Пісня тут:
https://vt.tiktok.com/ZSj58qSKv/
І тут:
https://vt.tiktok.com/ZSj58qJwf/
Я від народження така несьогосвітня –
Мов перевтіленка з планети невідомої,
Що зародилася у подиху повітря
Від хвилі вибуху в потужності питомої...
Аморфна сутність набула рис нетутешніх –
Неначе з не́були* далекої галактики
Виткими сходами в тонких рушала мештах
У світ, де зморюють ходу́ бриласті на́теки*...
Блукаю подумки в пелю́сті зорецвітня,
Який барві́нчасто простерся небостежкою –
Я від народження така несьогосвітня,
Тож відокремлено у цій системі мешкаю...
05.11.2024
*Не́була (астр.) - газово-пилова туманність
*На́тік (у множ. на́теки) - шар якої-небудь речовини, що натекла куди-небудь, розтеклася по чомусь; набряк
Приспів:
Пак відчуваю нездоланний потяг
У неба неосяжну полонину.
Скидаю з себе зайве, ніби одяг,
І ге́йби у безмежність ме́нту лину...
06.11.2024
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026623
дата надходження 16.11.2024
дата закладки 16.11.2024
Ви несете повну відповідальність за те, які ви є. Якщо ви нещасні – в цьому ваша вина. Не перекладайте відповідальності на інших людей, інакше ви ніколи цього не позбавитесь. Коли ви приймете відповідальність, приймете її повністю, – ви станете зрілими. Ті, хто живе згідно встановлених кимось правил, калічать самі себе, отруюють самі себе, тому що ті правила були придумані не вами, а кимось іншим. Вони були придумані там, де вас ніколи не було і ніколи не буде, вони були придумані в ті часи і при таких умовах, які зовсім не схожі на ваш час і на ваші умови. Дуже небезпечно наслідувати такі правила. Ви зламаєте все своє життя, саму його основу, саме його підґрунтя, – ви покалічите самі себе. Намагаючись набути іншої форми – ви тільки деформуєте себе, спотворите себе.
Я ніколи не граю в чужі ігри, а живу згідно своїх правил. Тільки сліпі вірять у світло. Ті, в кого є очі, в світло не вірять, вони просто бачать його. Я не хочу, щоб ви в щось вірили. Я хочу, щоб у вас були очі. І якщо ви можете розплющити власні очі, то як можна задовольнятися вірою і залишатися сліпим? Але ви не сліпі – можливо, ви просто живете із заплющеними очима. Може бути, що вам ще ніхто не сказав, що очі можна розплющити. Я всього-на-всього звичайна людина, така сама, як і всі. Якщо і є між нами якась різниця, то вона не в людських якостях, – різниця тільки в мірі пізнання. Я вже пізнав себе, а ви – ще ні. Але що стосується нашого буття, то я належу до того самого існування, що й ви. Я дихаю тим самим повітрям. Ви теж належите до цього існування, ви теж дихаєте цим повітрям. Просто ви ще не намагалися себе пізнати. Коли ви пізнаєте себе, між нами взагалі не залишиться жодної різниці.
Це так само, якби я стояв і спостерігав за сходом Сонця, а ви би стояли поруч, але із зав’язаними очима. Сонце сходить для вас так само, як і для мене. Воно таке прекрасне, такі неповторні кольори, – і не тільки для мене, для вас теж. Але чим вам може допомогти Сонце – ви ж стоїте із зав’язаними очима? Ось і вся різниця. Хіба ця різниця така велика? Вас просто потрібно струснути і сказати: «Егей, розв'яжи очі, вже ранок, ніч позаду, Сонце сходить».
Так само, як наука робить відкриття в зовнішньому світі, релігія відкриває світ внутрішній. Чим наука є для зовнішнього світу, тим релігія є для світу внутрішнього. Їхні методи зовсім однакові. Наука називає це спостереженням, а релігія називає це усвідомленням. Наука називає це експериментами, а релігія називає це переживаннями. Наука вимагає, щоб ви проводили експерименти без будь-яких упереджень у вашому розумі, без будь-яких забобонів. Так само і з релігією – вам потрібно бути готовим до всього. Ви не повинні нав'язувати реальності щось своє. Вам просто потрібно мати доступ до реальності, яка б вона не була. Навіть якщо реальність виявиться зовсім протилежною вашим теперішнім переконанням, вам прийдеться залишити ті переконання, – але відкинути реальність буде неможливо. Науковий підхід полягає в тому, щоб жертвувати розумом в ім'я реальності, щоб відставити ваш розум убік в ім'я реальності. Реальність не залежить від того, що ви про неї думаєте. Ви можете думати правильно чи неправильно, але останнє слово за реальністю. Не вашому розуму вирішувати, що в реальності правильно, а що неправильно. Те ж саме стосується і справжньої релігії, наукової релігії.
Людина народжується з непі́знаним і навіть непізна́нним внутрішнім потенціалом. Коли вона приходить у світ, її справжнього обличчя ще не видно. Вона повинна ще знайти його. І це буде справжнім відкриттям для неї, в цьому і полягає справжня краса. Цим і відрізняється жива істота від речі. У речі немає внутрішнього потенціалу – вона завжди така, як є. Людина ж – це не річ. Саме через це й існують всі складнощі, радощі, проблеми і перепони, які людина зустрічає на своєму шляху.
Всесвіт хоче, щоб ви були справжніми і саме такими, які є, ось чому ви насправді саме такі. Всесвіту ви потрібні саме такими – інакше він створив би кого-небудь іншого замість вас. Так що єдиний нерелігійний вчинок, на мій погляд, – це не бути самим собою. Будьте самими собою безо всяких умовностей, безо всяких прив'язок, просто будьте самими собою, і тоді ви – релігійні, тому що тоді ви не хворі, тоді ви цілісні.
Ви прийшли в світ абсолютно чистими, як ненаписана, чиста і відкрита книга. І саме вам належить вписати в неї свої сторінки. Ніхто інший не має права писати її замість вас. Та й хто зможе цим займатися краще від вас? Як? І навіщо це вам? Ви прийшли в світ з іще нерозкритими можливостями, і вам належить самому написати свою долю, свій життєвий шлях. Вам належить стати самим собою. Ви не народилися з уже готовим «я». Ви народилися просто як зернинка – і можете так само вмерти, як зернинка. Але ви можете стати і квіткою – ви можете вирости.
Хіба ви можете втекти від самого себе? Ви можете намагатися втікати, але знову і знову ви будете знаходити себе на тому самому місці. Ви можете ховатися серед дерев у горах, схоронятися в печерах, але варто лише озирнутися, – і ви знову побачите себе на тому самому місці. Куди ви втечете від самого себе?
Коли щось стає надто очевидним, ви перестаєте його помічати. Коли щось знаходиться надто близько перед вашими очима, ви перестаєте його бачити. Щоб побачити, потрібна деяка дистанція. Нещастя майже стало нашою другою вдачею. Ми жили в такому стані тисячі років, і така близькість до страждань не дає нам це побачити, інакше це було б добре помітно. Щоб побачити очевидне, потрібно мати ясний дитячий погляд, але в наших очах відображуються тисячі років страждань. Наші очі такі старі, що вони не можуть подивитися свіжим поглядом. Вони вже до всього звикли і забули про те, що стало причиною наших нещасть.
Бачення – це не роздуми. Сходить Сонце. Якщо ви почнете думати про це, ви проґавите схід Сонця, бо коли ви думаєте, ви від нього віддаляєтеся. Роздумуючи, ви можете зайти надто далеко, і думки будуть бігти все швидше і швидше, і тоді можна побачити все що завгодно, але не Сонце, що сходить. Роздуми стануть вуаллю на очах. Роздуми по-своєму все розфарбують, створять свій погляд на реальність. Роздуми не дозволять вам побачити реальність справжньою, вони поставлять вас вище реальності і заведуть кудись убік від неї. Бачення ж – зовсім інший процес – це побічний результат медитації.
Є гарна притча про одного монаха з монастиря, який кожного ранку ходив високо у гори по лише йому відомій стежині, щоб побачити схід Сонця. Він не дозволяв нікому йти за ним, бо вважав, що супутники зіпсують йому бачення світанку. І ось до настоятеля того монастиря прийшов у гості його друг – настоятель іншого монастиря. Коли гість дізнався про монаха, який щоранку втікає від усіх дивитися на схід Сонця, він попрохав свого друга, щоб той вмовив монаха взяти його із собою. Монах, із поваги до настоятелів, погодився, але висунув одну умову: жодного слова за весь час подорожі, аж поки не повернуться назад. Гість всю дорогу туди і назад мовчав, але коли вони, якраз в момент світанку, дісталися до високого вузького виступу на скелях, видовище сходу Сонця з того місця виявилося настільки неповторним і вражаючим, що настоятель далекого монастиря зовсім забув про умову монаха і все повторював: «О-о, неперевершено! О-о, яка краса! О-о-о, як божественно!» Монах мовчав і ніяк не реагував на це, але коли вони повернулися до монастиря, він підійшов до свого настоятеля і сказав: «Більше не прохайте мене про таке: ваш гість зіпсував мені не просто схід Сонця – він зіпсував мені весь ранок».
Ця притча не про мовчання і не про послух – вона про індивідуальності. Просто залишайтеся разом із життям, яке танцює всередині вас, яке дихає всередині вас, яке живе всередині вас. Вам потрібно стати ближчими до себе, щоб побачити його, бо ви, мабуть, зайшли дуже далеко від самого себе. Ваші справи занесли вас кудись безвісти, і вам потрібно повернутися додому. Поки ви живі, пам’ятайте, що у вас ще є дорогоцінний час, – тож не втрачайте жодної хвилини. Ви можете бути тільки самим собою і ніким іншим. Як це прекрасно – бути самим собою!
Всі радять вам не висовуватись. Чому? Життя таке коротке – чому це сидіти і не висовуватись? Стрибайте – і так високо, як тільки зможете. Танцюйте – і так безтямно, як тільки можете. Життя нікуди не рухається. Воно просто здійснює вранішню прогулянку. Завжди йдіть туди, куди рухається все ваше існування. Йдіть цим шляхом до кінця і ніколи не чекайте нічого нового.
Все невимушене має свою красу, свіжість, аромати, жвавість. А все вдаване мертве, блякле, фальшиве, несправжнє. Звичайно, ви можете прикидатися ким завгодно, але кого ви хочете цим обдурити? Крім самого себе ви нікого не обдурите. Та й навіщо взагалі цей обман? Чого ви цим досягнете? Щоб пізнати себе, вам потрібно, перш за все, стати самим собою. Вам потрібно скинути з себе всі особистості, як одяг, і повернутися до своєї абсолютної наготи, до своєї індивідуальності. І звідти вже починати.
Я можу підняти цю руку без будь-якого спостереження, і навпаки – я можу підняти цю руку, повністю спостерігаючи всі рухи зсередини. Ці два підйоми руки будуть абсолютно різними. Перший – роботоподібний, механічний. Другий – свідомий. І коли ви усвідомите, ви відчуєте руку зсередини, а коли не усвідомите, ви побачите її тільки ззовні.
Своє обличчя ви бачили тільки в дзеркалі, зовні, тому що ви поганий спостерігач. Якщо ви станете спостерігати, ви почнете відчувати своє обличчя зсередини. Тоді, поступово, ставатимуться дивні речі… почнуть зникати думки, почнуть зникати емоції, – тиша з’явиться навколо вас. Ви станете подібні острову посеред океану тиші.
Мене ніколи нічого не дивувало, тому що я ніколи нічого не чекав – і нічому було дивуватися – все було новим. І не було підстав засмучуватися – я був налаштований на все. Сталося – добре; не сталося – навіть ще краще! Це корисно – впасти кілька разів, забитися, знову встати, кілька разів заблукати. Це не нашкодить. Коли ви виявите, що збилися з дороги – повертайтеся. Життя пізнається методом проб і помилок.
Кожне суспільство висуває свою власну теорію хорошого і поганого. Але як примусити себе не робити того, що вони називають поганим? Проблема в тому, що те, що вони називають поганим, в основному є природним, – і воно вас приваблює. Ось це, припустімо, погане, але ж воно природне, а в усьому природному сильна привабливість. І від того, що вони нагнали стільки страху, привабливість стала навіть ще сильнішою. Тому їм і потрібно було придумати пекло.
Навіщо різні релігії примушують вас боротися з вашими природними інстинктами? Просто для того, щоб вселити у вас відчуття провини. Дозвольте мені зупинитися на цьому слові – провина. Це трюк, який вони застосовують для того, щоб вас спотворити, щоб вас експлуатувати, щоб зліпити вас згідно певного готового шаблону, щоб принизити вас, щоб убити у вас віру в самого себе. Як тільки з’явилося відчуття провини, як тільки ви подумали: «Я – винен, я – грішний» – все, їхня справа зроблена. Хто тепер вас може врятувати? Тепер потрібен якийсь рятівник. Але спочатку має бути створена хвороба.
Як тільки ви відчули себе винним – ви в руках священика. Тепер вам не сховатися, тому що він тепер єдиний, хто може позбавити вас від ганьби, хто дасть вам можливість постати перед його Богом без почуття сорому. І що ж виходить? Спочатку священики створили фікцію Бога, потім вони створили фікцію провини, а потім вони створили фікцію, що ніби одного разу вам перед тим Богом доведеться постати.
Гріх – це техніка псевдорелігій. Справжня релігія не потребує ніяких концепцій. Псевдорелігії ж не можуть існувати без концепції гріха, тому що гріх – це така техніка, яка прищеплює людям почуття вини. Вам потрібно зрозуміти всю цю стратегію гріха і вини. Поки ви не створите в людині почуття вини, ви не зможете поневолити її психологічно, ви не зможете загнати її в рамки якоїсь ідеології, в рамки певної релігії. Але варто тільки прищепити її розуму почуття вини, як ви відберете у неї останні залишки влади над собою. Ви знищите в ній все завзяття. Ви відріжете їй будь-яку можливість коли-небудь стати індивідуальністю.
Ідеєю вини ви майже повністю вб'єте в людині ввесь її людський потенціал. Вона вже ніколи не зможе бути незалежною. Почуття вини примусить її повірити в месію, примусить її взятися за вивчення релігій, повірити в намальованого Бога, в концепцію раю і пекла і в усе інше. А щоб створити почуття вини, вам потрібно зробити, всього-на-всього, одну малесеньку річ: почніть називати її помилки і прорахунки – гріхами.
Насправді існує тільки один гріх – несвідомість. І ви отримуєте покарання за це кожну хвилину. Не буває іншого покарання – кожен момент несвідомості несе в собі якесь певне покарання, а кожен момент усвідомленості несе в собі якусь певну нагороду. Вони взаємопов'язані, вони нероздільні. І якщо ви будете жити в несвідомості постійно, отримуючи весь час якісь певні покарання за це, то священик вас буде гукати до себе, запевняючи, що ви потрапили під вплив диявола. Ви й самі можете почати так думати. А якщо ви весь час будете жити в усвідомленості, то якісь певні нагороди за це стануть такими явними і регулярними, а з часом і зростаючими в своїй силі і глибині, що ви власними очима почнете бачити існування справжнього Бога, і тоді будь-які священики вам стануть просто непотрібними.
З самих перших днів життя дитини ми починаємо вчити її совісті. І одна частинка дитячого єства починає засуджувати все, що суспільство в ній бачити не хоче, і цінити все, що суспільство в ній бачити хоче. Дитина вже більше не цілісна.
Совість постійно продовжує на вас впливати, щоб ви завжди за собою слідкували. Намальований на полотні і застиглий у вашій уяві Бог слідкує за кожним вашим вчинком, взагалі за всим; він все бачить, остерігайтеся його. Навіть у думках не можна давати собі волі – картина на стіні в церкві все бачить крізь всі стіни, що стоять між церквою і вашим будинком. Що ж це за такий наглядач, цей Бог? Він підглядає в замкові щілини кожної ванної кімнати, він ніяк і ніколи не залишить вас у спокої.
Вам потрібно зрозуміти різницю між цими двома поняттями: совість і усвідомленість. Усвідомленість – це невід’ємна ваша властивість. Совість же прищеплена вам людьми. Вона накладається поверх усвідомленості. Різні суспільства накладають зверху вашого усвідомлення найрізноманітніші ідеї совісті, і кожна з них обов'язково чимось вас завантажує. І як тільки щось поклали зверху вашого усвідомлення, ви втрачаєте свою усвідомленість. Між вами і вашою усвідомленістю виникає щільна стіна совісті. Цю стіну суспільство вирощує у вас, ніби в теплиці, починаючи з самого дитинства.
Варто від чогось відректися – і ви відразу прив'яжетеся до цього ще більше, ніж раніше, коли ви ще не відрікалися. Воно почне захоплювати ваш розум ще більше. Приборкування полягає в тому, щоб ви вважали вашу природу своїм ворогом, – в будь-якому випадку ви повинні з нею боротися, ви повинні її перемогти, вбити, покалічити. Ви повинні стати вище неї, своєї природи, і тільки тоді у вас є шанс стати святим.
Але ж це – неможливо! Ще ніхто й ніколи не зміг стати вище своєї природи і залишитися поза нею. Природа – це єдине, що існує. Немає нічого, вищого і нижчого від неї. Все піднесене міститься в самій природі, а не десь за її межами. Тому ваші постійні невдачі у піднесенні роблять вас такими нещасними, роблять вас розумово неврівноваженими, психічно хворими. А священику тільки того і треба – він експлуатує ваші потуги побороти те, що побороти неможливо. Його професія – допомагати вам, але щоб вам допомогти, вас потрібно довести до такого стану, коли вам потрібна допомога.
Не слухайтеся нікого. Слухайтеся тільки свого внутрішнього єства. Вільно і безстрашно йдіть туди, куди воно вас веде. Коли ви в чомусь побачите істину, вам вже не залишиться нічого іншого, крім того, як з нею погодитися. Але ви повинні відкрити її самі, ви повинні самі її побачити – це повинно бути вашим власним розумінням. Почніть з непослуху, з непокори, тому що суспільство обдарує вас усим, що в нього є, – тільки віддайте йому вашу свободу. Воно почне вас поважати, воно підніме вас високо по ієрархічних сходах, дасть вам важливу посаду в бюрократичному апараті, – і для цього вимагається позбутися тільки одного: своєї свободи, своєї індивідуальності. Ви повинні стати частиною натовпу.
Натовп ненавидить тих, хто не хоче бути його частиною. Натовп дуже обурюється, коли бачить в своєму середовищі білу ворону, тому що біла ворона стає каменем спотикання. Я кажу вам про те, що ви відповідальні тільки за самих себе. Це завжди приносить чудові результати: як тільки ви візьмете на себе всю відповідальність за самих себе, ви помітите, як багато справ ви можете зробити, не докладаючи жодних зусиль. Це стане частиною тих нагород, що неодмінно настають в усвідомленому житті, тому що усвідомленості не буває без відповідальності за самого себе. А відповідальності за себе не буває без трансформації. Усвідомлене життя потребує постійної трансформації, а трансформація – це величезна робота над собою. Це не дитячі пустощі, типу: «Читайте святі писання знову і знову – і ви будете врятовані». Врятовані від чого? Врятовані від трансформації!
Псевдорелігії засуджують секс, засуджують насолоду їжею – засуджують все, чим ви могли би насолодитись. Вони засуджують музику, засуджують образотворче мистецтво, співи, танці. Якщо ви оглянетеся навкруги і зберете разом все, що засуджують всі псевдорелігії, то ви побачите, що вони засудили все, що є в людині. Вони не залишили не засудженою жодну найменшу дрібочку людського єства. Звичайно, якась одна релігія не буде засуджувати все – якщо засудити в людині все відразу, то вона просто не зможе жити. Потрібно робити це маленькими порціями, щоб людина відчувала, що вона неправа, щоб у неї з'явилось відчуття провини, а потім щоб вона захотіла позбавитися тієї провини і стала отримувати від священика допомогу. Священику не варто засуджувати людину надто суворо, інакше вона просто втече від нього, кинеться з мосту і покінчить із собою. А це вже буде священику невигідно. В усіх священиків Бог – це не що інше, як наше поняття про всевишнього диктатора, про всевишнього Адольфа Гітлера.
Впливати – означає втручатися, зловживати владою, повести вас шляхом, який не для вас, примусити вас робити те, що ви ніколи не повинні були робити. Впливати на людину – це найгрубіший акт насилля. Не піддавайтеся чужому впливу, не ставайте тим, кого спонукають, примушують. Подивіться, розберіться, усвідомте, – а потім вибирайте. Але завжди пам'ятайте, що вся відповідальність лежить на вас і тільки на вас, а не на комусь.
Ніколи не завдавайте шкоди іншим, але й не дозволяйте іншим завдавати шкоду вам. Тільки тоді ми зможемо зробити світ людяним. Людина, яка поважає саму себе, не може принизити іншу людину, тому що вона знає, що в кожній істоті є така ж сама внутрішня сутність, як і в неї, навіть в деревах і в каменях. Ця сутність, можливо, спить в камені, але це не важливо – це теж життя, нехай і в іншій формі. Людина, яка почала поважати саму себе, раптом виявляє, що вона поважає увесь Всесвіт.
Відчувати життя, жити повноцінно, тотально, жити так пристрасно і так інтенсивно, що кожна мить стає вічністю, – ось чому повинна навчати релігія. Саме цьому я завжди вас навчав: скуштуйте від дерева пізнання. Станьте знаючими. Невігластво і темрява повинні вас покинути. Ви повинні стати більш усвідомлюючими, більш розуміючими, більш сприйнятливішими, ось як я вас навчав. Живіть з такою віддачею, живіть з такою любов'ю, живіть настільки повноцінно, щоб ви змогли відчути вічність. І ті миттєвості, які ви проживете, забувши минуле, не думаючи про майбутнє, дадуть вам смак вічності.
Вам було подароване життя і усвідомлення. Ви унікальні в цьому існуванні. Дерева, наприклад, мають мозок, але не мають можливості пізнавати. Людина ж – найрозвинутіша істота у всьому цьому існуванні, тому послух, смирення – ось це і є найбільший гріх. Слухайтеся свого мозку, свого розуміння, і якщо відчуваєте, що щось правильно – робіть, але не слухайтеся інших, дотримуйтеся своїх переконань. Якщо ваше власне розуміння вам підказує, що щось неправильно, – зупиніться і зробіть все по-своєму, чого б це вам не коштувало, і до яких би наслідків це не призвело б. Для вас немає правил, які вище від вашого власного розуміння.
Істина аксіоматична, її не потрібно захищати, обґрунтовувати. Коли ви говорите істину, вона самоочевидна, повноцінна, завершена. Нічого більше говорити не потрібно, ніяких доказів шукати не потрібно – вона сама себе обґрунтовує. А брехня порожня, вона не може вмістити в себе жодного доказу. Але ви можете обдурити людей, наговорити їм будь-якої брехні. Можливо, одиноку брехню вони ще зможуть виявити, але коли брехні дуже багато – в такій плутанині стає важко розпізнати брехню, з якої все почалося, брехню первинну.
Первинна брехня всіх релігій – це Бог, якого вони створили. Немає ніякого значення, вірите ви в нього такого, чи не вірите – вірити ні в кого і не вірити ні в кого. Ніякого їхнього Бога не існує. Так що, будь ласка, пам’ятайте про це і не починайте називати мене «невіруючим» з їхньої точки зору. Я не є «віруючий», але я і не є «невіруючий». Я просто намагаюся вам пояснити, що всі ці віри – це проекція людського розуму, і вже настав час припинити гратися в ці ігри проти самих себе. Прийшов час розпрощатися з таким Богом назавжди.
Всі ті слова, якими позначають Бога всі релігії – досконалий, абсолютний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий – вони не мають в собі життя. Не існує ніякої особистості чи індивідуальності Бога, який сидить на небесах і який створив світ, тому ці слова не можуть бути живими, вони не можуть дихати. Ні, такого Бога я відкидаю, тому що з таким мертвим Богом увесь Всесвіт буде мертвим.
Коли я кажу, що Бог – це фікція, будь ласка, зрозумійте мене правильно. «Бог» як особистість – це фікція, але божественне – це вже не фікція, це властивість. Чи не думаєте ви, що досконалий, абсолютний, всемогутній, всезнаючий і всюдисущий Бог створив би таку криваву мішанину, яку ви називаєте світом? Що ж тоді залишається на долю диявола? Якщо світ такий, який він є, то його творцем повинен бути диявол, а зовсім не досконалий Бог.
А божественність – це зовсім інший вимір. Божественність – це зелень на дереві; божественність – це цвітіння троянди; божественність – це політ птаха. Такий Бог невіддільний від Всесвіту. Такий Бог – сама душа Всесвіту. Тоді весь Всесвіт вібрує, пульсує, дихає божественним, – і тільки його можна називати Богом.
Ви коли-небудь відчували обмеженість, бідність існування? Якщо відчували, то чи не запитували ви себе, наприклад: «Навіщо так багато зірок?» Існування насправді не є обмеженим і бідним, зовсім ні. Ідея бідності існування – це витвір людини. Людям давно повинно було б здаватися дивним, чому Бог продовжує засідати на своєму троні і філософствувати зі Святим Духом, граючись зі своїм сином Ісусом, а диявол, тим часом, продовжує робити свої справи – створює Адольфа Гітлера, Йосипа Сталіна , Беніто Муссоліні? І це тільки коротесенький проміжок часу. А якщо брати взагалі, то здається, що вся історія людства як мінімум на дев’яносто дев’ять відсотків створена дияволом.
Ісус постійно повторював: «Покайтеся! Покайтеся!» Але не казав, в чому саме всі мали покаятися. І люди подумали, що каятися потрібно в тому, що Єва пригостила Адама яблуком. Адам і Єва не здійснили жодного значного злочину. В них просто було небагато допитливості. І я думаю, що кожен, хто хоч щось відчуває, зробив би те саме. Це неминуче повинно було статися, тому що людина володіє глибокою потребою пізнавати. Це дано їй від природи, і це зовсім не гріх.
Ви можете здивуватися, якщо я скажу, що всі християни глибоко всередині себе таять злість на Ісуса. Адже він обіцяв їх урятувати, але й досі так нічого і не зробив. Він пообіцяв це, сказавши: «Скоро ви увійдете в Царство Боже; скоро ви будете зі мною в Царстві Божому». Минуло дві тисячі років, а це «скоро» так і не настало. То коли ж він виконає свою обіцянку? А якщо його «скоро» означає – «після смерті», то чи не виходить так, що Ісус пропонував це «скоро» пришвидшувати?
Кожен християнин ображається на Ісуса. Саме через цю злість християни засвідчують стільки фанатичної віри в Ісуса – щоб ніхто не здогадався, що вони таять на нього злобу. Насправді, вони самі навіть не хочуть цього зрозуміти, вони не хочуть цього бачити, що їх обдурили, що всі слова Ісуса перетлумачили, переінакшили на свій лад, що їм всунули підроблену віру; що протягом двох тисяч років мільйони людей жили з цією фальшивою вірою і з цією ж вірою помирали, так і не почавши зростати, нічого не знайшовши і нічого не досягнувши. Вони бояться цієї злості, цієї прихованої люті. І щоб придушити її – вони йдуть до церкви, моляться Ісусу, Крішні, Мухамедові. Але кожен із них рано чи пізно розчаровується, тому що їх віра так і не відкрила їм істину, так і не дала їм живої води життя.
За життя Ісуса було небезпечно ходити і стояти поряд із ним. Жоден бізнесмен не підійшов би до нього і близько – його могли би розіп’ясти, кожного могли би розіп’ясти. Тільки дуже азартні гравці могли ризикнути залишатися поряд з Ісусом. Але щойно Ісус помер – відкрилися широкі можливості для бізнесу. Навколо нього з’явилися люди зовсім іншого типу: священики, попи, імами, рабини – обізнані, начитані, які вміють будь-що довести, догматичні. Це вони створили догму, віру. Вони створили культ. Після смерті релігійної людини завжди з’являється культ.
Будда за життя казав, що він лише пліт, за допомогою якого ти зможеш переплисти річку, якщо вона з’явилася на твоєму шляху. Ось ти її подолав і йдеш далі, – хіба ти будеш нести цей пліт на своїх плечах? Для чого? Ти впевнений, що тобі знову стрінеться річка і що ти захочеш на її протилежний берег? І якщо навіть стрінеться, і ти захочеш перетнути її, – то чи буде старий пліт здатен перетнути річку нову – глибшу, ширшу, з підводними каменями і більшими хвилями? Чи не знадобиться тобі збудувати пліт новий? А після смерті Будди з нього зробили культ.
Ісус за життя казав: «Я – син Божий! Бог – мій Отець!» Хіба не може так сказати кожна людина, маючи на увазі, що Бог – це сам Всесвіт? Хіба Ісус хоч одного разу сказав, що він – Бог? Ні, він такого не говорив жодного разу, а після його смерті з Ісуса зробили Бога. Християнство – це культ, такий самий, які існували з прадавніх віків. Те, що ви називаєте релігійними ідеями, зовсім не релігійність, а всього лиш забобони, що дійшли до нас із глибини віків. Ці забобони такі стародавні, що їхня древність робить їх схожими на правду.
Ісуса народила незаймана дівчина, тому що бути народженим від сексу означає бути народженим від гріха, тому що секс – це гріх. Я до сих пір дивуюся, яким чином Святий Дух зробив Діву Марію вагітною? Штучним заплідненням? Яким чином ця звичайна бідна жінка завагітніла? Християнам прийшлося зробити бідного Ісуса позашлюбною дитиною, тільки би вберегти його від гріха сексу. Всі інші народилися від сексу, народилися від гріха – один тільки Ісус народився інакше. Ісус особливий, тому з нього можна робити Бога.
Спочатку ви засуджуєте секс, а потім стаєте нездатними трансформувати його енергію. Адже секс – це просто енергія. Вона може рухатися в будь-якому напрямку – вниз, вгору. Якщо ви її приймаєте, то сам факт прийняття буде рухом вгору, тому що ви з нею подружилися. Але варто лиш відштовхнути її – і ви зробите з неї супротивника, ви створите роздвоєння всередині себе. Сексуальна енергія, направлена вниз, назад у тіло, живить біологію, а сексуальна енергія, направлена вгору, живить дух. Але це одна й та ж сама енергія.
Дев’яносто відсотків розумових захворювань в усьому світі та п’ятдесят відсотків захворювань тілесних є не чим іншим, як наслідком придушення сексу. Якби ми могли прийняти свою сексуальність такою, якою вона є, то дев’яносто відсотків всіх розумових захворювань і половина захворювань тіла просто би зникли, не залишивши жодного сліду. І тоді б ви вперше помітили, що люди можуть мати зовсім інший рівень свого здоров’я, що вони можуть бути повністю здоровими і цілісними.
Самозречення – це насильницька відмова. А коли ви відмовляєтеся від чогось насильно, то насправді воно вас зовсім не полишає. Воно просто заглиблюється ще далі у вашу підсвідомість, воно стає ще більшою проблемою, ніж було до цього. Тепер воно намагатиметься вийти назовні найрізноманітнішими способами, в різних вбраннях, в різних масках, і ви вже навіть не зможете його впізнати. І воно буде себе стверджувати, воно буде брати своє силою. Ви самі дали йому цю силу, коли насильницьки заганяли його в свою підсвідомість.
Коли ви докладаєте зусиль, щоб відмовитись від чогось, – ви надаєте йому силу. Ви робите ще сильнішим те, від чого відмовляєтеся, ви робите його своїм суперником, який захований всередині вас, в темряві підсвідомості, де ви ще більше вразливі. Коли відмова була у свідомості – вона була на світлі, і ви були не такі вразливі. Самозречення – це придушення себе.
Життя складається із дуже незначних речей. Тому, коли ви починаєте цікавитися так званими важливими речами, – ви втрачаєте плин життя, яке складається з пиття чаю, з розмов із друзями, із ранкових прогулянок, коли ви йдете не кудись, а просто прогулюєтесь – без будь-якої мети, будь-де ви можете зупинитися і повернути назад. Життя складається із приготування їжі для коханої людини, із приготування їжі для себе, тому що своє тіло ви теж любите; із прання одягу, із миття підлоги, із поливання саду – із усіх цих маленьких речей, із дуже незначних речей на зразок того, щоб сказати «привіт» незнайомцю, коли в цьому не було ніякої необхідності, тому що вам не було ніякої справи до цієї людини. Людина, яка може сказати «привіт» незнайомцю, може також сказати «привіт» квітці чи дереву, може заспівати пісню птахам.
Золотим правилом життя є те, що в ньому немає ніяких золотих правил. Їх і не може бути – життя настільки безмежне, настільки неосяжне, настільки таємниче, що його все не можна втиснути в якісь правила чи афоризми. Будь-які афоризми будуть надто короткими, надто маленькими, вони не вмістять в себе все життя і його живу енергію. Тому золоте правило, що не існує жодних золотих правил, є дуже важливим.
Природна, натуральна людина не живе згідно правил, згідно афоризмів, згідно заповідей. Все це для псевдолюдини. Природна, невдавана людина просто живе. Несвідомі ж люди легко передбачувані, ними дуже легко керувати. Ви можете примусити їх робити чи казати те, що вони ніколи не хотіли робити чи казати, що вони ніколи не хотіли вчиняти. Це тому, що в них вже є заздалегідь кимось підготовлені реакції, заздалегідь підготовлені рішення.
Але обожнювач усвідомлення, істинно релігійна людина буде просто відповідати на ситуацію. Вона не опиниться у ваших руках, ви не зможете вивести її із себе, ви не зможете її примусити зробити щось на ваш лад, ви не зможете викликати в ній жодної потрібної вам реакції чи рішення. Вона буде робити тільки те, що на даний момент – згідно з її усвідомленням – знаходитиме потрібним.
Без усвідомлення – що б ви не робили – ви будете створювати собі все більше і більше проблем, вони будуть відносити вас все далі і далі від вашої істинної природи, від реальності. І вирішити їх буде надзвичайно важко, бо вони не є реальні, бо вони створені вашою уявою. А те, що ви робите усвідомлено – завжди буде правильним, на відміну від того, що ви робите не усвідомлено, і воно є неправильним, є брехнею. Самі по собі вчинки не можуть бути правильними чи неправильними – справа в тому, як і чому ви їх робите.
Просто сказавши: «Блаженні злидарі, бо ж за ними Царство Боже», ви не покладете край бідності, інакше за дві тисячі років християнські священики давно би вже з нею покінчили. Але бідність і досі існує і, як не дивно, продовжує зростати. Якби в тому вислові була істина, то в Царстві Божому мало би бути вже стільки блаженних, тобто – дуже щасливих, наповнених щастям і радістю людей, що вони би вже давно розділили між собою всі його блага, і Царству Божому не було би вже що запропонувати новим, прийдешнім злидарям.
Немає жодної необхідності в проблемах, які оточили нас звідусюди. З одного боку – ми створюємо проблеми, а з іншого – їх вирішуємо. І обидва ці боки зростають із нас самих. Яка, наприклад, сьогодні може бути необхідність в існуванні національностей? Якої національності буде, скажімо, ваш онук, якщо ви – індус, ваша дружина – француженка, а ваша дочка вийде заміж за хлопця, в якого батько турок, а мати японка? Світ єдиний. Тільки на карті ви креслите лінії, а потім згідно цих креслень починаєте воювати, вбивати, ґвалтувати. Це настільки дурнувата гра, що від того, як довго вона триває, людство інакше як божевільним не назвеш. Яка необхідність в поділі на нації? Яка необхідність в паспортах, візах, кордонах? Ця планета належить нам усім, і де б людина не захотіла жити – вона має на це повне право.
Держави потрібні тільки для того, щоб приносити шкоду. Інакше достатньо було би простої любові, достатньо було би простого співчування. Немає ніякої необхідності у війнах між державами, немає ніякої необхідності у злиднях, які вони приносять. Ми всі на планеті Земля маємо достатньо коштів, достатньо ресурсів, щоб позбутися причин, через які виникають і війни, і злидні. Але сімдесят відсотків світових ресурсів витрачаються на війни або на їх стримування. Якщо ж повернути людям ці сімдесят відсотків, що несуть смерть людству, – кожен із нас стане настільки багатшим, що всі найбідніші люди планети зможуть піднятися до рівня життя теперішнього, так званого, середнього класу найбагатших країн.
Ідеї Маркса, Леніна, Сталіна, Мао – вся їх філософія полягала в тому, щоб опустити матеріально багатих людей до рівня середньої бідності. Вони називали це комунізмом, я вважаю це глупотою. Моя ідея полягає в тому, щоб піднімати всіх бідних вище і вище, щоб усі досягли рівня найбагатших людей. Немає ніякої потреби у злиднях – я теж хотів би бачити суспільство безкласовим, але, все-таки, щоб воно складалося тільки з багатих, а не з бідних.
Що я вам кажу, так це те, що політики і священики завжди таємно співпрацювали, ніби дві руки одного організму. Політики мають політичну владу, а священики – релігійну. Політик охороняє священика, а священик благословляє політика, – а тим часом їхні народи експлуатуються, із них випивають всі соки, випивають всю кров. Усунувши ідею створених людиною різноманітних богів, ви усунете священиків, ви розірвете таємний зв’язок між священиками і політиками, а відтак – ви усунете і політиків, ви усунете саму політику. І як тільки ці дві ланки зникнуть – половина ваших нещасть зникнуть разом із ними. Світ дійсно може стати раєм. Насправді, іншого раю і не може бути, поки ми не створимо його тут, на своїй планеті.
Всі релігії навчають: «Допомагайте бідним», але жодна з них не готова сказати: «Встановіть розумний контроль за народжуваністю, щоб зменшити кількість бідняків». Я – за обґрунтований контроль народжуваності на всій планеті Земля. Якщо ви цінуєте життя, вам важко навіть зірвати квітку. Ви будете нею насолоджуватись, коли вона росте, ви будете її любити, ви можете до неї доторкнутися, поцілувати, – але зірвавши її для створення красивого букета, ви її покалічите, ви завдасте їй шкоди, ви вкоротите їй віку, а вона ж – така жива, як і ви самі. То чи варто народжувати дітей, щоби потім робити з них красиві букети зірваних квітів, щоби потім їх калічити, щоби потім завдавати їм шкоди, щоби потім вони страждали?
Прибічники теорії ненасильства просто оголошують: «Нікого не вбивайте». Ви думаєте, що цього достатньо? Це ж, всього-на-всього, негативне твердження: не вбивай інших, не завдавай шкоди іншим. Хіба цього може бути достатньо? Благоговіння перед життям вимагає, щоб ви не просто не вбивали чи не завдавали шкоди іншим, – воно вимагає, щоб ви розподіляли все, що у вас є, між усіма, щоб ви роздавали свою радість, свою любов, свій світ, своє блаженство. Розподіляйте і роздавайте все, що можна розподілити і роздати! Справжнє поклоніння – це поклоніння життю, і тоді в усьому навколишньому ви побачите живого Бога, тоді ви зможете поклонятися просто дереву, тоді просте частування гостя стає богослужінням.
Весь час влада знаходиться в руках таких недолугих людей… Зараз який-небудь чокнутий володар якоїсь країни може натиснути кнопку і покласти край всьому людству, всьому життю на Землі. Але, здається, глибоко всередині себе людство саме вже хоче з усім цим покінчити. Можливо, кожен сам по собі не настільки сміливий, щоби накласти на себе руки, але в масштабах людства всі вже готові. Чому? Релігії дали людям фіктивний сенс життя. Тепер всі ці фікції розчинилися в навколишньому, самі вже зробилися навколишнім, і люди вже не знають, навіщо вони живуть – тому вони так і страждають.
Муки страждання – це не просто занепокоєння, хвилювання. Занепокоєння завжди бувають з якоїсь певної причини: у вас не вистачає грошей – ви непокоїтеся; настає холодна пора року і у вас не вистачає одягу – ви непокоїтеся; ви захворіли і у вас не вистачає грошей на ліки – ви непокоїтеся. Занепокоєння завжди зумовлене якоюсь конкретною проблемою.
Страждання ж виникають не через проблеми як такі. Існувати, просто існувати – людям здається безглуздо і марно; просто дихати – їм здається пустою тратою часу, адже хто знає, що станеться завтра? Вчора ви теж думали, що сьогодні може станеться щось таке гарне, визначне, і позавчора – теж так думали. І ось настало вчорашнє чи позавчорашнє завтра, воно вже прийшло сьогодні, – і нічого визначного не сталося. І так триває із року в рік – а ви все продовжуєте надіятися на завтра. Дуже скоро настає момент, коли ви починаєте розуміти, що нічого визначного так і не станеться. Виникає стан страждання. В такому стані здається, що вихід тільки один – як-небудь покінчити з цими стражданнями, з цією круговертю життя. Саме звідси самогубства, звідси і зростаюча їх кількість. Звідси підсвідоме бажання людства розпочати третю світову війну, «щоб я особисто не був відповідальним за те, що здійснив самогубство: світова війна вбила всіх – і мене теж».
Завжди пам’ятайте, що великі злочини здійснюються не індивідуальностями – їх завжди здійснює натовп, і в натовпі жодна людина не усвідомлює: «Я відповідаю за те, що стається». В натовпі кожен думає: «Я роблю тільки те саме, що роблять усі». А коли ви робите щось самостійно, кожен тричі подумає перед тим, як щось зробити: «Що я роблю? Чи правильно це? Чи дозволить моє виховання зробити це?» Але якщо ви серед натовпу, то ви про це не думаєте, тому що вас рятує думка, що в натовпі ви можете загубитися і ніхто навіть не знатиме, що ви теж були там.
Те, що ми називаємо демократією, ще не є демократія. Поки що всюди це тільки натовпократія, тому що майже всі, хто голосує на виборах, є частиною натовпу, який позбавлений пильності і усвідомлення. Найбільша, найглобальніша проблема людства полягає в тому, що воно нічого не знає про усвідомлення, про медитацію. На мій погляд, саме це є головною проблемою. Не перенаселення, не атомна бомба, не голод – ні. Це все другорядні проблеми, які можуть бути дуже легко вирішені наукою. Єдина головна проблема, яку наука вирішити не може, полягає в тому, що люди не вміють усвідомлювати, не вміють медитувати.
Зараз настав вирішальний момент, коли всім потрібно змінитися, позбавитись від всієї спадщини минулого, яке розділило нас на частини. Зараз настав момент, коли всім нам на планеті Земля потрібно стати одним цілим, інакше ми всі вже готові здійснити глобальне самогубство, тому що межа людських страждань існує. Страждання вже стали нестерпними, ще зовсім трішечки – і вони стануть абсолютно нестерпними.
І тоді залишиться всього два виходи: самогубство або саньяса. Під саньясою я маю на увазі прийняття самого себе в усіх своїй повноті, коли ви не полишаєте поза увагою жодної частиночки самого себе, коли ви нічогісінько не залишаєте в темноті. Ви виходите на світло і дивитеся на себе очима друга чи якоїсь іншої людини, тому що це теж ваша власна енергія, і це саме та енергія, над якою вам потрібно працювати. Коли ви підходите до неї як друг – вона теж стає вашим другом. А подружитися із самим собою – це найвеличніше, що може статися з людиною.
Ісус казав: «Любіть своїх ворогів, як самого себе». Але він зовсім забув, що люди не люблять навіть самих себе – то як же вони можуть полюбити своїх ворогів? І ще більш нереальний його вислів: «Любіть своїх сусідів, як самого себе». Це буде ще важче зробити, оскільки ворог знаходиться десь далеко від вас, і завдяки цьому його ще можна якось полюбити. Але як можна полюбити сусіда, який знаходиться поряд – за дверима, за стіною, якщо ви не любите самих себе?
Я не раджу вам здійснювати таку помилку, тому що ви не любите самих себе. Якщо ви почнете любити свого сусіда так само, як любите себе, чинити з ним те саме, що і з собою – ви занапастите його так само, як занапастили себе. Ви живете в загробному світі вже. Так будь ласка, не вчиняйте так само зі своїм сусідом, і ніколи не вчиняйте так із тим, кого вважаєте своїм ворогом. Що він вам зробив? Навіщо так жорстоко з ним вчиняти? Робити з собою все що завгодно – це, звичайно, ваше право від народження, але ви не маєте ніякого права робити те саме з кимось іншим, зі своїм сусідом чи зі своїм ворогом.
Те, що я хочу сказати, – ви навіть себе ще ніколи не любили, тож поки забудьте про ворогів, забудьте про сусідів, – спочатку полюбіть себе. З’єднайте в собі в одне ціле все гарне і все погане, що у вас є, нічого не діліть і нічого не відкидайте, – станьте одним цілим. І в своїй цілісності ви побачите, що у вас всередині немає ніякого Бога і ніякого диявола – все це були проекції вашого внутрішнього роздвоєння. Тоді і зовні ви побачите ту саму цілісність, повну єдність тьми і світла, смерті і народження. Ви побачите єдність і цілісність в усьому, ви побачите, що протилежності взаємопов'язані, що вони працюють разом, що ніщо ні з чим не бореться, що все взаємодіє. Те, що ви називаєте гарним, і те, що ви називаєте поганим, насправді доповнюють одне одного. Одне не існує окремо від другого, вони нероздільні. І, зібравши себе в одне ціле, ви побачите весь всесвіт у всій його повноті і цілісності.
(продовження в ч.3)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991078
дата надходження 11.08.2023
дата закладки 19.08.2024
– Ісус казав: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не здатний до Божого Царства!» Ісус цими словами каже, що людина не повинна бути прив’язаною до будь-чого, і не повинна озиратися назад. Озиратися назад – давня звичка людського розуму: всі весь час дивляться назад. Всі або дивляться назад, або дивляться в майбутнє, – і саме так вони проґавлюють теперішність.
А теперішність – божественна. Минуле – це мертві спогади; майбутнє – це всього лише надії, фікція. Реальність полягає тільки в теперішньому. Ця реальність і є Бог, ця реальність і є Царство Боже.
Тільки це і повинно бути зрозумілим – нічого іншого не потрібно. Всі дуже добре знають, що минуле є минуле – його більше немає, його змінити не можна, і з цим нічого не поробиш. Не роздумуйте над минулим, не витрачайте свій час та енергію. Це пережовування жуйки щодо свого минулого створює навколо вас екран, і ви крізь нього не можете бачити те, що вже біля вас, навколо вас.
Ви весь час проґавлювали теперішність, і це вже стало вашою звичкою. Ви весь час думаєте про минуле. Усвідомте це! Тільки не намагайтеся спеціально припинити думати про минуле, бо якщо ви будете старатися припинити це, то ви ще більше зав’язнете в ньому. Просто усвідомте це, звільніться, виплутайтеся зі спогадів про минуле.
Ви повинні тільки усвідомити. Коли на думку почне спадати минуле – розслабтеся, заспокойтеся. Залишайтеся лише чуйними і уважними, не потрібно ніякого внутрішнього базікання. Просто усвідомте, що минуле вже минуло – не потрібно його пережовувати знову і знову.
Люди використовують минуле як жувальну гумку – вони весь час його жують і жують. Жувальна гумка нічого не дає людині – це не продукт харчування, це щось порожнє, але завдяки постійній вправі щелеп людина почувається добре. Всього лише вправа щелеп для розуму – а людина почувається так, ніби вона займалася чимось вартим.
Просто залишайтеся уважними щодо думок про минуле, і якщо ви зможете бути уважними щодо них, то ви поступово усвідомите, що і майбутнє автоматично зникає. Майбутнє є не що інше, як проекція минулого: майбутнє є бажанням мати знову і знову ту частину минулого, яка здавалася вам прекрасною, і не мати тієї частини минулого, яка була болісною, – ніколи не мати її знову.
Ось що таке майбутнє. Ви обираєте частину минулого, звеличуєте її, ідеалізуєте її і уявляєте, що і в майбутньому ви знову і знову будете мати ті самі моменти щастя – і, звичайно ж, ще більш насичені, ще більш значимі. І ще – ви ніколи не будете мати того болю, через який ви пройшли в минулому. Ось що таке ваше майбутнє.
Якщо минуле зникає – воно зникає не одне. Воно забирає із собою і майбутнє. І коли вони обоє зникають із вашого мозку – ви раптом опиняєтеся тут і зараз – час зупинився. Цей момент відсутності часу і є медитацією… а Ісус цей момент, який поза часом, називає Царством Божим: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не здатний до Божого Царства!»
Просто пам’ятайте про це. Нічого не потрібно робити, тільки пам'ятати – пам'ятати безперервно, щоб пам'ять про це йшла разом із вами як дихання, завжди, чим би ви не були зайняті, щоб вона завжди зоставалася десь у серці. Тільки постійно пам'ятати про те, що минуле повинно бути відкинуте, тому що воно вже минуло – і очікування майбутнього зникне разом із ним.
«Тут і зараз» – це двері; через «тут і зараз» ви переходите від зовнішнього у внутрішнє, ви переходите від світського до божественного, до Бога.
– Чи плачете Ви коли-небудь?
– Так, кожного разу, коли дивлюся на людей і на їхню дурість. Вони можуть не бачити моїх сліз, вони можуть не чути моїх ридань, але, коли я дивлюсь на людей, на їхній світ страждань, який вони собі побудували і будують далі, – я завжди плачу. Це моє страждання. І я хочу позбутися цього страждання, але для цього потрібно, щоб люди позбулися свого світу страждань, через який страждаю і я. Тільки тоді, коли люди позбудуться свого світу страждань, тоді і я позбудуся свого страждання.
Кажуть, що коли Будда досяг дверей позамежного, він зупинився біля них і не ввійшов у них. Двері були відчинені, божества готові були вітати його – але він не ввійшов. Божества питали його: «В чому справа, чому ти зупинився? Заходь, ми чекали на тебе кілька століть. Ласкаво просимо, ти повернувся додому».
А Будда сказав: «Я залишуся тут, я повинен залишитися тут, поки останній із людей не пройде мимо мене і не зайде в ці двері. Інакше я не можу ввійти».
Це прекрасна притча, але не варто сприймати її буквально…
Хоча це правда. Коли ви стаєте усвідомленим, коли ви стаєте буттям, – коли ви нарешті Є, – у вас виникає безкінечне співчуття. Будда зробив співчуття критерієм просвітленості. Якщо ви вже досягли, то ви страждаєте не через себе, ви страждаєте через інших, – бачачи страждання навколо себе, бачачи абсурдність всього цього світу страждань. Бачачи, що для всіх існує можливість позбутися всього цього негайно, прямо зараз, – а всі все ще чіпляються за старе, за вже вмерле, чіпляються за страждання, які були в їхніх батьків, дідів, прадідів…
Однією рукою всі відштовхують старі страждання, а другою – притягують їх ще ближче до себе. Всі навколо весь час будують собі свою власну тюрму і при цьому бажають бути вільними. Всі їхні зусилля – суцільні протиріччя.
Дивлячись на все це… так, я плачу завжди… майже завжди…
– Упродовж десяти років я вважав себе поетом. Але після того, як десять днів тому я прийняв санньясу, мені стало байдуже, писав я колись вірші чи ні, хоча я часто чую, як ви вихваляєте поетів. Що трапилося зі мною?
– Насамперед: ніхто не може вважати себе поетом, залишаючись людиною у звичному розумінні, тому що поезія є щось таке, що трапляється, коли поряд із нею немає ніякої людини, немає нікого. Якщо людина тут, якщо ви тут, то вся ваша так звана поезія буде просто нісенітницею, безглуздям. Поезія трапляється лише тоді, коли ви відсутні.
Ось чому вона така прекрасна. Вона входить у вашу порожнечу: вона наповнює вас – наповнює ваш вакуум. Ви стаєте вагітним чимось невідомим, дивним.
Поет – як матір. Матір не може просто так створити, написати, намалювати, виготовити дитину. Дитиною потрібно завагітніти – матір повинна виходжувати її, вона повинна виношувати її глибоко в серці, стараючись дати їй фізичне, матеріальне тіло, – але не душу.
Поезія приходить точно так само, як і вагітність – з великої любові. В стані глибокої сприйнятливості ви стаєте ніби жіноча матка – і наповнюєтеся поезією. Це вагітність. І ви повинні бути дуже обережними, тому що можлива невдача – можливий викидень: ви можете поспішити і тим самим вбити зародок.
Дозвольте поезії міцно облаштуватися всередині вас. На це знадобиться деякий час – вона розвиватиметься поступово. Вона буде зростати у вашій підсвідомості. Вашої свідомості для цього зовсім не треба. Ваша свідомість буде тільки перешкодою. Забудьте про свою свідомість і дозвольте поезії зростати.
Ви відчуватимете тягар – все ваше єство відчуватиме себе так, як ніби ви несете важку ношу. Прекрасну, приємну, дорогоцінну, – але все ж таки ношу. А потім, одного прекрасного дня, народиться дитина. В цей момент народиться не тільки дитина – народиться також і мати.
Коли народжується поезія – народжується і поет. Поезію створює не поет. Фактично, саме народження поезії і народжує поета. До народження поезії ви не були поетом – тільки після її народження.
Жінка стає матір’ю. Матір – це абсолютно інша категорія; матір відмінна від звичайної жінки. Жінка є жінка, а матір – це щось зовсім інше. Це жінка, яка завагітніла чимось позамежним, вона виносила це позамежне в своїй утробі, вона дала позамежному матерію, тіло.
Поет народжується разом із народженням поезії. Він є тінню поезії, її наслідком. Він іде слідом за поезією, він не передує їй. Раніше не було ніякого поета, раніше не було ніякої матері. Була людина, була жінка, але не було ніякого поета, не було ніякої матері. І це стосується кожного вірша, кожної дитини. Матір дитини прийшла до існування тільки після того, як сталася ось ця дитина; поет прийшов до існування тільки після того, як сталася ось ця поезія.
Зазвичай те, що люди називають поезією, – поезією не є. Зазвичай це щось таке, що йде від розуму. Ви придумуєте її, вдосконалюєте її, записуєте її. Все, що ви пишете самі, завдяки своєму розуму, – є прозою; і все, що через вас пише Бог – є поезією. Вона може мати форму прози – це не має жодного значення. Все, що каже Будда чи каже Ісус – поезія. За формою це проза, але справа зовсім не в цьому – це поезія тому, що вона створена Богом: ціле пише це через якусь свою частинку. Океан намагається дати вам своє одкровення через окрему краплину.
Кожного разу, коли пише ваш розум – це проза, звичайна проза. Коли Бог пише через вас – це поезія. Це може бути у прозовій формі – але все ж це поезія.
В цьому процесі ви не можете вважати свою особистість поетом, не можете ототожнювати себе з поетом – це буде завадою, перепоною, це буде руйнувати всю музику, всю гармонію. Це дуже добре – добре, що ототожнення відкинуто; добре, що Ви забули про поезію; добре, що на Вас ніяким чином не впливає те, пишете Ви чи ні. Це правильна ситуація. Тепер для Вас чи не вперше з’явилась можливість того, щоб з Вами сталася поезія.
Ніхто не може сказати, що вона станеться, тому що поезія не може бути передбачена. Якщо ви передбачаєте її, то знову починає функціонувати розум, знову буде чекання і намагання зробити щось для так званої поезії. Ні – повністю забудьте про це. Можуть минути місяці, можуть минути роки, може минути все ваше життя, але одного разу – якщо ви дійсно забули про своє ототожнення з поетом – ви станете посередником, медіумом. І щось почне текти через вас.
Це буде йти через вас, але це буде щось позамежне. Тоді ви будете спостерігачем, свідком цього. Ви не будете поетом – ви будете свідком, інструментом. І коли поезія народиться – пробудиться абсолютно інша якість буття.
Ось що таке поет. Всі великі поети були скромними, вони не проголошували себе поетами.
Упанішади навіть не підписані – ніхто не знає, хто написав їх. Найвеличніші поети навіть не намагались підписати їх, вони не ставили своїх підписів. Для них це було би богохульством. Вони залишили після себе поезію, але вони ні на що не претендували. Вони були просто провідниками, засобами поширення.
Істинний поет є провідником, медіумом, посередником. Поезія дуже близька до медитації, до релігії, – це найближчий їхній сусід. Політик працює з тим, що практичне; вчений працює з тим, що можливе; поет працює з тим, що ймовірне; містик працює з тим, що неможливе. Найближче до неможливого – ймовірне; ось чому поет із містиком найближчі сусіди.
Поезія варта всіх можливих похвал, але похвали не варті більшість так званих поетів. Дев’яносто дев’ять відсотків із них – просто писаки. Вони виготовляють дещо розумове – це діяльність їхнього его. Все, що вони роблять – маніпулюють словами, жонглюють поняттями, але поезія крізь них не тече.
Ви можете писати твори, які будуть схожі на поетичні, – технічно вони можуть виглядати правильно, але вони можуть бути мертвими. Іноді стається навпаки – поема технічно неправильна, але вона є живою. Кого зі справді живих хвилює те, правильний твір технічно чи неправильний? Справжній твір завжди буває або живим, або ні.
Якщо ви збираєтеся стати матір’ю, чи хотіли б ви мати дитину, яка технічно правильна, але мертва? Дитина-робот: технічно вона абсолютно правильна, ви не знайдете в ній жодної вади, крім однієї – вона не є живою.
Якщо вам потрібні технічно правильні людські істоти – то тільки роботи і задовольнять вас. Тільки вони й можуть бути абсолютно правильними. Реальна, жива дитина, з вашої точки зору, матиме багато дефектів – вона і повинна їх мати, тому що життя існує в небезпеці і смерті.
Тільки мертві речі поза небезпекою. Життя – це завжди небезпека, ризик: потрібно подолати тисячі труднощів, потрібно розгадати безліч загадок. Саме явище існування життя – диво дивне… і в ньому так багато недосконалості.
Життя є недосконалим, тому що життя – це явище, яке розвивається. Все, що розвивається, буде недосконалим – інакше як би воно могло розвиватися? Все, що розвивається – розвивається завдяки помилкам, завдяки недолікам, завдяки хибам. А все, що досконале – вже мертве: воно пройшло увесь свій шлях розвитку і годиться тільки для могили, нічого іншого ви з ним зробити не можете.
Дев’яносто дев’ять відсотків усіх поетів – просо збрід писак, які високопарно вважають себе поетами: вони народжують мертвих дітей. Іноді – тільки іноді, дуже зрідка – серед них зустрічається справжній поет. І кожного разу, коли стається таке явище як поет, що є дивом на цій землі, за його спиною стоїть містик: ще один крок – і поет стане містиком.
Якщо поет, який ще не став містиком, постарається відростити дещо більші крила, – він ним стане. А якщо містик у своєму співчутті зробить крок назустріч звичайним людям – він стане поетом.
Поезія є засіб зв’язку з таїною життя. Допоки ви не відчуєте самого життя – як ви можете спілкуватися з ним? Поезія є взаємовідносини між вами і цілим. Дещо відбувається між краплиною і океаном, між листком і деревом. Дещо відбувається між цілим і його частиною, і частина, коли це відчуває, починає танцювати; частина так переповнюється радістю, що вона співає; вона так захоплюється, що її рухи стають поетичними. Вона більше не ходить по землі – вона літає.
Проза є просто ходження по землі, а поезія – це політ у небі. Проза є ходою, а поезія – танцем. Геометрія рухів може бути однаковою – але їх якість, їх наповненість суттєво різниться.
Добре, якщо ваше ототожнення з поетом зникло, а ви відчуваєте тягар вагітності поезією, – ви благословенні. Це саме те, що дає санньяса. Коли ваше старе ототожнення зникає, ви залишаєтесь у вакуумі. Тільки у вакуумі руки Бога можуть опуститися на вас і створити дещо із тієї глини, якою ви є, створити дещо прекрасне. І це творіння буде не ваше – воно прийде через вас.
Радійте, що ототожнення з поетом зникло, – не старайтеся повернути його назад. Забудьте про це, забудьте про все це – про все, що ви знали про поезію і поетів. Просто радійте, що ви є самим собою, що у вас є зв’язок із життям, і одного разу ви втрапите в унісон із цілим – ви налаштуєтеся на нього, ви будете в гармонії з ним – і тоді пісня спуститься на вас, як голуб небесний спустився на Ісуса. Тоді ви станете поетом. Ви не будете проголошувати це – але ви ним будете.
Той, хто є поетом, не говорить про те, що він є поетом. На звання поета претендує тільки той, хто і близько не поет.
– Я відчуваю себе актором в спектаклі, і моя роля в нім не завжди мені подобається. Кожного разу, коли мені здається, що спектакль закінчується, – щось змінюється, і моя роль набуває нової форми. Від того виникає бажання вибухнути і розчинитися в просторі. Чому це так?
– Насамперед: якщо ви дійсно відчуваєте себе актором у спектаклі, то не має бути ніяких питань щодо того, що вам подобається чи не подобається. Тобто, ви не можете говорити: «Іноді мені не подобається моя роль в спектаклі», тому що поняття «подобається» і «не подобається» мають сенс тільки тоді, коли ви думаєте про себе не як про актора, а як про дійову особу, того, кого ви граєте.
Для актора всі ролі однакові. Яке має значення, грає він Ісуса в п’єсі, чи Іуду? Якщо ви дійсно знаєте, що це спектакль, то за лаштунками сцени Ісус з Іудою однакові, – це всього лише спектакль, – що ж поганого в тому, щоб гарно показати Іуду? Як це може не подобатися? І що гарного в тому, щоб показати страждання Ісуса? Як це може подобатися?
Подобатися чи не подобатися може тоді, коли ви думаєте, що ви дійова особа насправді – що ви справдешній Ісус, чи справдешній Іуда. Тоді з’являються поняття «добре» і «погано», тоді з’являються судження і оцінки, тоді з’являється осуд. А якщо ви тільки актор, то вам повинно бути все одно, граєте ви роль Ісуса чи Іуди.
Якщо ви розумієте, що життя є просто грандіозний спектакль, то ви повинні покінчити з цими «подобається» і «не подобається». Тоді ви виконуєте будь-яку роль, яка вам дісталася від режисера, від цілого. Ви не дійова особа – ви актор і виконуєте бажання цілого.
Це одна з найкращих технік всіх релігій – стати актором в житті. Тоді «подобається» і «не подобається» зникають, і мета будь-якої релігії досягнута – вам не потрібно нічого вибирати, ви вільні у своїй ролі.
Що ж – станьте актором. Грайте свою ролю, грайте її прекрасно… тому що, якщо ви вже повинні її грати – то чому не грати її пречудово? Ви Іуда? Прекрасно! Будьте Іудою, насолоджуйтесь цією роллю і дайте можливість глядачам також отримувати насолоду від вашої гри. За кулісами Іуда з Ісусом зустрінуться і будуть пити чай зі смаколиками – там вони друзі. Вони мають бути друзями.
Без Іуди, насправді, не могло бути й Ісуса. Без Іуди вся історія стала б не такою. Ви просто подумайте про Ісуса без Іуди. Християнство могло б і не виникнути.
Без Іуди про Ісуса могло би не зберегтись жодного запису. Без його зради Ісуса могли б не розіп’ясти, а саме тому, що його розіп’яли, він так глибоко запав у серце людства.
Християнство виникло не через Христа, а через хреста. Тому християнство мало би називатися «хрестиянством». Його виникнення пов’язане не з Христом, а з хрестом, на якому розіп’яли Христа.
Якщо ви подивитеся на християнські церкви, то побачите, що хрести на них підняті набагато вище, ніж Ісус. Єпископи і священики носять на своїх грудях не Христа – вони носять хрести; церква народилась не із Христа, а із хреста, і вона живе не в Христі, а в хресті. Але якщо ви так будете думати про церкву, якщо вам дозволять так думати про церкву, то хто постане перед вами автором того розп’яття? Хто стане головним героєм? Іуда, а не Ісус!
Останнього моменту, на хресті, перед тим, як померти, Ісус засумнівався. Частина засумнівалася, розчиняючись в цілому, – чи розчинятися в ньому? Ріка засумнівалася – чи впадати в океан? Це так природно, це так по-людськи. Ісус є сином людським, і сином Бога.
Кожна ріка повинна відчувати тривогу і побоювання, наближаючись до океану. Вона наближається до нього весь час свого існування, від самого свого народження, – вона могла текти тисячі кілометрів до зустрічі з океаном, – але коли ріка впадає в океан, глибоке сум’яття повинно виникнути в її серці. Ріка повинна зникнути. Океан такий величезний – де вона там буде?
Вона буде загублена, зникне її індивідуальність: ім’я, форма, мрії, бажання – все десь подінеться. Океан такий величезний – вона просто зникне в ньому. Впадання в океан є для неї смертю. Це потерпання і є хрест. Коли ріка впадає в океан і потерпає – це хрест.
В останній момент Ісус поглянув на небеса і запитав: «Боже, Ти покинув мене? Чому це сталося зі мною?» – крик страждання.
«Нащо Ти покинув мене?» – ця фраза показує все людське в Ісусові. У цій фразі Ісус надзвичайно прекрасний, незрівнянно прекрасний.
Будда є менш людяним, його можна назвати «надлюдиною», а не людиною. Якби він мав померти на хресті, то він би не кричав у небо: «Боже, навіщо ти покинув мене?» Будда знає, що немає нікого, до кого можна було б так кричати, що Бог як уособлення – це людська вигадка. Він знає, що все, що народжене, має померти; він цілком розуміє це. Він не буде кричати – він буде просто розчинятися. Ріка Будди не буде сумніватися, вона не буде вагатися жодної секунди. Для неї не буде хреста.
Будда є нелюдським, він дуже далеко від серця людини. Махавіра ще більш нелюдський. Вони зовсім не від світу цього, вони дуже абстрактні, як ніби вони не були конкретними людськими істотами. Вони більше схожі на безтілесні ідеї. Вони здаються не реальними, а фіктивними, міфологічними.
Ісус дуже реальний. Він так само реальний, як і кожна людина. І цей крик… Будда сміявся б. Якби Будда був там і почув цей крик, він би сміявся над глупством цієї людини: «Чому ти плачеш? Про що ти кричиш? Кому ти кричиш?!»
Будда сміявся б з Ісуса; Шанкара теж би сміявся: «Що ти робиш? Весь цей світ є сновидінням. Ти лише частина вигадки; ти не є реальним, ти нереальний. Просто зникни. Кому ти кажеш: «Ти покинув мене?» Хто це покинув тебе?»
Але Ісус не такий. Він плаче – сльози, мабуть, текли з його очей. Він людина, така сама людина, як і ви – укорінена в землі, як і ви. Він дуже земний... але не лише земний. Він щось більше.
Він плаче. На якусь мить він навіть стає сердитим і роздратованим. Він кричить: «Боже мій! Боже мій! Нащо Ти покинув мене?!» А потім він усе зрозумів. Ріка була в сумнівах, потім все зрозуміла – і рушила в океан.
Потім він зрозумів і сказав: «Та проте – не моя, а Твоя нехай станеться воля! У руки Твої віддаю свого духа!». Частина стала готовою влитися у ціле.
Він земний, і він небесний – він і те, й інше. Він великий міст між людьми і Богом. В останній момент він зрозумів усе це як роль, яку йому необхідно зіграти.
«Нехай станеться воля Твоя, а не моя» – в останній момент це стало для нього грою. А якщо це робиться з вашої власної волі – це не є грою. У цьому вся різниця.
Ви кажете: «Кожного разу, коли мені здається, що спектакль закінчується, щось змінюється і моя роль набуває нової форми». Це те, чим власне і займається Бог. Він постійно змінює вашу форму. Колись ви були рослиною... потім ви були комахою... потім ви стали твариною... Потім ви стали людиною: іноді жінкою, іноді чоловіком; іноді чорним, іноді білим; іноді дурним, іноді розумним. Він постійно змінює вашу форму, тому що це єдина можливість, щоб ви стали усвідомленим...
Одного разу, десь посередині якоїсь форми, ви усвідомите, ви повинні усвідомити. І тоді все стане схоже на гру актора, тоді ви й самі зможете сказати: «Нехай станеться Твоя воля, а не моя».
В той момент ви звільнитеся. Коли ви зможете від всього серця голосно сказати: «Хай збудеться воля Твоя, а не моя!», або: «Хай все буде так, як добре в очах Твоїх, а не моїх!» – тоді ваше «я» зникне назавжди… Ваша ріка впала в океан.
– Я відчуваю, що був нечесним і нещирим у всіх своїх взаєминах протягом усього мого життя. Так, я був несправедливий до моїх батьків, до моєї дружини, до моїх дітей, до моїх друзів та сусідів. Це причина великої агонії в мені, у моєму розумі. Що мені робити?
– Якщо ви почнете думати в термінах діяння, ви знову будете нещирим, тому що у всьому, що б ви не робили, ви були нещирим. Ваше діяння стало пошкодженим, дефектним.
Тож перш за все: чиніть опір будь-якому діянню, яке намагатиметься позбавити вас нещирості! Просто залишайтеся щодо своєї нещирості пильним і уважним. Не поспішайте робити що-небудь, тому що з вами відбуватиметься те саме – у ваше теперішнє діяння буде залучено всі ваші минулі діяння.
Чиніть опір будь-якому діянню щодо своєї нещирості! Просто залишайтеся з відчуттям, що ви нещирі – цього повністю достатньо. Це очищення, це чудова можливість звільнитися від бруду та очиститися.
Просто залишайтеся з відчуттям, що ви були нещирі, і не намагайтеся щось робити щодо цього, тому що це знову буде спробою створити гарний образ самого себе – що ви вже не нещирі, що ви стали щирим. Ваше его зачеплене, тому воно старатиметься щось робити.
Намагайтеся усвідомити цей факт – не намагайтеся щось робити щодо своєї нещирості. Все, що б ви не робили – буде незрілим. Занадто рано. Просто залишайтеся з цією думкою, живіть із нею.
Живіть з думкою, що, взагалі-то, ви нещирі. Якщо ви зможете жити з нею, то сама ця думка, саме усвідомлення цього повністю знищить ваше его. Его не може залишатися живим, якщо ви вважаєте, що ви нещирі. Его потребує гарного образу: що ви щира людина, що ви дуже чесна людина. Его каже: «Роби будь-що, щоб полагодити образ, щоб оновити образ, щоб повернути образ гарної людини».
Ви були нещирими. Це виявлено вами у процесі медитації. Тепер его наражається на небезпеку смерті. Его каже: роби щось. За допомогою діяння воно спробує знову відновити зіпсований образ, знову відновити старе, щоб ви знову могли відчувати: «Я хороший, я прекрасний, я щирий, я моральний, я те і я це».
Перший крок дається дуже важко, але він має бути зроблений: просто залишайтеся уважним до своєї нещирості. Дивіться на саму думку про свою нещирість, бачте її постійно, і не турбуйтеся про те, щоб змінити ту думку.
Вона зміниться сама по собі, тому що якщо ви розумієте, що ви нещирі, то ви не зможете більше бути нещирим. Це неможливо – так ніколи не буває. Цього не може статися. Якщо ви знаєте, що ви нещирі, – нещирість зникає.
Тому, якщо ви з якоїсь причини хочете, щоб нещирість залишилася з вами , щоб ви залишилися нещирим, – робіть щось, щоб створити відчуття, що ви щирі.
Якщо ви знаєте, якщо ви думаєте про себе, що ви брехун, то брехня рано чи пізно зникне сама собою. Якщо ви відчуваєте, що ви аморальні, не намагайтеся робити що-небудь: не кайтеся, не відчувайте провини, – все це тільки хитрощі. Залишайтеся з думкою – з голим фактом, що фіксує те, ким ви є. Не робіть ніяких рухів у бік моралі, не займайтеся ніякими діяннями, щоб стати моральним. Залишайтеся оголеним, з голою думкою, з голим фактом, з голою реальністю, – і ви побачите, що відбувається зміна. Але ця зміна буде відбуватися не внаслідок вашого діяння...
І коли зміна приходить до вас – вона приходить не в результаті вашого діяння, вона приходить від Бога. Тільки Бог може зробити вас моральним, щирим; тільки Бог може зробити вас релігійним; тільки Бог може зробити вас чистим. Це прасада, це Божий дар, – самі ви не можете зробити це.
Все ваше діяння полягатиме в недіянні. Просто нагадуйте собі знову і знову, що ви не повинні нічого робити.
Ви кажете: «Це причина великої агонії в мені, у моєму розумі». Так, це велика причина агонії для вашого розуму і для вашого его – що одне й те саме: розум чи его, – тому що его почувається зачепленим, пораненим. Ви – і нещирі? Ви завжди вірили, що ви дуже щира людина, ви завжди вважали, що ви людина найвищої проби – крещендо людства, чисте золото. Ви завжди вірили у це.
Тепер медитація прорубала вікно у цій фальші. Ви змогли зазирнути в себе – в реальність. Ви натрапили на дзеркало і побачили в ньому себе – справжнього. Тепер не намагайтеся втекти від нього, залишайтеся із фактом. Ким би ви не були – це ваша реальність. Залишайтесь із фактом. Якщо ви зможете залишатися з фактом – ви змінитеся. Але ця зміна не буде результатом ваших дій – вона з вами станеться сама.
Коли до вас приходить трансформація, вона має зовсім іншу якість. Все, що б не робили ви самі, – завжди буде крихітним, пересічним і, зрештою, марним. Все, що б не зробив для вас Бог, – є безкінечним. Безкінечним може бути тільки те, що йде від безкінечного.
Не намагайтеся щось робити. Прийміть факт, залишайтеся з ним, розслабтеся – і раптово прийде трансформація.
Трансформація здійснюється Богом, а не вами. Ви просто дозволяєте Йому. Це все, що ви повинні робити зі свого боку. Відкрийте двері та чекайте. Просто відчиніть свої двері – це все, що ви повинні зробити.
Щоб тоді, коли Він постукає у двері, ви б могли привітати Його; коли Він прийде, ви могли б розпізнати Його; коли Він прийде, ви могли б впустити Його всередину. Просто не сидіть із зачиненими дверима – от і все.
Медитація є не що інше, як відкриття дверей.
Медитація не дасть вам просвітління, запам'ятайте це. Жодна техніка ніколи не зможе дати вам просвітлення – проблема просвітлення не є технічною. Медитація може лише підготувати ґрунт, медитація може лише відкрити двері. Медитація може зробити лише щось незначне – значуще прийде саме. І якщо ви готові – воно завжди прийде.
– Колись Ви казали, що сім’я – це перше, від чого треба відмовитися. Я не розумію, як мені відмовитися від святкування дня народження мого батька?
– Від сім’ї потрібно відмовитися – це правда. Але ця відмова не означає, що ви повинні забути про сім’ю повністю, що ви повинні втекти від неї і не показуватися їй на очі, що ви повинні перестати любити батька, матір, своїх близьких. Ця відмова означає, що ви просто повинні відмовитися від їхніх настанов, які суперечать вашому баченню світу, від різноманітних традицій, які вкорінилися у вашій сім'ї, від того, щоб іти у свого батька чи своєї матері на повідку. Любіть їх, поважайте їх, але завжди пам'ятайте, що Царство Боже незрівнянно вище будь-якого суспільства, і сім'ї теж.
Якщо ви не вживаєте алкоголю, то це не означає, що ви не можете сидіти за столом, на якому стоїть алкоголь. Якщо ви не виконуєте порад людини, що суперечать вашому світогляду, то це не означає, що ви з тією людиною не маєте спілкуватися. Любов і повага повинні залишатися до людей тільки тому, що вони просто люди, тим паче до батька чи матері.
Тож ідіть, святкуйте, і, можливо, хтось побачить у вашому святкуванні щось нове, щось привабливе, і… задумається…
– Коли Ісус став Христом – на хресті, чи тоді, коли він вийшов із річки Йордан? Чи має стан Христа якісь стадії?
– Немає жодних стадій. Але це потрібно усвідомити – для просто розуму це дещо складно. Просвітлення – чи стан Христа, чи стан Будди – трапляється в єдину частку секунди, тут немає жодних поступових кроків. Коли Ісус був охрищений Іваном Христителем у річці Йордан – подорож просвітленого вже почалася, але це не був стан всього Христа, яким він став потім.
Насінина почала рухатися до того, щоб стати деревом, – насінина вже кинута в ґрунт і почала рости. Тепер саме дерево та його поява є лише питанням часу. Ви не можете сказати, що, коли насінина кинута в ґрунт, дерево вже тут, – ви не можете сказати цього, тому що дерева немає тут. Ви не можете сказати, що дерево вже є. Ви не можете сказати це тому, що ви не можете побачити це дерево, ви не можете розташуватися під цим деревом, ви не можете зірвати його плоди, ви не можете відчути аромат його квітів.
Так, з одного боку, ви не можете сказати, що дерево існує. Але, з іншого боку, дерево справді існує, бо насінина дала паросток. Насінина стала називатися ім’ям дерева, хоча те, що ми маємо за дерево, знаходиться у дорозі – воно йде сюди. Тепер це лише питання часу. Хоча, знову ж таки, дерево, у певному сенсі, вже прийшло, – насінина вже стала деревом, тому що вона вже вирушила в дорогу.
Того дня, коли Іван Христитель присвятив Ісуса, насінина дала паросток. Небеса відкрилися, і Дух Божий, як голуб, спустився на нього. Це був початок – не стан Христа всього, яким він стане потім, але початок руху до стану того Христа; насінина рухається у напрямку до дерева.
Ісус повністю став Христом на хресті, коли він сказав: «Нехай станеться воля Твоя». У цей день він став деревом, він став великим, розлогим деревом. Тепер тисячі могли знайти дах під ним. Дерево розквітло, воно наповнило своїм ароматом усю землю.
Таким чином, у певному сенсі можна сказати, що коли він був хрищений в річці Йордан, він отримав перше уявлення про це, перший проблиск. На хресті – останній. Коли саме Ісус став Христом – це залежить від того, як ви хочете висловити це.
Вже того дня, відразу після хрищення, його можна було називати Христом, – це просто питання, як це висловлювати. Але Христом у повному сенсі цього слова він став на хресті.
Однак не слід забувати, що стан Христа, або стан Будди, або просвітлення – це трапляється за секунду, в цьому немає ніякої поступовості. Це раптова трансформація, яка потім має здатність розвиватися, як розвивається і сам Бог. Можна сказати, що це не тільки рух ДО Бога – це рух самого Бога.
– Повернення є суто приватною справою. Цього не можуть зрозуміти навіть найближчі люди. Це можливо тільки для тих, хто справді страждав. Але Господь кличе всіх. Чи можливо їм почути клич Його любові?
– Головне не в тому, чують вони чи ні. Вони можуть чути – але залишатися глухими. А Він буде кликати і кликати, скільки завгодно довго, безперервно. Вони будуть глухими, чи вдаватимуть, що глухі, – але Він не німий. Він ніколи не німий, Він безперервно кличе. І якщо вони Його не чутимуть – Він кликатиме голосніше і голосніше. Ось в чому головне.
Він кликатиме безперервно, все голосніше і голосніше, а вони Його не чутимуть до тих пір, аж поки не зазнають страждань. Не тих страждань, які вони собі придумали, щоб вважати себе страждальцями, – справжніх страждань. Господь не хоче, щоб люди страждали, – але така Його природа: Він хоче, щоб люди жили в Ньому. Ви можете зовсім не знати Його і ніколи не згадувати про Нього, але якщо ви будете підсвідомо жити в Ньому – ви уникнете всіх справжніх страждань. Він робитиме так, що ви їх уникатимете.
Але більшість людей живуть якраз навпаки: вони згадують Його на кожному кроці – але зазнають страждань. Це тому, що вони живуть не в Ньому. Вони живуть у чомусь надуманому, у чомусь фіктивному, несправжньому. Хоча Він їх кличе безперервно.
А коли кличеш тисячу – тільки сотня почує. І ніхто не знає, хто увійде в ту сотню. Сама природа цього кличу така, що тільки ті, хто близький до пробудження, зможуть почути Його. Тільки ті, чий сон майже добіг кінця, для кого наближається ранок і хто готовий прокинутися – тільки вони зможуть почути, не зазнавши страждань. Але неможливо передбачити заздалегідь, хто це буде.
Він кличе тисячу: тільки сто Його почують – і тільки десятеро з них почнуть рух у Його бік. Дев’яносто будуть Його чути, але рухатися не почнуть. Вони будуть чути, але вони не будуть розуміти, або вони розумітимуть щось інше, – вони розумітимуть неправильно. А десятеро почнуть рух – і тільки один досягне Його. Дев’ятеро загубляться по дорозі. Він кликав тисячу – а прийшов лише один.
Ось такі справи – із тисячі приходить один.
Так що не варто надто турбуватися про те, чує хтось Його чи ні – Він весь час кличе всіх. Один із тисячі повинен прийти – і цього достатньо. Якщо Він кличе тисячу і приходить один, якщо Він кличе десять тисяч і приходить десятеро – цього достатньо. Не варто вимагати більшого: з огляду на те, як люди облаштували свій світ – це й так багато.
Ви праві щодо того, що тільки той, хто страждав, буде в стані зрозуміти Його. Біль очищає, страждання дає розуміння. Страждання приводить до кристалізації: якщо ви не страждали – ви не знаєте, що таке життя; якщо ви не страждали – ви не знаєте, як вибратися зі страждань.
Великий японський поет Кобаясі Ісса все життя страждав. Він, мабуть, був дуже чуттєвою людиною – він став великим поетом, він був одним із найвеличніших поетів хоку.
Коли йому було чотирнадцять, мачуха вигнала його із заможної родини батька. Перебравши безліч професій, Ісса знайшов покликання в поезії – він заробляв на прожиття складанням хоку. Коли тяжко захворів його батько, він повернувся додому і доглядав його, поки той не помер у нього на руках. Після суду і суперечок з мачухою він нарешті отримав свій спадок і зміг уперше одружитися. На той час йому вже було п’ятдесят років.
Молода дружина народила йому чотирьох синів і доньку, але всі вони померли в дитячому віці. Незабаром померла й кохана дружина, і він майже збожеволів – у душевних муках, у стражданнях.
Ісса прийшов до одного вчителя дзену. Вчитель дзену запитав: «У чому проблема?» Той вчитель, мабуть, був більше схожий на Будду, ніж на Ісуса – людина, яка досягла, але яка зовсім забула про людські страждання.
Ісса сказав: «П’ятеро моїх дітей мертві, а тепер померла дружина. Чому мені так багато страждань? Я не бачу жодної причини для цього. В чому пояснення цього? Я нічого поганого нікому не робив, я жив настільки безневинно, наскільки це було можливо. Я, фактично, жив осторонь усіх. Я не дуже багато спілкуюся з людьми – я поет, і живу у своєму світі. Я нікому не завдав ніякого зла, жив дуже бідно, але був щасливий. Тепер раптово померли п'ятеро моїх дітей, моя дружина теж померла – звідки мені стільки страждань без будь-яких причин? Повинно бути якесь пояснення».
Вчитель дзену відповів: «Життя подібне до краплі роси вранці. Те, що стається смерть, закладено в природі життя. Цьому немає пояснення – це природа життя. Немає необхідності вказувати якісь конкретні причини. Природа життя подібна до краплі роси: якийсь час вона тримається на листку трави, але подув вітер – і вона полетіла; але зійшло Сонце – і вона випарувалася. Така природа життя, запам’ятай це».
Ісса був людиною високого інтелекту. Він все зрозумів. Він повернувся додому і написав хоку. В тому хоку говорилося: «Життя краплина роси? Так, я зрозумів. Та все ж таки… та все ж таки…»
В цьому «та все ж таки… та все ж таки…» міститься щось надзвичайно людське. «Життя є краплиною роси – я зрозумів…» Дружини немає, дітей немає, і очі повні сліз: «Та все ж таки… та все ж таки…»
Тільки той, хто страждав, зможе зрозуміти, що життя є краплиною роси, але навіть тоді залишається «та все ж таки… та все ж таки…» Навіть коли ви розумієте – це розуміння приходить важко.
А що можна сказати про тих, хто не страждав? Вони живуть поверхневим життям. Щастя завжди поверхневе – в нім немає великої глибини. Тільки сум, скорбота мають глибину. Життя поверхневе – тільки смерть має велику глибину.
Життя є дуже звичайним: турбота про їжу, заробляння грошей, кохання – все це дуже звично. Страждання ж має глибину – воно будить вас, воно вибиває вас із вашого сну. Так, тільки ті, хто страждав, зрозуміють це. «Та все ж таки… та все ж таки…» – і навіть вони можуть цього не зрозуміти. Але це саме так – таке життя. Якщо людина пригнічена цим і думає, що не треба нікого гукати, що не треба нічого говорити…
Сталося так, що коли Будда став просвітленим, він мовчав сім днів. Він сидів і думав: «Хто мене буде слухати? Що я буду їм говорити? Хто зрозуміє мене?» Він думав: «Те, що сталося зі мною, – якби мені хтось розказав про це до того, як це зі мною сталося, я б і сам би не зрозумів. Так хто ж мене зрозуміє? Навіщо хвилюватися про це?»
Протягом семи днів він сидів під деревом бодхі. Традиція розповідає, що божества на небесах були дуже стурбовані: «Чому він мовчить? За тисячу років одна людина стала просвітленою. Чому він не кличе за собою людей?»
Вони прийшли до нього – це прекрасна історія. Божества схилилися перед Буддою і сказали: «Ти повинен сказати що-небудь. Ти досяг – ти повинен кинути клич. Твої слова повинні розповсюдитись серед людей – чому ти мовчиш? Ми довго чекали. Сім днів здалися нам як сім століть. Що ти робиш? Не витрачай даремно часу. Ти пробудеш на землі ще недовго, а потім зникнеш назавжди. Перед тим, як зникнути, поклич за собою інших».
Будда відповів: «Хто слухатиме? Хто зрозуміє?»
Але ті божества були дуже хитрі. І це добре, що вони були хитрі. Вони сперечалися з ним, вони переконували. Вони казали: «Так, ти правий. Дуже мала вірогідність того, що хтось тебе почує, іще менша вірогідність того, що хтось зрозуміє. Але нічого не поробиш. Гукай тисячу: сто людей почують, дев'яносто не почують; десять вирушать в дорогу, дев'ятеро загубляться в ній. Десь по дорозі вони подумають, що вже досягли, вони сядуть край дороги і будуть думати, що вже прийшли додому. Тільки один досягне – але й цього одного буде більш ніж достатньо».
І Будда, дивлячись на тисячі квіток лотосу у воді, з яких розкрилися тільки ті, які досягли поверхні води – Сонця, все зрозумів. Він став проповідувати.
Я теж розумію, що мої зусилля досить безнадійні. Дуже добре знаючи, що мені не вірять, що мене не розуміють, я продовжую це робити – говорити. Це все одно, що говорити до стіни.
Бодхідхарма сидів біля стіни, спиною до неї, коли до нього прийшло просвітлення. Негайно він повернувся лицем до стіни, і так сидів завжди протягом дев'яти років. Де б він не сидів – він завжди сідав спиною до стіни. Якщо хтось приходив до нього – хтось, хто був у пошуку, хто щось запитував, – він повинен був запитувати у його спини.
Люди дивувалися: «Що за дурну позу ти вибрав? У світі було багато будд, але ніхто не сидів обличчям до стіни. Чому ти так сидиш? Чому ти такий безглуздий?»
Бодхідхарма відповідав: «Наскільки мені відомо, всі будди сиділи обличчям до стіни, тому що куди не подивися – кругом стіна. Але вони були трішечки чемнішими, ніж я. Ось і все. І я зовсім не турбуюся про те, що ви думаєте про мене. Я поверну своє лице до вас тільки тоді, коли почую, що прийшов хоч хтось, хто здатен мене зрозуміти».
Протягом дев'яти років він дивився на стіну. Потім прийшов один чоловік. Він сказав: «Повернися до мене, або я вб'ю себе» – у руках в нього був меч. Але Бодхідхарма не обернувся. Тоді той чоловік відрубав собі руку і сказав: «Дивися – руки вже немає. Наступною буде голова».
Тоді Бодхідхарма повернувся до нього обличчям і сказав: «Зачекай! Так ти нарешті прийшов?!»
Тільки той, хто готовий вбити себе, може все це зрозуміти.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018770
дата надходження 30.07.2024
дата закладки 16.08.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.07.2024
Я чекав на тебе 504 години.
21 залишений сніданок.
Про тебе минали 30243 хвилини.
36 разів я з чашки викидав осадок.
На тебе чекали 10 написаних віршів.
5 з яких були навіки з галереї стерті.
Я чекав на тебе понад 20 днів,
Які минали наче 40 років у пеклі.
Я не дорахувався 31 виспаної ночі.
Через задуху 16 раз відчинив вікно.
Я лише 2 рази поглянув в твої карі очі,
І замість трейлеру переглянув все кіно.
Я відкрив 3 пляшки міцного алкоголю.
І 9 разів стримався,аби не написати.
Я був захоплений твоєю награнною роллю.
І не вірив у твоє просте бажання спати.
Я понад 1000 разів вдихав повітря.
І кожен 2 видихав журбою.
Я 47 разів вдарявся головою в гілля.
84 б вдарились,якби взяв тебе з собою.
Я 4 рази в розмові губив букви.
І ще 30 згублю,коли ти засмієшся.
Твій голос на телефоні замінив усі ліві звуки.
Твій голос замінив навіть звук самого серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955594
дата надходження 06.08.2022
дата закладки 26.06.2024
Тиха ніч... осіннє небо
П'є імлу над сонним степом.
Спокій серця... уст безмовність...
Тане вмить часів умовність.
So Much Magnificence........
Дух пірнає в глиб безмір'я.
Пишним цвітом квітне мрія.
Світ з кришталю – кварц прозорий.
Простір неба неозорний.
So Much Magnificence........
Посвіт думки за межею
Ніжно пестить млу рожеву.
Спокій... тиша... та навколо
З мантр космічна колискова...
So Much Magnificence........
31.10.2019
Miten & Deva Premal - So Much Magnificence
https://youtu.be/wgKJSk8jMkA
–––––––––––––––
Ілюстрація:
Валерій Крючков
"Політ над Океаном"
–––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973735
дата надходження 14.02.2023
дата закладки 22.03.2024
Коли рими в горлі
Застрягають комком із матючча
І вірші стають прозою для мертвих,
Які ще не народилися,
Я просто дихаю,
Точніше видихаю
Й кажу собі,
А точніше - наказую:
"Заспокойся.
Це все немає значення
Всі ці рими й слова - це умовності.
Вони, як непроявлені кадри
Із чорно-білої плівки Kodak."
Світ змінюється,
Але ми не міняємося,
Просто проявляємося,
Як кадри
У лабораторії .
Ми є:
Чорно-білі,
Кольорові
Й сірі,
Такі різні,
Але подібні.
Клац.
Усе зупинилося.
Спалах.
І я
Віддаю тобі цей текст,
А ти йдеш проявляти
Фотографії.
20.03.2024
© Богдан Кухта
Підтримати автора:
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
[youtube]https://youtu.be/znJ1DIKYs-c?si=nWw6O-fvzURYJ4k6[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009090
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 21.03.2024
Говори до мене опівнічним вітром,
говори до мене подихом згори...
Хай лишає слово те глибокі міти,
говори до мене, тільки говори!
Говори зорею, тою - понад гори!
Хай у венах світлом дивним загорюсь!
Хай думки розквітнуть, як чудні узори,
визрівши високо слів твоїх зорю!
Говори до мене місячним туманом,
заповиюсь в нього, мов у дивошаль.
Хай не буде в слові жадної омани,
тільки преманлива невідома даль.
Хай твого не знаю виду, ні імення.
Хай твій шепіт часто, наче торк мари...
Не вмовкай, благаю!
Говори натхненням
у мені, Евтерпо, тільки говори!
21.03.24 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009072
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 21.03.2024
(лірична проза)
[color="#0011ff"] [i] Окончился год
Заснул я в тоске ожиданья,
Мне снилось всю ночь:
«Весна пришла». А наутро
Сбылся мой вещий сон[/i]
Сайге[/color]
Над мостами осені — сніги.
Під мостами осені — Весна:
то спить, то ніжиться під «Ліри» зорепадами,
смарагдами прокидається її таїна на узбіччі див;
зі снив —
Доль гаптує рушники;
з руки — стрімкотять джерельця світання
у світи сердець, березня і мрій.
В миті (палахкій) народжуються підсніжники, дороги і любов…
Зірколов єднає сузір’я;
перевеслить стежки, рими, руту, тіні, орбіти і світи-незрим,
і флюїдів дим,
і трепет змов…
Зірколов — стигми грішні — в кров:
нехай мерехтять промінцями, райдугами, снами
з нами…
Зірколов з розмов і шепотінь
створює ноти —
розтрушує у вітри,
хмари,
надії,
у яв…
Здійняв над туманами чаросяй.
— Стрічай мелодію Весни
в
ніжних краплинах снів пілігрим-дощів —
то
віщі хитрощі богів — винорай.
— Стрічай…
01.03.24
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=x1ByRGNIpFA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008921
дата надходження 19.03.2024
дата закладки 21.03.2024
Тендітно розвивається весна
Дрібненьким аличевим зіркоцвітом.
Нема таких жаданих, як вона.
Дорослі окриляються, мов діти.
Небес прозоро-синя акварель.
Купаємось у свіжості повітря.
Хіба не рай серед оцих дерев
Відроджується у бентежнім світі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009068
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 21.03.2024
Він сидів і вивчав історію по атласних картах її землі,
Вивчав стратегії воєн, інтриги, і певні аспекти любові,
Мандрував континентами розписаних володінь
Мережами рік, містами, гірськими хребтами й пустелями.
І боявся сказати, щось більше за погляд з її вікна,
Залишати не довше, як сонце лишає небо. Обрій
Щораз повертав йому спокій світанком, вона ж,
Просила його не бути відчайдушно хоробрим.
Часом на картах її виростали гори, проступав краєвид,
Клубились тумани кімнатою й здіймалися пінії
Розкинувши крона, вчувались припливи води
І хмари пливли мов замріяні цепеліни.
Світ хитався тоді кораблем у стихії війни, сирен,
І на картах землі проступали глибокі рани,
Він повинен іти, ледь на довше, як завжди й просив
Обійтися без сліз і без зайвої мелодрами.
Він кричав: «Ти моя!» Та небо його не слухалось
Птахи розліталися парами наполохані голосом.
Він заплющував очі закриваючи карти її землі,
І очі йому наливалася океанами.
22.12.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007547
дата надходження 05.03.2024
дата закладки 05.03.2024
Тінь
мольфаринь-майстринь
перефарбовує колір темножурносірий
у веснянопалахкий, —
у серцеРай.
— Стрічай, рутою, незабудками закосичені сніння —
вітри-пілігрими — рими
моїх меланхолій;
ледькволі від божевілля зими,
з міхом сумнин — вони
нишком влаштували перемовини:
між волошками і звіздарями;
між дощами й журавлями;
між травнем і тобою…
З неспокóю зв’язали павутинки
солоні, терпкі й медвяні, й…
й
зненацька
жбурнули вузлик в ніч, — в корзину птаху синьому,
що летить в сузір’я «Менестреля»…
— Чуєш?
там …трелі…
…в аурі весни — трелі…
А тут… криголиці сніговиці… тріпотять крильми…
…під завої зими:
— Намалюй сузір’я «МИ» рунами рим
на полотнищі «Завтра»…
де
оживає серця солов’їна мантра,
соло снів, щем дощів-віщунів, мева перестук…
— Переведи через віадук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007116
дата надходження 29.02.2024
дата закладки 04.03.2024
ці лісосмуги_ абстрактне місиво
поля побиті сталевим шашелем
живі, соромтесь_ ви мертвих бісите
святі бісіться, живих не страшите
>
ландшафти вбогі давно не орані
лахміття піксельне рве вітер з півночі
воно вростає у шкіру коренем
тінь гне дугою хребет у відчаї
>
хрести тотожні як очі вицвілі
байдужий голос, порожні істини
отруйні стріли у мозок вцілили
презирство скрутить, сумління гризтиме
>
прозорі стіни, щербаті вулиці
зола на іній, іржа окровлена
стара з косою муркоче, тулиться
борги правічні і їй оновлено...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006985
дата надходження 28.02.2024
дата закладки 28.02.2024
Вилучай неважливе із лона життєвої скрині.
Викидай, не вагаючись, тут недоречні жалі.
Не тягни мотлох в дім, обіцяй собі, серце, віднині
не селити плевели в ґрунти урожайні свої.
Бережи спокій свій, хто його берегтиме, крім тебе?
Хто його захистить від засилля лукавих приблуд?
Оборона слабка – частокіл із розхитаних ребер
І душі затонкий ще й обтяжений зайвим сосуд.
Прибирання важке – найскладніше у нім відрізнити,
де безцінні скарби, де в злотавій обгортці дрантя.
Перевіримо, серце, який з тебе виріс цінитель –
що ти цінним назвеш і залишиш собі для життя?
11.01.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006477
дата надходження 22.02.2024
дата закладки 22.02.2024
Місто. 1
Мертве місто вражало своєю грандіозністю. Холодний вітер віяв над пустелею, стогнав серед руїн, лущив тонкий колючий пил. Марсіанка мерзлякувато тремтіла, незважаючи на термоізоляційний одяг.
Вона з цікавістю розглядала холодний ландшафт. Руїна скрізь, куди не глянь тільки руїни. На сотні метрів здіймалися над пісками. Чимало з них, досі зберігали красу і шляхетність пропорцій, перевершуючи усе, що спромігся збудувати Марс. Сліпучо-білий камінь мерехтів у червонуватому світлі променів величезного сонця з тонкою червоно-цегляною короною.
В пустому місті не було жодної живої душі. Лише сором’язливі ліани оповивали його руїни. Тягнучі свої напівсухі аскетичні листки з розбитих вікон та зруйнованих дахів. Вони панували в тиші заповнюючи обриси вулиць та фасади будинків нескінченним мереживом покручених стебел.
Вона була Оріоною принцесою Марса. Його середньої гермостемми найдовшої і найбільшої, простягнутої по лінії екватора. "Гермостемма — атмосферо ізольоване місто-кільце навколо Марса, герметичний пасок на давньогрецькій мові". Оріона донька Сонця, майже повністю схожа на більшість худорлявих красунь землянок: руки, ноги, талія.. За незначним виключенням.
Марсіанка мала зріст до трьох метрів та відповідну вагу. Неймовірно хворобливу бліду, аж до легкої прозорості шкіру. Та цегляно-червоний колір пофарбованого волосся, на честь Сонця, стягнутого в тугий хвіст. Схожість з людьми зумовлювалася тим, що марсіани були прямими нащадками землян.
Оріона була вдягнута в частково герметизований комбінезон з екзоопірними властивостями невибагливого сірого кольору. Технологічний комбінезон значно знижував дію земного тяжіння та шкідливих рівнів сонячної радіації. Маска на усе обличчя допомагала очищувати та розріджувати отруйне та густе повітря для кволих марсіанських легень.
На широкому чолі дівчини тьмяно мерехтів білий обруч ОШІ. Посередині нього повільно обертався піксельний рухливий червоно-чорний візерунок традиційний для середньої гермостемми Марсу. Обруч ОШІ символ та інструмент найвищої влади марсіан. Влади анулювати розумних істот.
Оріона відчула, як хтось почав грайливо лоскотати її за вушком. Хоча за мить до цього нікого поряд не було. Вона відразу здогадалася чиї це витівки. Але все одно сіпнулася від несподіванки. Одразу в полі її зору з’явився молодий парубок. Одягнутий в білу сорочку та брюки. Білий колір символізував чистоту найвищої влади на Марсі.
Це був Діян головний ОШІ принцеси Оріони. "ОШІ — Особистий Штучний Інтелект, генерований обручем". Він мав, за забаганкою дівчини, зовнішній вигляд її хлопця. Діян весело сміявся від дотепності власного жарту. Потім припинив, коли побачив насуплені брови принцеси.
— Привіт, як твої справи? — запитав парубок.
— Добре. Припини пустувати ти не дитина. — вона розуміла, що казати це було марно. Вона сама провокувала пустощі, які пожвавлювали нудне виконання офіційних обов’язків.
— Я чекаю на доповідь.
— Зона полювання розбита на вісім секторів. Сформовані пошукові групи по одній на кожен сектор. За годину всі доберуться до місця призначення і негайно почнуть пошук слідів. — формально відзвітував ОШІ.
— Тримай мене в курсі. — підтримала формальну розмову Оріона.
— Хочеш розповім анекдот? — не вгамовувався Діян.
— Ні.
— Анекдот про Велике полювання.
— Ні. Зникни. — відрізала дівчина. Вона хотіла подумати наодинці.
Сергій Мат
продовження буде..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005716
дата надходження 13.02.2024
дата закладки 13.02.2024
Чумацький Шлях із зоряного пилу
Віками світить, як дороговказ.
На ньому місяць стрів зоринку милу
І щастям засіяв, немов алмаз.
На землю передав своє проміння
І запалив душевні каганці.
Кружляли мрії в яснім мерехтінні,
У золотім небесному вінці.
Ти подумки пройди оцю дорогу
Посеред неба, в долі на краю,
Забудь життєві труднощі, тривогу...
Повір — зустрінеш й ти зорю свою.
Музика - Олена Зеленська (2023 р.)
Аранжування - Роман Ракочий (2023 р.)
Спів - Олена Зеленська (2023 р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005175
дата надходження 07.02.2024
дата закладки 07.02.2024
Чумацький Шлях із зоряного пилу
Віками світить, як дороговказ.
На ньому місяць стрів зоринку милу
І щастям засіяв, немов алмаз.
У уу уууууу, місяць стрів зоринку свою милу
У уу уууууу, і щастям засіяв немов алмаз.
На землю передав своє проміння
І запалив душевні каганці.
Кружляли мрії в яснім мерехтінні,
У золотім небесному вінці.
У уу уууууу, кружляли мрії в яснім мерехтінні
У уу уууууу, у золотім небесному вінці.
Ти подумки пройди оцю дорогу
Посеред неба, в долі на краю,
Забудь життєві труднощі, тривогу...
Відчуй всім серцем зіроньку свою.
У уу уууууу, забудь життєві труднощі, тривогу...
У уу уууууу, відчуй всім серцем зіроньку свою!
Вірш - Lana P. (Світлана Павелко) https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739914
Музика, спів, редакція тексту - Олена Зеленська (2024 р.)
Аранжування - Олена Зеленська, Роман Ракочий (2023 р.)
Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права», забороняю використовувати мою музику, аранжування, редакцію тексту, моє аудіо без мого дозволу!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005005
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024
У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,
Ми сиділи в альтанці навпроти одне одного
І говорили про твою непевність, і про те чому
Ти не можеш дозволити себе полюбити.
Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —
Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,
Коли твої очі немов проривалися крізь пітьму
А вуста говорили: « якби ж ти зустрівся мені раніше,
Задовго до болю».
«До нього?»
«Так, до нього, до першого, розумієш, я, —
Я всього кілька кроків не дійшла до твоїх обіймів,
А він обезкрилив мене і я стала безнадійно земна,
А такою, повір, я й даром тобі не потрібна. Віриш?»
«Я тебе проведу».
«Ні, не потрібно, прошу, не заходься віршами.
Обійми мене, чуєш? Просто мене обійми.
Допоки я зможу цілунком безрадісним втішити,
Я ще трохи побуду у нашім з тобою саду».
13.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004447
дата надходження 30.01.2024
дата закладки 02.02.2024
ніжна ніч.
затишшя та безсоння,
гронами акації зірки.
на маленький клаптик підвіконня
падають вірші,
як пелюстки...
ми удвох. я з книгою, малюєш
ти. нікуди вже не відпущу -
у тобі якась чарівна суміш
спокою, кохання і дощу.
місячна срібляста колискова,
зчеплені долоні.
час мине.
придивись,
як Лакшмі ллє навколо
сяйво і безмежне, і хмільне.
ніжна ніч
в обіймах у богині.
щастя розпадається на сни.
там де ти вагітна морем синім,
де подібний човнику мій син.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947663
дата надходження 13.05.2022
дата закладки 12.01.2024
Ну что, сегодня потанцуем?
И в танце страсть, огонь и жар,
Неистовство стихии бури,
ГлубИны вод и пламенный пожар.
Вся наша жизнь - это души порывы,
Это сомнения, решения, шаги...
Всё то чему с пеленок нас учили.
Всё то чему учились мы.
Какой же танец станет отраженьем
Борьбы и нежности, стужи морозной и любви?
Прекрасный вальс? Бачата? Есть сомнения?
Возможно танго? Пасодобль? Чем станем мы?
Отдайся музыке, стань с ней единым целым,
Слейся с Вселенной, наполняй её.
Неважно чем рисуешь: краской, мелом..
Ты проживи лишь настоящее свое.
Вчера уже прошло, а завтра не наступит.
Есть лишь сейчас, сегодня. Больше ничего.
Держаться прошлого безумно глупо,
А будущим только жить - остаться без него.
Живи сейчас и жизнью наслаждайся,
Ведь каждый миг бесценен в ней.
Плачь искренне и искренне влюбляйся,
Шагай навстречу ты к мечте своей.
Ну а сейчас тебя на танец приглашаю.
В коктейль эмоций и сплетение надежд.
Что спустя миг произойдет не знаю.
Сейчас лишь танец, ты и я, и внутренний мятеж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998433
дата надходження 12.11.2023
дата закладки 13.11.2023
Мне б громко петь, мне б шепотом лелеять..
Безудержно кричать о правде слов!!
И я смогу все страхи вмиг развеять,
Уволить мир из страждущих оков..
Мне б только ветер слушать ночью..
И тихо подпевать всему безбрежному,
Что плачет в этот час.. все прогонит прочь
Моего сердца жалостный порок
Мне б вольный вдох.. мне б вольный выдох..
Увы.. мне суждено быть кем-то, но иным..
Я изгнана из неба, ибо искала выход,
Ибо пыталась дать тепло другим..
Я ангелами проклята.. а в бесов я царица!!
На мне нет больше крыл – они упали ввысь..
Мне радуга снегов уж перестала сниться..
Я блудный ангел ада, и демон я небес..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385729
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 22.10.2023
По-доброму смотрят: японская вишня
и шапка слепящих снегов Фудзиямы -
добро разливает повсюду Всевышний
своим, всё ж любимым, твореньям упрямым.
Ведь Он понимает, что этим упрямством,
каким наградил нас в начале творенья,
мы к Свету дорогу, хоть и с ,,хулиганством,,
проложим, в чём нет и не будет сомненья!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952510
дата надходження 06.07.2022
дата закладки 12.10.2023
Какое имя у Всевышнего?
Христос, Аллах, а, может, Кришна он,
Перун, Зевс, Буда, Ра или Юпитер?
Какое имя носит небожитель?
Имён у бога много, суть одна,
И неизменна никогда она:
Люби! Его ты главное творение!
Он передал тебе любовь в наследие.
Она - твой маркер и твоё отличие,
Лишь в Человеке есть её наличие.
Люби в себе, в других частицу бога,
Ступай бесстрашно по любой дороге
И помни, что в тебе живёт душа,
Которая не стоит ни гроша,
Она не измеряется деньгами, -
Присутствием того, что жжёт, как пламя,
И заставляет двигаться, дышать, творить
И постоянно напрямую говорить
С Великим Архитектором Вселенной.
Его слова всегда проникновенны,
А мысли проникают глубоко,
И вот душе так просто и легко
От ощущения, что вы едины,
Ты чувствуешь в себе его, и имя
Совсем неважно, ты себя осознаёшь
Твореньем Мастера в зной, бурю или дождь...
Всё на планете от него, как и мы сами.
Он - абсолют и аксиома, первый камень.
20.01.23 00:30
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971893
дата надходження 25.01.2023
дата закладки 25.01.2023