Я - параноїк, божевільна,
Моя свідомість, мов похмільна.
Невиліковна ця хвороба
Мене жере в твоїй подобі.
В мільйонах лиць – твоє обличчя,
І голос твій, і твої звички,
Твої манери поведінки...
Почну все з чистої сторінки!!!
О, як набридло між нормальних
Себе вести маніакально
І гризти пальці від неврозу,
Бо ти моїм став передозом...
Я отруїлася тобою
Й себе ніяк не заспокою.
Я вже хронічний неврастенік,
А ти – вінок моїх істерик.
//13.08.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443079
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 13.08.2013
Пристрасть..
ще колись в дитинстві вона мріяла що подарує цю пристрасть коханому принцеві на білому коні
Але вона подорослішала
тисячу раз розарувалася в людях
В їхніх словах,обіцянках
Інколи вона вважала себе злою,тому що вона не вміє так правдиво брехати
І так легко втрачати
Життя перетворилося на таку муку
Нестерпну..
А пристрасть?
Пристрасть заховалася від усіх у маленьку коробочку і плачучи все ще мріяла про свого принца на коні
Їй так хотілося жити
Відчувати усе що відчувають люди
Забути про свою біль
Спуститися на землю
Інколи вона готова була переступити через усі свої принципи щоб відчути хоч щось приємне
Але ні
Інші не готові
Нікому не потрібна..
усе її оточення знищує її
Вона-морально деградує від нестачі почуттів
тому,напевне в неї така білосніжна шкіра
Тому,напевне в неї такий холодний погляд
Холод
Вона його любить,звикла
Приймає холод велитенськими пачками в день
Мріє.
Мрії завжди її виліковують від усього
Допомагають закрити усі почуття на замок
Скажете даремно
Зовсім ні
Знищення
Ви її жорстоко знищите коли вона буде самою собою
Ніколи,нікому не відкривалася
Хоча,відкривалася,але частково
Люди які знали справжню її зникали з її життя
Точніше вона зникала з їхнього
Щоб не боляче
Щоб не більше ніж довіра
"Так потрібно"
Повторює і повторює вона собі,
Знаючи що ніколи не відчує того про що сильно мріє
Мрія повинна залишатися мрією..
Так і буде
Їй не суджено бути чиєюсь радістю
Ніхто не буде боротися настільки сильно,настільки потрібно
Ніхто не буде розбивати бетонні стіни голими руками
А вона мріє
Вважає що тільки так.
Тільки так вона вийде назовні
Наївна дитина
Уже така доросла,але така мрійниця
Така дитяча,але стільки смутку у душіі
Стільки усього поганого
Ніхто не зрозуміє
Цього,дійсно ніхто не зрозуміє
Не сприйме.Не захочить
А так потрібно
Марно
Тільки невідомі погляди грітимуть її усе життя
Тільки шерстяні носочки і музика буде заставляти її по справжньому усміхатися..Моментами..
А життя залишиться її нездійсненною мрією
Її метою,яка ніколи не виконається
А вона знову по дитячому мріє
Нехай мріє
Ви тільки не кажіть що неможливо
Нехай мріє
Хоч мріяти їй не забороняйте
Чуєте-НЕ ЗАБОРОНЯЙТЕ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246886
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 13.03.2011