На разі, в інтернеті з'явилася можливість безкоштовного перегляду фільму [Гамер], українського режисера Олега Сєнцова, що зараз знаходиться у полоні Росії Фашистської (РФ). Фільм був знятий у 2011-му році, і професійно озвучений правильною літературною українською мовою, хоча це виглядає досить незвично і кумедно, хоча, насправді- буває і житті і так. Сподіваюсь, фашисти скоро випустять нашого режисера, і він зможе знов знімати свої фільми для України.
Тож, ось, що я побачив:
У невеликому місті живе звичайний самотній хлопець на ім'я Костянтин, хоча сам себе він називає ніком Косс, він — чудовий геймер. Косс не ходить до технікуму, конфліктує з мамою, у нього є свої малолітні фанати, він багато тренується, граючи у відеоігри і хоче стати ще кращим гравцем. Він майже не думає про майбутнє, доросле і жорстоке. Нарешті, він потрапляє на чемпіонат світу, займає там друге місце і повертається додому переможцем... Тим не менш, його життя лишається таким самим, а почуття щастя майже не торкається його емоційного стану. Але чи так він все уявляв? Підходить розчарування і усвідомлення своєї самотності та жалюгідного становища речей, - в нього немає нічого: ні нормальних стосунків з рідними, ні близьких друзів, ні коханої людини. Іноді він випиває зі знайомим пиво у місцевих барах, повертаючись додому під оковитою. Але хто у цьому винен? Косс відкидає усі шанси навколишніх зблизитися з ним. Він один, на самоті з іграми, які вкрали в нього насичене життя і можливість адаптувати себе у суспільстві.
Усе, що він чує від дівчини, якій він ніби-то подобається: «А правда, що ти кудись там іздив? І щось там виграв?» Роздаючи автографи таким же місцевим "геймерам", як він, він навряд почуває себе краще. Уся його популярність, закінчується колом таких як він, у мережі. Але у реальному світі - для навколишніх він виглядає мовчазним невдахою. Це видно у ставленні до нього однолітків, особливо минулих однокласників, що поступили разом із ним до Університету. Там свої популярні особистості, а він там - лише тінь. Хлопець губиться у розчаруванні і депресії, - він більше не може грати так, як раніше... До нього приходить жорстоке розуміння, що його ігри - обманули його, що вони жорстока гра з його свідомістю, яка не мала раніше одного розуміння реальності. Він жив у вигаданому світі, до того моменту, як виграв і програв водночас, але зрозумів, що ігри не мають жодного стосунку до реальності і його перспективи майбутнього. І він, немов людина, що втратила все і впала у глибоку депресію, йде після роботи і напивається горілки на самоті, потім блює у парку, зранку повертаючись додому, остаточно втративши себе...
Це "моно"-фільм, з малим бюджетом і непрофесійними акторами, надто невідповідним озвученням і текстами, але вартий уваги для тих, хто має самотність і може відчути задум фільму, через призму власного життя. Ті, що пройшли майже через те, що і головний герой, можуть навіть розплакатися. Хто ж не розуміє того досвіду - плюне на перших 5 хвилинах фільму і вимкне. Та я наполягаю, що все ж фільм варто подивитися, можливо, ви зможете відчути те, що намагався показати режисер, - задум, на жаль, не втілений акторами. Тож, фільм, водночас для вузького кола глядачів і ні, оскільки проблема "інтернет та гейм" - залежності в Україні стоїть гостро, оскільки реальність не лишає для багатьох виходу, як сховатися в Інтернеті, де можна не тільки контролювати реальність, але і створювати нову, з власних ілюзій...
P.S. Я першим встиг створити сторінку фільму в УкрВікі: Гамер. Приємного перегляду, панове задроти та інші істоти!
~Квіточка~
8/7/14
(сс) Rayan Riener
|
|