Ну, хто сказав тобі, що ти красуня?
Ну, хто вбив в голову твою думки дурні?
Не варта ти ні шеляга, ні фунта.
Та це чомусь до лампочки тобі.
Ну, хто сказав тобі, що ти богиня?
Ну, хто тебе боготворить? Я – точно ні.
Перед тобою впасти б, мабуть, на коліна,
Та не впаду, я – атеїст.
Ну, хто сказав тобі, що я байдужий?
Ну, хто це вигадав? Чи віриш ти сама?
Так, звісно, я плюю на людські душі,
Бо й на мою колись хтось наплював.
Ну, хто сказав тобі, що це все правда?
Ну, хто сказав, що це усе не жарт?
Так, звісно, знову мінус в карму,
Та я ї6aв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562217
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 24.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.11.2013
Ви пам"ятаєте дощ з дитинства?
Це коли в селі серед поля, раптово.
І босими ногами спершу - на тонку коринку,
що утворилась миттю на дорозі,-
а далі - в тепло м"якого пилу.
Аж поки злива не пробере шлях "до дна".
Або, коли в Одесі серед спеки і парку.
І асфальт парує, як праска.
А калюжі гарячі.
На диво тато з мамою не забороняють роззутись.
І от вже нема пам"яті й стриму нема.
Нема нічого, з чого б завада літати.
Від калюжі до калюжі під дрібним і рясним.
Тільки час від часу погляд чіпляється за обличчя батьків.
Сховались під деревом... і усміхаються.
Або, коли...
Дощ з дитинства.
До мене він завжди приходить босоніж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458413
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013
він казав: "я твій хаскі
я вірний тобі"
любити тебе листопадово
стомлено ритмом осені
дощу опускатись босому
зганяючи лихо як зграю
круків з залізними стегнами
між осад блакитного спокою
знаково пахне твоїм
ворожінням де старець
молить на нас і тремтячи
мовчить про останній останній
гуркіт трамваю
в дім
мені обіцяли крони
крізь вузькі похворілі вікна
в них сухоти і щільності вулиць
і трамваєві вени
мені обіцяли
любити тебе
ще довго ще стільки
любити тебе листопадово
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450659
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.09.2013
Нам прогнозують осінь,
зміни на кожному кроці -
сходження листя з дерев.
Ріки вовтузять, аж тисне.
Хрипло кіт схоплює кисень -
кашель не день, і не два.
В місті засохла трава,
стебла - в дрібних переломах.
Дзвонять за вітром у дзвони
і безперервно туман
б'є в голові у там-там.
Схоже, нічні переправи
через холодні оправи
дряхлих мостів на ногах
змінять лише назви вулиць...
Решта - обіцяні будні
і безперервні суди:
хто ти? для чого сюди?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449327
дата надходження 16.09.2013
дата закладки 17.09.2013
Дощ, як з похмілля, бо проспав весь тиждень,
давай гострити лінії й кути,
щоби поцілитись у кожну з вишень,
залити луки, стежки... і піти.
Піти за обрій у тумани й луни,
втекти від сорому, що знов переборщив.
За ним і охання услід загули
того, хто сіно ще не досушив.
А дощ давно забув, давно затявся.
Він знову цідить із небес питво.
І в кого він такий упертий вдався?
Таке липневе в нього ремесло.
Надує міхи вод, розпухне в боки,
несе себе у хмарах впасти враз,
гримить і рубиться у блиск з наскоку
і не чекає захвату й образ.
Він так живе, йому інакш не можна,
для нього світ: то падати, то - ні.
І кожна цівка, крапля його кожна
остання й перша в дощовім житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439713
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 30.07.2013
десятками несезонних ридань
рвуться зап ́ястя, мов босі брили.
прощаючись, стає страшно
мені неспокійно, коли ти не поряд
спотикання над рівністю автострад.
і розлогість литого бетону кроною.
за тобою чуже тупотіння ніг.
мені неспокійно, коли ти не поряд
ніч наша, випита, шибки -
скляні всередині.
та, що справа, чому розбита?
мені неспокійно, коли ти не поряд.
здмухнеш раптом прочанство
як пилюку, розпалену милями.
кашляєш дорогами, ніби кров 'ю.
мені неспокійно, коли ти не поряд.
погляд м ́якістю не торкається
тоді рве всі пункти призначення,
мій дім страчено, і гучне віддалення твоє
стій
мені неспокійно, коли ти не поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428219
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 21.07.2013
від сніжності здійнявшись вверх
таки простогнеш, вдосталь
переписів
населень щільно зимних, що зайвими
наповнені, як ступи голосом чиїмсь.
без втеч, поминки в тебе
плетені до колискових
тих, скрипучих,
та ніжнодихань, ніжнозітхань,
щоби поснули обмертвілі поміждуш
твоїх середин.
на зачинання оголошені і вкотре.
як без кінця
хрестів в отому поміждушші
повно, як я схоронена десь зовсім
на заметіль,
і проростаючи істотно болем вдих -
щораз здійнятись мусиш.
лиш так... до мене ближче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431692
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 21.07.2013
Лежит альтернативой рукоблудью,
Красива, словно спелый макинтош,
Вдыхает южный воздух полной грудью —
Такую грудь пустой не назовёшь.
Её изгибы так приятны глазу,
И действуют на всех как волшебство,
Она — модель, я понял это сразу,
Хотелось бы узнать, модель чего.
Но я труслив, поэтому не стану
Испытывать ни фронт её, ни тыл,
Придётся снова действовать по плану:
Увидел, возбудился и забыл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290848
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 04.11.2011
Прости за то, что не смогла согреть
И нашу любовь вместе сберечь.
За то, что мой странник в печали,
Ты искал во мне свою гавань.
Думал пришвартоватся ко мне навсегда,
Уви не поняла твоих чувств тогда.
Стрелки развернулись в другом направлении,
Закрыть тебя было моим преступлением.
Ведь ты свободен тебя не удержать,
Ты как ветер хотел летать.
Лети, люби и не предавай мечту,
И знай все тебе по плечу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257199
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 27.09.2011
Моя Душа твоїй Душі довіритися хоче.
МолЮся за обох в вечірній час лінивий.
Спокорений мій взір крізь серце в твої очі.
Про НАС зіграй СВОЮ молитву на вінілі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282713
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 25.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2011
Ми вдвох повільно йдемо - вона попереду, а я з пляшкою в руці позаду.
- Бачиш, ось Анна. Вона така ж була весела, пам'ятаєш?
Я киваю у відповідь.
- А он Настя... Колись в третьому класі ти випадково порвав її зошит...
- Так, було... - посміхаюсь я.
- А ось Люба. Вона мені ніколи не подобалась... Не знаю чому.
Обходимо дерево, яке росте посеред дороги.
- А там от Василь. Який у нього був в сьомому класі ровер класний... Всі заздрили. А він давав всім на ньому кататись... а потім ми всі разом його відмивали і ремонтували...
- А он Артур. Ми його Королем дразнили...
- А він і не ображався. А Віка ще була... Он вона. Пам'ятаєш, якось вона запала на фізрука? Але потім до нас в школу перейшов Паша... І вона на нього переключилась...
- Веселі були часи... - киваю я і сідаю на пеньок неподалік.
Вона стає неподалік:
- Це все було так нещодавно...
Я знову киваю і відпиваю з пляшки. Потім встаю і підхожу ближче до співрозмовниці:
- А пам'ятаєш, я тобі в дев'ятому класі подарував на день народження букет квітів і вірш присвятив, а ти образилась і послала мене куди подалі?
- Так, яка я тоді дурна була...
- Зараз, мабуть, не зробила б так?
- Вже запізно... Просто запізно... Все сталось як мало б...
- Але чому все саме так? Треба було їхати з вами... Навіщо я відмовився? Так ми були б завжди разом...
- Подумаєш... Не картай себе. Ти завжди можеш приходити сюди. Я завжди тут буду. Завжди чекатиму.
- А може краще...
- Ні. Не думай навіть...
Я допив вміст пляшки і тріснув нею об дерево.
- Послухай! Я так не можу... Я не переживу... Я...
Десь не надто далеко закукурікав півень.
- Мені пора, - сказала вона.
- Чекай! Не йди...
- Я мушу. Приходь завтра...
Півень вдруге кукурікнув. Моя співрозмовниця кинулась бігти і зникла за деревами. Півень кукурікнув втретє...
Я окинув поглядом все навколо. 22 могили. 22 тіла під ними. 22 моїх однокласників і однокласниць... Всі тут... Всі окрім мене. Всі вони загинули від зіткнення автобусу з потягом п'ять років тому. Всі... А я не поїхав тоді... тому що так сталось. І зараз стою на цвинтарі посеред них... Сьогодні день зустрічі однокласників...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272250
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 30.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2011
Розділ 1
Де це я опинилась? Все навколо мене було чорно-білим. Якогось милого там було до жаху тихо. Я люблю тишу, але не до такої степені. Треба вже шукати тут когось живого, поки зовсім не здуріла.
От халепа! Як назло взагалі нікого і нічого. В мене є купа вільного часу, але нема біля себе ноутбука, інтернету чи хоча б мобілки, щоб комусь подзвонити. Це я точно знаю, перевірила вже всі кишені свого чомусь чорного одягу. Я ніколи не любила чорний, переважно в мене все в світлих тонах-починаючи від кольору волосся і закінчуючи шкарпетками. Взагалі я Свєта,мені 16 років і живу я у Львові.В принципі,це все що я памятаю про себе..Дивний провал памяті,а ця гнітюча тиша заставляє задуматись. Може, я щось начудила і мене помістили в це дивне місце відбувати покарання?Ще не знаю. Здається, хтось йде!..
Я не помилялась. До мене наближався дивний довговолосий дядько в шикарному костюмі,мабуть
дипломат якийсь. Але одна річ мене насторожує-я ніколи в житті не бачила дипломатів довговолосими. Зазвичай в них акуратна стрижка,начисто виголене обличчя і барсєтка в руці. Це й ж був на диво занехаяний,але щось мені підказувало,що він скаже мені щось важливе.
- Світлана Дмитрів?
-Здається я...
-Ти вчора закінчила своє життя самогубством через Тараса Стахуру,випила літр оцту і організм не
витримав. Успішно була доправлена, як бачиш, до чистилища,тут і буде вирішуватись твоя подальша доля. Все пригадуєш?
-Ні,я лише пригадую,що я Свєта,що мені 16 років і що я живу у Львові.На цьому "алєс".
-Ех,звичайне діло. Оцет мабуть виїв не тільки тіло,але й память,-він усміхнувся мені,-це не проблема, відновимо!-і дав мені шматок шоколаду,-Їж,це допоможе!
-Гаразд,-і я проковтнула цей шматочок. По тілу враз пройшло тепло (чи не проходило, хто його зна? Я ж по суті вже мертва!) ,і я почала пригадувати...
З Тарасом в мене все було досить серйозно,я дуже сильно любила його,але мої друзі згубно на мене впливали. Вони переконували,що без хлопця жити легше,і я,дурепа,послухала їх і кинула його...Після двох років стосунків я пішла на такий крок...Надто слабодухою була.Та і є зараз,напевно. А потім я зрозуміла, що натворила,але було вже пізно-в нього вже є нова дівчина. Я хотіла повернутись до нього,пізно схаменулась.І вночі випила весь оцет,який лише був вдома.О тобі й маєш,взяла,вбила себе,а тепер розхльобуйся...
-Ну що,тепер пригадуєш??
-Ну тепер точно так...
-Тебе не змогли врятувати лікарі,було надто пізно. Ну і скажи,для чого ти це зробила?Він якраз думав над тим,щоб повернутись,а тут бац,дзвонить твоя мама,каже,щоб приїжджав на похорон. Тарас в шоці.Та всі в шоці! І що ти тепер маєш?Матимеш серйозну розмову з Богом,він на тебе злиться.В нього були на тебе інші плани,ти мала стати відомим журналістом,а потім-вести новини по "новому каналу"...Обідно,що ти таке зробила,я дуже часто спостерігав за тобою.Ти такою милою людиною була,вічні в тебе халепи і пригоди.А тепер...Тепер навіть нема за ким поспостерігати...
Він меланхолічно подивився кудись вверх, потім вниз і закрив рукою обличчя..
-А хто ви? Ви мене,я бачу,прекрасно знаєте,а от я про вас-анічогісінько!
-Хто я?...Я..Я твій ангел-хоронитель,мене звати Брон. Зрозумій мене правильно,я не міг постійно за тобою спостерігати! І ось,як тільки я вирішив трошки розважитись,ти таке утнула...Це ж не лише тобі треба пояснювати все,я теж в багато чому винен!...Ну треба були мені ці "Холодні Янголи" з їхнім концертом...
-Не хвилюйся,я за тебе якось заступлюсь. Так чи інакше,я б все-одно померла!
-Але ж не зараз! Ти мала жити до 2089 року, з Тарасом, в тебе мало бути двоє донечок,одна з них теж стала б як і ти журналістом,а друга б прославилась на весь світ своїми віршами...Він би повернувся до тебе протягом тижня,а ти нетерпляче створіння,не вмієш ти чекати! І в цьому твоя головна помилка життя.Найцікавіше те, що він теж щось там думає а-ля-твої вчинки,він ж тебе любить!А тепер не бачить сенсу жити. Ну бачиш, що ти твориш??? Бідний Ллойд(наскільки я зрозуміла,це ангел-хоронитель Тараса),я його бачив нині зранку...Мучиться,намагається переконатиТараса жити,але ніяк не виходить...Звільнять його якщо не вийде..А про себе самого я взагалі мовчу,біда мені зараз буде...Ходімо,подивимось,може він вже вирішив усі невідкладні справи з урядом на нашій славній Україні?
І ми пішли. Мені стало страшно,як перед екзаменом. Блондинка,кажуть,це діагноз. Хоча я би не сказала,що я зовсім тлумок.Зараз побачимо...
Розділ 2
Я стояла на порозі величезних дверей.Двері виглядали грандіозно-зверху були прикрашені чи то смарагдами,чи то ще якимось іншим коштовним камінням(я в цьому дубль,ношу тільки срібло),були виготовлені,мабуть, з білого золота.Наскільки сильно я не люблю золота,настільки ж сильно мені сподобались цідвері. і Виникла в голові думка:"А в Бога губа не дура:)" І усміхнулась.
-Ей,ти що там думаєш? Я і так все знаю.не роби цей невинний вираз обличчя-не вийде! Зосередся і гарно проси,зрозуміла?-Брон був якийсь не в гуморі.Мабуть, влетить йому зараз за мене "на коврі" перед начальником.Ех.. Що я за людина? Ну нічого,якось воно буде.
Ми постукали і я почула досить приємний голос,але фраза:"Ввійдіть!" прозвучала якось грізно. Я перелякалась як ніколи в своєму житті.Увійшли. За письмовим столом в окулярах сидів чоловік років сорока,також з довгим волоссям,з синіми очима і пильним поглядом то на мене,то на Брона. Мій ангел-хоронитель опустив очі і мовчки чекав наступу.
-Шановна Світлано,ти чого тут мені чудиш і плани збиваєш?Думаєш,мені перед Батьком відповідати за тебе не треба буде? Це ж скільки всього треба перепридумувати!Скільки життів міняти прийдеться!...Аяяй...А ти,Брон,ідіот старий,ти куди дивишся,що твоя малявка чудеса творить? Ну і якої мари ти поліз на той концерт? Я мало тебе попереджав,що не можна? Так нє,ти пішов і ось результат на "ліцо". Я тобі казав,що в неї загроза кризи,а ти що мені сказав?Добре,без питань,як скажете!І поліз на Холодних Янголів!
-Ісусе Богович,простіть засранця...Я так більше не буду!..Просто я цього концерту чекав кілька місяців..Не міг я таке пропустити.А потім,коли дізнався про Свєтку,то зрозумів,що натворив....Ех,якби вернути час...
-Ти що,якийсь неврівноважений?-Ісус почав усміхатись,-я тобі що,фізик,щоб машину часу створити? Звісно,я розумний,але я тобі не Енштейн!!! Тим паче,що він помер у 1955 від тої біди...Як ж воно там..З біологією не дуже дружу,але по суті,якщо память мені не зраджує,там був розрив аорти.Помер,а файний був дядько.Ми покладали на нього надії щодо створення машини часу,якби він ще рік-два пожив то людство було б значно щасливішим.А може і ні.Це б призвело до ліквідації нормального життя тут.
Я спостерігала за цим всім і я була злегка здивована.Ісуса я собі уявляла мяко говорячи трохи іншим. Значно спокійнішим,думала,він говоритиме зі мною суті українською літературною,як Шевченко чи Франко,а тут бац і таке.Коротше здивувала мене ця вся картина яку я спостерегла.
-Ну що,Свєта,куди ти хочеш:в рай чи в пекло?-Ісус усміхався.Чекав,що я йому відповім.
-Чесно кажучи,вже нема що втрачати. Вибирайте самі. Тільки Брона не звільняйте,він хороший.
-Ну з Броном в мене буде окрема розмова(мій ангел насупився),а ти..Жарти жартами,а вбивство страшний гріх.Не можна так робити,розумієш? Ти мені тут все наплутала,а мені в кінці місяця звітність здавати! Чи ти думаєш,звітність тільки в бухгалтерів буває? Помиляєшся,крихітко,помиляєшся. ТИ поводилась погано,за тобою є багато гріхів.Звичайно,є і добре.Давай зважимо твоє добро і зло протягом життя?
Мені стало цікаво,що я там нажила за свої ледь 16. Ісус поставив на терези з одного боку книжку на якій великими буквами писало "Світлана Дмитрів.Львів.1995-2011.ДОБРО",з іншого- "Світлана Дмитрів.Львів.1995-2011.ЗЛО". Я була здивована,книжки були практично однієї товщини.Але ЗЛО було товстішим...
-Ну,як бачиш,дорогенька,в пекло тобі дорога...Як то кажуть "Sorry,Michael,just a bissness". Удачі тобі.Бережи себе,трохи спокутуєш свої гріхи і якщо я з Батьком домовлюсь,надішлемо тебе в рай.Але будь чемна,а то нічого не вийде,ок?
-Домовились,Ісус Богович,як скажете...
-Але не поводься як Брон,я тебе благаю!..Ті самі слова,а вчинки!..
-Не буду,обіцяю.Що мені вже втрачати???
-Ну так,логічно.Гаразд,Брон,ти прощайся з нею вже в коридорі,в мене багато справ,треба виправляти ваші "косяки".
-До побачення,-сказала я Ісусу і ми з ангелом вийшли.
-Коротше так,слухай мене сюди уважно! Ти маєш виправлоятись! В пеклі багато поганих людей,але вони всі хочуть в рай.Так що ти маєш бути особливо хорошою,щоб чим по швидше звідти втекти.По суті там є і ті кому просто пейбл де бути.Але слухай мене і Ісуса і все буде гаразд,домовились?Я вже не матиму доступу до твоїх думок,Ісус змінив пароль.Не дивись на мене так,ви всі в нього зареєстровані як в
контактах,є логін,пароль і так далі! Знаю,дивно,але я мав доступ до твого профайлу,але вже не маю.Так що дивись мені,Ісус за тобою спостерігає,не думай нічого лишнього.Тобі в оті двері.
-Дякую тобі,Брон...Обіцяю,буду чемна.Бувай.
І я пішла туди,куди мене направив мій янгол...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267349
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 30.06.2011
Усміхнися. Так, щоб бачила тебе.
Твої уста і усмішку прекрасну,
Дивися - все навколо розцвіте
Все через ту зорю на небі ясну.
Твоє життя таке красиве
І без мене...
В твоїм житті і так усе цвіте,
Ти пам"ятаєш як були щасливі?
Але сьогодні щось уже не те.
Усміхнися. Вона так тобі пасує
Бездонна усмішка твоя...
Закохана й така мрійлива
Колись вона була й моя...
Життя таке невпинне, щоб чекати
На тебе...
На те щастя, що було
Нам двом уже давно не подолати
Дороги, до якої йшли удвох.
Усміхнися. Ми ніколи не будемо разом.
Ти і сам розумієш чому.
Зупинися. Й згадай, що дарувала
Своє щастя тобі одному...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264792
дата надходження 13.06.2011
дата закладки 13.06.2011