блакитно срібна туманність
з двома золотими сонцями –
називається Кіт:
не скупиться
на досконалі сенси і форми
невтомний
у творчому пошуку Всесвіт
туманність Кота:
гармонія рухів – граційна пластика,
доглянутість і красота
нерозгадана усмішка,
вдоволена і загадково щаслива,
шубка –
сірувато-біла зо сріблястим відливом,
наче місячне сяйво чи як у вербового котика…
кота космічного рідні брати –
усерозмаїті земні коти
таємні і загадкові, як непроглядний туман,
глянеш – бачиш: сидить на призьбі наче
згорнувся клубочком-калачиком,
а пильніше придивишся – то й нема…
десь глибоко в грудях чи в животі
мовби міхами оснащеної туманності
вібрують часом інтимні рулади і гами –
ну як тут втриматись і не погладити?..
а потім,
куди не ступи – всюди кіт під ногами,
не обминеш
як хоче ще пестощів, чи поїс-ти
милі і майже дитячі хитрощі ці…
а коти з давніх-давен – змієборці,
колись рятували людей від злої біди,
та добро забувають люди
29.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984639
дата надходження 29.05.2023
дата закладки 29.05.2023
малюю
хату свою
білим по білих стінах
буде хата моя з першоглини
чиста і чепурна -
непохитна і вічна, як Україна...
свіжим вапенцем виписую вправно
згори і донизу півколами плавно:
зі споконвічної глини хата моя
на очах ожива і сія
...на очах
обтрушує з себе кіптяву, порох і прах...
з трипільської
рідної глини кубельце моє -
наче міфічний птах,
що живим із огню постає,
з попелу воскресає
і кращим щоразу стає
...чиста і чепурна
Україна...
22.11.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966396
дата надходження 22.11.2022
дата закладки 24.11.2022
Отут осліпну! Тут, поміж дерев,
Де осінь все відбутися не може,
Де сонце зачепило свій берет
І мостить небу золотаве ложе.
Отут і Мавка, й пісня Лукаша,
Тут все відоме й те, чого не знав ти.
І враз ростеш, й росте твоя душа,
І хочеться із Богом розмовляти.
Стоять слова - високі до небес.
Ще я мовчу, а душу вже лоскочуть.
В цій тиші тиш, в цім чуді із чудес
Прозріли очі і душа водночас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965181
дата надходження 09.11.2022
дата закладки 24.11.2022
...а попри все,
пишуть,
у Дніпрі зацвіли магнолії...
з Божої ласки і Божої волі
стоять, як мур,
у вогні кровавого бою
наші вої,
Україну й життя заслонили собою:
чоловіки-батьки-сини...
перед Богом і перед світом - Герої
неоддалік епіцентру війни,
посеред квітня, серед весни,
попри вогонь і бурі,
пишуть, що у Дніпрі
зацвіли субтропічні магнолії
...сію
рядочками біля хати
чорнобривчики і космини мої...
вернуться з фронту наші солдати -
будемо з квітами зустрічати їх
20.04.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945485
дата надходження 20.04.2022
дата закладки 26.04.2022
висять яблука -
зеленаво-латунні -
на гілках
галактики-яблуні
висять яблука -
у золотому промінні
і самі почасти золоті -
у покритому інеєм всесвіті
на гілках галактики-яблуні
осяйні
ясні
поодинокі планети
і всередині -
у серцевині -
визрівають нові світи
у кожній
червоно-коричневій
яблуневій зернині
18.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931295
дата надходження 18.11.2021
дата закладки 20.11.2021
одступлюся від себе на пару кроків
і скажу: прозирни...
подивися на себе збоку,
з відстані, зі сторони...
далі -
спостерігай і зауважуй деталі:
колір неба, крони і хмари,
шурхіт листка у леті,
жменя жолудів на тротуарі -
світло-коричневих, без беретів...
світлотіні, порухи, звуки,
запахи, аромати,
найдрібніші події довколишні всі -
це безпохибно вписані координати
особистого перебування в Часі...
особливо важливі поточні дані
слід іще мати -
під яким кутом
падають сонячні промені
на голову чи під ноги мені -
бо це безпомильно точні
просторові координати:
під яким кутом світло
з неба на мене падало
о тій чи о тій порі
назавжди дбайливо і радо
записується у повітрі -
у власному
космічному просторі
і у земній атмосфері...
...той, кому дозволено знати
мої просторово-часові координати
щомиті
може мене знайти
у безмежному Всесвіті...
...наші живі думки - то як метелики,
то як хижі птахи,
наші умовності, як стіна
непробивна,
але є в ній незамкнені двері...
...люди, мов невловимі запахи,
залишаємо наміри, вчинки, думки й імена
у повітрі
записаними
у земній атмосфері...
10.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927600
дата надходження 10.10.2021
дата закладки 10.10.2021
***
Хтось мені шепоче: "Відвернись...".
"Не здавайся!" - хтось мене штовхає.
Дощ паде - то плаче літня вись
над відквітлим, повесняним раєм.
Червень зимний, хоч його пора
мала б сонце вилити на землю.
Дійсність і не дійсність, наче гра -
поза стіни, під саміську стелю.
Хто його придумав, вірус цей,
аби він точив щодня легені,
болем обтираючи лице,
попелом обпалюючи жмені?
Хто його розсіяв між людей,
аби спокій снився тільки тихим?
Червень притуляє до дверей,
як і квітень, як і травень, лихо...
"Відвернися" - каже хтось в ці дні.
"Не здавайся!" - хтось штовхає в плечі.
А мені, що хочеться мені?
Втечі, певно, від усього втечі.
4.06.20 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879240
дата надходження 10.06.2020
дата закладки 10.06.2020
гусячий дощ
рушники полотняні тче
і з даху нишечком плаче
і я плачу –
за усім, що любила,
усім, що втрачене
за тим, що звалося
безкінечна пряма –
а зводить кінці
і змикається в коло:
кожна людина
у світі чужому сама…
що минулося,
не вернеться ніколи…
дощем гусячим виткані
рушники полотняні –
міцні,
як ті, на яких опускають труну,
коли покладають людину
на потрібну
для висходження глибину
наче житню
зерни-ну
13.03.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869080
дата надходження 23.03.2020
дата закладки 24.03.2020
[b][b][color="#1100ff"][i]Іще мовчить між берегів ріка -
Ще не пора обіймам зеленіти.
Сховаю душу в сірому зеніті,
І заколишу тишу у руках.
Німий пейзаж, але дзвінка печаль
Розтанула в холодному світанні,
Де ти спивав весну мою востаннє,
Знімаючи всі опіки з плеча.
Холоне час і небо знов мовчить,
Ми береги, туманом оповиті.
Побудь мені тим птахом в верховітті,
І поверни
очам моїм
блакить.[/i][/color]
[/b]
[b][b]Фото автора. Річка Стир.[/b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864405
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 11.02.2020
усе благословенне
хай розвивається і росте:
Радосте!
наповни мене,
Любове, Господи мій – оселися в мені,
як світло з усіх чотирьох сторін на перетині
польових доріг – на перехресті
Любові і Радості,
Знання і Совісті
на польовім перехресті
доріг, що проз обрії літнього дня
линуть без меж,
на твердині віщого каменя
вибите істинне попередження:
направо пі́деш – Красу і Щастя зна́йдеш,
наліво підеш – Любов і Благородство знайдеш,
прямо пі́́деш – Творчість і Бога знайдеш
польове перехрестя...
куди хочеш - вільно йди:
Любов і Радість чекають на тебе усю-ди
30.01.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863067
дата надходження 30.01.2020
дата закладки 31.01.2020
Сей листопад, як злодій на коні,
Він оббере до ниточки цю осінь.
Срібляста мряка зблисне у волоссі,
Як згадка про холодні, сірі дні.
Земля нап'ється сивого дощу
За день до того, як посипле з сита
Дрібні сніги зима несамовита.
І я печаль у небо відпущу -
Хай розгойдає горлицею вись,
Від сніговиці струшуючи крила.
Я чи не вперше осінь незлюбила!..
Думки, як пси побиті, розбрелись.
Цей до дірок затертий монохром,
І ця нависла над душею втома -
Так, ніби я відірвана від дому,
Як той листок забутий за вікном.
Мов пластилін, втрачає форму світ,
Піддаючись новим метаморфозам.
І паморозі біла целюлоза
Вкриває кисті закоцюрблих віт.
Сей листопад, як злодій на коні,
Він оббере до квітки, до травинки...
А там, гляди, і плазму неба вимкне -
І буде сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855279
дата надходження 20.11.2019
дата закладки 23.11.2019
Баба Ониська жила край села. Її біла хата проблискувала з дороги крізь стару крислату грушу. З-понад розлогих кущів бузку та чорної горобини виднівся ґанок та маленьке віконце. Старенька так багато дивилася крізь те вікно, що, здавалось, її сині очі вигоріли разом із підвіконням. І хоч у тих очах вже давно вицвіла синь, а в кутиках постійно стояла напівсуха сльоза, очі баби Ониськи завжди усміхалися при зустрічі з людьми.
Та й віталася вона з кожним, мов то був особливий гість чи довгоочікувана людина в її житті. Отак-от на звичне «добридень» почуєш услід і «доброго здоровля», і «хай тобі Бог помагає», і «доброї дороги, дитино» - і все це так невимушено та з теплом, що диви й повіриш у те благословення більше, аніж у свої сили.
Щовечора влітку, коли сонце закочувалося далеко за річку і бризкало звідтіля рожевим промінням, виходила баба до воріт стрічати з паші свою корову. Сідала на низеньку, ніби врослу в землю, лавку й чекала на свою годувальницю. Баба Ониська любила чекати. У тому чеканні минало її осмислене сутінкове життя, що разом із сонцем котилося за далекі ліси. Протре хустинкою найстигліше яблуко та й простягне тобі:
- Бери, дитино, таких яблук ніде не скуштуєш. То ще мій батько приніс саджанець яблуні від Пілсудського, як ходив за бомагами до пана.
Вдихнеш аромат випещеного сонцем та викупаного дощем яблука, відкусиш шматок - і насолоджуєшся солодким та особливим смаком соковитця. А в старенької аж рожеве проміння від вечірнього сонця в зіницях почне загравати – тішиться, що хрумкотиш яблуком. І все стає таким же соковитим, теплим та справжнім: і сіруватий вечір, і запилений обіч дороги ожинник, і бузько на стовпі… А баба Ониська говорить і говорить… А ти слухаєш і вже бачиш перед собою бабиного батька, який довгих два тижні перебував в дорозі до пана, відчуваєш радість від принесеного «докУмента про володіння землею», спостерігаєш, як він саджає з Ониською молоду яблуньку. Потім уявляєш «манисто», про яке мріяла ще молодою баба, і на душі стає затишно та безпечно.
Схилиш отак голову на бабине плече і … біжиш із тим «документом» по селу, сповіщаючи: «Ось дивіться, це Ониськи батько домігся вам такої благодаті. Володарюйте землею!» Потім біжиш до крамниці, купуєш найгарніше намисто в три разки і стрімголов до юної Ониськи : «Ага, не чекала? Бери! Це тобі за яблука, якими ти причастиш мою душу через роки й віки, сповниш моє життя справжнім набутком, зігрієш мене своєю розмовою…»
- А ось і моя Рябенька, - перериває мою уяву баба Ониська, простягаючи жовтобоке яблуко корівці. І поки та ласує, баба гладить улюбленицю зашкарублими скривленими пальцями по м'якій білій шиї. І стільки ніжності в тих спрацьованих зморшкуватих руках, стільки тепла та любові. Рябенька також це відчуває і від насолоди витягує шию, смакуючи бабусиним гостинцем.
Останнє проміння ховається за сіро-голубою (як бабині очі) паволокою неба, кутаються у вечірні сутінки кущі, а з бабиної хати темними вікнами глипає самота.
А ти вертаєшся додому вже інакшою. Ніби баба розкрила тобі якусь важливу таємницю, ніби до того ти не знала ні про сонце, ні про любов, ні про красу.
І несеш цю таємницю в жовтобокому яблуці все своє життя.
Яблуці, якого ніде «не скуштуєш»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854176
дата надходження 09.11.2019
дата закладки 12.11.2019
Ця осінь тобі дається, як панацея,
Щоб можна було сповільнити звичний ритм,
Розсипатися на ямби і на хореї,
Ввібрати у себе пахощі й кольори.
Розплавитися у золоті падолисту
І пасмо ловити сонця, мов кошеня,
Вдивлятись в осінню синь, кришталево чисту,
Із вкрапленнями чорнильними вороння́.
Ця осінь – не випадковість, це Божий намір,
Щоб ти не спіткнулась босою на стерні,
І стала комусь журавликом оригамі,
І тліла комусь ліхтариком у вікні.
Щоб він прокидався, згадуючи про тебе,
Здіймаючи крильця зморщечок межи брів,
Щоб ти не була ножем йому поміж ребер,
А сонячною леліткою в рукаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852602
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 27.10.2019
[color="#ff9500"] [color="#ff9500"] [color="#0080ff"] [i] Тривожних днів душа імлиста
Пустилась десь у попідхаття.
Олександр Косенко[/i][/color][/color][/color]
[b][i][i][color="#ff1100"]Зійшла в мені тривожна осінь,
Печаль колише у колисці.
Тремтять на віях пізні роси –
То палять листя, палять листя.
Нехай димить, нехай імлиться.
А чи знеможитися мушу?
Та в тому листі, в тому листі
Учора викупала душу.
Нехай вітри би здійнялися -
Згоріти в полум'ї дурману.
Та тліє листя, тліє листя
Нерозпочатого роману.[/color]
[b][/b][/i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852064
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 21.10.2019
Якщо мовчу -
дослу́хайся -
про що,
а не питай:
чому або наві́що.
Мовчання - віще.
Не жалій свічо́к...
Зазеленів листок
на попелищі,
і вітер свище
ближче,
ніж за крок?
Будь вища.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844520
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 21.10.2019
Сонце моє, на містечко лягає тінь -
ночі літак вибігає на смугу злітну.
Місце призначення: сон і далеке літо...
Світла Вона,яку так обіймає - Він
доки в садах достигають рясні плоди,
падають з неба зірки, пелюстки і сливи,
бігають срібні лошата - серпневі зливи...
і наливається соком її " не йди..."
Чортик гойдає фіранку. Нікого. Спам.
Темрява. Тиша. Надія. Гідазепам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843150
дата надходження 26.07.2019
дата закладки 27.07.2019
Цих покосів повінь запашна
І квіток мозаїка строката!..
Даленіє цяткою човна
У любистку викупана хата.
День, мов кінь, пустився навпрошки,
Лиш на сонці блиснули підкови.
Голосами вдарились пташки
Об тінисті, сонні ще діброви.
Мов пацьорки, блимає роса,
Золотиться липа кучерява,
І твоя наклепана коса
Тонко так посвистує у травах.
Ще ранкове сонце не пече,
Межи гір крадеться жовтим лисом.
І здається, що твоє плече
Небо простромило мідним списом.
Що твоя занесена коса,
Ніби меч над серцем полонини…
Що ота розбризкана роса –
Плач трави, пекучий і полинний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837959
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019
Картонне місто
В лапах міражу.
Стабільні рамки. Перманентний спротив.
Спонтанна спроба перейти межу.
Калейдоскоп очей.
Хто ж ти навпроти?!
…трипільський ліс.
Мій солоде тремкий…
Суниці стиглі. Фарисеї гречні.
Вікно. Сліпі мігруючі вовки.
Нічні фіалки.
Майже непричетні.
…і те,
що закипає вглибині,
Пульсує, плаче, майже скаженіє…
Мій світлий бунт погасне у мені.
……..………..меланхолія……………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834146
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 03.05.2019
розмашисто,
як великі кравецькі ножиці
у певній руці –
розполовинив поспіхом крук
неба скупо одміряне полотно
і поривчасто, як у старому кіно,
сягнув за виднокруг
і зник несподівано
розповзається обопільно-не-зметано
навпіл круком розкроєне полотно,
розвидняється неба глибоке дно,
де місяця, як золотого ґудзика,
вже на чверть
крізь петельку простромлено,
і навмисно
скрізь порозсипано
зірок дороге заморське намисто
13.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830116
дата надходження 23.03.2019
дата закладки 23.03.2019
сонні піски
уздовж берегової риски
пестять-голублять хвилі,
як лагідні-милі
мамині руки,
білі
у благенькому першо-теплі
ніжаться на верболозі котики
легкість і прозорінь у талій воді,
як на душі після сповіді
міниться день перламутровим шурхотом
над Пішохідним мостом
пари́ть, як сокіл, Михайлівський храм
у пахощах мирра –
Бог ступає невидимий по гладіні Дніпра
і на поверхні води
сяють золотом босі Його сліди
28.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827115
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 28.02.2019
[i]Прощання схоже на знищення,
ще нам залишаються постріли…
Анна Багряна[/i]
Мої зорі були не віщими,
Мені мало повітря в просторі.
Мої пошуки марно знищені –
У прощання фатальні постріли.
Наші ночі і дні змарновані,
Бо розлука – раба несправжності.
Ланцюгами надії сковані -
Ми приречені недосяжності.
Нам недолі сказати б: Годі бо!
Та в серцях лиш одне спустошення.
У розлуки немає сповіді,
У прощання немає прощення…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821152
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 15.01.2019
Ну, й намело на сходах Новоріччя!
Зима справляє свій різдвяний бал.
Усі стежки й довколишні узбіччя
Дрімають під атла́сом покривал.
Скоцюрбившись від холоду, застигли
Снігами закосичені хати.
Гудуть вітри, посвистують щосили,
Летять пурги розмотані бинти.
Чорніють ієрогліфи-дерева
На тлі холодних аркушів небес.
Кучерик диму випурхнув у мрево
І до блідого обрію примерз.
Затягується, ніби рубчик светра,
Між небом і землею сірий шов…
А заметіль така немилосердна,
Мов хто мішок із пухом розпоров!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820010
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 06.01.2019
***
Втекти, загубитись, розтанути,
розбризкати форму і зміст...
Троянді не хочеться в'янути,
скорившись холодній зимі.
Та іншої стежки не знайдено.
Кує чорнобог свою тінь.
І ти, мов розсмоктана гранула,
стікаєш по білій стіні.
І бавишся вранішнім променем -
хтось вижив... О, Боже, віват!
І дивишся в небо намолене,
і просиш, аби лиш не кат...
20.11.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820009
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 05.01.2019
Солоний дим
Ожинового цвіту.
На пасіках - спокусливі меди.
Ти досі небезпечно пахнеш літом.
Прозорий танець
білої води
Змиває всі ілюзії…
Повільно
Звикаю до стерильності снігів.
Коли постанеш вороном осіннім,
Спини прощальну
магію слідів,
Мов сяйво
Перестиглого колосся,
Чи півночі тривожні голоси,
Чи бронзу неслухняного волосся -
……………..на всі часи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813487
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 15.11.2018
Природа вже готується до сну,
Сади скидають золото сусальне.
Є щось таке високе і печальне
У цій порі – сама і не збагну…
Бо вже душа – самотнє деревце,
Розвінчане з медовим сяйвом літа.
Ще в айвах сад горить, мов у софітах,
Та вже хмарніє осені лице.
Мов сірничок, надламується звук,
Щоб скалкою застрягнути у грудях…
Пора самозаглиблення й безлюддя,
Терпких чаїв і захололих рук…
Несправджених ілюзій, прийняття,
Бо як-не-як, тепла було чимало:
Шмагали зливи, втім, не бракувало
Ін’єкцій сонця у твоє життя.
Сумна пора сповільнення, коли
Вже не женешся за шаленим темпом.
А листопад прощається контемпом
І все ніяк тобі не відболить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813676
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Крає зір горобинове полум’я,
Ця краса гіркувато-терпка.
Закипає багряново кров моя –
Осінь
душу мою
обпекла.
Зайнялася жертовно і високо,
Ніби знає розплату згорянь.
І палає душа жовтим віхтиком
На верхівці
кленових
буянь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810838
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 30.10.2018
[i]Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні…
Микола Вінграновський [/i]
Вже б, здавалось, пішло, відлягло,
Посрібнилися айстри інеєм…
Передумалось, перецвіло,
Відгриміло, злило твоїм іменем.
Вже б, здавалось, відплакала все,
Відтужила всі думи зболені.
Мої води самотність несе -
Ти ж торкнувся моєї повені…
Ну навіщо мені ця печаль?
Я ж її відпустила віршами.
Ах ріка моя – суму кришталь,
Гіркота у душі моїй глибшає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808295
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 30.09.2018
молоді півники,
золото-мідно-хвостаті,
визбирують
на жерстяній покрівлі хати
самосійні зірки,
наче катрану дрібні квітки
хрещаті
у борознах вилискує рілля –
мов котить срібні хвилі звіддаля
і шепче про Початок і Кінець,
і знов Початок…
місяць завис щербатий,
мов кинутий собаці жартома
блідий недопідсмажений млинець –
та ловкий пес гостинця не піймав
північний вітер – вісник і гонець:
прийде зима,
холодна і завзята
…рілля – початок і кінець,
і знов Початок…
27.09.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808084
дата надходження 27.09.2018
дата закладки 28.09.2018
О ця весна - прелюдія любові...
Коли усмак світанки й вечори,
Коли звичайні котики вербові
Лоскочуть у душі новий порив.
Імпресія весни – душевні чвари…
Коли смієшся й плачеш від краси,
Коли вишневу гілочку за хмари
Встромляєш небу на усі часи!
А по судинах лише млість і ніжність,
Й блаженство щонайвищих почуттів…
І ти вдихаєш всю цю дивовижність
З магічності
вишневих
пелюстків…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788204
дата надходження 19.04.2018
дата закладки 22.08.2018
Цвіте край поля липа лебедино,
Отак недільно, мов святковий день.
Спочинь отам, утомлена людино,
Наслухайся бджолиних одкровень.
Хай стелять трави, укриває небо…
А душу заколихують жита.
У мить таку тобі ніщо не треба,
У мить таку – ти Всесвіту дитя.
І ти пізнаєш істину прозріння,
Як зримий дощ одплачеться душа.
Під липою знайдеш своє коріння,
Ковтнеш із первозданного ковша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802698
дата надходження 10.08.2018
дата закладки 13.08.2018
Я ростила
Ніжність
на плечі.
Все чекала
пелюсток
гортензії…
А вона
розквітла
уночі
чуйними
рядочками
Поезії…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802288
дата надходження 07.08.2018
дата закладки 07.08.2018
[i]Дякую Окриленій за натхнення[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800838
Коли в мої очі
впаде срібна нить -
зіниць твоїх
крапелька світла.
У серці, мов в келиху,
знов забринить
Забута
мелодія
літа.
Неквапом черлене
із сонця вино
наллєш мені
щедро по вінця.
Відчую зорею себе...
що на дно
упала
твоєї
криниці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801599
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 01.08.2018
...місяць висне на гілці кружальцем заморського сиру
Розкришилося серце отруйним шматочком халви...
Всеньке літо із долею грала у "вірю-не вірю" ...
Відпусти мене, доле, на дикі чудні острови.
Відпусти мене, світе!.. яка тобі з мене пожива?
Намистини і букви, що впали в чужі спориші?..))
Там, на тих островах, і у риб є
метеликів крила...
Там солоні вітри і щасливі найменші вітрила...
там є ми - ти і я - не чужі... не чужі... не чужі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801462
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 01.08.2018
Цей світ до нас не був таким красивим,
Усе було закрите, як Сезам.
Любов'ю розговілись небосхили,
І ллють у серце золотий бальзам.
А ми п'ємо – нам мало цього світла,
І тлієм щастям, шепотом долонь…
Цілуєм квітку, що між вуст розквітла,
Радієм сонцю, б'єм йому чолом.
Тепліє світ від нашого кохання,
І б'є ключем, повставши на диби.
Цей рай для двох, у нім нема вигнання,
У нім любити вмієш - так люби!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798868
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 13.07.2018
Інверсія (лат. inversio — перевертання, переміщення, переставляння) — одна зі стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: “Умовляють серця перебої” (В.Еллан) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова “серця”. І. вживається переважно в ліриці. Деякі поети виявляють посилену схильність до інверсованих сполучень, що певною мірою визначають їхній мовний стиль:
Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;
спомин — роса весняна, щастя забутого сон
(Б.І.Антонич).
Почасти І., зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного ладу.
І. побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. Українська мова належить до мов з вільним порядком слів у реченнях, проте певна їх синтаксична послідовність, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш природною. Тоді як зміна такої послідовності психологічно сприймається як відступ від певної сталої норми. Логічна послідовність розгортання думки регулює, зокрема, порядок головних членів речення, які складають свого роду синтаксичний кістяк висловлюваної думки.
Прямим буде порядок слів, за яким присудок розміщуватиметься за підметом, а інверсованим буде їх зворотний порядок: присудок перед підметом.
Наприклад, один з віршів В. Стуса починається таким реченням:
Гойдається вечора зламана віть,
Мов костур сліпого, що тичеться в простір
осінньої невіді.
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне. (Д. Павличко);
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра);
Ця любов, наче овочі цінні.
Дозрілі, пізні. (Б. Рубчак)
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози. (Т.Шевченко)
Т.Шевченко також використовує І. у текстах, стилізованих під народну пісню, думу:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина. (“Зацвіла в долині”);
Заступила чорна хмара
Та білую хмару.
Виступили з-за лиману
З турками татари. (“Заступила чорна хмара”).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798091
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 04.07.2018
Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis — подвоєння) — стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного:
Згасає день за синіми лісами,
За синіми лісами лягла імла;
Пливуть рожеві хмари небесами,
І тихо з небесами злилась земля.
Стоять квітки, окроплені росою,
Окроплена росою, тремтить трава.
Мої думки захоплені красою,
Захоплені красою мої слова. (Д.Загул).
3. представляє сполуку епіфори з анафорою, „конкатенацією (лат. catena — ланцюг), тобто “ланцюговою сув’яззю”. Існують й інші назви цього лексико-композиційного прийому, зокрема, О.Квятковський запропонував термін “акромонограма” (грецьк. akros — зверхній, зовнішній; mono — один; gramma — риска, знак, напис). Подеколи у значенні терміна “3.” вживається “епістрофа”.
Епістрофа (грец. - обертання) - стилістична фігура, яка полягає в повторенні одного і того ж слова або виразу в довгій фразі або періоді; в поезії - словесні повтори на початку і кінці строфи або тільки в кінці строф.
Яскравий приклад Е. знаходимо у творчості поета-лірика А.Фета:
Свеж и душист твой роскошный венок,
Всех в нем цветов благовония слышны,
Кудри твои так обильны и пышны,
Свеж и душист твой роскошный венок.
Свеж и душист твой роскошный венок,
Ясного взора губительна сила, —
Нет, я не верю, чтоб ты не любила:
Свеж и душист твой роскошный венок.
Свеж и душист твой роскошный венок,
Счастию сердце легко предается:
Мне близ тебя хорошо и поется.
Свеж и душист твой роскошный венок.
та С.Єсеніна:
Свет вечерний шафранного края,
Тихо розы бегут по полям.
Спой мне песню, моя дорогая,
Ту, которую пел Хаям.
Тихо розы бегут по полям.
Лунным светом Шираз осиянен.
Кружит звезд мотыльковый рой.
Мне не нравится, что персияне
Держат женщин и дев под чадрой.
Лунным светом Шираз осиянен...
...Тихо розы бегут по полям.
Сердцу снится страна другая.
Я спою тебе сам, дорогая,
То, что сроду не пел Хаям...
Тихо розы бегут по полям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797862
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 02.07.2018
А ватра розсипала іскри, як просо з мішка,
І смоляну темінь розбавила жовтогарячим…
А ти, босонога, біжиш, мов косуля прудка,
А ніч над тобою звивається, вороном кряче.
«Куди ти біжиш, непокірна, втікаєш куди?
Душа – не криниця, її не закриєш на вічко…» ─
Шепочуть услід придорожні дрімучі сади,
Хапають за край рукавів молоденькі смерічки…
«Спинися, чудна, бо любові боятись не слід,
Вона не питає, приходить, даруючи крила,
І серце скресає, як сонцем простромлений лід,
І жили наповнює досі незвідана сила!..
І ти вже не знаєш: летіти чи падати вглиб?
Зависнеш собі поміж небом і твердю земною,
І щастя лоскоче тебе, ніби зграйкою риб,
Здіймаючи хвилі приємні одну за одною…»
Отак серед ночі лунали глухі голоси,
Отак шурхотіли дерева у такт її крокам…
А дівчина бігла, збиваючи краплі роси,
І доля всміхалась услід ─ як вона, кароока.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794367
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 04.06.2018
В неї очі блакитні і в пам'яті - сто казок.
Вона любить (заочно) моря і далекі пляжі.
В неї пальці тонкі. А вуста - пелюстКИ відважні.
Та закони трагічного жанру такі поважні,
що в гарнесенькім черепі сто наскрізних дірок.
В нього очі, мов ночі. А прадід його - вулкан.
В його снах напинають вітрила вітри північні.
Йому б стати колись піонером шляхів космічних...
Коло ніг її кинув якір. Пропав! Не пан...
Ні туди, ні сюди. Вже ніхто не рахує ран.
Зотлівають мости і поволі вростають в кригу
там, де він і вона. І порожній примара-храм
виглядає згори
мов квадратик
боксерського рингу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791947
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018
Квітень кожного дня добавляє
Кольори у пейзаж свій нові.
І вже "пір'ячко", он, розправляє
Фіолетовий півник в траві.
І кульбабок жовтіють краплинки,
Мов розсипав жартуючи хтось,
І конвалій біліють перлинки —
Різнобарв'я навкіл розлилось.
Ой, як залюбки спостерігати,
Як вкрашає весна білий світ.
Вміє... Вміє весна чарувати,
У душі розтопляючи лід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788975
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 28.04.2018
Виросла дівчинка, стала серйозною
Сміх позбирали думки.
Важко знайомить себе з одіозною,
Складно звертатись на ти.
Була ж, як сонечко, вранішня квіточка,
Нащо так було рости…
Жарти не жартами:
очі не світяться, ноги не хочуть іти.
Як-то раніше: літала, іскрилася,
Сіяла сонячний сміх.
Нащо дорослість все вкрала гадючая,
І дарувала цей гріх?
Доля всміхнулася і повернулася,
Тихо промовивши враз:
Бач зрозуміла ти і схаменулася,
Світ не живе без образ.
Виросла дівчинка, стала мудрішою,
Сміх повернувся, а сум?
Як же без нього у світі дорослості,
як без тривожності дум?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787806
дата надходження 17.04.2018
дата закладки 17.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2018
Днинко моя усміхнена, Великодня!
Сонце русяве лащиться до дзвіниць.
Як мені легко дихається сьогодні,
Ніби у трави хлюпнулась горілиць!
Від пишно вбраних кошиків так строкато,
На́рід пливе юрбою у Божий храм,
От і діждались, благословенні, свята,
Щоб прихилити голови д’образам!
Щоби вдихнути світлої благодаті,
Змити старозавітний прадавній гріх,
Щедрі дари Господні у рідній хаті
Порівну розділити серед своїх.
Скільки того життя – перейти, як грядку,
Висіятись у ґрунт, а відтак – зійти…
Мудра природа вернеться до початку,
Тільки не ти, людино моя, не ти…
Всесвіт такий безмежний, багатоликий,
Сповнений різних див і метаморфоз…
Ми ж воскресаймо душами в день Великий –
Так, як Христос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786536
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 10.04.2018
Не торкай мого болю, благаю...
Над садами застигла весна.
Як доходиш уперше до краю,
то, здається, спасіння нема.
Днів з десяток ще треба заждати -
у бруньках розговіється світ.
Не питайся ні часу, ні дати,
коли зможу знайтись на отвіт.
Запливає у вікна безсоння.
Ох укотре ж, укотре! Нехай...
Болю мого невільне бездоння,
я молю, не торкай...
18.03.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783801
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 23.03.2018
коли я про тебе думаю –
з північного небокраю
біло-лілово світає,
наче маківка
розцвітає…
і я знаю,
що коли я про тебе думаю –
до твого раю
ластівка прилітає,
у віконце тобі співає,
ніжністю обгортає:
ти зупинишся мимоволі,
згадаєш зоставлених на Землі,
згорнеш на грудях руки
і скажеш подумки:
як виразно пташина співає –
мов до рідної матері промовляє…
02.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779865
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Усе ніби вперше,
Уперше-востаннє, і ти
Просіюєш жито, належне віддавши полові.
Не бійся втопитися, бійся ріку перейти
І там віднайти таку пустку,
що скажеш - доволі!
Окреслена міцність
Чи сяйво чужих островів –
Яких нагород обіцяють багряні вітрила?
І поки ще вечір по секторах нас не розвів,
……………..верни мені крила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779378
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 28.02.2018
Ранкова тиша. Незворушний світ.
В молочний дим закутані діброви.
Дрібних пташиних лапок алфавіт
Розсипаний на аркушах зимових.
Довкіл анікогісінько нема,
Луна – немов у глиняній макітрі.
Лиш інею тендітна бахрома
Ледь-ледь собі гойдається в повітрі.
Стоїш на цій холодній площині,
Загорнута у білосніжний кокон…
Ще до весни якихось кілька днів,
Лише б не розминутись ненароком…
Лиш не пустити б корені углиб –
В цю твердь, яка знекровилась геть чисто!..
Не зледеніти б тут, серед імли,
Не розповзтись розірваним намистом…
І, врешті, не примерзнути крильми,
Не наковтатись сивої полуди…
Допоки в цьому коконі зими
Весна тебе, мов лялечку, розбудить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778426
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Ця зима – розбалувана пані,
На пухо́вих глянцевих перинах
Розляглась у пишному убранні,
В льодових прозорих намистинах.
Й нічичирк, лише прудкий горобчик
Сколихне розпатлану галузку,
Крильцями дрібними затріпоче –
І сніги розсиплються на друзки
Безліччю тендітних витинанок,
Підставляй долоні, щоб ловити
Цей легкий засніжений серпанок,
Цей зимовий дощ метеоритний.
І пусте, що сіється за комір,
Що тече за спину пінним ла́те,
В ці ковдри пухкі і невагомі
З головою хочеться пірнати!
Хай собі поніжиться ще трішки
Ця зима на глянцевих перинах,
Ще помни в долонях білі сніжки,
Ще побудь смішною, мов дитина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776345
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
не варто
долиною тіней блукати:
а ні згадувати, ні чекати…
…тут і зараз он -
їде тролейбус, повен людьми,
як інжировий плід насінинами
дрібно-дрібно-зернинами
а насправді
і тролейбус, і плід – набиті сюжетами,
несподіванками-поворотами,
випадковостями
і можливостя-ми
у тролейбусі чи у інжирині ми…
а все на нульовій відмітці -
вдома -
між (од мінус до плюс) двома
нескінченностями,
вічностями,
координатами
математично точними -
умовними
11.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776443
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
В вечірніх сутінках через город
до бабці в двір із глечиком щербатим
чимчикувало ласе до пригод
мале дівча (вже й не скажу, як звати).
Котилась ніч омелою й туман
на картоплиння ліг кожухом синім.
Крильми в смерканні борсався кажан
й було від того боязко дитині:
ще, на дай бог, шугне у віражі
й цупким крилом заплутає волосся.
Гуртом лякали вишні на межі
і з-за стіжка хтось виглянув здалося.
Спасало світло із хлівних дверей,
де цівок дзвін з дійнички густо линув.
То бабця ще, тривожачи курей,
при каганці доїла корівчину.
Чекав ослін з горнятком молока,
тримали вінця для дівчати піну
і тепла ніжність першого ковтка
згасила гарний шмат адреналіну.
Від проводжань відмовилась, хоча
стискали знову плечики судоми,
коли з уявним привидом дівча
вертало з повним глечиком додому.
28.01.2018
(на фото полотно Архипа Куїнджі)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773840
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Цю жінку я люблю. Така моя печаль...
Микола Вінграновський
—Ні, не печаль. А просто — божевілля!
Відтяти б якось. Та нема меча.
Нема й чим рану вмити — тільки сіллю.
Вона мені ввижається в хвилинах,
годинах, днях і гуркоті думок,
і світ увесь, немов стара ряднина,
розлазиться: від зливи вщент промок.
Це ж бо вночі так. Спрагле надвечір'я
кошлатить день й злотаві пасма хмар,
закреслюючи темінню вугілля
ескізи сонця, кладучи тягар —
ні, не на плечі. Їх уже немає.
Немає тіла, і немає рук.
Лиш крила — слабнуть; падає вся зграя
на зльодянілий, здичавілий брук.
Це — той тягар. Оце така крилатість.
Як у сльози, що тягне вії вниз.
Мутніє небо. Місяць ніби стративсь.
Зірки ввібрали кращі з її рис.
Але на ранок... дихається вільно.
Я вилізаю із сирих проваль.
Чи ж є на світі більше божевілля,
аніж любити й берегти печаль?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773275
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 25.01.2018
Щастячко світлокриле,
Сон твій – легкий, як пух!
Добрі небесні сили,
Світлий Різдвяний дух
Хай бережуть твій спокій,
Янголе мій земний!
Зорі блакитноокі
Падають в теплі сни.
Сонячне коліщатко
З променів день пряде.
Як ти, моє пташатко,
Тягнешся до грудей!..
Солодко пахнуть щічки
Небом і молоком!
Зиму прудкі синички
Люляють за вікном.
Світла моя потіхо
В теплому напівсні,
Як ти вібруєш сміхом
Лагідним у мені!
Сили святі небесні,
Благословіть щокрок
Ту, що вмістила всесвіт
В крихітний кулачок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772201
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
сіє-віє-замітає,
просвітку не знає:
як ведмеді у барлогах,
при стежках і при дорогах
сплять засипані машини,
у загуслому повітрі – ні пташини…
навіть вправні літуни –
воро́ни і во́рони,
господарі висоти,
повсідалися рядками на дроти –
партитури заметілі чорні ноти
19.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772183
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Як добре в самоті собі пливти
Зимовими вершками серед вулиць,
Де залишки недавні суєти
Вечірні тихі сутінки ковтнули.
Десь блимає багрянцем у вікні
Теплом людським злеліяний різдвяник,
І хрумкотить ще зовсім свіжий сніг,
Як о́приски крихкої порцеляни
Під пресом монотонної ходи –
Такої неквапливої, легкої.
Ув інею весільному сади
Застигли у смиренні й супокої.
І щось тобі від серця відлягло –
Прогіркле, метушливе, перепріле…
Натомість, оксамитове тепло
Наповнило по вінця душу й тіло.
Над стріхами здіймаються дими,
І ти, забувши про звичайну втому,
Втішаєшся красотами зими,
Знайомий шлях відмірюєш додому
Приємним хрустом кроків по снігу
І серця коливаннями чіткими,
Затоптуєш морозяну пергу,
Мазки думок обрамлюєш у рими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767889
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Здається, все про зиму написали,
Моя ж душа в рядок несе слова...
Дивилась ж бо, як діти сніг топтали
І як сміялась Баба Снігова,
Як тихий усміх щастям материнства
Коректував цей білосніжний грим.
І радощі у галасі дитинства -
В нелічених роками диво зим...
Лапатіші все падають сніжинки,
Їх не злякає кригою мороз.
У пригорщах тепліють на краплинки...
Такий от є в зими “метаморфоз”.
Хурделиця загралася з вітрами,
Мете сніги в горби, ген на шляхи!
Із срібного засніжжя панорами,
Лиш в обрисах видніються дахи.
Я нашепчу у віхолу бажання,
Нехай летять у відстань зимову.
І в нашу ніч, що видалась остання,
Краєчком щастя спомин відгорну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765258
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 12.12.2017
Останні барви осені – скупі,
Так мало в них експресії і блиску…
Вже золотень дистанцію пробіг,
Підвівши за собою жирну риску.
Ні звуків, ні вібрацій, ні тепла,
Лиш де-не-де ще гупають ранети,
Лише густа передзимова мла
І листя обгорілі трафарети.
І сухозлітка вранішніх калюж
З-під подиху осіннього морозу.
О листопаде, увійди й поруш
Цю атмосферу сонну, безголосу!..
Коли душа – розтрощене вікно,
В яке надривно завиває осінь,
Коли слова, як вимерзле зерно,
А ти ще й досі плодоносиш, досі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758048
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017
ховають прихатні бузки
широколисті зелені лаковані язики,
що ласо лизали сонячні літні меди –
назад у теплі бруньки:
зе́ло – досконалі творіння Твої, Господи,
скидають нарядні шати
і надовго мостяться спати
скоро-невідворотно
крізь запаковане щільно вікно
біла зима ввіллється до хати,
наче струмінь холодного молока
до скляного слоїка
28.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757904
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017
А так буває боляче терпіти,
вдивлятись в небо - бачити дощі,
і долі необдумані кульбіти
у чорному-пречорному плащі.
І друзів, що стають, неначе плями
розмиті, на потрісканім вікні.
О, що ж цей світ невірний робить з нами?!
О, що ж цей світ видмухує в мені?
Такі етюди, Господи, несвітлі!
Такі примари, що аж терпне дух!
І так уже втомилася терпіти,
аж закладає серце, очі, слух.
Аж закладає розум попід стелю -
таке щось пелехате і густе.
І дивишся на вичахлу пустелю
життя свого, і бачиш знов не те.
А хтось ізбоку каже: заспокойся,
ще трошки потерпи, минеться біль...
Та сивиною зойкує волосся,
слова пересипають марно сіль.
І сонце зачіпається за віти,
а небо - знов не небо, так, дощі.
Втомилася, втомилася терпіти,
крокуючи уперто до межі.
18.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755944
дата надходження 18.10.2017
дата закладки 20.10.2017
і сенс, і смисл, і значення, і зміст,
аптечні мікро-об`єктивні гирі-ваги…
мені
не вистачило б, ні,
відваги
прожити це життя "на біс"
28.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754142
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Цей чоловік, що дихає пряно-ладанно,
Він, як та вісь, що мій обертає світ,
Ніби солодкий гріх, ніби щастя крадене,
Розуму – згуба, а серцю – принадний плід.
Сіль проступає в нього на гострих вилицях,
Ніби на скелях витесаних пісок…
Ну, а коли він спрагло у бік мій дивиться,
Я відчуваю, як затерпає крок.
Я з-поміж сотні звуків найперше вгадую
Поступ його і тембр такий терпкий,
Я відчуваю: кров закипає магмою,
Здавлює ребра тиском, немов гілки.
Я забуваю, що інші важливі речі є
В мить, коли він полює, мов хижий звір…
Погляд його палкий, мов індійські спеції,
Аж до молекул спалює, вір-не-вір.
Тож коли він так пильно у мене цілиться,
Пружно цупку натягує тятиву,
Я відчуваю, як сіпається вилиця,
Як від судоми зводить тонку брову.
Я вже готова здатися у полон його,
Із головою кинутися в імлу –
Так, мов нема нічого довкіл стороннього,
Тільки його присутність на дотик-слух.
Тільки його тепло, ніби щастя крадене,
На перехресті наших земних доріг…
Цей чоловік, що дихає пряно-ладанно,
Мов найсолодший гріх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751983
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 25.09.2017
Запах осені — пряний
У листочках рум’яних
І фруктово-духмяний
В кольорах полум’яних,
Серед квітів-сміливців:
Нагідок, чорнобривців…
У барвистій палітрі
Усміхається вітру...
В хуртовині із айстр
Підіймається настрій.
Хризантем прохолода —
Світлих мрій насолода...
Запах осені — стиглий,
Хоч дощами все скиглить
Крізь туманність незриму,
Задивляється в зиму
В павутинних мережках,
У модерних сережках.
Запах осені — винний,
Виноградно-полинний…
На привітному лоні,
Сонцесяйному фоні,
Тішать клени цукрові
В золотому покрові. 14/10/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749803
дата надходження 08.09.2017
дата закладки 08.09.2017
Сум за літом не приховую
Між пелюсточок повік…
Серпень м’якоттю сливовою
Раптом тріснув і потік…
Бризнув краплею цитринною
На долоню і засох.
Вітер бавиться ліщиною,
На камінні пріє мох.
Ця пора умиротворена,
Ця межа, тонка, як нерв!..
Я стою, така впокорена,
Між намолених дерев.
Я не знаю, що чекатиме
На перетині мене…
Літо мідними дукатами
Віддзвенить і промине.
І на згадку лиш зостанеться
Бурштино́ва світлотінь.
При́йде вересня обраниця,
Остудивши цю теплінь.
І на скроні ляже росами,
І вплете у пасма дим…
Зачекай ще трішки, осене,
Жменьку літа не кради!
Ще гаї дзвенять березами,
Ще думки – прудкі пташки,
І листки тонкими лезами
Ріжуть світло на нитки.
І душа така замріяна,
Мов не знає жодних меж!
А тому – не кліпнеш віями,
Як ув осінь забредеш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748216
дата надходження 29.08.2017
дата закладки 29.08.2017
ніч розмиває грані-краї
і стають півколом туманностей
візаві мої -
великі бетонні міські будинки,
наче галактики,
скупчені з пилу-газу і темної
містично-таємної матерії -
у щільному космосі
сяють вікна різноголосі
у розмитих туманностях, як зірки -
роздивляюсь, наче у планетарії
систем і скупчень взаємозв`язки
гравітаційні...
а там, де вдома нікого нема,
поглинула вікна космічна пітьма:
чорні вікна, як білі карлики -
нові зірки
потенційні
пливуть ґерелицею астероїдів і комет
фари і гальмівні вогні автівок по трасі
над ними вгорі
висять непорушні нічні ліхтарі,
як в Оріона на поясі
місто вночі - космос, зжатий у просторі-часі
торкаюся пальцем до вмикача світла -
хай і моє вікно засяє в темряву, як нова...
...у вазоні на підвіконні розквітла
вередлива троянда, блідо-лілова
25.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747783
дата надходження 25.08.2017
дата закладки 25.08.2017
Коханий, тримавши тебе за руку
я вірила щиро, як вірять у бога,
що попри набуту у радості муку
не взяла у всесвіту й крихти чужого.
Єдиний, так смішно... здавалося часто -
долоня твоя - це долоня дитини,
яка переможе століття нещастя
твоєї родини, моєї родини.
Колишній, колишня, колишнє, колишні.
одна з найкоротших - граматика болю,
а руки, роз'єднані задумом вищим -
кволі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746530
дата надходження 17.08.2017
дата закладки 17.08.2017
у темряві сільські хатки –
як світляки…
проціджені
крізь ситцеві, льняні
гаптовані фіранки –
домашні затишки:
погідно-жовті,
ліловаті –
від кольорів
узорів,
що на фіранках, у залежності –
заледь рожеві,
а найчастіше голубі:
світяться вікнами у темряві
хати, наче зірки на небі
в`язка й глибока
темрява сільська,
як чорне молоко, колоїдна…
згори до дна,
немов опара, однорідна
і пахне хлібом з печі
серпневий пізній вечір
…рогата люстра, як ніби німби,
кружала світла кидає по стелі,
в світлиці мати
розсте́лює постелі –
пора
влягатися малечі спочивати –
спати-спати:
пахучий і пухнатий,
ванільний сон заглядає до хати,
медовим пальчиком лоскоче вії…
…такі солодкі
у безпритульного блукальця будять мрії
освітлені сільські хатки,
що в темряві – як світляки…
тільки мовчать
на ті красиві вигадки-казки
міцно-щелепо-зімкнуті вхідні сінешні двері –
лобасто-тверді не-романтики,
напівзанурені у внутрішні хатні́
сільські домашні справжні атмосфери…
наполовину ж двері – у дворі,
пантрують звично,
щоб обминали безпритульні казкарі,
хати, де світло – електричне
і на похмілля злі госпо́дарі
08.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745259
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 08.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2017
...за день, де за вікном -
ні смутку, ні хмаринки!
(...калач погризли миші.
Згубив хвоста батіг.)
де Липень - синій сон,
тонкий, мов павутинка,
червоне котить сонце
канатами доріг
... що день прийде ясний,
де янголи ( чи - мухи? )
поважать у пуделку
душі моєї гріш.
Й чортисько молодий
закоханий по вуха,
в пекельнім закапелку
сховає цей не-вірш
За те, що храм - пустий.
Ні глядачів, ні суддів.
Господь знайшов роботу-
він продає коржі.
Недорого! Усім! Хоч
нелюди, хоч - люди.
...та сонячно вібрують
молитви - вітражі...
За спеку, що гроза
умиє і остудить.
За найкоротші ночі,
де найміцніше сплять...
За довгі ноги), за
гіркі солодкі губи,
за те, що бачать - очі,
а крила - не болять.
що спалахне чоло,
і затанцює небо,
як в спогади про тебе
мій човник віднесе...
бо статися могло,
та вже повік - не буде
я дякую за все
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741907
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 18.07.2017
Добре посеред літа
стрибнути в потяг
і дременути в пошуку
свіжих думок,
взявши в дорогу
лише необхідний одяг,
ложку медового сонця
і вітру ковток.
Вкинути у наплічник
буденні турботи,
щоби, як мотлох,
пожбурити прямо з вікна…
Й переконати себе,
вже напевно всоте:
ти – музикант,
а твій настрій –
це тільки струна.
Тож і тобі задавати
душі ритмічність,
щастю своєму – об’єм,
а думкам – висоту.
Добре, що ця дорога,
завдовжки з вічність,
знає, що ти переслідуєш
певну мету:
Просто втекти,
розвіятись,
захмеліти
від фантастичних вражень
і кольорів!
Всі ми в душі –
наївні мрійливі діти,
спраглі нового віяння
й відкриттів.
Поки ж лисніє ребрами
вздовж дорога,
й потяг ритмічно кашляє
серцю в такт,
подорож ця –
іще одна перемога,
спроба
у буднів випросити
антракт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742137
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 16.07.2017
Я хочу дощ... І плакати під ним...
Чомусь так важко в грудях...мабуть втома...
Ще видихають хати в небо дим,
Хоч від зими давно у них оскома.
Весна... весна? Невже я дожила?
Невже мороз сховався у барлозі?
Я вірила, я мріяла, змогла...
Ліси синіють в пролісків облозі.
А я дощу так прагну, як тебе...
Та тільки дощ на цілу вічність ближче.
Катую свою душу і себе...
А може, то не втома, а вітрище?
То він мені вдихнути не дає —
Збиває подих і тривожить душу,
І розвіває все життя моє...
А край дороги зацвітає груша...
А там і перший грім, і солов'ї,
І келихи тюльпанів, як граалі...
Ну що ж на груди тисне так мої?..
Напевно, то сніжинки нерозталі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739771
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 29.06.2017
І торкнеться до мене уперше земний чоловік,
У якого в очах мерехтить перламутрова хвоя,
І притулить долоню свою до тремтливих повік,
І від доторку сего забудуся, де я і хто я…
І трава оживе під ногами, волога й густа,
І в аркані зійдуться над нами старі осокори.
«Я не згуба тобі, чоловіче, я древня вода,
Що з правіку тече й напуває смарагдові гори».
І торкнеться до мене удруге і скаже: «Бери,
Ці реліктові храми тобі залишаю у спадок…».
І сплетуться між нами всі запахи і кольори,
І солоною цівкою піт побіжить між лопаток.
І гірським полонинам забракне п’янкої роси,
Щоби спрагу мою втамувати й вогонь загасити…
І зіллються між нами вібрації і голоси,
І почнуть мироточити пальців його сталактити.
І торкнеться до мене утретє земний чоловік,
І промовить: «Ти згуба для мене, ти лік мені, жінко,
Бо коли я торкаюсь пелюстя тремтливих повік,
Твої очі стікають в долоні небесним барвінком…».
І в гортані його застрягають солодкі слова,
Перестиглими сливами тріскають, скапують в душу…
«Я трава, чоловіче, я дика шовкова трава,
На фісташкових віях росу передсвітню ворушу».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739407
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 26.06.2017
Буває, все в житті сторчма,
І що не день ─ здається, гірше,
І свіжих помислів катма,
Щоб розродитись хоч би віршем…
І фрази, штучні та масні,
Під серцем колють, мов рапіри!..
І крапля ницої брехні
Руйнує океан довіри.
Необнадійливий прогноз
Передбачає шквальний вітер,
А ти, рятуючись від гроз,
Не знаєш, де себе подіти…
Шукаєш вірного плеча
І розуміння, і розради…
Одна малесенька свіча
Пітьмі суцільній не зарадить…
Та просвітлить буття твоє
І вкотре дасть міцне опертя.
В житті з усього вихід є,
Немає виходу зі смерті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739001
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 25.06.2017
Наливсь медами місяць — роздобрів,
Ліниво котиться між зорями до ранку.
Із берега за зграйкою човнів
Спостерігає вітрова коханка —
Гнучка верба, схилившись до води,
Купає в прохолоді довгі коси...
А я приходжу, зранена, сюди,
Коли у душу зазирає осінь,
Коли голосять в тузі журавлі
І дощ-в-мені налагоджує скрипку,
Щоб виплакати всі свої жалі
Вербі і вітру, місяцю і рибкам.
Щоб причаститись співом солов'їв,
Ввійти у чароспокій вечоровий
І віднайти крилатість своїх снів,
Де ти і я, і затишок вербовий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738541
дата надходження 20.06.2017
дата закладки 20.06.2017
крило
журавлине
чи полинове стебло…
на крилі-стеблі –
гірка
крапля-росина:
коли народжується людина –
на небі з`являється зірка,
а на Землі –
джерело
доля-стежка – орбіта-русло
мале джерельце
життя…
пульсації світла
і води поштовхи-токи
синхронізує биттям
людське серце –
такі
світобудовні зв`язки:
усі поєднані ми
ритмами
триєдиними
людина –
криничка польова:
в зіниці джерела
леліє і хова
ідею зірки – прообраз світла
людина –
сама від себе таїна:
зоря і джерело –
небесне і земне
взаємо-відображення
як журавлі, летять літа –
торують русло
і полинові засівають враження
минають журавлі-роки,
і оселяються в запущеному руслі
образ і невдоволень пуголовки,
гордині водомірки-павуки,
латаття брехень, незгод і осудів п`явки,
дволезогострі сумнівів осоки,
пліток і пересудів ряска
і мертві камені зневір –
так джерела замулюється зір
і зірка в серці гасне
зоре моя, надіє і красо,
серед захряслої облуди
стоячої води,
не одцурайсь мене:
останньою
шматинкою
міленьке плесо
на мить ще з-поміж рясок прозирне –
найтоншим промінцем
торкнешся і на те
відлунням-відблиском засяє серце-
джерело:
я не забуте,
не покинуте!
на глибині,
під намулом – на дні,
де від початків чисте ложе,
жива любов моя в мені –
я відчуваю-бачу світло,
ми рідні
і первозданно триєдино схожі
творіння Божі
14.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737767
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017
Смуто моя затаєна,
Стерлися вітражі…
Мечусь, мов неприкаяна,
В розпачу на межі…
Так відцвіли негадано
Яблуні білим сном.
Курять світанки ладаном
Попід моїм вікном.
Плачуть вітри примарами
Жалібно «люлі-лю»…
Смуто моя захмарена,
З ким тебе розділю?
Пущу тебе потоком я,
Заговорю: пливи…
Ляжу собі у спокої
В полі серед трави.
Зіллям пахким заквітчана,
З літом у рукавах…
Що мені, смуто, відчай мій?
Що мені, смуто, страх?
Переболю між квітами,
Перетерплю, пере-…
Кров у мені бринітиме
Соком дерев.
[i]Картина Ярослава Чижевського.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737078
дата надходження 08.06.2017
дата закладки 09.06.2017
Початок літа. Червень лиш на старті,
А отже, все попереду. Ну, що ж,
Пора маршрути креслити на карті,
Забувши про сумбурність і про дощ.
І напинати мрій своїх вітрила,
Бо в нас по курсу – зоряні світи,
Де мерехтять неонові світила,
Де манить неосяжність висоти.
Де можна, ноги звісивши, збивати
У піні хмар яскраві бульбашки
І прислухатись, як лоскоче п’яти
Заморський вітер, теплий і п’янкий.
Як булькають, немов прудкі рибини,
Пташки дзвінкоголосі навкруги…
А там, внизу, – оази садовини
І маково-ромашкові луги!
І соковиті кущики суниці,
Й коралі черешневі між гілок,
І дзеркальце старенької криниці,
На дні якої – дукачі зірок.
І череда корів у зелен-морі
Лежить, на сонці гріючи боки…
І скільки ще таких простих історій,
В які пірнаєш завше залюбки –
На старті літа, стрімко, з головою,
Щоби душа наситилась сповна,
І проросла віршами, як травою,
Твого натхнення ще одна весна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736023
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 04.06.2017
[i][b]а я втішатиму.
Аби ж!
Якщо навколо люди, люди…[/b]
Ігор Рубцов "Спроба"[/i]
Не хочу слів. Не буде сліз:
Тримають під прицілом люди.
Ранковий пломінь день розбудить
І, наче хліб черствий, у грудях
Застрягне ніч і біль, і злість
На себе. Думати облиш,
Що дотик твій послабить пута,
Для мене він п’янка отрута:
В твоїх руках я оживу, та
Потім стану тінню. Лиш
В таксі - ні музика доріг,
Ні мантра «Стане легше», звісно,
Не стишить пульс, бо серцю тісно
Без тебе… Душить, душить місто
В своїй байдужості! Ти б зміг
Мене утішити. Як ніж,
Ця вирва замкнутого кола:
Я – в ньому, ти, мов пес, – довкола…
І відстань в кілометрах колій…
І я – така твоя! Аби ж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735991
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 03.06.2017
не кусючі,
не жалячі комарі рахма́нні
між ранкових променів,
як ноти на нотному стані –
ритмічно погойдуються,
в`ються на титулі дня
і я,
з`ява рання,
біжу проз комарині нотні зібрання –
як проникна чужа мелодія,
біжу – порушуючи ритмічні лади,
руйнуючи недописані ще
комарині рулади
у плити бетонні
зацементовані зблиски
кремнію і крупинок слюди:
під ногами міленьким намистом
дрібні часточки,
наче космічних шляхів – зірки…
біжиш –
сонячний ранок мережиш,
комарині ноти бентежиш
і не завважиш,
як під ногами - не слюдяні крупинки,
а справжні засяють зірки:
під ногами – космічних трас
всіяні зорями плити…
бо навчився
там, на Землі, любити,
то зоряний принц
чи космічний додому пришелець – ти
)))
19.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734131
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 20.05.2017
збігає жито полого з горбка,
світло-барв неймовірна витівка:
у зеленого жита з горішнього боку – листки
навдивовижу сині…
за вербами, у долині
очі сліпить Жилка –
на татів ступінь завширшки – річечка
мама
у терновій хустині,
зав`язана молодичкою –
наче маківка…
на вершині горбка стою –
споглядаю
мама
насіває грядки:
ноги босі, як делікатні човники,
як тендітно видовжені пелюстки,
залишають спритні-веселі
рядочки слідів на свіжій ріллі
спинилось сонце, підперте граблями,
багато роботи у мами:
досіяти огірки-буряки,
встигнути ще – чорнобривчики
житами,
стежками-струмками,
світами і вимірами космічними
стрімголов
вічно
схилом пологим біжить до мами
моя невисловлена любов
05.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732311
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Яблуні цвітуть блідо-рожево,
Вибухнувши в чисту голубінь!
І пливе таке солодке мрево
Від отих божественних пахтінь!
Синє тло і лагідні пастелі,
Мов художник пробує мазки…
Десь-колись вітри-віолончелі
Забринять, зриваючи разки
Яблуневоквітного намиста, ─
І така здійметься білизна,
Неземна, неторкана, перлиста,
Ніби крила струшує весна!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731766
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 06.05.2017
Вербна Неділя сонячна –
Мед в молоці!
Моляться дню навстоячки
Верби в ріці.
Небо – склепіння це́рковці,
Лагідна синь!
Світ у воді, як в дзеркальці, –
Стільки краси!
Хлюпни собі на личенько
І просвітлій!
Ве́рбо моя, верби́ченько,
Паростку мій.
Сяють вохристо котики,
Вербні дари,
Мов підпалило ґнотики
Сонце згори.
Світ, у весну залюблений,
Білий, як дим.
Квітню мій, приголуб мене,
Переведи
Через сади просвітлені,
Серед юрби.
Хай же окропить світ мені
Гілка верби.
Днино моя розвеснена,
Вдарить-бо дзвін!
З Богом і ми воскреснемо
З-поміж руїн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727941
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 09.04.2017
дощ
танцював на даху –
чечітку
вистукував чітко,
влуч-но,
пристрасно,
одночасно
у долоні плескав,
аплодував собі шумно
і рясно:
літо-дощ... відкрите вікно
...не було ще тоді майбутнього,
і жилось, як у казці, прекрасно,
як у маківці – гарно
і за́тишно
вікно...
у вертоград відчинено
30.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726320
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Чому б і ні... Хоч поглядом зустрітись
І все одно не дати ради почуттям.
І знову навіки десь загубитись,
І не хворіти, як раніше, каяттям.
Хай пам'ять ще один зав'яже вузлик
Й від мене нишком десь подалі захова.
А під ногами снігу тихий хрускіт
І вітер злиже з вуст моїх чужі слова.
Чому б і ні... Я ненароком озирнуся,
А пам'ять усміхнеться: Знаю, так бува.
Я більш ніколи у "було" не загублюся —
Узимку не розквітне квітка голуба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724884
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017
летить птах:
тінь його ковзає-лине
по будинках-дахах,
по траві-деревах,
по машинах-дорогах-стежках,
по людських головах…
…недотичність у дотиках
20.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724528
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 20.03.2017
Жінко з ребра Адамового,
з весни,
квітко з Едему райського,
неземного!
Ти, що шукаєш миру
серед війни,
правди в олжі лукавій,
в невір’ї – Бога.
Світло твоє – маяк
поміж диких бур –
вирве благий вітрильник
з тенет утрати.
Віра твоя – міцний
непохитний мур,
сміх твій словам байдужим
надійні ґрати.
Ти, що прийшла у цей
незбагненний світ
стати комусь опорою
і натхненням,
вірною Пенелопою
край воріт,
вічним гріхом і вічним
благословенням.
Ти, що прийшла продовжити
рід людський,
серед руїн і воєн
зійти світанком...
Так і блукаєш нетрями
навпрошки,
клопотів і обов’язку
вічна бранко.
Вірю, що дні твої
не п’янкі меди,
часто гірчать неспокоєм,
полинами…
Ти, що даєш життю
заповітний вдих,
світ освіти любов’ю
і молитвами!
[img]https://ukontent.files.wordpress.com/2017/02/16810879_712368845598315_717233099_o.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722270
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Якби ж то знати, що там буде далі –
Які падіння й обрії нові?
А час летить і тисне на педалі,
І в цій гонитві ти вже сам не свій…
Бо пережитих днів не наздогнати
І не впіймати втрачену мету…
І добре, що тепло своєї хати
Не дасть у прірву впасти на льоту.
Що вогник той привітний, найрідніший
До себе кличе з диких манівців!
І світ стає прозорішим, теплішим,
А ключ – великим скарбом у руці.
Приходиш відігрітися в кубельце,
Лишаєш за порогом свій тягар,
І щиру простоту приймаєш серцем,
Як дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721181
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017
…а десь засинають безкраї поля –
нерухомі хвилі котить рілля,
гребінь за гребенем – непорушно котить…
масно-лискучі, як чорні грайливі котики,
лагідних вітерців колискові дотики
…наче діти, вільно розкинувши руки-ноги,
сплять у фланелевих споришах польові дороги,
вервечкою до джерела примарного світла нічного
йдуть гамувати спрагу благородні єдинороги
…десь засинають соснові ліси,
сповнені гідності, спокою і краси…
але я живу – у іншому місці,
у найкращому в світі місті:
у нас тут скрізь і всюди,
такі, як і я, одинокі люди
ні:
одинокі, та не самот-ні
…у нас тут Андерсенові старі
Вуличні Ліхтарі*
стережуть спокій у кожнім дворі
і на теплих асфальтах пишуть свої
казки і історії
26.02.2017
* йдеться про казку Г. Х. Андерсена «Старий вуличний ліхтар»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720360
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Знов паморозь, а завтра вже весна,
і лютий дремене далеко в гори.
Тепла́ кортить, та що ж це до вікна
вчепились вперто зірчасті узори?!
Та що ж це вітер бухкає у скло,
ще й, наче пес, півночі завиває?
Хіба ж йому не видно - відбуло
усе холодне, сіре і безкрає...
Тепер весні настарчилась пора,
не нині-завтра пролісками зврунить.
Світ оживе, прозріє - нагора
із темних скринь повитягає струни.
І враз підхоплять пісню гомінку
усі-усі - пташки, дерева, люди.
І навіть півень десь у курнику
запіє вперше на усенькі груди.
Відзавтра вже, о, як тремтить душа,
завзято як відхохкує віконце,
аби крізь нього вранці увійшла
весна до хати радістю і сонцем.
23.02.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719915
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 24.02.2017
люди –
смакують:
оцінюють,
приміряються,
заперечують,
хвалять – інколи
для годиться…
а найчастіше,
відкрито чи скритно, гудять –
каже Янгол мій:
служи Господу,
а не людям,
бо такий ще під Місяцем не вродив,
щоб усім догодив…
…люди
бачать не те, що Є,
але кожен шукає
і скрізь знаходить себе і своє
16.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718547
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
білі котики,
білі киці
заполонили
вулиці
нічної столиці –
мчать
газонами і тротуарами,
поодинці-гуртами-не-розлий-вода-парами
слідом-наглядці
мов космічні туманності, ліхтарі
у нічному дворі –
Альфа Кентавра у кожному центрі
завірюх і вихорів:
у магічному танці –
білі киці і котики
у всякій освітленій сфері,
наче промені-пелюстки
у – з серцевиною жовтою – білій айстрі,
нічній зорі
на бетонній опорі
у міському дворі
мерехтять лапки
пухкі і білі –
хтозна відки
набіглі,
стрімкі-веселі –
ніжно-лагідно
по землі
вправні котики,
спритні киці –
тишком-нишеч-ком
біла пухка́
ніжна лапка
з гострішим від криці,
твердішим – кігтиком…
льодяні
нерозгадані таємниці
зими –
у серці
за́шпорами
29.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715091
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
переспів - Ольга Шнуренко
Очі коханої зовсім на сонце несхожі,
Колір коралів не квітне на милих вустах,
Сніг не біліє на грудях - цей колір "ворожий",
Чорне волосся химерно лежить на плечах…
Бачив троянди дамаські, червоні і білі,
Їх не побачиш сьогодні на ніжних щоках,
Тонких приємних парфумів немає на тілі
квітів духмяних, що квітнуть розкішно в садах…
Голос коханої - дійсно приємний, та знаю,
музики звуки сприймаються краще на слух,
Мабуть шляхетна хода у богинь, допускаю,
Мила босоніж іде – перехоплює дух …
Дійсно, кохана моя - наймиліша у світі,
їй не потрібні рум'яна, декор і софіти…
Шекспір, Сонет 130
My mistress' eyes are nothing like the sun;
Coral is far more red than her lips' red;
If snow be white, why then her breasts are dun;
If hairs be wires, black wires grow on her head.
I have seen roses damasked, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well I know
That music hath a far more pleasing sound;
I grant I never saw a goddess go;
My mistress when she walks treads on the ground.
And yet, by heaven, I think my love as rare
As any she belied with false compare.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714820
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017
Виводить світ з зимової зажури
Ярило справно порухом руки.
Сміються так, аж трусяться боки,
від лоскоту промінням кучугури.
Бурульки дзвінко падають з дахів,
сліди чобіт наповнились водою.
Суха копиця пахне молодою
й поважні пні вилазять з кожухів.
В дворах сідає у калюжі сніг,
потічкам русла прокладає дехто.
Грачиний ґвалт з весняним діалектом
так веселить, мов співи голосні.
12.01.2016
(На фото полотно Бориса Єрьоміна)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711678
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 26.01.2017
нам закодовано в гени –
жовте + синє дає зелене:
духовно-земних основ і начал
творче поєднання і любовне злиття
у субстанцію
вічно оновлюваного Життя
нам закодовано в гени
принцип Гармонії – Красоту
Всесвіту
наші вишивки –
розквітчані заполоччю сорочки,
пошивки-рушники:
традиційних узорів хрестики
символізують сонця і зірки –
різноколірні-розмаїті
у безкінечно красивому
гармонійному Всесвіті
сонця і зірки –
вишиті світлом хрестики
на полотні космічному
вічному
…подільської гладі яскраві стібки –
покривають щільно узори,
мов кольорові промінчики
від сонць і зірок згори
весняної життєрадісної пори…
засиляють подільські жінки
промінчики зоряні у голки
і вишивають з відтінками
трояндові і виноградні листки,
оранжеві-сині-червоні трояндові пелюстки
і в симетричних гронах – фіолетові ягідки…
співає зимами тепла хата
у рушниках вишитих, кольорах-ароматах:
роздивляються
на символічні мамині виногради
новонароджені немовлята
і виявляють там незабуті космічні сади,
куди з часом повернуться назавжди…
…і традиційні наші вінки –
у кола сплетені квітки-колоски:
радість земна і окраса дівоча ніби,
а насправді глибокі спогади
про ореоли-німби –
сяєво Красоти над головами:
закодовано-приналежні
закону Гармонії ми…
Всесвіт – Гармонія-Красота:
вишивка,
Бого-Матір`ю вишита
20.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707525
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.01.2017
[img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/1091/Sp-YY2SaTYI.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10cc/GfircNp8xYQ.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10e0/FoKEMDJtwgY.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10ea/5MhNeymi0-w.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/1024/mnR8QLgUgTc.jpg[/img]
Січневий ранок. Снігу стоси.
Терпке повітря горло дре,
І водохрещенські морози
Скриплять суглобами дерев.
Ялинка пишна і зелена
Напнула з паморозі шаль,
І Ра́дова*, мов наречена,
Закута в матовий кришталь,
Переливається водою,
Вітає сонце молоде!
І молитовною ходою
Між берегами люд іде –
Напитись чистої водиці
І просвітліти ще на рік!
Пухкий, мов з хутра рукавиці,
З кущів злітає білий сніг.
І в цій святковій благодаті,
Напившись чистих молитов,
Ми повертаємось багаті
На світло, щедрість і любов.
*Радова – річка, яка протікає через селище Перегінське.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713138
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 19.01.2017
Який солодкий, ароматний запах груш!
Їх на шматочки дрібно-дрібно ріже мама.
Троянд червоних на подвір'ї квітне кущ
Й розмова нескінченно ллється поміж нами.
Ось мама усміхнулася й навкіл очей
Зібралися густі морщинки павутинням,
А очі голубі з відтіночком ночей
Недоспаних, сумних й важких, немов каміння.
Вдивляюсь з ніжністю в обличчя дороге,
Так хочеться на ньому сум осінній стерти
Й шкодую, що не сказано щось головне.
А пам'ять свідок невблаганний й дуже впертий,
Веде крізь сни у рідний дім і аромат
Грушевий знов знайомо й легко огортає...
А на душі ще важче, чим було, в стократ
І сон, де мама ріже груші, геть тікає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712951
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
Коли Різдво колядкою дзвінкою
Постукає у шибку крижану
І доторкне пресвітлою рукою
Душі твоєї приспану струну,
Щось ворухнеться, чисте і високе,
Десь там, на денці. Вгору навпрошки
Зашелестять чиїсь дрібонькі кроки,
Як в рукавичці теплій копійки –
Твої, заколядовані, щасливі…
І закортить повірити в дива,
Такі закономірні і правдиві,
Як перша зірка в переддень Різдва,
В якій є щось прекрасне й таємниче!
Як шурхання вертепної ходи,
Що дзвониками за собою кличе,
Карбує візерунками сліди…
Як храбустіння снігу, чимось схоже
На соковитий хрумкіт кавуна…
І на тобі – благословення Боже,
І благодать на серці неземна!
Хіба для щастя більшого щось треба?
Коли по вінця радісних думок!?
Чи то зірки дзвенять на денці неба,
Чи в рукавичці жменя копійок!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710654
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 08.01.2017
Чим пахнуть перші дні Нового року?
Смачним імбирним пряником в руці,
Кислинкою грейпфрутового соку,
Багрянцем журавлини в молоці…
Морозним трунком лісової хвої
Із нотками солодких мандарин,
Екзотикою кави запашної,
Заморською гірчинкою маслин…
Шампанським золотистим і грайливим,
Молочним шоколадом на фользі…
А ще – таким простим і добрим дивом,
Якого так очікуємо всі!..
І світлими надіями на щастя,
На звершення, гармонію і мир,
На те, що рік прожити вкотре вдасться
З близькими і потрібними людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709881
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
Кінематографу як різновиду мистецтва вже понад століття. Коли був ювілей – виповнилося 100 років з часу появи першого фільму, в мене з’явилася ідея скласти список сотні найкращих фільмів всіх часів і народів знятих за сто років історії кіно. Я почав складати цей список з натяком, що це кращі фільми, це зразки високого мистецтва, і як кожна осічена людина має прочитати твори Гомера, Петрарки, Данте, Дікенса, Сервантеса, Гемінгвея, Флобера, Кафки, як має побачити картини Рембрандта, Веласкеса, Далі, Дюрера, Мікеланджело, так і має подивитися кращі зразки світового кіномистецтва. Спочатку я дуже високо «підняв планку», список зі ста картин ніяк не складався. Потім я знизив планку і список збільшився аж занадто – до кількох сотень фільмів. За сто років зняли дуже багато – і більшість цих фільмів просто видовище, розвага і не має ніякого відношення до мистецтва. ХХ століття було епохою графоманів. Було опубліковано купу різної макулатури, чтива. І в той же час геніальні твори забували або намагались забути. Те саме стосується і кіно. Зрештою, я зупинився на ось такому списку – ось такій сотні. Багато прекрасних фільмів, дійсно шедеврів кіномистецтва, сюди не ввійшло, на превеликий жаль. Склався якось сам собою ось такий список – з фільмів які я побачив і погодився з тим, що це справді шедевр, і то кращий шедевр кіно, і вже на за сто, а за сто двадцять років історії кіно. Список цей дуже суб’єктивний, як суб’єктивне в мистецтві все. Але це моя думка. Сподіваюсь вона не безпідставна. Фільми тут розташовані по алфавіту – по прізвищах режисера. Я намагався бути об’єктивним і не зважати на політичні переконання чи естетичні погляди режисерів – багато концепцій як політичних так і естетичних деяких митців для мене неприйнятні. Кінематограф мистецтво технічне, навіть технологічне. Техніка йде вперед і роботи Чарлі Чапліна чи Фрідріха Вільгельма Мурнау – фільми епохи німого кіно не можуть конкурувати з сучасними фільмами, але для свого часу вони були геніальними… Крім того, я цей список склав на основі того, що я побачив і переконався, що це прекрасно. А скільки я ще не побачив… Безглуздо сперечатися який фільм кращий, який гірший, але я схиляюсь до того що найкращим режисером всіх часів і народів був Андрій Тарковський і навряд чи комусь дано дорости до його рівня…
Андерсон Вес «Отель Град Будапешт» (2014)
Балаян Роман «Польоти в сні і наяву» (1982)
Балабанов Олексій «Про виродків і людей» (1998)
Бергман Ернст Інгвар «Фанні та Олександр» (1982)
Бартлет Холл «Генерали піщаних кар’єрів» (1971)
Бертолуччі Бернардо «Останнє танго в Парижі» (1972)
Бертолуччі Бернардо «Останній імператор» (1987)
Бертолуччі Бернардо «Під покровом неба» (1990)
Берлолуччі Бернардо «Маленький Будда» (1993)
Бертолуччі Бернардо «Зникаюча краса» (1996)
Вісконті Лукіно «Рокко та його брати» (1960)
Вісконті Лукіно «Смерть у Венеції» (1973)
Вайда Анджей «Попіл та алмаз» (1958)
Вайда Анджей «Пейзаж після битви» (1970)
Вайда Анджей «Земля обіцяна» (1974)
Вайда Анджей «Людина з заліза» (1981)
Вайда Анджей «Дантон» (1982)
Джармуш Джим «Мрець» (1995)
Джармуш Джим «Пес Привид: шлях самурая» (1999)
Джармуш Джим «Кава і цигарки» (2003)
Джармуш Джим «Зломані квіти» (2005)
Джармуш Джим «Межі контролю» (2008)
Джармуш Джим «Виживуть тільки коханці» (2013)
Жене Жан-П’єр «Амелі» (2001)
Захаров Марк «Звичайне диво» (1978)
Захаров Марк «Все той же Мюнхаузен» (1979)
Захаров Марк «Дім, який збудував Свіфт» (1982)
Захаров Марк «Вбити дракона» (1988)
Звягінцев Андрій «Левіафан» (2014)
Земекіс Роберт «Форрест Гамп» (1994)
Імамура Сехей «Легенда про Нараяму» (1983)
Імамура Сехей «Вугор» (1997)
Кеслевський Кшиштоф «Три кольори: синій, білий, червоний» (1994)
Кім Кі Дук «Порожній дім» (2004)
Клімов Елем «Пригоди зубного лікаря» (1965)
Клімов Елем «Агонія» (1981)
Клімов Елем «Іди і дивись» (1985)
Козинцев Григорій «Гамлет» (1964)
Козинцев Григорій «Король Лір» (1970)
Кольбер Грегорі «Попіл і сніг» (2002)
Комер Меріон «Коли 48 ангелів плачуть» (2007)
Кубрик Стенлі «2001: космічна одісея» (1968)
Куросава Акіра «Ворота Расемон» (1950)
Куросава Акіра «Сім самураїв» (1954)
Куросава Акіра «Замок павутини» (1957)
Куросава Акіра «Червона борода» (1965)
Куросава Акіра «Ран» (1985)
Куросава Акіра «Сни» (1990)
Кустуріца Емір «Арізонські мрії» (1993)
Кустуріца Емір «Життя як диво» (2004)
Леконт Патріс «Вдова з острова Сен-П’єр» (2000)
Леоне Серджо «Хороший, поганий, огидний» (1966)
Леоне Серджо «Одного разу на дикому заході» (1968)
Леоне Серджо «Одного разу в Америці» (1984)
Лінч Девід «Дикі серцем» (1990)
Лопушанський Костянтин «Бридкі лебеді» (2006)
Мейрелліш Фернанду «Міто Бога» (2002)
Миколайчук Іван «Вавилон ХХ» (1979)
Міядзакі Хаяо «Віднесені привидами» (2001)
Осіма Нагіса «Імперія почуттів» (1976)
Осіма Нагіса «Імперія пристрасті» (1978)
Пазоліні П’єр Паоло «Декамерон» (1971)
Параджанов Сергій «Тіні забутих предків» (1964)
Параджанов Сергій «Київські фрески» (1966)
Параджанов Сергій «Колір гранату» (1968)
Параджанов Сергій «Легенда про Сурамську фортецю» (1984)
Персивал Браян «Викрадачка книг» (2013)
Полянський Роман «Тесс» (1979)
Сокуров Олександр «Самотній голос людини» (1978)
Тарковський Андрій «Каток і скрипка» (1960)
Тарковський Андрій «Іванове дитинство» (1962)
Тарковський Андрій «Андрій Рубльов» (1966)
Тарковський Андрій «Соляріс» (1972)
Тарковський Андрій «Дзеркало» (1974)
Тарковський Андрій «Сталкер» (1979)
Тарковський Андрій «Ностальгія» (1983)
Тарковський Андрій «Жертвоприношення» (1986)
Фелліні Федеріко «Дорога» (1954)
Фелліні Федеріко «Солодке життя» (1960)
Фелліні Федеріко «Вісім з половиною» (1963)
Фелліні Федеріко «Амаркорд» (1973)
Фелліні Федеріко «Репетиція оркестру» (1978)
Фелліні Федеріко «І корабель пливе» (1983)
Фелліні Федеріко «Джинджер та Фред» (1986)
Фон Трієр Ларс «Розтинаючи хвилі» (1996)
Фон Трієр Ларс «Та, що танцює в темряві» (2000)
Форман Милош «Один політ над гніздом зозулі» (1975)
Форман Милош «Амадей» (1984)
Форман Милош «Привиди Гойї» (2006)
Фріке Рон «Барака» (1992)
Харві Ентоні «Лев взимку» (1968)
Хуциєв Марлен «Липневий дощ» (1966)
Швейцер Михайло «Втеча містера Мак-Кінлі» (1975)
Швейцер Михайло «Маленькі трагедії» (1979)
Швейцер Михайло «Мертві душі» (1984)
Швейцер Михайло «Крейцерова соната» (1987)
Шеро Патріс «Королева Марго» (1994)
Чан Ань Хунга «Норвезький ліс» (2010)
Чжан І Моу «Герой» (2002)
Чжан І Моу «Дім літаючих кинджалів» (2004)
Ілюстрація: Кадр з фільму «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота» (1896) братів Люм’єр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709759
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
у дзвіницю серця,
на чотири боки
хрестом одкриту,
завітає промінь
сонячного привіту –
різдва Ясен-Світу
линуть
кола радості
долиною щастя,
грає неба
блакитноокий кінь –
ізабельно-лілової масті
25.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708487
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 20.12.2016
видихають
посріблені інеєм сни
прозорими
голубими димами
кадильниці-сосни –
пахне світ ладаном і псалмами,
гармонійно поєднаними
сопрано-басами –
чистими
церковними хорами-голосами…
у бору сосновім –
білий двокрилий високий дім,
зимами тепло і затишно в нім;
у літню спеку,
як у тінистому квітнику – свіжо і прохолодно…
у небо вікно
в темно вишневий дах умонтовано:
дивитися на зірки,
і як дощі розсипають разки,
невагомі витають сніжинки…
як міняють хмари
форми і кольори…
слухати
тишу і різдвяні казки…
…там, у дитячій твоїй вірі,
жоржини цвітуть у засніженому дворі –
вір! щоб цвіли, бо у тіла віри
немає органу тактильного сприйняття – шкіри:
не залежать її виміри від холоду чи жари…
і якими снігами і війнами б замело –
на тебе завжди чекає
білого дому під соснами праве крило:
затишок і тепло…
приходь, коли захочеш прийти
додому –
і знову з дому піти:
завжди і в усьому
вільний і незалежний ти…
…зірки-планети-світи…
Бога любити –
у любові і мирі жи-ти
хай буде так! - себто "амінь"
безумовна віра - сонячний промінь
02.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704219
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 04.12.2016
вечір як вечір…
тільки зяє
вирва-воронка
на́скрізної порожнечі
ворон-ка…
більш непотрібна мисочка
для теплого молока –
для руденького котика…
я не хочу,
щоб сонце сідало рано
і довшали ночі –
не хочу
але сонце сідає рано
і довшають ночі
у циклічному русі сфер
…що Рудий вмер –
не хочу
та Рудого нема:
хата стоїть та сама –
та сама, та не така…
біля порога – порожня мисочка
для молока
…кажуть, Рудий з верхівки верби
зловчивсь і устрибнув на небо –
там зірки жартома ловити:
і в молоці, і в теплі з печі-плити
не знає більше потреби…
…так само терпко,
так само хвилями
розгойдують цвіркуни
чорно-синє важке покривало ночі:
ні, не вони –
то Рудий надпиває
з непокритої повні солодкі вершки,
вмиває вуса, підмощує хмари собі під боки,
як набиті снами пуховими подушки –
і щасливо муркоче…
під порогом – мисочка з молоком:
завтра сонце зійде з-за тину
рудим клубком
20.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701711
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 22.11.2016
Цей перехід несподіваний з осені в зиму,
Від кольорів та експресії у монохром...
Так прозаїчні думки переходять у риму,
А мимовільні симптоми у сталий синдром.
Ця несподівана втеча природи у сплячку ─
З розкоші і бароко́вості в мінімалізм...
Так перевтома душі переходить в болячку,
А самовтеча свідомості – ув ескапізм.
Так, заверши́вши із осінню свій поєдинок,
Дерево мудре відпустить останній листок.
Вміє змиритись природа, і ти вмій, людино,
Крик заглушити, нати́снувши впору «Caps Lock»…
Світло душі вберегти від буденної скверни,
Що іще треба, коли під ногами земля?
Поки живеш, не існує межі неповернень,
Ось тобі аркуш і спроба почати з нуля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701820
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016
привіт тобі! у цей привітний ранок...
кущ таволги
за ніч підсмаживсь, як медяник,
точніше, як «мідяник» –
до слова «мідь»
у осені
в червоно-жовтих
частотах спектра – сповідь
12.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700030
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси. І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.
Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
де затерпає темрява... Й вогко вповза змія
попід ребро. Бо солодко, лиш НЕ МОЄ ім'я
в губ його теплім човнику плине почерез ніч...
Осінь вже пахне йонами - серця моГО опріч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699165
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 10.11.2016
місяць
зачепив ненароком
і перекинув дійницю –
з молоком
парни́м - по краї-по вінця:
котиться
між зірок дійниця –
хвилею
молоко ллється,
затоплює
щонайближчу планету
і видається
самозванцю-поету
як у прозорому конусі
з молочного маркізету,
що стримить вершиною в місяці,
у маревному русі,
у дивному
та послідовному танці –
плавно рухається
силует білої кобилиці
жмутком зібгані
у космічному кулаку –
промені
на земній поверхні
малюють – наче арену цирку:
ось вона
вигне шию
дугою красивою,
гойдне над копитами,
наче бархатами-оксамитами,
пишною гривою –
срібно-сивою
літньою зливою…
зазирне
у глибини
лукавим оком:
дожени…
упіймай мене –
і навті́ч обмине
граційним скоком
…прозорі танці
білої кобилиці
у конусі світла маревні,
як на примарній
цирковій арені…
…образ
у творчого задуму плинній красі
знайти-побачити-передати –
у маркізетове світло ввійти,
кобилицю білу у маревному конусі
загнузда-ти
06.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698869
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Перші дні листопада не тішать медовим теплом,
Крізь невидиму тріщину в небі сочиться волога.
Перепрілого листя вздовж вулиць вузьких намело,
Оксамитовим килимом стелиться мокра дорога.
Розкорковую спогад про літо – зелений, густий,
З ароматними нотками дині, чере́шень і ягід…
І так хочеться теплим асфальтом поволі пливти
У розлитий на овиді ніжно-кораловий захід.
Відчувати, як шкіру шафранову дублять вітри,
Напарфумлені травами й пряною сумішшю спецій…
Споглядати, як з темної пазухи свіжих модрин
Витікає вершковою кавою лагідний вечір.
Наслухати, як трелі пташині і брязкіт цикад
Заколисують овид, залитий кораловим сяйвом…
Закорковую спогад про літо і йду в листопад,
Де дорогу підсвічують мокрі ліхтарики-айви.
І нехай поруділого листя на гіллі катма,
І лежить під ногами сусальна летка позолота…
Та невдовзі постукає в шибку казкова зима,
І зрадіє натхненна душа, і спитається: «Хто там?».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698914
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 08.11.2016
День – молоко учорашнє – холодний і сивий,
Золото листя поволі з’їдає іржа.
Жовтень скупий на тепло, але щедрий на зливи.
Ближче і ближче ота ледь відчутна межа…
Час, коли осінь так плавно перейде у зиму,
Пудрою інею вкриються сонні сади…
Входиш у світ, щоб послухати вічність незриму
В шереху крон, що відбились у плазмі води.
Як зачаровує щедра палітра осіння:
Охрове, мідне, багряне – строкаті мазки!
Річка у чистому сріблі шліфує каміння,
Ніби полоще твої обважнілі думки…
Ніби змиває усе непотрібне й погане,
Щоб прояснити присипане пилом вікно.
Небо пливе, як розлиті вершкові тумани,
Мох набирає вологи, мов грубе сукно.
Входиш в цю осінь – отак несміливо і стиха,
Грузнуть підошви – не ґрунт, а розплавлений віск!..
Сила якась невловима наказує: «Дихай…»,
Клітку грудну розпирає, аж чується тріск.
Все буде добре, здолаєш і смуток, і втому,
Начисто вибілить душу, мов аркуш, зима.
Знаєш, як добре вертатись до рідного дому,
Де не сама!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695678
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
за ким ти плачеш, осене золота?
кого у холодні цілуєш уста…
і не втішають тебе
радісні сходи озимого жита
алеї твої порожні,
алеї твої мовчазні,
наче ви́ступці вовняні – нечутні
алеї
твої
розтинають стерильні тумани
на прохолодні вогкі бинти –
гоїти рани,
рани гої-ти!
колишні
обпечені-вогняні
дні
за ким же плачеш, осене золота,
танеш, як воскова свіча?
...нема у нього обличчя?
натомість – біль і темнота…
і холодні бліді вуста…
нема у нього лиця?
то нема і серця…
за ким же плакати?.. лем
за невиразним
у тайні твоїх алей – мучите-лем…
15.10.2016
[i]«лем» - означає «тільки» (лише), «певно»[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694582
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 16.10.2016
Блукає осінь Ірпенем
В пожухлих травах,
Тумани змішує з дощем,
Немов приправи.
Розводить тишу перестук
Коліс і колій,
А ще грози далекий звук
І вітер в полі.
Блукає осінь Ірпенем
В опалім листі,
В терпких жаринах хризантем,
В роси намисті.
Ховає душі ліхтарів
У морок ночі,
І силуети у вікні —
Як поторочі.
В калюжі хмари і зірки
Спивають вічність,
Сідає мжичка на гілки —
То нелогічність?
Листок багряний, як тотем,
Упав на коси...
Блукає осінь Ірпенем,
Самотня осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693999
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 13.10.2016
А я рахую осені прикмети:
гіркі горіхи, Огріхи, гріхи,
слова, вітри, плащі, дощі, дахи,
і яблука - мов крихітні планети,
і мокрий - день, і кашель - що сухий.
Достиглих груш жовтіючі церковці,
що на базарах - вроздріб і гуртом.
І дядько, що кудись біжить з торТОМ,
вірніше - з ТОРтом - у самій футболці
в шалений дощ. І сонячний фантом
що виглядає злякано і блідо,
бо літу - край, каюк, кранти, that's all...
І надпис під пологовим:
" My soul!
Я ДЯКУЮ ТОБІ ЗА СИНА, ЛІДО!!!
а трохи нижче "МОЖНА НА ФУТБОЛ?"
І листя, що кружляє, лине, плине,
спалахує, мов лисячі хвости,
від холоду зіщулені мости,
трамваї і трамваїв жовті спини...
І тут би щось трагічне - про "НЕ ТИ..."
про "...я давно забути Вас повинна..."
Та в серці - тихо. ПОрожньо.
І синьо.
Прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694081
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 13.10.2016
люди вийшли з лона трамвая,
наче гриби з лона землі –
порозгортали поспіхом
парасолі…
поодинці-парами,
а де позбивались у зграйки-купки́
і навпрошки –
через протоптані на газонах стежки –
розбігаються жваво у всі напрямки:
геть-тобі-чисто – гриби-рядовки…
фіолетові, жовті, сірі –
різноколірні
скупчені парасольки
грибні
…а там, бачиш, відстала трохи
парасоля темно-червона
у крупні білі горохи –
принадна… та краще тобі не чіпати,
стороною безпечніше обійти
довгоногу ошатну цю
мухоморицю…
09.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693370
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 12.10.2016
***
Хай світ померкне, хай упаде ніч
зловіща на сади, поля, дороги.
Уперто йтимеш істині навстріч,
за світелко тримаючись убоге.
Ітимеш повз колюжну чорноту,
котра ховає зранені глибини,
й кричатимеш у темну пустоту -
що ти - людина, все таки людина!
Хай каже хтось, що ти негречний дух,
мовляв, зірвавсь із тями спозаранку.
Хіба комусь відомо до ладу,
що ти - свободи подих, а не бранка?
І навіть ся окружна чорнота
не здатна присилити твій супротив,
жагу знайти негненого стовпа
і ще не згублені на опізнання квоти.
То ж ти дійдеш таки туди колись,
де можна глянуть істині ув очі,
не важачи на те, що навіть вись
сховалась нині за плечима ночі...
10.10.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693557
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016
[img]http://imagine.pics/images/514/thumb-51468.jpg[/img]
Кілька відсотків вересня – зовсім трохи,
Щоб передати жо́втневі естафету.
Осінь – розкішна жінка у стилі бохо,
Є в ній щось від художника і поета.
Жовтогарячі крони та ірокези
Стримано-строгих сосен на видноколі…
Липне багряне листя, немов компреси,
До асфальтівок і залізничних колій.
Світла пора богемності, блиску й шарму,
Теплих відтінків золота, бронзи й міді!..
Осінь – подвійна доза натхнення в карму,
Вогкість ранкова й затишок пообідній.
В лісі – густі молока грибних туманів,
А поміж тим – сріблясте тороччя зливи…
По тротуарі трюфелями каштанів
Вітер-пісняр вистукує щось грайливе.
Кілька відсотків вересня – трішки-трішки…
Поки помірний градус тримає осінь,
Хочеться вийти з дому й пройтися пішки –
Просто наосліп…
[img]http://img1.picturescafe.com/pc/goodbye-september/goodbye-september_003.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691757
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 01.10.2016
От ми й зустрілись, Осене. Привіт!
Ти відкоркуєш пляшку із дощами?
Чи ти спочатку розфарбуєш світ,
Прикрасиш синє небо журавлями?
А можна і мені з тобою в ліс
Вплітать березам золото у коси,
Чи місяцю в туман сховати ніс,
Заколихати до весни покоси?
Я сумувала, Осене, повір,
Моїй душі тебе не вистачало,
Вона томилась, ніби дикий звір,
В якого клітка волечку забрала...
От ми й зустрілись... через стільки бід...
Минули квіти, вишні і суниці...
Я так чекала, Осене, привіт!
Додати в чай і меду, і кориці?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690379
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 24.09.2016
Розгніваний вітер, мов аркуші, хмари зібгав,
Намоклі птахи обліпили дроти і антени…
Загостреним лезом впаде над судинами трав
Осінній листок і забризкає землю зеленим…
Є щось дивовижне у цій ностальгійній порі,
Як личить фісташкова ніжність її теракоту!..
Заштопаний дратвою мряки, зіщуливсь горіх,
Йому не кортить одягати крихку позолоту.
Ховаючи шию од вітру в легесенький снуд,
Думки – в капюшон, а холодні долоні – в кишені,
Блукаю розмірено, топчу підошвами бруд,
Молочним туманом задимлюю теплі легені.
Прокручую слайдами літо, вмикаю на «стоп»:
Здавалося б, стільки цікавого, є що згадати!..
Рябіє у пам’яті спогадів калейдоскоп,
Складаються пазлами різні події і дати…
Не треба жалів і прискіпливих слів-дорікань,
Усе, як належить природі: ні більше, ні менше…
Не дні поспішають, немов швидкоплинна ріка,
А ми летимо до примарних ілюзій і звершень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690250
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 24.09.2016
…і спитають мене: де ти хочеш жити -
у палаці з мармуру,
у фортеці-за́мку з малахіту-граніту,
у маєтку з аквамарину, яхонтів, лазуриту?..
...і двері щоб - з дуба мореного,
від чужих замовленого-заговореного?..
...і вікна – з білого оніксу
чи бойківського кришталю?..
відповім:
я…
ліси люблю…
11.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688854
дата надходження 12.09.2016
дата закладки 15.09.2016
з піднебесного даху моєї журби
сухо вистрілюють крилами,
злітаючи, голуби:
мовби
надзвукові літаки,
ударної хвилі породжують звуки –
несподівані вибухи –
різко б`ючи у повітря крильми,
білими-сизими,
неперелітні міські птахи…
не-пере-літні… гулі-гулі-гулі,
жалі
поснулі…
05.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687870
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 06.09.2016
[img]https://pp.vk.me/c633829/v633829407/5f7e8/dPk9-sojHr0.jpg[/img]
Трави мої покошені,
Зложені в оборіг.
Літо пішло до осені –
Стрілило, як в батіг.
Стежі мої не пройдені,
Щезніть і не боліть!..
Ябко терпке вигойдує
Вчахнута суховіть.
Ой, не печи ня, світе мій!..
Ой, не скубіть, вітри!..
Звід підіпру трембітами,
Щоби не впав згори.
Подих-полин затримую –
Ой, не розвійся, ні…
Простір вібрує дримбою,
Рвуться волокна-дні.
Сонце – макітра з баношем…
Легіню, мій – не мій?
Може, за обрій рано ще?
Де ж той спокусник-змій?
Знову торгує душами
(циган, як не крути!).
Ябко терпке надкушене –
Жаль, що вкусив не ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685843
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 04.09.2016
зелений мій клене,
прихились до мене,
одкрий мені душу:
шу-шу-шу
шу-шу…
літечко холоне…
кришталеві дзвони…
прихили до мене
буйну твою крону:
шу-шу-шу…
ллються промені навскісно –
змию чуба, ополісну,
яхонтовим гребінечком
красно причешу:
шу-шу…
листя, зжовкле передчасно,
потай обтрушу
27.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686135
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 30.08.2016
[i]Любі друзі по перу! З Днем Незалежності нашої неньки-України!
[/i]
Є в мене земля –
життєдайна, родюча, багата,
є мудрий народ,
працьовитий і чесний!
Є все:
освяченим зіллям
замаєна дідова хата,
що бойківський дух
до нащадків майбутніх несе.
Є в мене поля,
на яких ще мій прадід трудився,
у кожну зернину
вкладав оберіг молитов ,
і, скроплена потом і кров’ю,
роди́ла пшениця,
земля віддавала врожай
і вагітніла знов.
Є в мене сади,
яблуневі,
сливові й вишневі,
є щедрі дерева,
що гнуться від стиглих плодів…
Свічада бездонних озер
і річки кришталеві,
правічні ліси
і смереки стрункі й молоді.
Є в мене чудова сім’я
і велика родина –
цей прихисток тихий
від зради, брехні і тривог…
І в серці – оте невмируще –
моя Україна,
і вічний над нами
усміхнений, люблячий Бог!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685527
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016
…і спозираю я
чорного,
мов надмогильного кру́ка –
величезного літака,
мовби яструба,
гачкувато-дзьобастого,
хижою плямою
на все небо розпластаного –
над містами і селами,
над усіма нами
і над нашими,
догори задертими,
непокритими
головами…
почвара армагеддонна,
ніби армада жахна,
грубими швами докупи спаяна –
так, ніби спільна у неї платформа,
металево-чавунно-чорна
із обрубано-гострими
чорними
крилами –
суне
над містами і селами,
над шляхами,
над задертими догори,
непокритими нашими головами –
над усіма нами…
сама лише тінь її,
величезна-страшна,
під себе усе живе
підмина
і спозираю я:
акурат на курсі чорного ісполіна
стоїть,
лагідно сонцем осяяна,
білостіна
невеличка весела хатина –
безпечно стоїть собі
на зелененькому пагорбі
у простеньких
ситчикових квітках –
чиста і гарна, така,
здається, беззахисна і крихка,
як Великодня кра́шанка…
і спозираю я,
наче хатина,
ясно-радісно-білостіна оця –
домівка моя
назавжди єдина:
ось біля неї
сестри, онука моя і я,
а також покійні вже мама і бабця:
українського нашого Роду,
дяка Господу,
непереривна жіноча лінія…
(символічна причетність
Душі Народу?..)
…і спозираю
як суне, грізна і руйнівна,
чорна
залізна громада та,
і видно вже, що ціль її і мета –
беззахисна наша хата,
і усі ми –
з догори задертими
непокритими головами…
густо, низько і страшно гуде:
бомби метати лаштується –
на пониження йде
і відчуваю-бачу я –
ось ще трохи-трохи
і все – у сажу , у попіл,
у обгорілі глиняні ку́ряви-порохи́ –
ось іще трохи-тро-хи…
…і спозираю вже я,
що білостіна,
сонячна, як Великодня писанка,
весела моя хатина –
це Україна…
і суне на неї з неба – невідворотна,
ніким неспинна
чорна залізна гора,
страхітлива москальська почвара
але так само
лагідно,
сонячно і зати́шно
усміхається символічна
хата:
чи вона -
дитинно-наївна,
чи перед Богом свята…
і споглядаю, що черевом,
грубо-чавунно-кованим,
неодмінно проя́ва зачепить
беззахисну ту хатину
за солом`яний дах,
як Великодню писанку –
геть шкереберть перекине
розчавить ущент хатину
черевом грубо-кованим,
але стоїть вона –
сонячна,
мовби замолена-зачарована,
наче витає у інших
віщих далеких снах
…мов наперед своє
щось знає,
і чорна тінь страховидла її не сягає,
і обминає
наведений чудиськом страх:
сяє навстріч віконцями,
наче трьома сонця́ми…
…мов наперед щось знає –
Знає і Вірить вона,
і Віра її – безсумнівна
і споглядаю,
як велетенським
ветхим ворогом-змієм
з неба сповзає
собою ніби сама
загрозлива чорна платформа,
грубо-залізно-склепана,
і за якусь хвилину –
промимо хати – у безодню долину,
у чорну земну
западину,
падає
у далекий за пагорбом мертвий яр:
і чую могутній вибух,
і слідом чую об землю могутній удар…
завалилася гадина чорна,
рухнула глибою-брилою з неба,
бо так їй і треба
…і відчуваю,
як під ногами заворушилась земля,
як судомить планетне тіло
глобальної сили ударна хвиля –
як поверхня всієї Землі гойднулася-затремтіла,
як пройнялися тремтінням пласти в глибині,
у – до ядра самого – планетному лоні…
отак поза хату нашу рухнуло,
навіки-віків згинуло
всепланетне зло,
що півтисячі років тому
на Гнилій Воді звило
було
останнє – третє – своє кубло
…а хатина біла
стоїть на зеленому пагорбі – уціліла:
стоїть непорушно, снопами житніми пишно вшита,
сонцем, як чаша причасна, по вінця налита,
обіч жовтої призьби – сині дрібненькі квіти,
і даровано їй вічно жити
і жити –
сама вишукана Простота
і перед Господом
чистота свята…
22.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685121
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 23.08.2016
Людино, краплино,
крихка і вразлива, цей світ –
така незбагненна й жорстока
подекуди штука!
Фортуна гукне
і зненацька промчить, як болід,
та це не поразка, повір,
а життєва наука.
Бо що вони варті –
облудні хисткі міражі?
Впіймаєш комету за хвіст,
а вона в тебе – жалом!
І заздрощі труться довкола,
мов чорні вужі,
а ти не вгамуєшся,
все тобі мало і мало.
І вкотре штурмуєш вершини,
скипаєш, гориш,
і дуриш себе, що десь там
заховалася мрія…
Спинися на хвильку якусь
і задумайся лиш:
пацьорка дощу мерехтить
на смарагдових віях
умитої небом землі,
а на гілці он тій
тріпоче листок малахітовий –
ніжний метелик…
А ген крізь розпатлані хмари,
як вовна, густі,
розхлюпався сонцем медовим
наповнений келих.
Хіба ж не у цій дивовижній
і звичній красі
ховається мить неповторна
й така незбагненна!?
І ти – перетинчастокрила
бджола в кулаці
цього макрокосму,
пульсуючий згусток у венах.
Нехай на планеті –
мільярди таких, як і ти:
дрібних, непомітних
в шаленому звичному русі…
Люби цю нестримну вібрацію
світу,
світи́ –
ти мусиш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682184
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 06.08.2016
співчувають люди деревам,
що ті – все життя непорушно
на місці стояти змушені…
і лише устремлінням до висоти –
глибину
полону
прагнуть перемогти*…
а ми, люди,
ходити
можемо скрізь і всюди
співчувають людям пташки,
бо не можуть люди - великі-малі
одірватися од землі,
хіба – незграбно і почергово
переставляють
то одну, то другу ногу –
а більш нічого…
і радіють за себе,
бо підкорили –
крила! –
простір до неба
…дивляться з неба янголи…
і посміхаються всім нам
лагідно-співчутливо –
ув`язненим,
гравітаційно залежним – земля-нам…
05.08.2016
* - думка, що дерева прагнуть перемогти глибину за рахунок висоти, належить Метерлінку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682038
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 05.08.2016
До мене теж прийшла у душу осінь…
Хитнула вітром в краплях дощових.
Схилившись сумом у захмарну просинь,
День і собі туманами притих.
Притихло зело подихом осіннім,
Неначе зупинилось на межі.
Насупилось осоння в позу тіні
І літо залишилось в міражі.
Такою осінь у природі бачу,
А смутком відчуваю у душі…
Хмурнію небом і дощами плачу
Й печально відцвітають спориші.
Осінні вітражі в розгін анфасу,
Душевні - зачепилися в думках.
Жіноча осінь... Спита кварта часу
І філіжанка кави у руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680898
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 01.08.2016
Дощі випивають вечір. Лишається ночі спрага.
Мовчання порожній келих у витомленій руці.
О, як тебе зачекалась! Чекання, як біла брага
тримає зімліле серце у злиплому кулаці.
А ти десь напевно мокнеш, не маючи парасолі.
І потім не спиш півночі, висушуючи думки...
У вікнах застигли зорі, такі неприкметно кволі,
як наше забуте щастя на денці недоріки.
Ще хвиля - і чорні плеса затоплять небесну гавань.
Зостанеться порух вітру - у грудях і десь горі.
Хай спиться тобі, хай спиться! Мо' сну потойбічна лава
розкаже чи натякне хоч на виспраглі димарі.
29.07.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680817
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 01.08.2016
[img]http://www.look.com.ua/pic/201209/800x600/look.com.ua-12607.jpg[/img]
Скільки мені лишилося з тих часів –
Рідного й не забутнього – не злічити!
Пахощі хвойні темних густих лісів,
Тепле гніздо лелече, на грабі звите…
Вечір, що пахне м’ятою й чебрецем,
Стежка-хідни́к, що завше веде до хати,
Комин у космос цілиться олівцем…
На видноколі – сині кити́ Карпати
Ув океані неба, у піні хвиль
Мирно вляглись погріти вологі спинки.
Хата моя осіла, мов корабель,
Серед лілових повеней материнки.
Вікна мої розчахнуті в білий світ,
Скупаний у медах, у траві пахучій.
Кличе подвір’я скрипом старих воріт,
Світять шибки́ у душу, мов лід, блискучі.
Рідного дому скромність і простота,
Все тут близьке – бери і затягуй шрами!..
Двері привітно рипнули: «Ех, Ната́…»,
Знову домів* прибило мене вітрами.
Стільки приємних спогадів що не крок:
Місяць повис на дідовому горісі,
Тут по черешні дерлася до зірок,
Скільки мені було тоді – сім чи вісім?
Там, під покровом затінку, між дерев ,
Груша тримала гойдалку за мотузки:
Я підлітаю – й страх мене не бере,
П’ятами б’ю повітря, мов скло, на друзки!
Ген біля хати тато, міцний, як дуб,
Вхопить мене і хвацько уверх підкине!
Я верещу, сміюся, кричу «Впаду!»,
Хоч розумію, паніка без причини…
Руки у тата дужі, для нього я,
Мов невагома гілочка чи стеблина.
Мить – і вже кличуть в мандри густі поля,
Сонцем рудим всміхається літня днина.
Вже наслухаю шерехи у траві –
Коників і джмелів дивовижні соло.
Мов парасольки сонячні, деревій
Кошики цвіту порозправляв довкола.
Світ був тоді безмежним, і простота
Чи не найбільшим дивом була й дарами!
Мов крізь роки відлунює те «Ната́…»
Голосом мами…
[i]*Домів – прислівник, діалектне, вживається у значенні «додому».
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680390
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 28.07.2016
…ходять верби
по щиколотки у воді,
як матушки-попаді
молоді,
підтикали
сукні ясно-зелені –
місяця торочать
у Гірському Тікичі,
на срібні нитки,
складають у жму́́тки:
для окраси храмів
тепер натчуть гобеленів,
будуть вибивати
хрести срібні на парчі –
на достойне облаче́ння
для панотців-кленів
поринає в не-явлене
рогозовий шурхіт
і зоряний передзвін –
виринає в проявлене
птаства
різномастий гомін…
…чапля топить білу хустку
у Гірському Тікичі –
із бубляха ночі
сонця випнулась пелюстка
… жертовну,
з білого онікса чашу церковну,
повну
ліловатого молока
поставила на підвіконні
опі́йна маківка –
з темно-ліловим хрестом на дні
16.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673391
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 20.06.2016
пере вечір сонце в річці –
у Гірському Тікичі:
летять бризки-промінці
розплавлено-золоті,
сліплять очі
проз вербові зарості
виполоще і почепить
на ови́дній нитці:
буде вітер ворушити
уночі –
у Гірському Тікичі
сонце випране –
сушити
встанеш рано,
мій коханий,
мій маленький пта́шку,
одішлю тобі з вітанням
веселу ромашку
пришпилю́ її до неба –
там,
де тобі треба
30.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673298
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 19.06.2016
Бреду по замші скошених полів,
Струмок тріпоче стрічкою шовковою…
І гайморові пазухи землі
Ущент забиті свіжою половою.
Ні гуркоту довкіл, ні суєти,
Хіба що пташка вітер перекрикує.
Під хмарами натягнуті дроти
Тримають на собі бетонні циркулі.
У травах монотонні цвіркуни
Капелою вливаються у тишу цю…
І я пливу в червневі теплі сни,
І стебла піді мною ледь колишуться…
І промінь поцілунком золотим
Виблискує на пальці безіменному,
Хапаю неосяжність висоти,
І небо стугонить моїми венами!..
І від цієї стиглої краси
У голові так солодко макітриться!
Над оборогом сонечко висить,
Мов китиця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671039
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Життя...
Коли Вона була вагітна п'ятим,
Про Неї говорило все село:
"О, їм би тільки діточок "клепати"",
"Навіщо того п'ятого було?"
"Пора б і стрим собі вже дати. Годі.
На що біднòту плодити на світ?"
Сусідка, перестрівши на городі,
Також навчала, як то жити слід:
Зроби аборт. Що зможеш ти їм дати?
Ось в мене тільки донечка одна,
А кожен день такі великі трати...
А в тебе купа, і грошей катма.
Від чоловіка твòго толку мало,
Ось інші десь шукають легший хліб.
Зроби аборт, лишай дітей на маму,
Якщо не він, то ти збирайся, їдь.
Але Вона не слухала нікого,
(Таких порадниць було півсела),
Чекала на народження малого,
І попри все раділа і цвіла.
Їй те дитя мов додавало сили,
Багатство й бідність -все в житті мине.
Вона щодня молилась, і просила,
Лише здоров'я. Pешта-наживнè.
Роки минали. Діти підростали.
Усякого побачити прийшлось...
Додому, наче до гнізда злітались,
І стільки в хаті радості було...
А ось сусідська дівчинка не їде,
Десь за кордоном вже багато літ.
Допомагають матері сусіди,
Без доньки їй не милий білий світ.
Зайшла до Неї саме в час обіду,
Обличчя сіре, голос аж тремтить:
Я у притулок для самотніх їду,
До вас я попрощатися, на мить.
04/06/2016
Н.Хаммоуда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670194
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
В небо вдивляюсь. По ньому пливе
Слоник, метелик і літера "Ве",
І крокодильчик (а може, дракон)
Ледь не торкається лапками крон.
Замок пливе - в ньому Фея живе,
Далі он, лебідь і бджілка пливе.
Очі заплющу, рахую до ста -
Бачу вже квітку літак і кота.
Бачу вітрильник я і пароплав...
Вітер дмухнув - і усе розмішав...
В небо вдивляюсь. Від сміху аж плачу:
Слонометелика з хвостиком бачу,
Лебідь, от цирк, осідлавши кота,
Ловить те чудо уже за хвоста.
А крокодильчик (а може, дракон)
Ласує смачно собі літаком.
Замок десь зник. Пароплавобджола
Жалить вітрильник (яка ж вона зла!)
Далі он, вже квіткоконик приліг...
- Дякую, любі хмаринки, за сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 31.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2016
Коли загораються зорі,
А місяць гуляє дахами,
І вітру крильцята прозорі
Жонглюють чарівними снами,
Тобі розкажу тихо казку,
Пухнасте моє Кошенятко.
Заплющуй очиці, будь ласка,
Бо час уже грайликам спатки.
На стелі гойдає дрімота
Якісь візерунчасті тіні -
Немов відкриває ворота,
Щоб в хату ввійшли сновидіння;
Залишимо печива трішки
І чашечку м'ятного чаю
На столику, побіля ліжка, -
До тебе нехай прилітають .
Присядуть нехай на подушку
І крильцями ніжно лоскочуть,
І тихо шепочуть на вушко :
"Спи, Котику, доброї ночі... "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2016
Лягти б у траву на хвильку
і проз невагоме листя
вдивлятись у небо синє,
в невидимий тан зірок.
Закутатися у спокій
і марно себе не гризти
розятреною мушнею
кусючо-їдких думок.
А стати б собі травою
і зануртувати соком,
спивати щоранку спрагло
причасну, святу росу.
І не озиратись лячно
на вулиці темноокі,
що в погляді непривітнім
загрозу німу несуть.
І хай би дощили ночі,
і хай би вітри не спали -
ніщо б не вкололо серце,
просвітлене догори.
О, впасти б на хвильку долі
у ці весноликі трави,
о, стати б собі на мить хоч
ілюзією трави...
19.05.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666983
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
[img]http://os1.i.ua/3/1/1668430_67294095.jpg[/img]
Ця́тки ві́кон блимають, мов стразики,
Кожна з них – увімкнений ефір.
Із дверей викочуюсь, як з пазухи
Жовтобоке яблуко, надвір.
Світлофори в темряві виблискують ─
Сухопутні стражі-маяки…
Трасу, мов докупи зшиті блискавки,
Бороздять автівки-бігунки.
Гуркотять колеса, мов у рупори,
Будять заколисану весну,
І зірки загвинчені шурупами
В стелю неба, темну, натяжну.
Пізно, та вночі не спиться містові:
Де-не-де ще людно, суєта…
І дахи полоще через відстані
Мерехтлива зоряна сльота.
Ніч, мов хрущ, гуде, вібрує, кліпає
Плямами яскравих ліхтарів…
Випускають в небо, як з фолікулів,
Сиві пасма труби-димарі.
Згодом, як ущухнуть вулиць повені,
І авто останнє камінцем
Булькне десь у темінь асфальтовану,
Північ сажу висипле тихцем…
Розподілить плавно – до мілі́метра,
Вкриє місто мороку обрус...
Аж допоки завтра все не вимете
Молодий світанок-сажотрус.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667066
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
Як у дитинстві хочеться спинитись,
Лягти у трави і шубовснути в ріку.
Мов у перину в хмарку обгорнутись,
Пливти на ній, співати пісеньку дзвінку!
Як у дитинстві хочеться у поле…
Забігти в жито, у колосся золоте
Вдихати запах радісної волі…
Дивитися у даль…Як мак цвіте…
Купати в небі очі і молитись…
До Бога, і до сонця, до краси!
Як гарно на тім білім світі жити!
Як мило чути птахів голоси!
Мені нестерпно хочеться піднятись
На гору ту, що небосхил трима,
Спішу до неї так... як у дитинстві...
Біжу...біжу...а НЕБА все нема!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667080
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Не моляться до сонця пшениці,
Лиш маки бовваніють, наче рани,
На тілі незасіяного лану,
Де Янгол зі свічею у руці
Ллє сльози по Вкраїнському талану...
Цьогоріч вродять знов одні хрести -
У Смерті дуже щедра косовиця.
Втомилася стинать її правиця
Ті долі, що могли б ще розцвісти,
Та душить їх нещадно повитиця...
Зрікаються крилаток ясени...
Бентежний дощ мигичить над полями,
Як посивіла колискова мами
Чиї у муках зроджені сини
У вічність відлітають журавлями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 10.05.2016
пахнуть Небесними Царствами
великодні бузки –
лілового
все-можливі тони, відтінки і сутінки,
святково
комунальними службами випрані
асфальтів міських рушники –
жовті-сині-червоні-зелені
котяться
по рушниках доріг крашанки –
округло-видовжені
веселі автівки…
жовті-сині-червоні-зелені
на дорожному полотні
в обидва боки,
шинами витерті,
наче орнаменти вишивки,
вира́зні –
чорним по сірому – колії…
…у столичному
саду ботанічному
великодньо велично
цвітуть
бузки і магнолії
здіймають
молитви свої – барви і аромати –
од землі до найвищих небес:
Великдень… Усе́світнє свято –
Христос Воскрес
02.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663374
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016
Пропечена атомом,
вибухом
боляче вжалена
в самісіньку
сонячну Прип’ять!..
Пече крізь роки…
На тілі моєї Вкраїни
Чорнобиль – прогалина,
століття не вистачить
згоїти опік важкий…
Прошиті рентгеном,
розщеплені всі
на молекули –
загублені долі,
адреси,
чужі імена…
Тутешня весна
не курличе
над містом лелеками,
а мертвою тишею
кряче
тутешня весна…
І душу
очницями вікон
розбитих, розхристаних,
дотла пропікають
будинків сліпі черепи…
Не вщухне
чорнобильський біль
і з роками не вистигне –
у тілі земної планети
він атомом спить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662590
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016
І упала зоря Полин
Чорним болем на наші долі...
І міста неживі, схололі,
Не турбує вже часоплин...
У квітневий гопак садів
Увірвався уламок Сонця,
І зростив "дуже мирний" стронцій
Найпекельніший із грибів...
І весняна гірчить ваніль -
Бо не скоро ще в Лету кане
Ця на тілі планети рана
І цей чорний пекучий біль...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662338
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662428
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 28.04.2016
я – камінчик на ложі струмка,
закономірний випа́док і
безтурботна витівка
мул оксамитом-бархатом
вистеляє дно –
знизу і по боках
обгортає лагідно
…розглядаю спрокво́ла
розмиту підводну Красу,
я камінчик – зернина Космосу:
на Землі не чужа, не стороння,
зернина вічності
у теплих м`яких долонях –
знизу і по боках
вико́хуюсь
у памулястих баєвих пелюшках
…а згори – Сонце!
розплетене у струменях і потоках,
у гомінких прозорих шовках
…кипить у травах і молодих осо́ках,
у вербах старих – долина
обабіч струмка,
над нею, дощем обмита,
неба блискуча по́кришка
час, мулом осівши, на дні стоїть –
пан-бархату чорного штуки-сувої,
а водночас потічком стрімким неупинно
лине:
секунда-хвилина-година…
я – згусток енергій,
космічна речовина –
овально-гладенька зернина,
водою і часом обточена –
вічності насінина…
…а пагорбом вище і вище –
абрикосів і слив ритуальні
білі дими і кострища:
цвітуть щосили –
прадавнім богам врожаїв одкрили
портали-капища…
…ніби о́лбоді* здійняли-опустили
понад селами
рожевуваті атласні крила
…над бурхливим кипінням
квітневого молока
трохи набік аж зсунулась
неба блакитна покришка
…пантрує чапель
попарна важна сторожа…
квітневий ранок –
Благодать Божа
…я – камінчик
із памулястого струмколожа,
на білу кульку латаття,
готову здійнятися на поверхню, схожа…
а може,
на уламок од зірки
схожа…
квітневий ранок –
Благодать Божа
15.04.2016
олбодь* - із старослов`янської - лебідь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662100
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Кажеш:
- Вільна!
Лечу куди багну!
І ніхто, чуєш, ніхто не в силі
тримати мене за крила...
А й справді, дивлюсь,
летиш,
куйовдиш Божі хмари чубком.
Задивляються дерева,
задивляються квіти -
ті, що пантрували вітер...
А ті, хто не бачили тебе на землі,
гадають - дурна примара...
Та й байдуже очі долу,
бо кусає сльоза
від погляду догори.
А ти нервуєшся з того -
жадаєш, аби всі дивилися
на твій політ!
На твою волю...
Та най би до колючих сліз
не тільки в очах...
Кажеш - вільна?
20.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660847
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 21.04.2016
Припорошили вранішні сніги
Мого дитинства пройдені стежини,
Де мала крила срібно-журавлині,
Де все було можливе й до снаги.
Вплітались в коси сонечка кульбаб,
Веснянками цвіли на білих щічках.
Всесвітнім Морем уявлялась річка,
А Велетнем - старезний сивий граб.
І вірилось у Казку і Добро,
І мчали вдаль велосипеди - коні,
І падало в обвітрені долоні
Омріяне Жар-птицеве перо...
Спускалися зірки на моріжки,
Спадали роки росами в отави...
І першим снігом прихилило трави
На всі мої вже пройдені стежки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660592
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 20.04.2016
Достигає у пролісках квітень,
Нетерплячку сховавши в бруньках,
В насінинах майбутнього літа
Почина нуртувати життя.
Пшениці виграють росянисто,
І ясніють калюжниць зірки,
І бджолине збира товариство
Аромати весни в стільники.
Вже бузьки розхапали білети -
Анонсовано жаб'ячий хор,
Пише вітер у вербах памфлети,
І дощі перейшли в до-мажор.
Журавлями видзвонює небо,
Розливаючи щедро блакить...
І душа відчуває потребу
Хоч у мріях до сонця злетіть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657148
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016
[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]
Весна кличе в гори. Взуваю розтоптані кеди –
Іще від минулого літа. Ну, що ж, в добру путь!
Де сонце – медовий бурштин, інкрустований в небо,
Де чубчики соснам хмарки́, наче вівці, скубуть.
Несу за спиною в наплічнику аркушів стоси –
Давно перепрілі ілюзії ще від зими.
Вливає за пазуху щастя подвоєні дози
Омріяна даль, що вітри підпирає грудьми.
І що мені треба на лоні безмежного світу,
Де я – лиш піщинка дрібна серед тонни піску?
І вітер гуде в мою душу, немов у трембіту,
І космос постійно тримає мене на зв’язку.
І голос мені промовляє: «Алло, абоненте,
Погода сьогодні чудова, тож welcome to please!».
І серце карбує на згадку щасливі моменти,
І камера вкотре фіксує пробуджений ліс.
А він пахне мохом, терпкими оліями хвої,
Обійми свої розкриває і кличе: «Ходи!».
І я усміхаюсь до лісу й до себе самої,
На тілі земної планети лишаю сліди…
Дрібні, ледь помітні – невидимі майже, їй Богу,
На відстані лету пташиного. Квітню, агов!..
Спасибі, що кличеш мене в цю натхненну дорогу –
Звучати на хвилі поезії та молитов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Краплі падають байдужі,
миють маківки дахам,
розливаються калюжі
на розвагу дітлахам.
Знаю, мій маленький братик
їх ніяк не обмине –
буде мама одяг прати
і соромити мене.
Що пустив до калабані
нерозумне дитинча,
скаже: - Відтепер в пошані
ремінь замість калача...
Мовить так вона не зозла,
бо нема ні краплі зла.
Хоч давно уже доросла,
теж дитиною була
й не сиділа наша ненька
у садочку серед руж.
Певен – і її частенько
діставали із калюж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656557
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
у загусло-прозорій
внутрішній атмосфері,
у еліптично-обтічному просторі
гу́сячого яйця –
латунний жовток світанкового сонця…
дні
весняні́ –
гусенята
пухнаті,
теплими но́чами висиджені…
…Великдень-Паска…
кра́шанки-писанки́ –
символи Сонця*
од серця до серця
і з рук у руки:
будьмо!
на вічні віки
Начал і Енергій злиття-розлиття:
яйце – символ Всесвіту і Життя
крашанка –
в голубоватій сфері білка́
сяє
коловорот жовтка:
символ Сонця,
дарованого – від Початку і без кінця:
де був хаос –
народився Космос...
(…а дари назад – не одбираються…)
…оперяться
гусенята пухнаті
у відповідну пору і строк,
здійме́ться у небо псаломний,
янголо-співний разо́к-шнурок –
наднебесна гусяча ґерелиця…
і
живою низкою – на незапліднений мідний жовток
вересневого сонця
28.03.2016
* Сонце - у Святих Письменах (Слові Божому) символізує Бога, Отця Всевишнього;
**Коловорот або свастика. Класична санскритська назва цього символу походить Від індоєвропейського кореня "swa", що означає "пов'язаний з благом". Згадаємо Богиню Славу - Мати Сва (покровительку Русі), бога Сварога, Сваргу - місцеперебування світлих Богів слав'янських. До цього ж кореня відноситься слово "світло". Проте у слов'ян свастику називали Коловорот або Сонце-ворот. Коловрат в усі віки і у всіх народів був символом Сонця, є підстави вважати, що Сонце в давнину називалося саме "Коло". (http://tryglav.com.ua/index.php?module=news&do=print&id=223)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655192
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 29.03.2016
[img]https://pp.vk.me/c631522/v631522401/1e24a/AkqwcHIX6As.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c629526/v629526401/34f2c/KoHy8X3BgMw.jpg[/img]
Буває так: все рухне і не склеїш,
І полетить до біса шкереберть!..
Не допоможуть ні казкові феї,
Ні клопотів нестримна круговерть.
І, мов на зло, ти вкотре вийдеш боса,
Коли розсипле доля бите скло…
Та, попри все, іди, не вішай носа,
Прояснюй затуманене чоло.
Нехай пресують будні, наче степлер,
І щупальцями штрикають до дір…
Лиш був би поряд кіт, м’який і теплий,
Гаряча кава, ручка і папір…
І вранішнього сонця теплий жмуток
У во́гкому квадратику вікна,
І кольору небесних незабудок
Надихана вітрами пелена…
Й до болю рідний голос в телефоні,
І трішечки здивоване «Привіт…»
В ту мить, коли до теплої долоні
Клубком ворсистим треться сонний кіт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654845
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Намалювала дивне поле,
Ромашками причепурила.
В букет збираю… Моя доле,
Стомилися мої вітрила.
Ще намалюю ясні зорі,
Як пломеніють на стежинку.
Здавалось, шляхом неозорим
Для щастя випрошу хвилинку.
І ясени я намалюю,
Що край дороги в ряд стояли.
Так часто згадую, сумую,
А люди їх чомусь зрубали.
Я намалюю наші клени.
Оселю прикрашали в свято.
І розцвітало все зеленим…
Я намалюю так багато!
І тихе плесо, ліс і трави,
А під вікном жоржини білі,
Далекий човник з переправи
І вишні в пригорщах доспілі.
Я домалюю ще тополю,
Що кронами до сонця квітла,
А в радості й хвилини болю
Була мені благанням світла!
Полотна розгорну малюнком,
Як здавна мами розстеляли.
Лляним на лузі візерунком
Білились сонцем і линяли.
Я намалюю світлу днину,
Блакитне небо над собою.
В дитинство спогадами лину...
І прикрашаю їх весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654773
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 29.03.2016
на непорочнім,
невиннім
обличчі дитини –
округло-великі очі…
бо навстіж одкриті
для кожного дива
простого земного:
травинки-мурашки-
метелика-пташки,
щиро-безстрашно відкриті
для кожного слова
і безкінечно у вічність простертої Миті
то чому ж,
зауваж,
у людини,
яка виростає з тієї дитини,
спочатку округло-великі очі
неупинно
звужуються до щілини?
з якої причини?
…очі в людини
у люті робляться білими
нещадними проміж повік прицілами:
у хижих зіницях
пекельно міниться чорно-кривава гра –
страх-зневіра,
ненависть і підозра
звіра
…чому у людині,
роками замулені, гинуть
прості дива?
і слова…
серцю одкриті,
зникає зо світом щиро-безстрашний зв`язок
і Миті,
нікуди уже не простерті,
свистять, як у бурі-вирі пісок:
од вічності відокремлені,
миті – піщинки-гирі силіцій-кремнієві,
осідають на шальку* смерті…
…на непорочнім,
невиннім
обличчі дитини –
округло-великі очі…
бо навстіж одкриті
для кожного дива
простого земного:
травинки-мурашки-
метелика-пташки:
може, варто і так розуміти
настанову
Христову –
«…живіть, як діти…»
25.03.2016
ШАЛЬКА, и, жін. тут - тарілка в терезах, на яку кладуть зважувану річ або гирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654463
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
на непорочнім,
невиннім
обличчі дитини –
округло-великі очі…
бо навстіж одкриті
для кожного дива
простого земного:
травинки-мурашки-
метелика-пташки,
щиро-безстрашно відкриті
для кожного слова
і безкінечно у вічність простертої Миті
то чому ж,
зауваж,
у людини,
яка виростає з тієї дитини,
спочатку округло-великі очі
неупинно
звужуються до щілини?
з якої причини?
…очі в людини
у люті робляться білими
нещадними проміж повік прицілами:
у хижих зіницях
пекельно міниться чорно-кривава гра –
страх-зневіра,
ненависть і підозра
звіра
…чому у людині,
роками замулені, гинуть
прості дива?
і слова…
серцю одкриті,
зникає зо світом щиро-безстрашний зв`язок
і Миті,
нікуди уже не простерті,
свистять, як у бурі-вирі пісок:
од вічності відокремлені,
миті – піщинки-гирі силіцій-кремнієві,
осідають на шальку* смерті…
…на непорочнім,
невиннім
обличчі дитини –
округло-великі очі…
бо навстіж одкриті
для кожного дива
простого земного:
травинки-мурашки-
метелика-пташки:
може, варто і так розуміти
настанову
Христову –
«…живіть, як діти…»
25.03.2016
ШАЛЬКА, и, жін. тут - тарілка в терезах, на яку кладуть зважувану річ або гирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654463
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Є ранки сирі і похмурі, коли не бадьо́рить
Ні кава міцна, ні улюблений аудіотрек…
У небо вершково-чорнильне впираються гори
Щетиною строгих ялин і колючих смерек.
Є ранки важкі, коли ліньки піднятися з ліжка,
Розшторити вікна, всміхнутись плаксивій весні.
І сніг у дворі – кокаїнова біла доріжка,
Розтерта вітрами за ніч по бруківці брудній.
Є ранки, коли замовкають примхливиці-музи:
Ні пари із вуст, на обличчі – обірваний крик…
І жалять нещадно слова, мов отруйні медузи,
Та аркуш усе перетерпить і справиться. Звик.
Є люди важкі, мов пухлина, коли жодних шансів,
Коли залишається скальпель – ні страху, ні сліз…
І хочеться здуру, сп’янівши в глибокому трансі,
Зробити із лівого боку маленький надріз.
І все оте жовчне й токсичне, що тисне у грудях,
Крізь рану звільнити, самій – загубитись в юрбі…
І вкотре повірити: може, проблема не в людях,
А просто – в тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652130
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Дні ще такі безколірні, сонливо-пісні,
Грається сонцем-клубком перламутрова хмарка.
Люди, агов! Розступіться – дорогу весні!
Ґрунт видихає вологу, немов кавоварка.
Як вона йде – невагома, грайлива, легка!
Промінь заплутався в кучерях, мов павутинка…
Вже набубнявіли свіжі бруньки на гілках,
Тріскає пріла земля, ніби хлібна скоринка.
Гуркіт машин і пронизливий посвист коліс,
На тротуарах – картата мозаїка люду…
Перегортаю сторінку – й розпатланий ліс
Враз постає, таємничий, як магія вуду.
Дихає вогкістю, мохом сирим, ялівцем,
Доторки рідні його і лоскочуть, і колють.
Со́сни, агов! Розступіться! Не лізьте в лице,
Дайте надихатись вітру весняного вволю.
Дайте на мить відростити мереживо крил,
Вищим за небо буває хіба лише мрія!..
Березень хлюпнув згори бірюзових чорнил…
Це не волога, це надлишок солі на віях.
Перегортаю сторінку – і я край вікна,
Так по-домашньому гріє обіймами хата…
Часе, агов! Зупинися, це знову весна –
Перша комусь… А мені – за рахунком яка там?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649560
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 13.03.2016
***
Жінко,
дивися в очі світови
і кажи, що єси добре тобі!
Що дякуєш Богови за все...
А, коли хтось відучий запитає,
чи ще коле тобі під ребром,
запевни,
що акурат позавчера перейшло.
І затримай муку свою
у неозорій безвісти чорних зіниць,
глибоко-глибоко,
аби й ніхто не заздрів того.
Бо нікому нема діла до твого болю,
бо світ воліє дивитися на тебе,
як на чудесну чічку,
котра весніє круглорічно,
ба, ще й посеред зими вабить око.
Та ж бо світ певний:
ти сотворена лишень до того,
що він собі намудрував.
А все друге йому не треба...
Тож усміхайся, жінко,
дивися в очі світови
і кажи, що єси щаслива...
(4.03.16)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649095
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 06.03.2016
геть посіріла
пантера біла
під мокрим снігом
просвітом тане
в марлі туману
на лісовій дорозі
тільки видніють
кігтики білі
на верболозі
24.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646659
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 27.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2016
сніг
горностаєм-песце́м
по газонах побіг,
ліг
на підвіконні
пухким комірцем –
сніг
крутить світом,
як циган сонцем…
та
почалася вже
продуктивна робота:
у теплі безтурботного небуття –
випро́стує із сповиття
несвідомі чуття,
ворушиться,
усміхається проз глибину
сну –
невзабарі грядуще життя
для ковчега кожної підта́лої насінини –
намічаються береги:
усякий зародок
набуває щоднини
піднесення і снаги …
жовте і синє сниться –
я́сне сонечко і рясна́ водиця:
бубня́віють-будять зародка
майбутніх паростків лоскітли́ві крильця…
…а тут сніжинки –
вологі і важкуваті,
розгублені чи налякані:
наче у западні-
полоні
метаються у ніші віконній,
зазирають до хати -
просять порятувати…
та
для ковчега кожної насінини –
вже намічаються береги:
зелені зародки
набувають щоднини
піднесення і снаги
...немовлята-зародки -
крила-ростки:
листочки...
і квіточки
11.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643120
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 15.02.2016
у безлюдній хаті,
на квітчастій цераті
на столі –
лід…
чашкою
з гарячою кавою
одігрію пальці,
денцем протоплю́
рівненьке кружальце:
одну
на столі
проталину…
ви́добуду
із-під льоду
змальовану квітку –
от і стало
барвисто і весело,
як улітку…
...у безлюдній хаті –
місячні
тіні
на стіні - крислаті…
05.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642050
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]
Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]
Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
поезія –
ілюзія з ілюзій,
чарі́вна плинність миті
у Всесвіті…
потреба натума́нити зірки,
чи навпаки –
мов порцелянові полу́миски –
до блиску натирати…
лю́мени-кара́ти
потреба казки…
політ уяви за межі яви:
у гроти нави – в аркади прави…
чарівність миті…
плющі-вервечки…
всім досить місця у інтернеті –
і зайві
міжусобні суперечки
25.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638479
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Барвиста парасолька повсякчас
Від поглядів ховала і негоди.
Ми цілувалися під нею раз по раз,
І вушко лоскотав твій теплий подих.
У чорно-білі прохолодні дні
Нам світ здавався різнокольоровим.
Закохані були ми і чудні,
Наївні і смішні вели розмови.
Потерта парасолька вже давно
Забута десь у комірчині тьмяній.
І ми удвох в кімнаті мовчимо...
А парасольці сниться дощ весняний.
22.01.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638015
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
***
А кажуть: шукай добра,
в усьому гляди прекрасне,
життя бо - свята пора,
і жити бо - справжнє щастя!
Вишукуй лиш позитив,
минаючи зло і темінь,
бо світ же - дива із див,
докінчені, достеменні.
А думка тяжіє вниз,
реальність удвоє ломить -
зусюди несвітла криз,
на плечі безмежжя втоми.
Бо зриш доокола знов
підступність, олжу та хамство,
нещирість і нелюбов,
нерідність і геть небратство...
То, може, шукати в злі
добра щонайменшу дрібку?
А знайди свої малі
відтак - у гучну позлітку
Та й в люди, та й межи світ:
ба дійсно поталанило -
в роздертому рукаві
й собі відшукати диво!
(21.01.16)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637491
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Зимовий ранок. Дужчає мороз.
Куди не глянь – стерильні простирадла.
Немов під сильно діючий гіпноз
Потрапила природа безпорадна.
Дрімає все. Городи і яри,
Мов у вершки, занурились у зиму.
Лиш де-не-де прокинулись двори,
Лоскочуть овид бородами диму.
Застигли серед білих покривал
Дерева, наче олені химерні.
Тріщить мороз, як пружна тятива,
Ряхтить, як стружка цинкова, у терні.
І, ніби виклик вибрикам зими,
Я вивергаю з вуст молочну пару!..
І коле ранок ше́рхлими крильми,
Висмоктує мене, немов сигару –
Прямісінько до фільтра, до кісток
(куди тобі змагатися, людино?!)
І свіжості морозної ковток
Біжить із кров’ю внутрішньосудинно…
І, мов лампадка тріснута, димлю
У це холодне бездиханне мливо…
Ну, що, зимо́? Знімаю капелюх,
Іди собі, граційно і красиво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637258
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
серед зими покинута хатина,
занесена по вікна
снігом,
стіни –
наскрізь промерзла глина…
було
тепло,
коли була людина –
житло
було,
життя
з-поза фіранок
допитливо у зиму визирало –
геранями рожевими цвіло…
любов була, та зло
перемогло…
жило
між пагорбів село –
але поганками блідими
поросло
де переможе зло –
приходить страх,
отруйний,
на тонки́х-бліди́х
ногах
16.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636203
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016
зима – форма
довершено-геометрична,
зразкова поема
класична…
… полірована
біла крізна мармурова маса –
окремішня, вирізьблена детально,
виокремлена досконально
навколишня
монументальна краса…
…летять сніжинки –
відточені однозначні слова…
зима – королева,
вивірено красива…
вальдґла́сово-криштале-ва
Тадж-Махалу
доцільність і рація,
мистецтва –
погребально-пишного – ілюстрація…
найелегантніші лінії
пишуть на теплих шибка́х
холодні інії…
метушливе життя –
зупинене, сховане-сковане,
дорогими блискітками розцяцьковане,
найкращими намірами контрольоване…
…метушливе життя –
допитливе, як дитя:
цікаве собі самому –
віднаходить себе у всьому
життя
хаотично – без толку і без пуття
проникає і виникає скрізь і всюди –
рослини-тварини-комахи-люди…
спонтанне-просте:
куди гляне – бринить щось,
прокльовується, сходить-росте-цвіте
о весняній порі –
хоч і на цвинтарі,
поміж плит мовчазних граніту,
травинкою кволою –
спішить заявити себе світу,
хай на хвилину
перед тим,
як між гранітів спрагло загине…
…зима –
Тадж-Махал,
збудований на упокій літу,
із мармуру, сердоликів-
я́шми-кришталю́-нефриту,
меморіал –
то́му, що недожито,
але – прожито…
сніжинки – реінкарновані квіти
зима-літо –
усе належить Життю:
Герда – з її крихкими
трояндами
нетривкими
і Кай –
з його кришталевою «ВІЧНІСТЮ»
10.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634802
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 11.01.2016
ведмежою шкурою,
розкуйовджено бурою,
розпинаєшся на вікні,
як у страшному сні…
темрявою нацькований,
рукавом заса́леним-
засмальцьо́ваним
заяло́зити пнешся шибки,
аби-но стерти з вікна зірки
ополонки,
як не заплющені мертві очі,
замурувати кригою хочеш,
у безпро́світь затюкува́ти
льняним-коно́пляним клоччям
ма́рні твої намаганки:
на небі – зірки,
а у шибках віконних
так-но відбит-ки…
05.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633594
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016
Хочу вишеньку-морелю
Смакувати у садку
І гойдати на орелі
Свою пісеньку дзвінку.
У травиці-шовковиці
Жуцю-сонечко знайти
І дитячі таємниці
Тихо їй розповісти.
Хочу сонце зачерпнути
У долоню зі струмка
І знайти чарівний прутик,
Що лякає гусака.
Хочу хмарки випасати
Пополудні на лужку
І в зозулі запитати,
Скільки має ще «ку-ку!»…
Не дивуйтесь, любі діти:
Що за мрії, звідкіля?
Просто хочу я у літо,
Дуже-дуже хочу я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445689
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 27.12.2015
прекрасний прогноз, що ночі і дні
і надалі теплими будуть у грудні,
(а дні – до того ще й сонячні!..)
а́ле більше радості
у коротенькій прозовій інтернет-новині́,
що «ні один український воїн
не поранений і не загинув сьогодні»
на війні…
на війні…
25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631339
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Зима суха - ні снігу, ні дощів,
Об лід крихкий щоночі б'ються зорі...
І все частіше ві́холить в душі,
Аніж надворі.
Поволі відпускаю, хай пливе
Усе, що справді досі мало вартість.
Цей світ, мій друже, дзеркало криве,
Тож будь на старті.
Перепливи, перебіжи, пере́-...
Бо й кут глухий в собі ховає про́світ.
Життя тебе, як липку, оббере,
Та все це - досвід.
Тож не здавайся відчаю, не стій,
Дарма, що бракне простору і руху!..
Бо в оболонці, хай і заслабкій,
Є сила духу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 27.12.2015
…вже народився Ясен-Світ,
а на газоні, під стіною,
бетонною,
ще лілові́ють хризантеми – живі…
живі!
зимо́, за тепле милосердя і пощаду,
віват тобі – привіт!..
25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631314
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
[i]якщо довго вдивляєшся у безодню,
то і безодня починає вдивлятися в тебе
(за Ф.Ніцше)[/i]
давні печалі, жалі́ старі,
як усохлі дерева на цвинтарі:
гілки-стирчаки пообсіли ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,
наче погруддя вмуровані
як шашіль,
печалі ку́льтові наші –
розточують
сухостої душі
дрібні личинки-провини –
точать до серцеви́ни…
…у безтурботному лузі,
у горбочку-крото́вині,
заховала жменю розбитих ілюзій,
напровесні
посадила кущик холодної м`яти –
на горбочку-кротовині –
і тобі, й мені
при нагоді щоб за́тишно споминати…
пташка яка
випадково крилом торкне,
м`ята спомином свіжим війне:
перед осінніми вічними зливами –
були ж ми
сонячними і щасливими…
…куди вдивляється пильно душа –
така її ноша…
18.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629563
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 19.12.2015
Спинилась ніч... Куди їй поспішати?
Їй добре й тут, у стомленій душі...
Сама собі - фортечні мури й ґрати...
Сама собі - сумА і бариші...
З чортополоху й перекотиполя,
З дощів морОсних, вичавлених з хмар,
Змостила лігво в павутинні болю,
Покликала сторожових примар...
Спинилась ніч... Не цокає годинник...
Півні мовчать - не проженуть мару...
І стогне вітром, плаче безупинно,
Ховаючи обличчя у чадру...
Душа мовчить... Вже ні жива, ні мертва...
Застигла у граніті чорна мить...
Спинилась ніч... Собі і кат, і жертва...
Спинилась ніч... Їй нікуди спішить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629472
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Всі хочуть щастя без дощів, щоб не з’являлась злива…
Але без крапельки дощу веселка неможлива. 17/12/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629471
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
зе́рна житні –
по свіжій ріллі
дбайливо засіяні,
лежать, золотаво-світлі,
на глибокому чорному тлі,
вира́зні,
як на нічному небі зірки –
дрібні
звіддалеки́…
у візерунки випадком зібрані,
довершені,
благообра́зні…
зерна житні
із полону мішка
упевнено звільнені,
із ковшика
лагідної долоні –
рухом «од себе» правиці-руки –
довільно
по чорній ріллі густо розвіяні,
позапада́ли у оксамитові борозе́нки
і ямки-заглибинки,
наче зірки…
наче атоми –
скрізь і всюди,
наче ми –
на поверхні Землі – люди…
«…коли сіль ізві́тріє,
то чим її насолити?..»*
отак і я, отак і ти –
зробив усе, що ладен зробити,
та на власні посі́ви уплинути,
щоб їм прорости-зійти,
ніяк не можеш:
тільки чекати,
сподівання свої покладати –
уповати,
на Творчість Божу…
сонце-небо –
рілля волога:
хто спонукає зернину проснутися і прорости?
великий секрет в-усьому-присутності-Бога –
простий:
кожній окремій зернині усереди́ні себе
да́но
ЗНАТИ ЯК – і ХОТІТИ…
тому і зійти
так само я
так само – ти
«…дерево
тільки Бог МОЖЕ зрости-ти…»**
15.12.2015
* Євангеліє від Матвія, розділ 5,
український переклад Івана Огієнка
** із французької поезії другої
половини 19 сторіччя (імені конкретного автора,
на жаль, встановити поки що не вдалося мені…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628871
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 17.12.2015
Два янголики бавились у піжмурки
у скверику, де випав перший сніг,
котилися під ноги людям іскорки,
та люди не завважували їх.
А янголики бігали, сміялися,
розбризкуючи всюди щирий сміх
ясним відлунням, люди ж не спинялися,
затято не закмічували їх.
Та янголики вперто чудотворили,
горнулися довірливо до всіх,
виліплювали сніжки підбадьорливі
з надією, що хтось помітить їх.
І янголики врешті засмутилися,
коли вже вечір стишено приліг,
байдужістю людською потомилися,
ніхто-ніхто за день не визрів їх!
Сльозинки заіскрилися під віями,
і, звісно, що ніхто не витер їх...
Два янголики стали сумновіями
у скверику, де випав перший сніг.
І лиш тоді, як сонечко всміхається,
спадає тихим відлиском до ніг,
два янголики інколи ще граються,
хоча й ніхто з людей не бачить їх...
(14.12.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629076
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 17.12.2015
[img]http://www.goodwp.com/large/201108/19659.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/8ffc1/x7H-nTbtP1A.jpg[/img]
А снігу нема… Вже і грудень дорогу прослав йому,
Вже паморозь-пудру розсипав: ступи та й іди…
І крига тонка, як поличка у креденсі давньому,
Рипить під напором сріблясто-дзвінкої води.
Напудрені віти духмяної хвої, колючої,
Морозне повітря гойдають – і чується скрип…
Дерева мої безголосі, чи й вам надокучили
Такі недоречні зимово-сумні кольори?
Клубочиться подих – це я видихаю жалі свої,
Вдивляюсь у річку, немов у розбите трюмо…
Допоки мене ти триматимеш вперто на відстані
Півкроку, півзойку, півдотику, чуєш, зимо?
Кому твої ткалі готують полотна розніжені,
Для кого у домі твоєму наткали красот?
Цей ранок безсніжний, як лезо пекуче, як ніж в мені!..
Прокручую вкотре окремий якийсь епізод:
Неначе навмисне хтось просто ввімкнув на “repeat”* його…
Здавалось, доросла, давно вже не вірю в дива́…
Та хочеться ди́ва – простого, наївного, світлого,
Як пригорщі свіжого снігу за крок до Різдва!..
[i]*Repeat (англ.) – повтор.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628947
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 17.12.2015
рілля –
за хвилею хвиля,
розгойдана плугом земля –
бо́розни-гребені
лискучі-масні́,
чор-ні…
хви-лі,
у безчассі застиглі –
гіпотетична
Матерія Вічна –
метафізичний прообраз ріллі…
од Початку Велике Все
у чорний Простір засіяне:
космічне-земне,
ненароджене-потенційне
до Пори до Часу бере́жене,
хо́ване –
неврече́вле-не…
Абсолютне Все…
знерухо́мілий океан ріллі –
чорні свої
застиглі хви-лі
непорушно несе
у вічній Тиші і Спокої…
у бездонних,
непроглядно чорних
його глибинах
усіх речей – форми і суті
сплять, до часу невидимі і забуті…
яко спить у ріллі насінина –
майбутнього літа паростки і врожаї майбутні
у теплій чорній пахучій пухкій ріллі
є все, що МОЖЕ зійти весною
і за літо вирости на Землі…
…сонячний промінь, як Світла Ідея,
одкрита Істина – Алетейя,
обере випадкове насіння-зерно́
і проснеться у зародку, і явить себе «із нічого» воно –
до сходу і цвіту,
до врожаїв літа…
непорушна осіння жива рілля –
колисанка-лю́ля…
Вічне Лоно – Матерія…
отака
аналогі-я
…Алетейя…
10.12.2015
[i]*Алетейя – Істина у своїй одкритості[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627520
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 11.12.2015
Пам'яті жертв голодомору...
Плаче свічка на моїм вікні...
Мовчки котить сльози своїм тілом...
І гарячим воском у мені -
Пам'яті жарина розпашіла...
Вогник віддзеркалився у склі...
Моторошно...холодно...і страшно...
Ніби десь там, у нічній імлі
Очі світять смерті сіромашні...
І хрести...хрести...кругом хрести...
Де-не-де ще бродять люди-тіні...
Вже немає сили віднести
Дитятко, заснуле в домовині...
... Щось болить і плаче у мені...
Вогник ріже серце, ніби бритва -
Плаче свічка на моїм вікні,
Встромлена в пшеницю, як в молитву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624671
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
[img]http://stud.udpu.org.ua/wp-content/uploads/2013/11/foto2.jpg[/img]
Мати гойдає колиску,
Наче безмовну труну…
Місяць в надщерблену миску
Глипа крізь шибку мутну.
Голос тремтить від утоми –
Боже, як тягнеться час!..
В чорний застуджений комин
Протяг хрипить парастас.
В хаті нетопленій, наче
В темному по́гребі, тхне.
“Бач, і дитина не плаче,
Схоже, заснуло, чудне!..
Добре, бо їсти не просить…” –
Скривилась, квола, страшна…
Жалять морози, мов оси,
Пружну мембрану вікна.
Боже, як тягнеться спокій –
Зв’я́зки тріщать, мов нитки…
Блимають зорі високі,
Як поминальні свічки.
Не пережити все лихо,
Не осягнути сповна!..
В хаті поскрипує стиха
Хворим суглобом труна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624441
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015
* * *
Курган Скорботи.
Дзвони. Люду – море.
Вшановують замучених братів…
Ідуть – на горло наступають горю.
Та інше я найбільш сказать хотів:
ідуть нащадки жертв голодомору
по вулицях з найменнями катів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624574
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015
«Сумний світ
Навіть тоді, коли зацвітають вишні,
Навіть тоді…»
(Ісса)
Про годинники пишуть мало – як про годинники взагалі так і про конкретні цокальні і чи мовчазні часомірні пристрої. У майстрів пера сидить в глибині їх потріпаних душ якийсь забобонний страх перед цим винаходом майстрів минулого. Так начебто, це не інструменти для вимірювання, а сам Час – предковічний, невблаганний, існуючий раніше богів і матерії. Не щастило, як клепсидрам з їхньою капальною текучістю (о, вода, ти сама вічність!), там і піщаним їх близнюкам, і сонячним тіньовідкидалам, і металевим втіленням Духу Механіки.
Не буду приховувати – я про них теж пишу з острахом, деяким навіть містичним жахом, хоч і люблю цих посланців таємного і сокровенного, цих металевих цвіркунів і шматочків макрокосмосу, що висять на руках кайданами (інколи). У небезпідставності годинникових забобон (міряли б вони краще простір, але люди чомусь не люблять носити на руках лінійки і компаси) я переконався на власному досвіді, коли подарував своїй колишній прекрасний часомір - наручний дзигар з латинськими цифрами та золотим блиском: цей був мій останній подарунок після нескінченної вервечки іграшкових зайчиків, мишок, розмовляючих їжачків і просто квітів – вона пішла від мене назавжди. З того часу до годинників ставлення у мене змінилось: крім замилування і споглядання з’явився якийсь страх – ніби висить в мене на стіні не круглий ментор, допомагаючи зрозуміти де я – в якій точці часопростору, а око Космосу.
Один мій знайомий має аж чотири годинники і носить їх в різні дні тижня: з чорним циферблатом для понеділка і п’ятниці, з білим для четвергів, з зеленим для середи і суботи, а позолочений для вівторка і неділі. Без годинника він ходить до церкви, коли приходить Великдень, а на День залізничника та прикордонника (його улюблені свята, крім Дня Святого Патріка, звісно - який він тоді одягає годинник - не знаю - це таємниця) чомусь носить все той же з білим циферблатом. Я не маю ритуальних пристрастей до годинників і чомусь думаю, що Конфуцій годинниками нехтував, відчуваючи час єством. Але в кожній кімнаті свого дому я таки повісив на стінах по годиннику різних моделей та стилістики і подовгу їх споглядаю вечорами і прислухаюсь до їхнього звуку (коли тихо). Проте я ніколи не думав, що годинники ще втнуть зі мною не один лихий жарт. Справа в тому, що цієї осені в мене було відчуття, що час довершився – попереду тільки епоха занепаду і самознищення людства. Я проганяв це відчуття із закутків своєї свідомості, але воно верталося. (А як занепад і погибель світу, то годинники не потрібні – отож бо.)
Якось коли листя пожовкло – таки стало золотим і зробило світ красивим (а я вже зневірився, що це буде), мені випало бути на конференції і поспілкуватись з колегами. Доповіді були різними: і занудними, на яких я просто засинав (мій Вчитель ще посміявся наді мною – проспав всю доповідь, а потім будеш казати, що доповідь була неглибокою, певно як і твій сон), до вкрай цікавих і емоційних. Але найцікавіше на конференціях відбувається між – за кавою, на перервах – розмови створюють атмосферу. Ні, це не «трьоп», як казав Тимофеєв-Ресовський, він міг це назвати базіканням, бо він був аристократом духу, «трьоп» - це на доповідях, а тут створення настрою – це запам’ятовується. На одній з перерв розмова почалась якась особлива легка і про все: про нелогічність частотнозалежного статевого добору в популяціях, про міфи в сучасній науці, про те, що люди теж кролики (добре, що не зайці) і це ні до чого хорошого не приведе (вже не привело), про пріони, про вплив чисельності на популяції зайців на статеву структуру цих популяцій і таке інше. Але я раптом зустрівся поглядом з одним колегою. Одразу відчув, що він теж звідти. Хто був там, той одразу впізнає брата - щось змінюється, щось стається з людьми - погляд в першу чергу, саме ставлення до світу, вираз обличчя.
- Ти теж звідти?
- Звідти.
- Давно?
- Місяць тому.
- Я два. Де був?
- У N-ській бригаді. Піхота.
- Я в М-ському окремому артилерійському дивізіоні. Де стояли?
- Під Гранітним.
- У мене там друг більше року воював - Тарас Ч.
- Не знаю... А ти?
- Під NN, потім під ММ, потім відвели і відправили на полігон.
- У нас тільки «бехи» були і АГС-и. А ти на чому був?
- «Гвоздики», «Сани», «Фаготи», «Піони»...
- Серйозні штуки... Особливо «Піони».
- І щось змінилось у твоєму житті після повернення?
- Нічого. Все те саме. Ніби й не було цього року. Ніби то все було не зі мною. Тільки от дружина від мене пішла...
- О, як я тебе розумію! В мене те саме, тільки останній аспект був до, а не після.
Ось і вся розмова. Далі і так все ясно - як там було не треба розказувати ні мені, ні йому. Хто не був - не зрозуміє. А нам все ясно і буз слів. Я думав на цьому розмова вичерпається, далі буде тільки розмова без слів, або про каву. Або про буддизм. Але я помітив у нього на руці годинник. Скло було настільки пошкрябане, що відповідь на питання яка нині година чи день на календарі могла бути тільки абстрактною - вічність нині, вічність. Але він вловив мій погляд - я відчув, що подальша розмова можлива. Щоб урвати паузу, я спитав:
- Трофейний? (Хоча прекрасно розумів, що трофейні годинники не такі і мій співрозмовник зовсім не належать до тих людей які привозять звідти трофейні годинники і тим паче їх носять.)
Він зрозумів, що це жарт:
- Ні. Ношу, бо не можу носити інший. У мене відчуття, що якщо я зміню годинник, то забуду щось важливе, щось таке, що не можна забувати. А обідраний він такий весь ось по якій причині. Це в липні чотирнадцятого року. Ми наступали... Зачищали селище Н. Точніше те, що від нього лишилось. У руїнах засіли сепари і вели вогонь. Моєму взводу наказали штурмувати будинок де вони засіли і гатили з вікна. Такий собі двоповерховий колишній особняк. Розбились ми та три групи - одна буде штурмувати, а дві прикривати. Зіграли в «камінь, ножиці, папір» - кому штурмувати. Випало мені і моїм хлопцям. Подумалось - ну ось і все - зараз нас і покладуть. Як просто вирішилось - кому жити, а кому помирати - «камінь, ножиці, папір». Підкатили «беху» і давай смалити по них з усього, а ми в обхід, з глухої сторони того дому і під вікна. Вибивати шибки вже не треба було - кинули у вікна гранати, а потім по одному через вікно. Я йшов другим, застрибнути моментом не вийшло, але хлопці просто закинули мене в вікно разом з автоматом. Відчував, що зараз почнеться стрілянина в будинку і отримаю свою кулю. Але пощастило - сепари чомусь були всі саме в тій кімнаті, куди ми кинули через вікно гранати. У домі було чисто - тільки три мертвих сепари і купа гільз і зброї. А годинник я обідрав у стіну, коли мене закидали через вікно...
Якось так увірвалося те життя. Несподівано. Годинником. Який носить на руці не колега - ні, побратим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621683
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 17.11.2015
…не лови риби
понад власні шлунко́ві потреби –
розумно обмежуй
пожадливу хіть;
мимохідь
не розтоптуй отруйні гриби,
не ламай дере́вам гілок,
не обривай листя-квіток –
знічев`я чи несвідомо
зла не чини нікому-нічому…
як во́ди земні –
знай: і для тебе встановлені межі,
не визбируй зайве гриби,
не виловлюй риби
над життєві свої потреби
так виходить із висоти Неба,
що занадто багатства земні,
понад міру надбані –
не по праву тобі належать,
надмірні багатства твої –
у інших одібрані,
крадені,
комор і стаєнь істинні хазяї –
ті, хто трудилися примусово –
підневільні раби твої …
інші сіяли, ти пожинав –
крав,
облудно привласнював,
паразиту-вав,
закони Природи порушував,
плюндрував
…усередині кожного – ва́ги
двоча́ші…
самі розкладаєм на чаші діяння наші:
на одній – задоволення і розваги,
на іншій – розумна міра, освідомлений піст* –
духовний Розвиток-Ріст;
на одній зазначено «пекло», на іншій – «рай»:
традиційно і трафаретно нехай,
але – знай…
…не розтоптуй знічев`я гриби…
не лови понад міру риби…
а втім,
на глас, у пустелі волаючий, не зважай,
само-вільно собі обирай…
16.11.2015
* освідомлений піст: сенс посту полягає не у відмові од їжі, а у відреченні від її значущості, у розумінні того, що твоє-моє життя насправді од неї не залежить (Михаїл Зарєчний «Квантово-містична картина світу»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621472
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 17.11.2015
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 16.11.2015
1. ПЕРЕДЧУТТЯ
…виникло тихе,
лагідне передчуття
золотого… сонячного…
орео́льного ніби кола-круга…
безкорисливого
несподіваного давно
щирого друга…
чогось простого і чистого
я́сного і наївно-врочистого
полохливе
щасливе передчуття
радісного співіснування,
взаємо-світлого-співжиття
2. ПОДІЯ
заплутана
у стропах пухового парашуту
насінина кульбаби-молочаю
добралася і заглянула
у мою,
павутиною до висоти прикуту,
віконно-одкриту келію –
невагома-прозора
явилася несподівано
перед, устромленим у вікно,
моїм відстороненим зором
зависла у леті на мить –
не летить-не вита,
і ніби вира́зно говорить,
і ніби спішно пита:
«…може,
допоможете – де б знайти
хутко у вас тут себе засіяти?..»
«у нас тут? – о... ні…
у нас – ні…
хіба, знадвору десь, на підвіконні,
у якійсь випадковій заглибині
у бетоні,
чи тріщині
на стіні
одвісній…
а у нас – ні…»
3. ПІСЛЯСМАК
вітер дмухнув-проли́нув
і безслідно зніс насінину
післясмак утрати
зяє по́рожньо у вікні
і у мені
післясмак -
ніби стало щось зовсім не так
14.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613362
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 16.10.2015
наливається
світла цілющим соком
ранку
наво́щене яблуко…
десь
у нетрях корови
учорашня трава
трансформується
у нинішнє молоко
розтопи́рчилися пру́жко
дароно́сні дійки́
на донизу уві́гнутому
куполі ви́мені
мить
і ударять тугі цівки́
у дно дійни́ці -
тугі промені
у віконні шибки́
одкриває непоспіхом день
світобудовні прості таємниці
життя – чорно-біле телятко
із золотої дійниці
тепле п`є молоко
наливається світлом і барвами,
наче яблуко
04.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611239
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 05.10.2015
Одцвітає кульбаба,
травнева снує хуртовина,
парашутики сиві
розгойдує легіт між трав.
Серед готики гір
соловіє гладка полонина,
пектораллю фіалок
духмяних її заквітчав
оксамитовий травень.
І тиша стоїть напівмертва,
бірюзовим сатином
застигли німі небеса...
Одцвітає кульбаба,
яка ж надаремна ця жертва -
невагомо-тендітна,
летка сиворунна краса...
Теплих кінчиків пальців
завія торкається ніжно,
за щетинки трави
зачепилась ангорова шаль...
Одцвітає кульбаба,
в душі по-весняному сніжно,
білий світ оповила
пухнаста і тепла печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424600
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 03.10.2015
А літо заду́шне ще й супиться -
Йому би ще вікон і... вік.
Аби прогиналися вулиці,
Аби удовиці роззулися,
Бо з хати іде чоловік...
А літові мало заду́шного,
Все лізе і лізе на тин,
Де дзбанки... йому б ще сивушного
Питва... а ще ката бездушного,
Що вип*є і стане таким...
А літо безмірно комизиться,
Дуріє, живіє... вінки
Йому опадають на вилиці,
Багато вінків... не противиться,
Не плаче ані... ні за ким...
Заду́шне се літо...
(18.09.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608247
дата надходження 21.09.2015
дата закладки 22.09.2015
Я хочу щоб пахло яблуками,
Я хочу цього щоразу, щороку,
Щоб пахло навколо плодами весняних спокус і урочистих злив.
Я хочу щоб пахло яблуками
В день і в ночі
І ти так хотів.
Я хочу, щоб пахло яблуками у мене в дворі. І в серці.
Я хочу щоб пахло яблуками
На підвіконні, і долі. І в хаті.
Щоб пахло так аж снилось,
Те тихе п’янке божевілля -
Літа мого кужіль.
Щоб гули настирні оси і товстуни-джмелі
І роздавала ляпаси яблуня черепичним щокам,
А я б ще і відра і діжі підставила…
Щоб не кінчалася пісня літа
У супроводі яблуневих сонат
І шаманська нічна яблунева перкусія не скінчала свій лад.
Я хочу щоб пахло яблуками,так ,щоб і ти хотів …
… он як хрумтять…
Яблука пахнуть ….
І пахнуть мої вуста…
А потім я буду липка …
А в тім…
Я хочу щоб пахли яблука, а ти?
Я й поготів!..
07.09.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606781
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 15.09.2015
[img]http://cs621631.vk.me/v621631433/43d5b/NEynCHKBTwg.jpg[/img] [img]http://cs540107.vk.me/c7003/v7003382/d813/_CfcgyQ8LEo.jpg[/img] [img]http://cs540105.vk.me/c7002/v7002312/41ea/P_2i2DasZ5M.jpg[/img]
Озеро зранку,
неначе
під плівкою скла –
анішелесть!
Навіть верби
застигли замріяно…
Бійся тієї,
в котрої
бурштинна смола
переливається
під шовковистими
віями.
Бійся данайки,
що тихо приносить
дари
і зазирає у вічі
невинно, з довірою…
Попелом вітер
розвіє
палкі кольори,
пригорщі золота
ляжуть під ноги
офірою.
Закружеляє,
завихрить думки
листовій,
потім
усе позбирає
і викладе стосами…
Бійся тієї,
в котрої сміються
з-під вій
теплі зіниці
і жалять
пекучими осами.
Знаєш,
вона обережна,
як мудра змія,
порухом жодним
сум’яття свого
не виказує…
Бійся тієї,
що знає тебе
на ім’я,
входить
улесливо в дім
і виходить з образою.
Бійся князівни
в розшитій листками
парчі,
сонця,
що в косах її
мерехтить діадемою –
так,
як боїшся любові
у власній душі,
світлої,
справжньої,
та, попри все, –
невзаємної.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606542
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015
…а коли настануть холоди
і преобразяться в твердь озерні води,
од вітрів затулиться вікно –
туго-щільно:
намалюю пальцем вказівним
у́смішку розмашисту на шклі
і сховаюсь у її теплі…
буду
проз усміхнену проталину
виглядати ві́ршів і весну
05.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604496
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/4/78/467/78467579_89aa51b4ee2e.png[/img]
Вбираєш останнє серпневе тепло –
Повільно, маленькими дозами…
В динаміку чути знайоме “Ало,
Вітаю Вас! Ви в зоні осені…
Замовте собі щось мінорно-легке
І будьте на гребені спокою”.
Гора настовбурчила свій ірокез,
Фарбований теплою охрою.
Немов монотонністю вібродзвінка,
Повітря розгойдане осами…
У сховку затиснутого кулака
Снить бабка смарагдово/росяна –
На згадку про літо маленький презент,
Що віє теплом безтурботності…
Ти, наче забутий всіма абонент
У зоні своєї комфортності.
Іще не перейдено всі рубежі,
Не зміряно сту́пнями босими…
І бабкою серпень вібрує в душі,
Та вже… поцілований осінню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601037
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 21.08.2015
варять варення
із аличі
пахучі серпневі ночі -
гарячі,
як за хлібом черінь у печі…
терпкого ма́рення
додають у липкі аличеві сни
неугавні цуке́рники-цвіркуни:
перетирають об ре́шета срібні
поморщені
і дрібні́
ягоди чорно-сині,
сонцем за дня прив`ялені
на колючій тернині
перетирають терпкі терни́
у срібних решетах цвіркуни,
до музик охочі –
здіймають щемливими хвилями
карамелеве плесо ночі…
…тремтить над пахучим варевом
переливчаста діадема
цвіркунового
перед-прощального щему
15.08.2015
*конфітури - варення
** цукерник - кондитер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600699
дата надходження 19.08.2015
дата закладки 21.08.2015
Осінній ліс попахкує димами,
В дубовій люльці куриться смола…
Я не прийшла поплакатись думками,
Я просвітліти серцем забрела.
На пні сухому всістися зручніше,
Припасти зором до пожежі крон
І слухати, як вітер світ колише,
Співає з потічками в унісон.
І вірити, що в цій красі безлюдній,
У глушині намолено-святій,
Такі дрібні й убогі наші будні –
Не варті миті тут, на самоті…
І до землі вклонитися деревам,
Бо ж я – Верба, а, отже, не чужа!..
І ця прозора річка кришталева –
Мого життя початок і межа.
І дупла ці – душі моєї рани,
І соки ці нуртують і в мені!
Спасибі вам, старі, як світ, Ґорґани,
Що сонця й на мої вділили дні!
Що з вами я незвідані висоти
Пізнала і вросла сюди навік,
Що вистачало срібла й позолоти
На мій земний благословенний вік!
І в час, коли травою, ніби швами,
Затягне пам’ять всі мої сліди,
Я знов сюди повернуся, щоб з вами
Цю світлу тишу вічно стерегти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600534
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
прошурхоті́ли,
наче за вітром сухі листки,
над комина́ми – шпаки…
над комина́ми-даха́ми-
стрі́ха-ми
плинуть, не опадають,
крепові чорні стрічки –
тренуються,
до перельоту готуються
із усієї округи шпаки
…і ластівки
таємницю знають –
у Єдність збиваються,
у спільноту-зграю,
і розмотують чорні живі стрічки́
понад луками і полями,
сте́рня-ми,
над усіма нами…
…лелеки
позоставили береги-заплави,
відпрацьовують у піднебессі
навігаційні вправи –
вчат(ь)
окрилених лелечат
летіти ви́соко і довго-далеко –
лелеки
у океані повітрянім навігації –
неодмінного еманації
...то ж і мені треба
виходити з хати –
тебе вітати,
що тут уже мовчати,
відводити очі:
дні – коротші…
хочу-не-хочу –
довшають ночі
прохолодою зліловіли
по заходу сонця смерка́нки,
задумливо-за́спані ранки,
туманів скла́дки і бганки,
неждані-негадані вечори
до пори…
шпаки-ластівки –
чорні живі стрічки…
над коминами,
над усіма нами
ви́соко і далеко – лелеки
леле-ки…
стерніють гостро поля,
полотніє земля,
опісля жнив змарніла
скоро вже
замузи́чаться весілля́
наре́чена біла
поміж вербами – цнотливо-несміла:
полоще вітер фату над річкою,
перевиту чорною стрічкою
01.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600549
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Потяги-станції-рейки - у крадене літо.
В щастя печальне. Тривалістю - сорок годин.
В сонця - підозра на осінь. І танець святого Вітта
в мокрих дерев... А на груші медовій син
цями на тілі - жовті сліди падіння.
Грушопадіння... Дощопадіння... Грім...
Пахнуть вокзали розлуками - так осінньо.
Синьо - печаллю. І грушами ще окрім.
Гріхопадіння.
Крадене літо.
Грушу солодку їм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597293
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 07.08.2015
[i]У родину Михайлишин з с. Липовиця на Рожнятівщині
прийшло непоправне горе. 14 липня 2015 року у зоні
проведення антитерористичної операції при виконанні
бойового завдання біля Станиці Луганської обірвалося
життя бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади, старшого
лейтенанта Миколи Ярославовича Михайлишина.
Йому було лише 23...[/i]
Сини ідуть за обрії далекі,
Не залишають звісток і адрес,
Немов підбиті кулями лелеки,
Пливуть у сивій купелі небес.
Скривавлені і спалені у танках,
Розірвані у полі на шматки…
Чорніють на похованих останках
Хрести, немов обвуглені кістки.
За ними відголосять панахиду
Тужливі дзвони, дощ і матері…
Невже зі смертю програно кориду
І ґніт життя у свічці догорів?
І, кров’ю замережана, дорога
Поміж ниток лягла на полотно…
Як мало їм відведено земного
І як багато вічного дано!..
І, мов з корінням вирвані дерева,
Лишають по собі́ глибокий шрам.
Сини ідуть тримати наше небо,
Щоб дати шанс усім новим життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596938
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 04.08.2015
[img]http://cs628222.vk.me/v628222845/c331/SylcwVAjzHQ.jpg[/img]
Боже, як добре під вечір вертатись додому,
Гріти підошви об теплий м’який тротуар
І відчувати в ногах підсолоджену втому,
Ніби пробіглась зефірною м’якоттю хмар!
Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель.
Світло тебе відбиває у плазмі вітрини,
Поглядом ніжним комусь надсилаєш привіт,
І завмирає під скельцем невтомний годинник,
Поки бубнявіє в Музи кругленький живіт…
Знову народиться вірш по дорозі додому,
Стрілки, як завше, почнуть свій наступний пробіг…
Боже, як добре пройтись і забути про втому,
Гріючи серце і ноги в долонях доріг!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595911
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 30.07.2015
А хочеться бути маленькою,
Захоплюватись невідомістю,
І світло черпаючи жменькою,
З омріями злитися повністю.
І, мов янголятко невидиме,
Усістись на хмару непірену,
Аби за прозорими крилами
Не зріти нічого невірного.
Як хочеться бути невинною -
В колисці усесвіту сивого
Гойдатись малою пташиною,
Під небо злітати - щасливою!
А потім упасти в півонії,
А потім здійнятись кульбабою,
Пірнути у хвилі бездоннії,
Як риба, за вищою радою...
Аби засвітилося зорями,
Аби не спалилося липнями
Те серце, що дише просторами,
Ті сни, що охрещені літніми,
Де хочеться бути маленькою,
Захопленою невідомістю...
(8.07.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595895
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Я бачила, як ніч ходила по кімнаті,
Тулила свої босі ноги до грубки,
Вкладаючись просто долі.
Я бачила де коник вмостився спати.
Там, у порцеляні, бубоніли Баюнки.
Кодували смачні напої,
Завиванці в’язали навколо пальців
Коли я спала в твоїх долонях .
Семи шерстні кішки гомоніли навколо,
Танцювала Луна у колі, напувала чаями міцними,
Снами пророчими з того простору, де
Мешкають Норни*. Ледь чутно по волі…
Баюнки** співають…
Згадую рухи чудні, слова забуті складні.
Загадаю.
Зоряний міх,
Мишами погризений, латаний-перелатаний,
Заховає мене від всіх
Від турбот.
Від жалів…
Щоб у закутку тиші, аж до ранку спалося.
Щоб долоні сонячні тихесенько гралися
Пасмами - кучерями,
Коти руді лащилися шовкові.
Щоб струмені золотаві
Тіло силою повнили… Грали.
Щоб я бачила радісні сни . Знала.
У долонях твоїх схована.
Сонна , смішна, зацілована…
Оновлена.
27.07.15
** Баюнки від Кіт Баюн — персонаж чарівних казок, сни Баюнок цілющі. (А)
Саме по собі слово баюн означає «говорун, оповідач, ритор», від дієслова баяти — «розповідати, говорити».
* Но́рни — в германо-скандинавській міфології три жінки, чарівниці, які володіють чудодійним даром визначати долі світу, людей та навіть богів
Імена Норн:
Урд — що означає минуле або доля.
Верданді — що означає теперішнє або становлення.
Скульд — що означає майбутнє або борг.
*** малюнок з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596122
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Захворіло Сонечко -
Ліки п'є ;
І хова в долонечки
Личенько своє...
Вкрилася периною
Неба вись,
І блука хмариною
Дощик - он, дивись!
Заберу малесеньке
З-під дощу,
Дам рушник м'якесенький,
Чаєм пригощу;
Запрошу я Сонечко
До душі,
Дам йому в долонечки
Казку і віршІ ...
Завтра розпогодяться
Небеса -
Бо з любові рОдяться
Справжні Чудеса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595142
дата надходження 21.07.2015
дата закладки 23.07.2015
Чудова робота проекту Сила слова на мій вірш "Безхатько-пес". Дякую всім учасникам відеоролика!
https://www.facebook.com/sylaslovaua?fref=nf&pnref=story
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили…»
Світ створювався з хаосу і завжди прагнув до гармонії
всього живого. Людина від початку отримала свої переваги,
які, вочевидь, були дані їй не для того, щоб нищити і руйнувати,
ображати і вбивати менших і слабкіших.
Ми хочемо гідно виховувати власних дітей, але часом не в змозі
впоратися з домашніми тваринами.
Ми визнаємо проблемою дитячу безпритульність, але проходимо
повз змерзле голодне кошеня на вулиці.
В очах кожного пса-безхатька можна прочитати сумну історію нереалізованої дружби й відданості і віру,
віру, що знайдеться
хтось, хто згадає своє справжнє покликання – бути людиною.
[youtube]https://youtu.be/06DJA1Z7mO8[/youtube]
[i]Тетяна Белз, Дмитро Богданов, Алла Задніпровська, Тетяна Спіріна-Сметана, Олександр Пархоменко, Інга Кирилюк
Майстрували: Дмитро Галанжа, Марина Статкевич, Пишун Сергій, Катерина Пташка.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595351
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 23.07.2015
ранок
пахне чаєм з романцю –
зе́ло
освятилося дощем на Трійцю,
із акацій точаться меди,
дзвонить птаство
Славінь-пісню Сонцю:
за Любов і за турботи нами –
щира Тобі дяка, Господи…
01.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592772
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 13.07.2015
[img]http://www.perticonespedizioni.com/sites/default/files/storia.png[/img]
Уяви: шоста ранку, старий допотопний автобус,
Затягнувшись, викашлює дим, торохтить двигуном…
На сидінні потертому ти, ухопившись за спробу
Повернути в дитинство, сидиш… І тобі все одно,
Що позаду лишається червень, міста і вокзали,
Недопита і вистигла кава, запилений стіл,
І, розсипані стосами крил, перепрілі журнали,
Між якими пожовклі від часу конверти листів…
Хай воно залишається там, під печаткою “завтра” –
Ці буденні турботи, ці втрати себе в суєті…
Із рипучих колонок свідомість загойдує мантра –
Призабутих улюблених треків мотиви прості…
У закурених вікнах проскакують слайди пейзажів
І засвідчує небо погожий і сонячний день!
Так комфортно тобі наодинці, між цих антуражів,
Шурхотить, мов льодяники, пам’ять у сховках кишень…
Перламутрові трави блищать, наливаючись сонцем,
Мандариновим сяйвом запалює ранок зеніт…
Не повіриш, та всі ми, дорослі, плекаємо схрон цей,
У якому захований чистий незайманий світ.
В кріогенній посудині, в ампулі, ніби чар-зілля,
Має кожен галактику власну. І в обраний час,
Коли хвилею теплою, наче хмільне божевілля,
Ностальгія накриє, втікаємо далі від мас…
І, впіймавши автобус, тримаємо курс у минуле,
Де у кожного стільки щасливих простих таємниць!
І руйнуються відстані, з гуркотом падають мури,
Коли Вічність вливається в ґудзики наших зіниць…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589075
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 25.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2015
У сонмі блискавок - заграв,
Поміж запльованих криниць,
Де люд байдужий поспіша
У край приручених синиць,
Лежить зґвалтована душа
Обабіч пройдених доріг -
Уже не варта ні гроша,
Лиш так...ганчірочка для ніг...
Посеред слів важких - в'язких,
З ножем по саму рукоять -
За те, що вірила в казки,
Що можна душу покохать...
Наївна!.. Зовсім, як дитя...
Обличчя й тіло - над усе!
Тоді на блюдечку життя,
Напевно, щастя принесе...
... Там, на розпутті доль і мрій,
Де душ загублених базар,
Котилась болем з-попід вій
Чи то дощинка...чи сльоза....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586094
дата надходження 08.06.2015
дата закладки 08.06.2015
Десь виринають з пам'яті то дати,
Але частіше образи, фрагменти...
Де мама все щось робить коло хати,
А в гаражі у тата інструменти.
Наші собаки: трохи рижа й чорна.
І сад з городом - майже на подвір'ї.
Завжди всміхнуся, - спогадом пригорне
Так, ніби душу залоскоче пір'ям...
І я щаслива... Боже, як щаслива,
Коли згадаю пустощі дитячі.
Ту солодющу, ту медову сливу!
Й далекі зорі - тихі і тремтячі...
І в серці сум, і радість, - все від того,
Що доля ця дала мені пізнати
Двох ангелів життєвої дороги:
Невимовно коханих маму й тата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580361
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 30.05.2015
Як Вам живеться,
Сонячна Принцесо,
в похмурім світі, де панує дощ?
Лише учора
мріло тихе плесо,
а нині - вир.
Мов сотні потороч,
пливуть дерева,
вимиті під корінь
з покинутими гніздами.
Пливуть…
Де тішилися заводі прозорі, -
лютують буруни і каламуть…
Але цвітуть
для мене Ваші очі,
нестримним світлом
гріють небеса!
А голуби воркують так пророче:
у зливах також -
неземна Краса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235627
дата надходження 18.01.2011
дата закладки 24.05.2015
Коли найперший сонця промінець
торкнеться ніжно твого підвіконня –
з’єднає ранок стук обох сердець
і донесе тепло моїх долоней…
То ж не дивуйся, як відчуєш ти,
що вихлюпнути усмішка готова,
що хочеться кохати і цвісти!
Згадай,
адже спочатку було Слово -
воно розквітне в серці веселково
і поведе в нові, ясні світи!
Цвіти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232821
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 24.05.2015
Відсвіжити думки
в перемитій дощами траві,
де розсипались бедрики,
наче гранатове зерня…
І очистити пам’ять, мов сад,
від колючого терня,
прорідити густі бур’яни
у своїй голові…
Наковтатися пахощів пряних
зі смол деревних,
захмеліти собі в океані
пахучих веро́нік…
З ностальгією щемкою
вижухлі аркуші хронік
погортати, вмостившись
на свіжому лоні весни…
Відіслати е-мейлом комусь
найніжніший привіт –
і далекому наче,
й водночас такому близькому!..
І поставлену зопалу крапку
змінити на кому –
може щось та й складеться
із плином розтрачених літ…
Полоскати думки
в океані густої трави,
в білій піні кульбаб,
що осипались лагідним пухом…
Лоскотати уяву,
мов кішку пухнасту за вухом,
і, зірвавшись у небо,
окрикнути вітер: “Лови!”
Запливти поміж хмари,
пірнати дельфіном углиб,
і водойму душі очищати
од плісняви й моху,
паперові кораблики мрій
відпускати потроху –
в бірюзові поля
з косяками мандруючих риб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582953
дата надходження 22.05.2015
дата закладки 23.05.2015
Дощ звучить за вікнами дзвіночком -
То весна кує тепла мечі...
Хочеться згорнутися клубочком,
Муркотіти на твоїм плечі...
Заховатись від думок і світу
В затишку твоїх надійних рук,
І на ноти веснянОго вітру
Твого серця заспівати стук...
Пригорнутись, ніби на прощання,
До тремтіння, щоб відчути щем...
Споглядати як прийдЕ світання
Вмите до рум'яності дощем...
Щоб душа позбУлась обладунків...
В неї ж крила, Янгола незгірш....
...ПелюсткАми ніжних поцілунків
На мої долоні ляже вірш...
ПІСЛЯМОВА.
Нам на сьогодні сніг передають...
Весна холодна, мабуть в тому й суть,
Що захотілось крапельки тепла,
Тому цей віршик Муза принесла...
Він не найкращий з-поміж інших рим,
Та якось стало мені добре з ним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571821
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 21.05.2015
Стара бабуся, вже сива-сива,
У переході на хліб просила.
Невже ж то має на те охоту?
Щодня виходить,мов на роботу.
До всіх, хто пройде, очима кліпа,
На хліб вже має , і є до хліба...
Усе стоїть тут, не йде, не досить,
Мов роздає щось вона, не просить.
І я в долоні знов гривню грію,
Куплю у неї собі ... надію.
Кладу свій смуток я їй в долоню
І чую тихе :" Дай Боже, доню..."
Душа зігрілась і освітилась,
На свій автобус я вже спізнилась.
Стою, а в серці така задачка:
Хто з нас сьогодні , скажіть, жебрачка?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581010
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 18.05.2015
«Люди - вони - небезпечні -
з їхніми гострими пилами,
цвяхами оскаженілими…»
[i] («Зимова казка» Уляна Задарма)[/i]
лелеги ми…
іспокон віків,
за промислом Божим,
селимось
поміж людьми
знають люди:
де лелеги склали гніздо –
не буде
біди
і ці знали…
та лелече гніздо скинули,
розтоптали
лелеги ми:
кожну гілочку-хворостину
зносили і складали
дзьоба-ми…
людям усього мало:
гніздо зруйнували
будуть тепер над ними
дощі іти:
сто днів, сто місяців
і сто років,
зливи безпросвітні лити –
совість осклизлу
мити…
будити
застороги і обереги…
віками –
тисячоліттями!
журяться
бездомні лелеги
над звіро-недо-людьми –
неандертальця-ми
05.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581727
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 17.05.2015
[i](Катерині Білокур)[/i]
Жінка малює квіти – чудна затія!..
Теплі мазки лоскочуть цупкий папір,
Сонце цілує скроні, тремтить на віях,
В дивній палітрі квітне строкатий двір.
Жінка – проста і скромна волошка в житі,
Скільки краси од світу цього у ній!..
Ловить душа натхненні чуттєві миті,
Вправно виводить світлом на полотні.
Як вона вміє – сумно, дитинно, чуйно,
Навіть наївно трішки, космічно аж!..
Квітнуть сади, поля і подвір’я буйно,
Дихає раєм кожен новий пейзаж!
Пензлик в її руках, мов легка пір’їна,
Вмочена в сік землі, в голубінь небес…
Жінка малює свято в раю на стінах,
Скільки простих і добрих у ній чудес!..
Зі́йдуть з полотен білих барвисті квіти
І приживуться в наших земних садах…
Жінко, в котрої сонце у грудях світить,
Квіти твої підперли небесний дах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580921
дата надходження 13.05.2015
дата закладки 14.05.2015
Розцвіли каштани...
Сонце полум*яне
Ласо шугонуло у крутіж суцвіть.
Піниться, шумує,
Променем цілує
Кожну найдрібнішу вінценосну віть!
Ну а та - пашіє...
Щастя струменіє
З листу золотого у небесний ківш.
Боголика милість
Долі опустилась,
І довкола, ніби, стало все добріш.
Все миліше стало.
Проясніли зали
Ті, де нещодавно гелготала ніч.
Злоязикі чвари,
Збриджені почвари
Спудилися й прудко повтікали пріч.
Геть од цього світла,
В закапелки - скніти!
Нині час не тіней, нині час не зла...
Палахкочуть щасно
Кетяги прекрасні,
На каштанних кронах світяться дива.
(6.05.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579282
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 06.05.2015
[img]http://muzmix.com/images/songs/80856/2.jpg[/img] [img]https://cs7058.vk.me/c540102/v540102906/5a637/WIDDvCydRpI.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c625823/v625823731/28078/z0gGP25U6Es.jpg[/img]
Травню, поклади мене на музику –
Ніжно-ніжно, нотками весни…
Вже бруньки, зав’язані у вузлики,
Вибухнули вицвітом* лляним.
День, як вулик, бджолами махровими
Аж гуде і хлюпає увись!
І гаї милуються обновами,
Травню мій бузковий, подивись!
Доторком розбурхай сонні клавіші,
Випусти крилатий нотний рій
І вербові струни найяскра́віші
Підіграють музиці твоїй…
Мій натхненний звабнику і злодію,
Це для нас весна полотна тче!
Поклади мій настрій на мелодію,
А долоню теплу на плече.
[i]*Вицвіт (діал.) – цвіт.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578484
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 05.05.2015
народжуєшся у садку…
ростеш безтурботною пташкою,
чи якою дрібною комашкою
межи трав і квіток на лужку –
і не знаєш:
уже ти – на ринку,
уже ти – предмет
купівлі-продажу на прилавку
на ярмар-ку
об`єкт
купівлі-продажу-обміну:
вже тебе
обмацують-обдивляються –
складають ціну́,
свердлять у вусі дірку –
чіпляти бирку
розвивайся-рости…
на ярмарку, де торгують людьми,
будуть тебе обирати
за кори́сними
якостя-ми…
не про душу турбуйся – праведну-грішну,
а про кар`єру суспільно успішну
…роботяща, покірна, слухняна,
безсловес-на –
потенційна дружина,
жона…
…безвільний, обмежений розумово,
кривий на дух і на слово,
послужливий, мускулисто-дуж –
товарно-ба́жаний муж…
кваліфікація,
продуктивність-потенція:
на сімейно-суспільно-рабському ярмарку –
жорстка конкуренція
цінність зовнішньої краси –
за скільки себе продаси
ярмаркова сучасність:
люди стосовно людей –
мінова́ власність
трепетно
усуціль валяються
розбиті серця
і не гояться:
вічна дилема -
рабовласник чи рабовласниця
нестримні
плотські потяги інстинктивні –
любовні страсті:
ти-навіки-мій-ти-навіки-моя –
утробний голос претензій на власність
…а вишні, вишні!
цвітуть наївно, білі і пишні – весна:
якою цьогоріч буде
ринкова
на вишні ціна?
29.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577816
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 02.05.2015
Мама розсипала сонце
у нас під вікном –
жовті чубаті нарциси
розкрили долоні,
леза листочків
розрізали ґрунту рядно,
вітру кивають
голівоньки ніжні і сонні.
Мама блакить заплела
у волосся весні –
крокус-метелик
обтрушує зрошені крильця,
квітень його пеленає
в ранкові пісні,
спати вкладає під вечір
у тепле кубельце.
Мама, як щедра весна,
розплескала тепло –
і розмаїття тюльпанів
стрункими рядами
вздовж огорожі
строкатим огнем зацвіло,
двір оживився, немов
петриківський орнамент.
Мама посіяла слово
в дитячій душі...
Слово зійшло,
ніби сонцем обніжені квіти,
тягнеться в небо
проз вії густих споришів...
Світить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578294
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 02.05.2015
Вітре, передай привіт квітневий
Тій, котра приборкує вогонь,
У котрої клени, наче леви,
П’ють росу з оливкових долонь…
Передай трембіти клич ранковий
Зо самого серця гір Карпат
Тій, котра оздоблює підкови
Каменями в тисячі карат…
Тій, котра жене хмарин отари
По небесних луках голубих,
Ловить на невидимі радари
Космосу найменший видих-вдих…
У котрої Всесвіт за дверима –
Говір лісу, древній, гомінкий!..
Тій, котра вплітає зорі в рими,
Промені і зливи у рядки…
Вітре, передай весни цілунки
І квітневі пригорщі тепла
Тій, котра у мідні обладунки
Сонця власне серце одягла…
Передай роси дрібне намисто,
Згусток неба – чистий, мов топаз!
Хай їй буде світло і врочисто
На душі у цей квітневий час…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575714
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 20.04.2015
світла
кожну окрему бризку
із шиби злизую – кінчиком язика,
наче кіт, що «полірує» до блиску
дно полу́миска з-під молока…
зголодніле
за́ ніч єство моє
кожну краплину світла
квапливо у себе всотує, убирає –
спішить пожадливо,
не встигає:
з даху капає, капає молоко –
прибува́є:
квітневими за́світами
швидко розви́днюється,
світає…
20.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575711
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 20.04.2015
[img]http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/0/113/289/113289206_large_520371_original.jpg[/img] [img]http://muzmix.com/images/songs/102743/7.jpg[/img][img]http://img829.imageshack.us/img829/2185/forumdasnetpamukcicegi.jpg[/img]
Квітень брунькою вербовою
Впав у пазуху весні…
Не питай, що я приховую
В серці, на самому дні:
Чи хурделиці непрохані,
Чи пелюстя пелену́?
Квітень мрійником закоханим
Заколисує весну.
А вона кружляє звабою,
Сіє блискітки з-під вій…
Не питай, чи я пригадую
Трішки хриплий голос твій?
Пам’ятаю все доне́схочу
І не стерти, хоч умри!..
Крізь розрізану небес парчу
Видувають сніг вітри.
І летять бавовни клаптики,
Студять квітневі чоло…
Навіть наших душ галактики
Білим пухом замело…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572027
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 05.04.2015
…
Коли заходиш в таємну кімнату,
в таємному місці,
і особливо не в своєму місті,
просто так гуляючи парканом ,
знічев’я ухопишся за пружинячу гілку,
підстрибне тоді місяць у грудях,
небо схлюпнеться і потече наскрізь гірок.
А долоні мої шершаві,
Ковзко їм .
Зачіпаюсь твоїми думками
За мої груди.
Бачу чітко у себе під вікнами розпалив ти заграву,
Полум’я хитрими язиками,
Хтивими лезами,
Червоними стрічками
П’є мою ніч,
Шепочучи незрозумілі слова ,
Молитва твоя,
Почута.
У таємному місці розквітла папороть
Твоєї жаги моя квітка,
Снів твоїх таїна,
За сімома покривалами схована,
У таємному місці і не у моєму місті,
У твоїй таємній кімнаті,
З символом вічності на паркані,
З гілками груші,
З місячним сяйвом,
З ковзкими дахами,
З оголеним торсом
Блискучою спиною,
Співочою ринвою,
Шорсткими долонями,
тепло їм.
Сім днів чаклунства,
Вісім ночей, дев’ять кроків безумства,
І одна порцелянова чашка,
З кавовим знаком «любов».
І світло очей,
Провокація, зустріч.
Віск вже натік,
У заглибини долі .
Пий каву, чорну поволі розбав молоком,
Пий і загадуй.
Щоб знов і знов тебе відгадати.
Звабна, яка ж ти звабна, любов……
04.04 2015р.
малюнок з інтернету
[img]https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=48bfd764546cc078e8450bd7fe0758f3&n=21[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571926
дата надходження 04.04.2015
дата закладки 04.04.2015
Квіти вмирають стоячи -
Мовчки... таємно... боляче...
Сиплять пелюстям -душами,
Сірість навкруг затрушують...
Завтра їх просто викинуть
(В зіткану безвість митями )...
...
Тільки з небес залатаних
В скрипко -дощах заплаканих
Їм зазвучить адажіо -
Щиро... розбито... наживо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569487
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 26.03.2015
Цитринний кіт сидить на парапеті,
Заходить сонце, плавляться дахи…
Далекий дзвін, як лама у Тибеті,
Читає сутру* голосом глухим.
А кіт очима плутається в зорях,
Крізь глянс вечірній дивиться углиб
Де у чорнилі, мов у хвилях моря,
Пливе сузір’я двох космічних риб.
Очей нефрити глипають на мапу,
Штовхає ніч від берега ковчег…
Цитринний кіт кладе махрову лапу
Мені на голе вистигле плече.
[i]*Сутра – (санскрит – буквально, нитка) – у древньо-індійській філософській літературі афористичний вислів
філософського характеру, а також сукупність сутр, об’єднаних
в одне ціле, так звані трактати, що несуть у собі певну концепцію.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569460
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 26.03.2015
має запас терпіння,
три́вкість обмежену –
скло,
останній дотик необережний –
на мстиві дрібні осколки,
ри́сячі кігті-голки́
перетворює те,
що за́вжди охоче і ве́село
у найтемніші за́кутки
пропускало світло…
кимось уже раніше
висловлено було:
«на терпіння не випробовуй
жінку і скло»*
26.03.2015
(*англійське прислів`я)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569443
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 26.03.2015
Ти говори... Кричи, кидай словами...
А я сплітатиму їх в павутину,
В сувої скручу, і у світ з саква́ми
Спроваджу з лихом їх на самотину...
Ти говори, про що мовчав віками,
А я твій біль віночком заквітчаю,
І за водою разом із гріхами...
Замолю їх, лілеями замаю...
Ти говори, а як забракне сили,
Й не буде місця у душі тісній,
Твої слова одягну в свої крила...
Замовкну я... ти ж не мовчи... не смій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555103
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 18.03.2015
Розпогодилось наче —
аж бризнуло в душу коктейлем
березневого фрешу!
І серце зробило кульбіт!
Бірюзова весна
розсилає по світу е-мейлом
у рожевих конвертах
мімозово-ніжний привіт.
У навушниках — щебет
і теплі котячі концерти,
на щоках — мітки янголів —
милі й чудні ямочки́!
Як дощам не під силу
прикмети весняні зітерти,
так і сонця не згаснуть в очах
золоті світлячки.
Розпогодилось наче:
в душі, у природі довкола,
життєдайними соками
знову нуртують бруньки...
І потягує віти розве́снена
вишня спроквола,
умокаючи пальчики
в ніжні хмаринні вершки.
Рештки талого снігу
бринять, мов акорди гітари,
стугонить металева труба,
як запалений нерв!..
Відпускаю тривоги свої,
мов небесний ліхтарик,
залишаю у серці
любові і світла резерв!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567178
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 17.03.2015
Мати пере пелюшки
із сіренької ба́єчки,
не оджавши,
розвішує на шнурки
лелечі:
уже поспіль другі сутки –
уночі,
удень і увечір,
вповива́ють усе небо – сутінки
із м`якої баєчки:
стікають-обка́пують
неоджа́ті пелюшки
на горо́ди і лужки́,
на дороги і стежки
поспіль другі сутки…
завтра випустять лелеки
шовкові шнурки –
розлетяться-розвітряться пелюшки,
сіренькі, із баєчки:
ви́ясниться сонце, зрадіє земля,
після купелю умито всміхнеться Маля
15.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566835
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 17.03.2015
монотонно
зо стріхи падають краплі,
камертонно
одзивається улого́винка,
ви́плескана у землі –
ніби то молоді ковалі
умостилися підвіконно
і видзвонюють ювелірно,
досекундно-співмірно,
у символічно просте
кова́делко золоте –
вико́вують змійку,
дзвінку,
на втіху березневому ранку
швидко-швидко
повниться улого́винка,
прото́рюється русе́лко:
ось – і вислизне срібна змійка
з-між кова́делка-молотка́,
і завесе́литься прудко,
справжнісінька і стрімка́ –
ген!
до квітневого ви́тока
15.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566810
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 17.03.2015
[b](З циклу "Різдвяне")
[i]Небо і земля, Небо і земля
Нині Торжествують…[/i][/b]
О як, співало зараз її серце! Яким стоголоссям, яким розмаїттям різдвяної радості линуло угору – ген аж до Господнього престолу, – аби розділити з цілим світом сю велику світлу новину – Христос Народився! Аби подякувати Господу і Новорожденному за неймовірний дар, що так щемко виколихує та вираює у собі нині, за благодатний паросток нового життя у своїй утробі...
Ярина була, як то кажуть, на сьомому небі від щастя у нинішню сонячно-різдвяну днину. Усвідомлення вже незадовгої з’яви на світ її дитятка тепло обіймало все єство неймовірною радістю, невимовним щохвилинним, щомиттєвим зачудуванням. Тай чи є більше чудо на світі, аніж нове маленьке життя, що теплиться під люблячим серцем майбутньої матері? «Яка то благодать, – думала Ярина, лагідно погладжуючи свій живіт, що час від часу коливався через рухи дитинки в ньому, – яка ж то благодать знати, що нині-завтра станеш матір’ю!». Хоча почувалася мамою чи не з моменту пізнання своєї ноші Бо й хіба може вагітна жінка уже не бути ненею своєму солоденькому янголяті? Хіба не починає одразу піклуватися про нього, забувши про себе? Та, зрештою, хіба саме жіноче тіло не починає мимоволі віддавати все найкраще тому новому, що розквітає в його щирих обіймах?
Чекала на хлопчика. Чи не від початку вагітності мала таке відчуття, що народиться синочок. А коли рівно півроку тому зачула ледь вловимі рухи у своєму лоні, вже навіть і не сумнівалася – то її любий Іванко вперше привітався з матінкою. Що назвуть Іванком, вирішили одностайно, бо ж не дарма кажуть, що дитина часто сама собі ім’я обирає. Певно, так сталося й з її дитятком. ЇЇ милим, її найсолодшим, найжаданішим дитятком!
Аби тільки Господь дав доброї ласки і благословення доносити щасливо та розв’язатися, розлучитися на мить, аби вже навіки бути найближчими, найріднішими у світі. «Боже дай мені того, щиро молю, дай мені того!» – шепотіла Ярина і мимоволі очі застилала сива поволока сльози, а серце стискалося від легкого (а інколи такого сильного!) відчуття страху.
Небезпричинний той страх був у Ярини… Хай не знає ніхто такої муки, якої зазнала вона тоді. Хай усі матері будуть щасливими, хай усі татусі будуть п’яними від гордості, усвідомлюючи своє батьківство, хай усі бабусі-дідусі тихо тішаться своїм великим скарбом! А всі новонароджені дітки хай будуть завжди здоровенькими…
Кілька років тому Ярина теж була на надцятому щасливомірійному небі. Довгождане очікування нарешті дало свої плоди – і вони з чоловіком чекали на дитятко, на первістка-синочка. Жінка не ходила, а так видавалось, що линула на крилах всюдисущої радості, а коли почула перші рухи дитяти, то вони з чоловіком навіть влаштували невеличке домашнє свято. На двох. А хіба в такому випадку для свята треба ще когось?
Лікарка, що спостерігала за Ярининою вагітністю, завжди втішала молоду жінку добрими результатами аналізів, ретельно пояснювала показники УЗД, і запевняла, що все у них буде добре, усе йде за планом. Не важачи на забобони та всякі там бабусині застереження, Яринка не тільки приглядалася до різноманітних маленьких розпашоночок, сорочечок, повзуночків та шапочок, а й чималеньку купку дитячого одягу вже назбирала. Поміж тим і пеленочок байхових та простеньких тонких накупила та акуратно поскладала на поличці у шафі. Навіть кілька кольорових брязкалець і пляшечку для молочних сумішей придбала. Тішилася, наче мала дитина кожній яскравій обновці. Інколи, бувало, притискала міцно до грудей чи то шапочку, чи брязкальце, потім цілувала те чи інше і щасливо відкидалася на ліжко, солодко марячи про мить, коли вперше візьме на руки теплий згорточок. А потім сміялася сама з себе. Сміялася, і з тої своєї, такої дорогої втіхи, плакала щасливими слізьми.
Здавалось, ніщо не віщувало біди й того вересневого ранку. Ярина, як завжди, проснулася близько восьмої, потягнулася, подякувала Богові за щасно переночовану ніч і щойно хотіла піднятися з постелі, як несподівано все її тіло оперезав різкий біль. Ярина намагалась утриматися за край ліжка, та чомусь це їй ніяк не вдавалось, а за мить жінка вже лежала на підлозі…
Не пам’ятала того, як її підняли звідти, як щось розпитували і як щось хотіли почути у відповідь. Не бачила переляку у очах чоловіка і німого відчаю в погляді мами. Останнє, що зринуло потім у пам’яті, це те, як чоловік з медсестричкою допомогли сісти їй у швидку, а потім, здається, ніби тисячі колючих смолоскипів увіп’ялися в усе тіло, в очі, у вуха, у ніздрі.
Прийшла до себе вже у лікарняній палаті. Спочатку не розуміла, де вона і що сталося, а потім автоматично піднесла руки до живота – спершу легко, по тому у півхвилинному нерозумінні, а згодом і зовсім у страшній неймовірній паніці.
А далі була нова невідомість і нове безпам’ятство. Якісь голоси, руки, нестерпні запахи неприємних ліків. І розпач. Такий розпач, що життя вже не мало ані сенсу, ані права існувати далі.
Та жити чи не жити не залежить від людського хотіння. Поки призначено – живеш і борешся і з болями своїми, і з мукою, і з розпачем, а прийде час зупинити цю невпинну боротьбу – тоді й упокорюєшся. Втишуєшся і серцем, і думкою, і тілом.
Та Ярина ще мала жити, не її останній час зараз оступився, за вікном ще чекало сонце, весняне квітування, осіння щедра ласка…
Реабілітаційний період був довгим. Та крок за кроком, день за днем, зусилля за зусиллям – Ярина почала помалу поправлятися. Спочатку з’явився блиск у згаслих очах, відтак почав прорізуватись апетит, а відтак уже й усе інше одне за одним стало займати відповідні місця у її побляклому житті.
Ярина воліла би раз і на завжди забути це все, забути і ніколи більше не згадувати. Та людська пам’ять то дивна річ – інколи, буває, хочеш щось пригадати, а не можеш ніяк, а інколи волів би витерти з думок найдрібніші немилі спогади, а вони лізуть і лізуть до голови. Та коби сприймалися відсторонено, а то холодять і серце, і душу, заповивають усе єство у жорстку пелену страху.
Страшно було Ярині й зараз – кожен день боялася і кожен день відганяла від себе настирливі думки про те, що щось може піти не так. Адже й не було причин хвилюватись, на цей раз (теж!) усе йшло добре, а усі небезпечні періоди, за словами лікарів, уже минули. Та все одно абсолютного спокою Ярина не мала. Так мабуть кожна жінка, чекаючи на народження дитяти, носить у собі ті страхи, ховає глибоко, а найбільше сама від себе, проте позбутися остаточно їх не може. Інколи молодиці видається, що вона відчуває, як пахне і який смак має той страх. Такий на смак, як полиновий чай, котрий мама давала їй колись пити для доброго апетиту, а запах – запах, схожий на той, як пахне нашатирний спирт. А може то в її серце в’ївся запах нашатиру – бозна, адже понад рік у кожній кімнаті стояли ці ліки, аби виривати її змучене єство з непам’ятства, що підстерігало чи не на кожному кроці.
Та на цей раз буде все добре. Он як витанцьовує її Іванко – інколи серед ночі виривається з обіймів сну Ярина, аби сповна відчути той танець нового життя в собі. Гладить маленьку ручку чи ніжку, що на мить прогляне під тонкою шкірою її чрева (а звідки знати точно що то є?), і приговорює найлагіднішими словами до своєї дитини, приспівує наймилішими колисковими. І має Ярина в ті моменти певність, що чує Іванко кожне слово матері, що відчуває кожен доторк її рук, і що б’ються їхні серця тоді у спільній радості того, що мають одне одного.
Ярина стояла коло вікна, вдивлялася у снігові пелерини, ніби у якусь свою білу невідомість, але таку світлу і чисту, як цей різдвяний сніг. Слухала близькі і далекі голоси колядників і сама собі під ніс підмугикувала. Ох з яким запалом побігла б зараз колядувати, та бодай би до перших сусідів! Але останні строки вагітності вимагали особливої обережності. Та чого-чого, а необережності жінка не могла собі дозволити.
Притуливши долоню до лона, Ярина легенько погойдувалася в такт наспівуваній колядці, аж раптом почула, як хтось підійшов до неї зі спини. Чоловіча рука лагідно лягала на її руку, потім інша. Ярина ніжно накрила теплу руку чоловіка своєю – Господи яка то радість, яке то щастя! Три щасливих, окрилених серденька (бо щастя таки й справді окрилює серце, що б там не говорили) у неймовірному радісному трепеті полинули ген аж до неба, до Отчого престолу, аби скласти подяку за неймовірний Господній дар – очікування з'яви нового життя, аби розділити з Небесами світлу новину – народження Сина Божого:
[b][i]Ангели й люди, ангели й люди
Весело празнують!
Христос Родився!...[/i][/b]
[i]Січень 2015 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565924
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Є час для відчаю і втрат,
Для неповернень-непробачень,
Коли життя твого трактат
Вже набуває інших значень…
Коли не хочеться плеча,
Яке тобі прихилить небо.
І чи з мечем, чи без меча –
А все одно змиритись треба.
І ти, чіпляючись за те,
Що вже по швах тріщить і рветься,
Збагнеш одвічне і просте:
Не можна приручити серце.
І, може, вперше без образ,
Не закусивши зуби злісно,
Повіриш, що приходить час,
Коли вже пізно… Надто пізно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562447
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015
Під небесним шатром шовковим,
Там, де вишиті сни -сузір'я;
Візерунком із мрій квіткових
Покривається хмаропір'я;
Де ховається дощ -маестро,
Загорнувши у спогад скрипку;
Спочивають весни оркестри,
Час від часу бурмочуть хрипко;
Саме там, де блукають грози,
І Амури ладнають стріли,
І парфуми із туберози
Огортають любові крила;
У таємних садах словесних,
Де сунички найчервоніші,
У весЕлкових перевеслах
Я свої відшукала вірші....
То колючі, то дуже ніжні,
То сумні, то в іскринках сміху,
То холодні, зимово-сніжні,
То тепла принесуть утіху...
Зазирають мені у очі,
Як малі пустотливі діти,
Ніби душу мою лоскочуть...
Ну і як же їх не любити?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561801
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 25.02.2015
не забувай,
що у серці твоєму
росте найкраща у світі квітка:
чорнобри́вчик, азалія, орхідея,
айстра, мак, аспарагус, нагідка –
іван-чай?..
молочай?
поливай
серце любов`ю-радістю поливай –
дбай
про квітку сердечну свою –
посла́нницю раю…
бо так-но квітка –
мак-молочай чи нагідка –
занедбається і зів`яне
серце – солончаком стане…
пустелею,
прямовисною скелею
…у серці моєму квітка,
знаю -
корінцем із раю...
дбаю:
любов`ю джерельною поливаю,
серце до Сонця лицем обертаю
у серці твоєму – квітка…
бачу і відчуваю:
зараз-зараз
я її угадаю
18.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560652
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 19.02.2015
Стікає багряними ріками
Згасаючий день з висоти...
Краса під твоїми повіками,
Лише привідкрий ─ і світи!
Спивай виднокола, окреслені
Довкі́л облямівкою хмар.
Хай крила, мов зи́ми розвеснені,
Обтрусять вечірній нагар.
Як мушлі, наповнені рокотом,
Вітри притуляй до щоки,
Вслухайся, як сунуться покотом
Посріблені хвилі ріки...
Як безгомінь, за́склена кригою,
Немов оживає, рипить...
І світ вибухає відлигою
На ранок у чисту блакить!
І мріється легко, і те́плиться
В тобі, мов у звитку гнізда,
Весняного цвіту метелиця ─
Як свіже вино, молода!
Як провесінь, чисту, оновлену,
Зачерпуй життя із ковша,
Бо світлом таємним наповнена,
Мов шопка різдвяна, душа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 16.01.2015
Зазирає зіронька
у вікно.
Ой, пора вже спатоньки
всім давно.
А моє малятонько
ще не спить,
Лиш його колисонька
хить та хить.
Чом же ти, малятонько,
все не спиш?
Спить вже сірий котонько
й сіра миш.
Вже дрімає солодко
цілий світ,
Тільки твої оченька
кліп та кліп.
А малятко очками
зирк та зирк:
Хоч одну ще казочку
розкажи,
Заспівай ще пісеньку
хоч одну –
Отоді вже, ненечко,
я засну.
Вітер тихо листячко
колише.
Розкажу я казочку –
ще і ще.
Колискові пісеньки
прошепчу,
Аби снів намріялось
досхочу.
Зазирає зіронька
у вікно.
Ми з моїм малятоньком
вже спимо.
Колискова
Зазирає зіронька
у вікно.
Ой, пора вже спатоньки
всім давно.
А моє малятонько
ще не спить,
Лиш його колисонька
хить та хить.
Чом же ти, малятонько,
все не спиш?
Спить вже сірий котонько
й сіра миш.
Вже дрімає солодко
цілий світ,
Тільки твої оченька
кліп та кліп.
А малятко очками
зирк та зирк:
Хоч одну ще казочку
розкажи,
Заспівай ще пісеньку
хоч одну –
Отоді вже, ненечко,
я засну.
Вітер тихо листячко
колише.
Розкажу я казочку –
ще і ще.
Колискові пісеньки
прошепчу,
Аби снів намріялось
досхочу.
Зазирає зіронька
у вікно.
Ми з моїм малятоньком
вже спимо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551910
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Вітер шаснув під волосся,
Крутнувся там весело і лоскітно
І назад…
Простий вихор, а скільки радості!
Волосся пирснуло тугим сміхом ,
Ляснуло по плечах чорним крилом
І всілося виглядати пустуна,
Схиливши свій шовковий струмінь до вуха…
А…
Е…
Тепло.
Хоча і зима та подих весняного леготу
Так ніжить душу
Ах, ти ж!
Увірвався вітер під комір,
Щоб не забувала про січень!
А…
Е…
То зима таки,
Грає крига в піжмурки з сонцем,
Слиииизь-ко…
Дай Бо не гепнутись,
Хто руку подасть?
А…
Е…
Зима тулить холодного носика мені в долоню.
Мов гурт оленів шикуються рогаті садки,
Вилискують на сонці опуклі спини будиночків.
Гріють підвіконня коти.
Бадьоро біжить дорога,
Підганяючи ритм думок.
Вперед, вперед…
Аааааа-х!
Сонце прямісінько в очі!
Е…
На те і зима!
14.01.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551758
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015
основну
новину́ –
головну
на кожну наступну
«завтрашню» днину
сповіщає
звичайний «ді́дівський»
непомітно-настінний одривний календар:
отакий винятковий пророчий дар
тільки «дідівський» одривний календар – має…
а сучасні, глянцеві, перекидні,
річні́-мі́сячні,
розцяцькові і престижні – ні…
…десь, на
цивілізаційній обочині,
у старенькій хатині
на давно біленій до Різдва стіні –
ще туляться, сірі і мовчазні,
забуті провісники одривні́
там, у хатині глиняній,
забутий на покутті – дідух столітній:
на усе ще хвацько-вусатих колосках житніх,
на сокирка́х-васи́льках, про́сі-вівсі́,
усілякому збіжжі-коло́ссі –
у ажурному павутинні
час заплутався
і дрімає-пока́шлює у теплому по́росі,
а з ним – календарі одривні,
настінні-щоденні,
годинники заводні –
з котами-зозулями-гирями – механічні…
заберешся одного разу
у отаку оазу –
побачиш на білій стіні
давно пожовклі прожиті дні
чиїсь одривні
і на кожнім вицвілому листочку
у непримітнім його куточку
знайдеш набиту
найдрібнішим друкарським петитом
основну
найважливішу завтрашню новину…
листок календарний
навздогін тобі
на долівку глиняну упаде -
із пророчим дрібненьким на́писом:
«ЗАВТРА СОНЦЕ ЗІЙДЕ...»!!!
05.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549002
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 07.01.2015
…багато убрань у Душі:
тіла́ видимі і невидимі наші –
обладу́нки для подорожі…
а самобутньо Ду́ші – іскри Божі
безсмертні,
неодмінні, нетлінні,
неугасимі
зірки фейєрверку розсипані –
вічні
у Єдино-Огні…
у такім розумінні
усі ми – Богоподібні,
усі між собою – Рів-ні
04.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548741
дата надходження 04.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Коли вночі у дім, квартиру, хату
Прийде Різдво, ялинка і вогні -
Згадай, хоч на хвилинку, про солдата,
Який в окопі мерзне на війні.
Який своє Різдво зустріне в полі
Під кулі свист і вітру коляду…
Хай спогад твій йому тамує болі,
Хай щира згадка піднімає дух,
Бо у пройдешнім році щастя й туга
Змішались в датах, цифрах, іменах…
Яке ж Різдво без батька, сина, друга…
Які ж свята, коли іде війна.
І в час, коли годинник цокне в тиші
Й по вінця буде келих. Щастя… сміх…
Не говори тостів хвалебно-пишних,
А помолись за мертвих
і живих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547635
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 02.01.2015
Цей день сніжить... То замерзають сльози,
Складається у перемети сум ...
Кому вони потрібні, ці морози?
Чому в їх скрипі відчуваю глум?
Не зрозуміло: пада сніг, чи зорі...
Ступаю по землі, чи вже лечу?
Лише бурульки -чисті і прозорі -
В них бачу і причастя, і свічу...
Мете, курИть, зриває хмари з неба,
Жбурляє в мене, опіка лице...
Чому у грудня виникла потреба
Сповити бірюзу важким свинцем?
Замерзлі пальці колючіють болем...
Та у душІ- на зиму холодніш ...
Жене вітрисько перекотиполем
Оцей колючий і схололий вірш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547639
дата надходження 30.12.2014
дата закладки 01.01.2015
- Куди ж ви поспішаєте,
малесенькі сніжинки?
- До Петрика і Владика,
до Йванка і Даринки.
А також завітаємо
до Наточки й Галинки,
Усюди повстеляємо
м'якенькі килими.
-Чи ж ви не змерзли,крихітні?
Де ваші рукавички?
- Та ні. Ми ковдри стелимо
для кволої травички,
І поміж хаток ставимо
пухнастенькі копички,
Ми ж грайлики-веселики
морозної зими.
- Коли ж ви спочиваєте,
красунечки біленькі?
- Тоді,як заіскріє ліс,
і поле,й місто всеньке.
Тоді як погукають нас
татусь Мороз і ненька,
Полинемо дивитися
льодяникові сни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546212
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 24.12.2014
(Чиї ж це діти, Україно?
В ненависті горить їх розум..! Роздуми і відчуття на "ворожі" слова А. Пономарьової та підтримка відповіді Олекси Удайко)
Крик заледве руками тримала,
Від печалі затерпла душа.
Я неначе саму себе звала,
А сльозили рядки у віршА.
Я просила у неба покори,
Щоб зуміти пройти і цей шлях.
Шелестіли увись осокори,
Голосив на льоту сизий птах…
Гуркотіла війни канонада,
Землю рвали снаряди увись…
Розділила межею нас зрада,
Бо братами були «мо?» колись.
Крик заледве руками тримала,
Бо ні сліз, ані слів вже нема.
А душа у мовчанні кричала:
Йде війна…йде війна! І зима…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546146
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 24.12.2014
ласо-неси́то, мов кошеня,
вили́зують очі
скупі розво́ди молочні,
розлиті із білої чашки грудневого дня
на підвіконня
чорнори́зки-ночі…
наче дрібні пташки –
горобці-сини́чки –
спішно-охоче визби́рують очі
срібні проблиски мішури-ни́тки
межи м`якої ворси́
кашемірової ряси
ігумені-ночі
суконні крила, теплі і шереха́ті,
віють
солодкими снами по хаті…
ві-ють…
ховаються очі за повіки-вії
…дзвінка
скупа біла цівка
холодного молока
леліє
із темного черевця дзбанка
у порцелянову філіжанку
грудневого ранку –
янгол Світанку
цілує без дотику сонні очі,
за кінчики вій лоскоче…
мов кошеня, мружаться сито очі –
на одну тільки літеру «н»
одмінні од «н-очі»
19.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544846
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 22.12.2014
[img]http://miresteta.my1.ru/_si/0/90367718.jpg[/img]
Мої думки, оголені дерева,
Гілками присягають висоту
І паморозі стружка металева,
Здіймаючись, згасає на льоту.
А спогади – захекані хлопчиська ─
Вже вкотре повертають у Різдво,
Де світ дитинства, як ніколи, близько,
Де з вітром неприборканим удвох
Розхитуємо гойдалку скрипучу ─
Аж п’ятами торкаємося хмар!
На прутику різдвяну зірку кру́чу,
Усівшись на засніжений димар…
І пряники розвішую медові,
Стрічками почепивши за гілки.
Тут відлиски на шибці кольорові
Мені малює місяць від руки.
Вкладає бабця казку сизооку
В картатий вузлик: “Спи, дитино, спи…”
І серце розбігається з півкроку,
В сузір’їв позолочені снопи
Пірнає легко, тоне в мерехтінні,
Вбирає в себе зоряний пилок…
На стику часових космічних ліній
Відлунює кожнісінький мій крок…
Минуле там розсипалось, мов сонях,
Насінням перепріло в рукавах…
І тільки пам’ять гупає у скронях,
Вривається у сни мої безсонням,
Як посвіт із далекого Різдва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544847
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 20.12.2014
[img]http://cs623627.vk.me/v623627689/cabc/LT0-2ZDJJfc.jpg[/img] [img]http://cs7050.vk.me/c623321/v623321564/10e90/FEskYzU6Q90.jpg[/img] [img]http://cs7050.vk.me/c540103/v540103614/65af6/Zwzv4jm3g40.jpg[/img]
Вже й зима надбала хуртовин
І діброви міряють обнови.
Ніби угорі прорвало млин -
Небо сіє борошно зимове.
В білій пудрі змерзли ліхтарі,
Іній закосичив туям вії,
Паленіють пишні снігурі
Яблуками у густій завії.
У спітнілій рамочці вікна
Вгадую розмиті силуети,
І сліди згортає білизна,
Засипає, ніби трафарети.
Довгожданна радісна пора
З присмаком ванільно-мандаринним!
Золотить блискуча мішура
Колючки патлатої ялини,
Що притихла в нашому дворі
І мовчить в очікуванні дива...
Кучугура ген на димарі,
Мов сова сердито-полохлива,
Примостилась - і ні пари з вуст,
Лиш у пір'ї блимають очиська.
Під ногами чутно снігу хруст -
Вгадую, що ти вже зовсім близько...
Скрипнувши дверима, зазирнеш,
Обтрусивши комір од сніжинок!..
І розсиплеш радощі без меж
Пахощами свіжих мандаринок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543492
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 14.12.2014
Не треба мені іграшок багато,
Не хочу ні цукерків... ні айфон...
Нехай з війни повернеться мій тато!
Чи...відповість, хоча би, телефон...
Без нього якось прожили ми літо...
Вже скоро свято - Миколай прийде!
Він може всякі чудеса творити! -
Нехай нам татка нашого знайде!
Щоб був - живий!!! і будуть в нашій хаті
Щасливі всі - дорослі і малі!
Прошу я Миколая - дарувати
Мир Україні! і усій землі!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543109
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 11.12.2014
Через Голгофу шлях проліг до волі.
Страшна за це заплачена ціна.
Та досі ми голодні, босі й голі,
І Вітчизняна тихо йде війна.
Щоб не збудити тих, що не проснулись,
Хто сміло заховався у кущах.
Лиш тільки би ми всі не потонули,
В сльозах вдовиних, в кров’яних дощах.
Не раз вже чула: «Наша хата скраю.
Прийдуть сюди—візьму я автомат…»
А ТАМ за мир летить до небокраю
Чийсь батько, син, чийсь чоловік—солдат.
А знаєте, вдивляючись у небо,
Де ангели виходять на плато,
На нього теж чекають із Ереба,
З нового пекла з назвою АТО.
А нам то що? На пуза—вишиванки,
З патріотизмом прапор на даху.
Прокиньтесь, люди! Бо затопчуть танки
Промінчик волі на своїм шляху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542404
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
Слова Н. Волошко
Музика- alfa
Оранжування - з.а. України О. Сініченка
Вокал - І. Беза
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542371
дата надходження 08.12.2014
дата закладки 08.12.2014
…як тебе згадаю –
туманом
на ріллю опадаю,
гублю́ життєсилу,
при-сутність міняю…
згортаю крила
і – грудкою до землі
наче побитий зненацька морозом
ключ лелек-журавлів…
мертвою грудкою до землі –
тільки згадаю тебе випадково,
оково…
страшно?..
спершу хіба
страша́ть отакі перепа́ди,
бо, здавалось би – назавжди…
а згодом бачиш,
що і ро́си, й тумани –
так-но окремі ста́ни
єдино-води:
чи веселим дощем танцюй,
чи нависни брезентом-хмарою –
все одно станеш парою…
стану па́рою! полечу в Небеса:
Любов, Істина, Свобода, Воля, Краса…
захочу – і знову туманом
невловимо-ліловим стану:
довкруж місяця – ореолом прозорим,
срібним інеєм – пилом зоряним
…а напровесні
із гілок ростану,
просочу́ся між землю і корені –
джерелом незамуленим стану:
буду з дна лісової криниці
серцем цілющим бити –
людей од спраги ціли́ти…
Бога любити
…на Благовіщення Богородиці
у криниці
зірка вро́диться…
…то отак я оце і люблю́ тебе:
од краєчків волосся і до підошов,
а найбільше за те,
що пішов –
на подолі шовко́вого неба
залишився од тебе
рубець-шов
22.11.2914
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538775
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 24.11.2014
І мірою мого відчаю
стане твоє мовчання.
Ну здрастуй, Вселенська Тишо.
Я знала, що ти прийдеш.
І будеш спостерігати
майстерне балансування
на зломаній табуретці,
на фоні вікна, де - беж...
Де золото і тумани,
де їдуть кудись трамваї,
де хтось продає картоплю,
а хтось - перепустки в Рай.
І наче на дні глибокім
чи пляшки, чи океану,
в пеРЕтинках барабанних
втрачається сенс - і край.
Бо лишиться тільки тиша -
глибока і невмолима,
холодна, в"язка, мов глина
та біла, неначе сніг.
Що стане чудовим фоном -
авжеж - ідеальним фоном -
для слова-по-телефону,
що виб"є стільця...
Банкетку... о,вибачте -
табуретку
з-під
ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535984
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 10.11.2014
Осінній ліс готується до сну,
У ясенів потріскують суглоби,
Вже літній час на зиму повернув
І вижухле вбрання не до вподоби
Гірським вітрам, на клаптики дрібні
Шматують оксамитові обнови...
Вже сирістю димлять вологі пні,
І плакальниці-вільхи, наче вдови,
Відспівують над ними парастас,
Висить в повітрі ладанна завіса...
Залиш мені хоч трішечки прикрас,
Мій кароокий мідночолий лісе!..
Хоча би жмуток глянцевих листків,
Що виграють на сонці кольорами...
У дні зими, холодні і терпкі,
Зігрію душу теплими дарами.
Вдихнувши хвої пряний аромат,
Надпивши сонця із долоньок листу,
Згадаю щедре золото Карпат
В осінню пору, тиху і барвисту...
А ще - знайомі пахощі грибні,
Що кличуть пориватися у мандри!..
Даруй на згадку мрійниці, мені,
Тепло осіннє, зібране в гірлянди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533339
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 31.10.2014
перешіптуються лукаво
непроглядно високі
сухі трави
плутають рухи і кроки
густо сплетені
непролазні осо́ки
натрушуються за комір,
жалять руки
виго́нисті колючки -
будяки
розла́писті…
змовляться в очереті
невиразні криві роти́:
ніхто не скаже нікому –
де ти…
за потяті «пру́тики» -
не одпустим тебе додому,
залишимо тут-таки, -
насміхаються хльостко лози, -
витри сльози…
і розказуй свої казки –
про плетені кошики
і колиски́…
...скоро
ударять морози
30.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533469
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 31.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2014
Зберу у жменю зорі -намистинки
І нанижу на нитку своїх снів;
Мелодію заграють павутинки
На ноти композиторів -вітрів.
Я заспіваю тихо колискову
Про котика сіренького тобі,
Про лебедів, про дівчинку казкову
І про озера чисті голубі...
Дрімає місяць у пуховій хмарці,
І наш Руденький смачно позіха;
А сіра мишка у маленькій шпарці
Співа потішки сонним дітлахам...
...
Ступає на м'якеньких лапках нічка
І сипле срібні роси у траву...
Заплющуй, моя доню, свої вічка
І вслУхайся в мелодію живу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530451
дата надходження 17.10.2014
дата закладки 17.10.2014
Виносили сина – а яблуні гупали літом
На землю прогріту, на лаву, де спокій приліг.
Ховали Героя – хилилися голови й віти,
Прощально стогнав під ногами кленовий поріг.
Гуділа машина. Ішли побратими та люди.
Жінки голосили і плакав дідусь у літах,
А щось, наче камінь, давило на горло, на груди…
Скрипіла машина й дорога далеко-свята.
На цвинтарі тиша, на купці стужавіла глина,
Салют…і віночки… і літери – мов золоті.
І змучений батько, упавши на хворі коліна,
Від горя заплакав уперше в своєму житті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529693
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 14.10.2014
Відаро́мило в полі покосами,
Відболіла ключами блакить...
Мов долоні багряної осені,
Листя клена чуттєво тремтить,
Опадає з гілок сухозліткою,
Захурделене вальсом чудним...
І гілками риплять, наче хвірткою,
Поруділі гнучкі ясени.
Шкаралупки колючі каштанові
Підмітають вітри-двірники,
Блискотять болота порцелянові,
Відбивають небесні хмарки.
Тут роса кришталевими нотами
Мерехтить на судинах листків...
То чому ж не радію щедротами,
Не хапаю лелітки крихкі?
А стою, мов якась наполохана,
Відгорнувши цю щедру парчу...
Наче осінь пробіглась непрохано
Холодком по моєму плечу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525975
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Хлопчики падають, ніби осіннє листя.
Їх поглинає щедра колись земля.
Господи, як занепало твоє обійстя,
Дай йому миру, якщо не несеш меча.
Мов колосочки, чорніють у полі хрестики,
Ти тут не вперше збираєш такі жнива.
Тисячі кличуть додому своїх Телесиків,
А повертаються човники без весла.
Горя і болю кожному чесно відміряно.
Господу, кажуть, видніше згори... Проте,
Хлопчики, де б не були ви, в що би не вірили -
Просто тримайтеся гілочки...осінь йде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525471
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
[i][b](Аделі С.)[/b][/i]
Ганьби мене, тавруй мене за правду!
І милуй... потураннями брехні...
Хтось випустить у серце канонаду -
Хтось вирішить не бачити її...
Лишатися десь осторонь - найлегше...
Ба, не корю ні словом - ані-ні!
Та не тому зовуть у небо верші,
Аби крило доперити брехні!
І не тому вбивали цвяхи в тіло
Христові у його земські ще дні,
Аби ми правдословити не сміли,
А скрушно задихались у брехні.
За правду б*ють, за кривду п*ють - я знаю...
Та все ж горіти ліпше у вогні
Чужої "доброти" і псевдораю,
Аніж коритись явленій брехні!
То ж розпинай, катуй мене за правду,
Бо не прийму помилувань брехні!
Хтось випустив у серце канонаду,
Чиясь межа - не бачити її...
(19.09.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525725
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Урвала голос ві́трова трембіта
І цвіркуни розпирскали пісні...
Залиш мені медову краплю літа
У гущі кави, чорно-смоляні́й.
Нехай мені розвидниться раптово,
Коли ти будеш десь по інший бік,
Заграють барви тепло-кольорово
В моїй осінній лагідній журбі.
Коли туман моло́ками густими
Стече в багряне прядиво дібров,
Я заплету свої журливі рими
У світло-ніжний спомин про любов.
Княгиня-осінь, горда і вродлива,
Розсуне штори сивої сльоти...
Залиш мені маленьку краплю дива
В сім океані смутку й самоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522194
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 09.09.2014
десь там,
піл Іловайськом,
сокіл мій
коханий-єдиний,
він любить мене й Україну,
бо
яка між нами різниця?..
присягав,
що живим пове́рнеться
десь там,
під Іловайськом,
у полях нежата пшениця
золотими слізьми
на землю криваво сльозиться –
хліб святий…
хоче
знищити Україну
московська орда-Батий
десь там,
під Іловайськом,
горить нежата пшениця…
соколе мій,
у тривозі-печалі давно не спиться…
а як очима зведу – щоразу сниться:
хрестиком
вишиваю сорочку білу – кому?.. кому…
чи ж повернешся ти додому…
а не вернешся – слідом полину,
вишиванку твою
нашому сину
покину
це тобі заповіт наш, сину,
храни,
як ми – люби-борони
родину,
хліб, вишиванку
і Україну
святу-єдину
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521643
дата надходження 05.09.2014
дата закладки 06.09.2014
Босоного збираю роси...
Так по-літньому пахнуть трави...
То дарма, що їх у покоси
Покладуть...
Зайнялась заграва...
* * *
Ти спитав, чи жовтіє листя
тут у нас,
чи поспіли сливи...
Я ж молюсь:
- Ти живий залишся...
Обійди вражих "градів" зливи!
Ще спитав ти про клен похилий
І про вітер, що воду брижив...
Я ж:
- Пишаюсь тобою, милий...
А молюсь, щоб ти просто вижив!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518085
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 24.08.2014
Ще крок до перемоги, мій народе,
Один лиш крок, але який важкий!..
Нема шляхів широких до свободи,
Лише тернисті і вузькі стежки.
Ще подих до омріяного волі!..
А поки задихаються в димах
Твої калини, верби і тополі,
Твої багряні маки у житах...
А поки кров'ю скроплена землиця
Щодень палає в лютому вогні
І роздирає грізна блискавиця
Блакить небес. І гинуть у борні
Твої сини за правду незбориму,
Бо голос крові праведний не вщух!
Під обстрілами в гіркотинні диму
Гартується незламний їхній дух.
Ще крок до перемоги, ще лиш подих,
Одне зусилля – хай і надважке –
До справжньої свободи, мій народе,
Бо згине зло лукаве й нетривке!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519313
дата надходження 24.08.2014
дата закладки 24.08.2014
перед світанком –
перед четвертою ранку
незбори́мо хочеться спати:
пові́ки важко злипаються –
хоч уставляй сірники…
збита з то́лку уява
запускає «галю́ники»…
усілякі страшил-ки
перед світанком
у дозорі нашому –
за́тишок,
поміж гілок і кущів, у високій траві –
гречано-медо́ві
удихаємо аромати –
не можна спати!..
зусібіч од розлитих по обрій полів –
драпірують марлею чату
м`які тумани,
забинто́вують на березах і со́снах рани
осколочно-рвані
липневий світанок –
уселе́нська тиша…
і листочком ніде ніхто не колише:
неугавні
вимерли цвіркуни,
комарихи – і ті
поснули, си́ті,
у непорушному придорожному житі
і тільки чата:
не спати! не спати…
просочується
крізь марлю туману,
як рана,
місцевого значення траса –
осідає роса:
у оптичний приціл - польова ромашка,
як домашнього молока повна чашка,
на майданчику снить гвинтокрил –
лопасті опустив, наче підбита пташка:
на все осідає роса –
на траву, на листя,
на щомиті готову до бою
зброю –
і
на нас
із тобою
бо що до того росі?..
перед росою – рівні усі
17.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511862
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 17.07.2014
[img]http://cs620729.vk.me/v620729844/941d/L6wvCv5_Fog.jpg[/img]
Так де ж та відповідь..
На денці часу, висьорбаного роками
Теплі і мокрі стерті зерня.
Торкаю вустами …
... зорі горнуться ніг …
гортаю тонкі паперові історії змін,
пальцям лоскотно від гадок,
і пірнає ніч у віск.
Запікся місяць-оладок.
На острівцях долонь запах
Чудодійно п’янких суниць
І твоїх дурнувато терпких цигарок…
Творяться так століття й дива.
Так де ж та відповідь..
Лише тінь землі на кінчику язика часу,
Відштовхни мене і кинь
В полуничну солодку кашу!
А ти голодом себе де морив?
Під дощем…
Чую відповідь.
Чую спів.
Вже, вже вправно сопілка заграла,
Ту що треба ти ноту взяв,
Полонина твоя згадала,
Полонянку взором прип’яв…
Не забув.
Роззув.
Лоскотав.
Дай збагну, удихну, хоч зомлію, дай…
І котився час,
І спливали ми,
Мов минуле і майбутнє не про нас…
Ранку глас…
Дощу – хоч купи.
Копи – не копи, не запхнеш у кишені світ,
Не наточиш ниток з води,
Все пливе, мов стрій, -
Такий споконвічний лад…
І тільки незрушні ми.
І полуничний лас*
* Лас, -су, м. Вкусъ, влеченіе, желаніе.
« Кожний Івась ма свій лас»
Словарь української мови
/ Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко :
в 4-х т. — К. :
Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 344.
музика: з інтернету
фото: gala.vita
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510858
дата надходження 12.07.2014
дата закладки 12.07.2014
У волошці Сонко -Дрімко
Постелив собі перинку,
Із пелюсточки квасолі
Пошив собі білу льолю,
І простинку із дзвіночка,
Ковдрочку -з листка дубочка,
Із кульбабових пушинок -
М'якісіньку подушинку...
Потім взяв торбинку снів
І пішов до дітлахів.
Не присів усеньку нічку,
Стоптав свої черевички,
Бо розносив сни казкові -
Теплі, ніжні, серпанкОві;
Кожному синочку й доні
Розіклав їх у долоні...
Сонце зблиснуло за гаєм -
Він додому поспішає,
Щоб у ліжку із волошки
Відпочити вдень хоч трошки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506963
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 24.06.2014
Над плесом озера,розлитого сльозою,
Де вітер ніжно пестить лободу,
Гойдає спогади,заплетені лозою
Стара альтанка в заспанім саду.
У тій альтанці срібним відголоссям
Кохання нашого спливає світла мить,
Дрімає поле волошкове у колоссі
І стежку нашу заколисує блакить...
Солодким сумом плаче арфа ночі,
Вкривають плечі роси-янтарі.
Я й досі пам'ятаю твої очі -
До щему рідні...і нажаль такі чужі.
Вогнем пекельним пристрасний цілунок
Ще й досі пломеніє на вустах,
Спила до дна гіркий любові трунок,
Душа моя блукає по світах.
Стара альтанка...спогади у серці,
Відбиток місяця у полисках води,
І крапельки любові,що на денці
Все раз у раз ведуть мене сюди...
23.06.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506007
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 19.06.2014
«Я був очеретом – лежав у коней під копитами,
Я став людиною – вітру зятям ворогом…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Селище гірких суниць
Справляє свято одновухого вовка.
Половина дороги до неба
Сховалась у торбу гори
Колючих кущів терену –
Дерев клаповухих зайців.
Кожний святий мріяв
(Якщо не човном плисти) –
Топтати траву байдужості
Нескінченним кроками неспокою
Подорожі до неіснуючого –
Омріяного, як мріють про
Захмарне і світле – як оці самі
Квіти суниці, що не стануть
Гіркими ягодами світу,
Які мусимо їсти жменями,
Бо не вистигли інші,
Які мусимо ковтати
Примовляючи: «Так треба!»
Бо в самому селищі все прогіркло
І молоко корів з сумними очима,
І недопечений хліб чадної печі,
І масна юшка сліпих господинь,
І зелені яблука проклятого саду.
Я минаю це неохайне селище:
Босими ногами торую шлях*
У темний ліс глухоти (не тиші),
Повз луки де не співають птахи**
(Бо жайвори без слухача німіють),
Мимо висохлої криниці***
З якої вдови вичерпали всю живу воду
І навіть жаби не заглядають
У її темне нутро.
Я мандрівник. Моя доля – минати…
Примітки:
А оті суниці (що на світлині) я зірвав саме там.
* - якщо шлях проклали воли, то не торуйте його – просто йдіть. Особливо якщо цей шлях Чумацький…
** - я вже бував неодноразово на луках, де не співають ніякі птахи – тільки метелики шурхотять там своїми крилами. Коли вітер мовчить… Але якщо не мовчить…
*** - Айвазовський ніколи таких криниць не малював.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503783
дата надходження 07.06.2014
дата закладки 07.06.2014
Крі́зь бірюзові скельця
Сонце, неначе лайм.
Слухаю ритми серця,
Літо в мені онлайн.
Зві́льна* сотаю стежку
Через густі лани.
Вставивши свіжу флешку,
Червень гортає сни.
Хвилі, немов позлітка,
Весело шурхотять,
В радощів - безлімітка,
Сонцю кричу: "Дай п'ять!"
Тепла його долоня
Лине навстріч моїй!
Цідить сонливий сонях
Промені поміж вій.
Крізь бірюзові скельця -
Неба аквамарин,
Між децибелів серця
Вібротони́ судин.
Шепіт морської піни
В мушельках теплих вух,
Скелі, як бедуїни,
На трав'яний кожух
Сіли лічити хмари
Крізь золотий пилок.
Проблиски, мов динари,
Сиплються між гілок.
В турці парує кава,
Наче арабська ніч.
Сонце моє русяве,
Клич за собою, клич...
Літо моє, не сердься,
Вітер у голові!
Крізь бірюзові скельця
Фарби, немов живі!
[i]*Звільна - повільно.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503438
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Розплеска́лось небо поміж гір
Пригорщами ніжних незабудок.
Борознять колоною маршруток
Бджоли напарфумлений ефір.
Розсікають чисту голубінь,
Що настояв день на медуниці,
На солодких пахощах кориці,
На смолі янтарних мерехтінь.
На шовкових кісоньках верби
Вітерець музичить, мов на арфі.
Річка у меланжевому шарфі
Берегам розчісує чуби.
Мерехтять наскрізні гребінці
У яскравих сонячних софітах,
Світяться зелені очі літа
У краплині на моїй руці.
У гаю мелодію дзвінку
Цвірінчить, насвистує синиця
В діамантах росяних іскриться
Бедрик на вологому листку.
В купелі квіткових ворожінь,
Небом заколисана вершковим,
Споглядаю простір неозорий -
Незабудок чисту голубінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500527
дата надходження 22.05.2014
дата закладки 22.05.2014
Біжу щодуху, сонце стрибає.
Котиться, немов хто його віником горне,
і стомлене, горнеться до ніг моїх, хапає прозорий поділ,
сукня з травою плутається межи ніг.
Мені гаряче.
Сонцю радісно.
Грає в піжмурки час.
Краплі чоло зрошують,
Думки сходять, немов урожай.
Відкриваються очі, скарбами наповнені,
Златом співають, діамантами,
Що з травиці ласкавої зібрані на світанні…
Накувала комусь зозуленька нагадала років-років.
А я йду вся задумана.
Підставляю плечі , нехай сонце обіпреться,
Нехай зна , що воно не саме.
Нехай лагідно поцілуємось, нехай світ ще буде,
Нехай скотиться хтиво крапля поту на груди,
Нехай млосно співає живіт
І танцюють на втіху твої пальці
на моїх, іще білих колінцях…
мені сонячно, сонцю радісно,
час притих…
21.05.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500429
дата надходження 21.05.2014
дата закладки 21.05.2014
Місяць скрутився на небі клубочком,
Прядиво снів розтрусивши додолу ;
Ми (з муркотливим сіреньким коточком)
В цій колисковій співаємо соло ...
Зіроньки мружать свої оченята,
Хмароперини збиваючи стиха ;
Казка навшпинечках ходить по хаті,
Крилами з ліжка зганяючи лихо...
Десь, за віконцем, верба солов'ïна
Вітер колише в тендітних листочках ;
Цокають мірно на заспаних стінах
Дами -хвилини в своїх чобіточках ...
Тіні мережать підлогу кімнати
У незвичайну якусь таємницю ;
Вечір у кошик вкладається спати,
Лиш павучок плете щастя на спицях ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498642
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 14.05.2014
[img]http://cs7009.vk.me/c540102/v540102904/1c3be/ujEB08Rvetc.jpg[/img]
В оливкове світло крон
Аромить квітковий опій...
І сон мій - давно не сон,
Кульбаб посивілих попіл
Хурделить в небесний льон.
Меланжева шаль думок
Лягає на теплі плечі.
Скрипалить вертки́й струмок
І трав килимки овечі
Затягують кожен крок.
Розлито густий акрил -
На сонці ряхтить палітра!
А тіло не чує крил,
Бо крила у змові з вітром -
Чуттєвіші од вітрил!
В полоні бузкових рим
Спинитися б і стояти...
Де травень, мов пілігрим,
І втрати - давно не втрати,
Минулого сивий дим...
Зректися б усіх спокус
У цій непорушній тиші,
Де байковий мох-обрус
Холодну росу колише,
Де промінь, як мед, загус.
Де зранку хмільну весну
Купають світанки свіжі...
Нашіптую мантру сну
І вітер мій шепіт ріже,
Як скальпель тонку струну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498927
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 14.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2014
над жита́ми
моїми –
зелена
із синім густим одли́вом –
ізумрудно-грайлива,
смара́гдова паволо́ка
над жита́ми,
вгорі,
на блакитному тлі – хмаринка летка́,
ніби тендітна жіноча фігурка
відкілясь приблукала
випадкова хмаринка,
заледь рожева, а по краях – заледь золота…
і, наче тендітна жінка –
покрива́ла атла́сні із себе
на льоту розгорта…
як рожева пелюстка,
а по краях – сонячно-золота…
на блакитному тлі…
може, жила така
колись у цьому селі?
може, мрія
чия?..
…паволокою,
з яблуні цвітом,
димком-туманом
здійнялась од землі,
на льоту́ – тане…
Ляна?..
Ляна!
Фет-Фрумосова Косиндзя́на
кохана…
уже й розтанула казка, нема…
голубі́нь-глибінь атла́сна
сама
01.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496159
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 01.05.2014
***
Сьогодні у Неба німіють уста,
Захмарився овид журбою.
Не видно дороги, де квітнуть літа,
Видніє лиш та, що з бідою.
У сиві тумани запнулася даль,
Немов одинока черниця,
На чотках вишіптує дощ і печаль
Відрада її журнолиця.
Плететься наосліп у лету світів,
Туди, де ніхто не чекає.
Свобідних не люблять у сему житті,
Невольних у той не пускають...
Тож як догодити в несонячну мить
Богам, що востали із мертвих?
На віях у долі безсилля бринить,
Бо знову судилася жертва.
Бо вкотре волочить дорога ота,
Що коле терново бідою!
Незрушно німують Небесні уста
І хмариться овид журбою...
(30.04.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495939
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 01.05.2014
Весняний день тюльпанами розцвів -
Така строкатість, аж бере за очі!
І сонячно-медові поторочі,
Мов дітвора, стрибають у траві.
Дурманять вишні цвітом запашним -
Така духмяна тепла завірюха!
Лінивий кіт нащурив гострі вуха
І наслухає порухи весни.
Руда бджола принишкла у траві
І, наковтавшись пахощів, шаманить.
Моріг бентежить ароматом пряним,
Лоскоче п'яти кінчиками вій.
Нап'яв павук тендітне макраме
Між гілочок у білосніжній піні.
Скупавшись у янтарному промінні,
Розніжився замріяний ромен.
Вигойдують росу, неначе ртуть,
Тюльпанові осяяні фужери,
Волами повлягалися кичери,
Хмаринну вовну клаптями скубуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494911
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 26.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2014
Не сумуй, мій трояндовий цвіте,
Що до осені стелиться шлях -
Ще співатиме сонячно вітер
На відроджених стиглих полях ;
Ще дощем цілуватиме небо
Твою дивну врочИсту красу ...
Я щоранку ітиму до тебе
Цілувати холодну росу ...
Ще не раз розів'ються бутони
Пишноквіттям солодких думок;
Кучеряві сплетуть Купідони
З них коханню вогненний вінок ...
Не сумуй, мій трояндовий цвіте,
Не ховайся в колючість стеблин ;
Доки в серці твоïм тепле літо -
Не гірчитиме душу полин ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489209
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 06.04.2014
Весна в повітрі струменіла білосніжно,
Строкатим шаликом стелилася до ніг,
І теплий дощ торкався бруньок ніжно,
Все розквітало...Помирав старий горіх!
Він помирав...Так тихо і тужливо,
Кидав свій погляд у небесно-синю даль,
Сад цвітом обіймав, а він журливо,
Спивав останній заходу мигдаль...
Колись його могутнє і кремезне тіло,
Пекло вогнем...,а відчай через край...
І сяйво місяця між вітами зоріло
Не стріти вже йому п'янкий розмай...
А він хотів ще жити. Й зелен листом
Співати пісню з вітром за вікном,
Щоб зорі сипались смарагдовим намистом...
Заснув старий горіх...вже вічним сном...
Весна в повітрі струменіє білосніжно,
Пахучим шаликом встелилася до ніг.
І теплий дощ вже напуває землю ніжно
Усе квітує...Вічно спить горіх...
25.04.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490339
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 06.04.2014
Я знов собі придумала тебе.
Намріяла, в думках наворожила.
Вдихнула в очі небо голубе
і сонечком весняним відігріла.
Зростила на мольбе́рті наш будинок.
Кімнати - ген просторі! Як хотів!
Людині ж так потрібна та людина,
щоб взяв її за руку й полетів.
Куди? А не важливо! Тільки б ра́зом!
Тоді не страшно впасти з висоти.
Бо той, хто щиро любить - безвідказно
і небом, і землею зможе йти...
Я знов собі вигадую-мудру́ю:
безсонні очі стелю розгромляють.
А про́тяги ранкові так гартують -
в буденність продірявлену вертають.
І ось я тут: конспекти, свіжа кава,
прогулянки по місту навесні...
І змучена душа перечекала:
"Для чого почуття дано мені?!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490022
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 03.04.2014
Памяті загиблих
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати.
Погляньте, в небі сонечко зійшло,
До праці стало наше все село,
А ви спите, одягнуті у шати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Трембітами заплакали Карпати,
Стікають воском зоряно свічки.
Навколішки припала до руки,
За ніч збіліла, мов голубка, мати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Людей багато йде до нас до хати,
Співають гімн, вмиваючись слізьми.
І вас несуть… А як же, тату, ми?
Як нам без вас у світі виживати?
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати!
Прошу спиніться, покладіть лопати!
Дозвольте подивитись ще хоч раз!..
…Сльозами й кров’ю скріплено наказ
В живу мішень безжалісно стріляти.
Вставайте, люди, годі вам вже спати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481085
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 01.04.2014
...свiтанок з перебитими ногами
скривавленi вдягає ордени...
...i шкiриться залiзними зубами
примара братовбивчої вiйни!
О Свiтлий Мiй! Далекий i...незнаний...
Дай мужностi ...у кого там - сини...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473878
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 29.03.2014
Ранок пахтить еспрессо
В сивий холодний день.
Де ти, квітуча весно?
Мучить сади мігрень.
Так неприродньо сиро
В передквітневій млі.
Дощик дрібним пунктиром
Тонко різьбить по склі.
Сонцем налиті скрині
Під тягарем замків.
Сіре не в тренді нині,
Трішки б легких шовків -
В теплих тонах пастельних
І бірюзи вгорі!..
Ранок, немов пустельник,
Влігся на димарі.
Краплі дрібним калібром
У міжребер'я віт...
Знову думки верлібром -
З римами дефіцит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488711
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 28.03.2014
Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав,
І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі.
Чому ж тебе вкотре спіткала нещадна біда,
Весна опинилась в тенетах чужої сваволі?
По що вони йшли, знавіснілі од люті раби,
Узявши твій мир під холодні і точні приціли?
Мій славний народе, хрещений в огні боротьби,
Від крові твоєї не раз вороги захмеліли!..
А землі святі засівали кістками синів,
Їх вічною славою смерть в полі бою покрила.
І нас не зламати, не знищити в жодній війні,
Бо ангельська сотня над нами розправила крила.
Дарма потішається ниций лихий окупант,
Дарма скаженіє орда його люта і п'яна!..
Якщо і горіти, то лиш у цвітінні троянд,
Якщо і диміти - лише в яблуневих туманах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486949
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Летіли веселики, линуло небом "курли".
Летіли здалеку, спішили до рідного дому...
На крилах весну і надію на щастя несли
На землю Вітчизни летіли, долаючи втому.
Їх кликала пам"ять батьків і священна земля,
І теплі дощі, і молочні тумани світання.
І стежка в"юнка, на якій рудокосе маля
Так довго рукою махало услід на прощання...
Їх кликали трави, що буйно росли бережком,
І запах п"янкий чебрецю, материнки і м"яти.
І гамір хлоп"ят голопузих над тихим ставком,
Коли понад вечір вони прибігали купатись.
Вкладали у мирне "курли" вічну радість і щем,
І світлу любов, і надію, та віру пташину,
Бо в ріднім краю жити краще для них, та іще:
Зрікатись не вміли ніколи птахи Батьківщини.
18.03.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486906
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Я сьогодні бачила справді величну картину. Мені хотілось змалювати те, що я побачила, сфотографувати, переповісти. Ця картина досі у мене перед очима…Тому й пишу.
Львів. Центр міста. Березнева погода. Накрапав дрібний весняний дощик перемішаний із зимовим снігом, що падав клаптиками. Все ще падав клаптиками.
Під цим дощем сиділа жебрачка…Вкрита дощовиком, ноги завернуті якимсь лахміттям. Видно, що людина важко хвора з дитинства.
А перед нею навпочіпки - юнак. Ця картина вразила мене. Він такий красивий, молодий, стильний…Вислуховував уважно жінку, кивав головою, з розуміння дивився своїми блакитними очима в її очі…Я остовпіла з подиву…
У ту мить я подумала про те, скільки разів ми проходимо повз жебраків , кидаємо гривню-дві і переходимо далі, зайняті вічно собою і своїми завжди невирішеними проблемами. Чомусь вважаємо, що наші проблеми є найглобальнішими проблемами людства, а ми - центром Всесвіту…Ну, а ця жебрачка…Гривнею відкупляємось, думаємо, що десь на Небі це буде записано нам і йдемо далі…А чи щиро ми це робимо?
Я вловила фразу: «Отак і сталось у моєму житті, що…» Юнак щось перепитував, у жінки світились очі…Вже давно вони не були у неї такими щасливими. Щасливими від того, що хтось заговорив з нею…
РЕВОЛЮЦІЯ все-таки змінила нас! До неї ми жили у пітьмі. Із захопленням дивились на володарів світу цього, тих, які ходили з товстими барсетками та їздили на дорожезних іномарках, будували шикарні маєтки, відпочивали у найдорожчих куточках світу. Януковщина та пшонщина... Чомусь вважали, що ці люди дійсно є успішними у житті. А ще розумними, бо тільки розумні можуть так багато та прекрасно жити. А ми прості люди - одним словом нікчеми. До речі ці пузаті багатії нас у цьому часто переконували. І ми мимоволі вірили у те, що мало працюємо, тому так бідно живемо. Хоча і працювали! Дійсно працювали, але на них…
Дівчата мріяли усі вийти заміж за олігархів, жити у казкових особняках, і бажано за кордоном… Прості жіночки із заздрістю дивились на подружок, жінок та коханок олігархів, які ходили в дорогих шубах, на пальчиках яких красувались чудові вироби з діамантами.
Революція все-таки змінила нас! Тепер дівчата хочуть заміж за героїв!!! І не хочуть носити на собі дорогі шуби, куплені за нечесно зароблені-тобто вкрадені гроші! Гроші вкрадені у бідних пенсіонерів, які вигортають останню копійчину, щоб купити в аптеці ліки, гроші вкрадені у дітей з дитбудинків, які так давно не їли соковитої мандаринки та солодкої цукерки, гроші вкрадені у вчителів, які все-таки намагаються навчити чогось доброго своїх учнів, гроші вкрадені у всіх нас! Чесних, роботящих, справедливих людей!
Тішусь, що, можливо, не буду вже дивитись передачу Каті Осадчої, в якій показували найбагатших людей, їх "золотих" дітей і їх дорогі мешти, сумочки та годинники! Замість того хай розкажуть про справді хороших та розумних людей.
Наше хворе суспільство проопероване РЕВОЛЮЦІЄЮ справді слабке, як і кожна хвора людина після операції. Воно ще не звикло до чесного життя…Багато хто собі не уявляє , як це на роботі не взяти хабара. І як можна жити без нього? Але ми повинні жити ЧЕСНО!!! Бо чесні люди померли за нас! Вони – герої!
РЕВОЛЮЦІЯ перевернула наше життя! Перемогла пітьму! У простих людей минула депресія, бо вони зрозуміли, що вони – не нікчеми, у чому їх старались переконати ті, на яких треба було працювати. ВОНИ – НАРОД! ЧЕСНИЙ, ЗАВЗЯТИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ! А, ОТЖЕ – ВЕЛИКИЙ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486323
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 17.03.2014
Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482393
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 11.03.2014
па́хне
у подвір`ї моєму – сном,
надобра́нічним пря́женим молоком
пахне…
мале вітерча́ з-за причілка зітхне,
уві сні завовту́зиться, позіхне,
виноградним куче́риком ворухне́
і надалі засне…
на шнурку –
білизна під місяцем сонно сох-не
…роздивляються із під руки
на лілові трояндочки,
ви́цвілі маки і сокирки́ –
молоді зірки:
знадобилися б залюбки
квітчасті мої простенькі си́тчики –
простирадла і пошивки́ –
малим зірченятам
на пелюшки…
ба́вляться
зірченя́та дрібні́,
випро́стують срібні
цупкі́ па́льчики-про́мені –,
до рук упіймати пнуться квітки́ -
лілові трояндочки, сокирки́ –
на си́тчиках намальовані…
…оксамитово-скра́длива ніч
спиває непо́спіхом звідусіль
прохолодно-пряну воло́гу,
щоб на ранок – у всій росі
новопреста́витись Богу…
…а десь
комусь
у цей час не до сна,
комусь десь усюди затісно
і всього мало,
десь комусь позарі́з потрібна війна,
щоб люди людей – калічили і вбивали
кремлівські
розпа́лювачі війни –
не́люди,
вірнопі́дданці сатани
10.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484748
дата надходження 10.03.2014
дата закладки 10.03.2014
Майдан завмер. Молитва і сльоза.
Від згустків болю, смутку і печалі
боліло в грудях - сотню проводжали,
безсмертну сотню в сині небеса.
Вони ставали у ангельський стрій
один за одним мовчки у колону,
як йшли на січ проти орди в погонах
лиш з вірою супроти куль у бій.
І їх єднав не карб рубців і ран,
не дати смерті й ці холодні труни -
любові до Вітчизни чисті струни
торкав молитвою стривожений Майдан.
Як шикувалась сотня в небесах
кожен ридав і присягав до скону
край боронить й по Божому закону
колись й самим звершити в небо шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481468
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 25.02.2014
Не судилося - не збулося ...( Любов Ігнатова)
Не збулося, мабуть… судилося
Десь минути тебе на межі.
В квітах поле до ніг хилилося,
А ми все залишались чужі.
Не збулося, таки судилося
У півкварти зібрати сльозу.
А чи небом твоїм дивилася,
Тож не вчула в захмар*ї грозу.
Не збулося, затим, судилося
Засніжити назавжди сліди.
Я назовсім в тобі згубилася,
Мабуть, доля отак, в нікуди…
Не збулося, чому ж судилося
В паралелях шукати мости?
А кохання, на жаль, втомилося
Поміж часом долати версти.
Не збулося… і не судилося
Обопільно дорогу пройти.
У роках надвечір'я вмостилося,
А ми так і не стали на «ти».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477819
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 16.02.2014
[img]http://img-fotki.yandex.ru/get/3712/sunny-fanny.3f/0_2b82a_3912232d_XL[/img]
Зимове торочиться хутро,
Небесний виблискує льон
І сяють, немов перламутром,
Чудні ієрогліфи крон.
Збігає, дзвенить і хлюпоче
По ринві грайлива вода,
Сповзає сніжок неохоче
Зі стріхи. Густа борода
У комина вже поріділа
Овечий кожух посірів,
Затихла хурделиця біла
У м'ятному сховку лісів.
Дзвінкі канделябри-ледівки
Сльозяться в зимові вершки,
По мокрій позлітці бруківки
Дзюркочуть прудкі потічки.
І слі́пить, і милує око
Ця світла, як сон, дивина:
До лютого, мов ненароком,
Забігла у гості весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477299
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 06.02.2014
Гартуй слова, виточуй, як мечі,
Плекай в уяві образи і рими,
Тримай набої власної душі
Сухими!
Вони тобі згодяться у борні,
За мир і правду рідного народу.
Не проміняй на срібники дрібні
Свободу!
Коли терпіння виллється за край,
Брехні і зла підточаться основи,
Під кулі вийдеш, танки і нагай
Зі словом.
І хай тебе не зупиняє страх:
У них є лють і дикий погляд звіра,
У тебе - світло чисте у думках
І віра.
У тебе - Бог, Вітчизна і народ,
І янголів пресвітлі силуети.
Шукай собі духовних нагород,
Поете!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473920
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 22.01.2014
на столах
із саморобних щитів –
кутя
між свічок просто неба зоріє…
у долонях київського Майдану –
Зе́рнятко народилось і зріє…
у долонях розкритих Майдану,
як у пречистому лоні,
у пере́співі різдвя́них дзвонів,
народилось Зерня́тко
і довірило себе людям,
як віфлиємське святе Немовлятко…
росте, теплом повста́нців зігріте,
Богоматері омофором укрите,
підошвами кованими не знищене,
героями-мудрецями,
усіма Святими Отцями
землі нашої–
молитовно-незримо захищене
Ірод –
кігтями і дзьобами,
кийками і пудовими кулаками
переслідує-палить, у обличчя людей б`є:
окрі́пнути Зе́рнятку не дає…
бережемо Зерня́тко,
як зіницю Небесного Ока,
денно-нощно стоїмо на сторожі –
лють Ірода
пекельно жорстока,
підступна і зловорожа…
нові виклики і загрози:
метеорологи
прогнозують морози –
Майдан потребує ліків, дров...
Совість, Гідність, Любов
08.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471128
дата надходження 08.01.2014
дата закладки 08.01.2014
Вона пішла ...не грюкнувши дверима ...
Скандал не влаштувавши ...просто так ...
Знизавши по-дитячому плечима. ..
Зваривши кави ще на двох ...про всяк ...
І задзвеніла тишею кімната,
Осиротіла без тоненьких рук ...
Лиш кави такі щЕмні аромати
Впліталися в самотній серця стук ...
І вікна ...о, які самотні вікна
Заплакали непроханим дощем ...
А вчора ще буяли сонцеквітнем ...
Сміялися вони ...учора ще ...
Сепійний світ угвинчується в мІзки
На вістрі думки і слабких надій ...
І зникли звуки й відчуттів обрізки
В нашаруванні зламаних подій ...
Холоне кава гірко - непотрібна ...
Зібгався час у зморшку на чолі...
Ну от і все...Остання крапка срібна -
Від щастя ключ у кухні на столі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470936
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 08.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2014
Давай розмалюємо білим
Пожухлий пейзаж у дворі,
Мов дрібок легких налетіло -
Пухнастий танцюючий рій!
Де кожна сніжинка - метелик,
Вальсує у пасмах вітрів.
Пооддаль покинутий скверик
Вершками за мить забілів.
У мушлях лимонних лампадок
Дрімають весняні джмелі,
Їх трелями світлих колядок
Колише Різдво на крилі.
Хай віхоли жалять у скроні,
Та нам не звикати до них!..
В тобі, як в ліхтарику соннім,
Ще те́плиться згусток весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469693
дата надходження 01.01.2014
дата закладки 01.01.2014
не собо́рувана…
супроти традиції – не обмита,
кийками ординськими безоружно забита,
отак –
зо слідами проте́кторів-підошо́в на чолі
просо́чуся непомітно
проз асфальтові смо́ли,
проз ка́мені
мовчазні
до основи-основ землі –
ніким не підкореної ніколи…
шкода себе…
і всіх…
і їх…
але!
час за нами прийшов –
настав!
необминуч і кровав…
це – робота,
робота наша звична,
місія історична:
треба йти –
перемогти
чи у землю рідну лягти:
залякати не можуть
підошви кованих берців
ординських запро́данців,
газ, кийки, металево-щитовані загорожі,
продажні суди́:
так і раніше було,
та не буде завжди –
ЩО ВОНИ МОЖУТЬ?
убити?..
ситуативно перемогти?
але НЕ підкорити…
що ж,
колись все одно доведеться вмирати –
то чому й не сьогодні?
за свободу власну, за правду і волю Господню…
скромно і непомітно,
стати-перемогти,
а якщо доведеться – вмерти:
немає вищого перед Богом,
як за гідність людську – самопожертви…
жодні манкурти
не годні перемогти,
підкорити,
якщо усере́дині себе –
незалежний і вільний ти
кожен зараз вирішує сам,
така година –
живи, Україно!
цвіти…
я просто люблю тебе, Україно…
непомітно-звичайна твоя людина
треба йти…
не прощаюсь,
побачимось там
13.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465795
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013
довго –
більше десятка літ
(…од її пло́та і од її воріт
не зали́шилось і пам`яття́…) –
змагалася
невеличка покинута хата,
за право своє – існувати,
у спориша́х обІйстя
чоти́рику́то стояти…
ловити шибка́ми
сліпува́тими
сонячні-місячні промінці́
і у крону клена –
то безлисту, а то зелену –
золотих і срібних «зайці́в»
запускати…
на трубі-ко́мині –
у на́строї вітряні́ –
полонези-ноктюрни
грати…
заради втіхи,
прозі́рчастим
капеже́м із-під стріхи
на весну́ гадати –
си́тцево і суко́нно,
двері-на́встіж-віко́нно-одкри́то –
жити…
доокру́ж при́зьби
пе́стити і лелі́яти квіти…
така
природна Воля кожної Су-ті –
залишатися у Бутті…
невеличка хатина та –
людьми покинута,
себе стерегла,
у руїни відсто́ювала
із, самій здавалося їй,
надмі́рною силою:
хоч
руйнувалась пома́лу, але –
залишалася гідно красивою…
холод-спека, дощі-вітри́-хмари,
як москалі-тата́ри,
розтрі́скували-розколу́пували,
облу́щували до ребе́р
біле колись її тіло,
тепер,
пташками-людьми покинуте –
облу́плено-потемні́ле…
щоразу, мимо йдучи,
думала я: тримайся…
може, знайдуться люди
і щасно усе буде…
але –
що́ мої співчутливі думки́…
їй би – круто замішаної гли́нки!
свіжо-га́шеного вапе́нця –
раділа б тоді віка́ми
усіма
білими чотирма
бока́ми – до сонця...
…напризволя́ще покинута
хатина та
спроквола́ розсувалася,
але не здавалася,
поки живий був дах…
та услід за прова́леним да́хом –
зусилля пішли прахом…
навіть коли вже попа́дали сті́ни –
ще трималася на стовпа́х,
як на ми́лицях…
довго билася
у агонії…
врешті, під купою дра́нки і глини –
зникли її,
давно здичаві́лі дрібні арґо́нії…
у розхри́станому обІйсті –
сама руїна:
чи не сниться де́сь там,
кому́сь там, у якомусь чужому далекому місті –
блискавкою пронизана
батькова-материна раїна*…
...символічним здається мені,
що уперто стоять – не рухнули спільно із хатою,
двері – колись вхідні́…
міцно за́мкнені –
стережуть останнє своє – поро́га,
він, старе́чий, хранить
дорогі і па́м`ятні
сліди і до́тики босоногі…
трагі-комедії любить життя:
ко́мин-труба
випа́дком упав – горизонтально-стро́го
і заліг у купі рештків-сміття́,
як ствол гармати –
же́рлом промо́висто наці́лився на дорогу –
минуле чиєсь захищати,
чи гостей довгожданих стрічати?..
не все прощається… і не всіма…
я́дер, правда, таких нема,
щоб із труби-гармати
у байдужість людську
ціля́ти…
…прощавай, хато
біла,
сестро́ моя –
із глини вийшла...
так само я
22.11.2013
*раїна - пірамідальна тополя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462073
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 22.11.2013
...трохи смішним здається
накре́слення букви «я» –
Кирила-Мефодія
випадко́ва іронія-самоіроні-я?..
чи підкинута кимось пото́му "купю́ра" -
для нас,
продумана хитро "редакція":
там, де було від Початку "Аз" -
упосліджено стало "я"...
літера «я» – розмісти́лася у абетці
у само́му майже кінці́ –
порожній круже́чок на па́личці,
наче бу́льбашка мильна – на соломи́нці…
і – уперто ви́ставлена «друга ніжка»:
така якась… по дитячому показна́,
демонстративна,
як у рюшах крохма́лених чоловіча маніжка…
самовпевнена, егоцентрична «ніжка» ця
нагадує щойно народженого баранця́,
що підвестись уперто спина́ється –
та но́ги, на м`якеньких іще ра́тицях
(чи копитцях?..) -
сли́зькаються…
од напруги тремтять – роз`їжджаються…
15.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460630
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 15.11.2013
Пишу йому гарячим тлінним тілом
По покривалу вже забутих днів,
Слова, які сказати не посміла,
І правду, що почути не схотів.
Що тіло пам'ятає сильні руки,
На клапті серце розриває біль,
Минув світанок щастя і розлуки,
Прозріння і раптових божевіль...
Коли в пітьмі крадеться хижа думка,
І корчиться у сумнівах душа,
Пишу йому в нікуди... Хай це мука,
Та разом з тим і сповідь, і межа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460383
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 14.11.2013
Яка краса: осінній сонцепад!
Проміниться земля опалим листям
І виграє на сонці променисто
Із перестиглих яблучок намисто,
Мов зорі у вечірній променад.
І тихий сум в журавок на крилі
Просіється дощами через сито
На диво-трави золотом покриті...
І відіб’ється сонце соковито,
З-за хмар кармінним зайчиком на склі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459726
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Навчи мене…(Михайло Плосковітов)
Навчи мене не бачити тебе,
Навчи думок спечалених не чути.
Нехай так буде в долі: все мине
І більше, звісно, зустрічам не бути.
Навчи мене всміхатися слізьми,
Навчи похмурі хмари розсувати
Й вичікувати сонце із пітьми
І промені, на щастя, розсипати.
Навчи мене мовчанкою іти,
Навчи любов'ю жити понад кару.
Теплом душі з'єднати ті мости,
Які перетворилися в примару.
Навчи мене долоні піднести,
Навчи в молитві випросити в неба.
Щоб , врешті, донести усі хрести,
Усі, усі…усі, в яких потреба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 06.11.2013
…якщо людина
перейде́ боло́том –
то
забрудни́ть собі но́ги
(залежно, звичайно, від того,
наскільки глибоке боло-то…)
людина вимиє ноги
і, окрім досвіду,
у собі́ не залишить нічого
болото ж
бу́де ще довго
услід гойда́тися,
чва́кати і плюватися,
випуска́ти
сі́рководне́ві бульки́ –
тому болота́ - це річки́,
що у собі заму́лили
усі джере́ла й поті́чки –
у ру́сі-ро́звитку зупинили-ся:
у цьому й мораль сеї притчі
вся
03.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458213
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 05.11.2013
(Спроба передмови до книги Шона Маклеха "Кам'яний Трамвай")
«Так листя шумить
І падає наче дощ…»
(Бо Цзюй І)
Перед Вами незвичайна книжка. Незвичайна у багатьох аспектах. Вірші починають писати в юності. І тоді ж кидають писати поезію. Як Артюр Рембо – все що він написав він написав у дев’ятнадцять. Потім писати кинув. Ще гірше, якщо людина пише в юності геніальні твори, а потім шкрябаю пером бездарну писанину, заробляючи цим на шматок хліба з маслом чи (ще гірше!) отримуючи за це дивіденди у негідників, що мають владу. Тут же ми бачимо якийсь парадокс: людина почала писати вірші (і прозу, зрештою, але інколи це одне і те саме) не просто в похилому, а в древньому віці, коли перевалило за дев’яносто сім. Щоправда, автор стверджує, що почав писати давно - не від учора (у чому я особисто глибоко сумніваюсь), писав мало не все своє довге життя (хоча чи буває життя довгим?) в тому числі українською та гельською. Але як мінімум більшість творів, що є цу цій книжці написані Шоном Маклехом коли було вже йому за дев’яносто. І тут я подумав ось що – автор правий. Писати вірші потрібно коли чуприну відбілив осінній сніг сивини. Для істинної поезії потрібен спокій і відчуття довгого шляху – пройденого шляху (хоча шлях ніколи не закінчується, але в будь-якому випадку, для того щоб отримати право писати вірші треба добрий шмат шляху пройти). Якщо в поезії відсутнє осмислення буття, то постає питання чи дійно це є поезія. Писати можна про що завгодно. Світ переповнений поезією. Тільки це не всі помічають. Лишається тільки побачити це, зобразити, занотувати. Істинна поезія відрізняється від писанини в першу чергу нескінченністю глибини, що ховається між словами, тією безоднею в якій кожен читач блукає самостійно, шукаючи свої шляхи.
У нинішньому постмоденовому світі всі прекрасно розуміють, що форма це вторинне, рима тільки заважає справжній поезії – це добре розуміли класики японської літератури, що свідомо відмовились від рими. Верлібр став вираженням індивідуального "я" сучасного інтелектуала, якому тісно у будь-яких формах і обмеженнях. Верлібр не всі сприймають і не завжди бачать у ньому поезію. Хоча він такий же давній як світ. І ще невідомо що було раніше: зліплений перший глек з глини чи проголошені перші слова верлібру. У цій книжці верлібр не випадковий і не вимушений – він закономірний і необхідний. Ця форма інколи єдино можлива для конкретного твору – кудлатого як ірландські скелі, що поросли мохом. Хоча автор не цурається римування – коли це потрібно.
Ернест Гемінгвей колись назвав Париж «святом, яке завжди з тобою». Читаючи книжку «Кам’яний трамвай» старого відлюдника і філософа Шона Маклеха, я подумав, що Ірландія в його творах це журба, яка завжди з тобою. Тільки тут Ірландія поступово розростається до масштабів світу. І вона не просто «росте як гриб» як «протрухлий український материк» у творах Василя Стуса, Ірландія заповнює собою Всесвіт виростаючи навіть не до розмірів земної кулі, а охоплює сонячну систему і ковтає галактики. Воно й не дивно – для кожного ірландця Ірландія там де він є – у його серці. І якщо ірландцю судилось помандрувати у потойбічний світ – байка – до раю чи в пекло, там теж буде невеличка Ірландія. В Ірландії завжди було місце і для пекла, і для раю. Так чому ж раю і пеклу не вмістити в собі по Ірландії – хоча б по шматочку.
Ми вже звикли чути про «англомовну ірландську літературу». Сам вираз є по суті абсурдним. Це все одно що говорити про «російськомовну українську літературу». Але факт лишається фактом. Ірландці втративши свою мову (майже повністю, у переважній більшості) зберегли свій дух і свою сутність. Ірландець завжди лишиться ірландцем куди б він не потрапив і як би його не намагалось переробити суспільство. Ірландець впізнається у юрбі, навіть якщо він без зеленого капелюха в День святого Патріка.
І в цій книжці втілився новий абсурдний феномен (а що в нинішньому світі не абсурдне?) – «україномовна ірландська література». Ірландець, що пише українською у віці 97 років – це щось сюрреалістичне. Це якась картина Сальвадора Далі, що вдерлася без дозволу у наш божевільний світ. Ми постійно боялись (чи то не наважувались) творити літературу космічну, постійно скочувались до хуторянства. Якщо мандрували в космос, до повертались до садку біля хати, бо там кинутий якір, бо без того шматка землі ми ніщо. Усвідомити, що в туманності Оріона може бути шматок України для нас неможливо. І раптом в цій книжці я помітив за межами слів дивну аксіому – Вітчизна в першу чергу в глибині нашої душі. І якщо її немає там, то її немає ніде.
Сучасний читач все більше усвідомлює, що він те тільки читає, але і живе на сторінках якогось абсурдного літературного твору, де сюжет руйнується, втрачається, губиться. Тому сучасного читача найбільше обурює безсюжетність (хоча вона цілком має право на існування з часів Конфуція та після віршів Франсуа Війона особливо). Тут же в кожному вірші невеликий сюжет. Тут навіть пейзаж отримує свій сюжет буття. Звідки це взялось - зрозуміло. Ірландська поезія вся пейзажна. Навіть якщо вірш про скрипаля, то скрипаль є лише частиною пейзажу. Якщо описується битва, то битва є пейзаж – не більше. Так її сприймають герої, такими кольорами вона описується – фарбами осіннього ірландського пейзажу. Кожний ірландець, читаючи давню скелу, усвідомлює себе частиною пейзажу.
Я знайомий зі стариною Шоном: вперше я познайомився з ним на конгресі славістів в Глазго у 1992 році. Я тоді хильнув зайвого, «і тут Остапа понесло» - на перерві між засіданнями. Шон чомусь оцінив цю словесну каламуть як щось істинно слов'янське. Його чомусь дуже зацікавила моя фраза: «Григорій Сковорода – це останній Будда знервованого ренесансу». Шон Маклех в середовищі славістів тоді був відомий як славіст-любитель. Свого роду вільний художник славістики. На цьому ж конгресі Жак Іннусо (Jacques Innocents) сказав мені пошепки: «Славістику ХІХ століття неможливо уявити собі без Павела Йозефа Шафарика. Так само ірландську славістику неможливо уявити собі без Шона Маклеха… Тільки це сказано мною не офіційно…» Вдруге ми зустрілися з Шоном Маклехом (вже як старі знайомі і добрі приятелі) на міжнародній конференції «Кельти і словяни: дві парадигми культури» в Палермо у 1994 році. Після я часто відвідував Шона у його старому будиночку на околиці Дубліна – він веде самотній спосіб життя, мало з ким спілкується, крім такого ж старого садівника. Кабінет у нього вічно завалений книгами, які він читає навмання і невпорядковано та сторінками рукописів, які утворюють просто хаос довкола стола. Над усе він цілує хороший чай і може годинами філософствувати на тему ірландської міфології і генезису індоєвропейських народів. Я часто запитував його – чому саме славістика? Адже з його то знаннями гельської та валійської мов, з його то знаннями ірландської міфології він міг би стати відомим, шанованим і знаним кельтологом. Але про те, що наштовхнуло його на вивчення слов’янських мов і, зокрема, української мови (яку він вперто називає руською) Шон говорить абстрактно. А відповідь на це є одна: Григорій Сковорода. Колись Шону Маклеху в його студентські роки трапився до рук томик філософських творів Григорія Сковороди – і це перевернуло його свідомість. Він став славістом назавжди. А мені назавжди (теж назавжди) запам’яталися довгі бесіди з ним осінніми ірландськими вечорами про Спінозу і еволюцію латиноамеранської прози, про толерантність раннього конфуціанства і правління ірландського короля Аеда Слайне мак Діармайта, про вплив клімату на фольклор гелів, про мандрівника Васко де Гама та про манускрипти монастиря Клонферт…
Ми живемо в епоху, коли модернізм перетворився в ретро. Коли постмодернізм сприймається як факт, як подія в історії літератури, а не як модна течія, розвага літературних гурманів чи забавка для богеми. При цьому ми якось забули, що модернізм невичерпний, як, зрештою, невичерпний і будь-який жанр чи напрямок літератури. Суть не стилістиці (хоча вона ніні важлива мало не в першу чергу). Суть в глибині – там, де нічого не можливо пояснити вербально, там, де щось ховається за рожево оболонкою слів. І ніхто не пояснить, що воно таке оце «щось». Але воно визначає істинну поезію. Тому – читаймо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458565
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013
Якщо жінка - квітка,
Весняна чи літня,
Значить біля неї
Садівник не спить.
Щастя - її мітка,
У очах досвітня
Зірка Прометея
Вогником горить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458183
дата надходження 02.11.2013
дата закладки 03.11.2013
[i]"Все минає і це мине".
(Напис на персні царя Соломона)[/i]
І це мине: відплаче, відболить,
У часу є можливості магічні.
До подиху зимового лиш мить,
А до весни, здається, ціла вічність.
Та й це мине. Вулкани почуттів
Розвіються з роками, наче порох.
У цій буденній сталій суєті
Не розберу, хто друг, а хто є ворог...
Які стежки мереживом тонким
Лягли й застигли в мене на долоні?
Гортатиму пожухлі сторінки,
Коли заниє серце у безсонні.
Мов по спіралі звичній, знов і знов
Повториться трагічне і прекрасне...
І це мине. Лиш істинна любов
Затвердне діамантом і не згасне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457862
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 02.11.2013
не маю
ані му́за, ані му́зи…
навіть коня́ки
з дерев`яними крильми нема:
сама, сама
туги́ми,
поре́паними п`ятами
наги́ми
товчу об камені
і об стежки́ –
натхнення висікаю…
хоч кри́хітки –
але сама…
сама – літаю і витаю,
зате ні оброті, ні шпор і ні сідла
не знаю…
античні римляни і греки –
може, і родичі які,
але далекі…
щоранку –
очі роклепи́вши –
в одне й те саме їх занурюю вікно –
через шибки́ і абрикосові гілки́ –
дивлю́сь у небо:
там є усе,
що для натхнення треба
27.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456486
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 25.10.2013
***
Маневрують парасольки
Вулицями міста,
Дощ - у ритмі аква-польки,
Крапельками твіста!
Какофонять перехрестя,
Жебонять калюжі...
Осінь у повітрі креслять
Жовтня крила дужі.
Облітає з віття ситець
У холодні жменьки -
Все, тепер лиш буде снитись
Літечко тепленьке! :)
(18.09.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455449
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 20.10.2013
У цих лісах, як в Бога на долоні:
Пливе осіння тепла ворожба,
Терпкий димок соснових благовоній
Цілує мокру шапочку гриба.
В пожежі крон розплавилися роси,
Дрібний кришталь роздмухують вітри,
Листків кленових вигорілі стоси
Встелили плечі темної гори.
Верхи́ модрин куйовдять білу вовну
Хмарин-овечок в сонній череді,
Хтось перекинув з медом діжу повну -
На вітах гуснуть промені руді.
Церковний дзвін, пронизуючи тишу,
Крилом торкає матову блакить.
П'янке повітря подихом колишу
І день мені молитвою дзвенить!
І осінь тут погожа і прозора,
Мов хто розплавив сонячний бурштин.
Немов ковчег, загублений у горах,
У затінку сховався ветхий млин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454805
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
У Карпатах літає сніг,
А у Львові танцює осінь.
Дощ повільний, розмірений біг
Зупиняє в моєму волоссі
І виблискує в ньому. А я
ТОму тішуся, бо діадема
Із дощу - то розрада моя
В цьому світі, де вічна проблема -
Гроші, побут, робота, житло...
Аби краще усе, аби ліпше!
Світе білий з хижацьким єством,
Що тобі до мого крику-віршу?
Що тобі? А мені так болить,
Так судомить і хилить додолу...
Світ - в якому життя, тільки мить,
Світ - в якому не вірять нікому...
Як мара, через натовп іду,
Краплі срібла блистять у волоссі.
Чи написано так на роду?
Тільки я, тільки дощ, тільки осінь...
23.09.2013р. Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453415
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Сорочка в клітинку.
Тобі страшенно пасує
Оця сорочка в клітинку,
І гарний ти такий… Чуєш,
Дай обійму на хвилинку?
До твого серця тулюся,
Немов до мами дитина,
І навіть трішки боюся,
Що я у тебе – єдина…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451983
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 07.10.2013
ві́рші
живуть на межі
поміж двома снами:
вужі,
ножі,
коржі́,
сторожі́,
завали,
бедлами…
скільки майстерно розбитих сердець
валяється трепетно під ногами…
прокинься, проснись,
дивись –
не спіткнись…
05.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452722
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 06.10.2013
Ця хвороблива осінь, ці дощі
Вселенського масштабу, ці тривоги...
Сріблиться бісер в мене на плащі,
Цілують краплі тріщинки дороги.
Сирого листя в парку намело,
Немов обдертих аркушів порожніх.
В ліхтарних мушлях вистигло тепло,
Гірчать полинно очі подорожніх.
Шаленим тріском вибитого скла
Пронісся вітер - лиш його і чути!..
Мабуть, і я себе не вберегла,
Ковтнула тугу краплею цикути.
В терпкій сонаті зливових безсонь
Шукає серце втомлене розраду.
Так хочеться твоїх палких долонь,
Під теплим пледом кави й шоколаду...
Простих розмов про все і ні про що,
Торкань, цілунків, поглядів і дива.
Якщо колись зустрінемось, якщо...
Сама собі позаздрю, бо щаслива!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452731
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 05.10.2013
Не встигла попрощатися із літом,
А вже у серце осінь зазира
Безвільно догорілим пізньоцвітом -
Холодним торком сивого пера.
Лишилося привілля волошкове
В обіймах медоросяних вітрів,
То ж тягнеться рука тепер до слова,
Розшитого бавовною жалів.
Допоки журавлині перевесла
Маліють у небесній далині,
Останнє світле мрево мляво креслять
Хмаринки позолечено-сумні.
І під крилом у бабиного літа
Корують* душу вижухлі садки,
А на листках віршують пізньоцвіти
Осінні неусміхнені рядки...
(27.08.13)
*корують - в знач. лікують
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451321
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 28.09.2013
...небо залишить тебе напризволяще
осінь - це надлишок правди
із якої немає виходу...
______________________________
кожна річка яку тобі вдалось перейти замерзала взимку
тих кого зрадили згадують тільки на сповіді
та й то неохоче
але для того щоб затиснути серце навіть у найпрекраснішу рамку
спочатку треба виколоти очі...
я не бачу сенсу за тими кого ховає твоє сьогодення
кажеш що холод руйнує
і смирно йдеш додому
а холод насправді вправно римує
твоє я з тим хто навпроти...
і немає розлуки понад розлуку яку спровоковуш сам
і не важливо насправді на кого чекаєш
кидаєш шматок хліба голодним псам
а потім його відбираєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449932
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 19.09.2013
Каштани багряніють у пожежах.
У різні боки – іскри-кожушки…
(«Між іншим», Окрилена)
десь,
за вікном у тебе,
каштани цокають –
відлу́нюють кроки
тієї поха́пливої ходи́,
що назавжди
цокають
ко́рочки-каблучки́
об камі́нні стежки́ –
лунко і гостро:
усі ми тут
запізнілі гості,
дзвонарі́ лункОї ходи,
що назавжди
…то весело,
то заклично,
а то й несподівано зло,
як шамани,
б`ють ритмічно
у бубни і барабани –
чаклують каштани
десь
за твоїм вікном…
свічки́ білі –
давно догоріли,
уже й молитви́ дозріли –
уклі́нно-іко́нні, завіко́нні…
б`ють дрібно
підковами срібними
ще невидимі за туманами
розтрино́жені білі коні
...пове́рху твого безсоння,
на стіні́,
десь - над стелею, десь понад ко́мином – угорі́
цокають-цокають-цокають
каштанові дзиґарі…
18.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449786
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 18.09.2013
Я забуду що сьогодні осінь.
Коси небесні розчесані вітром,
грайливо лоскочуть просінь...
А ти вже поруч, ба який спритний...
Я назбирала затишних обіймів
на кожен день, немов обновки.
Щоб надягати пам"ять взимку
На мерзнучу себе безтебну і безцьомну.
Зігрій мене, вклади у кошик силу,
Я приховаю у чулан суничний джем,
і мушлю заховаю - скарб невинний,
і діжечку з весняним, говірким дощем.
У гардероб сховаю твої мрії теплі,
якими зимної пори мене, немов малечу
замотаєш. І заспіваєш про ті землі,
де весело меди течуть у глечик.
Я десь прокинуся в Афінах древніх,
в обіймах запального басилея...
І я забуду про осінні дні непевні,
тебе цілую я на сонячній алеї...
*Басилей, басилевс (греч. basileus), в Древней Греции в микенскую эпоху - обладавший военной, жреческой и судебной властью; первоначально избирался, позднее наследовал власть. В Афинах после отмены царской власти (по традиции, в II в. до н. э.) термин «Басилей» применялся для обозначения второго архонта, в Спарте - как один из титулов царей, в эллинистических государствах - как наименование монархов. (из интернета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448993
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 14.09.2013
Іще тримаюсь мріями за нас,
Думки про тебе труться, ніби жорна,
Струнких тополь ясний іконостас
Бентежить зранку музика мінорна
Грибних дощів. У затінку дібров
Журливий клен, огорнутий імлою,
На гілку хмарку сиву наколов,
Пробивши м'якоть гострою стрілою.
Отак і ми без крапельки жалю
Свої серця пробили навзаємно...
Іще тримаюсь, вірю, бо люблю!..
А час покаже: може й не даремно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449035
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 14.09.2013
В осінній день кривавить горобина,
На сиве ру́но скапує вино
І на пухких повітряних перинах
Пряде павук добірне полотно.
Листок брунатний жадібно шукає
В туманних пасмах проблиски тепла,
Та над молочним викуреним гаєм
Колюча мжичка крила простягла.
Вже де-не-де пожухлим падолистом
Стрічають клени, липи і дуби
І захололим росяним намистом
У темінь лісу блимають гриби.
Десь на дзвінкому стиглому акорді
Урвалась мідна сонячна струна.
Снують вітри, вдоволені і горді,
І срібний бісер липне до вікна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446816
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 03.09.2013
Не нагадуйте, мамо, про осінь,
Це лиш рік добігає кінця...
Посріблилося житнє волосся,
Але Вам сивина до лиця,
Як і яблуньці тій край городу.
Закосичить груднева зима
Цю тендітну замріяну вроду,
А вона не зачахне. Дарма,
Що морози лихі і нестерпні
Розпинатимуть віти тонкі,
А вона ще душею у серпні -
В оксамитових крильцях листків...
Ще пірнає у купіль медову
Перламутрових сонячних днів
І гойдає на вітах підкову
Місяченька у теплому сні.
І з окриленим вітром у парі
Ще співає п'янким споришам.
Не нагадуйте, мамо, про старість,
Не старіє, повірте, душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445847
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 28.08.2013
З великою подякою Валюші за творчий поштовх!
"прекрасно і прекрасно... так і хочеться сісти і перекласти... чую, як він звучить... це не зауваження, це - правда ... "
Валя Савелюк
(з відгуку http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444907)
[img]http://icon.s.photosight.ru/img/a/1c2/3055614_large.jpg[/img]
початок мій на небесах...
пах вересень морським горищем
і кухоль пива пахне морем,
старенький плед, транзистор ледь не старовинний...
я руки гріти засуваю під піджак.
ледь-ледь лимоном й трохи тютюном
запахнуть враз твої ручища...
ніч розплела мої довгії косми.
тож багацько стрічок тепер треба із сонця,
щоб у вузол зібрати їх знов...
ніч смолила щілини та лази,
аби ще раз колись та й поринуть у твій аромат
і замкнутися посеред хмар,
млосних поглядів й ніжних віршів.
серед давніх альбомів і танців повільних...
і назавжди зліпитись з тобою
у сховках таємних горища.
пахне тіло ледь-ледь тютюном і лимоном.
і волосся пропахлось
і суконька теж...
25.08.2013р.
[img]http://www.stihi.ru/pics/2010/11/13/2821.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445242
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 28.08.2013
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443755
Люблю міжсезоння -не літо й не осінь ...
Щось, ніби портал у незнані світи ...
Уже журавлі на прощання голосять,
Та носять дерева зелені хустки ...
Ще вправно смичками орудує коник,
Напившись мелодій з п'янкоï роси,
Та місяць раніше вмикає свій вогник,
І зорями -снами для нас моросить ...
Люблю міжсезоння -як знак роздоріжжя,
Що думкою міряє стомлений шлях ...
Давно спочива обмолочене збіжжя,
Дріма короваєм пухким на столах ...
Люблю дивний настрій, що стиха підкрався
І вірші диктує все більше сумні ...
І вітер серпневий, що в травах кохався,
Тепер поцілунки приносить мені ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444315
дата надходження 20.08.2013
дата закладки 20.08.2013
Зайшла сусідка Оля-
Пакунок з-під поли.
От кличе вона Толю:
- Ходи скоріш сюди!
Підходить той, питає:
- Лічити вмієш вже?
- Звичайно.
- То цукерки візьми, в пакунку є.
Їх розділи з братусем.
- Він зараз у садку.
Як прийде, поділюся.
- Скільки даси йому?
- Три дам. Бо що тут вдієш?
- Але ж тут десять є.
Мабуть, лічить не вмієш,
Чи розділить іще?
- Та вмію я ділити.
Три – буде в акурат,
Поки іще лічити
Не вміє менший брат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403945
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 16.08.2013
Коли вона
заплакала уперше –
святилище здригнулося.
Боги
на вершах,
сиві голови підперши,
відлунювали словом.
Навкруги
буяло літо,
шаленіло цвітом.
Вони ж, мов діти –
у руці рука -
прощалися
урочисто і світло.
Полин і вітер –
ниточка гірка.
Як на плече
упали сльози вдруге,
від туги
небо тріснуло.
Вона
не вміла
залишатись просто другом
і лугом
поверталася сумна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.08.2013
Я тобою снила, як дощем
Квітка снить у полудневу спеку,
І торкав душевні струни щем,
Що для тебе я така далека...
Я тобою снила, наче птах
Снить у клітці небом волошковим...
По твоїх заплутаних стежках
Розгубило щастя всі підкови.
Та збирати випало чужим
І ділити навпіл дні і ночі.
Ти мені на долю ворожив,
Та слова не справдились пророчі.
І в чужих незвіданих світах
За тобою стерла білі крила...
Я тобі відкрилась у віршах,
Та даремно душу оголила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442112
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
Руки терпко пахли тютюном,
Як горнув до себе, ще дитину...
Роки збігли - темним валуном
Покотились ген аж у долину.
І тепер там бовваніє хрест,
Наче знак, зарубаний до болю:
Що ніколи більше не торкнеш
Батьківською щирою любов'ю!
В грудях оселилася сльоза -
Пам'яті нескресла, сива крига...
Прошумить ще не одна гроза,
Пробере ще не одна відлига,
Та ніколи найрідніших рук
Запах не забути тютюновий
І не стерти з плівки серця звук
Таткової дорогої мови...
(10.04.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441238
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 03.08.2013
[i]27 липня на запрошення Ігоря Стожара "Об'єднані словом" побували в самому серці Карпат – мальовничому містечку Яремче. Серед гостей була присутня і Оля Шнуренко (Консуело) - мила і сонячна жінка, яка осяяла наше товариство своїм душевним теплом і щедрим поетичним словом.[/i]
Де водоспад посріблене волосся
Порозсипав поміж холодних брил
І потічків веселе суголосся
Торкає неба лагідний акрил...
Де розмаїті древні візерунки
Мережать домоткане полотно
І камінці видзвонюють так лунко,
Торкнувши Пруту* зеленкаве дно...
А сувенірів – море веселкове!
А вишиття, а посуду – краса!
І поетичне викохане слово,
Як гул трембіти, лине в небеса.
*Прут – річка на території України, Молдови та Румунії, ліва притока Дунаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440657
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 03.08.2013
Загублений
у цвіті і теплі,
мій спогаде
із синіми очима…
Що не устиг
сказати на Землі,
те журавлі ячать -
лечу із ними...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440100
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 28.07.2013
на бігу́
вишиваю гладдю
стежку-мережечку на лугу
стигло збитими росами –
добіга́ю до небокраю:
«…підсади́...»
як тендітно ви́різьблений молоди́к,
ти
понад травами срібно сяєш,
мене чекаєш…
ноги стрункі
такі
підгинаєш –
напів-присідаєш:
ступнею холодно-босою
на тепле твоє коліно
поспішно і мокро ступаю,
(...що таке –
обережність і страх?..)
цупка́, як заповзятий реп`ях,
дотягуюсь і чіпляюся
у гриву стрімкого коня –
білого, у золотих яблуках…
горностаєм-ла́скою* розтікаюся
на пру́жно вигнутій спині
баско́го липневого дня…
28.07.2013
*ласка – невелика хижа тварина з тонким і гнучким тілом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440008
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 28.07.2013
Ці тремтливі створіння витанцьовуватимуть на моїй шкірі.
Щоразу, як чутиму акордеон, моє серце вертатиме до Монмартру.
Як же складно зі мною було б психіатру,
Ці тремтливі створіння витанцьовуватимуть по всім тілі.
Трохи нот - очі стануть змокрілі.
А повіки - ті украй обважнілі.
По катарсис не треба нам йти до театру.
У "Шекспіра" знайшли б трохи арту.
У готельнім номері - дії.
В серці ж моєму - океан ностальгії.
Ти мене пригорнеш до червоного светру
Таку мовчазну - здавалося б, мертву.
Й підборіддя тобі лоскотатимуть вії.
На постелі моїй засинатимуть мрії.
Й не поплакати зараз тобі у жилетку.
Краще б я на Сейнт Ен лишила монетку,
І пішли б до Булонського лісу дивитись, які там повії.
Та на нашій Сейнт Ен - ані центу.
Лиш чекає свого моменту
У безкінечному відчаї й меланхолії
Заблукалий кусень душі.
Аби розшукати РотОнду й місця Амелі.
Аби знову пройтися по РіволІ.
23.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439932
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 28.07.2013
[img]https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTtkAZxWXc6-GFZ91PwvbSQLNF6QYAbsT3dtMNbapp-FCaKxaxSiw[/img]
На моєму нічному столику
Гасова лампа і нефритова кулька.
Вони давно у зговорі,
Знають мої таємниці і цілують мої теплі руки.
І круглі тоненькі обручі,
Що заговорені на любов,
Щоб напинати шовк,
Або розпинати душу.
П’яльця танцюють по колу,
Нашіптуючи різні сни
І макові зерня з подолу
Втікають,
Мов у траву сліди…
Душа-невидимка нап’ята,
Підвішена під стелю,
Немов «ловець снів»
Оточена дзвониками і пір’їнами
З чарівних райських пташок.
Душа легко погойдується,
Обличчям до сонця,
Спиною до твоєї спини.
І в цьому колі любові
Зазвичай клубочемось ми.
05.07.2013р.
[img]http://assets0.lookatme.ru/assets/article_image-image/12/57/1179815/article_image-image-article.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435546
дата надходження 05.07.2013
дата закладки 06.07.2013
[i]Там у травах мене ти кохала,
В ароматах духмяних цвітінь.
Папороть-квітом у ніч на Купала,
Я згорав від солодких тремтінь...
(Роман Бойчук: "Папороть-квітом у ніч на Купала")[/i]
Веди мене у цей сосновий храм,
Де холодком приємним віє м'ята
І де трава духмяна, не прим'ята
Шовкові п'яти ніжитиме нам.
Вогнів купальських теплі каганці
Освітять нам гаптовану стежину,
Змахну роси криштальну намистину,
Що на твоїй вилискує щоці...
Там, у густому затінку дібров
Палахкотить багрянцем дивна рута
І пісня предків, давня, призабута,
В обіймах ночі залоскоче кров.
П'янким чар-зіллям споєна душа,
Немов метелик ніжний стрепенеться!..
Тулюся до твого палкого серця,
Як Мавка лісова до Лукаша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434876
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 06.07.2013
Хай смуток мій
обернеться дощем –
нестримно-теплим,
в тиші вечоровій.
У музиці Вівальді –
серця щем.
Вона жива,
напоєна Любов’ю...
Прийми її,
немов своє дитя
і вислухай
історію кохання.
Вона зігріє
все твоє життя,
наповнить змістом
зустріч і прощання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434650
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 01.07.2013
Чорничним соком вилилася ніч
У темний глек розпатланого саду
І срібнолику місячну монаду
Кудлата хмарка виштовхала пріч.
Дрібних зірок медові каганці
Сплітаються в химерні павутинки,
Роси крізної світлі намистинки
Привітний вітер бавить у руці.
Під звуки тополиних шепотінь
Лисніє і погойдується жито.
Проз гілочки, заплетені у сито,
Просіялась воща́на* світлотінь.
І на лляному диво-полотні
Русява мавка вишиває руни,
А потічок у травах семиструнний
Їй цілу ніч наспівує пісні.
*Вощаний - який має колір воску; блідо-жовтий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433484
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 27.06.2013
у янгола тво́го
у небесних черто́гах,
у простенькій хатині –
білі стіни,
сяють
у
рожевувато-молочнім зорі́нні
під ногами
соснові дошки пахучі –
не паркети
скрипучі
лаковані…
на овальних столах – букети
ніколи не в`януть:
довершені
у поє́днанні кольорів –
міняться-тануть…
у хаті –
усто́яні аромати
любистків і м`яти,
акценто́вані
чебреців по́вівами
псаломно-церковними…
щовечора янгол
твори́ть свічечку на вікні,
щоб із те́мені
не загубився ти –
втрапив
до чертогів зайти…
у нього,
янгола тво́го,
під вишнями біла хата –
привітність сама, чистота
і вишукана простота …
…попідпирали мальви
плетений лозами тин:
можеш будь-коли увійти,
з янголом за́тишно говорити…
за умови всього однієї –
сердечної чистоти…
твоєї
до хати,
з ві́дсвітом стін
молочно-рожевува́тим,
можеш будь-коли, любий ти,
за бажанням власним
і серця правдивої чистоти – прийти,
на по́кутті сісти,
солоде́нького вишнячку́ випити,
задушевно погомоніти…
усміхнуться до тебе квіти,
як діти…
любов лагідна
долоньками обгорне́
і
ніколи не промине…
аж за́ки у серці твоєму
тінь промайне –
згадкою
про минуле твоє земне…
тої ж миті
у янгола тво́го
стане обличчя сумне:
посіріють стіни
янгольської хатини,
потьмяніють полив`яні глечики,
відцвітуть у букетах квітки
стане хмара перед вікнами темна, у шибки
дощ забринькає затяжни́й:
у безпросвітну пізню осінь –
без проміжку! – із весни...
одчиняться на́встіж двері –
до хати
мокрий вітер
горіхове листя лапа́те
намете –
вітер
знає причину,
він
з обличчя твого личину
здере і кине:
не сховаєшся за личиною ти
перед янголом лицемірити…
облетять і обтрусяться мальви
обабіч плота,
облущиться лицемірства твого
лукавого
позолота:
ні, не янгол образився,
але сам ти
од світла його відмовився:
одвернув лице…
бо –
де думки твої,
там і воля, і твоє сер-це…
у світлі правди
не вийде лукавити,
лицемірити,
на два світи́
одним серцем жи-ти:
де думки твої – там і ти:
із потьмареного чертога
мусиш вийти
і геть піти –
не щирий думками
і не чистий серцем ти
у світлі істинної чистоти…
янгол
відновить своє житло́
все там буде, як і до тебе було:
воскресне
рожевувато-молочне світло,
розписані од руки –
засяють поли́вою глечики,
усміхнуться лілово бузки́,
троянди, лілії, рома́шки-воло́шки
і сокирки́…
зади́хають па́хіллям полини́ і люби́стки,
защебечуть синички і ластівки́,
запурхають
невагомокрило метели-ки…
…і свічечка
затріпоче вогником на вікні –
у
чеканні…
23.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433215
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 24.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2013
Після дощу в повітрі пахне пряно,
В альтанці стигне персиковий чай,
Пташок солодке радісне сопрано
В повітрі ллється чисто, мов ручай.
Намоклий бедрик* струшує краплинки,
Вони, мов бісер, котяться між трав,
Стрункий щаве́ль тендітні намистинки
Зібрав у крізно-сяючий гердан*.
А цвіркуни, прудкі і полохливі,
Порозсипались хутко, хто куди.
Пахтить землиця, скупана у зливі,
У свіжу просинь травами чадить.
*Бедрик - жук-сонечко.
*Ґердан - шерстяна стьожка або ажурний комірець з бісеру, якими в Галичині, на Буковині та Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки — капелюхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430863
дата надходження 11.06.2013
дата закладки 12.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.06.2013
Плаче у відчаї небо.
Сипле на землю дощем.
На півдорозі до тебе
Серце окутує щем.
Хмари свинцеві гойдають
Зблідлу колиску нудьги.
Змито стежини до раю,
Світлих надій береги.
Рветься намисто, в калюжі
Піниться зронений цвіт.
Спекою втомлений дуже,
Спрагу втамовує світ.
Хмари розсіє поволі.
Скоро негода мине…
З келиха Щастя й Любові
Вірю, напоїш мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429077
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 05.06.2013
Время всегда стоит за дверью.
Сквозняком сочится из щелей мира.
И пороги стирает ветер,
Между мной и тобой
Сила.
Не толкай меня на любовь!
Звенья цепей прочны,
А запястья тонки,
А мой болевой порог это ты.
Отчертила
Мелом белым тамерлановым,
Судьбой, былью, сказаньем
Нарисована пристань твоя.
Не толкай меня на любовь,
Изгнание.
Бесконечник рисует весло на воде -
Нет истоков и нет рубежей
В плавном скольжении рек,
в грациозном движении рук
и их силы.
…если тонуть, то в самом глубоком месте –
отражаясь на поверхности глаз…
Самой красивой песней,
Шлейфом Садов Нила,
Изящно пойти на дно
Ладоней твоих.
Вот мерило…
Время всегда стоит за дверью,
Семью стрелами любви пригвождено
К древесным углям вечности,
К зыбучим пескам одиночества.
Заговорено.
...если тонуть, то вместе...
03.06.2013г.
музыка: интернет.Frank_Duval_-_2.Piano_Para_Ti_(6_06)(www.mpoisk.com)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429063
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 04.06.2013
Спитають вас колись:
Чи знали ви життя?
А ви? Без тям
Відкинете щось дуже ординарне
Вітру в руки.
Від звуків
Шелесту без крил.
Не було сил.
Але ж ви їх шукали.
У просторі поміж корінь старої сливи,
Що в саду.
Не тут,
Не там шукали крила.
Чекали й бачили
В пробаченні
Самих себе.
А інші падали,
Бо з кимось ладити
Не було сил.
Не було крил.
Не було днів
Крізь тінь
І крику крові у долонях.
Лиш перепони,
Ці – були
Зі злив,
А пам’ятаєте? –
Зі слив,
Зі слів
Збирали кісточки –
Так просто, ні для чого.
А потім їх кидали на підлогу –
Не любить, любить…
І збивалися з рахунку.
/ Натомість мов питаючи,
Чи був ким? /
Допоки на долоні зоставалося одне зерня,
Що навмання
Розколювали навпіл криво.
То ж були крила!..
На долоні…
А поряд них – уповні
Серце сливи,
Слави й сил –
Все, що залишилось
Від розтину
У просторі
Й піврозпаду
Молекули
Життя.
Подекуди.
Львів. 28.05.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428896
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 02.06.2013
Я хочу тебя помнить.
Каждый день – словно мука
Разноцветная полночь
Ни ответа. Ни стука.
Я хочу тебя помнить
Память смазала краски
И ничем не заполнить
Вместо лиц уже – маски.
Ты ждала и прощала
И не делала драмы
Я легко уезжала
За своими мечтами.
Ты боялась. А я
Замечать не хотела
Ты ушла
Даже тут защищая умело.
Если б вдруг кто доставил
До небес телеграмму
Я же помню, ты знаешь!
С Днем Рождения, мама!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428863
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 02.06.2013
За мотивами "Під мінорну музику дощу"
автор - Наталя Данилюк
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428469
Про дощі так часто пишуть вірші,
Різні - і мажорні, і сумні…
Я згадала зараз зовсім інше -
Жінку, що навпроти у вікні…
Як вона стоїть біля віконця,
Вже скінчився день, надворі ніч...
Так замало в її серці сонця,
І не знаю я, у чому річ…
Хочеться до себе пригорнути,
І накинути на плечі шаль,
Радість знову в серце повернути,
Та розрадити її печаль…
P.S. http://www.youtube.com/channel/UCymMKUda2xgXIqHmQ5w530w/videos
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428481
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013
Плаче вечір бісером по стрісі,
Мідні струни б'ються об шибки́,
На старому во́гкому горісі
Причаїлись вимоклі шпаки.
І зірки лампадками блідими
Блимають з-під темної чадри.
Візерунки тінями кривими
По траві виводять явори.
І душі моїй сьогодні журно
Під мінорне дріботіння струн,
Мокра шибка світиться ажурно
В переливах висічених рун.
А тополя тулиться до клена,
Захмеліла, наче од вина...
Чи й тобі нашіптує про мене
Літній дощ у рамочці вікна?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428469
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013
[img]http://sledui-sebe.ru/wp-content/uploads/2012/11/c75bbcf4b9f2t.jpg[/img]
Голосно небо драло на шмаття
Свої зашкарублі завіси.
Музичними вправними пальцями
Пестило землю.
Млосно у грудях,
Тісно…
Любощі серед ночі.
Просто під вікнами,
Посеред міста,
На стрімчаках поверхівок…
Тріщали шовкові шати.
На вузенькі стрічки,
Ниточки…
Дощу нескінченний цілунок
Тішив свою фаворитку.
Сонну полишить не міг,
Все тулив свої пасма й вуста
До гарячих грудей,
До кожного спраглого вгину
Всім тілом і серцем вростав.
Мліла…
Цілував, як ніколи до цього.
Звабних метеликів
Злякану зграю випускав із долонь.
Поміж пальців цідив
Бузиновий пилок.
Кожен світлий і темний куточок
Пізнавав язичок…
Я у пригорщі трохи собі наберу
Того дивного шалу,
Тих теплих галузочок неба.
Нап’юся.
І знов, щоб ніхто не побачив, таємно,
Намиватиму коси,
Все тіло, лице…
Небо-ю-ся…
Втретє,
Замикаючи коло,
В глибочінь
Бездоганно відлитих зі срібла дзеркал
Я занурюю
Ступні тремтливі.
Х-аааааааа….
- Пальці й долоні ростуть,
руки прагнуть верхівок,
рухи вгору, а там…
Там, далеко від міста,
від заводів,
метро і автівок
я з’єднаю себе
згори вниз у відбитках земних і небесних,
і довершена цим заповзятим дощем
забажаю одне –
в золотий безконечник вплітати Кохання!
Ще, іще, іще…
Єднання.
[img]http://dreamworlds.ru/uploads/posts/2011-10/1318740367_l_k_jr10001_jeff_rowland_in-a-world-of-our-own.jpg[/img]
(Jeff Rowland - любовь и дождь )
- картинки - интернет
23.05.13 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426943
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 25.05.2013
Не осуди. І не роби рабою
Розпечених, мов лава, почуттів.
Я просто буду… дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу слів.
Не осуди, що серце шаленіє
Від думки, що на світі десь є ти.
І що душа від доторку весніє…
Хоч сонечком надії освіти!
Не осуди ці почуття гарячі,
Вразливі, мов у березні сади.
Твою байдужість я тобі пробачу.
Лиш за любов мене не осуди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424504
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 20.05.2013
Я давно вже від тебе пішла…
Ще тоді, на краєчку літа.
У долонях не стало тепла
І ти знову забув про квіти.
Я давно вже від тебе пішла…
А щовечора речі складаю.
Тепер знаю, любов замала,
Коли двом у ній місця немає.
Я давно вже від тебе пішла…
Залишатись все важче ставало.
То ж щоденно від тебе ішла…
А натомість , для сина співала.
Я давно вже від тебе пішла…
Та себе у тобі залишила.
І дорога якась вже не та,
І пройти в самоті ще несила.
Я давно вже від тебе пішла…
Косить дощ попід вікна непевно.
Між літами стежина лягла.
Я шукаю її … і… даремно.
Я давно вже від тебе пішла…
Та чомусь ще плече підставляю.
То сорочка не так підійшла,
А чи ґудзика знов пришиваю…
Я давно вже від тебе пішла…
Відпусти, не тримай, я благаю.
І моя вже любов без крила,
І твоєї для щастя немає.
Я давно вже від тебе пішла…
Чи ж пішла…чи пішла … я не знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425126
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 20.05.2013
занадились сухі дощі
у двір до мене
порожні пригорщі
як здуті вени
на руках старечих –
за шибкою покручена лоза…
минулоріч іще – смарагдово-зелена.
бездомний вечір
про-за
весна
минула осторонь:
сухі дощі з потрісканих долонь
фаянсового неба…
уже не треба
проз цвіт і юні трави прозира
зима – сердитоока і стара
…сни на яву́:
грядущу зиму – не переживу…
19.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426016
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 20.05.2013
"Стара любов не ржа́віє."
(Бойківська приказка)
Стара* любов не ржа́віє ніколи,
Із року в рік міцнішає стократ.
В городі снять шовкові матіоли,
Зігріті теплим подихом Карпат.
Вчуваю річки срібні перегуки,
Лоскоче нюх духмяна ковила...
Мені крізь ро́ки простягаєш руки,
Мов лебедині вірні два крила.
А я за них тримаюсь без вагання,
Бо знаю, що не впустиш. Летимо!
Стара любов - найперша і остання,
Як Вічності невидиме клеймо.
*Під словом "стара" мається на увазі "перша".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425301
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 19.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.05.2013
Поведи мене в літепло ночі,
В яблуневу п'янку заметіль,
Білопінні леткі поторочі
Розілляли чаруючий хміль.
Загорнулись дерева у ситець,
Пряний ве́рмут* сочиться у млі,
В парасольках черемхових китиць
Снять янтарні патлаті джмелі.
Притулилася ніч до одвірка,
Просльозився густий моріжок
І блискуча смарагдова зірка
Закотилася в тихий ставок.
Від такої краси розімлію,
Притулюсь до твоєї щоки!..
Поведи мене в білу завію -
Під лелійно-тремкі пелюстки.
*Вермут - солодке виноградне вино, настояне на ароматичних травах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422292
дата надходження 02.05.2013
дата закладки 04.05.2013
вже зараз хочеш
живим до раю?..
хто ж тебе не пускає?...
грай…
ігри – це і є рай…
грайся,
Боже дитя,
у безтурботне своє життя…
знати
стала пора:
життя – безтурботна,
прикольна гра…
якщо ж
ти обрав собі гру похмуру –
хто тобі – гуру…
23.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420396
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 03.05.2013
Стежка світить за левіафаном...
Знов окута безоднею синь.
Ти мене дочекаєшся, Таню?
Під час бурі мене не покинь...
У думках, як і завше, з тобою...
Оглядаючи пильно обшир,
Уявляю за даллю морською
Череду надвечірніх
квартир...
От прийшла ти
з роботи додому....
Календар на стіні облисів...
Де я...
як я?
Тобі не відомо
Між яких загубився морів...
- \"Дужий ост налетів, Капітане!\"
- \"Лівим галсом, стерничий! У бік!\"
Я пишу тобі поспіхом,
Таню...
Я люблю тебе...
.... твій чоловік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421105
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 26.04.2013
(За мотивами вірша "Тиха ніч", автор Ігор Стожар)
Цілую слід промінчика останнього
І трепетно чекаю сонця раннього,
Милуюся хмаринами цнотливими
Та зорями на небі мерехтливими…
Далекий обрій зорями уквітчаний -
Настала ніч гріховна і невінчана.
Купається у річці сяйво місяця,
І срібні хвильки, ніби рибки, тішаться…
Легенький вітер з очеретом грається,
Спокійні хвилі берега торкаються.
В обіймах ніжних спить кохання втомлене,
Усмішка на вустах - солодким спомином…
ТИХА НІЧ
автор - Ігор Стожар
Золото виливши помежи хвилі,
Цноту ховаючи в легкість хмарин,
Сонце, умившись у водах лінивих,
Небу лишає промінчик один.
Вдягне далекий обрій віночками,
Зорі уплівши у ночі косу,
Місяць, стікаючи в тихий струмочок,
Сріблом окрасить незриму красу.
Ллється волосся повне намиста,
Шалик сузір'я вкриває плече,
Вітер шепоче, граючи листям
З хвилею річки, що стрімко тече.
Ніч неполохана піснею тихою
Прийде коханою, лігши до рук,
Буде той шепіт милою втіхою -
Тиші дзвінкої зірковий етюд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419751
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 21.04.2013
Як гірко плакав дужий ліс!
Тремтіли сльози на листочках
І по віддалених куточках
Змією розпач в душу ліз.
Ох, як стогнав могутній ліс!
Від ран, що завдала людина.
«Невже прийшла моя година???»--
Цей біль струмок водою ніс.
А людям байдуже! Вони
В струмкові болю миють ноги,
Шукають легкої дороги
І ріжуть… Боже борони
Оцей столітній ліс від нас.
Спини, прошу, царька природи,
Бо він за зручної нагоди
Продасть і душу без прикрас!
Фото http://parnikoza.livejournal.com/4221.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419916
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 21.04.2013
[i](Валі С.)[/i]
Таке п'янке і лагідне цвітіння,
Такий квітнево-атласний розмай!
Медами ллється сонячне проміння -
Лише долоні теплі підставляй!
І набирайся міці і наснаги,
Як срібна річка сили поміж гір.
Снують хмарин густі архіпелаги,
Мережать неба синій кашемір.
Несуть весни строкаті самоцвіти,
Двінких веселок теплі кольори,
Щоб кожен ранок ти могла радіти,
Коли проллються промені згори
У дзбан душі. Хай солодко квітує
Ця світла днина, тепла і хмільна!
І хай тебе від мене поцілує
Тендітно-юна дівчинка-весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419715
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 21.04.2013
Ти заховаєш сльози у рукав,
І ґумкою зітреш сумне обличчя,
Нічого не болить, хто вам ссказав?
Кривитися від болю нам не личить.
Ти покладеш нарциси золоті,
Бабуся так шалено їх любила...
І де поділись дні чарі́вні ті?
Мабуть, залізли з нею у могилу.
А ти ще пам\'ятаєш: під вікном
Все щось робила, вічно гнула спину,
Писала гарно, хоч не клала ком,
І тішилась тобою без упину.
Ти очі не піднімеш й на портрет:
Не заслужила, спогад вигризає:
Як ти колись пішла сама вперед,
Хоч знала, що позаду хтось чекає...
Ти не забудеш, як на вихідних
Постійно телефон свій вимикала,
Як злісно ти сміялася з старих,
Що від життя вони геть-геть відстали.
І соромно тобі, та пізно червоніти:
Бабуся вже пішла, й, напевне, не вернеться.
Ну а тобі б задуматись, як далі треба жити:
Бо і тобі бабусею ще бути доведеться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416586
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 14.04.2013
Я теж чекаю світлої весни,
П'янких вітрів і пишного розмаю.
Гірська ріка штовхає валуни,
Остання крига тріскає з одчаю,
Ніби прозоре витончене скло,
Од вітру хмари скорчили гримасу.
Гірких жалів на серце налягло
І дні батожить повелитель часу,
Як табуни, вже й ліку їм нема,
Такі невтішні видались прогнози,
Та все ж чекаю: видихне зима
Свої терпкі непрохані морози.
Ще буде сад божественно цвісти,
Пташина пісня випурхне над плаєм.
І хтось дверима рипне, може й ти...
Так обмаль віри. А душа...чекає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416988
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 09.04.2013
У Тобі́ так багато сторін.
У Тобі заіскрилась плеяда.
А у серці безмежно п`янкім
білий день сяйвом сонця залитий.
Ти такий! Ти такий! Ти - ОДИН!
Не зустріла ще схожих на Тебе
з-поміж витертих в пил хуртовин,
що приходять як всі з Бого-неба.
У Тобі́ так багато промінь
і тепла у долонях - зігрілась.
Цю любов прожила раз в житті -
наче мушля морська я відкрилась.
І нікуди від них не піде́ш -
від "повітря і до́лу морського"...
Хай мене крізь віки не несеш -
я люблю, хоч і різна дорога...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416826
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
1. СВІТ…
...почну цю «казку» для Вас про «мої дерева», віршем Ніколая Гумільова, бо він (вірш) у цій першій частині, де йтиметься про «початки», надзвичайно промовисто і доречно «стає»… думала зробити для Вас переклад, але – передумала…))) хай буде мовою оригіналу:
ДЕТСТВО
Я ребенком любил большие,
Медом пахнущие луга,
Перелески, травы сухие
И меж трав – бычачьи рога.
Каждый пыльный куст придорожный
Мне кричал: «Я шучу с тобой,
Обойди меня осторожно
И узнаешь, кто я такой!»
Только, дикий ветер осенний,
Прошумев, прекращал игру, —
Сердце билось еще блаженней,
И я верил, что я умру
Не один, — с моими друзьями.
С мать-и-мачехой, с лопухом.
И за дальними небесами
Догадаюсь вдруг обо всем.
Я за то и люблю затеи
Грозовых военных забав,
Что людская кровь не святее
Изумрудного сока трав.
Николай Гумилев
...отак висловив сю тему Гумільов…
дерева – живі… вони не просто ростуть і розвиваються, цвітуть і плодоносять… видихають кисень, який вдихаємо ми… вони одухотворені, сутні… вони – особистості, індивідуальності… кожне із них - суб`єкт, а не лише об`єкт, засіб... вони сприймають, відчувають і мислять… переживають… спілкуються… і з нами також – тільки за відповідних умов… нам заради такої радості варто дещо враховувати…
і насамперед те, що дерева завжди стоять на одному місці, а ми – ні… дерева нас не бачать – не встигають нас усвідомити, сприйняти! можливо, вони навіть не знають, що ми також на планеті є … але можуть дізнатися… можуть навіть полюбити кого із нас і справді подружитися – упізнавати і радіти, відчувши наближення, а тоді і присутність обраного… і дарувати нам навзаємну чисту радість і справді щастя…
…щоб дерево Вас побачило і, можливо, полюбило – треба… зупинитися біля нього і постояти… довгенько… можна обіпертися об стовбура плечем, обхопити його руками, притулитися спиною… чи посидіти біля підніжжя, хоч і навпочіпки… справа в тому, що ми для них занадто швидко рухаємося, переміщаємося у просторі, і вони не встигають нас помітити… розпізнати… ми для них, як ніби для нас – автівки, що проносяться трасою, а ми стоїмо на обочині… і ще, мабуть, швидше – може, як молекули повітря – ми їх не сприймаємо взагалі, а вони ж є… літають доокруж…
перше моє знайомство з деревами було – приголомшливо прекрасним! тоді була весна, думаю, травень… можливо, початок червня… і то були - верби…
із першого по́зіру здалося мені, що то – хмари… і я дивлюся на них зверху… як ніби із висоти пташиного польоту… чи, може, янгольського іще... пишні, розкішні, кучеряві хмари… такі – округло м`які… пружні́… радісно-живі і щасливо сяючі… ні, передати словами те бачення просто неможливо… бо… тоді я, мабуть, узріла ті верби не лише земним оком, а й тоншим органом сприйняття, я побачила ті верби у двох планах, як розумію тепер і можу висловитися – у земному і тонко-матеріальному їхньому вияві… окрім вільноростих, досконалих «твердих» форм, побачила душу – неперевершено прекрасну душу! тих перших усвідомлених мною дерев… діти уміють так бачити…
перше враження од верб так і залишилося одним із найкрасивіших моментів мого життя… наймиліших спогадів… власне, то був момент, коли я освоїла власну душу, стала собою – такою от… вічно закоханою у красоту… в дерева і траву, квіточки всілякі невибагливі і простенькі…
років три… з рештою незначною… було мені тоді… чи кінець травня, чи початок червня стояв на порі… бабця мої, янгол мій земний, сказали, що, коли висохне моє пальто – у мене було дуже красиве пальтечко – із ясно-червоного бархату (думаю, то був плюш…) і я його дуже любила – воно «гладилося» долонями, як котик… пальто випрали і воно сушилося, вивішене на шнурку для білизни серед двору – то коли пальто моє висохне – ми «підемо у світ…», так сказали мої бабця… зауважу лише, що той бабцін «світ» став для мене поняттям на все життя – поняттям Справжнього Живого Світу…
пальто сушилося не поспішаючи, три дні висіло воно і погойдувалося собі спроквола на високому тоді для мене шнурку… і три тих дні я стояла під ним і чекала… не знаю, як тоді відгадали бабця у мені головну із пристрастей майбутніх моїх – пристрасть до споглядання, а отже – подорожей… бо зовсім не було у них інших якихось причин йти в береги`, як тільки справді «вигуляти» мене трохи… може, вони самі знали радість споглядання і хотіли навчити тому рідкісному і щасливому хисту мене… їм це вдалося – із першої ж спроби…
яким слимачком повільним повзе час, коли доводиться чекати… три дні я терпеливо дочікувалася того «слимачка», при кожній нагоді допитуючись у бабці, чи не висохло вже моє пальто… бабця щораз уважно обмацували одежину зо всіх країв і «компетентно» оголошували, що ні, ще мокре… і я продовжувала чекати, не відходячи…
врешті – пальто висохло, бабця зняли його із шнурка, вдягнули мене у те сухеньке і красиве пальтечко, самі вбралися у святкову спідницю, пов`язалися білим, теж святковим (як на Великдень…) фартухом, біленькою із дрібними квіточками, ситцевою хустиночкою (тут я до решти пересвідчилася, що відбувається на той момент щось особливе, надзвичайно важливе і навіть величне…), взяли мене за руку, і ми, повільно і торжествено, як два нарядні кругосвітні лайнери, «вийшли» з гавані рідного двору і «лягли на означений курс» – відправилися «у світ»… для мене та подія була занадто зна́чимою, настільки, що не просто було повірити, ніби це насправді відбувається…
тому, коли ми зустріли на дорозі бабціну знайому – котрусь із сусідок наших, але до того я її ще не бачила, і та запитала, куди це ми ТАК ідемо удвох – я нашорошила «усі вуха», бо малося до решти з`ясуватися, куди ж ми йдемо… бабця, абсолютно серйозно (до речі, діти відчувають і розуміють неоднозначність казаного дорослими, коли ті обіцяють їм якісь дрібниці, не збираючись тих обіцянок виконувати – заради того лише, щоб дитина заспокоїлася і «відчепилася» зі своїми вічними забаганками…) – і от бабця мої, без найменшої тіні сумніву відповіли, що «ми з Вальою ідемо в світ..» та чужа жінка так перейнялася серйозністю чину і з такою важністю відказала «а-а…», тобто, що тепер вона вже знає і розуміє, куди ми насправді йдемо, що я остаточно повірила у винятковість події…
(до речі, діти прекрасно розрізняють нюанси мови дорослих – я відчула деяку «гротескність» цього діалогу, знала, що наявні смішинки у інтонаціях направлені на мене… ніби вони обидві доброзичливо впевнені, що я чую слова, але прихованої суті розмови за словами не ловлю… проте я її «ловила» – і все ж перебільшена важність інтонацій не заперечувала і не робила умовним значення фраз… тому я до решти пересвідчилася, що ми справді йдемо «у світ»… діти читають дорослих елементарно – «з чистого листа»… у дітей відкрита свідомість, розширена… вони швидко і безпомилково орієнтуються у тонкощах «дорослого» світу, у якому ростуть і «вчаться», призвичаюються до умовностей, серед яких потрапили жити, народившись…)
бабця мої були педагогом від природи… вони дали мені кілька простих уроків, які не тільки запам`яталися на все життя, але навіть сформували основні позитивні риси натури моєї…
переговоривши отак із сусідкою, ми продовжили свою подорож… навіть зараз я вдячно відмічаю ту обставину, що ми йшли тоді – з моєю «швидкістю»… тому я почувалася абсолютно комфортно і затишно… я відчувала, як мене шанують… визнають… це був вияв справжньої дружби… таке лагідне відчуття рівності і повноцінності у тій нашій з бабцьою парі… я переступала повільно, звичайно ж… але те бабці зовсім не заважало – вони нікуди не поспішали і не нудилися від такої ходи – вони йшли ЗІ МНОЮ, а не я підбігала б за ними, як це доводиться робити усім діткам… діти не оцінюють себе «знадвору», а всередині себе почуваються такими ж «логічно і формально» довершеними, як і дорослі… різниця виявляється у якихось спільних діях – як от у ходьбі «за руку», наприклад… коли ти не встигаєш ЧОМУСЬ іти так швидко, як від тебе чекають… такі «бігання слідом» дуже не комфортні, але діти не вміють ображатися на своїх дорослих, вони їм багато і багато чого одразу ж вибачають… бо люблять їх…
оскільки того ранньо-літнього сонячного дня ішла я дорогою по вулиці нашій уперше в житті, то «світ» уже давав себе знати, цікавивши мене на кожному кроці… але я не роздивлялася, бо розуміла, що «світ» – ще не тут, а десь – там… це тільки шлях до того дива, куди ми йдемо… то вулицю нашу я побачила уперше периферійним зором, як заставку, пролог до «світу»… що насправді так і є…
по́вагом проминули ми з бабцьою кілька сусідських дворів, і десь так у шостий-сьомий від хати нашої – завернули (очевидно ж, я не рахувала тоді ті двори, бо не знала навіть, що є такий принцип пізнавання реальності – рахунок)… ніякої загорожі не було, і ми вільно увійшли у двір, що ховався від дороги за вольготно розрослими кущами бузку… дворик був такий акуратний, невеличкий, увесь затінений кронами розлогих незалежних дерев, що, ніби береги, обмежували його тихе плесо (самих дерев я не усвідомила на той момент, але знала звідки тінистість дворика того)…
у глибині двора, ліворуч, заплуталася у тонких вишневих гілочках хатина… я одразу відчула симпатію до тієї хатинки, і сприйняла її за живу істоту… вона здалася мені котиком, що вмостився собі затишно між того вишневого плетива подрімати… господиня була у дворі, але я її з першого враження не зауважила, бо хатину роздивлялася, усвідомлювала… тому вона, господиня, ніби зіткалася нізвідки, і мене те зовсім не подивувало… являтися нізвідки – нічого дивного у тому я не вбачала…. добра жінка, чимось навіть схожа на бабцю мою, щось спільне уловила я в них обох – спокійну доброзичливість, либонь… привітавшись, господиня хатини-котика і двора-озерця спитала бабцю, знову ж таки – «куди це ми ТАК удвох ідемо…» либонь, оте «ТАК» було досить виразним… я знов чекала на бабціну відповідь, але вже не з такою «нашорошеною» увагою, бо мала певність у «справжності» походу нашого…
повторився такий само діалог… вивідавши, що ми йдемо «у світ», господиня осміхнулася стиха і сказала, на знак згоди із затією нашою: «ну йдіть, ідіть…», інтонаційно це означало, що вона прихильно ставиться до нас із бабцьою і до походу нашого, поділяючи і розуміючи важливість події, що відбувається… навіть жалкуючи заледь, що сама не може піти з нами, а ще радіючи, що стежка «у світ» стелиться саме через її сонний дворик, мимо її, згорнутої у клубочок, «м`якенької» хатини…
отримавши ще одне благословіння, ми з бабцьою пішли собі дальше – «у світ»… минули садок, так чогось він запам`ятався мені сплутаністю тонких гілочок вишневих, як ніби коси русяві той садок розпустив, а вітерець, бавлячись, перевив і поплутав коси ті (через занадто тінистість садочка – листочків на гілочках вишневих було, виходить, мало, тому й склалося враження у дитини, що то ніби коси, вільно розмаяні, розвітрені, поплутані… – а?... уважність яка сприйняття дитячого… тільки зараз і розтлумачила собі ту «аналогію»…)
проз русокосий вишняк, вийшли ми на город, що, як і наш, збігав із горбочка донизу, у береги… стежечка, що ділила город навпіл, як ніби акуратний проділь, була вузенька, то ми вже не трималися за руки, але я йшла попереду, бабця ж мої – слідом за мною… картопля посходила і попідростала, на рівненькі пасемцями розчесала вологувату землю… (вологуватою земля може здаватися тому, що на Поділлі у нас такі щирі чорноземи, що аж лисніють глибокою і теплою чорнотою своєю до світсонця…)
верби я осягнула на відстані… з висоти… зір мій виявився на рівні їхніх крон, схожих на живі, веселі, округло-подушкасті ніби, перинасті безтурботні літні хмари… саме безтурботність! красоти буття – побачила я, дитина, зупинившись вражено у тій «точці» стежки, де вона зібралася вже збігати плавно вниз до берегів… зупинившись саме там – я опинилася «площинно», «лінійно» відносно верб, що розкошували внизу, у берегах, на одному рівні з кронами і верхівками, а може навіть трохи й вище – он звідки враження «пташиного польоту» над вербовими хмарами…
важко прикинути, на який час я «застрягла» у тій точці «пташиного польоту» і усією відкритою навстіж свідомістю поглинала оту дивовижну красоту… колір… чи можна назвати його зеленим?.. у зеленого стільки відтінків, тонів і сутінків, і переходів-переливів... і вони не названі, не висловлені, не обумовлені – щоб сказати словом, узагальненим для всіх, який то був колір… їх, кольорів, було там безліч… якого кольору вербовий листочок на сонці, якого – в тіні, якого – в осонні?... з лицьової сторони, з вивороту?.. а ще тло, на якому вони жили і мінилися – небо! волошково-сапфірове, блакитно-голубе, а ще й хмарки білі – з усіма переливами, відтінками, сутінками і рефлексами… і вся оця неймовірна краса і розкіш погойдувалася плавно і ніжно-задумливо, як ніби пливла, ніби летіла, ніби витала у переливах вальсу… а понад усім цим – із самих лиш флюїдів ткана, невагома і невловима діадема, як корона сонячна, як світіння довкола пломінця свічки – віяло і сміялося Світло і Радість Буття!.. верби – сяяли… прозоро-золотисто… над ними і в них самих, у розкішних їхніх кронах – ніби сочилося, мерехтіло, мріло і мінилося – переливалося дивовижне світіння – сама Богом Живим дарована необмежена Свобода, сама безкінечна Радість світилася, тремтіла і струменіла у вербах тих… і понад ними…
…бабця мої, зупинившись за мною, і не ворухнулися… може, вони також «бачили» ту неймовірну красу Божу… врешті, я оглянулася до них і, вказуючи рукою на вербове світлокипіння і радостипереливання, спитала: «…бабцю, це – Світ?» – «..це Світ…» – потвердили бабця мої…
і ми пішли вниз стежечкою, щоб не тільки побачити, а й побувати у тому чарівному Світі… город той, як і наш, закінчувався бережком – цю місцину й називали в селі Берегами, бо Жилка, хоч і зовсім річечка мініатюрна, але характер і норов мала справжні… веснами вона розливалася і, таким чином, тримала у недоторканості свої береги, які підсихали тільки тоді, коли городи вже «посходять», тому перекопувати чи переорювати ті клаптики берегів, що малися у кінці кожного городу – не було господарського сенсу…
ми зійшли в беріг… і одразу ж я опинилася всередині щастя непереда́ваного і дива «неописа́нного»… трава берегова́ (не болотяна, а саме берегова), перевита і переплетена яскравими береговими ж квіточками – впустила мене всередину себе, як ніби я увійшла у живий смарагд… трава була удвічі вищою од мене ростом, але – вона не закривала мені світу, навпаки – ніби до решти відкривала Його… трава була висока, густа і прозора водночас… я бачила проз неї всю красоту світу, бо й вона була Світом і його Красотою…
навіть зараз відчуваю ту зовнішню тендітність кожної окремої, готично видовженої, травинки, і внутрішню цупкість… життєздатність і тривкість… росла трава густо-густо, і високо, ніби кожна окрема травинка натхненно висотувала себе ізсередини себе ж – угору, звівшись радісно навшпиньки… ніби кожна хотіла визирнути з-поміж сестер і родини своєї, аби побачити більше і дальше… і увесь цей прекрасний виструнчений насичено-зелений береговий народ, і кожна окрема жива травинка раділи і тішилися мені – так щиро і з таким інтересом і цікавістю мене приймали, роздивлялися… з такою привітністю і доброзичністю… і кожен той зелененький промінець намагався лагідно торкнутися моїх рук, поцілувати в щічку, лоскотнути в носика, заплестися грайливо у коси… і кожен радісно і весело кивав до мене своїм колосочком, простягав видовжені тендітні і елегантні, делікатні долоньки-листочки… погойдував, поколихував мене у своєму окремому ритмі, у той же час – спільному для нас усіх…
мабуть, так сонячно і світло радів світ першолюдині… на зорі Творіння… і я відчула ту радість, і сама відкритим навстіж серцем раділа кожній тоненькій "рисочці", сповненій життя, – ми були чимось рідним і Єдиним… але я знала, що я – не трава… і не травинка… але ми – Єдине, десь глибше, дальше, чим там, у «точці нашого перетину» – у берегах…
«…бабцю, як їх звуть…», – згадала я про безшелесну мою кохану супутницю, янгола мого «во плоті́ »… – «це – трава», – сказали бабця… «… і це трава?...» – «… а це квітки – незабудки…» – якими ніжними були ті незабудки, і якими весело-блакитними поглядами зазирали вони з цікавістю у мою душу… одні були блідими, майже білими, тільки з ледь вловимим блакитним відтінком… інші – як небо – голубими… «…а це зірочки…», - сказали бабця, не чекаючи на моє запитання… ах, зірочки ті… справді на зірочки небесні схожі… яскравинки такі – іскринки насичено-темно-лілові, чи світло-бурячкові – як можна колір той висловити?..
душевно і духовно я від початків тісно переплетена із душею рослинного царства – з елементалями – царством Природи взагалі – струмочками, озерцями, річечками, вітерцями і вітрами, пагорбами і рівнинами, долинами… небом і світлом, Сонцем і Місяцем… зірками… але дерева, трави і кущі – це родинна приналежність, життєва потреба і необхідність душі моєї… ліс… все життя шукаю я лісу… зелених живих крон над голову мою…
зовсім не розуміючи чому, дитиною я «жила» у городі нашому… коли картоплі́ підростали і розросталися – я ховалася під їхніми «кронами» і цілі дні проводила у тому єдино доступному на тоді «лісі»… можна сказати, що я виросла «в картопля́х» – і там мене постійно й знаходила мама моя… на густі мої коси вона пов`язувала біленьку хустинку, щоб сонце голову не напекло… я ж, добравшись до картопляного зеленого царства мого, ту хустинку з голови «здирала» і викидала… от по тій білій «ознаці» серед картопляного шалу мама і віднаходила мене щораз… хустинка біла, як пташка, сиділа, розкинувши кінці по темно зеленому картоплинні, і стерегла моє «лісове» життя… кличучи маму, коли наставав час мене з того лісу виплутувати…
…коли ми з чоловіком моїм отримали квартиру на столичній Троєщині – цей мікрорайон ще тільки будувався, ми оселилися у першому, зданому в експлуатацію будинку, навіть у першій половині нашого будинку – другу добудовували, коли ми вже там «давно» жили – то коли ми оселилися на Троєщині – я не могла зрозуміти, чому так некомфортно тут почуваюся… хоча район столичної «спальні» мені припав до серця – недалечко од нас – ліс, а ще Десенка і Дніпро… з протилежного боку – поля, луги і Десна… але щораз, вийшовши з дому, я починала страждати непоясненно – журбою такою глибокою, нерозгаданою, притаєною, але яка обіцяла перейти у відчай навіть…
аж поки одного разу не забралася з дитячим візочком, у якому дихали свіжим повітрям діти мої – син і дочка, маленькі ще тоді – у решту села, яке донищувало, живцем дожо́вувало місто, розростаючись на очах… і там, на сільській напівживій іще вулиці, рівновага моя одразу ж відновилася… я роззирнулася – що так освітило і розпогодило моє серце і дискомфорт зник?.. виявилося, усього лишень – я стояла під деревом на сільській вулиці тій, під кленом, чи ще якимсь звичайним – живим! і зеленим великим деревом… тоді я зрозуміла, що мені для життя конче необхідні крони дерев над головою… я – не з пустельного племені кодом генетичним, а з лісового народу… як тільки Троєщину нашу обсадили липами – озеленили, я перестала мучитися там через внутрішню мою печаль непоясненну…
...отакий "вступ" вийшов... у наступному листі - вже про "мої дерева" конкретно...)))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416088
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 08.04.2013
[img]http://99px.ru/sstorage/56/2012/07/image_56040712135628219180.jpg[/img]
Приємно з тобою прощатись,
Бо десь у майбутньому житті
ти будеш за мною впадати,
А я за тобою - ні !
Приємно з тобою прощатись,
Бо ми зустрінемось знов:
Я буду тобою гратись -
Будеш моїм вовняним клубком.
Приємно з тобою прощатись,
Бо десь зустрівшись в житті
Ти будеш мені набридати,
А я тобі - ні !!!
23. 07. 2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416316
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013
Ще цілують морози
лелекам натомлені крила,
обпікають легким
первоцвітам тонкі пелюстки́.
Так невчасно зима
оксамитовий гай побілила...
Та в повітрі вчувається
шлейф, солодкаво-терпкий.
Вже весняна хода
помережила білу ангору,
крізь холодну сльоту
просочилось янтарне вино.
І кирпатий підсніжник
задер свого носика вгору,
споглядаючи неба
застигле молочне панно́.
Вже деревам кортить
хутряне́ поскидати убрання,
у медовому сонці
поніжити во́гкі бруньки...
Так невчасно тебе
потривожило тепле кохання,
у криничку душі
закотилось рубіном палким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415353
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? сторонній ....
Життя соталось, соталось
Гіркими нитками іронії ....
(Ліна Костенко)
Нічого не сталось, - десь знов осідає туман,
Десь вранішнє сонце шепоче незримо молитви.
І пахне вночі навесні пелюстками троянд,
І хочеться знов попри долі іронії жити…
І хочеться знов не коритись сумнівним словам,
Не мати надій лиш на завтра; хай буде сьогодні…
Нічого такого не сталось, - хай віриться Вам.
Бо хто Ви для мене? Для мене Ви тільки сторонній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413704
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 04.04.2013
Шукаю твоє обличчя у натовпі перехожих...
Вслухаюся в кожен голос - а раптом учую твій?
Як ні, то хоча би схожий, на нотку єдину схожий
У цім повеснянім хорі, в гармидерній залі цій.
Вдивляюся і очима, і серцем, і підсвідомим
Невідано-закулісним роздражненим відчуттям.
На тя́тиві сподівання стріла гостроноса втоми
Навощує душу масно розпукою і виттям.
Нема, не стрічаю, марні і погляди, і вдивляння
У кожну найменшу рису байдужо-незнаних лиць.
Не ти, не твоя статура, не кроки твої - й востаннє
Втрачаю надію нині і падаю слабо ниць.
До завтра, до просвітління молитви і тої віри,
Що знову покличе бігти, шукати і... не знайти.
Вдивляючись безустанно у марево сиво-сіре
Напевно і певно знати, що марево це - не ти...
(29.03.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413793
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Чомусь не вийде
З цього туману вийти.
Зостанусь серед меланхолії
Платонічно закоханих цвяхів
У свіжі в"язкі стовбури:
- "А можна було б змайструвати
Декілька світло-лакованих
Букових стійок,
Стільців і
Столів ...
(щоб чекали охочих
у знайомому пабі…)"
Я теплими руками торкаюсь -
Стіни мені говорять…
Спогади осипаються пилом
З одвірків, з карнизів та бра….
Тут моя спина торкалася цупкої обшивки,
Тут мої підбори залишили стільки подряпин.
Саме ці вішаки брали на себе весь тягар фешен-індустрій.
Я завжди обирала цей столик.
Так смішно… чомусь ніколи не вийде
Вгадати порцію цукру…
Не люблю засолодке.
Так час і затягує:
Я з прощанням затягую,
Ти поспішаєш з цілунком…
Я намагаюсь не бути
Зовсім чужою…
Боюсь розгубити свої атрибути
Вільної пані,
Ховаю пристрасть в тумані,
А ти мою душу
Випхнеш з долоні домашніх диванів
У мегаполіс пісень і романів
На вулицю вільних поетів,
«Червоних вітрил»
І славнозвісних «Гасових лямп»*…
І віри в казку… у Попелюшку…
З твоєї ласки.
Хай вже ніколи не вийде
З цього туману вийти…
Нехай я залишусь
Серед рядків колючої вовни,
Вплетена в светр на тілі твоєму,
Нехай я залишу відбиток помади
На келеху мрій …
Так і стоятиме в голові це звучання
Блаженства від тонкого торкання
Кришталевої краплі життя…
І ще, цей цілунок,
Такий спонтанний, -
Ключ від буття й небуття…
22.03.13.
*Ресторан «Гасова Лямпа» у Львові
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411384
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
плела з лози кошика –
а вийшла колиска…
причеплю
на вервечках до сволока,
колихати котика…
і думок низку…
котика мого
золотаво-рудого…
люлі-люлі, мої вервечки –
не знаю втоми…
а казав – підеш недалечко
з дому…
люлі-люлі, руденький котику –
спати…
вже мені тебе у віконечко
не виглядати…
18.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410302
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 19.03.2013
Пам'яті батька
Павла Михайловича Головатого
(06.02.1939-28.07.2012)
Сонця тінь швидко бігла снігами,
Цього року холодна весна.
Я приїхала в гості до мами,
В дім, де тата півроку нема.
Звичні запахи линуть з кімнати.
Серед хати старий, сивий кіт
Тиху пісню почав муркотати,
Язиком причесавши живіт.
Ось і батька кімната маленька.
Перебігла тривога чолом -
Дві фіранки прозорі, біленькі,
За життя його їх не було...
Жаль повільно наповнював хату,
Тихий сум виростав до небес.
Серце гупало: "Та-точ-ку! Та-ту!
Як мені не хватає тебе!"
08-11.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину Олександра Зорюкова
"Герань на моем окне"
http://artnow.ru/ru/gallery/3/1204/picture/0/606318.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410155
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 19.03.2013
Зима прощається і дмухає сердито
студеним вітром, білим помелом
розгойдуючи віхоли. Укрито
усе снігами, ніби полотном
сліпучо-білим. Сипле, сипле, сипле...
Здається - краю білому нема.
У душу туга тулиться налипло
на кожен пагін раннього тепла,
і гасить, і застуджує дрібноту,
що тягнеться і пнеться до весни,
намащуючи дьогтем спраглі соти
медів і сонця... Душенько, засни -
шепоче розум, корячись негоді.
Але вона мугикає пісні,
бо під снігами на самому споді,
давно уже відкрилася весні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409181
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 17.03.2013
Так солодко…
В серці.
Солодко.
Співають коти солов’ями.
Ніжно
моститься на подушку
рудооке небесне кресало.
Сміючись зорепади жбурляють у хату
Зернини веснянок….
Ніжно так…
Метеликів бравих торкання
Залоскочуть мій сон
Немов ті русалки,
Та на дно мою ніч відведуть…
Сплетені косами
Весняні пісні
Пнуться у вікна ліанами.
Гойдають хмари малих козенят, чи ягняток
Пухнастих.
Я їх рахую ….
Солодко так….
Намистинки зірок покотились
З грудей.
Дорогу вишукують роси весни до западини щастя…
Ніжно так,
По-котячому скромно,
Тулить морду
Знайоме земне відчуття поринання
-
я на сьомому небі!
Весна!
Весна горнеться ближче, чим зазвичай.
Обіймає.
Вуста мимоволі тебе пізнають.
Спочатку спонтанно, вві сні,
Потім, у натовпі зір,
У безмежжі краси
Хапаю один найчарівніший промінь…
Йду до тебе!
Не спи.....
15.03.13.
*ніжність-фр.
фото:http://www.porjati.ru/it-is-interesting/46981-klubnichnye-fotomomenty-dlya-pozitiva.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409187
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 16.03.2013
Тікаєш від себе? Даремно.
На жаль, від думок не втечеш.
То серце поколює щемно,
То в грудях нестримно пече.
А то, коли місяць уповні,
Ім’я прошепочеш крізь сон,
То думи солодко-гріховні,
То пристрасті зносить мусон.
То спогадом, схованим в темну,
Завмерлі чуття обпечеш…
Ти хочеш забути? Даремно.
Від себе , на жаль, не втечеш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408714
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 15.03.2013
Нежданний сніг. Розстрижена перина.
Тремкій весні за пазуху летить
Лелійним пухом ніжність лебедина.
Ген, молоком розбавлена, блакить
Загусла раптом білими вершками.
Сука́є пряжу віхола прудка
І далечінь, мережана стежками,-
Що скатертина, випрана й гладка.
А кучугури в пінній акварелі,
Мов лантухи́ із пір'ям на возах,
Під покривалом сніжної куделі
Ставка холодна згасла бірюза.
Згубивши путь, мов нитку Аріадни,
Снує весна - заплакане дівча...
Яка ж вона ще юна й безпорадна,
Бринить роса в топа́зових очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409253
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 15.03.2013
Все, треба йти, ні - вже бігти.
Ставити чайник невтомний,
Готувати підозріло- малі бутерброди,
Які схожі на латки витертих джинсів.
Потім спіймати за вушко
Сонячно- кумедного зайця
І віднести його в коридор,
Бо залоскоче, і без того веселі, реберця...
Смішно, як лаються зранку сусіди,
Виражаючи комусь свою вдячність
За підгорілі поживні оладки,
І як те, собаче натхнення, зоветься ...
Слухаю, як гуркоче над вухом вікна
Електричка порожньою головою,
Виспівуючи оду місцевим мостам,
Які, в решті-решт з’єднують долі...
Швидкісний спонукає придбати квитки
Йти, ні - вже бігти зі снів і Просоння
У рельність промоклих ботинок і снігу
На липкому вокзалі вгризатись у душу наїдку...
І думати, думати думки свої
Про ковдру, тепло і кавову пінку
І про гору малих, підозріло-малих бутербродів...
Чи твій будильник не працює?
Чи мій годинник поспішає...
Все, треба йти!
КАРТНКА:ІНТЕРНЕТ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408603
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 13.03.2013
яка недочасна краса
біла
налетіла
вальсами Штрауса...
кружеляла, витала, раділа…
зима
попрощатися гарно хотіла:
яка краса!
у ліхтаревому світлоколі
невагомо весільно біло -
замерехтіло
вальсами Штрауса…
метелико-крило
шурхотіло -
прощалася…
делікатно і гречно –
цієї зими
більше ніколи не буде
ремствують люди:
чого вернулася?..
розлюблено недоречно…
13.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408524
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 13.03.2013
***
Розлито у небі каву -
Арабіку чи робусту -
В холодній зимовій тиші
Наосліп не розбереш.
Хіба-що на хвильку місяць
Запалить медову люстру
З далекого срібногір’я,
З його сивобрилих веж.
Розхлюпано каву чорну...
В горнятку хмільної ночі -
Мольфарчине ворожіння,
Засіяне по світах.
Аж поки не збризнуть сонцем
Світання небесні зодчі,
Темнітимуть кавні краплі
У янгола на вустах...
(4.03.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406229
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013
Останній сніг
На проводах зими,
Мов первоцвіт,
Розпатлані сніжинки,
Летить до ніг,
Розмахує крильми,
Злітає з віт,
Притрушує стежинки.
А сніг вітрець
Запрошує в танок,
В останній раз
Удвох затанцювати.
В’є морозець
З бурульочок вінок,
Щоб без образ
Весні подарувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405511
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 04.03.2013
Я сильна
Я вільна
Я вперта.
Красива,
Щаслива,
Відверта.
Я - сонце, я - небо, я – зорі
Я – річка, я – поле, я –море.
Я запах дощу, вогню спалах
Я зграя думок в сивих хмарах.
Я – шепіт трави
подих вітру,
вершина гори,
дотик світу.
Я квітка, я ніч, я бажання
Я ранок, тепло, я кохання.
Я крапля, я повінь, я злива..
Я дочка, я мати, дружина.
Я хочу, я вмію, я знаю
Я зможу, я все подолаю
я пісня, сторінка роману
Я перша така і остання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84834
дата надходження 19.07.2008
дата закладки 03.03.2013
з літа насушені чебреці
пахнуть свічками і ладаном…
намоленим
цвіркунами храмом…
теплим причасним вином,
настояним полинами…
церковними співами:
комариними
виги́нистими диска́нтами
і розважливими
бджолино-джмелиними
баритоно-баса́ми…
…щаслива рідкісна здібність –
у собі зберігати,
на порох уже перетлівши, –
пережитої радості аромати…
либонь, це і є результати
хисту-таланту ЖИТИ!
яко Благо – життя приймати…
…сухі чебреці пахнуть ситчиком
зелененьким
з дрібнесенькими квіточками…
оголеними
безтурботно руками,
коротенькими шортами і спідничками…
округло-привабливими колінцями,
засмаглими
пружно-легки́ми ногами…
виднокраями –
п`яльцями-вінцями…
вигорілими
до золотого відливу
ко́сами,
«долонями ніг»,
довірливо босими…
вітерцем грайливим
ти – не хочеш,
чи не умієш бути щасливим?..
…у тобі – вічний лід і невтішний вечір,
затаєна,
прихована ворожнеча…
ні, я – не жертва,
тобі – не офіра…
наче сухі мої чебреці,
сама у собі – я пахну миром…
…ніби спонтанна липнева злива –
сама у собі я сонячна
і незалежно щаслива…
з літа
насушені чебреці
пахнуть
торішнім раєм
псаломно благоухає
кожна ламка стеблина,
лілово-зелена…
...любові моєї перлина
сяє! –
від мучилищ твоїх захищена,
ніби у скойці, усередині мене…
02.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405531
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 02.03.2013
Весною пахне солодко і терпко,
Зими останні губляться сліди.
Тонкої криги наскрізне люстерко
Хрумтить в обіймах темної води.
Вже потічки несуться табунцями,
Шовкові гриви сріблом виграють,
У вирі хвиль шампанить бурунцями -
П'янить думки нестримна каламуть!
Весною пахнуть губи і долоні,
Між двох світів протягнуто місток
І я у тебе в ніжному полоні
Тремчу, немов осиковий листок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405193
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 01.03.2013
Моя зажура древня, наче світ,
Моїх думок пергаменти затерті
Прибило вітром дальнім до воріт,
Минулих днів нестримні круговерті,
Відгарцювавши, стихли у саду
І дотлівають прілим падолистом.
Немов приблуда стомлена, бреду,
Ворушу срібне росяне намисто.
Під купол неба синього летить
Терпкого саду вранішня молебень...
Якби ж то можна знищити за мить
Все те, що тут нагадує про тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402697
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Ти візьмеш мене нізвідки
З вітру, з соломи, з нитки…
Висмикнеш зі щілини часу
Замість серця гранатну прикрасу -
І я буду жити!
Ти зробиш мене зі степу,
Вкрадеш серед ночі з вертепу.
Шкіру мою із ситцю шиту
Цілуватимеш… благоговіти…
І я буду жити!
Ти візьмеш мене у неба, у зір…
Клаптик душі своєї мені відріж,
До вуст моїх доторкнись пурпурових
Я дихати буду цілунком медовим…
І я буду жити!
Серце?! Стукає серце!
Я відчуваю як ллється
Сила вогню твого любовного,
Розкривається світ бутонами…
І я буду любити!
Ти візьмеш мене нізвідки.
Зі співу сопілки, з вишневої гілки…
А-О-У–М-м-м.. гортанню прокотиться -
Я сьогодні з тебе народжуюсь…
І я буду любити!
Торкання. Долоні в долоні,
вуста в вуста…лоскотно...
Народиш мене для гармонії
з свого серця, з дихання, з голосу…
І я буду радіти!!!
17.03.2011р.
ілюстрація з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400969
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013
Просто чекай, як підсудний чекає вироку,
Просто молись на чужий рок-н-ролл і фарт.
Все, що лишилось - писати наївну лірику
І в повідомленнях десь "воно того варте".
Все, що лишилось - любов, як остання релігія,
Тиша сакральна (слова лицемірні по суті),
Б"ються вони об папір, наче тілом об кригу я.
Прийняти і жити не гріх буде. Гріх - забути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400967
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013
Оживає вода під крихкими льодами
і венами.
Ледь помітно блищить на дашках
кришталева роса.
Ми з тобою колись
розминулись під голими кленами,
Вмить вродились бруньки,
пахотіла у березні рання весна.
В здичавілім садку хтось
підсніжники білі вже висадив.
Розстелив бур'янець килимком
попід схилений тин.
Пам'ятаєш, колись ми
сиділи там довго навприсядки,
А на наших очах розквітав
золотий гіацинт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399881
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Холодний день. Туманна поволока.
Крупа сльотава липне до вікна.
Тремтить в гаю берізка білобока,
Немов тонка натягнута струна.
Блукає снігом сива потороча,
Крильми снує колючу заметіль,
А серце вперто вірити не хоче -
Його торкнувся теплий березіль.
Залоскотав грайливими струмками,
Надмухав ніжних пахощів бруньо́к,
Розвіяв сум і вправними руками
Розплутав снігу вовняний клубок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400105
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
…в скарбниці – шурхіт,
мелодійний передзвін…
щораз,
коли торкнеться ненароком –
перстом, чи думкою, чи оком
скарбниці він…
життя! достойне значення свого` –
а не якесь там… плазування нице –
у шепоті… у шерхоті…
у срібнім гомоні
його,
до серця доторка́нної! –
скарбниці…
тут - вся любов… усе тобі спасіння…
свобода, радість, воскресіння-вознесіння,
у срібнім гомоні – можливості без меж!
і творчі – теж…
тут – право вибору… і ТУТ – свобода волі:
захочеться – купи отару-хмару
чистопорі́дних
ви́соколікві́дних
золотору́нних і опасистих овець;
захоч –
придбай шматочок поля:
якраз ділянка на прикметі є,
гончар тамтешній продає
(біблейського народу пра-отець –
Адам,
подейкують,
неоддалік покоїться десь там)…
…вузенькою терасою збігає –
лине
південно-східним вкісом у Гінно́м-долину,
сусідить із низиною Кедро́н
земелька та, як наче кров - червона,
в північних при́ярках-відно́жинах Сіону:
якраз навпроти
подібного
до черепа людського
(як збоку глянути) –
горбка Голготи…
за безцінь взяти
безплідне поле те,
придбати…
і продавати
міським властям
по клаптику –
для поховань розп`ятих…
не докладаючи і дещиці зусиль –
можна прибуток сталий мати…
яка ідея! – заробляти
на вигоді розташування,
шматка дешевої землі
з Голготою,
Єрусалимським
місцем страти –
так ромірковував Іскаріот Іуда:
але ж…
ці галілейські диваки…
засмаглочолі волоцюги і рибалки…
раби! –
бездумно тратять гроші на хліби́
і рибу –
годують натовпи роззяв,
що дармового прагнуть чуда
ласо…
а треба б – зовсім навпаки:
хоча б по асу
мідному
збирати
із публі-ки,
кількоро-тисячної часом…
відомо ж: ас до аса –
дена́рій береже!
та галілейським цим приблудам
про бізнес прибутковий
і оборотний капітал скарбниці
хоч і не згадуй ані-же!
…лиш балачки
і ефеме́рні мрії! –
роздумував,
нудьгуючи в світлиці
золотокудрої Марії
у домі Симона з Витанії – Іуда…
дитя комерції
від крові і від плоті,
Іуда знав,
що багатіти треба – на голоті…
ментальність і модальність:
де гроші –
там відповідальність…
велика…
за бариші
хороші
а ці…
чи ж ми́слимо?!. – Марія
пахучим
найдорожчим ми́ром
із нарду щирого, –
Ісусу ноги миє…
які витрати!
тим паче, Він
і не збирається
на трон
Давидів воссідати,
зате погрожує
твердиню віри –
Храм пра-отців
зламати…
і зруйнувати…
рибалки й теслі
епохальних перехресть…
Безсрібника –
незрячі міхоноші!
не марно ж учать мудреці,
що «галіле́янин
понад усе шанує честь,
а іудей –
понад усе шанує гроші», –
прислів’я давнє,
занотоване в Толмуді,
на гадку навернулося Іуді…
…для чого,
хто б її спитав,
посудинку із алебастру
розбивати?..
весь мир за раз
на голову
Ісусу,
та ще й на ноги! –
виливати?..
косами
власними,
прекрасними,
ті ноги – витира́ти…
…Він не збирається,
недавно Сам казав,
на трон Давидів воссідати…
…чому б ті пахощі і не продати
за срібняки?
а виручку –
три сотні щонайменше! –
в калитку щільно впакува́ти…
нехай і довелось би,
далебі,
якісь нікчемні мідяки –
голо́ті,
про лю́дське око,
і старцям міським - роздати…
…пройшли роки,
минулися віки –
і що ж?...
з Іудиної легкої руки
все продають –
і честь, і душі –
усе! що мають…
чого ж не мають –
у ближніх одбирають –
крадуть!
і – продають:
збирають срібняки
у капшуки
складають – добро кують…
чи вже сягнула меж
продажно-бізнесова гра:
на душах –
цінники в копійко-грамах…
планета
стала Полем Гончара,
Землею Акелдама…
09.02.2013
*Поле Акелдама́, Земля́ Кро́ві чи Земля́ Гончара (Горше́чника) – це місце традиційно пов`язують зі зрадою Ісуса Христа, яку скоїв Іуда Іскаріот: коли Іуда повернув первосвященикам 30 срібняків, вони не поклали ті гроші у церковну свою скарбницю, бо це була «ціна невинної крові», а купили на них землю гончара, де згодом хоронили подорожніх… Назва цієї ділянки землі нагадує про кров Христа, оскільки це поле придбано за гроші, отримані Іудою за зраду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399521
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
Місяць, немов сновида,
Ходить парканом,
Залазить на дах
І сповзає неквапно
Дротами…
Ах…
Заходить у сад.
Скрипне-скрикне зневірена хвіртка…
Пам’ять щоночі двері зриває з петель.
Кричить в катакомбах
Впусти!
Волає мені з низу в гору - ти пам’ятаєш?..
Місяць тоді ще солодко спав,
Грілись під сонцем думки…
І таке, до наївності, миле
Кохання стояло у нашім саду…
З кожного пуп’янка, з кожної серцевинки
Лився нектар -
сочилось КОХАННЯ…
- Згадуй!
- Не хочу!!!
Дивись,
розплющуй
очі!
…згадуєш, згадуєш, згадуєш…
…хочеш, хочеш, хочеш…!!!
Колючі, немов би голки дикобразів,
Впиваються спогади в скроню …
І майже дитячі приходять бажання:
Доснити собі повний кошик суниць,
Бурштинові краплі вишневого соку
Від пальців відклеювать,
насупивши брови…
Злизувать мед із долонь…
Щоб зовсім не страшно,
Щоб зовсім не темно,
Щоб з плюшевим «Медем»,
З кошлатим ведмедем,
Безсонним ведмедем
Безстрашно і чемненько спати
І спати,
І спати…
Знов місяць по небу ходить…
Ллється нектар, сочиться кохання…
Липнуть долоні…
09.02.2013р.
музика з інтернету: Греческая музыка - Медитация (audiopoisk.com)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399683
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
Плейкаст на даний вірш тут:
http://www.playcast.ru/view/2175021/a8c4d6367b7a7f2ab585615890f7bc10aa64c10epl
Автор: LuChi
Вона звичайна жінка. День у день
Охайна і приємна. Не лукава.
Для пр́иятелів - жодних одкровень,
Хіба що разом вип'є чашку кави.
Коли проміння сонця золотить
У вазі квітів маківки червоні,
Пригадує життя солодку мить,
І заздрить голубам на підвіконні.
Коли іде любовний серіал,
Бажає мати ніжності краплину.
Подивиться у глибину дзеркал,
І розстеляє ліжка половину.
Вона звичайна жінка. І тому -
Сучасний одяг, модні черевички.
У диво вірить. Диво і весну,
Що радісно накликують* синички.
*Накликують(діал.) - дуже голосно раз у раз
видавати звук, що передає певне почуття.
1-3.02.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398454
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 07.02.2013
Замерзлі шибки розпорошують вранішнє світло,
І ніжність хрусткої, ванільно–терпкої зими.
Вбираю, мов промені сонця, тепло твого тіла.
Щаслива… Любуюсь, як ти додивляєшся сни.
А сад за вікном шепотів уночі про кохання,
Хурделиця кішкою гралась на спинах дахів.
Щось є загадково – врочисте у кожнім світанні,
Коли поруч той, що в життя твоє щастя привів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311472
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 01.02.2013
(музика замість епіграфу)
Декілька вдихів весни…
Так починається сон.
Я стою перед твоєю жагою
Захищена лише смарагдовим пилом -
Напівпрозорим пологом ночі.
Паморозь дихає в спину
З трояндових схилів.
Віхола спить,
Згорнувшись клубком під парканом
Дрімає січень.
Не спить липнева спека в очах,
Сонце сходить на долонях твоїх.
Силою світла,
Руйнуючи мури,
Готичні вигини часу,
Стираючи нікчемні кордони,
Дихай!
Так починається пристрасть.
Дихай!
Декілька вдихів весни…
Це так природно тебе хотіти,
Тебе собі берегти,
Тебе любити…
Дихай!
Весняні джерела жаги уже поруч,
Наповнюй легені,
Судини,
Серце…
Весняним ключем відмикай
Ворота моєї долі.
Дихаю…
Мій повелителю снів,
Я дихаю маренням,
Сходами пензликів трав,
Свічками каштанових гордих алей,
Синіми ріками пролісків ранніх…
Милий, я дихаю
Квітом бузку,
Ароматом кав’ярень,
Світанками,
Громовицями,
Дихаю...
Торкайся, бо я вже не втерплю!
Надихай під ковдру своїх безкінечних пісень,
Смішних перегуків перкусії пальців,
Лоскотних мандрівок солодких балачок,
Та інших дрібничок,
Щоб я потонула в потоці кохання!
Щоб я танцювала,
Немов та шаманка у танці-гарячці.
Гортанно співало щоб все навколо,
Вступаючи в коло…
Дихай!
Вирину вмита твоїми
Вустами, руками, очима…
Дихаю снами, мій повелителю,
Дихаю шовком долонь,
світлом смарагдових зір...
Дихаю океанами,
І світами…
Горнуся до тебе
ближче на декілька вдихів весни…
Так починалось життя!
музика
з інтернету:Okean_Elzi_-_TVO_ZELEN_OCH
31.01.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396981
дата надходження 31.01.2013
дата закладки 01.02.2013
Знов заметіль пустилася у вальс,
Між білих віт тиняються сніжинки...
Сьогодні вкотре згадую про вас.
Моїх думок сріблясті намистинки
З вогкої шибки здмухують вітри
І десь несуть у сиву невідомість.
В густих вершках втопилися двори
І погубились вулички знайомі.
Вже і ліхтарик сонячний погас,
Квітучим снігом вишні облетіли...
Так ностальгійно згадую про вас
І смуток мій - метелик,
сніжно-білий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396662
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 31.01.2013
ромашка
біля стежки – я…
любов загублена твоя…
життя проя-вленого клаптик:
небесний поклик,
символічний знак…
…ти!
знаєш, як:
у безвісті і бе́змірі галактик,
де розсипаються пацьорками світи,
і кільчаться квазари і комети –
знайти
мою
блакитно-зеленаву,
якщо із космосу погляну-ти,
планету –
у миті лету…
за мить!
до мене
…і трав
панбархат-оксамит
зелений
до ніг
твоїх
всіма відливами
можливими
колоратурно заряхтить…
струмочок –
мелодійними напливами,
блискучими руладами
і трелями щасливими
ввіллє у груди пахощів…
сріблястими
завоями грайливими
розчеше говірлива течія
ен-вимірно заплутані тривоги –
і я!
смарагдовими косами плющів
твої,
омиті миром, витру ноги…
о, знаю…
аби допомогти
мене знайти – я маю
тебе
по імені назвати…
покликати
…та імені твого –
єдиного!
ніяк не пригадаю
я тут
навчилась забувати…
перлину!
імені твого – безцінну!
не можу
у земному прояві згадати…
поміж стежок
і трав земних
знайти
і як же звати
тебе, мій Друже,
а може?.. може…
яка печаль! –
на жаль…
29.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396418
дата надходження 29.01.2013
дата закладки 31.01.2013
Насупив ранок брови-позіхає…
Сніжинка на вікні замерзлім спить,
Мороз старечі кості розминає –
То кашляне, то ущипне, то заскрипить…
У білі шубки вбралися хатини
І курять люльки! Диво-благодать!
Парчею білосніжної перини
Покрились гори – зачаровані стоять…
Там за лісами снігова князівна
Красується собою в дзеркалах,
Холодна, горда, звабливо-чарівна,
В очах печаль – ні крихітки тепла…
Вогонь в печі тріщить та торжествує,
Зима морозна – це його пора,
Над пиріжками радісно чаклує,
Бо вже на них чекає дітвора!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394932
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Сніги персидські лестяться до клена
І мружать очі кольору бузку.
Спинилося криштальне верете́но,
Урвавши пряжі ниточку цупку,
Несуться хвилі срібним передзвоном,
В обіймах річки плавляться льоди́,
Втопилося янтарно-стиглим гроном.
Проміння сонця в купелі води.
Прудка синиця гілку розгойдала
Тремтить калини китиця пухка-
Мережить неба синє покривало
Колючих сосен готика чітка.
І в білопіннім мареві казковім
Княгиня горда їде на коні,
Їй сивий гай шепоче колискові
І сніг цілує кучері дрібні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395629
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 26.01.2013
Все заради цього ковтка.
Кавових зерен сміх
В каруселі.
Бовтають ніжками зорі,
Звісившись з краю чашки
Смикають смух золотого кота
Що випинає ліниво пузце
В небесній постелі…
Лабрадору синя безодня,
Втягує все без останку.
Облущує з неба обгортку,
Льодяником хрумкає дзвінко,
Прицмокує просто й любовно
Каву на ніч…
Шепочуться в чашці цукринки
З густим загадковим пилом,
Що можливо летів,
Долаючи космічні милі,
Щоб опинившись у цій площині
Віддати відоме.
Скрегочуть заслінки часу,
Видобувають на зовні вогонь,
Гнотик свічці тривожно кусає
Червонодзьобий птах….
Маряться ночі великі крила,
Ховається морок по-за кутках…
Тріпочуть завіси сну…
І знову солодкі вуста
Колисають чарівне слово…
Все заради цього ковтка
Любові…
24.01.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394978
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 24.01.2013
***
Не дійду до тебе, не дійду -
Сила, мов міраж, не надто вірна...
Віхола в зимовому саду,
Віхолі душа моя покірна.
Хоч і ясен у любові цвіт,
Пелюстинок щастя не торкнути.
Насипає поблизу воріт
Ніч самотня мерзлої цикути.
Тільки й того - лагідна свіча
Серце заколихує дражливе,
Де сопить маленьке дитинча
У колисці сонячної зливи.
Наймиліша і найважча мить
Під покровом вишньої надії...
Віхола в душі моїй сурмить,
Віхола в саду моїм сивіє...
(16.01.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393993
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Ти не спиш…
Палаюче серце вже осмалило стіни…
Ти на кордоні.
Ти на кориді.
До бою!
Люстро дзвенить тобою, відтворює рухи.
Твої руки.
Твої вуста…
Твоя хода.
Крокує військо.
Лівою, лівою, лівою!
Не спати!
Ворог в тобі, - роздерти його, розшматати!
Лінь задуши голіруч,
Душу роззуй.
Світ.
Випий світ!
Притули до неба вуста,
В саму серцевину впийся,
Цілуй його білі крила,
Цілуй його чорні крила,
Здолай силу тяжіння,
відчуй силу тертя,
Загорайся!
Попелом падай в пил,
Дощем напийся,
Проліском серед лісу родися.
Змінюй ся!
Лівою, лівою, лівою!
Твоя хода легка.
Крок у перед –
Лютого дзвін,
Крок,- березня спів,
Крок, - квітня поріг
Крок, - травня влюбливий сміх,
Котяча щаслива гримаса,
Ночі прикраса…
Загадай...
Човен місяцем повен…
Розхлюпай водицю по біля криниці.
Кого люб, напувай,
На ранок згадай…
Барабани,
в мені шамани,
Рахують до сотні,
рахують краплини.
Ковтаю.
Серце в мені проростає.
Нове проростає.
Любити!
19.01.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393806
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 20.01.2013
погляду тво́го
музи-ка
тонально близька́
до музики
сонцем!
наскрізь пронизаного
струмка:
з висот Олі́рни –
нит-ка
невловимо ефірна…
осяя́нно тремка…
музика
сонячних переливів
на атла́сній
поверхні струмка –
крил твоїх
музика!
невловимо-
тонка́…
…Південним Хрестом
розпросторилось
понад сонними
кронами
відчуття –
неодмінна
конечність життя,
як поняття буття
земного…
і – мого…
музика…
осяя́нно тремка…
Світлом!
наскрізь пронизаного
струмка…
незбагненна
мелоді-я…
ти?..
я...
17.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393235
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 19.01.2013
Згорнула крила віхола дзвінка,
Гучні вітри втомились завивати
І срібнокоса річенька прудка
Між берегів засніженої вати
Порозсипала кучері дрібні,
Під кригодзвін витьохкує врочисто.
Сріблясті рибки плещуться на дні,
Мов лоскотух* розсипане намисто.
Ще стільки днів лишилось до весни,
Ще стільки часу, мабуть, до відлиги!..
А вже природа теплі бачить сни,
Сира землиця дихає з-під криги...
І вже плекає паростки тугі:
Як завесніє - вироїться сила!
Колачик сонця виринув з-за гір,
Допоки крила віхола зложила.
*Лоскотуха - русалка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393300
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 19.01.2013
Всі доріжки замітати взявся січень нині.
Як Новий рік зустрічали у своїй гостині?
Розкажіть, малята милі,
Новорічну казку.
Та послухайте і нашу
Січневу, будь ласка.
У далекім Срібнокраї
Краплі проживали.
З неба дощиком зливались,
Землю напували.
А коли зима холодна
Хурделила світом,
Наші Краплі замерзали
На сніжинки – квіти.
Та одного разу в гості
До друзів Краплинок,
Де й не взявся на помості -
Кап! Серед крижинок...
Капнув з хмарки Капітошка
Й весело, завзято,
Нумо, всіх Краплин вітати,
- З Новорічним святом!
Зазирнула Королева
На галас в господу,
- Хто порушує мерзлоту
Із вічного льоду?
Чому Крапля не замерзла?
Бунтаря на очі!
Спати, спати, наказую!
А хто тут не хоче?
Тож найбільш за все бажала
Королева льоду
Діамантом заморозить
Капітошки вроду.
- Кап, кап, кап!
Зовсім не треба!
Хто таке, де бачив!
Я Краплинка Сонця й Неба,
Шановна, пробачте!
Ви в зимовому палаці
В завірюху, в хугу
Перетворювали Краплі
У холодну стужу.
Витинали мереживом
Сріблясті сніжинки…
Хто розбудить царство льоду
Без води краплинки?
Я у кожній заспіваю
Й захлюпоче хвиля,
Все навколо оживає -
З води така сила!
Усміхнулась Королева:
- Малий Капітошко!
У крижинці, ти не знаєш?
Теж води є трішки,
А сніжинка ніжно тане
На теплій долоньці.
Й моє царство з снігу й криги
Розтане на сонці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391516
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2013
Сніжним барсом на білий поріг
Підповзає мереживний ранок,
З гострих вух у розпушений сніг
Легко струшує срібний серпанок.
Розчинились різдвяні вогні,
Мов цукати у глечику ночі,
Теплим спогадом світять мені
Твої сяйвом наповнені очі.
І дзвінким перестуком слова
Шелестять у шкатулці, мов перла.
На світанку трембіта Різдва,
Небеса, мов перину, роздерла.
І такої легкої, як пух,
На поріг намело сніговиці!
Щедрий ранок накинув кожух
Зацілованій вітром осиці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390481
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 07.01.2013
Дослухайся серця:
витає Різдво над Землею!
Чекають Месії
високії гори, моря!
Мільйони стежинок
сьогодні ведуть в Галілею,
де над Вифлиємом
вже сяє яскрава зоря...
Дає вона змогу
ще раз народитись для Світла,
і щедро дарує
дещицю святого тепла:
щоб в нашому серці
троянда Любові розквітла,
аби все життя нам
та квітка незгасно цвіла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390389
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 07.01.2013
Така погожа світла вись-
Вогні горять, немов софіти,
А ялинкові пишні віти
У мерехтінні зайнялись.
Хрумтить скоринкою сніжок
І до небесної кошари
Зірок прибилися отари
Скубти́ шовковий моріжок.
Витає світлий дух Різдва:
Горять лампадки веселкові
І пахнуть пряники медові,
Довкола множаться дива́.
Святочно вкуталась земля
У тонкосрібну павутинку,
З долоньки здмухує сніжинку
Рожевокриле янголя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389121
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013
Нічого не кажи – лиш пригорни.
Тобою дихати я буду
Й одвічної любові-таїни
Тепло вливатиметься в груди.
Я розчинюсь у дотику твоїм,
Бентежних снів моїх царівно.
Й отак замру в захопленні німім...
А ти збагнеш усе безслівно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388399
дата надходження 28.12.2012
дата закладки 28.12.2012
Десь о пів на четверту. Над крівлями купчиться сніг,
потрапляючи в ніздрі, рядном запинаючи рота.
І бульварний ведмідь відчуває, як терпне барліг,
а в зіниці вгрузають осколки нудьги і нудоти.
Над балконами смеркне. Гірлянди, зірки, ліхтарі
засвітились усюди. В повітрі духмяна кориця
викликає фантазми про теплий святковий пиріг,
що бабуся пекла і ховала на верхній полиці.
Певно, років за тридцять, а може, і всі шістдесят.
Може, то не бабуся була, а дружина чи донька.
Он вони у вітальні навколо ялинки стоять,
а за ними маячить якийсь чолов'яга картонний
і спливає поверх пирога (три розетки, кайма).
Час - о пів на четверту. Затишшя. Зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387943
дата надходження 26.12.2012
дата закладки 26.12.2012
Неначе борошно крізь сито,
Зима просіяла сніжок.
Скрипучу хвіртку привідкрито,
Густий клубочиться димок
Із димарів, неначе з люльок.
Взялися кіркою шибки,
Під канделябрами бурульок
В лелітках білі килимки,
Неначе хутро соболине.
Дрібною пудрою снігів
Поволі куряться долини
І білі схили берегів.
Духмяні аромати хвої
Морозна свіжість обійма
На вікнах масляні левкої
Малює пензликом зима.
Торкає вітер, мов навкірки,
Нічну притишену струну
А ген по небу, наче з гірки,
На санях місяць прошмигнув.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386239
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 20.12.2012
За роком рік… Тікають поїзди,
Минає все, і навіть вічне небо.
О, не кажи мені про «назавжди»,
Що десь в душі відлунням б’є про тебе.
А кожен день – маленький маскарад:
В чужих очах твоїх не розпізнати…
Он закінчився вчора листопад,
Лише в думках тобою пахне м’ята.
А на душі – лиш пригорщ полину:
І я нічим себе не заспокою…
Зимовий сон насниться про весну,
Що так мені відлунням б’є тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385535
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 17.12.2012
Суцільний лід розлігся на земній долоні
і побіліло там, де чорним поросло.
Скотився день, а з ним і сонце у комору.
Все зникло безвісти... Та й в серце намело.
У диких сутінках я страху не вбачаю.
Боюсь від спогадів лишитись в темноті.
А свічка воскова, немов промінчик раю
до мене йшла коханно у твоїй руці...
Два кроки ступиш - я іду тобі назустріч.
Це не багато, знаю, скоро оживу!
Суцільний лід в кімнаті, а у серці - муки,
бо не змирюся з тим, що привида люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384872
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2012
Сумує день на білому папері,
Розгорнутому снігом по землі,
І збитими вершками акварелі
Загусли на пошерхлому гіллі.
Від подиху морозу перемліли
Вітрами не причесані кущі
І смуток мій сьогодні білий-білий,
Прочинене віконечко душі,
А в ньому стільки білої печалі,
Такого снігу зА ніч намело!..
І зайнялися інеєм скрижалі,
Під кригою застигло джерело...
Вустами пересохлими ворушу
Вогких туманів димчасту вуаль...
Ну, зазирни промінчиком у душу,
Розвій оту засніжену печаль!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384810
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.12.2012
Коли у ринвах
дощик захлюпоче,
закутається ранок
у туман –
я буду
цілувати Ваші очі
і обіймати
подумки за стан.
Мольфари Долю
світлу напророчать:
добірні зерна –
на родючий лан…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270464
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 13.12.2012
Лиш де-не-де солодкі ліхтареві пальці
Показують на вицвілі паркани,
На милі серцю мовчазні ротонди,
На довгі, мощені складними візерунками алеї,
На сині, чи зелені старі лави мокрі,
З чужими іменами на сидінні…
Ніч все це заковтнула, як наживку,
Тепер без нас вона нікуди…
І пустотливий пес малий-приблуда
Так урочисто біг попереду,
Немов на варті нашого тепла,
Немов ми тим теплом його вколишем,
Немов він наш єдиний поводир
До того надзвичайно гомінливого під"їзду,
До сходинок, обчовганих і тріснутих уздовж,
До пряних протягів, до підвіконня…
Так урочисто пес попереду біжить,
Знічев’я уявляє себе монстром,чи драконом,
Гарчить на тінь, лякає гілку…
Він мружить очі, схиляючи на бік кудлату буську,
Танцює хвіст його і вушка….
Ніяковів, коли злипались наші губи,
І тіла,
Ховав лукаві очі,
Тримавсь зубами за поділ тепла,
Фантазував, що ми його родина…
За цівку жовтого принишклого вікна
Хапалась міль,
Мовчали мордочки старих автівок,
Тулились ближче до плеча гілки,
І смикалась здивовано і безпорадно стрілка -
Час не намацував її ходи…
Лиш ті, солодкі карамельно-жовті ліхтарі
Вже цілу ніч ліпились до мого волосся,
До коміра твого,
До чорних обрисів дрімаючого парку,
До кучерявого загривку Песолева,
До вій,
До нашорошених парканів,
До ароматних кавових казок
Із денця життєрадісної склянки…
До всього визначного, вирішального, земного
Тулилась ніч.
А я тулилась до щоки,
Що пахла чимсь таким затишним і знайомим….
Всміхався пес очицями мольфара.
12.12.2012р.
ПЛЕЙКАСТ http://www.stihi.in.ua/view.php?playcast=743
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384260
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 12.12.2012
Чаша терпіння і чашечка чаю,
В мене нічого нового, любий.
Я переповнена, я розливаюсь,
Зірваний голос вмерзає у грудень.
В мене нічого нового, тільки
Я все частіше дивлюсь в порожнечу,
Із циферблата зникають стрілки,
Благословляють мене на втечу.
Знаєш, позаду не так і мало -
Кілька життів і розривів серця,
Я витягаю жалі і жала,
І досі дихаю, це інерція.
Зрештою, всіх нас поглине грудень,
Схоже тепер недоречний щебет,
В мене розтерзана пташка в грудях.
Що в тебе?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383715
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 10.12.2012
(oduvan4ikу)
кульбабкові
серпаночки крізні́ –
над травами
буйно-зеленими
у травні…
легкі́,
леткі́,
повітряно-пухнасті ку́льки…
наче зірки,
вибагливо розшиті,
розсипані недбалою рукою
на темно-синьому,
з відливом,
оксамиті –
нічного неба тлі…
кульбабки білі…
як перший сніг
в густо-смарагдовій озимині́ –
в моїм
доглянутім
озимім житі…
…покинувши,
з благословення Бога,
свої
намо́лені чертоги
(ненадо́вго),
небесні па́житі
і справи –
спускаються до нас
на променях
щотравня –
апостоли, пророки і святі,
в духовній чистоті
і славі:
погубляться,
як діти, у пахучих травах,
наївно-нелукавих…
…кохані божі діти –
на мить їдну
відлучаться
од молитов за нас,
на Землю спустяться –
спочити
і розбредуться,
заблукавшись ніби,
порозкида́ють
безтурботно по траві
ознаки святості -
кульбабкові
прозоро-невагомі
ореоли-німби…
07.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383439
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 09.12.2012
Без Вас знов буду потерпати...
Побляклий день у чорне вгруз.
Та незабаром сніг лапатий
Укриє землю, мов обрус.
Але без Вас таки невтішно:
Пощезли з радістю дива.
Коли ж удвох - і пісні тісно,
І все весною ожива.
То ж буду ждати-виглядати
Лишень осонцену таку,
Щоб дні засяяли, як дати,
На Вашім і моїм віку...
7.ХІІ.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383299
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 09.12.2012
В_моєму словнику не так багато слів,
І_ ́образи в моїх віршах не часті гості,
Р_адію з того, що лунає в домі спів -
Ш_едеври світу, і немає в серці злості…
В_ишукую нові слова у словниках,
І_заплітаю ніби квіти у віночки,
Р_имую навіть неримовані слова,
Ш_ляхетним жестом їх складаю у рядочки.
У_сірих буднях повсякденного життя,
В_обіймах сонячного світла на світанні,
А_ стрально відлітаю в небуття щодня,
Н_емов приречена, пишу вірші сопранно,
Н_анизую думки на нитку пізнанн́я,
Я_к янгол я живу, але не бездоганно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383535
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012
Лапатий сніг один танцює.
Вальс.
В грудневі дні, у міжморозній тиші
скупі рядки не схожі так,
на вірші,
але пишу, бо думаю.
Про Вас.
Недавно ж осінь бавилась
листком.
Горіли вишні,
наче у пожежі,
і той годинник на високій вежі
відстукував,
мов Панна
каблучком.
За Вами йшов,
а в серці – мов струна.
Ніяковів. І не зумів спитати,
хоча б про те,
як милу Панну звати,
й чому вона самотня і
одна…
Листок торкнувся
до мого чола,
Ті очі. Мить,
і зникла незнайомка,
а та струна, що так бриніла,
тонко
із осені у зиму перейшла.
А й досі лину в той
осінній сад,
де замість листу сніг летить грудневий,
О кароока Незнайомко…
Де Ви?...
Вальсує садом тихий снігопад.
плейкаст від LaurA
http://www.playcast.ru/view/2060358/1eda7ccd44c3bcf64697bdbf1a6721cce5a3a826pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382688
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012
Я радий,
що у Вашім серці - літо,
бо це - найбільше диво
з-поміж див!
В холоднім світі
хочеться зігрітись,
у темряві світити,
не губитись!
Аби змогли -
Його за це молив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382506
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 04.12.2012
Розстелила сріблястий перкаль
На стерню, перемлілу од вітру,
І густу сніжно-білу емаль
На убогу осінню палітру
Розілляла.Шовковим крилом
Поторочила пасма туману,
Процідила останнє тепло
Крізь надбиту крихку порцеляну
Білощокого сивого дня.
Заморозила крізні патьоки,
Осідлала вітриська-коня
І хутчій подалася навтьоки.
Захурделивши біливом світ,
Розчинилася в мареві панна!..
Срібний клен шепотів їй услід:
"Ворожбитко моя невблаганна..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381826
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012
Відмарила з гарячки, відіснила
Цей солодко-гіркий самообман,
Цей вихор, що мої обшарпав крила,
В душі густий посіявши туман...
Крізь літоднів мереживо зелене
І снігопадів білу пелену
Нова зоря запалиться для мене,
Пробивши світлом темряви стіну.
І я, журби покинувши пенати,
На вільних крилах випурхну у світ!..
Але й тоді я буду пам'ятати
В моєму серці твій гарячий слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381663
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
образ твій –
сусальний листок…
промайнув у вікні
житній
брунатний паросток
ви́сходивсь у мені
вітер
скинув на дах
розбив
іменне сузір`я - я!...
знадвору
ві́дсвітом
на семи вітрах,
у вікні
дотліває
«Кассіо...» - «пе...я»…
на семи вітрах
на самому дні
зда́леку…
снився мені –
сичем
на коми-ні
лунає музика сфер
у мовчанні семи струн
бог скандинавський вмер –
щоб збагнути значення рун
29.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381103
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012
Ти одночасно є й... тебе нема.
Кохання опинилось поза світом…
Осіння ніч предовга і німа
Про щось мовчала…Так несамовито
Вітрище вив у люфі димаря.
Куйовдив по землі туманів пасма…
Любов, неначе свічка догора,
Ще трішечки і… назавжди погасне.
Гарячим воском душу обпече
І тілом розіллється по краплині.
Задивленої пам"яті ковчег
Вже відпливає. Смуток у хатині,
Налитий повним келихом вина
Ще недопитого, п"янкого літа.
Ти одночасно є й тебе нема.
Кохання опинилось поза світом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380676
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.11.2012
Не дай задути в темряві свічу,
Коли затужать поминальні дзвони
І потьмяніють золотоікони
Від чорної розпуки і плачу.
Не дай задути пам'яті вогонь,
Коли змахнуть крилом ворожі круки,
Щоб заглушити стогони і муки,
І змити кров з осквернених долонь.
Їм не згубити істину в олжі
І крики душ, розтерзаних безвинно...
Бо їхня кров гірчитиме полинно
Тим, хто життя розмінював чужі!..
Хто розтоптав надію чобітьми,
Останні крихти вирвавши із хати.
Їм перед Богом випаде постати-
Тим, хто не зміг залишитись людьми...
Хай затуляють вуха від плачу,
Та правди їм ніколи не збороти!
В цей чорний день полинної скорботи
Не дай задути пам'яті свічу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379914
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 25.11.2012
Мріють білим інеєм нескошені,
Пишні трави припорошені…
У зими свої до чаю «пряники» -
Синє монпансьє-льодяники…
Небо, як мереживо узорами,
Звеселяє очі зорями…
Зимний вітер бавиться сніжинками,
Хороводить над будинками…
Вранці затихає, з ніччю в унісон
Поринає у глибокий сон…
Білим кольором прикрашений пейзаж –
Це зими прийдешньої колаж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379915
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Дерева засинають - це не смерть,
Тож не оплакуй їхнє обмирання...
Ще буде днів шалена круговерть,
Осяє морок полум'я світання.
Ще забіліє дивоцвітом сад,
П'янка весна дозріє в тепле літо,
Не озирайся з тугою назад,
Нова доба розкрилиться над світом.
Дерева засинають - до весни:
Така в життя задумана циклічність.
Отак і люди падають у сни,
Зірками повертаючись у Вічність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379680
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 24.11.2012
***
А я не вмію, Янголе, без Вас...
Темніє небо під покровом ночі.
І гасне зірка, що останній раз,
Торкнула хмари сіроткане клоччя.
Серпанний голос - незникомий слід,
Де пролетіли днини галасливі...
Та я б віддала геть усенький світ
Лише б десь поруч Ваші очі сиві!
Шаліє віск і мов чужа струна
У далині видзвонює безвір’я -
Ви ж не зійдете з того полотна,
Де миготять поранені сузір’я.
Не простягнете руку чи крило,
Аби вознести в піднебесся мрію...
Чомусь життя отак вже повело,
Що я без Вас, мій Янголе, не вмію...
(22.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 22.11.2012
«Досить тобі Моєї благодаті, – бо сила Моя здійснюється в немочі» (2 ... сила писань Св. Павла, тобто коли ви, гонимі, отримуєте верх ...)
Щодня із річки аж до хати
Два глечика носила мати
На коромислі із водою
Важко-натхненною ходою.
А тріщина була в одному,
Вода текла, як йшла додому...
Ніхто ту жінку не зупинив...
Аж тут глечик сам заговорив:
-Дірявий я, чому ж тримаєш?
Бо зиску з мене ти не маєш...
І усміхнулася красуня:
-О, не кажи так, дорожу я
Лиш тобою і щонайбільше,
Бо твоя неміч найвартніша...
Коли дорогу прокладаю,
Город тобою поливаю,
Де квіти рясно розцвітають
І твою працю величають...
У немочах є наша сила...
Богом даровані вітрила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379099
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2012
Запливала в небо,
Наковталась хмар…
З того боку весни – осінні мости.
Чекаю коли вляжуться сни…
Домуркочуть коти.
Й нумо вітер цибатий до вікна припинати.
Загнуздаю хмарину,
Гайну
Куди очі ведуть, напряду собі слів,
Наберу дощунів,
Гайну!
На твоє дивувате обличчя – сміх,
Як я вдерлась тобі на поріг,
Так як сніг,
Перепитуєш десять раз –
Будеш чай?
Після неба ти мене виручай,
Нагодуй, забалакай на ніч,
Будеш чай?
... вже питав, вибачай…
Філіжанка, дивись, тягне все всередину,
Телевізор, комод, на столі скатертину…
І твої зачаровані очі,
Заримовані з небом,
Враз наповнені медом…
А потім - гайну…
Не пускай, не пускай,
Бо захочу й піду…
До щоки припаду,
До шорстких на їжачок, до цілунків-балачок…
Не пускай, бо гайну!
Серед хмар запливу – здоганяй, зазивай…
Так я знову гайну,
В осінні шати,
Аби не спати,
пірну!!!
17.11.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378376
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 19.11.2012
Залюблена у музику дощів,
Закутана в сатинові тумани,
Напоєна медами почуттів
І відчаю гіркими полинами...
Розніжена у пахощах бузку,
Розсипана словами на папері-
Невже мене допустиш, отаку,
Відкривши серця зрадженого двері?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378105
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012
А раптом завтра впаде перший сніг,
І злий мороз скує брудні калюжі?..
Я не спитаю зміг ти б чи не зміг
До мене стати скілечку байдужим.
Якщо б не зміг, - то Бог мені суддя:
Я на краю пішла по лезах долі.
І вже нема нічому вороття,
Лиш в венах пульс викрикує: доволі!
А якщо б зміг – то я не прокляну,
Цю бурю злив приборкаю негожу.
Залиш лише тоді мене одну,
А я вже якось житиму… я зможу.
А потім не вертайся на поріг:
В моїм житті тобі немає місця…
…А раптом завтра впаде перший сніг
По голих й мертвих вуличних обійстях?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378045
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 16.11.2012
..І хай тобі сьогодні
буде добре!
Родися іще раз,
аби цвісти!
Всміхайся!
Будь чарівна і хоробра!
Здіймися в синє небо
і лети!
Ти обрана.
Збагни це.
Тільки ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378037
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
***
Чому ридаєш, дівчинко осіння?
Що вже невдовзі гримне заметіль?
Що зливи непривітні звідусіль
Тебе шмагають, багнучи спасіння?
Воно ж іде, та ба, лише до тих,
У кого душі - храми світлячкові,
У кого серце пломенем любові
Возноситься до істин пресвятих…
Отож не бийся мукою дарма,
Бо вічністю по-чесному воздасться
І буде ше у серці гойне щастя,
Не дивлячись, що вже ось-ось зима…
(10.11.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377800
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 15.11.2012
...сьогоднішня осінь багатослівна неначе верлібр
відсутність спокою ознака життєвої втоми
із пам'яттю ділимо ліжко воду та хліб
і здається ділимось всім
та тільки не болем...
вчорашні сліди немов непроявлені знімки
де душа у душі не змогла впустити коріння
чи буває у віршах занадто багато жінки?..
чи буває у жінки занадто багато терпіння?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376362
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Про зиму ще писати зовсім рано -
Осінній дощ щодня мережить землю,
На непогоду ниють старі рани,
Ставок цілує, вкриту мохом, греблю…
Купається в калюжах сонне місто,
Із-під коліс авто летять фонтани,
Висять на гілках краплі, як намисто,
А за вікном звучить фортепіано…
Сумує блюзом стомлена нірвана,
І обіймає душу міцно й ніжно,
Зіщулився мій кіт в кутку дивана -
Моя єдина щира радість втішна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377159
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012
Пані Осене, мідним відливом
Грає сонце в русявій косі!
Облетіли тополі журливо,
Діамантиться листя в росі.
Зовсім скоро накриє габою
Білий сніг спорожнілі поля.
Попрощаюся тихо з тобою,
Золотава красуне моя!..
Дай надихатись пахощів пряних,
Розігрітих у мушлях лампад!..
Мов дрібні черепкИ порцеляни,
Хрумкотить золотий листопад.
У твоїх мерехтливих зіницях,
Наче кавові зерна, терпких
Літо бабине досі іскриться.
Макраме павутинок тонких
Заплелося в сатИнові пасма.
Ах, яка недоречна журба!..
Пані Осене, діво прекрасна,
Так не хочу прощатись!..Та ба...
Догорає троянда остання,
Не діждавшись цілунку джмеля.
Дай тебе обійму на прощання,
Золотава красуне моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376529
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Зворушлива така, як перший сніг.
Така ж легка, як він... Але направду,
болить їй серце, розпинає гріх –
вона чужого любить. Дати б ради
своїй сім'ї! Он двоє дітлахів
витоптують взуття і рвуть колготи.
І чоловік, і тисячі страхів,
і свекор, і директор, і робота –
у неї все… ну так, як у людей.
А жінці віднедавна серце плаче.
Іде вона. І перший сніг іде.
І ще життя іде. І тане, наче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299740
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 05.11.2012
Коли день перехилив свій келих
І чорне дно ночі дивилось химерою межи очі.
Обідок її срібного перстня
Дзенькнув об котрусь із зір…
Окрім цього звуку було чутно лишень,
Як падає лист...
В той час сон саме йшов.
Дибав неспішно до кудлатої голови,
Товк ногами горошинки часу
І губив зерня сонця.
Вони сходили веселими
плямистими зайцями на пагорб і співали,
Вдихаючи сутінь та туман:
Сонцевиходь,
Сонцевиходь,
Сонце, виходь!…
І товстий, жовтогарячий кіт
Поволі піднімав свою важку, з просоння, голову.
Пухнастими лапами огортав пагорб,
Розлягався долиною,
Викладав поважно хвоста понад гаєм…
Біла пишногруда хмарина
Танула, мліла, розтікалась
По його золотих вусах…
І кохання муркотіло десь у грудях:
Сонцевиходь
Сонцевиходь,
Сонце, виходь!…
04.11.12
(картинка з інтернету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375442
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012
Пів ночі дощ сердито бубонів
(ну хай йому – чому ж мені не спиться?)
Потрапила під молодечий гнів
Ще зовсім юна, під вікном, кислиця.
Та й вітер їй заламував гілки
Нахабно під кору благеньку влазив…
А я, колись, у ливень отакий
Зламався. Від холодної образи .
З тих пір чомусь не спиться у дощі.
На них у мене, певне, а-лер-гі-я
Та саме в довгу зливу, уночі
На блиск очей далеких я хворію…
Годинник в тиші, мов далекий грім.
Яка ж стійка ця схилена кислиця!
Піду й напну її плащем своїм
Хай в ливень цей…хоч деревцю
поспиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375066
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 03.11.2012
Вклякла тихо перед броньованими дверима,
Від гострих країв гальки під колінами було болісно-мулько.
Прохолодно щулилась під поривами холодного вітру,
А осінь відбивала із ним, хороводила листяну кадриль.
Тільки серце, чомусь, так бухкало у грудях
Та думки напосідали, вп’явшись у мізки клешнями.
Не повірив, подумав: "От причепа, ніяк не угомониться."
Якби ж то...Якби ж то сни не мали властивості збуватись,
А вона знала і уже стала боятись таких снів, снів передвісників.
Що ж...Вона буде молитись, молитись за усіх своїх близьких
Та за нього, щоб був їм захистком у цьому такому жорсткому світі.
Буде молитись, а право вибору, хіба хтось відміняв його?
Кожна людина робить свій вибір самостійно
І вона свій уже зробила, проза виявилась сильніша за лірику,
Хоч кохання і стискає груди, виймаючи душу
Та кидаючи її на амбразуру спротиву, якому здається,
Його хочуть поневолити та, насправді,
Саме кохання і є добровільною полонянкою,
А без нього і полон гіркіший гіркого полину.
Смак того полину уже вивітрювався із її тіла,
Ніякі прянощі довго не в силі були його змити...
І якщо їхнім життєвим шляхам не судиться перетнутись,
Вона буде щиро молитись, з покорою на те у серці.
02.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375021
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 03.11.2012
Відлистопадиться, я знаю,
Затихнуть сльози і печаль.
На стиглих персах небокраю
Світанок вИпрозорив шаль,
Налиту хересом багряним.
На листя клена де-не-де
З надтріснутої порцеляни
Пролила осінь каркаде.
Гірчить повітря полиново,
Пітніють сАду вітражі...
Не ти мене зігрієш словом,
Зігріють інші, та...чужі.
І я забудуся з одчАю,
Усім жалЯм наперекір!..
Відлистопадиться, я знаю,
Лиш не здавайся, чуєш?Вір...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374921
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
А на майдані знов радянські танки,
неначе тінь жорстокої війни,
ідуть повз них кияни і киянки,
у бій ідуть за власні голоси.
З мокрих дворів обпльовані білборди
похмурі двірники метуть з сміттям,
бездомний пес справля у позі гордій
нужду на стовп "покращення життя".
Брехня після дощу стіка в канави,
хвальба і обіцянки по ровах,
громадський гнів, неначе запах кави,
нуртує в душах і лупцює страх.
Як вулики, ще виборчі дільниці,
"міліціянтів" сонних легіон,
третю добу ідуть бої в столиці
з загарбником на ім"я "ригіон".
Хіба народна пам"ять лиш у танках,
що мала б від війни застерегти?
коли новітніх злочинів останки
кричать з лісів: "Рятуйте голоси!!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374572
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 31.10.2012
В.Д.
Це ти мене привів в цю тиху осінь:
В листках опалих ніжилось тепло,
Таким легким багрянцем зайнялося
Дзвінкого жовтня лагідне крило.
Це ти мене привів, моя любове,
Коли вмлівали в золоті сади,
Ясний світанок, ніжно-пурпуровий,
Торкав свічадо срібної води.
Пливли хмарин розніжені лебідки,
Легкий серпанок сіяли згори...
Ну, звідки ти приніс мені, ну звідки
Жовтневих днів барвисті кольори?
Іскристих рос коштовну діадему,
Гірських струмків осяяний кришталь?
На теплі барви нашого Едему
Впустило небо сонячну вуаль.
Купались душі в диво-мерехтінні
Навкір усім незгодам і журбі...
В цей світлий день, трояндово-осінній,
За все на світі дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373663
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012
Устрой меня на ночь.
Поудобней и помягче.
Устрой мой ночлег у себя на пороге,
Прямо у сердца.
Я буду слушать дыхание ночи
И смотреть, как равномерно движется кровь …
Любовь – аргумент,
Дождь – повод.
Время – секундант.
Любовь ударит первой…
Устрой меня на ночь теперь,
Когда мокрое тело,
Когда ступни в песке,
Когда лезвием дождя отрезан путь назад.
Сходитесь!
На поле страсти нет проигравших.
…
и мои острые локти,
и холодные коленки
потревожат твой разум.
Ты устроишь меня в своей чистой рубахе,
В твоих, на всяк случай купленных, тапках.
В сердце…
27.10.2012г
картинка из интернета http://sky777.ru/_ph/28/2/807004058.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373783
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012
***
Зустрінеться іще тобі ота,
Що заплітає в піднебессі мрії...
В долоні пелюстинка золота,
Сльозинка розтривожена на вії.
Зустрінеться, лише чекай, чекай!
Не поспішай нарвати марноцвіту.
І залопоче в серці світлий рай,
Коли узриш її - в печаль зодіту
Тендітну квітку долі на плаю́,
Що заблукала в ночі тополиній.
Ти віддаси тоді любов свою
Усю лиш їй - лебідоньці єдиній,
Що так чекав! Усе життя чекав
У дощ сумний, безрадні сніговії...
В долоні пелюстинка золота,
У косах неба зореокі мрії...
(24.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373116
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Вони зустрілись - рідні і такі чужі:
Далекі зовсім, тільки спогади не в'януть.
Одна коштовна мить руйнує міражі,
Один палкий цілунок подихом дурманить.
Її обличчя- повне смутку і печалі,
В очах- і сива вічність, і розлука.
А ще колись цвіла Любов на п'єдесталі,
І світ із щастя вперто в серце стукав.
Ось так вони зустрілись- десь у шістдесят:
Букет із айстр, холодні руки, і обійми.
І падав дощ, цілуючи старий асфальт:
Вона і він...Ці айстри... Тиша... Спогад... Мрії...
(10.06.2011р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372477
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 22.10.2012
Ах, осене!Скільки багрянцю
Розсипала ти у саду!
Припрошує вітер до танцю,
А я, зашарівшись, не йду...
Ще подумки лину у серпень,
Гортаючи днів сторінки,
І серце у спогадах терпне,
Рояться шовкові думки.
І там, де смарагдові коси
Полоще верба у ставку,
Де мліють бджілки-медоноси
На сонячному моріжку*...
Де лебеді, наче лілеї,
Цвітуть між озерних свічад
І, сонцем залиті, алеї
Чарують красою принад...
Там в сяєві світлого глянцю
Пірнаю у купіль тепла!..
Ах, осене!Скільки багрянцю-
Аж душу мені обпекла...
*Моріг(моріжок)-густа молода трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372079
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 21.10.2012
Осінній дощ, мов доторки до клавіш...
Об темні шибки дзенькає кришталь,
Листки беріз, мов зорі золотаві,
Вплелись в легку посріблену вуаль.
Сльозяться вікна.Сяєво лимонне
В кімнатну тишу сіють ліхтарі,
Сріблястих крапель соло монотонне
Періщить листя яблунь у дворі.
По черепиці бісером стаккато-
Ох, ці невтішні осені плачі!..
Журлива липа тулиться до хати,
Крізь вікна ловить відлиски свічі.
Ридає небо вперто, мов на збитки,
По склі стікають струмені води
І під дощем, промокнувши до нитки,
Самотня ніч на гойдалці сидить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371462
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012
Занадто земна в цій осінній печалі,
Коли межи злата листків
Шукають вітри онімілі скрижалі
Засіяних щирістю слів.
І скапують зорі на вулик утрати,
Де пахло медами колись.
У грудях розпуки - квиління страпате,
Дощами зашморгана вись...
Прости за розірвану шально надію,
За видумку серця під ніч!
Небесною панною бути не вмію...
У пам’яті вицвілих стріч
Ридають самітні розгублені тіні.
А небу не визріти дна,
Де губиться ехо в печалі осінній:
Безкрила, нелітна, земна...
(10.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371106
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 17.10.2012
Світанок
Розперезався грайливим котом,
Дивиться ласо…в спину.
Бавовняні лахмітини туману
Сповзли
З зеленої бадилини.
Гуляти виходять росяні намистини,
Стрибають смішно з колючих малин,
Зі зубчатих країв
Вишневих садів…
Насупило осінні брови тепле небо –
Я торкалась,
Розправляла зморшки на його чолі…
Чомусь не спалось,
Очі твої згадались…
А потім ранок,
Чаєпиття…
Вмотаюсь у ковдру-ковдрину,
Немов мавка в модрину.
Порину,
Поплину у сон твій гарячний,
Вогкими стануть ефірні тканини,
Сплетені синню тенета,
Мною нап’яті.
Розборсалось волосся, охайно чесане-плетене.
Жагучі вуста до тебе
На зимівлю
До похмілля, до забуття…
Серцебиття…
Гойдається тінь,
цапають холодні пальці останній плід
майже рай-сь…кого наляканого саду…
ГАВКНУ у пику прояві,
а, щезни! …сріблом та сіллю!!!
…будильник -сво-його-свавілля…
Йду.
Йду читати
Осінні трактати,
Чайні листочки гортати, ковтати зілля.
Руде довкілля лізе у очі,
Хапає котячо, тулиться песом,
тикає носом, не вибачаю…
…смішне…
…лоскоче й муркоче,
…а кігті готує.
Чатую.
Так дивиться в оті…мої очі..
Своїми отима очима…
Беру на коліна
Хитру тварину котячу, пробачу…
Бачить!
Чаїнки танцюють, малюючи незрозумілі знаки
Небо – тепле!
І всі ознаки
Йому приємно – цілую «лапи»...
16.10.2012р.
*з подякою Валі Савелюк за настрій та натхнення!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371102
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371174
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 16.10.2012
Напхалося небо
У воронячі гнізда
Сірими лапами
Пролазять дощі
У діряві плющі,
У кіптяві отвори
Глиняних бовдурів…
У старі черевики,
В шкаралупки горіха
Тулять хмари носи.
Обважніле дощами
Небо стукає в браму
Впустить-не впустить…
Зв’язувать нить,
Насукати води,
Наплести
Стрічок веселих
У коси.
Очі хай скосить…
Спустити зі стелі
Дзвоників хмелю,
Хай лізуть пісні
У вуха тісні…
Осінні забави
Рукава
натягати на пальці,
Від холоду танці
В кишенях.
Забродить по коліна
У мальвах й ожині,
Цілувати калину.
Гірку чи солодку
Жувать соломину.
Вдягтися пристойно
І впасти у сіно
Піддатися сну,
залюбити
Босі-голі дерева
І тебе,
наче небо!
14.10.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370761
дата надходження 14.10.2012
дата закладки 14.10.2012
Як важко відвикаю я від тебе...
Нестерпне жало ниє і пече.
Ну, прихилися волошковим небом
Мені хоч раз на стомлене плече!..
Проникни в душу краплею розмаю,
Духмяно-ніжно квітом завесній!..
Так важко я від тебе відвикаю-
Нестримно грузнеш в пам'яті моїй.
Згасає літа бабиного згадка
Між павутинок росяно-крихких.
Моїх надій розхитується кладка-
Лиш би дістатись теплої руки...
Лиш би вхопитись за краєчок неба,
Торкнувшись пальцем білого крила!..
Так важко відвикаю я від тебе,
Від ніжності твоєї і тепла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369437
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 13.10.2012
небо широке,
низка світів – безмежна…
є де літати…
взаємно і незалежно
не заважати,
не тертись крильми…
ми
атоми:
народились самотні-ми:
хай негативними,
зате – вільними…
ми -
атоми…
обзивають нас –
радикалами,
бо здібні
найтісніші зв`язки
розривати,
полишати
найдорожчі серцю сполу́ки,
як тільки сполуки ті,
для нас –
природно прості,
у якийсь момент
прагнуть стати
НЕ
добровільни-ми
лЮбе ядро…
чиниш
винятково саме лиш добро,
бо ти –
позитивне завжди
але
у природних сполуках
зв`язки –
бувають стабільними
за умовами
виключно добровільними…
втрати…
з кращих намірів
спроби ядра
во ім`я добра
свої атоми
контролювати
негативність їхню природну
неугодну
підправляти,
орбіти підрівнювати,
корегувати
лагідно –
диктувати
так
нерозривні сполуки
змінюють
суть…
власну –
щасну
на протилежно-нещасну
такий
світ наш
молекулярно-крихкий…
чи справді
у його основі,
невловимій і невагомій –
НЕзалежність
і ДоброВільність любові?...
12.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370343
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 13.10.2012
...твоя звичка жити така ж пагубна як і моя-вірити
семиструнна тиша спровоковує серця ритмічно битися
ми з тобою останні зраджені власними душами лірики
змушені коритися...
будні вилікуються самообманом та постом
зруйнований простір надмірних бажань щезне
і буде вечір особливий та просто
відчуватимеш п'ятами землю яка мерзне...
а власне про що я?..
осінній полудень частує яблуневим димом
секундна стрілка наближає час одкровення
я під ногами твоїми хочу бути
землею Єрусалиму
містити у собі віру та благословення...
ніч немов кровотеча
заливає безсонням повітря
і тривога подушечками пальців торкається
правди...
я всього лише жінка я всього лише пастка
я всього лише лезо
яке торкнулось твого зап'ястка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370253
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 13.10.2012
В блискучій охрі міняться листки-
Щедротами за літо платить осінь.
Заплутався метеликом крихким
Шовковий промінь в липи у волоссі.
Янтарним медом піниться тепло
У світлотінях бабиного літа,
Блищить ставок осяяний, мов скло.
Тонка верба у сонячних софітах
Полоще пасма, шелестом легким
Ледь доторка небесного склепіння.
Тверді ранетки виперли боки,
Щоби надпити теплого проміння.
Розсипав клен жовтавий оксамит,
Затихла вітру різьблена сопілка,
Крадеться садом жовтень-ворожбит:
Анішелесть!Хіба що...хрусне гілка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370136
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 12.10.2012
Зеленим килимом ще тішиться земля
Купається в промінні падолист
На горизонті рожевіють небеса –
Все це малює осінь-пейзажист…
Дрімають пишні клени в позолоті мрій,
На сонечку гербарієм горять,
Гойдається на сонці білий сухостій,
А в полі пізні маки майорять…
Лежить солома валунами на полях,
Стрибають чорні птахи по стерні,
У лісосмузі заховались між гіллям,
Ласують пізні ягоди смачні…
Хвилюються у заростях старі ставки,
І голубіє річка за селом,
Качки пірнають в воду ніби поплавки,
Сумує човен за своїм веслом…
Схилили віти верболози до води,
Поважно п‘ють її, немов нектар,
Ростуть на березі розкішні бур‘яни,
І чорногуз крокує, як гусар…
У розпалі пора осіння золота,
І сонце лагідне, мов кошеня,
А осінь фарби додає до полотна -
Милуюся світлинами щодня!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369207
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 07.10.2012
Там, де кичерам* кучері зелені
Дбайливо чешуть лагідні вітри,
Розшила осінь вільсі-нареченій
Фату весільну в теплі кольори.
І клен косицю пишну із багрянцю
В русяві коси вільхові заплів,
А легінь жовтень запросив до танцю
Під водоспаду кришталевий спів.
Зійшлися буки в братньому аркані*,
Плаксива скрипка танула між гір,
Листків осінніх барви полум'яні
Статечний дуб вергав, немов факір.
Курились смоли ладано і пряно,
Димком молочним сповивали світ,
Весільній парі золото-багряно
Сплакнула осінь листячком услід.
*Кичера(діал.)-гора,що вся покрита лісом(окрім вершини)
*Аркан-старовинний гуцульський чоловічий танець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368621
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Це - як стук у двері, за котрими ніч,
Визрієш убогі силуети...
І не в тому річ, ні - не в тому річ,
Що вгорі пристанище Поета,
А його душа - сяєво святе,
Наче свічки вогник, полохливе...
Дивиться не так, бачить він не те
У розвої світової гриви!
Стеже наперед - чи пророк, чи сфінкс -
Хто зна у Господньому промінні?
Тільки ж за дверми, де рокоче Стікс,
Зостаються все одно лиш тіні...
(5.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368837
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 06.10.2012
Давай посчитаем все тучи, мой лео.
Я слева-направо, ты - справа-налево
и встретимся где-то посередине
(хотя это небо совсем неделимо).
В его синеву поднимаются птицы,
а мне б из ладоней его бы напиться
лазурной водицы.
Жемчужною спицей
прострочены дали.
На солнечных пяльцах
рисует мечта голубые озера.
А знаешь ли, лео, хотел бы я вспомнить
потом, через время, все тайны, все лица.
А знаешь ли, лео, мне хочется слиться
сейчас с облаками.
Чтоб крыльями стали
горячие руки. Чтоб в небо подняли.
Чтоб видеть все дали...
и за горизонтом,
оставить печали...
за линией тонкой...
/спасибо автору LaurA за вдохновение-картинку/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368368
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 03.10.2012
Насип мені у жмені трохи щастя,
Бо досить з нас гіркого полину.
Ось осінь так розкішно зодяглася,
Вона мені нагадує весну.
Блакитне небо ще таке високе,
І ранки тішать ще своїм теплом.
Налий мені у душу ніжний спокій,
Бо в неї стільки снігу намело…
І тільки промовчи про недосяжне:
Он бачиш, листя жовте і рябе…
А я лише всміхнусь і тихо скажу:
«Ця осінь принесла мені тебе».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368217
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 02.10.2012
форкнув кінь –
і погасло сонце,
як свічка
повінчалися
вечір і ніч
і так
щоразу –
упродовж
тисячо-річ…
30.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367611
дата надходження 30.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Відпусти, іди собі, забудь, -
Я тепер гартована зі сталі,
В мене протікає в жилах ртуть,
А думки – самотні вертикалі.
В мене радість – погляд з-під брови,
Йти вперед і більш не оглядатись.
Ти мене ніколи не любив?..
А мені тепер це навіть в радість!..
А тепер для мене все це гра;
І про друзів варто помовчати.
Думаєш, ти сенс життя забрав?
Чи про сенс тепер казати варто?
Я – залізна. В мене в грудях скло.
Зашкарубле серце біль не чує.
Краще, мабуть, статись не могло.
Я такого просто не вартую.
Не вагаюсь. Впевнена. Мабуть,
Ти мене такою ще не бачив.
Відпусти, іди собі, забудь,
Бо такі, як я тепер, не плачуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366927
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Така легка на душу ностальгія,
Медовий солод терпне на вустах...
Летить-летить березова завія-
Листків осінніх охра золота.
Налиті сонцем пагорби зелені
Сотають пряжу з променів тонку,
Тендітні верби, наче наречені,
Полощуть пасма в чистому ставку.
Обідня тиша котиться над плаєм
І, настромившись на колючий шпиль,
Молочна хмарка солодко дрімає,
Неначе човник в небі поміж хвиль.
Мов струн тендітних звуки монотонні,
Дзюрчить струмок, заплутавшись між трав,
І на мої осонцені долоні
Листок кленовий вересень поклав.
Вже де-не-де каштанову перуку
Фарбує день у теплі кольри.
Йдемо удвох, із осінню за руку-
Дві подружки, дві долі, дві журИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366798
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 26.09.2012
Осіння злива, грім і блискавиці,
і тарабанять краплями по склу
нитки води з небесної криниці,
сплітаючи струмкову бистрину.
Шалений дощ... Сумна осіння пісня
намоклим листям падає до ніг,
а туга в серці тисне, тисне, тисне,
як душу нерозкаянную гріх.
Оця гроза - останній подих літа,
воно ще раз вернулося на мить -
і вже в прощання келишку надпитім
розлука зосеніло жебонить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366885
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 26.09.2012
...інстинкт самозбереження різко спрацьовує восени
твоя істота серця мозаїкою на моїх дорогах
усе що посіяв цієї весни - жни
якщо є змога...
холодна стіна за якою провалля імен підтримує небо
на камінні душ проростають зерна світу
неспокій дерев спровоковує пташиний щебіт
та в'янення цвіту...
навчись умирати як маєш годинами міряти час
роси отруйні цілують задимлене листя
і спогади пальців сповідують целібат
і земля під тобою мов сон
вогка та драглиста...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366893
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 26.09.2012
***
Тікаючи світ за очі від себе
Над урвищем ілюзій несвоїх
Незримо душу опалило небо
На зламі запорошених доріг.
Де не ступали ноги слабодухих,
Де не вертіло смерчем навсебіч...
Маленькі тіні - і сліпі, й оглухлі,
Розтерзані юрбою протиріч,
А булави вчепилися нацупко,
Не відірвеш - смарагдова яса!
Голосить непочуто Боже гулко -
І днина, і освята, і краса...
Лише б узріти і торкнути з краю,
Лише б молитву випити на залп!
О, скільки онеможненого Раю,
О, скільки загашених чудоламп!..
Світ за очі! Не тямлячись - за межі,
Бо може там ще темності нема!
Заметені слідами тихі стежі -
Ідеш з усіми, а дійдеш сама...
(25.09.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366681
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 26.09.2012
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366060
Собираю тайком и к себе на чердак
Всё твоё, что разбросано в спешке.
И колье на особое место и обувь, и лак
Затолкаю обратно в скорлупу от орешка.
И под ключ в золоченный дубовый ларец
В мягкий бархат вместе с пачкой стихов
Что уже не сожгут ни года, ни творец.
Возвращайся, будет чай и ворох блинов…
И множество сплетен на дружеской кухне
Будет снова разлито по кружкам в цветочек,
Снова всласть намурлычется кот остроухий
И утонет сентябрь в изобилии ритмов и строчек…
24.09.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366263
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 24.09.2012
О, як мені гірчать твої слова
І посмішка твоя, мов вишня п'яна!..
Пожухлим листям вкрилася трава,
В садах зомлілих рудокоса панна,
Заплівши в пасма хміль горобинИ,
Збиває бісер дощових краплинок.
І знову щирість винна без вини
І поглядів холодний поєдинок
Встромляє в груди тОчені ножі,
Ятрить безжально призабуті рани!..
О, як невчасно стали ми чужі...
Прозорим шлейфом, золото-багряним,
Нежданна осінь вкралась поміж нас.
Листком кленовим дотліває ніжність...
До інших душ перенаправить час
Енергій двох потоки несуміжні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365556
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Там, де сон надриває клаптик дня
Розкурює смердючу самокрутку
Казкарка ніч напише свіччин опус.
Руки неба пропахли цигарковим димом
Очі йому виїли самотності хвилі
Гарячого напою пустель,
неприкаяних душ вітрів…
Вигнанці човпуть поглинаючи сумнів і страх,
Долають дорогу в нікуди…
Заблукати!
Я волію заблукати в чагарниках,
що дихають твоєю прохолодою,
В твоїх бузках,
В альтанках сповнених сміхом і дзвоном мідних зір,
В тумані твоїх ранків…
А ти зімнеш мене в своїх обіймах,
немов клаптик цупкого паперу,
щоб я поволі курилась,
засідала в твоїх легенях,
паморочилась у голові
і смикала нерви
та тихо мугикала щось на кухні серця…
Не буває дороги в нікуди
допоки існує любов!
17.09.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364888
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 19.09.2012
Переминаються літа з ноги на ногу,
Нашіптують, що я уже не та….
Посипле осінь листя на дорогу,
Стерню залишать скошені жита.
Ой літечко, бурштиновим намистом
Заміниш веселкові кольори.
Не поспішай, шумлять зеленим листом
Ще юності розлогі явори.
Не поспішай… Спинись на перехресті
Непройдених, незнаних ще доріг.
Здолати гідно шлях – це справа честі.
Тож не зважай, що скроні сріблить сніг.
Роки прожиті – дар неоціненний,
Хоч не збирала я земних скарбів,
Сторицею віддам добірні зерна
Тому, хто оцінити це зумів.
.....................................
PS (Патара Бачія) Багато ласих до земних скарбів,
З порожніми руками йшли зі світу.
Там, за межею, ждуть від тебе звіту,
А не чинів, маєтків чи гербів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360620
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 17.09.2012
Подаруй назавждИ мені літо,
Наше там залишилося диво.
І з любов*ю засіяні квіти,
Де кохання зі щастям бродило.
Зазирало у небо крилате,
Прилягало на травах без спину.
І щодень у душі було свято…
Я так вдячна за кожну хвилину.
Подаруй назавжди мені літо,
Хай висушує осені сльози.
А дощі, умиваючи віти,
Усміхатися зорями зможуть.
На осонні весь смуток розвіє,
І теплом доторкнеться пестливо.
Чи ж повірити в зраду посмію..?
Уміхнуся веселкою в зливу!
Подаруй назавжди мені літо,
Лише тут залишаюсь щаслива.
Я останні зберу наші квіти,
Де самотність іще не ходила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356045
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 17.09.2012
Не забарися, осінь золота,
В мій тихий сад, в його квапливе місто.
Щоб він без слів в очах моїх читав,
Про що тепер казати надто пізно.
Про що змовчать затерплістю уста,
І вересневе небо раптом зблідне.
Щоб він мене ніколи не спитав:
«Для чого ти мене вбиваєш, рідна?»
Щоб тільки мить, і знов – міста, міста…
Осінній щем залиш комусь назавтра.
Щоб він мені хоч подумки шептав,
Про що сказати я тепер нездатна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363983
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 14.09.2012
Мовчу - мовчатиме й осіння ніч...
Не рознесе таїн кармічний вітер,
Він тільки що сліди від протиріч
З очей турботливо і ніжно витер.
Вслухаюся до вітряних пісень,
Натхненність ледь вуста мені колише.
Зібралась ніч народжувати день,
А я мовчу... Я в цілковитій тиші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363764
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 13.09.2012
Так ніжно хризантемиться в саду-
На ліжник трав хурделить пелюстками.
Між днів осінніх затишок пряду,
ТеплО спиваю спраглими ковтками.
Вже де-не-де зелені килимки
Торочить осінь в заспаних дібровах,
Між крон тінистих в'Юняться стежки.
Яскравих барв палітра кольорова
Мережить спокій трепетних листків-
Така легка й прозора ностальгія!..
Твій ніжний шепіт вкрався між рядків,
Сріблясті роси зблиснули на віях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363394
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 10.09.2012
якщо лісом іти
без мети –
просто йти:
так – уміти…
скільки див
і справжніх чудес
можна у лісі знайти –
зустріти:
в ритмі вальсу
колише гілля
вітер,
сяють
у сонячнім про́різі
поміж трав
розмаїти…
розпустили
хвилясті плющі
зелено-брунатні
коси,
тонконогі
ступають кущі
по плющевих озерах–
босі
на мережках стежок –
по-трипалі сліди,
і борозе́нки,
ворсистою гусінню
м`яко ме́тені…
хтось тут був,
хтось тут обіч ко́гось ходив –
у оксамити мохів,
і маре́вний березовий шовк
тіні ті́ней
вплетені
…і
розплетені
грубий слід
на тоненькій сосні –
мироточить живицею вавка…
у коновочки
сльози збирає рясні
і ховає
коновочки в гущавині
неутішна бездушна
Навка
десь там порух,
а десь там згук!..
ліс купається солодко
в літі…
між безпечних гілок,
наче зрада – павук
натягнув несподівані
сіті
о, ця пастка павуча –
тонка́ і липка́!
як людська
ненаситна жадоба…
під личиною мрійника
і романти-ка –
чорнохресна заздрощ і злоба…
обійти! не торкнутись
павучих тенет,
бо цей леп
од душі не відтерти
на ажурнім тканні –
делікатний такий силует:
он як тонко пряде,
як підступно
дочікує жертви…
обійти…
чим хутчіш,
чим хутчіш утекти:
краще в кігтях –
змагаючись - вмерти…
обійди,
закивало зусібіч зело…
от і мо́го
Престоль-ного
предковічного лісу
не обминуло
павуче
зло…
09.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363153
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 10.09.2012
(чистомовки для дітей)
1. Хто слова сплітає у віночок,
І щодня складає у рядочок?
Вибирає тему і сюжети
Ну, звичайно, роблять це поети!
2. В житті професій так багато,
Але дизайнер рідний тато.
Зробив ремонт він "геніально",
Оцінка мамина – «похвально!»
3. Рано вранці чути «вжик» та «вжик» -
Підмітає тротуар двірник.
І воює з жовтим падолистом,
Щоб було в дворі охайно й чисто…
4. Наче лялька зовні виглядає,
Гарні шати завжди одягає.
І на подіум виходить кожен день,
Ну звичайно, любі діти - це модель…
5. Мій комп’ютер раптом захворів,
вірус підхопив і геть здурів…
Мама запросила програміста,
Щоб йому поставив нову »ВІСТУ»
6. В мене друга «добра мама» є,
Вона вранці їсти подає.
На обід готує пиріжечки,
І смачненьке м'ясо у горщечку.
7. Не хапає з неба ясних зір,
Наші гроші зберігає – це банкір,
Умножати чужі кошти має хист,
У дипломі скромний запис - фінансист.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362315
дата надходження 06.09.2012
дата закладки 06.09.2012
Прости мені, Язичнице.
Прости,
що ясен
облітає -
золотий
і стигне кава.
Усе частіше
хочеться іти
туди, де гір
зажурені Світи
і трави.
Де голоси
підхоплює луна,
дуби правічні –
неземна стіна:
сторожа Божа.
Ярило кожен день
долає тьму –
ти знаєш?
То скажи мені,
чому –
тривожно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362227
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 05.09.2012
У колисці,
срібні бильця,
Спить Ангелик,
склавши крильця, -
Натомився
він за вечір,
Бо розносив
сни малечі.
Зі сріблястих
промінців
Дядько Місяць
кошик сплів -
Щоб Ангелик
ніс у ньому
Всім чемнятам
сни додому -
Сни казкові
кольорові
Під подушки
клав пухові.
Тож Ангелик
постарався -
Лиш єдиний
сон зостався...
Буде це
йому в колиску,
Щоб казок
наснилась низка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361405
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 03.09.2012
Відзвениш у мені, відісниш
Перламутрово-сонячним квітнем.
Понад димом моїх попелищ
Інша зірка для тебе розквітне.
Перетруться полинні жалі
І душевна розвіється мука...
О, як важко на грішній землі
Нам дається невтішна розлука!..
І непросто в мережці життя
Поторочити ниточку болю...
О, як вперто молю забуття,
Та неспокій ніяк не відмОлю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361113
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 01.09.2012
Вітерець, що аж пашів від спеки,
Поблукавши між прив'ялих трав,
Стару лавку з дощеч́ок смереки
Листям липи вправно посипав.
На дошках, пошерхлих від негоди,
Що ввібрали в себе спеку дня,
Почитати книгу в прохолоді,
Ненадовго влаштувалась я.
Сонце липі золотило коси,
Повагом ховаючись за став.
Майстер-дятел "Скоро прийде осінь"
На корі шовковій карбував.
А коли було вже по роботі,
Задивився на чеканки тло.
Легкокрилий вітер у польоті
Вчив листок ставати на крило.
І беріг його, немов обранця
Осені. Пронісши між гіллям,
Вклав на лавку. Жовтого блукальця
Довго роздивлялась мовчки я.
Так пос́еред тиші і мовчання
Осінь ще підкралася на крок.
Я вірші читала про кохання...
Липа...
Лавка...
І сухий листок...
23-29.07.2012р. 13:15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361013
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 31.08.2012
***
Оця чорноброва задума тобі так пасує сьогодні...
Її доторкаю очима, що наче незриме крило.
І падає промінь листочком осіннім на теплі долоні,
Де мальвами пишними літо нечутно якось відцвіло.
Хмільною мережкою думи на долі намолені пальці...
Ти щось видивляєш у вікнах, де сонце чаклує між віт,
Де хмари легким павутинням у вітряних па, ніби в танці,
Лишають у небі по собі ледь видимий вічності слід.
І ллється прозоро крізь шибку серпнева елегія світла.
Залюблене щиро у тобі тремтливої мрії шитво,
Коли доторкаю скраєчку, у крила незримі зодіта,
Задуми твоєї, що зграбно присіла на біле чоло...
(29.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360772
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 30.08.2012
Зажди.
Не засинай.
Побудьмо разом.
Хай нині вечір
буде тільки наш…
Кохаймося.
Забудьмо всі образи.
Над нами ангел –
Білий ангел–страж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197480
дата надходження 24.06.2010
дата закладки 28.08.2012
Вже пахне осінню в саду,
Смакує сонце м'якоть плоду,
Гойдає липу молоду
Грайливий вітер край городу.
І обважнілі гарбузи
Ліниво ніжаться в промінні.
Крізь сонне плетиво лози
Крадуться проблиски осінні.
Немов отара на спочин,
Мішки з картоплею рядами
Вмостились затишно під тин.
І перестиглими садами
Снує осіння тепла тінь.
Ген за плечистою горою
У яхонтову мерехтінь
Пірнуло сонце курагою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360141
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 27.08.2012
Дивися –
облітають явори.
Холодні вечори -
дзвінкі,
аж сині.
Багряної пори
печаль осіння
благословляє
білі прапори.
Гори мені.
Благаю,
не згори.
Про тлінне помовчи,
не говори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360216
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 27.08.2012
У мами моєї в городі
замріяний бог
приліг відпочити
в пахучому свіжому сіні...
І зблиски летять
мерехтливо-серпнево-осінні
між маминих буднів земних,
між турбот і тривог.
У мами моєї в саду
заметіль хризантем
тремтить, розполікана
в лагідно-сонячній зливі!
І очі всміхаються мамині,
добрі й щасливі,
і в серці зоріє
такий оксамитовий щем!..
У мами моєї так солодко
пахне в печІ-
вогнем зацілована
мліє рум'яна хлібина!..
І я у кутку,
ясноока, білява дитина,
всміхаюся ніжно
до теплих смачних калачів.
У мами моєї намолені
снять образИ
і вишита хрестиком доля
мого родоводу
лягла на рушник, наче промені
світлі на воду,
немов на долоню Пречистої
перла роси...
У мами моєї таких
розмаїтих казок,
таких колискових у кУфері*
в'язанка пишна!..
І біля криниці
зажурена мамина вишня
у душу мені
натрусила серпневих зірок...
*Куфер(діалектне)-скриня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359722
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 26.08.2012
Легко ступати.
Тільки не спати!
Сонце виходь, долоні мої чекають !
...та де ж там..
Ніч повільно сірим метеликом заглядає в діжку світла
І на моє оголене плече, де весь час сідають грітись мрії…
Тільки мовчіть!
Гарячі смолянисті аромати
Ведуть в долину перших поцілунків…
А дощ?
Дощ – звабник!
Він зазвичай приходив разом із тобою
І ви вдавали з себе партизанів.
Я слухала, як бреше чарівна «морзянка».
Я знала де, в якому із парканів існує потаємний вхід...
Напомацки продертись крізь липучі пальці зливи,
Повз розчепірені долоні кленів,
Рятуючись від гри вусатих виноградів
Знаходила я вас – тебе і дощ…
На мить час припиняв життя.
Один за одного хапались погляди в пітьмах.
І серце потопало …
Дощ!
А шоб тобі!
Сполохані грозою метнулись спогади,
немов ляклива зграйка горобців,
збивали з ніг, крутилися, юрбилися за коміром...
Ховаєшся? Я йду!
Дощ!
Твоя самотня пісня креслить діаграми
на склі порожньої автівки, на вікнах зпоночілих магазинів...
Тонкими пальцями тремтячі крапки і тире
не вперше розхвилюють безпорадні очі...
Морзянка … гомонять краплини неба,
під вибрики веселих громовиць
іду до тебе...
Посміхаюсь...
На мить час припиняв життя.
Один за одного хапались погляди в пітьмах.
І серце потопало …
06.08.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355730
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 21.08.2012
***
Наполошена зграйка пташина
Над готелем осінніх надій...
Проминула ся ніч, як година
Чорнобрових спокус і омрій.
Поки темні вокзали ще сонні,
Ти один перехожий в мені.
Каблучками відлуння бетонні,
Наче біль - голосні-голосні!
На плечі теліпається течка,
В далину йду стежками світань...
Там, де Сонце Життя над містечком
Простягає намолену длань.
І сполошена зграйка пташина,
Як невтримана вічністю мить.
Ніч минула... Зайнялася днина,
Розколисує в небі блакить...
(17.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358828
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012
Проведи мене з літечка в осінь
Під шовковий мінор яворів...
Оксамитовий лист у волоссі,
Мов метелик крихкий догорів.
Струни серпня в житах відзвучали-
Ох, якби ж то вловити, якби!..
Зачепилася річка, мов шалик,
За смарагдові коси верби.
Між галузок в діброві розквітли
Тонкострунні нитки павутинь...
Скільки спогадів теплих і світлих
Нам залишить серпневий цей день!
І коли спрагле літо розтане,
Зажевріють багрянцем сади,
Проведи мене в сиві тумани,
У печаль яворів проведи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358712
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 20.08.2012
Літо відцвітає. Відцвітає літо...
Темні багряниці вже то тут, то там.
Тулять що є сили споважнілі віти
Плоду наливного пишнобокий храм.
Небо сивиною запліта волосся.
Благородний смуток ранки застила,
Де твоє кохання, що не відбуло́ся,
Ронить, як востаннє, ро́сяні слова...
І твоя надія со́лодко налита -
Тремом яблуневим на п’янких устах...
Де хмарин осінніх пустотлива сви́та
Сонячно блукає в бабиних житах -
Відцвітає літо. Літо відцвітає...
На платині лісу - золотавий шов.
Там тебе чекає, може, ще й чекає
Сіроока мрія - ластівка-любов...
(15.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357743
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 18.08.2012
красиво літо
переходить в осінь:
неспішно…
непо́спіхом…
за видноколом
полоскочується смішно
достиглим соня-хом
ані жалю, ні споминів нема…
всіляке коло –
то дрібно-дрібно
ламана
пряма…
16.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357897
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012
Ранкове літнє повітря ніжно струменіло у відкрите вікно палати. Але Марина, не раділа його життєдайності, а пригнічено, вткнувшись в подушку, сумувала.
Поринула у спогади. Така ж палата, тільки у пологовому будинку, прийняла породіллю. Проте через деякий час надія на материнство розвіялась. Недоля, мабуть, з нею. Усе повторилося знову. Виношувала з такою обережністю дитину і знову залишилася тільки пам'ять. А ще остаточний вирок — ніколи не буде матір'ю — вбив її мрію. Уже п'ятий рік минав після спеціального лікування, і все безрезультатно. Сім'я розпадалася. Юрій усе рідше просив народити дитину. Інколи Марині здавалося, що він більше не повернеться. Сповнена гіркотою самотності, завела одного разу розмову про всиновлення. Але різке заперечення, що він ще може мати власну дитину, чужої не прийме ніколи, назавжди поклало край розмові. Марина любила Юрія і тому мовчки терпіла приниження. Змінили квартиру, щоб не бачити співчутливих поглядів сусідів. Але від себе не втечеш...
Жінки готувалися до годування немовлят. Марині в такі хвилини щеміло серце. Добре, що не затримаюся надовго. Після огляду лікар вирішить про виписку.
Нарешті, обхід.
— Ну що ж, завтра випишу вас.
— Дякую, лікарю, — ледь посміхнулася Марина.— А, може, ще сьогодні, — попросила тихо.
— Ні, ми і так поспішаємо. Завтра, завтра і без заперечень.
Марина зрозуміла, що розмова закінчена. Відвернулася до вікна. Дітей забрали, і жінки весело защебетали. Наймолодша вийшла, жінки зашепотіли. Мимоволі прислухалась і Марина, ніби знала, що почує щось важливе. Йшла мова про породіллю, яка щойно вийшла з палати.
— Знову її викликали лікарі, просили подумати.
- А вона категорично відмовилася. Відмовляється від дитини.
- Може це неправда, хіба можна залишити Таку крихітку? -шепотілися між собою жінки.
Марина задумалась. Мені б таку дитинку... Боже, може ти посилаєш її для мене? Допоможи мені, вік дякуватиму і доглядатиму її, як рідну. Треба поговорити з дівчиною, здається її звати Леся. І Марина зважилася: зараз або ніколи:
— Лесю, ти не передумала залишати дівчинку, — кинула і злякалася. Дівча, хвилину тому веселе, стрепенулося і якось недобре глянуло на Марину:
— Якщо і ви знаєте - хороша таємниця, — гордовито кинула, не засоромившись. — Тільки не вмовляйте мене ще й ви. Я її навіть не люблю і нічого слухати не хочу. Вирішила остаточно.
— Почекай, Лесю! Вислухай, — благала Марина. — Забери дитину. Я тобі допоможу.
— Ні. Батька дитини, я не знайшла. А повернутися з нею додому не можу. Навіщо вам мій клопіт? Якщо хочете, заберіть її собі, — спересердя кинула Леся.
— Я й хотіла те6е про це просити. Але добре подумай, чи не шкодуватимеш про цей вчинок. Поживеш у мене і тоді вирішимо. Чоловік у відрядженні ще тиждень. Часу досить усе зважити.
...Марину виписали першою, вийшла з пологового будинку, перейшла вулицю, присіла у скверику. Чекала.
До будинку під'їжджали машини, виходили щасливі батьки з немовлятами, тулили їх до грудей. Поміж них промайнула знайома постать - Леся!
— Лесю, я тут, - голосно гукнула Марина, рвучко підхопившись. — Йди сюди.
Дівчина обережно перейшла дорогу, підійшла і мовчки сіла на лавочку.
— Вирішила в останню мить, — кинула Леся. — А зараз, мабуть, шкодую. Нічого, хай буде по-вашому. Принаймні, знатиму, де дитина. Забирайте швидше, поки не передумала. В мене тільки одна умова: хочу знати вашу адресу і прізвище. Ні, не для того, щоб забрати, просто, може, колись її побачити. Може...
— Лесю, — благала Марина, — не поспішай, я дуже хочу, щоб у мене була дитина, але ти її мати.
— Ви, я бачу, уже її любите. Дайте свій паспорт, я запишу адресу. І ще я хочу назвати її сама, можна?
— Звичайно, вона ж твоя, схилилася над дитиною Марина.
— Не дивуйтесь імені. Юніна, Юна, Юнка, Саме Юнкою називав мене коханий. Так і запишіть. З таким іменем я віднайду її скрізь.
— Добре. Але все ж у тебе є тиждень на роздуми. Я чекатиму тільки тиждень, — твердо промовила до Лесі Марина. — Думай, Лесю.
— Отже, я не помилилась, залишаючи її вам. Завтра їду додому. І так довго "на заробітках". А батько Юни живе десь тут, не встигла його знайти, почалися пологи. А іншої адреси не знаю. Отже, прощавайте, поки що.
Дитя заворушилося більш вимогливо. Марина глянула на Лесю:
— Може погодуєш?
— Ні. Більше в руки її не візьму, — схопилася з лавки, і за хвилину поспішила вглиб скверу.
Марина зупинила таксі, їхала додому стомлена і щаслива. Добре, що Юрія немає вдома, розберуся з думками, приготуюсь до зустрічі. Занести дитину допоміг водій. Попросила — не самій же повертатися з пологового будинку. Ввійшла до квартири і усміхнулася. Яке буде завтра? А перед очима — маленьке дівчатко, її щастя і спокута.
Згадала, як пережила перший тиждень. А він пролетів у тривозі і клопотах про дитину. Серце тріпотіло від кожного звуку за дверима. Здавалося, що то Олеся передумала і повертається за донечкою. А її не було. Заходили сусіди, знайомі, друзі, радо вітали її. "Нарешті дочекалася", — посміхалася найближча подруга. А Марина не сяяла від щастя, а відвертала стомлений чеканням погляд і насторожено прислухалася до навколишнього світу. Не могла навіть їй розповісти таємницю. Боялася радіти такому дарунку, який, можливо, потрібно буде колись віддавати. Тиждень пройшов. Стало ще страшніше. Таємниця залишилася з нею і потрібно було готуватися до зустрічі з Юрієм.
Дзвінко защебетав дзвінок над дверима. На порозі стояв з букетом квітів Юрій. Йому вже повідомили сусіди новину.
— Маринко, невже у нас є донечка? Ще не пора була, — одночасно радісно і стурбовано галасував щасливий чоловік. А Марина, сховавши обличчя у букет, усе більше червоніла. Сором пік її всю, до останку. Це була мить, коли хотіла розповісти правду. А зупинили її слова Юрія:
— Дивись, вона схожа на мене. Донечко, ти моє продовження. Така ж білявенька, з ясними очима. Маринко, я такий щасливий. Буду дуже її любити. І тебе, адже це твій подарунок, — кружляв з дитиною по кімнаті. А Марина дивилася на них, забувши навіть попередити, щоб був обережніший з дитиною. "Як схожа? На кого схожа?", — хотілося крикнути Юрію. А вона мовчала. Нагаласувавшись коло дитини, помітив, нарешті, її мовчанку.
— Чому ти мовчиш, хіба не рада, що донька на мене схожа. Ображаєшся, так? — посміхався, обіймаючи за плечі дружину, Юрій.
— Просто, я стомилася сама з дитиною. Але тепер є ти, і' мені буде легше, — відповіла і відвела погляд.
Якби в ту мить хто заглянув у її душу. Сором до болю в серці принижував жінку. Щоб витримати, схопивши пелюшки, вийшла з кімнати.
Щастя таки поселилось в їхній оселі. Радість Юрія, ніжне ставлення до Марини і дитини, веселий щебет дочки заполонили все навколо. Марина відчула себе щасливою. Плакати дитині не давала, бігала до маленької, тулила до грудей. І саме цей дотик з кожним днем збільшував і так величезну любов матері до дитини. Матері. Мами... Так, це слово все частіше звучало в їхньому домі. Тягарем на душі лежала тільки таємниця, якою марила в снах жінка.
А дівчинка зростала. Весела, білявенька, ясноока, вона дійсно ставала все більше схожою на батька. Марина дякувала Богові за ласку і щоденно відганяла думки про те, що дитина нерідна.
Вмовила Юрія переїхати в інший район міста, пояснивши, що дитині потрібна власна кімната. А сама знала, що це втеча. І прізвище в дитини Юрине, а не її дівоче, яке залишила Марина при одруженні за давньою сімейною традицією. Вона шалено рвала всі кінці таємниці і картате себе за це щоденно. Але від себе не втечеш. Таємниця зростала разом із дочкою, нагадуючи щоденно про себе
Юна пішла до школи, почала відвідувати художню студію. Малювала дуже добре. І це теж подобалося Юрію, який колись любив малювати.
Ішли роки, життя налагоджувалося. Марина все рідше нівечила себе гіркими роздумами. Але далеко в душі, все ж таки жив страх зустрічі з Лесею...
Провела поглядом по палаті. Спокій і смуток навколо. А у серці тривога — як і того дня який приготував несподівану зустріч.
...Довго дзеленькав телефон, ніхто не підходив. Вона теж тоді не хотіла підходити до телефону, що настирливо теленькав. Не могла. Руки були в тісті, замішувала пироги для родини. Та дзвінок вперто кликав і Марина, наспіх витерши руки, взяла слухавку.
- Марина?
- Так це я. Слухаю.
— Я Леся, пам'ятаєте мене?
Марина затерпла. Стільки готувалась в думках до такої зустрічі, бо не вірилось у остаточну втечу, а опанувати себе, не змогла.
- Ви мене чуєте? я хотіла б зустрітися, — скрипіла трубка голосом з давнини.
- Що? Зустрітися?— прошепотіла Марина. А вголос пролепетала:
- Навіщо, Лесю?
- Я вас довго шукала, дуже довго. Хочу побачити Юну. Якщо побачу, нічого їй не розкажу, — вимагала Леся.
- Де ж ми зустрінемося?
— Я від вас недалеко, вже, нарешті знаю адресу і прізвище, можу зайти.
— Ні, ні! — полепетала Марина. — Я не готова розмовляти в квартирі. Давай біля зупинки, поряд, в кафе.
— Я чекаю, — кинула в трубку Леся.
Марина відставила тісто (так тоді пирогів і не було) і почала механічно збиратися на зустріч. Кілька разів взувалася і одягалася, повертаючись від порога, ходила по кімнатах, ніби шукаючи якогось захисту. Нарешті, вийшла з дому. Дороги не бачила, в скронях стукотіло, наче молотком: "Що вона скаже Юрію, як відкриє таємницю, якщо Леся захоче забрати дитину? Це крах її життя. Без Юни їй не жити".
Зайшла в кафе, повела очима. За столиком сиділа постаріла, стомлена жінка. Леся! Чому виглядає такою постарілою?
— Добрий день, Лесю, — стиха промовила, забувши, що віталися по телефону. Присіла.
— Добрий? Я б так хотіла, щоб він був добрий для нас обох.
— Я слухаю тебе, Лесю, — сказала.
—-Як доня, Юна, — запитала Леся.
— Гарна, добра, вже виросла. Майже випускниця.
— Я її бачила здалеку, не хотіла хвилювати. Тому і попросила про зустріч. Хочу побачити ближче, познайомитись.
— Але як? Що я скажу Юні? Хто ти така? — захвилювалася Марина.
— Я подумала. Родичка, яка заїхала погостити, — попросила Леся.
— Ти хочеш в нас жити? Ні, не можна. А як не витримаєш, признаєшся. Це ж не просто, — заперечила.
— Якщо дозволиш ближче познайомитись, не скажу, обіцяю.
— А як же я переживу ці дні? Лесю, не тривож душі. Вона і так вже спопеліла вся.
— Марино, можна я так буду тебе називати, адже ж родичка? — запитально глянула Леся і продовжила.
— Знаю, що сама зрадила свою дитину. Знаю, що не маю прощення. Але за ту радість, яку ти мала від дитини, дозволь її побачити. Я мушу. Це дуже потрібно для мене, повір. Життя не вдалося, я самотня.
— Лесю, ти ж сама вибрала свою дорогу.
— Не будемо про мої помилки, їх занадто багато в моєму житті. Я хвора, думаю, це ти помітила з мого вигляду. Тому виконай моє останнє прохання. Познайом з дочкою, так, щоб вона полюбила мене. Це єдине, що може мене втішити.
— Це дійсно так, Лесю, ти не видумуєш свою хворобу, аби розчулити мене? Ти все обдумала, і це твоє рішення? — допитувалась.
— Так, повір мені, як я колись повірила тобі.
— Тоді дозволь хоч підготуватися, повідомити своїх про твій приїзд. І, взагалі, якщо ти родичка, я ж повинна щось про тебе знати.
— Залиш це мені. Скажеш, мало спілкувалися і давно не бачились. Я проїздом, просто вирішила у вас зупинитись.
— Коли ти хочеш зустрітися?
— Завтра, хвороба часу не дає.
Додому повернулася з твердим рішенням.
- Завтра приїжджає на кілька днів родичка. Дуже близька, і тому зустріти її треба сердечно, щиро.
Юрій і Юна новину зустріли радісно. Давно в них не було гостей, та й мама чомусь не любила гостини. Дівчина усе розпитувала: хто, звідки. Та Марина відмахнулася.
- Завтра, усе завтра. Гостя сама про все розповість.
— Мамусю, давай спечемо наш улюблений торт і влаштуємо родинне свято.
Жінка стрепенулася. Відчула дитяча душа, що справді її родина буде найближча. В серці боляче запекло.
— Добре, доню. На завтра приготуємо все найкраще. Я дуже поважаю гостю. І буду рада, якщо вона і тобі сподобається.
Торт уже посміхався на столі рожевими боками, Юна мирно сопіла в своїй кімнаті, Юрій пробував поговорити про неждану родичку, але Марина сторонилася, старалася відгородитися від усього хатньою роботою. Душа боліла, думки губилися, серце тривожилось. Вона ніколи не забуде того чекання. Хвилина сну приносила жахи, в яких усе шукала схованку для Юни.
Ранок заглянув у вікно крапельками дощу, постукавши тихенько, розбудив і затих. День починався. А яким він буде сьогодні? Розбудила Юрія. Чоловік спросоння сказав.
— Дійсно вона така важлива гостя; якщо ти так хвилюєшся. Йди, Марино, ми все приготуємо до кави.
День світлішав. Від дощу не залишилося й сліду. Літо горіло в ясноокому промінні, поступаючись барвам осені. Та Марина не помічала краси природи. Старалась заспокоїтися. Нічого страшного для сім'ї немає. Хоче жінка побачити колись залишену дитину. Шкода Лесі. Можливо, все обійдеться. Надія завжди з людиною. А якщо Леся все розповість Юні. Я не заслуговую на таку невдячність. Адже виховала її дитину в добрі і любові, Дівчина вже майже випускниця. І став найріднішою дитиною у світі цей маленький клубочок, який колись принесла додому.
Лесю побачила здалеку. Махнула рукою, запрошуючи підійти. Жінка підійшла якось невпевнено, тихо привіталася.
— Може передумала, Лесю? Не повторюй ще однієї помилки, не відбирай щасливого дитинства у своєї дочки,— спробувала відрадити її від наступного нерозсудливого вчинку Марина.
— Ні, Марино, навпаки, я її хочу виправити. Правда, запізно. Ходімо, я готувалася до зустрічі всю ніч. Допоможи мені не розплакатися.
- Лесю, ти ж обіцяла. Витримай, щастя нашої дочки варте цього.
- Буду дуже старатися, щоб не завдати вам болю.
Йшли мовчки, кожен думав про своє. Марина подзвонила у двері, хоч і мала власний ключ. Так вона попередила, що йде з гостею.
Двері відчинив Юрій. Марина пропустила гостю, представивши її чоловікові. Якби вона ввійшла першою, то побачила б як остовпів Юрій, пополотніла Леся. Але Марина, доручивши Юрію роздягати гостю, поспішила до Юни, яка вже вибігала зі своєї кімнати для знайомства. Представила дочку гості. Юна посміхнулась і привітно глянула на Лесю.
— Зараз будемо пити каву, — старалась розрядити напругу Марина. —Юро, запрошуй гостю,
— Маринко, без мене. Поки ти ходила — зателефонували, викликають, терміново на роботу, - швидко проказав Юрій, поспішно одягаючись. Не встигла заперечити, як двері за Юрієм гримнули.
- Завжди у нього справи. Будемо втрьох. А то мені теж скоро збиратися. Залишу тобі Юну, щоб розважила, показала найкращі краєвиди нашого міста. Це, звичайно, якщо ти не втомилася. — Говорила, аби не мовчати, а в самої щеміло серце. — Донечко, залишаю гостю на тебе. Відпочивайте, я постараюсь прийти на обід. І татові зателефоную, щоб теж прийшов.
- Йди спокійно. Потім поговоримо, - метушливо відповіла Леся.
На роботі не сиділося. Зателефонувала Юрію. Їй сказали, що він відпросився за сімейними обставинами.
Дивно, про це вони не домовлялися. Ну і добре, не буде гості одиноко. І собі заспішила додому. Двері відчинила своїм ключем. "А раптом гостя заснула”, - подумалось. Ні, з кухні доносилися голоси – не Юни, а Юрія і Лесі. Прислухалась і... остовпіла.
- Лесю я тебе прошу, їдь. Я не знав, що це моя дитина. Змінити вже нічого не можна. Юна в хороших руках. Якщо Марина мовчала про дитину стільки літ, то це заради Юни і нашої сім’ї...
Це були останні слова, які чула Марина. Схопивши одяг, вибігла з квартири.
Юрій, батько Юни, справжній батько... Ми виховуємо його ж дитину. Бігла, не озираючись, шалено стукотіло серце, від спантеличених думок боліла голова. Я, заради Юрія, заради їхнього кохання не жила, а горіла в пекучій таємниці, боячись ненароком проговоритись.
Чомусь опинилася на лавочці у скверику, в тому самому, де колись пригорнула випрошену дитину до грудей, навіки пригорнула, дала клятву виховати її і завжди мати за свою. А тепер каралася. Пам’ятає, як хтось допитувався, що знею. Відповісти вже не могла. Хіба розкажеш комусь про нестерпний біль, який полоснув, неначе ножем, зраджене серце. Біль спопелив її всю і вона мовчала. Хтось викликав швидку допомогу, яка забрала заціпенілу жінку.
Лежить тепер в лікарні, здається, позаду залишився психічний стрес, але Марину поглинула депресія, яка з'їдає жінку. До всього: до сім'ї, до життя.
Додому не повернуся, зайва. Сім'я повністю в зборі, хай живуть.Цими словами закреслила бажання жити.
Сказала, що нікого з рідних в місті не має, тому ніхто відвідуванням не заважав.
Це насторожувало лікарів і вони просили когось все-таки повідомити. "Для лікування потрібні ліки, хороші ліки", — твердили щоранку. Але Марина заперечувала: "Відлежуся кілька днів і додому." А сама думала. До якого дому?. Все так заплуталося у житті — відплатою стала втрата найдорожчих людей. Безповоротна втрата. Так думалося...
День розпрощався із ранком і заглядав у вікно ніжною прозолотою осені. Марина задивилася на осінній сад. Смуток пожовтілого листя довершував незбагненну його красу.
Прилягла, заплющила очі і знову поринула у спогади.
— Мамо, ти не спиш,— прошепотіла нахилившись до Марини, Юна. Жінка стрепенулася. Біля ліжка з квітами стояли Юрій та Юна.
—Тільки не хвилюйся, все нормально. Ми, нарешті, тебе знайшли,— щебетала дочка.
Марина закусила губу, щоб не розплакатися. Нормально? Вже ніколи не буде нормально.
— Мамусю, тьотя Леся поїхала, її провів тато, тільки вона чомусь так плакала. А мені залишила подарунок. Ось, дивись! Сережки на згадку. Просила носити завжди.
— Ти не стомлюй, Юно, маму. Потім все розкажемо. А зараз їй потрібний спокій і лікування. Я говорив з лікарями,— до Марини дагідно промовляв Юрій, а Юна чмокнула Марину в щоку:
— До завтра, матусю. Як добре, що ти в нас є.
Юрій теж нахилився до Марини.
— Бережи себе, видужуй. Ти нам дуже потрібна. І тихенько додав: — Якщо можеш, прости за мій гріх.
Вже давно тиха година, притихли у сні хворі, а Марина плаче. Сльози виливаються десь з глибини душі, звільняючи жінку від спопеляючого болю, що носився роками і вразив так несподівано.
Можливо, колись вона розповість Юні історію її народження. Але це згодом. А зараз якнайшвидше слід набратися сил, щоб продовжити дбати про свою сім'ю... і Лесю, їй сьогодні найважче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355404
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 14.08.2012
Вкотре цьому дощу зупинитись чомусь дуже важко,
Він по вікнах сумних тарабанить, немов дикий звір.
А я знову сама, наче в клітці налякана пташка,
Тріпочуся крильми всьому світові наперекір.
Що довести? Кому? Та чи варто воно стільки сили?..
Я втомилась одна, - так чекаю міцної руки…
Нам з тобою чомусь ще ні разу ось так не щастило,
Щоб в долоні згори покотились гарячі зірки…
Нам з тобою чомусь без пояснень сказали: «Не пара».
І усе, що в нас є – то любов крізь холодні рядки…
Тільки небо усе розмальоване темінню, в хмарах,
І цей дощ, що йому зупинитися так невтямки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356869
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 13.08.2012
За теплий хміль березового літа
Спасибі, сонце. Музику твою
Останній раз для нас зіграє вітер
Торкнувшись струн нечутного вогню.
У півтонах осінніх акварелей
Стирає пам'ять втрачене тепло.
Ще вчора ти тримав сопілку Леля,
А вже тебе немов би й не було.
Нам в осінь поринати – як в зажуру,
Хай вітер не визбирує слова –
Ми йдем в алею срібну і пурпурну,
Ми йдем в останній відтинок тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209122
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 13.08.2012
Обіднє сонце міряє калюжі-
Яскраві зблиски поглядом ловлю.
О, як пасує осені байдужість-
Як хризантемам холод кришталю,
Коли затихне віхола січнева
Поміж пелюсток білих, наче сніг.
Тремтливим листом схлипують дерева,
Мінорний шурхіт котиться до ніг.
Полоще день опущені вітрила
У тонкосрібних косах потічка,
Дрібне пелюстя осінь обтрусила-
І не здригнулась впевнена рука.
Вже в прохолоду озера-свічада
Багряним листям клен зашурхотів.
О, як пасує осені ця зрада-
Як і тобі нещирість почуттів!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356629
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012
Як гарно сонце променем чола
Торкається несміло, невагомо…
О, скільки я би зараз віддала
За те, щоб ти чекав на мене вдома.
Щоб знову теплу іскорку в очах
Для мене дарував, одній-єдиній…
Бо скільки би ти часу не мовчав
Я знатиму, що ти чекаєш вірно.
Що в серці не росте чортополох,
Хоч цвіту теж у ньому вже не видно…
О, скільки б я віддала, аби Бог
З тобою нас навіки звів, мій рідний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356542
дата надходження 10.08.2012
дата закладки 11.08.2012
О, як мені
достукатись до Вас,
Язичнице,
коли тривожно в гОрах,
коли у зворах темних
раз у раз
туман
утаємничує узори,
стираючи на порох
слів запас?
Скажіть,
як дотягнутися до Вас?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355584
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012
О, як чудово травами іти
І лагідно триматися за руки!
Лиш ми удвох і сонячні мости,
Й Едему дивовижні милозвуки!
Вже де-не-де зелений оксамит
Фарбує в охру Вершниці примара.
Зринають зблиски сонця з-під копит
І тихо гаснуть у молочних хмарах.
В шовкових косах срібного струмка
Листків дочасні тліють ікебани,
Гірського вітру лагідна рука
Куйовдить хмар повільні каравани.
Сидить на зрубі сивочолий бог,
Духмяна люлька куриться між сосен...
О, як чудово дихати удвох,
ОбрУчено ступивши з літа в осінь!..
Здмухнути в небо щастя кораблі
Хмеліти разом сонячним промінням-
Лиш ти і я у серпня на крилі
І наших рук веселкове сплетіння!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353929
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 31.07.2012
(oduvan4iku)
якою сти́глістю стате́чною духмя́нять
мої липнево пригаса́ючі луги…
змарніли бар-ви
у затінках задумливо-вербових
ховаються од ґедзів корови́…
ще безтілесною –
та вже зглиби́мо-кришталевою габою,
ще не вловимою –
та вже присутньою в передчуттях журбою
запаволо́чилися схили навкруги
затумани́лись срібно-полинами
лобастих пагорбів пригірклі скроні
у лопухів – зшерша́віли долоні
коричневі́ють кінські щавелі́:
у їхніх ро́змислах гніді пасуться коні…
баскі, вітри́стогри́ві й молоді
заплутавсь пасмами дочасний теракот
у донебе́сній(!) груші-дички кроні:
у пору зрілості осмислено ввіхо́дять
мої прадавні недото́ркані луги́…
у гу́щаві наплу́тано-зеленій,
багря́нить цнотою
безплідний виноград дівочий
(...плоди - наступники любовної жаги́ ) -
о, Боже! – очі...
які блакитно-незбагненні очі!
усміхнено-осяяно-пророчі
звели до янголів
*петрові батоги…
27.07.2012́́́́
*петрові батоги – цикорій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353551
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012
Коли поснуть розніжені левкої
Під колискове брязкання цикад,
Згорни душевні немочі в сувої,
Вночі приходь у стишений мій сад.
Присядьмо вкупі зорі полічити-
До скроні скроня і рука в руці...
Густим серпанком яблука обвиті
У тьмі горять, неначе каганці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353266
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
гупають яблука
глухо
і лунко
у саду нічному,
місяцем уповні́
містично осяяні…
ніби ходить там хтось
неприкаяний…
ніби хоче сказати мені
вві сні
про самотню столітню втому…
ходить, ходить…
шукає і не знаходить
сте́жки у траві додому –
до дверей! до клямки! до рідної хати…
хоче
свою невідступну втому
із плечей пониклих здійняти
і на лаві укласти – приспа́ти…
гуп-гуп…
прокинуся,
гляну по́зирцем у вікно –
по́рожньо,
нікого не вид-но…
принишкне від погляду,
зачаї́ться
і знов рушає:
гуп-гуп…
так… безнадій-но
…про щось же гупають яблука за вікном…
ні-ні, не знаю…
домнешта старенька моя достигає,
літо минає
літ-то...
літо:
життя прожито,
а пари серцю
немає…
видно, гу́пає десь
по чужих садках –
мене
шукає
16.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350733
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 23.07.2012
Мене не минуть сполохи небесні,
Заряди струму що від пальців до долоні…
Хай схаменусь, а вже ввіткнеться
Любовне жало в серце, в скроню…
Я не минуча!
Я з грозою прорву пергамент спокою твого,
Ввірвусь відвертим зовом хвацького смичка.
Знервую ніч, і висиплюсь на дах пологий
Горошинами слів і ароматом жожоба…
Я не минуща, я твоя напасть! Чи пастка…
Розмножусь міріадами зірок над містом,
Над тихим місцем, над простирадлом свіжим і квітчастим
Дихну, мов протяг, мов присутність…ненавмисне
Торкнусь вустами і грудьми
Невидима й прекрасна.
Й прозрієш ти!
Тебе не минуть сполохи небесні,
Заряди струму що від пальців до долоні…
Не встигнеш схаменутись, як ввіткнеться
Любовне жало в серце, в скроню…
29.06.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352232
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 22.07.2012
Крила з криці і очі з відваги,
Голос громом, то ніжним рокотом…
Це життя стало стартом саги
І безжальним усім нам докором…
У театрі абсурду і ницості,
На виставі “Життя” без автора
Залишитися вірним лицарем,
Залишатися жити правдою…
Там, на небі, хороша музика…
І мабуть, не буває злив…
Тільки серце чорніє пусткою –
Він один такий був. Один…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352162
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 22.07.2012
***
О, як тебе не вистачає
у цій вечірній млі...
Налите серце темним чаєм.
Сльозою по вікні
мандрує думка.
Тихо-тихо...
Розгублені слова.
То поглумився часу вихор
над влучністю пера!
Ступив його...
Зосталась клякса
у пам"яті жалів.
На плечі ніч - холодна ряса,
без янголів і снів.
Обійми сивих молочаїв -
Такі, як я, сумні...
Бо ж так тебе не вистачає
у цій вечірній млі!
(20.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351841
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 21.07.2012
Як у душі – гармонія єднання –
Пора забути правила чужі…
Всміхнися і засяй, мов сонце раннє,
і я збагну, що ти не збайдужів.
Хай небо стане чистим і безкраїм.
Присядемо на березі надій,
де сонний вечір стигло догорає,
де так розлого для відвертих мрій…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351335
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 19.07.2012
На мить мене, наївну, обдури,
Що так буває. Так в житті буває!..
І світ собі поверне кольори
Захмеленого свіжого розмаю.
На крок один до мене підійди,
Нам більше не дозволено мовчати.
Бо наші зупинились поїзди,
А ми ж з тобою тільки на початку.
На подих, на звабливий порух брів
Наблизитись дозволь посеред мрії.
Щоб ти мені тихенько шепотів
Про те, у що повірити не смію.
На мить мене, наївну, обдури,
Що це неправда! Так не може бути!..
І щось у серці швидко догорить,
Бо той обман така п’янка отрута..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350770
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Я так люблю помріяти про вас
Коли надворі не вщухає злива
І тінь горіха, трепетно-грайлива,
Перебирає дрібно ніжний вальс.
Я так люблю пірнути поміж хвиль
П'янких думок, приємних, наче м'ята...
Холоне постіль, поспіхом зім'ята,
В розмиту шибку неба акварель
Стікає й гусне барвою чорнила.
Десь серед хмар заплутались зірки,
Мов поміж крон патлатих світляки,
Ніч в капелюшок їх переловила.
І дощ затих.Посріблена струна
Ще де-не-де між краплями дзвеніла.
Солодка ніжність доторкнулась тіла,
Заструменіла терпкістю вина.
Мов призабулась гіркота розлуки,
Серцебиття своє сповільнив час...
О, як люблю помріяти про нас
І потриматись подумки за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350070
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Знову потреба
бігти до неба,
топитись в загравах,
тягнутись до тебе,
смикати з неба
чарівні мости.
Прогулятись веселкою,
мов звичною стежкою.
Вплітати мов стрічки
світанки і роси
і твої поцілунки
в чорно-кавові коси...
Жбурляти відбитки
полотняної свитки
зшитої хмелем
з ромашок й волошок...
І знову потреба
чіплятись за небо,
бігти за хмари,
ганяти отару
вершкових корів
пружно впивається
петрів батіг.
вустами торкається
сонячний зайчик
пелюсток латаття,
небесного плаття,
смаглявих плечей,
відьмацьких очей...
І знову потреба
гуляти крайнеба
топитись в загравах,
тягнутись до тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348638
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 07.07.2012
В саду мого дитинства, мов у лісі,
Крислаті віти густо заплелись,
І на дощами вибіленій стрісі
Гніздечко звили бузьки, як колись.
Тут пахнуть липи в затінку медами
Стара черешня листом шелестить,
Терпкі грушкИ, обтяжені плодами,
П'ють, молоком розбавлену, блакить.
Вишень рубіни тліють між отави,
Старий паркан малина обплела
І таріль сонця ніжно-золотавий
Розсипав жмутки стиглого тепла
Крізь сонні віти у стару криницю.
Немов верета, стежка в холодку,
Їй і тепер у тиші цій не спиться-
Приходять ті, хто жив тут на віку.
Колись і я, зірвавшись з небокраю,
Впаду зорею в землю цю святу
І на долоньці дідового раю
Поміж своїх вербою проросту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348275
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 05.07.2012
* * *
Вже перші соняхи розпалюють багаття.
Отава мліє, звабно пахне сінокіс.
І хмарно, й сонячно.
Тож не дрімаймо, браття,
допоки котиться прарідним шляхом віз.
Співаймо завчену.
Так менш помітна втома.
Хоч докоряє хтось, що пісня не нова.
Хай коні – повагом, не проминемо дому.
Довкруж – намиститься, духмяниться трава...
Ні, не одні нам ще судилися жнива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348161
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 04.07.2012
Не приезжай, чужой мне человек -
Не ждут тебя в тобой забытом доме.
Я помню боль и помню мёртвый снег,
Не таявший на маминых ладонях.
Не приезжай, тебя нигде не ждут -
Ты всем чужой и все тебе чужие,
Не покидай последний свой приют,
Желанием поспешным одержимый.
Пусть ветер донесёт мою мольбу,
Не ровен час - оступишься в дороге:
Не приезжай, не искушай судьбу,
Живи и помни обо мне и Боге.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347645
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 03.07.2012
Без тебе...
Мовчанням літа
вдягаю сумливу душу.
В оскомо-невидних тінях шерхатяться міражі.
Долоні - кохання повні...
Розсіює день папушу
на стежку, де примостились знадіяні спориші.
Без тебе...
До блискавиці
громів стоголосих клекіт.
Нап’ється єство вологи зо спомину - на прощай...
І пальці, як доторк танцю...
Незримий, такий далекий,
освячений, та на марне -
Без тебе несправжній рай...
(3.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347839
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 03.07.2012
Липнева ніч. Так близько до світанку.
Сховався сон зрадливо у пітьмі.
Лиш вітерець погойдує фіранку.
Бентежать серце спогади німіі.
Липнева ніч. Чому ж не спиться нині?
Палітра дум міняє кольори
І зупиняє погдяд на світлині
Щасливо безтурботної пори.
Стирає пам"ять партитуру скерцо.
Самотність доторкнулась тихо пліч.
Чомусь нестримно защеміло серце...
І стала довгою коротка ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347584
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012
(Лесі Геник)
сьогодні
луги мої пахнуть
некошеними
прив`яленими «на пні»
сіна́ми
і гречаною кашею
з пряженим
у печі молоком…
спека
тремтить понад схилами
невловимим
прозоро-блакитнуватим димком…
так і хочеться:
до дрібноти
змаліти,
оселитися
між пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових квіток
чи,
розкинувши руки, впасти
й розбитися…
закотитися
поміж трав доплі́чних
правічних
безслідно зникнути…
поєднатися
з ду́хами
луговими
чистими –
невелеречистими
і більше
ні з ким не знатися…
не йти
і не вертатися,
не зарікатися-одрікатися
…у при́хисток мій
під грушею-дичкою –
метеличок теракотовий
прилетів,
на передпліччя
літньо-оголене
делікатно всів:
Хто ти!..
гостю мій несподіваний –
помаранчево-теракотовий!..
розпорядник тутешніх життів?..
щось
сказати хотів?...
30.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347302
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 01.07.2012
Ще трішки радості - і небо на колінах.
Каскад велично об'єднав сім кольорів.
І медом наче помальовано по стінах.
Зникає буря - хижість степових вітрів.
Важкі ті хмари розсипаються, мов попіл,
а на землі - застигла в часі благодать.
Чого ще треба для натомленої долі -
дощів пригорщу і врожа́ю дожидать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347358
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 01.07.2012
заростають
споришем зеленим
пишним!
теплі ще
живі сліди…
мальва
на дорогу мовчки
вийшла –
китицями
вквітчано киває –
з-поза вигину дороги
виглядає:
«Де ти?.. Де ти…»
той,
кого немає…
той,
кого не буде й не було…
стежка
споришами зацвітає…
життєпишне молоде зело
в схованках смарагдових ховає
напівстерті
ще живі сліди…
вже ніхто
нікого не чекає:
інше Сонце,
інший білий світ…
тільки вперті
самовільні погляди
раз по разу
потайки втікають
до штахетяних прозірчастих воріт…
там ночами –
ревно і невтішно
янгол падший,
янгол грішний,
витонченотілий,
білий,
обезкрилий,
споришами навмання блукає,
щось
шукає…
залиши й покинь,
мій милий,
янголе безкрилий,
те, чого у темряві шукаєш,
тут, у споришах,
не загубили…
27.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346663
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012
* * *
Ми за волошками блукали у грозу.
І стигле жито полоскала злива.
Я цілував тебе в ясну сльозу.
А ти була…
була така щаслива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346451
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012
Експеременти для дитячого журналу:
Завдання:
До теми «Вивчення кольорів», яка подаватиметься в контексті теми «Україна» (це буде серпневий журнал), шукаємо короткі, влучні та легкі для сприйняття дітьми 3-4-5 років «запам’яталки» для основних кольорів спектра (як російською Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан). Треба, щоб діти запам’ятали послідовність кольорів
Червоний Оранжевий (Помаранчевий) Жовтий Зелений Блакитний Синій фіолетовий (фіалковий
Мої перші варіанти(тільки почав), буду додавати:
1. Човник поплив? Жабка зразу – бульбах,
...Стрибає, фізкультурниця!
2. Чом почорнілий жуй-зубчик болючий смикає флюс?
3. Чий пропав жалібний засохлий безхатній самотній фломайстер?
4. Чарівна, приємна, жасмінна, замрійна, ...блискуча своя фотографія!
5. Чарівни́к промнямкав жуйку замість булочки, салату, ... фантазер...
6. Загадка:
Чайничок перегрівався, жабився, зацокотався, бухкав, стадіонився... (Футбол)
7. Зарозмовляйка (у допомогу вчителю - вивчати одночасно кольори, птахів, черв,ячків):
Черв,ячок поліз жаднючий згризти ....бак, сокиру, фару...
Чаплями - піймається? жайворонками? Зозулькою? Беркутом? Синичкою? Фламінгом?
8.
Додаємо, найкмітливіші та наймовотворні Ваші варіанти:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345955
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 24.06.2012
***
Горну́ тебе до серця, як дитину...
За садом перевесла в’яже день,
Вистелює надії на ряднину -
Пожовклий від сльоти́ півдикий лен.
Пучками світла втикане за-сердя,
Лише відлуння - здавлене "молю́"...
Прилипну сонцем до п’янкого меду,
До того, що назбирано в маю́.
Ти ж пам’ятаєш, як сурмили бджоли,
Як понад полем сіяла весна?
В моїх долонях розквітали зорі,
В очах твоїх палали небеса...
О, скільки дива - за пожухлим тином!
О, скільки мрії - в хусточці життя...
Горну́ тебе до серця, як дитину,
Хоча й сама - безпомічне дитя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345720
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 23.06.2012
завтра
Сонце зійде,
хоч ніхто вже його
не розбудить…
те, що було – відбуло
і не буде.
такі переміни дрібні –
але незворотні…
непомітно
змінився світ,
коли Сонце сідало
сьогодні.
втрати…
треба лягати спати…
вмовк
вогнекрилий глашатай:
інше Сонце завтра зійде –
і до цього треба звикати.
світає…
як же навчитися,
не журитись за тим, що цвіло й відцвіло,
а втішатися з того,
що Зараз і Тут
зацвітає…
21.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345468
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 23.06.2012
День відлетів за вітром органзою,
Розкинув вечір темний килимок.
В повітрі пахне кавою й грозою.
Переплетіння пальців і думок,
Шовкових трав і ніжних незабудок,
Пташиних співів, брязкоту цикад.
О, як люблю вечірній тихий смуток,
Коли блаженно завмирає сад
У передзлив'ї ситцевого літа,
Коли дурманять запахи п'янкі!..
На схилі неба амфора надбита-
Намистом краплі котяться важкі.
Гримить між хмар небесна колісниця
І крешуть коні сріблом з-під копит,
Несамовита грізна блискавиця
Роздерла навпіл неба оксамит!
І раптом стихло...Зливою дзвінкою
Запричастили землю небеса
О, як люблю ці миті супокою!..
По теплій скроні котиться роса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345543
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 23.06.2012
Знов дощем напоєний мій сад,
Тануть в росах срібні павутинки.
Ах, який бордовий вишнепад!..
З гілочок злітають намистинки,
Мов рубіни, котяться між трав,
Блискотять у променях грайливо!
Тільки б хтось чужий не позбирав
Це бордово-мерехтливе диво!..
Притулю розірвані разки
До грудей, мов літечка дарунок.
Присмак вишні, солодко-терпкий,
Ніби твій, на згадку, поцілунок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345014
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 19.06.2012
Гаптує вечір
зоряні дива.
Слова мені вишіптує.
У тиші
погідним серцем
човен проплива,
що у жнива
дарований Всевишнім.
Ще не січе
безжальний листопад,
не тужить
сивий вітер на флоярі…
Мольфарові
не спиться
в зорепад:
згорають душі
втомлених
Мольфарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344293
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012
Дощ.
Коротке слово…
І вже крізь сльози
Долаю дорогу
Від хмари до тебе…
Дощ…
Краплі
Шукають прихистку,
Ковзають, блискають,
Стікають повз пальці
Ховатись…
Під майку, під мокру спідницю,
Під кишеньками джинсів
На теплу сідницю…
Хапаю повітря
Здивованим ротом.
Блискавка залпом
Роздвоює подих
Грім!
Подих жагучий…
Валькірії рвучко
Гальмують над дахом,
Збиваючи гілля, мов пальці
І пічворк небесний на лахи.
З балкону шкарпетки якогось невдахи
Смішно злітають…
І там під дротами
Падають мовчки
Стрічки й оторочки
Зірвані списом
З небесного торсу
І шморгає носом голий і босий дощ…
Дощ!
Коротке слово.
Запнусь на пів слові, задихнусь від любові…
І тішусь, тішусь…
Підстрибую вище…
Свище в долонях пихато вітрище,
Збиваючи вишні.
Ті стукають в днище
Порожнього серця…
Покотяться глибше,
Скинуться рибою
Скотяться ринвою
Слова пісні любовної…
Дощ!!!
Дощ…
15.06.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344117
дата надходження 15.06.2012
дата закладки 16.06.2012
Яке то незміряне щастя,
Коли ти мандруєш світами,
Вертатись до рідної хати,
Де ждуть тебе тато і мама!
І борщик в тарілці парує,
Картопля свіженька в сметанці,
І мама мене нагодує,
Коли я із поїзда – вранці…
О батьківський милий пороже,
Ну хто за тобою не тужить?
Я дякую, Господи Боже,-
До мене цей світ не байдужий!
Мене заціловує сонце,
І небо вітає зірками,
Життя усміхається дітям,
Коли усе добре з батьками!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341692
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 13.06.2012
(навіяне віршем Консуело "Найкращі квіти моєї мами" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340946 )
Ще трішки сонця ніжиться на споді*-
Ось-ось і те проллється ген за край.
Поснули квіти в мами на городі-
Мого дитинства пелюстковий рай.
І опустили віченьки додолу-
Такі ясні,мов спалахи зірниць.
Ще на прощання сонну матіолу
Цілує сонця ніжний промінець.
Гойдає вечір лагідні лілеї,
Що повбирались в пишні пелюстки,
Неначе в плаття білосніжні феї.
Пливе городець в пахощах п'янких!
Сповиті снами півники барвисті,
Мов немовлята в теплих пелюшках,
І цвіт півоній в росянім намисті
Колише вітру теплого рука.
Мій любий сховку,тихий і привітний,
Сюди вертаю ластівкою знов,
Де поміж квітів ніжиться і квітне
Свята і чиста мамина любов.
*На споді-на дні.
(08.06.2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342880
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012
Дощ її не пускав із вокзалу у потяг:
То вглядався у очі, то стіною ставав.
Виривав із рук двері розгніваний протяг…
А на вулиці вірно змоклий потяг чекав.
Лиш секунда вагань… І у зливу, мов в прірву….
Поїзд «Ковель-Москва»… Небо-армагедон…
Нерви… Сльози:»Стоп-кран, мабуть, зараз я зірву…»
…Вона з тисяч отих, що біжать за кордон.
А вернувшись додому ногами ледь човга,
Хто у тридцять хова сивину волосин…
Вона зникне у зливі… Надовго. Надовго…
А у дома чекає малесенький син….
Дощ її не пускав…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342176
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Самотні кроки міряю до тебе...
Вже і гніздечко звили ластівки,
Густим барвінком голубіє небо.
Порозплітали коси золоті
Плакучі верби над дзеркальним плесом.
І все мені трапляються не ті
В розмай п'янких вітроволосих весен.
І так сную самотньо між не тих
Загублена у не своєму світі...
В щербатий глек моєї гіркоти
Ховає сонце промені зігріті.
Снують довкруг метелики-думки:
А чи дійду, чи може заблукаю?
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Немов приблуда, вигнана із раю.
(25.05.2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341801
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 05.06.2012
***
Краплина щастя в неба на долоні...
Кирпате листя пнеться догори.
За рік чи два зазолотяться скроні -
Минеться грім! До часу, до пори...
Забудеш, любий, шелеставе літо,
Духмяні трави, волошко́вий щем...
У нас обох - не-синьокі діти,
Та синьоокий спогад під плащем...
Бредуть літа в далеке перевесля,
Туди, де Божі пальці - на орган.
Душа - в політ, як ластівка воскресла,
Остання пам’ять - в зІм’ятий туман.
Не рви колосся, Янголе, не треба!
Вже висипає зе́рна у траву.
Краплини щастя з усмішкою неба,
Я в тих краплинах спомином живу...
(4.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342050
дата надходження 05.06.2012
дата закладки 05.06.2012
Я слухав солов’я в узліссі біля поля...
Який же він митець!
Як душу виливав!
Як імпровізував – розгойдував роздолля!
Перебудовчий стиль на нього не впливав.
Як буйно квітнув глід, медами пахли трави!
Гойдались пелюстки – бджола пила нектар.
В блакитній висоті виводив пісню жайвір.
А я долав рядки – прополював гектар...
Іронія – сапа шкребла сучасні ритми.
Я танцював – пекли і сонце, й поперек –
карлючив дивні па...
А в скронях вили рими.
Плантація – ген-ген...
І знову дощ пере!
Дівки, тітки, баби із сапами мадонни –
антенами хусток вбирали піт і пил.
Мереживо плели – перегортали гони,
щоби останній сік бур’ян допить не встиг.
...Я знов у поле йду.
Розкину серця невід.
Де соловейка рай край пекла в холодку...
Тут – смак землі відчув.
Тут захлинуся небом,
пізнавши справжню суть
у кожному рядку.
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341451
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 05.06.2012
Ти питаєш мене, чи колись трепет рук ще згадаю,
Чи торкнуся устами Твоїх найрідніших зіниць.
А мені б тільки щастя, що творить кохання між нами,
А все інше- не варте незнаних отих таємниць.
Ти не знаєш, як довго я вітром вриватимусь в серце,
І ще скільки чекань відболить, а несказаних слів...
Мої мрії весняні для Тебе із мертвих воскресли,
Щоби ра́зом сьогодні весну запросити до снів.
І ніхто так не вміє руками торкатися неба,
І крім тебе не має кому розпогодити дощ.
Мені в світі нікого крім Тебе одного не треба.
Ти у світі один, це Тебе дарував мені Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341789
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 05.06.2012
Я буду дрімати в тиші…
Дайте мені теплу ковдру
Я загорнусь у кокон,
А вітер мене погойдає
Між цупкою корою і зеленим поясочком літа…
Я буду дрімати в тиші,
Доки не підступлять вірші.
Немов водою омиють спочатку ступні,
Потім коліна, а потім все вище,
До тої місцини, де тепло помандрує до спини…
Підступлять прозорі,
З ароматом бузку і лаванди,
З кавовим натяком ранку
Будуть тримати, мов бранку
На віршовій дієті до свята,
До зорепадів, до смолоскипів і до багаття…
Я буду чекати в тиші,
Доки скуйовдять вірші
Мою безтурботну чуприну,
Та буду дивитись дитинно на пропечену днину…
Доки підступлять вірші
До грудей зі строфою
І вище… і ще тугіше
Зав’яжуть світ, ніби днище
Над головою, над головою
Немає світла,
Не чути прибою,
Лиш небо вкрите пелюстками аркушів білих …
І в зошиті терпнуть
Руки і очі... і крила...
День непомітно виліз із ночі,
Маленькі дрібненькі збираються в зграї і забирають…
Я на літо у віршість навік відлітаю !
Під теплою ковдрою
В коконі тиші
Знову чекаю
На підступи віршів….
01.06.12 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341161
дата надходження 01.06.2012
дата закладки 02.06.2012
Мольфар собі
тихесенько сміється,
у зоряні вдивляється дива.
Він молиться.
Нехай же Вас торкнеться
його печаль
і трепетні слова
про те,
що все минає...
Не минеться
лише любов,
що душу
зігріва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339923
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.05.2012
Бог пройшовся по серцю
ногами босими.
(Валя Савелюк "Клечальна неділя")
Навіщось ніч і ти - до серця босий,
І ці п’янкі спокусливі слова...
(Леся Геник "Босе")
Босоніж по траві мойого серця
Пройдешся, ледь торкаючи росу.
І голос мій раптово обізветься
На слів твоїх нечувану красу!..
Босоніж по піску моєї мрії,
Як тепла хвиля, пошепки майнеш...
І полетять кульбабові завії,
Дмухне в обличчя літепло хмільне!..
Мов доторкнувшись таїнства причастя,
Розвію попіл сумніву й тривог.
Босоніж по хмаринах мого щастя-
Як літній дощ.Як музика.Як Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339573
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 25.05.2012
А ты убегал,
Но там не было дороги.
А ты уходил,
Но там не было синих туманов,
А ты улетал,
Но там не пели тебе провода.
А ты укрощал,
Но только собственных львов!
А ты небо смешил,
А ты гнал меня,
Объявляя войну
Рукам и губам
Моим,
Но дальше не было песни…
И у самой двери
Жадно пропасть смотрела,
И рваным подолом
Зазывала глупца!
Но дальше, не было звука,
Но дальше не было слова,
Но дальше начало других начал.
Но я не держу…
Ты путник,
Ты вправе мечтать,
Ты вправе уплыть…
Ты не раз ломал свои весла у моих берегов,
Бил по рукам непослушные руки свои,
И ВНОВЬ ТЫ БЫЛ ПРАВ!
Погубила…
Именем своим,
Взглядом одним,
Словом одним…
УБИЛА!!!
…любимый…
25.05.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339747
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 25.05.2012
Минає все, загоюється рана,
Вщухає біль й приходить забуття,
І плине час, жорстокістю тирана
Вражаючи найкращі почуття!
Ніщо безслідно не проходить, знаю,
Все залиша в душі кривавий слід
І серце меч проймЕ, коли згадаю,
І на чоло впаде росою піт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317317
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 24.05.2012
Часом снишся. Посеред конвалій,
під фатою схилених ялин,
де голки, від таємниць зів’ялі,
сіються на плечі горобин,
де в післяобідній, стиглій тиші
сонце якір кидає за гай –
дзвоники конвалії колишуть
шепіт твій грайливий:
До-га-ня-й-й…
Як тоді земля з-під ніг тікає –
Дожену? На щастя? Чи біду…
то у сні, на паралелях гаю,
я з тобою в квіти упаду,
буду цілувати твої очі
цілу нічку. Нічку б ще.
Одну…
Там тепер конвалії шепоче
Вітер легкокрилий:
До-же-ну-у…
ВЕТРА...
переклад
Снова снишься. Ландыша слезами
под фатой у задремавших елей,
что рябинам грозди осыпают
зеленью иголок, словно тенью.
Там в послеобеденном молчаньи
солнце прошивает желтой нитью
тайны леса. Ландыши качает
шепот твой игривый: "До-го-ни же..."
Убегают из-под ног тропинки.
На беду ль, на счастье догоню?
Хоть во сне к тебе я стану ближе,
на цветы с тобою упаду.
Прикоснусь к глазам твоим губами.
Хоть бы ночь... еще... еще одну...
Там теперь лишь ветер напевает
ландышам душистым: "До-го-ню-у!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339401
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Нарциси у саду моїм за ніч
розквітли дружно –
весело і рясно,
а у гаю,
на стежці,
вздовж узбіч,
Цвітуть фіалки –
запашні, прекрасні...
Нехай у небі хмари -
у душі
так сонячно,
так затишно і тепло:
розквітли очі!
Пишуться вірші,
Щоб твоє серце
з холоду не стерпло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259313
дата надходження 13.05.2011
дата закладки 23.05.2012
Розштовхало хмари сонечко промінням,
Розлива світанок ніжність голубу.
А земля у сяйві золотім і дивнім
Викидає з серця і печаль, й журбу,
Бо дощу чекала і журилась гірко,
Та молила небо: "Дощ забув мене.
Не згасай у небі щастя мого зірка,
Негараздів низка, вірю, обмине".
І почуло небо щиру ту молитву:
Напувало щедро землю усю ніч.
Дарувало людям землю ніжно вмиту,
Посмішки щасливі всміхненних облич.
Шепотіло листя, досхочу напившись,
Стала зеленіша вся городина.
Слава Богу, скажем ми, перехристившись,
Негараздів низка хай нас обмина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338267
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 18.05.2012
А в повітрі весна розсипає травневі щедроти,
І запахло нектаром нестримно-палкого бузку.
Щиро вдячна я Богу за Тво́ї щоденні турботи.
Саме Ти мене вчила безмежно любити весну.
Не забуду усмі́шки Твоєї, що сяє світанком.
Пам`ятаю, як плакали ра́зом серцями у такт.
А сьогодні весна заховалась у складках фіранки,
Щоб торкнутися рук, поклонитися Тво́їм літам.
Ти прости, що не часто для Тебе народжую ві́рші
І пробач, я не вмію шукати подячні слова.
Просто знай, Твої очі для мене в житті найрідніші.
І завжди Ти найвище звучиш у моїх молитвах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337008
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 16.05.2012
Чи ти мене згадаєш навесні,
коли вином з порічок пахне вечір,
коли у теплі, ледь помітні дні
торкає вітер не засмаглі плечі.
Коли нечутний легіт, для беріз,
заплутує позеленіле віття,
й ще кровоточить з-під кори надріз
під тихий сум конвалії в суцвіттях.
А чи тоді, як падає зоря
і гасне в полі, обпаливши скроні,
коли вуста цілунками горять
всю ніч. І затихають на долоні.
Чи ти мене згадаєш навесні
у пік цвітінь кульбабового раю…
Чи пригадаєш ти мене, чи ні ?
Не знаю.
/ перевод /
Ветра...
Ты обо мне подумаешь весной,
когда вином из ягод пахнет вечер?
Когда уставший нежный ветер мой
кладёт ладони теплые на плечи.
Когда березам спутает листву
и косы ветвям заплетет, любуясь.
И кровоточащую рану сквозь кору
залечит чуть заметным поцелуем.
Когда в ладони падает заря,
и гаснет в поле, локон обжигая.
Когда уста всю ночь огнем горят
и сердце, словно снег последний тает
Подумаешь, когда пьянит сирень
И одуванчик, солнцем зацветает?
Хоть на мгновенье вспомнишь обо мне?
Не знаю...
плейкаст - LaurA
http://www.playcast.ru/view/1840297/6214e113b38b06bca7e5c4939edb3b5f5e101e10pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337305
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 15.05.2012
Это точка где небо сходится с морем…
Я обнимаю губами одно липкое слово.
Я не в силах молчать,
Но оно пугливо.
Оно прячется уже столько дней…
Самое сладкое слово.
Самое зыбкое,
Самое прочное…
Соленое, если само дома,
И нежное, если с тобой на подушке.
Я катаю его, словно карамельку во рту,
И иногда кажется,
Что вот- вот и ты выспросишь мою тайну,
Но я под пыткой поцелуев
Выдохну только тень его,
Намёк.
Это место где сердце сходится с сердцем…
Лепестки розовых брызг апреля
Лодочками спускаются вниз по течению…
Шёлк и упругость кисточки
Безошибочно находит линии изгиба судьбы -
Выводит иероглиф «Любовь».
Совершенство.
Равновесие.
Гармония.
Сила.
Воля.
Дух.
Автор фото: Владимир Колесник
14.05.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337226
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 14.05.2012
Чуть прохолода освіжила скроні,
світанок сонцем в душу загляда.
Я перед Вами схрещую долоні -
бажаю Вам лиш світла і добра!
Бажаю Вам п"янких, духмяних весен,
бажаю днів Вам літніх запашних,
і осені Вам щедрих перевесел,
і зим яскраво-сніжних і терпких!
Бажаю Вам всього земного цвіту,
бажаю Вам вселенської краси,
наші Дбайливі, Лагідні, Привітні,
наші Святі і Чисті - МАТЕРІ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337010
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Не говорімо поки про розлуку,
Не підливаймо здогадів терпких...
В своїй руці мою тримаєш руку
І тулиш до гарячої щоки.
І доторкаєш смутком розпочатим
Моїх таємних закутків душі.
Чи знаєш ти, як буду сумувати?-
Як за дощем принишклі спориші,
Як за вітриськом молода вербиця,
Що срібні роси ронить у ставок...
І погляд твій не раз мені насниться,
Натрусить в душу ніжних пелюсток
Цього бузку, що відцвіте без тебе,
А ще ворсин кульбабових легких,
Що полетять у волошкове небо,
Осиротивши на землі квітки.
Іще сидиш, тримаєш мою руку,
Старий дзигарок відбиває час...
Не говорімо поки про розлуку,
Нехай ще смуток не торкнеться нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336999
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Травневим ранком
хай для тебе квітне
Ласкаве сонце в небі голубім!
Нехай до тебе
добрим і привітним
цей буде День
і береже твій дім!
Хай Затишок поселиться у нім,
а в серці –
Хай назавжди буде Літо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258814
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 12.05.2012
Зоряне небо.
Наче хтось вишив квіти
На чорному тлі.
***
Дивлюсь у небо.
Там Дім моєї Душі.
Хочу Додому.
3.04.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335500
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 06.05.2012
Я дам тобі слово не здатися,
А ти мені — не заважати.
Так легко позбутися святості,
Уже не чекаючи свята.
Хай мужність не стане помилкою,
Я виборю в тебе спасіння -
Ковтаючи шпильку за шпилькою,
Вбиваючи тихе тремтіння
Окрилених неміччю й владою,
П'янкіших за сотню келихів...
дай слово, що він не питатиме,
чи оживуть метелики...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335384
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 06.05.2012
***
Півнотами б’єшся об стіни,
Аж дзенькає-охає скло...
Всідається день на коліна
Садам... Там уже одцвіло
І яблуні, плодом налиті,
Чекають рожевих малят...
Намотуєш струни чи ниті?
А крила амур-янголят
На серці, невтриманім серці,
Що вперто вагується ввись!
Мереживом зоряних терцій
Мене забираєш кудись...
(3.05.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335068
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 05.05.2012
***
Маленький каганець його чуттів...
А я все вірю, невгамовно вірю!
Весняна квіто-пишна заметіль
Кружляє обезкрилену надію...
Лякливі тіні віхол на вікні -
То, може, подих янголів кохання?
О, скільки слів немовлених в мені!
О, скільки у мені того мовчання!
Ввірветься вітер, шибка задзвенить:
"Тихіше, рідний, іскор не згасити б!"
Мені повік його не розлюбить...
Йому ж мене, мабуть, не полюбити...
(13.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334285
дата надходження 01.05.2012
дата закладки 01.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2012
Крізь три вікна шалено пахне ніч
Вдихаючи її на повні груди
я подумки торкаюсь Ваших пліч
котрі уже ніколи не забуду
А три вікна вдивляються у ніч
освячують весну ясним безсонням
Молитвою торкнуся Ваших віч
до цвіту простягну свої долоні
і солов’єм співатиму всю ніч
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334087
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 30.04.2012
Хмільні пісні озвучує струна –
В моєму серці - музика весняна.
Поглянеш - то гучнішає вона
І дихає - незрима і духмяна.
Уранці – рано жду свою весну
і гріюся у гніздах журавлиних!
Нахлинуло – сьогодні не засну,
бо мрію про обох, але єдиних...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333839
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 28.04.2012
Твои глаза - медузы.
Так непорочно призрачно чисты,
И так смертельно и всегда опасны.
Твои глаза так беспощадно жалят,
Так глубоко вонзают свои корни,
Чтоб заразить ростками ядовитых зёрен
Податливую почву сердца.
Твои глаза - МёдУзы,
Но мёд отравлен безысходностью игры
В покорность, чувственность и нежность,
А узы лишь иллюзия любви -
Без мера
И безбрежность
Непрочной связи веры и мечты.
Твои глаза – медузы!
Твои движенья вводят в транс.
Моя душа в бессмертном пограничном танце
Пытается продлить над пропастью паренье,
Отсрочить явный, предсказуемый финал.
Прожить на несколько мгновений дольше
В щадящем состоянии флирта.
Но не уйти от магнетизма глаз,
Но не уйти от рокового взгляда…
И мёд испить из чаши назначенья,
И горечь яда не заметить,
И выдыхая из себя Себя,
Вдохнуть не воздух, а исчадье страсти,
И жить!
И жить, скрывая тщательно под глупою одежной,
Под рубищем телесным
Очаровательный укус.
27.04.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333498
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 27.04.2012
Я ранок
нарікаю Вашим іменем
і Він мені
Дарує сонце знов.
Моя любов
У грозах перевірена:
я вірю Вам.
І тексти молитов
складаю, щоб не тліли,
а горіли Ви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273805
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 27.04.2012
Вона його
під милий бік просила:
- Не залишай мене,
без тебе жить несила…
Вмовляла кожен раз,
благала слізно,
та він казав:
- Піду додому,
пізно…
Ішли роки,
минали дні за днями.
Вона його! любила до нестями:
- Чи будеш ти моїм?
скажи, єдиний,
бо я від тої безвісті
загину….
І він також любив її неначе…
але обачним був,
тому казав:
- Побачим…
не поспішай… не підганяй коней…
іще не вечір… встигнем…
ще – гей-гей!
і от від горя,
чи від іншої причини,
її гукнула владно домовина…
і на могильнім камені
в одчаю!
нашкрябав він:
«я згоден!.. я кохаю!..»
прокинувсь вітер,
і по соснах
грізно
пробігло цвинтарем:
- Іди додому.
Пізно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333265
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012
...Стихи рождаются в крови
Сочащейся из пор души,
На жертвенный алтарь искусства...
Поэты умирают от любви.
Андрей Шигин
***
Поэты умирают от любви,
Оправдывая этот мир жестокий.
И станут искупленьем чьи-то строки... -
Прочти, читатель и благослови
Того, кто жил и верил, и дышал,
В ночи внимая трепету Вселенной,
Земной любви - банальной и нетленной -
Началу всех невидимых начал.
Её печалью этот мир обвит -
Веригами смирения, рогожей,
Нежнейшим шёлком - шрамами на коже...
Поэты умирают от любви!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333086
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012
Темно.
Ворота в ніч, в небо…
І зорі пишуть чарівну поему
Ліричну, без початку і кінця…
Ніч витрясе з торбини
Пахучі смолами клейкі бруньки,
Розгорнуті доріжки і містки,
Безсонні каганці на підвіконні
І тисячі очей закоханих у зорі
Поринуть у політ
За горизонти мрій...
Тепло…
Торкаюсь дивного видіння.
Кудлатий пес вкладає підборіддя на мої коліна,
Щоб погляд ом журливим
У душу проникати неодмінно.
Вологий ніс ховається в долоню,
Мов равлик у затишну мушлю…
Я казку чухаю за вушком,
Аби продовжити щасливу мить…
Як сторожко дрімає серце.
Щоб не проґавить,
Щоб не забаритись
Подати хліб і сіль,
Чи кухоль молока,
Чи просто змити бруд
З твоїх підошов,
Або цілунком відімкнути порожнечу…
Заповнити твоє єство теплом.
Напитися тобою…
Так, безперечно, чатує серце сю ніч на любов.
24.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332692
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 25.04.2012
Не проміняю.
Вір мені.
Чекай.
Нелегко
сподіватися на диво,
та почуттів
шалений водограй
захопить нас у вир,
аби щасливо,
залюблено
дістатися
у рай!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108805
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332994
дата надходження 25.04.2012
дата закладки 25.04.2012
Присядьмо тут,
за столиком надій.
Із медом чай
зігріє наші душі...
Приглушить скло
осінній вітровій
і ти відчуєш:
я навіки твій,
в закоханих очах -
немає стужі...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211439
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332655
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 24.04.2012
Травневий сад, світанками омитий,
Крізь мокрі шибки піниться бузок.
О, як я хочу вікна прочинити,
Впустити сонця теплого ковток,
Що після сну так мило позіхає,
Мов кучеряве, лагідне дитя!..
А сад квітучий повниться розмаєм
І в кожній квітці дихає життя.
І кожна гілка росами сріблиться,
Гойдає цвіту білого фату,
В шовкове небо дихає криниця,
Барвисті клумби в пахощах пливуть.
А понад ними тануть медоноси,
Янтарним блиском світиться смола
Стара верба в шовкові пишні коси
Сліпучожовті промені вплела.
Гаряча кава стигне в порцеляні,
Парує в двір нестримний аромат
І снігоцвітом вишеньки духмяні
Заполонили мій травневий сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332227
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
* * *
До всього треба дотику душі –
корінням – в землю, крилами – у небо.
Де вічний пошук, там нема межі.
Там вічний рух – життя потреба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331853
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012
зелені вістрячка тюльпанів
зсередини радіти починають…
з росою
всотують у себе кольори
весняних ранків.
і хоч тримають
стуленими ротики –
щоб не одкрились
їхні таємниці –
але ж лоскочуть
теплі промінці
зелені щічки…
вже скоро пирсне,
розсміється квітень
червоним, жовтим
і ліловим сміхом…
20.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331687
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2012
Темные тучи превращаются в небесные цветы,
когда их поцелует свет. (Тагор Рабиндранат)
------------------------------------------------------------------------------
На цветочной поляне
Средь тюльпанов и роз,
Тихо, в робком молчаньи,
Цветок верности рос.
Цвет лазурного неба,
Бирюзовой волны,
Ослепительней снега,
Обаянье весны.
И зовут однолюбкой
Этот милый цветок...
Ты сказал, вроде в шутку:
До сих пор одинок...
Подарил незабудку...
Что ж забыть-то не смог?
Я в смущеньи минутку...
Был у нас же пролог...
Приколол ты мне в косы
Незабвенья букет.
В мелких бусинках росы,
Как Любви нашей свет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274897
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 17.04.2012
- Оновлюйтесь! –
апостолам Ісус
казав у час
Святого Переходу.
Оновлюймось і ми!
За це молюсь!
Господь нам доможе
і природа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330357
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 14.04.2012
Крилаті мрії
втілюй у життя,
вперед іди -
назустріч буревіям.
Для Світу
будь зерниною,
дитям.
Коли навколо
свищуть хуги злії –
я - СІЮ.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207413
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330122
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
Не напасешся світла на очі мої.
Не напасешся вітру
На заспане гілля …
Змінюйся, змінюйся, Світе!
Повітря давно вже не те…
Дихаю вже не під комір,
Змінюю зачіску на горгонячих змій.
Нехай звиваються у шлюбних викрутасах.
Хай небезпечним факелом
Шубовснуться у небо червоні крила,
колись спокійного пальта…
Може злечу!
От як би злетіти…
Торкнутися зненацька пальців Вітроспіву…
Уже небо зовсім не те!
Небо таке, що тільки дай!
З розгону, з розбігу,по над дахи метнеться душа…
Небо окличне, небо глибоке, прозоре, дзвінке,
кришталевого сміху повне…
Дике волосся вільний лет пізнало,
Тягнеться струмінь мене в синь весни,
співає на грудях шовкова хустинка…
Дихати не потрібно.
Всотую березень, напиваюсь твоїм ароматом, хмелію…
Розчиняюсь.
Кохаю…
Пірнаю в своє розгублене тіло.
Дзвінка.
Кришталева.
Співоча…
26.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325139
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 13.04.2012
А она теплая,
А она греет…
Мечта…
И всё понимаю…
Но мысли мои не смеют не думать, не знать о тебе.
А оно быстрое,
А оно тает…
Время…
Биением отмеряю,
Но замедлить его не сумею, прикладывая руки к вискам
Напрасно…
Глаза ласкают
Твои губы…
Все тленно…
Любовью любовь не измерить, разливая, словно мед,
Мольбы.
В белом пространстве,
Или в бесцветном,
Или в необозначенном признаком любого бытия
Коснись холста
Росчерком алым,
Самым бессмертным среди смертного чада.
Пером ли, кистью ли…
Или пусть это будет моя помада
На вороте рубахи,
Нет, где-то гораздо ниже – на манжете,
целуя благодарно твои запястья
За острие любовного терзанья,
За свободу!
Пусть это будет моя помада.
Или вспышка сигнальной ракеты!
...Прострелено время,
Взорвано на осколки мгновений,
На мартовский сход
Почерневших от старости льдов,
И сложено в крик,
Отмыкающий небо
Бесхитростным древним ключом журавлей…
И шёпот:
А она теплая,
А она греет…
Меч-т-а-а-а…
Как же с ней расставаться?
навсегда...
На-все-гда…
26.03.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325140
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 13.04.2012
О, скільки нині муки на хресті!
О, скільки нині болю! Не стерпіти...
Щоб мали право жити лю́дські діти -
Волають в небо рани найсвяті.
О, скільки нині болю на хресті!
У хмарах пороздиране повісмо...
Чи кровожерливість "землі" права?
Підкуплені лжевічністю слова.
Тепер - свідомо нетерпенно тісно!
О, скільки нині муки на хресті!
Вогненні рожі - то ридає Мати,
Колючий стогін - умирає Син!
Вино і оцет... лунне "розіпни!",
Пророки, юди, ідоли, пилати...
О, скільки нині муки на хресті!
О, скільки нині муки на хресті...
(13.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329950
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
О, як сумую я за Вами світло
І б'юсь об шибку спогадів терпких...
Весняне сонце соняхом розквітло,
Зібрало з вікон росяні разки.
О, як сумую ніжно і дитинно,
Спиваю днів фісташковий нектар...
Шовкова просинь в хмарках лебединих
Тече в старий закурений димар.
І так боюсь прокинутись з думками,
Що день новий зустріну знов без Вас...
О, як сумую світло я за Вами
У цей квітнево-неповторний час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329892
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
...І я за Вами теж сумую... Вечір
Голубить лагідно моє вікно.
Думками доторкаю Ваші плечі,
Уста гарячі, трепетне чоло...
У ритмі вальсу обіймаю зорі -
Не спиться знову... Звісно ж не до снів!
Схиляю серце ніжне у покорі
Межи омрій - оцих журливих днів
Без Вас, без Вас... Коралями печалі -
На грудях заколисані вітри.
То ближче знов, то нездоланно далі,
Не дотягнутися, не перейти...
(8.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329792
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
Нам не збагнути
всіх своїх Стихій,
але, звільнивши їх
із павутиння,
ти нині
усміхайся і радій,
бо, може, завтра -
я вже буду твій:
відчуй, як вічне небо
манить синню..
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211304
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329707
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
А ти до мене повінню прийшла б,
у ранні дні березового соку?...
Схлипне під вітром давня ковила
від холоду, неначе ненароком.
Ледь чутно линув перший пробний свист
аж з піднебесся – м’яко – голос пташки.
Смолисту одіж яблуневий лист
із бруньки пробивав зеленим цвяшком.
Бурхливу повінь оминути ж міг,
березам квітень дарував сережки.
В житті є сотні, тисячі доріг,
а наші – перетнулися на стежці.
Лиш очі говорили… мить теплА
по тілу розливалася. Усюди.
То, ти до мене повінню прийшла,
і хвилею захлюпало у груди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329533
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012
Додому! В заквітчаний сад...
Із вікнами - сотами меду!
Надії іскристий смарагд
Намолює радісну Леду.
За межі - чужинний рядок,
Байдужо засіяних плаїв!
До рідних доріг, до стежок,
Де сонце між гілля чекає.
Де в Рай лопотять рушники,
Зриваючи з серця утому.
Туди всі квапливі думки -
В садок весномовний... Додому!
(9.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329352
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 11.04.2012
Ласкавко, зглянься на замерзлу душу:
У зимнім світі день, як ночі смоль.
Я мрійного спокою не порушу,
В очах твоїх погрітися дозволь!
Усе в імлі, а ти, як ранок гожий,
Травнево сяєш усміхом ясним.
Не став між нами, люба, загорожі
З високим частоколом і рясним.
Не відганяй суворою бровою
Незграбно-щирих залицянь моїх,
Бо що було, те заросло травою,
З роками закотилось, як горіх.
Душа моя без тебе ледь не вмерла,
Захиріла, занудилась одна,
До тебе, рідна, руки розпростерла...
Чи поєдна?
2.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328794
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Тривалою щось видалась зима,
У квітні ще кидається снігами.
Дивлюся у віконце крадькома,
Чи не приїдуть діточки до мами?
З надією, що скроплена слізьми,
За вас шепочу молитви ночами,
Щоб Ангел Божий огорнув крильми!
Чому ж не приїжджаєте до мами?
Смачненькі приготую пиріжки,
Округлі, із блискучими боками.
Почастувала б діток залюбки...
Коли приїдете у гості ви до мами?
Минає час... Ідуть за днями дні,
І старість підкрадається з роками.
В якій би не були ви стороні -
Не забувайте, приїздіть до мами!
01-06.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328585
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Спекотний день згасав. Я поливав квіти.
- Со, - спитала незнайома маленька дівчинка, - досц лобис?
- Напуваю квіти, дивись яка суха земля, - знайшовся я.
- Я тез хоцу.
Вечоріло.
- А це со? – зупинилась біля волошки, де влаштовувався сонний джміль.
- Це джмелик не встиг до хатки, ото і лишається на ніч.
- І со, двелі його хатки заклиті взе?
- Так, - я вимкнув поливалку, - треба йому якусь гарну суху квітку на ніч знайти…
Вона миттю зреагувала.
- Знайсла, - жовтий тюльпан з привідкритим листочком справді підходив, - а со він там буде їсти?
- Нап`єься некару, поїсть пилочку і засне.
Ми чаклували над тюльпаном довго, врешті розпотрошили його. Стемніло.
- Бджіль заснув?
- Так, і мені пора.
- А ти завтра вийдеш гуляти? – у голосі надія.
- Ні, я на роботу….
- То со, ми не побацимось? Я з Київа, там зиву…
- Чого ж - ти ж ще приїдеш – приходь.
- Добле… мене жвати Евеліна, па-па…
- Па.
Вона розчинилась у темряві саду, напоєній пахощами акації.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262338
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 08.04.2012
Вже не злелію той журливий клен,
Що ти зрубав край битої дороги...
Байдужий вітер свище між антен,
Дощі, мов струни, б'ються об пороги.
Вже не злелію трепетну печаль-
Оту кленову лагідність листочків...
Пекучий щем вплітається, мов шаль,
Поміж сумних віршованих рядочків.
Десь за вікном розніжиться весна-
Яка п'янка!Такої більш не буде!..
А ти не бійся, винесу одна
Оту ганьбу оплакану між люди...
І позбираю згаслі кольори-
Моїх надій обпалене ганчір'я...
Хіба ж не ти про щастя говорив?
І пух летів кульбабовий, мов пір'я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328376
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
***
Коли ти всміхаєшся... Тільки устами,
А очі ховаєш за вії -
Тримаюсь за дійсність безсило руками.
І тану, і тихну, і млію...
Немов надвечір’я у зорянім танці,
Стрибає у грудях моління.
Надії –цнотливо-палкі пуританці,
Схиляють під ноги склепіння.
Коли ти всміхаєшся... Кутиком, скраю -
Ловлю кожен порух душею!
Мені усміх твій, наче доторк до Раю,
Мов сонячний день над межею...
(24.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325586
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 06.04.2012
О, як приємно згадувати Вас
у час, коли, хмеліючи коханням,
перебираю зустрічі останні,
де з Вами на руках танцюю вальс,
жаданих скронь торкаючись вустами…
Як небуденно згадувати Вас,
коли вже день погас і квітнуть зорі:
вуста і очі – стиглі, неозорі -
лікують горе, зупиняють час,
і світяться коліна у покорі…
О, як приємно згадувати Вас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328040
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 06.04.2012
Така непоправима суєта, -
У кожного свій біль, своя тривога,
Тяжка вага в житті свого хреста,
Заслуженого, мабуть, чесно в Бога.
Чиясь душа – простягнута рука,
А в когось зачерствіла. Скажуть – камінь.
Дорога щастя зовсім нелегка,
Вона, здається, встелена голками.
Вона незрозуміла. Навмання
Ми знову зупиняємося. Досить.
Якби не було тіні незнання,
То як би загартовувався досвід?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327633
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012
Не зволікай, прошу,не загуби!!!
Кохай її сьогодні до нестями.
Шалену пристрасть радості сльозами
Омий, нектар любові пригуби.
Реанімуй змарновані хвилини,
Що cклалися цеглинками в стіну,
Яку жорстоку сплачену ціну
Тієї незбагненної провини…
На капищі щасливих не буває…
Молитвою кохання освяти.
Любов без меж усі гріхи простить.
Зійшла зоря, минула ніч, світає…
Не зволікай, прошу, не відпускай…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325906
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 04.04.2012
(ПРИСВЯЧУЮ СВОЇЙ РІДНІЙ МАТУСІ)
Я народилася в селі. В сім‘ї дітей було троє: старший брат, молодша сестра і я - «золота серединка».
Багато спогадів в голові роїться про минуле життя, особливо зараз, коли у паспорті «осінь», на скронях зима, а в душі поселилася ностальгія…
Я часто задаю собі питання, чому в дитинстві я не хворіла, а коли стала жити в місті, відразу організм «образився» на мене і щороку канючить повернутися туди, де народилася.
Звичайно, у мене є свої варіанти відповіді на це запитання. Цікаво, чи інші люди будуть згідні з моїми висновками?
По-перше, чиста вода з криниці. Ні з чим не можна порівняти цей неперевершений смак, її прозорість, м‘якість і бадьорість, яку відчуваєш після цілющих ковтків криничної води у всьому тілі. Особливо я навіть до цього часу люблю пити воду пригоршнями і вмиватися рано вранці біля криниці.
По-друге, чисте повітря, море зелені і квітів, і таке привітне сонце. Пів дня, як правило, ми проводили в школі, а після уроків обідали і гнали корову пасти. Бігали босі по землі, лазили по деревах, дрімали на ковдрі із буйних трав і розмаїття квітів. Уроки вчили, коли у вікна вже зазирали зорі і посміхався місяць.
По-третє, здорова проста їжа: щодня картопля, овочі, фрукти, молоко хліб і варення. М‘ясо їли тільки раз на рік, коли кололи порося.
Із овочів найчастіше взимку вживали квашену капусту, вінігрет з овочів, славнозвісну «шубу» з оселедцем, кислі помідори та огірки, а також квашені яблука «антонівку». В льоху стояли ящики зі свіжими яблуками з ранньої осені і аж до весни.
Але найбільше вкарбувався в пам'ять аромат маминого хліба і пиріжків з капустою, яблуками, сиром, вишнями, сливами і квасолею з маком. А ще мама запікала у сметані «конвертики» з гарбузом і «налісники» с сиром.
Раніше в селі не було газопроводу і їжу готували в печі. Спочатку на сильному вогні, а потім, коли залишався жар, їжа «умлівала». Ніде і ніколи більше не їла такі страви.
Хліб пекли в неділю. В цей день також мама всіх дітей купала. Потім ми втрьох чекали на печі, за квітчастою занавіскою, поки спечеться хліб і пиріжки. Аромат свіжо спеченого хліба лоскотав ніздрі і наганяв апетит.
Мама доїла корову і ми смакували пиріжками з парним молоком. На печі було жарко і ми після трапези засинали і снилися нам казкові сни…
Тепер завжди, коли чую аромат випічки, згадую безтурботне дитинство…
А який борщ готувала мама! Замість м‘яса клала квасолю. Особливо смачна ця страва була на другий день, в народі кажуть, що борщ «натягнувся». Коли овочі киплять у воді, вони віддають свій колір і смак, а коли зварений борщ деякий час постоїть, то овочі забирають частину того, що віддали, назад – ось чому на другий день борщ смачніший.
А ще згадую дивовижний аромат побіленої хати. Стіни були зроблені з глини і білили також білою глиною. Цілющі властивості цієї глини всім відомі. Її використовують в народній медицині і в косметології.
Окремо хочеться сказати про аромат сезонних квітів. Весною – тюльпани, нарциси, бузок, жасмин і черемшина, конвалії, підсніжники, проліски і «головастий» ряст.
Влітку повітря полонив аромат абрикос, вишень, черешень слив і яблунь. Біля хати у нас і до цього часу фруктовий рай! А як солодко пахне дозріла полуниця!
Не можу не згадати особливий аромат чорнобривців, улюблені квіти моєї мами і символ нашої квітучої України!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327624
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012
Потрібним бути –
справді є потреба:
для тебе
відкриваються Світи!
Рости
і підійматися у Небо,
котре дарує
світло доброти
з нас кожен хоче!
То ж і ти –
цвіти!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197173
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326720
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
А можна я вас міцно пригорну,
Наскільки зможу міцно й не відпущу?
Ваше ім'я - із запахом бузку
Для мене силу має надцілющу.
А можна я навмисне промовчу?
Слова псують, зазвичай, ноти тиші.
Послухаємо хлипання дощу,
І монолог заквітчаної вишні...
Давайте не відважимось на "ти",
Нехай звертання буде особливе...
Я ж так собі хотіла довести,
Що так буває, що таке можливо...
А можна я усім не розповім,
Що ви є той. І тихо усміхнуся.
В куточку серця, хай і не святім,
А можна я назавжди залишуся?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325704
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Прийшла весна. Дивись, яка весна!
На неї ждуть дуби широкоплечі,
На неї верби моляться у снах,
Про неї навіть квіти перші шепчуть.
Але вона не квапиться прийти,
Вона дощем припрошує до танцю.
А темні хмари, мабуть, то щити,
Які сховали чисте небо вранці.
Воно так є... Хіба ж то дивина,
Що в квітні теж бувають злі морози...
Прийшла весна. Дивись, яка весна!
Яка чудна для нас метаморфоза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326540
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
І знову сколихнулася душа,
І знову мрії падають на аркуш.
До Тебе долітають у вірша́х,
Думки і сни запрошують до вальсу.
Моїм теплом народжений у снах
Звучиш мені на аркуші паперу.
Це сповідь мрій у зболених серцях,
Це та Любов, що стукає у двері.
Ще кілька фраз, не випитих до дна,
Ще кілька митей в серці найсвятіших.
Якби Ти знав, якби Ти тільки знав!..
Як боляче народжуються ві́рші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326417
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 31.03.2012
***
Мій друг мовчить... Сьогодні – безсловесний:
Не в’яжуться думки у перевесла,
Не блискає між римами роса...
Сльоза, сльоза, сльоза
Непрохано вселилася у душу...
Мовчання твого серця не порушу,
Та доторкнуся подихом вікна...
Вона, вона, вона,
Мабуть, так цільно-щемно полонила...
Чи полюбила, та - чи полюбила?
Чи буде чесно пригортати,
Кохати... так, як я?
Кохати
Тебе, мій любий друже?
Дуже, дуже, дуже...
(28.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325923
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Він був сліпим,
та Бачити умів,
згораючи в палаті
до останку...
Молюсь,
аби дожити до Світанку,
не розгубивши
мудрості і слів,
котрі на лікарнянім полустанку
мені він
наостанок заповів...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191468
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325521
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Я застудилась словом «назавжди».
Усе ніяк не видихну обрАзу.
Ти думаєш, що ти такий один,
З яким так легко впасти у екстази?
Без тебе світ похмурий і нудний?
З тобою за спиною раптом крила?
Ти думаєш, що ти один такий,
З яким я вперше у житті щаслива?
Напоїш чаєм із гірських малин,
Загорнеш у обіймів теплу вовну…
А я ж бо знаю: в світі ти один!
І це тобою я невиліковна.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325234
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Якщо в твоєму серці -
сум і лід -
не слід чекати сонечка
від неба!
Для того,
щоб змінити цілий Світ,
то слід розпочинати
саме з Себе!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198437
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323669
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Невидимо з тобою буду поряд,
Хоч і до краю зморена душа…
Розлука мою відданість не скорить.
Я буду близько, хоч тепер чужа…
Тебе не потривожу навіть звуком
Душевних струн, натягнутих на біль.
Нечутно лиш візьму тебе за руку,
Солодшою у сльозах стане сіль…
І поцілую злегка я, безгрішно,
Уста твої. І доторкнусь до скронь
Метеликом замріяності ніжним,
Хай нас тепло єднає – не вогонь…
В тісних думках не спати вкотре мушу,
Вдивляючись в картину протиріч.
Там привид щастя випиває душу,
А може, і не душу, - просто ніч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323653
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Мов сльоза насторожена просинь.
Облітає журбою багрянь.
Осенію, вростаючи в осінь,
Зачіпаю невидиму грань,
За якою життя відбулося.
А дорога (тепер вже стежина)
Ще замріяно дивиться вдаль:
- Де ти, диво-гора? Де вершина?
Лиш калюжі блищать, як емаль,
Лиш усохлі осот, конюшина...
Та старезна верба коло ставу,
Що мої пантрувала роки
І надію гойда золотаву,
Наче внука мого, залюбки,
І скрипить, і зітха без угаву...
18.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323085
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Весна, як жінка.Жінка, як весна:
Буває ніжна, а бува примхлива,
То зазвучить грайливо, як струна,
А то раптово вибухне, мов злива!..
Весна і жінка.Жінка і весна:
У них обох свої земні турботи
Своя морська бездонна глибина,
Свої космічні зоряні висоти.
І не спізнаєш істину сповна,
Бо хміль думок обсиплеться, мов сонях...
Весна-це жінка.Жінка-це весна:
Чиясь розрада і чиєсь безсоння...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323214
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012
***
До легкості... Шифонного обману,
Що все одно сповзе з її плеча.
Ілюзію завчасно-бездоганну
Паяє ґнітом здавленим свіча.
А він цілує пальці і зап’ястя...
Не спиниш розтривожену струну.
І певність, що смакує справжнє щастя,
І що впокорилась лише йому...
(17.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322943
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
Всміхнися,
і тихесенько засни!
Нехай весна
розвіє твою тугу,
як вітер –
жовте листя восени,
бо я завждИ
лишатимуся другом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322801
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 18.03.2012
А коли ти пішов -
то ридали дощі,
замітало шляхи
падолистом...
Рання паморозь срібна
у храмі душі
із калини
зробила намисто.
Я усе іще там,
у далеких світах,
де у снах мені
затишно, тЕпло!
Залишився назавжди
у мріях, піснях,
тільки серце розбите
затерпло....
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197252
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322750
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Ранкова тиша гусне над селом,
Летить весна-прекрасна, юна Геба*!
Таким вершковим піниться теплом
Бузково-ніжне шовковисте небо...
Дзвенять довкруг пташині голоси
Летять луною гучно по діброві
І,обтрусивши хутро від роси,
На сонці мліють котики вербові.
Стара криниця сірим журавлем
З води черпає сонячну монаду,
А сонце вже солом'яним брилем
Висить на вітах стишеного саду.
І так мене дурманить світлий день,
Таке блаженство розтинає груди!..
Нарву зо жменю радісних пісень
І понесу, всміхаючись, між люди!
*Геба-в античній міфології богиня вічної молодості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322308
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012
Хвилююча безрадісна краса:
під крилами горіха – біла хата.
А мати край віконечка згаса:
несила й по долівці вже ступати.
Журливий погляд на побитий шлях:
по світу ген порозлітались діти.
А матінка до хати приросла:
летіла б, та не може вже злетіти.
Судилися і радості, й жалі:
іще краплинку, хоч промінчик вимрій.
У сивім небі стогнуть журавлі:
от-от злетить її душа у вирій.
Про світле, тепле мріяти не гріх.
Зносилася-згубилася вуздечка.
Поскрипує над хатою горіх,
а мати-птаха стереже гніздечко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321300
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012
***
Немає слів. Елегію мовчання
Дарує небо під рум’яним склом.
У тиші теж своє палке звучання
Із вічністю безмежжя в унісон.
На нотах часу - непомітна сила,
Що німотою здавлюючи крик,
Ламає гордість і підносить крила!
Слабенький вогник, пам’яті сірник…
Прибій вечірній. Зтончене безслів’я
У погляді розсипаних зірок.
Цвіркун уяви. І ряднина віри
Між тишею і словом стелить крок...
(11.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320883
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 12.03.2012
О, не сумуйте –
сніг таки розтане.
Жадане сонце
вигулькне з-за хмар,
Мольфар відкриє в небі
теплі крани –
настане час ірисів.
Календар
перегорнЕ сторінку
жовто – синю:
Богинею
зостанетесь.
Мені.
Ясні пісні
нестиму, як Святині:
дитинне серце,
очі –
неземні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321318
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012
Спасибо всем, кто улыбается! Спасибо Вам!
За то, что боль перетереть смогли не раз.
Свое терпение - тончайшая соломинка,
уберегли, не побоясь смертельных фраз!
Вам небо синее, а звезды только яркие!
Была бы рада научится этих сил!
Чтоб улыбаясь под "холодными подарками"
меня изгнаньями мой страх не задушил.
Спасибо Вам, кто улыбается, не прячется!
Идет по жизни, по дорогам и морям!
Вы научите улыбаться! Просто нужно так -
идти мне смело не по тропам-фонарям...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320937
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Мне каждый вечер зажигают свечи
И образ твой окуривает дым...( В .Высоцкий)
******************************
"Мне каждый вечер зажигает свечи,
И образ твой окутывает дым,"
А знать бы мне, кем путь такой намечен?
..Жить без любви приходится с другим..
Ложится ночь туманами на город,
Молочной дымкой кутает кусты..
Ты мне один.. ты мне предельно дорог..
В этом беспечном мире суеты..
К утру мечта задует тихо пламя.
Накинет вновь мне тишина вуаль,
И занесет душа в святую память
Мою любовь и легкую печаль..
А знать бы мне, кем путь такой назначен,
И как мне плыть меж разных берегов?
Дай, Боже, силы все переиначить..
Любовь и счастье..чтобы два в одном..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112031010776
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320727
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2012
Кавовий присмак ночі,
Або кава з присмаком …
Вир!!!
Я зустрічаюсь з твоїми очима,
Вони мій поводир
В коридорах спогадів,
На вокзалах минулого.
В залі очікувань
В тісних валізах,
Під кучугурами дратуючого пилу
Тиснуть один на одного
забутого стоси.
Немов гербарію збірка,
Серед сторінок звичних і буденних дій
Зринає з квіту незабудок
Тендітний світлячковий рій…
Вир!
Б’ють по очах,
Стьобають жмутом світла
Спогади.
Болючі
Ці батоги середньовічного, сп’янілого від крові
Ката,
Витягують із мізків соковиту згадку.
Чіпка і наполеглива рука зриває ковдру спокою і сну.
Штовхає в спину, в кімнату лагідних тортур.
Втекти!
Дайте мені адресу притулку, де не буде твоїх очей!
Припніть мою пам’ять на чужому горищі,
Занесіть на смітник…
Мов шкодливих котів замкніть у чулані…
Щоб пальці твої не тягнулись із мене,
Щоб просом густим не проростали стебла ніжності
крізь мене.
Щоб не сходили зорі очей твоїх, у сонній лощині
Моїх думок.
І щоб примари лагідних розмов не лізли в вуха,
мов джмелі у вікна спальні.
Щоб не тягнулося по п’ятах за мною
Ганчір’я зношене, яке під впливом дивовижних заклинань
Спліталось у міцні канати…
Рубайте пам’яті страшні вузлища,
Які так безтурботно зав’язала я на згадку
На всіх куточках ситцевого серця.
Звільніть мене від … тебе!
Звільнюсь чи я від себе?..
Кава на ніч.
На ніч схожа…
Тривожить…
Гріє душу, п’янить ароматом…
І постійно спогадів хоче
Під голос сльози, що стікає…
Думки обпікають...
10.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320611
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Де ти і я –
нестримна течія:
то тягне нас докупи,
то розводить.
Ім’я твоє
корали хороводять,
виводячи старанно:
«не моя».
Крізь серце
пролітають мудрі сови
на крилах
забираючи у ніч,
та жайвір світанковий –
голос крові,
мені дарує
магію Любові –
крізь буруни
вертаюся
навстріч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320562
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Прийди тоді,
як зіронька впаде,
засвітить ясен місяць
мудрим оком.
Самотньо.
Одиноко так.
Ніде
моя душа
притулку не знайде,
допоки не почує
рідних кроків...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85786
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320505
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Чому
не озираємось ніколи?
Одвічне коло
створює спіраль.
Поглянь,
яка Гармонія навколо!
Сліпі -
її не бачимо, нажаль...
Така печаль,
що ми співаєм соло...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156926
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319866
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012
***
Метіль весняна… То ще не кохання…
Та тріскають набру́ньчені чуття!
Сніжинки поцілунок на прощання…
Погруддя сосен… Вир і майбуття –
Зима кружляє птахом вже відлітним!
Незрима тінь у чистих небесах…
Віночок пролісковий серед світу,
Надія на божественних устах…
І та жага – лиш паморозь остання.
Лоскоче горло сонячний ковток…
Метіль весняна – то ще не кохання,
Та вже чуттєве тріскання бруньо́к…
(6.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319636
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 07.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2012
Музика Віктора Оха.
Коли цвіте за вікнами жасмин,
З тонких гілок пелюстя напівсонне,
Немов пуанти ніжних балерин,
Злітає вниз і на вітрах холоне.
І доторкає запахом п'янким
Душі моєї струни перемлілі...
Холодним сріблом зрошують зірки
Ці пелюсткОво-білі заметілі.
Коли цвіте за вікнами жасмин,
Невже й тобі у ніч таку не спиться?
В тонку щілину атласних гардин
Жевріє місяць, мов руда лисиця.
І може й добре, що кохання плин
Нам доведеться нарізно збагнути...
О, як цвіте, як пахне той жасмин,
Аж віддає краплиною отрути!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319485
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Тепло безформне, як земля
У перший день свого творіння,
Ще спить вагання ручая –
Текти на південь чи на північ.
І день заснув між темних віт
Сосни, в її духмяних лапах –
Ти затамовуєш зеніт,
Я затамовую початок.
Для дійства сонця і води
Нема ні сполоху, ні схлипу,
Усе життя між "я" і "ти" –
Ніяк не звикну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319631
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.03.2012
На шпальтах твоїх очей
травневі вітри співають,
Стирають нічний туман
і руни моїх імен.
Ти питимеш чорний чай,
в самотнім нічнім трамваї.
У темне його вікно
постукає злива, знай....
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192550
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318893
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2012
О, повернись,
жадана, повернись!
І вітерцем
до мене
доторкнись,
увись
ми підіймемося з тобою!
Поглянь, Веселко -
зацвіта бузок!
Нам до зірок -
лишився тільки крок...
Повір мені -
і рани я загОю.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190505
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318789
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Світло межи очі
Пурхнуло птахом -
Поміж натовпу очі твої…
Кисню забракнуло…
Серце вгору стрибає...
Серце, зойкає, ледве дибає,
Серце котиться…
Серце - цить!
Лезом світло дрібно різало, в пітьму падали скибочки серця мого…
Кигті неспокою
За край чіплялися,
За край світу,
А він болить!
Світ в долоні пульсує - кривиться.
Чи до болю звикає – ніжиться.
Підкрадалася хіть…
Вмить напруження батоги,
Люто цьвохкають,
Життя жадібно з мене п’ють.
У перетинки барабанні
В ритмі румби кроки вдаряються
Серцю стишитись не дають,
І дратують, і збуджують, і спонукають вторить ритму вогню!
Здоганяй, зачіпляйся, прив’язуйся…
Голіруч за проміння без страху берись!
Серце сердилось,
З ворожбою билося,
Горизонт сходив на вертикаль.
Серце звабилось
Серця не жаль…
Часу жаль!
Очі ціляться, мене всотують!
Серце зігріється…в долі твоїй…
Серце, зойкає, ледве дибає,
Серце котиться…
Серце - цить,
Хай вже говорить хіть!
02.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318579
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Стурбована,
у ботах ти брела.
Кульки важенні два -
неначе пушки.
Для когось
квіти, посмішку несла
і я впізнав одразу -
Попелюшка...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196116
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317974
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012
***
Ні, не одна! Бо ти десь є у світі!
Хай хмари тут, та там десь сонце світить!
І хай лиш знаю, звісно, і не бачу,
То слабкість... мить... і вже за мить не плачу!
В тобі - душа, в тобі - весняні мрії,
В тобі - проміння щирості, надії...
І та самотність, що до серця пнеться,
Несправжня тінь... Що теж за мить минеться!
Бо й сила думки здатна обігріти...
Ні не одна, допоки ти є в світі!
(28.02.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317966
дата надходження 29.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Несказано між нами так багато…
А я боюсь признатися собі,
що кожна мить з тобою –
ніби свято,
котре собі намріяв у журбі…
Але молюсь,
аби воно тривало,
щоб не остигли
в буднях нам серця,
аби ніколи світло не згасало
В палких устах
і магії лиця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216206
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 29.02.2012
Я вишивала хрестиком провину
повЕрхнями надщерблених снігів.
Столапим левом сонце до загину
жбурляло іскри в бубени вітрів.
Шаманить вечір, ошалів коханцем,
хапає кисень в переддень весни.
Німа трава, минулорічним сланцем,
готова вибухнути в світ... й ...рости.
У Них - Любов! У Них - хрестові війни!
Між них стовпом одвічним тріснув світ.
І що їм...моє вишиття? Стихійним -
Любов
у травах
залишає слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317683
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Торік закрили школу. У селі.
Аж два замки повісили на двері.
Порозбігались діти-школярі,
лишивши тишу й… букви на папері.
Тремтить у коридорі кроків звук.
У павутиння назви кабінетів
снує старанно молодий павук,
під погляди осудливі. З портретів.
Гуляє протяг вибитим вікном
(чи то чийсь гнів, чи то чиясь зловтіха),
а на стільці, за вчительським столом,
дитяча аплікація. З горіха.
На дошці дата. Тема на урок.
Твір-роздум: « Чи селу потрібна школа...»
Чому ж так довго не дзвенить дзвінок?
Він більше - не дзвенітиме. Ніколи.
...щороку в Україні закривають близько 250 шкіл
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317262
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 27.02.2012
Приснись мені,
в мінорі прозвучи:
яскравих зір замріяне спікатто -
і свято у душі...
Мовчи.
Мовчи.
Лише півтону -
голосно занадто...
Іще не час...
торкнись моїх грудей...
легенько...
ніби зовсім випадково...
святкова ця соната...
А людей
немає нині - Музика і Слово.
Вони - основа, чуєш...
А тепер
звучи мені
надірваним крещендо!
Бери мене,
щоб вечір цей не вмер -
Дощенту.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197139
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317154
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 27.02.2012
Моститься лагідний промінь
На моє підвіконня.
Весна?!
Гукають до тебе мої думки…
Безсоння…
Зійшли нанівець любовні послання -
На світі білих нестача полотен.
Малюю твої вуста у себе на долоні,
Малюю очі, чоло, волосся, скроні…
Цілую…
Липнуть думки, мов медом змащені млинці…
Кружляють за площиною скла,
Тендітні тонконогі балерини
Білі,
Пірнають у кишені димарів
І мовчазних ротів кватирок
Грітись.
Ненадовго…
Ховається в шухлядку щастя.
Пірнаю в глибину безмежжя,
У відстань між твоїм вікном і моїм сном,
У близькість миті першого цілунку.
Торкаюсь -
Струмом обпікає плоть.
Запалені думки
тобою,
Вже марю,
Твоє ім’я вигукую крізь ополонку часу,
Рибиною скидаючись над світом.
Берег близько...
Сухий язик
Вшкрябнув несміло піднебіння.
Подрібнений на літери шматочок почуття
приблудою залишився мовчати.
Німа…
Моя любов німа.
…тремчу.
Малюю пучками гарячих пальців
Звабливий вигин твоїх вуст…
Цілую…
27.02.2012р.
(муз оформлення: Maksim Mrvica - Hana's Eyes(The Piano Player))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317233
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 27.02.2012
Не бійся.
Все минає.
Біль пройде.
Шалений вітер
попелом закурить...
Достигне смутком
серце молоде,
а друзі підуть далі
у зажурі -
Понурі.
А потім - ніч.
Без жодної зорі,
бо мрії
утопилися в безсонні...
Але наранок –
сонце угорі!
Де попіл був -
там сонях на осонні
в короні...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317135
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2012
Коли тебе дощу завіса сіра
огорне
і захопить у полон –
у серці не погасне СонцеВіра -
я усміхом
торкнуся твоїх скронь.
Він звільнить.
Принесе тобі свободу.
Не буде сірим хмарам вороття.
Хай сонячним
у будь-яку погоду
навічно буде
все твоє життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250062
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 22.02.2012
Чекати можна довго, навіть вічно,
кидаючи на долю: був-не-був.
Сьогодні я пішла, а Ти забув
очей моїх смарагди предковічні...
Сере́д ночей лютневих не знайти
спокою! Розпинає руки сніг -
і знов в душі чорти танцюють свінг...
Іду до Тебе, а чи варто йти?!
Полюбить серце іншого в недузі.
Загою шрам вином лише до ранку,
і поки згине світ - я до останку
скалічено кохатиму в заслузі!
І так ненадаремно ми зустріли:
я - долю, а Ти -ляльку для потіх.
Зірвав із неба чистий оберіг
для того, щоб Тебе тільки любила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315813
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 21.02.2012
Я залишаюсь серцебиттям,
вітру тривожним звуком,
жалем твоїм,
твоїм каяттям,
віт запізнілим стуком.....
Я залишаюсь
шумом дощу,
сумом безсонних вікон.
Не потривожу.
Не закричу.
Не дотягнуся.
Тільки
інколи тихо гляну в вікно
місяця мудрим оком.
Лиш обійму тебе
синім сном –
трепетним і глибоким...
озвучка: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229013
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 19.02.2012
На березі веселої річки Роставиці, у селі, поміж мальовничих пагорбів, жила дівчинка. Звали її Ая, бо літеру «Р» вона ще не навчилася вимовляти. Найбільше Ая любила дивитися на чудові картини, що писав на небі невидимий Маляр кожного разу, як тільки Сонце починало хилитися до землі там, де Роставиця сягає обрію.
Ая була ще зовсім маленькою, тому не могла вирушити у подорож, щоб познайомитися з Небесним Малярем. Але дуже сумувала, коли Ніч, позапрягавши чорних лебедів у невагомий плуг, щоразу переорювала небо разом з яскравими розмаїтими полотнами невидимого Маляра, і засівала ріллю густими колючими зірками.
Одного надвечір*я, Сонце, збираючись на спочинок у вербовий гай, простягнуло дівчинці на прощання променя, і Ая вхопилася за нього маленькою долонькою.
Тієї ж миті, тримаючись за сонячний промінь, щоб не впасти, бува, дівчинка опинилася на небосхилі і побачила Небесного Маляра: він якраз натхненно розписував призахідне небо. На його палітрі Ая зауважила самі лише світлі фарби, і жодної темної не було: рожева, блакитна, ніжно-бузкова, золота, сріблясто-біла… Червона і синя – виявилися найтемнішими кольорами.
Небесний Маляр привітно кивнув дівчинці, вітаючись, але очі в нього залишалися сумними. Йому також було шкода, що незабарна Ніч з хвилини на хвилину візьметься за її споконвічну справу. І прекрасна картина призахідного неба зникне назавжди, як зникли усі попередні. Тим паче, що довгі і довгі роки, з тих самих пір, як над Землею сяє і заходить Сонце, Небесний Маляр не написав ще двох однакових картин!
Добрий сумний Маляр, ледь осміхнувшись, простягнув Аї маленького чарівного пензлика. Дівчинка дуже зраділа і, вмочивши пензлика у золотисту барву, намалювала сяючу хмаринку на небі – над самою найвищою вербою, яка слугувала Сонцю за подушку.
Аїна хмаринка виявилася дуже веселою на вдачу, і одразу ж, пустотливо покружлявши над вербою, рушила подорожувати краєм надвечірнього неба. Ніби намагалася втекти і заховатися від Ночі, котра вже взялася за свою справу на протилежному боці небосхилу.
Небесний Маляр також помітив тонесеньку стрічечку чорної ріллі, що встигли прокласти лебеді Ночі по тому краєчку його картини, і заспішив, заспішив… А тоді зупинився, прихилився до перестиглого вже сонячного променя і почав сумно вдивлятися у свою незавершену роботу, ніби хотів запам*ятати її назавжди.
Аби хоч трохи заспокоїти Небесного Маляра, Ая пообіцяла кожного вечора змальовувати його неповторні картини до свого альбому для малювання, якого нещодавно подарувала їй мама.
Маляр дуже зрадів, і подарував Аї маленького мольбертика і палітру з космічними фарбами.
…Коли вранішнє сонечко лоскотнуло веселим промінчиком дівчинці щічку, вона прокинулась. Як же Ая зраділа, побачивши на столику, побіля ліжечка, чарівного пензлика! Він сяяв чистим золотом, яким вона учора ввечері намалювала на небі веселу хмаринку. А поруч – палітра з фарбами, подарована Небесним Малярем.
Узявши її до рук, щоб краще роздивитися, Ая побачила, що там були тільки світлі фарби: рожева, блакитна, ніжно-бузкова, золота, сріблясто-біла… І жодної темної.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314904
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 18.02.2012
Молчи мне о знаках таинственных,
О четких пределах ума,
Ведь все в неразумных количествах
Лишает рассудка и сна.
Молчи мне о страхе навязчивом
И скуке предельно большой,
Ведь все, что имеем – незначимо
И в счастье – единый покой.
Молчи мне о завтра и трепетно,
Сжимая ладони, молчи…
Молчи, ведь в словах – неумеренны,
В молчанье – всегда велики.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196742
дата надходження 20.06.2010
дата закладки 17.02.2012
...І падав прощально вальсуючий сніг
На нас із тобою, на стежку й озимі.
Хотів розлюбити тебе, та не зміг,
Хоч ми і розстались, і стали чужими.
Все наше - позаду, лишилось у снах.
А сни золоті, та гостюють не часто.
Минувся не вік, а десята весна,
Відколи нарізно і долі, і щастя.
Зустрілись: забракло і духу,і слів,
Лиш очі вологі і серце, як бубон.
Від вроди твоєї я знову осліп,
Та вже не почую ні "рідний", ні "любий"...
Хитнула голівкою прикре "Вже час,
Не ждатиме потяг...". Пішла по стежині.
І щось потемніло і згасло в очах
Відтоді й донині.
13.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314438
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 16.02.2012
...там попереду час із поглядом що ховає залишки нас самих
пустеля неосяжного неба пророкує вічну спрагу молитви
найважливіші істини завжди простіші простих...
краплі старху вчорашнього дня із очей своїх витри...
я знаю що коли тяжіє погляд зими який врізається в серце
божевілля переростає у звичку і біль стає безтурботним
знаєш більшість із відчуттів доля приправляє червоним перцем...
це буде теплий ранок і неодмінно суботній
коли ти відчуєш - сьогодні любов занадто взаємна і невідворотна
щоб примусити її страждати колишніми іменами...
запам'ятай якщо відпускають легко значить люблять
тільки словами...
підлаштуйся під ніч під її частоти
вилікуй кашель який виїдає хрипами
теплий дотик до серця дорожчий від будь якої банкноти
небо наповнене яскравими смолоскипами
які ніколи не дадуть тобі заблукати...
згадай як важливо часом не знати
з ким засинає і прокидається совість...
сьогодні я буду довго тобі перед сном читати
із пам'яті про наш час...
а ти подумки розпинатимеш
відстань що так легковажно розділяє нас
одним подихом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313792
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 15.02.2012
Мій друг сказав: "Гра в слово - небезпечна!"
Вірші, мій друже, то не гра в слова, -
То біль і щастя, то - сльоза сердечна,
Єства людського музика жива.
У когось слово - наче гостра бритва,
Відбрити може, може і убить.
Мої - то до Творця така молитва,
Якою серце болісно горить.
"Дай, Господи, і талану, і тиші,
Аби такого написать вірша,
З яким би - нерозкаяна і грішна -
Прийшла б до Тебе хоч одна душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167825
дата надходження 23.01.2010
дата закладки 13.02.2012
Завмерло жало морозу
Злякане скрипом драбини,
Шепітком у старих верболозах,
Волохатою тінню під тином...
Чмокає сива хмарина
Своє відображення в склі.
Ліс поправляє чуприну,
Перед люстром з фольги…
Чмихнув зухвало і гордо
Чайник, глипнувши оком
На мене. І довго-довго
Пірнають чаїнки в глибоке
Й смішне потойчаййя…
Кружляють над кріслом
Пухкі аромати. Гречані
Меди гукають іскристо…
Хурделяться вулиці люто
Десь за мурами древнього міста…
Мружиться місячний бублик,
В чашку ввіткнувши писок…
Скрипнули щаблі драбини,
Злякане жало морозу
Тінню скрутилось під тином,
Заснуло у сніжній облозі…
13.02.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313566
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
"Осень. Балкон. Рассвет.
И ничего там нет.
Только рассветный шум.
Время печальных дум."
Леонид Шептовицкий
***
Осень. Балкон. Рассвет.
Комната. Пустота.
Сколько ещё мне лет
Груз моего креста
Переносить вот так:
Ночь, тишина, луна,
Кипа бумаг, простак,
Хлеб и стакан вина?
...Грошик. Букет травы.
Листьев осенний вальс. -
Где-то живёте Вы,
Как повстречать мне Вас -
Ту, что вот так же в ночь
Молится при луне,
Просит судьбу помочь
И привести ко мне?
Как отыскать Ваш след
В будничной суете?
Сколько ещё нам лет
Будут звонить не те?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313527
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 13.02.2012
О, ніжна панно,
як за Вами скучив я!
Морозний ранок
сонячний озвучую,
аби душа зігрілася теплом.
Аби натхненно
очі Ваші сяяли,
аби самотність
серденько не краяла,
оберігало
Янгола крило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313295
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Трояндовий вальс
на Замку станцюємо.
Білий.
Під музику вітру
кружлятимем пристрасно ми
між кленів самотніх,
що листя давно загубили,
і мудрих каштанів,
котрі вже чекають зими...
Трояндовий вальс
під зоряним небом бездонним –
лиш сяючі очі
і тихе твоє:
– Раз – два – три...
А потім – щасливі –
ми містом блукатимем сонним,
і стукіт сердець
підійматиме нас догори!
Трояндовий вальс –
як виклик грядущим морозам!
Ми знаєм напевно:
їм не подолати вже нас!
Трояндовий вальс –
в очах твоїх радісні сльози...
Трояндовий вальс,
Трояндовий вальс,
Вальс..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211747
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 10.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2012
Коли душа вжахнулася пітьми,
що огортала нагло ніби повінь -
до Неба потягнулася крильми,
вхопивши рятівний надії промінь.
Бо хибила на битому шляху...
Бо падала, збиваючи коліна...
Бо стукала у мур, стіну глуху
затвердлої і зимної руїни
невірства... Чи не був то Долі знак,
прозорий натяк виснуваний снами?
У днів стихії рятівний маяк
душі заблудлій між життя штормами...
Щоб в мить якусь торкнутися змогла
крилом великої вселенської любові,
припавши до надійного крила
посланника Небес... із плоті й крові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304117
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 10.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012
***
Не рви... Сльозам не дам вже волі!
Я загубила світ дарма.
Дарма кляла невинній долі,
Вини ж її у тім нема:
Що відійшли, що не вернути,
Що очі згасли, мов зоря!
І що судилося забути...
Вина у тому – нічия...
(5.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311864
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 07.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2012
До Тебе б доторкнутися крізь сни,
Щоб подихом на волі зазвучати.
Я Осінню побуду до Весни,
А Ти навчись минулому прощати.
До Тебе б долетіти до зірок,
І падати,і тишу пробачати.
Десь ближчою ставатиму на крок,
Щоб літом у душі Твоїй лишатись.
До Тебе б переплисти океан,
І відстані усі відревнувати.
До Тебе бігти б через сни й туман
Щоб ві́ршами на аркуші звучати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311818
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Між нами загорілося шаленство:
зненацька, серед осені й журби
перетворився жовтень на блаженство!
Багряним листом сипали дуби,
Вуста ми смакували, мов цукерки:
уперше став солодким листопад.
Удень чекали жовтих феєрверків,
а кожну ніч – незмінно – зорепад!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311074
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2012
Напевно, - я не Той,
а Ви – не ТА,
і віхола між нами -
золоТА -
розТАнула
сльотою і мовчанням.
В коханні -
ми не перші,
не осТАнні.
О, пані,
чом зосТАлась
ГіркоТА?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310871
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012
Присвячується Щ.Л., матері її дітей
…Те серце материнське не спинити,
Не вирвати, не викреслити з болем.
Тобі несуть сьогодні штучні квіти,
І нам вже не зустрітися ніколи…
Як мало було радісних усмішок,
І теплих слів, що встигла ти сказати.
У кого ж запитати би – навіщо
Господь забрав найближчу в світі – матір?..
І он воно… за мить осиротіла,
І серце розривається у грудях…
Матусенько, твої надійні крила…
Ну як без них, ну як без них я буду?..
Пробач, рідненька, болі і тривоги,
Для мене ти за всіх найближча в світі…
І я щодня молити буду в Бога…
…Бо серце материнське не спинити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310423
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 31.01.2012
Яблука гукають гуляти,
Дзвінко сміються джмелі,
Білі квіти звабні, пихаті
На паркан начепили брилі…
Світло ти не вмикай…
Чалапай на помацки у коридорі.
Обриси нечіткі.
Вгадуй дорогу поволі…
Стогне одвірок, ніяково притискаючись до дверей…
Філігранно сплітаються струмені й тіні,
Ніби коханого руки любовно охоплюють стан свічі.
( стогне відроджений Промітей)
Кудлаті розгублені звірі
В небі блукають вдень
І в ночі.
Журяться,
на згадку про себе,
Викрешують краденим серпом заповітні слова
На стовбурах березових,
На ліхтарях:" Тут були білі медведі!"
Пурхають з теплих обіймів
Смугасті малі папірці,
Пальцями довгими ночі
Подеруть на цитати вірші.
Особливо ті, потаємні рядочки, там де ти,
Там де ти…
Повертаючись з мороку, з хуги
Заспіває лукавий кіт
Тулячи холодний писок до вуха
Пісню зимову,
Морозний хіт.
Підперезані димом містичним
Багатозначно пихкають люльками казкарі…
А за вікном яблука кличуть,
Сміються пузаті джмелі
І показують сірі спини
Величні сині кити…
...ти невмикаєш світла?
ходи но сюди, ходи!
29.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310044
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 31.01.2012
Дихай спокоєм,
Цигарку кинь на холоді,
Полиш,
Як самітні пагорби, як застрягле авто.
Полиш свої роздуми, нехай їх додумує ніч…
Я давно не бачила стільки білого.
Білі аркуші, не займані
Поетом.
Білі сувої, не розрізані
Кравчинею.
Білі простирадла, не зібгані коханцями…
Ліхтар освітлює шлях…
Кроки стьожками на канву,
Врізаються білим муліне в сходинки твого під’їзду…
Обтрушую сніг.
Ні, це не перший і не останній.
Але пухнастий і грайливий, мов песик в дитинстві,
Мов приставучий мотив знайомої пісні.
Налипає білим войлоком
Вдаване тепло зимового саду.
Я не наважусь тебе будити.
Дзвінок посеред ночі
Зненацька заскочить тебе в ванній,
Чи на кухні…
І невистачить часу, щоб висохло твоє волосся,
Щоб як слід витерти тіло,
Капці на вологу ногу і в коридор, до мене…
Але ж ти знаєш що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках , на вулиці, серед міста
Не застудишся…
Тому ми цілуємось просто біля вхідних дверей,
Які ловлять гав,
І здивованих запізнілих перехожих
Лякають скрипучим «к-хе!».
Тому ми цілуємось кожен у своїй піжамі
У своєму ліжку,
У своєму сні,
Так заповзято і пристрасно притискаючись тілами.
Крізь вологу тканину відчуваємо пестощі дивних створінь,
Які теж заповзято і гаряче лащаться до ніг, спин, рук…
Сніжинки – нагадуєш, відірвавшись на мить від моїх вуст.
Ні, то нас провокують ангели сну.
Прокидайся.
Я вже виткала килим
Білий.
Прокидайся!
Я вже заговорила зошит віршами…
Прокидайся…
Глянь, це я, вбрана у місячне сяйво, у зоряний смух,
У срібну діадему …
Сніжинки – нагадуєш ти,
Відірвавшись на мить від гарячих пальців…
Сніжинки…
І ми продовжуємо ніжитьсь у віхолі кохання,
Але ж ти знаєш, що всі сни теплі і затишні
І навіть на сходинках, на вулиці, серед міста,
Посеред світу
Не застудишся…
Лише ці заповзяті білі створіння
Поналазять за пазуху,
Завовтузяться попід коміром…
Сніжинки!…Нагадуєш…
Сні-жин-ки…
24.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308707
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 24.01.2012
Я подумки
з тобою у грозі.
І зараз ти –
в моїх міцних обіймах...
Громами небо
рикає, як звір.
Ще пригорнися...
Нині будеш вільна...
У мить,
коли у тебе я ввійду, -
нагряне дощ,
шалена літня злива,
що змиє
хвилювання і біду!
Молюся,
аби ти була
щаслива.
озвучка: Molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267469
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 23.01.2012
"...За тайные знания - истинной магией слов..."
Поэты уходят в пространство написанных строк,
Уходят в пробелы, уходят за грань многоточий.
Обрёкший на рифму себя - навсегда одинок,
Но ты ещё можешь возмездия время отсрочить.
А жизнь обязательно спросит: почём письмена?
И сколько ночей было вложено в эти записки?
И чьи зашифрованы в тайных стихах имена?
И времени сколько стихи отбирают у близких?
Ты будешь платить по счетам за свою нелюбовь,
За поиски истины, смысла, за магию слова -
Бессонницей, болью, ночным откровеньем, собой...
Поэты уходят, но боль повторяется снова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308592
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012
Наконец-то, и...в Киеве снег.
И не нужно на Австрии тратиться,
Где буфетчица в скромненьком платьице
Две зарплаты сметёт за обед.
Кто с работы пораньше - бегом:
В руки – ручки детишек и санки.
А заснеженные полустанки
Стали в играх в снежки́ – драмкружком!
Нет своей половинки для уз?
Нету детского, с клюшкой, погрома? -
...Я, вот, санки пустые везу
С настроеньем до самого дома!
И по глазкам навстречных, в снегу,
Обгоняющих с хохотом-хрустом,
Понимаю, что нынче смогу
Не один пить глинтвейн под капусту.
23.01.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308486
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 23.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.01.2012
Он вернётся к тебе, твой художник, из призрачных странствий.
Ты дождёшься его, потому что не можешь не ждать.
Но мелькают года, как за окнами поезда станции,
Сколько их до конечной ещё, где сойдёт благодать?
Закалённый ветрами, седой одинокий прохожий -
Ты узнаешь его, этот профиль, из тысячи лиц,
Потому что никто на Земле на него не похожий.
Он придёт, повинуясь огню пожелтевших страниц.
Он вернётся к тебе, твой художник, не признанный всеми,
Потому что умеешь понять, как не понял никто.
Он вернётся к тебе. Этот день назовёшь воскресением. -
Он повесит в прихожей на гвоздь свой мольберт и пальто...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308185
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012
Налий мені кави.
Міцної.
Гіркої, мов Доля.
Ми будемо поруч
цідити із фляги коньяк.
Сідатиме сонце.
Чуття будуть рватись на волю.
В компанії смутку
ми довго сидітимем так.
Я дуже далеко,
та подумки нині - з тобою,
тому - не дивися,
що поряд нікого нема...
Налий мені кави.
Міцної.
Мов доля, - гіркої…
Бо Той, хто з`єднав нас -
між нами живе обома…
озвучив: molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202142
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 21.01.2012
- Знайди мене в наступному житті, -
вона мені приглушено сказала...
Лампади вогник аж замиготів,
всередині затерпло, бракло слів -
пішла шукати іншого причалу.
Її колись прийнявши, - відпустив.
Але, скажіть, чому так темно стало?!
Серед зими - розтало.
Стільки злив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236760
дата надходження 24.01.2011
дата закладки 20.01.2012
Я не стану тебе чекати,
Зрозумій. Відпусти. Прости.
Відстань також будує грати, –
Не мости.
У твоєму тісному світі
Поки місця нема для двох.
Мої мрії – тобою спиті, –
Зверху мох.
Мої мрії втрачають мову,
Та колись я сягну мети.
Ще із нас хтось полюбить знову! –
Певне ти…
20.01.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307878
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
У вчорашньому дні
Залишилося щось невловиме,
Щоб наснитись мені:
Рідне, трепетне і незрадливе.
Мамин погляд й печаль:
Серцю боляче, холодно, сумно...
В павутинні мовчань
Наших днів тихе-тихе відлуння.
Заколисують сни,
Почуття розфарбовують в ніжність.
Колискові пісні
Мамі вітром наспівує вічність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307829
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
Мовчання -
тАкож відповідь, принцесо.
Спасибі Вам
за сонце і печаль,
за казку
без причини і адреси,
за небо, що зове
у світлу даль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307852
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 20.01.2012
Вона прийшла -
хвилина у хвилину:
достигле небо
репнуло від слів.
А теплий дощ,
слухняний, мов дитина,
мене за руку
босоного вів.
Ми раювали -
мокрі і щасливі.
Друзяка - вітер
цвітом лопотів.
...Я так хотів,
аби безумству зливи
зі мною,
поруч,
ангел Ваш радів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260889
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 19.01.2012
Заколисує ніч перевтомлені ноги
І розмотує біль вкрай наморених рук.
А мені цілу ніч сняться дальні дороги
І вагонних коліс ледь приглушений стук.
А мені цілу ніч сняться лагідні руки,
Любі очі сумні, вуст омріяний рай.
Сниться серця її розтривожений стукіт,
неймовірні вірші і мелісовий чай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263812
дата надходження 07.06.2011
дата закладки 17.01.2012
Прислухайся -
то дихає весна.
Листочки набубнявіли на вітах,
духмяний теплий вітер – мов струна,
що вже от-от повинна задзвеніти!
Прислухайся…
Вночі росте трава
І тягнеться до зоряного неба…
Всміхнися
і радій, що ти жива,
а я собі молитимусь за тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258788
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 16.01.2012
Метелики-сніжинки в зимову шибку б"ються,
Пряде свій смуток морок над вогником свічі.
Така священна тиша. Я подумки молюся.
Ось-ось Ісуса руку відчую на плечі.
Відчую - й стрепенуся, відчую - і відтану.
Незримий дотик Бога - от істина проста.
Від неї я нап"юся, і оживу, і встану
Знов на свою Голгофу нести свого хреста.
Далеко на Голгофу! У кров збиваю ноги.
Яке тоді вже пекло? І де він є той рай?
Як важко не грішити. І важко жить без Бога.
Прошу Тебе, Ісусе, руки не забирай!
Ти сіяв в цьому світі саму любов безкраю.
Які ж гіркі, мій Боже, були Твої жнива!
Я знаю, як то тяжко - як б"ють і розпинають,
Але, з живим, з Тобою я все-таки жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167600
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 15.01.2012
О,
Жало…
О, наслажденье тьмой,
Что источает свет,
Тебя во мраке освещая…
Уже давно мешают
Шуршащие противно складки платья...
И кружева и ленты …
тают,
как торт.
Как любопытные зверушки
из уютных норок,
из перчаток
покажут нежные мордашки,
мои взволнованные пальцы…
Освобожденья взмах -
одежда, словно флаг,
взлетает…
Кусает
меня морозный рот рассвета…
Как лакомый кусочек
трогает меня губами свет.
Врасплох заставши,
одернув занавес парчовый неприступный
крадет мой взор невинный и смеренный
рука судьбы из темных коридоров зазеркалья…
Там, амальгамой растекаясь
по улицам и площадям сознанья
невидимый, но осязаемый поток
безумия и страсти
влечёт…
О, искушенье!
Как глубока сия минута откровенья,
И ковш ладоней,- чаша упоенья,
В меня вливает лунный эликсир,
Составленный умело
Алхимиком искусным
мли магом…
О,
Жало…
О, наслажденье тьмой,
Что источает свет,
Тебя во мраке освещая…
О, многомерный
Бред!
...влечёт...
23.11.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295326
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 15.01.2012
Дура я, видать, для вас – верю в лучшее.
И презренье – не мое, знать, оружие…
Плохо ненависть во мне приживается,
Но легко и широко мне прощается.
Я ведь дура, я летаю над крышами,
Я ловлю все то, чего вы не слышите.
За подол держу узорный Всевышнего.
И стыда во мне – ни мало, ни лишнего…
Не ценю того, о чем вы вздыхаете,
Но грущу о том, чего вы не знаете…
Мир могу свой каждый день перекраивать,
Замок смытый из песка – перестраивать…
Заплетать в венки стихов вдохновение,
Плакать, петь, любить, кричать – без зазрения.
Не могу я крепко спать в ночку лунную…
Я безумная для вас, я безумная…
Только нету для меня в этом горюшка -
Не прилипнет ваш ярлык к моим перышкам…
15.01.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306741
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
С интересом рассматривая витрины магазинов,
Я, неторопливо-размеренным шагом,
Брела улицами едва знакомого мне города,
Пахнущего и благоухающего весенними запахами.
Зашла в кафе, выбрав его наугад,
Выпить чашечку кофе, поразмыслить о жизни
И случайно услышала твой голос.
Голос звучал из-за перегородки, скрывая тебя самого.
Изумление и жадная дрожь охватили моё тело.
Я наслаждалась глубиной твоих мыслей,
Моя душа трепетала и тянулась навстречу,
Желая растворится в твоей без остатка.
Я не смогла устоять от соблазна знакомства
И прочла на твоём лице, сначала полное недоумение,
Потом некоторый интерес игры кота с мышкой.
Да только с моей стороны никакой игры не было.
Была любовь: дерзкая, страстная и безудержная,
И от того, кажущаяся иногда сущей нелепицей,
Ибо она не вписывалась ни в какие общепринятые рамки,
Она жила в своём, ином мире, так, как с самого начала
Основывалась на ощущениях обаяния
Внутренней красоты и духовности человека,
И от этого стала гораздо сильней,
Развив умение терпеливо ждать, порой и прощать,
И просить прощение самой, и радоваться всему,
Что связано с тобой, радоваться, иногда, сквозь слёзы.
Ибо это жизнь, жизнь полна неожиданностей,
Крутых виражей и поворотов,
Стоит об этом только помнить всегда, не смотря ни на что.
13.01.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306254
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 14.01.2012
Тихо плакала душа,
Біль, згортаючи у сльози.
Розпинали без ножа
Цього світу злі вельможі.
І чалапало дитя
Під покровом зла й образи,
А в дорогу ще й сміття
Підкидали для відрази.
Що ж лишалося душі?
Темінь сивої спокути?
Ні ! Звивалися вірші –
У рядочок з каламуті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298600
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 13.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2012
Якщо ви ще досі його не бачили, я даю вам можливість прочитати цей фільм мовчки,enjoy!
Є темрява і є світло. Є чоловіки і є жінки. Є їжа, ресторани, хвороби, робота, трафік, дні...такі, якими ми їх знаємо. Світ, як ми його собі уявляємо.
Спантеличені горем, люди згадують все, що колись втратили: коханців, яких у них ніколи не було, усіх покійних друзів, вони думають про людей, яким завдали нестерпного болю. Спочатку, вражені горем, вони втрачають здатність відчувати запахи.
Забиваються у власних оселях під ковдри і серця їхні тремтять так, як тремтить молоде оленя перед дулом рушниці старого мисливця.
Проте, життя всупереч усьому невблаганно продовжується. Їжа стає гострішою, надто солоною, кислою, приторно солодкою. До цього звикаєш з часом. Значно більша втрата - це спогади, які тепер немає чим викликати. Запахи і спогади металевим мотузком нерозривно зв'язані в голові. Кориця могла б нагадувати про фартух вашої бабусі, запах свіжоскошеного сіна міг би пробуджувати дитячий страх перед стадом корів. Запах спаленого бензину міг би необачно воскресити пам'ять про першу переправу на поромі. Без запахів зникає цілий океан спогадів.
Спочатку цілковитий жах, відчуття огиди до меблів, сусідів, коханих, нерівних газонів, пакету з-під молока. Потім свідомість затьмарює дике відчуття голоду. Шлунок судомить спазмами і кожен ладен з'їсти будь-кого і будь-що, тільки щоб заповнити порожнечу всередині. Так з нашого світу зникло відчуття смаку.
Люди метушаться, сновигають, дратуються. Поступово їх охоплює несамовитий гнів, а згодом неконтрольована ненависть. Вони поводять себе двома способами: є люди, які, мов стерв'ятники, бігають вулицями у пошуках безкоштовної поживи. Люди, які за своєю сутністю затяті єретики, що вірять тільки у кінець світу. Але є інші, фермери,які завжди йдуть доїти своїх корів, солдати, що сумлінно несуть службу, ті, хто безпідставно вірить у те, що життя всеодно повинно якимось чином продовжуватись або просто не знають, що ще робити...
Люди готуються до гіршого, але завжди сподіваються на краще. Вони зосереджують свою увагу на тих речах, які по-справжньому важливі. На всьому, що за межами жирів та вуглеводів. На тендітно тонких матеріях. Колись ми думали,що Льодовиковий період підкрався нишком...Все довкола одягалось в кригу,а температура приречено знижувалась. Холод - як удар. Швидкий, болісний. Так і темрява огорнула собою землю підступно непомітно. Але спочатку були моменти піднесення, одухотвореної радості. Спільні відхилення скроневої долі головного мозку. Невимовно глибока подяка за те, що живий. Але більш за все- нестерпне бажання бути поряд одне з одним, віддавати тепло, розуміння, підтримку, прощення, любов.
Зараз темно.
Але вони відчувають одне одного... Кожен подих, і вони знають все,що їм потрібно знати. Вони цілуються. Відчувають на щоках одне одного сліди від важких,гарячих сліз, що висихають на вустах і роблять поцілунки солоними. І якби залишився хтось, хто міг би їх бачити, вони виглядали б як звичайні закохані, що ніжно пестять обличчя одне одного. Виснажені пошуком, два м'яких, теплих тіла поряд. Очі заплющені, не помічаючи світ довкола. Тому що ось як продовжується життя! Дотиками, відчуттями глибоко зсередини, наосліп.
Саме так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305608
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 10.01.2012
У цій порі ялинкових весіль
пустує сніг . Ген набешкетив скільки !
А ти ідеш з роботи, в заметіль,
стискаючи в руках вербову гілку.
Заплутується в коси теплий сніг,
знімає з вій таку помітну втому.
Сусід чимдуж з торбинами пробіг,
а ти в руках несеш весну додому.
От бач! Зима ж – неначе й не зима
й тебе вербова гілочка зігріє,
і хоч у ніч Різдвяну, ти – сама,
проте…проте ж лишається надія.
Скрипить дорога пізніми саньми,
вітри гасають на обмерзлих мітлах,
а в тебе диво: посерЕд зими
за ніч, вербові котики розквітли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304648
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 06.01.2012
Темно.
Ранок не скоро.
Вже навіть миші покінчили балачки
Про соковиті смажені скоринки,
Про сала шмат у череві полив’яного глека…
Гудуть дроти.
Обперся спиною бузок
Об вицвілий паркан – чекає снігу…
Сміється небосхил
Одним сріблястим зубом.
І шкіриться грайливо й недоречно
Північ
Пунктиром розцяцькованого міста…
І хрумкає годинник,
Наминаючи нову добу,
Штрикаючи блискучим лезом стрілки
Вузеньку і благаючу долоньку одинички…
Темно…
Тихо…
Лишень пухнасті цапалки музичного капкану
Тримають у полоні мої вушка.
Зимовий штиль,
Заслухана платівка,
Моцарт…і пильний погляд білого листка
Тримає на короткому припоні…
.. і як же своєчасно повернулась муза,
Слів підкидаючи в моє безсоння,
Мов у камін березових дрівцят…
Тепло.
Тихо.
Ранок ще не скоро.
05.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304338
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 05.01.2012
Зніми обладунки, хіба тут доречні реванші?
Ні серця ж, ні дами, ні вдячних тобі глядачів.
Для них ми давно уже стали героями шаржів,
А ти роззираєшся в пошуках кращих мечів.
Облиш свої спроби, зійди, як годиться, з арени
Без звичних для тебе вже оплесків і конфеті.
Ми довго за мене боролись, і схоже, даремно –
Нам світить довічне неразом у незабутті.
Та карою стане не пустка років животіння,
Не плач за жагою, яка переповнить рядки,
Ти болю боявся, а справжні ж тортури – прозріння…
Зніми обладунки, навколо лише вітряки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302739
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 04.01.2012
- Я буду верить, что есть Бог,
и буду я ему молиться,
чтоб в жизни он тебе помог
и крылья подарил, как птице.
- Мне крылья подарила ТЫ,
и больше в жизни мне не надо,
а Бога буду я молить,
чтоб ты была со мною рядом.
(примерно 2004)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304043
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 03.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2012
...цієї осені тепло торкнеться твого серця і залишеться до весни
хтось вірить нашій брехні і засинає із нею на одній подушці
так часто буває...і коли починають снитись розбиті літаки
виявляється що все далеко не так просто...
і життя все ще тебе тримає...
можна пройти до кінця так і не спіткнувшись жодного разу
об власне серце яке ти безрозсудно кидаєш комусь під ноги
яке жбурляють від себе неначе проказу
душею убогі...
коли ти починаєш говорити про те про що інші воліють мовчати
сліпі від початку сліпі від нарождення й ниці
хапають тебе за горлянку
у ребра твої вколюють гострі шпиці
і так усю ніч...до самого ранку...
а потім теплий віск заливає холодні прогалини часу
шматок пшеничного хліба неначе змучена плоть Спаса
втамовує голод і навіть лікує відчуття провини...
у душу твою таку ще чисту дитячу
життя вливає дешевий міцний алкоголь та першопричину страху
і прийде час що в тобі буде настільки мало сучасної людини
що я накінець зможу повірити у Бога...
він зараз невимовно крихітний та безпомічний
не більший від мурахи...
повір я не даремно ховаю тебе від інших
я маю тебе так як і ти маєш мене
тільки довірся рукам
які більше пишуть аніж обіймають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303753
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 02.01.2012
Усе до болю вийшло прозаїчно:
така печаль всю душу обгорта...
Я думала, ти більше не покличеш
мене в думках, а хоч би у листах.
Я думала, що все тобі минулось, -
ти відболів в холодну заметіль,
а спогади і ті покрились мулом,
і сухоцвітом вичах дикий біль.
Не переймайсь, я також відболію:
мені нема зворотнього шляху.
Я думала, то тільки сніговієм
твою любов засипало ветху...
Хотіла так... А вийшло все інакше:
старий закон не діє у житті.
Я думала, ти більше не побачиш
мою іскру в бездонній самоті.
Я думала, а все того не варто...
Розбиті вщент казкові вітражі.
Бо ти сказав до слова, напівжартом,
що ми тепер далекі і чужі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302125
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 29.12.2011
Бывают трудные минуты,
Когда нам очень тяжело.
Нам давят сердце грусти путы
И все не клеется на зло.
Вокруг все кажется убогим
Таким холодным и чужим.
На мир взираем взглядом строгим,
Убрав с него всех красок грим.
Тоска кладет нас на лопатки,
Вбивает гвозди в нас печаль.
Играем с болью томно в прятки,
Какая бьет души хрусталь.
Не слышим тех,кто утешает.
Поддержка их порой пуста.
Хотя частично помогает
Природы бытность суета.
Маяк надежды еле виден.
Туманом бед заволокло.
Последней пристани обитель
Надежду дарит и тепло
Главней всего - не поддаваться
Тому,что хочет нас убить.
Идти и горю не сдаваться!
Найти те силы,чтобы жить!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11007055413
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170098
дата надходження 05.02.2010
дата закладки 29.12.2011
така таємна вервиця
нанизана на час,
де слово слову молиться
сказаннями про нас.
у нарисах на бересті
не день, не два – віки,
у аркушевім шелесті
і в потиску руки.
у душ одна акустика –
себе переплести,
у них нечутна музика,
неписані листи.
нез'єднана, негадана,
прощальна – без чудес,
прошита зорепадами
одна в одну – навхрест.
в полонах і прогалинах,
в рятунках і піснях,
коли горить – то ладаном,
летить – на хоругвах.
самітниця і звабниця –
невипите вино,
їй без кінця вертатися –
давно, давно, давно...
і думами-баладами
чаїний крик нести,
що там, де буду падати,
одна безодня – ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302795
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.12.2011
Не замечая слов, бумагу изогну в подобие стрелы.
И белым лебедем качнутся рукава
Прозрачно ситцевой рубахи
Шагнувшего в проём стиха…
И будут вновь изорваны клыками ночи строки,
И белым перепачканы ладони ритма,
И выдохнет свеча полтакта
В чернеющее зало потолка…
И полетят
В прокуренные будни,
Как в форточку окурки,
Строчки.
Как сорванные в спешке бусы
Раздарят словно звезды,
Бисер.
Неистово танцуют мысли,
Как тростниковые побеги
Растут
Слова из моих губ...
И не стерпеть
Все оголтелые набеги
Твоих упрямых теплых рук…
И поддаваться дикой пляске
Соединяя в поцелуи
Слов бесконечное дыханье
В жару последнего
Июля…
Слова, как бисер,
Мечутся во тьме…
Как страсть,
Как львица,
Как хищник, мечется во мне!
Собрать в послушный и понятный строй
Петля к петле
Пушистый свитер
Связать.
Все соблюдая правила в игре…
И не сфальшивить…
И не предать!
Самой себя на растерзанье не отдать…
Но…Как?!
Не замечая слов, бумагу изогну в подобие стрелы.
И белым лебедем качнутся рукава
Прозрачно ситцевой рубахи
Шагнувшего в проём стиха…
25.12.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302166
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 25.12.2011
***
Сніг по клавішах вершками…
Та вібрація без тями…
Ноти такту – надчуттєвість…
І краплина вже… миттєвість
Ніжним солодом на груди…
Заштриховані етюди…
Півтонально… фантазійно…
Смак вологи… емоційно…
В ритмі танго… щемні звуки…
Сніг на клавіші… і руки…
(22.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301872
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 23.12.2011
Розколихує…
Хвиля вітру розколихує мідну таріль.
Відстань схлипує…
Низ.
Низько падає кожен день
На горизонт лягає парою з димарів
За горизонтом тінь…
Безпросвітний день
Безпросвітний дощ…
Падає, падає…
Білим, дрібним диханням
Починається біг.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
Не розбий тонку грань
Між його поглядом
І своїм …
Секунд десять незмінна
Тонка волосінь
На гачок підчепить
Мить!
Непорушну,
Тонку
Лінію.
Незалюднену глибочинь.
Білого кольору нить втягнута в вушко зими
Голки вістрям сколота
Чорна пучка землі.
Вишивкою нашвидкоруч,
Замовлянням, шепотом
Спинена кровотеча часу.
Спить
Мить.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
22.12.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301600
дата надходження 22.12.2011
дата закладки 22.12.2011
Застигла крапля перед ніччю,
По склу геть в темряву повзе…
А ти ж мені так вабиш вічі,
Вночі ти, мов крихке бізе…
На тебе гляну – час цукровий,
Водою не зап’ю цю мить!..
Жаль – крапля на вікні – без слова,
Але з печаллю… Так болить!
Страждаю, не знаходжу місця,
Бо не налити вже мені
Для тебе чаю… Ти ж бо – місяць…
Між нами крапля на вікні…
13 грудня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299965
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 14.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2011
Ти стояла,
а я –
очі в сторону
Все ховав
ні на що не надіючись…
Та нічого з собою
не діючи
Знову зводив,
і
бачив красу.
Ти дивилася ніжно і
з подивом,
А я ж майже
відвів
свою голову
І не знав,
чи то часом
не марево,
Відмикати цей вічний засув…
Ти стояла
і просто не зводила
З мене погляду,
юності
повного.
Чи ж ти бачила
ще когось
дивного
Хто б ховався від твоїх очей?
Я хотів підійти,
та все згадував,
Що красиві
не стануть
знайомитись
З диваком,
кому тільки лиш
марити,
А не ждати від долі гостей.
Ти хотіла
вже йти,
а я досі ще
Не наважившись
глянути вкотре так… –
Ні,
я погляд твій зовсім не витримав!
Але вголос
все-рівно
сказав…
Я сказав,
що
нехай мені сниться це,
Як байдужий,
коли мрія поруч ось,
Як не вмію
поводитись
дивлячись!..
І тоді ти сама підійшла.
07.12.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298515
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 07.12.2011
на метелика білого,
невагомокрилого
і майже безтілого –
чоботом…
задля чого?
…як дитина –
в куче́риках,
янгольсько мила,
поті́шна,
розтуливши
старанного ротика –
так безгрішно!
неспішно
і невміло
одриває
метелику крила…
тепер не втече,
не покине.
рада
дитина…
…далі
покрутить
у пальчиках тіло –
несподівано
комаши́не,
та й кине…
бо для чого ж воно
дитині таке –
безкриле...
бридке
хочеш
метелика
зберегти?
відпусти…
будеш
про нього
згадувати
беззоряними ночами…
навіть речами
власними,
не володіємо до кінця,
бо й вони
належать не нам,
а підвладні законам
речови́нного світу…
а душі й серця?
єдине,
що справді
належить людині
у земному житті –
не результати навіть,
а сам лиш процес
спонтанної Творчос-ті…
у труді і в любові;
і почуття:
істинні,
не нав`язані,
не набуті,
а власні
СВОЇ по суті.
такі
справжнього
щастя
людського
психологічні
основи...
а одержимість…
тільки
за власної волі
кожен із нас
належить,
чи не належить –
Богу…
і твої балачки
про відсотки
взаємної
приналежності -
тут
взагалі ні до чого…
і останнє:
любов
Чоловіка і Жінки,
КОХАННЯ –
закони його природи
доступно прості:
усього лиш -
свобода
Двох Особистостей
у безкінечній
взаємній
Співтворчості
отаке
від народження
Богом на́дане
кожному з нас
право
а решта все –
від лукавого
07.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298421
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 07.12.2011
Ніколи світ не був таким, як в пафосній поезії,
Хоча, у філософії – також як у тенетах
І хто правіший: племена Південної Родезії,
Чи ситі академіки в просторих кабінетах?
…Хто пише не під пафосом. Бо той життя не знатиме,
Хто тільки розфарбовує по чорно-білій смузі…
Я впевнений, лиш той над нами вічно пануватиме,
Хто геній не примушує одружувать на музі.
16.11.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222618
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 07.12.2011
Співуча скриня ночі, зір підкови –
Виймає місяць для землі прикраси,
Пряде й пряде свою космічну повість
Старий казкар на веретенах часу.
Розвозить віз нефритовим палацом
Розсипані мотки тонкого сяйва...
– Скажи мені, душе, чого ти плачеш?
– Усе тут вічне, тільки я – минаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296913
дата надходження 30.11.2011
дата закладки 30.11.2011
Додому в думках і на шпильках і голос болить,
Дівчатка в дворі то у класики, інколи в салки.
А небо прогнулось, а небо над нами тремтить,
Бабусі вирішують долю держави на лавках.
У мене ж проблеми, бо ти у моїй голові,
Ти там оселився, ти винен мені за квартплату.
Про тебе курю і пишу, і ридаю...Лови
мої поцілунки, обійми і завтрашню дату.
Ти поруч із чайками, дихаєш Ялтою, вітром.
Стоїш на балконі із чашкою кави в руках,
А я обіймаю тебе - горизонтом, дощем і повітрям,
І все, що навколо - це я.Те, що поруч і в снах.
І все що навколо - це ти, навіть сходинки, небо.
Тебе на сніданок...Ти зовсім не маєш меж.
З тобою спокійно, з тобою нічого не треба.
...Коли ти залишиш мене, ти зостанешся все ж.
12.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285979
дата надходження 13.10.2011
дата закладки 30.11.2011
− Я кохаю тебе!
− Як же довго я слів цих чекала!
Я у сутінках віри ромашок зірвала мільйон…
− Ти прости! Зволікав…
− Я прощаю!
− Кохання кабала –
Серцю мила! – І серце для цього найкращий район…
− Ми ще юні?
− О так! Наша юність як світ неозора
І кохання в серцях наших вистарчить всім на землі…
− Ми одні?
− Ні! Ми двоє! Хоча… на планеті Пандора
Окрім нас тільки місяць спочив у вечірній імлі…
− Обіцяй, що кохання без меж, без турботи і віку…
− Обіцяю! В коханні немає зими, – так зігрій!..
− А ти чудо!
− Моя незрівнянна!
− Ми смуток-каліку
Обіграли в розгром за рахунок невиспаних мрій…
01.11.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219481
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 28.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2011
Часу не вистачить…
Ранок. І сонце, ніби кігті собачат,
Порве пітьму, розкидає, розтрощить…
І поналазить у мій сон з малих дірчат
Жовтогарячі плями сонячні і млосні…
Доснись мені!
Привидся відблиском у склі автівкки,
У черзі до кіоска з цигарками,
Надихай у мої долоні паром…
Чи зваб мене під приводом залишитись на каву...
Простих речей
Додай…
Так додають корицю в напій,
так здобрюють ваніллю тісто…
Додай смаку своїх цілунків у мій пастельний тихий ранок!
А часу мало, щоб доснить,
А час сповзає у засекречені невидимі комори,
У сховища, у каземати забуття…
Я не подужаю цей світ.
Нажаль,
Мені невистачить фантазій темних коридорів,
Густих гілок, заплетених пітьмою, щоб заблукать у снах,
У відблисках твоїх очей,
У мерехтінні нестійких зображень
На площині тонованих вітрин…
І в кашемірових обіймах
я не пробуду довго із тобою…
Нажаль.
Рука світанку, ніби ненавмисне,
Вичавлює мене, мов з тюбика темпера,
на прохолодний папірець буття...
Нажаль…
Я не подужаю цей світ…
24.11.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295561
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 25.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.11.2011
Акварель…
В который раз я запорола осень -
Как загнанная лошадь стынет под окном.
Со мною породнится слякоть и пороша,
Прижмется к сердцу лживым языком…
В который раз…
Театральные шторы смыкаются резво,
И нерезонно вглядываться вдаль
С рассудком ясным и кристально трезвым
На простодушную земную пастораль…
В который раз…
Как бесполезны пахнущие воском
И сладостью былою яблочные корки,
И косточки упрямых запятых с восторгом
Продляют жизнь, дыша теплом в каморке…
В который раз…
В пучках колючих, пильных, ломких лето
Подвешено и связано, чтоб не бежало с чердака
И солнце пахнет резко луковичным цветом…
Лишь горяча твоя настойчиво-упрямая рука…
И дрогнут кружева ресниц, и тонких юбок,
Скрипучих половиц потянутся рассказы
О стуке падающих в спешке паре туфель,
О мошкаре танцующей над пламенем в экстазе…
В который раз…
В который раз я «запорола» акварель -
Осенний вкус сочится сквозь бумагу…
Капкан - глубоководный мир - тоннель
И кисть, как лестница, тонущая во мраке…
Но
Я
Держусь…
В который раз меня спасает акварель.
22.11.2011р.
(малюнок: gala.vita )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295092
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 22.11.2011
Ищу зазор между снегом и мной
И понимаю: одно и то же мы:
Снег горизонтальной лежит стеной,
Я с каждой смертью на жизнь моложе.
Ольга Арефьева
__________________________________________________
...заповнюючи собою нехитрі будні та час перед світанком
розмикаючи руки знаючи що це все ж таки востаннє
коли власна кров і плоть стає твоїм сніданком
а наступний вірш - всього навсього черговим повстанням
ти розплачуєшся з тишею одним єдиним франком...
цей страх прокинутися у чужому світі та чужій спальні
по той бік власного розуму та відображення
після півночі коли знімають всі маски карнавальні
кардинально змінюються душі та враження...
там де твій простір обривається на "до" і "після"
там де небо пересипається в долонях мов цукор
поміж усім хламом твого існування залишається пісня
і твій ангел невпинно волає у рупор
"чувак ти сам вперто лізеш на це гостре вістря"...
але як зупинити цю зиму яка у кожного із нас різна
як вивільнитись із густого туману та диму
ховатись за який уже настільки пізно
що не чіпляєшся за життя так як за риму
і цілуєш заплакані вікна так ніжно
що дивлячись на тебе я починаю розуміти
зима - це тоді коли ми суміжно
хочемо зігрітись але боїмось обпектись
об власні серця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294241
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 19.11.2011
І знову чую кроки...кроки...кроки...
Вони відлунюють у тиші з болем,
Немов загублені тобою роки,
Несуться тихим перекотиполем.
Вони крізь морок дихають минулим,
Гортають днів прожиті сторінки...
І знову кроки спокій сколихнули,
Торкнули душу спогадом гірким...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294221
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 18.11.2011
Бачиш, як мовчать стіни…
Мармуровими сходами–невидимками підіймається суть.
Слизько мурашці в дорозі.
Самотньо і темно....
Головне, треба вчасно заплющити очі,
щоб побачити все у пітьмах!
Ні, страху немає…
Мовчу.
Я ж не ворог тобі!
Чекаю.
Постукаю в двері…
Маю
намір
ввійти.
( малюнок gala.vita .Нить Аріадни)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294056
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 18.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2011
А хочеш – я візьму тебе з собою
на сьоме небо? - маю два квитки…
Полинемо з нестримною жагою
за небокрай, у зоряні казки.
Розкаже нам про день яскраве сонце,
про дивну нічку - місяць осяйний…
А зранку, крізь відчинене віконце,
нас приласкає промінь чарівний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292890
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 14.11.2011
Коли в самотність падаю як в зливу,
Де холод пробирає до кісток -
Я просто жінка, хоч у край вразлива…
Але ж і ти десь в цьому світі змок?
Коли в самотність падаю притомна.
Іще жива напевно, чи напів -
Так хочу слів отих, як біла вовна…
Собі на плечі на пів чутних слів.
Так хочу знати: все пусте й минуще,
Печаль в душі притулку не зів’є!
В самотності люблю тебе ще дужче
За те, що ти на цьому світі Є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291996
дата надходження 10.11.2011
дата закладки 10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.11.2011
Ти навіть не спитав мене чому
зелене листя вкрилося снігами,
лиш погляд твій холодний перейму
і знищу відстань голими руками.
На згадку ти мені віддав свій страх, -
мені ж то й свого, друже, забагато.
Ти навіть не спитав: для чого так?
Ти просто побоявся запитати.
А зараз щось вишукуєш в собі...
Ти думав, що не може бути пізно.
Лиш снігом притрусило. Далебі,
нам Бог призначив дві дороги різні.
А як колись боліло і пекло,
і в грудях як щеміло від утрати,
коли в твоїх зіницях тьмяне скло
завадило про щось мене спитати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290468
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011
Ви можете не знати,
що сади
Весною квітнуть
для
людського ока…
То чом же знову
туга
сивобока
Скувала день,
і осені лади
Так швидко наступили, аж печаль?
Ви можете не знати,
тільки осінь,
Така чудова
і
пахуча
досі
Лишень тому,
що зазиває даль.
Не знаючи,
куди життя
тече,
Ви озирнутись можете –
напевне! –
Та хай вагання не
спиняє ревне
І ще –
тримає другове плече.
Живіть.
На схилах осені живіть!
Шукайте щастя
не
в чужих
тенетах,
А у душі-галактики
планетах,
У серці,
що для щастя –
цілий світ.
Ви ж можете не знати,
що душа
Творилася
із чистої любові…
То чом же зараз очі ці чудові
Горять так блідо, зовсім не спішать?
…Шукайте у душі
любові хіть.
Шукайте же
уважно
і
старанно,
Звертаючись до неї:
«Люба панно!..»
А віднайшовши – просто бережіть.
03.11.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290581
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011
Я тебе люблю… Найбільше! Не знаю чому: це почуття просто є в мені й нічого з ним зробити неможливо…
Люблю, коли ти не даєш заснути… Приходиш уночі, сідаєш під стіною, береш у руки чашку кави, яку незмінно готую для тебе, і зустрічаєш зі мною ранок.
Люблю розповідати тобі всілякі нудні історії, відчуваючи твій зацікавлений погляд… Я не кажу, що ці історії про мене, ти і так це розумієш...
Люблю, коли ти береш мене за руку і ми разом блукаємо вулицями… І байдуже, що нікого немає, бо мені ніхто, крім тебе, і не потрібен…
Люблю, бо ти знаєш мене краще, ніж будь-хто… Тільки ти розумієш кожен мій крок, кожну думку, кожний божевільний учинок…
Люблю навіть коли ти з’являєшся невчасно, просто виходиш із натовпу назустріч мені… Тоді ми зупиняємося і, куди б не йшли, повертаємося в парк… Туди, де вперше зустрілися… Мама мене покинула на хвилинку, а я задивилася на яскраві кульки і загубилась у натовпі… І зустріла тебе… Через тебе було дуже боляче… Так я і закохалася…
Люблю, найсильніше люблю за твої мертво-ніжні обійми. Вони ніколи мене не зігрівають, але в них я готова бути вічно…
Люблю… Найбільше в світі кохаю тебе!.. Мабуть, вибач за банальність, і жити не змогла б без рідних безбарвних очей і запаху твоєї улюбленої найміцнішої кави…
ДЯКУЮ, дякую за те що ти є, моя кохана самотносте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289512
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 02.11.2011
Не каюсь, не жалію. Вже не каюся...
Хай навіть світ весь осуд огласить.
В моєму серці квіти осипаються.
І дощ осінній тихо моросить.
Туман осів без згоди і запрошення,
Що навіть і несила далі йти.
Усе дарую: сльози, спокій, прощення.
Лиш ті пелюстки з серця прибери...
У них печаль, безмежний трепет спогаду,
І дика туга. Як вони страшні...
Я за той сум кланяюся листОпаду,
За справжню осінь дякую тобі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289823
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 01.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2011
Знаешь, здесь некуда деться от ветра,
Некуда спрятать сердце, ты знаешь,
Девочка-скерцо, знаешь, что ты теряешь?
О.Арефьева
_______________________________________
...більше нічого непотрібно тільки б міцніше серце
встигнути повернутись додому коли ще усі сплять
дівчинка -скерцо дівчинка -скерцо
ти все відмолила...в душі твої більше немає
проклять...
загалом це скоріше схоже на пафос
тримати у собі лякливі тіні і жити під їхнім ім"ям
що буде коли доля все таки змінить ракурс
дівчинки - скрецо більше не буде там?..
закохані часто залишають коханих знаючи правду
що завтрашній день гострим лезом черкне плече
і кров потече зі смаком мармеладу
і кислотою губи їм пропече...
зрозумій чорні плаття ховають у собі тугу
їх приємніше знімати ніж одягати...
тебе бажає кожен другий
але не сміє на душу твою посягати...
дівчинка-скерцо стурбовано пише щоденник
дівчинка-скерцо лягає спати над ранок...
дівчинка-скерцо схожа до "одноденок"
вона із небагатьох завше цнотливих коханок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289858
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 01.11.2011
Не ховай, мила, радості сліз у чудових своїх оченятах,
Що напоєні чистим теплом і наповнені щастям любові.
Ти така, як весна у раю! Ти така, що у інших дівчатах
Вже не бачу красиві уста, коли в тебе вони – пречудові…
Подивись: моя зірка зійшла; я освічений, леле, красою,
У якій твоя велич і ще твоя сила краси неземної.
Я віддам свою зірку тобі! – хай блищить золотою росою,
А ти просто живи і радій: такі очі – у тебе одної.
Ти ж така, як ласкаві дощі, що змивають самотність відтоді
Як я вкотре собі зрозумів: ти така, як едемова м’ята!..
В мене більшого щастя нема, і щось інше – омріяти годі,
Коли ти, в хвилі радості сліз, не ховаєш свої оченята.
27.10.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289040
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 27.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2011
НОЧИ БРОСАЕТ ВЫЗОВ
СТАЯ БЕЗЖАЛОСТНЫХ МЫСЛЕЙ…
ГЕЙЗЕРЫ БЕЗСОННИЦЫ БЪЮТ ПО РУКАМ:
ТРОГАТЬ, ДУМАТЬ, ЖЕЛАТЬ – НЕСМЕЙ!
ЗАВЛЕКАЮТ ПОТОКИ
ЗОЛОТИСТЫХ ЛУЧЕЙ –
ЛЕЧУ НАВСТРЕЧУ СОЛНЦУ!
ВОСК ПРЕДАТЕЛЬСКИ СЛАБ,
ЖАР РЕЗВИТСЯ НА КОЖЕ,
НЕПОРОЧНЫМ БЕЗУМНЫМ ПОЛЁТАМ ПРИХОДИТ КОНЕЦ!
ЦЕЛЬ ДАЛЕКА,
МАЯК ИЛЮЗОРЕН,
КАК ТВОИ ГУБЫ…
ПОВТОРЯЯ ПОЗУ ИКАРА ,(никто не подставит ладони)
ПУТАЮСЬ В ПРОСТЫНЯХ ПОДСОЗНАНИЯ…
СМОТРЮ НА СЕБЯ С ВЕРХУ В НИЗ, НАПОЛНЯЮСЬ СОБОЙ,
ИСПИВАЮ ПРЕКРАСТНОЕ ЭГО…
ГЛАЗА В ГЛАЗА…
Я И Я…УЗНАЮ СВОЙ ЗНАКОМЫЙ КИВОК ГОЛОВЫ.
ВОЗВРАЩАЮСЬ…
В БЕЗМОЛВНУЮ ЧАЩУ, В УЮТНЫЙ СОСУД
ПРОХЛАДНЫМ ВЛИВАЮСЬ НАПИТКОМ,
ГУБЫ ТВОИ НА СЕБЕ ОЩУЩАЮ…
ГАРЯЧИЕ!
ПРЕДРАССВЕТНЫЕ СУМЕРКИ
ТЕМНЕЕ ВСЕГО.
ЯСНОСТЬ ОБРЕТАЕТСЯ, СЛОВНО НОВАЯ ЖИЗНЬ,
КОЖЕЙ ЧУВСТВУЮ
ЗАПАХ
СОЗНАНИЯ.
НАСЛАЖДАЮСЬ СВОИМ ВНОВЬСОЗДАНИЕМ!
…И ТОБОЙ,
УЦЕЛЕВЩИМ
В МЕЧТАХ…
21.10.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287575
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 21.10.2011
Хотіла написати тобі листа із заплющеними очима
Але у мене безсоння і повіки не закриваються
Хотіла вишкрябати літери своїми нігтями
Проте бутони на пальцях не мають належного кольору
Ще мені хотілося заварити тобі каву з корицею
Втім ти не любиш присмаку яблучного пирога у роті
Тому мушу писати листа мовою птахів
Які стукають зимою у твою шибку і просять пшоно
Та літери в листі схожі на їхні закручені дзьоби
Які викльовують перецвілі бутони з замерзлих дерев
А от кориця цього року не визріла
Бо дощ забув її полити і вона здичавіла
Отак і я можу здичавіти, якщо ти не прочитаєш мого листа
І не прийдеш до мене у ліжко та не проженеш моє безсоння.
Я
_______________________
Я приходив до тебе вчора уночі і намагався відкрити тобі повіки
Але ти спала мирним сном і не зустріла мене з рушником
Я відганяв від твого вікна воронів з листками паперу в дзьобі
Однак вони несамовито билися у вікно. Що вони хотіли з мене?
Ти залишила каву на кухні, але вона охолола
А я так не люблю підігрітий яблучний пиріг
Якщо тобі так добре спиться без мене
То навіщо ти мене кличеш щоночі?
Я прийду до тебе ще завтра але ти неодмінно прокинься
Бо твоє безсоння зганяє злість на воронах, які випивають мою каву
Зоставляючи на дні ночі лише корицю і бутони зів’ялих троянд
Морфей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286969
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 18.10.2011
Осінь прийшла і сіла поруч на лаві в парку,
перебирала листя жовте. А я листки.
Поруч гуляли діти, грали у шахи, карти,
поруч палили листя, звісно, і цигарки.
Я ж бо – ну справді дивна – в парку читала вірші.
Ти, я не знаю точно, мабуть, писала їх.
Осінь – тонка поетка, певне, з усіх найліпша.
Не полишай писати. Де ще той перший сніг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286790
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 17.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2011
Не докоряй моїй бездумній вірі,
Що все у нас закінчиться й мине.
Сьогодні вечір грає на клавірі
Щось дуже гарне, хоч таке сумне…
В моє волосся вплутується осінь:
Пробач, що я здавалась саме ТА.
Мені отруту в келиху приносить
Заплакана і вірна самота.
А в тебе розквітатимуть жоржини, -
Та віра як гранітний обеліск.
І вечір зазвучить на клавесині
Так легко, хоч в душі роздався тріск.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285473
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Мереживом прикриті пальчики світанку
Торкаються складних і вічних тем…
На гойдалках старих розхитуються замки
З пелюсток білих і рожевих хризантем…
Так захотілось закричати,
Щоб навіть вітер поламав кістки об мій старий паркан,
Щоб дах знесло, мов фетру шмат,
Щоб луснули цибулинки пихатих ліхтарів!!!
Щоб, десь,
Десь там далеко,
Там де ти, повисло марево яскраве і чарівне!
Заслало вікна тобі й зір.
Мої слова,
мов альпіністи здерлись вгору.
Об виступи підступні й неприступні
збивали в кров тоненьку шкіру на білих і тендітних кісточках,
загупотіли у мембрани барабанні,
смикнули нерв, мов мотузок дзвінка…
І ти почув,
Як я тебе кохаю!
Заскавучить тролейбус, мацаючи простір
Сумним вологим писком роздираючи туман…
Пелюстки хризантем насипали у зошит
Осінній сон, жовтневу казку, романтичний ман…
10.10.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285350
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Стається усе точно так, як написано в мріях
І нащо томити думки у тісних таємницях;
Нема їх у ставленні, вчинках чи навіть у діях,
Бо вічний секрет – то душа, що сховалась в зіницях.
А ти така мила! Стійка, наче сум монолітів;
Ну що мені ребуси долі, шаради і тести…
Душа твоя виткана ангелом сивим із квітів
І скільки милуюсь тобою – очей не відвести.
23.12.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230748
дата надходження 23.12.2010
дата закладки 09.10.2011
Помовчимо. Словам нема потреби,
скотилось сонце золотом у став.
На фоні перевернутого неба
останній раз тебе поцілував.
Засмаглий вечір крався попідтинню,
трусились зорі шепотом в траву,
у теплу ніч - не схожу на осінню -
коханою тебе вже не назву.
Бракує щастя, кисню до знемоги,
приліг коханець-жовтень між октав,
підпер півнеба місяць круторогий,
чубатий вітер верби чарував…
Помовчимо. Словам нема потреби.
Я знаю: ти чекатимеш мене
допоки вітер розплітає верби,
допоки наша осінь не мине.
плейкаст від AmriLauru на http://www.playcast.ru/view/1664051/d7916b20a28fc51a7bf6677a6d015d890878408apl
переклад російською на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285285
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282175
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 09.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2011
Не бійся ступати на вени
Жовтогарячих жилавих дротів
Рвучко оголювать нерви
Бити струмом очей і здивованих брів…..
Їстиму осінь скибками
Аж поки не наковтаюсь снаги,
Аж поки в мені не вибухне
Серце від критичної маси жаги!
Крокують збентежені крони,
Гілками і снами на південь.
Гепають небу щоденно у скроні,
Важкими думками про літнє...
Ніхто не відпустить, бо не тримає…
Ніхто не рахує заграв…
На любовних конвертах адреси немає,
Тай поштар заблукав…
Схаменись
Вись!
Дай мені ще один подих, посміх, злість..
Дай мені
Один лиш келих
отрути
З тихим і глибоким, нічним, мовчазним
І підступним тобою…
І струмені осені,
І вибухи вітру,
І сонні прогалини неба,
і небезпечно жагучі вуста близько...
Близько!
Миттєво і вбивчо
тактильно входить жовтень
у душу і в вени
знову тобою
карає…
Вись!
08.09.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285002
дата надходження 08.10.2011
дата закладки 08.10.2011
Туманним світанком прощається бабине літо,
Розкидавши мушлі порожні на білім піску.
Чого ж це я плачу?Мені залишаєш півсвіту,
Бо й досі ще любиш мене,ненадійну таку...
Чого ж я шукаю,простромлена наскрізь дощами,
В обтесаних скелях,закутаних в білий туман?
Мені залишаєш в квадраті віконної рами
Усміхнене сонце,що впало в нічний океан...
Мені залишаєш грайливі дзвінкі зорепади,
Розлитий по небу Чумацький осяяний Шлях...
Чого ж не знаходжу в дарунках твоїх я відради?
І роси холонуть в моїх мерехтливих очах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284782
дата надходження 07.10.2011
дата закладки 07.10.2011
У коханні хлопець зізнавався тихо:
«Ти для мене – зорі, хоч на серці шрам;
Ти – моя богиня, що прогонить лихо;
Ти – мої світанки; Ти для мене – храм.
Ти для мене пісня. Ти – мої зіниці
Напуваєш раєм; рятівний мій круг…
Ти – весна шалена; книги на полиці.
Ти – моя пелюстка... Я ж для Тебе – друг.»
12.10.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215669
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 05.10.2011
Тепер іди й живи собі в мирУ.
Хай суєта, як муха,
лізе в очі.
Моя субстанція безсмертна.
Я не вмру.
Мої слова безумні.
Та пророчі.
Ти відступився. Ти не поборов.
Зневажив Істину
і мудрість Богослова,
який прорік, що страх
вбива любов:
той, хто боїться –
недовершений
в любові.
Ти одрікаєшся од мене,
як од віри.
Вмирають,
наче лебеді,
надії.
Слуга умовностей
і вічний в’язень міри,
ще каяття тобі
обтяжить
вії.
Я вистою. Я не схилЮсь.
Є сили.
Моя субстанція безсмертна.
Я не вмру.
Ти був святим!
бо я тебе любила.
Тепер іди
і доживай
в мирУ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282741
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 05.10.2011
Теперь не пожалею, не прощу
И больше останавливать не стану.
Без слёз, без крика - просто отпущу,
Улыбкою закрыв глаза обману.
Открою настежь двери, а сама...
Уйду я в комнаты давно пустые.
Остановились стрелки на часах,
Что отмеряли счастья дни скупые.
Так тихо в нашем доме и сверчок
В углу на скрипке не играет звонко.
Я телефонный отключу звонок...
И вдруг расплачусь горько, как девчонка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284249
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 05.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.10.2011
Куда выходят мои окна?
Уходя, забудь ненадежности свет…
Вместо уютной кухни – поле…
Танцуют тени в белом омуте лет…
Куда выходят мои окна,
Забывают и сами где же их место.
Посреди кричащих ветров холодных,
В точку кипенья сока земли, в трещину
Пространства немого, втисну одно из окон…
Сотрясая тишину барханов моей постели,
Пробежится ящерицей быстрой скромный
Твой взгляд.
Мечта постучит в занавешенные тьмою двери.
Куда выходят мои окна?
Плутают в словах чужих стихов и поцелуев,
Что-то путая поминутно, множат крик чаек,
Гулкие коридоры внутри бесконечно лживых витражей…
И капли с подоконника планеты
стремятся все попасть в мои ладони……
…и цветом чайным,
и цветом ночи,
умноженным на мой благо вещающий сентябрь
и дважды отражённый в стеклах
уюта миражем пройдет по сложному изгибу на руке,
сочась сквозь ненадёжный плен замерзших пальцев
ветер.
Как носовой платок, впитает влагу
мое грохочущее сердце,
впитает осени дрожащие рассветы,
и боль приглушенной пастели …
Забудь, куда выходят мои окна,
пусть мечутся в догадках злые языки,
брехливые собаки тайных обществ,
Пусть !
Я буду жить в степи поэзий и безумной страсти,
на этажах , а лучше, этажерках книг,
и засыпать в часах песочных,
когда забудешь время в спять вернуть,
я буду ждать!
Я буду ждать,
Когда вернутся мои окна
с улыбкой солнца на стекле,
С тобой вернутся мои окна!
Я буду ждать !!!
27.09.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282979
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Я кожен раз вмираю,
коли Ви
Проходите повз мене
збайдужіло.
Зелене літо
ще не побіліло,
А зранку запах
свіжої трави
Уже не той.
А Ви – ще досі ті! –
Із дня у день
велично і красиво
Минаєте мене,
а втім,
це диво,
Що кожен раз ці зустрічі прості
Банальні, передбачливі,
пусті
Приносять серцю
стільки насолоди
І знаю я,
повік
не вийдуть з моди
Блакитні очі,
як нектар густі,
Які на мене зовсім не течуть.
Ви знаєте,
а Ви
як чарівниця,
Що не одному стільки –
стільки сниться,
І не одному
в мимовільну путь
Красою барикаду возвели.
Ви знаєте,
а я Вас
не розлюблю,
Я швидше
сам себе
у цім погублю,
У цім гріху
із запахом смоли
Церковної.
Бо вроду молоду
Не обманути
ані на хвилину!..
А завтра я у сотий раз загину,
Коли повз Вас, байдужую, пройду.
27.09.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283081
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 28.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.09.2011
Я время ощущаю мыслями,
Словами, жестами и взглядами,
Годами безоглядно-быстрыми,
Как-будто в долг у жизни взятыми.
И снами грустно-непонятными
И яркими, порой ненужными,
Чернильными на пальцах пятнами
И радостью, и в сердце стужами.
И вьюгами, и звездопадами,
Молвою и чужою завистью,
И нежным танго-листопадами,
Улыбкой и минутной слабостью,
Любовью, грустью и разлукою,
И тем, что жить могу уверенно.
Я время ощущаю скукою
И пониманьем: в нём я временно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282524
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 25.09.2011
Невозможно придумать ответ,
А возможно не знать ответа.
На единственный твой «Привет»
Променяю «за так» полсвета…
Я смогу всех друзей забыть,
Красотою себя укрою.
Невозможно тебя не любить! –
…Но возможно не быть с тобою.
17.09.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281504
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 19.09.2011
Як тихий струмок повесні оживав, забринів –
Влюбилася дівчинка в хлопця з сусіднього дому,
А потім дізналась, що жити їй – декілька днів…
І так написала, не кажучи й слова нікому:
«Не виживе Бог без Богині, інакше пітьма…
Ти мій диво-Бог! – Я повірила в Бога так пізно…
Хоч я іще пишу, а втім, мене майже нема,
Хоч ти не дізнаєшся, як я прощаюся слізно.
А розум тобою так легко, так сильно сп’янів!..
(Кохання в дванадцять немає, повторює ненька)
І навіть якби я прожила ще тисячу днів,
Ти й так не звернув би уваги – я надто маленька…
Вже завтра, як сонце зійде, то моє голубе
Заквітчане небо погасне, відчувши утому… –
І інші блакитні очата зустрінуть тебе,
Коли ти несміло й самотньо ітимеш додому…
Живи, мов за двох! Наче я в тобі також жива,
Живи і не думай, що завтра твоє не настане, –
Живи до ста літ. Вір у те, що стаються дива
І серце не знає осіннього, тільки весняне.»
…Як тихий струмок літом пісню дзвінку вигравав,
Одному красивому хлопцю набридло трагічне
І він не писав! Хоч і болю свого не ховав… –
У воду ступив, де ховалося небо і вічне.
14.09.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280612
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 14.09.2011
Я забуду тебе, як помре почуття голосне;
Я забуду тебе, коли стишаться грому гармати;
Я забуду тебе, коли жайворон в небі засне,
А піснями на небі хмарини спроможуться стати.
Я забуду тебе, як дощі перестануть іти,
Коли сніг повесні просто тихо розтане без бруду
І на радіо зникнуть усі про кохання хіти, –
Я забуду тебе! Я ніколи тебе не забуду…
05.09.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278808
дата надходження 05.09.2011
дата закладки 05.09.2011
Выскоблен до бела ночи казан,
Нежным ротиком солнца
Исцелован рассвет…
Осень. И больше ни слова…
Каштаны давно это знают,
Хрустят, как болельщики, чипсами листьев.
Животы выгревают бездомные сливы,
Нагловато взирая на мир…
Осень…
Острее нет, чем лезвие начала,
Что неизменно укорачивает время…
Кистью , авторучкой, стрелой
Пронзает, осень мою судьбу.
Шипами выцветших роз
Обнажённые улицы сна расчерчены…
И я снова влюбляюсь,
В карамельные сказки
Курчавых знакомых алей…
В старомодные шали туманов
И в клетчатый зонт,
И в рубиновый кубок заката,
И во влажный древесный хмельной аромат…
Осень.
И больше ни слова…
03.09.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278376
дата надходження 03.09.2011
дата закладки 03.09.2011
Бачиш генія у моїй душі, хоч насправді – лише каліку
Бог створив колись.., тільки вкотре ти проводжаєш мене до трону…
Я довіку тебе кохатиму.., хоч минатиму – теж довіку
І до скону лиш фотографію цілуватиму… – так, до скону!..
А на небі – все фіолетове; під ногами – мов рай зелено;
Серце проситься в задзеркалля – о яке же воно ледаще!..
Я у сумнівах помиратиму, хоч сміятимусь… – так, шалено!
І романтику подавлятиму.., та писатиму – якнайкраще…
25.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207753
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 18.08.2011
Осліпила радістю, заглушила криком
І зірвались всесвітом всі переконання;
Приручила кольором, напоїла звуком,
А по серцю молотом вдарило кохання…
Заселила юністю, приласкала літом,
Розлучила з відчаєм, кинула до неба
І тепер навіки тут подружились з світом,
Бо коли потрібні ми, то і нам все треба.
07.11.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220732
дата надходження 07.11.2010
дата закладки 18.08.2011
Тепер я живу у Нарнії. У серці запахло м’ятою
І в небі з’явилась райдуга, та й очі – уже не стрази;
Цілує душа непізнане і осінь стала крилатою… –
Бо ти відповіла взаємністю уперше за всі ці рази.
Тепер – геть усе по іншому. І мрії – уже не вузлики;
Краса пише ті елегії, в яких зацвітають лози…
Не треба садів Едемових, не треба гучної музики… –
Бо ти не відвела погляду коли навернулись сльози.
17.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211375
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 17.08.2011
… срочно, несколько строчек!..
Сон заползает за шиворот сладострастным теплом,
Наушники змеино извиваясь издают шипенье,
Однообразностью своей сводя с ума, ведут в кино.
Сплетемся-свяжемся руками, как на память узелком,
Целуемся, как и положено, тревожа непонятливых соседей…
Ты пахнешь как-то несерьёзно кока-колой, летом…
Моей губной помадой записан телефон на проездном билете.
И третий час не сводятся мосты, не завершаются беседы…
… срочно, несколько строчек!..
Тетрадь вдыхает воздух моих снов, рисуя твои губы,
Стыдливо пряча на седьмой странице свое заветное люблю…
Распахнут мир. Звенят рассветы, будоража будни,
Своим неистовым желаньем вторить бесконечно соловью…
Проснуться дай!
Пусть громыхают словно фейерверки в небе
Слова любви на каждом перекрестке!
Дрожат в руках смешные хризантемы,
И каблуки незло вонзаются в щебенку,
В пучок непослушные мысли связав,
Ледоколом толпу рассекая,
На последней минуте догоняя состав,
Успеть все сказать. На грани…
На последнем ряду кресла уютней и мягче.
Губной помадой испачкан непослушный ворот
Я буду пахнуть летом в легком и прозрачном…
Танцует с нами самый лучший в мире город!
Не пробуждай…
15.08.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275321
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 17.08.2011
Ты приходи, пока мой дом открыт
Но он открыт совсем не для скандала,
В нем чашка чая на столе стоит
И тонкий, терпкий аромат сандала
располагает вовсе не к вражде,
мой дом открыт для дружеской беседы,
Там в жаркий полдень грезят о дожде
И в стужу отправляются по следу
из дома прочь, не важно - день ли, ночь,
Мой дом - вокзал, пристанище и пристань
Я помогу - кому смогу помочь
Молитвой Богородице Пречистой...
И пусть метут снега, идут дожди -
На свет в моём окне ты приходи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275307
дата надходження 15.08.2011
дата закладки 16.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2011
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.
Загубилися влучні слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -
Розлетілись думки по світу.
І безжально спресовує час
Пережиту кожну хвилину
Закарбованих серцем фраз
Про любов й печаль лебедину.
Несподіваних спалахів мить
Зазоріє світлим лібретто.
Мов оголений нерв болить
Невгамовна душа поета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275107
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 15.08.2011
Плечо твое нечаянно задела
И вдруг, как будто взглядом приколочен,
Ты прошептал: «Вам так красиво в белом
На фоне этой слишком темной ночи…»
Не поддавались локоны мятежным
Твоим ладоням, на ветру играя.
Ты угадал – на этой шейке нежной
Хранятся у меня ключи от рая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275098
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 14.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.08.2011
«…Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!»
В. Симоненко.
Щаслива ти? Тоді чому сльозина
Так болісно рум’янцем потече…
Чому без крил у ранці знову спина
І біль колишній не на жарт пече…
Для чого дум у серці ціла сотня,
Навіщо знов виходиш до Збруча…
Нещасна ти. Нещасна, бо самотня
І гордість нас так рідко вируча…
31.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208690
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 12.08.2011
Коли долонями торкаєшся душі,
коли вдихаєш зранку сонце з мого тіла,
здаються ангели нам зовсім не чужі...
Земля, здалось, у пульсі раптом затремтіла.
Коли настане день, сріблясто-золотий,
захочеш далі жити - дико і нестримно!
І поглядом - водночас грішним і святим,-
мене обіймеш так, неначе це таємно.
Коли не стане сил, щоб встати і піти,
коли забракне слів, щоб знову попрощатись...
Не йди! Залиш свої надумані світи,-
дозволь мені тобою тихо милуватись.
Коли долонями торкаєшся до мрій,
коли ти перед сном знімаєш свої крила...
Коли ти не один... Живи! Кохай! Радій!
Тримай щодуху нас!... Я так ще не любила....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274525
дата надходження 10.08.2011
дата закладки 10.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2011
плакала мавка над сторінками з віршами.
плакала, бо не може більше, ніж Небом велено.
з розпуки сіріли очі, ті що іскрились зеленню.
"завтра" її туманом густим завішане.
плакала мавка (в часи цифрових технологій!)
рукою торкала бездушну комп'ютерну мишу,
смуток гіркущий очима долу спустивши...
...світові ж байдуже. в нього закони строгі.
плакала мавка. хоч і ніхто не скривдив.
сльози - вода і омана: цинічне кредо.
у недолюблених в долі багато "недо"...
...поспіхом на червоне. життя - корида.
подих легкий усі мрії нараз розтрощив.
мавка вмивалась сльозами під раєм на сходах...
чув, що учора казали прогнози погоди?
в місті ангЕлів назавтра чекайте дощів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274180
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 08.08.2011
Плакала жінка на східцях до храму.
Сльози — мов вервиця.
(Галина Крук)
Хтось затуляється кволо руками, -
І не обернеться.
Плакала жінка на східцях до храму,
Сльози – мов вервиця.
Шепотом з розпачу щось гомоніла, -
Тихо молитвою.
Зморене тіло під одягом білим,
Світлою свитою.
В пальцях тримала своїх медальйон, -
Лик Богородиці.
Але не спитав з перехожих ніхто
Чом вона молиться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273052
дата надходження 01.08.2011
дата закладки 04.08.2011
я в шибку стукала тобі, ти бачив?
серпанком ніч спустилася над призьбою...
легесенько, нечутно і обачно
тобі з туману янголів вирізьблює
тобі пряде накидку з дивовиж,
а я присяду біля ліжка поруч
і цілу ніч, поки ти міцно спиш,
світанок вишиватиму власноруч
щоб він тобі пах вишнями і м'ятою,
щоб наливався золотом Ярила...
а поки ніч, цілую в губи я тебе...
а ти про це не мав і гадки, милий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272660
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Мене навчала Як плести віночок,
Вплітати квіти в сни дівочих мрій.
Канва волошок спогадом лоскоче
Ледь-ледь моїх доторкуючись вій.
Ховало сонце в хмари жовту спину,
ти - вся вмістилась в кольорі очей.
Я в них туманом прибережним линув
у присмерках сполоханих ночей .
Хитка ж любов… мов учорашня слава.
Украв хтось щастя сплетених годин,
тобі недоля постіль з іншим слала,
а в мене у душі гірчив полин...
З тих пір не ляже на твої коліна
моя важка й непутня голова.
Я у волошках зірваних загинув,
щоб у душі не проросла трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272717
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 30.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.07.2011
Тиха неувага так мені простима;
Ну куди кохання знову привело?
Фея-чарівниця з юними очима
Сіє в моє серце зорі і тепло.
Ні, вона принцеса! Молода княгиня
І на крилах юні щастячко несе…
А краса в зіницях, наче небо синя,
Може й не безмежна, та для мене – все.
І нехай у душу ще немає ходу –
Все-одно там світло, а не дика тьма.
Так, вона байдужа, – холодніша льоду! –
А утім, для мене гарячіш нема…
22.07.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271558
дата надходження 22.07.2011
дата закладки 22.07.2011
Прикажи отрубить мне два пальца…
Безнадёжно оставь убиваться…
Прикажи в кровь изранить запястья
(я поверю, что это для счастья)
Прикажи мне прийти к вратам ада
(ты ведь бес). Значит точно так надо.
Прикажи обесчестить невинность.
(пусть уж будет моею провинность)
Прикажи напоследок (потомкам)
Опуститься к дну ночи истомно.
И почувствовать в зыбких причудах –
Появленье всемирного чуда!
(точно знаю – приходит откуда)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270774
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.07.2011
(Вона):
Ти друг, чи так? Скажи мені між іншим,
Бо я вздріваю в посмішці твоїй
Якийсь хід слів, а, може, навіть й більше...
А якщо ні, то зразу дай відбій.
(Він):
Пробач, що не сказав тобі відразу,
Вже - позолота втрачених ночей.
Тобі ж болить…болить почата фраза,
Промовлена без вогнику очей.
(Вона):
Ти друг, чи ні? Скажи мені не вголос.
Я право маю знати, чи не так?
Ми ж часто так сліпі на те, що поруч,
Воно ж лишає зашкарублий знак.
(Він):
Пробач ….змовчав, хоч не мовчали руки,
Любов у дружбі - тягарем лягла.
Між цим шаленим та сердечним стуком -
Обійми ще не стратили тепла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268725
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 05.07.2011
Відбуяли сади ненавмисне,
Назбиравши життів сто валіз;
Хмара усмішок вкотре нависне,
Затуляючи промені сліз…
У зажурі – світанки холодні,
Не врятують ці сни від задух;
Залишаючи плоть у безодні
В небо лине замріяний дух…
Заплету неціловані хмари
Майже в кожне із їхніх життів
І при чому тут віра у чари,
Як я сам цього – сам захотів.
06.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209664
дата надходження 06.09.2010
дата закладки 03.07.2011
Пигмалион *Демиург**! Создай меня обратно!
Не вышедшей из чрева ада,
Не изгнанной из рая…
Просто создай меня умеющей ждать!…
Внуши белой глыбе любовь.
Уговори молчаливую клавишу рта
Кричать от восторга в тесной каморке объятий…
Бесконечно желать поцелуев
И звучать простотой междометий…
Снова создай меня неумеющей врать!…
Сотри с лица вуаль гордыни,
Смой краску театральных оргий лести ,
Освободи души сетчатку
От наростов невежества и страха,
Так, словно это окна
В заброшенном хрустальном замке.
Смахни паутину с дрожащих зеркал…
И солнце взойдет!
Пигмалион Демиург! Создай меня обратно!
Прими из нежного лона природы
Трепетный бутон красоты и любви.
Создай меня умеющей жить…
Сотвори это чудо земное!
И солнце взойдет!
2.07.2011г.
*Пигмалион был царем острова Кипр, сын Бела и
Анхинои. Он высек из слоновой кости статую и
полюбил её. Дарил ей подарки, одевал в дорогие одежды,
но статуя продолжала оставаться статуей, а любовь
безответной. Тронутая такой любовью, Афродита
оживила статую.
**Демиург
Демиург (греч. demiurgos — мастер, ремесленник, от
demos — народ, ergon, urgos — работа) Демиург
предстает как «творец и родитель Вселенной»,
производящий и упорядочивающий физический мир в
соответствии с идеальной моделью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268110
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 02.07.2011
Витікає любов, наповняючи, – ми ж молоді!
Світ дарує, коли ми відкриті для всіх до нестями…
А мій день починається, мила, заледве тоді
Як у тебе з-під вій дві галактики сяють вогнями.
Мої мрії без тебе скупі, це пустельні піски;
Мої мрії з тобою – це все, що потрібно людині!..
Я б і може ще жив, розлетись білий світ на куски,
Тільки хай не згасають оті дві галактики сині.
24.06.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266826
дата надходження 24.06.2011
дата закладки 24.06.2011
Ночь одну прошу.
Одну постель,
Один бокал на двоих.
Жизнь одну прошу…
Ночь смешает наши волны,
Наши удары сердец,
Наши губы и волосы…
И провиденье нам подарит
Звездное покрывало,
Со множеством мелких прорех
в которые буду заглядывать я,
в гости пришедшая!
И ещё попрошу
Песню.
Интересно, как поет наутилус
в загадочных коридорах …
Лестницу в небо
Слизывать сладость зефира.
Перламутром накрасить губы,
Чтобы жадность твою обозначить.
Чтобы сравниться с прибоем
Запечатлеть поцелуй на влажных скалах
твоих неприступных мысов свободы.
Чтобы хранить в себе все сокровища мира,
Чтобы увлечь тебя за собой!
И только одно прошу
Познай меня!
Ночь одну прошу.
Одну постель,
Один бокал на двоих.
Жизнь одну прошу…
21.06.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266337
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 23.06.2011
Елегія останніх днів тепла
в дрижанні мрій, між запитальних знаків.
Втрачаю силу – ти ж по стежці йшла,
у розпалі цвітінь червоних маків.
Не вистачило Вічності хвилин
тебе переконати, (що вже Долю…),
ще б вуст твоїх торкнутись – двох жарин -
та загубилось серце серед поля.
Тобі…кому ж я знову присягну?
В полин гіркий без гордощів заплакав
Чомусь печаль. Чию шукать вину
у розпалі цвітінь гарячих маків.
PS…квітують маки. Я між них впаду.
краї пелюсток згадкою червоні,
ледь чутні дзвони вкрали молоду.
ШкодА, не вгамували маки дзвонів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266115
дата надходження 20.06.2011
дата закладки 20.06.2011
Ти відводила очі і тихо душа моя в’яла,
Почуттями зривала ти серце (хто любить – сапер!)…
Ти не вірила в мене, сміялася, з іншим гуляла;
Ти забула мене!.. – Та згадала раптово тепер.
…А тепер все не так. Серце більше не ниє, не чахне;
Біля мене упевненість ангельська сяє теплом.
Біля мене усе!.. І хоч небо ще мріями пахне,
Від старання душі навіть аура йде на пролом…
Бо тепер все не так. Та любов – не релігія Вуду;
Біля мене тепер тільки успіх, і де б я не був, –
Біля мене усе! І хоч я зупинятись не буду,
Ти згадала мене… Тільки я от про тебе забув.
27.01.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237293
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 16.06.2011
Ох, як підеш десь мене шукати
Себе не тямлячи на пагорби і луки,
А я навмисне задрімаю в хаті,
А ти розпачливо заламуватимеш руки…
Пружні росою вмиваються стебла…
Зачудовано небо сміється із нас:
Щоразу кажу що не хочу, нетреба,
Та сама спокушаю тебе раз по раз.
Опускаю додолу очиська грайливі,
Зиркаєш в пошуках знаків таємних…
Просигналю вишиванкою в житі…
І бігом заховаюсь де сухо і тепло…
Ох, як підеш десь мене шукати ,
Нападу спекотними вустами,
Майже гола, злюща і патлата
Не просись, не випущу – пропав ти!!!
...Серце шмагають бісенята-очі…
Різки бажань впиваються в плоть…
Скирти сіна пахучі, призивні, пророчі…
Русалчина ніч, швидше з розуму зводь!!!
10.06.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264254
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 11.06.2011
(Писалося з поетесою Галиною Леськів)
− Я знаю, что сегодня наверно не усну.
Пусть трижды сосчитаю в галактике планеты
И думать не устану про эту тишину…
Ведь песен больше нет. Ведь я не знаю где ты.
− Для того, хто чекає – на небесах хвала,
Бо з дерева кохання не опадає листя…
Бо значення немає, що відстань немала,
Якщо у серці стільки для перемоги місця.
10.06.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264362
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 10.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2011
Краще просто мовчати, ніж падати в мові до гірших
І у променях критики знов засихати мов кріки…
Краще жити для себе, горіти, освічувать інших,
Аніж жити для інших і в тінях погаснуть навіки.
Краще сум, але мир, аніж раді як сонце солдати;
Хочу спати один! – а не з парою – вічно сумною…
Краще бути багатим, а славу на інших спихати,
Аніж в бідності всесвіт ганьбити дурною ціною.
13.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210720
дата надходження 13.09.2010
дата закладки 04.06.2011
Ти віриш, що життя ковтає куряву за мріями,
Мовляв, не все збувається і ми не ідеальні…
А я це заперечую! Поглянь, краса під віями
Коханої людини зазиває в далі-дальні…
Ти віриш, що минуле не пускає до прийдешнього,
Що згадки – це ув’язнення, в якому сум гуляє…
Ну звісно це не так! В житті нема нічого лишнього,
А те, від чого гіршає, насправді закаляє…
Ти віриш в те, що вірити не можна жодним видумкам
І навіть в серці полум’я в омані тихо гасне.
А я тобі зізнаюся, що вірю тільки сутінкам,
Бо тільки в напівтемряві ми бачимо прекрасне…
13.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200814
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 03.06.2011
Много времени…
Много времени, словно дожди
Струи лет…
Капли ночи грохочут…
Виолончели поют…
Мы…
Я расскажу тебе сказку созвучия судеб.
Тихо…
Ты думаешь, что молчишь,
А я - слышу!
Каждый...
Всегда на своем языке.
Ты понимаешь?
Я стараюсь в себе замолчать,
И твой голос освоить плавный,
Или правильный тон уловить, понимаешь?…
Шёпот твой навсегда громогласно вонзился в мои перепонки!
Я на твоем языке плутаю, словно ребёнок.
Ты на моем языке ежечасно…
Встреча…
Кончик иглы прикасается нежно, бороздя бесконечник звучанья…
Я на твоем языке с рычаньем,
С бархатным зовом
Касанья…
Звукосниматель
С кожи моей дымчатых слов твоих сигарет,
С лацканов куртки твоей сиреневых воплей духов моих
И восторженный бой золотых барабанов сердец.
И алая лента…
Губы…
Так громко и ….дрожью пальцев…до боли в струнах
Смычком едва пригубив смертельную дозу любви
Поцелуй во Вселенной звучит!
Я на твоем языке плутаю, словно ребенок.
Ты на моем языке ежечасно…
Ты меня понимаешь…
Мы…
Счастье…
03.06.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263087
дата надходження 03.06.2011
дата закладки 03.06.2011
(Тарасе, Ти тут Перший Романтик)
Поглянь, кохана, все тут зацвіло
І навіть мрії – пахнуть живокостом…
В ванільні сни бажання занесло,
Таке велике – наче небо зростом…
Послухай, мила, шелестять ліси,
Нашіптують зіркам про перелази;
Я надіп’ю з очей твоїх роси,
Як ще не пив із Тебе всі ці рази…
Вдихни, голубко, аромат весни
(Ми вічні доти, доки є надія),
В моїх обіймах сотий раз засни,
Нехай єство укотре молодіє…
Відчуй, лебідко, мого серця стук,
Тобі до ніг упав, неначе Троя;
Ти панацея від душевних мук,
Що і в мені побачила героя…
15.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206096
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 03.06.2011
…А можна про Вас написать? У лагідних запахах м’яти
Я хочу, щоб літо омріяне лило не дощ, а олію…
Я хочу до Вас підійти. У затінку тихо стояти
І мовчки дивитися й знати, що я у цю мить червонію…
А можна торкнутись руки? А можна, я Вас поцілую?..
Ні-ні, тільки пальчиків ніжних руки, у якій моє щастя!..
В цю мить я забуду про все – і навіть про доленьку злую,
Яка так наївно не знала, що все в мене – все в мене вдасться…
01.06.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262878
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 01.06.2011
Я стукала в глуху стіну,
Та в котрий раз шукала двері.
Рядки нестримно на папері
Ведуть розгнуздану війну.
Хотілось, щоб глухий почув ,
Та лиш фантом його безсилий -
Аморфний знак душі без тіла
Не розумів, про що кричу…
Я зогляділась – крил нема.
Та як хотілось полетіти,
Здійнятись птахом понад світом.
Чому ж попереду - стіна?
Не розтрощити ту стіну
І не знайти ніколи двері...
Думки залишу на папері
Про цю історію сумну.
З корінням вириваю дні,
Де розуміння не бувало.
Якби ж тоді була я знала ,
Які гнилі лишаться пні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262206
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 29.05.2011
У саду, поміж квітів і трав, помирало дівча,
І так сумно її відпускати цей всесвіт у травні!..
Вона гасла як день, догорала, неначе свіча,
В тихім сумі собі нагадавши події недавні.
…А недавно вона іще бігала, гралась, росла!
А недавно вона ще любила… кохала недавно!
Вона літа ждала! Ніби вісника, наче посла..,
Разом з тим помираючи в світі повільно і плавно.
А недавно їй ще зізнавались в коханні!.. – Дарма…
А недавно іще вона знала, що житиме вічно!
…Вона тихо згасала, стихала душа, як сурма,
Лиш довкола в саду все розквітло на жах символічно.
24.05.11 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261459
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 25.05.2011
Я виросту у мрію журавлину,
(хоч тягне до землі Господній хрест).
В червоній, подарованій жоржині
грудьми уткнувся в марево небес.
Кладу її на постіль підвіконня,
в застиглих краплях свіжої роси.
Пробач… що у своїх важких долонях
тобі так мало щастя наносив.
Як в’яне ніч! У спалахах століть!
Дивись - зоря під крила журавлю...
пробач, що тінь під вікнами стоїть,
твої й свої гріхи я відмолю…
хотілось вірить в долю журавлину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261270
дата надходження 23.05.2011
дата закладки 23.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.05.2011
Сутінки згустились; що тобі до цього?
Це ж моя дорога, мій крутий обрив!..
Вдосталь було щастя, жаль, лише німого,
А тепер, на лихо, сум заговорив.
…Я розчарувався. Підпалили крила
І горять без диму, а душа ж нова!..
Точно пам’ятаю – ти мене любила,
Тільки не згадаю за які слова.
08.02.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239774
дата надходження 08.02.2011
дата закладки 19.05.2011
Я, возможно, когда-нибудь справлюсь и думать начну,
Что все это и так не имеет малейшего смысла…
Я хочу быть с тобой! – Долгожданную встретить весну, –
Вместо этого только зима над судьбою повисла.
В твоем сердце их не сосчитать: ни замков, – даже врат;
Я хочу быть в тебе! – а не «сбоку», тем более «между»…
Мои тихие чувства к тебе безответно горят,
Твои бурные страсти к другому питают надежду.
14.05.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259838
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 15.05.2011
У нас кохання за розрахунком… Ти розраховуєш на мене, а я – на тебе.
У нас кохання чорно-біле… Я у білій весільній сукні. Ти – у чорному костюмі.
У нас кохання за розкладом… Ти розкладаєш диван, я – розкладаюся перед тобою.
У нас кохання за інерцією… Ти рухаєшся в такт, а я рухаюся з тобою…
У нас кохання через обставини… Ми обставляємо своє гніздечко зручними речами.
У нас кохання з обмеженнями… Ми обмежуємося лише один одним.
У нас кохання зрадливе… Ми зраджуємо своєму егоїзму та недолугості.
У нас кохання без цінностей… Воно – безцінне і найвагоміше.
У нашому коханні у кожного свої принципи… Я, в принципі, кохаю тебе. А ти – мене))
Наше кохання безплідне… У ньому не народжуються біль, сум і нерозуміння.
І взагалі, у нашому коханні нема нічого особливого… Ми просто і звичайно присвячуємо один одному життя, даруємо один одному миті щастя і наповнюємо наш шлюб світлом і теплом.
P.S. нарис не автобіографічний :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259587
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 14.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2011
Холодний носик, мудрі оченята -
в них цілий світ у мого собачати.
Маленьке чудо ніжно-волохате
з-за кошика виглядує на хату.
Неначе м"ячик, як клубочок вати,
по хаті скаче цуценя завзято,
маленьке чудо ніжно-волохате.
То ж підкажіть-но, як його назвати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258798
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 11.05.2011
Твої очі небо; мої очі – море,
Мріє в них глибоке і прозоре дно…
Навіть не запитуй: знову погляд вгору,
Бо униз дивитись, мабуть, не дано.
Твої очі всесвіт; мої – безголосся,
Наче жмут невдалих і невчасних фраз…
Навіть не запитуй: то усе здалося, –
Залишився попіл від щасливих «нас».
Навіть не запитуй! Твої очі – роси,
Шовкові пелюстки пУрпурні вуста…
А моє кохання залишилось босе,
Ти не той, а шкода… Бо і я не та.
05.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209415
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 11.05.2011
На могилі загиблої матері плаче юнак,
І ті сльози його невеселі курган оросили…
«Знай матусю, в цей день я б сміявся – ти дай тільки знак,
Та немає тебе, як немає в мені більше сили.»
На могилі загиблої матері траур постав:
«Боже, мамо, це так роздирає мій дух, мою волю!..
У скорботному журі, під звук тогосвітніх октав,
Більше я собі жодних утіх тут земних не дозволю.»
На могилі загиблої матері голос гіркий:
«Я, матусю, давно розучився леліяти мрію,
Я пізнав гіркоту! Світ гіркий… (Світ – так ось ти який!)
А без тебе я – тінь, а без тебе я тихо дурію.»
На могилі загиблої матері хвиля ридань:
«А недавно я, мамо, красуню зустрів нетутешню.
Вона райська, свята!.. – я покину її, це як дань,
Що без тебе мені не пізнати кохання черешню.»
На могилі загиблої матері біль з-під повік,
Бо немає легкого в розлуці – у вічнім арешті…
Він упав на могилу безсилий, заснувши навік,
Щоб в едемських садах прокидатись щасливим нарешті.
07.05.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258434
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Тільки ти так кохання у серці умієш ховати,
Тільки так ти уся захищаєшся від ворогів…
Може це наші предки робили ще – білі хорвати? –
Коли поруч нема що кохать – ми кохаєм богів…
06.11.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220869
дата надходження 08.11.2010
дата закладки 08.05.2011
Я на плащ твій опаду краплиною,
Миттю спогадів сонних повік,
Та буду почуватися винною, -
Ти ж щасливий тепер чоловік...
А я теж не нещасна, повір мені:
Кажуть, гарна й весела, жива...
І проблеми життя ну, - не ка́мінні,
Тільки, жаль, все ж не вірю в дива.
Ми ще десь і колись та й зустрінемось.
Очі варті мільярдів чекань!..
На хвилину серцями зупинимось
Не сказати знайоме: "Прощай"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256721
дата надходження 29.04.2011
дата закладки 29.04.2011
Коротке «прощай» на «привіт», переплетений в тугу.
Безладдя думок розсипається білим бузком.
Вагалась… просила мене залишитися другом,
бо звала уже не романтиком, а диваком.
Не варто було говорити про лілії білі,
пісні під гітару, розмови за спільним столом…
Сказала: в нас погляди пізні і різні в нас цілі -
і весну зламала незайманим білим бузком.
В душі не тримала… та й нащо, якщо не зрослося.
Дорога вінчала мене між проваллям світлин,
а цвітом бузок закипав, засинав у волоссі.
Романтик-дивак залишався назавжди…один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255106
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 21.04.2011
Все, йду!
Тягнуться руки тіней…
Не пускають.
Кущами, свідомо мов заєць.
Ущелинами, немов струмок.
Хмарами, мов промінь останній.
Крадуся…
Ні, втікаю, від марева,
Від мого сновидного марення,
Від твоїх очей-колючок…
Ховаюся…
Під нігтями вчорашнє літо,
Сьогоднішній день у волоссі,
І на гіллі шарудить вітер
Запахом одежин…
Павутинами мрій зв’язую стоси
Віршів, листів, печерних малюнків,
Віялець з пелюсток цього сну…
Рвуться кишені…
Змивається пил доріг до тебе,
Змивається дощем із майбутнього
Літо вчорашнє, пісні маршутівок,
Барви тьмяніють…
Все, час проторювать інші сузір’я,
Розмальовувать ніччю паркани
В золоті, зелені та сині
Віддзеркалені вікнами таланти…
Квітнуть гаї…
Занудитися встигли мої оченята
В полоні прип’ятих донизу вій
Тримати секрет…
Шафу тримати свою на замках.
Скелети, мов стяги, назовні!
Кохати нестрашно!!!!!!
09.04.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252651
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 10.04.2011
...знаєш, це схоже на неміч польоту -
дрібне нетерпіння й солодка манія.
Коли цілий день ти вдивляєшся в фото
того, хто не чув про твоє існування
(beryza)
___________________________________
Це ніби дарунок, завернутий в ковдру,
З якої ще пахне чужими духами…
Його так бажаєш і хочеш, допоки
В руках не розтане й полине з снігами…
Це схоже на кволу незграбну ходу
Малого дитяти, що всьому сміється.
Та лобом упавши, забувши мету,
З руками батьків своїх не розстається…
І це не політ в недосяжні світи,
Бо мрії ведуть нас крізь всякі вагання.
І будеш щаслива із ним саме ти…
Із тим, хто почув про твоє існування.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252358
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Линуть серенади і пісні Орфея
Після наших спільних диво-перемог;
Ти – моя покірно-найсолодша фея,
Я – твій нездоланно-дружелюбний бог.
Цю вагу підношу я широким хватом,
Лиш одна проблема: світ! – а не світи…
В небі для великих місця не багато;
Я тобі поступлюсь... – тільки дай піти.
07.04.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252304
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 08.04.2011
Осінь виростає за плечима мами,
Золотом кидає в пасма сивини.
Повернуть до хати ноги, мов до храму
Ніжності святої, ласки й дивини.
Літо переспіє краплями суниці,
Осінь позбирає в кошики гриби…
Так додому кличуть мамині зіниці -
Сповнені тривоги й ніжної журби.
На подвір’я стану босими ногами,
Дві шорсткі долоні ляжуть на плече.
Осінь виростає за спиною мами -
Й сивину гаптує у косАх дощем …
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251186
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 02.04.2011
(Пам"ятаю...)
Манера наближатись до мети
Мов на долоні – тільки б трішки змоги…
Я так хотів піднятись! – там де ти,
Не може бути смутку чи тривоги…
Будь ласка, повертайся знову в сни,
Без тебе вже й веселка почорніла..,
Ти ж так мене благала: «Поясни,
Чому душа витримує без тіла…»
А я дивився, кліпав і вертів
В своїх руках всі мудрості аннали;
Я так хотів для тебе сто життів..,
А в тебе і єдине відібрали…
08.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200013
дата надходження 08.07.2010
дата закладки 02.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2011
Твоє серце святе не пропустить легенд про відваги,
Тільки в мене повірити, мила, так важко чомусь;
Я один не вартую у тебе похвал і уваги…
(А у небо без віри у себе все-рівно здіймусь.)
В мене вірна мета, і нехай це лиш пересторога,
І хоч в мене не вірить ніхто, мовляв я не росту
(І нехай мій діагноз сто раз «геній з комплексом бога»!) –
Доведу, що ці мрії не вміють довбти вхолосту.
(Бо ніхто не збудує стіни з недовір недолугих
І ніхто не затримає мрію – душі вітамін…
Обіцяю, що змінюся – кращим зроблюся за других,
Тільки ти залишайся, о мила, навіки без змін.)
01.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249511
дата надходження 25.03.2011
дата закладки 26.03.2011
Закохана…
Тримаю парасолю мов троянду,
Стрибаю над калюжами, немов лечу,
Я у вітринах, дзеркалах і в окулярах
зустрічних дам, одягнених в парчу.
Проб’ю підбором водяне люстерко,
Світ окропиться тисячами скалок
І кожен забере собі веселку
З моїх панчішок, рюшичок і складок…
Вальсує містом пензлик моїх кіс.
Неону в ніч додам мазком веселим…
Я розмалюю зорями під вікнами карниз,
А ти драбиною піднімешся в оселю…
Ніч плавиться цілунком шоколадним,
Віск романтично скрапує на мідь…
О, знову я закохана у всі твої принади,
В очей твоїх задимлену блакить…
Тримаю парасолю, мов страховку,
Лечу чи падаю в чуттєву серцевину.
Провалююсь в тенета, в мишоловку,
В капкан із поцілунків і обіймів…
24. 03.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249251
дата надходження 24.03.2011
дата закладки 24.03.2011
Душе моя, як довго нам каратись?
Чому не чує Він твоїх молінь?
Було би краще нам таки не знатись,
Не мати щастя стовчених колін.
Втікаю знов від радості й печалі.
Стаюсь тобі безвимірно ніким.
Це вдалий час, щоб дарувати кали
Під цей сердечний, втомлений мотив.
Давай без слів, щоб інші замовчали,
І жменьку смутку в серце заховай.
Це просто час, щоб дарувати кали...
Це час на мить під іменем "Прощай"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248857
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 22.03.2011
Хочеться квітів!
Зовсім молодих,
веселих і пружних -
Так діє проти отрута,
Так діє проти хандра,
Так діє весна!
Хочеться дзвонів!
Прозорих,
Веселих потужних!
Так діє повітря.
Так діє протинудьга.
Хочеться світла!
Зовсім нового,
Веселого і райдужного!
Напитись з горнятка небес,
Напитись, мов чаю, світла!
І наспіватись, і насміятись…
…у шаленому танці жаги розчинитись…
Я цілуюсь з тобою,
Я цілуюсь з весною,
Я цілуюсь зі світом,
З горизонтом, із сон травою,
З росою…
З діамантами світла
Засинаю в обнімку,
Засинаю у тебе в кишені
Любовним посланням…
Так діє краса,
Так діє проти отрута,
Так діє протихандра!
Я тебе хочу, Весна!!!
16.03.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247415
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 16.03.2011
(О.Р.)
Я б хотів щоб ти стала другою,
Щоби заздрили нам кити,
У житті моїм була смугою
Тільки білою, – тільки ти!
Трішки м’якшою, трішки тихшою,
Щоби легше сягнуть мети.
Я б хотів щоб ти була іншою..,
Та тоді будеш вже не ти.
15.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247321
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 15.03.2011
Яка могутня зброя – ніжне слово,
Промовлене так вчасно і неждано.
Яка любима пісня – колискова,
Яку співала матінка кохана.
Яке вразливе серце у дитини,
Що мріє про батьків своїх щасливих.
Яка ж душа відкрита у вразливих,
Які босоніж бродять під час зливи…
Як легко ніжним словом сповістити,
Що милість ваша в гідне русло ллється.
Як любо бути мамою й ростити
Своє дитя, що в щасті засміється.
І як важливо серце не розбити
Отій дитині, що прохає поміч.
Бо легше тому в світі любім жити,
В якому твої рідні близько, обіч.
Обіч – поруч, поряд; коло чогось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246361
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 12.03.2011
У записку заглибився хлопець, анонімну і зовсім малу:
«Ну чому ти, мій хлопчику милий, все не хочеш мене помічати?..
Я тобі прихилила провесінь, я до тебе підношу хвалу,
Тільки ти, тепле світло небесне, гордовито ховаєшся в лати.
Я тобі цілуватиму руки, ти, всміхаючись, душу облиш;
Я з тобою стрибну у провалля, помираючи, крилами стану.
Я осушу усі твої сльози!.. (ти відпишеш мені, чудо?) – лиш
Неможливого в світі не зможу: замінити у тебе кохану.»
07.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245578
дата надходження 07.03.2011
дата закладки 07.03.2011
Мені пройде. Мені не буде гірше.
Минає все: і радість, і печаль...
Перипетіям місце лиш у віршах,
На кожен біль буде своя медаль.
Лиш де-не-де навіюються смутком
Думки про всі покинуті місця,
Де тінь дерев солодким поцілунком
Розбуджує пригноблені серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243994
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 28.02.2011
Як у дрібницях – весь характер людини, так само в коротких, мимовільних віршах – уся поетова душа.
* * *
Твоє святе, пречисте сяйво немов невинне сонце-гало
І скільки б я не милувався – ти не притуплюєш мій зір..,
Бо пригубити твою ласку – і сто віків мені замало,
А очі щоби освітити – усе-одно забракне зір.
* * *
Я скасовую налаштованість
На гру виважену, на гру чесну:
Ти мою голлівудську зовнішність
Чомусь прийняла за небесну…
І тепер вся твоя піддатливість
Переслідує монотонно
(Хоч моя голлівудська зовнішність
Була прийнята незаконно)…
* * *
Підшукаю у серці вірності, нагодую теплом зіниці,
Бо запаси вже закінчилися від минулих коротких стріч.
Понадкушую в тіла ніжності, розграбую ці сни-скарбниці;
Ти гадаєш, я ще вагаюся? – Ні, кохана, не в тому річ…
* * *
Забутий небом ангел по райдузі зійшов,
Від туги поселився в очах твоїх охоче
І серце знов кохає, і розійшовся шов,
І більше повертатись на небеса не хоче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242968
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011
(Дамская сумочка - это маленький мир )
Шелест фантиков. Мелочь. Помада.
Пожелтевшее фото. Ключи.
Это надо, а это не надо.
Телефон вот уж час как молчит.
Снова пудра рассыпалась… Флэшка.
Дорогие, как память, духи.
Талисман (из Египта конечно).
На салфетке бумажной стихи.
Два билета в кино. Авторучка.
Почему-то перчатка одна…
Да визиток немалая кучка,
Где чужие в упор имена…
Ах, на счастье монетка упала!
Вот бы вспомнить, а что я искала?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242910
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 23.02.2011
Чужому счастью и любви чужой
Теперь и я завидовать умею.
Всё чаще спорю с тишиной ночной,
Самой себе я иногда не верю.
Не верю, что счастливою была,
Легко жила, не замечая боли.
Расправив над землёю два крыла,
Летела мимо я чужой юдоли.
Так неожиданно прервав полёт,
Я камнем резко падала на камни.
Я так ждала, что кто-то позовёт,
Быть может, из далёких дней и давних.
Но тишина и пустота вокруг
Меня в обиду крепко пеленали
И паутины липкие разлук
Ложились плотно на души скрижали.
Назад оглядываться не дано:
На "до" и "после" жизнь вдруг разделилась.
Истрёпанное жизни полотно
На новый парус мне не пригодилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242283
дата надходження 20.02.2011
дата закладки 20.02.2011
Зриваю сонячні квіти,
Пурпурові.
Злизую сік,
Немов кров.
Живлюсь твоїми думками,
пульсую у венах життя,
життям
тисну на стіни,
на гарячі судини…
Трапляюсь щоночі:
ти бачиш очі, очі, очі….
Очі мої.
Тестую на вміст
Тестостерону зміст.
Напружено міст
До вітру приріс.
Розхитано сваї.
Порухом жаги знімаю
Шкіру твоїх табу.
Жаром твоїм напиваюсь,
кров’ю небес,
диханням сонця!
Не відпускаю.
Вісників зграю,
за пазуху накидаю,
метеликів.
Битись об тіла броню,
Стрілам .
Арбалет дістаю,
Відійди, хай душа
Жадібно на віражах
Стріли хапає,
Ніби повітря,
Так необхідне вістря
Любові!!!
18.02.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241804
дата надходження 18.02.2011
дата закладки 19.02.2011
Відкриті кватирки мов вуха,
Нашорошені у бік весни…
Місто рушає звичним маршрутом
Буденний потік нести.
Доріг порцелянові гами
Лютий вивчає крок за кроком…
Я рахую до березня грами
Бруньок, наповнених соком…
Порцелянові звуки липнуть.
Перебігають з вікна до вікна
Кроки співочі відлиги –
І я виглядаю тебе і весна…
Весна виглядає свій день,
Порцеляну жбурляє з дахів
місту під ноги …І день-дзелень –
в унісон телефон задзвенів…
- проґавив зупинку…
- заходь поговорим…
- тільки не липни. Тільки не липну….
- Я на хвилинку.(… на день і хвилинку…)
- А завтра проґавиш зупинку?
- Мо…
Порцеляновий голос доріг
Мене вже вкотре гукає…
Чистить місто старенький барліг
Мімозовим духом, березовим гаєм…
17.02.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241599
дата надходження 17.02.2011
дата закладки 18.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2011
Падаю, падаю… прориваю мембрану
поверхню думок руйную,
в середину, до свідомості.
Жар ковтаю.
Розбиваю імідж безсоромності…
За нерви, мов за ліани…
Рани…
Волають рани…
Чекають долоні, шамани мовчать
Горизонтом крокує протиотрути рать
Випити!
Забракло духу
вирвати з себе твої мотузки,
завадить страх.
А як
більше тебе не торкатись,
більше не дихать твоїми ночами,
твоїми руками ситці мої не піднімати
і стійко тримати себе у стійці,
руки петлями обвивати…
Блукати ароматом любові,
зубами вогонь викрешувати,
і до мовчання кричати…
Боятись підняти очі,
мов фіранки
напускати на себе пітьму невидимки,
аби не побачив,
аби запах тобі це не видав.
Щоб не міг прочитати,
те, що написано
пурпуровим шрифтом у мене на лобі.
У мене на тілі…
Щоб слабкість мою ти не бачив!
Там за завісою серця,
там в сутінках таїни
я з тобою відверта,
я з тобою на ти…
Ясно освітлена,
сонцем фарбована,
спальня.
Душа розгорнута аж до порога,
до ліній трамвайних,
до точок приземлення орбітальних станцій,
до кінчиків пальців твоїх…
Падаю на клавішу, на кніпочку,
краплею,
кулею…
- Слухаю!
11.02.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240367
дата надходження 11.02.2011
дата закладки 11.02.2011
Я п`ю твій літній, тéрпкий мед
із повних вуст в крихкім світанні
(нехай пробачить Архімед
закон людський – сердець стискання).
Лежиш, зорієш в грань п’янку
Блакитних два, ясних озерця
Так обережно в кулачку
Моє пташине носиш серце.
Грайливо мрієш у волошках,
спиваєш щастя з небокраєм ,
Стрічаєш вéсну в синіх площах
та вісь планети обіймаєш.
Я п`ю ромашковий нектар
із повних вуст - у безголоссі -
ключем у грудях б’є пожар
над нами небо – у колоссі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240201
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 10.02.2011
Ніжна панно моЯ світлокрила,
Білий ангел в обіймах небес:
То не ти мою душу розкрила,
Не з тобою я серцем воскрес? ..
Ті конвалії білі в волоссі –
Це лиш спогад, вчорашній обман;
Я без тебе сумую ще й досі,
Не опав той кохання туман…
А у думці – невидима туга,
Очі сняться твої голубі;
Мав кохану.., – немає і друга,
А бажав просто щастя собі.
23.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207455
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 10.02.2011
Твої мрії – трикратний зум –
Відчувають далекі далі…
Огортає кошлатий сум,
Не співає душа в печалі.
Знову осені сум-струмок…
Не боюся із листя війська;
Ноутбук від вмовляння змок
І погода – така англійська…
Не спасе віртуальний фон,
Не відчути отак долоню..,
Надоїв мені телефон.
– «Через хвильку я передзвоню…»
22.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212280
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 07.02.2011
Останній промінь в хмарах погасає
І падає знесилений в траву...
Все думка навісна не покидає:
Коли ж тебе побачу наяву?
Ти в сни мої приходиш веселкові,
Тривожиш нерозбуджену весну.
Ті очі незвичайні, волошкові,
В яких я безнадійно все тону.
Дивлюся і боюсь поворухнутись...
Ось вуст моїх торкається рука.
Так хочеться, й не можу посміхнутись:
В цей час кудись твій образ враз зника.
А я біжу й тебе наздоганяю.
Услід мені регочеться гроза.
Чомусь у снах тебе завжди втрачаю.
І обпіка моє плече твоя сльоза.
Мої надії гаснуть у тумані...
Чомусь притихла вже моя душа...
Як береги зникають в океані,
Твій образ мене знову залиша...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239434
дата надходження 07.02.2011
дата закладки 07.02.2011
Він її поміж ранки невиспані
В юній вірності клявся на слово;
Він сказав: «Я не витерплю відстані»,
А вона відповіла: «Чудово…»
Його сльози душили, і подиву
Не зборола і царська опала;
Він сказав: «Я без тебе не виживу»,
А вона, як на зло, промовчала…
22.06.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197136
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 29.01.2011
Коли я з тобою зустрінусь,
тиші позичу свій ротик,
хай за мене говорить присмерк,
в оченятах моїх і дотик
шкідливої чорної кішки.
Коли я з тобою зустрінусь,
я в ночі позичу шалик,
що огорне мене, капризну,
і двійко цнотливих коралів
пошукав би хоч трішки.
Коли я з тобою зустрінусь
позичу в садку ароматів.
Занурена в шлейфи жасмину
мов пташка спурхну крилато,
чи втримаєш мене, ніжну?
Коли я з тобою зустрінусь,
дикого лиску позичу в пантери.
Шовком, переливами, граційністю
гілками твоїх стурбованих нервів
пройдусь на підборах ніжками.
...чи зачухаю кігтиками до млості,
чи ротиком гратиму у мовчанку,
чи втиратиму пахощі у свідомість,
чи блукатиму на тобі до ранку,
коли я з тобою зустрінусь,
минуле згорить в жерлі печі,
серпиком золотим відріжу
від тебе біль порожнечі!
... Загорни мене в теплий шалик,
коли я з тобою зустрінусь...
27. 01. 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237268
дата надходження 27.01.2011
дата закладки 27.01.2011
Зима холодить, немов м"ятний льодяник,
замети, замети, замети...
Не гріють медові слова і сердечковий пряник...
Я стверджую мить поєднання сніжинок
в замети, в замети, в замети...
Записує ніч таємниче хрумтіння стежинок...
На печі бубонить мій схвильований чайник,
він не любить незграбні замети,
які додають лиш нудьги й затинання...
Хрумотить учорашня дорога рівнянням
на замети, замети, замети,
які спантеличив любовним зізнанням...
Зима холодить , невдоволено піняться хмари,
заривається сонце в замети.
Ти наповнюєш серце полум"яним відваром...
...тихо, тихо ...затихнуть зими нуртування,
приголублять негоду замети,
менестрелі чудні намугикують знов колисання...
Тихо, тихо...цить, місяць на даху спить,
нам вітер читає мантри,
щоб вдалими видались мандри,
...тихо, тихо, цить...
січень вже майже спить...
(автор малюнку gala.vita )
26. 01. 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237005
дата надходження 26.01.2011
дата закладки 26.01.2011
Для того, щоб милу знайти, вчив про космос і лоції;
Розлука пройшла. Зустріч каже: «Та ти не мастак!..»
Можливо, вертаються ще час від часу емоції,
Одначе: не з тими, не всі, не для цього, не так.
Піду. Із туманами, снами, думками і зливою…
Напевне, я впав, та на щастя упав на батут;
Я хочу щоб ти була вічно і всюди щасливою,
Однак: не зі мною, не зараз, не дико, не тут.
27.09.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213121
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 25.01.2011
«…Бо розплачуся, як злива» - Антоніна Матвієнко.
Для мене твоя усмішка – це знак;
У травових очах – життя шалене.
…Ти радісна! Ти сяюча… Однак
Немає це відношення до мене.
Мені, насправді, щастя немале,
Коли ти у мені – себе впізнаєш.
…Гарнішаєш! Все дужчий шарм… Але
Ти поруч з тим і дальшаєш, згасаєш…
16.01.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235244
дата надходження 16.01.2011
дата закладки 21.01.2011
Заростає в душі, там де рай цвів, повільно осот;
Фраза милої сонце закрила, раптово, мов хмара…
Ти сказала мені: «Народись через років п’ятсот,
Зрозумію тоді, любий, може з тобою ми пара.»
…А півтисячі літ пролетить, наче спалах зорі;
Інші сни-сподівання пророчать, мов дивляться в воду,
Інші діти – не наші! – до вечора мріють в дворі
Що й вони через років п’ятсот пострічають свободу…
А півтисячі літ пропливе, наче бистра вода;
Інші душі ходитимуть світом, де рай розпустився,
Буде мрії ступати стрімка і всесильна хода… –
Зрозумію тоді, як я сильно в тобі помилився.
04.12.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226435
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 04.12.2010
Дозволь мені ніжно впиватись Твоїми вустами,
Дозволь ще хоч раз доторкнутись до надміру мрій.
Я пестити буду тремтячими хвилі-руками
Від кінчиків пальців - крізь зорі - до кінчиків вій...
Дозволь цілувати Твоє найпрекрасніше тіло.
Вгризатись зубами...якщо Ти дозволиш мені...
У спину. У руки. У плоть... так чарівно-невміло...
Й несміло почути на вушко Твоє: Іще ні...
Я хочу почути,як б*ються у грудях вулкани!
Як моє волосся здіймає в думках буревій!
Дозволь Твої пестити руки ,замкнувши в кайдани.
Від кінчиків пальців (безумно) до краю всіх мрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226042
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
Не сходить зоря для сліпих, – тільки зрячим!
Однак, смак тепла – не для зрячих – сліпим.
Хотіла мене чарувати… - нема чим?
Хотіла поранити словом тупим…
Не випустить слава з обіймів ласкавих
Того, хто цю славу байдужістю звав.
Хотіла зламати мене; тільки вивих!
Хотіла, щоб я об’єднав, – я порвав…
Хотіла... Одначе!.. – Не в юності справа;
Хотіла напитися славою – пий!..
Бо тільки незрячих голубить заграва,
Бо той добивається, хто не сліпий.
12.11.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221796
дата надходження 12.11.2010
дата закладки 13.11.2010
О́́сени последние денёчки...
Пахнет перепрелая листва.
Сбросили деревья все сорочки.
Лучик пробивается едва..
Вся природа в дивном ожиданьи.
В бархатном отливе тишина.
Так тревожит сердце увяданье:
Осени оборвалАсь струна.
Пробежался ветерок по луже.
Хлопает калиткой у ворот.
Он как будто радуется стуже,
Той, что к нам пожалует вот-вот.
Громко прокричали в лесу птицы
И в лазури скрылись вдалеке...
Осени чудесные страницы
Поплыли тихонько по реке...
А душа устала... ей не спится.
Всё с волненьем перемены ждёт.
И с печали вырваться стремится..
Где же радость? .. Что-то не идёт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221165
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 12.11.2010
Герої ще живі. Не вимерли герої,
Романтики ідеї, філософи добра…
Їм слави не давай. Їх не пускай до зброї!
Їм сонце путівник, а не настінний бра.
Настав поета час. І не у славі справа
І зовсім без різниці – горить вогонь чи ні…
Бо не горить вогонь – а втім, вже є заграва
І велич неозора дозріла в глибині…
Герої ще живі. Я їх повсюди бачу.
Брати мені і сестри, ці генії зорі
І хай же конформісти не думають про здачу,
Бо не спинити світла у вранішній порі…
29.10.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219014
дата надходження 29.10.2010
дата закладки 31.10.2010
(Мимовільна екзистенція)
Хотіння – це вже майже половина,
Оспівування – більше, ніж політ,
Чекання – найчемнішая дитина
У випадку, як Вам сімнадцять літ…
Відречення – найбільше беззаконня,
Обійми – це наближення до крил,
Любов – як сон, хоча любов – безсоння! –
І сум для нас – це важкість сотні брил…
(Я не учу – я просто мимовільно
Романтику розписую віршем;
Можливо, хтось погодиться, що сильно,
Однак, мені не вижити книшем…)
06.10.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214730
дата надходження 06.10.2010
дата закладки 16.10.2010
Старий театр живе без декорацій,
Під шепіт глядачів: пішов... прийшла...
За шторами цілунків і овацій
Дуелі тіней, ставки смерті, гра...
Ляльки на сцені, завчені прокляття,
На вальс виходиш, а фінал – стриптиз.
Ой, що ж це ви сьогодні? Вже й без плаття?
Не одягайтесь, вам і так... на біс...
У режисера усміх Мони Лізи,
І ти від себе в захваті – гори!
Знімай корону, крила і... білизну,
Усім нарозтвір душу покажи.
Під занавіс розіграних комедій
Застигнеш мовчки, давлячись слізьми.
Зриває вітер тюлі, штори, пледи...
Спинити все так просто:
вийди з гри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216285
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 16.10.2010