звуки квартири здавлюють простір
й водять за руки захмелілі тіла квартирою
зачекай, я поставлю платівку на паузу
прислухайся
оркестрова зала старого будинку здригається
готова слухати оперету локального світовиверження
умілий перкусіоніст годинник стиха застукотів у крещендо
з кожною нотою — усе голоснішою — знімає з нас одяг і шкіру
випльовує із тіл — в ефір — десь на форте
і коли метроном циферблата грає зовсім фортисимо
наші губи, долоні та подихи сплітаються у гордієвий вузол
звиваючись хитро і плавно у гірких нотах наркотичного ніщо.
я кажу тобі смійся голосним сопрано
розриваючи чорний простір забуття
аби ми впали униз розірваними крилами нічного метелика
бо у цій пітьмі ми небезпечно непрощенно наблизились
до розжареної лампи твого солодкого сміху.
я акомпаную тобі на струнах свого наркотичного бодгі
в цьому консонантному співзвуччі жадібних сп’янілих душ
дозволь мені стати інтермецо
бо я зрозумів що
нічого не важливо
запам’ятай що
нічого не важливо
нехай це вб’ється тобі гвіздком рефрену
нічого не важливо
бо ми тут усього лиш фантомні відбитки
чогось справжнього
єдиного
до чого заледве торкаємось своїми розширеними зіницями
ми самотні ноти на широкому музичному стані
чиї звуки заледве долітають відлунням
ось у нашу квартиру
й затихнуть скоро
наче й не було їх
але чуєш що це?
знову годинник наростає в крещендо
готуйся співати партію сопрано
кохай так піано мої виснажені долоні, пальці, очі
здіймайся так форте коли огорну талію, руки, спину
дозволь цим тональностями співати в арії божевільної хіті
і не бійся календаря що невпинно закінчується
перегортаючи сторінки аж до дня коли музика стихне
щоб кожен наш звук вібрував усередині трепетом
я зациклюсь пластинкою у твоїй голові
нічого не важливо
нічого не важливо
нічого не важливо
не бійся болю що прийде опісля
бо він як і ми
лиш фантомне відлуння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782949
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 18.03.2018
Капітан напівсивий із піратської саги…
В грудях б`ється не серце, а уламок від шпаги,
Пам`ять наче каміння, скель базальтових в морі,
Що фундаментом були, десь у древній Гоморрі.
Якщо світло космічне хоч на мить в небі зникне,
Вічну тишу небесну крик мій відчаю здвигне,
Може я й розгадаю вікову таємницю,
Моє серце для чого, ти сховала в скарбницю.
Тихо з розуму сходжу мимоволі без тебе,
Все частіше шукаю зірок розсип на небі,
Аби знов по молитві, в темну ніч докоряти,
Вищим силам небесним, що запрошують спати.
Лиш примружу я очі…Пропливе білий лотос,
Безсоромність відносин, почуттів цілий космос,
Запах тіла зі мною, голос в`ївся назавжди,
Та піднімуться вії…Всі ці мрії несправжні.
Обростає уламок шпаги м`язами трохи,
Час від часу, від нього, струмок тягнеться крові,
Проживу, перетерплю, й не таке я вже бачив…
Аби гріх цей любові, Бог мені лиш пробачив.
Це космічне кохання, міжпланетні стосунки,
На молекули пристрасть і кометами рухи,
Поцілунок єлейний у священних обіймах,
Галактична, всесвітня, неземна моя…Відьма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782806
дата надходження 17.03.2018
дата закладки 17.03.2018
Ти мене чекатимеш біля Костенко,
Завтра, мабуть, біля Симоненка.
Можливо, в п’ятницю вже біля Жадана,
Завжди ти це вирішуєш сама …
Щоб я не просто так тебе чекав,
Щоб я вірші до зустрічі читав …
А потім у кав’ярні чи у парку,
Щоб я тобі їх переповідав …
Я вже між ними майже заблукав,
У глибині думок і почуттів гублюся,
З тобою поруч цілу ніч стояв.
Майже поетом став, тобою я нап’юся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781283
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 17.03.2018