Під колесами шелестять кілометри. Оця дорога – все, чого жадаю. Аби тільки їхати, їхати, їхати… Не зупинятися. Мчати. Втікати. Не озиратися.
Нехай світанки змінюються сутінками. Вже сотні тополиних тунелів зімкнулося позаду. А я не гальмую ні на мить. Бо ще близько минуле. Дихає в потилицю. Силиться наздогнати.
Тож тільки вперед. Відстань за відстанню. Поворот за поворотом. Я попереду нічого не шукаю. Нікуди не прагну. Я – просто втікачка. Біжу від спогадів, від нездійсненого, від розбитого.
Може, ще намацаю ціль, як вмикач світла у темній кімнаті… Однак то буде потім. А зараз – розсіяне світло ліхтарів виринає з туману. А я мчу, мчу, мчу… Не зупиняюся.
|
|