Останнім часом мене мучать сумніви. Все проти мене, всі проти мене, Ви проти мене. Мені набридло стукати в закриті двері, в яких мені ніколи не раді. Та ще більше набридло мстити собі за нього, мстити всім за нього. Але ж ніхто не видний, що я його колись любила, так? Проте мене це не зупиняє, відштовхує чи то підштовхує. Ми з ним як ті ж слова "підштовхує" та "відштовхує". Ми зовсім різні, як антоніми, але все таки протилежності притягуються, як мінімум пересікаються. В цьому моя провина. У всьому моя провина. Виніть мене, вішайте на мене кару всіх гріхів, адже я їх несу і напевне буду нести ще довго. Помста, звісно, не вихід. Всього лише поворот в нікуди. Я і досі жалкую про кожне лихе слово,яке вимовила Вам. Вибачте мене.
Хоча вибачатись,як на мене, давно вже безглуздо
|
|