Я тобі не скорилася,
Голову не схилила,
За свободу боролася,
Бо неволя - немила.
Від непокори - лютуєш,
Мене вбиваєш щодня.
Тільки не розумієш
Те, що стою не одна.
Губи, до крові скусані,
Мовлять тобі прокльони,
Чорні та непорушні,
Вітер тобі їх гонить.
Очі, сльозами сповнені,
Горем, бідою, смутком;
Горді вони, нескорені,
Сяють шаленою люттю.
В серці - пекучий біль,
Кров несе його світом.
Хай вже не маю крил,
Та все одно буду жити!
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила.
Вільною народилася,
В тім незборима сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954041
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 22.07.2022
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила,
За свободу боролася,
Бо неволя - немила.
Від непокори - лютуєш,
Мене вбиваєш щодня.
Тільки не розумієш
Те, що стою не одна.
Губи, до крові скусані,
Мовлять тобі прокльони,
Чорні та непорушні,
Вітер тобі їх гонить.
Очі, сльозами сповнені,
Горем, бідою, смутком;
Горді вони, нескорені,
Сяють шаленою люттю.
В серці - пекучий біль,
Кров несе його світом.
Хай вже не маю крил,
Та все одно буду жити!
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила.
Вільною народилася,
В тім незборима сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954041
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 22.07.2022
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила,
За свободу боролася,
Бо неволя - немила.
Від непокори - лютуєш,
Мене вбиваєш щодня.
Тільки не розумієш
Те, що стою не одна.
Губи, до крові скусані,
Мовлять тобі прокльони,
Чорні та непорушні,
Вітер тобі їх гонить.
Очі, сльозами сповнені,
Горем, бідою, смутком;
Горді вони, нескорені,
Сяють шаленою люттю.
В серці - пекучий біль,
Кров несе його світом.
Хай вже не маю крил,
Та все одно буду жити!
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила.
Вільною народилася,
В тім незборима сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954041
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 22.07.2022
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила,
За свободу боролася,
Бо неволя - немила.
Від непокори - лютуєш,
Мене вбиваєш щодня.
Тільки не розумієш
Те, що стою не одна.
Губи, до крові скусані,
Мовлять тобі прокльони,
Чорні та непорушні,
Вітер тобі їх гонить.
Очі, сльозами сповнені,
Горем, бідою, смутком;
Горді вони, нескорені,
Сяють шаленою люттю.
В серці - пекучий біль,
Кров несе його світом.
Хай вже не маю крил,
Та все одно буду жити!
Я тобі не скорилася,
Голову не схилила.
Вільною народилася,
В тім незборима сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954041
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 22.07.2022
Фермер Петя дуже радий:
Йшов додому понад ставом,
Повертався із наради –
Був три дні в самій Полтаві.
Чоловік уже в кімнаті,
Хоче всістись на дивані,
Вирішив помити руки –
Негр купається у ванній!
Жінка Галя стоїть поруч
(Африканцю спину терла),
Глянула Петрові в очі
І від страху ледь не вмерла.
Та оговталася зразу:
-Тихо, Петю, не сварися,
Чорт приніс оцю заразу –
Ти вже долі підкорися.
Розказала кума Дарка,
Що ні сіло, ані впало –
Прибула гуманітарка
Із далекого Непалу.
Наша влада розказала:
-Що прибуло - треба брати,
Бо побачать, що ми горді,
То не будуть більш давати.
Люди навкруги хороші,
Іноземці - наче рідні,
Присилають одяг, гроші,
Зброя й ліки нам потрібні…
Ти дивись на це крізь пальці,
І радій, що про нас дбають:
Я ж не винна, що непальці
Мужиками помагають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953372
дата надходження 15.07.2022
дата закладки 16.07.2022
[i]Ще поки можу, але вже не можу,
Настала черга й на мою зорю.
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум'ям згорю.
Ліна Костенко[/i]
І хай сніги - я відморожу душу,
І хай вогонь - у полум'ї згорю.
Ще поки в силі - я себе примушу,
Ще поки можу - мрію відтворю.
Свої слова поспалюю вустами,
Свої думки втоплю в твоїх очах.
Поштову скриньку завалю листами,
Й вірша́ми, що писались у ночах.
Нехай щораз я відворот знахожу,
Проте тобі себе упокорю.
Я біля тебе душу відморожу,
Я біля тебе полум'ям згорю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953338
дата надходження 15.07.2022
дата закладки 16.07.2022
Тільки дим, чорний дим, порожнеча…
Тут сміялась недавно малеча,
Тут містяни робили закупи…
Тільки дим об’єднав всіх докупи.
Тільки дим, чорний дим і ракета,
Та прокинься вже швидше, планета,
Поки світ чогось жде й зволікає,
Їдкий дим нові душі вбиває.
Тільки дим, чорний дим і розруха,
Рятівник під завалами слуха,
Чи хоч хтось тут живим врятувався?
Тільки дим у повітрі зостався…
Кляті виродки, там були люди!
А тепер тільки дим скрізь і всюди!
І старенькі, і юні, і діти…
За їх смерті, вам в пеклі горіти!
27.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951654
дата надходження 27.06.2022
дата закладки 08.07.2022
Ти будеш колись фармацевтом
В халаті із білого льону.
Ставатимеш з кожним рецептом
Від різних недугів заслоном.
Комусь треба дати уколи,
Для когось корисні бальзами,
Таблетки, настойки чи смоли-
Усім зможеш зцілити рани.
Це буде. А я ВЖЕ лікуюсь!
ВЖЕ маю свою панацею-
Тобою, кохана, рятуюсь!
Від тебе живлюся душею.
Навіщо мені препарати,
Що зроблені медиком-вченим?
Мені лиш достатньо кохати,
І бути твоїм полоненим.
Для мене ти ліків заміна-
Твоє рудо-довге волосся,
Як з чаші Грааля краплина,
Яке мені в серце вплелося.
Твій погляд - це кисень для крові,
Що живить всі види тканин.
І навіть клітини нервові
Відновляться з цих же причин.
Від посмішки хочеться жити!
Летіти, не маючи крил!
Приємні слова говорити,
І цим набиратися сил.
Вся ти - це швидка допомога.
Вся ти - енергетик для жил,
Для м’язів бадьора волога,
Суглобам джерельце мастил.
Лиш ти є моєю метою!
Лиш ти є тим дивом із див!
Для тебе живу! І тобою!
Ти мрія усіх моїх снів!
2016 рік
Номер картки для донатів:
Ощадбанк
4790 7299 3591 8979
Мостюк Сергій Миколайович
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949454
дата надходження 02.06.2022
дата закладки 05.07.2022
[quote]"Уміння танцювати дає тобі найбільшу із свобод: висловити всього себе сповна таким, який ти є" (с)
"Я танцюю – тому що я щаслива. Я танцюю – тому що вільна" (с)
[/quote]
Відстукують бруківку каблучки,
Ступа граційно – меркнуть навіть зорі,
Браслет окреслив вигини руки..
Стою, вдивляюсь в Неї.. мимоволі
Есенція моїх мрійливих станів,
В терЕн чиїх очей убрався я,
Циганкою є із далеких лАнів,
І танці пАлкі – то її життя
ЗнатнИця* видна, досить колоритна,
Дурман вона для серця й голови,
Вважати варто, бо дівиця спритна:
СипнЕ щось в нАпій – глянь, не обдури!
Струнка красуня любиться в свободі,
Черпа в природі чарів водограй,
А я ж чекаю слушної нагоди,
Щоб заглянУть крізь тайн її вуаль..
Краса циганки розум чудно крає,
А голос ніжно флейту виграЄ,
Душа яскравим пломенем палає,
Як змійкою із танцю постає
І от вловила погляд мій буремний,
Сяйнули синню коси по плечах,
Підсіла, і промовила: "Даремно...
За мною тужиш.. – бачу все в очах!"
Підвівсь я рвучко, руку мою взяла:
"Кохати будеш, видно, все одно,
Але дитям ще я роздоллям стала,
Тож буть зі мною, любий, не дано"
Я з кавою залИшивсь наодинці,
Взирав у неї, як в святий ґрааль.
Побачити б у ній надій крупиці,
Та сум лиш бачив... І забуту шаль..
[i]*Та, що "знає", має [приховані, потаємні] знання, чародійка.. ну і, напевно, знана/знатна[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946551
дата надходження 01.05.2022
дата закладки 04.07.2022
Це місто, яке мені сниться щоночі,
В портах зустрічає воно кораблі...
На березі Чорного моря, співоче,
І в ньому так легко, так любо мені.
Там п'ятий трамвай знов Аркадію будить,
Привоз оживає в глибокую рань,
Гарячую душу акації студять
Посеред усіх історичних надбань.
Фонтан розповість вам веселих історій,
Віддасть Молдаванка увесь колорит.
Це місто вартує незримих теорій,
Це місто відоме на весь білий світ.
У Центрі Морпорт Рішельє споглядає,
Потьомкінські сходи ведуть до хмарин,
Проте достеменно ніхто не пізнає,
Як місто колись врятував апельсин.
Де Рі́баса ім'я там вулиця носить,
Утьосов покаже дванадцять стільців.
Там серце й душа ли́ше музики просять
У місті славетних, великих митців.
Перлини морської ім'я всім відоме,
Вона філігранна, чудна поетеса.
Так тягне мене туди щось підсвідоме,
Так тягне до тебе, кохана Одеса!
05.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949772
дата надходження 06.06.2022
дата закладки 03.07.2022
Минають дні, минають ночі,
Минають місяці й роки.
Та наша річка ще хлюпоче,
Якою ра́зом ми плили.
З якої ра́зом воду пи́ли,
Й занурювались з головою.
І як без неї ми прожи́ли,
Коли я був вже не з тобою?
Коли я був самотній клен,
Коли знецінились дрібнички,
Ті корні бу́ли замість вен,
І воду пив я з тої річки.
Та я вже сам. Не як тоді.
Знайшлась нова ріка для те́бе.
І тільки хвилі на воді -
А іншого мені й не треба.
30.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951952
дата надходження 01.07.2022
дата закладки 01.07.2022
Лиш не торкайтесь - я не в стані
Триматись так у рамках меж.
Жагуча пристрасть, все в тумані -
Й Ви знов зникаєте. Авжеж!
Втамує спрагу сік гуави
І голос ніжний з AirPods.
Я не покажу Вам вистави,
Сховає біль ажурний коц.
Зустріну - на губах усмішка
(Така собі жива ретуш).
А що в душі? Шкребе там кішка.
Лиш не торкайтесь! Ані руш!
Зображення: https://www.1stdibs.com/art/paintings/portrait-paintings/anne-moses-touch-2-photorealistic-woman-face-close-up-lip-hand-thumb-detail-oil-canvas/id-a_5656902/.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951961
дата надходження 01.07.2022
дата закладки 01.07.2022
під враженням...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927503
Я прислухалася щодня,
Бо не могла без тебе жити,
Як сон, бродила навмання,
А в очі заглядали квіти, -
Я прислухалася щодня...
І вже не бачила краси,
Бо чула кроки, чула шепіт...
Мені вчувались голоси,
І неповторно-тихий трепет -
Не помічала я краси...
А вже коли біля дверей
Я зупинялася безсило,
То уявляла, як береш
Мене за руки ти красиво -
Біля самісіньких дверей...
І пригортаєш до грудей
Украй заморену чеканням -
Для нас, для двох - не для людей
Ті наймиліші привітання -
О, як ти горнеш до грудей...
І щастя пташкою летить -
Обійми-зустрічі жадані -
Година ціла, ціла мить,
Як нагорода за чекання,
Де щастя пташкою летить...
Як жаль, що осінь золота
Позамітала жовтим листом
Сліди і кроки, і вуста
Спалила, стерла норовисто -
Печальна осінь золота...
Ще довго бачила зорю,
Впускала біль і сум до хати,
Та я боюсь: все повторю,
Бо вже не можу я втрачати
І пам'ятаю ту зорю...
Почуй мене, побач мене,
Скажи...не сила вже чекати...
Чи знав тоді - все промайне,
Мов тихим помахом крилатим -
Скажи мені... почуй мене...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927564
дата надходження 10.10.2021
дата закладки 30.06.2022
Життя царює там, де вічний степ
розлігся горілиць, лицем у хмари;
ставки вечірній жаб'ячий концерт
заслухались та й так позасинали.
Де вечір непомітно плине в ніч
під звуки колискової зозулі.
Де падає тягар турбот із пліч.
Де все довкіл живе, а не позує.
Де трав м'який кошлатий килимок
голубить спину, руки, ноги, стопи.
Де, влігшись, причаївся і замовк
угрітий степ... Аж чуєш знову, хто ти...
Вечірній клапоть неба догорів.
Душі б усе у тиші цій кохатись.
І лиш одні настирні комарі
нагадують, що треба йти до хати...
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951814
дата надходження 29.06.2022
дата закладки 29.06.2022
Ви кинули мені в обличчя
Важкі, образливі слова:
"Нацистка - ти". І тихий відчай
Враз охопив мене. Ов-ва!
Що я ганебного вчинила?
Чим викликала вашу лють?
Ограбила когось чи вбила,
Чи катувала мирний люд?
Удерлась до чужої Хати
І безлад всюди навела?
А хто пручався, то з Гармати
Спалила Хату їм дотла?
Дітей чужих я гвалтувала
І їхніх матерів? Еге ж?
Тортури ці зафільмувала
Щоб хизуватися без меж?
Е, ні, не ці жахливі речі
Вас розлютили. Ні, не це.
Ви зрозуміли, що нарешті
Залишилось пусте Сильце.
У ньому я була одвічно.
Вбивали ви моїх дітей
І твердили мені цинічно,
Що вільна я поміж людей.
Тепер, коли я незалежна
Між інших націй на Землі,
свою Хатину я безмежно
Люблю. І мову. Москалі
Взялись мене ганьбити разом,
(А ви, до речі, теж москаль)
Що я - нацистка, це - зараза,
У мене схиблена мораль.
Нас майже сім мільярдів нині,
Таких "нацистів", на Землі,
На нашій спільній Батьківщині.
Нацисти справжні - у кремлі.
Кати, убивці, людожери.
Не шкода їм своїх людей.
Мов пітекантропи з печери,
Фанати мавпячих ідей.
То ж не ганьбіться ви словами,
Бо правди в них - ані на гріш.
Зруйнуйте всі кремлівські брами
І кодло, щоб не стало гірш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946793
дата надходження 03.05.2022
дата закладки 25.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.06.2022
За біль, за смерть, за страх, що з неба,
Ми не пробачимо тобі,
То ти наш «брат»? А звати треба:
- Фашист новітній на Землі!
Ми не пробачим смерть дитини,
Жах, розпач, сльози матерів…
Суть ваша звіра, не людини,
З породи орків ви й катів.
Просякле кров’ю ваше «братство»
Весь світ побачив в цій війні,
Все православ’я: святотатство -
Втопили в «братській» ви крові.
Ваш путін – чорт, вилупок з пекла,
Людське не відомо йому,
Брехня-отрута з нього цвірка,
А ви радієте тому!
Де ваші гідні божі душі?
Чому на очах пелена?
Невже «страна» так низько впала,
Що Бог помер, його нема!
Що з вами стало, росіяни!?
Чому в серцях ваших пу...-…йло?
Засіло, та створило рани
Смердючі, як пекельне зло!
Отямтесь, врешті, ви же люди!
Стряхніть оману, злість, брехню,
Правду вдихніть на повні груди,
Христос усім сказав: Люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942948
дата надходження 21.03.2022
дата закладки 24.06.2022
Хвилина мовчання – як цвях в домовину,
Лише констатація – зникло життя,
Не вміститься біль у щоденну хвилину,
Як спогад з сльозами про мирне буття.
Глухі, монотонні, статичні удари,
Бо стихли синхрони убитих сердець,
Безвихідь від дикої злої отари,
Що знищила мир… хай же буде їй грець!
Не вернуться діти, й дорослі з завалів,
Розстріляні знову не стануть живі,
Уже не поїдуть з розбитих вокзалів,
Бо вільна країна втонула в крові.
Залишиться слава про мужніх героїв,
І пам’ять про тих, хто так мало прожив,
Безмежна ненависть до тих – хто накоїв
Кривавих, безжальних, загарбницьких жнив.
Хвилина мовчання – всі душі до неба,
Летять, перед Богом щоб впасти до ніг,
А потім, (бо стала вагома потреба),
Створити країні міцний оберіг.
Щоб всі підняли свої ангельські крила,
Й наш край захистили від бомб наяву,
Аби Перемога прийшла справедлива,
Й скоріш відновить Україну нову.
20.04.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945500
дата надходження 20.04.2022
дата закладки 23.06.2022
А ви не допускали думки, що людей придумали, для того, щоб комарі не померли з голоду?
Тоненька шкіра, мінімум волосся... і кров.
А що тебе люблять часом лиш до того моменту доки ти не скажеш, що кохаєш, а тоді все йде шкереберть?
Ти просто промовляєш це, а в людину вже вселяється якась курка, якій хочеться гребтись в купі протилежної статі.
А ти дивишся на нього і жадаєш крикнути йому: "Досить!". Але просто говориш: "В тебе щось заплуталось в волоссі!"
Дбайливо дістаєш павутинки і думаєш: "Ох і зараза! Хотіла його заманити і не подумала ні разу!
Нічогісінько про нього не знає!
То не курча після душу в його волоссі, але спершу і мені так здалося.
То аеродром для дощових крапель і якщо його під час дощу погладити навпаки, то на його голові заведуться їжаки.
Не знає як він цікаво мружить лоба або як всякі дурниці носить в собі.
Як йому личать джинси з діркою і піджаки.
Як він хоче зробити як краще, а виходить навпаки.
Які в нього пальці на ногах і з дикими зарослями груди.
Як він може бути далеко, але ходить зі мною всюди.
Як вітру не треба, щоб роздувались його ніздрі.
Що він часом як погляне, то в погляді тому вірші, які написав сам Іздрик.
А я йому мовчки кричу: "Не відводь погляд, дивися!" Хай хтось і згори не посміє сказати тобі: " Спинися!"
Давай я в твоєму погляді втону, а ти в моему. І будемо сперечатися, хто як дурний закохався і кожен наполягатиме на своєму.
Вона навіть не знає, яка в ньому музика грає!
Як хочеш, то вчи його й забирай, як піде, бо я його не тримаю.
Кохаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950519
дата надходження 14.06.2022
дата закладки 15.06.2022