Знову повернувся з гір - зійшов з гірських круч і полонин в старе місто Станіслав. Такої подорожі давненько не було... Суцільний екстрім. Добре, що нікого з собою не брав. Подорож почалась зі зливи і дощу, що тривав цілий день. І в такій мряці і тумані довелось йти і дертися бозна куди в гору. Маршрут вибрав собі важкий і незнайомий. Красиво, звісно, було і цікаво. Але збився з дороги і забрів бозна куди - де люди зроду не ходили (навіть туристи). Це зі мною було вперше - не просто переплутати стежки, а переплутати гірські хребти. Але я не шкодую. Так би я ніколи би не потрапив на вершину гори Ур'я. А там як виявилось ліс предковічний - праліс яких я ще не бачив - трьохсотлітні смереки - велетні. Такий гігантських смерек не те, що не бачив - не уявляв, що такі можуть бути. Таке було відчуття, що це не ліс смерек, а ліс секвой чи мамоттових дерев. І все це на прямовисному крутосхилі. Добре, що вчасно зрозумів, що забрів зовсім не туди - інакше блукав би там і блукав - район то безлюдний, ненаселений і людьми не освоєний... Добре, що такі місця ще лишились на Землі і лісоруби туди ще не дійшли... А ще вражала тиша на хребтах. Досі під враженням побаченого, але знову тягне в гори. Криче мене гора Братковська. І старезні кедри кличуть...
КОМЕНТАРІ
15.02.2013 - 14:38
Neteka: Я не знаю якою саме заздрістю я Вам заздрю, але - таки заздрю: ліс, гори, книги - я заздрю Вашому вільному часу - він насичений і до болю бажаний
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
