Ти ніколи не зможеш роздивитися усе небо,
Спіймати його хмари чи місяць у воді, як один
З персонажів п’єси. Все, що ти можеш це
Стояти осторонь і передавати історію,
Що можливо розпочинається листівкою
Чиєїсь посмішки, або й шаленим реготом,
Як це було в далекому дві тисячі восьмому
Коли повінь розлилася набережною і мостом
Кинулася тріщина.
Як вона реготала!
Різкий випад жарту гострим вістрям звільнив
Куліси вуст і три десятки персонажів вийшли на авансцену
Кланятись публіці.
Обличчя її побагровіло від нестримного сміху,
Що хвилями накривав мол і заливав салон по продажу стільникових телефонів.
І навіть головний консультант — її чоловік, не міг заспокоїти
Чемну менеджерку банку, затягнувши за ширму позаду стелажів.
Клієнти поспішно покинули магазин, а вона все заходилась і заходилась
Відчайдушним, нестримним, тваринним реготом
Від якого хапали дрижаки.
Ось тоді він і вийшов — її чоловік, головний консультант, щоб глянути на мене
З міцно затисненою щелепою.
Для нього я був злочинцем — тим хто вразив її шпичаком дотепу,
Чи коли бажаєте розлоскотав вразливий океан
Зчинивши гігантські хвилі.
Його запитання було риторичним:
«Що, запав на мою дружину?»
«Та, ні», — відповів я, почувши у словах консультанта
Звук з яким зрізають квіти.
27.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027501
дата надходження 29.11.2024
дата закладки 29.11.2024
Згодом усе проходить.
Ніч стає чорним опалом твого погляду,
Деревеніє небо
Осипаючись трухлявим пилом невідворотного
І якби не трагедія,
Якби не трагедія –
Ти б не шукала легких шляхів
І якби не комедія,
Якби не комедія –
Ти б зодяглася в обурену Лісістрату
Задовго до початку нового тисячоліття.
А так, —
Ще один вірш,
Що лоскоче твою гординю
А так, —
Ще одна ніч виблискує чорним опалом.
21.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005274
дата надходження 08.02.2024
дата закладки 18.02.2024
Вона мене забула, чи вдає,
Що й свій неспокій обертає в тихе
Злягання совісті із пристрастю до тих,
Що не спроможні розпізнати лихо,
А в серці помислів від розуму лихих.
В їі очах мовчання, незворушність,
Удавана, свідома темна гра.
Покірна суть душі її співзвучна
З ягням жертовним, з гордістю ж гора.
Безплідна мука бавити бажання
В колисці сну, любові вперекір,
Дійти до краю?! Що ж, і край кохання,
Буває теж вправляється у грі
Коли усе в чорнильній рисці скреслить,
І дух, і спів, і радість спільних п'єс.
Вагітні словом, люблять, вище честі,
Але для слова їм потрібна честь.
04.11.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974444
дата надходження 20.02.2023
дата закладки 21.02.2023
Хоч сотню раз розбий своє чоло
Об стіни струнних. Небо контрабасів
Зриває вітром листя партитур
Веде смичком і так буває - з часом
Звикаєш до всього. До грому, до литавр,
До пригоршні, що закриває очі, до
Симфонії життя. До тих, хто звуком став
У твоєму оркестрі. Врешті в ноті
До, знайдеш своє теперішнє, опісля
Як раптом обернешся - прозвучить
Уся мелодія, без слів велична пісня
Історії. Історія. Здається, що вона
З прозорих хвиль, нитками слів прозорих
Вібрує океанами. Вода, ховає таїну,
Як неповторність - її мотив шукає глибину,
Яка до тебе вічністю говорить -
Холодним небом космосу і до-
Дає божественну іскру любові,
В якій щасливим серцем потонув
Над бурею симфоній, партитур.
О знай, моя подруго, я з тобою
І чую серце зболене твоє,
Що скрипками звучить і п'є гобоєм
Благальні схлипи, як звучить кларнет.
В руках твоїх 2 аси, наче сонце
Яке вкладає прихвостень тобі,
Коли зневірившись ти крикнула: плати,
І плата - мізер, смерть його в долонях,
Як і твоя. Симфонія звучить
І скрипки гладять хвилі, наче пальці
Лоскочуть всесвіт спалених долонь.
І ти ще віриш. Я ще вірю. Знаєш,
Яка в тобі стихія пломенить!
Жіночий дух, як стиглий м'якуш хліба,
І спалена ти в сотий раз гориш,
Ображена, обманута безвір'ям
Близьких тобі, але таких чужих.
19.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973614
дата надходження 12.02.2023
дата закладки 13.02.2023
Це не просто плаття,
А цитата любові,
Фільму,
Епохи
Кімнати,
Арт-нуво.
Я здається, що
Стану апострофом
Твоєї любові – любов’ю,
На білих та списаних сторінках
Розкішного тіла
Твого.
О так, це не просто хода
Ошатної Жінки,
Каліграфія юності,
Розмашисті виверти
Рук і голодних поглядів,
Прекрасне письмо
Голосних і протяжних
Речень
Де крапки подібні на афини
Під листком.
Ти більше належиш мені,
Як собі.
Попри твою недоторканність.
Я пишу, розпорюючи поглядом
Цитатник твого плаття
По швах,
Готуючи лекала для нового,
Але поки що:
Я чіпляюсь за твою наготу поглядом,
Як дитина за спідницю матері.
Поезія округляється,
Набирає ваготи легковажності,
Наче підносить догори палець
Затуляючи сонце.
Ти робиш крок,
До колосу на глиняних ногах.
Тоді ще один.
І ледь погойдується шибка за дерев’яною рамою вікна.
Крок третій,
Наче долоню
Підносиш серце
До гарячої лампочки
Відчуваючи жар прозорої одутлої груші.
Ще один, ще один крок
І світ об’єднав і возніс
В одну із кімнатних формул
Хневідомого + тіні на підлозі + ледь відчинене вікно у квадраті
З шумовинням сказистого вихору напроти грозового неба + трепет
І зрівноважує поезією Ацефала.
Все найважливіше відбувається випадково,
Тільки тому, що ти цього хотів.
Хвиля її молодих стегон омиває береги спраглих островів нещасного Конкістадора.
В повітрі приємно пахне випраним одягом, гаряче повітря змішується
З холодним подихом її парфумів. Добре, що відсутній запах кави.
Вона рвучко кидається, щоби перебігти велосипедну доріжку
Кинувши оком на світлофор, та заглядаючи в свій телефон,
Мріючи про можливості тридесятого царства.
Ці миті вилітають розкадровкою сонячних спалахів.
Плаття її ледь закопилюється вітром догори, —
Класичною складкою банальних Діонісій.
І цей ритуал поезії, ходу спалахів я бачу протягом подорожі до центру міста,
Мов квітневі стації на стінах нефу.
- Вона видихає гарячий грудневий пар і показує тату на шиї. Це ієрогліф. Погляд дитини з проколеним носом.
- Вона часто вживає обсценну лексику і кидає хтивий погляд в кафе.
- Вона ненавидить чоловіків і мститься їм, обманюючи сподівання.
- Вона думає про самогубство. Бачиш її біля храму де ця хтивість змінюється на сльози, але так потрібно, ти знаєш, що вона не втече від самої себе.
- Вона хоче дітей. І вишиває ангелів.
- Вона ходить в танцювальну студію, вивчає бачату.
- Вона тягне у кіно на безглузду комедію з малоросами. Скоро вони плакатимуть.
- Вона дивиться на тебе і цілує, рвучко, з натяком.
- Вона вирішила все контролювати, наче тестує свою вдосконалену жіночність.
- Вона у вікні поправляє бретельку сукні і вловлює твій погляд.
- Вона показує свою квартиру, куплену їй батьками. Шостий поверх скидає її маску, вона обіймає з тим хтивим поглядом, яким вказує на ванну.
- Вона цілує. Гарячі, але солоні вуста. Так наче бачата запеклась на їх повноті.
- Вона накидається, повстає, розправляє плечі, вигинає спину. В округлому м’якому тілі її проглядається еротична цинічна пасія, що поставила собі мету. Навпроти ліжка вишиті ангели.
- Вона лякає і відштовхує. Потрібно іти в ніч, тікати. Нічого вже не змінити.
Дзвенить талант мого таліону твоїй зраді.
Циркулем ніг, кроками, що свідчать про готовність до шлюбу,
Як написано в одному арабському трактаті — тікати через вільготні вулиці
Світанкової, осінньої площі.
Але втечею нічого не змінити.
07.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964704
дата надходження 04.11.2022
дата закладки 26.01.2023
Переплети моє ім'я із травами,
Втопи у хвилях втомлених за день.
Світи йому загравою
Кривавою
І цілься ним в ненависну мішень.
Перев'яжи моїм ім'ям розпущені
Куліси вечора чи талію свою.
Звільни від нього душу
Перемучену
Читаючи поезію сумну.
Носи його із хрестиком, без розпачу.
Ім'ям розпалюй темряву печер,
Але своє у вибухах
Розпечене
Піднось над світом праведним мечем!
16.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956592
дата надходження 16.08.2022
дата закладки 21.01.2023
За словами, які витікали з відкритих ран
І за тими, яких не почула колись від мене
Привідкриється світ, що вкриває вологий туман
Захаращений світ від обжитої ойкумени.
Ти зачуєш птахів і сполохані порухи крил
Як гірлянди роси тихо скрапують. Наче зітхання
Вчуєш легіт, який промовляє між стріп’ям листків
Напівсонні слова, заціловані від кохання.
Їх знайомих тобі буде безліч та більше таких,
Що витатимуть десь, наче поруч, але безпросвітно;
Не торкнуться ні вуст, ні твоєї блідої щоки,
А зів’януть вони у холоднім, лункім безвітрі.
07.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968647
дата надходження 18.12.2022
дата закладки 19.12.2022
Повір її не буде більше там,
На сторінках – між слів «тобі» і «безум»,
Не вигнеться овал її стегна
З чуттєвості написаних поезій
В подобу жінки з поглядом – між «я»
І «світ» в якому світ знаходить плоскість
Мого натхення, голосу, ребра
В підніжжі ніг до темного волосся
Її страстей. (Моїх, моїх страстей
Де я кричав: візьми моє життя,
В обмін даруй хитливу безконечність
І безконечно муч!). Тепер слова
Лукаві між «пожадливість» та «втеча»
Не воскресять її, на жаль не воскресять.
02.10.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966114
дата надходження 20.11.2022
дата закладки 20.11.2022
Читай газету в кімнаті де світло
Приховує гучність фортепіанних
Клавіш, які натискає самотність
Жінки в червоному платті. Двері
Між ними — це вихід, якого насправді
Немає.
Це погляд художника досить спокійний,
Крізь вікна розчинені з літнього мороку.
Звук лиш підкреслює їхнє мовчання.
Кімната в Нью-Йорку — нічого нового,
Насправді давно, як нічого нового:
Нудьгою освітлені стіни, позбавлені
Тіней фігури, картини, загострені
Речі і гранями штучно оголені
Зовсім утратили власну привабливість,
Наче втомилися від співучасника
І від співучасті бути в підрамнику,
І говорити, освітлені втомленим
Голосом побуту та відчуження.
Втомлені навіть від кави ранкової,
Від світла та музики, один від одного,
Нудьги, і картини самої ж Хоппера.
Нічого нового! Нічого нового!
Тяглість з епохи твого Вавилону,
Персів, шумерів, та Македонії
І до династії Селевкідів, згодом
Віддавшись у руки Риму
Ти розбрелася по Новому світу
І стала кімнатою у Нью-Йорку,
Абсолютно холодною, абсолютно освітленою
Задивившись у давнє придумане дзеркало
До біса надовго, — так довго, так довго,
Що звикла не бачити власне безтіння,
Свою бездушну геометричність
Штучну подобу і холод предметів
Одітих в охру, що тягне в опівніч
Наче метеликів до аргону
Твого двоєдушника, — знову і знову.
Як тягне вітер по вулицях стоси
Газет і звуки фортепіанних
Пє’сок, симфоній, кінематографу
Фар, що вихоплює з цільного мороку
Кімнатно-культурну декоративність
Нашого світу і нашу безмовність.
29.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957547
дата надходження 25.08.2022
дата закладки 06.11.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2022
Наше місто, поглянь, в обладунках зими,
Подалі від сонця, закуте в края туманів
Оточене хмарами стиглими до землі
Що струшують душу над містом, — летять над нами.
Вони промовляють до нас німотою снігів:
- Це ангели тут пролітають по небу і пір'я,
Скидають додолу, щоб хтось упіймати зміг
Поезії слово зібравши крилате повір'я.
Горнися до мене. Тут стільки не згаданих див —
Розгорнуті стіни тепла, вочевидь для світла.
Поглянь, наше місто стоїть в обладунках зими,
І тисячі ангелів пір'я скубуть за вітром.
07.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933490
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Люлі, Зернятко, Киця Капризівна,
ніч над провулками темними, сонними...
Що тут поробиш - душа як валіза -
порожня й бездонна.
Спи, Люленятко... За ніч -потеплішає.
Десь океани дрімають-гойдаються.
Вибач, казКИ - не човнами, а МИшами -
в шпарки ховаються...
Очі заплющуй, Горішку Мудрований,
коники - білі. На них - королевичі...
А на плащах - чи дракони з коронами?
Леви чи?
Баю, Зозулько, допоки так солодко
в снах золотих всі з війни - повертаються
й грають весільні муЗИки... не -МОроки...
Жаль - не збуваються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567006
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 09.12.2021
Стріли, стріли, чорні стріли,
Чорні тіні стріл,
Чорних літер стигле тіло
Тягне вірші в стіл.
Світлом, світлом, темним світлом,
Ллє із капіляр,
З двох частин єдиним світом
В серце-каламар.
Білим, білим, чорно-білим,
Аркуші лежать,
Каліграфій тучні стріли,
В молоко летять.
23.07.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842889
дата надходження 23.07.2019
дата закладки 07.12.2021
Зорі повисли на небі, а небо – висне,
В системі старого заліза не тягне проц,
Лагає картинка і сиплеться відео висі
І в чорну безодню провалюється монітор.
Ні байту твого цифрового зображення. Інфо-
Причина забута в інфопотоках, і ти
Усе ще вдивляєшся в чорний екранний фон, і
З якого надієшся вирватись та піти –
Далі –
З'являється небо і сонце магнітного диску;
Вантажиться день, вантажиться гра і сейв,
І ти починаєш із місця в якому зависнув
Пейзаж, що назавжди без неї, без неї, без...
26.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931812
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021
Все, що я знаю -
у нього очі темніші за пізню весняну сутінь,
чорніші за лють, блискучіші за дзеркала.
Каже мені: "Не поєднані ми, та скуті
тінню едемської яблуні. Бачу, склала
човником руки, ховаючи плід від мене -
так визріває стисле присвійне знамення
"мій".
Ніч дивиться чорно - не відповідай, не смій.
Бруньки прилипають до неба пахучим соком,
сонце не зійде, бо журиться однооко,
зі шпарок годин витягає зелені рукава яв.
... все, що я знаю - як дихав, коли обіймав.
Сутінь ранкова сполохано б'є крильми.
Краще не знати, хто і для кого ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827808
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 14.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2021
Священна ріка давно, як висохла,
Давно змаліла коріннями випита,
Твого вже не зовсім рудого волосся,
З чаші твого молодого коліна.
Там проростає із жолудя зерня,
Дерево крона якого зелені,
Неначе легені дихають горами,
Груди здимаються срібною димкою.
Сховайся від сонця за темними шторами,
В тиші кімнат розчинись невидимкою,
У волоссі її загубившись шпилькою,
Пальцями аплікатур.
Бо священна ріка – тільки спогади заводі,
Між берегами гойдається веслами,
В пам’яті спечене сонце на заході,
Язик, що гуляє гарячими яснами.
А очі йому опираються дамбою,
В горло крізь зуби проціджує гирло,
Десницю священну заламує лапою,
Ґвалтує звіриними, п’яними вирлами.
27.07.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843325
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 01.11.2021
Не сняться сни,
Не снишся ти і просинь,
Що наче острів
Ставши відколись,
Складаючи із форм і рис твоїх
Оголену і випещену осінь.
Триває спринт.
Затягується небом.
Туман спадає, день
Спадає, ніч.
І на футболці в тлін затертий принт
Твого ім'я, яке складали зорі
Своїм яскравим сяйвом.
Геть біжать: в пейзаж,
Дорогу, шприхами і далі
Летять по колу циферблатних справ
Короткі стріли, пошуки невдалі,
Відкинуті холодні імена.
І правда, —
Не сняться сни,
Не снишся ти і — досить.
Туман спадає, день
Скидаєш в піч.
І легко так, і легко, і непросто
Любити не привласнюючи ніч.
22.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929284
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 29.10.2021
Це дивне життя, дивне, дивне:
Як диван розхристаний, як небо димне,
Як риба, що в безвість пливе на дно,
Як я, як я — у твої обійми.
І коли на крок, на крок, на два
Підходиш до нього — здаються ближчими,
А тому не такими захопливими дива,
На крок чи на два — не таємничими.
Люблю тебе, знаєш, я — і не люблю,
Вгадую риси знайомі, і втому.
Розчинитись в тобі, це пролити свою ріку,
До твоєї ріки, а тому я в тобі не потону.
Ти станеш знаком окличним, знайомим знаком,
Для повені в зливу і злих у мені стихій,
А потім так тихо, як нота в кімнаті пустій –
Зникнеш.
Зникнеш.
Зникнеш
З гірким осадком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928482
дата надходження 20.10.2021
дата закладки 20.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2021
Знаєш, буває так, що сказати нічого,
І без зайвої скромності та риторики –
Не просто мовчати, а промовчати,
По-справжньому вдумливо не тараторити.
Та й, що сказати, хіба для рими
Щось дуже простеньке і пустопорожнє,
Бо все, що важливе присутньо-незриме,
Як погляд туристки в кафе "Дорожне".
Тому не скажу, я нічого лишнього,
Взагалі нічого, що варта подиху.
Я випитав слово у Всевишнього,
І став мовчазливим, самотнім,
злодієм.
27.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926863
дата надходження 02.10.2021
дата закладки 02.10.2021
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Театральною, недоказаною.
13.06.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879544
дата надходження 13.06.2020
дата закладки 30.09.2021
Ось тобі вічність, міцно тримай в руці.
Те, що було до мене, навіть не згадуй більше.
Травень вже догорає, котиться по щоці,
Все, що скажу сьогодні - буде червневим віршем.
Все, що ти скажеш завтра - нам нагада фейсбук,
І особисті драми стануть для всіх відомі.
Поки іще не ясно ворог ти чи вже друг,
Ти у моїх архівах з позначкою "знайомий".
Ніч застигає в вікнах і в ароматах трав,
Кришиться по шматочках наше з тобою літо.
Все, що було до цього - ти вже, здається, мав.
Все, що натомість прийде - де нам його подіти?
30.05.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842047
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 24.09.2021
А віриш, мені здалося -
відкинув у бік Бог п’яльця,
занурив в моє волосся
твої невагомі пальці.
твоїми вустами втішно
залишив на шкірі рани.
і те, що не стало віршем
зрослося його нитками.
слова розімкнули коло
в провалля зійшли луною,
але візерунки долі
не стали для тебе мною.
хай п’яльця знайде і вирве
орнаментів мертві квіти,
бо ти не заповнив прірви -
собою її поглибив.
я знаю, що стане гірше -
тому вчусь тримати спину.
а віриш – немає сліз вже,
лише роздирають рими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267327
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 18.09.2021
Розвесняніло, хмарами зарясніло,
репнув старий асфальт по лінії згину.
І от душа, наче вбрана в святкове тіло,
випростує спину.
І от душа, сама, як ясна стебелина,
втопає серед цвітіння - червоно й біло.
Репнув старий асфальт по лінії згину.
Хмарами замлоїло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916215
дата надходження 08.06.2021
дата закладки 18.09.2021
Маленьке світелко в надбитому гранчаку
і джміль золотий в паперовому сповитку,
повітря, що прориває очерети́,
злітає під хмари і падає з висоти…
Усе, як на стрічці парчевій, летить крізь зір
тієї, чий лик загорнутий у папір,
тієї, яку відправлять в останню путь
цілісіньким містом уздовж каналу Юсуф.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913594
дата надходження 12.05.2021
дата закладки 18.09.2021
Рану носиш, як щит - через плече.
Навскид
одягаєш, як бронь - звикло, крізь ранній сон.
Де приплавлені наколінники до колін,
де здригаєшся, бо вночі горлопанить дзвін,
незнайомець твердИть "хай святиться ім'я Твоє..."
там, де ранку не ждуть, а він таки настає.
Де по спогаду кожен забрав, щоб завжди нести
поворот водомета навколо своєї осі,
автомати у "смарті"… і навіть шматок ковбаси,
що нарешті нарізався правильно, навскоси.
Рану носиш, як щит - через плече.
Навскид
одягаєш, як бронь - звикло, крізь ранній сон.
Доторкає іній щороку той са́мий брук,
Іскристий на дотик і звук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914273
дата надходження 19.05.2021
дата закладки 18.09.2021
Любов така і час такий:
зітри всю хіть, зітри весь жаль,
зітри з очей позір палкий,
хай буде чистою скрижаль.
Любов така і час такий.
Немов закляття вирок свій
бубни у ніч. І від руки
для інших рук привіт пиши.
Що голос твій – слова сумні
ідуть рядком, ідуть в похід,
що календар гортає дні:
На захід – час, на відчай – схід.
А ти звикай і слів не мов.
Зітри свій лик, зітри свій жаль,
як не по розміру любов, –
придумай роль, придумай рай.
Віддайся їй, зіграй, прийми,
люби, вируй, вируй, живи,
Цілуй, тривожся, обіймай,
І так скажи: - В любові час
я був для вас, для мене – ви.
05.07.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881801
дата надходження 05.07.2020
дата закладки 16.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.09.2021
Коли вона
заплакала уперше –
святилище здригнулося.
Боги
на вершах,
сиві голови підперши,
відлунювали словом.
Навкруги
буяло літо,
шаленіло цвітом.
Вони ж, мов діти –
у руці рука -
прощалися
урочисто і світло.
Полин і вітер –
ниточка гірка.
Як на плече
упали сльози вдруге,
від туги
небо тріснуло.
Вона
не вміла
залишатись просто другом
і лугом
поверталася сумна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442396
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 09.09.2021
І
Словом…
прямі паралельні не пересікаються.
В жодній теорії на геометричній плоскості,
за умови коли художник
не засвідчить ідею умовності
в перспективі. І лінії сходяться,
за плечима його фігур. Словом,
фігури, його приближені
до химерного світу прямуючи,
прямою виходять з часом
на схвильований серпантин.
З тим, фігура перетинається
з паралельними їй фігурами,
піднімаючись вгору сходами,
і виходить на коридор.
Там продовжує лінію скручену
за стіною покрученим проводом
світлом люстри і світлом вивіски
проростаючи в кадуцей.
Словом,
тут дві прямі зустрічаються,
на підлозі, де світ шахівницею, -
ферзь на чорному і протилежному -
ходить кроком хитнувшись назад.
Першим чином, вони обміняються
довгим поглядом. В точці погляду,
Дві прямі неодмінно сходяться.
І не тільки. Тут перший шах.
ІІ
Словом,
лінії знаджені формою,
і освячені світлотінню;
світло, мабуть скипіло бронзою
і розлившись наповнило плоть:
невисокою, повногрудою.
Розсип світла хитнувши неспокоєм,
до плечей повело облямівкою
пишне, темно-русяве каре.
Крила книг огорнула обіймами.
Назви тисненням золотом блискають
ледь читається в літерах: «Біблія»
в ілюстраціях майстра Доре.
А під нею, за авторством Текерей,
мабуть з «Ярмарком марнославства»,
що мовчить прикусивши закладку,
де Ребекка шепоче своє:
- Дорогенька, наш жереб кинуто!
Лоском клуб із хмільного плісе.
ІІІ
Не важливо, насправді – байдуже,
що читатимеш ти коридорами,
чи товсті фоліанти з романами
чи поезію, чи псалми.
Упродовж розпашілого полудня,
сонцем стіни умить наливаються,
за якими вона захищаючись
відбиває твій шах королю.
Та здається от-от закохається,
та здається от-от поцілуєшся,
отримавши опік вогненного
ти, від полум’я з’ярених губ. Та…
ІV
Словом впевнена, словом звужена,
знає звідкись усі пропорції,
варіанти. Ходи прораховані.
Що підходить слоном прикидаючись
їй давно, як знайомий пішак.
А за ним не мужчина ховається,
а насамперед словом улесливий
драматизмом підбитий, зіпсований
нерішучий фіґляр та поет.
А тому говоритиме втомлено,
навіть трохи даремно-змучено,
театрально, із жестами, вдавано
позіхаючи в серці слів.
Як тигриця, що в спеку мружиться
незважаючи зовсім на витівки,
як ричить по-дитячому, бавиться
тигреня підкрадаючись, їй.
Та здається от-от закохаєшся,
та здається от-от поцілуєшся,
отримавши опік вогненного,
ти, від полум’я з’ярених губ. Та…
V
Мій друже, - всміхаючись вимовить, -
і навмисно вперед забігаючи,
незворушно добавить: - Вибачте,
я не ваша, і ви – не мій.
Ви всього лиш придумали партію,
підхопили мій погляд втомлений,
зачепились за книги, крилами –
залопотіли услід. Ах,
знай, можливо, коли б пострічалися,
ми раніше, - я в цьому впевнена,
безсловесно умить закохалися б,
тільки зараз не станеться так.
Я чекаю, погляньте, на іншого,
що збирається йти на побачення,
за дверима, ось тими – білими,
за якими його кабінет.
І скажу, я відверто, признаючись,
без нальоту погорди, - з вдячності,
що ви роздивилися в погляді,
ще не зовсім безглузду мене.
Я ж не бачу у вас – потрібного,
Ба, вірніше, мені підневільного,
Чоловіка, що йти наміряється,
Паралельно з отих дверей.
28.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923602
дата надходження 29.08.2021
дата закладки 30.08.2021
І нехай ми будемо трохи заплутані,
Трохи зв'язані, і затамовані.
Ми стали комусь незмінно присутніми
Зі своїми бзіками та безоднями.
Ми стали рядками віршів недописаних,
В римах з прикметників переоцінених,
Трохи солодкими та здебільшого кислими,
Вічно змагаючись з власними тінями.
Але найкраще вдаються нам пошуки,
Вірніше, — скитання у пошуках істини,
В яких ми побили численні горщики,
Придумавши тріснутий регіт трикстера.
17.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922979
дата надходження 23.08.2021
дата закладки 23.08.2021
Білим димом з димаря,
Тягне тиша бинду вгору,
І нудьга в холодну пору
Тягне чорний дим з пера.
І прибулий в небі синім,
Дим не сходиться до хмари.
Так і білий лист чорнилу –
Не завжди йому до пари.
20.02.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865485
дата надходження 20.02.2020
дата закладки 21.02.2020
Перегортаючи сторінки спогадів,
я розумію, що мій поспіх недоречний,
що крізь омани і непевні здогади,
крізь сумніви, крізь серця колотнечу,
я біг і не підводив погляду,
позаду — спалені мости й руїни заперечень.
Як втриматись у ритмі сьогодення?
Можливо для душі потрібна тиха гавань?
Щоб там черпати досхочу натхнення,
щоб віднайти в собі той “вічний травень”,
і там вслухатись зі смиренням
у гуркіт шторму? Але зваба дальніх плавань...
кличе..кличе..кличе..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212676
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 11.02.2020
людина
це думки і дії
бажання і мрії
потреби і час
так акуратно
виділений
на це
для нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859124
дата надходження 24.12.2019
дата закладки 25.12.2019
Віршам рецензії, на сміх, писати жовчю,
Велінням критики лукавити я звик,
Ті хто вершин сягнуть – крізь мене й так проскочать,
А ті, що курячим пером лоскочуть
Слова, марять папір, викручують язик, -
Ну, що ж, як діви в поетеси хочуть,
Чи гріх черкати звощений сірник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847030
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 23.12.2019