Поки ти молодий, варто знаходити час і починати жити. Скільки із вас хоч раз мріяло одного дня вийти з дому і поїхати подорожувати автостопом у місто своєї мрії? А скільки із вас дійсно це зробило?
Та справа навіть не в божевільних вчинках, а у простих речах: зізнатися у своїх почуттях, купити те апетитне тістечко із кремовою начинкою, відвідати концерт улюбленої групи, прогуляти всю ніч по місту, проговорити три години підряд по телефону з коханою людиною, покататися на гойдалці. Та прогуляти пару врешті решт! Навіть якщо потім будуть «хвости», але ж яка різниця, коли в той момент ви були щасливими, якщо провели цей час в колі друзів за самою цікавою розмовою на світі. Адже лекцію можна прочитати самому, коли захочеш. А от приємні моменти, проведені із дорогими людьми ви ніколи не зможете перечитати в жодному підручнику чи довіднику. Тільки пережити. Один раз.
Люди весь час сподіваються, що щастя чекає їх попереду. Такий собі утопічний оптимізм. А поміж тим життя проходить. І насправді щасливі моменти лишаються в минулому. Григорій Сковорода говорив: «З усіх утрат утрата часу найтяжча». Так само і Ліна Василівна писала: «Єдиний, хто не втомлюється – час. А ми живі, нам треба поспішати!»
Це ж так просто – жити. Всього на всього почати робити те, що підказує серце, бо, як відомо, молоде серце ніколи не схибить. Це трішки схоже на максималізм. То і не потрібно впадати у крайнощі. Просто робити те, про що потім зможете сказати: так, я це зробив. Це був мій вибір. І нехай навіть він був не зовсім правильним, мав непередбачувані наслідки. Це вже зроблено. Бо ще одним секретом життя є відпускати. Відпускати свої вчинки, ніколи ні про що не жалкуючи. Адже живемо ми вперше, тому не знаємо наперед які рішення будуть вірними, а які ні. І ніхто цього наперед не скаже. То чому б просто не приймати їх?
Жити – це як писати книгу. Є багато критиків, але завжди знайдуться і віддані читачі. В кожного автора свій неповторний стиль, думки, жанр. Кожне життя – це бестселер.
Людям властиво змінювати свої пріоритети, погляди. Все це залежить від віку, обставин, ситуацій.
Але є такі речі, яким ніколи не можна зраджувати в житті. Перш за все це віра. Віра в усе: у любов, дружбу, справедливість, як би наївно не звучало, віра в Бога, якщо потрібно. Віра в себе. Попри всі життєві обставини. Віра – це ознака сильної особистості. Коли, переживши купу зрад і розчарувань, все одно знаєш, що зранку зійде сонце – знаєш, що життя має не тільки погане, а і хороше. Попри все.
Не варто ніколи ні на що жалітися. І навіть не через те, що комусь зараз може бути гірше ніж вам. Це досить убого – розуміти свої повноцінність за рахунок інших, в чомусь обділених людей. А навчитися насолоджуватися усім, що нас оточує: деревами, дощем, запахами, світлом, темрявою, людьми, тваринами, кольорами, звуками…
Важливо говорити людям про свої почуття. Ніхто ж не читає думки. Без натяків. Просто говорити: я люблю тебе, ти потрібна мені, ти мені дорогий, я скучаю. Побільше живого спілкування. І відкидати зі свого життя нецікавих, нудних, надокучливих людей. Проводити натомість більше часу з тими, хто вам справді важливий. Обіймати їх. Зателефонувати мамі.
І не варто шукати сенс життя. Це тільки марна трата часу. Сенс життя – жити. І поки ти молодий, потрібно знаходити час поміж навчанням, соцмережами, роботою і починати таки жити.
|
|