Я знов лечу в її п'янкі тенета,
Загублений всіма на цій землі.
Чорнилом з вени пишуться сонети,
І линуть в море диво-кораблі.
До неї відправляю я букети
Словами, що палають по крилі
Моїм. І загоряються комети,
Летять та пропадаючи в імлі.
І на столі згоряють між листами
Ті почуття, що окриляли враз,
Дорога плине різними мостами,
Лишається лиш кілька тлінних фраз.
А час летить космічними вогнями.
Я дякую за цю любов піснями.
© Володимир Верста
Дата написання: 16.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755724
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 06.05.2019
Мы - искры огня небесного.
Мы - слёзы Великой Матери.
Мы станем друг другу песнями
и ласковыми объятьями.
Мы разные, но похожие.
И светом, и тьмой напитаны.
Мы вместе - тропой нехоженной,
Мы вместе - путем испытанным.
Мы вместе, от "аз" до "ижицы",
Предсказаны снами вещими.
Покуда планеты движутся,
Мы будем друг другу вечными.
Мы будем друг другу крыльями,
Мы будем друг другу солнцами,
Стихами, мечтами, былями.
Мы будем любовью полниться.
Когда отгорим закатами,
По камешку в землю сложимся.
Корнями сплетемся сладко мы
и в детях с тобой продолжимся...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806899
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 06.05.2019
Палкі дари незримої богині –
Омріяне кохання... А Фенрір
Шукає серце в темряві, бо згине –
Не знайде він!... Утримує Ґлейпнір
В тенетах ночі, пута ці не скине –
Закований!... Один лише ефір
Оточує свідомість. А на згині
Тече ріка, наповнена зневір...
У прірву приведе? Чи до едему?
За місяцем слідкуючи іде...
І тінню відбивається дилема.
Куди ж таки це сяйво заведе?
Незвідана богами теорема...
Селена нитку зоряну пряде.
Фенрір — міфічний вовк у скандинаво-германській міфології.
Ґлейпнір — в скандинавськії міфології, чарівний ланцюг, яким аси скували міфічного вовка Фенріра.
© Володимир Верста
Дата написання: 16.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791956
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 06.05.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2019
Vezi, rândunelele se duc,
Se scutur frunzele de nuc,
S-aşează bruma peste vii -
De ce nu-mi vii, de ce nu-mi vii?
O, vino iar în al meu braţ,
Să te privesc cu mult nesaţ,
Să razim dulce capul meu
De sânul tău, de sânul tău!
Ţi-aduci aminte cum pe-atunci
Când ne primblam prin văi şi lunci,
Te ridicam de subsuori
De-atâtea ori, de-atâtea ori?
În lumea asta sunt femei
Cu ochi ce izvorăsc scântei...
Dar, oricât ele sunt de sus,
Ca tine nu-s, ca tine nu-s!
Căci tu înseninezi mereu
Viaţa sufletului meu,
Mai mândră decât orice stea,
Iubita mea, iubita mea!
Târzie toamnă e acum,
Se scutur frunzele pe drum,
Şi lanurile sunt pustii...
De ce nu-mi vii, de ce nu-mi vii?
У вирій ластівки летять
Останнє листя губить сад,
Лягає перший сніг без меж –
Чому не йдеш, чому не йдеш ?
О, повернись в обійма знов,
Не зраджуй боязку любов,
Дай голові в солодку мить
На грудях любих відпочить!
Згадай, неначе дужий птах,
Кружляв тебе я на руках
І присудив тобі, дитя,
Своє життя, своє життя!
Красунь у світі безліч є,
Устами зваби кожна ллє.
Палкою зіркою завжди
В душі моїй єдина ти!
Гордливий світ твоїх очей
Не згасне в темряві ночей.
Тебе зустріти прагну знов,
Моя любов, моя любов!
Вже пізня осінь у імлі
Ганяє листя по землі,
Стукоче хвірткою зима…
Тебе нема, тебе нема…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834229
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 02.05.2019