Цей лист
Писала Вам самотньо в сумі ночі.
І з кожним словом – спогад виринав.
Я бачу силует на тлі вікна –
Це Ви…
А бідне серце щось лоскоче.
Бентежна думка, б'ється навісна,
Гадала - сплю, та спогад не минав...
А Ви
З’являєтеся там, де не чекала.
Там, де появи просто – не бува.
Від хвилювання губляться слова…
Душа
Вже через Вас знесла немало…
Я думала змертвіла, нежива,
Сама ж - жила й міцніла в молитвах…
У сум
Нічний я уплітаю щось хороше:
Те справжнє, зрозуміле нам тепло.
Для нас обох зворушливим було.
Тих дум,
Забути мушу - та не можу…
У вірші стільки сумнівів лягло.
Уже й не знаю – на добро? На зло?
Та линуть душі…
Чи від них руїни…
У хвилях осуду вони… і піни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887816
дата надходження 03.09.2020
дата закладки 04.09.2020
Ти можеш вважати,
що в тобі
немає нічого особливого;
Така недовершена,
спорожніла,
з середини безсила.
Віра твоя збилась грудками,
втратила зміст,
немає нічого живого...
А хтось вірить в тебе
і на клаптику паперу
домальовує твої крила.
А хтось при кожному твоєму падінні
молитвами
тримає тебе,
Стирає все,
що в тобі болить,
все,
що рушить тебе і глушить,
І береже тебе так,
як ніхто не беріг
і кожну твою скалку пропускає
крізь себе,
Окраєць вільної любові дарує,
ампутує проблеми
і їх рушить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885663
дата надходження 11.08.2020
дата закладки 11.08.2020
[b] [i] (Секстина.)
Дощ накрапає осінній,
Зводить від холоду плечі.
Знову при сяйві каміну –
Тихий самотності вечір.
Сонце сховало проміння,
Ніби в димар теплій печі.
По димоходу із печі
Сонце розгойдує тіні.
Сушить сльозу недоречну
Спалах в огненній глибі́ні.
Мовби одна кровотеча -
Серце в суцільній руїні…
Нащо залишив руїни?
Знищив любов безсердечно?
Тріск від вогню у каміні:
- Зрада… розлука… і втеча…
Те́, що в душі мало ці́ну,
Стало тепер – п о р о ж н е ч а.
Всі почуття – порожнеча,
Замість кохання - святині…
Всі найважливіші речі –
Лиш від вогню напівтіні.
… Попіл кохання з дале́чі
Вітер навіяв осінній…[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885108
дата надходження 05.08.2020
дата закладки 05.08.2020
У нас кохання вічного не вийшло –
В садах вишневих почуття згубилось.
І білоквітним сумом плаче вишня,
За тим, що бути разом не судилось…
Розвів стежками різними Всевишній –
Серця самотні інші хочуть гріти.
…Лиш в спогадах щасливих – квітне вишня,
І цей солодкий, ніжний запах літа…
Нам не забути зустріч дивовижну,
що місяць нагадає в сумі ночі,
Згадаємо в цвіту ми нашу вишню –
І серце - стиглим соком кровоточить.
Самотньо плаче дощ, рахує втрати,
Бо знає, я для тебе вже - колишня.
І тільки в серці буде квітувати
У кожному із нас – ця біла вишня...
(Фото - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878768
дата надходження 06.06.2020
дата закладки 06.06.2020