Юлія Щербатюк В’южен: Вибране

Артур Сіренко

Осiннiй снiг сивини

(Спроба  передмови  до  книги  Шона  Маклеха  "Кам'яний  Трамвай")

                 «Так  листя  шумить
                     І  падає  наче  дощ…»
                                             (Бо  Цзюй  І)

 Перед  Вами  незвичайна  книжка.  Незвичайна  у  багатьох  аспектах.  Вірші  починають  писати  в  юності.  І  тоді  ж  кидають  писати  поезію.  Як  Артюр  Рембо  –  все  що  він  написав  він  написав  у  дев’ятнадцять.  Потім  писати  кинув.  Ще  гірше,  якщо  людина  пише  в  юності  геніальні  твори,  а  потім  шкрябає  пером  бездарну  писанину,  заробляючи  цим  на  шматок  хліба  з  маслом  чи  (ще  гірше!)  отримуючи  за  це  дивіденди  у  негідників,  що  мають  владу.  Тут  же  ми  бачимо  якийсь  парадокс:  людина  почала  писати  вірші  (і  прозу,  зрештою,  але  інколи  це  одне  і  те  саме)  не  просто  в  похилому,  а  в  древньому  віці,  коли  перевалило  за  дев’яносто  сім.  Щоправда,  автор  стверджує,  що  почав  писати  давно  -  не  від  учора  (у  чому  я  особисто  глибоко  сумніваюсь),  писав  мало  не  все  своє  довге  життя  (хоча  чи  буває  життя  довгим?)  в  тому  числі  українською  та  гельською.  Але  як  мінімум  більшість  творів,  що  є  у  цій  книжці  написані  Шоном  Маклехом  коли  було  вже  йому  за  дев’яносто.  І  тут  я  подумав  ось  що  –  автор  правий.  Писати  вірші  потрібно  коли  чуприну  відбілив  осінній  сніг  сивини.  Для  істинної  поезії  потрібен  спокій  і  відчуття  довгого  шляху  –  пройденого  шляху  (хоча  шлях  ніколи  не  закінчується,  але  в  будь-якому  випадку,  для  того  щоб  отримати  право  писати  вірші  треба  добрий  шмат  шляху  пройти).  Якщо  в  поезії  відсутнє  осмислення  буття,  то  постає  питання  чи  дійсно  це  є  поезія.  Писати  можна  про  що  завгодно.  Світ  переповнений  поезією.  Тільки  це  не  всі  помічають.  Лишається  тільки  побачити  це,  зобразити,  занотувати.  Істинна  поезія  відрізняється  від  писанини  в  першу  чергу  нескінченністю  глибини,  що  ховається  між  словами,  тією  безоднею  в  якій  кожен  читач  блукає  самостійно,  шукаючи  свої  шляхи.  

 У  нинішньому  постмоденовому  світі  всі  прекрасно  розуміють,  що  форма  це  вторинне,  рима  тільки  заважає  справжній  поезії  –  це  добре  розуміли  класики  японської  літератури,  що  свідомо  відмовились  від  рими.  Верлібр  став  вираженням  індивідуального  "я"  сучасного  інтелектуала,  якому  тісно  у  будь-яких  формах  і  обмеженнях.  Верлібр  не  всі  сприймають  і  не  завжди  бачать  у  ньому  поезію.  Хоча  він  такий  же  давній  як  світ.  І  ще  невідомо  що  було  раніше:  зліплений  перший  глек  з  глини  чи  проголошені  перші  слова  верлібру.  У  цій  книжці  верлібр  не  випадковий  і  не  вимушений  –  він  закономірний  і  необхідний.  Ця  форма  інколи  єдино  можлива  для  конкретного  твору  –  кудлатого,  як  ірландські  скелі,  що  поросли  мохом.  Хоча  автор  не  цурається  римування  –  коли  це  потрібно.  

 Ернест  Гемінгвей  колись  назвав  Париж  «святом,  яке  завжди  з  тобою».  Читаючи  книжку  «Кам’яний  трамвай»  старого  відлюдника  і  філософа  Шона  Маклеха,  я  подумав,  що  Ірландія  в  його  творах  це  журба,  яка  завжди  з  тобою.  Тільки  тут  Ірландія  поступово  розростається  до  масштабів  світу.  І  вона  не  просто  «росте  як  гриб»  як  «протрухлий  український  материк»  у  творах  Василя  Стуса,  Ірландія  заповнює  собою  Всесвіт  виростаючи  навіть  не  до  розмірів  земної  кулі,  а  охоплює  сонячну  систему  і  ковтає  галактики.  Воно  й  не  дивно  –  для  кожного  ірландця  Ірландія  там  де  він  є  –  у  його  серці.  І  якщо  ірландцю  судилось  помандрувати  у  потойбічний  світ  –  байка  –  до  раю  чи  в  пекло,  там  теж  буде  невеличка  Ірландія.  В  Ірландії  завжди  було  місце  і  для  пекла,  і  для  раю.  Так  чому  ж  раю  і  пеклу  не  вмістити  в  собі  по  Ірландії  –  хоча  б  по  шматочку.  

 Ми  вже  звикли  чути  про  «англомовну  ірландську  літературу».  Сам  вираз  є  по  суті  абсурдним.  Це  все  одно  що  говорити  про  «російськомовну  українську  літературу».  Але  факт  лишається  фактом.  Ірландці  втративши  свою  мову  (майже  повністю,  у  переважній  більшості)  зберегли  свій  дух  і  свою  сутність.  Ірландець  завжди  лишиться  ірландцем  куди  б  він  не  потрапив  і  як  би  його  не  намагалось  переробити  суспільство.  Ірландець  впізнається  у  юрбі,  навіть  якщо  він  без  зеленого  капелюха  в  День  святого  Патріка.  

 І  в  цій  книжці  втілився  новий  абсурдний  феномен  (а  що  в  нинішньому  світі  не  абсурдне?)  –  «україномовна  ірландська  література».  Ірландець,  що  пише  українською  у  віці  97  років  –  це  щось  сюрреалістичне.  Це  якась  картина  Сальвадора  Далі,  що  вдерлася  без  дозволу  у  наш  божевільний  світ.  Ми  постійно  боялись  (чи  то  не  наважувались)  творити  літературу  космічну,  постійно  скочувались  до  хуторянства.  Якщо  мандрували  в  космос,  до  повертались  до  садку  біля  хати,  бо  там  кинутий  якір,  бо  без  того  шматка  землі  ми  ніщо.  Усвідомити,  що  в  туманності  Оріона  може  бути  шматок  України  для  нас  неможливо.  І  раптом  в  цій  книжці  я  помітив  за  межами  слів  дивну  аксіому  –  Вітчизна  в  першу  чергу  в  глибині  нашої  душі.  І  якщо  її  немає  там,  то  її  немає  ніде.
     
 Сучасний  читач  все  більше  усвідомлює,  що  він  те  тільки  читає,  але  і  живе  на  сторінках  якогось  абсурдного  літературного  твору,  де  сюжет  руйнується,  втрачається,  губиться.  Тому  сучасного  читача  найбільше  обурює  безсюжетність  (хоча  вона  цілком  має  право  на  існування  з  часів  Конфуція  та  після  віршів  Франсуа  Війона  особливо).  Тут  же  в  кожному  вірші  невеликий  сюжет.  Тут  навіть  пейзаж  отримує  свій  сюжет  буття.  Звідки  це  взялось    -  зрозуміло.  Ірландська  поезія  вся  пейзажна.  Навіть  якщо  вірш  про  скрипаля,  то  скрипаль  є  лише  частиною  пейзажу.  Якщо  описується  битва,  то  битва  є  пейзаж  –  не  більше.  Так  її  сприймають  герої,  такими  кольорами  вона  описується  –  фарбами  осіннього  ірландського  пейзажу.  Кожний  ірландець,  читаючи  давню  скелу,  усвідомлює  себе  частиною  пейзажу.

 Я  знайомий  зі  стариною  Шоном:  вперше  я  познайомився  з  ним  на  конгресі  славістів  в  Глазго  у  1992  році.  Я  тоді  хильнув  зайвого,  «і  тут  Остапа  понесло»  -  на  перерві  між  засіданнями.  Шон  чомусь  оцінив  цю  словесну  каламуть  як  щось  істинно  слов'янське.  Його  чомусь  дуже  зацікавила  моя  фраза:  «Григорій  Сковорода  –  це  останній  Будда  знервованого  ренесансу».  Шон  Маклех  в  середовищі  славістів  тоді  був  відомий  як  славіст-любитель.  Свого  роду  вільний  художник  славістики.  На  цьому  ж  конгресі  Жак  Іннусо  (Jacques  Innocents)  сказав  мені  пошепки:  «Славістику  ХІХ  століття  неможливо  уявити  собі  без  Павела  Йозефа  Шафарика.  Так  само  ірландську  славістику  неможливо  уявити  собі  без  Шона  Маклеха…  Тільки  це  сказано  мною  не  офіційно…»  Вдруге  ми  зустрілися  з  Шоном  Маклехом  (вже  як  старі  знайомі  і  добрі  приятелі)  на  міжнародній  конференції  «Кельти  і  слов'яни:  дві  парадигми  культури»  в  Палермо  у  1994  році.  Після  я  часто  відвідував  Шона  у  його  старому  будиночку  на  околиці  Дубліна  –  він  веде  самотній  спосіб  життя,  мало  з  ким  спілкується,  крім  такого  ж  старого  садівника.  Кабінет  у  нього  вічно  завалений  книгами,  які  він  читає  навмання  і  невпорядковано  та  сторінками  рукописів,  які  утворюють  просто  хаос  довкола  стола.  Над  усе  він  цілує  хороший  чай  і  може  годинами  філософствувати  на  тему  ірландської  міфології  і  генезису  індоєвропейських  народів.  Я  часто  запитував  його  –  чому  саме  славістика?  Адже  з  його  то  знаннями  гельської  та  валійської  мов,  з  його  то  знаннями  ірландської  міфології  він  міг  би  стати  відомим,  шанованим  і  знаним  кельтологом.  Але  про  те,  що  наштовхнуло  його  на  вивчення  слов’янських  мов  і,  зокрема,  української  мови  (яку  він  вперто  називає  руською)  Шон  говорить  абстрактно.  А  відповідь  на  це  є  одна:  Григорій  Сковорода.  Колись  Шону  Маклеху  в  його  студентські  роки  трапився  до  рук  томик  філософських  творів  Григорія  Сковороди  –  і  це  перевернуло  його  свідомість.  Він  став  славістом  назавжди.  А  мені  назавжди  (теж  назавжди)  запам’яталися  довгі  бесіди  з  ним  осінніми  ірландськими  вечорами  про  Спінозу  і  еволюцію  латиноамеранської  прози,  про  толерантність  раннього  конфуціанства  і  правління  ірландського  короля  Аеда  Слайне  мак  Діармайта,  про  вплив  клімату  на  фольклор  гелів,  про  мандрівника  Васко  де  Гама  та  про  манускрипти  монастиря  Клонферт…

 Ми  живемо  в  епоху,  коли  модернізм  перетворився  на  ретро.  Коли  постмодернізм  сприймається  як  факт,  як  подія  в  історії  літератури,  а  не  як  модна  течія,  розвага  літературних  гурманів  чи  забавка  для  богеми.  При  цьому  ми  якось  забули,  що  модернізм  невичерпний,  як,  зрештою,  невичерпний  і  будь-який  жанр  чи  напрямок  літератури.  Суть  не  стилістиці  (хоча  вона  нині  важлива  мало  не  в  першу  чергу).  Суть  в  глибині  –  там,  де  нічого  не  можливо  пояснити  вербально,  там,  де  щось  ховається  за  рожево  оболонкою  слів.  І  ніхто  не  пояснить,  що  воно  таке  оце  «щось».  Але  воно  визначає  істинну  поезію.  Тому  –  читаймо…

2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458565
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 22.11.2024


Світлана Себастіані

Двое

1

Как  счастлив  был  я  здесь,  земного  праха  горстка!..
Я  думал  –  не  умру,  я  говорил:  [i]живу![/i]
Смеялся  и  смотрел  на  нежную  траву,  
на  пляшущий  ручей,  на  деревце-подростка.
И  вдруг  почувствовал  испуганно  и  остро:
мир,  где  волшебное  свершалось  наяву,  
иному,[i]  не[/i]  земному  существу
казался  бы  скоплением  наростов…
Жемчужина  миров,  смиренница  Земля,
равно  люблю  твои  пустыни  и  поля,
пусть  вечны  небеса  –  ты  кажешься  мне  раем.
Хвала  Тебе,  Творец.  Шутник  ли  Ты,  игрок  –
пусть  даже  случай  Ты!  –  воистину  Ты  Бог,
благодаря  Тебе  мой  остров  обитаем.


2

Я  знаю,  что  счастливой  быть  не  поздно
и  книгам,  и  годам  наперекор,  –
ныряя  в  синь,  пусть  птицы  лепят  гнёзда,
и,  полон  детворы,  щебечет  двор,
пускай  ползёт  по  листику  улитка,
мелькают  тени  в  радужном  окне,
и  солнце  упирается  в  калитку,
и  бабочки  танцуют  на  стене.
Не  нужно  о  бессмертии  зазвёздном!
Смерть  –  это  мир,  в  котором  нет  меня…
Я  знаю,  что  счастливой  быть  не  поздно,  
и  жду  с  надеждой  завтрашнего  дня.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024235
дата надходження 13.10.2024
дата закладки 21.10.2024


Lana P.

На безлюдному причалі…

На  безлюдному  причалі,
Віддається  ніч  у  шалі
Місячному  вітру.
Розлила  палітру
На  розкішні  хвилі.
Мрії  легкокрилі
Пестяться  у  морі.
Захмелілі  зорі
Тануть  в  піднебессі,
На  бездоннім  плесі.
У  магічній  силі,
Берег  ніжить  хвилі  -
Поштовхи  ритмічні,
Відчуття  космічні.                                    6.10.24


Примітка:  світлина  з  Pinterest.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023815
дата надходження 07.10.2024
дата закладки 21.10.2024


Lana P.

Журавлі…

Весняний  дощ  в  рядно  землі
Встромляє  гострі  стріли.
Вже  повернулись  журавлі  -
У  гнізда  самки  сіли.

На  Батьківщині  журалят
Народжують  крилаті,
Серця  мужніють  у  малят  -
Панує  радість  в  хаті.

Шукають  захисту  вони,
Щоб  врятуватись  до  весни,
В  передчутті  хуртечі.

Насняться  їм  тривожні  сни  -
Зірвуться  в  мандри  восени,
Струсивши  тінь  на  плечі.                                  27.04.24


Примітка:  світлина  з  Pinterest.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023338
дата надходження 30.09.2024
дата закладки 07.10.2024


Світлана Себастіані

Гравчиня

         Коли  ведуть  любовну  гру
гравці  досвідчені  й  холодні  –
мов  дві  пробуджені  безодні
заводять  бесіду  стару.
«Майстерний  шах!»  –  «Блискучий  хід!»
–  «Я  розпізнала  вашу  пастку».  
–  «А  я  впізнав  чарівну  маску…»
У  поглядах  –  то  мед,  то  лід.
Отак  ведуть  вони  війну,
до  перемоги  небайдужі,  –
втім,  крах  бентежить  їх  не  дуже,
бо  небагато  на  кону.
         Коли  вчорашніх  дітлахів
до  гри  підштовхують  амури,
сердешні  плутають  фігури,
а  то  і  пропускають  хід.
Король  невартий  пішака,
сильніший  мусить  програвати,
бо  на  ристалищі  картатім
руки  торкнулася  рука…
В  крові  кипить  адреналін,
життя  –  страшна  й  зваблива  казка.
І  ліпше  смерть,  аніж  поразка:
усе  поставлено  на  кін!
         …Коли  тобі  забракло  слів,
і  монолог  умить  спіткнувся,
і  ти  розгублено  всміхнувся
і  тим  свій  перший  хід  зробив,  –
«Наївний  обіцяльник  раю,
яка  невміла  гра  твоя!..»  –
так  подумки  сказала  я,
а  вголос:  «Вибач.  Я  не  граю».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023019
дата надходження 26.09.2024
дата закладки 27.09.2024


Наталі Косенко - Пурик

Волошкову красу бачу я на полях (акровірш)

[b]В[/b]олодію  всією  красою,
[b]О[/b]бійму  та  умиюсь  росою,
[b]Л[/b]егіток  запрошу  де  мотиви,
[b]О[/b]сь,  такий  оберіг  для  родини.
[b]Ш[/b]епочу  дивно  світу  і  роду
[b]К[/b]олискову  із  синьої  вроди,
[b]О[/b]х,  і  розкіш,  душа  знов  тріпоче,
[b]В[/b]се  прекрасне  збираю  охоче.
[b]У[/b]  лаштунках  самої  природи

[b]К[/b]ину  погляд  отой  насолоди,
[b]Р[/b]озмаїття  чарує  повсюди,
[b]А[/b]  навколо  всміхаються  люди.
[b]С[/b]кільки  ніжності  бачу  до  краю,
[b]У[/b]  волошках  я  радість  вбираю,

[b]Б[/b]о  чарівність  так  зцілює  душу,
[b]А[/b]  із  нею  і  смуток  порушу.
[b]Ч[/b]ерез  хвилі  років  чую  звуки
[b]У[/b]  безмежжі  єднаю  сполуки,

[b]Я[/b]  мов  пташка  у  небо  полину  -

[b]Н[/b]аяву  ті  красунечки  сині.
[b]А[/b]  як  буду  спускатись  до  низу

[b]П[/b]ерш  за  все  подолаю  я  кризу,
[b]О[/b]берегом  покрию  стежини,
[b]Л[/b]аска,  ніжність  -  усе  для  дитини,
[b]Я[/b]  купаюся  в  синьому  лоні,
[b]Х[/b]ай  краса  полоскоче  долоні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021558
дата надходження 05.09.2024
дата закладки 09.09.2024


Lana P.

ПОЛЬОВЕ МОРЕ…

Цвіте  ріпак.  Яскраві  квіти
Жовтіють  сонцем  на  полях.
Вітрила  кукурудзі  вітер
Здійняв  увись  -  у  ній  зачах.  

Голівки  соняхів,  як  зорі,
Переколисують  блакить,
Танцюють  в  польовому  морі  -
Душа  від  подиву  щемить.

Метелики  яріють  в  житі  -
Шовкових  маків  пелюстки,
У  найдорожчі  серцю  миті
Казки  шепочуть  залюбки.

Із  часом  ділить  ложе  простір,
Перегойдавши  світлотінь,
А  ми  у  ньому  тільки  гості  -
Шукаєм  пломінь  для  прозрінь.

Лоскоче  вусами  ячмінь...        

Примітка:  світлина  автора  3.08.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019599
дата надходження 10.08.2024
дата закладки 11.08.2024


Наталі Косенко - Пурик

А вже більшого щастя не треба

Я  візьму  заховаю  любов
У  чарзіллі  чарі́вної  рути,
Щоб  вона  зігрівала  все  знов
У  життєвій  непроханій  скруті.

Мила  щедрість  та  ласка  її
За́вжди  будуть  вагомі  й  доречні
І  на  всій  найдорожчій  землі,
Щоб  шляхи  були  мирні  й  безпечні.

Я  візьму  заховаю  добро
Та  віддам  лиш  його  по  потребі
І  воно  переможе  все  зло,
А  вже  більшого  щастя    не  треба.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019606
дата надходження 10.08.2024
дата закладки 11.08.2024


Lana P.

Очі - неба зорі…

Ваші  очі  -  неба  зорі.
Теплими  ночами
Я  цілую  їх  на  морі
Нашого  мовчання.
Упіймавши  блиск  на  хвилі,
Шепочу  про  вічність,
Бо  вони  для  мене  милі  -
Світлячки  магічні.        29.07.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018715
дата надходження 29.07.2024
дата закладки 31.07.2024


Lana P.

Загубила… (Сонет)

Близький  до  болю  незнайомцю,
Мій  Янголе  і  охоронцю,
Подібний  мандрівному  сонцю,
Без  перебільшень  і  прикрас.
В  зірковий,  незабутній  час,
Літали  радо  Ви  до  мене  -
Сіяли  золоті  рамена.

Обох  запрошував  Парнас,
Коли  крутилися  у  вальсі,
І  чарувалися  у  сальсі...
В  життєвій  суєті,  без  фраз,
Я  загубила,  милий,  Вас  -
Аби  Ви  з  іншими,  щасливий,
Стрічали  доленосні  зливи.

1.07.24


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016597
дата надходження 01.07.2024
дата закладки 03.07.2024


Світлана Себастіані

Жду

Словно  нищие  духом  –  чуда,  
знамения  –  фарисей
(так  случая  ждал  Иуда,
берега  –  Одиссей:
усмиряя  сердечный  стук),  
как  белизна  –  рисунка,
как  [i]четвертая  [/i]на  мосту
с  кислотной  картины  Мунка,
как  прорицатель  –  снов,  
как  заговорщик  –  знака,
как  знакомых  шагов  –
обманутая  собака…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015716
дата надходження 17.06.2024
дата закладки 03.07.2024


Lana P.

Через призму веселки…

Дивлюся  на  Вас  через  призму  веселки  -
Овалом  окутує  сяйво  згори,
Вбирається  аура  у  кольори,
Ясніють,  світають  душі  закапелки.

Пульсує  в  червоному  світло  любові,
Підживлює  жовтогарячий  чуття,
В  зеленому  -  сила  життєва  буття  -
Сплітаються  мрії  нектарно-квіткові.

Занурює  синій  у  душу  глибинно,
Над  ним  ореолом  сія  голубий  -
Підсичений  обрій  уже  не  блідий.
Мене  споглядаєте  Ви  безневинно.

В  тонах  фіолетових  -  вічність  магічна,
Іще  не  розгадана  суть  таїни,
Під  стукіт  сердець  зустрічаємось  ми  -
У  всесвіті  нашім  я  Ваша  дотична.                              24.06.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016179
дата надходження 25.06.2024
дата закладки 26.06.2024


Наталі Косенко - Пурик

Ти святиня

Ти  велична,  мов  світ  і  красива,  й  вразлива,
В  серці  ніжність  бринить  і  закладена  сила,
У  тобі  є  усе,  що  потрібно  людині,
Щоб  щасливою  буть,  як  тоді  та  понині.

Неповторна  така,  маєш  мудрості  крила,
Ти,  мов  ненька  дитят  із  любов'ю  зростила,
Твоя  щедрість  світів  береже  та  плекає,
Навіть  погляд  краси  від  жахів  захищає.

Україно  моя,  ти  прекрасна  і  мила!
В  тобі  цінність    земна,  лиш  з  тобою  щаслива,
Твої  чисті  думки  окриляють,  як  муза,
Ти  святиня  з  святинь  -  мов  любові  спокуса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015728
дата надходження 18.06.2024
дата закладки 19.06.2024


Lana P.

В СУЗІР'ЯХ ЛІР…

Тремтить  Усесвіту  хребет  -  
Творця  основа,
Пливемо  з  Вами  тет-а-тет  -
Між  нас  розмова
Омиє  береги  уяв
Річок  нектарних,
Оживлена  вінцем  заграв
В  час  планетарний
Епохи  магнетичних  зір,
Бабок  прозорих,
В  сузір'ях  потойбічних  Лір  -
Край  неозорий.
Ми  пізнаємо  таїну
Світобудови,
Обом  буває  не  до  сну  -
Потік  любови!

P.S.  Дуже  цікаво  влаштований  ВсеСвіт,  зітканий  із  переплетінь  Простору  і  Часу,  Думок  і  Енергій,  Духу  і  Матерії,  звукових  Вібрацій  і  візуальних  Образів!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015756
дата надходження 18.06.2024
дата закладки 19.06.2024


Світлана Себастіані

Знаки

Ти  подаєш  мені  знаки,
а  я  закриваю  очі.
Не  хочу  про  тебе  знати!
Та  дощ  про  тебе  шепоче…
Мерщій  затулити  вуха  –
не  хочу  про  тебе  й  чути!
Та  серце  кричить:  «Послухай,
несила  його  забути!..»
О  щастя  моє  жорстоке!
Марні  перестороги:
про  тебе  –  усі  потоки,
до  тебе  –  усі  дороги.
Ти  темна  моя  безодня  –
і  зірка  моя  сліпуча!
Про  тебе  мовчить  безсоння,
про  тебе  ячить  беззвуччя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015505
дата надходження 14.06.2024
дата закладки 16.06.2024


Lana P.

Коли усміхаєшся ти…

Коли  усміхаєшся  ти  -
Єднаються  наші  мости,
Нема  більше  місця  журбі  -
Усесвіт  належить  тобі.

Злітає  страждання  вуаль,
Далеко  відходить  печаль,
А  з  ними  -  жахіття  війни  -
Усмішці  немає  ціни!

Блаженна  усміхнена  мить
Стрімким  водограєм  струмить,
Чуттями  до  нас  гомонить  -
Омріяна  тане  блакить,

Нас  радо  кружляє  земля,
З  тобою  усміхнена  я!                  14.06.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015573
дата надходження 16.06.2024
дата закладки 16.06.2024


Світлана Себастіані

*** ("Железные ржавеют розы…")

Железные  ржавеют  розы,
ветра  покачивают  цепи,  –
король  покойный,  Гамлет  грозный,
лежит  в  фамильном  страшном  склепе.
На  троне  Клавдий  –  славный  малый,
добряк  и  тихий  подкаблучник.
Над  замком  реет  стяг  линялый,
внизу  дородный  дремлет  лучник.
Привычно  пасмурно  и  сыро,
и  воздух  сер,  как  паутина,  –
лишь  колокол  гудит  над  миром,
святого  славя  Валентина.
Выходят  девушки  простые
отдаться  краткому  веселью.
Шумят  всю  ночь  валы  морские,
и  едко  пахнет  солью,  сельдью…
Глядит  монахиня  Мария
(в  миру  –  Офелия)  из  башни
на  вязы  мокрые,  нагие,
на  узкие  полоски  пашни,
на  дальний  огонек  харчевни  –
и  вгляд  бездумно  равнодушен;
цветок  в  молитвеннике  древнем
между  страницами  засушен.
Ее  отец  –  торговец  рыбой,
а  брат  в  Блуа,  не  то  в  Париже…
(Он  кончит  плахой  или  дыбой.)
А  мать  была  блудницей  рыжей…
Сияет  лаской  лик  пречистый,
священник  Деву  молит  звучно
о  благоденствии  Отчизны.
Но  все  и  так  благополучно.
Исчезли  призраки  былого,
спокойно  в  королевстве  датском,
вполне  прочна  его  основа,
соседи  с  ним  в  союзе  братском,
нет  ни  войны,  ни  Фортинбраса,
страна  живет  по  распорядку
и  звездного  не  жаждет  часа
и  мирно  клонится  к  упадку.
В  Совете  ерничает  Йорик.
Жизнь  в  целом  сделалась  гуманней,
как  пишет  в  Хронике  историк
(хоть  перспективы  все  туманней),
чернь  подзабыла  вкус  кровищи
и  повторяет  слово  «принцип».
…В  бедламе  спит  какой-то  нищий  –
себя  во  сне  он  видит  принцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015225
дата надходження 10.06.2024
дата закладки 11.06.2024


Наталі Косенко - Пурик

Сивочола черешня

Сивочола  черешня  в  саду  біля  хати,
Так  стояла  тихенько,  немов  рідна  мати,
Посивіле  чоло,  наче  іній  на  скронях,
Пелюстки  білосніжні  злітали  в  долоні.

Малювалась  картина  чуттєва  до  болю,
Як  природні  дива,  що  злітались  до  рою
І  у  милім  краю  де  ріка  ще  бриніла,
Було  чути  слова:  Чом  же  так  посивіла?

Ту  черешню  в  саду,  посадила  ще  мати,
Як  голубка  вона  -  і  ніяк  не  впізнати,
Дивна  пісня  дзвінка,  соловейкова  втіха:
Ось,  мотиви  які,  що  лишились  від  літа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014886
дата надходження 06.06.2024
дата закладки 09.06.2024


Ірина Лівобережна

Вже не буде нічого

Вже  не  буде  нічого:  ні  пісні,  ні  мрії,  ні  слова…
Ти  сказав  «відпусти»,  і  зірвався  з  небес  зорепад.
В  тім  безжальнім  краю,  де  сідає  зоря  пурпурова,
Гаснуть  цілі  світи…  І  ніщо  не  вернеться  назад.

Я  собі  ворожила,  бо  знала  –  мені  не  минеться,
Що  так  палко  душа  відгукнулась  на  спів  солов’я.
Дарувала  тобі  ті  квітки,  що  зростали  із  серця.
Як  молитву  святу,  промовляла  кохане  ім’я.

Так  багаття  палало!  Здавалось,  ніколи  не  згасне.
Та  тобі  не  потрібні  ні  квіти,  ні  щирість  молитв,
Бо  ведеш  ти  своє  існування,  життя  а  чи  щастя
В  дивній  клітці  обмежень,  із  тисячі  сяючих  бритв.

Не  поранюся  знову.  Злітаю  до  сьомого  неба!
Замерзають  слова,  тихо  пада  дрібнесенький  град
На  притихлі  будинки,  дерева,  кущі,  і  на  тебе,
На  волосся  твоє,  що  давно  посивіло  від  втрат…
08.06.2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015100
дата надходження 09.06.2024
дата закладки 09.06.2024


Наталі Косенко - Пурик

Прочитай мене

Прочитай  мене,  розпізнай,
Де  взяла  я  любові  крила,
Пам'ятай  лише,  пам'ятай,
Що  була,  то  найбільша  сила.

Заперечуй,  якщо  не  так,
Може  візьмеш,  хоч  щось  важливе
І  у  дивних  весни  зірках  -
Ти  побачиш  лише  красиве.

То  моя  любов  і  тепло,
А  ти  думав,  що  зникла  казка?
Знову  схилиш  своє  чоло
Де  бринить  неймовірна  ласка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015042
дата надходження 08.06.2024
дата закладки 08.06.2024


Инна Будиловская

Предать?

Предать
             иль  верным  оставаться,
                                                           но  не  кому-то,  а  себе?

Творить
             иль  догмам  подчиняться,
                               на  волю  сдавшись  злой  судьбе?!

Гореть
           иль  тлеть,  других  ругая,
                                                             что  мир  не  радует  тебя?

И  жить  в  аду,
                       простившись  с  раем,
                                                       себя  нисколько  не  любя?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014544
дата надходження 01.06.2024
дата закладки 01.06.2024


Наталі Косенко - Пурик

Мудрість поколінь

Частина  -  неба  голубінь,
А  половина  -  сонця  й  жи́та,
В  житті  вже  стільки  поколінь
Краса  приваблива  розлита.

Безхмарність  чиста  і  земна,
Як  сон  тендітної  дитини,
Неначе  радісна  весна
Подарувала  нам  хвилини.

Жита́-жита́  -    немов  життя
Та  це  є  справжня  насолода,
Мов  подих  рідногго  дитя
Де  є  і  ненька,  і  природа.

А  неба-неба  голубінь,
Його  безмежність  так  вражає,
Вже  стільки  різних  поколінь  -
Всю  мудрість  в  душі  нам  вкладає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014522
дата надходження 01.06.2024
дата закладки 01.06.2024


Наталі Косенко - Пурик

Шепіт тополі ( надихнула Світлана Косенко)

Прокинулась  вранці,  краса  у  віконці,
Тополя  розкішна  шепоче  на  сонці,
Між  вітів  сміливо  промінчик  пробився
І  вмить  дивний  ранок  росою  умився.

Умивсь  і  радіє,  мов  мила  дитина,
Як  добре,  що  є  така  мирна  хвилина,
Зняв  смуток  росою,  чарівно  всміхнувся
І  поглядом  знову  до  мене  звернувся:

Скажи,  чарівнице,  чом  личко  в  печалі
І  очі  твої  тихо  дивляться  в  далі?
У  відповідь  -  знову  мелодію  чути...
Я  просто  ті  миті  не  можу  забути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013982
дата надходження 25.05.2024
дата закладки 25.05.2024


Наталі Косенко - Пурик

Дорогі стежки

Якщо  важко  так  буде  тобі,
То  зберися  тихенько  з  думками,
Не  ховайся  в  душевній  журбі,
Помандруй  дорогими  стежками.

Там  життя,  мов  троянди  бутон,
Набирає  снаги  й  колориту,
Волошкові  поля,  мов  котон,
Що  дарує  для  осені  свиту.

Ніжне  сонце  ромашок,  як  сон,
Тихо  бавиться  в  милій  травиці,
Доторкаються  ніжно  долонь
Чарівниці  такі  білолиці.

Якщо  важко  так  буде  тобі,
То  зберися  тихенько  з  думками,
Не  ховайся  в  душевній  журбі,
Помандруй  дорогими  стежками.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013296
дата надходження 16.05.2024
дата закладки 17.05.2024


Lana P.

ПУЧКИ МЕЛОДІЙ ВІТРУ… (сонет)

Пучки  мелодій  вітру
Танцюють  водевіль,
Несуть  у  серце  хміль  -
Згущає  ніч  палітру,
Закутану  в  безсоння,
Метеликом  розваг  -
Немає  противаг.
Небесне  підвіконня,
Устелене  зірками,
Під  місячним  крилом,
З  посрібленим  чолом,
Співає  душам  гами.

Сплітаючись  руками,
Ми  летимо  світами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013363
дата надходження 16.05.2024
дата закладки 17.05.2024


Lana P.

ЯКБИ…

Якби  слова  натхнень  торкулися  бентежно,
В  обійми  впали  пелюстками  диво-квітів  -
Чуттєво  б  колисала,  ніжно,  обережно.
Була  б  і  я  найщасливіша  в  цілім  світі.

Вітри  надій  співали  б  нам  обом  романси  -  
У  музики  кохання  своєрідна  мова.
На  жаль,  ти  не  мені  -  даруєш  іншим  шанси,
Для  мене  жодного  не  прозвучало  слова.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011547
дата надходження 21.04.2024
дата закладки 10.05.2024


Lana P.

МАЕСТРО…

Вібруйте  повітрям,  Маестро,
продовжуйте  грати  на  флейті  -
хай  музика  ллється  оркестром,
знімає  утому  в  моменті!

Утворюйте  такти  для  пісні  -
втрачати  не  варто  акордів,
мелодії  серця  подібні
вальсуючим  спадам  фіордів.

Вирівнюйте  темпи  і  ритми,
вдивляючись  у  безкінечність,
сховавши  важливе  між  рими,
відкинувши  геть  суперечність.

Танцюйте  уміло  руками  -  
на  клавішах  муза  крилата.
Глибинно  цілуйте  вустами  -
звершиться  крещендо  соната!          

2023-2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012709
дата надходження 07.05.2024
дата закладки 07.05.2024


Наталі Косенко - Пурик

Одна мить

Тобі  поклала  руку  на  плече,
Солодких  снів  омріяно  схопила,
Чомусь  відчула  в  глибині  пече
І  зупинити  смуток  вже  не  в  силі.

Чому,  чому,  запитую  себе?
Та  відповідь  я  знаю,  бо  ховаю...
І  в  серці  залишилася  лише  
Частиночка  розкішного  розмаю.

Розмита  болем  в  маренні  якімсь,
Навіщо  спопелилася  докраю?
А  пахощі  весняні  та  п'янкі
Я  ніжно  у  душі  ще  відчуваю.

Торкнуся  щастя,  дивно,  як  в  той  час
Дає  мені  таку  велику  силу
І  дихання  почую  ще  не  раз
Та  зупиню  любу́  нестерпну  зливу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012663
дата надходження 07.05.2024
дата закладки 07.05.2024


Grygat

Вы порочно красивы

Вы  порочно  красивы
В  этом  нет  обещаний
Мы  почти  незнакомы  совершенно  случайно

Мы  не  виделись  с  вами
Никогда  не  встречались
Только  тени  истомы    нас  венчали  ночами

Проходящие  мимо
обдували  нас  ветром
и  невнятное  чувство  обращалось  нам  светлым
     
И  в  прозрачных  одеждах
приходили  вы  снова
привидением  снов  и  загадкою  слова

Мы  почти  не  встречались
мы  почти  незнакомы
в  лабиринтах  порочного  светлого  дома

Но  пылали  ночами
страсти,  речи,    испуги…
Мы  наверное  вечно
знаем  всё  друг  о  друге



Скорее  всего,  это  не  о  том  ,  о  чём  Вы  подумали  :)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911117
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 27.04.2024


Наталі Косенко - Пурик

Ох, так багато в світі зла (акровірш)

[b]О[/b]сь,  бачиш,  стежка  йде  в  життя,
[b]Х[/b]іба  ти  не  задумувавсь  ніколи?

[b]Т[/b]и  думаєш,  що  рівна  в  майбуття?
[b]А[/b]  в  ній  бувають  нелегкі  дороги.
[b]К[/b]риві,  тернисті,  згорблені  навік,

[b]Б[/b]еруть  початок  ще  з  найперших  кроків,
[b]А[/b]  знаєш,  як  відлічується  вік,
[b]Г[/b]отуючись  до  втілення  уроків?
[b]А[/b]  скільки  ще  буває  в  світі  зрад?
[b]Т[/b]актують  лихоліттям  у  гостині,
[b]О[/b]х,  як  хотілось  декілька  порад

[b]В[/b]селити  в  ду́ші  матері  й  дитині.

[b]С[/b]калічених  байдужістю  людей,
[b]В[/b]містивши  у  серця́  печаль-осколки
[b]І[/b]  вже  не  вистачає  всіх  ідей,
[b]Т[/b]ворінням,  щоби  виправить  відмовки.
[b]І[/b]  сумно  так,  де  ж  ділося  добро?

[b]З[/b]горіло  у  бездушності  пориву?
[b]Л[/b]ишилось  зе́ло  де  було  тепло,
[b]А[/b]  відновити  ,  як  найкращу  ниву?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011647
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 25.04.2024


Lana P.

ДУШІ ФІОРДИ…

Душі  фіорди  небувалі,
Енергій  танці  фейєричні,
Де  дві  душі  злились,  дотичні,
У  невідомому  астралі.

Ковтаєм  бризки  водоспадів  -
Іскриться  простір  веселково,
Шліфує  гул  важливе  слово
У  вібраційному  каскаді.

Пірнаємо  у  чисті  води,
Межи  стрімкими  берегами,
Сердець  піймавши  світлі  гами.

В  обіймах  розправляєм  крила  -
Льодовикова  тане  брила,
Відчувши  присмак  насолоди.                                                  04.04.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010281
дата надходження 04.04.2024
дата закладки 05.04.2024


Наталі Косенко - Пурик

Звуки перемоги

Вірний  оберіг  у  моєї  хати,
Дорога  земля  та  рідненька  мати,
Святості  стежки,  що  ведуть  в  садочок,
Чорнобривців  світ  радує  рядочок.

Ніжності  та  сил  вкладено  багато,
В  осінь  чарівну  яскравіє  злато,
Скільки  нам  іще  подарує    світла,
Щоб  країна  вся  радістю  розквітла.

І  прийдешній  день,  щоби  посміхнувся,
Смуток  у  душі  назавжди  забувся,
Ранішня  роса,  щоб  скропила  ноги
Та  відчули  знов  звуки  перемоги!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009226
дата надходження 23.03.2024
дата закладки 24.03.2024


Наталі Косенко - Пурик

Мелодія осені

Хоча  люблю  тепло  я  та  осінь  також  мила,
Вона  для  мого  серця  мелодію  створила,
Розкішну  і  ласкаву,  мов  неньки  ніжну  мову
І  слухаю  у  вечір  найкращу  колискову.

Свої  мотиви  чисті  розносить  сміло  всюди,
Вкриває  жовтим  листям  привабливі  споруди,
Луги  у  килимочках,  дороги  у  мережках,
А  там  за  дивосадом  вже  пробігає  стежка.

Веде  в  місця  найкращі,  в  яких  була  щаслива,
Де  вся  краса  природна  мене  дитям  ростила
І  я  їй  дуже  вдячна  за  теплоту  і  щастя,
Що  захищала  вірно  серденько́  від  ненастя.

Спасибі,  мила  ненько,  споріднена  природо,
Що  берегла  й  плекала  святиню  мого  роду
І  у  душі  навіки  ти  поселила  віру,
Що  у  мої  тенета  -  вже  не  проникнуть  звіру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008851
дата надходження 19.03.2024
дата закладки 19.03.2024


Grygat

ЙДЕМО

Йдемо!
Позаду  вітер  в  спину.
Над  нами  грім  та  блискавка  бринить...

...за  тебе  ненародженого,
сину,
за  доньку  -
(під  вінцем  не  постоїть).

За  те  що  не  відбулися  спокуси,
на  обріїї  не  буде  більше  мрій,
за  побратимів,  що  двухсоті  грузи,
і  навіть  за  очильників-повій

За  землю  
на  якій  стирчить  залізо,
і  де  в  багні  лежить  ворожий  мрець.
Йдемо
бува  плазуєм,
лізем,
від  вибуху  до  вирви,  хай  їм  грець

За,  прадідів  за  правду,  
за  мету,
помститися  за  кривду  та  образу...
Я  озирнувся...
вже  один  іду  -
арта  накрила  поряд  всіх  відразу...

І  вітер  вщух
і  блискавка  стоіть
перед  очима  небо  розколовши.
Я  зупинюсь  за  мить
А  ви  ідіть,  
ідіть...
За  мною  янгол  прийде...
дай  то  боже.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008847
дата надходження 19.03.2024
дата закладки 19.03.2024


Наталі Косенко - Пурик

Романтичний ранок

Прокинусь  вранці,  кава  на  столі,
А  я  така  збентежена  й  щаслива,
Рядочків  пара  в  милому  листі,
Що  я  кохана,  ніжна  і  красива.

Торкнулась  серця  любляча  рука
І  дотик  залишила  на  папері,
Мені  говорить  радісно  душа,
Через  хвилинку  ти  зайдеш  у  двері.

Поглянеш,  наче  промінь  навесні
І  почуття  зігріють,  як  ніколи,
Ти  подаруєш  світ  той,  що  в  тобі,
Навік,  з'єднавши  неповторні  долі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008371
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 18.03.2024


Наталі Косенко - Пурик

Волошкові поля знову бачу (акровірш)

[b]В[/b]  снах  привиділись  сині  красуні,
[b]О[/b]х,  яка  неповторна  краса,
[b]Л[/b]ітом  вкриють  маніжно  долоні,
[b]О[/b]бійнявши,  як  ненька-земля.
[b]Ш[/b]епіт  милий  та  рідні  мотиви,
[b]К[/b]рок  за  кроком  вся  радість  життя,
[b]О[/b]берегом  немов  для  дитини
[b]В[/b]лучно  знов  принесуть  почуття.
[b]І[/b]  в  безмежжі  пшениці  та  жита

[b]П[/b]ривітає  мене  легіток,
[b]О[/b]х,  до  болю  чарівністю  звита
[b]Л[/b]ітня  магія  дивоквіток.
[b]Я[/b]  у  захваті,  я  у  полоні,

[b]З[/b]ачарована  в  милому  сні,
[b]Н[/b]іжна  казка  на  рідному  лоні
[b]О[/b]хопила  простори  земні.
[b]В[/b]еличаво  вальсує,  вітає,
[b]У[/b]топаю  у  розкоші  трав,

[b]Б[/b]ільш  не  бачила,    кращого  краю,
[b]А[/b]  деінде  пахучих  отав.
[b]Ч[/b]ерез  роки  прилину,  я  знаю,
[b]У[/b]  місця  де  мій  всесвіт  зростав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007053
дата надходження 29.02.2024
дата закладки 03.03.2024


Наталі Косенко - Пурик

Плач зими

Зимонька  плаче  гіркими  сльозами,
Мабуть  болять  незагоєні  рани,
Ріки  створились  від  смутку  й  печалі,
Де  відшукати  гармонії  грані?

Дивиться  в  небо  -  весняні  вже  хмари,
Може  здалося,  але  ж  не  примари,
Дивно  схилила  свій  образ  в  зажурі,
Знову  думки  зачепили  похмурі.

Що  тут  робити?  Ось,  стукає  зміна,
Вже  не  потрібна  поміч  каміна,
Скоро  нам  сонце  всміхнеться,  зігріє,
В  кожного  звісно  давно  така  мрія.

Йди,  мила  зимо,  на  довгий  спочинок,
Дай  же  зустріти  найліпшу  годину,
Радість  відчути  і  миру,  і  сміху,
Буде  скрізь  затишок  людям  на  втіху!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006638
дата надходження 24.02.2024
дата закладки 24.02.2024


Grygat

Мы звёздные воины

Мы,  звёздные  воины.
Здесь  нас  не  ждали.
Увы,  подзабыта  история  тут,
когда  и  какие  нам  дали  медали,
какой  был  обещан  приём  и  уют…
.
На  Млечном  Пути  и  в  провалах  обочин
зарыты  тела  наших  верных  друзей  …
Останками  путь  этот  Млечный  упрочен,
остОвами  крейсеров  и  кораблей.
Мы  шли  по  планетам  жестоко  и  рьяно
нещадно  врага  вытесняя  за  край
надеясь  когда-нибудь,
поздно  ли,  рано,
вернуться  к  своим  ,  что  построили  рай…

Увы,  но  вернувшись,  нашли  мы  руины,
духовных  пигмеев  и  тёмных  князей,
пустыни,  болота,  развалины  Рима,
обглоданой  костью  стоит  Коллизей  …
Какие-то  мощи  и    каргокультуры,
какие-то  мысли  из  ям  и  ухаб,
тотальная  ложь,
сумбуры,  халтуры  –
и  гений  ничтожен
и  царствует  раб!

……………………………………………………………
Нет,  мы  не  обижены  –  здесь  нас  не  ждали.
Возможно,  случился  во  времени  сбой.
Похоже  ,  не  с  тем  мы  врагом  воевали…

Мы  снова  со  звёзд  поднимаемся  в  бой!


В  какой-то  мере  продолжение  предыдущих    тем  и  "Вечной  игры".

Конечно  же  это  не  поэзия  -  публицистика  в  стихотвворной  форме.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838099
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 16.02.2024


Наталі Косенко - Пурик

Любовна абетка

Ти  скинеш  мені  на  серветку,
Найкращу  любовну  абетку,
А  там  почуття  у  чеканні,
Такі  найдорожчі  й  бажані.

Милують  і  радують  душу,
Послання  від  тебе  зворушне,
В  коханні  то  справжня  є  сила,
Ось  бачиш,  вже  серце  зцілило.

У  нім  відчуваю  той  трепіт,
Пульсує  непрохано  шепіт,
Маніжить  мелодія  ніжно
І  знову  на  серці  так  втішно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005837
дата надходження 15.02.2024
дата закладки 16.02.2024


Ніна Незламна

Подарунок до ювілею ( проза)

           Рання  весна…  по  обіч  дороги  деінде    лежить  рудий,  трухлявий  сніг.  Привітне  яскраве  сонце  поступово  здіймалося  вище  і  наче  у  змові  з  теплим  вітром  намагалося  пробудити  землю  від  зимового  сну.
   По  вапняковій    дорозі  мчав  малий  міжміський  автобус  (ПАЗ).    Як  завжди,  у    базарні  дні,  з  містечка  до  села  салон  автобуса  вщент  забитий.  Хтось  повертався  з  пустими  сумками,  відрами,  а  хтось,  все  ж    придбавши  деякі  продукти,  чи  речі,  віз  додому.  В  салоні    автобуса    гул  подібний  рою  бджіл,  то  гучніше,  то  вже    ніби  здалеку,  тихіше.
     Дід  Дмитро,  задоволено  всівся  на  задньому  сидінні  автобуса.  Він  такий  собі,  непримітний  дідок,    невеличкий  на  зріст,  худенький,  в  селі  його    дехто    називає  »стручком».  Таку  кличку  замав  від  людей,  бо    знали,  що  дуже  любить  їсти  горохову  кашу,  пиріжки  з  горохом  та  й  сам  молоденький  горох.  Не  лисий,  хоч  ріденька  сивина  та  йому  пасує  до  лиця,  хоч  і    вуса  сиві  та  зате  козацькі,  пишні.  Він  їх  за  звичкою,  часто  підкручує,  особливо  коли  з  ким-  небудь  спілкується.    Вже  минуло    майже  двадцять  років,  як  дружини  не  стало,  так  і  живе  один.  Та  йому    не  сумно,  поруч    мешкає    однокласник  Михайло.  Породичалися,  то  ж  випала  нагода    стати    його  синові(  Миколі  )  хрещеним  батьком.    Все  життя  дід  до  нього  відносився,    як  до  рідного  сина.  Тепер    має  повагу  і,  як  кажуть,    віддачу,  якщо  є  потреба  в  допомозі,  Микола  тут,  як  тут.
     Під  ногами  в  діда,  доволі    немаленький    мішок,    в  ньому  лежала  незадоволена  свинка,  яка  час  від  часу  хрюкала.  Він  же  радо  витирав  від  поту  чоло,  тихо  бурчав,  
-Нарешті  втихомирилася,  ну  слава  Богу.  Звикнеш  до  мене,  звикнеш.
   Дивлячись  у  вікно,  поринув  у  думки  -  Звичайно,  якби  меншу  купив,  то  було  б  ліпше.  А  тут  та  за  такі  ж  самі  гроші  й  така  гарненька,  потримаю  кілька  місяців,  можна  й  на  сальце  пустити.  А  то  вже  навіть  немає  чим  сто  грам  заїсти,  дожився,  так  сказать,  сором  та  й  годі.  Вдома  стара  бараболька    є,  крупа,  висівки,  добре  підгодовую.  О,  іще  в  сусіда  молочка  розживусь,  ото  буде  смачне  сальце,  не  відтягнути  й  за  вуха.
       Хоч  дорога  недалека  та  свинка  знову  копошиться,  мішок  почав  рухатися  вперед,  з  нього  лунало  хрюкання.  Хтось  з  пасажирів    вигукнув,
-Та  відчиніть  хто  небудь  вікно,  дихати  немає  чим  і  ще  ця  свиня,  вона,  ще  довго  тут    буде    хрюкати,  смердіти?!
Звичайно  дід  мовчав,  він  розумів,  якби  маленьку  віз,то  куди  б  не  йшло,  а  таку  треба  було  би  на  автівці  привезти.  
-Ви  вже  мене  вибачайте,  я  через  одну  зупинку    виходжу,-  двома  руками  тримав  мішок,    продовжив  тихо  до  свині,
-Хрюшенька,  моя  маленька  дівчинко,  заспокойся.  Ти  моя  хороша,  скоро  будемо  вдома,  нагодую,  напою,  почухаю  спинку.
У  салоні    хтось  із  жінок    засміявся  й  сказав,
-Ото  любов,  позаздрити  можна,  я  таких  слів  навіть  від  чоловіка  ніколи  не  чула.
Жінка,  що  сиділа  попереду  діда  підтримала  розмову,
-  Напевно  він  одинак,  тому  й  говорить  так.
Дід  не  дуже  прислухався,    погано  чув,  тому    розмовам  й  не  придавав  значення.  Через  кілька  хвилин  готувався  до  виходу.
       Нарешті  зупинка,  дід  виволік  мішок  до  землі….  автобус  набрав  швидкість,  зник  з  виду.
 Кажуть  своя  ноша  не  важка,  але  важкувата  -  подумки  клопотався  дід.  Присівши  біля  мішка,  розв’язав  його,  на  свині  поправив  упряжку,
-Ну  от  тепер  тебе  можна  сміливо  випустити,  підемо  додому.  Але  знай  я  тебе  назвав  Хрюшою,  хочу  щоби  ти  мене  слухалася.  Ми  маємо  знайти  згоду,  щоби  не  бісилася,  як  на  тому  автовокзалі,  геть  зганьбила  мене.
     Хрюша  рухається  вперед,  іноді  діду  нагадувала  швидкість  танка.  А  то  так  рвоне,  як  той  пес,  що  на  ланцюговому  прив’язі,  дід  ледве  встиг  за  нею.  Воно  ж  ,  якби  йти  по  сухому,  то  нічого,а  це  ж  така  пора,  під  ногами  мокро.  Свиня,  як  сильніше  потягне  так  дід  і  ледь  не  втрачає  рівновагу,  трохи    підслизнеться  по  старому  споришеві,  який,  хоч  і  рудий  та  все  ж  спромігся  пережити  зиму.  До  обійстя  залишилося    метрів  двадцять,  як  свиня  вздріла  невелику  калабаню,  різко    потягнулася  до  неї.  Дід  впав,  вона  тягне  його  до  самої    калабані,  задоволена  хлюп  у  неї.  Все  обличчя  діда    покрилося  холодною  водою,  обличчя  у  краплях,  на  вухах  висіло  багно,
-Хрюшо  -  Хрюшенько  змилуйся,  ми  ж  уже  майже  вдома,  що  ж  ти  коїш.    У  мене  на  обійсті  велике  корито,  захочеш  щодня  будеш  купатися.  
 Хоч  рука  діда,  якою  тримав  упряжку,  захолола,  але    він  її  не  відпускав.
Свиня  ніби  почула  благання  діда,  вже  лягла  на  бік,  раз  -  у    -  раз  дивилася,  то  на  діда,  то  в  бік.  Мабуть  хвилин  двадцять  дід  умовляв  її  піднятися,тягнув    за  упряжку  та  свиня  тільки  більше  в  протистоянні  уперлась  лапами  в  багно,  незадоволено  хрюкала.  
-Ти  ж  моя  Хрюша,  ти  ж  моя  свинка,  мені  ж,  як  дитинка.  В  мене  ж  більше  нікого  немає,  от  побачиш.  Правда    є  песик  Дружок  та  й  той    розміром  менший  за  тебе  і  кицька  Мура  та  вони  ж  тебе  не  образять,  підіймайся,  пішли  додому.
 Нарешті  свиня,  змилувалася  над  дідом,  кілька  раз  махнула  головою,  рилом  торкнулася  води,  вийшла  з  калабані.  І  вони,  як  ніби  й  нічого  не  сталося  пішли  додому.  Дід  тримав  її  за  упряжку,  вихваляв    її  до  самої  хвіртки,  вона  косо,  недовірливо  позирала  на  нього,  але  не  виривалася.  Відчинивши  хвіртку  Дмитро  сказав  голосно,
-Дружок  не  гавкай,  познайомся,  це  тепер  наша  Хрюша.
 І  зачинивши  хвіртку,  знімав  з  неї  упряжку,  
-Ну  от,  паркан  височенький,  звідси    ти  нікуди  не  дінешся,  то  ж  можеш  погуляти,  розім’ятися.
 Обома  руками  почухав  їй  спину  і  на  ходу  до  хати,  сказав,
 -Зараз  вмиюся  та  принесу  тобі  їсти,  треба  трохи  почекати.
Дід  умився  та  й  не  встиг    відро  в  руки  взяти,  як  почув  крик  півня,  курей.    
-Ой,  лихо,чи  в  загорожу  залізла  та  як?  Треба  курей  спасати,    от  халепа,  ще  яйця  поїсть,  а  я  ж  їх  і  вчора  з  гнізд  не  забрав.
     В  діда  мов  пропелер  за  плечима,  вибіг,  від  побаченого,    ледь  очі  на  лоб  не  вилізли.  Свиня  бігала  по  огорожі,  на  спині  ледь  тримався  півень.  А  півень  то  з  породи  велетнів,  не  так  легко  їй  було  його  з  себе    скинути.  Вид  у  півня  войовничий,  він  то  пригинався,  о  розправляв  крила,    в  черговий  раз  намагався  клюнути  свиню  в  голову.  На  обійсті  здійнявся  іще  гучніший    ґвалт,    кури    кричали,  як  сказилися,  тут  і  Дружок  на  ланцюгові  почав  сіпатися,    визгливо  гавкати.
-  Що  за  крик?-  крикнув  Микола,  зачиняючи  за  собою  хвіртку.  Підійшов  ближче,
-Привіт  діду!    Крик  на  все  село…    що  сталося?
-Тож  свинку  купив,  а    вона  бачиш,  що  витворяє!
   Свиню  з  курника    виганяли  всі  троє;    дід,  півень  і  Микола.  Микола  казав  куди  гнати,  дід  махав  руками,  виганяв  із  загорожі.  А  півень,  хоч  уже  й  злетів  з  свині,  розправивши  крила,  намагався  вкотре  догнати,  клюнути  її  в  особливо  м’яке  місце,    це  все  таки  йому  кілька  раз  вдалося  зробити.  Із  загорожі  курей    Хрюшу  вдалося  вигнати,  тепер  завдання  було  важчим,  в  сарай  так  просто  вона  не  хотіла  зайти.  Дід  під  рило    тицяв  шматок  хліба,  вона  ж,  як  шило,  то  враз  між  ногами  проскакує,  то  оминала,  бігла  ніби  мала  ціль  добігти  до  фінішу,але  його  не  бачила.  Вже  Микола  знервувався,  кричить  до  діда,
-Що  ти  стоїш,  як  той  дід  на  воротах  у  чоботях.  Ану  дай  мені  якусь  товстеньку  патику,  може,  як  побачить  у  мене  її  в  руках,  то  злякається,  зайде  в  сарай.  Усі  ж  кажуть,  що  свині  розумні.
-  Ні-ні!  Чекай,  хлопче  ні!  Де  ти  бачив,  щоб  я  коли  тварину  вдарив.  Вона  пам’ятатиме,  мене  не  полюбить  і  з  якими  очима  я  на  неї  буду  дивитися.  Давай  краще    трохи  посидимо,заспокоїмося,  відхекаємося.
 Вони  присіли  на  лавку.  Микола  все  ж  поклав  біля  себе  довгеньку  тоненьку  патику.  Свиня    напевно  помітила,  розгадала  намір  чоловіка.  Не  дуже  близько,  але  все  ж  підійшла  до  діда,  хрюкнула  кілька  раз.  Він  до  неї,
-І  тобі  не  соромно  таке  витворяти,  пожаліла  б  мене  старого.  Я  ж  до  тебе  всією  душею,  он  кашку  з  молочком  приготував,  а  ти?!
 Хрюша  ніби  засоромилася,  може  й  справді    розуміла  його  слова,    догори  підняла  голову,  хрюкнула    й  зайшла  в  сарай.  Дід  поспішив  за  нею.
Микола  слухав  дідові  слова,  посміхався.  Думки  підпливли,  як  хмарини  в  чистому  небі  -  Шото  старість,    добрячий  дід,  не  свариться.
Дмитро  вийшов  з  сараю,
-Щоб  я  без  тебе  й  робив.  І,  як  вона  штахету  зірвала,  не  уявляю.  Нічого,  хай  в  сараї  полеже,  звикне.  У  мене    влітку    ювілей,    вісімдесят  років  стукне,  тому  й  купив,  без  свіжини  не  обійтися.  Підгодовую  її    та  й    матимемо  сальце,  м’ясце,  холодець,  ковбаску.
-Добре  діду,  я  пішов.  Хай  зо  три  дні  закрита  побуде,  а  то  знову  сказиться.  А  скільки    їй  місяців  від  роду?
-Та  казав  чи  шість,  чи  сім,  я  уже  й  не  пам’ятаю.
-Як  порівняти  з  нашими  свиньми,  то  на  вид  малувата.  Може  вона,  з  яких  інших  порід?
-Та  я  про  це  навіть  і    не  подумав.  Слухай,  Микольцю,  ти  ж  мені,  як  тільки  сонечко  висушить  землю,  підрихлиш  тракторцем.
-Що  знову  будеш  горох  сіяти?
-Аякже!  Люблю  кашу  горохову-  його  обличчя  розпливлося  в  усмішці,  підморгнув,  продовжив,
-На  ніч  поїм  каші,  тепліше    спати.
-Ну  ти  діду,  без  жартів  не  можеш.
-Та  які  тут  жарти,  це  природньо,  в  ліжку  всі  хочуть  тепла.
       Минуло  три  дні  …Хрюша  й  справді  трохи  заспокоїлася.  Дід  зранку  відчиняв  сарай,  свиня  сама,  при  бажанні,  виходила  з-за  своєї  огорожі,  йшла  на  двір.  А  шукаючи  від  сонця  прохолоду,  заходила  в  сарай,  падала  на  солому,  яку  підстеляв  їй  дід,  задоволено  хрюкала.    Дід  біля  неї,  як  біля  дитини,  розмовляв  до  неї,
-Ну,  думаю  тепер  концерту  такого,  як  був  не  буде.  Добре,  не  хрюкай,  не  виправдовуйся,  я  все  розумію,  чуже  обійстя,  але  треба  звикати.
У  свині    і  справді  комфортне  життя,  обійстя  не  маленьке,  є  де  погуляти,  їсти  вдосталь,  ще  й  з  молочком,  смачніше.  І  велике    корито  з  водою  є,  купайся  скільки  захочеш.  Біля  нього  ж  можна  своє  бажання  задовольнити,  поритися  в  землі,  чи  лежати  та  подрімати  в  цьому  ж  багні.  Але  інколи  вона  ніби  зривалася,  кругами  бігала  по  обійсті,  а  потім  занурювалася  в  купу  соломи,  що  стояла  під  самим  парканом,  намагаючись  її  розкидати  в  різні  боки.Тоді  починав  гавкати  Дружок,  з  хати  виходив  дід,  вона  відразу    ховалася  в  сарай.
       Одного  дня,  дід  трохи  прихворів,  напившись  чаю  з  малиною,  не  зачинивши  сараю,  міцно  заснув.  Проснувшись  серед  ночі,  закутався  пледом,  зачинив  двері  курника  та  сараю,  спокійно  проспав  до  самого  ранку.
На  ранок,  відчинив  двері  курника,  серед  двору  кинув  курям  зерна  й  мимохідь,  відчинив  двері  сараю.  Через  кілька  хвилин  приніс  відро  з  запареними  висівками,  добре  перемішуючи  добавляє    молоко.  Раптом,  позаду  себе  почув  хрюкання.
-Тю,  а  ти,  як  вийшла    Хрюшенька?  Чи  ти  уже  й  клямку  гідна  відкривати.  -Добре,  що  я  вдома,    бачу  від  тебе  всього  можна  чекати.
Від  тої  пори  Хрюшу  ніби  підмінили.  Вона  була  спокійна,  куди  дід  туди  й  вона.  Правда  любила  полежати  в  кориті  з  водою,  особливо  тоді  коли  дід,  сидячи  в  кріслі    задрімав  на  сонці.
Минуло  більш,як  три  місяці.  Дивлячись  на  Хрюшу  Дмитро  тішився,
-Ой  і  гарненька  ж  ти  у  мене,  бачу  добре  поправилася,  вже  й  скоро  моє  свято.
 Не  раз  витирав  сльози,
 -Звик  до  тебе,  жалко  та  що  поробиш  така  твоя  доля.  Десь  за  тиждень    настане    твій  судний  день.
 Хрюша  ніби  передчувала  той  день,  почала  зовсім  погано  їсти.  Навіть  перестала  виходити  з  сараю.  Дід  принесе  їй  їсти,  вона  лизне  пару  раз  і  вже  відвернеться  до  стіни,  тихо-  тихо  хрюкає  й  замовкне.  Дід  в  розчаруванні,  що  ж  це  робити?  Ще  цілий  тиждень  можна  було  підгодувати,  а  вона  перестала  їсти,  ще  схудне.Треба  з  Миколою  поговорити,  що  він  скаже.  Вони  молоді,  зараз  розумніші  за  нас.  А  може  їй    якісь  ліки  треба?  Та  хіба  то  вже  буде  нормальне  сало,  якщо  з  ліками.
В  цей  вечір,  дід    вдома  Миколу  не  застав,  той  був  на  чергуванні  (він    працює  у  містечку  охоронцем).
Наступного  дня  Микола  з'явився,  аж  під  вечір,зайшов  до  діда  на  хвилину,
-Я  завтра  зранку  зайду  подивлюся,  що  там  з  вашою  Хрюшою.  Ви  ж  казали  вона  стала  спокійна.
-Та  оце  ж  мене  тепер  більше  всього  й  лякає,  що  занадто  спокійна.  Може  ми  її    завтра  того…
Побачимо  діду,  до  ювілею  скільки  днів  залишилося.
-Та  вже  чотири,чи  може  п'ять,  треба  подивитися.
-То  вже  треба  того.  М’ясо  ж  треба  замаринувати,  сало  якесь  у  банки  закриєш,  а  якесь  закоптиш.  Якраз  все  встигнеш  до  свого  ювілею.
       З  самого  ранку  літнє  сонце  добре  припікало…  Дмитро  відчинив  двері  курятника,  розсипав  зерно,
-Тю-тю-тю-тю..
 Дружок  виліз  з  будки,  махав  хвостом,  позирав  на  хвіртку,  її  уже  відчиняв    Микола,
-Доброго  ранку!
-О,  ти  сьогодні  рано.  А  я,  ще  й  не  встиг    свині  свіженького  їдла
 наколотити.  Ти  йди,  подивися  до  неї,  а  я  зараз  прийду.
Микола  зайшов  у  сарай,  зазирнув  у  загорожу,  побачивши  свиню,  зайшовся  сміхом.  Біля  неї  копошиться  з  десяток  маленьких  поросят.
   У  дверях,  з  відром  у  руці    з’явився  дід  .  Микола  крізь  сміх,  забираючи  в  нього  відро,
-Оце  так  подарунок  на  твій  ювілей!  Тобі  мабуть  і  не  снилося.  Не  лякайся,  все  нормально,  я  допоможу.
В  діда  округлилися  очі,  -То  пускай,  хай  пройду,  побачу  що  там,  що  ти  якимись  загадками  кажеш,  що  допоможеш?
 В  діда  справжній  шок,  на  якийсь  час    онімів,  не  міг  і  слова  сказати.  Микола  вивів  його  з  сараю,  посадив  на  лавку.  Той    двома  руками  схопився    за  голову,  ледь  тремтячим  голосом,
-І  що  я  з  ними  буду  робити?  І,  як  я  на  ювілей  без  свіжини?
Вже  серйозно  Микола,
-Це  діло  поправне,  дам  тобі  грошей,  поїдеш  в  містечко  на  базар,  що  треба  купиш,  матимеш  гроші  віддаси.  Поросята  підростуть,  продай,  свиноматку  я  відкуплю,  не  панікуй,  все  буде  добре.  Ти  мені  одне  скажи,  як  ти  міг  допустити,  щоб  вона  з  кнуром  відгуляла.  Вона  ж  у  тебе  вже  майже  чотири  місяці,  це  вже  тільки  тут  сталося.
-Та,  я  …  знаєш,  я  з  жінками  вже  років  двадцять  справи  не  маю,  тому  про  це  й    не  подумав.  А    вона  бач,  яка  спритна  виявилася  до  цього  діла.
Неуловима  посмішка  прослизнула  на  устах  Миколи,
-Нічого  діду,  не  журися,  як  кажуть,  що  відбувається  -  все    на  краще.  Твоя    Хрюша  молодець,  а  й    справді  до  ювілею  гарний  подарунок    тобі  зробила.  Я  завтра  збирався  на  базар,  поїдеш  зі  мною,  скупишся.
-А,  що  на  ходу  твоя  Нива?
-Дістав  запчастини,  три  дні  з  нею  возився.  Тепер  на  ходу,  тішся  діду,    тобі  і  тут  повезло!  Тож  погуляємо,  як  годиться!

                                                                                                                                                                         Ідея  2021р.

                                                                                                                                                             30.01.2024р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005757
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 16.02.2024


Наталі Косенко - Пурик

Тепло до краплі

Я  вкладаю  у  лист  любові
Найдорожчі  свої  слова,
Неповторні  й  такі  чудові  -
В  них  надія  моя  жива.

Я  вкладаю  тепло  до  краплі,
Що  зібрала  з  ранкових  рос,
Знов  зволожу  вуста  я  спраглі
Ефективних  для  серця  доз.

Я  вкладаю,  хіба  не  бачиш?
Що  можливо  укласти  ще?
Ти  розлуку  мабуть  пробачиш,
Бо  в  рядках  все  життя  святе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004162
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 28.01.2024


Наталі Косенко - Пурик

Доля перевита із журбою

Я  твої  цілую  руки,  мамо,
Що  вставала,  люба,  ти  так  рано
І  молилась  впевнено  за  мене,
Найдорожча,  найрідніша  нене.

Знаю,  що  просила  у  природи,
Сили  і  здоров'я  та  ще  й  вроди,
Вірних  оберегів  із-за  ранку,
Дихання  і  радощів  світанку.

Тяжко  проводжала  у  дорогу
Та  завжди  чекала  до  порогу,
Янголя  найкраще,  найрідніше,
Хто  ще  може  бути  наймиліше?

Дякую,  схиляюся  низенько,
Люба,  найдорожча  моя  ненько,
Буду  пам'ятати  світлу  долю
Ніжно  перевиту  із  журбою.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003565
дата надходження 20.01.2024
дата закладки 21.01.2024


Наталі Косенко - Пурик

Хризантем ніжний рай

Відцвіли  вже  давно  хризантеми  в  саду
Та  на  рідні  місця  знову  зранку  іду,
Хоч  немає  краси,  відлетіла,  мов  птах,
А  чарівність  п'янка  залишилась  в  думках.

Зупинюся  на  мить,  а  душа  все  щемить,
Хризантем  ніжний  рай  неповторно  бринить,
Як  так  зникнуть  змогли,  не  сказавши  прощай?
Мабуть  в  дивній  душі  вигравав  ще  розмай.

Подивлюсь  навкруги,  все  затихло  давно,
Мила  осінь  в  листках  заховала  руно
І  в  мотивах  земних  розчинилась  краса,
Бачу  слід,  що  лишила  в  тумані  роса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002938
дата надходження 13.01.2024
дата закладки 19.01.2024


Наталі Косенко - Пурик

Батьківське тепло (Б)

Берегтиму  я  найкраще  батьківське  тепло,
Баритон  отой  душевний  і  його  чоло,
Буду  спогади  плекати,  мов  мале  дитя,
Бачу,  як  вони  впливають  на  моє  життя.

Береги,  стежки,  дороги,  пройдені  шляхи,
Бережу  свої  я  крила,  мов  оті  птахи,
Бо  лиш  з  ними  буде  радість,  сила  вся  у  них,
Біль  пройде  і  знову  щастя  почуттів  порив.

Берегиня,  хтось  так  скаже  іронічно  вслід,
Будь,  що  буде,  але  в  серці  знов  розтане  лід,
Батько,  знаю,  що  то  святість,  вічний  оберіг,
Бо  лиш  він  любов  укласти  в  серце  моє  зміг.

Без  любові  та  довіри  вже  ніяк  мені,
Бережу  слова  надії,  мрії  всі  свої,
Буду  спогади  плекати,  мов  мале  дитя,
Бачу,  як  вони  впливають  на  моє  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001654
дата надходження 26.12.2023
дата закладки 26.12.2023


Наталі Косенко - Пурик

Нічна насолода

Тихо  всміхається  вечір,
Скоро  вже  спати  малечі,
Нічка  дарує  їм  казку,
Мовби  матусену  ласку.

Пестить  так  ніжно  рукою,
Дивно  лоскоче  вербою,
Золотом  ясним  від  сонця
Лине,  мов  сон  до  віконця.

Вміло  малює  пейзажі,
Ось  ,  подивись,  персонажі:
Милі,  цікаві,  казкові,
Чути  загадку  в  розмові.

Вже  посміхається  нічка,
Ніжно  хлюпочеться  річка,
Сон  викликає  дрімоту,
Щоби  відчуть  насолоду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001412
дата надходження 23.12.2023
дата закладки 23.12.2023