Шкода, що ти ніколи не дізнаэшся, як сильно я тебе люблю в своїх віршах, в своєму світі, це все на що я можу сподіватися, це виливати свої почуття в словах, які ти ніколи не прочитаєш . Це не звичайна любов, я так помилилася. І ціна цієї помилки, моє розбите серце, і твій байдужий погляд. Якби можна було повернути час назад, я б поміняла всі ролі і твої, і мої. Ми б не були звичайними друзями, котрі лежали на верхніх полках одного купе, одного поїзда, колись дуже - дуже давно. Пам’ятаєш, я розмалювала стелю олівцями, бо так набридло було їхати, та й хотілося поговорити з тобою, якось привернути увагу. Побажання, для всіх пасажирів, намалювала сонечко, написала слова підтримки, що скоро ваш поїзд приїде, в твоїй пам’яті цей епізод напевне давно забутий, ти слухав музику, думав про щось своє, не дуже слідкував що я там роблю. Недавно ти мені написав, що деякі речі дуже важко змінити. Так, важко, але не неможливо. Віриш, я так хочу аби ти був щасливий, я б життя своє віддала тільки щоб ти був щасливий. Одного разу я так часто тебе, згадувала, що ти почав мені снитися, часом я думаю, може в мене дах поїхав, та сьогодні я заборонила собі, писати для тебе, дивитися на твоє фото, слухати твою музику. Сьогодні я попрощаюсь з тобою остаточно. Але знай, я завжди буду тебе любити, знай, що в цьому світі я завжди буду молитися за тебе. Ти обов’язково будеш щасливий. Я попрошу для тебе щастя, я в нього вірю, настільки сильно, наскільки тільки можна.. Мене тепер як і тебе нічого не дивує і не засмучує, все чудово у будь-якому випадку. Прощавай моя не здійснена мріє…
|
|
