Сижу без тебя словно серая тень
На старой скамейке под клёном
Сама, провожая бессмысленный день
Стаканом с портвейном креплёным.
Умом твой поступок готова понять,
Но сердце смириться не может.
Тепло, а душа продолжает стонать,
Как будто её что-то гложет.
Туман в голове застилает мечту
И всё, что мне боль приносило.
Хотя бы на время забыть бы мне ту,
Которую в сердце носила...
Срываются капли воды с фонаря
И бьют по плечам да затылку.
Шальная прохлада ветров сентября
Мою охлаждает бутылку.
✖ 20 августа 2016 ✖
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684821
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 21.05.2020
[color="#004080"]Світлі янголи ходять без крил
Біля сотень дитячих могил,
На батьківський чекають візит
З-під брудних поіржавілих плит.
Хлопчик Ваня з м'ячем у руках
Мов застиг в чорно-білих роках.
Вже ніхто не розкаже, чому
Він помер сорок років тому.
Дмитрик щойно скінчив восьмий клас;
Зупинився для Дмитрика час.
Чи хворів, чи раптово помер —
Не дізнатись ні в кого тепер.
Білі бантики мило сидять
На Наталці, якій було п'ять.
А Христині було лише три;
Її хрест похилили вітри...
Не пустують вони, не біжать,
Замість бавитись тихо лежать;
Їхні ліжечка — труни гнилі
У застиглій вологій землі.
Спочивають в могилах тісних;
Час назавжди спинився для них.
Ані раю, ні пекла нема —
Тільки вічності пісня німа.
Тут усе таке саме як скрізь:
Ґрати, написи, фото чиїсь,
Бруд, дерева, трава і сміття —
Лиш навколо немає життя.
Від надій залишивши друзки,
Смерть руйнує родинні зв'язки,
Більш не маючи жодних ідей,
Забирає маленьких дітей...[/color]
[color="#808080"]11 березня [b]2019[/b] р.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828718
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 20.05.2020
я майже можу скуштувати це на смак,
мені потрібно бачити, як ти помираєш,
ви думали, тепер все добре? а це не так:
це не так очевидно, як ти, очевидно, вважаєш!
зараз побачимо. ось вам останній солодкий сюрприз,
якщо вже висите над великим каньйоном догори ногами:
тепер задеріть свою голову та подивіться вниз:
ви там побачите трупи і лисого дідька, й бісової мами,
і ще там якихось чортів, – залізобетоном земля.
думаю, вас там чекають, і вітатимуть, як короля.
то як же? вам подобається, мій шилохвостий друже?
таке возз'єднання з родиною буде для вас, як мед.
тому я вас дуже прошу – а може, не так вже й дуже –
купіть собі велосипеда, й рухайтесь тільки вперед.
то – завтра. а зараз зламайте ключа у дверях,
ми з вами влаштуємо криваво-вершкову вечірку.
ви знаєте, як це робиться на романтичних вечерях,
де неодмінно хтось когось з'їсть,
наче місяць – полярну зірку.
уявляєте? навіть не уявляєте цього тяжкого болю:
він виривається криком, як серце живе, з грудей.
так реактивний вогонь виривається з ревом на волю,
і ракета стартує на марс, – ось така повна хата людей!
так і кричатимете аж до кінця своїх днів,
може, сьогодні – останній, а може – передостанній.
вже скучив за вашим сміхом. для того й ножа нагострив:
лоскотати вам нерви читанням своїх епіфаній.
наприклад: раптом мені ясно відкрилося, кице,
ваше істинне, щире, законотворче нутро.
я зрозумів твоє слабке рожево-блідолице
благання напнути над світом моє небесне шатро:
я знаю: вже давно бажала приховати
свій чорний список злочинів, заклять та молитов
заради всього доброго. ось імена і дати,
та що з них випливає? ненависть чи любов?
я не хочу вас постраждати згідно з дикунським звичаєм.
сьогодні я, кажуть, тут, а післязавтра пішов.
але можу сказати за вашим обличчям,
ви знову щось приховуєте. я так і знав: любов!
навіть байдуже, як тебе звати.
чи байдужі твої жорстокі й суворі слова, маля?
– вони препарують мене, як ігрові автомати.
то кого ж ти там любиш, подумай:
коваля, скрипаля, москаля?
я подарую гаманця своїй коханій,
пошкодую за ним, та й покину саму.
бо, як сформулював розхристаний павсаній,
цей світ – не від бога, бог належить йому.
а може, вам цікаво: в усіх сточотирьох
його тупих кутах, зарослих павутинням,
стоїть на постаментах той самий псевдобог,
читаючи псальми своїм псевдобогиням:
о, це так мило: бачити, як воскресаєте знов,
поки я був заклопотаний позовом проти чести.
мій розчленований друже, я так і знав: знов любов!
мушу вже йти до дідька попри твої протести.
ваш похорон стане моїм справжнім розчаруванням.
якомога його відсуваю. – а можливо, навіть судом!
о, це таке випробування! з кожним таким зітханням
я стаю все дурнішим, мов до пекла бреду напролом.
хочу бачити ваші очі у вашу останню мить
– так я уявляю свою солодку помсту.
не знаю, навіщо побачив тебе, непритомисту,
в цім забійнім цеху, де на гаку гуманність висить.
що ж, пора починати. погляньмо, що нам сьогодні
знадобиться для праці: пилка, сокира, ніж.
вони аж дзвенять нетерпляче нагострені, злі й голодні.
агов, що таке? ти вже мертва чи просто солодко спиш?
за мотивами: sweet revenge, motörhead
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876552
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 19.05.2020
блискучими ртутокраплями
по вінця терпіння повниться
поспішними, сотнекратними
ядучими в даросховниці
та скільки це ще триватиме
чи довго іще терпітимеш?
думки вибухають матами
відвертими, неприкритими
байдуже таке, безсовісне
на грані німого безуму
заточене невідомістю
і вчинками нетверезими
до краю смирення капає
жорстоко, до крові, впилося
у зуби тісною капою
а... радістю буть хотілося
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875906
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 15.05.2020
Першоджерело - з дозволу автора -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010
Привіт.
Про що напишу тобі нині, не мій, чудовий?
Може про те, що місто прийдешнього дня наче сіра віслюча шкурка?
Що сонце сідлало коня, але кінь загубив підкови,
І дзвінко-лунко
крапає в ринви ущерть крізь злежалу небесну вовну...
Місто застуджене ледь, і тому - авжеж - печалі повне.
Про те, що вітри посивілі башти обсіли -
тремтять од холоду.
Ніжки тонкі, колючі в кошлатих онучах
звісили...
Що літні птахи покидають осінні дерева,
холодні гнізда й гарячі голови, а клапті білі
небо латають, пробите дощами-списами...
Про те, що сумні перехожі один на одного схожі -
кумедні лиця...
Й уже без різниці - і тих, кому зустріч сниться, і нас
на прощання недужих,
байдужо кружляє світ.
І ніжність моя нестерпна, хоча вже зайва.
А що пошта "зависла" - так, мабуть, і богу слава...
Привіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875598
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 12.05.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2020
Я лагідне перо із крил твоїх,
Ти знову для віршів моїх основа,
Та ідеальною здається мова,
Тих фраз offline так голосно німих.
Пір'їнка я, у вітерця в полоні
Один лиш страх - холодний бруд калюж,
Я намагаюсь втриматись чимдуж
І падаю в твої міцні долоні.
Так, я перо, і не зітреш чорнила
Хоч ти не раз стирав свої слова.
В моїм коханні – тиша грозова.
Я – твоя частка, я тебе зцілила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874234
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 02.05.2020
Пародія на автовласників, прикрашаючих «корму» своїх
улюбленців смужками з жахливо гострими жартами.
Кожна мати взагалі, повинна мати „ЖИГУЛІ”.
Навіщо мати мені владу, коли я маю власну „ЛАДУ”.
Нехай я поки ще не граф, але вже маю власний „RAF”.
В усіх змаганнях переможець – мій коханий „ЗАПОРОЖЕЦЬ”.
Лише в тобі, моя „СЛАВУТО”, я відчуваю себе круто.
Не розпускай ніколи сопель – і також матимеш свій „OPEL”ь.
Мені знайома стюардеса подарувала „MERCEDES”а.
Щодня збирав гриби у лісі – і назбирав на „MITSUBISHI”.
Півроку не ходив до бару – і ось купив собі „SUBARU”.
Хоч я давно вже не нове, але кохане. „BMW”.
Щоб не потрапить в пащу леву, ховаюсь у найкращу „DAEWOO”.
У „ FIAT”і – як у хаті. Я навіть за кермом – в халаті.
Вам не присниться і в кошмарі – як я гасаю на “FERRARI”.
Я не ХАМ і я не МЕР, тож якби не мій “HUMMER”, то я б помер.
На дорозі перешкода? Її здолає тільки “SKODA”.
Лише для того “LAMBORGINI” – щоб повзти по Україні.
Інші марки АВТО – на руській сторінці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41664
дата надходження 06.10.2007
дата закладки 01.05.2020
Дождь осенний крест-нАкрест стегает по спинам прохожих,
силуэты домов тонут в море вечерних огней,
из витрин бутикА, словно из театральной VIP-ложи
манекены глядят на спешащих куда-то людей:
кто из этих «актёров» сегодня статист, а кто – прима,
кто сумел преуспеть, а кто рухнул на скользком пути? –
безразличен пластмассовым формам спектакль за витриной,
как и, впрочем, ребёнок, стоящий у входа в бутИк,
ожидающий, верно, того, кто ему очень дорог,
и пускай он до нитки промок под холодным дождём,
и так манит из окон кафе у соседнего дома
запах мяса и выпечки, он все равно не уйдёт:
будет ждать, наблюдая, как средь неприступных стен зданий
скрипнет слабой надеждой какая-нибудь из дверей,
и как кто-то чужой, проходя, шаг замедлит и встанет
чтоб склонившись над ним осторожно спросить: "Эй, ты чей?",
как в толпе проходящих людей большеглазый мальчонка
скажет маме:"Смотри, тот малыш! Он стоял здесь вчера.
И сегодня… Замёрз, весь дрожит…»
Мама глянет смущённо:
«Нет, сынок, Ты, наверно, ошибся. Пойдём. Нам пора.»,
как мальчонка ухватит её за рукав: «Мам, он плачет!
Подожди!»
Но как будто не слыша сынишкиных слов,
мама только ускорит шаг: «Грустно, но как же иначе?
У людей не хватает тепла на всех брошенных псов.
Поспешим!»
Стук шагов припозднившихся редких прохожих
растворяется где-то за серыми глыбами стен,
А «ребёнок» всё ждёт, что откроется дверь и быть может
промелькнет средь живых манекенов знакомая «тень….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844843
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 29.04.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2020