День змінюється вечором, а вечір завязує кругом мого горла тонесеньку, як стуна удавку і сильніше... сильніше здавлює моє слово... І я мовчу... бо в своїй тишині так просто мовчати... біль уже не приходить в образі звіра, не лякає мене.... тихенько мов комарик сідає без дозволу там на плече і випиває мене...
Чи насолоджується він мною? Чи то просто потреба його така, кожної ночі випивати чуть - чуть моєї сміливості... Кожної ночі цілувати мої сльози...
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
