Фільм розкішний, як видовище.
Сказати б, що це версія Шекспіра, та от не зовсім. Ще й багата на крупні та дрібні знахідки і принади.
багатократна вкладеність сюжету зачаровує, так само як і різноманість личин та хоробливо слабке лице короля.
Сцена отруєння лялькова збагачується емоцями акторів, які - це ж треба! - проступають з під маски.
Сцені з трупою - всі до одного блискучі.
Корма акторки, вся у знадливих ямочках - неперевершено гарна. До того ж виключно тонко передано той самий момент життя, коли ми торкаємося інтимного в іншій істоті: навіть якщо нам та істота була байдужа, після інтимного, будь-то погляд, дотик, випадкове підслуховування, виникає або пристрасть, або її предтеча, - стан, з яким вже необхідно боротися.
Німа репетиція сцени під кодовою назвою "Не пей вина, Гертруда" викликає захоплення.
Головна окраса - Тим Рот, я би виключно йому присудила "кращого актора". уж я и не знаю за что, верно за присутствие.
Так неявно происходит. так неявно...
и преломление сюжета на 99 минуте - исчезновение благорасположения, аж только здесь. вот верилось мне, что они смогут.
Все ж костюмні фільми часто-густо виграють за рахунок відчуття епохи.
|
|