[i]Весна і мрії...
Під чарівну музику
Поля Моріа.
[кликніть - замилуєтесь][/i]
[youtube]https://youtu.be/I63zxA0Sce8[/youtube]
[i][b][color="#140aa6"]Сіріло… Каравели чорних хмар
пливли спроквола за рожевий обрій…
Пас світла з неба – ранку аватар –
упав на землю... Впевнено, хоробро.
Та в м'язах ваших ще панує ніч,
і – млість, і - баглаї* передранко̀ві...
Й хотілось вам усе послати пріч,
щоб збувся сон – як щастя у підкові.
Та щось нараз заглянуло в вікно –
і тут... любов’ю засіяли лиця.
То черевишні квітнуче руно
ласкала ніжно квапна дощовиця.
І все живе у вас уже цвіте:
заходите усмак в завітні зони
й ні хвилечки не мислите про те,
що в світі святці є і забобони.
В красі й любові оживає все:
кохання, пристрасть,
плем’я, рід, родина.
І хто у серці ту красу несе –
освятить мрії роду й України.
[i] Ὠ Ὠ Ὠ[b][/b][/i]
...Світає. Каравели сонних хмар
в ясі світанку попливли за обрій.
І промінь сонця – ранку аватар –
вітає Землю світлом.
Теплим,
добрим. [/color]
[/b]
14.04.2020
_________
*у розумінні лінощів ("баглаї бити"), "розслабону".
На світлині автора - квітуюча, вже оспівана мною
черевишня. Світлина з сьогодняшнього холодного
вечірнього вікна оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872070
дата надходження 15.04.2020
дата закладки 29.04.2020
[i] Дещо...
на котячу
тему.[/i]
[youtube]https://youtu.be/talqAYFZBz0[/youtube]
[i][b][color="#44075c"]Ми любимо все швидко майструвати:
щось взяв до рук – й дивись, уже штукар.
Гендлюємо словами не на жарти
й не чуємо минувшини покар.
Ми любимо, коли нас хвалять любо
за гарно зіграну комічну роль…
Та лестощі гравця зведуть до згуби
за втрачений до істини пароль.
Ми любимо казати: самостійні,
все робимо по-своєму вовік!
А на яву у нас – все війни й війни...
Куди ж ідеш, незграбний чоловік?
Ми любимо підчас усе солодке,
й жуємо те, що покладуть нам в рот.
Та врешті жуйка - це… раба колодка –
зайшли в чужий, занедбаний город!
Отак йдемо…. НЕ ПРЯМО – МАНІВЦЯМИ,
бо не тримаєм азимут душі…
Невже у нас нема й не буде тями?
Невже ми гідні назви “малиші’?
Сліпе котя́ - немовби миротворець:
в повіках бачить – благості і мир.
Стурбований лиш істий вогнеборець:
у ритмі серця – вибухи мортир…[/color][/b]
03.10.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850263
дата надходження 03.10.2019
дата закладки 06.11.2019
Зі мною доля в піжмурки гуляла,
То я ховавсь, а доленька шукала,
То доленька ховалася моя,
Вже кілька літ іі шукаю я.
Вже інколи я й сам себе питаю,
Невже у мене доленьки немає?
Чому ти доленько така сумна?
Надворі осінь, а прийде зима...
До кого тоді серцем пригорнуся?
Кого зігрію я своім теплом?
З ким радістю і смутком поділюся?
Щоб легше жити нам було обом.
А може ти у квітах заховалась?
В найкращих квітах, доленько моя,
І так, немов дівчина закохалась,
Та й ждеш, коли прилину серцем я?
А осінь гонить хмароньки осінні,
І сіє в душу смутку холоди,
Чекаю доленьку у настроі весільнім,
Куди ж ти ділась, доленько, куди?
Зі мною доленька у піжмурки гуляє,
Та вірю я, знайдеться ще вона,
Бо у житті інакше не буває,
Бо після зим приходить знов весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849456
дата надходження 26.09.2019
дата закладки 26.09.2019
[i] [b] Tth[/b]
до Свята сім'ї -
пісня-дарунок
(незалежно
від статі, віку
і с и с т е м и
координат...)[/i]
[youtube]https://youtu.be/xQ4F35woKII[/youtube]
– [color="#8f077b"][i][b]Поведи мене в рай,
де б зоря багряніла в екстазі,
і щоб щастя – навік, не наразі…
Там мій рідний засмучений край.
- Поведи мене в край,
де чуття фахкотять пурпурово,
де пернаті вирують в діброві,
подаруй мені пестощів рай…
- Поведи мене в сон,
де кохання і в снах не дрімає.
Та веде в апогеї до раю
і голубить, як легіт-мусон.
– Як прийду у твій рай,
й запалають там ранки багряні,
почуття враз наструнчаться ранні,
мов удосвіта синявий плай.
- Я прилину в твій край,
бо твій острів моєї любові
мій навіки... Всякчас, та не в слові…
Я злелечу приборканий рай.
- І являтимусь в сни,
так, зненацька, як ласка дівоча…
Сновидіння ж хай будуть пророчі.
Я не зраджу твоєї весни,
що цвіте на осонні,
як у ніч – час безсоння,
у солодкім полоні кохання:
душ розіпнутих спів
(шурхіт крил голубів)
з вечорової тиші...
до рання![/b][/color]
9.07.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 14.07.2019
[i]Хоч вірш створено в День
Конституції, він не про Неї.
Хоча... як пильно глянути..
в розряд встраченого
попадає і Основний
Закон держави.
Ескіз з натури...
Факти...[/i]
[youtube]https://youtu.be/tcPJ_UHsArU
[/youtube]
[i][b][color="#066875"]Вмирала пташка… трепетно і гордо:
жагучий погляд – в сонячну блакить…
Стихія ж там: і хмар, і райдуг орди,
а тут – остання, хоч і світла мить…
Не пожилось… На те вже в неї йшлося:
Вертка малявка випала з гнізда,
внизу ж життя – голодне, спрагле, плоске –
обитель для… рептилій і нездар.
Вмирала пташка, а за нею – й мрії
піднятись в небо, в царство висоти…
А як хотілось, як цвіли надії,
красот лазурних серцем досягти!
Вмирала пташка – символ лету й щастя
для нас, простих, приземлених украй…
О, як сверблять, буває, в тих зап’ястя,
махнув би хто за нею в дійсний рай!
Де гордо мріти можуть
тільки птахи,
де їхній голий, але рідний дім,
де все – на чину й правди плаху,
щоб недарма –
і блискавка,
і грім. [/color][/b]
28.06.2019
На світлині автора: прототип ЛГ - "винуватиця" ідеї твору,
вже бездиханна, але з піднятою догори головою. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840364
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019
Як болить мені, Боже, мій Край,
Як болить мені, Боже, Вкраїна,
Чом розтоптаний, Боже,мій рай?
Чом Україна - страшенна руїна?
Продалися за гречку, за чай,
За кусок недоїдків убогих,
Жменя солі вартує наш рай?-
Море крові омило пороги.
Положились в могили сини,
Стогне небо та рідная мати,
Пустка там, де росли ясени,
Пустка, Боже, - вже нічого мати...
Ні лісів, ні озер, ні річок,
Ні життя - а ні слова, ні волі,
Не дістати вам, люди, зірок,
Лишень вітер торкнеться вас в полі.
Як болить мене, Боже, - болить,
Як кричати... як, Боже, кричати?
Стогне біль у душі... як щемить -
Душу іроду згодні продати.
Вже продали? Чумою лягла
Ваша правда та віра, і слава.
Що ж ти рідна сьогодні вдягла? -
В горі втоплена рідна держава...
(С) Леся Утриско
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830540
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 26.03.2019
[i]...провісники весни - птахи
чи люди? Роздуми
[b]не[/b]-орнітолога...[/i]
[youtube]https://youtu.be/MW8EvPzsuJ8 [/youtube]
[i][color="#640696"][b]не ластівка, не соловей і не зозуля,
а жайвір в Небі є віщун весни,
бо в що думки зимові ви не взули б,
оголить їх, струсивши тяглі сни…[/b]
…він піднімається ранками ввись, щоб поперед інших
відчути теплий подих вітру, побачити сонце й те,
як парує земля, як зеленіє трава та гніздяться
в ній лякливі куріпки... як дихає вся планета,
рідіючи весні…
[b]в ту мить він на своїх недужих крилах
приносить нам розбурхану блакить,
і що б тут плазуни не говорили –
прийде жадана і... шалена мить [/b]
…той, хто уміє літати, як той жайвір, має право на свої
проповіді, на оповіщення про події і вчинки, на творення
настрою і музики, розсіювання чорних хмар-сумнівів,
на панування в дусі (не в брюсі), на втіху, на радість…
бо має крила…
[b]сказати нам, що сперш робити треба,
лиш тільки жайвір може з висоти…
злетівши на зорі до нього в Небо,
збагнеш: вже не спочити – йти...
[/b]…і що б не чули ми тут, на землі, воно, не є вагомим…
бо тільки в Небі можна відчути вагу і сенс Слова.
Тільки слухаючи того, хто значно вище за тебе,
хто досягнув Неба, став провісником весни –
і має голос!
[b]Радіймо ж весні, хто
має крила і... голос! [/b][/color]
06.03.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827926
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 26.03.2019
Ну як цю весну можна не любити,
Весною з серця в нас самі течуть вірші,
Ти ж напиши одне-єдине слово,
Лише б було воно від щироі душі.
Ти напиши одне-єдине слово,
"Люблю"-і більш нічого не пиши,
На більше я, повірить не готовий,
Розчарувань багато, в спраглоі душі.
Ти напиши одне-єдине слово,
"Люблю"...- "Чекаю"... навіть слова не пиши,
"Чекаю",... в серці відізветься болем,
Словом "Люблю" мій біль заколиши.
Ти напиши одне-єдине слово,
"Люблю",...і серце знову сонцем засія,
Повірю я, що день настане новий,
Повірю я, що ти будеш моя.
Якщо напишеш що "Люблю,..Кохаю!",
Венера в небі запалає знов,
Тебе щовечора я в небі зустрічаю,
В вечірнім небі разом ми з тобою знов.
Ми зорі в небі любимо обоє,
Ми любимо пісні, й читать вірші,
Ми жити вічно будемо любов"ю,
Любов і є бальзам, для спраглоі душі.
Ти напиши одне лише "Люблю!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827462
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 26.03.2019
Батьківська хата, вишня під вікном,
Криниця, мальви, яблунька креслата,
Це ж скільки літ мене тут не було?
Вже скільки літ мене чекає мати.
Мене позвала в мандри чужина,
Пішов топтать неходжені дороги,
А дома мама виглядала край вікна,
Тамуючи жалі своі й тривоги.
Самотньо вишня квітла щовесни,
І яблунька в плодах мене чекала,
Приходили вони до мене в сни,
А спогади серденько виривали.
І ось стежина рушником лежить,
Де жде мене моя батьківська хата,
Пошвидше б вже ота настала мить,
Коли мене пригорне рідна мати.
До вас матусю я вернувся знов,
До вас горнуся, матінко сивенька,
З рук материнських п"ю п"янку любов,
Як добре коли є на світі ненька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826610
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 26.03.2019
[i]До дня поезії
та Щастя...
Казала Настя:
"як удасться"...[/i]
[b] Tth[/b]
[youtube]https://youtu.be/8S7F9P29ZGA[/youtube]
[i][b][color="#ba07bd"]Я долю-ружу посаджу на підвіконня
і сонечко в кватирку запрошу… –
Нехай несуть її до зір небесні коні
наперекір
дощу…
Нехай у ній бушує неугавний Гелій –
і сонячну енергію віддасть…
До тебе ж, добрий-кароокий-щедрий геній,
всім духам чорним
зась!
Краплини вічності моєї – все для тебе:
тобі ввіллю свій древній архітип
і зорепадом уквітчаю наше небо –
сип зорі щастя,
сип![/color][/b]
20.03.2019[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829842
дата надходження 21.03.2019
дата закладки 25.03.2019
[i] Христос, Месія
Рож-да-єть-ся!
У нас, в Кельні - за Грінвічем,
Ци-ві-лі-зо-ва-но...
Але ж календарний -
совковий - парадокс!
[/i][youtube]https://youtu.be/HxZoUFYleyk[/youtube]
[i][b][color="#ad0c0c"]Не все в житті вдається повернуть:
Що в Лету хлюпнуло – уже не наше…
Така в життя фундаментальна суть,
Самим по собі жить – не стане краще.
Людина в світ явилась, щоб творить,
Наповниши теплом озиму нішу…
А як упустиш виняткову мить –
Твої діла за тебе зробить інший.
Та все - як є… Чого б тоді диміть?..
Горіти юним серцем – для майбутніх,
Бо як утрапиш у пожадну кліть,
Не варта для буття твоя присутність..
Всі речі час розставить по місцях,
Історія свій водевіль напише:
Яким вогнем палали тут серця,
Такому бути тлінню в Вічній тиші!
Живи й радій відведеним тобі,
Сходи весь світ й не бий даремно ноги!
Смиренним будь у Вічній боротьбі,
А що за тим –
відомо лише Богу…[/b]
24.12.2018,
Кельн, ФНР
[/i]
[b]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818803
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 25.12.2018
[i]...вірш написано на клаптику потертої
серветки,
[b]Ідея вірша з об'яв в метро[/b] що трапилась...
випадково
в кишені
[youtube]https://youtu.be/Ru2b_HGJP5g
[/youtube]
[i][b][color="#086573"]Багато послуг люду пропонують…
Мене ж вражає серед них одна:
скляні прикраси й посуд «ремонтують»,
розбиті чаші, випиті до дна!
Ганьба майстрам, що за таке беруться,
не в памку ж бо, що то – даремна річ…
Не звідти в них повиростали руці –
то й дурять люд впродовж усіх сторіч.
Щоб скло розбити, нам ума не треба,
ум в тому є, щоб чашу не розбить…
Шануєш зодчих – починай із себе:
будуй навік – і слався вік, не мить!
Так ні ж таки, співаємо осанну,
обрамлену… у золоту фольгу,
олжі мужів
лукавих,
окаянних,
що сіють в нас зневіру і нудьгу.
[/color][/b]
22.12.2018
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818517
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018
[i]Зима,
вона і є
ЗИМА...
Як даність...
Але ж......... [/i]
[youtube]https://youtu.be/CPBxYLaJOrs[/youtube]
[i][b][color="#06646e"]Зима скувала чаяння і думи,
і вибору нема у човганні віків:
понабивали люттю свої суми
ті товстосуми від чоловіків…
Адмінресурс свій шле пора негожа
у вибір судеб, ходини планет…
А де ж твоє святе свавілля, Боже,
щоб дати світу інший
– правий –
лет?
Усе живе, усе – по горизонти –
скував наразі невловимий лід…
Шаблюку нам би вітрюгана-гонти,
залізти щоб габу льодову під!..
Та Божим словом Лід свої ракети
«освячує», що мають не весну
за ціль – тримають парапети
зими всесвітньої…
І на кону –
отой в природі Гай-світопорядок,
що душі наші змерзлі холодить…
Дай сили нам, о Боже, щоб із Аду
звільнить весну...
А з нею –
й квітну мить.[/color]
[/b]
1.12. 2018
Світлина автора, а Шопен – ні, але...
звучить в суголоссі з мелодикою вірша[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815895
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 22.12.2018
[i] Буває, квиток на щастя - в кишені,
та ключик від шастя - в руці у
Бога... [/i]
[youtube]https://youtu.be/tBz-FW3hPcw
[/youtube]
[i][b][color="#48077a"]Хотілося б напитися води?..
Джерельної... Холодної... До зливу…
Хутчій – у ліс, до явора ходи:
ручай з-під нього в’ється боязливо…
Свої козацькі вуса оброси
і пий упохват, шебсько, до одухи –
нехай спаде з душі жага роси:
питущого не відтягнуть за вуха!
А спрагу загасив – свою данину дай
тому, хто змайстрував оту криницю,
хто показав тобі отой ручай,
де ти напивсь джерельної водиці.
...У всьому головою є вода,
та не усе змивається водою:
коли тебе зневажать – не біда,
біда – коли зневажиш сам собою.
І той природний дар не оскверни –
не гань святинь, де душам є волого:
хоч благодать приходить в райські сни,
ключі від Раю – у самого Бога.[/color][/b][/i]
14.12.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817545
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 22.12.2018
[i]Сокровенне...
стривожене,
та не стриножене...
[i][/i][/i]
[youtube]https://youtu.be/cVGSjxoolCA[/youtube]
[i][b][color="#cf0808"]блукаєм, блукальці,
та все – манівцями:
намотуєм п’яльці –
живем до нестями
блукаємо вирвами
і виєм вовками –
ні в що вже не віримо
свято... роками
було б не так страшно,
аби йшли по колу
а то по спіралі –
не прийдем ніко́ли:
бредем по дорозі,
до рвоти обридлій,
в кошари на розі,
вготовані бидлу
шляхи наші хибні
прямують в нікуди,
та проби потрібні –
довкола ж бо люди!
ватаг* – явний покруч,
глава – що капуста,
а ті, хто... упоруч –
що ґерґелі тлусті**
о квапний блукарю,
не квапся до згуби,
теліжась в отарі,
твоя ж бо рахуба***:
мужі звіроликі –
мізка́ми задублі –
опудала дикі,
собою загублі...
[/color][/b]
18.11.2018
_________
* провідник, вождь..
** жирні та нечуйні до потреб громади.
*** тут причина, привід.
[b]Примітка[/b]: Дієприкметник «загублений» автор
вживає тут у активній формі, подібно до «загиблий»,
підкреслюючи цим можливість «самозагублення»,
надавши слову нового семантичного значення.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814321
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 19.11.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=llgKu7uP8jM
[/youtube]
Папір все витримає,-кажуть,
Що хочеш, те й на нім пиши.
Якщо не так, то стерти зможеш,
Якщо щось пишеш - не спіши.
Слова, написані в конверті,
Чекає дальній адресат.
Не залишіть слова затерті,
І не пишіть щось наугад.
Для вас слова - це гра, можливо.
Сміючись, пишете ви їх,
Для адресата все важливо.
Хіба узнає, що це - сміх?
А краще їх сказати прямо,
Яка б там правда не була.
Відкриє, чи загоїть рану,
А, може б, й сили додала.
-----------------------------
Не бійтесь слів, вони живі.
Надайте їм нове життя.
Забудьте тільки про черстві,
В них інший зміст і відчуття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813685
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Отакі то справи,
Ц
И
К
Л
О
П
Е
[youtube]https://youtu.be/UAuRye7rwT8[/youtube]
[i][b][color="#0d84a8"]Здавалося б, тварина безобідна:
живе в багнюці, живиться Ԓайном...
Така собі – сірятина невидна…
І ростом не вдалась… Ну, істий гном!
Та інколи й ту жертву "колупає",
що в кілька раз його – клопа – крупніш,
бо дружить не з людьми, скоріш – з клопами,
що смокчуть кров оганніш, блохи ніж!
І ссуть довкілля бридливі комахи,
кидаючи в окіл зловонний слиз…
І ними гребують і вільні птахи,
і родичі-рачки!
Тікають вниз,
на дно, де темно...
Жити ж спокійніше –
туди не досягає кровосос!..
У нього, бач, комфортна [color="#cf0b0b"]інша[/color] ніша
і [color="#c90a0a"]інший[/color] для чолобиття Христос…
…Тут алегорій в борг шукать не треба:
Погляньте вкруг – чи не сумі́ж той хлоп?..
Веде себе як повелитель Неба,
але ж смердить –
як "благовірний" клоп!
[/color][/b]
11.11.2018[/i]
_________
[i]Циклоп [/i]([i]Cyclops[/i]) — поширений рід дрібних
прісноводних щелепоногих, що охоплює близько 100
видів тварин. Назва Cyclops походить від циклопів,
що, як і інші представники роду, мали одне велике
око, червоне або чорне, що дуже символічно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813430
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 13.11.2018
[i]Нашій...
Рідненькій!... [/i]
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]
[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська мова – не лише для кухні,
Вона – у серці… і глибинах знань
О, скільки ворогів її оглухло!
О,скільки в душах мук, розчарувань!
Вона усотана дитям від мами
Разом з грудним, цілющим молоком…
Вона – як материнське оригамі:
Її з душі не виб’єш… й молотком!
Вкраїнська і санскрит – немов близнята –
Родились враз… І не в багні боліт…
З вершечків вітровію зняті,
Щоб в майбуття втокмити свій політ!
Санскрит як закарваш* для індуїзму
Втонув у фіміамній млі церков,
Вкраїнська ж – войовнича, як залізна –
Звільнялась від кайданок і оков!
Козацький дух підтримувався мовно
Із уст Нечая і Залізняка,
Як ворогів – «братів» своїх некрових –
Із Рошу** гнали... Мова ось така!
За неї йшли в атаку бандері́вці,
Вмирали Йвани в Другу світову…
В історії, на траунійій доріжці
Тлумила біль й вощила тятиву!
Не вмерла мова в карцерах “гестапо”,
Як помирав за неї гордий Стус.
Борців за правду гнали по етапу –
Та зради мові не було спокус…
В часи нові за матернім*** інстинктом
Ділили нас на рідних і чужих,
Щоб досягти покори в “сиротинці”,
У душах мас плекали мовний “жмих”. .
Та не вдалося їм… Уже й не вдасться
Із мовних чвар влаштовувать жнива!
Всім нечестивцям, котрі прагнуть власті:
“Та мова є!
Відроджена!
Жива!”
Й державна вже – далеко не на кухні,
Вона – в прицілі лінгвістичних знань.
О, скільки ворогів рідненької потухло!
О, скільки гріховин!
І –
покаянь!.. [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг, чохол, кобура.
**Русь в окремих джерелах часів Середньовіччя.
***Тут в значенні "матерня", рідна мова.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 10.11.2018
В руці агати роглядала,
А дощ шмагав з усіх сторін...
Ти підійшла і обійняла,
Поклала дрова у камін...
В твоїх обіймах заховалась,
Змастила тіло ейфорія,
Ти знов прийшла й не привіталась,
Моя Осіння Ностальгія...
В душі моїй удвох блукали,
Кидали дрова у вогонь,
А дні - мов камінці, спадали,
З моїх розімкнутих долонь...
Свій погляд в небо підійняла,
Скінчився дощ давним-давно,
А я з проектором стояла,
Крутила спогадів кіно.
До пережитого торкалась,
Тверділа кварцова надія...
Ти знов пішла й не попрощалась,-
Моя Осіння Ностальгія...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813149
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018
Співав карась під вечір у суботу,
Коли село закутала імла,
Коли усі завершили роботу,
Співав карась, а щука ще й тягла.
Такий тандем в них вийшов в очереті,
Навіть верба заслухалася їх,
Концерт усім подобався в дуеті,
А в жаби викликало це лиш сміх.
Тут короп тихо з глибини підкрався,
І разом з ними вдарив по басах,
Комар голодний співом любувався,
Гойдаючись на лозяних списах.
Ще дві плотви до гурту додалися,
Колоратурний шпарили пасаж,
Поруч бобри на березі вляглися,
Робили розслабляючий масаж.
Останнім вже до цього фіш-квінтету,
Старезний рак з глибин призадкував,
І згідно до свого авторитету,
Бек-вокалістом ніжно підсвистав.
Але не чулось від ставка ні звуку,
Хоч риба горло рвала з усіх сил,
Й засвоїли вони таку науку,
Для цих «зірок» - ставок, не небосхил.
Співав карась під вечір у суботу,
Старався, що аж голосок заслаб,
Натомість, співу по селу усьому,
Чули концерти скрекотливих жаб.
[b]
Мораль така: [/b]в житті б як не старався,
І скільки не шукав «зіркову мить»,
Щастить – кому язик довгий дістався,
І чують тих - хто голосно кричить.
07.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813003
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018
Сонечко Спати Сідає,
Сонний Серпанок Снує.
Скрипка Струни Стискає,
Сумною Самотність Стає.
Стиха Ставок Стрепенувся,
Срібло Сховати Схотів,
Спраглого Серця Спомин,
Стомлений Стишений Спів
Слово Солодке Скотилось,
Сипалось Сяйво Сповна.
Спокій Ступив Сміливо,
Скинула Сум Сивина…
07.11. 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813008
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018
[i]"[color="#f04d0c"]Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон
не має сили і перебуває під чиєюсь владою....
Там же, де закон – владика над правителями,
а вони – його раби, я вбачаю порятунок держави
і всіх благ, які можуть дарувати нам тільки боги[/color]".
[b]Платон[/b]
[youtube]https://youtu.be/0ZolbAzV_TY[/youtube]
[i][b][color="#14b2c7"][color="#087b8a"]В стагнаціях кровить вся Україна,
І мається печалями народ…
Чи ждав хоч хтось такої ось руїни?
Чи вартий він таких ось “нагород”?!
Та все ж не скаже жоден з президентів,
Що був він нікудишній президент…
На ску́зу* ж, мов, – «не мали прецедентів»
Лиш має право... двієчник-студент.
Один – продав за безцінь наше «Бласко»
Й створив такий, як «маємо ми», Крим,
Між крапельок, як по дорозі ласка,
Шмигнув в кущі безславно, невреди́м…
А той – раз-президентський строк учився
І ва́йкав** ще: «що строїть – підкажіть!»,
А люд чекав рішучості і чину…
Натомість – торг: з сусідами як жить...
Бідак-бджоляр – мав гендерні проблеми –
У боротьбі із «леді Ю» застряг…
Хоч не було там жодної дилеми:
ЄеС-НАТО́ – не тонучий «Варяг»!
Йому Майдан вручив гетьма́н-клейноди
Й важку гетьма́нську кормчу булаву….
Та вийшов, певно, скоро в нього з моди
Козацький дух! – Ослабив тятиву.
Й рецидивісту-зеку на поталу,
Що коїв як хозарський резидент,
Віддав казну, і військо… Промотали...
Кому такий потрібен президент?!
А цей, що фе́йково стрибнув в бульдозер,
Що Україну нищить квапно вщент?..
Брехні й прожектів лиш підносить дози...
Десь
забаривсь
народний
президент!
Та чи знайдеться «свій» в країні хлопець?!
Де Голя, Піночетенка найнять?
А то "ввійде" якийсь заморський OPEZ***,
А з ним на та́нку (в гості) й «…-она мать»![/color]
[/color][/b]
07.11.2018
_________
*Оправдання.
**Нарікав.
***Образ, що втілює інтервента: автор ще
пам’ятає з війни німецького коменданта селища
Дігтярі, що на Чернігівщині, під цим іменем.
Загинув від партизанської кулі і похоронений
ма місцевому ринку під вербою. Пам’ятник, звісно,
відсутній…Печально, та повчально...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813036
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kj97YKolHaw[/youtube]
Пізня осінь тиха, смирна,
Відгуляла вже своє.
Вже не скажеш - непокірна,
Її вечір настає.
Може, зовсім це не вечір,
Просто вже нема тих сил,
Опустились твої плечі,
Не той розмах вже у крил.
Час прийшов вже відпочити.
Де ж знайти притулок їй?
Доведеться їй платити
За безглуздий вчинок свій.
Ти ж дерева роздягала
І лила дощі на них.
Розумію, ти ж не знала:
Буде кара від потіх..
А тепер ти зовсім сива,
Помарніла і слаба...
Не така вже норовлива,
Десь поділася злоба..
Осінь, мила ти голубко!
Все ж потішила ти нас.
Ти і зараз мила любка.
Ти красива й без прикрас..
--------------------------------
( натисніть на картинку)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812968
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 07.11.2018
Хитався світ перед очима,
як почалася знов війна...
Як проводжала мати сина,
в душу повіяла зима...
Навпіл і серце її рвалось,
сильніш, ніж в ратному труді...
Не розуміє, як так сталось,
що рідний край знов у біді...
У неї син один-єдиний,
та і країна ж теж одна...
Ну,як же влада допустила,
що п"ятий рік іде війна...
Ще світу білого не бачив,
і "молоко" ще на губах...
Йому б навчатись,працювати,
не з ворогами воювать...
Молиться Богу щодня мати,
щоб куля сина не взяла...
Готова поруч нього стати,
та сил уже не вистача...
Усім бійцям, що поруч з сином,-
вона дарунки посила...
Та найціннішим подарунком
її молитвині слова...
Бійці і син все відчувають,-
турботи й болі матерів...
І край свій рідний захищають
від ненаситних ворогів...
В матері син перед очима,
в душі тривога не зника...
Хоча б діждатися їй сина,
і щоб закінчилась війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812972
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 07.11.2018
Багато бачила вона
Старенька лавка, під вікном,
На ній писали імена,
Неначе пам'яті альбом.
На ній сиділи молоді
Дівчата й хлопці, цілу ніч,
І падали листки руді
Кружляли з часом віч-на-віч.
Співали в унісон пісні
Під супровід гітарних струн,
І крапали дощі рясні,
Життя неслося, мов тайфун.
Обличчя щезли у імлі,
З собою спогади забирали...
Гаврани чорні на гіллі,
Ранкову тишу роздирали...
Дивилась бабця із вікна
На лавку, біля свого дому,
На стерті часом імена,
Що зникли із життя альбому...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812702
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018
Жовтень
Ніби листя, пожовтіли
найтепліші почуття,
а всі мрії полетіли
журавлями в забуття.
Не лишилося нічого,
крім зірок-надій ясних.
Не лишилося нікого,
крім байдужих і сумних.
Мов калина, червоніє
мила радість у думках,
лише з нею я зумію
себе втримати в руках.
Ще на щастя є надії,
ще є слово доброти,
тож душею ще веснію,
ніби цвіт від теплоти.
Ночі і дощі холодні
заберуть всі літні дні,
застудивши вже сьогодні
сонця промені ясні.
Та не варто сумувати,
коли жовтень за вікном,
поки вмієш ще кохати
цілий світ своїм нутром.
Не важлива пора року,
а важливий стан душі,
як з тобою йдуть під руку
люди зовсім не чужі.
Не засмучує погода,
як жорстокі ті серця,
що шукають лиш нагоди
вбити радість до кінця.
Віктор Цвіт 20.10.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812354
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 03.11.2018
Тече вода.
В відерці вже по вінця
Прозорих крапель чистої краси.
Вода шепоче, шелестить про вічне,
Дзвенить, співа на різні голоси
Така проста, така з дитинства звична
Слухняна і пластична течія,
І дивовижна!
Все живе, практично
збудоване з води,
І ти, і я!
Вода - граніт, коли морозом скута,
І що? То смерть для крапельки води?
Немає смерті.
Не було й не буде,
Душа води воскресне, як завжди,
Знов потечуть струмки живі до річки,
Легенький пар злетить у небеса,
Впаде краплинка Божої водички
Росою з ока квітки, як сльоза.
Вода це кров Землі.
В земних глибинах
Пульсує животворна рідина.
Події, закарбовані в хвилинах,
Несе у хвилях пам’яті вона.
Колись душа, відчувши смерті подих,
Полине в інші виміри, світи,
Моє життя постане перед Богом
Збережене у пам ’яті води.
Тече вода...
Така проста.
Вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812315
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018
На вершині дивосвіту, наче янгол,
З перебитим безрозсудністю крилом
На колінах я стою і вкотре з Богом
Тиху бесіду веду про зло й добро.
На вершині світу-скелі, наче камінь,
Що ось скотиться недбало кудись вниз,
Я тримаюся тремтячими руками,
За дощами віку, сточений карниз…
А десь в хаті там, за сірим горизонтом,
До якої вірно прагне погляд мій,
Жде терпляче мене мила й безумовно,
Знов святковий накриває для нас стіл.
На вершині кам`янистій, мов струмочок,
Не глибокий духом, тілом ще слабкий,
Я навприсядки, сутулячись, в клубочок,
Дні і місяці намотую в роки.
Життя річка протікає не помітно,
А я й досі не почув вердикт з небес,
Чи розтягнуться роки-нитки повільно,
Чи заплутані повиють життя хрест?
На вершині цього світу я даремно,
Та й вершина це чи пагорб на шляху?
Марно відповідь шукаю в бутті вперто,
Час втрачаючи безглуздо на віку…
А в садочку десь за сірим горизонтом,
Хати рідної очікує поріг,
І заплакана кохана там самотньо
Гладить ніжною рукою білий стіл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812182
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 01.11.2018
Моя реальність, моя сповідь,
З тобою завжди, як ні з ким...
З тобою зустріч у світанок,
З тобою - у вечірній дим...
Коли з тобою - я співаю,
З тобою - пізнаю я світ...
З тобою - навіть на роботі,
Бо ти для мене - ввись політ...
Ми падали і ударялись,
Розбили голову-екран,
Та нерозлучно, все ж, лишались,
Ділити біль душевних ран...
Коли було тобі погано,
Шукала поміч збившись з ніг,
Ніколи я не забувала,
Скільки разів мені поміг...
Коли я вже тебе діждуся?
І пристрасно візьму до рук
На тебе ніжно подивлюся,
З ремонту забратий нетбук...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812128
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 01.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2018
Ти постійно живеш в моїх снах,
В снах, так ніжно мене обнімаєш.
Ти літаєш в моїх думках,
Сам, напевно, про те і не знаєш.
Ти говориш до мене очима,
Ой, як я тепер їх розумію.
Ти від бід прикриваєш плечима,
Я ж утримать тебе не смію.
Ти цілуєш мене, промовляєш
Те, що все життя мрію чути.
Ти від себе не відпускаєш,
Через те я не можу забути
Я в обіймах твоїх засинаю,
Я в обіймах твоїх встаю.
Я до тебе думками вертаюсь,
Бо люблю. Як колись люблю.
24.06.2018 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797031
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 01.11.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GdBS9B2TnLU[/youtube]
Нащо питать про те, що знаєш?
Давно пройшли уже жнива,
А ти усе собі гадаєш:
Дійшли до мене ті слова?
Це, мабуть, осінь завинила,
Що обміліли почуття.
Вона тебе давно втомила.
Чи це осіннє укриття?
Слова, питання, недовіра,
Одна із осені ознак.
Не золотої та, що сіра.
У неї зовсім інший смак.
Дощі, тумани, різкий вітер,
Приносять в душу пустоту.
Нехай би вітер все це витер,
Прогнав із серця глухоту.
Щоб ти уважно роздивився,
Не все погано навкруги,
З шляху свого давно ти збився,
Моєї нехтуєш руки...
Як жить тобі, ти добре знаєш.
Не тільки світа, що в вікні,
Та пройде час і ти згадаєш
Ті літні дні, а, може, й ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812133
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 01.11.2018
Люблю я свою Україну,-
За те, що родюча земля,
За верби й червону калину,
За те що шумлять тополя...
А ще за степи і діброви,
За ріки, озера й моря,
І за краєвиди чудові,
За сонце,що в небі сія...
За вільні широкі простори,
За села, містечка й міста,
Долини,рівнини і гори,
Врожайні пшениці й жита...
За птахів у небі і хмари,
За далі її голубі,
За сірі осінні тумани,
За теплі і лагідні дні...
А ще за сніги і морози,
Весняні і літні дощі,
Веселки і вранішні роси,
Дерева і квіти, кущі...
За те,що я в ній народилась,
Пізнала казки і пісні,
Що жити у світі навчилась,
Радіти і літу,й весні...
За те, що у ній я трудилась,-
Для себе, країни й сім"ї,
Писати казки я навчилась,
Поеми, пісні і вірші...
Люблю я свою Україну,
Вона Батьківщина моя...
Ніколи її не покину,
І кращої в світі нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812062
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 31.10.2018
Журавлина осіння журба
Знебарвлює землю і квіти
І даремна твоя боротьба
Не можеш і ти не сивіти
Кожна осінь є часу тавро
Всіх примусить усе оплатити
Скільки б весен у нас не було
Треба осінь свою пережити
А там, десь, зелене тепло
Вернеться до нас із весною
Подарує нам доля весло,
Щоб в осінь доплисти з тобою
GENYK
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807654
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 31.10.2018
[color="#0a68b0"] [i]В о з ' є д н а н н ю
[/color] [color="#b00a94"]правослаавних церков в Україні[/color]
[color="#e0930d"] п р и с в я ч у є т ь с я[/color][/i]
[youtube]https://youtu.be/eavK2s-XcYs[/youtube]
[b][i]Кажіть слова хороші за життя,
бо на тім світі в них нема потреби:
там інші алгоритми в небуття,
закони різні – на землі й на небі…
По-іншому розводяться мости,
по-іншому янтаряться коралі…
Щоб до краси тієї нам дійти,
на цьому світі не творіть печалі…
Любімося ж… То Богом нам дано.
Кохаймось тут, бо там все інше буде…
Ділімо хліб... й на всіх – п’янке вино,
і Бог за це, повірте, не осудить…
Та слів дарма не кидаймо пустих:
Від щирості… хай серце не зів’яне!
Не забуваймо віншувати тих,
хто в милосерді і турботах – п’яний…
Шануймо і славімо щиро тих,
хто хрест свій тяг, хоч тяжко, на Голгофу,
тримався клятви на крові́ святих –
братів по кро́ві й їхніх філософій…
…Найдіть слова потрібні – за життя,
щоб славити пожертви… і коралі…
щоб слізьми не вмивалося дитя,
коли батьки його у прі вмирали.
Все, що́ щастить – у наших же руках:
гнівити Бога в нас нема потреби…
Єдиний Він – у серці і в думках,
його веління –
на Землі й
на Небі! [/b][color="#5c0c99"][/color]
30.10.2018[/i]
На світлині – Володимирський собор
у Києві (фото автора).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811954
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 30.10.2018
...[iРецензентам..
трохи езотерики та...
ірреальності... [/i]
[youtube]https://youtu.be/DpD40iY9pVk[/youtube]
[b][color="#5f0882"][i]Буває –
ми викреслюєм
з життя свою людину,
забувши,
що і нас…
в свій час…
враз…
викреслить життя…
Запалюймо
сердець живу і благосну лучину,
що не веде до
руйнівного гніву
й забуття….
Ми ігноруємо –
буває –
іншу думку й долю,
що розійшлася з нашою
в концепції життя…
Та не швидкуйте…
убирати недозріле поле,
щоб не зірвать своє –
хай запізніле – каяття.
То ж бережімо…
кимось в серці
нам
нагріте місце:
коли в своєму –
із краплин злоби –
замерзне лід,
й остудить обсіч нас ота
незаперечність істин,
воно було б як скит,
що не замів
блукальця слід...[/i]
[/color][/b]
28,10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811712
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 29.10.2018
Жоржини квітнуть у саду
і чорнобривці заяснілись.
Скажи чому? Скажи чому?
Чому з тобою ми зустрілись?
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
Уже примовк осінній сад...
пелюстки розсипає в росах.
Листок кленовий впав до ніг
там, де принишкла горобина.
Знов закружляє білий сніг,
тому й тривожиться калина.
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
Уже примовк осінній сад...
пелюстки розсипає в росах.
Жоржини квітнуть у саду
і чорнобривці заяснілись.
Бо, видно, знають всі вони,
чому з тобою ми зустрілись...
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
А у душі моїй розмай...
хоч ходить поряд щедра осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811622
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018
Бачимо часто в щоденних новинах
з різних країн емігрантів рої.
І серед них пізнаю на світлинах -
по вишиванках - це ж наші, свої!
Бельгія, Чехія, Польща, Канада,
США та Австралія, Чілі, Габон...
Що потягло їх? Багатства принада? -
Гнали їх злидні й біда за кордон.
Наче хтось долею нації грає,
що утікають, хоч би й не хотів,
голодом гнані з родючого краю,
страхом репресій, знущанням катів.
Нині жене безробіття, безладдя,
бідність, безправність, продажний закон,
владне безкарне крадійство,.. безвладдя,
цін, хабарів ненаситний дракон.
Злими вітрами по білому світу
вже розмело міліони братів
мудрих, талантів - найкращого цвіту!
Як же наш край обіднів, опустів!..
Може онукам знайдуть батьківщину
чи своє щастя, кому повезло.
Більшість, мов пташечки з вирію, линуть
думкою й серцем у рідне гніздо,
де залишилися сім*ї та друзі,
край у вогні... - і печаль крижана...
Там непогано, та серденько в тузі -
не зігріває чужа чужина.
Вразять події у рідній сторонці -
власний майданчик зберуть звідусіль,
бо ж і вони, як і ми, - українці,
біль України - їх горе, і біль.
Ще й одягнуть вишиванки святкові -
з рідного краю святий оберіг,
роду й народу тотеми спадкові,
пам*ять про корінь і рідний поріг.
І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.
27.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811515
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 27.10.2018
Пишу вірші, для себе, у шухляду.
Про те, що бачу, чим дихаю, живу,
Про розкіш, бідність, героїзм і зраду,
Про те, що сховане і те, що наяву.
Пишу не ради, всупереч скоріше,
Бо це мене чіпає і болить.
Це ніби сповідь, сповідь через вірші,
І словом душу пробую зцілить.
Вона болить, бо зранена війною,
Плачем сиріт, сльозами матерів.
І ніби теж це все було зі мною,
Я теж вмирав, був ранений, горів…
Війна одних калічить і вбиває,
Її для інших ніби і нема.
Реальність дику розум не сприймає,
Пояснень цьому, виправдань катма.
Болить душа, що судді, прокурори
Не відчувають власної вини.
Ще більші стали хабарі, побори,
Знов осміліли слуги сатани.
Болить душа за бездіяльність влади,
За злидні, що виглядують з кутків.
ВІд депутатів обраних до Ради,
Яких у пеклі бачить би хотів.
Болить душа, що ми у власнім домі
Порядок досі ще не навели,
Що досі ще у бездуховній комі
І в повний ріст піднятись не змогли…
24.09.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690563
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 26.10.2018
Вже п’ятий рік над рідним краєм хмари.
Вже п’ятий рік горить – пала земля.
Стоять хати розбиті, мов примари.
Обвуглені від вибухів поля.
Вже п’ятий рік з війни жде мати сина,
Кровиночку чекає день і ніч.
Коли його позвала Україна –
На захист став з братами пліч-о-пліч.
Ніколи не забудемо Героїв,
Що зупинили нечисті орду,
Що не жаліли ні життя, ні крові,
Що не впустили в отчий дім біду.
Нас не поставить ворог на коліна!
Лиш перед Богом схилимося ми.
Й здобуде волю ненька Україна!
І знов заквітнуть навкруги лани!
25.10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811363
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018
[i]Вишита сорочка – це щось святе, духовне, сокровенне.
У вишиванках наші древні пращури різними кольорами та
візерунками волею мудрого Грааля зашифровували добру
долю - щастя, радість, любов, багатство. Матері вишивали
сорочки дітям, аби їх майбутнє було світлим та радісним.
А кожна з дівчат мала вишити сорочку своєму нареченому,
щоб подружнє життя видалось щасливим та безтурботним...
Але... Про все інше - нижче...
[youtube]https://youtu.be/yewhS0v0KxA[/youtube]
[b][color="#087080"]Родину здавна вабили прикраси…
І одягались чепко – як годиться,
Та не гнівили й спраглого Пегаса:
Давали з рук джерельної водиці….
І так було від ро́див і до згину –
Буття своє барвисто гаптували…
Бо вишивка – це роду берегиня
Й рунічна мова мудрого Грааля.
А зараз що?.. Державні кар’єристи
Квітчають барвами сумління й лиця…
Поети ж куплені й семі-лінгвісти
За гріш розписують діла їх ниці!
І множаться в країні «вишиванці»,
А ще хутчіш – «артисти-гопаківці»…
Й кують свавільно душ залізні ланці,
Каляючи* свобідних бандерівців…
І наряджають розум "в шаровари",
А тіло – "у гаптовані жупани",
Маскуючи нечувані кошмари,
Що творять "при дворі" пани і пані.
То ж схороніть як символ одежину.
Примі́ряйте в свята і натщесерце…
І слів святих не кидайте у спину –
Нехай блукар знайде своє озерце!
Бо десь у надрах копиться фасола…**
Чи нам не схоронити «вишиванців»
Нащадкам нашим… у консервній банці,
Як оселедців
пряного
посолу?![/b]
[/color]
23.10.2018
_________
*Каляти - ганити.
**Фасола - журба.
[b]Примітка. [/b]В цьому вірші автор ризикнув
подати слово "вишиванці" у називному відмінку
множини, а не в давальному однини, що надало
йому нового значення. Такий неологізм, на думку
автора, цілком слушний, з огляду на злободенність
теми "вишиватності" та "шароварщини"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811049
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 23.10.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pzK9LSq1_bY
[/youtube]
9.11.2012 рокуЦе ще один вірш на таку ж тему:
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376596
Скажи мені, чому коротке літо,
Чому осінні ночі довгі і сумні?
Чому цей сум у душі перелито?
І інший світ тоді в заплаканім вікні.
Скажи, чому це осінь все руйнує,
А потім гірко плаче, ніби жаль?
Та голуб із голубкою воркує,
Вони не знають, що таке печаль.
Скажи, чому тебе я кличу уві сні,
Чом смутком оповиті твої очі?
Чому, скажи, все розцвітає навесні,
А серце все ж тебе забуть не хоче?
Я усміхнусь тобі у цю холодну ніч.
Нехай це осінь плаче безупинно.
А я іду до тебе, ти ж іди навстріч.
Не буду плакать просто, безпричинно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810991
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 23.10.2018
.
А леді Осінь холодком
тверезить ночі.
Своє оранжеве пальто
Знімать не хоче.
Іде на подіум алей,
Красою вабить.
Полонить тисячі очей-
Їх потім зрадить.
Вона гуляє в самоті,
Вітрами гріта.
На пальцях персні золоті,
Як спогад літа.
Волосся променів пучок
Під капелюхом.
У ритм ступає каблучок -
Годинник стука.
Ще зовсім свіжа, молода,
Звабливі губи.
Ну , а роки, то лиш вода,
Десь час їх згубить.
Вона скарбниця таємниць,
До себе манить.
Її впізнаєш з тисяч лиць
І крізь тумани
Підеш за нею в білий світ
Забувши спокій.
Вкрадеш цілунками на мить
Вуста солодкі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810981
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 23.10.2018
Твої долоні найтепліші в світі,
Хоча відчуть – не мала я нагоди,
Так пестять, як вишнева гілка в цвіті,
Турбуються за всякої погоди.
А очі яснозоряні й глибокі
З півпогляда розкажуть все мені,
Що з того, що слова поодинокі?
Що з того, що і теми в нас сумні?
Твоя харизма, це щось неймовірне,
Сягає в далечінь на сотні миль,
Що з того, що життя не завжди рівне?
Але з тобою, у моєму морі - штиль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810966
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 23.10.2018
НЕМАЄ ПРОЩЕННЯ БЕЗЛИЧНІЙ ВЛАДІ
Нема прощення за біди -безличній владі,
яка дбає, за свої статки та корону
сіла у теплесеньке крісло на посаді
створила геноцид-для власного народу.
Скажи ,солодкий царю- пане президенте?!
Як маєм -на два фронти по- новому жити?...
в телеку, показуха яскраві моменти
допоки, будуть заморений люд гнобити.
На зраді, брехні, пролитій крові Майдану...
явився ,нам у масці - у козлячій шкурі,
ви не кращі, від попереднього тирана,
де є , дикі закони, як у Сінгапурі.
Увійшли ,у мільони сердець, у довіру
присягали, святим... обіцяли, мир добро,
за не послух, на коліна... купили за ліру...
за офшори на Мальдіви, цирк і кіно.
У Європу, відкрили двері, навстіж вікно...
щоб батрачили раби доскону в неволі,
який обрали курс... корабель іде на дно...
у чорній хустині мати, сирота у недолі.
Скажи, шоколадний князю -Україні мати?!
коли награбоване, повернуть блудні пси,
що зробили для перемир'я... для солдата,
щоб зупинити війну, колосились лани.
Кров лл'ється ,як вода, злидні, голод розруха,
в знедолених, розрослась в мозгу -пухлина...
майбутнє, -б'є гострою сокирою обухом,
від ординців, -ростуть хрести ,висока могила.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810963
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 23.10.2018
Закохайся у мене, вітре,
присвяти мені пісню тиху,
ще допоки думки про літо
виколисують дивну примху.
Ще допоки не всі простори
загорнув у негоду жовтень,
а у серденьку ясні зорі
вигаптовують позолоту.
Запроси мене по обіді
на прогулянку десь до скверу,
хай за нами розсипле слідом
осінь вабні, жагучі перли.
Хай зігрію свої бажання
у обіймах твоїх ласкавих,
поки промені дня останні
будуть мружитися лукаво.
І хай хтось запримітить пізню
нашу здибанку, що до того?
Буду пити жадану пісню
з філіжанки натхнення тво́го.
Із долоні твоєї висі.
Аж тепло розіллється в грудях...
Залюбися, о, залюбися
в мене, вітре, хоча б до грудня!
22.10.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810946
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 23.10.2018
Буває так хочеться, аж до знемоги
В дитинство своє на хвилинку прийти...
Я знаю, що в спогадах є та дорога,
Її тільки серцем можливо знайти.
І хочеться трішечки там постояти,
На себе маленьку поглянути знов,
І разом з собою в пісочку пограти,
І верше послухати шелест дібров.
Так хочеться міцно себе обійняти,
Сказати, щоб сильною завжди була,
Що буду я плакати, буду кохати,
Брехнею і болем нап'юся сповна.
На ґанку в сорочці стою босонога,
Щоб знову у світле дитинство прийти...
Я знаю, що в спогадах є та дорога,
Її тільки серцем можливо знайти.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810941
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018
[i]Скажи мені одне лукаве слово –
І я тоді скажу тобі,
хто – ти!
[b]Олекса Удайко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/eesPXO49Wr0[/youtube]
[i] [b][color="#55067a"]Напевне, слово у житті щось значить...
(Слова відверті – дзеркало душі.)
Його не можеш вкрай переоначить...
Як душі,
що ховаються в кущі.
Вам скажуть: мир, і мир за всяку ціну…
(Так, нам чужа повія та – війна!)
Не вірте їм!.. Поставте краще сті́ну
Від них:
крові́... байдужа їм ціна!
Вам скажуть: ні́чого мирян ділити,
Єдиним для усіх є Господь Бог…
Остерігайтесь – інший «повелитель»
Лунає з уст
отців, мирян-небог.
Вам скажуть: не на часі рідна мова,
Важливіший за неї – свій живіт…
Одвіт ви дайте українським словом –
Як сина
неньки нашої одвіт!
На жаль, у вжитку зайд оте лукавство –
То зброя їхня, й діє як іржа…
Бо роз’їдає душі "п’ята каста",
Як зуби
«льодовитого» моржа…
Стратегія Московії пожадна:
«Єдині ми були споконвіків,
І мова в нас одна. Й одна держава…»
Слова –
не для затятих козаків!
Не кожному в країні той екзамен
Вдається скласти враз, за один мах!
Прийміть його для себе як державний...
Простий –
лиш тим,
хто порохом
пропах. [/color][/b]
18.10.2018
_________
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810760
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 21.10.2018
Подякую Богу
За світлу дорогу,
За те, що живу на землі кожен день!
За спокій й тривогу,
Я дякую Богу,
За те, що я чую мільйони пісень.
Бувало боліли
Поламані крила,-
Ти душу поранену знов лікував...
І знову летіли
Відновлені крила
І Ти мене знову за руку тримав!
Я дякую, Отче,
Що маю я очі,
І можу побачити весь білий світ!
І сонце лоскоче
І нічка шепоче,
За те, що даруєш мені цей політ.
Я дякую Боже
За тих, хто поможе,
І тих, хто покине в хвилини важкі...
На друга так схоже
Обличчя вороже...
Я інколи вдячна, що рвуться зв'язки.
Щоранку радію,
І вдячна, що мрію,
За добрих і щирих навколо людей,
Я серце відкрию
І рідних зігрію,
Притисну міцніше до своїх грудей.
Я дякую Богу
За те, що так строго
Він вчив мене мудро чинити в житті...
За силу й знемогу,
За всю допомогу,
За те, що ведуть мене Руки Святі!
Подякую Богу,-
І піду в дорогу,
І хай тихі зорі у небі вже сплять...
В душевну тривогу -
Я завжди із Богом!
Із Ним разом в серці живе благодать!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810715
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018
Всього поцілунок один,
І серце від щастя співає,
Всього поцілунок один,
І ніжно і вірно кохаю.
Всього поцілунок один,
І з серця полИлися вірші,
Всього поцілунок один,
Не треба в житті мені більше.
Всього поцілунок один,
І квітнуть у серці троянди,
Всього поцілунок один,
І серце співа серенади.
Всього поцілунок один,
Й душа вже літає десь в небі,
Всього поцілунок один,
І серцем я лину до тебе.
Всього поцілунок один,
І зникнуть зимові морози,
Всього поцілунок один,
І висохнуть в мить твоі сльози.
Всього поцілунок один,
І знову долоня в долоні,
Всього поцілунок один,
І чорні зробилися скроні.
Всього поцілунок один,
І в серці весна знов буяє,
Всього поцілунок один,
Й кохання, мов сад, розцвітає.
Всього поцілунок один,
Й веселка заграла у небі,
Найбільше в житті мені треба,
Отой поцілунок один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810726
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018
Вірш написала...І пишу я знов,
І до снаги мені моє писання...
Поезія це - свято, це - любов,
Моє натхнення, пошук, сподівання...
Пишу я тихо...Що там говорить?..
Та і немає з ким мені балакать...
Лиш під ногами кіт рудий мурчить,
А я пишу, це краще,аніж плакать...
Все,що було,- пройшло і відпливло,
Минуле в віршах знову оживає...
Весни і літа, ніби й не було,
Сум і печаль у серці не стихає...
Отак пишу я - за рядком рядок,
Про що писать - душа і серце знає...
Кожен рядок - життя мого урок,
Я кожну мить у віршах звеличаю...
В моїх віршах є осінь і зима,
Весна і літо, й часом - тихі сльози...
Поезія - це радість, це - життя,
Не зітруть їх ні вітри, ні морози...
Бува поезія моя й гірка,
Та в ній - усі мої найкращі ліки,-
Від смутку і журби...Та для добра,-
Живе в мені сьогодні і навіки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810639
дата надходження 19.10.2018
дата закладки 20.10.2018
Завітала осінь у краї квітучі,
В пору цю, все так, як кожен рік,
Заплітала в синє небо хмари-кручі,
Розлила дощів стрімкий потік.
Бо вже дуже скоро у краї далекі,
Відлітати птахи будуть знов,
А мені подарувала осінь, осінь,
Щастя, радість і палку любов.
ПРИСПІВ: Золотава чарівниця, осінь, осінь,
Відібрала, відібрала в неба просинь,
В вирій відлітають вже птахи крилаті,
Тільки ми з тобою осінню багаті.
Ворожила, ворожила, чаклувала,
І кохання осінь нам подарувала,
Позривала вітром листя-мідяки,
На любов на щасті на роки…
Завітала осінь у краї квітучі,
Холоду сипнула на поля,
Розвівають листячко вітри колючі,
Спати вже збирається земля.
Не страшні для нас обох погодні зміни,
Хоч і підкрадається зима.
Бо тебе мені подарувала осінь, осінь,
І не буду більше я сама.
ПРИСПІВ:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810645
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018
Немає листя на гілках
Лиш золотиться килим долі
Неначе фея у казках,
Осінь підкралася поволі.
Ступає повагом до нас,
Останнє листячко зриває,
Старанно, ніби про запас,
Узором в трави викладає.
На сонці мерехтять вони:
Зелені жовті і багряні,
Або коричневі сухі,
Або червоні – незрівнянні.
Так тепло тихо, блиск, краса,
Барвисті хризантеми-квіти,
Пліткують птахи по гілках,
Яким на зиму не летіти…
Ці кілька днів – радіє сад,
Промінчиками все зігріто.
Та не повернеться назад
Загублене в покосах літо…
18.10.18 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810646
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018
Коли в нічному небі догорить
Моя зоря, промчавши небосхилом,
Подумаю в свою останню мить -
Вона із тих, що все-таки, світили.
Не спіймана у ями чорних дір,
В висотах не відшукуючи слави,
Іде моя - одна з найменших зір -
Між інших, іменитих і яскравих.
Хай правди відстояти я не вмів
І хижий світ змінити був не в силах,
Але коли кипів у мені гнів,
Вона гарячим полум'ям горіла.
Байдужістю несе від мертвих тіл
З давно уже погаслими вогнями,
А в розсипі палаючих світил
Моя орбіту креслила за вами.
Коли смішні малята в перший раз
На ніжки піднімалися несміло,
Хвилюючись, дивилася на вас
Моя зоря, і променем світила.
Хай кажуть: - Не з важливих ти світил, -
Холодні зорі, мертві і не зрячі.
Але палаючи з останніх сил,
Моя зоря іде в сім'ї гарячих.
І навіть коли час мою свічу
Погасить в мерехтливому світанні,
Я в небі метеором пролечу,
Яскраво догоряючи востаннє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 19.10.2018
Відщебетало, буйно відцвіло,
обдарувало щедрим урожаєм,
а сонячними днями і теплом
нас літо ще й у вересні вражає.
Налив меди й нектари щедрий Спас
в дари багаті баштана і саду.
Намилувався місяць-зорепас
красою чарівного зорепаду.
Убравши села в розсипи жоржин,
в калин коралі, грона винограду,
відходить літо без доріг й стежин,
щоб оминути заморозків зраду.
О літо, покидаєш ти мій край,
на крилах вітру вже летиш в сава́ну,
ескорт почесний із пташиних зграй
тобі рощальну відспівав осанну.
А ми в негоду, в зимні ночі злі,
занурившись під тепле покривало,
згадаємо, які безжурні дні
й хвилини щастя літо дарувало.
6.09.2018 р.
-
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805698
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 18.10.2018
Вкриваю віршами частенько
я сторінки,
гаптую в них стібком дрібненьким
свої думки,
сплітаючи в узор барвистий
святе й гріхи,
бо непрості були тернисті,
круті шляхи.
Юнацькі спогади, події
сюди влились,
розчарування і надії,
що не збулись...
Смарагдом вишилась би стежка
мого життя,
та чорна врізалась мережка
у те шиття.
Тумани смутку і печалі,
озерця сліз...
душа ввібрала на скрижалі
буття ескіз.
А вкрапленнями золотими
на полотні,
час, де ще всі були живими, –
щасливі дні.
Ввірвались осені відтінки,
дощів сезон,
і вже сріблясті павутинки
беруть в полон...
–––––––––––––––––––––––
Не будемо про сніговії,
на схил життя...
Наперекір всім вітровіям,
що в забуття
відносять пам'ять, в чорне поле,
мов пух з тополь,
я вишиваю свою долю
у Книзі Доль.
26.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784492
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 18.10.2018
Молюсь сьогодні за родину,
За всі мої й чужі гріхи.
Молюсь за рідну Україну -
Обидва береги Ріки.
Щоб тіло прийняло причастя,
Молитва досягла небес.
Щоб в Україні було щастя,
Щоб в Бозі наш народ воскрес.
Щоб в парі завжди були люди,
Перед Хрестом вони клялись.
Щоб не пекла образа груди,
Щоб всі народи обнялись.
Молюсь за щирість і за волю,
За все, що сховано в душі.
Спасибі Богу, дяка долі,
Що рідні ми, а не чужі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810441
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 18.10.2018
[i] Думи мої, думи...[/i]
[youtube]https://youtu.be/BFuNXA_M6SQ[/youtube]
[i][b][color="#5b0478"]Коли душа твоя, хай без причин, в комфорті,
й коли здоров’я ще – нівроку, хоч куди,
коли твоя кохана – ягідка на торті,
і дома
вже давно ніякої біди;
коли роботу маєш по душі (і гроші),
коли вночі не маєшся, й здоровий сон,
коли у тебе ще й сусідоньки хороші,
коли
й з природою живеш ти в унісон;
коли збираєшся до праці, як на свято,
додому мчиш, немов фрегат на парусах,
коли найтяжчу справу владнуєш завзято,
коли тебе
бентежить вранішня яса;
коли тобі ще Бог послав палке кохання,
й дружина не в журбі почерез твій запа́л,
коли із друзями приємне спілкування –
щасливцю,
осуши наповнений бокал!
Коли тобі всміхається привітно сонце –
твоє кохане, яснооке цвіт-дитя…
О світе Божий! Чи, бува, не сон це –
оте до
щему бажане життя?
[color="#ff1a00"] ♥ ♥ ♥[/color]
...Та міра щастя в кожного із нас є різна,
бо в кожного в житті є свій пріоритет:
один в ясну погоду рюмсає і кисне,
а той,
в понеб'ї хмаровинному, –ПОЕТ. [/color][/b]
24.11.2017 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762000
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 17.10.2018
Не можна рвать на шмаття Украіну !,
Так боляче за смерть наших синів,
Відтяли Крим, Донбас у крові гине,
Щоб ти Люцифере уже в вогні згорів !
Яка тебе тварюка породила?
Що ти тварюко хочеш в світі ще ?
Найкращий цвіт лягає в домовину,
Тебе в Кремлі це зовсім не паче.
Шматують Неньку з заходу і сходу,
Та й внутрішнє ворожжя не дріма,
Кров точать ріками із власного народу,
Невже Небесна Сотня йшла дарма?!
Допоки, Боже, будемо терпіти?!
Біль розриває душі, а про те,
Йдуть в сиру землю тільки наші діти,
А ви,"чужинці" все не наістесь.
Молюсь до Матір Божоі святоі,
Вкрий омофором всіх наших синів,
Всіх ворогів УкрАіни святоі
Щоб Сам Господь вогнем святим спалив.
Нехай воскресне Ненька-Украіна,
Нехай зорею в світі засія,
Хай всяка нелюдь на Землі загине,
Вкраіна хай освятиться моя,
Тоді ми будем жити і радіти,
І славить Господа й співать пісні,
Молю я Все що є Святе на світі,
Зробіть щасливою УкрАіну мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809948
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 14.10.2018
[i] Бува, настає мить, коли розмова
з нащадками набуває
особливого
змісту...[/i]
[youtube]https://youtu.be/qb4b0ERq19M[/youtube]
[i][b][color="#074a61"]Настав той час, що треба естафету
комусь з рідні нехибне передать,
не лише вміння й задуми поета,
але й усю,
що маю, благодать.
(Буває час, коли слід естафету
комусь з рідні не хибне передать,
щоб не змовкала довго симфоньєтта,
життя земного тиха благодать.)
Щоб все, проникле коренем у душу,
в новій галузці навіч проросло...
Які слова, які сказати мушу,
щоб прищепить
життєве ремесло?..
Бо ж не хотілося б, щоб дріб’язковість
над всім, що вище, прикро брала верх.
Розгледіти б правдивість і казковість,
щоб глузд
здоровий обсіч не пришерх.
Щоб мудрості хватило в лихоліття
добро від зла напевне відрізнить,
щоб квіточки єднались у суцвіття –
єднала душі
зв'язувальна нить.
Щоб, все життя молившись, пам’ятати
своє коріння й рідне джерело,
що б'є від прадіда... І рідну хату,
що вийшла вас
чекати за село...
...А ще... Щоб в нас нащаджувались діти,
доконче знать, де сіяти зернят,
щоб свято мати… Ніде правди діти –
ми гідні
й варті всі родинних свят.
[/color][/b]
02.02.2018,
Кельн, ФНР
На власній світлині: "лапка" 6-місяної
внучки Hanna-Mari в "лапищі" автора.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774664
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 09.10.2018
[i]…І вірю я, що якось навесні
внизу на ґанку заскриплять поруччя…
це ти, крилатий, принесеш мені
аж два крила... Новісінькі і зручні!
[b]Ол. Удайко[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492275&pg=2
[/i][youtube]https://youtu.be/kkHMxXsnE5k[/youtube]
[i][b][color="#0b94b3"]Живим дано і повзати, й літати,
У леті видно, що і як лежить...
Той лет мордують й кидають за ґрати,
Бо заважає
гідрі вільно жить.
…Окрилює нас музика і слово,
Жіночна стать, статечний чоловік…
І з крилами живеться лазурово –
Пливеш, як
лебідь в морі, ввесь свій вік.
Але хутчіше надихає дія:
Як впевнишся, що недарма живеш,
То й про нові вже алгоритми мрієш
В доланні стеж
до щонайвищих веж;
Й коли відчуєш – не пропало зерня,
Потрапило у благодатний ґрунт,
Нові здолаєш, непролазні, терни –
Й діла твої
ніколи не помруть!
Та над усе окрилюють нас діти –
Прожив для рідних ревно – й недарма:
Дитячі очі в те́мні навіть світять –
Вже не страшна
для світлих мрій тюрма.
Тож окриляйтесь – і любіть, і множтесь –
Й отримуєте свій найцінніший дар:
В житті – на небі й на землі – всеможний
Крилатий –
не повзучий –
во-ло-да́р!
[/color][/b]03.02.2018,
Кельн, ФРН
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 09.10.2018
[i]Відійдемо трохи від "котячої"
тематики... Щось у
весни не все
в ладу...[/i]
[youtube]https://youtu.be/GW6-Po21T-0[/youtube]
[i][b][color="#0f8c08"]Заплакані весни́ зелені очі –
Прозірність їхню застеля туман…
Мізе́рніють весною сни пророчі,
Хутчіш за все у них –
один обман.
Лежить ще сніг – безсилий і регідний,
Оголює зими заочний бруд.
Парі тримать за зиму він не гідний –
Збудила вже весна
поснулий люд.
Земля родюча ребрами вже світить,
І квіт сторожко зустріча весну,
Розставив скрізь вже примулові міти…
Та страдному бурлаці
не до сну!
Весна… Немов – як всі минулі весни.
От тільки – плач… Весни цієї – знак!
Чи зглянеться на неї цар небесний,
Щоб жити вже по-новому,
інак?
Нехай би лютень взяв з собою люті,
Що глибоко у зиму проросли,
А березень заграв весні на лютні,
Й послали щастя нам небес
посли!
Тоді б і зажили ми з добротою в парі
Й хвалили б сенс прийдешньої весни...
...І магію ночей шалено карих,
Що снили б нам украй
реальні сни... [/color][/b]
14.03.2018
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782204
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 08.10.2018
Полеглим і живим
захисникам України
п р и с в я у є т ь с я
[youtube]https://youtu.be/Yynr5Y8VZoY[/youtube]
[i][b][color="#a303a6"]Що за світло крайнеба постало
В цю росисту світа́́нкову рань!
Де ти в ніч цю безмісячну спало?
Встало сонце…
І ти з сонцем встань!
Світ заповни живим, свіжим змістом,
Дихай з сонцем у лад, в унісон,
І струси з тіла ковдру імлисту –
Несподіваний
капосний сон..
Жар душі хай, одначе, не тліє –
Розгорається новим вогнем:
Так багато ще горя в житті є –
Не об’їдеш
гривастим конем!
Тож лаштуймо не спшіно, та разом
Добру трійцю гарячих коней,
Щоб у новому просторі й часі
Колісницею
правив Еней…
І нехай нам той легінь моторний
У житті вкаже праведну путь…
Не підемо в світ рабства потворний,
Нас туди вже й
бичем не зженуть!
Бо те світло крайнеба, що встало,
Вже не згасне в серцях! І – повік:
Край наш гідний того аватара,
Що Господь нам
у Небі нарік![/color][/b]
30.07.2018
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801454
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 08.10.2018
А що таке душа? — Безкрайнє море,
Кероване вітрами в пориваннях.
У неї денце світле і прозоре,
Із космосом незвідане єднання.
Буває, що заляже у тумані
Надовго, ну, а іноді на миті.
Шукає просвіт крізь імлу в омані,
У бризках сіє сльози оксамитні.
Як грізний шторм затягує в тенета,
Несе до берега свої таїни,
Здається, що здригається планета,
І воскресає знову із руїни.
Танцює хвилями в діапазоні,
Вирує гейзером в глибинних водах,
Купається після грози в озоні,
Пульсує вічністю в уявних кодах.
16/09/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809026
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018
"Не гоже в віці зрілому нікому,
Чистий папір "марати".
Олекса Терен "Зрілим поетам".
А мені кажуть не писати,
А мені кажуть не любить,
То й соловейку не співати?
То може й Сонцю не світить?
Бо мені кажуть з сивиною,
Проходять справжні почуття,
Що тільки в юності кохають,
Любов у вирій відліта.
Що тільки в юності співають,
В душі і в серці солов"і,
Якщо у когось і зникає
Любов в душі, -то не в моій,
В моій душі весна буяє,
Співають-плачуть солов"і,
Троянди в серці розквітають,
Лунає спів в душі моій.
Хвилюють душу очі карі,
У серці родяться пісні,
І доки я живу, кохаю,
Не забороните мені.
Писать, любить, життю радіти,
І дарувать людям пісні.
Що хочуть можуть говорити,
Однаковісінько мені.
Нехай мороз, чи громовиця,
Ви не погасите любов,
Я для любові народився,
Щоб людям дарувать любов.
Не дивлячись на вік, на скроні,
Душа моя живе, співа,
Я у кохання у полоні,
І ллються з серденька слова.
Допоки серденько тріпоче,
Допоки почуття горить,
Буду зірки лічить щоночі,
Коханій душу веселить.
Жінку створив Господь на світі,
Прекрасні почуття створив,
Щоб жить, любить, життю радіти,
Кохати до останніх днів,
Якщо в вас серце не співає,
Якщо не хочеться любить,
То може в вас душі немає?
Нащо тоді на світі жить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805068
дата надходження 31.08.2018
дата закладки 05.10.2018