехов и фетра,
до января считая сутки.
Пленяют винегретом зимним
базары от села и юга.
В аквариумах магазинов
товар зачерпывают люди.
Вдоль праздничного побережья,
как разукрашенные льдины,
по правилам мимодвиженья
плывут пузатые машины.
Бурлит поток, взбивая цены
на плюш квартир и смену власти…
Плывёт в абсурд люминисцента.
В мрак обесцененного счастья.
Да в глубине пустого парка,
чужась предновогодней пены,
мечтают двое, – бомж и пёс, –
о супе и бетонных стенах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162338
дата надходження 22.12.2009
дата закладки 07.04.2011
А на макітрі – насиво…
Страх, зим отам, нажбурляно!
Ще кресне викрутасово
одна…
Згорнула своє прясиво,
нетреб-макулятурляно,
бо з човника зістрибує
весна.
Базікали фолікули
смугастої –тримастої,
чи ж дожене втікачку
сажотрус?
Плаксун, графіті-растровий,
вночі під`їздом шястає.
Здається Вася, пранця йому
в вус!..
...Зеленого схотілося…
Борщу а чи довколішшя?
По вінечка-вінки аби обох!
Любилося і їлося,
ось-ось вже пурхне пролішшя…
Втреновуй вух, ай, скорше
буде «тьох»…
30.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250534
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 30.03.2011
...я помню что-то... где-то в подсознании
Меня догадка мучит и свербит,
Что я здесь в незаслуженном изгнании
На самой отдаленной из орбит,
А где-то в счастье неземном без памяти,
Забыв, что существует грязный ад,
Под теплым небом в неге и аппатии
Лелеет кто-то мой наследный сад.
Ну как вы там, второй довольны девою?
Как дишится, не помните потерь?...
А нашим кровным двум - Адаму с Евою
Вы указали, гневаясь, на дверь.
Не мучают сомненья о локауте?
Вы с логикой, похоже, не в ладу...
И как вы род, простите, продолжаете?
Надеюсь, ребра больше не в ходу...
Там наверху свобода душу плавила,
А нижний мир уныло многолик,
Здесь лучший способ жить, забыв про правила,
А худший – жизнь записывать в дневник...
Толпа людская – сгусток одиночества,
Волнуется, о прожитом скорбя,
Здесь замечают лишь, что видеть хочется,
А видеть очень хочется себя....
Как предку внеземной аристократи,
Мне тоже мир прекрасного знаком,
Да, от скалы до шедевральной статуи -
Лишь миллион ударов молотком.
Я двигаюсь вперед, дорогу млечную
Пытаясь сократить хотя б на треть,
Но чтобы обрести свободу вечную,
Сначала надо лечь и умереть.
......................................................
Я мысль узнал на звездном опознании,
И этой мыслью я почти убит,
Ведь жизнь моя растрачена в изгнании
На самой отдаленной из орбит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237341
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 28.01.2011
Лицо саксонской пылью запорошено,
Солдат устал. "Надолго ль тишина?"
Восьмое мая, вечер. По-хорошему,
Уходит от бойца его Война.
Полдня назад осколками и пулями,
Смерть зазывала всех в небытие.
Не с дуру гибли, не по лЕтам умерли...
Пора уняться, стало быть, и ей.
Как славно жить! Трофейная гармоника,
Хрипатый смех да кружек перезвон...
Обмякнув, добр. Из памяти дни горькие,
Мужик покуда прогоняет вон.
Домой, браток! Медально и букетисто,
В путь на восток, рассвет где марганцов...
Взрослее на четыре года, дети, став,
Не сразу узнают своих отцов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237328
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 28.01.2011
Коли Земля була в огні,
І океан шумливо груди
Здіймав в гарячці,
й кари люди
Шукали смертної,
й усюди
Пекельний вітер скаженів,–
В земних долонях та вода,
Цвіла і тепла, пам’ятаєш,
Й дванадцять зерен – божих таїнств,
Пустивших кільчики, бодай,
Усе ще тільки починалось...
Як ми полили їх, згадай,
Слізьми і кров’ю, причастивши
Нове минулим, вічній тиші
Лишаючи тіла...
Була
Пора безумства й божевілля,
І зорі падали незрілі,
І сонце оком підозрілим
Дивилось на людський покон,
А ті все – на кін, все: закон,
Любов,
ненависть,
світ,
святині
Бозна якого божества,–
Лиш нам світила Матір Сва,
Що нас озорює і нині…
Такий був час –
Тим світом сказ
Опанував. Не в нашій силі
Було змінити хід світил –
Ми ж мали тисячі світів
В собі, й Землі осатанілій
Тяжіння, щоб вклонити нас,
Було замало.
Наші крила –
Легені духу, й горній злет,
Як друге дихання, відкрили.
Та поміж тисячів планет
Лише Земля життєву силу
Таїла у собі...
Кому ж,
Коли не нам, було вклонитись,
Сивини хмар, небесний ситець,
Веснянки шляхових калюж,
Натруджені зап’ястя китиць
Зігрити жаром наших душ,
Її, як неньку, охопити
І – не з щитом чи на щиті –
В любові, вірі й доброті
Щитом їй стать від залпів зла!
Та заповзла
В свята святих змія руїни,
Й такої не було країни,
В якій до скону й забуття
Не довела б людей.
Прийде
Доба, коли життя
Все переборе, й смерть забудуть,
Але ж для цього мали люди
У пеклі вижить в ті часи.
Їм бракувало справжніх сил,
Щоб протиставити їх тліну
І врятуватись від загину
Та розпаду душі.
Лишивсь
Лиш страх,
І нікому напружить жили,
Й навкруг лиш батьківські могили
Ховали дух – не тільки прах...
І дух воскрес!
Земля зітхнула.
І нам з її святих небес
Усе спотворене минуле
Явилося в ясі.
Красі
І Правді сморід Смерті –
Мов зелені – вуглець.
Ні, не живі, а саме мертві
Поклали їй кінець!
Наш Бог, наш Род в ожилих жертвах
Злодійства і брехні
Судив скрижалями безсмертя.
Усіх своїх дітей пожерти –
Був вирок Сатані!
...І Час минув, бо він – минущий,
Тут, на оновленій Землі,
Завжди цвіте Любов чимдужче,
Й благословенні райські кущі –
То й є жита з її полів.
Мій друже! Жити нам на волі,
Творити радісних пісень,
Дивись: на хорсовім престолі –
Довічний день!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235110
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Как жизнь прожить, чтоб душу не изранить
Об острую границу хрупкой грани
Той, о которую Судьбина так жестоко
Крушит наш мир болезненно до срока?
Течёт поток сквозь нас.
Сквозь образы и звуки
Камин давно угас. Устало никнут руки…
И лёгким облаком плывёт печали час.
А созданное нами Бытиё,
Картины жизни, вписанные в рамы,
Природа отнимает, как своё:
Стремительно, нещадно и упрямо.
Жизнь – краткий миг в надеждах и мечтах,
В нетленном слове, звуке быстротечном.
Всё в мире время обращает в прах,
Но светлые истоки – бесконечны…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234639
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 13.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2010
И вновь тебя со смаком
Ставит раком,
Навал дружины,
И ты намокла.
Скрипят пружины.
Трясутся стекла.
Как будто поезд,
Набравший скорость,
Горою бревен
Набит тяжелой,
Закат неровен
Над степью голой.
И снова братья,
Зажав в объятья,
Тебя имеет,
Как только хочет.
А твой Емеля
Уже не дро*ит.
Попалась щука
Ему, и ну-ка
Молить пощады,
Даря колечко.
И вот наяды
Бегут с крылечка.
Емеля мучим
Веленьем щучьим,
Богатства алча,
Бессмертья, власти,
С царевной плача
Любви и страсти.
В такие лета
За все, за это
Тебя разлюбит
Беря вершины.
И так же будут
Скрипеть пружины.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229945
дата надходження 20.12.2010
дата закладки 20.12.2010
і ВЖЕ ху"ово так нашо
ламати паролі зовсім?
старі безглузді замашки:
хворіти, як прийде осінь.
воліти тепла зимою.
й курити опісля ..того.
і залишати за мною..
та не залишати нічого.
І вже так нудить, тож, нумо
опустим частину першу
і, шо там в тебе із гуми?
й на цьому, мабуть, завершим..
І вже так легше від думки -
кохання ніхто не хоче..
І байдуже, чи будеш думать,
чому я ховаю очі.
16.12.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229312
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 17.12.2010
Всміхнися, маленька.
На вулиці падає сніг
і віхола біла
гуляє розхристано містом,
та глибоко в серці
цілюще тепло я зберіг –
воно подолає
лещата морозу і відстань.
Завія кружляє:
здається - не видно небес...
Невидимі струни
між нами натягнуті тонко.
Мій Ангел молився,
і дух твій сьогодні воскрес,
освячені крила
пробили земну оболонку...
І, може, раптово
у пеклі нудьги й самоти
застуджене місто
засяє невидимим світлом!
У цій круговерті
слова мої будуть рости,
незвідані далі
у серці твоєму розквітнуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225112
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 29.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2010
В тридевятом, десятом, в любом от себя не скрыться.
В каждом новом царствие, входишь в мёртвую воду
и садишься в лодку ( такое себе корытце),
смотришь жалко, как тот, что вечно: кушать подано.
Нужно плыть, а силёнок нет, или есть какие – то,
а в глазах тишина цвета солнечного затмения.
Нужно плыть и язык – твой враг доведёт до Киева,
или дальше, где пятый угол, что угол зрения
не такой, не в себе. Ну да пусть, все углы разгладятся.
Ты от царствия к царству почти на износ, без памяти -
как щенок, как из многих пятниц последний Пятница
(не свободен, не раб, вроде жив, а живёшь, что каменный).
Вот часы задирают носы, дельфины покоятся,
и норд – ост посинел от тоски и от напряжения.
Скоро лодка прибьётся к какой-то земле на Троицу,
ты коснёшься воды и растаешь в ней отражением.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222012
дата надходження 14.11.2010
дата закладки 14.11.2010
Чи бували ви колись в кімнаті. звідки виїхала доросла дівчина? на її стінах завжди полиці. Книги...іграшки...
В цих кімнатах завжди дискомфортно, коли гостюєш і мусиш там спати. Яка різниця, що тут вона кляла усе і носила сюди каву? Дивилась у комп"ютер і змітала пилюку?
У таких кімнатах завжди дискомфортно. Бо батьки бережуть ті іграшки, не чіпають старих зошитів.
Наче за мертвою згадують.
Прикраси, стара косметика, парфуми.
Шматки чиєїсь потрібності.
Жахливо не люблю таких кімнат. Бо там немає того, хто її наповнював.
Вона вже ніколи не запрацює на повну, бо двигун калатає десь далеко.
Моя кімната така ж.
Я ненавиджу ті вічні іграшки, бо їх не повикидаєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221608
дата надходження 12.11.2010
дата закладки 12.11.2010
Твої думки закриті на замок.
І день розбитий на молитви й ролі.
І шлях – на крок.
І доля – на паролі.
Твоя мітла гребе у мій совок.
Безумні сни, спаковані в півночі.
І вітер шибку вигина, як вальс.
Якого чорта діло? – вчора - хочу,
А нині – пас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218234
дата надходження 26.10.2010
дата закладки 26.10.2010
Она прилетает в малиновом сне.
Подолгу и пристально смотрит в глаза.
Я знаю, она не отсюда, извне.
И утром рассвет унесёт её "за".
В малиновых снах пьём малиновый чай.
И снова горит наш малиновый торт.
Она улыбнётся мне так, невзначай.
Малинку к малинке. "Смотри! Натюрморт!"
Потом примеряет мой старенький шарф,
Заколки и бусы, браслеты, фату.
Матрон достаёт из комода и Марф.
Смеётся заливисто: "Можно мне - ту?"
И праздники с ней отмечаем вдвоём.
Купила ей к Новому году коньки...
В ответ - поздравляет меня с Женским днём
Открыткой. На ней отпечаток руки
И почерком детским там строчка одна:
"Как жаль, что я, мамочка, нерождена".
И нет ведь острее и кольче рожнов -
Боюсь я, родная, малиновых снов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215249
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 10.10.2010
Ярко-преяркое солнце и я
В нём. Закрываю глаза.
Маминой тёплой рукою взъерошена чёлка.
Громкий звонок. - А Вадим - егоза!
Запах страниц букваря.
- Деда Мороза - как - не было?!... Школьная ёлка.
Ярко-преяркое солнце. На мне
Белое платье, фата.
Мамины слёзы - на праздничном свят-каравае.
Сильно слепит позолота креста.
Воск на церковном сукне.
- Мамочка, мама! Ты видишь, что счастье - бывает?!
Ярко-преяркое солнце. Меня
Двое. Под сердцем теплей.
- Мама, не надо, мы справимся сами - всё знаем.
Годы прошли. Только горстка углей
Тлеет. Любовь? Нет кремня.
- Доченька, всё спеленается! Счастье - бывает!
Ярко-преяркое солнце. Но мне
Так не хватает тепла.
- Дайте нам несколько этих фиалок, с изгибом...
- Бабушка синие, мама, брала!
Луч на гранитной стене...
Мама, прости, за столь позднее наше - "спасибо".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214058
дата надходження 03.10.2010
дата закладки 03.10.2010
Я, mon ami, не талантлива, я больна,
странный диагноз – вселенные в голове.
Все говорят, что вселенная есть одна,
а у меня, представляешь, их целых две.
А у меня пластилиново - липкий мозг,
левый зрачок – белоснежен, а правый – чёрт.
Я выхожу на прогулку в великий пост,
а возвращаюсь, и кран во дворе течёт.
Пью, прижимаясь лицом к неживой воде,
мне бы живую, но где её, Боже, взять?
Левый зрачок провожает домой людей,
правый зрачок поворачивается вспять.
В каждой вселенной метут до утра полы,
И разливают моря до краёв впрок.
Мне бы туда, mon ami, долететь - доплыть,
Там где живая вода и живой Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209465
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Читает мой друг white_snow
Я живу на крыше одной из клиник,
Здесь бывает сыро, бывает скользко.
Я молюсь, взываю к ( любое имя),
Чтоб на этой крыше сменили доски,
Чтоб убрали мусор и птичьи «каки»,
Потому что гадко в душе и тускло.
Потому что "каки" прескверно пахнут.
Ненавижу сырость, дерьмо и мусор!
В тайнике надёжном я прячу скрепку,
Две открытки с видом на крымский берег.
И когда я болен, когда я слепну,
Я в (любое имя) почти не верю.
Засыпает лето - проснётся осень.
Мир в часы молитвы всегда прекрасен.
И (любое имя) однажды спросит:
Выше крыше сможешь допрыгнуть, Карлсон?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208113
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 28.08.2010
Жизнь твоя феерия
Распускаешь перия
Больше жестов, меньше слов
Твоя должность
Птица Lоvе
Небо ночью твоя крыша
Ты жива, но ты не дышешь
Этой ночью повезло
Есть работа
Птице Lоvе
Парни иль большие дяди
Всё равно - капусты ради
Всем мечтам своим назло
Ты зовёшся
Птица Lоvе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208121
дата надходження 28.08.2010
дата закладки 28.08.2010
Ночь - выжатой синькою в небо,
гитарный плеск,
по плёсам луны разлохматились тучи земные...
Дави, гитарист!
Не жалей ты её кастаньет,
пусть девочка-вьюга наш мир заскорузлый раскружит,
да так,
чтоб
в бессмертие звёзд
устремилась душа,
чтоб
стало амброзией
пойло
в кабацких бокалах...
Круши гитарист,
не жалей ты её кастаньет,
пока
махаоном
сердечко её трепыхаться ещё не устало.
С последним аккордом она захлебнётся волной
воланов на платье
и вскинет победно головку...
Замри гитарист!
Ты здесь лишний,
теперь только ей,
ей одной -
овации, крики восторга, цветы и улыбки...
Ночь просинью в небе,
гитара в чехле... .
Спит девочка,
вам ещё ехать и ехать туда, где начнётся твоё ниоткуда...
Сказала - не любит,
сказала, что скоро уйдёт.
…Терпи, гитарист,
обнимай,
береги,
...и
надейся,
надейся,
...надейся на чудо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203421
дата надходження 29.07.2010
дата закладки 30.07.2010
Дома живут алмазные человечки,
Воздух со вкусом снега в ладошках греют.
Ходит кругами добрая тётя Вечность,
Спят корабли, паруса и матрос на рее.
(там, где повесили, там и висит, конечно)
Я начинаю с новой луны быть светлой,
Крашу глаза обязательно белой глиной.
Я никогда не полезу теперь в петлю,
Нужно быть храброй и даже чуть-чуть сильной.
( где бы верёвку найти и себя встретить)
Милый алмазный дом на живот давит,
Хочется погадать, но пока не чем.
Дети моих детей на поклон карме
Строятся и поют, как придёт вечер:
( боженька помоги умереть маме)
В горку Егорка - алмаз, да алмаз - с горки.
Хочется говорить, но печёт воздух.
Дам человечкам воды до того горькой,
Что бы с алмазных - полей на любой поезд…
(что бы подальше вниз и ещё столько)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201047
дата надходження 15.07.2010
дата закладки 21.07.2010
По ковтку (силоміць). Прохолоду розбавивши соком…
Штучно-приязний смак карамельно-брудних вечорів…
Теж відчужений часом. Напевно, занадто високим
Був той поверх під небом. До нього ти недолетів…
Твій повітряний змій, поглинаючи пил і вологу,
Рваних хмарних проталин пізнавши озонову суть…
Схожим став на… щура… Певна річ, небезпечного й злого…
Надто близько вже був… Там, де обрані тільки живуть…
Зупинився за крок (до очищення). Прикре падіння…
Змивши залишки гордості, впав (від знеславлення) вниз…
Пізня осінь прийшла, з нею - зраджені зливи осінні…
Імплантат паперовий (за мить) у калюжі розкис…
Над розм’яклим серпанком – пломбірно-розписані ситці…
Розітнулися вкотре, неначе розлоге шатро…
Кличе зраджена вись. Не говорить ніхто: «Зупиніться!»...
Ніби знають давно: все одно переможе добро…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201991
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 21.07.2010
Я - на белой скатерти, я - флейта,
бесконечна улица. Нон-стоп
в небо люди катятся бездетны,
маленькие шарики без ног,
Белка, ненавидящая Стрелку,
космос и мясное ассорти,
пафосное человечье «welcome».
Белка, я с тобой, уже в пути…
На щеках у дома номер десять
вырезаны буквы «М» и «Жо».
Я на «белой» двадцать первый месяц,
Господи, пошли мне форс - мажор
и не много капель валерианы.
Лето выжимает, лето жжОт.
Белка в небесах глотает камни,
выпавшие из медовых сот.
Буквы, космос, шарики и рейтинг,
мир закрыт на долгий карантин.
Я - на белой скатерти, я - флейта...
Господи простишь? Уже простил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201475
дата надходження 17.07.2010
дата закладки 19.07.2010
Усохший мир до состоянья сухофрукта
Не беспокоит призраком надежды,
Не манит больше ни брильянтовая бухта,
Ни девочка, чьи белые одежды
Шпионски выглядят загадочным паролем
Для пропуска туда, где нам семнадцать.
В далёком прошлом всё? Но зря не пишет роли
Судьба для нас! И рано нам сдаваться
На милость жира, седины, больниц, диеты...
Мы пошустрим, песком слегка насОрив,
Бросай, дружище, в воду мелкую монету,
Для возвращенья к берегу и морю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188211
дата надходження 07.05.2010
дата закладки 07.05.2010
«Цурипопики цурикуются»
Расконфетилось фартолепие
Гильдибарсово мятнут фурицы
Забуфетие парапепельно
Полиролится полноруние
Подтанцованы сюрротрафики
Липозвонные лопнут струны и
Растасуются карты вафельно
Мармеладится мандариново
Филигранная графомания
Стенофобия стеариново
Расфуфырена на заклание
Практикуются хлопоклопики
В закумаренных квинтэссенциях
"Цурикуются цурипопики"
Слов грилованных декаденция...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188019
дата надходження 06.05.2010
дата закладки 06.05.2010
если нас не укроют снега
если вас не затопят тайфуны
мы не станем себя упрекать
пересчитывать раны и луны
за неделю до встречи. И вот
я валяюсь распятый на кресле
если здесь и жило божество
то оно, Наттая, не воскресло
как сама, заправляешь кровать,
ездишь в англию к детям и мужу?
научилась ли блефы вскрывать,
накрывать одинаковый ужин?
как сказали б весы - тяжело,
но дороги неисповедимы,
если время такое пошло,
то пошло оно. Джинсы в ботинок
и карманы навыворот. Дом
добывая последние жизни
пережил пересадку цветов.
дотерпи, допытайся, дождись и
через год я вернусь, а пока
насладимся пожаром тай-фуда.
если нас не укроют снега,
если вас не затопят тайфуны
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187536
дата надходження 03.05.2010
дата закладки 04.05.2010
Алфавит избиваю дождями… плюс пять
Минус ты и мосты иллюзорных, но равенств…
Я зачем-то ввязался… На кедах петля
Из шнурка, задушила надломленный палец…
Подтверждаю, что первым ломается тот,
Кто коснется в падении прелестей пола…
Хруст костей в тишине, как финальное соло
Или слово… Из рта изошедшее в род…
***
Все не так…
Это просто скопление букв
для которого время – не время, но ластик…
Все мы люди и все мы являемся частью,
но не целым. Как пальцы – не целое рук,
а скорее способность держать на весу
вес единства, лишенного точки опоры;
в то же время, блуждать в коридорах Пандоры
(здесь читай – ковыряться в ушах и носу)…
Все соседствует всуе... а значит вопрос
только в том, что по факту упорных исканий
я у пальца не смог разглядеть оснований…
Значит палец, выходит – и ухо, и нос,
и любой из других компонентов?… о/пять…
(В совокупности плоть постулирует душу…)
Я ввязался, согнувшийся палец задушен:
минус ты…
И желание много писать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162926
дата надходження 26.12.2009
дата закладки 26.12.2009
Эстеты и циники. Так, по привычке,
Мы спишем тоску на отсутствие снега.
Листва посечённая – срезаны лычки
С погон ноября за попытку побега.
Погибель – единственный путь к искупленью
Вины и отдушины – выйти из боя.
Ведь эта зима не приветствует пленных.
Умрёт всё живое. С достоинством. Стоя.
Оставшимся – богово. Чтить от похмелья
Везучесть иных, опрометчивость прочих.
А впрочем, декада – да что там! – неделя:
Метелью отменится всякая почесть.
Прочесть эпитафии ввек не сподобят:
Потопит надгробия зимнее войско.
Московская оттепель – мокрая сдоба –
В голодное горло провалится скользко.
Славянская трапеза – водка и слёзы.
Вези на санях по наезженной, Сивка.
Половой и павою – бабою с воза.
И падать в январь. Бесконечно. Красиво.
Подлунное логово. Ночи и ночи.
Серебряным слогом дыхание ляжет
На зеркало неба в созвездии Гончих:
Живая. Живучая. Беглая. Вражья.
Декабрьская оторопь – каменность бычья.
Налижется вдосталь и воли, и соли.
Лишённые нежности, сослепу тычем
В чужие ладони морщины и колья.
Война переписана сталью и тушью:
На шрамы наколоты свежие шрамы.
Заросшие буднями впалые души.
Ведущие в бездну сердечные ямы.
Надежда на веру в любовь так наивна.
И хочется снега. И кажется: снегом
От скверны очистятся длинные ливни,
И не по ком плакать. И жертвовать некем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159173
дата надходження 03.12.2009
дата закладки 04.12.2009
...сто тысяч бестий в prodigy ножа...
...щепотка соли с формулой морфина...
- Эй, кто-нибудь!
Мария Магдалина
вошла, в ладошке ладанку держа.
Что ж харакири тоже Рождество:
кто не Исус, тот Юкио Мисима.
- Не умирай!
Но жить невыносимо,
когда ни с кем,
когда ни для кого...
Чем дышит самурай наедине
с самим собой,
бессмысленным и жалким?
...огнетушитель против зажигалки...
...собачий вальс на съеденной струне...
Не улыбнулось числиться в живых
ни сытым вором,
ни святым поэтом?
Ну, ладно,
ладно,
что теперь об этом...
Пускай другие...
может быть, у них...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146005
дата надходження 19.09.2009
дата закладки 19.09.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2009
Сновиденьям своим верь -
Пусть сегодня не по себе.
В сад зелёный открой дверь -
Птицы там, на ветвях - две.
Птица «раз» пропоёт блюз,
И усилит слегка грусть.
Стон сорвётся с твоих уст,
Не пугайся его - пусть.
Птица «два» будет петь гимн
Про загадочный твой лес.
Ты увидишь во сне фильм,
В нём о светлой любви весть.
Очень скоро войду я
В удивлённый тобой сад.
На густую траву сядь,
Небесам подари взгляд.
Ты меня подожди здесь,
И глаза подними вверх.
Твой сегодня весь мир – Весь!
В небе белый журавль - стерх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137984
дата надходження 18.07.2009
дата закладки 19.07.2009
Когда-нибудь,
Проснувшись по утру,
И глядя на пожмаканую простынь,
Я с гордостью тогда приобрету,
Не девичью весну, а женщин осень.
Лара Песенка
*********************************
Она придёт... природа такова
Без лишних охов, ахов, разговоров...
Придут успехи...зрелые слова...
И сентябри...Но пусть придут - нескоро...
Пока что - пей июней сладкий сок,
Вкушай хмельные прелести июлей,
Звон августов стучащийся в висок
Пусть утопает в дерзком поцелуе...
А в сентябрях, прозрачных сентябрях,
Бездонной синью осени одетых,
Нам золотом подбитый страстный стяг
Ещё не раз подымет бабье лето!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134712
дата надходження 22.06.2009
дата закладки 22.06.2009
«…Заботливая тетка ищет вены,
В руках секира, как у палача…
И не могу я вырваться из плена,
И пять часов до первого луча».
Virineya
***
Нелёгкое, должно быть, состоянье,
Когда усталый мозг тиранит сюр.
И мне частенько чудится, по-пьяни,
Как будто я на острове Хонсю,
В обличье пожилого самурая,
Мечом булатным вспарываю плоть,
И кровью истекая, умираю,
Похмелью сумасшедшему назло.
Наверно мужиком я был добрейшим,
До кровно-харакирьевой поры.
И плачут обо мне три милых гейши,
Невероятно искренне, навзрыд...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120190
дата надходження 09.03.2009
дата закладки 09.03.2009
Кажется мне, или вправду так вьюжится?
Не разглядеть сквозь оконце продрогшее
Ту одинокую старую улицу,
Заполоненную белой порошею.
Тучами в небо, на сердце прохладою.
Вот оно – зимнее белое царствие!
И, вопрошая, кричу: отче, надо ли
Душу поэта морозить причастием?
Не заслужил, от того не молчанием
Своды небес посеревших одарены.
Мне ль, непривыкшему к ропотным чаяньям,
Шапку ломать перед богом, да барином?
Прочь от себя я гоню белощёкую.
Нечего ей на меня в окна пялиться.
И, занавесивши окна сквозь щёлку я
Тихо гляжу и шепчу: Ах, красавица…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109305
дата надходження 25.12.2008
дата закладки 26.12.2008
Обложиться телефонными трубками,
Словно трупами родных голосов.
И утешиться объятьями грубыми
Беспардонно зарифмованных слов.
До рассвета обречённых на царствие
По кладовкам теремов и лачуг.
Благодарствую, судьба, благодарствую,
Что не кровью, а словами плачу.
Пустомелием, на пустоши скроенном
По лекалам недоношенных дней:
Семицветиками, пинтами, тройнями –
От пророчеств, истин `и ахиней.
От безделия, безветрия, безвести.
От заплатанной, с чужого плеча –
Долговязой краснобаистой бестии,
Что по швам готова, вторя ночам.
Мне досталась. И владею, и барствую
В длиннополой, не считая прорех.
Ах, какое же изящное варварство
Сотворил хмельной портной (имярек).
И не греет толком. И не избавиться –
Не готова к вольной жизни душа.
Да и в этом барахле – раскрасавица,
Мёды пьёт из золотого ковша.
Да юродствует потом, малахольная:
Всё пытается отречься: «Мала!».
И тревожит небеса колокольными,
И святою ей – с грехом пополам.
И глядят из-за окошек на тёмное,
Колобродящее, рвущее тишь
Многословицей своей веретённою,
На полтона уловимое лишь.
На девятый. Где довеском – две тысячи.
Мне и в сорок отбрехаться от дат.
Между рёбрами – клокочущий – высечен
Неприкаянный багровый закат.
Не торопится, лишь глуше и медленней,
Да поглубже от купцов и зевак.
А недели всё бегут за неделями.
Да и стоят без алтына пятак.
Я отмаюсь, отмолюсь и на новое –
Неизвестное, чужое житьё.
И какою там прикроют понёвою?
Или снова обрядят не в моё?
Покрывала не тонки, хоть и сечены –
Антикварные. От Евы Адам
До блевотины вкусил человечины
И раздал сие богатство словам.
Мне паршивое досталось – не гладкое.
Так и лезет козырять на рожон
Кракелюрами на кожице лаковой.
Вот и хвастайся в людской, и пижонь.
Там оценят, не прибьют за негодное.
И от жалости раскрасят в лубок:
«Царь с царицею. Гульба новогодняя».
Да и копий ещё снимут с пяток.
А не жаль в канун кончины и праздника.
Да по пьяни. Да ещё из горла.
По традиции – недолгая паника.
Панихида (покороче). Зола.
Да и пригоршнями полными, слышите?!
Да полнее! Да сильнее кидай!
Пусть истопчете, но вдосталь надышите –
Этой бражины хоть на год тогда.
Говорить не мастаки. Все – молчальники,
Если корчится, но, сука, жива.
Опечалили, отшили, отчалили.
И сиди – перебирай кружева.
И от каждого звонка – как от выстрела.
Много шума. Много боли. И смерть.
Так и тянутся за женщиной исстари
Эти простыни антоновских смет.
Барахлишко не казённое – божие.
Заворачивайся в кокон. Дыши.
Ясноглазая, твоя, тонкокожая,
Головою припадая к изножию
Холодеющей, голодной тиши…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109327
дата надходження 25.12.2008
дата закладки 26.12.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2008
Нехай нема куди піти, я й не тікаю.
Нема розлуки, самоти, лиш чашка чаю.
Розбиті мрії, бите скло, розбиті долі.
Тобі пробачено давно за сльози в морі.
Летять думки і сніг паде на наші душі.
Мене нема тепер ніде, я і не мушу...
Колись просила і благала про ніжний погляд.
Тепер снігами замело - ти тільки спогад.
Розбилась чашка, розлилась рікою горя.
Не треба слів, не треба сліз, було доволі.
Я не шукаю співчуття - а розуміння...
Та зустрічаю у очах твоїх тремтіння.
Гаразд, забудь і не згадай мене, про мене.
Не треба чорних кольорів, люби зелений.
Не треба більше чорних фраз, ні недовіри.
Я ж не упала до образ, як змах сокири...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106582
дата надходження 07.12.2008
дата закладки 07.12.2008
Женщина, не пьющая вина,
В старом платье ситцевом зелёном,
По дороге бродит дотемна,
Верно дожидаясь почтальона.
Женщина, не любящая соль,
В синих туфлях стоптанных разбитых,
Сыплет на дороге канифоль
Через перекошенное сито.
Женщина, не видящая снов,
Женщина без голоса и слуха,
Женщина, без права на любовь.
Женщина? Нет-нет, давно старуха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106030
дата надходження 03.12.2008
дата закладки 03.12.2008
ну чего вы хотите от этой несчастной лампы?
дорогой Алладин, век прогресса, увы, не наш.
я остался собой, только в рамках надёжных штампов,
растерял волшебство и былой до небес кураж.
а принцесса Буддур? романтична, салфетки вяжет,
всё целует портреты журнальные в сорок пять.
чуть не вышла замуж, кого-то любила, и, даже,
до сих пор продолжает надеяться и искать.
падишахи купают щёки в холодном шампанском,
и, как прежде, свой жирный пофиг толкают везде.
одалиски сменили покорность на мат и хамство,
украшают тяжёлой плотью большую постель.
ночь стреляет в глаза серебром из чужого неба.
дорогой Алладин, я конкретно ушёл в себя.
и в порочащих связях замечен давненько не был,
да откуда им взяться-то связям, откуда бля?!
я почти раритет, то, что было, отрыжка в вечность.
умереть не могу, я последний из высших, джин.
не тяните, прошу, за больную мою конечность,
волшебство закончилось, мой дорогой Алладин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101862
дата надходження 09.11.2008
дата закладки 09.11.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2008
Я пришёл с войны,
мне б испить вина.
Столько долгих лет
я спешил домой...
«Что, ни есть в дому,
ставь на стол, жена!»
Только нет жены,
да и дом не мой.
Я пришёл с войны,
я шинельку снял.
Не беда, напьюсь
и в чужом пиру:
«За здоровье всех,
кто не ждал меня!» -
смажу спиртом рот,
рукавом утру.
Я пришёл с войны,
я совсем один -
даже тень моя
полегла в бою.
Ты меня, браток,
потерпи чуток -
я бедою сыт
и бедой запью.
Я пришёл с войны,
я хочу тепла.
Чем согреться мне
этой ночью злой?
А война была:
«Догорай дотла!»
А война прошла -
всё зола золой...
До сих пор палят
снайпера по мне,
до сих пор враги
в стороне любой...
Я пришёл с войны -
мне орать во сне,
в ледяном поту
становиться в строй.
Где теперь мой рай,
за каким замком,
за каким дымком
мой небесный град?
Я навек взведён
роковым курком,
я в стволе любом
боевой снаряд.
То ли сердца стук,
то ли вслед пальба -
мне найти б ответ,
да забыть вопрос!
В кулаке моём
угольком судьба,
на груди моей
Иисус Христос...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=100237
дата надходження 30.10.2008
дата закладки 30.10.2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.10.2008
Просто чекати страти,
В пiжмурки грати з тiнню,
Просто зорею стати,
Висушити сумлiння.
Просто спалити море,
Перемогти поразку,
В щастi замкнути горе,
Заколихавши казку.
Просто сховати мрiї
Пiд окуляри темнi...
Просто шизофренія;
Просто це не приємно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84855
дата надходження 20.07.2008
дата закладки 20.07.2008
Если свет – то и тень стабильно
Вниз идёт от наземных предметов,
Позабытой кляксой чернильной.
Затеряться бы в ней. Да где там…
Видно всё в раскрытой ладошке
Но зато попрохладнее малость,
Незаметнее там немножко
Недостатки – брюшко да и старость.
В общем тень – конфете обёртка
С ней объемен и, кажется, важен.
Ну а если вдруг распростёрта
Божья длань на тобою, то как же…
Отличить её от копытца?
Тени с них не того ведь – не густо,
Взять сбежать от обоих, скрыться,
И выращивать эту… капусту?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=83730
дата надходження 12.07.2008
дата закладки 18.07.2008
1.
За бесшабашность не осудят,
И за стихи не воздадут.
Что небесам до наших судеб,
И душ, что с жизнью не в ладу...
2.
В густом дыму душевных откровений,
Где рядом - вдохновенье и тоска,
Мы бродим, веря в чудное мгновенье...
А нам перстами крутят у виска...
3.
Покоя звёзды не нарушат
В холодной вечности тиши.
Там бродят пламенные души
Ладонь в ладонь, как малыши...
4.
Лёг на другую лапу козырь,
Свершилось всё не по уму.
Масть перешла к рождённым ползать,
А буревестник пал во тьму...
5.
Звёзд игривых зажглись огоньки,
Собираясь гурьбой в Млечный путь.
И луна на поверхность реки
Разлила серебристую ртуть…
6.
Стремясь, струю послать подальше,
В фонтане на века застыл
Брюссельский писающий мальчик,
С лицом картинной красоты…
7.
Зачем зазря корить судьбу?
Случались в ней и взлёты...
Нередко вылетал в трубу,
И много раз с работы...
8.
Себя готовил я к полётам,
И подвигам в борьбе со злом.
Женившись, стал я идиотом,
Лентяем, гадом и козлом...
9.
Поэтов ныне, как в лесу поганок.
Стихи пекутся словно кренделя.
А вот идейных, истых графоманов,
Рождает мало русская земля…
10.
Поэт - чудак. А значит, неопасен.
Он - лицедей неординарных слов.
Являясь нам в различных ипостасях,
Нутро в стихи он вывернуть готов...
11.
Идёт игра, где ставка - выбывание,
Где каждый рвёт подметки за висты.
Растёт "гора" в борьбе за выживание.
Велик азарт. И сожжены мосты…
12.
Безгрешных не найти среди заблудших.
Вернётся мир к началу всех начал.
Попасть бы только в лучшие из лучших,
Чтобы Господь не слишком осерчал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84543
дата надходження 18.07.2008
дата закладки 18.07.2008
Затылки созданы для пуль
а лбы высокие для стен
и если жизнь всего лишь нуль-
кто в мир отбрасывает тень?
Натянут лук и тетива
готова выпустить стрелу...
Не зарастёт вовек тропа
добра ведущего ко злу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84527
дата надходження 17.07.2008
дата закладки 18.07.2008
Димком тополиного пуха до лави моєї стара наближалася...
Що це –
берет,
макінтош,
ридикюль...
Рогові окуляри?!
Ну ось, підійшла і, от, якось отак,
нахилившись до мене,
вона запитала суворо:
- Не зайнято? –
сіла, зігнувшись,
весь простір навколо душею своею навік придавивши...
А потім, здригаючись,
тикала, тикала пальцями в небо...
Та, раптом, захекавшись,
трохи не впала
...і, вдихнувши,
забурмотіла...
У голос, уголос вона бурмотіла про щось про своє,
втрачаючи й знову знаходячи з миром єдиний зв'язок,
коли ти говориш ...про що?
Ні про що?!
І про все?!
І скрикувала
час від часу,
що
вже...
- Зажілася!!!
Затихнула...
Ось,
схаменулася,
стиснувшись в грудку хрустку...
Діряву панчоху прикрила
долонею...
Після...
Ледь чутно.
- Підіть вже..
Прошу Вас..
Підіть...
Вже...
...................
Комком тополиного пуха к скамейке моей приближалась старуха –
берет, макинтош, ридикюль…. Роговые очки?!
Ну вот, подошла и, ко мне наклонившись, спросила она
церемонно и сухо: - Не занято? –
села, согнувшись, пространство вокруг придавив ощущеньем тоски….
Потом, распрямившись, глядела, глядела на небо….
Вдруг, вздрогнула!
После, закашлявшись, чуть не упала,
ко мне повернулась,
вдохнула
и
забормотала –
всё громче и громче она бормотала о чем-то своём,
теряя и вновь находя ту единую связь,
когда говоришь просто так …. Ни о чем?! Обо всем?!
…И время от времени вскрикивала.
- Зажилась!!!
Затихла….
Опомнилась….
Сжалась в хрустящий комок,
сухою ладонью прикрыла дырявый чулок,
а после чуть слышно.
- Уйдите….
Прошу Вас….
Уйдите….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84224
дата надходження 16.07.2008
дата закладки 16.07.2008
Лечь на диван и сочинять.
Мечтать на грани иступленья,
что, взяв в разрезе поколенья,
так неплохой я в общем зять:
бездарность - все ж не преступленье.
Бездарность – все же не порок.
Изъян, быть может, но не боле.
Как не в чести родной пророк,
психолога нет в брачной доле.
И дождик за окном продрог.
Продрог, бедняга, лижет стекла
прозрачным, сочным языком.
Осенним, дымчатым стихом
горит листва, и думать плохо
в такую непогодь легко.
Легко, забытые обиды
в таки дни расковыряв,
смотреть на сумрачные виды,
и, мудрецом с судьбой разбитой,
лечь на диван и сочинять.
18.07.1999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=83919
дата надходження 14.07.2008
дата закладки 14.07.2008
Гранитный куб с пятерку этажей.
Горбы ларьков вдоль площади вокзальной,
Где бомжики копилками для вшей
Шатаются с похма в рванинах сальных.
Где в центр услуг вливается клиент,
Извозчиками схваченный под локоть;
И постовой расцветкой под цемент
Сливается с платформою высокой.
Где лязгают клыками буфера
И тепловозов слышно перебранку;
И кассы терпеливо до утра
Окошечной живут реалью. Странно
Стоять перед мерцающим табло
И наблюдать, как в судорогах цифры
Напоминают: "Счастье, брат, ушло
За поездом с простым трехзначным шифром".
16.03.1999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=80810
дата надходження 24.06.2008
дата закладки 24.06.2008
Вместо глаз – глазницы,
Вместо ног – протезы,
Вместо рук – обрубки,
Вместо слова – стон.
Вместо сна – наркотик,
Вместо крыши – небо,
Одеяло – ветер,
Плащ-палатка – дом.
Вместо жен любимых
Память поколений.
Вместо нерожденных
Тысячи крестов.
Из бинтов и ваты
Зимы ваши были,
Летом в алых маках
Запекалась кровь.
Быстро вас забыли,
Мало вас любили.
Тощие гвоздички
Раз в году дарили…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79314
дата надходження 14.06.2008
дата закладки 14.06.2008
Смотришь, чуть заметно улыбаясь,
Наклоняя чистый лоб к свечам.
Даже имя точно мы не знаем:
М-р-м. Мария? Мириам?
Молятся тебе благоговейно.
Просят. Славят многие века.
Призывают. Я – отвлечь не смею:
У тебя – ребёнок на руках.
Ты глядишь на крошечного сына.
Так во все сложилось времена:
Этот мир принадлежит мужчинам,
А они – кусочек детства – нам.
На вопрос мой разве кто ответит:
Может, до известной той резни,
Были и другие божьи дети,
Но лишь ты – сумела сохранить?
Сын чихнул, а может быть, закашлял –
Тут же мать, как воин под ружьё.
Каждый страх – он самый-самый страшный!
Как сберечь сокровище своё?
Сердце объедает злобный демон,
Ловишь каждый шорох за дверьми.
Потемнело. Где он? Где он? Где он?
Жадно постигает этот мир.
Кто решал – века назад, сегодня –
Сколько каждой матери страдать?
Так сложилось. Сыновья уходят.
Иногда – уходят навсегда.
А хотелось нянчить внуков, внучек…
А возможно, кто-то всё же был?
Не искала. Знала: будет лучше
Не дразнить жестокий нрав судьбы.
Божья воля. Ты не умолила.
…Но зато в веках тебе дана
Убеждать ЕГО святая сила,
Чтобы нас – спасать и сохранять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72756
дата надходження 06.05.2008
дата закладки 09.05.2008
Мой старый город словно бриг на рейде
и что ему заботы стран иных-
он как старик играющий на флейте
где каждый выдох как удар под дых.
Он тих и сер.В асфальте и бетоне.
И как ни крась как кистью ни води-
всё тот же серый цвет на сером фоне
местами смытый каплями воды
Мой город заштрихованный годами
едва-едва виднеется во мгле
и я живу в нём прячась за штрихами
от чёрных крыс на старом корабле
но выходя порою из укрытья
я жду и жду последнего отплытья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72379
дата надходження 04.05.2008
дата закладки 08.05.2008
Когда роняли сосны слёз янтарь,
И динозавры заросли топтали,
Когда пральвы рычали в пракустах,
В пранебесах – праптицы хлопотали,
И грызли ледники земную твердь,
И не унизился до ящерицы ящер,
Каким он был, мой персональный пращур?
Неандерталец, вертикальный зверь.
А он ведь был, тот самый-самый первый,
Кто отыскал горящий уголёк,
Ревел от радости, когда в свою пещеру
Пещерного медведя приволок.
Любовь ему и в снах ещё не снилась,
Что, кроме «Рррр» умел он говорить?
Его душа ничем не осенилась,
А разум жесткой шерстью был покрыт…
Слепого духа бурелом дремучий,
Пещерный опыт в буйных лопухах,
Еще себя сомненьями не мучил,
Не каялся, не сеял, не пахал.
Он в сердце серны всаживал стрелу,
Спокойно спал, медведя поборовши,
И словно богу, кланялся дуплу,
В пропахшей мёдом сребнолистой роще.
Сырое мясо в рот пихал кусками.
Но вот, когда зацвёл в лесах миндаль,
Замурзанную самку приласкал он,
И первым в мире – изобрёл печаль!
......................................................................
Костенко Л. В./ Вибране.-К.:Дніпро, 1989.
Коли ридали сосни янтарем
І динозаври ніжились в щириці,
Коли ще жив у пралісі пралев,
Коли в пранебі глибали праптиці,
Коли льоди зсувалися із гір
І ще була не ящірка, а ящір, -
який він був, мій особистий пращур,
неандерталець, вертикальний звір?
А він же був, той дикий, той праперший,
котрий жарину вигледів од хвищ,
на стійбища людинячі приперши
Ведмедя із пралютих сукровищ.
Йому іще кохання і не снилось,
Він знав ще, може, тільки букву «р-р-р»,
Душа іще нічим не осінилась,
і розум був іще кошлатий... Бр-р!
Сліпого духу зарості дрімучі,
Печерна тінь у потолочі трав,
Він ще себе питаннями не мучив,
Не каявся, не сіяв, не орав.
У груди сарни вскіплював стрілу
І твердо спав, упоравши ведмедя.
І наче богу, кланявся дуплу,
Де срібні липи чаділи від меду.
Він з лапи їв, криваве м`ясо плямкав.
Та в час, коли зацвів гіркий мигдаль,
Погладив раптом рябомизу самку
І перший в світі винайшов печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=70409
дата надходження 23.04.2008
дата закладки 02.05.2008
Как сильный воин, по уши влюбленный,
В предчувствии сладчайшей из наград,
Лежащие античные колонны
Турецкий покрывает листопад.
Увиденное ни в роман слезливый,
Ни в сплетню городскую не раздуть –
Пройдет по мостовым небрежно ливень,
Зевак разгонит и размоет суть.
Амфитеатра мощь, его великолепье
Стихии уничтожить не смогли,
И к храму Аполлона сквозь столетья
приходят и приходят корабли.
Как гениально-красный фотооттиск
Повис в проемах арочных закат…
Еще чуть-чуть слиянья одиночеств
И камни о любви заговорят!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71396
дата надходження 29.04.2008
дата закладки 29.04.2008
Пока, - как проклятый, - рысачу,
преданий будущих подножьем,
и жизнь - скрежещет передачей
над безнадёжным бездорожьем,
в мерцании волшебной брошки,
полночным краковским гостинцем,
ждёт - очарованные дрожки
Константы Ильдефонс Галчинский.
Живу - извозчиком живейным,
впотьмах - таксую и тоскую,
лечу с Ордынки на Литейный
через Крещатик и Сумскую,
так, воспалёнными ночами,
влечёт - влюблённых и упитых
архангел, падший и печальный,
на "жигулях" своих убитых.
Пока, в постылом постоянстве,
шенгенских кущей не нарушив,
дано перемещать в пространстве
тела заблудшие - и души,
наедине с глухой бедою
мы Божий гуж натужно тянем...
...и кличет племя молодое
меня - кто дедом, кто - батяней...
Недосидент времён застойных,
доисторических, истлевших,
как "росспиздяй" - в кругу достойных
и патріархъ - из уцелевших,
путеводительствую, ноя, -
бревным-бревно, - в блажном угаре, -
но - как на праведника Ноя
глядят, с надеждой, Божьи твари.
В бескислородной атмосфере,
в послечернобыльской природе,
рахмат - Замесову Валере,
спасибо - Мотричу Володе,
предтечам, - вне иконостаса, -
в прозреньях провиденциальных,
кому даровано - остаться
в безвестных и провинциальных.
...............................
Как нечитаемая сроду
эзотерическая проза,
питает - тайную свободу
стихия частного извоза...
...Сморкались классики в квартирах
пока шумел февральский ливень,
а Пастернаку - подфартило:
достать пролётку.
за шесть гривень...
(29 февраля 2004 и - так далее …)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71081
дата надходження 27.04.2008
дата закладки 27.04.2008
* * *
А память, как старость, причудливо дрябла –
многое пошло закутало в саван,
вычеркнув время ворованных яблок
из позабытого в юности сада.
Хочется ей приукрасить былое,
выдать за сущее всякую небыль,
из шалопаев представить ковбоев,
из приземлённых – стремящихся в небо.
А было – водой торговали на рынке:
«Холодной водички!… Кому?… Налетайте!…»
кто с чайником старым, кто с треснутой крынкой.
От старших наш «бизнес» держали мы в тайне.
А было – мы доски из ДОКа таскали,
чтоб Косину Вовке быть к осени с крышей,
и самодельную водку лакали
с бабкой его, слеповатой и рыжей.
И было потом – вся спина полосата,
и липкая кровь запеклась на рубашке,
и злая обида, что не виноваты!
Ведь доски для дела, а не для «шабашки»!
Случалось бывать и потом в передрягах,
но… Каждому жребий от Бога достался:
кто в кресло уселся, а кто по тюрягам
от школьной скамьи до подгробной скитался.
А я от армейского взвода до шахты,
где мат, как и травмы, и смерти нередки,
шёл трудно, но вверх и просчитывал шансы,
чтоб мною гордились, как водится, «предки».
Во мне просыпалось хорошее семя:
я дело любил, как ребёнок игрушку.
Но это уже благородная тема,
и память не прячет её под подушку.
14.06.1997.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67777
дата надходження 07.04.2008
дата закладки 07.04.2008
Стог - это сто и больше.
Каждой из этих отметин
Ты не кричишь "о, Боже",
Меряя метром смерти,
Не от того, что дерзкий,
А от того, что немы
Все мы. Судьба отрезка -
Быть палачом для неба.
Там, среди пуха перьев
Воздух тяжел и кожист -
Мне стать одним из первых
Самых пустых множеств
Стаями ос и оспин,
Звездами в небе, если
Только слепой способен
В зеркале видеть бездну,
Не взывая про помощь.
Нотных долей и львиных
Так не хватало, помнишь,
Скупости этих линий?
И, если день был прожит,
Но не осталось отметин, -
Знай, что вселенная может
Просто не помнить о смерти..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=66074
дата надходження 29.03.2008
дата закладки 29.03.2008
Я сьогодні не один,
Адамо і лезо свічки.
Розмальовує камін
по стіні
розморожені пісні.
Візерунки потойбіччя -
бризки полум"я з полін
на вікні.
А за ним шепоче сніг
в унісон із Сальваторе,
як колись він вперше ліг
на плече.
І залишив тихий щем.
Лиш мелодія повтором
по щоках забутих слів
потече.
Риски-змошки від років
на обличчі у гітари,
від вогню беззвучний спів -
полиск струн.
Ноти-діти по листку,
над еспрессо - цівка пари.
сірим попелем дотлів
тихий сум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=65547
дата надходження 26.03.2008
дата закладки 26.03.2008
Звезда луне покорно молится,
За то, что та во тьме царит.
Ко мне по улице бессонница
Шла, зажигая фонари.
Она поэзии поклонница,
С которой долог разговор.
Явилась, чтоб со сном поссориться
И высказать мне свой укор.
За то, что рифмой опрометчивой
Мешаю звёздам сладко спать
И наложил на небо млечное
Луны сияющей печать.
Присядь же рядом, грусть невинная,
Я нацежу тебе в бокал
То, что несут в себе гонимые,
Порывом ветра облака.
Нам во хмелю встречать багряные
Побеги солнечных лучей.
И пусть под утро стану пьяным я
От слёз несомкнутых очей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=65504
дата надходження 25.03.2008
дата закладки 25.03.2008
Жизнь не ищет будущего. В прошлом роется
Шарит, но не находит не завершенного шоу…
Меньше всего я боюсь расстроиться -
Меня учил плакать профессиональный клоун.
Не покупаю газет. Читаю на память
Про снежинку, которой холод сколот…
Меньше всего я боюсь растаять -
Меня учил жрать профессиональный голод.
Разбиваясь, прекрасно – недоразбиться,
Чтоб ко всему осколочно, а между делом -
Меньше всего я боюсь не влюбиться…
Меня учил ненавидеть профессиональный Демон.
Дятел. Декан. Друид. Дуры из Джатра…
Трибуны к трибунам на стэплер. Стиплер.
Меньше всего я боюсь театра -
Меня учил пантомиме профессиональный гитлер.
Скомкать себя, народно смяться
В лозунг построчный, почти чешуйный…
Меньше всего я боюсь не достаться -
Меня учил одиночеству профессиональный буйный.
И почти достигнув в себе абзаца,
Уповая на понедельник послать во вторник.
Меньше всего я боюсь выметаться…
Но
Меня учил выметать профессиональный дворник.
-
Плечи иссечены бретельной строчкой.
Кеды и гольфики. Гульфики. Нате! –
Меньше всего я боюсь стать точкой…
Маленькой, вечно плачущей дочкой…
Меня учил быть сыном профессиональный батя.
И как ты всего себя здесь не выстели,
Выгни и выверни, чтоб видна была проба -
Меньше всего я боюсь истины…
Меня учил глупостям профессиональный Глоба…
Божьей. Твоею. Его. Отцовою.
Всё уже доказано, как – распорото.
Меньше всего я боюсь стать свинцовою,
Если потускнеет профессиональное золото…
Наши неузнаны в бесшабашности
Буковок строя почти кирпичного.
Меньше всего я боюсь – вашести…
Вышести… вышерсти… в области личного.
Неумолимо по кумовству и крестности,
Братству, соседности – локтевая секта…
Меньше всего я боюсь неизвестности -
Меня воспитал… профессиональный некто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61346
дата надходження 02.03.2008
дата закладки 02.03.2008
О ночь испепели меня как звезды
что осознали право на сожженье
о преврати в золу чтоб серым пеплом
невольно став отдал бы себя ветру
испепели меня пока не поздно
чтоб смерть была моим вторым рожденьем
испепели меня чтоб стал я ветром
возьми меня как боги жаждут жертвы
о ночь испепели меня касаньем
дыханья своего и вдохом чистым
пока еше я верю в справедливость
огней безумных стынущего неба
о ночь прошу услышь мои рыданья-
так плачут под дождем срываясь листья
когда в душе моей порой как милость
растет надежда словно тонкий стебель
о ночь испепели меня как взглядом
сжигает сердце юноши девчонка
о посмотри хоть раз на мир усталый-
на тех кто ожиданьем глотки поит
о ночь ты не бросай меня-будь рядом
когда прозренья черные осколки
сквозь плоть мою прорвуться в чем-то алом-
твои лишь руки сердце успокоят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61318
дата надходження 02.03.2008
дата закладки 02.03.2008
Он грустный, бородатый и непьющий,
По городу вышагивает в шляпе.
Подслушивает возгласы идущих,
Ругающих разверзнутые хляби.
Нахмурившись считает одиноких,
Сбивается, сверяется со списком...
Махнув рукой, скрывается в потоке -
Несите ноги, быстро и неблизко...
Решает прокатиться на трамвае,
В кафе, за чаем, - шутки с папарацци...
Он - в отпуске! Ну что же, понимаю -
Бог тоже должен как-то развлекаться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61160
дата надходження 29.02.2008
дата закладки 29.02.2008
Брызнула сукровица заката
растекаясь в луковицах глаз.
У торнадо - лопнула простата
прямиком на пляжа медный таз...
Бесятся неистовые силы
терпеливой матушки-Земли.
Наблюдать, поди, за этим - мило,
коль, в недосягаемой дали,
Ты находишься, в спокойствии беспечном,
пребывая испокон времен.
И, в благоговении извечном,
в храм к Тебе приходят "на поклон"...
* * * * *
...Копошась в кощунстве измышлений,
вывожу "логический закон":
все равно мне, я-то, ведь, не гений,
чем живет мизерный электрон...
Все его "запарки", все нейтроны-кварки,
холодно, иль жарко, но, скорей, прохладно...
Часть меня - и...ладно!..
26.02.2008г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=60614
дата надходження 26.02.2008
дата закладки 26.02.2008
ФЕВРАЛЬ...УЖЕ ЗИМА НА УБЫЛЬ.
ПОЗЕМКА ИСТОНЧАЕТ НИТЬ.
ОХОТА НА ПОСЛЕДНИЙ РУБЛЬ
ЧЕГО-ТО НУЖНОГО КУПИТЬ.
ПРИШЛА ПОРА ОТТАЯТЬ РАМАМ,
ПОПАСТЬ В ЛЫЖНЮ,УПАСТЬ В БАССЕЙИН...
ГУЛЯТЬ ПО ПАРКУ С МИЛОЙ МАМОЙ
И ОТВЕЧАТЬ ЕЙ ЖИЗНЬЮ ВСЕЙ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59222
дата надходження 16.02.2008
дата закладки 17.02.2008
Как выяснилось - сегодня у нашего БОЛЬШОГО ДРУГА и наставника День Рождения. Так как я узнал об этом, счёл возможным поздравить Олега от своего имени и, думаю, немалого числа тех, кто присоединится к поздравлению, что не мешает, естественно, поздравить Именинника собственноручно (собственнострочно, собственноумно и т.д. - нужное подчеркнуть). Прими наше самое искреннее уважение и, не побоюсь этого слова, любовь. будь здоров и счастлив.
Есть в жизни знаковые даты,
Бывают – знаковые встречи,
Когда в заполненные штаты
Ты входишь, вроде не замечен,
Но вот уже твои цитаты,
Твои слова, твой юмор звонкий,
Твоя реакция мангуста,
Улыбочные с нами гонки,
Уже ты наш, и часто-густо
Твои экспромтные коронки
Подобны свежим родникам.
И благородство офицера,
И уваженье к старикам,
Твоя уверенность и мера
Во всём – передаётся нам.
И всем известен ник твой, Купер,
Подобострастной лести нет,
И всё ж скажу, Олег, ты – супер,
Приправа в ужин и обед.
И слава Богу – ты не жупел,
Ты никого не напугал,
Не застращал, чадя скандалом…
И мы теперь – твой бальный зал
Желаем всё – в большом и малом,
Я кончил. Точка. Подписал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58814
дата надходження 13.02.2008
дата закладки 13.02.2008
Если в мире во всём есть лишь двое тебя,
Значит явь стала сном. Значит, внутренний свет
Заливает, захлёстывает – по краям,
Только вместе с тобой – в животе, в голове...
Только вместе с тобой – в перьевых облаках,
На перинах из перьев мифических птиц.
Мореплаватель. Вор. Лилипут. Великан.
Нарушитель всех правил, табу и границ...
Мне хотелось бы плавать в высокой траве,
Нагишом шелковистые стебли сминать –
Только вместе с тобой. Мне хотелось бы петь.
Мне хотелось бы пить ледяной лимонад.
Только вместе с тобой – кувыркаться в песке.
Чтоб стрекозы. И сосны. Песок в волосах,
Миллиарды песчинок... Колышется степь
От упругой вибрации – нашей и трав...
От дыхания ветра в медовых зрачках
Появляются солнца лучи и круги...
Только вместе с тобой меня тянет кричать –
Так безудержно, дико, до слёз, до кровИ...
Только вместе с тобой – моя жизнь до краёв
Переполнена счастьем, промыта в дождях...
Я не знаю, зовётся ли это – «любовь»,
Если в мире во всём есть лишь двое тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58624
дата надходження 12.02.2008
дата закладки 12.02.2008
..Он привозил ей бусы и браслеты
Из перламутра дальних островов..
..Она не верила в подковы и приметы,
И не носила носовых платков,
Чтоб не рыдать у старых турникетов
Военных государственных портов..
Вопросы оставляя без ответов,
Звонил в субботу..Чаще в двух словах..
Настаивал на том что врут газеты
О войнах на далёких островах..
Носил под маскировочным жилетом
Её портрет с кувшинкой в волосах..
И был у них один лишь на двоих
Ленивый, толстый ,полосатый кот..
И слово,что останется в живых..
И ожиданье, нервное.. суббот...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58528
дата надходження 11.02.2008
дата закладки 11.02.2008
Дай Боже,
щоб розлгедіти зумів
Обранець твій
крізь морок гострих слів
твою таку палку та ніжну душу,
яку самотність п'є...
Щоб проуч не пройшов, бува...
І щоб зненацька очі
не засліпили йому слова
порожні, злопророчі
О,Боже, поможи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58097
дата надходження 08.02.2008
дата закладки 09.02.2008
Все мы - стайеры недоуменные
Марафона на приз Сутулова.
Гложут боли нас подколенные,
И ветрами судЕб продуло нас.
В масть попасть всё сложней тверёзому,
Позабыв золотые правила.
Путь во мраке не устлан розами,
Как бы это нас не забавило.
Искривлённых зеркал царевичи,
Ради хлебного чуда-дерева,
Не гнушаются честью девичьей,
Отдаваемой преднамеренно.
Вновь пурга метёт в Доме Музыки,
Витражи возлежат расколоты.
Пляшут лапушки-телепузики
В майках лидеров Серп и Молота.
Ни, на красное, ни, на чёрное.
На зеро, тоже ставить бестолку.
Обречённая наречённая
Пьёт Мартини и курит Честерфилд....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58186
дата надходження 09.02.2008
дата закладки 09.02.2008
Песни пел, теперь сжимаю зубы.
Краской заливается лицо.
Целовал весь мир взасос я, в губы,
Праведных равнял и подлецов.
Развлекал всю ночь толпу стихами,
Надрываясь пьяною душой…
А сегодня горькими словами
Объясняюсь хмуро сам с собой.
И болит душа теперь, трезвея,
От дурмана замирает кровь –
Неужели снова я доверил
Миру равнодушному любовь.
Жизнь моя, запутанная в узел
Для чего тебя я берегу?
Ты, как шар застряла в тесной лузе
Протолкнуть который не могу.
Жизнь моя, ты ветренная шлюха –
То хвостом виляешь, то в штыки.
Посмотри, как на углу старуха
Собирает в жменю пятаки.
Я и сам, как нищая старушка –
Не прибавить мне и не отнять.
Для судьбы такая же игрушка,
Может завтра рядом нам стоять.
Ей подам, глаза подальше спрятав.
Мать, молчи не ради я Христа –
Никому себя ещё не сватал
И не надевал ещё креста.
Я вчера, отсюда недалёко,
Лихо деньги пропивал, сплеча.
Почему-то очень одиноко
Было спьяну, было сгоряча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=10106
дата надходження 10.01.2006
дата закладки 07.02.2008
(никакие совпадения с реальной жизнью невозможны)
ПОЭТ № 1
Читай, дотошный критикан,
Душевно, чутко, беспристрастно.
Ведь я же слаб, раним, несчастен.
И раз талант мне Богом дан,
Во всех стихах, что я создам,
С похмелья, в шутку ли, случайно
бессмертна каждая строка.
ПОЭТ № 2 (ОН ЖЕ – КРИТИК)
Опять экспромт? Ты что, совсем не спал?!
Ну ты гигант! А я, боюсь, не очень…
Ведь в наших посиделках прошлой ночью
Был явно лишним не один бокал…
Ага, сейчас… Так, смысла не догнал,
А значит, стих твой глубже всяких-прочих,
И ты очередной шедевр создАл!
ЧИТАТЕЛЬ (ОН ЖЕ - ПОЭТ № 3)
Как можно разумом простым
Постичь такое озаренье?!
Но средство есть для просветленья:
Косяк – и с Музой мы на «ты»,
И льются мысли на листы,
И я на сайте тоже гений!
Даёшь восторги и цветы!
МОДЕРАТОР
Слова, пробелы, знаки, смайлы –
Рябит от комментов в глазах.
Но я опять не понимаю:
Кто что кому опять сказал?
Быть может, это – оскорбленье?
А может, - пылкий дифирамб?
Таланы, блин! Для озаренья
Мне нужен допинг – двести грамм.
Увы! Нельзя - я на работе
Но ведь иначе – чёрт поймет
Их бред… И КЗОТ, конечно, против.
А, ладно!
(наливает, пьёт)
СЕРВЕР
Астралы чувства рвут стихи!
Ну, братцы, вы меня достали!
Я скоро взвою от тоски
И тоже, кажется, стихами.
Дрожат контакты, как струна.
Лечу! Куда? Кажись, в нирвану.
И шли бы вы, ребята на
(и дальше по всему экрану:
непечатный символ, непечатный символ,
непечатный символ, непечатный символ,
непечатный символ….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57334
дата надходження 02.02.2008
дата закладки 04.02.2008
Из переписки двух друзей (C_D и Г.Б.)
======================Г.Б.
"...Одно и то же – чёрно-белый бред –
Набор костей – по-вашему – скелет,
Прокалывает рёбрами, как шилом
Мне объектив. Секретов больше нет
В проекциях разрубов и распилов..."
======================C_D
Печаль в себе открытия несут,
Восторг сменяя действием обратным...
И то, что внешне кажется приятным,
Таит в себе пугающую суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57527
дата надходження 04.02.2008
дата закладки 04.02.2008
«Знаю, знаю, - крысы всех переживут,
а вот музыку не смогут ни хрена».
А. Кабанов.
На ржаных проживший сухарях,
всех вождей имеющий в виду,
затаил заветный звукоряд
семь ответов на одну беду,
воскресая, всякий раз странней,
всенародной мантре помешав,
в стылой и расстроенной стране,
где медведи бродят по ушам.
Беспробудны, как заведено,
подкреплять заведомо вольны
фортепьянства нервное вино
чёрно-белой магией вины,
непечатной притчей на устах
пустословью повод подаём,
как рояль, застуканный в кустах
с малолетней музыкой вдвоём.
Из прокисшей киевской тоски,
Троица, воскресшая на треть,
«Волобуев, - молвит, - вот вам кий, -
полно - синим пламенем гореть!»
Виртуозить сызнова начнём
и клавиатура утаит:
на кого, на ноуте ночном,
западала клавиша delete.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57251
дата надходження 02.02.2008
дата закладки 02.02.2008
Еще минута и в эту улицу, распятую дорожным знаком
Ты выйдешь в приподнятом духе, джинсах и давлении.
..Я сижу тут, а там – с пригорка сползают бесхозные санки,
И лысые черепушки церквей, указывая во все направления
Грубо говоря, - посылают все нахер. С выпадением снега
Свобода ассоциируется с открывшейся бутылкой газировки.
За нелюбовью к животным, ты пытаешься завести человека,
Идя домой одна, по привычке запрыгиваешь на бровку.
А я сижу тут, и остаются считанные гавканья собачьи,
Один сантиметр папиросы, неотвеченный телефонный звонок
До наступленья шести, до того, как падет сигаретная пачка,
Точно игрушечный гроб у твоих неприкаянных ног…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56661
дата надходження 29.01.2008
дата закладки 29.01.2008
Исполнит постаревший шансонье,
Моей любви оборванную повесть
Не за скупую пригоршню монет,
А ради той, что завтра сядёт в поезд.
И ускользнёт, как солнца тёплый свет,
За копотью дыханья паровоза.
Кондуктор чинно ей пробьёт билет,
А кто мне вынет из души занозу?
Растает сном воздушный поцелуй
Над пропастью очей моих усталых,
Молящих разорвать прощанья мглу
И возвратиться в прошлое, к началу
Оставленной на паперти любви,
Которую ославят медным грошом,
Туда, где трутся в куче воробьи
У кинутых на землю хлебных крошек.
Где в сумерках пьянящая гроза
Безнравственность влюблённых охраняет
И души отражаются в глазах
Бесстыдных звёзд, парящих в небе стаей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55827
дата надходження 23.01.2008
дата закладки 23.01.2008
Розумієш, я знову одна.
У натовпі, в місті. Нині
Я стоятиму біля вікна,
Споглядатиму небо синє.
Розумієш, самотність знов
Захопила мене журбою.
Недостатньо сухих розмов.
Недостатньо тебе зі мною.
Розумієш, я хочу так
Тримати тебе за руку.
Іти з твоїм серцем в такт,
Прислухатись і чути звуки.
Зрозумій, я не знаю як
Позбутися цього болю.
Я знову загину. Однак,
Я буду поруч з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55809
дата надходження 23.01.2008
дата закладки 23.01.2008
Давай затянем поясок,
Да двинем по дороге дальней,
Найдём с тобой дворец хрустальный,
И мирно сядем на порог.
Оглянемся вокруг без слов,
Поднимемся, откроем двери,
И все забудутся потери,
Среди хрустальных образов.
Давай возьмём ссобой всех тех,
Кто не нашёл своей дороги,
Тех кто избил о камни ноги,
Ища во тьме слепой успех.
И пусть поднимутся из снов
Осколки памяти остывшей,
И первым станет третий-лишний,
Взглянув на суть поверх голов.
3.11.2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55805
дата надходження 23.01.2008
дата закладки 23.01.2008
Зима. Мороо-оз – невмоготу!
Спешил воробушек до дому.
Замерз, бедняга, на лету
И на лету же впал он в кому.
Он рухнул мёрзлый сей же час
Пред самым носом у коровы.
А той приспичило как раз:
Лепёшкой – шлёп! Таакой здороовой!
И отогрелся наш герой,
Сверлить отверстие он взялся,
Пробил (покров-то, был сырой!),
И зачириикал, раскричаался…
Но крики те услышал кот
(Он здесь поблизости слонялся),
И смотрит: кто же там орёт?
Увидел, внял… прыжок… и нет:
Был воробей – остались перья!
Вот, в общем-то, и весь сюжет,
К морали подошёл теперь я:
Обгадил кто – ещё не враг тебе,
Но и не друг ещё, кто внемлет крикам,
И вообще: уж коль сидишь в дерьме –
Так и сиди. И не чирикай!
************************
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=54713
дата надходження 15.01.2008
дата закладки 17.01.2008
В тамбуре времени
курим, дышим.
Нитью серебряной
воздух вышит.
Поезд отходит –
зеленым глазом
смотрят перроны.
Немой сарказм:
Что, мол, наездили? –
дом, картины.
Были невестами –
стали пылью.
Крестик нательный,
крестины, планы –
все, что хотели –
сполна и сами
рельсы судьбы
своей лепили.
В тамбуре – дым,
а в сердце – дыры.
И пустотелые
все вагоны.
Звон – запредельный
и похоронный
стонет в ушах
и щекочет нервы.
К выходу – шаг,
но его не сделать.
Всё – отойдет,
и в другом масштабе
наше житье
мы увидим сами.
Со стороны
пустотелых станций,
без мишуры, церемоний, глянца.
Ясно поймем,
что смеется время
над суетой.
И устанем бегать.
Выпустив дым –
в темноту колечком,
станем любить
серебристый вечер
только за то,
что сегодня – с нами
в тамбуре он,
оседает в память
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48979
дата надходження 28.11.2007
дата закладки 10.01.2008
Я с этажа спускаюсь на этаж
В, уже отжившей век, скрипучей клетке.
Как вдруг, невероятно брызнет блажь
Сирени свежей, выжатой из ветки.
Причуда свежей стужи декабря
Вдруг завладеет лифтом без остатка
И унесёт к сиреневым морям
Скрипучий лифт, идущий на посадку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=53654
дата надходження 07.01.2008
дата закладки 07.01.2008
* * *
Ты уложила июль
в – не сохранённые данные.
Красное, нервное, странное
сердце колотит от пуль
тающих в прикосновении.
Не говорю, но сомнение
гложет, стучит у виска.
Тучи седого песка
подняты вновь по тревоге.
Не замечая пороги,
ветер приносит беду…
в будущем прошлом году.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=53307
дата надходження 04.01.2008
дата закладки 04.01.2008
Яка різниця? У чом приваба?!
Маленька дура…та хай їм грець!
Здіймай долоні! Ревеш як баба
Вернеться з часом и твій отець
Навіщо все це… Кому потрібно?!
Не маю вітру не маю снів…
Кладу копійки, а мала ж срібло
І злато волі, та скарб весни
І посміхнуся: „Ну от і гарно!”
А потім тихо, собі: „..Нехай”
І знов до стелі, де все це марно...
Так буде! Зараз, тоді звикай…
Коловоротом її меліса
Така собі віра в яскраву мить
Якого біса...
вона це пише
Шалена дівка… чого не спить?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=37500
дата надходження 26.08.2007
дата закладки 02.01.2008
Я знаю ветры - иного свойства:
Житье по-свойски (поверх приличий)
Поверх законов мироустройства,
Поверх канонов, поверх различий.
Поверх ударов, падений навзничь...
Нечестность - словно заноза в пальце!
И заедает, любя и плача,
Неандерталец неандертальца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=51054
дата надходження 14.12.2007
дата закладки 14.12.2007
Квант житейского счастья – это сказка на годы, храм житейского счастья – это кот да жена,
кто-то ищет свободы, кто-то роет проходы, кто-то ищет подходы в мир любви и тепла…
В квант житейского счастья не ворваться ракетой, в нем дано растворятся, тем, кто верит сему.
Дремлет кот на диване, а жена вновь рисует – то ли магию линий, то ли счастья канву…
Храм земной, душетворный созидают участьем - если честно, так двое, даже трое из нас,
даже кот своей позой чуть вальяжно притворной пишет сказку усами… Ну, конечно, про нас.
Квант житейского счастья… Храм житейского счастья… БАМ житейского счастья… Выбирай по плечу –
растворяйся, сжимайся, устремляйся, врывайся в миг житейского счастья с добротой на весу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50883
дата надходження 12.12.2007
дата закладки 12.12.2007
Я протяну тебе ладонь -
Ты не увидишь линий сеть...
Я протяну тебе ладонь -
Чиста как книга без страниц...
Я попрошу тебя - открой
Мне почерк твой, хочу прочесть...
И назову тебе пароль -
Сотри меня из списка лиц...
Я посмотрю в твои глаза -
Внутри рисунки гроз парят...
Я посмотрю в твои глаза -
Придвинусь... Это как гипноз...
Я не решусь тебе сказать -
Слова нарушат весь обряд...
И не решаюсь руку взять -
Я захлебнусь от сладких грез...
Я попрошу нарисовать
Примерный вектор для судьбы...
Я попрошу нарисовать
Пересеченье двух дорог...
Я попрошу пересчитать
Все точно, чтоб без всяких бы...
И попрошу не замечать,
Что я давно уже продрог...
Я приложу к твоим губам
Свои. И сразу замолчим...
Я приложу к твоим губам
Слова, которых не скажу...
Но мне, увы, не по зубам
Сбежать от тысячи причин...
И, распадаясь пополам,
Я бледной тенью ухожу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50866
дата надходження 12.12.2007
дата закладки 12.12.2007
Перед рассветом, пока еще мир нереален,
Незавершен и наполнен тенями и богом,
Выходят охотники из полутемных спален,
Открыт сезон охоты на Единорогов.
Каждый охотник тщателен и спокоен.
Запас еды в рюкзаке, теплые вещи,
Спички, табак и нож, упаковка патронов -
Охота тонкое дело – не для беспечных.
Охотники закрывают ключами двери,
Жмут кнопку лифта, под нос напевая что-то.
Жалеют, что не досмотрят последних серий
Вечернего сериала... Но, прежде всего работа.
Охота на Единорогов не терпит спешки.
Здесь нужно иметь талант и немалый опыт.
Они умны и сразу почуют слежку,
Собьют со следа, уйдут по незримым тропам.
Они прекрасны, в них что-то есть неземное,
Дашь слабину и в миг от восторга в слезы,
Сверкает их шкура, как серебро живое...
Но это лирика, охотникам ближе проза.
Ружье не дрогнет. Разве лишь на мгновенье,
Пока в зрачке стрелка невозможным светом
Волшебный зверь обернется в тоске смертельной,
Ища опасность... И плюнут стволы дуплетом.
И будет метаться эхо... И лес оглохнет,
В листву вплетая выстрел с предсмертным криком,
Охотник выждет, чтоб избежать подвоха.
Потом закурит. И сразу же станет тихо.
Мир потускнеет. И словно погаснут краски.
И серым пеплом поддернет мечты и мысли.
Но, слава Богу, охотник не верит в сказки,
Всего лишь нервы... А остальное бизнес.
Он подойдет. Склонится над мертвым зверем.
Потреплет гриву, коснется ладонью рога
И усмехнется тому, что никто не верит,
В существование на свете единорогов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50860
дата надходження 12.12.2007
дата закладки 12.12.2007
Завиває містраль, сипле дикий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Незнайомі мелодії давніх думок
Світ незнаний і мрійний обожнять! Завиває містраль і пустельний танок
Полохливо тупцюють бархани,
І зникає за мить босоногий мій крок
Та мені ще зникати зарано.
Завиває містраль, серце звужує путь,
Я в міражну вдивляюсь пустелю.
Шепчуть губи вітрів: не забудь, не за-бу-дь!
А кого? Я не бачу крізь скелі.
Завиває містраль, поміж Сцілл і Харибд
Беневесто летить в мертве місто Я прямую туди, там пилюка століть,
Але там щось моє, особисте!
Завиває містраль, теше камінь рудий
Ті уламки летять мені в спину.
Тридцять перший іде, але ніби старий –
Свіжий роздум на місці заклинив.
Завиває містраль, мій подрібнює сон –
Скрізь азалія в померках в’яне.
Асфоделі цвітуть, забуття їх полон…
Вік-містраль держить серце в обмані... 20.02.2004 рік.
Примітки: Містраль(чіл.)- пустельний
вітер
Сцілла і Харібда(з гр.)-міфологічні шестиголові потвориська
Беневесто(італ.)- попутній вітер
Асфоделі(з міф.)- квіти забуття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=10722
дата надходження 26.02.2007
дата закладки 10.12.2007
Когда умрет цена, каким проснется мир?
Когда почиет торг, ужели рухнет небо?
Наверное, тогда в наш человечий тир
Никто не попадет: кто был там или не был?
Когда умрет цена, каким проснется свет?
Очнется ли «гламур», сукну оставив карты?
Найдут себе судьбу «затейник» и «клеврет»?
Наступит ли абсурд Йонеско или Сартра?
Когда умрет цена, какими встанем мы,
Совпавшие вчера по духу и по крови?
Бегущий по волнам белесый след кормы,
Нам новые миры хотя бы приоткроет?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=49103
дата надходження 28.11.2007
дата закладки 29.11.2007
В печі соснова пнина догорає,
Розморена...в дим! Пахне глиці піт;
Вогонь чорнилом ляду посипає,
І пріє смачно, в чавунцях, обід.
А за віконечками - в дві долоньки,
Чотириокими - тріскун-мороз.
І радіоредуктор з оборонки,
По хаті пре "генсека" розголос.
В кутку, ще допотопна, з янголАми,
Тріпоче зінгерівська швейна річ.
Бабуся, вкутана трьома платками,
Прострочує на ній рядно на піч.
Кіт вайлуватий знать не хоче миші!
(За що був битий віником не раз),
Його, котове, серце, просить тиші,
Між поглинанням шинки та ковбас...
...Мені у снах бабусі сниться хата,
(Дитинства клапоть добрий промайнув)!
На припічку, бабуся, колихати,
Й співати вміла, щоб онук заснув.
Граття було в дворищі, й на горищі,
В ярку, Зяр`я зветься той куток.
Давно вже в небі, високо, ще вище,
Бабуся пальцями обсмикує
платок...
(з невимовною любов`ю бабусі присвячується...)
07.01.2002р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48292
дата надходження 22.11.2007
дата закладки 23.11.2007
Потрескивая тростниковой тростью,
Любовь слепая мимо проходила.
Эх! Было время - привечал, как гостью,
Влекомый, несся, закусив удила.
Неровным шагом, с пыльного бордюра,
Она ступает, прямо на дорогу.
Кричат ей дружно вслед: Куда ты, дура!
Но не спешат бросаться на подмогу.
Движенье, сумасшествием бурлящим,
Десятками машин ее сбивает.
И, жертвуя собой, внутри сидящим,
Глаза влюбленные, друг дружке, открывает.
О, жизнь! Рациональна и практична.
Расчет холодный, чувства в поле зренья.
Влюбляться слепо стало неэтично,
Умело расставляем ударенья.
Но, ведь, жива еще, Любовь слепая,
Взмахнула, падая, крылом-рукою...
В обьятьях-поцелуях воскресая,
Стремглав летящих жизненной
рекою...
19.11.2007г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=46782
дата надходження 19.11.2007
дата закладки 20.11.2007
Поэзия не ремесло
не шиканье не шарканье
Поэзии хватает слов
для жуткого и жалкого
Поэзия – дырявый грош
и золотые прииски
Ну что с нее такой возьмешь
и женственной и жилистой
Пока встает вопрос ребром
что делать с этой странностью
в глазах вскипает серебро
и мысли словно пьяницы
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=46607
дата надходження 17.11.2007
дата закладки 17.11.2007
Плут засыпающий на полу
брат загорающийся как бра
Я и последним с тобой делюсь
каплями серебра
Думалось ты не уйдешь один
Думалось голос и вправду дан
А оказалось повсюду льды
Льды и нелепая немота
Немотивированный скачок
пляс одичанья на чердаке
Вот ты и выяснил что почем
с острой строкою на языке
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=45019
дата надходження 04.11.2007
дата закладки 04.11.2007
То ли волком выть - на семи ветрах,
То ли вольным быть - во чужих пирах,
На слепой земле, да в седой золе,
Мрак - непьющему да глядящему.
С четырёх сторон - площадная спесь,
Я бы вышел вон - да обещан здесь,-
Волен брагу пить, болен - братом быть
Непоющему да пропащему.
Мне бы - в волчью сыть, да не вызрел срок,
Мне бы - в нетях слыть, да возрос сынок,
Наступаю в след, оставляя - свет,
Настающему настоящему.
«- Кому чару пить?
Кому здравым быть?
- Болярину молодому,
Максиму
свет-Евгениевичу…»
2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44263
дата надходження 28.10.2007
дата закладки 02.11.2007
Жжёт – отметиной ножевою,
Плотность плоти развороша,
Неприкаянное, живое,
Называемое – душа.
Неявляемое воочью
Запредельным огнём горит:
То ощерится пастью волчьей,
То по-ангельски говорит.
Ворожащей – впотьмах - девчонкой,
Вопрошающей о судьбе,
И догадывается о чём-то,
И не верит – сама себе.
Помраченье превозмогая,
Ты бормочешь – при свете дня:
Что затеяла ты, родная,
Распинающая меня?
Неужели необходимо,
Неуживчивой и нагой,
Невозможного мира – мимо,
Вечной бабочкой – на огонь,
В непроглядные - для невежды -
Как чернобыльская зола,
Невменяемые надежды
Догорающего дотла,
Где, пресветлой стезёй Господней
Преисполнясь, озарено
В поднебесье – из преисподней -
Прорастающее зерно?
(Страстная седьмица. 2005)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43538
дата надходження 21.10.2007
дата закладки 22.10.2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.10.2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2007
С хулиганистыми малышами,
В городишке, почти миллионном,
Полируя Сумскую, - клешами,
Что выкраивал Эдик Лимонов, -
Был я - юным, а значит, - хорошим,
(Пять – по пению и - по рус. литу.)
…Ливерпульским плюгавым гаврошем
Я кадрил центровую лолиту.
И казалась мне трёха в кармане
Крейзанутым сокровищем Креза…
Если “You never give me your money”,
То, хотя бы, - давай “Сome together”…
И крем-соды шипучая пенка
(Два – с тройным! Озорно – и резонно!)
Увлекала нас – к саду Шевченко…
…Ах, какие там были газоны!..
Под покровом природы счастливой -
Совершалось – эдемской пропиской –
Единенье - девчонки сопливой
И мальчишки с торчащей пипиской…
…И, – всё та же природа, - в итоге
Нам даров отвалила, – по-царски…
…Мы, бессмертны как юные боги,
Шли по Рымарской - вниз - до Кацарской…
…Непохожи на прочих - в начале,
Вы, и – миру, – не стали своими,
Дорогие мои харьковчане, -
Хоть в Москве, хоть в Иерусалиме…
…Ну, а я, удивляясь порою
Долгой жизни – прекрасной и странной,
Не спешу – расставаться с землёю –
Нэзалэжной, но - обетованной…
2002
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=11953
дата надходження 27.02.2006
дата закладки 19.10.2007