Останнім часом напрочуд дивна погода.Зараз поясню в чому полягає її дивакуватість.Вчора перед тим як зануритися в світ в одну із останніх книг,я краєм ока виглянула у вікно.Уже з самого ранку(ні здається тоді вже був обід)падав сніг.Сніг нагадував солодку вату,яку так закортіло скуштувати.Йому вистачило всього навсього дві години,щоб вкрити всю землю.Спочатку йому протистояли дерева яблуні(здається 4 чи 5 дерев),і не дозволяли потрапити деяким ніжним сніжинкам на землю,притримуючи їх на собі.Але потім здається самі гілки дерев розтанули від їх ніжності,і згодом вже вся земля була вкрита білосніжною ковдрою.Особливо багато снігу скупчилося на тому місці,де весною розквітали мої улюблені червоні тюльпани,які світилися на сонці.А навколо них згодом розташовувалися лілії,білі і рожеві троянди.А що ви думаєте сьогодні?Перед тим як вжитися в іншу книжку,я пішла на кухню зробити чаю.Сонце так яскраво сяяло,що один з сонячних промінців торкнувся моєї чайної кружки,і складалося враження,що я питиму чай з золота.Як ви вже здогадалися за вікном яскраво світило сонце.Воно було таким яскравим,що змусило б вас повірити,що за вікном весна.Мені теж так на мить здалося.Від вчорашнього снігу не залишилось жодного сліду.Сонце безжалісно все розтопило,не залишило жодної сніжинки(але давайте не будемо робити сонце таким жорстоким).Вчора,де ще був сніг сьогодні уже волога земля.Гілки яблуні уже не прикрашені зимовими аксесуарами по останньому писку моди.Хоч сонце і пробирається своїми промінчиками в вікна холодних будинків,тепла вони не приносять.Тож коли сонце вкрало владу і панувало над землею,я тим часом попивала "золотий чай"і поринала у світ книжкового шрифту,і продовжувала читати з того місця,де зупинилась власноруч зроблена закладка.І напевно наступні зміни погоди я побачу аж завтра зранку(швидше всього десь обідом),коли знову прийду на кухню,щоб зробити чаю,який вже буде іншого відтінку,щоб почитати книжку в якій не зазначене конкретне місце зупинки.
|
|
