І все ж... Я зовсім не змінююсь, а лише стаю собою в повній мірі. Друг каже, що моя особистість і мій характер набувають "чисто Левандовських" рис. А все ж є якісь фішки, якісь звички, які вже від мене невіддільні. Наприклад, я до безтями люблю великі сумки, моя кров - це чистий кофеїн, а сама я можу годинами пояснювати, чому пити каву з цукром - це моветон і ганьба для благородного напою. Я "страждаю" і пишаюсь водночас синдромом "запійного читання", а будинком своєї мрії вважаю бібліотеки англійських аристократів. Я люблю людей, моє ставлення до них вже давно не має якоїсь жалості чи милостивості - це даність, до якої приходиш поступово. Люди недосконалі, але ця недосконалість переходить у особистісну довершеність та самоцінність. Дехто вважає мене надто екстравагантною чи ексцентричною, а я себе люблю, я ж бо самобутня, а тому ідеальна. Створюю себе і далі.
|
|