Ішов 22 день. Ні, він не йшов, а летів стрімголов, розправивши крила, збиваючи ними все на своєму шляху.
Я вільна. Я нікому не належу.
Учуся жити спочатку.
Кожен новий день проходить через мене тисячею облич, які намагаються розкрити моє нутро. Слабо? Звичайно ж, слабо! Міцні нерви, сталевий характер, впевнений голос, рівна постава. Усе повинно бути. І все буде.
Лише час не хоче дати усе й одразу.
Читали Інтермецо Коцюбинського.
О,як я розумію стан героя. Чудово розумію, особливо коли лізуть в душу, не питаючи,чи тобі це потрібне.
Хочеться спокою, затишку....
Усе буде. Лише потрібно дочекатися.
|
|