Як багато в дощах є утрати!
Скільки лементу жовтня та крику,
Запитальних калюжками знаків
І в душі налагоджених скрипок!
Що оркестром виводять: "сумую",
В емоційну заплакану просинь.
Я ж, як вільха, стою одесную,
Про́шу неба : - ну досить, вже досить!
Ця осінньо-примхлива скорбота
Надто довго в мені царювала
Й у волошках очей, як із фото,
Застилала той радісний спалах
Бірюзою сльози, мов вуаллю,
Я й не сміла на щось сподіватись.
Та була це - хвилинка печалі,
Ну, а зараз, давайте всміхатись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760407
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 18.11.2017
Як багато в дощах є утрати!
Скільки лементу жовтня та крику,
Запитальних калюжками знаків
І в душі налагоджених скрипок!
Що оркестром виводять: "сумую",
В емоційну заплакану просинь.
Я ж, як вільха, стою одесную,
Про́шу неба : - ну досить, вже досить!
Ця осінньо-примхлива скорбота
Надто довго в мені царювала
Й у волошках очей, як із фото,
Застилала той радісний спалах
Бірюзою сльози, мов вуаллю,
Я й не сміла на щось сподіватись.
Та була це - хвилинка печалі,
Ну, а зараз, давайте всміхатись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760407
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 18.11.2017
Розлетілися жучки —
Загадкові світлячки,
Мерехтять, як ті свічки.
Серед ночі, в темноті,
На осяжній висоті,
Сіють блиски золоті.
Випромінюють тепло,
Щоб нічне життя гуло,
Веселенько всім було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760912
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 18.11.2017
І
Тиняюся напівпорожнім залом очікування аеропорту Шарм ель Шейх. Наш чартер в Україну через дві години, о четвертій ранку. Одні пасажири дрімають на незручних твердих кріслах, інші сидять за столиками єдиного працюючого кафе і зовсім трішки люду блукає між запилених полиць Duty free. Сонні продавці навіть не намагаються посміхатися. Нечисленні туристи ліниво оглядають вкрай мізерний асортимент.
Біля стійки з іграшками маленька дівчинка притискає до грудей ляльку.
- Я не розстануся з тобою нізащо! – чую я, проходячи поряд.
Дивлюсь уважно на дівчинку. З-під повіки малої викочується кругленька сльозинка і капає на ляльку.
- Це якась особлива лялька, - запитую, беручи із полиці подібну.
Дівчинка сумними оченятами підозріло дивиться на мене.
- Та це ж остання розробка знаменитої ляльки Моксі! – шморгнувши носиком повідомляє вона. « Я так давно її хочу», - додає пошепки.
Ніби з-під землі з’являється батько дівчинки.
- Все, попрощалась? Пішли! – голосно наказує він. Я не збираюся платити сорок доларів за цяцьку!
Дівчинка, ридаючи, цілує ляльку і, поклавши її на поличку, плентається за татусем.
Я розгублено стою серед порожнього магазину. На запиленій полиці впереміш лежать іграшкові верблюди, собаки, коти. І зовсім скраєчку сорокадолларова мрія маленької заплаканої дівчинки.
ІІ
Десь із закутків пам’яті випливла чималенька кругла пластикова лялька Жанна. У неї все було із пластику: і волосся, і коричневі очі. Вона була холодна, тверда і слизька. Але це була моя єдина лялька. І я, здійнявши хустинку з голови, загортала свою «доню» і колисала на руках. Усі дівчатка в дитинстві колишуть свої ляльки.
Більше у мене іграшок не було. Я бавилася металевими чи дерев’яними відходами будівництва. Батьки будували хату, аби ми мали де жити, і на іграшки грошей не вистачало.
А у моєї подруги Лєнки , яка приїздила на літо до своєї бабусі, нашої сусідки, іграшок було доволі. Різноманітні ляльки, зайці, ведмедики, навіть буратіно (!) гамузом лежали на широкому вікні веранди. Я любила кликати Лєнку на вулицю.
Спочатку я йшла від хвіртки до ганку довгою стежиною через малинник. Малина підіймалася наді мною тунелем, і впродовж шляху я похапцем зривала декілька ягід та з насолодою смакувала ними.
Потім я підходила до дверей і стукала. Виходила суха, висока баба, яка суворо запитувала: «Чого тобі?» Я чемно цікавилася, чи вийде Лєнка на вулицю. Баба дивилася на мене колючими очима і, кинувши «почекай», зачиняла двері.
Ось ці хвилини очікування були для мене справжнім святом. Оскільки в дім мене ніколи не пускали, я залишалася чекати перед вікном веранди, яке було завалене іграшками. Із захопленням розглядаючи кожну із них, я уявляла, як триматиму їх у руках, як бавитимусь, пригортатиму до себе, цілуватиму. Як співатиму їм колискові….
Мої фантазії переривала Лєнка, яка в ошатному платтячку, нових туфликах та капелюшку виходила на поріг. Поряд зі мною – худющою дівчинкою у стоптаних сандаликах, ситцевій сукенці та зі скуйовдженою косичкою, Лєнка здавалася верхом елегантності. Добре, що тоді я цього не розуміла і тягла її бавитися то у купі піску, то у купі землі біля нашої недобудованої хати.
ІІІ
Другу мою ляльку звали Регіна. Її привіз мені дядько з Німеччини, де він проходив строкову службу.
Лялька була м’якою, зі штучним кучерявим волоссям. Вона відкривала і закривала голубі очі і казала «ма-ма». У неї було рожеве платтячко зі шлярочками, білі шкарпетки і білі туфлики.
На той час я вчилася у п’ятому класі, і ця закордонна лялька завоювала моє серце. Я усюди носила її з собою, усім показувала і навіть спати вкладала поруч. І от, коли уже всі на вулиці знали, яка у мене гарна лялька, я вирішила похвалитися нею у школі.
Скільки заздрості було у очах однокласниць, коли на перерві я розгорнула газетний пакунок і показала їм ляльку! Кожна з них хотіла потримати її на руках, перевернути, аби почути «ма-ма». На уроці лялька, замотана в газету, лежала під партою, а на перерві переходила із рук в руки.
Після останнього уроку я побігла за усіма бавитися на подвір’ї школи, а коли повернулася за портфелем та лялькою, у класі підмітала прибиральниця. Портфель лежав на лавці, але ляльки під партою не було. На підлозі валялася зім’ята газета.
- Де моя лялька?! – закричала я до прибиральниці, але та лише відмахнулася.
- Не було тут ніякої ляльки!
Вся в сльозах прийшла я додому і розповіла батькам про скоєне.
- Будеш знати, як брати ляльку в школу, - сказав тато.
ІV
Більше ляльок мені не купували. Мабуть вважали, що я уже доросла і ляльки мені не потрібні. А мені так хотілося мати гарну ляльку!
На першому курсі в інституті, коли подруги по кімнаті в гуртожитку запитали, що мені подарувати на день народження, я не вагаючись відповіла: «Ляльку!»
Дівчата перезирнулися. Не зрозуміли тодішні 18 річні юнки, які мріяли про капронові колготки та парфуми, мого дитячого, наївного бажання мати ляльку.
- Це для моєї молодшої сестри, - сказала я. Дівчата зітхнули з полегшенням та розумінням.
Ляльку в універмаг ми пішли купувати усі разом. І я вибрала найкращу, наймоднішу, у вишуканому кожушку зверху блузочки, у штанцях та чобітках, з довгим гарним волоссям під шапочкою. Ляльку звали Сандра.
Скільки радості було у мене, поки ця лялька жила зі мною в гуртожитку! «Моя лялька», - говорила я стиха, коли ніхто не чув і гладила її по голівці.
V
Моя дочка під ліжком мала три коробки з іграшками. Там були різноманітні ляльки, зайці, ведмедики, котики, песики і навіть буратіно. А лялькам, які має моя внучка, я уже й лік згубила. Але коли я запитую, що їй подарувати, вона неодмінно каже: "Ляльку".
***
Спогади перериваються оголошенням про посадку на літак. Кидаю прощальний погляд на іграшки. Довге волосся ляльки Моксі виблискує в неоновому світлі аеропорту.
На полиці Duty free залишається мрія маленької дівчинки.
17.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760916
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 18.11.2017
Куди пливеш, білявко кучерява?
В які світи несуть тебе вітри?
Тебе прикрила ніченька чорнява —
На карті неба контур не зітри.
Мандруєш вдалеч простором невпинно,
Тримаєш сонце над моїм плечем.
З тобою разом подумки я лину...
Тримай маршрути, не впади дощем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760946
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
В моєму домі завжди буде музика
Її приємний аромат бадьорить
В дитячих відлетівших гудзиках
У шумі гір, чи хвиль на морі
Вона лунатиме для мене
Дружині, мамі, діточкам
І в спокої лишусь шаленим
Не давши плакати очам
Вона мені зіграє спокій
Без зайвих непотрібних лих
Мов музика, лишаться кроки
Настільки рідних ніг твоїх
В моєму домі завжди буде музика
Я надихаюсь цим звучанням
Вона всі біди дозволяє звузити
І живить тягу до кохання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760937
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
михаил непослушания
ест рыбную консерву
с улыбчивым антерпренёром
и думает: как хорошо
быть синеватой буквой
в разорванной фразе тумана
(Из цикла "Узелки")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760955
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
в животе круглая ямка
и в ней
два револьвера:
к нам приходили
а мы
не заметили
в ответ
отправим записку
в последнем вагоне:
всё понарошку
но
не забывайте
о почте
(Из цикла "Зазеркалье")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760954
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
*Моєму довгоочікуваному хлопчику
Коли відчула у собі під серцем
Ледь помітний поштовх лоскітливий,
Заблищали сльози мов озерця,
Хтось в життя постукав надважливий.
Хтось торкнувся ніжно і грайливо,
Як весняний перший теплий вітер
Заплітає в коси метушливо
Неслухняні, пустотливі квіти.
Хтось все стукав... Я ж - все прислухалась,
Тамувала подих, завмирала,
Я тоді сама собі зізналась,
Що усе життя тебе чекала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760949
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2017
Він є грузинським і цейлонським,
Індійський теж є вищий сорт,
Як на плантаціях під сонцем
Достигне він, тоді зірвуть.
Листочки ніжні, ароматні,
Лише збирати їх встигай,
А потім друзів пригощати.
Смачного зичить всім вам...( Чай).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760953
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
Боюсь сказать тебе, слова внутри
Ютятся роем словно пчёлы
Мой свет не гаснет, он горит
Я слышу вас и улыбаюсь
Мой чай забытый не остыл
А настоявшись стал вкуснее
Я чувствую с тобою каждый миг
Повздорив сразу отпускаем
Я вижу слабость, воскресаем
Я вижу радость и задор в глазах
Плывём с тобою по волнам, кто первее
Как дети брызгаем водой в лицо
Красивый миг читается в глазах
Спокойствие, мы смотрим вдаль
Красивый небосвод, мы рядом
А может нам туда, уплыть за горизонт
Тебе не выключить мой свет
Как ни старайся, я Солнце
Буду вечность раздавать рассвет
И даже ночью буду рядом,
Россыпью манящих звёзд в окне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760412
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Холодно… Зима прийшла так несподівано, що їжачок навіть не встиг знайти хоч якийсь притулок. Ну і що йому тепер робити? Всі нірки вже зайняті, а мати під боком такого колючого сусіда ніхто не хоче. І заховатися ніде. На землі ні листочка – все вітрюган розвіяв. Добре, що снігу ще немає, можна щось поїсти знайти.
І для чого ця зима кожного року приходить? Для чого вона потрібна? Невже тільки для того, щоби псувати життя маленьким їжачкам? Напевно, що ні. Адже маленьким людям зима навіть дуже подобається – їжачок сам бачив, як їм весело. От людям пощастило – у них лапи, чи як вони там у них називаються, не мерзнуть.
Та й білочкам теж, мабуть, взимку непогано живеться – он яка пухнаста до нього біжить.
- А що ти тут робиш? Чому такий сумний?
- Мені холодно. І погрітися ніде.
- Я б тебе до себе запросила, але ж ти не вмієш по деревах лазити. Чи вмієш?
- Ні, не вмію. Одного разу спробував, більше не хочу.
- То що ж нам тоді робити? Стій. Я, здається, придумала.
Вона що, сміється наді мною. Я й так стою, вже навіть голочок не відчуваю. Чому так несправедливо, чому у мене немає такого хутра, як у білочки? Тільки нікому не потрібні голки, які зовсім не гріють. Звісно, вони врятували мені життя декілька разів, та зараз я б з радістю обміняв їх на щось тепліше.
Та білочка навіть не думала насміхатися над їжачком. Їй було шкода бідолаху. Тому зараз вона поспішала до старого Дятла, щоб той допоміг збудувати житло для її нового знайомого. Адже саме завдяки Дятлу у білочки є така чудова тепла оселя.
А ось і дядько Дятел. За роботою, звісно – білочок же багато.
- Доброго дня, дядечку.
- Доброго дня, білочко.
- Я хотіла ще раз подякувати вам за такий гарний будиночок. Мені тепер навіть лютий мороз не страшний, адже є де погрітися та відпочити. А от моєму другу їжачку зараз дуже холодно – збудуйте і для нього будиночок, будь-ласка.
- Для їжачка? Але ж їжачки не живуть на деревах, а на землі я працювати не вмію.
- То що ж нам робити?
- Шукати якусь нірку.
- Але зима прийшла, всі нірки давно зайняті.
- Чому ж їжачок не знайшов собі оселю ще восени?
- То ви нам не допоможете?
- Звісно, допоможу. Не кидати ж вас, малих, напризволяще. Бачив я тут неподалік дуже гарну хатинку – твоєму маленькому другу вона якраз підійде.
З цією радісною новиною білочка поспішила до їжачка, який і досі стояв на тому самому місці. Він мріяв про літо. А ще йому дуже хотілося спати, адже взимку їжачки впадають у сплячку.
- У тебе тепер є власний дім!
Хто це так голосно кричить? Навіть помріяти спокійно не дають. Ой, та це ж білочка. Не забула таки про мене.
- Куди ми йдемо? Я замерз і спати хочу.
- Почекай ще трішки. Ми майже прийшли.
І, дійсно, вони вже були коло дерева, яке показав білочці Дятел. Дерево було таке старе, що його коріння повилазило з-під землі – саме там й утворилося затишне гніздечко. Та ще й вітерець добре попрацював – встелив землю сухим листям. Тому й не дивно, що їжачок одразу заснув, ледве встигши подякувати білочці за турботу.
Тепер білочка поспішала до свого дупла – вона сьогодні дуже втомилася. Але разом з тим їй було весело, не кожного дня знаходиш друга. З їжачком вони обов’язково зустрінуться навесні, коли той прокинеться. Справжні друзі один одного не забувають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760377
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
*******
Мене аж нудить від брутальності, брехні
Ну нащо брешеш ти, коли я знаю!
Від розуміння цього зло сидить в мені
Від сорому за тебе я страждаю!
Ну, не грузи мене! Я ж не питаю
Відвертість липова твоя - мені болить,
А серце з мозком перегружені до краю
Хай краще слухатиму, як сова кричить.
Живу теплом, відібраним у туги
Лелію зародок гармонії душі.
Безсило оглядаюся навкруги –
Байдужості царина, хоч кричи.
Прошу у неба, щоб навчило мене прощати,
З повітря зачерпну колючий холодок,
За аромат відібраний, перепрошу у мʼяти,
І відірвусь від сірості, хоч на один крок.
Можливо , лікарі знайшли свого клієнта.
І на роботі вирішили, що мені
З привітом жити, і з привітом вмерти.
Та світ не тільки той, що у вікні.
Сміюся там, де мені смішно,
Замовкну там, де гумор, мов мазут.
Для мене сумно, а комусь потішно.
Я пояснити можу, коли гріх- не грішно,
Які дерева восени цвітуть.
Жовтень 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760418
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
В движеньи жизни, освещенной Светом,
Не важно где я, на каком пути -
Бог верен Вечному Завету,
Хранит меня, чтобы спасти.
Ему не важно кто я и каким родился...
В богатстве или в полной нищете.
В Любви Своей Он сам явился,
Чтобы прожить со мною и во мне.
Я не достоин благ, Его вниманья,
Греховна плоть моя и немощна душа.
Ум не вмещает и сознанье,
Что есть Любовь Его и полнота.
Он милостив ко мне, хоть я и грешен
И нет суровости в Его глазах.
Не оставляет, если безутешен -
Со мной скорбит, со мной в слезах.
Он в радостях моих, в моих победах.
Их совершает Он, ради меня.
А если оступлюсь, поможет в бедах.
И без Него мне не прожить и дня.
Так каждый день я благодатью движим -
Любовью Вечною Бог возлюбил меня!
Его дыханье - есть движенье жизни.
Господь ведет меня всегда!
Он - Истина и Путь, и Жизнь!
Да, смерть уже нам не страшна.
Он сохранит Завет! Ты верою держись!
Ведь только в Нем спасенья полнота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760389
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Мы вечно будем жить.
Земля определит судьбу плодов
на день тридцатый после их кончины.
И даже разделенный на три части
украсит виноград каменоломню
в земной утробе. Кто владеет здесь
плодов земли упорным созреванием,
жесткостью камней и переменой
зимы и лета ? Требуется лишь
чтоб вышел плод по форме идеальным,
чтобы улыбки в ночь любви меж ними
были суровы. Бегство их – не бегство.
Их радость нарушает в полутьме
все клятвы и обеты. Только хитрость
их защитит от грозных обвинений.
Мы вечно будем жить.
Обманутые будут продолжать
жить в своем царстве. Даже если мы
узнаем почему растут деревья,
откуда появляются шипы,
что пробуждает чистых вод источник,
что у сезонов кроется в душе,
какая цель у них, и сколько точно
погибло в наслаждении. Всему
послужит камень самой точной мерой.
Другое дело : воодушевленье
забитым голом, свадебный портрет,
наследная фата и в ней невеста,
словно лунатик, совершает круг
с улыбкой на лице. Но есть другая
трактовка, что всё это – горы.
И горней власти думы и метанья.
И сердце у любимой как труба -
внезапно затуманилось. Мы видим
две противоположности по сути.
И моё сердце бьётся изнутри
подобно рыбе на песке горячем,
а искривленный в напряженьи рот
обязан петь , пока не задохнется.
Другая тема – я и окоём:
моё окно, которое став шире,
вдруг превратилось в дверь. Теперь вхожу
через неё я на этаж высокий
в дома где были семьи рождены.
Мы вечно будем жить.
Приди сегодня вечером туда
где крестоносцы строили усадьбу.
Какие планы строили они,
как защищали их! Промчалась вечность
с тех пор как место превратилось в прах.
Жди меня там сегодня, и когда
светило красноватый нежный свет
в последний раз направит на железо
ворот конюшни, будем там вдвоём.
Мы вечно будем жить.
Всё потому, что на дверях моих
прикреплена мезуза. Нет, не та,
в которой Торы двадцать две строки *
полнят благословением пергамент,
как детство мама тихой колыбельной.
Наполнена моя мезуза ветром,
который в даль уносит. И рукой
держащей и при этом отдающей,
я поцелую ветер. Станет мне
сейчас понятно о происхожденьи
слезы в воде, в дожде, в колодце, в море,
в источнике , в крови.
Мы будем жить, жить...
Метафоры несут нас до сих пор
на черных кораблях, громадных, страшных,
которые зайти не могут в гавань
и потому бросают якорь в море,
и дым их окружает, вечный дым.
• Два отрывка Торы, обсуждающие заповедь о мезузе (это также первые два отрывка из Торы, составляющие две части ежедневного провозглашения Шма Исраэль) пишутся на лицевой стороне мезузы. Это:
а. Дварим, 6: 4-9, известный под именем Шма, и
б. Дварим, 11:13 – 21, известный под именем Ве- ѓая им шамо'а.
Эти два отрывка пишутся в мезузе таким образом, что они занимают в точности двадцать две строки. Последняя строка содержит два последних слова второго отрывка: "аль ѓ а-арец" ("над землёй").
С иврита. Из книги Сейчас с шумом (стихи 1963-68 г.г.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760398
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Нема поезій, ні рядка, ні слова...
2 місяці мовчання... серце не болить?
Мої вірші то є – така собі розмова
Самої із собою, коли світ мовчить.
А світ кричить, щодня нові руїни:
Десь гине острів, а десь в матері дитя,
Там затихають, тут вибухають війни...
Десь радість... оплески... святкова метушня.
Так треба тиші, то моя поезія замовкла,
Хай інший словом вміло верещить.
Перечекаю... не на часі та розмова...
2 місяці мовчання – світ в мені кричить. 25.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760408
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Туман молочний, осінній,
Із запахом прілого листя,
Її огортав непорочно,
Її обіймав лиш туман. Не збулися
Ні мрії, ні надії приємні,
Ні боязко складені плани...
І сльози відлилися даремні,
А рани лікували осінні тумани.
Та, поки, є сила в природі,
Що гонить тумани і тіні,
Їй усмішка стане в пригоді,
Любов оживає без ліні... 30.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760411
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Не варто! Що ви? Стримує купе
Ваш звабний хист знайомства, пасажире,
Й медово-розтікаюче, нещире,
Признання заперечує, скупе.
А вам не йметься, максимум старань
Й екзотику вагонів слово й кава
Ласкаво бавлять, аж від них розтала,
На склі лютнева, вицвіла герань -
Окраса зим з ефектом дежав'ю.
У її вбивстві ваша лиш провина,
Вона цвісти на цьому склі повинна,
Та вбила крапля вашого - "люблю!".
Тож, помовчіть... без "сонечок", без "зай",
Відвертих слів й притримувань за плечі.
Зупинка - дві і лиш "аревідерчі"
Вас проведуть із кодовим - "гудбай".
А може, швидше, ваша анонім,
Дощем зустріне зморені вокзали.
Якби ще знали, ах... якби ж ви знали,
Що ви і є той принц із її снів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759854
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 14.11.2017
[b]
[i]Сумний поріг, ледь мліє літня осінь,
Кричать дощі в порожні вікна школи,
Під барабанний бій гілля із сосен
Снується павутиння, наче штори.
Голосить тиша текстами із стенду.
Й чиїмсь відбитком теплої долоні
Ледь гріє класи ніжно, мов легенда,
Та сивиною плутається в скроні.
І хочеться, хоч тінню аплікацій,
Пробігтись класом й коридором школи.
Та вітряне, від стомлених акацій,
Доноситься - "ніколи ... ой, ніколи..."[/i][/b]
P.S. Історія однієї закритої школи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756371
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 10.11.2017
[b][i]Весняний плач розпатланих беріз,
Стікають сльози цівками по рані,
І кровоточить кожен їм надріз
Та затихає краплями у дзбані.
Де, попри біль, ще кожна з них хапа
Тоненьким віттям місячну гондолу
І в ніч - удвох: берізки та весна, -
Десь моляться тихенько на стодолу.
Бо хто ще їм до зболених колін
Притулить не свердло, а чудо-ліки!?
Тож мовлять нам із сотих поколінь:
Як без людей прекрасно було, сві́те![/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756525
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 10.11.2017
[b][i]Ви вірите? Сумую кожний час...
І поміж зацілованих магнолій,
Трамвайчиком старим із схудлих колій,-
Я так спішу нестримано до ВАС .
Надавши шанс надії, як життю ,
Стоптавши об бруківку свої кеди,
Сердечний легіт вкутавши у светри,
Я Вас усе ж між вуличок знайду.
Де заховавсь, за виступами кнайп,
Мій львівський захід сонячно-рожевий,
Що так голосить: де ви?.. де ви?.. де ви?..
Самотня леді із очима Альп.[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756562
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 10.11.2017
ОЙ ЛИШЕНЬКО! ЗА ЗМІРЯНО-БЕЗДОННИМ
УЛАМКОМ НЕБА СВІТЯЗЬКИХ ОЧЕЙ,
В ПУСТІЙ КВАРТИРІ ЖУРИТЬ ЧАСТО ДОННА,
У ЛІВІМ БОЦІ ЗГАДКОЮ ПЕЧЕ.
КОЛИ В ЇЇ ВІКНО ГУСТА МЕРЕЖА
ЕЛЕКТРОЛІНІЙ, ВПЯВШИСЬ В ХМАРНИЙ ДИМ,
ГЛЯДИТЬ... ЦЕЙ СУМ СИЛЬНІШАЄ... АВЖЕЖ БО,
ТАМ НЕБО! НЕБО! БУ́ЛО НЕ ТАКИМ.
А У М'ЯКІЙ, ЗАХМАРЕНІЙ ГЛАЗУРІ,
НАД ГАМОЮ НЕВИЦВІЛИХ СТЕБЕ́Л,
ШАТРОМ ЛЯГАЛО В ТРЕПЕТНІЙ ЗАЖУРІ,
ДЕ І ЗНАЙШЛА БЕЗЦІННОГО ТЕБЕ.
НЕ ЗНАЮЧИ, ЩО Й СИНЯВА ЗНИКАЄ
І ГОРИЗОНТОМ ВИЗРІВША ГРОЗА...
ПРОЙДЕТЬСЯ..Й ТЕПЛУ ЩІЧКУ ЗАЩИПАЄ
НІКИМ НЕРОЗЦІЛОВАНА СЛЬОЗА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756986
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 10.11.2017
[i][b]ЕСЛИ СТЫНЕТ СКУПАЯ СЛЕЗА
В ЯМКАХ ЩЁЧЕК, КАК СНЕГА КРУПИЦА.
ЭТО Я... ЭТО Я... ЭТО Я...
ЗАДЕВАЮ СОЗНАНИЯ ГРАНИЦЫ,
СКВОЗЬ РОЗБИТЫЕ КАПЛИ ДОЖДЯ,
НА УСТАЛОМ ОТ ТУЧ НЕБОСКЛОНЕ,
СОЛНЦА ЛУЧ ОБНИМАЮ ЛЮБЯ -
ОДИНОКИМ ЦВЕТКОМ НА БАЛКОНЕ.
КОГДА, ВРЕМЕНИ СТРЕЛКА-СТРУНА,
КАБЛУЧКОМ СЛУХ ТРЕВОЖИТ ПУГАЯ,
ЭТО Я ВСПОМИНАЮ ТЕБЯ,
НА ОКОШКЕ ЦВЕТКОМ УМИРАЯ.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757523
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 10.11.2017
[i][b] - Привіт! Ти як? Екраном чудо-смайли
Своїм єством захоплюють онлайн,
А їй гірчить, мов соком згірклим айви,
Далека відстань з бантиками тайн.
Та пише: "good ". Й соната білих клавіш
Онлайн-листа відносить за межу.
Мільйон сердечок і одне - "скучаєш?",
Летять навзрид в всесвітню мережу,
Слізьми небес, по щічках небокраю,
Ввібравши шквал емоцій досхочу.
Й лише "бувай!", і крапелька "кохаю...",
Лоскочуть її вушко в ритм дощу.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759201
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Не знаю, чи побачу ще, чи ні
Ключі лелек в простреленім озоні,
Що над велюром тьмяних териконів,
Щораз тягнулись в небо по весні.
Й несли в степи вознесене - "курли !",
Що пробира до дрожі душу й тіло,
Туди, де зараз люди під прицілом
І перельотом втомлені птахи.
Туди, де вибух лиш одним мазком,
Заграв стирає сонячну палітру,
І боязко, і страшно, навіть, вітру
Від того, так би мовити, АТО.
Де, попри все , на вирубках війни
Між блискавиць розлючених розрядів
Ще бачиться, як від густих снарядів
Лелеки прикривають нас грудьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759417
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Ці потоки людей, в їх тривожно-сліпім мерехтінні
Й пряно-вигірклі суміші ринку густого озону
Геть стирають його - донедавна собачі обійми,-
Це сьогодні щеня відвезуть до просторого дому.
Майже сотня очей ходить поруч коробок кругами,
Повз картонних дверей, що тяжіють, немов із бетону.
Теплий-теплий клубочок із шерсті так хоче до мами,
Подолати оцю паперово-складну перепону.
Та споруда йому не під силу, він впав недолуго,
У чеканні того, що йменується як: "неминуче".
Раптом громом складне, - "А ти будеш, в самотності другом?"
Пронеслося від леді у шикарному платі від "гучі".
Та як може її донести його серце собаче?,
Що в палацах, де навіть, ступати не хочуть і босі,
Йому важко дружити! Та з болем питання одначе,
Поневолі чомусь підштовхнуло лизнути їй носик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738164
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 23.10.2017
Вражають хмари величчю, як храми,
Ця молоком, розбавлена блакить,
А теплий спогад зірвані тюльпани -
Все так і прагнуть знову воскресить.
Мій свіжий смуток, виливши назовні,
Сплакнувши разом з березня дощем,
Під звуки тиші: мертві та безмовні,
Що туго шаллю скутали плече.
Виною пристрасть, та, що ковилою,
Тебе по цьому світу понесла,
Де все мохіто мятної любові,
Вже інша п'є із келиху до дна.
Мене навік зробивши сиротою ,
Пришвидшивши весь темп серцебиття.
Був не відрізок днів моїх з тобою, -
Це, мабуть, було все моє життя.
Хоча, й наздовж мережане обманом,
Однак, коли згадаюсь я тобі,
То буду там, де зірвані тюльпани,
Самотньо-кволі журяться в вікні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738013
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 23.10.2017
Ці потоки людей, в їх тривожно-сліпім мерехтінні
Й пряно-вигірклі суміші ринку густого озону
Геть стирають його - донедавна собачі обійми,-
Це сьогодні щеня відвезуть до просторого дому.
Майже сотня очей ходить поруч коробок кругами,
Повз картонних дверей, що тяжіють, немов із бетону.
Теплий-теплий клубочок із шерсті так хоче до мами,
Подолати оцю паперово-складну перепону.
Та споруда йому не під силу, він впав недолуго,
У чеканні того, що йменується як: "неминуче".
Раптом громом складне, - "А ти будеш, в самотності другом?"
Пронеслося від леді у шикарному платі від "гучі".
Та як може її донести його серце собаче?,
Що в палацах, де навіть, ступати не хочуть і босі,
Йому важко дружити! Та з болем питання одначе,
Поневолі чомусь підштовхнуло лизнути їй носик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738164
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 22.10.2017
Коли прийдеш ти втомлений додому,
В куток недбало кинувши піджак,
Виказуючи настроєм при цьому,
Що все тобі сьогодні щось не так.
І я в хвилини сотої напруги,
Щоб не розбити витримку, мов скло,
Спочатку вперше, а пізніше й вдруге
Спитаю, що ж на тебе надійшло.
Усю до ніг поклавши свою зброю,
Без долі навіть осуду в очах
Я доторкнусь чола твого рукою
І вся печаль розпуститься по швах.
Немов старе, неякісне в'язання,
Залишене у схроні невпопад,
Відійдуть так години нервування
Без права повернутися назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739141
дата надходження 24.06.2017
дата закладки 22.10.2017
На годиннику шість, а вже, мабуть, десяті ке-ме
Намотали колеса розігріті старої маршрутки
Й крізь молочно-ванільне віконце, доволі брудне,
Дивним проблиском сонце і небес кольори незабудки.
Де в моменти, коли так надривно голосить двигун
І скриплять поржавілі, допотопні сидіння і рами,
Мої мрії дзвенять міліоном незнайдених рун,
Досягнувши зі мною неминучої тревел-нірвани.
Адже поруч такий неприступний, холодний зеніт,
Що вмістився у скла ледь спотілий, маленький квадратик.
Я -це той пасажир, що чекає лише вихідні,
Щоб в обіймах твоїх, мов метелик в траві заплутАти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739563
дата надходження 27.06.2017
дата закладки 22.10.2017
Хто ще загляне
В наш перерублений скверик,
Ніжно поправить
Лавочок мідь-завиток!?
В тихий оазис
Ярко зелений-зелений,
Легко надпивши,
Тиші брунатний ковток.
Хто розмалює фресками
Площі асфальту
З класик дитячих, ген
До кінця ліхтарів!?
Й просто під віттям
Ждатиме зайчиків сАльто
Теплого сонця,
Після сезону дощів!
Чи підрахує
Вже не дерева, а зруби
Й просто по кільцях
Роки старого пенька,
Знаєш, ба більше,
Нас і його вже не буде
Й того кохання
В парку Івана Франка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739798
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 22.10.2017