Давно нічого не писала...Якось не до того було...В моєму житті почали відбуватися переміни,до яких я була не готова.Зараз я вже не боюся визнавати це,і говорити в голос.Було важко в недавній ситуації з дівчатами,де кожен показав істинне обличя.Важко не в плані сліз,розчарувань чи що.Важко було в обставинах,які ламали,не зненавидіти їх,а завершити все гідно.Хоча б так,аби не було за що вибачатися,і щоб совість могла бути спокійною.Я не готова була до цього.Кожної миті на протязі 2 місяців в мене були до Бога запитаня...Іврешті,все почало виглядати так,ніби Господь забув про мене.Ніби все,у що я вірила - пустота.І знаєте,я просто зупинилася і почала дивитися по сторонах.І на цьому проміжку мого шляху я нікого не побачила...ЦЕ СТРАШНО...Але якось крізь затуманений втратою розум почали пробиватися слова мами,яка є справді моїм вчителем у такі часи.Не вірю в те,що Бог,будучи АБСОЛЮТНОЮ ЛЮБОВ"Ю ,міг так мене ранити,караючи.Так не буває.Я не можу зараз бунтувати,роптати - якщо я втратила одне,то лиш тому,щоб отримати дійсно те,чого я потребую.Бог вірний - Він береже мене на кожному кроці.І ця ,дійсно страшна для мене,втрата - зараз привіт всяти себе за шкірку,зібратися,і йти далі.І вірити своєму Господу.Я пишу це тому,що точнознаю,що прийде час,і теперішня ситуація буде величезним свідченням в моєму житті.Багато хто збоку зараз підхіхікує єхидно,мол - "Де твій Бог?" А я мовчу...Господь ніколи посміяни не буде.А з мене хай сміються...З Ісуса теж сміялися.Кожен свого часу відповідатиме.Якщо колись хтось це читатиме,я хочу,аби ви зрозуміли - Саме перед світанком є НАЙТЕМНІШЕ!І якщо шукати Бога,і Божих шляхів,то в дні горя не варто відрікатися від Нього.Кожного з нас провірять на вірність,адже Царство Небесне береться зусиллями.Бог поруч.Навіть якщо ми бачимо протилежне.Смиренне серце - Блаженне.
|
|
