В мене в серці,здається,немає вже місця для втрат.
Цвинтар всіх моїх мрій і навколо — відбитки слова.
Дуже холодно поряд з вогнем від чиїхось страт?
Я на страту у черзі.Й після смерті стоятиму знову.
Я собі вже чужа і йти далі— доволі смішно.
Говорити крізь риму про все,що мене вбиває.
Мої крила роздерті,та все ж вам потрібно більше—
Я на страту у черзі і війна в мені досі триває.
Кращий спосіб піти із життя— перестати жити.
Цвинтар мрій і надій безпорядно заріс травою.
За усе у житті нам доводиться чимось платити
-Я плачу за усе собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025059
дата надходження 25.10.2024
дата закладки 25.10.2024
Він був собі такий нівроку,
Рубашку в штані заправляв,
Та мав велику він мороку—
Науки зовсім той не знав!
По світу той собі тинявся,
То їв,то спав,гуляв і знову
Всі йОму кажуть: вчитись треба!
Візьми собі це за основу!
Максим не слуха,мамі плаче,
А та й не знає шо робить
А той втече,прийдЕ і спати
Щоби уроки не повчить.
Там продовжалось місяцями
Максим до школи не ходив,
І слухать не хотів він мами,
Нічого вдома не робив.
Сестра сидить,уроки робить,
Оцінки гарні получа
Прийде Максим й за нього зробить
Не хоче вчитися хлопча!
Оце біда!Що скажуть люди!
Сердешна плаче вечорами
Бо син учитися не хоче
Складна робота не для мами!
Максим прийдЕ,портфель закине
Не знає що додому вчить
А Віка знову за уроки
Давай за нього все робить.
-Давай щоденник!Тато каже
Що в школі,ану розкажи!
-Я хлопця вдарив,той заплакав
Ти тільки мамі не кажи.
І вас,до речі,кличуть в школу
Уже,напевно,тижнів з п‘ять
Я там побивсь,пошкодив ногу
Ходив з уроків погулять.
А тато в шоці,ледь не плаче
І що з цим неслухом робить?
Нічого вдіяти не взмозі,
Прийдеться в школу знов водить.
І знову день,і знову в школу
І тато з сином йде,бреде
Не хочеться іти малому,
Та й тато з неохотой йде.
І ось дзвінок,урок і двійка
/нічого кращого немає/
І знов розбірки,драми,бійки
А тато слуха,вислухає.
Краснів тато,хова очі
І так і сяк директору мовляє:
-Мій син учитися не хоче,
Нічого зовсім той не знає.
-Давайте щось тоді робити!
Це ж день за днем,це ж день за днем!
-А може,треба його бити?
Ну так,по батьківськи,ремнем?
-Та що ви!Припиніть!Не треба
За ум узятись він захоче!
Повірте,буде в цьом потреба
Бо покрасніють навіть очі!
Так з червоними вухами
Повертаються додому.
Плачуть мамі,бо сказали
Сина виженуть із школи!
Що ж то буде за дитина?!
Як на світі буде жить?
Якщо вчитиме уроки,
Можна буде щось зробить!
-Вчися,сину,ще не пізно
Й слухайся учителів!
Не ходи гулять з уроків,
Бо будЕ мені морока!
-Мамо,більше так не буду
Ти пробач мені за все!
Я ж не думав,що зі школи
Виженуть мене за це!
Так,з палким ентузіазмом
Сів Максимко за уроки
З ним сиділи Віка й мама
БУло ще тієй мороки…
Довго так вони сиділи,
Тато аж захвилювався
Ще б хвилину й посивів той
Сильно так він переймався!
Вчили вірш поета Ґете
Там рядочків шість чи п‘ять…
Та за півтори години
Можна ж було вірша знать!
Вивчили.І силой,пОтом,
Виконали цю роботу
Разом полягали спать
В школу рано ще вставать.
Встали: мама,тато,Віка
А Максимко й досі спить
А не треба до півночі
Вроки довго так робить!
Встав нарешті і синок
Голова больненька
Мама чаю наливає
З пиріжком смачненьким.
Знов дзвінок,урок і двійка
А за вірш отримав п’ять
Та й на радощах з уроків
Знову вибіг погулять!
СКОРОЧЕНО!
Написала в 7 класі,вірш повністю на реальних подіях про мого братика Максима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025058
дата надходження 25.10.2024
дата закладки 25.10.2024
Відчепіться від мене зі своїми римами, — каже вона. —
Я вивчала філософію, філологію і бог зна скільки гуманітарних наук,
Що небо спадало на землю де я жила
Філософським каменем,
І падало прямісінько мені до рук.
Я можу розкласти вам любов на атоми,
І на психічну талість парадигми слів,
Що кидають швартові до Гегеля та К'єркегора
І до солодких, мистецьких синонімічних рядів
Яким не хочеться переплавляти бронзу
Крізь срібну руру полум’яних голосів.
Я можу продовжувати безконечно так. Словом,
Вив’яжу груди, з якого пирскатиме античне молоко,
Симулякри чорних екранів за якими немає нічого й нікого,
Окрім відлуння у залі оздобленій в рококо.
Світ давно як відкинув поетичні образи. Кінематограф затьмарив їх,
А тому,
Я говоритиму з вами в патетичній, манірній позі
Лягаючи на триклінію совісті, як вірний собака до ніг.
Курець, що вдихає дим цигарок, видихає дим, а тому
Поет, що вдихає ніч – видихати повинен зорі, принаймні повинен,
Нехай це й не завжди вдається йому.
Художній світ, ще трохи і вийде з вузьких берегів уяви та пам’яті,
І на деревах ростимуть смачні сухофрукти
Забуття.
Дитина, що роздирає коліна до крові
Часом ставить підніжки,
Чи то від нерозуміння історії, чи то від нудьги життя.
Ти маєш рацію:
Потрібно хворіти, щоб написати щось варте уваги,
А це стільки сторінок нестерпного болю,
Стільки розбитих колін та підніжок,
Що, мабуть, писати я більше не буду,
Хоч будь-яким іншим віршам не відмовлю.
Карамельний суботній вечір розчиняється в чорній каві безсоння,
І в блакитному млосному ароматі ірисів.
Куліси твоєї юності розходяться милою усмішкою,
Щирою і відкритою до любощів.
Скосисте проміння ллється у човник очей
Густою спокусою, звабою,
Підкреслює її прозорими світлими заводями
І стрілки годинника роблять широкий крок в декаданс,
Ще поки осяяний толерантністю та сонячним гедонізмом.
Знаю,
В цей час,
Коли іде війна
Найкраще говорити прозою і не складнопідрядними реченнями
А просто стелити рядками дорогу, що враз
Обривається гулом безодні твого мовчання.
Коли вже жити, то жити не намацуванням красивих слів,
А жити на повну вриваючись в небеса, розкошуючи вустами,
Що слинять вина,
Коли вже помирати то від кулі, від вибуху, від яскравого і вагомого відчуття,
Коли бути, то задля перемоги,
Заради дітей і вільного світу в якому, до слова, їм жити.
І коли писати то — заражати мікробами літер
Усе довкола
Відкриваючи ляду скрині аби покласти до неї
Розкішне вбрання розшитих доль.
28.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025024
дата надходження 24.10.2024
дата закладки 24.10.2024
З неба струменіє дощовий ливень,
Ніжно плаче природа в своєму співі.
Перлами крапають до землі краплі,
Звуки тихі лунять у вітрі сумні.
Тонка нитка дощу плете весну,
Збирає доленьки, що довго мріли.
Серце тремтить в такт дощових нот,
І спогади старі приходять, знову зливаються.
Приходить дощ із пеленою сірою,
Заспокоює непокійну душу.
Вмиває все брудне, омиває страхи,
Дарує нове життя на кожну кроху.
Краплини розквітають в танці на вікні,
Малюють візерунки на склі тонкім.
Ах, як багато у них таємниць скритих,
Літо марно мріє про ці сльози густі.
І дощ розповідає свою історію,
Про кохання, радість, про біль і печаль.
У його мові є мудрість та мелодія,
Здатний звести мости і розтопити лід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986305
дата надходження 16.06.2023
дата закладки 24.10.2024
У сніжних виріях вітрів вальс,
Зима прийшла, огорнула нас.
Біле покривало на полях спить,
І серце в дзеркалі криги криється.
Дерева в срібних прикрасах стоять,
І крижані квіти на гілках розцвітають.
Снігом покрите місто моє,
І відбивається місяць, на долоні його.
Діти граються у сніжки, сміються,
Бабусі в’яжуть шарфи, доглядають за кішками.
Зима – це час, коли в серці гріє тепло,
І казковий світ за вікном, мов квітка в келиху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000728
дата надходження 12.12.2023
дата закладки 24.10.2024
Ребёнок слыша: я банан люблю,
И видя, как банан потом съедают,
То образ в душу примет он свою
Слова "люблю" - кусают и глотают
*
Идёт к нам осень - услыхал малыш,
И побежал к двери, чтоб её встретить,
Мышонок, зайчик, котик и глупыш,
Из наших уст разве не слышат дети?
*
Мой козлик - мама ласково сказав,
Вопрос из уст ребёнка услыхала:
Так что папа - козёл, а ты коза?
На Бога клеветать вмиг перестала.
*
Ребёнок, или видит образ слов,
Иль образ - шоколад, пломбир - вкушает,
Иль обоняет запахи цветов,
Легко тогда слова запоминает.
*
В сердца детей слов образы вложив,
Предложенных так хитро душегубом,
Который есть родитель всякой лжи,
Выходит детям лжём, что мы их любим?
*
Ведь, если ложь, что проклял Бог навек,
В сердца детей вложить мы не боимся,
Чтоб вырос из ребёнка человек
Подобный Богу, значит не стремимся?
*
Бог есть любовь, коль знаем лишь умом,
А в сердце образ слова не вложили,
Мы разве в рай детей своих ведём,
Сила любви коль не течёт по жилам???
*
Тогда "люблю" всего лишь звук пустой,
Коль не владеем образною речью,
Сердцам не даст любовь,коль Дух Святой,
Как явим детям мы глагол сердечный?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025009
дата надходження 24.10.2024
дата закладки 24.10.2024
між хризантем,
що цвітуть на подвір`ї, –
як у відкритому космосі…
хризантеми
свідчать про вірність,
і означають осінь
хризантеми
пахнуть землею свіжою
і полином,
витончено й віддалено,
як Мартіні Б`янко –
романтичне легке вино
у хризантем,
як у японських жінок,
погляди
ледь розкосі
порозсівала зоряно
імператорські нагороди
на подвір`ї осінь
скоро холодні дощі
обсиплють монети-емблеми
і живі ордени Хризантеми –
осені нагороди найвищі –
алмазами
крупними
беріть, хто хоче,
емблеми і ордени,
чіпляйте на лацкани,
просиляйте в петлиці
відзнаки осені-імператриці
хризантеми,
як ми, –
серед страхіть війни
кивають віночками
розмаїти-ми…
і так –
впритул до зими
24.10.2024
*Хризантеми мають багато
символічних значень, зокрема
хризантема є одним із
символів Японії. Хризантему
традиційно зображають на монетах
і емблемі імператора Японії,
а одна з найвищих нагород країни —
орден Хризантеми (Вікіпедія).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025001
дата надходження 24.10.2024
дата закладки 24.10.2024
І ти вже дорослий — плани, робота, родина.
А мрії згасають і кожного дня ти— не ти.
Дивись як в тобі помирає нещасна дитина,
Що мріяла стати… що мріяла точно змогти.
Буть космонавтом, актором, відкрити притулок
Зібрати у купу бездомних, самотніх котів.
Та ти вже дорослий. Дивись-но, дитинство минуло
І ти вже забув як сильно цього ти хотів.
Реальність диктує нам правила, креслить рамки,
Звʼязує очі купюрами, страхом, вірою.
А ти вже дорослий— мовчки зализуєш ранки,
Душу тримаючи силою.
22.10.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024994
дата надходження 24.10.2024
дата закладки 24.10.2024
Стрілятись чужими словами,по мінному полю іти
Самотньо шукати причини щоб виграти кляту війну
Я між двома вогнями й сьогодні стрілятимеш ти
Союзників більше немає,ти ставиш мене під стіну.
На мінному полі вогнями виблискують спільні фото
Ти прикладатимеш сіль до рани й ні слова не скажеш про біль
Я не триматиму слова, бо вже забуватиму хто ти
Поставлю тебе до стіни й стрілятиму прямо в ціль.
Ми кляту війну програли і вийшли із нею в пусте
Ні смерть,ні життя,ні сльози не варті цієї біди
На цьому квітучому полі нічого уже не зросте
Тільки залишиться стінка і наші з тобою сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024993
дата надходження 24.10.2024
дата закладки 24.10.2024
Доки щастя іскриться в твоїх очах,
Доки тінь твого сонця палить мости,
Йди вперед,забуваючи біль та страх,
Бо найбільший твій страх це ти.
Доки пам'ять бентежить чужі серця,
Доки світ тебе ставить на стерті коліна,
Тримайся відважно до свОго кінця,
Бо ти є Людина.
Доки голос тремтить як тендітна струна,
Доки ніжність твоя не пізнала кордонів,
Якщо раптом життя це холодна стіна—
Напиши на ній ряд законів.
Хай закони ці рвуть всі стандарти й нитки,
І загоюють твОї коліна.
Бо найбільший закон твій— то тільки ти,
Й лиш тоді ти насправді Людина.
08.09.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024765
дата надходження 21.10.2024
дата закладки 24.10.2024
Кохання бентежить,збиває рядки у вірші.
Фальші в словах недостатньо,
/всміхаюся широко./
Я вже не йду за людьми в далеку дорогу пішки
І знати не хочу наскільки в людині глибоко.
Постійно тягнуся до сенсу в кошмарних снах,
/Та все найстрашніше давно вже у цій реальності/
Сумна поетеса кохає когось крізь страх
І сварить себе за зайві сентиментальності.
Рот закриває в приступах ласки й ніжності
Сліпе цуценя не варте людської любові.
Кохання бентежить,збиває рядки у цінності
Кохання бажає моєї щенячої крові.
Я зла собака,що раптом навчилась сміятись
Очі добра переповнені хижим оскалом.
На підняту руку я завжди готова кусатись
-Як я такою стала?
13.04.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024766
дата надходження 21.10.2024
дата закладки 24.10.2024
На цьому балконі написано більше,
Більше важливих речей,
На цьому балконі я та хтось інший
Не спав близько сотні ночей.
На цьому балконі розбиті серця
Склались в чудове тріо
На цьому балконі сягали кінця
Всі,кого ми любили.
На цьому балконі дим цигарок
Майже як ліки від сну
На цьому балконі кожен урок
Я присвятила йому.
На цьому балконі я знову чужа
Вже не витримую холоду.
Любов'ю давилася мо́я душа
А зараз померла з голоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024847
дата надходження 22.10.2024
дата закладки 24.10.2024
Мені всього десять,я ще мала
Друзів збираю до купи.
Я ще не знала,що буде війна,
Яку я не зможу забути.
Останній дзвінок,стою як німа
Коледж,знайомства,етюди.
Я ще не знала,що буде війна
І будуть страждати люди.
Плачу самотньо десь біля вікна
Небо не миле сонячне
Я ще не знала,що буде війна
І буде достатньо боляче.
Для серця чужого дешева ціна,
Я вже достатньо відважна,
Але я не знала,що буде війна
І нам буде дуже страшно.
Я забуваю близькі імена,
І не будую ілюзій,
Я ще не знаю,що буде війна
І будуть вмирати друзі.
Я не щаслива і дуже сумна,
Вивчаю зірки та планети,
Знаю,що вже почалася війна
І в мене летять ракети.
Вірш безкінечний,а я кам'яна.
Палають лікарні й школи
Вдома у мене триває війна
Чому всі мовчать довкола?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024848
дата надходження 22.10.2024
дата закладки 24.10.2024
Кольоровими пасмами жартів знов обведу кордони,
Неминучими будуть останні думки про все,чого буть не може.
Ти останнє цензурне слово в моєму тепер лексиконі,
Я шукаю в палітрах фарби,що будуть на тебе схожі.
Я востаннє дивуюсь світлу,бо востаннє дивлюсь на тебе,
Моя муза мене не любить як не любить брехню і славу,
Що ти скажеш востаннє,музо,і коли повернешся в небо?
Розкажи про кохання своє і про те як його не стало.
Розкажи про ранкову каву,покажи увесь вільний простір,
Надрукуй вже ті декілька літер і скажи вже останнє слово,
Моя муза мене не любить і тому я сміюсь від злості,
Моя муза мене не любить
І тому я сміятимусь знову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024925
дата надходження 23.10.2024
дата закладки 24.10.2024
Чому замість канікул я думаю про те,як вижити?
Чому мені десять і я шукаю інформацію в газетних вижимках
Про те як врятуватися з окупації ,
Про те,як не вмерти від ядерного пилу:
-Мені десять і мене ще не вбили.
Чому замість школи я йду в бомбосховище плакать під гуркіт російських ракет?
Хочу деменцію.
Чому мені десять і я розбираюсь в ворожій військовій техніці?
І замість канікул в селі у бабусі десь на своїй території
Бачу солдат у ворожій формі я
Вони ставлять ножі до горла.
(Міняється траєкторія)
Памʼятаю, колись хотіла до моря я.
До моря не хочу я,мені десять і я знаю про теракт на Каховській ГЕС
Я йду по руїнам лікарні і поряд шкульгає поранений пес
Я не знаю яку оцінку отримала б я за чверть
Мені десять,та я знаю чиї очі носитиме смерть.
Мені десять і я хотіла б знати
де зараз вбиває ворожих людей мій тато
Я вже не спитаю скільки могла би отримать за чверть:
-Мені десять і замість уроків я вчуся не думать про смерть.
Мені десять і я вже добре розбираюсь в військовій політиці,
Я піддаю це аналізу,розбору і критиці
Мені десять і я відчуваю що зовсім стара.
Завтра прокинусь чи також побачу наскільки низькою буває трава?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024924
дата надходження 23.10.2024
дата закладки 24.10.2024