Я далеко не поет.
З шостого класу з римами не дружу, і не шукаю їх, коли вони ховаються. Не підбираю слів, якщо ті з мене самі не вириваються одна поперед іншу. Так, Горда.
Я не страждаю душевно у своїх творах і ніколи не описую у них свій біль. Відчуваю до себе презирство за таке нахабство псувати папір та настрій інших своїми одноденними негативними емоціями!
Я не п'янію від людей, я ними зачаровуюсь.
І бачу в них лише хороше. В мене елементарно не вистачає мізків думати про їхні недобрі сторони, до того ж гірше бачу на ліве око, ніж на праве.
Я не пишу віршів. Я занотовую свої думки, що літають в повітрі, мов пух, намагаючись якнайшвидше піймати дрібниці, поки від них нічого не залишиться.
Я не пишу для когось. Хоча і присвячую багатьом.
Я не думаю. Я мрію. Уявляючи себе щасливою птахою з оперенням фіолетово-лазурного кольору та незгасимими іскрами в очах.
Незважаючи на холодне серце, всередині яскравими вогнями танцюють зірки.
Що я можу про себе сказати?..
Я люблю любити. І терпіти не можу не терпіти.
Слухаю майже усі музичні стилі, щораз відкриваючи в собі щось нове.
Люблю творчих і простих.
Я люблю дивнощі і сміятись.
Я люблю щирість і поцілунки в посмішку.
Маю довге темне золотаво-русяве волосся, великі зелені очі і вуста, створені для сором'язливих посмішок і шаленого лепету, що його викликають надзвичайної сили емоції.
Я не поет. Я найзвичайнісінька дівчина з маленького містечка, що цінує щастя, пише твори, декламує свої та чужі вірші, веде колонку "Юні таланти" у шкільній газеті.Я ніколи не прагну компліментів і не знаю, як реагувати на перебільшення.
Я люблю листи. Справжні. І з задоволенням пишу їх сама. Дякуючи Ханні Стейн - моїй Чарівності з ПА.
Мені всього шістнадцять. І це прекрасний вік для того, аби бачити щастя в моментах. Чим я з превеликим задоволенням займаюсь.
Вірних вам поряд. :)
|
|