Повернувся з гір. Більше тижня жив самотнім відлюдником в глухому куточку гір серед лісу ще не зачепленому людьми - є ще такі місця в горах, які люди ще не встигли запаскудити.
Пішов в гори відлюдником, бо втомився від гидоти людського суспільства, ницості і продажності "сильних світу сього", тупості влади, бруду людей. Люди справді останнім часом викликають в мене гостру відразу - за всі свої брудні справи і звички отруювати навколишній світ в якому самі ж і живуть.
Як завжди по кілька разів на день плавав в холодній гірській річці, що вимила плесо під водоспадом. Мене омивали потоки чистої крижаної води, навколо мене шугала молода форель. Старезний гірський ліс шумів кронами смерек, біля коренів дерев-патріархів було море грибів та ягід. Найбільше запам'ятався дощ (що мочив мій табір частенько, але не надокучав). Я сидів під гілками старезної смереки і пив ожиновий чай. І тут пішов дощ - рясний і свіжий. Одночасно пробивалося крізь діри в хмарах сонце - виникло відчуття не просто свіжості - чистоти світу предковічного ще не спотвореного так званою цивілізацією.
А ще запам'ятався крук - старезний чорний крук, який щодня прилітав до мого табору, сідав на гілці старого дерева і починав видавати звуки - не просто каркати, а саме видавати найрізноманітніші звуки. Було таке відчуття, що він говорить. Найдивніше було те. що я його розумів. Цей довгий монолог іноді перетворювався в діалог - ми обмінювались думками і фразами...
З собою я взяв в гори томик Чехова. З величезною насолодою прочитав повість "Степ". Чомусь раніше я пропускав поза своєю увагою цю повість і так її досі і не читав. Дивний і на диво піднесений твір. Не типовий для Чехова. Наповнений оптимізмом, життєлюбством, чистотою. Я пробував уявити цей твір написаний українською мовою. Цікаво, чи хтось його перекладав... Взагалі в Чехова багато творів глибоко українські - і події відбуваються в Україні, і постійно з'являється в полі зору українець (причому як позитивний персонаж), або українці присутні як фон - чи то зримий чи то незримий, чи герой несподівано кидає фразу українською мовою, чи раптом виростають з небуття Савур-могила, козацькі коники і зачарований край... Що це? Голос крові? Чи просто зачарування землею і країною де автор народився і виріс, де багато жив і думав... Адже Таганрог і околиці - давня українська земля заселена нашими козаками.
А ще думав вечорами біля вогню, що відлюдництво то певно мій шлях. Шлях до істини, яка ховаєть тут. в пущі лісовій...
|
|
