Як ніч плете мереживо із чорних ниток,
сідаю в човен і на запах пристрасті пливу.
Твій шепіт бунтує демонів-лоліток,
вологі поцілунки прикрашають сріблом наготу.
А Ти, терпляче, випестуєш у мені хтивість,
та віддаватись я не поспішу:
"- Тихо...чуєш...вітер розбурхує чутливість",
і до колін твоїх цілунками сповзу.
Я лікуватиму тілесні і душевні шрами,
немов, крильми метелика...вустами.
Ти пальцями впиваєшся у мою плоть від болю,
рукам своїм віддам я волю,
і мерехтливий всесвіт розкручу.
Он там народжуються грози:
-"Ти, любиш грози? ..Я - люблю."
І загорни в обійми ніжні, наче, рози,
як те, в коханні, народжене дитя...
Минає ніч, вже вкотре ранок,
накручують роки своє буття,
а що ж ця пам'ять, навіщо пам'ять?
Все пам'ятає до свого кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834625
дата надходження 06.05.2019
дата закладки 06.05.2019
На вишні грає дощ ноктюрн весняний,
Краплини по дахах, як барабанний дріб,
І ми промоклі, й солов’ї з піснями,
І ніч, що виглядала в кожній з шиб.
Шуміли трави юні стоголосо,
Сова пугукала – єдиний споглядач.
Дощ омивав розплетене волосся,
Котився по щоках обох, як плач.
Антракт – затихло навіть небо,
І ніч, що визирала із вікна,
І вітер, і пташиний щебет -
По світу йшли кохання і весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834633
дата надходження 06.05.2019
дата закладки 06.05.2019