Там, де скупчився вугільний морок,
де вмирають космічні вітри,
там, де пил пустоті, наче ворог,
ось, де сваволя пітьми!
В лоні вічної, тлінної ночі,
де гуляє лиш тінь темноти,
піщинка, що до чуда охоча,
зможе свою орбіту знайти.
В цьому безладі, хаосі, бунті!
Де змішалися всі полюса,
саме тут, у хмарі Оорта,
міцно сплять ембріони життя.
Ясла комет їх тихо гойдають,
пелена їх від сонця хова,
і світила, мов перли, чекають
на появу комет звідтілля.
Під прицілом титанів-безумців
вони мовчки летять поміж них
й вишивають пурпурні тризубці
кришталевою ниткою вмить.
Апогейної точки сягнувши,
їхній графік прямує на спад
лиш мізерність свою зрозумівши,
їх магнітом потягне назад.
Все циклічно у Всесвіті істин
та й життя, наче замкнений круг,
бо кінець-це лиш новий початок
звідки вийшли туди нам і путь.
|
|