Ось так вирішила назвати свій "щоденник". писатиму тут ,мабуть, не часто, не густо, але щиро:)Буду рада відгукам, коментарям, порадам, адже люди все життя вчаться одні в одних;)
Всі колись помиляються. От і він одного разу, тільки серйозніше за інших. Для своїх двадцяти з гаком вже встиг пізнати запах тюрми. Що ми про це знаємо? Які фільми, книги покажуть справжню сутність? А от він знає тепер. Опускає очі, він вже давно сам собі все пояснив, просто перед людьми соромно. Світ дивиться на нього з осудом. Принаймні, йому так здається. Що можемо сказати ми, в яких все добре? Файно, чудово, що все добре..що ми знаємо про нього, крім обридливих пліток сусідів? Що відбувається в душі?..Але він вже на шляху спасіння. Він..сам це починає відчувати. Серцем, адже розуму це недосяжно. Ті уривки вечірньої розмови, яку раптово почула сьогодні, сидячи на підвіконні, теж багато чого значили. Мрію, що колись ці люди стануть моїми героями. Але щось постійно підказує, ніби шепоче: «Ще не час». А коли ж, коли..Він розповідав про Адама і Єву, про первородний гріх. І от я почула «..коли гріх тебе тримає, і ти кожну ніч живеш з ним». Сказане вразило до глибини душі. Не треба поспішати судити. Як сказано: «не судіть, і не судимі будете». Не знаю, чому я так впевнена в ньому. Я вірю в нього. І не засуджую. Він сам триста разів покарав себе. Те, що ти накоїв раз, живе з тобою довго. Воно, мабуть, таки справді не відпускає, мучить, приходить до тебе вночі і повсякчас нагадує.
Всі помиляються. Не всі визнають свої помилки. Справжнє просвітлення, каяття приходить не до всіх. Але я вірю в нього.
|
|
