У власноруч сотвореній темниці,
у сивих сутінках, голодної душі
параліч, мук всевидячі зіниці
відмолюючи гріх, ллють вицвівші дощі.
Щоб терпкість присмаку відчути знову
і цінувати березневиц мед життя,
в одноманітності лиху подобу
ми заточили світлі почуття.
За переливом чорної покори,
за посмугованими лестощами днів
покоїться у м*ягкотілім морі
ядро бажання - центр всіх світів.
І лиш здолавши мармурове тіло
й відкоркувавши мушлі спраглий цвіт
торкнешся ти незайманої діви -
перлини задоволення, свободи й втіх.
Або, можливо всі ті намистини
це кожен з нас
в буденності щасливий?
|
|