Я невиправна мрійниця!
Рожеві повітряні замки стали моєю домівкою і моєю реальністю вже давно. Дивно, та не уява живе в мені, а я живу у своїй уяві. Мені там комфортно, мені там добре, спокійно і захищено. Та все ж прикрим залишається той факт, що після перебування навіть хоч однієї хвилини у своїх мріях, без того сіра реальність стає ще сірішою і набуває вже насичено темного кольору. Такий контраст між моїм світом і реальним часто збиває мене з ніг, от і причина моєї задумливості та поганих настроїв.
Напевне, я забагато думаю та й зрештою і ідеалізую. Можливо і проблема не у сірості світу…а проблема у власній голові.
А ще навколо мене безліч людей, яким явно не до вподоби мої польоти думок, бо щоразу тягнуть мене до низу, сюди - на Землю, але не розраховують сили і часто я вдаряюсь занадто боляче, доводиться лікуватись своїми ж фантазіями та вигадками. Таке от замкнене коло.
Я невиправна мрійниця, своїм вмінням ідеалізувати людей, я часто вганяю себе у глухий кут. Я домальовую власноруч ті барви, які по природі тій чи іншій людині далеко не властиві. І от після змиття моїх акварелей знову ж настає час моєї давно знайомої депресії. Хоч часто сама запрошую її до себе у домівку. Біля неї тихо. Поруч з нею у собі можна відкрити безліч цікавого.
Щастя засліплює нас. Чомусь частіше думаю, що усі відкриття на Землі робили нещасні люди. Хіба важливо цілком щасливій людині чому падає дощ?. Звичайно я можу помилятись, та все ж моя теорія таки має право на існування та життя, як і мої рожеві повітряні замки, фантазії та можливо ще зовсім дитячі ілюзії. Загалом я можу сказати лиш одне:
Я НЕВИЛІКОВНА мрійниця.
|
|
