Ставали, немов на весільний рушник,
На сходинку ескалатора.
Синхронно і точно, неначе навік
І неба поверхня матова
Була для нас дахом, коли з-під землі
Удвох випливали назовні
З гортані метро. Невагомі й малі,
Легкі, ефемерні, прозорі.
Від того кохання світились мости,
Стовпи, тротуари і башти.
Я знаю одне: доки в мене є ти,
Нічого мені не страшно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844217
дата надходження 06.08.2019
дата закладки 09.08.2019
Безлюдний пляж – і нас у світі двоє:
Лиш я і море – і нікого більш.
Я стану теж спокійною такою,
Як море. І залишиться мій вірш
Записаним на хвилях і у небо
Його у дзьобі чайка понесе.
Я змию врешті всю печаль із себе,
А море прийме і сховає все.
Я зовсім не боюсь сьогодні жити,
Сміятись і ходити по воді.
Як вабить море синім оксамитом!
Які у нього очі голубі!
Хай час летить, не роблячи зупинок,
Життя іде, не стишує ходи.
Я розсипаюсь на мільйон піщинок,
І залишаюсь з морем назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844342
дата надходження 07.08.2019
дата закладки 09.08.2019
Якщо раптом у світі більше не буде віршів,
Якщо саме оце і є останній рядок,
Я збиратиму в парку листя
(обиратиму найжовтіше)
І вкладатиму між сторінками старих книжок.
Буде падати дощ, танцюватиме містом осінь –
Кароока циганка у вирі своїх спідниць.
Про кохання, мій милий, у цьому житті не просять –
В ньому тонуть, у нього падають горілиць.
І якщо вже не буде віршів, не буде слова,
Тільки осінь-циганка хапатиме за плече,
Хай лишиться у мене важким виноградним ґроном,
Вічним спогадом (теплим, в’язким),
недописаним твором
Цей розжарений серпень, і в грудях нехай пече.
І коли замерзатимуть руки від злого вітру
(Восени у містах наче менше стає людей),
Я хапатиму ротом, неначе риба, повітря
І долоні свої притискатиму до грудей.
Відчуватиму, як серпнева спекотна днина
Стугонить, розпашілою ниткою пульсу в’ється,
Замість крові гаряче вино потече в судинах
І червоне яблуко буде на місці серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844441
дата надходження 08.08.2019
дата закладки 09.08.2019
В цю мить нас двійко: я та мій скафандр,
де кров, кістки, а ще — м'ясна канва.
Цей перший — дух, а другий — Олександр
(хтось третій це в мені підсумував!).
За першим другий шарпається в мандри,
звертає на непевні манівці,
слухняно відбуваючи команди,
рве жили за скупу, примарну ціль.
Дух з тілом — «геракакл»! Але сам би,
охляв, не з'ївши й ложки холодцю.
Отож, сосуд на ймення Олександр
зацькований найбільшим з волоцюг!
Офюрерився дух-експлуататор,
замучив біоробота украй!
Себе скафандр змушений латати,
аби тримати попит серед краль.
Хто ж третій, що шпигує зрідка, потай,
з'являючись, мов сірий кардинал?
На зло чи на добро його робота?
Де вісь його тонких координат?
Система збоїть, натроє розтрісла,
двигтить мій триєдиний континент.
Як буде дупа мітити в три крісла —
не вирветься з біди чіпких тенет.
Що вроздріб — дух і тіло-халабуда?
Без мага — купка праху та води.
Сідай, мій партизане. Третім будеш.
Стромляй в стремена ступні і веди!
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800770
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 27.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2018
«Хлопці, рідненькі, тримайтесь, я з вами!
Господи Боже, чому ж так багато?!»
Пальці тремтять. Упаковки з бинтами.
Шини. Лангети. Джгути. Опіати.
«Милий, не плач, все позаду, благаю!
Лікар сказав – до Дніпра з першим бортом,
Все буде добре, хороший, я знаю –
Ще на весіллі поласуєш тортом».
Сльози ковтає. Яке ж там весілля?!
Лялька на ношах, безнога, безрука,
Тільки й того, що не справлять застілля
ВОрони, очі не виклюють круки.
Стогони, крики, благальне: «Сестричко…»
Сльози… Свої чи чужі утирати?
Мозок грубішає, мозкові звично:
Люди - ляльки із кривавої вати.
***
Що вона бачила після училища?
Тиск у бабусі, синці із порізами?
Раптом – повістка з дитинства в чистилище,
Від військкомату квиток із безвізами.
Жорна людей затискають, мов крекери,
В жменях війни й не таке переміситься,
Світ ущільнИвся до «наших» та «сепарів»,
Перевернувсь на потилицю місяця.
Що вона бачила? Мама в Італії…
Що вона знала? Відмінниця, староста…
Тихе дівчатко з очима печальними,
Ще не забруднений лихами паросток.
***
«Хлопці, не треба! Прошу вас, благаю!
Хлопці, не руште! Ви ж – «наші», не «їхні»!»
Посмішки хтиві супроти одчаю,
Проти ромашки - нагострені кігті.
«Хлопчики, милі, я ж вас бинтувала!» -
Ременем хльостко закручені руки,
Що ж ти, зозуленько, їй накувала
Вельон подертий та прірву розпуки?!
«Господи!!! Мамо!!!», а місяць-світильник
Дивиться байдуже крізь катаракту,
Стогне душа, мов розідраний «тільник» -
ДАнтове пекло в останньому акті.
«Милі, не треба! Ви звірі чи люди!?»
Думала – бачила пекло і спокій?
«Тихше, мала, із тебЕ не убуде!»
Пекло? Наївна… То був передпокій.
***
Темним - по білому, грішним – по чистому,
Глум над дитинною та безборонною,
Хтиві укуси по грудях – намистами…
Що їй з того, що назвали б мадонною,
До співчуття, до прийдешньої святості
Чи, навпаки, до чиєїсь байдужості,
Коли й до мертвих – нічого, крім заздрості,
Коли і світ – лише вияв безглуздості?
Ні, то не плоть, то кохання розірване,
Щирість та юнь. Кострубатою плахою
Стало життя. Над глибокими прірвами
Лине душа скалічілою птахою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778535
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 23.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2018
Між поглядом та дотиком лиш мить -
найдовша з найкоротших митей в світі.
Завмерли: перехожі розмаїті,
в польоті птах, супутник на орбіті,
і навіть час у завтра не спішить.
Між дотиком й цілунком мить одна -
коротка мить позбавлена вагання.
В ній стільки зрозумілого бажання,
немовби вона перша і остання.
Крізь тіло все натягнута струна.
Коротка мить від поцілунку до...
Не сила вже стихію цю спинити.
У ній потрібно щосекунди жити,
про все забути, пристрасно любити,
і смакувати, як п'янке бордо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776665
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 15.02.2018
[i]Надихнув вірш rutzt Я міняю коштовності снів на гріш...
[/i]http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775865
Я нізащо свій сон не зміняю на гріш,
А вплету його в сонячні коси.
Я прокинуся трохи за тебе раніш -
І навшпиньках на кухню боса.
Відчиню я вікно, запрошу новий день,
Посміхнуся сусідці цікавій.
І я змовилась, щоб розбудити тебе,
З ароматом ранкової кави.
Гучно радіо грає про щастя без меж,
Про кохання, про сльози і квіти.
Вип'ю кави гіркої і ти , любий, теж,
Щоб на долю поворожити.
09.02.18р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776093
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018
Дивне зоряне намисто
З верху дивиться на місто
LED гірлянда у мільярд
Міліардів міріад
Скрізь космічну порожнечу
Блиск небачених світів
Промінь пущений на втечу
В наше небо прилетів
Вірити я дуже хочу
Десь, у супереч літам
На нього, і тут і там
Не земні дивились очі
У контакт вступити хоче
Світить місто серед ночі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775741
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018
Моя кохана, моя доле, тебе не знав як привітати
зі святом нашим, із весіллям, яке сьогодні є у нас,
тому дозволь тобі я віршик створю з катренами багатий,
бо все що хочу я сказати, таки римується якраз.
Моя кохана, моя доле. До тебе з ніжністю говорю.
Не уявляю як без тебе на цьому світі досі жив.
Ми відправляємось в мандрівку, пливемо сміло вдаль по морю,
і що чекатиме нас потім, ми все збудуємо із див.
Почнеться все із хвиль маленьких, це будуть заздрісні знайомі,
переросте все потім в бурю, бо в нас повірить мало хто,
цунамі буде чи не буде, а ми довіримося долі,
зі страхом Божим вдаль підімо, бо ми без Господа ніхто.
Сьогодні наше світле свято. Його чекали більше всього,
були хвилини - уявляли себе у ролі молодих,
як ми кружлятимемо в танці, батьків зберемо спільним колом,
і затанцюємо щасливо, без гніву, жалю і журби.
Я звик до тебе, моя мила, моя ти ластівко вродлива,
я часто згадую як страшно було довіритись тобі,
бо моє серце розбивали, стискали зрадою щосили,
а ти знайшла його розбитим, яке лежало у вогні.
Його з вогню ти мовчки взяла, його почистила, помила,
його зігріла добротою, і я мов ангела зустрів!
Ти досі ще не уявляєш, яка у серця твого сила,
і як потрібна ти для долі, моя лебідочко, мені.
Я гір тобі не обіцяю, я не зникатиму роками
на тих кордонах, щоби рідко в оселі бачила мене,
і для понтів не будеш, сонце, уся покрита ти дарами,
бо це усе є непотрібним, бо це усе в житті - пусте.
Я краще дам тобі увагу, свою всю лагідну підтримку,
я краще Богу помолюся, щоб він здоров'я прибавляв,
я краще всю свою зарплату віддам тобі, бо ти не дика,
ти купиш цінне і потрібне, і цим радітимеш сповна.
А гроші будуть. З часом будуть. Бо ми ж такі талановиті,
як Бог вселив нам ці таланти, ми їх примножимо собі,
бо ми сім'я! Ми з Богом разом. Ми грізно долею не биті,
ми творчі люди, і це добре. Що краще є у цім житті?
Я б міг писати і писати, та гостям нашим нудно буде,
тому для висновку, кохана, тобі добавлю я таке:
"Присягу Богу, моя ніжна, ніколи я вже не забуду,
сьогодні клявся я на вірність, то ж вірним буду над усе.
Моя дружино, моє сонце, моя ти ластівочко мила,
тебе кохаю до безтями, тебе обожнюю за все,
я все зроблю, щоби зі мною ти була радісна й щаслива,
а вірність, щирість та повага - це в кожній парі головне!"
3.2.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775230
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018
В горнятку з чаєм розмішаю вечір
І питиму маленькими ковтками.
Святкую з дня напруженого втечу,
"Пірнувши" у перину з подушка́ми.
Сьогодні в тінь Землі ховався Місяць
На те були, мабу́ть, якісь причини.
З родзинками зірок ніч небо місить,
На борошно змоловши білу днину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774464
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 05.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2018
Цвіте ̶г̶р̶і̶х̶а̶м̶и̶ (колючками) рай.
І скніють без нектару спраглі музи.
Душа моя – мереживо із ран.
Мій бог спалив едем п’янких ілюзій.
Лавровим листям падала до ніг,
В полоні слів ковтала згустки тиші.
Трагедія чиясь – для інших сміх.
̶П̶о̶в̶і̶ї̶ (музи) блякнуть на афішах.
Моє натхнення відчаєм стекло.
Буяють бур’яни в садах Парнасу.
І сонце впало в бруд, бо Аполлон
Кидав красу під ноги ̶с̶в̶и̶н̶я̶м̶ (масам).
Хай мрій моїх ̶з̶і̶г̶н̶и̶в̶ (розбився) плід.
Не вимолить любов ні час, ні розум.
Цілую серцем тінь його і слід.
Німі Сирени ллють янтарні сльози…
04.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775145
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Стихла баталия. Небо печалится крапом.
Запах свернувшейся крови. Полынь с резедой.
Есть самураи средь рыб. Хладнокровные карпы
Дух закаляют в течении вод. Бусидо́*.
Лотосы не оплетают их тел на запруде.
Золото панцирей. Семь водопадов. Крючок.
Невозмутимый зрачок на фарфоровом блюде.
Лучше сэппуку, чем корм для крикливых сорок.
Ами кувшин наполняла в прозрачном потоке.
Карп золотистый припал поцелуем к руке.
А в отражении воин стоял невысокий,
Очень уставший, с предсмертною чашей саке.
Миг полыхнул первобытным огнём Идзанами*,
Трепетной дрожью блеснул обнажённый танто́*,
Хлынули чувства мятежным сердечным цунами,
Словно обоих пьянил чудотворный настой.
– Не подавай мне воды – лучше псу дворовому.
Девочка Ами, войну сюзерен проиграл.
Я выбрал смерть. Семь падений и восемь подъёмов**.
Горестно, некому мне завещать свой кинжал.
Ты не смотри сквозь жемчужины слёз. Нонаями*.
Жаль, что я встретил тебя в день, что ночи мрачней.
Как уходить в мир иной, когда страсть между нами
ярче пылает ста тысяч светил и свечей?
Как не испить этой сладости: трепетны руки,
Запах пленительных сакур, мерцание звёзд,
Шелест шелков, обещания, плен даисуки*,
Тёмные волны струящихся длинных волос.
Даже когда я приду, возрожденный из муки,
Даже когда я найду средь живущих тебя,
Буду неузнанным карпом, безногим, безруким,
Ил на дне памяти сердца смятенно клубя.
– Мой господин, не ропщи и оставь карму карме.
Если жара миновала, забыта и тень.
Но не забуду я радугу, что между нами
Встала знамением жизни. Оёбимасен*!
Взгляд угадаю из тысяч. Иди. Не досадуй.
Буду тебе поклоняться и стану мико*.
Карп, одолевший теченье семи водопадов,
В будущей жизни рождён как великий дракон.
**Японская пословица, напутствие самурая.
Бусидо́ – путь воина, кодекс чести самурая.
Ами – японское женское имя.
Идзанами – первобытная богиня творения и смерти в синтоизме, родившая бога огня.
Танто́ – кинжал самурая.
Нонаями – душевная боль.
Даисуки – сильная любовь, нежность.
Оёбимасен – междометие, обозначающее глубокое благодарение, в молитве в т.ч.
Мико – служительницы синтоистских храмов в Японии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760996
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 01.02.2018
Мы лежим с ним в соседних ящиках, он – разбитый, а я – слепой.
Хмуро просят огня курящие. Машинисту несут настой
Валерьяны. Звонили в скорую, в МЧС…и еще бог весть…
Дребезжали всю ночь рессорами: «Бог не выдаст, свинья не съест».
Я привык, что дорога скучная: сталь по рельсам «…тук-тук, тук-тук»,
Тормоза ходовой шипучие. А на стрелочном был мой друг.
Освещая зарю туманную, колыхался он на ветру,
И сияние светомантии блекло таяло поутру.
Старый стрелочник, дед на пенсии, провожал с фонарём в руках.
Я мигал им обоим весело – мол, спасибо, «тах-тах, тах-тах».
Слух про деда ходил в диспетчерской: то ли знахарь он, то ль – мольфар.
Машинист и помощник вечером иногда не включали фар,
Аж пока переезд не кончится, чтобы деду не пыхать в глаз.
Как-то раз он изрёк пророчество, и своим фонарём потряс.
А сегодня катили буднично, и сидел на дороге волк:
С виду – пёс беспородно-будочный, но глазами – печальный волхв.
Машинист припугнул матёрого – дал гудок. Только волк – не шпиц.
Взгляд не дрогнул. И в сердце шпорою – тормозные колодки… «тсссссс»…
Полотно неисправно. Дед лежит. Как напишут врачи – инфаркт.
Я погас. И теперь я – ни мёртв, ни жив…
И щебёнка «…шарк-шарк, шарк-шарк».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760997
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 01.02.2018
Засніжила зима білосніжно,
Склала крила тихенько і ніжно,
Білим пухом, на землю упала...
Я бажання для нас загадала.
Коли буде хурделити зранку,-
Промету нам доріжку від ґанку.
І «люблю» намалюю вітрами,
У танку закружляю снігами...
Шелестіла зима далиною,
Залягала в душі самотою...
В темінь часу вдивлялася жінка.
За вікном пролітали сніжинки.
Вечорово у зорях іскрились -
Сріблом в коси її зачепились.
«Ой, замріялось!» – враз схаменулась,
Лиш куточками губ усміхнулась.
Ті ж засніжені в спогадах вишні,
І прощання з коханням колишнім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765261
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 31.01.2018