я смог себя от рабства защитить...
поклявшись...себе клятвою простою....
просить не буду...
верить...
и любить...
и обрету свободу...
над собою
и очень долго в этом мне везло
я даже стал лечить... чужую Юность
пока не разглядел Твоё Лицо...
и в пепел превратилась
моя мудрость...
...........................................
я так устал ...от холода зимы.....
проник он в сердце....
и поранил Душу...
и наше Ты... уже звучит как Вы....
и только боль....
в словах... течёт наружу
мы встретиться должны
чтобы Любовь спасти....
почувствовать её... прикосновенье....
как дань...
себя...
мы будем ей нести
расплавив серость...
в сказочных мгновеньях.
..............................................
я задыхаюсь без любви...
как в штиль на море паруса....
и от сжигающей тоски.....
меня спасут твои глаза...
вот фотография твоя...
мой мир мечты на ней очерчен...
пока ты ждёшь....
...обнять меня...
я Несгибаем....
и Бессмертен.
...................................................
Я знаю наша встреча состоится...
и после адаптации зрачков...
мы сможем вдруг...
опять разговориться...
войдя в реальность....
из страны стихов.
мы придумаем вместе ...
фантазии счастья...
а касаньем проверим...
безумные сны...
и заполним любовью
остатки сознанья...
между нашими Я
растворёнными в МЫ
мы узнаем как пахнут
зовущие губы...
как желанье сочится
из глаз ...
как из ран...
мы...
сегодня...
... и вечность....
с тобою забудем...
и вселенная будет
завидовать нам.
...................................................
побудь ещё немножечко ....чужой....
дай пережить... Затменье.... Нетерпенья.
твоё прикосновение....
рукой....
и вечность....
превращается...
в мгновенье.
..................................................
Ты столько раз дарила мне Себя.....
свою улыбку ласку и надежду.....
а я как в первый раз.... хочу Тебя.
и Голод....
по Тебе....
сильней чем прежде.
*****Петро Кожум'яка - …ЧУЖОЙ! - (пародия)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680769
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 31.10.2020
Міцно тримай і поряд іди,
Не відпускай моєї руки.
Бачиш позаду наші сліди?
По небу малюють щось літаки.
Чай у горнятку, я за вікном.
Пишу, хоча й тільки пішов.
Замріяно все сидиш за столом.
Цікаво, коли ми зустрінемось знов?
Порожня дорога, сигнали, гудки,
І кожна мить, наче віршів рядки.
Кров'ю течуть червонаві нитки.
Твій дотик зі мною, ти мої думки.
Коли ми удвох — щаслива мить,
Нехай у серці щось ніжно шумить...
22.12.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863254
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 01.03.2020
мій скарб?
що найдорожче?
про що насправді мрію я?
ви забирайте славу
й гроші,
мені — тепло, любов, сім'я.
мій скарб...
— це жовті рідні стіни
і чистий простір за вікном...
нехай там буря і руїни...
пов'є чомусь своїм сукном
журлива, сонна Україна.
мій скарб —
тримати твої руки і коліна,
коли ти спиш плекати сон,
і не лякає завтра зміна,
чи їх десятки, чи мільйон.
мій скарб —
життя, вогонь, свобода,
річки й безкрайнії степи,
ліси й замучена природа,
сліди маленької стопи.
10.01.20 ©Стася
(Максим Стаськів)
(Maksym Staskiv)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865784
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 01.03.2020
мій внутрішній світ – обмежений
земною важкою брудною працею
з усіх чотирьох боків.
ти кохала мене з якоюсь невідомою досі енергією,
– я про нього забув, а згадав,
що у мріях до тебе від початку віків летів;
– а тепер ми замешкали вічність
і навіки пішли знов в відкритий космос.
тут, мов вітер єдино, чи буря, ми вдвох
сміємося так просто, бо смішно,
а впадаємо в світ так безгрішно,
та ще й плачемо так невтішно
лоб до лоба, мов третя особа, –
аж здіймаємо там на землі велетенські хвилі:
спільні очі у нас, і лиш кліпнувши раз,
ми ковтаємо цілі милі.
небо не може впасти,
неба не можна вкрасти.
дитино, так і ми теж не можемо впасти,
а смерть взагалі нічого не означає;
а як втомишся й будеш сонна,
перелякана, змучена чи забобонна,
я зможу тебе спасти,
підхопити і точно на місце вкласти;
а як я – то нічого. я не впаду –
а лиш можу, як п'яний, у квіти в твоєму саду.
отоді вимагай, щоб просив пробачень
10000 разів за кожну квітку.
ну, ти знаєш: слова мають стільки значень!
– особливо тепер тут, як в ліжку, улітку;
а іноді все то нічого не означає:
просто так для краси, мов метелик, літає,
і тоді все майбутнє – на зворотному боці медалі,
чи місяця;
ну, а ми – подивилися, подивувалися
та регочемо: що ж буде далі?
о, ми плавали, мов два айзберги, в зоряному океані
– і не танули, і не тонули. так і довіку було б,
коли раптом наскочили на цю землю веселі та п'яні
лоб до лоба. отак, моя люба: а в кого міцніший лоб?
звісно, в нас, бо нас двоє. отака вона бідна, земля!
кажуть про неї, так само не може впасти –
може, змінить орбіту, а може, розліпить ласти
та збудує на цю халепу щось нового такого,
як за прикладом та настановою
ноєвого корабля
за твором: baby, it can't fall, iggy pop
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745024
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 06.02.2020
я не міг би цього уникнути
з нею, моєю китайкою –
так я її називаю. а без неї –
не можу ніяк.
я без неї руїна, уламок, огризок,
що нічого не хоче, а все хоче знов
чути, як б'ються серця
лютим оглушливим громом, –
бачити, як б'ються дві зірки,
що не змогли розминутися в космосі.
я без ладу недоладний без неї,
моєї дівчини-китайки.
прокидаюся, бачу: її немає.
ох, а ліпше б я слухав,
як з оглушливим гуркотом б'ються серця,
бачив, як розбиваються
в космосі тут і аж там,
і аж там два сонця,
що ніяк не могли розминутися.
не дивіться на мене й не слухайте:
я такий трагік без неї! філософ марлон брандо.
та якби мені лиш поглянути
та побачити мою маленьку китайку –
тоді вона повірила б, що не бачу кругом нічого,
коли бачу її. це правда.
бо вже й так все тиняюся містом,
наче – мамчина, кажуть – свята корова;
все то якісь феєрверки, салюти, свастики
вибухають, свистять, сиплють іскрами в голові
– і кожному ясно, хто поздоровкається,
на кого я хворий. а в очах білий біль і розпач,
і полярна холодна зірка, й ніч,
і полярна страшна сліпота.
китайко, моя ж ти маленька!
не ховайся, бо я тобі точно кажу:
розтрощу й поламаю все, що ти є,
але й дам тобі дещо: моє телебачення,
дам тобі сині очі дивитися просто на небо;
дам тобі декілька тисяч людей,
що можуть правити світом
– і коли я аж так починаю дуріти,
вона, мов дитина, сміється:
[i]ох, помовч. та замовкни, замовкни!
цить, кажу, цить. мовчи[/i]
за твором: china girl, iggy pop
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744943
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.02.2020
ти в золотому сяйві. всяк, хто тебе побачить,
здогадається, хто ти та звідки.
чари в твоїх очах. не дивися на цих людей.
а ви – будьте чемні та милосердні свідки:
не допитуйтесь, не докучайте,
бережіть ваші очі, гей-гей!
їм цікаво, де я тебе знайшов –
як пояснити, що значить твоя незбагненна любов?
ти стоїш на горбі й озираєш цей світ: він твій,
моя блискавко, –
не пали його зовсім, не пали його п'яних мрій!
я намагався тебе зрозуміти, – намагався робити так,
щоб усміхалася. ти усміхаєшся,
дівчино, усміхом тихим, незлим, безборонним;
ти рвеш мені серце дотиком, подихом ніжним, сонним;
твої вуста – вогонь; ти танцюєш
в мерехтінні святих ознак;
ти опікаєш і спалюєш довірливу грішну душу.
о моє серце, звідки ти – дуже далекий шлях.
хочу тебе допровадити
додому, – а навіть мушу:
бачу своє божевілля, блискавко, в твоїх очах.
ти руйнуєш мій мозок. ти відкрила мені таке,
про що ніхто не чув, бо то не з цього світу.
що з цим робити – не знаю; вірю тобі цілковито:
ти даєш мені мудрість, ти заводиш мене на слизьке.
я так тебе люблю! знов танцюєш тепер,
мов блискавка, що залетіла в мій мозок,
мов ластівка через кватирку:
вас двоє чи скільки? хоч би я зараз не вмер!
веди мене зараз, веди мене геть, моя зірко:
я знаю цей шлях, здається. ми ковтаємо зоряний пил,
ми шукаємо давню вітчизну на згарищі наших світил
за твором: fireball, deep purple
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748901
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 06.02.2020
писав би я листи тобі щодня
та запихав у пляшку з-під горілки,
а надвечір 31 грудня врочисто кидав у море:
неси, моя хвиле, аж ген до туреччини.
пишу й пишу. шкода чорнила, а так – нічого не шкода
ви, безперечно, дуже мила, хоч і невірна, як вода.
ось я вийшов на подвір'я – бачу там таке сузір'я:
одна зірка, й більш нікого – дайте, тітко, золотого
знов я вийшов на подвір'я – бачу там таке сузір'я:
одна зірка, більш нікого – й така гарна, що їй-богу.
є плями й на сонці, й на грішній землі.
вже зорі он сяють в вечірній імлі.
сказав поет з маари: коли коханій сумно,
то значить, так їй треба. журитимуся й я,
бо ліпше то, ніж плакати. ой, як же ж нерозумно
ховатися у хмарах, зіронько моя
де знов ви, де? – на кого жде
тут серце щире, хоч би не пропаще!
покинути б тебе напризволяще –
та якось боязко, й поезія не йде;
і знов я, витріщивши очі, блукаю світом серед ночі:
шукайте правди, добрі люди:
сюди якраз приходьте звідусюди,
бо й я собі, заливши очі, шукаю правди серед ночі:
лічу зірки, волаю матом – і все то згідно з шаріятом;
чи ні? я, вирячивши очі, вірші волаю серед ночі!
коли почну співати матом, приходьте завтра з адвокатом.
аж утомились мої очі, людей шукавши серед ночі.
засну, де впав – знайду під ранок
не поетес, то хоч коханок.
це не світ, а якесь невеселище;
не вірші, а ліричний погром.
чи у всіх тріюмфальне похмелище,
чи лиш в мене похмільний синдром?
це так невесело: старатись за обох,
немовби ти й до себе збайдужіла.
не бійся, не дурій: нас любить бог,
– любімо й ми його: це ж досконалість, мила.
старі слова запіснявіли,
нові – на музику лягли,
а сам – сиджу без сну й без сили
– це вже було? невже? коли?
танцюйте, куми та сивіли!
ви грали – ви й перемогли.
мої слова запіснявіли –
німі на музику лягли;
так пропаду без сну й без сили
не знаю де, забув коли
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737976
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 24.01.2020
маю нового велосипеда: то дуже добрий велосипед.
ти можеш ним просто кататися,
а можеш і мчати конкретно, та все вперед і вперед
з корзиною на багажнику, дзвоником,
а ще ж навіть дзеркальце є! –
все тобі гарного настрою, і респектабельности,
і впевнености в собі додає.
ти можеш брати його у мене коли завгодно,
він крадений – та то не страшно, й кажуть, страшенно модно.
ти дівчина, що дуже добре ладнає з моїм захаращеним світом.
дам тобі будь що схочеш, бери собі майже все,
ти дівчина, що популярність і славу,
і репутацію, й гроші мені принесе.
також я маю начальника-гнома:
то постать, хоч малопомітна, та широкошпарко відома –
зможеш його духопелити й бити,
і катрупити, і упосліджувати, і непомалу гнобити.
він паскудний, мов кіт, а так, загалом, нічого:
помірковано шолудивий і кульгавий на ліву ногу.
ти дівчина, що безперечно ладнає з моїм недоконаним світом.
дам тобі все, що схочеш, і навіть майже все.
ти дівчина, що популярність і славу,
і щастя, і гроші мені принесе.
ще я маю армію пряникових чоловічків:
і той чоловічок, і той, і той –
з них кожен – ромео, отелло, і гектор, і безименний герой,
що ненавидить і лицемірів, і книжників, і рушничків, і п'яничків,
і навіть гиндиків, і гнидликів, і все, що за приклад даю:
бичків, кабачків, полуничків і хничків;
а тебе – шануватимуть, заради тебе
накладуть головою в бою.
ти дівчина-світло, що дивостайно ладнає з моїм суперечливим світом.
дам тобі все, чого схочеш: в мене є майже все;
ти дівчина, що популярність і славу,
і радість, і гордість, і гроші мені принесе.
маю також в себе вдома підозрілу мишу.
вона мені забезпечує абсолютну тишу,
ти зватимеш її, як схочеш; я її досі зову своєю
мишою-хранителькою-музою віршомузею,
а музей – то моя славнозвісна хата, що продається,
а продасться лиш, може, українській державі, здається.
ти дівчина, так, – що так милостайно ладнає
з цим моїм, бляха-муха, яким? – не залежить яким, та все світом.
дам тобі все, що я маю, і навіть більше, ніж все.
ти дівчина, що популярність і славу,
і натхнення, і гроші, і чаю мені принесе.
тут є кімната, що в ній маю звичай
то дрімати, то чаювати, то з музиками слухати,
як бородатий письменник вирушив в море сам,
без нікого ловити якусь там риму.
схочеш – бери й письменника: чесно тобі віддам,
хай буде наше. ходімо ж, обидвоє вдвох увійдімо
до нової історії майбутнього добросусідського людства;
а теперішнє – лиш підлатаємо, визволимо
та врятуємм від жмикрутства, смутку,
і лукавства, й самого лукавого, й нежитю, і марнославства,
і нудьги, й кочерги, й золотухи, і глупоти, й недовірства,
і від морально-фінансово-ідеологічного банкрутства,
і від такого-всілякого малоприємного звірства.
– і від ліро-епічного зрадництва, і від трагічної пози –
лиш залиш йому трохи нехлюйства та життєво-потрібної прози
за твором: bike, pink floyd
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738114
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 23.01.2020
Зорі падати не хочуть.
Ліхтарі, немов маяк.
Як забути твої очі,
Не збагну чомусь ніяк.
Тільки вітер, дощ дорога,
Як сказати все вживу?
Знову дивлюся під ноги,
Сам до себе говорю.
Грію душу — теплий светр,
І молюсь, щоб випав сніг.
Не відходь навіть на метр,
Я люблю твій щирий сміх.
Зорі падати не хочуть,
Засинай, кохана С'ю.
Вже втомились твої очі,
Тобі ніч віршами в'ю.
05.11.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
(Maksym Staskiv)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855616
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 14.01.2020
Be mad at me,
Be weak and strong.
You know I'm lying all along.
You know I tried to kill myself.
Your picture's hidden on my shelf .
Remember me in mirror's view.
I've been so high to see you Sue,
But you don't look me in the eyes.
My hurt slowly turns to ice.
You hate me, cause I left you there.
Sometimes you say that I don't have soul.
They've always laughed, I've never cared.
The worst is to leave without goal.
I've lived to write, to hear your voice
But now I don't have any choice.
So baby put records on,
The worst in living — die alone.
24.11.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
(Maksym Staskiv)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858894
дата надходження 23.12.2019
дата закладки 14.01.2020
Неделю страдать, позабыв обо всем на свете,
и тупо листать, не читая, свои стихи...
Ни сна, ни покоя, лишь только мурашки эти,
сплошным наказаньем по телу за все грехи.
Ведь знала, что он бессердечный, холодный демон,
что тянется следом разбитых сердец полно,
бороться с его обаяньем - пустое дело...
Умела на место таких она ставить...Но
понятно ей стало, что здесь не типичный случай,
когда он на ухо шепнул ей какой-то вздор,
касаясь щеки подбородком своим колючим,
и сотни мурашек по телу прервали вдох.
С тех пор в голове у неё беспорядок полный,
а сердце, как птица, посаженная в силки.
Из той вечеринки она ничего не помнит,
лишь дикий восторг от небритой его щеки.
Дрожащей рукой достаёт телефон из сумки,
и, с ужасом вспомнив довольный его смешок,
она нажимает на « вызов » в своем "Самсунге ",
себя проклиная за этот душевный шок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850083
дата надходження 02.10.2019
дата закладки 07.10.2019
Как в воду канул: не звонишь, не пишешь...
Одна...Лишь тени пляшут на стене...
А за окном дожди буравят крышу
и душу выворачивают мне.
Дрожит фонарь от сырости простудной,
сутулится прохожий под зонтом...
Дни без тебя текут печально-нудно,
и всё вокруг: не к месту, не о том...
Я повторяю сотни раз невольно,
представив, что гляжу в твои глаза:
- Ты не звонишь... и мне совсем не больно...
Я умерла... так много дней назад. -
А телефон рука упрямо греет,
в нем жизни нет, но я чего-то жду...
Старею, знаешь, как и все, старею,
у осени своей на поводу.
На сердце ощущается усталость,
а телефон предательски молчит...
Ты позвони...Ну сколько нам осталось! -
огарок лишь, от жизненной свечи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850298
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 07.10.2019
На жизненном пути из всех мужчин,
которыми Судьба нас окружила,
есть тот один, кто снится нам в ночи,
не важно с кем в постель бы ни ложилась.
Есть тот, о ком сама с собой молчишь,
кто, может быть, и сам того не зная,
унес с собой заветные ключи
и запечатал дверь земного рая.
Вернётся он к душе твоей нагой ,
кого бы ты ни встретила в дороге,
не важно даже, если тот, другой,
все звёзды положил тебе под ноги...
А ты в ночи слезами без причин
подсолишь вкус чужого поцелуя...
И образ, одного из всех мужчин,
появится, тобою призван...всуе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850718
дата надходження 07.10.2019
дата закладки 07.10.2019
[i]І хай мине хоч тисячу літ
усе повториться знов :
хмар бентежний привіт
та чиясь наче моя любов.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841635
дата надходження 12.07.2019
дата закладки 07.10.2019
Себе щасливим можеш ти назвати?
Або сказати, що воно таке?
Ніхто мені не може розказати,
Для кожного це слово щось своє.
Для когось щастя - розкіш і багатство,
Комусь - увага тисячі жінок,
Або себе віддати у мистецтво...
Для мене ж - серед ночі твій дзвінок.
І тільки твій тихенький голос чути,
Ти наче поряд, десь там в темноті.
Так хочу я з тобою поряд бути,
Щоб ти не залишалась в самоті.
Мені розкажеш як тобі погано,
Тебе нервують друзі і батьки,
І що тобі вставати завтра рано...
А я складаю ті слова в рядки.
І зразу забуваю всі проблеми,
Всю біль, яку приносила мені,
Бо зовсім не важливо з ким і де ми,
Як голос твій лунає в голові.
А потім тихо скажеш "На добраніч,
Ти вибач, що відволікла від сну".
І хоч то вже давним-давно за північ,
Тепер, мабуть, не скоро вже засну.
18.07.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842378
дата надходження 18.07.2019
дата закладки 18.07.2019
Зажмурив глаза на ходу, лишь представь,
Как идешь по своим же окаменевшим следам,
И окружающая среда
Перевоплощается
В твой личный
Чистый
Четверг.
За отказ от придуманных воспоминаний
Тебе предложат ремонт часов и минут,
А твой карточный дом конфискуют,
Затем разделят его
На несколько
Частей
Речи.
Сорви потрепанную маску вместе с кожей
И выдохни стихотворением
Вопреки и назло всем ветрам,
Не гулявшим в местах,
Где нас юных
Учили
Смеяться…
Автор картины Brian Hugh Warner (Marilyn Manson)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826964
дата надходження 26.02.2019
дата закладки 18.07.2019
Дивлюсь на світ дорослими очима.
У ньому не залишилось краси.
Куди поділася допитлива дитина,
закохана в навколишні ліси?
Де загубився настрій світанковий
і щирі радощі вечірньої зорі?
Вже й навіть свята не такі святкові -
практичні, мов безпристрасне журі.
Цинізму ширма серце затулила.
Печаль утрат зробила кам'яним.
Любові намертво скувала глиба крила.
Завітні мрії зникли, мов примарний дим.
Немає радощів. Й печалей теж немає.
Згадати й важко як це бути молодим.
Неквапно душу будні виїдають.
То скільки зможу бути ще живим?
Жадаю знову закохатись в ранок.
Бажаю вистраждать і вирадіть життя.
Кохать бажаю і бути коханим.
Й колись як друга стріти Небуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829374
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 15.07.2019
Інші зможуть, що ти не зміг.
Скажуть те, чого ти не сказав.
Пройдуть там, де ти збився з ніг.
Проб’ють мур, що тебе зламав.
На вершинах, що ти не скорив,
Чийсь чужий майорітиме стяг.
Обігне хтось крутий обрив
Там, де ти не здолав свій страх.
Тож гартуйся, кріпись, терпи
І тримай в голові одне:
Руки хай опускаються в них;
Ти – це той, хто всього досягне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835774
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 23.06.2019