Сонячна Принцеса: Вибране

Леся Геник

Мої дощі

Не підпирай мої дощі вогнем,
вони і так знесилені від спраги.
Спивають волю з ледь-вловимих вен,
як зубожілі, ненаситні маги.

І б'ють щосили в бубони свої,
неначе кличуть невідомих духів.
І, ніби, вже налитий до країв,
а все одно ще ранять хижі рухи.

А все одно, коли довкруг мокрінь,
іще до неба задираєш душу,
і серед сотень марних голосінь
своє, надтужне, іскрою вирушиш.

Чи долетить, чи може упаде
у той вогонь, що підпирає тучі?
А дощ іде, а дощ собі іде -
одвічний вчитель і довічний учень.

1.11.21 р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929643
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021

Оксана Дністран

У твоїх очах

Я в твоїх очах зустріну
Тисячі світів.
І мого також краплину.
Сонця – поготів!

Скільки легітного дива! –
Ніжать, як перо.
В тих люстерках я – щаслива.
В ну́рту* – стрімголов.

*Нурта – вир.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915983
дата надходження 06.06.2021
дата закладки 06.06.2021

molfar

Колись давно - чебрець на душу ліг…

Колись давно -
чебрець на душу ліг.

Твій сміх мені
ночами й досі сниться.

Сивіють вії,
гори і пралиця.

Не спиться.

Осягнув,
та не зберіг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909973
дата надходження 04.04.2021
дата закладки 04.05.2021

Стяг

Розлука

В цей день тобі співали квіти,
І усміхалася трава,
І ніс до тебе теплий вітер,
Мої закохані слова.

Стрічались злітні смуги, люди,
Перемовлялись літаки.
Між нами ж – пролягли Бермуди,
Геть не на відстані руки.

Не знав я достеменно, де ти,
Чи ти відчула слів тепло,
Лиш знав, що на оцій планеті,
Як ти, такої не було…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869686
дата надходження 28.03.2020
дата закладки 29.03.2020

Lana P.

СІЮ СВІТЛО…

Я сію Світло на землі —
Прийшла із іншої планети,
Плекаю зоряні сонети,
Які летять на кораблі —

Любові, злагоди, добра,
З Творцевого благословіння,
І проростуть в душі з насіння,
Від променистого пера.

Я сію Світло…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868390
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 18.03.2020

molfar

БУЛА

Урешті-решт
усе колись минає.
Стабільності немає -
навпаки:
мої роки
збираються у зграї
і відлітають.
Помахом руки
прощаюся із ними -
і СВІТАЮ:
нові епохи,
звичаї,
тіла
(минулого імла –
густа і темна)...

Через віки
у мене ти БУЛА,
жила у серці –
знаю це напевно -
лишилися два зоряні крила,
котрі донині зберігаю ревно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267653
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 21.02.2020

Патара

Прямолінійні

У вас нема в житті напівтонів,
Усе на світі — чорне або біле
І програє душа зазвичай тілу,
Котре не звикло добирати слів.
Усе логічно і ні кроку в бік,
Усе, як кажуть люди, по полицях...
Ми ж "порпатися" звикли у "дрібницях",
Одна з яких — банальний чоловік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864477
дата надходження 11.02.2020
дата закладки 13.02.2020

Олена Жежук

Mélancolique

[b][b][color="#1100ff"][i]Іще мовчить між берегів ріка -
Ще не пора обіймам зеленіти.
Сховаю душу в сірому зеніті,
І заколишу тишу у руках.

Німий пейзаж, але дзвінка печаль
Розтанула в холодному світанні,
Де ти спивав весну мою востаннє,
Знімаючи всі опіки з плеча.

Холоне час і небо знов мовчить,
Ми береги, туманом оповиті.
Побудь мені тим птахом в верховітті,
І поверни
очам моїм
блакить.[/i][/color]
[/b]

[b][b]Фото автора. Річка Стир.[/b][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864405
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 13.02.2020

Lana P.

КВІТКОЮ НІЖНОСТІ

Квіткою ніжності тулиться вечір
В теплих обіймах нічної зорі.
Ваші слова задушевні, доречні
Аж ореолом засяли вгорі.

Хвилями обрій малює пейзажі,
Брижі у блисках лоскочуть пітьму,
Млою укутались стомлені пляжі,
Ніч нас єднає, бо знає, чому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863199
дата надходження 31.01.2020
дата закладки 02.02.2020

Ірина Кохан

Розкажи

Боса ніч, серце латане клаптями чорними,
Поміж слів причаїлася тиші струна.
Розкажи, як до тебе ходою мінорною
Йде вона і очима довкіл поглина.

Розкажи, як шукаєш розради у темряви,
Хміль душі, виливаючи вікнам німим,
Щедра мить, зорі сходять коштовними зернями,
Завтра день знову прийде у світ молодим.

Завтра сіль стане вже не такою солоною,
Ночі диск перекотиться за океан.
Розкажи, як печуть розміновані спомини,
Битим склом застрягаючи в давності ран.

Ніч мине босоногим дівчам розциганеним,
Сонця сік розіллється, не знаючи меж.
Ти прислухайся - Хтось за захмарними гранями
В твоїй долі дописує: "Ще проростеш..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861344
дата надходження 14.01.2020
дата закладки 18.01.2020

molfar

Якщо мовчу…

Якщо мовчу -
дослу́хайся -
про що,
а не питай:
чому або наві́що.

Мовчання - віще.
Не жалій свічо́к...

Зазеленів листок
на попелищі,
і вітер свище
ближче,
ніж за крок?

Будь вища.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844520
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 08.01.2020

molfar

Сумую за Вами

Проходять довгі дні
і безконечні ночі...
Молюся до небес
і бачу Вас у сні...
Я прагну Ваших уст,
голублю Ваші очі:
Ті неймовірні очі –
журливі і ясні...
Всміхаєтесь мені,
моргаючи лукаво...
Ви – ніжна, запальна
і пристрасна, мов жар...
Я думаю про Вас,
п’ючи духм`яну каву,
І долі вдячний я
за цей безцінний дар.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328810
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 07.01.2020

molfar

Час ірисів

О, не сумуйте –
сніг таки розтане.
Жадане сонце
вигулькне з-за хмар,
Мольфар відкриє в небі
теплі крани –
настане час ірисів.

Календар
перегорнЕ сторінку
жовто – синю:
Богинею
зостанетесь.
Мені.

Ясні пісні
нестиму, як Святині:
дитинне серце,
очі –
неземні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321318
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 07.01.2020

Олена Жежук

Листя

[color="#ff9500"] [color="#ff9500"] [color="#0080ff"] [i] Тривожних днів душа імлиста
Пустилась десь у попідхаття.
Олександр Косенко[/i][/color][/color][/color]

[b][i][i][color="#ff1100"]Зійшла в мені тривожна осінь,
Печаль колише у колисці.
Тремтять на віях пізні роси –
То палять листя, палять листя.

Нехай димить, нехай імлиться.
А чи знеможитися мушу?
Та в тому листі, в тому листі
Учора викупала душу.

Нехай вітри би здійнялися -
Згоріти в полум'ї дурману.
Та тліє листя, тліє листя
Нерозпочатого роману.[/color]

[b][/b][/i][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852064
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 05.01.2020

Анатолій В.

Вірш без відповіді…

Як дійдеш до межі за якою лише невідомість,
І втрачаєш контроль між реальністю, мріями й сном,
Що підкаже тобі твоє серце, твоя підсвідомість?
Заховатись, чи зникнути - наче туман за вікном?

Коли втрати боїшся — її підсвідомо чекаєш!
І той страх то, мабуть, що початок... Початок кінця?..
Із цим жити ще важче, як все розумієш і знаєш,
А позбутися страху не можеш...Де вихід з кільця?

Я дійшов до межі за якою немає законів,
За якою ховається вибір, а він не простий,
І думки не встигають за розумом — загнані коні...
І ніхто не розкаже мені де той вихід знайти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621160
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 10.12.2019

Анатолій В.

Втеча від себе

Стати для тебе таким, як всі інші?
Краще вже зникнути раз і назавжди!
Хай заніміють в душі усі вірші,
Хай заховаються в кокон із правди.

Втеча від себе у іншу реальність?
Краще не стане, а мабуть, лиш гірше!
Я ще живу чи це просто формальність?
Але так треба, ні менше ні більше...

Я все сприймаю смиренно, як данність,
Мовчки, без спротиву: треба то й треба!
Тиха, безлика, байдужа туманність,
А як же хочеться птахою в небо!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652935
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 09.11.2019

Анатолій В.

Мені зараз хочеться

Мені зараз хочеться просто лягти і заснути...
Без снів і без мрій, без нічого, забутись — і все...
І стати листком на воді, або річкою бути,
І просто пливти... Течія все ж кудись принесе...

Мені зараз хочеться із журавлями у вирій,
У сонячний край, де в зелене одягнутий сад,
Ромашкове поле, і в небі, до дзвінкості синім,
Лелеки навчають літати своїх лелечат!

Мені б стати річкою, мовчки дивитися в небо,
Воно б віддзеркаленням тихо пливло по мені
І знало б усі мої мрії таємні й потреби,
І лоскітно хмарами гралося у глибині...

Ромашкове поле все біло-яскраво-зелене,
І Ти на світанку по ньому до мене ідеш.
Як в дзеркало, в воду— у очі —заглянеш, у мене,
Захочеш умитись - і з мене води зачерпнеш...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712426
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 07.11.2019

Сумирний

Літературний конкурс «Свято Різдва»

Як мені стало відомо, міжнародний журнал #Склянка_Часу_Zeitglas оголосив літературний конкурс «Свято Різдва».

Метою конкурсу зазначено: показ розмаїття сучасних авторів України та світу у царині святкового художнього тесту.

Умови конкурсу подано на сайті: https://zeitglas.io.ua/s2662357/

Сам долучився і вас запрошую, звісно -самих талановитих, сміливих і здібних. Адже, як зазначено організаторами "Твори переможців буде перекладено німецькою мовою та надруковано..., а дипломи переможцям буде надіслано на вказані авторами поштові адреси УКРПОШТОЮ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853525
дата надходження 03.11.2019
дата закладки 03.11.2019

Анатолій В.

Обірвалося щось в мені

Обірвалося щось в мені!..
Стало просто все й зрозуміло...
Що трималось на "так" чи "ні",
Стліло попелом, відгоріло!

Вже немає тепер питань,
Усе вирішено і ясно!
Серце, плакати перестань,
Зупинятися - передчасно!

За вікном зацвіте бузок...
Ти мене не тривожиш більше!
До душі знову зроблять крок
Про кохання, слова і вірші.

Літо сонячне відгорить,
І зеленими споришами
Побіжу у щасливу мить -
Заспіває душа віршами...

В жовту осінь я увійду
Журавлиним ключем впівнеба!..
Пізнє яблуко у саду
Нагадає мені про тебе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685226
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 29.10.2019

Анатолій В.

Ти навіть не колишня…

Ти навіть не колишня, ти - ніхто!
Була ніким, і підеш у нікуди...
Чому ж і через рік, чи два...хоч сто,
У всіх тебе вбачатиму, повсюди...

Ти навіть не колишня, хоч була
Для мене всім. В тобі і рай, і пекло...
Ну от навіщо доля нас звела,
Щоб сонце потім зникло і померкло?

Ти навіть не колишня... Хоч тепер
Вже все одно...В житті воскресну новім!
Я фенікс! Я живий! Я не помер!
Душа лиш на місточку калиновім!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661659
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

Несказані слова

Ти — ефемерна фея дощова,
Ти — зіткана зі свіжості і світла...
Твої п'янкі несказані слова
Віршами, як веселками розквітли!

Я вийду в ніч, сп`янію від зірок,
Тебе згадаю і злечу до неба.
І серце — переляканий звірок,
Вистукує: "до тебе", лиш , "до тебе"...

Бушують в серці рими і вірші
Теплом твоїм несказаним зігріті...
Твої слова горять в моїй душі —
Несказані, найважливіші в світі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683539
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

Останні непрочитані листи

Останні непрочитані листи...
Тебе їх прочитати не примушу!
Зачинених конвертиків хрести -
Як двері, що зачинені у душу...

І щось мене давним-давно гризе:
- Ну, видали ту кляту електронку,
Скінчилося, забулося вже все!..
В народі кажуть: рветься там, де тонко.

Та вкотре перечитую все знов -
Прості листи, нічим не особливі,
Нема там слів "кохання" чи "любов",
Там всі слова грайливо-неважливі...

І колються, немов стерня в жнива,
Несправджені бажання їжачками,
Бо мною не написані слова
Ти вже не прочитаєш між рядками...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671983
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

Жінка

Ти диво дивне, зіткане зі слів,
Із вітру в полі, зоряного неба,
Із невловимих сонячних жалів...
Таку, як ти, обожнювати треба!

Ти пахнеш літом, сонцем, полином,
Ромашкою і м`ятою, і медом...
Твій аромат п`янить хмільним вином,
Ти пахнеш височінню, пахнеш небом!

Я б за тобою міг піти за край!
Де та межа, щоб не переступити?..
З тобою й в пеклі, мабуть, буде рай...
Таку, як ти, не можна не любити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673632
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

У очах твоїх Всесвіт

У очах твоїх Всесвіт, галактики,
Простір неба без краю, без меж...
Зазирну — і розірве на клаптики,
І до купи мене не збереш...

У очах твоїх весни і проліски,
І гроза, й теплі літні дощі.
А буває і блискавок полиски...
І до всіх дверей в душу ключі...

У них літо сховалось жоржинами,
І на віях гойдаються сни,
Пропікаючи душу жаринами
Мене ваблять до себе вони...

У них мрії мої всі здійснилися!
І рояться клубками думки:
Що ж вони на роки так спізнилися?
Чи то я поспішив на роки?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704625
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

Ми були вже

А я начебто знав тебе тисячу років,
Сотні зим ми разом, сотні зоряних літ...
За плечима у нас тисячі спільних кроків
З тих часів, як було Богом створено світ...

І немовби давно все колись відбувалось,
Просто знов повернулася часу спіраль...
Ми були вже разом... І щасливо сміялись,
І разом проживали скорботу й печаль...

Ми були вже разом - в тім житті, у минулім...
Та чи зійдуться знов паралельні шляхи?..
Плаче осінь дощами у листі заснулім,
Зафарбовує світ у свинцеві штрихи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705757
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

Моя адреса…

Моя адреса - видуманий світ,
Вікно і ліжко, затишна кімнатка.
Мені ще так потрібен твій привіт,
Без тебе тут ні холодно ні жарко...

На серці порожнечею без дна,
Якщо ти не приїдеш, ляже вечір...
А чашка чаю в нас на двох одна,
І затишок накину нам на плечі.

В моєму світі небо голубе,
Й написана для нас щаслива п'єса...
Не вистачає там лише тебе...
У тебе тепер є моя адреса.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801353
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 28.10.2019

Анатолій В.

Не привчай мене жити без тебе

За вікном - завірюха і вітер,
Хуртовина лютує востаннє,
А я серед співзвучності літер
Все вишукую ноти кохання.

Не привчай мене жити без тебе,
Бо я звикну, і що тоді буде?
Жовтий місяць і зоряне небо
Тягарем розірвуть навпіл груди...

Вже зима зачиня свої двері,
Засинає в мереживній льолі,
Та крижинками сплять на папері
Мої вірші-надії схололі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827125
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 28.10.2019

Іванюк Ірина

Хоч лиє дощ і зріє листопад…

Хоч лиє дощ і зріє листопад...
Та рік за роком,- я від них сильніша!
Щоразу та ж... Й щоразу зовсім інша!
Лише тому, що серце - тихий сад...

А в тім саду - не дикість орхідей...
Не снів метаморфози екзотичні...
Там тільки мир! Там тільки те, що - Вічність...
Любов моя,- і схід, і зорепад.

09.10.2019р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850971
дата надходження 09.10.2019
дата закладки 10.10.2019

Наталя Данилюк

На хвилі осені

Дівчинко із очима,
як скло, вологими,
ти вже й забула,
як пахнуть осінні рими…
Світ тебе ловить,
обмотуючи дорогами,
наче бинтами
стерильними і тугими.

Можна цей день узяти
і залпом випити,
але від цього солодше
тобі не стане.
Цей сивоокий дощ,
наче пес не при́п’ятий,
пробує зализати
торішні рани.

Треться у шию
носом вологим,
леститься,
прагне твого тепла
наковтатись вволю.
Вся ця хандра осіння –
маленька дещиця
з того, що перепасти
могло б на долю.

Можна втекти від світу,
замкнутись в коконі,
випасти непомітно
із цих реалій.
Хай собі дні,
мов коні переполохані,
мчать попри тебе стрімко
все далі й далі.

Можна весни чекати,
немов пробудження,
книгу перегорнути,
не прочитавши…
Та повернути втрачене
вже не здужаєш,
кане у Лету
осінь твоя
назавше.

Тож пропусти цю тугу
крізь себе хвилею,
виплачешся –
і стане тобі світліше!..
Там, де душа, мов птаха,
впаде безсилою –
вибухни
ві́ршем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850285
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019

Юрій Цюрик

Коли вже не очікуєш дзвінка…

Відносини - матерія тонка;
Стосунки розриваються тужливо...
І ми вже не чекаємо дзвінка,
Який ще вчора був таким важливим.

Зникає все, мов кола на воді;
Проходить, як туман посеред літа.
Донещодавна ми - ще молоді,
А вже такі дорослі наші діти...

Літа-літа... Безмежність почуттів;
Безтямість вечорів й буремність ночі.
Як швидко все проходить у житті;
І вже щемить у грудях... Не клекоче...

Взаємин грань - тендітна і тонка;
Й стежина долі досить вередлива.
Та ти вже не очікуєш дзвінка,
Який ще донедавна був важливим...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847190
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 03.10.2019

viter07

Вальс

Давай потанцюємо, панно,
у пахощах цвіту.
Повільно і ніжно.
Обнявшись, народимо вальс…
Ви скарб мій найбільший.
Єдина у цілому Світі.
То ж хай він сьогодні
Цю ніч подарує для нас…

Ми серцем до серця
Кружлятимем Замком у танці.
Зіллються в молитві
Над липами спраглі вуста.
І хай нас розбудять
Пісні солов’їні уранці,
Бо Ви – найдорожча,
Бо Ви – найрідніша.
Ви – та…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206228
дата надходження 16.08.2010
дата закладки 18.09.2019

viter07

ВІТЕР

Нежданий вітер в долю зачастив.
Волосся рве
і б`є відчАйно в груди,
обпалюючи холодом. А все ж
я не зверну.
І хай мене остудить
безжальна смерть,
що пАлить всі мости
і надає притулок безпритульним.
Я не зверну.
А ти, кохана, ти?
Чи ти зумієш берег віднайти
І в темряві,
не знаючи дороги,
пустелю цю безлюдну перейти,
кохаючи і віруючи в Бога?
Чи зможеш ти у пеклі самоти
очиститись, і, не проклявши долю,
немов вербова брунька, - прорости,
усім назло - розквітнути весною?

Шалений вітер,
а навколо – ніч…
І лише ми у темряві з тобою:
сліпі.
Ідем навпомацки.
Дурні.
Ми хочем обдурити власні долі...
Моя – ця ніч, без крихітки тепла.
У ній лише самотність і безвихідь.
Твоя дорога поруч пролягла.
Хоча вона - і сонячна, і тиха,
Однаково, кричу тобі ПРИВІТ,
Надірвано вітаюся із ночі.
Нікого навкруги.
Холодний світ.
І лиш безжальний вітер – пилом в очі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211044
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 18.09.2019

viter07

Все буде добре…

Ну, от і все, робочий день – позаду…
Уже давно закритий магазин.
А чи за день здійснила ти свій задум?
Осяяв серце промінь хоч один?
Чи відчуваєш ти себе щаслива?
Співала нині радісних пісень?
Ти впевнена, що день оцей прожила
Отак, немов це був останній день?
Ти задавай собі такі питання, –
Збігає час нестримно, мов пісок…
За тебе я молитимусь до рання,
Щоб виповнився ЗМІСТОМ кожен крок.
Ти теж на ніч, лягаючи, молися,
Щоб просвітління дав тобі Господь.
Я – промінь твій.
Я – ВІТЕР.
Усміхнися…
Відкрий вікно. Скажи мені: «Заходь!»
Все буде ДОБРЕ…
Знаю…
Не журися…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227357
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 18.09.2019

viter07

НЕ ПРОПАДАЙ…

Не пропадай.
Лишися тут.
Зі мною.
Солоний вітер
Стан твій обійме.
Будемо втрьох:
Ти, я і шум прибою...
Холодна ніч
В обійми нас прийме.
Не треба слів –
Нехай серця говорять.
Для почуттів
Нема у світі меж.
Я знаю,
Що душею ти вже поряд,
І вірю, що сьогодні не підеш...

В моїх обіймах
Ти себе знайдеш...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228528
дата надходження 13.12.2010
дата закладки 18.09.2019

Вячеслав Романовський

ЦЕЙ ДЕНЬ…

Цей день надвечір занеміг
І до калюж примерз ногами.
А потім випав сивий сніг
Між нами і між берегами.

Уздовж і впоперек вітри
Застуджені шугали, злющі.
А вечір синій ніж гострив
І місяць сплющив.

Невже все втрачено? І ми -
Як неприкаяні примари...
У двадцять перший день зими
Чорніли хмари...

6.ХІІ.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382742
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 02.09.2019

Дзвінка Тиха

Ти серце розтривожив…

Ти серце розтривожив,
Розхитав…
І спогади злетілися,
Як птиці.
В них сотні нот
і тисячі октав,
Які звучать в мені –
Тому не спиться…

Твої листи, -
Загублені в роках,
У золотій позлітці
Від цукерок.
Ти знаєш, а таки
Збирає страх,
Що я дитя
Не нинішньої ери.

Що ми з тобою
Стрілись вже давно,
Бо я одразу
Погляд твій впізнала,
І пам'ять, наче кадри
Із кіно
Усе ген-ген в минуле
Відмотала.

Ти серце розтривожив…
Тільки лист
Невчасно зупинився
На півслові.
Над простором
Далеких надто міст
Така тонка мелодія
Любові…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846348
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 28.08.2019

Сумирний

Чому навчають автори Клубу Поезії

Хіба не ясно, що у цьому нарисі не піде мова про "поправляння"... Такий підхід більше, ніж невдалий. Поглянемо не оком суворого критика, а при певних умовах, ВІДЧУТТЯМ степняка із Слобожанщини... Адже, цінність порізнених творів може зовсім не входити в суцільну цінність спільного ресурсу... Тож, хто охочий, за мною!

Життя -як дим. То і почнемо з автора на цей кріптонім, що пише:

Хіба їх підрахувати
зірки на липневому небі,
згаслі незбутні надії...

ID: 840545

Як зазначав свого часу вождь світового пролетаріату -це все залежить від соціально-економічних умов... Надії клану олігархічного не згасають приміром так швидко, як роботяги заводу ім.Малишева чи трударя КСП "Смерть капіталізму". Поки товстий схудне -худий помре... А трирядок Диму дає таки привід порозмислити... Дякую авторові.

Коли говорити про розмаїття віршованого текстоутворення, цілком природно, посилати читача до першоджерел. Тож розглянемо, незанудно, вірш із філософемою Марата Школьника "Око всюдисуще".

Друже! Подивись ще раз
Чи закрив ти вікна й газ,
Воду, чи усе як треба?
Бути пильним - це потреба!
Зачиняй все, не лінуйся,
Про своє майно піклуйся.
В житті - це як на довгій ниві...
Пильнуймо й будемо щасливі.
Живемо ми не віртуально,
То ж все сприймаємо реально.
А над усім, усім живущим,
Пильнує Око всюдисуще!

ID: 842224

Терміни тексту використовувався досить влучно й просто. Ну, як думки кожного з нас, коли ми вирушаємо з домівки, скажимо на роботу, або ж у гості. У філософській літературі це б навали запитами на позначення основного положення, філософської ідеї, що лежить в основі будь-якого повчання. А вікна, газ, вода... Це майже той самий матеріал, із якого складається спокій, лише коли ми знаємо, що вони закриті... Адже: Пильнуймо й будемо щасливі. Корисний твір, нема де правди діти...

Зауважу на вірш ТРОЯНДА псевдоніма Infantis

- Зів’яла троянда не пахне та в’ялість не тхне, -
Так бачила смерть непоспіла червона троянда.
- В руках молодих чи в старечих опинюся я, -
Чи справді важливо хто запах мій серцем вдихне?!

ID: 840549

Це такий-собі своєрідний погляд з приводу кризи не лише галузі квіткарського виробництва, а й галузевої панелі кохання. Викладене у чотирьох рядках, втім нітрохи ще не дає права говорити ані про загибель сільського господарства, ані про консервативний характер автора твору, що твердими (думаю) руками набирав цей текст... Тхне-дихне... Може когось він і надихне...

А чого ще треба поетичній душі? І на це запитання рефлектує павторка Калинонька просто:" Нічого більш не треба!"... Хоча, по ходу розлогості тексту, з*ясовую - чогось їй бракує... Поміркованості у підборі словобудов: "... Перли роси ... Яка краса!..". У мене запитання -то кого ж таки перли роси???

Втім, творів присвячених питанню природи, що нас оточує, доволі задля конкуренції... Ось - більш позитивний приклад віршоутворення із побаченого демонструє Євген Юхниця у замальовці "Екскаватором вітер кидає повітря"

Мов кида́є ковш повітря екскаватор -
Такий вітрище по провулоньках столиці.
Не причинив балкон – й зриваються злітати
Стільці й канапки, і планшети-вислівни́ці.

…Одна проблема: теж злетіти, поки тяга?
Чи заземляти речі, їх утримувати м’яко?

ID: 840345

Здавалося б, усі ці рядки такі ясні, що не можна не зрозуміти їх. І все-таки, очевидно, позавчорашній буревій справив враження, сильне... І не лише на поета. Відомо, природній прояв так чи інакше пояснює зростання творчої наснаги митця й чатача... Добре!

Шалено-приємне враження справляє вірш від Wiggily "Компот"

Кісточки черешень на тарілці
височіють купкою останків,
через соломинку відпиваю літо,
свіжовичавлений сік світанків.

Розрізаю кавун червоного сонця
і обличчям падаю в рихлу м'якоть,
цукрові сльози стікають лицем -
солоним негоже улітку плакать.

Закочую в банки тілесні соки -
кров і слиз, а найбільше - поту,
вкладаюся тім'ячком у пісок і
очікую... очікую компоту.

ID: 840743

Я навів текст твору цілком. У такий спосіб не стану на хибний шлях шматування і не завдам серйозної шкоди усьому тілу цього живого, абсолютно живого дванадцятирядковика високого класу поетичної гри. Хай і буду я, може, першим, хто поставив 5 балів і, звичайно, констатую: мені подобається!!!

А от поет Infantis ініціював розмову про Шарля Бодлера... Я дуже радий. Нічого особливо нового або оригінального у такому дискурсі не виявиться.. Більш-менш відомі основні фанти та факти його життєтворчості усім, хто віршує. Без цього і неможна називатися поетом... Немає жодного твору ЖОДНОГО Бодлера, який би я не прочитав... Навіть прозу й нариси. А поезію, приміром Альбатрос можу цитувати на пам*ять... І все ж - його твори просякнуті сумом й мороком гашишу...(У Бодлера, є книга "Поема гашиша". Це слід хнатит, осоюливо тим, хто не верзе... У тій книзі Бодлер розглядав, як він вважав, з науково-історичного і культурного боку вплив гашишу...) Цікаво, як одного разу німецький критик на мої захвати поетикою Ш.Б. заявив: - Фу, яким він був Bode-ler... По-німецьки, із викрутасом, це зазвучало як той, що немає дна... А тим часом це питання має теоретичну вагу, доволі велику...

Щоб я не складав у рядки, а прагматична Європа, підвищена попереднім історичним розвитком, вже поглинає Україну... І поети стають теж, коли не зовсім прагматиками, то - лаконістами. От хоч біи й захований хтось під п*ятибуквицю Witer із соїми (нашими) мріями: "А мрії мої все до тебе повертають"
ID: 840565

Оттакої - і ніякої там аграрної чи конституційної кризи... Молодець! А Дніпро гомонить, а життя не вщуха...

Продовження теми життя - це читання книг. Я люблю маленьки книжки (не товсті) поетів, провінційних, наче б то забутих вже давно... Дивуюся і самому плину часу і сталому його ж опіру... У мене в руках збірка поета-самоука Андрія Забоєнка (народився 1909 року у селі Курилівка на Канівщині, помер 1992). Звісно, не всі вірші його - вірші. Втім, коли читаєш деякі рядки, здається - сам автор виходить на кін... І в його серці клекочить закличний попіл Клааса:
"Хто лізе в партію"
Поліз би в другу, може в третю,
Так вибору йому нема!
Куди не глянь - в любі газети -
Яку навряд хто перелізе,
Та все ж лазійку у стіні
Охочий знайде і пролізе,
Оюнюханий зо всіх сторін..."

Кожний поет, письменник -є апробованим талісманом своєї батьківщини. Не слід їх забувати..

Вдалі рядки розбурхують уяву. І затим діяльність мізків читача, прогресивного може прагнути тільки до того, щоб посилити власними роздумами та силою уяви дію поетового словоігрища. До такого гатунку яб відніс текст від BABA "Захмарюйся":

Захмарюйся чистими влучнями,
очеретинко.
Посміховисько вбивцевих спізнень
бодай спонукає
кожного злотого дзеньку
на срібню тацю.
Оце твоє свято.
Завтра снігів настане,
коли твоя втеча сягне досконалості.
А щастя гострого дихання
злиже попутні поранення.
ID: 840643

Автор неабияково наполягає ритмом і конструкцією словоходу на особисто залежне, пережите... Мені сподобалося.

Так само - із приємністю перечитував твір, що написав Richter "Рожеві фламінго"

Рожеві фламінго
летять у рожевім промінні,
мінору рожевого линуть
рожеві пісні.
На крилах рожевих
у неба рожевім склепінні
рожеву несуть вони ніч
у рожевому сні.

Рожеві фламінго –
рожева прийдешнього мрія,
рожевої квітка пелюстка,
рожевий листок…
Рожевими ранками
завжди нехай рожевіють,
дарують повітря
із запахом ружі
ковток!

ID: 840648

Тут наведено все, неначе мости розуміння й спраги пізнання світу, чарівного. Тут, хоч до Цюріха переїдь, з розкритими широко очима, - тягтиме поглянути у небо... А чи не летітимуть "на крилах рожевих" рожеві фламінго... Ці загадкові птахи щирої розмови поета із самим собою та світом фарб, мрій, відродження надій - вічного... Відчуй, як тебе заворожує обрій... Браво!

Та наближаємося до тема мого нарису... Хліборобсіькому щастю та праці присвячено твір Неоніли Гуменюк та Олега Требухівського "Душа співає хліборобська".

Поле моє, полечко,
Восени ти зоране,
Весною засіяне,
Влітку колосилося...

Руки працьовитії,
Душа добра й чистая,
Радісна, щасливая,
Бо будемо з хлібом ми.
...
ID: 840720

Текст навожу скорочено. Хто бажає - прочитає самостійно на сторінці авторів. Я не заглиблюватимусь у коментар художнього його гатунку. Мені вже приємно те, що люди пишуть про хлібороба... Без праці якого, не жив буде ніхто. Вже само звернення до сільського сосподарства у той час, як з усіх екранів ТВ і-нетних-різновидів ресурсу віртуального болота та фейсбучних моніторів на нас суне сила-силенна одноманітних політиків, лоскучих міністрів, хамуватих телеведучих та гламурних нероб усяких напрямків та папівгендерних унісексуалів... А он де - у полі, хоча, вже твердою залізячно-хімічною ногою став сучасний спосіб виробництва злаків, утвоюють хліб ТРУДАРІ. За це щире спасибі їм. Спасибі і аторському тендему за тему!!!

Не існує нічого великого у житті без любові. Який же урок подає нам відповідна тематика КП? Історія розвитку ліричних рим і не рим (принаймні яку я тут спостерігаю) првела до того, що найбільш насушним завданням цього напрямку стала боротьба... Ось візмемо новий вірш авторки, що йменує себе ЯСЯ "Хочеш жити - вчись боротись"

Кохання наше не приспати
І не заговорити.
Воно є і буде.
Розчинене в повітрі,
І несе його вітер,
І торкається воно небес,
Щоб світ із темряви воскрес.
О! А кохання оте
Завжди у борні.
І немає спочинку йому
На землі.
І ми одержимо
Перемоги вінця,
Якщо тому коханню
Не буде кінця.
ID: 840745

Ненароком випливає те завдання, яке покликана здійснити фата моргана поетична: вкоренити ідеї боротьби за любов у свідомість, понад усе. Мені подобається такий підхід, ясний від Ясі. Браво!

Прагнення скинути обмеження тяжіння-важкості усякого роду втілено у вірші Вячеслава Кондратюка "Сонцем розпечена земле"

Сонцем розпечена земле,
Дай доторкнутись до тебе,
Щоб у траві зеленій
Злитись з палаючим небом.

Розум пусти мої мрії,
Дай їм могутні крила,
Щоб пригорнутись до хмари,
Сонця відчути силу.

Вітер сухий і гарячий,
Висуши сльози на щоках,
Дай хоч на мить заховатись
В твоїх невидимих потоках.

ID: 840781

Навіть певна агітаційна наявність приводів до художнього переосмислення суті цих 12-ти рядків вже варта того, аби перечитувати цей твір декілька разів. У цьому й полягає завдання поета. Таке, нажаль, не часто доводиться "почути" (прочитати) від представників форуму КП... Тим приємніше.

І ще хочу додати, звертаючись до всіх, без вийнятку, авторів ресурсу КП, організовуйтеся не тільки у спільноту віртуального ЗМІ, але й у товариство, що бажає публікації у паперових виданнях, вищого рангу. Адже у "товстих" журналах працює редакція. Тому є відбір текстів, якісний. Є зворотній зв*язок із авторами та читачами. Без цього автору, особливо початківцю, не можна піднестися до свідомої, важкої, напруженої творчої роботи по самовдосконаленню. А сама лише писанина і щоденна легко-доступна її публікаційність на і-ресурсах засуджена на безсилля...

На безилля засуджують людей і політики-злочинці...
Втім, поети не завжди підтявкують таким паріям, не перетворюються у конюнктурників і дають іншим надію, як от і нині автор Рости Слав у вірші "Пану видно-махне рукою".

Патріотом не буду, браття
Поки сльози течуть до долу
Бо нема за що воювати
Годувати пуза престолу

Толерантність ознака честі...
Потерпи, друже, стане ліпше
Почекай, мамо, бурний плеще
Той струмок має колір вишні

Герби, служба, то кров лиш правда
Заливала, текла рікою
Не чекайте того солдата
Пану видно-махне рукою...

Та й розкаже, що важко жити
Хто тут, як і кому повинен
Стане ліпше, звичайно ж, краще...
Та тісна, сира домовина

ID: 840806

В галузі майбутньої політики, що сприятиме власному народові, загальну ідею засвоїть тільки інтелігентна людина. Можливо, за такою колись піде маса, коли вже до самого кінця відчує свою політичну безправність, і найбезпосередніші повсякденні та вічні інтереси цінності людського ЖИТТЯ, що дається ОДИН раз, раз у раз стискатимуть її серце... Як от у вищенаведеному творі, за який я дякую.

Любові до книжки вчить дотепний вірш "Яблуко сміється", що написала Юлія Еней:

Дивлячись на мене
Яблучко сміялось.
Жовте,не зелене
Дуже вже пишалось.

Не могла я з'їсти
Яблуко жовтеньке -
То малюнок з книжки
Що придбала ненька!

ID: 840830

Наразі дуже мало друкується коротеньких віршованих текстів для дітей. Перебуваючи днями на творчій зустрічі з аналітиком літературно-книжкового ринку та Костянтином РОДИКОМ, автором книжки «Сізіф ХХ. Книжка vs. політика» (К.: Балтія-Друк, 2019) та продюсером, а водночас і літературним агентом та ще й, тренером, журналісткою Юкою КРАСЮК, що має (за її словами) 35-річний стаж керівництва культурними проєктами, ще раз переконався у дифіцітності дитячого читання. Адже, далеко не все, що автори називають "дитячим" підлягає цій категорії. Дитя не здатне брехати. Тож, слухає, а коли вміє вже, й читає лише цікаве й зрозуміло-уявне. Ось, приміром, як вищенаведений вірш від пані Юлії. Мої вітання! Такі твори слід не лише вітати, а й просувати далі у виданнях книжок...

А от про практичні поради з авторського права, просування продукту, спілкування з медіями, залучення коштів – для письменників, видавців, культурних менеджерів погоговоримо в окремому нарисі...

Наразі посмакуємо лаконізмом і влучністю хоку від автора Юхай:

Я руки к солнцу
И все сухие ветки
Тянут тополя.

ID: 840904

Мала азіатська форма, якою і понині користуються поети - привід вдалого випаду прроти усякого гніту формалізму та поштовх для заохочення всіляких проявів тренування уміння сприймати себе у всесвіті. Такі твори дбають не про те, щоб одержати похвали, а про те, щоб уладнати суперечки між самотністю та всеосяжностю... Дякую поетові.

Про кохання та про щастя мріють усі. Тут ніхто нікому не суддя. І у робочу (трудову) книжку не зробить ніхто запис про велич цього діяння. А шкода... Насамперед слід завжди ставити питання, прочитавши вірш: чим він мене змінює на краще??? Здається спробу відповіді, чи фрагмент відповіді знаходимо у рядках поезії, написаної зовсім недавно I.Teрен "Головна подія":

І ти, і я у сазі житія
ще ідемо одною колією.
Яких поезій не писав би я,
аби і досі ти була моєю!?

Ані твоє, ані моє ім’я
не ореол цієї «одіссеї».
Я ще нічий, і ти ще нічия
у цій юдолі долі однієї.

Але які невидимі путі
або яка нечувана дорога
від отчого до Отчого порога
і різні цілі при одній меті!?
Та є іще надія у житті –
це ти і я, а зайвого – нікого.

ID: 840905

Яке ж значення мають такі твори? Всеохопне. Ажде навчає розуміти, в чому сила любові, учить ненав*язливо і не багатослівно думати про головне. Браво!

Філософський підтекст придає цікавості будь-якому творові. Особливо вдалий такий прийом у текстах невеликого за обсягом слів іформату, як от у автора Sukhovilova "Задивилась…"

задивилась під дощем на ліхтарі,
що горять, немов чиїсь самотні душі,
їх мільйони на твердій земній корі,
у задумі золотять брудні калюжі.
пахне свіжістю і квітами земля,
теплу шкіру огорнув вологий одяг,
місто солодко сопе, мов немовля,
і по вулицях летить холодний протяг.
розсікає простір в світлі ліхтаря
сильна злива срібно-сірими нитками,
і здається, що з небес течуть моря,
і стають невдовзі чистими струмками.
я дізналась, чом зігнулись ліхтарі,
мов поглянула в самотні їхні душі,
це вони шукають світло від зорі
у маленькій, дощовій, брудній калюжі...

ID: 840891

Що поробиш, але розбирати суперечки доводиться часто. І робити це треба добре, з свого досвіду. Адже іноді роздуми спокійнісенько лишаються рядками на папері, чи на сторінці і-нетівській, а на ділі - їм треба йти в люди... І я вітаю цей твір і його творця...

Даремно тільки говорити про вічнний сумлін. Це випливає неминуче із віршу авторки, (коли я не помиляюсь у статі), на кріптонім Катка " Той, хто говорить - не Бог"

Стрілка хитається п'яно,
північ - як півнячий крик.
Тіні зникають над ранок,
тільки чому ти не зник?

Все це таке наче літо
виплескалось аж за край.
вдарити боляче лікоть -
щоби ти не забував

страх, що на відстані тиші,
в нас проросте, наче мох.
Той, хто мовчить - не Всевишній
той, хто говорить - не Бог.

ID: 841037

Тож, робимо ще один крок далі. Всім тим сильним людям, яких нестримно вабило до того, щоб скинути ярмо старої моральності і дати нові закони, нічого не залишалося іншого, як зробитися або здаватися божевільними, якщо вони не були насправді такими, - і таке було положення новаторів у всіх областях життя, а не тільки жерців і політиків! – навіть філософ Ніцше про це волав... Понад сто років до нині. Та й у наші "цивілізованіші часи" за поетами ще зберігалася репутація божевілля... Хто зважиться поглянути в пустелю гірких і страшних душевних мук, в якій тужили найплідніші люди всіх часів! Мерсі кажу авторці. За її вдали поштовх до роздумів...

(далі буде)

Якщо "діячі" старої школи віршувань зуміли вже відіграти своє на полі сучасного, молода парость авторв - розпочинає, незважаючи на декотру візькість тих словобудівничих підмурків, на які спирається... Вважаю, тимчасово. До поки не ляже на власний фундамент творчого досвіду, що дається працею над кожним словом текстового візерунку.

Для ілюстрації -вірш "Як я могла…" від авторки Svitlana_Belyakova

Як я могла, та як посміла,
Душу свою відокремити від тіла?
Я розучилася мріяти усмак,
роки нелегкі здобули свою владу.
Як примудрилася на твоє "пора"
кричати поспішно "ні", замість "так".
Адже кожна клітинка усередині,
нудьгує без твоєї любові.
Що ж це за війна усередині така,
між так і ні, між Серцем і Душею,
між розумом і мрією?
Чому досі ти не завоював мою довіру,
хіба мало було тобі часу?
Рвуть почуття тіло на шматки,
розносячи в пух і прах, мій перед тобою страх.
Не могла собі придумати більшої страти,
чим слово "ні" у відповідь.
Я люблю свій біль по тобі сердечний,
угамовую спрагу в ньому безкінечну.

ID: 841022

Тут не сліл полемізувати, а просто й уважно читати. Отримати певне задоволення, поміркувавши над кожними групами рядків. Полеміка тільки в тому разі принесе користь, коли вона вияснить,в чому власне полягають незгоди і наскільки вони глибокі... І маємо "Як примудрилася на твоє "пора" кричати поспішно "ні", замість "так".... . Один і той же рецепт був і у індусів для того, щоб зробитися фокусником, і у Гренландцев – щоб зробитися ангекоком, і у бразильців – щоб зробитися пайе: пости, тривала статева стриманість, життя в пустелі, на горі, або просто не думати ні про що таке, що могло б хвилювати або турбувати. А твір, що подала до КП Svitlana_Belyakova мені сподобався. Дякую авторці.

І знову про кохання та про щастя пишуть і повчають автори, здебільшого один-одного... Так вже ведеться. От і вірш Наташі Бруснікіної "Так жаль" провадить наріжну тему суму й мудровання:

Я думаю про тебе в тишині
І в спогади щоразу поринаю.
Я згадую тебе і наші дні,
Я думаю... але тебе немає...

Я згадую тебе, як не крути,
Й від цього в серці мальви проростають,
Ти в ньому був й зали́шився цвісти́.
Так жаль, що поряд лиш тебе немає.

ID: 841531

Не сумуйте, пані Наталко. Все йде, все минає... Вчив ще Тарас Шевченко... Настануть інші часи, кращі... А з ними прибудуть й позитівно-творчі помисли. Адже усіляка мудрість відносна, а вічної правди немає...

Ан, є і правда вічна... Бо у цьому ЧУДОВО переконує настільки бадьорий вірш, наскільки вистачає широти небес, що літо розпустило над нами, свіма... Вірш, який вправно втілиоа авторка на псевдонім majra "Посеред літа!"

А я собі сиджу посеред літа,
Метелики літають в голові.
Кругом цвітуть такі барвисті квіти,
І коники стрибають у траві!

Гойдає липень небо, мов колиску,
А серпень зорі висипить з ковша.
я серцем відчуваю - щастя близько!
І спокій випромінює душа!

Тому й сиджу собі посеред літа,
Плету Петрів блакитний батіжок.
Планета квітів мною вже відкрита,
Поміж найкращих в Всесвіті зірок!

Із спілих вишень дорогі коралі,
Сьогодні, мов на свято одягну.
...Сміється літо і прямує далі,
І я його ніяк не здожену.

ID: 841530

Колись у школах Ірландії обдаровані вчительки молодших класів писали червоною крейдою на дошці вдалий вірш. Він був один. Нескладний і невеликий за форматом. Але такий, який дітлахи вивчали залюбки, читаючи його у перервах цілий тиждень... Допоки навіть самі нетямущі завчали його на пам*ять... Я сам читав у книжках знаних тамтешніх письменників про такі речі... Корисні. ( Наприклад John McGahern "The Leavetaking"). Адже, навіть у віці, що схиляє поволі наші плечі додолу, ми згадуємо вірші, вивчені у дитинстві... Перевірте себе, хто захоче, 99 процентів поетичних рядків ми зберігаємо у пам*яті із школи... Браво авторці! Моє шанування.

А поки збіговиська політичних посіпак злодіють на вулицях: сумуючи у наметах різних партій та мажоритарників, виловив на КП людський віршик Анатолія Розумного "А я гуляю під дощем"

А я гуляю під дощем…
Сміється сонце крізь хмаринки…
На серці в мене ніжний щем,
Немов малий ловлю краплинки…

Мов той хлопчак собі біжу,
Серед калюж шукаю глибшу…
І не вві сні, а на яву
Я мокрий весь… Промок до нитки…

Біжу босоніж по траві,
Здіймаю свої руки вгору…
І легко… Легко так мені,
Немов вернувсь в дитинство знову…

ID: 841655

Мушу зізнатися, шукав щось путне нині довго, гортаючи марно ріних патріотично нашпигованих дієсліними римами нетям... І раптом: "... босоніж по траві..." Живе слово -не якась апоферма, заскорубла... "І в серці в мене ніжний щем...". От так слід складати слова, що приходять самі у душу - у душу поета, у душу читача... Браво! Дякую за приємно проведений пошук доброго ВІРША...

Та, ба. Добро не ходить на самотині. Вчепився за лаконізм тексту
"Вечір" від Гната Меренкова:

Медузи небесні, прозорі хмаринки!
Злітайтеся всі до моєї хатинки!
Вікно відчиню вам, і двері, і комин —
Надвечір хай стане усе загадковим.
Крім вас мені нікого більш запросити —
У гості не йде до голодного ситий.

ID: 841641

Попри меланхолійність відчувається правило таланту - пиши по-своєму. Із любов*ю до соглядання життя, навіть у самотній вечір, із любов*ю до слова рідного. Адже де не має любові, там немає і душі... Дякую авторові, щиро...

На моє запитання (з якого почалася ділова частина цього нарису) вдало відповідає Наталка Долинська у новому вірші "На мапі країни маленька краплина"

На мапі країни маленька краплина,
Для мене ж у ній помістився весь світ,
Де золото нив, рідний дім, і родина,
Земля на якій народився мій дід.
Масний чорнозем, мій народ працьовитий,
Садки у дворах, і пташок переспів.
Солодкий баштан: запашний, соковитий.
А ще найчарівніший шепіт степів.
Тут сонячне зернятко впало із неба,
І тисячі сонць проросло із землі.
Міцніють і пнуться до сонечка стебла,
І тягнуть до нього голівки свої.
Перлина в степах, поміж жита колиска,
Де небо високе і зорі ясні.
Моя батьківщина маленька – Долинська
В ній щастя і радість, і болі мої.

ID: 841734

Чому часом мало хто хоче оспівати рідний край??? Свій. Отой малий, де "поміж жита" гойдалася колиска його дитинства??? Авторка відповіла на це питання. Вдало, з повною рішучістю. Тут немає високопарних закидонів сального патріота, зате є САМЕ ГОЛОВНЕ: талант висловлення. Висловлення із психологічною вірністю і настрою, і римі, і небу із сонцем... Дякую, пані Долинська.

Зачепивши зараз питання про повчання, наводжу прекрасну ілюстрацію віршем Ганни Верес "Коли замовкає"

Коли замовкає слово,
Гармати тоді стріляють,
Й синів матері ховають,
Бо смерть бенкетує знову.

Коли ж замовкає пісня,
Народу душа міліє,
А згодом вона німіє,
Й народ той зника опісля.

ID: 841716

Як представник громадянства, поет - перший трибун громадської думки. Це не суд присяжних і не суд скорених (продажних) суддів... Це - концентрат думки. Лаконічної. Животворної. Тому -актуальної повсякчас. Поглянь, читачу, якої безлічі тем сягають наведені вище вісім рядків... Шкода, що українські "можновладці" не трудаються навіть вияснити чим живуть поети...

Без пошуку шляхів розвитку, мрачніє наше буття. Екзистенційна складова будь-якогї творчої душі. Оттаким чином напруженісь духовних пошуків виявляє себе у новому творі "Дивлюся в осінь" від авторки, що підписується як Світла(Світлана Імашева). Наводжу вірш нижче, цілком:

Стигле літо моє, наспівай ту мелодію щастя,
Стрепени почуття, що поснули в криниці душі...
Десь там осінь-сновида у чашу гіркого причастя
Вже назбирує роси й пронизливо-довгі дощі...
Ще тріпоче на вітрі смагляво-червона калина,
Пахне сонце медами і папороть в лісі цвіте,
Ще кохається літо в копицях ромашкових сіна,
Та здалека стернею рудава мольфарка іде.
Я ще вся у тобі - у теплі, моє лагідне літо,
У щедротах твоїх - на цвітіння, на біль, на любов...
Осіянням твоїм я пронизана наскрізь, зігріта,
Та дивлюся ув осінь - вона мене кличе ізнов...
Задивляюся в осінь: вона пригощає плодами...
Ці плоди пізнання - ви буваєте часом гіркі.
Літо долі згасає - ніхто вже не стане між нами:
Я і осінь гортаєм альбому життя сторінки...

ID: 841847

Відповідна до поетичної сповіді, позатаємничена у рядках есхатологія, спонукає читача замислитися про закінчення літа (простої пори року) як про кінець світу... За яким настає нове царство. На відміну від мурмотіння церковників, не царство небесне, а царство пізнання..., що вже започатковане своєрідним гортанням альбому сторінок життя. Браво!

Продважуючи філософство, зроблю невеличкий акцент на новому творі, що подала Lana P. "Як зберегти відносини хороші?"

Як зберегти відносини хороші,
Яких не купиш ні за які гроші?
Свою присутність правильно додати
У простір іншої людини, й знати
Тонку межу, невидиму нікому,
І не спіткнутись на шляху слизькому?..

ID: 841827

Шестирядка в*язанки простеньких, на перший погляд римоутворень, запрошує до спільних із авторкою роздумів. Роздумів про саме найголовне у житті суспільства людей - про те, як зберігти хороші відносини... Погодьтеся, скільки разів кожний із нас у житті, втрачав друзів, знайомих, навіть рідних людей через прості, здавалося непорозуміння. А між тим, із таких реальних фактів (суперечок, образ, невігластва випадкового, нетерплячки тощо - "шляху слизького") людського життя, саме життя і складається... То, чи відповідають "хороші відносини" кожного з нас подобію божому??? Вірш вартий уваги... Дякую.

Цій же невичерпній темі взаємовідносин присвятив твір "Верни Своє, і віднайди Себе!" автор за схованим підписом VISKAS.

Будинки із красивою ліпниною,
Горгуйлі видно, а дверей - нема.
Ось так і ти з наукою та вірою
Забула, що хотіла від життя.

Ти між теорій розміняла душу.
З дискусій пилу загубила меч.
Без них життя, як непосильну ношу,
В зусиллях знайти "істину", несеш...

І ось життя летить без парашуту!
Страховки ноль, і виходу нема!
А ти, сліпець, у пошуках маршруту
Вчиш карту та інструкцію керма.

Відкинь усе, цей сон не має вигоди,
Там правда своє щастя не знайде.
Вернись за тим,що втратила дорогами!
Верни Своє, і віднайди Себе!

ID: 842100

Доволі сумбурна суміш словосполучень та утворених ними дій неначе вводить читача у сон. Сон, що наснився колись кожному з нас. Коли наше сумління сперечалося із усім світом через непорозуміння із коханою... А тому ігнорування інтересів нашої душі, серця та тіла (попри перестороги розуму) виривається римами і ритмами назовні... І запитів цієї передової верстви "робітників" кохання не зупинити і не опустити до рівня розуміння свідомості холодносердних... Тож хай неминуче мусить цей твір справити глибоке враження і для тої, кому адресований конкретно, і для тої, яка ще з*явиться... Життя ж бо не вщуха...

І ми запитуємо тепер, коли все у житті стає минулим: що ж внесло нового коханя? Першим воно було, чи останнім - не має значення. Значення має його зміст, рушийний чи руйнівний... З цього приводу наведу новиий вірш "РАБИНЯ СЛІВ" Валентини Голубівської:

Рабиня слів. І Ви мене купили.
О шарм отой очікувань, розмов!
Як зорі у словах отих світили
І як від щастя плакала любов!

Яким глибоким те було мовчання!
Як блискотіли діаманти фраз!
Спасибі, друже, за весну кохання,
Назавжди в серці збережу я Вас!

І біль росте : безжальна ця розлука.
Цей біль кипить : зрослися ми удвох!
Сплелись назавжди душі наші й руки.
Нас роз'єднати може тільки Бог!

ID: 842246

Тут теорії "оновлення" сюженту не грають. Адже перед читачем - громогласна сповідь. Серед якої пропостає біль розлуки... І аж нічого не здатне її приспати... Бо "зрослися удвох" двоє... А роз*єднати хто ж їх в силах... Мені здається, навіть останній ІМЕННИК тут безсилий...

За відступ від догм, завжди слід подякувати, як і за всяку самостійну думку... Тож поглянемо разом - із цього міркування - на фрагмент нового тескту "Вітер пише твір про нас" від Євгена Юхниці.

І зелено й похмуро – дисонанс:
Мов – рання осінь, та за відчуттями – літо.
Здається, вітер пише твір про нас,
Які могли б йти - поруч, але – лабіринти...

ID: 842230

Кожний художній твір мусить рухати роздуми читача далі. В усіх напрямках... Звісно, коли сам читач, як і автор твору, не хоче відстати від життя потоку... І якщо це вдається - вірш можна вважати твором мистецтва. За що подяка його творцю.

Яким чином слова, поєднані у рядки, стають цінністю показує Серго Сокольник у вірші "Дощ кохання"

На побаченні зли-
ва... Укриті кохання плащем,
Ми сандалі зняли
І за руку мандруєм дощем
(хай змиває сліди
Босих ніг цей чаруючий дощ)
Рідним містом сміли-
во озерами вулиць і площ
По зображеннях влас-
них фігур... І питання луна-,
Хто у світі найкрас...
НайкрасИвіший? Він? Чи вона?
Нам у відповідь до-
щик абеткою Морзе дзвени-
Вам підтвердить хто хо-
чеш- вони!!! Це, звичайно, вони!!!)))

ID: 842306

Автор не хоче змішати в одну купу різні теми. Тому ми ЗАВЖДИ на всіх 16-ти рядках бачемо ДВОХ під ДОЩЕМ... І нам НІЧОГО зайвого не треба... Адже не багатотемність і багатослів*я визначає вартість створеного продукту. А вірш - теж продукт. Продукт духовного вжитку. І коли він написаний майстерньо, він має необмежений у часі термін придатності. Із чим і вітаю автора та усіх відвідувачів сайту КП.

- Усі брешуть, - ділиться із нами свіжими враженнями Президент... Ібагато людей із ним погоджено кивають головами. Я не киваю. Поети, що сприймають своїми очами, душею світ і висловлюють бачене й пережита добротними рядками - не брушуть... І далко не треба ходити. Ось розкрив і прочитав новий текст Оксани Дністран "Передгзроззя"

Громовице, посе́стрице, вдарим,
Пошматуєм людський супокій,
Змиєм радісні дні і невдалі
У життєвий потік гомінкий!

Розтривожим, роз’ятримо землю.
Хто це зробить наразі, крім нас?
Як закінчиться завтра буремне,
При́йде сонцю всміхнутися час.

ID: 842310

Мені подобається. І я віддаю свій голос їй першим нині.

Цю зміну, навіть у зазначеному вище вірші "буремного завтра" вже нині змиває нова течія, бурревій свободи. Але ж тепер мова йтиме про "Епіфанію" від киянина Сергія Кузіна

У затемненому куточку метро
я бачу, як хлопець проводжає поглядом дівчину,
що проходить повз нього.

Його руки вдягені у суцільне татуювання.
Вона у великих навушниках, стає до нього впівоберта.
Згодом підіймає погляд та впізнає його.
Вони навіть обіймаються.

На біґборді написано "Зустрічай нове покоління...".

ID: 842279

У нашому суспільстві вже не рахують своєї праці поети. Час минає за хвилини. Як поїзди у метро. Запізнився, й не побачив. Не угледів цілого кіно про кохання нового покоління... Кіно, яке вчасно побачив, цілком визнав і, вірно оцінивши, вдало передав автор. Моє шанування...

Кожного за нас відвідують спомини. І хтось згадає, може й нас... Хотілось, аби не якимось капризним та зверхнім спогадом. А по-доброму. Ось, як це просто і хороше зроблено у вірші Руслани Сапронової "Я ПАМ'ЯТАЮ"

Я пам'ятаю, як бабуся говорила,
Що в мене ручки ніжні і тонкі
І щось зробити в мене мало сили,
Бо ручки ці міські, а не сільські.
Нема давно коханої бабусі,
Й матусі вже п' ять років, як нема,
І тонкі ручки загрубіли в русі,
Бо вже давно минула та весна,
Коли живі були всі і здорові,
Й здавалось, що так буде з року в рік,
Минали дні щасливі, кольорові,
Але такий короткий людський вік.

19.07.2019

Тут не йдеться розлога оповідь із довгими й гнитющими охами й ахами. Все, начеб то, дуже просто. Виявляється, зовсім і не треба найдужчого збільшення емоційного піднесення... Але щем душі присутній... Дякую авторці.

На жаль, час, можливості, місце на ресурсі і сам задум мого письма не дозволяє мені докладно спинитися ха розлогій характеристиці різних форм і стилей творів, що мені особисто сподобалися. Чи, буду відветрішим, творів, що мене зачіпили - не полишили моє бажання читати марним... Відзначу, що найбільшу увагу хотів приділити віршам про кохання. І тут, здається, все зрозуміло. Поезія без живого кохання унеможливлена вже апріорі... Більш нерозвинені твори я полишав поза увагою читачів. Адже ХОЧЕТЬСЯ зосередитися на ГАРНИХ текстах. От і нині - раджу новий вірш "Осінні ілюзіі" від псевдоніма Сонячна Принцеса

А що, коли завтра — зима
постукає в наші вікна,
мій пане, а Вас нема?!
До холоду я не звикла...
Летітиме білий сніг,
тремтітиме небо сіре,
згаснуть поволі дні
наших прямих ефірів.
Чи будуть ще сни про Вас?
Чи будуть порожньо-чорні?
В каміні вогонь погас,
мов нас не було сьогодні.
І завтра не буде, і
вчора не було, просто -
намарились Ви мені
з любові, а чи зі злості...
А за вікном туман -
ми нині найкращі друзі.
Тліють в сумних димах
осінні мої ілюзії.

ID: 842396

Лірика кохання - то і є миттєва віртуалізація почуття й перестороги... Так, що перший рядок б*є у саме серце: "А що, коли завтра — зима..."
Поезія вкрай вдала! Поглянь, читачу, усі низьки слів такі ясні, що не можна не зрозуміти їх... А втім, критики ресурсу КП, очевидно, не зрозуміли їх, поки що... Я вирішив цю критичну прогалину позитивно. Браво, Сонячна Принцесо!!!

Хорошим зразком короткого віршу може бути твір "Вуха горять" від псевдоніма Мандрівник (а)

Вуха горять -
хтось пліткує про мене,
перебирає до кісточок
кожен мій крок на Землі.
І пожежна частина дрімає,
сплять її вартові.
Лиш прохолодою дощ накрапає -
гасить пристрасті.

ID: 842504

Ось якого "вшанування" вогнегасимого можна очікувати кожному з нас... Звісно, коли на поміч прийде дощ... Дощ, що своєю, майже святою водою, полегшить, а, може, й змиє людського злобажання перебирання кісток лихослів*ям прагнення... Дуже кмітливо про пожеників... Браво!

А теритрія кохання все ж бере своє. Із прошарку новорозміщених віршів, у цій царині уподобав собі "Дощовий вірш" від Анни Клименко

А дощ звучить бентежним камертоном.
І кожна крапля - це сумне знамення,
Що знов мовчатиме мій телефон.
Неначе ти забув моє імення.
А може, це не я шукаю твої рими?
Не я так вогко дихаю тобі в потилицю.
Не я чекаю опівнічну зливу,
Аби під парасолями дерев
Чи під одним з байдужих ліхтарів
Тебе, мов дивне марево, зустріти.

ID: 842502

Тож, бажаю талановитій авторці аби її відкрита заява не залишилася без позитивної відповіді того, хто блукатиме у пошуках свого кохання під байдужими ліхтарями...

Як стало мені відомо цей твір буде оприлюднено на сторінках журналу "ДНІПРО". Поживемо, побачимо...

А задля розрядки літньої напруги - можна послухати пісню мого товариша: https://www.youtube.com/watch?v=3ozVTmjMmic&t=23s

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840546
дата надходження 01.07.2019
дата закладки 27.08.2019

Олена Жежук

Фатальне

[i]Прощання схоже на знищення,
ще нам залишаються постріли…
Анна Багряна[/i]

Мої зорі були не віщими,
Мені мало повітря в просторі.
Мої пошуки марно знищені –
У прощання фатальні постріли.

Наші ночі і дні змарновані,
Бо розлука – раба несправжності.
Ланцюгами надії сковані -
Ми приречені недосяжності.

Нам недолі сказати б: Годі бо!
Та в серцях лиш одне спустошення.
У розлуки немає сповіді,
У прощання немає прощення…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821152
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 21.08.2019

Мандрівник

Ми помремо не від старості

Ми помремо не від старості,
а від шуму : автомобільного,
сигналів мобільного,
шоу телевізійного,
електрочайників,
газонокосарок,
болгарок,
дрильок,
кавоварок,
мікрохвильовок,
пил моторових,
відбійних молотків,
слів моторошних,
людських скандалів,
новин трагічних,
пліток істеричних,
собачого гавкання,
воронячого каркання...
Нагадайте ще від чого -
тільки не шуміть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843714
дата надходження 01.08.2019
дата закладки 18.08.2019

viter07

Лишатимуся другом

Всміхнися,
і тихесенько засни!

Нехай весна
розвіє твою тугу,
як вітер –
жовте листя восени,
бо я завждИ
лишатимуся другом...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322801
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 03.08.2019

Ірина Кохан

Живі мерці

Скажи, куди іти, куди втікати?
Хаос життя затягує, мов смерч.
Ми просто душ чиїхось дублікати
Тих, що раніше зважились до втеч.

Ми просто бранці власної зневіри,
Такі собі мерці, нехай живі...
І поки весни стелять саван білий,
Осінній сплін дзвенить на тятиві.

Ми добровільно йдем на ешафоти,
Нема страху, здались за мідяки,
Забули, що гріх Каїна навпроти
І, що живем не ДЛЯ, а ЗАВДЯКИ.

І часто так, рятуючи тілесне,
В рідкий азот занурюєм думки.
Та крига з душ все рівно колись скресне,
Хай не сьогодні, хай минуть віки.

В один кінець квиток, і все по тому,
Що буде далі - неважлива суть.
Живі мерці по колу золотому
В хаос життя вростаючи, ідуть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834591
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 31.07.2019

Ірина Кохан

Джаз

Ранковий сплін, дощу прозорий сум.
І Ви мені згадалися одразу,
І пронизав єство солодкий струм,
Предивна мить розхмареного джазу

Вас привела у пам*яті сюди.
Повітря пахне спокоєм і дивом,
А дощ цілує листя лободи
І зазирає в очі голубливо.

А я мовчу, так боязко словам,
Вони бояться тишу спопелити.
І замість мене дощ розкаже Вам
Про біль і щастя виплеканий диптих.

Все голосніше плаче вогкий джаз,
Ловлю на слух оцю поліритмію.
Мені так лячно мріяти про Вас...
Й забути Вас, напевно, не посмію...
19.07.2019.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842880
дата надходження 23.07.2019
дата закладки 29.07.2019

molfar

Привіт тобі, омріяна царівно…

Привіт тобі, омріяна царівно!
Ти хоч–не-хоч,
а дощ всерівно йде.
Весна у серці – небагатослівна,
І слів нам
так бракує де-не-де…

Привіт!
А у гаю – зелені віти
і квіти на святилищі.
Щемить…
Безвітряно.
За мить затерпне літо,
бо лід наш – темним обрієм...

Гримить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787291
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 26.07.2019

molfar

Лиш одна…

Спочатку – дощ,
а далі - піде сніг –
густий і безконечний...
Все накриє.
Дерева змовкнуть.
У холоднім сні
впаде останнє листя -
і зімліє.
Настане нескінчено довга ніч.
Безсонна ніч,
проведена без тебе...
Загублю погляд
в мерехтінні свіч,
пошлю молитву
у холодне небо,
бо відчуваю:
завтра – вже зима...

Нехай тобі щастить
в морознім світі!
У ньому ти для мене –
лиш одна -
єдина згадка
про гаряче літо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382866
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 24.07.2019

molfar

Лиш одна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382866
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 24.07.2019