Як ідеально порозумітися чоловікові і жінці?
Оцим полярно різним створінням.
Я коли зараз писатиму свою прозу, то ви подумаєте, що з жінкою, у якої таке смузі в голові - взагалі порозумітися неможливо.
Але не треба так)
Беріть чай і слухайте.
Тільки не вірте мені.
Бо я нічого з того, що напишу - ніде не перевіряла.
Бачила як мурахи бігають чоловічим тілом, а потім перебігають на жіноче і навпаки.
Вони точно порозумілися.
А волосинки настовбурчуються, щоб відчути як ти дихаєш.
Ніздрі роздуваються, щоб увібрати тебе в себе.
Краще лежачи.
Нюхові рецептори працюють ліпше в такому положенні.
І чоловік завжди пахне якось особливо, коли поряд.
Чоловіком.
І жінка в такий момент мріє закутатися в нього повністю.
Змішатися і розтанути.
Щоб її потім шукали і не знайшли.
А коли знайдуть то не впізнали.
Бо в ній вже буде багато всього, що не від неї, а від Бога.
Зцілююча аура, спокій, мудрість, чуттєвість, чутливість та здатність читати думки.
Така жінка може вгадати з заплющеними очима колір маски, яку їй накладає косметолог.
Зазвичай - зелена, але вона точно відчує, коли її мазюкають ніжно-персиковою.
Вона може переходити дорогу на світлофорі з заплющеними очима і не перечепитись через бордюр.
Бігти як дівчисько, коли доганяє маршрутку.
А коли не встигне, то посміятися, сказати - от, фак, тупнути ногою і ууукнути.
Бачити красу навколо.
В усьому.
В відображенні світла автомобільних фар та ліхтарів в калюжах.
В струмочках конденсату на склі міського транспорту.
В соковитій траві, яку зненацька покрив сніг ніби її посипали цукром.
У носках чобітків, що горнуть листя.
Чи в листі, що їм піддається і горнеться.
Чи просто в похмурому дні який і народився зранку таким, щоб ми знайшли в ньому щось яскраве.
А як не знайдемо самі, то розмалювали.
Бачили такі чорнобілі малюнки з одним яскравим елементом?
Так от!
Така жінка завжди і скрізь буде таким елементом.
Це закохана жінка.
І якщо чоловік її теж кохає, то їм не треба старатися порозумітися.
Бо завжди можна перестаратися.
Краще, коли ви метаєте блискавки в того, кого ви любите, згадати, що це з вами він/вона стала такою, а брали ви її собі хорошою.
А ще краще - вчасно обійнятися.
А ще краще - на камінь-ножиці-папір вирішити, хто вимикає світло і довго згадувати якісь ваші моменти разом, охайно дістаючи їх з вашої коробочки спогадів.
А потім цілуватись.
І спати.
Але сплівшись в одне ціле.
Бо не можна інакше.
Інакше треба розумітися такими шляхами - далекими і неприємними, що часто боляче.
Їх беруть з розумних товстих книжок, за них платять психологу, щоб він навчив вас маніпулювати один одним.
До них довго ідуть, а можна ось раз - і вдома.
Бо в обіймах.
Ось його вухо.
Ось м'яке волосся, яке лащиться до долоні.
Ось він.
Ось ти.
І тільки коли разом - ви рішення.
Найвірніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966785
дата надходження 27.11.2022
дата закладки 21.05.2023
Попливуть майже всі.
Але випливуть лиш одиниці.
Розбредуться полями. Здичавіють у ковилі.
Не лякайся її, голубої печальної жриці,
.……..із вінком на чолі
Ні на котрій з долонь
не прописані лінії втечі.
Твій терпкий горизонт -- парадигма на рівні очей.
Опір надто крихкий. Із найтонших глибин порожнечі
……….проступає плече
Чорний атлас долонь –
і повільно лишаєшся зграї.
На прозорих раменах вібрують чужі письмена.
Шепотіння води. Крізь коліна твої проростає
………..кольорова трава
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977875
дата надходження 22.03.2023
дата закладки 19.05.2023
…відпускаєш мене
за окреслені межі води.
Розгортаєш мене, мов сувій із гіркою травою.
Адже так не буває, щоб впали на серце сліди
некерованим медом,
масандрою чи ворожбою.
…врешті, так не будЕ.
На полотнах осінніх заграв
простягаєш мені між долонь помаранчеві груші.
Проникаю сюди з потаємних прозорих дзеркал.
Ти заварюєш чай. Ти скануєш
наскрізь мою душу.
…що пробачиш мені?
( максимально напружую слух)
Не готичні сніги – пелюстки яблуневого цвіту –
все, що маємо ми. Лиш одним темним полум’ям губ
випікаєш тавро – не від світу цього…
не від світу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983637
дата надходження 18.05.2023
дата закладки 18.05.2023
Сніги надвечір.
Білосніжний птах.
Завіса ледь поскрипує віконна.
...й усе не так, лише… в твоїх снігах
цвіте трава,
прекрасна, мов мадонна.
Цвіте трава.
Похлипує свіча.
Блукають очі вересом й барвінком.
Навчись носити тугу на плечах,
мов квіти в косах
Довбушева Дзвінка.
Не срібна карусель,
не золота.
Та, власне, то й не карусель… насправді
ти вже давно, мов твій прозорий птах.
Єдиний. Той один,
що знає правду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982389
дата надходження 06.05.2023
дата закладки 18.05.2023
Якщо б нами завжди керували загальновизнані сенси
Багато взаємно потрібних ніколи б тоді не зустрілися
Ріки душ живих , але змерзших, ніколи б не скресли
І жодна мрія, жодна ідея
не набула достатньої стиглості
Все найдивніше, найщиріше і навіть безсмертне
Просто повільно затихло, не маючи змоги початися
Сміливу думку, напис, малюнок змусили б стерти
Не мав би продвження біль,
крізь який
проростає краса
Не було б майже нічого,нічого, що зараз радує очі
І деякі з нас навіть не народилися
Застигло б серце, що зараз коханням тріпоче,
Практичні роздуми вбили б
жагу добра
і справедливості
Не було б відчайдух, подвигів, наших героїв
Які живуть у вимірі, що недосяжний для зрадників
Тож жоден народ не звільнився без крові
Все б завмерло, стишилось,
урок не засвоївши страдницький
Та ти ж знаєш, що буденність не переможе ніколи
Хоча б тому, що світ тримається рухомою рівновагою
Статичне не спинить рух свободної волі
І звичне
ніколи
ніколи
для нас
не стане
звитягами
Прогрес- це історія викликів й винятків
І, попри вдячність живильному простору
Цей світ був би занадто сірим й слабким
І жодна країна,жодна людина
не стали б цільними,
не стали б дорослими
Тож і ти не бійся прийняти рішення,
Не бійся бути зараз і тут вразливим й нескореним
Дивись уперед, не думай про те,що залишено
Цей світ сміливцями і для сміливих
колись
і надовго
в любові
з натхненням
створений
©Олена Зінченко 18.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983615
дата надходження 18.05.2023
дата закладки 18.05.2023
Мозаїка із слів розпалась.
Це, певно, найцінніший доказ,
Що ми з тобою закохались -
Тепер нам спокій і неспокій.
Тепер ми в самому початку,
В крихкій яєчній шкаралупі.
Ти зігріваєш мої пальці,
Коли тривожний вітер дмуха.
Ми ще тримаємо під серцем
Слова, що потім розхвилюють.
І разом дихаєм на скельце,
По ньому пальцями малюєм.
Ми і вразливі, і всесильні,
Герої кнИжок на полицях.
А очі твої м'ятно-темні -
Мене всмоктали ці зіниці.
Ще довгий шлях і половина,
І стоси хвилювань в блокнотах.
А пісню твоїх рук на тілі
Напам'ять знаю як по нотах.
Ми зараз в самому початку.
Ще можеш вийти - ось зупинка,
Бо я збираюся коханням
Замалювати всю сторінку❤
Авторська начитка https://youtu.be/NZuGRChWyZE
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981968
дата надходження 02.05.2023
дата закладки 17.05.2023
Вчора на роботі видалась вільна хвилинка.
Думала, що тобі подарувати до ременя,
Він жорсткий, а ти зі мною - ніколи
Нарешті вуаля! - у мене є корзинка,
Сплетена із ніжного мережива снів.
Подарую в ній тобі слова.
І першим, певно, буде "видноколо".
А потім забула записник на столі й слова ночували в пустому кабінеті.
Серед дитячої мудрості, яку можна взяти на озброєння, та моїх дотепних висловів, хоми ви невіруючі, раз так!
Так ось!
Чому я взагалі вирішила дарувати саме слова?
Все через "серпанок"!
Бо воно якось зазвучало своєю задумливою музикою в моїй свідомості й одразу завоювало мене.
Поклала до кошика ніжний "легіт", нарекла його наглим і наказала лізти під сорочку, бо ж тобі постійно жарко.
Щоб проникав у кожну "шпаринку" і нишпорив, як я його вчила.
А "бабки" горнулися одна до одної в "горнятку", щоб зігрітися, коли "сутінки" опустились під вії нашої планети.
І вечірнє "зарево" вляглося спати, а от інтелігентний сторож - ніяк.
Не знаю, чому йому не спиться.
Я завжди лягаю тільки тому, що сон це "путівець" до нас, якими ми можемо стати завтра.
Це шалений "зорепад" наших вибриків, щоб списати і втілити їх в життя в майбутньому.
"Панчохи" класти придумала не я, а Іринка з Панського.
Бо ж я, як вчителька - вудка, закинула свого гачка і спробувала наловити красивих слів і у їхніх голівках.
Не прийняти це слово не могла.
Бо ж ця дівчинка, коли купує мені тістечко в шкільній їдальні, то говорить, що вибрала нормальне, а не те, яким я замурзаюся)
Тож, коли як "перлинки" перебиратимеш моїтвої слова, то знай, що панчохи там твої улюблені.
Авторська начитка https://youtu.be/OQvj2DXiMIw
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983428
дата надходження 16.05.2023
дата закладки 16.05.2023
Мовчи, мовчи, не треба більше слів,
Лякати вже сполохані тотеми
Не варт було!.. А ти, однак, посмів
Торкатись забороненої теми
Між нами - все? Не буде більше нас?
Злетить любов, мов перелітна птаха
В далекий ирій, невблаганний час
Не пошкодує загнану невдаху
А, може, то й не ирій, а сильце,
Петля, що все тісніш стискає горло
Нечутій пісні... це - не пастка, це
Лише тортура, добровільне горе
Мовчи, мовчи, нічого не кажи,
Не треба мови зболених потоків.
Життя обох штовхнуло до межі,
Воно не любить вивчених уроків
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809769
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 15.05.2023
Я несу тобі сонце в долонях
І живильного краплю дощу...
Він стікатиме ніжно по скронях,
Я печаль ним усю відпущу...
Зцілить сонце ласкавим промінням...
Мене щастям люби, я прошу...
Новий день обнімаю терпінням...
І закохана серцем, шепчу...
Посміхнись, світ прекрасний навколо,
Ну навіщо минуле... прости...
Я несу тобі сонце в долонях
І весну, що так хоче цвісти...
18.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666806
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 15.05.2023
То не віра, не праведність – просто таке життя.
Бо інакше не можна, інакше – то друга смерть.
Пам’ятаєш завжди найменше Своє дитя –
І захоплене серце Тобою нуртує вщерть.
Та боюсь спокуси – бо ж просто слабке маля,
Бо неправда світу – брутальна й така проста.
На узбіччі тихо пантрую життя здаля.
Попри все – триматись узніжжя Твого Хреста.
2023-01-27
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972452
дата надходження 31.01.2023
дата закладки 11.05.2023
навіть сонце хоч ясно світить, та має плями
все старається швидко вертатись, ганяє тіні -
йому нудно в холоднім небі, ще гірше з нами
бо замружуємось від світла і в цім постійні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938006
дата надходження 24.01.2022
дата закладки 11.05.2023